Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи підвищення якості продукції

1.1 Поняття якості продукції, необхідність її підвищення

1.2 Підвищення поліпшення якості продукції і напрями забезпечення її конкурентоспроможності за якістю

2. Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва в аграрних підприємствах Близнюківського району Харківської області

2.1 Розміри сільськогосподарських підприємств

2.2 Галузева структура сільськогосподарського виробництва

2.3 Показники виробництва сільськогосподарської продукції

2.4 Фінансові результати підприємств

3. Шляхи підвищення якості продукції рослинництва

3.1 Управління якістю продукції

3.2 Впровадження досягнень агрохімічного і біологічного напрямів науково-технічного прогресу

3.3 Впровадження новіших технологій виробництва

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

Вступ

В умовах розвитку міжнародної торгівлі і споріднених їй видів діяльності, успіх окремих підприємств та галузей економіки на зовнішньому та внутрішньому ринках повністю залежить від того, наскільки їх продукція або послуги відповідають стандартам якості. Тому проблема забезпечення і підвищення якості продукції актуальна для всіх країн і підприємств. В Україні менеджмент якості необхідно організовувати з позицій не тільки підвищення конкурентноздатності вітчизняного товаровиробника, але й освоєння єдиних вимог і підходів в умовах становлення глобальних міжнародних ринків і усунення торгівельних бар'єрів.

Якість продукції відноситься до переліку найважливіших критеріїв функціонування підприємства в умовах відносно наповненого ринку та наявної нецінової конкуренції, від неї залежить успіх і ефективність національної економіки. При цьому необхідно враховувати те, що підвищення якості продукції - задача довгострокова і безперервна. Рівень якості продукції не може бути постійною величиною, але на кожному часовому етапі якість продукції повинна бути оптимальною, тобто такою, що максимально задовольняє потреби споживачів при відносно мінімальних затратах на її досягнення.

Підвищення технічного рівня та якості продукції визначає темпи науково-технічного прогресу та підвищення ефективності виробництва в цілому, здійснює суттєвий вплив на інтенсифікацію економіки, конкурентноздатність вітчизняних товарів та життєвий рівень населення країни.

Саме тому підвищення якості продукції визначає рівень стійкості організації в умовах ринку, темпи науково-технічного прогресу, зростання ефективності виробництва, економію усіх видів ресурсів, що використовуються на підприємстві.

З розвитком науково - технічного прогресу проблема якості не спрощується, а, навпаки, стає складнішою. Тому вирішувати її традиційними методами, тобто лише шляхом контролю якості готової продукції, практично неможливо. Повинен бути комплексний, системний підхід, реалізація якого можлива лише в рамках системи управління якістю.

Таким чином, проблема управління якістю продукції завжди знаходилася в центрі уваги багатьох вчених дослідників з різних галузей знань.[6]

В сучасних умовах господарювання та інтеграції України у світове економічне співтовариство та вступу її у Світову організацію торгівлі проблеми вдосконалення управління якістю продукції знаходять підвищену увагу як з боку вітчизняних вчених, так і практиків - управлінців.

Відродження економіки України, підвищення рівня життя громадян безпосередньо пов'язані з відродженням її промисловості. Але для цього необхідно суттєво підвищити ділову досконалість підприємств, поліпшити якість їх продукції та послуг. Українські продукти та послуги мають відповідати європейському і світовому рівню, якщо наша держава хоче мати шанс на міжнародному ринку і втримувати свій власний ринок. Якість стала ключем до конкурентоспроможності, ключем до відродження вітчизняної промисловості, до покращення життя громадян України.[13,14]

1. Теоретичні основи підвищення якості продукції

1.1 Поняття якості продукції, необхідність її підвищення

Якість продукції -- це сукупність її властивостей, що характеризують міру спроможності даної продукції задовольняти потреби споживачів згідно з її цільовим призначенням. Як переконує світовий досвід, якість продукції є функцією від рівня розвитку науково-технічного прогресу і ступеню реалізації його результатів у виробництво. Чим вища якість продукції, тим повніше задовольняються потреби споживачів і ефективніше вирішуються соціально-економічні проблеми розвитку суспільства.

У довгостроковий період існує тенденція до послідовного підвищення якості продукції. Це -- об'єктивний процес, спричинений дією закону зростаючих потреб. Проте згадана тенденція на окремих відрізках часу не в змозі рельєфно проявитися через існування специфічного взаємозв'язку обсягу пропозиції продукції і вимог споживачів до її якості. В умовах дефіциту, коли пропозиція відстає від попиту, вимоги до якості продукції знижуються і нерідко істотно. Водночас з насиченням ринку продукцією її якість виступає на перший план, всезростаючі вимоги до неї поступово стають однією з основних рушійних сил виробництва.

Сільськогосподарська продукція має різне цільове призначення. Згідно з цим критерієм вона поділяється на три типи: кінцевого споживання, проміжну і сировину. До продукції кінцевого споживання відносять ту продукцію, яка завдяки своїм біологічним якісним характеристикам безпосередньо використовується для особистого споживання (свіжі овочі, фрукти, ягоди, незбиране молоко тощо). Продукція, призначена для подальшого використання в сільськогосподарському виробництві в наступних циклах відтворення, називається проміжною (насіння, садивний матеріал, корми). Сільськогосподарська сировина (сировинні ресурси) представлена тими видами продукції, які використовуються для промислової переробки (цукровий буряк, технічні сорти картоплі, значна частка зерна, льонопродукція, соняшник тощо).

Кожному з цих типів продукції притаманні свої показники якості. Під показником якості розуміють кількісний вираз однієї або кількох однорідних властивостей продукції, що задовольняють певні потреби споживачів стосовно до її цільового призначення й умов використання. Відношенням фактично досягнутого показника якості до його нормативного (базового) значення визначають рівень якості продукції.

При обґрунтуванні показників якості й встановленні їх конкретних рівнів за певними видами продукції потрібне комплексне врахування таких чотирьох факторів:

* вимог (бажань) безпосередніх споживачів: населення, переробних підприємств, аграрних підприємств, що використовують проміжну продукцію;

* реальних можливостей досягнення встановлених показників якості за даного рівня розвитку продуктивних сил (техніки, технології. кваліфікації кадрів);

* наявності розроблених методик, способів, прийомів визначення показників якості й контролю за Їх формуванням;

* забезпечення матеріального стимулювання виробників за досягнення кращих показників якості та встановлення матеріальної відповідальності за їх зниження.

У вітчизняній економічній літературі й практиці господарської діяльності розрізняють наступні показники якості.

Біологічні показники характеризують придатність сільськогосподарської продукції до споживання в їжу. Вони залежать від біологічних і фізіологічних особливостей рослин і тварин, у процесі вирощування і догляду яких одержують цю продукцію. Серед даних показників найважливіше значення має вміст у продукції макро- і мікроелементів, білка, вітамінів, цукру, крохмалю, жиру тощо. Для багатьох видів продукції важливе значення має також її зовнішній вигляд.

За допомогою біологічних показників робиться висновок про прийнятність чи неприйнятність відповідного виду продукції для споживання і забезпечення нормальної життєдіяльності організму людини. Слід пам'ятати, що біологічні показники якості динамічні, досить істотно залежать від погодних і ґрунтових умов, можуть поліпшуватися або погіршуватися під впливом людини. Наприклад, при дотриманні всіх агротехнічних вимог при вирощуванні і збиранні озимої пшениці та доробці зерна вміст білка в ньому-може підвищуватися, за інших однакових умов, на шість і більше процентних пунктів.

Показники технологічності характеризують такі властивості сільськогосподарської продукції, які є необхідними і водночас надто важливими для її ефективної промислової переробки або для виробничого використання в наступних циклах сільськогосподарського виробництва. За цими показниками оцінюють якість проміжної продукції і сільськогосподарських сировинних ресурсів. Наприклад, насіння зернових повинне мати відповідну схожість, сортову чистоту, вологість, не перевищувати граничну межу засміченості тощо.

Показники технологічності проміжної продукції справляють безпосередній вплив на продуктивність сільськогосподарського виробництва в його наступних стадіях (насіння -- на рівень урожайності культур), а сільськогосподарської сировини -- на продуктивність і ефективність роботи переробних підприємств, кількість та якість кінцевої продукції, що ними виробляється.

Показники транспортабельності важливі для всіх трьох типів сільськогосподарської продукції -- кінцевого споживання, проміжної, сировини, оскільки характеризують ступінь її придатності до перевезення і до вантажно-розвантажувальних робіт відповідними засобами і способами. Найважливішими показниками транспортабельності є клас і габарити вантажу (продукції), витрати часу і коштів для підготовки продукції до перевезення, вартість тари і пакування, витрати на вантажно-розвантажувальні роботи, вартість перевезення.

Показники надійності важливі на всіх етапах руху продукції до споживання -- особистого чи виробничого. Вони свідчать про придатність продукції до збереження біологічних і ряду технологічних показників якості при її зберіганні і транспортуванні. Кількісно показники надійності вимірюються строком зберігання продукції за різних методів його здійснення і відстанню її перевезень на дорогах різного класу.

Показники екологічності дають змогу судити про екологічну чистоту у продукції та її придатність до споживання в їжу людьми або для годівлі тварин з точки зору нешкідливості їх впливу на стан живого організму. До цих показників відносять вміст у продукції радіонуклідів, нітратів, нітритів, залишків пестицидів та інших небезпечних для життя людей елементів і речовин, що повинні особливо ретельно контролюватися з метою недопущення перевищення їх концентрації понад граничне допустимі норми.

Показники безпеки представлені тими особливостями або властивостями сільськогосподарської сировини, що характеризують ступінь безпеки працівників у процесі її виробництва і виробничого використання. Ці показники, як і показники екологічності, повинні жорстко контролюватися з метою здійснення відповідних застережних заходів. Наприклад, у постчорнобильські часи ретельно контролюється показник вмісту радіонуклідів у пилу, що утворюється при переробці льоносоломки або трести на льонозаводах.

Економічні показники характеризують ступінь економічної вигоди виробництва сільськогосподарським товаровиробником продукції (товару) відповідної якості. Найважливішими з них є: ціна за одиницю продукції; прибуток на одиницю продукції; цінова конкурентоспроможність продукції; частка продукції, на яку одержано сертифікат якості; частка експортованої продукції в загальному обсязі її реалізації.

Естетичні показники мають особливе значення для кінцевої продукції, що споживається у свіжому вигляді, і для товарів широкого вжитку. Вони характеризують товарний вигляд продукції (наявність тургору, розмір, колір, а для товарів широкого вжитку ще й цілісність композиції, досконалість виробничого виконання продукції, раціональність форми тощо).

Патентно-правові показники притаманні тим видам продукції. які захищені патентом. Вони описують якість нових винаходів, утілених у товар, їх вагомість. Водночас патентно-правові показники характеризують і патентну чистоту товару, тобто можливість безперешкодної реалізації його на внутрішньому і зовнішньому ринках.[1]

1.2 Підвищення поліпшення якості продукції і напрями забезпечення її конкурентоспроможності за якістю

Забезпечення якості - це сукупність міжнародних, державних, галузевих та внутрішньофірмових рішень і дій, які спрямовані на підтримання якості, її підвищення та гарантування як через стандартизацію вимог до якості, так і через високий рівень самого процесу виробництва продукції.

Виживання будь-якого підприємства в ринковому середовищі та його фінансова стійкість залежить від конкурентоспроможності його продукції. В свою чергу конкурентоспроможність продукції пов'язана із дією багатьох факторів, визначальними серед яких є якість продукції та її ціна. Ринок, регулюючи відношення між попитом і пропозицією, створює тенденцію до їх рівноваги за допомогою впливу ціни. Коли пропозиція переважає попит, ціна товару падає. Щоб підтримати рівень ціни, виробник поліпшує якість товару, в іншому випадку зменшується його дохід. Якщо ж ціна на товар внаслідок його дефіциту зросте, товаровиробник, прагнучи отримати більший дохід, буде збільшувати виробництво і продаж такої продукції. І йому для підтримання ціни знову необхідно підвищувати якість товару. Між виробниками продукції відбувається змагання за переваги за рівнем якості продукції. Зрозуміло, що серед продукції аналогічного призначення більшою конкурентоспроможністю наділена та, яка дозволяє отримати найвищий корисний ефект відносно сумарних затрат споживача. Саме якість є визначаючою в суспільній оцінці результатів підприємницької діяльності. Оскільки підприємства дорожать власною репутацією, вони знають, що споживач, який розчарувався у товарі, може перестати його купувати. Таким чином, імідж, створюваний підприємствами, базується на якості продукції, а не на ціні Якість є деяким символом розвитку економіки підприємства.

Одним з основних завдань для підприємства, що виробляє продовольство, є те, щоб гарантувати споживчу цінність і екологічність продукції. Висока якість харчових продуктів залежить від безпеки їх споживання. Якщо раніше проводився в основному композиційний аналіз продукції для встановлення, наприклад, вологості, вмісту протеїну, жирів, вуглеводів, мінеральних речовин, то на даний час підхід змінився. Найбільшого значення набули методи оцінки недоброякісної продукції в результаті її токсичного, мікробіологічного забруднення, неправильного зберігання і обробки. Сировина, інгредієнти, пакувальні матеріали - кожен з етапів виробництва повинен аналізуватися з метою ідентифікації потенційних ризиків наявності в них небажаних хімічних речовин, фізичних об'єктів, мікроорганізмів. Досягнення певного рівня якості вимагає створення на підприємстві спеціальної системи, тобто сукупності організаційної структури, процедур, процесів та ресурсів, що забезпечують загальне управління якістю.

Однак у процесі виробництва продукції з'являються власні приватні інтереси товаровиробників, а інтереси держави і суспільства відносно якості часто порушуються. Лібералізація економіки з усіма її плюсами суттєвої багато в чому негативно вплинула на стан справ у галузі якості на продовольчому ринку. Неконкурентоспроможність багатьох вітчизняних продовольчих товарів обумовлюється низькою якістю сільськогосподарської сировини, відсутністю дієвого контролю, невідповідністю вимогам стандартів, технічних умов, технології виробництва продукції. В результаті багато видів продовольства витіснені з внутрішнього ринку країни іноземними товаровиробниками. Виникає необхідність в правовому регулюванні економічної ті іншої діяльності підприємств з урахуванням інтересів споживачів. Тому беї втручання держави в практику підприємств, направленого на підвищене якості продукції, не обійтись.

В даному випадку інтереси всіх суб'єктів об'єднуються в форму законних вимог: закони України "Про захист прав споживачів", "Про якість та безпеку харчових продуктів" та ін. Роль держави полягає у забезпечені якості продукції в тій її частині, що законодавче знаходиться під її контролем, тобто безпеки продовольства для життя і здоров'я населення.

Безпека продовольства підтверджується за допомогою сертифікату продукції. Вдосконалення сертифікації і перехід до механізму підтвердження відповідності вимагає не лише впорядкування діючих законодавчих актів, але й розробку нових законів. Важливим кроком у даному процесі є прийняття у червні 2001 року закону України “Про підтвердження відповідності”, який визначає організаційні і правові основи підтвердження відповідності продукції. Впровадження даного закону дозволить досягти необхідного балансу між ризиками суспільства і витратами на проведення робіт щодо підтвердження відповідності продукції, прискорить товарооборот на вітчизняному ринку та створить сприятливі умови для розвитку міжнародної торгівлі.

Основою нормування якості сільськогосподарської продукції, сировини і продовольства є стандартизація, яка активно впливає на спеціалізацію виробництва, впровадження прогресивних технологій, раціональне використання сировини, розширення асортименту продукції, забезпечення її якості і конкурентоспроможності. Метою стандартизації є встановлення вимог до якості, визначення показників якості, методів і засобів контролю і випробовувань, забезпечення достовірності вимірювань, встановлення єдиних термінів і позначень.

Стандарт з обов'язковими вимогами є одним з важелів державного впливу на якість. Тому в аналізі причин пониження якості і безпеки споживчих товарів необхідно також говорити про недоліки і упущення в стандартизації, про заходи, які приймаються Держстандартом України і іншими органами виконавчої влади для вирішення даної ситуації. Так, більшість діючих міждержавних ГОСТів на сільськогосподарську продукцію потребують доповнення вимогами щодо показників безпеки продукції та охорони довкілля. Крім того, неузгодженість діючих в Україні стандартів із світовими виступає серйозною перешкодою на шляху експорту вітчизняної продукції. У більшості західних країн неприйнятними є ті міжнародні стандарти, що невідповідні в частині гарантування безпеки життя та здоров'я населення, тварин і довкілля. Зрозуміло, повна уніфікація стандартів неможлива, оскільки різні країни відрізняються за умовами виробництва сільськогосподарської продукції. Проте впровадження таких норм, сприяло б посиленню захисту вітчизняних споживачів, підвищенню конкурентоспроможності і якості вітчизняних товарів. Нові економічні умови зумовлюють об'єктивну необхідність використання передового світового досвіду в підвищенні якісного рівня продукції.

2. Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва в аграрних підприємствах Близнюківського району Харківської області

2.1 Розміри сільськогосподарських підприємств

Ефективність виробництва як економічна категорія відображує дію об'єктивних економічних законів, яка виявляється в результативності виробництва. Вона є тією формою, в якій реалізується мета суспільного виробництва. Економічна ефективність показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також сукупних їх вкладень. У зв'язку з цим необхідно розрізняти такі поняття, як ефект і економічна ефективність. Ефект - це результат тих чи інших заходів, здійснюваних у сільськогосподарському виробництві. Він характеризується збільшенням урожайності сільськогосподарських культур, приростом продуктивності худоби і птиці.

Ефективність виробництва - узагальнююча економічна категорія, якісна характеристика якої відображується у високій результативності використання живої і уречевленої праці в засобах виробництва.

Як економічна категорія ефективність виробництва нерозривно зв'язана з необхідністю дедалі повнішого задоволення матеріальних і культурних потреб населення. У зв'язку з цим підвищення ефективності суспільного виробництва є збільшенням обсягів сукупного продукту та національного доходу для задоволення потреб безпосередніх виробників і суспільства в цілому при найменших сукупних витратах на одиницю продукції.

Сільське господарство має свої специфічні особливості. Зокрема в сукупності факторів досягнення високоефективного господарювання особливе значення має земля як головний засіб виробництва, а в тваринництві -- продуктивна худоба. Тому оцінка корисного ефекту в сільськогосподарському виробництві завжди стосується земельної площі або поголів'я продуктивної худоби і співвідноситься з ними.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання максимальної кількості продукції з одного гектара земельної площі, від однієї голови худоби при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції. Ефективність сільського господарства включає не тільки співвідношення результатів і витрат виробництва, в ній відбиваються також якість продукції і її здатність задовольняти ті чи інші потреби споживача. При цьому підвищення якості сільськогосподарської продукції вимагає додаткових затрат живої і уречевленої праці.[1]

Розміри земельної площі мають вирішальне значення для кожного господарства. Також важливо забезпечити виробництво необхідною кількістю працівників, без яких неможливо виробити якісний продукт.

В даній курсовій роботі розглянуто вплив різних факторів на економічну ефективність сільськогосподарського виробництва в аграрних підприємствах Близнюківського району Харківської області.

Розглянемо показники розмірів господарств на основі таблиці 2.1.

З таблиці видно, що кількість підприємств, що працюють в районі, коливається в межах від 11 до 18. Так, в 2002 році їх було 18, в 2003 р. - 15, в 2004 р. - 11. Тобто спостерігається тенденція до зменшення кількості виробників сільськогосподарської продукції в районі.

Ця ж тенденція спостерігається при розгляді середньорічної чисельності працівників рослинницької галузі з 154 чоловік в 2002 р. до 141 чоловіка в 2004 р. В тваринницькій галузі спостерігається та ж ситуація. В 2002 р. Їх кількість була 73 чоловіки, а в 2004 р. - 62 чоловіки. На одне господарство в районі в 2002 році припадало 5627,9 тис. грн., в 2003 цей показник підвищився - 5973,5 тис. грн., а в 2004 р. знову зріс і склав 7766,8 тис. грн.

Що ж стосується забезпеченості господарств, то на 1 господарство припадало 3277,8 га сільськогосподарських угідь, в тому числі 2722,2 га ріллі в 2002 р., 3266,7 га і 2666,7 га відповідно в 2003 р., 3309,1 га і 2727,3 га відповідно в 2004 р.

Таблиця 2.1. Розміри господарств Близнюківського району Харківської області

Показники	2002 р.	2003 р.	2004 р.
Кількість підприємств	18	15	11
Припадає на господарство:
середньорічних працівників всього, чол.	154	147	141
В тому числі: у рослинництві	81	67	79
у тваринництві	73	80	62
активів, тис. грн.	5627,9	5973,5	7766,8
сільськогосподарських угідь, га	3277,8	3266,7	3309,1
в тому числі ріллі	2722,2	2666,7	2727,3

На мою думку, збільшення сільськогосподарських господарств і площі ріллі зумовлює зменшення кількості господарств в той час як площа району залишається незмінною.

2.2 Галузева структура сільськогосподарського виробництва

Кожне аграрне підприємство, виходячи з власних потреб, виробленої стратегії і взятих на себе зобов'язань (укладених угод), розподіляє вироблену продукцію. В певних пропорціях воно спрямовує її на виробничі потреби для наступного циклу розширеного відтворення (кормів, насіння, садивного матеріалу, відтворення стада тощо), на громадське харчування і забезпечення продуктами дитячих ясел і садків, на оплату праці натурою і, нарешті, на продаж. Продукція, що продана підприємством заготівельним організаціям, переробним підприємствам, на біржах, на експорт, на сільських ринках, безпосередньо своїм працівникам та іншим громадянам, а також використана на обмін за бартерними угодами, називається товарною.

Отже, товарна продукція -- це та частина валової продукції, яка реалізована за межі підприємства різним споживачам.

Галузь -- це частина сільськогосподарського виробництва, яка відрізняється, від його інших частин кінцевою продукцією, набором засобів виробництва (предметів і знарядь праці), технологією виробництва і його організацією, а також професійним складом працівників.

Кожне аграрне підприємство, крім вузькоспеціалізованих, розвиває кілька галузей, які знаходяться у певному співвідношенні (поєднанні). Залежно від економічної ролі, яку відіграють галузі в економіці підприємства, їх поділяють на головні, додаткові й підсобні. До головних відносять галузі, які формують виробничий напрям підприємства, його спеціалізацію.[1,9]

Спеціалізацію господарств Близнюківського району Харківської області розглянемо на основі даних таблиці 2.2.

Найбільшу питому вагу в господарствах району має рослинницька галузь, яка займає 65,62% в 2002 р., 58,63% в 2003 р., 57, 20% в 2004 р. в загальному обсязі товарної продукції. Ми бачимо тенденцію до зниження реалізації продукції цієї галузі.

В тваринницькій галузі ситуація така: питома вага продажу цього виду продукції в 2002 р. склала 17,28%, в 2003 р. - 26,66%, а в 2004 р. дещо скоротилася і склала 26,27%.

Найбільшу питому вагу в структурі товарної продукції в рослинницькій галузі займають такі види продукції: зерно від 25,07% до 31,96% в різні роки, соняшник від 14,82% до 24,13% в різні роки, цукрові буряки від 9,70% до 11,25% в різні роки.

В тваринницькій галузі найбільшу питому вагу займає м'ясо ВРХ (5,72% в 2002 р., 11,17% в 2003 р., 14,32% в 2004 р.) та молоко (8,88% в 2002 р., 11,38 в 2003 р., 8,80% в 2004 р.). На відміну від інших районів області в Близнюківському районі вирощують овець, але питома вага товарної продукції м'яса овець мізерна - 0,002% в 2002 р., 0,02% в 2003 р., 0,01% в 2004 р.

Вся сільськогосподарська продукція в структурі займає від 82,90% в 2002 р. до 85,28% у 2003 р. Розвинута також галузь власної переробки, що складає 12,44% в 2002 р., 7,18% в 2003 р., 7,71% в 2004 р.

Отже, можна сказати, що продукція сільського господарства на підприємствах району скорочує об'єми продажу, разом із скороченням продаж продукції власної переробки.

Таблиця 2.2. Структура товарної продукції господарств Близнюківського району Харківської області

Види продукції	2002 р.	2003 р.	2004 р.
	тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%
Зерно	9458,2	29,19%	6189	25,07%	8261,7	31,96%
Соняшник	7816,6	24,13%	5476,8	22,18%	3831,2	14,82%
Цукрові буряки	3644,9	11,25%	2185,8	8,85%	2505,8	9,70%
Картопля	1,4	0,004%	-	-	-	-
Овочі відкритого ґрунту	4	0,01%	-	-	-	-
Інша продукція рослинництва	335,3	1,03%	623,6	2,53%	184,2	0,71%
Рослинництво всього	21260,4	65,62%	14475,2	58,63%	14782,9	57,20%
Молоко	2878,6	8,88%	2810,6	11,38%	2274,8	8,80%
М'ясо ВРХ	1854,4	5,72%	2757,4	11,17%	3701,1	14,32%
М'ясо свиней	679,5	2,10%	860,5	3,49%	670,6	2,59%
М'ясо овець	0,6	0,002%	5	0,02%	2,8	0,01%
Інша продукція тваринництва	184,4	0,57%	146,9	0,59%	109,7	0,42%
Тваринництво всього	5599,1	17,28%	6581,7	26,66%	6788,9	26,27%
Продукція сільського господарства	26859,5	82,90%	21056,9	85,28%	21571,8	83,46%
Продукція власної переробки	4030,1	12,44%	1772,4	7,18%	1993,4	7,71%
Інша продукція, роботи і послуги	1510,6	4,66%	1860,9	7,54%	2281	8,83%
Вся продукція	32400,2	100,00%	24690,2	100,00%	25846,2	100,00%

2.3 Показники виробництва сільськогосподарської продукції

Основною функцією сільськогосподарських підприємств є виробництво продукції рослинницької і тваринницької галузей.

Так у Близнюківському районі вирощуються всі основні види сільськогосподарських культур, а саме озима пшениця, гречка, горох, ячмінь, овес, кукурудза на зерно, соя, соняшник, цукрові буряки, картопля, овочі відкритого ґрунту, кормові коренеплоди. Це можна побачити, розглянувши таблицю 2.3.

Таблиця 2.3 Виробництво основних видів продукції рослинництва

Показники	2002 р.	2003 р.	2004 р.
1	2	3	4
Зернові та зернобобові, всього	422384	188614	321084
Вироблено на 1 ц зерна:
грошових коштів, грн.	23,75	29,83	30,91
праці, люд.-год.	1,1	1,5	0,9
Озима пшениця, всього	265905	4888	167218
Вироблено на 1 ц :
грошових коштів, грн.	21,33	74,35	29,87
праці, люд.-год.	0,7	2,5	0,7
Гречка, всього	-	7411	4782
Вироблено на 1 ц :
грошових коштів, грн.	-	37,94	57,11
праці, люд.-год.	-	2,8	2,7
Горох, всього	-	779	-
Вироблено на 1 ц :
грошових коштів, грн.	-	67,39	-
праці, люд.-год.	-	6,4	-
Ячмінь, всього	-	82995	84231
Вироблено на 1 ц :
грошових коштів, грн.	-	32,45	32,20
праці, люд.-год.	-	1,2	0,8
Овес, всього	-	7744	6951
Вироблено на 1 ц :
грошових коштів, грн.	-	30,58	29,89
праці, люд.-год.	-	2,8	1,9
Кукурудза на зерно, всього	25102	81813	46612
Вироблено на 1 ц :
грошових коштів, грн.	32,41	20,73	30,25
праці, люд.-год.	1,6	1,2	1,5
1	2	3	4
Соя, всього	-	37	-
Вироблено на 1 ц :
грошових коштів, грн.	-	64,86	-
праці, люд.-год.	-	0,0	-
Соняшник, всього	109270	88374	35566
Вироблено на 1 ц :
грошових коштів, грн.	29,29	35,73	67,35
праці, люд.-год.	1,7	1,7	2,9
Цукровий буряк, всього	316647	150848	183369
Вироблено на 1 ц :
грошових коштів, грн.	10,72	13,36	12,74
праці, люд.-год.	0,9	0,9	0,9
Картопля, всього	3	-	-
Вироблено на 1 ц :
грошових коштів, грн.	600,0	-	-
праці, люд.-год.	0,0	-	-
Овочі відкритого ґрунту, всього	162	640	-
Вироблено на 1 ц :
грошових коштів, грн.	180,25	6,88	-
праці, люд.-год.	24,7	1,6	-
Кормові коренеплоди, всього	71236	28434	13027
Вироблено на 1 ц :
грошових коштів, грн.	7,77	8,39	19,01
праці, люд.-год.	0,7	1,3	2,0
Силос, всього	440597	347436	177715
Вироблено на 1 ц :
грошових коштів, грн.	4,27	5,28	5,18
праці, люд.-год.	0,5	0,3	0,4
Сінаж, всього	2300	5380	5391
Вироблено на 1 ц :
грошових коштів, грн.	12,00	8,12	4,58
праці, люд.-год.	4,8	0,4	0,4

Зернові і зернобобові культури виробляються в дуже великому об'ємі. Це 422384 ц. в 2002 р., 188614 ц. в 2003 р., 321084 ц. в 2004 р. Витрати грошових коштів на 1 ц збільшуються з 23,75 грн. в 2002 р до 30,91 грн. в 2004 р. Витрати праці зменшуються з 1,1 люд.-год./ц до 0,9 люд.-год./ц.

Серед зернових найбільше виробляється озимої пшениці від 4888 ц. до 265905 ц. у відповідні роки, ячменю від 82995 ц до 84231 ц., гречки 4782 ц. і більше, вівсу 6951 ц і більше. Великі обсяги виробництва має кукурудза на зерно - від 25102 й у 2002 р. до 81813 ц у 2003 р.

Із зазначених культур зменшуються витрати на виробництво озимої пшениці грошових коштів з 74,35 грн. в 2003 р. до 29,87 грн. в 2004 р., праці від 2,5 люд.-год./ц до 0,7 люд.-год./ц. в ті ж самі роки.

Виробляється також велика кількість соняшнику (35566 ц. - 109270 ц.), цукрових буряків (150848 ц. - 316647 ц.). Витрати на виробництво соняшнику зростають, а цукрових буряків - зменшуються.

Виробництво кормових коренеплодів в господарствах району здійснюється у значному обсязі, але їх виробництво з кожним роком зменшується (71236 ц. у 2002 р., 13027 ц. у 2004 р.).

Силос і сінаж - основні продукти харчування тварин, які утримуються в господарствах району. Тому їх виробництво має великий обсяг. Сінажу виробляється дещо менше, ніж силосу. Його обсяги коливаються в межах 2300 ц. - 5391 ц. Витрати грошових коштів і праці мають тенденцію до зниження. Силос виробляється в більших кількостях, це 440597 й в 2002 р., 347436 ц. в 2003 р., 177715 ц. в 2004 р.

В галузі тваринництва розвиваються такі напрями, як виробництво молока, м'яса ВРХ, вовни, утримуються свині, вівці. (Таблиця 2.4)

З даних видно, що в господарствах району виробляється молоко в обсягах 96892 ц. в 2002 р., 64908 ц. в 2003 р., 44971 ц. в 2004 р. Затрати грошових коштів коливаються в межах 74,33-79,76 грн./ц., тобто зростають, праці навпаки зменшуються від 14,5 люд.-год./ц в 2002 р. до 13,5 люд.-год./ц. в 2004 р.

Обсяги приросту ВРХ і свиней зменшуються, а обсяги витрат грошових одиниць збільшуються.

Таблиця 2.4 Виробництво основних видів продукції тваринництва

Показники	2002 р.	2003 р.	2004 р.
Молоко	96892	64908	44971
Вироблено молока на 1 господарство, ц	5382,89	4327,2	4088,3
Затрати на 1 ц:
грошових коштів, грн..	75,48	74,33	79,76
Праці, люд.-год.	15,5	15,0	13,5
Приріст ВРХ	7791	5445	31,5
Затрати на 1 ц:
грошових коштів, грн.	647,80	765,16	733,78
праці, люд.-год.	82,5	92,2	81,5
Приріст свиней	2172	1843	857
Затрати на 1 ц:
грошових коштів, грн.	943,51	996,74	1660,21
праці, люд.-год.	130,8	143,2	243,2
Приріст овець	16	13
Затрати на 1 ц:
грошових коштів, грн.	543,75	361,54	857,14
праці, люд.-год.	187,5	153,9	285,7
Вовна	3	4	7
Затрати на 1 ц:
грошових коштів, грн.	5100	1700	4500
праці, люд.-год.	1333,3	500	250

В 2002-2004 рр. господарства виробляли вовну, при чому її обсяг зріс з 3 ц. до 7 ц.

Отже, як видно з таблиці 2.4 виробництво продукції тваринництва потребує великих витрат, як грошових коштів так і праці. Тому галузь тваринництва є більш затратною за рослинницьку.

Виробництво продукції не можливе без витрат. Основними елементами витрат є оплата праці, відрахування на соціальні заходи, матеріальні витрати, амортизація, оренда за землю.

Виробничі витрати в сільськогосподарських підприємствах Близнюківського району Харківської області згідно з таблицею 2.5 зменшуються з 37048,5 тис. грн. у 2002 році до 24763,6 тис. грн. у 2004 р.

Основною статтею витрат є матеріальні витрати на оплату праці. Оплата праці з 2002 р. по 2004 р. зменшилась, тому витрати на її оплату зменшились до 4827,6 тис. грн. у 2004 р., в тому числі 2974,6 тис. грн. в рослинництві та 18853,0 тис. грн. в тваринництві.

Основними елементами витрат в рослинництві є матеріальти витрати на насіння і посадковий матеріал (3234,5 - 2590,8 тис. грн.), нафтопродукти (3423,1 - 2651,7 тис. грн.), запчастини (1457,3 - 1353,4 тис. грн.). Також має місце стаття орендна плата за землю (256,9 - 129,5 тис. грн.).

Основними елементами витрат в тваринництві є матеріальні витрати на корми (7696,0 тис. грн. в 2002 р., 5889,9 тис. грн. в 2003 р., 3881,3 тис. грн. в 2004 р.), тобто спостерігається тенденція до зменшення. Треба враховувати також витрати на нафтопродукти (1108,5 тис. грн. - 562,3 тис. грн.) та електроенергію (541,7 тис. грн. - 258,6 тис. грн.).

По господарствах в цілому зменшуються відрахування на соціальні заходи від 6010,1 тис. грн. в 2002 р. до 4827,6 тис. грн. в 2004 р.

З таблиці також видно, що витрати на рослинницьку галузь дещо перевищують витрати на тваринницьку. Крім того, витрати в рослинництві зменшуються від 21639,5 тис. грн. у 2002 р. до 17028,8 тис. грн. у 2004 р., а в тваринництві збільшуються від 15409,0 тис. грн. до 7734,8 тис. грн. у відповідних роках.

Отже, основним завданням будь-якого господарства є зменшення витрат і збільшення обсягів виробництва продукції сільського господарства. Якщо це буде відбуватись, то собівартість продукції буде зменшуватись і товаровиробники зможуть отримати більший прибуток.

2.4 Фінансові результати підприємства

Важливою економічною категорією, яка характеризує діяльність підприємств є рентабельність. Рентабельність - показник економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, який свідчить про те, що господарство отримує від своєї діяльності прибуток.

Прибуток - економічний показник який залежить від кількості і якості реалізованої продукції, її структури, рівня собівартості і фактичних цін реалізації.

Показники рентабельності основних видів сільськогосподарської продукції Близнюківського району Харківської області наведено в таблиці 2.6.

Як видно з таблиці прибутковою і рентабельною є рослинницька галузь сільського господарства. Так прибуток по зерновим культурам склав 6,2 грн./ц. в 2002 р., 18,67 грн./ц. в 2003 р., 1,89 грн./ц. в 2004 р., а рівень рентабельності 27,6%, 69,7%, 4,9% у відповідних роках.

Серед культур, що вирощувалися в 2002 р., найбільш прибутковими є соняшник з прибутком 48,5 грн./ц., в 2003 р. є гречка з прибутком 46,7 грн./ц., в 2004 р. є також гречка з прибутком 37,8 грн./ц.

Соняшник також є прибутковою культурою. Прибуток, що отримують виробники коливається в межах 28,0 - 48,5 грн./ц., а рентабельність в межах 34,2 - 157,8 %.

Серед культур, які не приносять прибутку слід виділити кукурудзу на зерно, виробництво якої в 2004 р. виявилося збитковим (-4,1 грн./ц.) і нерентабельним (-10,1%). Схожа ситуація і з виробництвом цукрових буряків і вівсу, які в 2004 р. принесли збитки -0,4 грн./ц. і -2,7 грн./ц. і виявилися нерентабельними -2,6% і -7,9% по відповідним культурам.

Тваринницька галузь взагалі є неприбутковою, а лише збитковою. Найбільше збитку підприємства отримують від виробництва м'яса свиней

-415,0 грн./ц. в 2003 р., а в 2004 р. взагалі -677,8 грн./ц. Найменше збитку приносить виробництво молока від -8,5 грн./ц. в 2003 р. до -26,8 грн./ц.

в 2002 р.

Отже, тваринницька галузь для виробників сільськогосподарської продукції є невигідною, тому і не дивно, що вона знаходиться в занепаді в нашій країні.

Таблиця 2.6 Рентабельність виробництва основних видів сільськогосподарської продукції

Види продукції	2002 р.	2003 р.	2004 р.
Продукція рослинництва	54,0	60,0	9,7
Продукція тваринництва	-38,2	-31,6	-40,1
Зернові культури
Собівартість 1ц, грн.	22,45	26,77	39,06
Ціна реалізації 1 ц, грн.	28,65	45,42	40,95
Прибуток (+), збиток (-) в розрахунку на 1 ц, грн.	6,2	18,67	1,89
Рівень рентабельності (+), збитковості (-), %	27,6	69,7	4,9
Озима пшениця
Прибуток (+), збиток (-) в розрахунку на 1 ц, грн.	7,0	23,4	6,4
Рівень рентабельності (+), збитковості (-), %	34,2	83,6	6,8
Кукурудза на зерно
Прибуток (+), збиток (-) в розрахунку на 1 ц, грн.	4,49	17,6	-4,1
Рівень рентабельності (+), збитковості (-), %	14,6	83,3	-10,1
Гречка
Прибуток (+), збиток (-) в розрахунку на 1 ц, грн.	-	46,7	37,8
Рівень рентабельності (+), збитковості (-), %	-	141,3	80,8
Ячмінь
Прибуток (+), збиток (-) в розрахунку на 1 ц, грн.	-	18,0	-5,3
Рівень рентабельності (+), збитковості (-), %	-	55,2	-12,8
Овес
Прибуток (+), збиток (-) в розрахунку на 1 ц, грн.	-	8,3	-2,7
Рівень рентабельності (+), збитковості (-), %	-	32,1	-7,9
Соняшник
Прибуток (+), збиток (-) в розрахунку на 1 ц, грн.	48,5	38,2	28,0
Рівень рентабельності (+), збитковості (-), %	157,8	101,1	34,2
Цукрові буряки
Прибуток (+), збиток (-) в розрахунку на 1 ц, грн.	2,0	1,0	-0,4
Рівень рентабельності (+), збитковості (-), %	18,9	7,6	-2,6
Молоко
Прибуток (+), збиток (-) в розрахунку на 1 ц, грн.	-26,8	-8,5	-20,3
Рівень рентабельності (+), збитковості (-), %	-37,9	-12,0	-22,6
М'ясо ВРХ
Прибуток (+), збиток (-) в розрахунку на 1 ц, грн.	-190,8	-141,4	-288,4
Рівень рентабельності (+), збитковості (-), %	-43,6	-38,4	-46,0
М'ясо свиней
Прибуток (+), збиток (-) в розрахунку на 1 ц, грн.	-173,76	-415,0	-677,8
Рівень рентабельності (+), збитковості (-), %	-21,9	-50,6	-49,9

Проаналізуємо прибутки і збитки від усієї діяльності сільськогосподарських підприємств Близнюківського району Харківської області на основі таблиці 2.7.

Таблиця 2.7 Прибутки та збитки від усієї діяльності сільськогосподарських підприємств Близнюківського району Харківської області

Показники	2002 р.	2003 р.	2004 р.
1. Кількість прибуткових підприємств	17	11	8
2. Питома вага збиткових підприємств в загальній їх кількості, %	5,56	26,67	27,27
3. Одержано прибутку на 1 госпо- дарство, тис. грн.	171,73	195,86	361,98
4. Одержано збитку на 1 госпо- дарство, тис. грн.	1086,4	330,4	1423,7
5. Прибуток (+), збиток (-) до собівартості реалізованої продукції	5,7	3,5	-4,8
6. Рентабельність операційної діяльності, %	8,7	13,6	-1,3

Кількість прибуткових підприємств протягом досліджуваних років коливається в межах 8-17, що становить 94,44% від загальної кількості в 2002 р., 73,33% в 2003 р., 72,73% в 2004 р.

Одне господарство одержало в середньому 171,73 - 361,98 тис. грн. прибутку, 330,4 - 1423,7 тис. грн. на одне збиткове підприємство.

Збитковим для господарств виявився 2004 р., коли відношення прибутку (+), збитку (-) до собівартості реалізованої продукції становило -4,8%, зовсім інший показник був в 2003 р. - 3,5%, і в 2002 р. - 5,7%.

Рентабельність операційної діяльності найвища була в 2002 р. - 8,7%, найменша в 2004 р. - -1,3%.

Підсумовуючи все вище сказане треба сказати, що в основному підприємства Близнюківського району Харківської області є прибутковими. Прибутковою є рослинницька галузь, а от тваринництво є збитковим.

Необхідно наголосити на тому, що, щоб залишитися прибутковими і збільшувати свої прибутки, підприємства повинні шукати шляхи для зниження витрат, використовувати якісне насіння для посівів, щоб отримувати якісну продукцію і збільшувати урожайність, продуктивно і ефективно використовувати техніку, підвищувати продуктивність праці.

3. Шляхи підвищення якості продукції рослинництва

Якість продукції сільськогосподарського підприємства формується при участі і під впливом багатьох факторів: виробничих ресурсів (земельних, матеріальних і трудових), сортових особливостей оброблюваних культур і породного складу худоби і птаха, системи добрив, зрошення, якості виконаних робіт, термінів і способів збирання, попередника і т.д. Усе це необхідно враховувати при виробництві високоякісної сільськогосподарської продукції.[8]

3.1 Управління якістю продукції

якість продукція конкурентоспроможність агрохімічний

Управління якістю продукції повинно здійснюватися системно, тобто на підприємстві повинна функціонувати система керування якістю продукції, що представляє організаційну структуру. Основні напрямки - включення в систему управління механізму маркетингової діяльності, орієнтація її на споживача і посилення механізму впливу системи керування якістю на всі етапи життєвого циклу продукції. Поліпшення якості продукції вимагає визначених витрат, але вони, як правило, окупаються. За даними американських експертів, витрати на якість багатьох фірм досягають 20 % від суми продажів, причому спостерігається їхній щорічний ріст.

Важливу роль в управлінні якістю праці і продукції повинні грати функціональні служби сільськогосподарського підприємства (економічна, агрономічна, зооветеринарна, інженерна). Ці служби розробляють критерії оцінки якості праці і продукції, положення про матеріальне стимулювання підвищення якості, по удосконалюванню технології виробництва сільськогосподарської продукції і т.д. Якість продукції в значній мірі залежить від діяльності керівників підрозділів. У їхнє функції входять контроль за виконанням завдань, встановлення об'єктивної оцінки якості праці і продукції, розробка заходів, спрямованих на підвищення якості, організація їх виконання.

Керівники багатьох сільськогосподарських підприємств не приділяють достатню увагу питанням підвищення якості праці і продукції. Тому, у великих сільськогосподарських підприємствах доцільно створювати спеціалізовані служби керування якістю, що повинні виконувати наступні функції:

- розробка політики підприємства в області якості;

- підтримка якості продукції на рівні, що відповідає вимогам стандартів;

- інформування фахівців і керівників підрозділів про зміни діючих вимог до якості;

- визначення методів і періодичності проведення перевірок якості продукції;

- організація контролю технологічних процесів;

- участь в оцінці проектних рішень;

- аналіз причин виробництва низькоякісної продукції;

- розробка заходів для скорочення втрат сільськогосподарської продукції на стадіях виробництва, збереження, переробки і реалізації.

Діяльність по керуванню якістю повинна здійснюватися безупинно в ході виробництва сільськогосподарської продукції, а також передувати самому процесу виробництва.[11,12]

3.2 Впровадження досягнень агрохімічного і біологічного напрямів науково-технічного прогресу

Між якістю продукції і якістю виробничих ресурсів існує велика залежність. Ґрунт - основне середовище розвитку рослин. Від його якості залежить не тільки врожайність, але і якість сільськогосподарської продукції. Практика свідчить про те, що багато видів продукції, вирощеної на родючому ґрунті, мають підвищену якість. Так, картоплю найбільш високої якості з гарною лежкістю одержують на легких по гранулометричному складу ґрунтах (супіщаних).

Більш високі якісні характеристики основних і матеріальних оборотних засобів безпосередньо сприяють одержанню продукції кращої якості. Наприклад, використання насіння високих посівних якостей дозволяє підвищити не тільки врожайність сільськогосподарських культур, але і якість врожаю. Використання високоякісної сировини дозволяє одержати більшу кількість кінцевої продукції (цукру, соняшникової олії і т.д.). Надійна високопродуктивна техніка дозволяє вчасно, в оптимальні строки і якісно провести всі агротехнічні прийоми, а отже, і підвищити якість продукції.

Система добрив - один з найбільш діючих факторів, що визначають якість сільськогосподарської продукції.

Проте питання щодо якості сільськогосподарської продукції, яку одержують у традиційному і альтернативному землеробстві є дискусійним. Прихильники альтернативних методів ведення сільського господарства стверджують, що органічне землеробство дає змогу одержати дуже чисті, «здорові» продукти харчування, оскільки тут застосовують лише органічні добрива і не використовують штучних хімічних речовин. Визнані наукові авторитети[2] переконані в тому, що запорукою одержання кондиційних врожаїв є не відмова від застосування мінеральних добрив, а оптимальне мінеральне живлення рослин. Досягти ж оптимізованого живлення рослин в альтернативному землеробстві проблематично. На думку В.Г. Мінеева [10], більш-менш успішно без застосування мінеральних добрив можна розв'язати лише проблему азоту. Забезпечення ж сільськогосподарських культур фосфором, калієм, мікроелементами, передусім -- бором, марганцем, цинком, молібденом, без використання відповідних видів добрив, неможливо. Саме наслідком неповноцінного мінерального живлення рослин в альтернативному землеробстві є істотні (до 30% порівняно з традиційним землеробством) втрати врожаїв сільськогосподарських культур.

З урахуванням цих обставин був зроблений критичний аналіз існуючих напрямів альтернативного землеробства і на основі теоретичних наробок та зібраного експериментального матеріалу було запропоновано концептуальну модель біологічного землеробства як системи, ефективної не лише в екологічному, а й економічному відношенні [4].

Була оцінена хибна позиція, що пов'язана з погіршення якості рослинницької продукції лише із застосуванням мінеральних добрив. Відомо, що на якості продукції позначається багато факторів, але те, що провідна роль в управлінні якістю продукції належить саме мінеральним добривам, не викликає сумніву.

У розробленіймоделі біологічного землеробства використання мінеральних добрив не забороняється, а переорієнтовується із можливостей на забезпечення максимальних врожаїв, що притаманно традиційному землеробству, на можливості, які гарантують, передусім, одержання високоякісної продовольчої і фуражної сировини.

Основний наголос у використанні мінеральних добрив у моделі біологічного землеробства робиться на створенні умов трофічного комфорту для кореневої системи рослин тому, що тільки у цьому разі можна розраховувати на одержання високоякісних врожаїв.

Апробацію моделі біологічного землеробства проводили протягом 1990--1997 рр. у дослідному господарстві Інституту ґрунтознавства та агрохімії ім.

О. Н. Соколовського УААН «Комунар», що на Харківщині. Оскільки поки що нема можливості безпосередньо у сільськогосподарському виробництві вивчати ефективність альтернативного і біологічного землеробства порівняно з традиційним, всі ці системи було змодульовано в умовах спеціального стаціонарного досліду за такою схемою:

1. Традиційна система землеробства, що ґрунтується на органо-мінеральній системі удобрення та хімічних засобах боротьби з бур'янами. Мінеральні добрива застосовували звичайним способом врозкид у дозах, які розраховували на інтенсивні технології вирощування сільськогосподарських культур (варіант 1).

2. Альтернативна система землеробства, що ґрунтується на органічній системі удобрення сільськогосподарських культур у сівозміні та безгербіцидних засобах боротьби з бур'янами. Мінеральні добрива (Р10) застосовували лише під час сівби (варіант 2).

3. Біологічна система землеробства, що ґрунтується на органо-мінеральній системі удобрення сільськогосподарських культур у сівозміні та безгербіцидних засобах боротьби з бур'янами. Мінеральні добрива застосовували локальним способом у дозах, що були зменшені порівняно з традиційною системою землеробства на 30--50% залежно від біологічних особливостей вирощуваної культури. Біологічна система землеробства мала 2 модифікації: одна передбачала щорічне локальне внесення лише мінеральних добрив (варіант 3), а друга -- створення зон трофічного комфорту за рахунок сумісного локального внесення мінеральних добрив, мікроелементів та кальцієвмісних сполук (варіант 4). Ґрунт на дослідній ділянці -- чорнозем типовий важкосуглинковий, що мав таку характеристику в орному шарі: вміст гумусу -- 4,1%, рухомих форм фосфору -- 13,8; калію -- 9,0 мг/100 г ґрунту, рН сольове -- 6,0. Дослідження проводили у сівозміні з таким чергуванням культур: 1 -- кукурудза молочно-воскової стиглості; 2 -- пшениця озима; 3 -- соняшник; 4 -- горохово-вівсяна сумішка; 5 -- жито озиме; 6 -- гречка. Досліди мали в натурі 3 клини, входження в кожний з яких здійснювали послідовно одним полем. Повторність у досліді -- 3-разова. Систему застосування добрив під культури, які вирощувалися, наведено в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1 Система застосування добрив під культури, що вирощувалися.

Центральним питанням досліджень було вивчення впливу різних способів використання добрив у традиційному, альтернативному і біологічному землеробстві на показники якості продукції. Одержані дані свідчать, що цей вплив був неоднозначним. Так, для кукурудзи, яку збирали у фазі молочно-воскової стиглості, не встановлено істотної різниці в показниках якості продукції за варіантами досліду. Оскільки кукурудза була цикловідкриваючою культурою у сівозміні, очікувати на істотні зміни у показниках якості її продукції не доводилося. Проте вже для другої культури сівозміни ситуація була іншою. Зокрема, якість зерна пшениці озимої (таблиця 3.2) була найкращою у варіанті 4, де вивчали ефективність зон трофічного

Таблиця 3.2 Вплив добрив на якість продукції

комфорту. Зерно у цьому варіанті мало найвищі показники натури (746 г/л), вмісту білка (11,6%) і в'язкості клейковини борошна (65 с). Відношення пружності тіста до розтяжності становило 1.2, а об'єм хліба -- 470 мл. Найвищою у цьому варіанті була і оцінка зовнішнього вигляду хліба. Найгірші хлібопекарські якості виявилися у зерна, що було одержане у варіанті із альтернативним землеробством.

Перевага способу оптимізації живлення пшениці озимої за допомогою зони трофічного комфорту перед іншими способами, що вивчалися, зумовлена, на нашу думку, декількома обставинами. По-перше, рослини у даному разі повніше використовують елементи живлення рослин з мінеральних добрив; по-друге, не виключено, що при цьому активізується процес реутилізації азотних сполук, які перебувають у вегетативних органах, для формування зерна і, по-третє, вірогідно відбувається переорієнтація донор-акцепторних відношень у період нагромадження запасних речовин на користь зернівок та підвищення їхньої аттрагуючої здатності.

Однією з культур, якій ми приділяли підвищену увагу, був соняшник. Це пояснюється тією винятково важливою роллю, яку поряд із цукровим буряком він відіграє в аграрному секторі економіки держави. Одержані нами дані наведено в таблиці 3.3.



Таблиця 3.3 Вплив добрив на якість соняшника

Їх аналіз свідчить, що головний показник якості врожаю насіння соняшнику найвищим був у варіанті 4: вміст олії в насінні становив 49,9, а в ядрі -- 64,4%. Це у поєднанні з високою врожайністю забезпечило в цьому варіанті збір олії на рівні 16,9 ц/га, або на 2 і 4,4 ц/га більше, ніж у варіантах 1 і 2 відповідно.