Размещено на http://www.allbest.ru/

33

Зміст

Вступ

1. Розвиток зовнішньоекономічної діяльності на зерновому ринку

1.1 Світові тенденції ринку зерна

1.2 Становлення ринку експорту зернових культур в Україні

1.3 Тенденції розвитку інфраструктури ринку зерна в Україні

2. Зовнішньоекономічні операції з торгівлі зерном компаніями Херсонської області

2.1 Аналіз виробництва зерна суб'єктами господарювання області

2.2 Торгівельні експортні та імпортні операції зернових

2.3 Діяльність зернотрейдерів на ринку зернових в Херсонській області

2.4 Конюктурний огляд цінових тенденцій на ринку зерна

2.5 Формування експортного потенціалу зернового підкомплексу Херсонщини

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

На відміну від видобутку нафти або золота, зерновий бізнес практично вічний. При вмілій його організації держава, що виробляє великі об'єми зерна, може отримувати не тільки стабільні прибутки, але і серйозні геополітичні переваги.

Зерновий бізнес - заняття геополітичне. Якщо країна, крім себе , в змозі прогодувати 300-400 млн. чоловік у рік вона може диктувати свою волю іншим державам.

Виробництво зерна має вирішальне значення для розвитку всіх галузей сільського господарства. Зернове господарство є основою сільськогосподарського виробництва, а рівень його розвитку - одним з найважливіших показників стану економіки країни, який безпосередньо впливає на матеріальний добробут населення.

Зернові культури являються самим масовим продовольчим товаром на світовому ринку. Найбільш важливе місце серед зернових займає продовольча пшениця, яка в багатьох країнах являється стратегічним товаром.

Зернові використовують також у якості корма для скота, сировини для промислової переробки. У зв'язку з цим торгівля зерновими здійснює значний вплив на торгівлю продовольчими та сільськогосподарськими товарами.

Зерно необхідне для створення і поповнення державних запасів і резервів, що використовуються в надзвичайних обставинах. Це також важливий експортний продукт. В умовах поглиблення міжнародного поділу праці, економічних відносин країн і неоднакової забезпеченості їх зерном власного виробництва цей продукт стає одним з найважливіших об'єктів зовнішньоекономічної торгівлі.

У зв'язку з покращенням демографічної ситуації у деяких країнах світу можливе зростання попиту на пшеницю продовольчого класу.

Україна, маючи сприятливе географічне положення, потенційно здатна стати одним з експортерів зерна у ці регіони.

Якщо опуститься на рівень області, то Херсонська, в свою чергу, також має усі можливості для формування ринку експорту зернових.

Отже, метою даної випускної бакалаврської роботи є вивчення зовнішньоекономічної торгівлі зерном Херсонської області та можливостей її розвитку, адже зерно було, є і буде в майбутньому головним джерелом грошових надходжень, фінансовим фундаментом аграрних підприємств від якого залежить розвиток усього сільського господарства.

1. Розвиток зовнішньоекономічної діяльності на зерновому ринку

1.1 Світові тенденції ринку зерна

Відомо, що продовольчий потенціал країни оцінюється рівнем забезпеченості її зерном, і насамперед пшеницею, житом, рисом.

Світові запаси зерна протягом останнього десятиріччя становили близько 325 млн. т, що відповідає 19% світового його споживання. За розрахунками ФАО (Продовольчо-сільськогосподарської організації ООН) мінімальна питома вага зернових запасів, яка необхідна для гарантування продовольчої безпеки, становить 17%. Починаючи з 80-х років, обсяги світових запасів зернових ніколи не спускалися нижче цього мінімального рівня.

В останні роки конкуренція на зерновому ринку значно посилилась. Збільшилась кількість країн, що виділяють субсидії на виробництво та експорт сільськогосподарської продукції. Використання сучасних технологій дало можливість багатьом із них підняти рівень самозахищєності і тим самим знизити залежність від імпорту. Загострення конкурентної боротьби вплинуло на скорочення обсягів експорту сільськогосподарської продукції, в тому числі із США. Причиною цього значною мірою стало те, що у 80-хр.р. адміністрація США прагнула боротися з перевиробництвом зернових, виплачуючи фермерам певні кошти за відмову від обробки землі. В результаті виробництво трьох важливих для США культур - кукурудзи, пшениці, сої - знизилось майже на 7%, тоді як в інших регіонах світу зросло більше як на 30%.

Країни Європейського Співтовариства вийшли на ринок сільськогосподарської продукції як сильний конкурент на ринку пшениці, що фактично було результатом активного впровадження субсидій на сільськогосподарську продукцію.

В ряді країн виробництво зерна за кількістю достатнє, але за якістю не відповідає вимогам галузей переробної промисловості. Наприклад, Франція і Швеція частину своєї низькоклейковинної пшениці експортують, а імпортують переважно (з Канади) пшеницю з високим вмістом клейковини. Чехія, Словаччина, Данія, Велика Британія і деякі інші країни експортують пивоварний ячмінь, а ввозять кормовий.

Відомо, що продовольчий потенціал країни оцінюється рівнем забезпеченості її зерном, і насамперед пшеницею, житом, рисом.

Зернові культури вирощуються в кожній країні. У світі чітко визначились традиційні зони вирощування основних зернових культур.

Найбільш важливе місце серед зернових займає пшениця, яка в багатьох країнах являється стратегічним товаром. Пшениця вирощується майже в усіх країнах світу.

Розглянемо розвиток та споживання пшениці у світі за період 1999-2002 років:

Таблиця 1.1 Виробництво та споживання пшениці у світі.

Показники	Роки
	1999	2000	2001	2002
Посівна площа (млн. га)	217	219	215	218
Урожайність (ц/ га)	2,17	2,66	2,69	2,75
Виробництво (млн. т)	586	582	577	600
Ресурси (млн. т)	762	752	740	745
Торгівля (млн. т)	112	103	107	110
Споживання (млн. т)	592	589	596	600
Перехідні запаси (млн. т)	170	163	144	145
Відношення запасів до споживання (%)	29	28	24	24

Найбільшими у світі виробниками продовольчої пшениці є США, Франція, Індія, Канада, Австралія, країни ЄС і інші.

Світове виробництво пшениці в 2000 році склало 582,3 млн. т, у 2001 році - 582,7 млн. т, у 2002 році - 566,3 млн. т. Ці й інші дані відображені в таблиці 1.1

Наведена таблиця дає можливість зробити висновок про те, що в цілому посівна площа ненабагато, але зменшилась (з 217 млн. га в 2000 році до 215 млн. га в 2002році), як і врожайність, саме тому і спостерігається деяке зниження виробництва пшениці.

Споживання пшениці збільшилось з 592 млн. т в 2000 році до 596 млн. т в 2002р., що призвело до зменшення перехідних запасів зі 170 млн. т в 2002 році до 144 млн. т в 2002р.

Світове виробництво пшениці за останні тридцять років зросло майже вдвічі.

Основним фактором росту являлось підвищення врожайності пшениці, за вказаний період вона зросла приблизно на 60 %. Зростання врожайності у світі відбулося завдяки досягненням в області селекційної роботи, механізації сільського господарства, збільшенням капіталовкладень в галузь та зниженню відносних затрат.

У 1999 році був досягнутий рекордний рівень середньої врожайності - 2,7 тонн із гектара. У 2001 році середня світова врожайність трохи знизилася до 2,66 т/га. Коливання, що спостерігаються, у тенденції врожайності зв'язані з дією ряду факторів:

1 зміною погодних умов (кількість та періодичність випадання опадів);

2 масштабом упровадження різних культивованих сортів;

3 ступеня використання сільськогосподарської техніки, мінеральних добрив , води для зрошення;

4 співвідношення між вартістю засобів виробництва з очікуваним рівнем доходу від збуту врожаю;

5 розмірів державної підтримки виробництва;

6 дотримання термінів внесення доголивши правильну ротацію культур;

7 зміна урядової політики у відношенні субсидування сільськогосподарського виробництва й інші.

Тенденції зміни врожайності пшениці в окремих країнах складалися по-різному. Середня врожайність пшениці в ЄС у даний час від 5,5 до 6,0 тис. га., при цьому для Франції і більшості інших північних районів країн ЄС звичайним показником є 7 тис. т. У 2000 році Ірландія домоглася врожайності 9,8 млн т/га. В Іспанії, Греції, Італії через несприятливу погоду і збільшення виробництва низьковрожайної пшениці, середня врожайність, навпроти, знизилась (таблиця 1.2)

Таблиця 1.2 Производство пшениці в країнах ЕС (площа посіву, тис. га; урожайність т/га; виробництво тис. т).

Показники	Роки
	2000	2001	2002
1	2	3	4
Пшениця «дурум»
Площадь посевов	3338	3326	3382
Урожайность	2,46	2,14	2,28
Производство	8210	7131	7674
Франция
Площадь посевов	334	312	330
Урожайность	4,89	4,38	4,50
Производство	1632	1368	1485
Италия
Площадь посевов	1544	1590	1590
Урожайность	2,29	1,85	2,21
Производство	3536	2942	3515
Греция
Площадь посевов	450	450	450
Урожайность	2,00	1,80	2,00
1	2	3	4
Производство	900	810	900
Португалия
Площадь посевов	115	118	125
Урожайность	1,20	1,20	1,22
Производство	138	142	153
Испания
Площадь посевов	868	839	847
Урожайность	2,21	2,15	1,82
Производство	1917	1800	1538
Мягкая пшеница
Площадь посевов	14311	13053	14134
Урожайность	6,68	6,44	95604
Производство	95553	84093
Германия
Площадь посевов	29614	2896	3050
Урожайность	7,29	7,90	7,80
Производство	21587	22865	23790
Франция
Площадь посевов	4938	4496	4750
Урожайность	7,28	6,81	7,27
Производство	35929	30632	34533
Великобритания
Площадь посевов	2091	1636	2200
Урожайность	7,99	7,33	8,00
Производство	16700	12000	17600
Италия
Площадь посевов	436	406	470
Урожайность	5,50	5,25	5,45
Производство	2400	2130	2582
Дания
Площадь посевов	636	652	569
Урожайность	7,37	7,55	7,30
Производство	4687	4924	4153

Аналізуючи дану таблицю, можна сказати, що виробництво пшениці в 2002 році складає 95,6 млн. т, що на 11,5 млн. т більше, ніж у 2001 році.

У Великобританії останнім часом тримаються добрі погодні умови, що сприяє виробництву пшениці. Площі посіву пшениці в 2002 році збільшили такі країни, як Франція й Іспанія .

Істотної зміни в обсягах виробництва пшениці по країнах ЄС не спостерігається.

Ріст врожайності пшениці в США зв'язаний з підвищенням ефективності використання засобів виробництва і мінеральних добрив. У процесі поліпшення сортів пшениці відбулося зрушення від високоврожайних сортів до сортів більш стійким.

У Канаді, де основна частина пшениці висівається навесні, врожайність звичайно нижче, ніж у США. Оскільки виробництво пшениці сконцентроване в районах, періодично страждаючих від різких перепадів погоди, показники врожайності можуть варіюватися в значної мірі.

В Аргентині більш висока врожайність була досягнута за рахунок чергування культур. На ринку з'явилися поліпшення сорти пшениці, однак недавнє введення стандартів більш суворих стандартів якості, зможе примусити деяких фермерів відмовитися від виробництва високоврожайних типів пшениці.

В Австралії, де для основних районів виробництва пшениці характерно нерегулярне випадання опадів, підвищенню врожайності сприяє застосування кращих методів оброблення сільськогосподарських культур і ощадливого використання води. В даний час причиною труднощів є засоленість ґрунтів.

У Китаї, що є ведучим у світі виробником зерна пшениці, тенденції зміни її врожайності, як правило здійснюють значний вплив на середні світові показники. Біля трьох чвертей посівів озимої пшениці в даний час зрошуються, що сприяє зниженню амплітуди коливань врожайності.

Стійке підвищення врожайності пшениці спостерігається в Індії - третьому найбільшому світовому виробнику після Китаю і ЄС. ДО 2000 року врожайність пшениці досягла тут 2,5 т/га. Росту врожайності сприяло впровадження поліпшених сортів, відносно дешеві води, електрика, субсидування закупівель мінеральних добрив. У ряді місць в Індії пшениця висівається на землях, з яких тільки що був прибраний мал. Тут використовуються деякі методи культивування, що сприяють скороченню числа почвооброблювальних операцій і економії води і палива.

Розглянемо світове виробництво пшениці в таблиці 1.3

Таблиця 1. 3 Світове виробництво пшениці, млн. т.

Країни	Роки
	2000	2001	2002	2003
1	2	3	4	5
Всього	582,3	581,7	566,3	557,0
Європейський союз	104,4	90,5	103,2	92,0
Франція	37,5	31,4	39,0	32,6
Німеччина	21,6	22,8	20,8	19,0
Великобританія	16,8	11,6	16,1	14,7
Італія	6,9	6,2	7,5	6,5
Іспанія	7,3	4,7	6,3	6,3
Данія	4,7	4,9	4,1	4,5
Швеція	2,4	2,3	2,1	2,6
Польща	8,5	9,3	9,3	8,2
Чехія	4,1	4,5	3,9	2,8
Венгрія	3,7	5,2	3,9	2,7
Руминія	4,4	7,7	4,4	2,6
Болгарія	3,3	3,1	3,5	2,0
СНГ	63,1	90,7	96,2	65,0
Росія	34,5	46,9	50,6	36,0
Казахстан	9,1	12,7	12,8	11,2
Україна	10,2	21,0	20,0	5,0
США	60,8	53,3	44,0	62,5
1	2	3	4	5
Канада	26,8	20,6	15,7	21,0
Мексика	3,3	3,3	3,2	3,0
Аргентина	16,5	15,3	12,5	15,0
Бразилія	1,7	3,2	2,9	4,5
Турція	17,5	15,5	17,3	18,5
Китай	99,7	94,0	91,3	88,0
Індія	76,4	69,7	71,8	69,3
Пакістан	21,1	19,0	18,2	19,3
Авганістан	1,5	1,6	2,7	4,2
Єгипет	6,6	6,3	6,8	7,0
Ефіопія	2,5	2,3	1,9	2,0

Зниження врожаїв у більшості країн Центральної і Східної Європи, у Казахстану, на Україні в 2000 році лише почасти було компенсовано зростанням виробництва в ЄС, Росії, Індії, Туреччини і Пакистану.

Виробництво пшениці в Росії в 2001 році-6,9 млн. т, у 2002 - 50,6 млн. т,3 а в2003 - тільки 36,0 млн. т. Майже 70 % врожаю пшениці складає зерно борошномельної якості. Основною причиною одержання настільки високих врожаїв вважаються сприятливі погодні умови, що сприяють не тільки зростання виробництва, але і підвищенню якості зерна.

У Казахстані збільшення виробництва пшениці з 9,7 млн. т у 2000 році до 11,2 млн. т у 2003 році. Це порозумівається як покращилися погодними умовами в порівнянні з попереднім роком, так і більш серйозною державною підтримкою.

У США виробництво пшениці знизилося з 60,8 млн. т у 2000 році до 53,3 млн. т у 2001 році та 44 млн. т - у 2002 р. У 2003 році ця цифра досягла 62,8 млн. т. Зниження виробництва за період з 2000 по 2002 рік порозумівається надмірно жаркою погодою в США в основних районах оброблення пшениці.

У Канади в 2003 році отримано 21,0 млн. т, що значно менше врожаю 2000 року. Це пов'язано з тим, що жарка і посушлива погода в плині більшої частини вегетаційного періоду зменшив перспективи одержання високого врожаю.

Фінансова криза в Аргентині ускладнила одержання фермерами кредитів, що привело до скорочення використання добрив, пестицидів і пального, і до зменшення врожаю пшениці з 16,5 млн. т у 2000 році до 15,0 млн. т - у 2003р.

КНР у 2000 році зробила 99,7 млн. т пшениці, а в 2003 - 88,0 млн. т. Це зниження зв'язане не зі зниженням врожайності, а зі зменшенням площадкй посіву під пшеницю.

Загальний обсяг ресурсів у 2003 році скоротився в порівнянні з попереднім, 2002 роком. Ріст споживання обумовлений як ростом населення, так і очікуваним розширенням кормового споживання пшениці завдяки достатку зерна кормової якості. Зокрема в ЄС, кормове використання пшениці збільшиться до 49 млн. т.

Незважаючи на погіршення положення з ресурсами пшениці в цілому, її значні надлишки в Європі, країнах СНД і Південної Азії, а також стійкий рівень імпортного попиту, повинні забезпечити збалансованість ринку.

У загальному балансі міжнародної торгівлі зерно є товаром, який за питомою вагою у загальному обсязі перевезень займає третє місце після вугілля, нафти, а у вартісному виразі воно посідає перше місце.

Найбільшу частину зерна експортує : США, Канада, Австралія, Казахстан, в меншій кількості Великобританія, Швеція, Туніс, Греція, Туреччина, Чехія, Росія, Україна та інші.

Зерно пшениці експортують 55 країн світу, основними з яких є : США, Франція, Канада, Австрія, Аргентина, Великобританія.

Розглянемо світову торгівлю пшеницею у таблиці 1.4:

Таблиця 1.4 Світова торгівля пшеницею (млн. т).

Країни	2000/2001	2001/2002	2002/2003
1	2	3	4
Експорт	101,5	106,7	102,9
США	28,6	26,8	22,8
Австралія	16,7	16,6	10,9
Канада	16,9	16,1	8,7
ЄС	14,5	10,8	16,0
Аргентина	11,2	11,4	5,7
Казахстан	3,7	3,8	5,0
Індія	2,8	3,1	4,5
Росія	1,1	4,6	4,5
Турція	1,6	0,7	0,7
Сірія	0,1	0,3	0,6
Україна	0,1	5,5	6,7
Угорщина	0,8	1,9	1,2
Пакистан	0,3	0,7	0,9
Румунія	0,1	0,5	0,7
Імпорт	101,5	106,7	102,9
ЄС	3,1	10,3	12,0
Польша	0,8	0,	0,2
Норвегія	0,2	0,4	0,2
Швейцарія	0,2	0,4	0,3
СНГ	5,1	3,6	3,4
Україна	0,6	-	0,5
Росія	1,5	0,5	0,4
Азербайджан	0,8	0,7	0,6
Грузія	0,3	0,5	0,5
Білорусія	0,4	0,4	0,3
Узбекистан	0,6	0,5	0,4
Північна та Центральна Америка	8,4	8,8	8,4
Мексика	3,1	3,1	3,3
США	1,6	2,0	1,2
Куба	1,9	1,2	1,1
Південна Америка	12,9	12,4	11,4
Бразилія	7,3	7,1	6,5
Перу	1,4	1,4	1,2
Венесуела	1,4	1,4	1,1
Колумбія	1,2	1,2	1,2
Еквадор	0,5	0,4	0,4
Чилі	0,4	0,4	0,4
Болівія	0,4	0,4	0,3
Азія	41,5	41,9	37,8
Японія	5,8	5,7	5,8
Індонезія	4,3	3,8	4,1
Респ. Корея	3,2	3,8	3,7
Філіппіни	3,1	2,8	3,2
Малайзія	1,3	1,3	1,3
Бангладеш	1,23	1,7	1,2
Африка	27,6	27,2	27,0
Єгипет	6,1	7,1	6,4
Алжир	5,7	4,6	4,9
Лівія	1,5	1,9	1,5
Марокко	3,6	3,0	2,8
Нігерія	1,9	2,4	2,3

В результаті помітного розширення імпорту Євросоюзу об'єм світової торгівлі досяг рекордного рівня в 106,9 млн. т. Основна частина закупок ЄС приходилась на пшеницю кормової якості, значними експортними ресурсами якої володіли країни Східної Європи та СНД. У 2003 році об'єм світової торгівлі пшеницею скоротився (включаючи пшеницю “дурум” та пшеничну муку) приблизно на 4 % у порівнянні з попереднім сезоном - до 103 млн. т.

Домінуючою рисою американського ринку пшениці у 2003 році є небувале падіння експорту цього зерна. Це трапилося по тій причині, що на ринок впливав такий ряд факторів як обмеженість ресурсів пшениці у США, очікуване скорочення світової торгівлі пшеницею та посилення конкуренції з боку інших експортерів.

В ЄС незважаючи на втрати від поганих природних умов був зібраний добрий врожай. Зростає експортний потенціал пшениці із стран колишнього СРСР, при цьому зерно, відвантажувань з чорноморських портів відрізняється високою конкурентноздатністю.

Скорочення експортних ресурсів пшениці в Канаді обумовлено найнижчим за останні 27 років врожаєм. Обсяг експорту пшениці в 2003 році склав 8,7 млн.т, що майже на 40 % нижче за 2002.

Через зниження виробництва погіршились перспективи експорту з Аргентини та Австралії. В 2003 році загальний обсяг відвантажень з п'яти ведучих країн-експортерів склав всього 74 млн.т проти 80,1 млн.т в попередньому сезоні та 92,9 млн.т в 2000 році.

В результаті скорочення експорту пшениці з Угорщини зменшився загальний обсяг відвантажень із країн Цетральної та Східної Європи, при цьому багато експортерів незважаючи на скорочення виробництва зберегли досягнутий рівень експорту.

Сукупне скорочення експортних ресурсів пшениці в цілому ряді найважливіших країн-експортерів з надлишком компенсоване за рахунок високих врожаїв, показників виробництва та експорта по іншим країнам (до них відносяться перш за все Росія та Україна). В 2001 році російський експорт досяг рекордного рівня 4,6 млн. т, що значно перевищило показники попередніх років. На сьогоднішній день позиції крупного експортеру пшениці зберігає Індія, обсяги її відвантажень у 2003 році склали 4,5 млн. т. Збільшилась також експортна активність Пакистану. Очікується що КНР в 2003 році буде постачати 1 млн. т пшениці та пшеничної муки.

Встановлення Європейським Союзом в середині квітня 2002 року нових імпортних мит на багато видів зерна викликало паніку серед експортерів на континенті.

В 2002 році при зниженні виробництва власного та перед початком збиральної кампанії країни ЄС намагались захистити свій ринок від напливу дешевого імпортного зерна. Східноєвропейські експортери вважають, що за офіційною версією просезонний характер нових тарифів приховується політичний мотив, тобто політика, що направлена проти даної конкретної групи постачальників.

Стосовно імпортних квот в ЄС, то Європейська комісія переглянула восени 2002 року проект нових квот імпорту зерна в ЄС, які передбачають різке зниження та скорочення ринку зернових, гарантуючи при цьому доступ США і Канаді до ринку Євросоюзу. Скорочення квот стосується поставок зерна з чорноморських портів, тобто ввезення з України та Росії. Обмеження вводяться на імпорт пшениці середньої та низької якості.

Згідно проекту документу в ЄС з 1 січня 2003 року діє тарифна квота 12 євро за тонну на імпорт середньо- та низькоякісної пшениці у розмірі 2,291 млн.т. імпорт поверх цієї квоти буде обкладатися митом в 95 євро за тонну. Однак, щоб не дратувати основних торгових партнерів та ВТО виняток зроблений для ввезення мякої червоно зернової пшениці з США та Канади. Її

1.2 Становлення ринку експорту зернових культур

За даними досліджень Ради по вивченню продуктивних сил України НАНУ, у ретроспективі ринок продовольчого зерна в країні характеризувався відносним перевищенням пропозиції над попитом, але без урахування можливостей експорту продукції. Надалі внутрішній ринок формуватиметься на рівні майже 5-6 млн. т борошна і круп, або 110 кг цієї продукції на душу населення. За прогнозом, експортні можливості товарного землеробства можуть перевищувати 20 млн. т зерна в рік, при подоланні негативних тенденцій, які склалися.

Питома вага України у світовому виробництві зерна досить суттєва. Навіть у несприятливому за погодними умовами 1992 році в обсягах виробництва вона становила близько 2 %.

Розглянемо експорт та імпорт основних зернових культур в перші роки незалежності України, використовуючи таблицю 1.5

Таблиця 1.5 Експорт та імпорт зернових культур із України, тис т.

Культури	Роки
	1992	1993	1994	1995	1996	1997	1998	1999
Експорт
Зернові, всього	1106,00	164,30	159,11	1811,59	1905,39	1683,90	2434,8	3608,6
Пшениця	767,00	159,30	31,70	1100,00	594,03	812,28	1600,00	2711,4
Ячмінь	336,00	-	71,00	390,00	657,21	461,11	300,0	380,0
Кукурудза	-	-	-	22,00	1,50	70,50	70,71	265,1
Імпорт
Зернові, всього	2896,14	2279,00	461,58	866,28	403,56	189,69	201,90	-
Пшениця	1158,00	1560,00	150,00	570,00	150,00	3,24	3,24	-
Ячмінь	250,00	272,00	164,00	80,00	80,00	0,37	0,36	-
Кукурудза	1446,00	382,0	100,00	45,00	7,00	13,78	26,0	-

В Україні не спостерігається залежності між обсягами валового збору зерна і його експортом. Наприклад, у 1993 році валовий збір зерна збільшився, проте обсяг експорту зменшився до 164,3 тис. т, а обсяг імпорту залишився на рівні 1992 року - 2279,0 тис. т. Аналогічна ситуація була характерна і для 1994 - 1995 рр. За 1992 - 1997 рр. Україна експортувала зерна 1171,7 тис. т, а імпортувала - 1182,7 тис. т, тобто на 1 т експортованого зерна припадає 0,99 т імпорту.

АПК України спроможний не тільки задовольнити попит внутрішнього ринку на продовольче і фуражне зерно, а й вийти з пропозицією 10 млн. т зерна для експорту.

Україна володіє значним, але поки не реалізованим потенціалом експорту зерна. У минулі роки в українському експорті переважали пшениця (плюс пшенично-житні суміші), ячмінь і пивоварний солод.

До 1990 року обсяги експорту-імпорту українського зерна повністю регулювалися Урядом колишнього СРСР. Господарства і республіка не отримували від цього ніякого зиску, хоч на експорт відправлялося переважно зерно найвищого ґатунку. Лише незначна частина зерно виробляючих господарств стала безпосередніми учасниками експортно - імпортних операцій у 1991 - 1992 рр.

Експортно-імпортна торгівля зерном в Україні, як правило, здійснюється не виробником, а посередниками. В 90-х роках через скорочення обсягів виробництва зерна його експорт також суттєво зменшився. Меншим став і імпорт зерна в Україну, бо вона перестала бути постачальником тваринницької продукції в союзний фонд, для своїх сусідів - республік колишнього СРСР. До того ж відчутний дефіцит бюджету не дозволяв збільшувати централізовані закупівлі зерна за кордоном.

Прогнозоване до 2005 року поступове зростання валового виробництва і ринкових ресурсів зерна диктують доцільність розширення цього експорту (сировиною та в переробленому вигляді). Україна не використовує величезних можливостей зерна для завоювання позицій на зовнішньому ринку збуту сільськогосподарської продукції, про що переконливо свідчать дані 1997 року.

Ціни експортованого зерна пшениці вітчизняного виробництва перевищують середню ціну реалізації її на внутрішньому ринку на 45-50 $ США. Але безпосередній виробник зерна цією різницею цін скористатися не може, її отримують посередники. До того ж експорт залишається мало привабливим, процес сертифікації товару надто складний, потребує оформлення кілька десятків документів різних найменувань. Такі операції зручніше виконувати брокерським конторам чи іншим великим оптовим торгівцям.

Україна повинна зайняти гідне місце в числі конкурентноздатних постачальників зерна на світовому ринку, зберігаючи і розширюючи експорт традиційним його імпортерам, - Російській Федерації, Білорусії, Туркменії, Польщі, країнам Близького Заходу, Балтії, Північної Європи. Транспортна інфраструктура (портова і залізнична) дозволяє без особливих проблем реалізувати на експорт 2,5 - 3,0 млн. т уже в найближчі роки.

Експортний потенціал зернових в Україні формується не тільки виходячи з виробничих можливостей товаровиробників, але і ґрунтується на механізмі державного регулювання і регламентації цього процесу, на ефективній політиці зовнішньоекономічної діяльності країни в цілому, що робиться в багатьох країнах постсоціалістичної економіки.

Українська пшениця переважно експортується в країни колишнього СРСР (50 % всього експорту в грошовому еквіваленті). Крім того, український товар продається в країни Азії і Східної Європи.

Рис. 1.1 Експорт-імпорт зернових в Україні, тис т.

Серед чинників, що впливають на зростання експортного потенціалу країни, необхідно виділити такі:

- валовий збір зерна;

- конкурентоспроможність вітчизняної продукції;

- спроможність вітчизняних тваринництва і переробної промисловості використовувати зерно і трансформувати його в нові продукти;

- спроможність торгової інфраструктури транспортувати зерно від господарства за межі України.

Практично всі поставки зерна за кордон здійснюються нині морськими шляхами (незначний об'єм експорту переправляється залізницею і автотранспортом у Білорусію і Росію). Таким чином, можливості України в цьому питанні обмежуються наявністю і потужністю припортових перевалочних пунктів. Такі пункти є в Одесі, Миколаєві, Херсоні. Останні два не можуть приймати великотоннажні судна через мілководність портів і разом з тим можуть прийняти близько 1 млн. т зерна. Зовсім малі можливості (по 50-100 тис. т у рік)у маріупольського, ленінського і ізмаїльського елеваторів, що відвантажують тільки в річкові баржі.

Експортна пропускна спроможність української залізниці - 180-280 тис. т на місяць (2-3 млн. т у рік), таким чином, виникає проблема з доставкою зерна до портових елеваторів. У Європі ця проблема розв'язується з допомогою річкового судноплавства, наприклад, багато країн переправляють товар до моря по Дунаю.

Якщо аналізувати нинішній стан ринку зернових культур, то можна сказати, що Україна пережила підряд два несприятливих роки . Перший (2002 рік) відзначився рекордним врожаєм та провальним держрегулюванням сільськогосподарського ринку. Масовий експорт дешевого зерна призвів до того, що в країні не вдалося створити стратегічний запас, тому природа вирішила покарати українців за недалекоглядність та жадібність: зразу ж за рясним 2002 роком пішов неврожайний 2003рік.

В тому, що в цьому році Україна побила усі рекорди по мінімальному валовому збору зерна вже ніхто не сумнівається. Оператори оцінюють його в 18-20 млн. т. Хоча насправді врожай при кінцевих підрахунках може бути і меншим. Загальна пропозиція українського продовольчого зерна складе не більше 2,5 млн. т. А це означає, що за самими скромними підрахунками, Україна в нинішньому сезоні потребує закупівлі близько 4 млн. т продовольчої пшениці. Утім, необхідність імпорту визнала вже і влада.

Зайве казати, що ситуація, що склалася призведе до зростання цін на зерно. Владі необхідно врахувати декілька важливих факторів та зробити правильні висновки.

На думку багатьох спеціалістів, валовий збір озимих зернових складе не більше 8 млн. т. Згідно з офіціальною статистикою, ярих зернових в 2002 році було зібрано близько 19 млн. т.Але слід врахувати, що в цей звіт потрапили насіння соняшнику (2,7 млн. т), кукурудза (3 млн. т), круп'яні культури (1 млн. т). Тобто зерна було зібрано близько 12 млн. т. Більшість же операторів вважають, що загальний вал зернових в 2002 році не перевищував 32 млн. т. Іншими словами, в дуже сприятливих умовах Україна зібрала не більше 10-12 млн. т ярових, пшениці, жита та ячменю. Навряд в теперешніх умовах можливий інший результат. Тому в 2003 році розраховували отримати 18-20 млн. т зерна (ярого та озимого). Цього врожая було б достатньо для потреб внутрішнього ринку.

Виробництво зерна на Україні передбачає вирощування різноманітних зернових культур, для котрих є здебільшого сприятливі грунтово-кліматичні та економічні умови. Неостаннє місце серед зернових займає продовольча пшениця.

Розглянемо баланс попиту та пропозиції зерна пшениці за період 1999-2004 років.

Таблиця 1.6 Баланс попиту та пропозиції пшениці в Україні.

Показники	Роки
	1999-2000	2000-2001	2001-2002	2002-2003	2003-2004
Початкові запаси, тис. т	1045	684	854	3168	328
До збирання тис. га	7220	6300	7485	7400	3420
Зібрано, тис. га	6028	5700	7092	7200	3200
Врожайність, т/ га	2,45	2,1	3,09	2,5	1,3
Імпорт, тис. т	300	700	0	360	5000
Валовий збір, тис. т	14769	11970	21914	18000	4160
Пропозиція, тис. т	16114	13354	22768	21528	9688
Продовольче, тис. т	6100	6100	6300	6500	6500
Фуражне, тис. т	5100	4100	5100	5400	1000
Насіння, тис. т	1500	1600	1700	1700	1500
Експорт, тис. т	2100	150	5600	6500	0
Втрати, тис. т	630	550	900	900	500
Споживання, тис. т	15430	12500	19600	21000	9500
Кінцеві запаси, тис.	684	854	3168	528	188

В 2003 році експорт зерна, незважаючи на невеликий врожай, все ж таки планувалося здійснювати, контракти були заключені ще в минулому році (за оцінками трейдерів - до 3 млн. т). Навіть в несприятливому 2000 році (валовий збір - не більше 22-24 млн. т) з України було вивезено 3 млн. т продовольчої пшениці третього класу. Звичайно влада може встановити жорсткий контроль за експортом (впритул до повної заборони). Але як буде виглядати Україна (особливо в контексті намічуваного вступу в ВТО).

Тому за оцінками спеціалістів реально вітчизняного товарного продовольчого зерна в 2003 році було запропоновано не більше 2 млн. т. Російська Федерація пообіцяла 1 млн, Казахстан - 1 млн. Разом - 4 млн. т. А потрібно було 6,7 млн. т.

За офіціальними даними, перехідні запаси зерна в 2003 році, складали 2-4 млн. т. Але вже з початком осені Держрезерв вже почав інтервенції зерна та муки.

Можна і не бути пророком, щоб зробити слідуючий висновок: навесні 2004 року Україна змушена була імпортувати зерно та муку. Щоб хоч якось вирішити дану прблему владі необхідно:

Розробити систему реального кредитування осінньої посівної компанії - у господарств буде багато грошей для її проведення.

Чесно оцінити об'єми майбутнього врожаю. Вже зараз необхідно накопичувати запаси валюти для імпорту зерна.

3.“Відпустити” ціни на хліб та муку. Їх необхідно регулювати шляхом інтервенцій а не диктатом.

Утім на думку європейських експертів, Україна не так вже й багато втратила від неурожаю зерна в 2003 році, адже пшениці на світових ринках в цьому році достатньо і вона буде продаватися за досить низькими цінами. Крім того в минулому році в Північній Америці та Австралії був неурожай зернових і Україна прдала своє зерно за досить високими цінами. Тепер вона зможе використати накопичені ресурси для закупівлі дешевого зерна.Крім того в самій Європі також намічається серцозний дефіцит зерна. Скоріш за все експорту не буде взагалі. Тому в українських імпортерів будуть дуже серйозні конкуренти в боротьбі за американське, китайське та австралійське зерно. Більш обнадійливі наміри Російської Федерації та Казахстану. Вже заключені домовленості з російським держрезервом про постаки 1 млн. т продзерна. Є попередня домовленість про закупівлю такої кількості пшениці в Казахстані. Особливо втішно, що за російське зерно Україна буде розраховуватися своїм врожая - 2004. Іншими словами, влада може в черговий критичний момент зробити потужне викидання продукта на ринок за низькими цінами.

За останні роки ми змогли побачити, який вплив Україна може мати на світові ринки зерна у майбутньому, але ще залишається багато чого зробити - як у сфері реструктуризації сільськогосподарських підприємств та системі обробки і збуту зерна, так і у становленні стабільного і сприятливого середовища з боку аграрної політики - перш ніж Україна займе сильні позиції на світових ринках зерна на тривалий час. Якщо політики зроблять хибні висновку з нинішніх потрясінь на ринках зерна, вони поставлять під загрозу цей розвиток.

Якщо хтось дійсно щиро переймається наслідками підвищення цін для споживачів , тоді адекватною відповіддю є адресна допомога тим, хто її потребує.

Зернопереробні підприємства, які спекулювали і зазнали збитків в останні місяці, повинні нести самі відповідальність за свої помилки.

Недостовірною статистикою, в результаті огріхів чи навмисних маніпулювань, значною мірою пояснюється ситуація, що зараз склалась. Політики повинні вивчити міжнародний досвід, щоб створити таку аграрну статистичну службу, яка була би гідною великого учасника ринків.

Необхідно не дати нинішній ситуації загальмувати кроки (напр., приватні інвестиції), що ведуть до скорочення маркетингових витрат на українське зерно. Конкуренти на світових ринках тільки того й прагнуть, щоб "зв'язати Україну по руках".

Необхідно гарантувати конкуренцію між трейдерами на регіональних ринках в Україні, а там, де необхідно, - також і посилити. Регіональні експортні перешкоди та втручання, формальні чи неформальні, регіональних органів державної влади у збут зерна завдає шкоди сільськогосподарським виробникам та послаблює здатність ринків до саморегулювання.

Функціонуючий ф'ючерсний ринок міг би зробити значний внесок у покращення прозорості та посилення конкуренції на українських ринках зерна. Це довгострокова мета, але вона стане ще більш довгостроковою, якщо сьогодні її досягнення буде гальмуватись.

Не є незвичним той факт, що країна експортує та імпортує зерно, інколи навіть одночасно, протягом одного маркетингового року. Навіть якщо в Україні дійсно спостерігається дефіцит продовольчої пшениці, це не обов'язково має вказував на минулі прорахунки чи неефективність.

1.3 Тенденції розвитку інфраструктури ринку

Одним з елементів інфраструктури ринку зернових культур є біржові операції.

Біржова торгівля є одним із елементів оптового ринку зернових, що вільно вибирається його операторами. Вона розглядається як сфера товарного обігу, де формуються попит, пропозиція і ринкові ціни.

Процес відродження біржової торгівлі, в тому числі і сільськогосподарською продукцією, в Україні розпочався в 90-х роках. Перші товарні біржі цього періоду, які почали торгувати зерновими, були зареєстровані в 1990 році. Закон України "Про Товарну біржу" введено в дію з 1 січня 1992 р. Збут сільськогосподарської продукції, в тому числі і зернових культур, господарствами суспільного сектора через біржі і аукціони функціонує як новий канал з 1991 року.

Обсяги реалізації зернових на біржах і аукціонах були незначні і становили в 1999 р. близько 2 тис. т, переважно дрібними партіями. Однак упродовж 2000-- 2002 pp. спостерігався спад активності біржової діяльності. Поступово скорочувалися обсяги біржових угод, число діючих товарних бірж, а серед них і тих, що торгували агропродукцією і зерном.

Зумовлено це було рядом причин і насамперед практичною неможливістю безпосереднього виходу товаровиробників на торги товарних бірж чи прийняття участі в аукціонах. Слід зазначити, що відсутня практично відлагоджена система посередницьких зв'язків між виробником і споживачем, що є однією з основних умов формування зернового ринку і яка відіграє ключову, сполучну і регулюючу роль на ньому. Інститут посередництва на ринку зерна нині представлений лише брокерськими конторами та окремими брокерами, які акредитовані на товарних біржах.

Однак кількість їх недостатня, а механізм діяльності хоча і простий, все ж недосконалий. Практично відсутні дилерські фірми, в той час як у світовій практиці -- це найбільш розповсюджений і ефективний інститут посередництва, в тому числі і на ринку зерна.

Через відсутність коштів товаровиробник не в змозі придбати систематизовану та систематичну оперативну інформацію щодо попиту, пропозиції, цінової ситуації на товарних біржах, що не дає змоги товаровиробнику реально оцінювати кон'юнктуру свого продукту на ринку, визнаначати власну поведінку. Така ситуація змушує товаровиробника по можливості самостійно аналізувати ринок, знаходити оптового покупця, що не завжди є ефективним варіантом, особливо для середніх і дрібних господарств.

Стримуючим фактором залишається недосконалість власне біржової торгівлі. Дефіцит платіжних засобів та перебування товаровиробників на картотеці обумовлюють неможливість пропонувати свою продукцію на товарній біржі. У зв'язку з цим доцільним було б запровадження додаткового механізму укладання угод, наприклад, компенсаційних. Практика подібних угод є в Росії. Це угоди з реальним товаром, за якими продаж одного товару здійснюється за умови одночасної покупки іншого, тобто надається можливість організованого, відкритого бартерного обміну товарів за біржовими цінами.

Тому для сільськогосподарських товаровиробників біржі і аукціони як канал реалізації зернових культур впродовж 1999--2002 pp. практичного значення не набули.

Через аграрні секції товарних бірж України було реалізовано зернових у 2001 р. -- 3 млн. т; тоді як у 2002 р.-723 тис. т ; у 2001р.-211 тис. т.

Привертає увагу той факт, що перше місце займає пшениця понижених споживних якостей, потім -- кукурудза і лише на третьому місці -- продовольча пшениця III класу.

Незначні обсяги біржової торгівлі стали наслідком втрати її пріоритетів для закупки чи реалізації агропродукції та матеріально-технічних ресурсів, що обумовлено:

-- недосконалістю і відставанням в часі законодавчо-правового поля, що регламентує біржову діяльність;

-- відсутністю економічної заінтересованості в закупках чи реалізації агропродукції та матеріально-технічних ресурсів на біржовому ринку через дефіцит платіжних засобів та перебування товаровиробників на картотеці;

-- відміною для товарних бірж статусу регістраторів зовнішньоекономічних контрактів;

-- недосконалістю біржової торгівлі, яка не має гнучкого механізму діяльності в період початкового розвитку становлення даного процесу;

-- неправомірністю адміністративного втручання у питання переміщення продукції по території країни, тобто заборони обладміністраціями вивозу із своїх регіонів уже закупленої у товаровиробників і оплаченої продукції, що нерідко мало місце у 2001 р. і частково -- у 2002р.

Сьогодні на біржовому ринку України діє близько 30 товарних бірж, які торгують сільськогосподарською продукцією, і кожна з них торгує чи може торгувати зерном. Розміщені такі біржі майже у всіх обласних центрах, окремі з них мають філії.

Згідно з чинним законодавством, на товарних біржах укладаються угоди тільки на реальний товар і залежно від строків його поставки поділяються на:

-- угоди з коротким строком поставки (у міжнародній практиці такі угоди називають "Спот");

-- угоди з відстроченою поставкою (у міжнародній практиці такі угоди називають "Форвард").

Простежується загальна тенденція до зростання обсягів торгівлі з коротким строком поставки (Спот), тобто товаровиробник або його посередник віддають перевагу угодам з коротким строком поставки. Це свідчить про спад довіри до контрактів з відстроченою поставкою (Форвард) як до однієї з форм самокредитування власного виробництва та подальшого переходу до ф'ючерсної торгівлі. Світова практика свідчить, що зернові, що реалізуються через біржовий ринок, мають співвідношення між спотовими і форвардними контрактами як 2:7. Практично весь біржовий обсяг зернових (який є або може бути вирощений) реалізується на умові форвардного контракту у поєднанні з ф'ючерсним.

Ф'ючерсні угоди передбачають покупку або продаж не реального товару, а тільки угоди (контракту) на цей товар. Вони укладаються не з метою купівлі-продажу реального товару, а для страхування цього товару від можливої несприятливої зміни цін на ринку.

Ф'ючерсна угода передбачає систему гарантійних внесків на біржу на випадок невиконання учасниками угод своїх обов'язків. Для цього на біржах створюються так звані Розрахункові палати, де акумулюються гарантійні внески. При торгівлі ф'ючерсними угодами немає безпосереднього контакту між продавцем і покупцем, а функцію посередника виконує Розрахункова палата. покупцем, а функцію посередника виконує Розрахункова палата.

Широке застосування ф'ючерсних контрактів можливе за умов налагодження великих обсягів біржової торгівлі зерном, відпрацьованого ринкового механізму формування біржових цін та їх котировок. Це буде вищий рівень розвитку біржового зернового ринку, для чого необхідні:

-- обов'язкова передбаченість на ринку даного виду товару на найближчу перспективу;

-- наявність самого товару або передбаченість його виробництва, що зумовлює можливість (впевненість) поставки при виконанні контракту;

-- регулярність пропозиції даного товару для біржової торгівлі тощо;

-- наявність на цьому ринку загальноприйнятих нових орієнтирів;

-- стандартизованість контрактів на ф'ючерсну торгівлю зерном та інші організаційні складові цього процесу.

Важливе значення у біржовій торгівлі зерном має вибір базису поставки товарів.

Структура торгівлі зерновими за базисами поставки в 2003 р. свідчить про переважаючі обсяги угод за базис поставки EXW (франко-завод). Він є економічно привабливим для товаровиробників через самовивіз продукції покупцем. Зобов'язання продавця щодо поставки товару вважається виконаним після того, як він передав покупцеві товар на своєму складі та передав документи на право власності на товар згідно з вимогами договору. Продавець не бере на себе зобов'язання щодо навантажені-транспортування та сертифікації.

Характерною є практика відмови продавця від укладання угоди у випадку пропозиції з боку покупця змінити базис поставки. Як правило, це пов'язано з вартістю навантаження та транспортування товару. В такому випадку, незважаючи на високі витрати при зберіганні продукції, власники товару віддають перевагу продажу на умовах EXW

Отже, поява аграрних бірж в Україні стала наслідком нових, ринкових методів господарювання і реалізації вирощеної агропродукції. Практика застосування в Україні нової форми оптової торгівлі, якою були перші сільськогосподарські аукціони, показала необхідність поступального розвитку з метою удосконалювання форм і методів торгівлі, спрощення зустрічі продавця і покупця, створення механізму гарантування виконання угод, удосконалювання розрахунків і у підсумку -- входження в цивілізований аграрний ринок.

За недовгий період свого функціонування біржовий сільськогосподарський ринок України неодноразово переживав злети і падіння, що були зумовлені змінами "настрою" держави щодо підтримки біржової торгівлі. Проте біржова торгівля переконливо довела свої переваги, зокрема, забезпечивши механізм паритетного ціноутворення на сільгосппродукцію.

Економічна ідея і основне завдання біржі полягає не в комерційній діяльності, а в створенні таких умов для торгівлі, що дають можливість одержати великі прибутки учасникам біржової торгівлі за рахунок скорочення витрат при купівлі і продажу сільгосппродукції, прискорення обороту капіталу, страхування від несприятливих змін кон'юнктури ринку тощо.

Механізм формування цін на біржах -- найоб'єктивніший і найп розоріший, що визнала і держава, доручивши біржі забезпечення закупівель продовольства для державних потреб і визначивши біржову ціну як основну при проведенні деяких своїх розрахунків із виробниками

В даний час біржам доводиться самим піклуватися про себе, самим пробувати нові методи роботи, сами доводити своє право на подальше існування.

Проблем у сучасних українських аграрних бірж достатньо. Серед основних можемо назвати недосконалість законодавчої бази для повноцінної діяльності, втручання держави в справи виробників, зокрема та звана черговість платежів і система картотек, відсутність чіткої регламентації торгово-посередницької діяльності а також відсутність достатнього вільного капіталу в країні і можливості його вкладення в біржові операції.

Нині діючий Закон України "Про товарну біржу" від 1991 року, на жаль, не відповідає існуючим реаліям. В да ний час Верховною Радою розглядається новий Закон підготовка якого була ініційована Національною асоціацією бірж України при активній участі всіх бірж України.

У новому проекті Закону чітко визначається інституційна структура товарної біржі, вводиться новий розділ про умови членства на біржі.

Ще одним елементом ринку зернових являється транспортна інфраструктура.

Основні проблеми транспортного забезпечення експорту та імпорту зерна пов'язані, головним чином, з трьома питаннями - це пропускна спроможність портів, вартість корабельного фрахту та наявність спеціалізованого рухомої сполуки для залізничних перевезень.

Саме ці транспортні питання можуть виявитися цікавими для спеціалістів зерноторгівельної галузі. За останні два роки, коли різко збільшився попит на український експорт, найбільша увага була прикута до обмежених можливостей українських портів по перевалці зернових. Важливою проблемою також може виявитися дефіцит залізничного сполучення. Далі, в обох випадках, на кінцеву ринкову ціну зерна буде впливати вартість фрахту суден, яка в нинішньому році показує тенденцію до зростання.

У залізничній інфраструктурі загальні об'єми перевезень можна оцінити в 0,1% усіх залізничних перевезень країни, хоча для деяких напрямів ця цифра буде значно вищою. За результатами попереднього року для однієї з українських доріг вона складала 5,8% і забезпечила зерновим третє місце за об'ємами перевезень.

Середня відстань внутрішніх перевезень зерна по Україні, за даними на перше січня цього року, складала 590 км., середній тариф на ту ж дату - 22 грн. 33 коп. за тону. Транспортна складова при перевезенні по залізничній колії в кінцевій ціні зерна, по деяким оцінкам, в попередньому році складала 3,24%.

Однак, через брак значних об'ємів експорту зерна і, відповідно, зміною структури перевезень, в цьому році можна чекати помітної зміни цих цифр.

Цікава ситуація складається в українських портах. Високі врожаї зернових, зібрані за останні два роки в Україні, надали питанням нарощування потужностей по зберіганню та перевалці важливого значення. Впродовж 2003 року потужності портів Україні по експорту зерна, за офіціальними даними, досягли 12 млн. т. в рік, що на 71% більше ніж в попередньому році.

Так, у найбільшому порту “Великої Одеси” - Іллічевську була здана в експлуатацію друга черга зерноторгівельного терміналу, що дозволило збільшити потужність об'єкту з 1,7 до 5,2 млн. т. Ємність одночасного зберігання була збільшена з 60 до 135 тис. т. Також були встановлені додаткові механізми, такі як судовантажна машина продуктивністю 900 т/ год, всього таких машин дві. На комплексі знаходяться дві станції розвантаження вагонів та сучасна лабораторія якості зерна. На протязі півтора місяці був здан в експлуатацію третій залізничний в'їзд у порт, що з'єднав станцію Іллічевськ з 3 та 4 терміналами та під'їзною площадкою до зернового термінала потужністю 5,2 млн. т у рік.

В Одеському порту був здан в експлуатацію глибоководний причал №29 , призначений для зернових та генеральних грузів. Також створено 12 тис. кв. м додаткових складських площадок. Введена перша черга нового елеватора потужністю одночасного зберігання 72 тис. т.

В Миколаївському порту потужність складає 1,2 млн. т, в Херсонському порту - 0,58 млн. т. Додаткові потужності приватних інвесторів склали: компанія “Трансінвестсервіс” (порт Південний) - 80 тис. т одночасного зберігання, ЗАТ “Миколаївський калійний термінал” (Миколаївський порт) - в сумі до 2 млн. т в рік, враховуючи грузи.

Що стосується перспектив подальшого удосконалення інфраструктури експорту зернових, то плани по розширенню зерносховищ та удосконаленню процесу перевалки є у кожного з портів. В Іллічевськом порту до літа 2004 року компанія - оператор будівництва та подальшої експлуатації “Трансбалктермінал” та кіпрська компанія - інвестор “Estron Corporation Ltd” спільно з портом планують здати третю чергу зернового терміналу. В перспективі планується поглиблення причалів до 14 м з метою забезпечення обробки сто тисячників.

В Одеському порту на початку поточного року здана друга черга нового елеватора потужністю 50 тис. т, що належить ДАК “Хліб України”. В порту також є елеватор потужністю 80 тис. т ДАК “Хліб України” та зерносклад потужністю 20 тис. т.

В Херсонському порту основним об'єктом розширення є зерновий термінал, що включає склад ємністю 22 тис. т, станцію розвантаження вагонів-хоперів, вагове обладнання, парк ковшових вантажників. За рахунок компанії Дніпро Карго” планується доведення потужності термінала до 0,55 млн. т в рік шляхом побудови критого складу ємністю 20 тис. т. За рахунок порту планується придбання 4 річкових барж для накопичення зерна та забезпечення дозавантаження крупнотонажних судів на зовнішньому рейді. На сьогодні порт має можливість завантажити судно до 30 тис. т.

Що стосується фрахтового ринку , то в 2002 році він характеризувався значним спадом фрахтових ставок у зв'язку із значним об'ємом нового тонажу кораблів, в той час як в 2003 році введення нових суден в експлуатацію було значно нижчим. Всього за минулий рік на ринок вийшли 55 суден, в той час, як в 2002 - 116.

Ці обставини сприяли тому, що починаючи з жовтня позаминулого року середній рівень ставок стабілізувався, а потім і набув досить стійкої тенденції до росту.

В той же час ціни на фрахт суден типу “річка-море” зараз, скоріш за все, можуть потерпіти суперечні тенденції. З однієї сторони, таке припущення засновано на різкому зниженні об'ємів сільськогосподарських вантажів, які пред'являються до перевезення в цьому році в Чорноморському басейні. Зараз можна побачити, що суттєва частка флоту переходить в інші басейни, а саме в Каспій. З іншої сторони, стає важким формувати об'ємні партії зерна для суден великого тоннажу і переважним стає використання великих кораблів.

Таким чином, можна припустити, що в поточному році, як і в найближчі 2-3 роки, слід очікувати витрат на транспортне забезпечення для всієї структури торгівлі зерном.

Однією з найбільш помітних тенденцій в економіці стає концентрація підприємств на виконання своїх профільних функцій та зосередження на основних, наибільш конкурентоздатних бізнес-процесах, в яких у фірми є певні прерогативи.

В сучасному бізнесі основна перевага компаній перед конкурентами заключаєтся не тільки в якості та вартості продукції, але і в управлінні товарними потоками. Розвиток на зерновому ринку спеціалізованих транспортно-експедиторських підприємств дозволяє передати функції управління своїми товарними потоками в руки спеціалістів.

Однією з ведучих компаній в області транспортно-експедиторських послуг та організації перевезень зернових вантажів залізничним транспортом являєтся компанія “УКРЗЕРНОТРАНС - К”. Дане підприємство існує на ринку п'ять років, і основу його складають професіональні співробітники, за плечими яких багаторічний досвід роботи, як в сфері логістики, так і в підприємствах “Укрзалізниці”, сертифікаційоних службах та інших супутніх організаціях.

Ціллю підприємства є надання максимально повного сервису клієнту, що включає в себе роботу з залізничними дорогами, елеваторами, сільхозпідприємствами, сертифікаційними організаціями, органами державної влади, митними органами.