35

Міністерство освіти і науки України

ПОЛТАВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. В.Г. КОРОЛЕНКА

Кафедра біології людини і тварин

Оцінка відтворювальних якостей свиней

Курсову роботу виконав:

студент природничого факультету групи П-54 Сьомак О.Д.

Науковий керівник:

доцент Сердюк О.Г.

Полтава - 2004

Зміст

Вступ

1. Породи свиней

1.1 Породи універсального напрямку продуктивності

1.2 Породи м'ясного і беконного напрямку продуктивності

1.3 Породи м'ясо-сального напрямку продуктивності

2. Відтворення поголів'я свиней

3. Вирощування поросят

4. Племінна робота у свинарстві

Висновки

Література

Вступ

Свині - домашні тварини, яких найбільш вигідно розводити в домашньому господарстві. Від інших сільськогосподарських тварин вони відрізняються відносно коротким періодом поросності, великою багатоплідністю, продуктивністю, оплатою корму продукцією, повноцінністю м'яса, всеїдністю та та широкими адаптаційними можливостями.

Зазначимо, що серед свійських тварин свині найбагатоплідніші. Свиноматка за один опорос в середньому дає 10-14 (до 30) поросят. Завдяки короткому періоду поросності - 102-128 днів (в середньому 115 днів) і тривалості лактації в 3-4 тижні одна свиноматка може опороситися 2-3 рази на рік, тобто дати 20-30 поросят із загальною живою масою до шестимісячного віку 2-2,5 т.

Висока біологічна скороспілість свинок дозволяє використовувати їх для відтворення у віці 7-8 місяців і отримувати від них приплід у віці 13-14 місяців.

Важлива продуктивно-біологічна властивість свиней - їх всеїдність. Як правило, свині поїдають як рослинні, так і тваринні корми та продукти їх переробки, а також використовують в їжу різноманітні харчові відходи і технічні залишки. Порівняно з іншими сільськогосподарськими тваринами свині краще оплачують корми приростом продукції: для отримання 1 кг приросту живої маси їм потрібно всього 4-5 ц.к. од., тоді, як, наприклад, великій рогатій худобі - 9-10 ц.к. од і більше.

Характерно, що свині порівняно з іншими видами домашніх тварин мають самий високий забійний вихід продукції, під яким розуміється співвідношення маси їстівних частин туші до передубійної маси. Приміром, при відгодівлі молодняка до живої маси в 100 кг забійний вихід складає близько 73%. А при відгодівлі до 130-150 кг живої маси - 80% і більше.

М'ясо і сало свиней висококалорійне і біологічно повноцінне. Копчені вироби із свинини характеризуються більш високою поживною цінністю, ніж продукти із м'яса інших тварин. Свинний жир порівняно, наприклад, з яловичим містить в 4 рази більше органічних кислот (лінолева, ліноленова і арахідонова), які сприяють попередженню виникнення у людини склерозу і атеросклерозу.

Мета: Висвітити основи організації тваринництва в Україні з урахуванням досягнень науки і передового досвіду, особливості відтворення поголів'я свиней, їх утримання та вирощування молодняка.

Завдання даної роботи:

1. Детально охарактеризувати породи свиней.

2. Розглянути і дати характеристику організації відтворення стада свиней.

3. Дати характеристику ряду зоотехнічених заходів, від яких залежить відтворення стада свиней: годівля, утримання тварин, дотримання техніки осіменіння, вирощування поросят.

4. Описати методи племінної роботи у свинарстві.

1. Породи свиней

При виборі породи для розведення і вирощування в підсобному, фермерському чи колективному господарстві необхідно віддавати перевагу тим, котрі розводяться у даній зоні, оскільки вони найбільш пристосовані до місцевих кліматичних умов і кормів.

Усі породи свиней за напрямом продуктивності поділяють на три групи. До першої відносяться породи свиней м'ясо-сального (універсального) напряму продуктивності. До другої - породи м'ясного і беконного напрямків продуктивності, для яких, поруч з хорошими відтворювальними і відгодовувальними якостями, властива найбільш висока м'ясистість туш. Свиням, які відносяться до третьої групи, властиві відгодівельні якості, але в тушах - здебільшого сало, а багатоплідність їх дещо нижча, ніж у тварин перших двох груп.

Для отримання поросят бажано відбирати свинок універсального напрямку продуктивності. А ось для отримання м'ясної пісної свинини краще вибирати тварин м'ясних або беконних порід, а також помісних тварин, яких отримано від схрещування цих порід. Для відгодівлі до сальних кондицій доцільно придбати породистих тварин першої і третьої груп або їх помісей. [1]

1.1 Породи універсального напрямку продуктивності

Велика біла. Цю породу свиней, яка найбільш широко розповсюджена в світі, виведено в Англії. Переваги її універсальності: при забої молодняка живою масою близько 100 кг отримують високоякісну беконну, при відгодівлі до 150-180 кг і більше - жирну свинину.

Як правило, свиней великої білої породи розводять у всіх кліматичних зонах. Для тварин цієї породи характерні такі ознаки: міцність конституції, висока продуктивність, дорослі хряки важать в середньому 320-350 кг, матки - 224-250 кг; продуктивність свиноматок - 10-12 і більше поросят, які у двомісячному віці важать 18-20 кг; середньодобовий приріст молодняка на відгодівлі сягає 600-700 г. Свині - білої масті, мають гармонічний склад тіла. Голова - помірної велечини з невеликим вигином профілю. Лоб - широкий, рило середньої величини. Вуха середньої велечини, тонкі, пружні, спрямовані вверх і вперед. Шия широка, м'ясиста. Холка пряма, без впадин і перехвату за лопатками. Груди широкі, ребра поставлені круто. Спина пряма, у молодих тварин трохи витягнута доверху. Крижі широкі, м'ясисті. При правильній годівлі тварини дають м'ясо високої якості. На зрізі м'яса молодих відгодованих свиней між пучками м'язових волокон добре видні тонкі прослойки жирової тканини. Таке м'ясо називається “мармуровим” і користується великим попитом за смакові якості, ніжність і соковитість.

Українська степова біла. Виведена шляхом схрещування південно-українських свиней з хряками великої білої породи. Свині цієї породи добре пристосовані до умов степової зони, легко переносять холодні вітряні зими і жарке сухе літо. За розмірами тварини не поступаються великій білій, але по конституції дещо грубіші. Голова вузька, пряма, довга, ноги сильні, міцні. Щетина груба, довга, густа. Свині цієї породи добре пристосовані до пасовищного утримання і поїдання великої кількості соковитих кормів.

Литовська біла. Порода створена в Литві в результаті схрещування місцевих свиней з хряками великої білої породи, німецької коротковухої і довговухої порід. Тварини білої масті, по конституції і екстер'єру схожі з тваринами великої білої породи. Жива маса хряків - 310-330 кг при довжині тулуба 170-175 см, свиноматок - 220-230 кг при довжині 153-155 см. В середньому за опорос свиноматки дають 11 поросят. [13]

Брейтовська. Порода виведена в Ярославській області шляхом схрещування місцевих свиней з датськими ландрасами, великими білими, середніми білими і поліськими. Тварини цієї породи мають білу масть. Голова у них середніх розмірів з дещо вигнутим профілем, вуха великі, звисаючі, груди широкі і глибокі, спина і поясниця широкі, окороки округлі. Жива маса дорослих хряків складає 270-300 кг, довжина тулуба - 162-172 см, свиноматок - відповідно 225-240 кг і 135-158 см. Свиноматки за опорос дають 10-11 поросят. Молодняк на відгодівлі має середньодобовий приріст 650-700 г. Вихід м'яса в туші складає 54-55%. Останнім часом широко розповсюджені помісі брейтовської породи зі шведським ландрасом. М'ясність туш цих тварин сягає 57-58%. [15]

Муромська. Тварини - білого офарбування, з міцним складом тіла, по екстер'єру близькі до великої білої породи, але мають більш короткі ноги. Характерна риса муромських свиней - хороша пристосованість до використання великої кількості об'ємистих кормів. Дорослі тварини досить великі - жива маса хряків сягає 250-280 кг, свиноматок - 200-220 кг. Багатоплідність свиноматок складає 10-11 поросят на опорос. Молодняк на відгодівлі досягає маси 90-100 кг до 6-7 місячного віку, м'ясність туш 57%. [10]

Північнокавказька. Порода створена методом відтворювального схрещування місцевих кубанських свиней із свинями великої білої, беркширської і білої коротковухої порід. Тварини - великі, мають чорнорябе офарбування, міцний склад тіла. Дорослі хряки мають живу масу 250-300 кг, свиноматки - 200-300 кг. Середня багатоплідність свиноматок складає 10-11 поросят. На відгодівлві середньодобовий приріст молодняка складає 670-700 г.

Лівенська. Тварини цієї породи широкотілі, білої або чорно-рябої масті, зустрічаються також чорні рижо-рябі. Конституція тварин міцна, кістяк масивний, голова коротка з вигнутим профілем, вуха великі, звислі. Довжина тулуба хряків 170-175 см, свиноматок - 160-165 см. За опорос від свиноматок отримують 10-11 поросят. Середньодобовий приріст молодняка на відгодівлі складає 750-780 г. М'ясність туш не перевищує 52-53%.

Білоруська чорно-ряба. Порода створена шляхом схрещування місцевих свиней з великою білою, беркширською, великою чорною і породою Ландрас. Тварини цієї породи характеризуються чорно-рябою мастю, досить довгим і грубим тулубом, прямою і широкою спиною, помірно розвинутими окороками, дещо короткими кінцівками. Жива маса хряків сягає 320-340 кг, свиноматок - 220-240 кг. За опорос від свиноматок отримують в середньому 10 поросят. Середній приріст складає 730-750 г.

1.2 Породи м'ясного і беконного напрямку продуктивності

Ландрас. Порода виведена в Данії в результаті схрещування місцевих датських свиней з великою білою породою. Тварини характеризуються білою мастю, великими звисаючими вухами, довгим, відносно вузьким тулубом, широкими, добре розвинутими окороками. Середньодобовий приріст молодняка на відгодівлі складає 700-750 г, вихід м'яса в тушах - 58-59%. Свиноматки достатньо багатоплідні - в середньому вони дають 10-11 поросят на опорос. Тварини цієї вузькоспеціалізованої беконної породи досить вимогливі до умов тримання і годівлі.

Латвійська. Виведена в Латвії шляхом відтворювального схрещування місцевих свиней з породами великої білої і коротковухої білої. Голова середньої величини з трохи вгнутим профілем і стоячими вухами. Груди широкі і глибокі, середня частина тулуба довга. Спина пряма або злегка вигнута, задня частина довга, широка, окороки добре виповнені. Ноги міцні з правильною постановкою. Жива маса хряків 284 кг, свиноматок 230 кг. Плодючість 10-12 поросят. Середньодобовий приріст молодняка на відгодівлі 628 кг. Вік при досягненні 95 кг - 190-200 дн. Забійний вихід 73,7%.

Естонська беконна. Порода виведена шляхом схрещування місцевих свиней з датськими і шведськими ландрасами, а також з німецькою довговухою породою. Свині мають білу масть, по екстер'єру дуже схожі з тваринами породи ландрас, відзначаються більш міцною конституцією і кращою пристосованістю до місцевих умов. Жива маса дорослих хряків складає 320-330 кг, довжина тулуба - 180-185 см; свиноматок відповідно - 220-240 кг і 160-165 см. За опорос свиноматки дають 11 поросят і більше. Середньодобовий приріст на відгодівлі складає 700-750 г, вміст м'яса в тушах - 58-60%. Тварини цієї породи широко використовуються при схрещуванні з іншими породами з метою отримання помісного молодняка для м'ясної і беконної відгодівлві. [4]

1.3 Породи м'ясосального напрямку продуктивності

Миргородська. Порода виведена шляхом схрещування українських коротковухих свиней рябої масті з хряками беркширської, середньої і великої білої та породи темворс. Тварини чорно-рябої масті, характеризуються міцною конституцією, широкими і глибокими грудьми, широким тулубом помірної довжини і округлими окороками. Жива маса дорослих хряків складає 280-330 кг, довжина тулуба - 165-175 см, свиноматок - відповідно від 200-220 кг і 155-160 см. За опорос від свиноматки отримують 10 поросят і більше, середньодобовий приріст молодняка на відгодівлі складає 670-700 г, вихід м'яса в туші - 54-55%. Тварини добре пристосовані до використання пасовищ.

Українська степова ряба. Порода виведена шляхом схрещування свиней української степової білої, беркширської і мангалицької порід. Тварини мають рябу масть різних відтінків (чорно-біла, чорна, чорно-рижа), міцну конституцію, глибокі і широкі груди, досить довгий тулуб, добре розвинуті окороки. Жива маса хряків складає 280-300 кг, свиноматок - 200-220 кг. За опорос від свиноматки отримують 10 поросят і більше. Середньодобовий приріст на відгодівлі складає 650-680 г.

Велика чорна. Порода виведена в Англії у другій половині XIX ст. шляхом схрещування місцевих довговухих з неаполітанськими і китайськими свинями. Тварини характеризуються середньою величиною, чорною матю. Жива маса хряків становить 290-300 кг, свиноматок - 200-220 кг. За опорос від свиноматки отримують 9-10 поросят. Середньодобовий приріст на відгодівлі складає 670-690 г, м'ясність туш - 52-53%. Свині великої чорної породи з успіхом використовуються в схрещуванні з білошкірими породами свиней. Помісний молодняк у всіх випадках отримують високопродуктивним, частина тварини (20-30%) має пігментні плями на шкірі.

2. Відтворення поголів'я свиней

Правильна організація відтворення стада свиней є запорукою успішного розвитку галузі в господарстві. Відтворення залежить від ряду зоотехнічних заходів: годівлі, утримання тварин, підготовки їх до осіменіння, дотримання техніки осіменіння, проведення опоросу, вирощування поросят тощо.

Опороси свиноматок слід планувати з метою одержання необхідної кількості поросят тоді, коли саме це потрібно. Одним з основних завдань в свинарстві є ефективне використання свиноматок і одержання від них великої кількості добре розвинених поросят. Свині відрізняються від інших сільськогосподарських тварин високою плодючістю. Потенційна багатоплідність свиноматки - кількість дозрілих за один статевий цикл яйцеклітин - досягає 20 і більше. При бонітуванні свиноматок під багатоплідністю розуміють середнє число живих поросят, народжених за один опорос. Відомі випадки, коли від свиноматки за один опорос одержували 34 і навіть 36 поросят.

Багатоплідність свиноматок залежить від ряду факторів: спадковості, віку при першому паруванні, організації парування, умов утримання та годівлі свиноматок і кнурів перед паруванням та під час поросності маток тощо.

Оскільки багатоплідність спадкова ознака, молодняк для вирощування ремонтних свинок відбирають від багатоплідних свиноматок.

Фізіологічна зрілість свинок настає вже в 5-7 місячному віці. Але від таких свиноматок, як правило, одержують малоплідні гнізда, жива маса поросят при народженні невисока. В подальшому вони не досягають необхідної живої маси. Особливо небеспечно це при недостатній годівлі. [12]

Перший раз ремонтних свинок слід парувати при досягненні господарської зрілості - в 9-10-місячному віці з живою масою 120-130 кг, а ремонтних кнурів пускають у парування в 12-місячному віці, масою 150 кг і більше.

Щоб запобігти яловості, при організації парування свиноматок слід враховувати те, що хоч статеве збудження триває 3-4 дні, найвища запліднюваність буває, коли свиноматку осіменяють в період охоти - через 2 дні після початку тічки. Її треба осіменити два рази - вранці і ввечері.

В товарних господарствах, де впроваджується промислове схрещування, для збільшення виходу поросят свиноматок в одну охоту парують з двома кнурами різних порід або осіменяють змішаною спермою.

У товарних господарствах найчастіше застосовують ручне парування. Свиноматок і кнурів утримують окремо, зганяють їх тільки на 10-15 хв для парування. Ні в якому випадку не можна на довгий час залишати кнура з свиноматкою - це виснажує його і призводить до яловості свиноматок.

Ведення племінної роботи на сучасному рівні, переведення свинарства на промислову основу неможливі без застосування штучного осіменіння, яке дає можливість максимально використовувати висококласних плідників, швидко підвищувати продуктивність свиноматок господарств, окремих районів і навіть областей. [18]

На великих промислових комплексах завдяки застосуванню штучного осіменіння є можливість в 5-10 разів скоротити кількість кнурів, за рахунок чого підвищити питому вагу плідників вищого класу і скоротити витрати на утримання великої кількості низькокласних кнурів.

Існує дві системи опоросів: сезонна та цілорічна . У товарних господарствах застосовують сезонні опороси, основних свиноматок парують восени та навесні, а опороси в середній частині України відбуваються в січні-лютому та липні-серпні. При цьому кращих поросят одержують від зимових опоросів, тому що свиноматки до парування та в період поросності (кінець літа - осінь) одержують кращі корми. Поросята, які народжуються влітку, як правило, гірші зимових. При сезонній системі опоросів, коли всі свиноматки поросяться за короткий період, приміщення використовуються нерівномірно протягом року, так само як і відправлення на м'ясокомбінат відгодованих тварин.

Сезонні опороси можуть бути безсистемними і туровими. В період випадку парування свиноматок і формування груп для кожної свинарки провадиться безсистемно. При турових або ущільнених опоросах для кожної свинарки формують групу маток, які поросяться протягом 7-10 днів. Це звичайно полегшує догляд за тваринами і сприяє формуванню груп однакових за масою відлучених поросят та підсвинків на відгодівлі. Всі господарства повинні переходити на турову систему опоросів як найбільш доцільну. [20]

На комплексах, де основним завданням є максимальне використання приміщень, обладнання, робочої сили і одержання свинини рівномірно протягом року, застосовується цілорічна система опоросів, коли щомісяця пороситься однакова кількість свиноматок. У таких господарствах поросят одержують рівними групами через короткі і рівномірні проміжки часу (2-10 днів) залежно від виробничої програми господарства. Така ритмічність є особливістю роботи великих комплексів.

Найбільший вплив на якість майбутнього приплоду та виходу поросят мають годівля та умови утримання тварин.

Свиноматки і кнури повинні мати заводську вгодованість. Від свиноматки поганої вгодованості, так само як і від ожирілої, не можна одержати велику кількість добре розвинених поросят і високу молочність.

Слід пам'ятати, що в перший період поросності відбувається закладка майбутніх тканин та органів приплоду.

Народження слабих, часто нежиттєздатних поросят також спостерігається тоді, коли в свинарниках не створені оптимальні умови мікроклімату та буває скупченість поголів'я. Групове утримання свиноматок після їх осіменіння може призвести до того, що частина або всі запліднені яйцеклітини загинуть.

У другу половину поросності відбувається інтенсивний ріст кісткової та м'язової тканини, що обумовлює масу поросят при народженні, їх ріст, майбутню м'ясну продуктивність.

На четвертому місяці поросності свиноматок слід виділяти в групи по 3-5 голів, закріпити за свинарками, що вирощуватимуть підсисних поросят, а за 10 днів до очікуваного опоросу тварин перевести в індивідуальні станки. З поросними свиноматками потрібно поводитися лагідно і обережно, особливо під час прогулянок.

Перед масовими опоросами в свинарниках після ретельного прибирання роблять дезинфекцію та білять станки. В службовому приміщенні повинні бути рукомийник, рушник, ветаптечка з йодом, ножиці. Слід провести виробничі наради, нагадати свинаркам основні зоотехнічні вимоги при проведенні опоросів та вирощуванні поросят. [25]

Оскільки свиноматки, як правило, поросяться вночі, на період масових опоросів слід встановити чергування досвідчених свинарок.

Опорос свиноматки триває від 1,5 до 3,5 год. Чим довше він триває, тим більше з'являється мертвонароджених поросят. Це пов'язано з фізіологічним станом свиноматки. При тривалих опоросах послаблюється скорочувальна здатність мускулатури матки і зменшується кількість оксигемоглобіну в крові, в зв'язку з чим у поросят виникають передчасні дихальні рухи, при яких в трахею і бронхи потрапляють навколоплідні води, меконій, і порося гине від аспіраційної асфіксії. Мертвонародженість поросят можна знизити, прискоривши тривалість опоросу, застосуванням, наприклад, пітуїтрину.

При народженні поросят свинарка перш за все звільняє рот і ніс від слизу, обтирає його. Пуповину на відстані 4-5 см від черева поросяти перетискує чистими пальцями або перерізає, вмокнувши її в розчин йоду. Народжених поросят до закінчення опоросу утримують в ящику з солом'яною підстилкою.

Після закінчення опоросу та виходу посліду свиноматку необхідно обмити теплою водою та змінити брудну підстилку. Якщо в цей час її не забеспечити питною водою, матка може з'їсти послід, що в свою чергу може призвести до поїдання поросят. [2]

Щоб поросята не кусали соски свиноматки, при народженні їм обламують зуби.

Поросят підпускають до матки не пізніше як через 1,5-2 год після початку опоросу. Це необхідно для того, щоб поросята виссали молозиво, а також для стимуляції виходу посліду.

3. Вирощування поросят

Для одержання нормального розвинених поросят живою масою 16-17 кг в двомісячному віці при вирощуванні їх у підсисний період слід враховувати біологічні особливості свиней.

Підсажувати слабих поросят у товарних господарствах слід до передніх, більш молочних сосків. Сильні поросята активно масажують слабі соски, стимулюючи молоковіддачу. В племінних господарствах, де ставиться завдання виростити ремонтний молодняк з числа кращих поросят, цих тварин слід підсажувати під передні соски. При необхідності, якщо не вистачає сосків, треба пересаджувати поросят від багатоплідної свиноматки під іншу, яка опоросилась в той же день. Це обов'язкова умова, тому що кожне порося повинне виссати молозиво. За хімічним складом молозиво значно відрізніється від молока свиноматки. Так, у ньому більше білка на 13%, ніж у молоці. Перетравність поживних речовин молозива і молока свиноматки дуже висока - 99,8%. Але головною особливістю молозива є наявність в ньому антитіл, що робить його незамінним кормом для новонароджених.

Антитіла, що з'явились в організмі свиноматки протягом її життя під впливом щеплень або перенесених захворювань тощо, відіграють вирішальну роль у створенні пасивного імунітету у поросят на першому місяці життя.

Оскільки молоко, особливо молозиво, мають багато сухих речовин, поросятам для запобігання спраги з другого дня треба давати чисту нехолодну воду. Найкраще для цієї мети використовувати соскові (ніпельні) напувалки.

При відсутності води в станку поросята п'ють з підлоги брудну воду, сечу, внаслідок чого виникають шлункові захворювання. Цьому сприяє те, що в шлунковому соку новонароджених поросят немає соляної кислоти, яка, крім активної дії на пепсин, має і бактерицидні властивості. [3]

На 3-5-й день у поросят починають прорізатися кутні зуби, вони відчувають свербіння і беруть у рот тверді частинки підстилки, гною тощо. Це так само, як і відсутність води, може призвести до шлункових захворювань. Тварини охоче споживають в цей час смажений ячмінь. У годівниці кладуть також крейду, червону глину, деревне вугілля.

Порося народжується з деякими запасами в тілі таких мінеральних речовин, як залізо і мідь. Залізо, як відомо, входить до складу гемоглобіну, від кількості якого залежить рівень обмінних процесів. Мідь при цьому виконує роль каталізатора. З часом, внаслідок інтенсивного росту організму, запас цих речовин різко зменшується. У молоці свиноматок заліза і міді майже немає, що спричиняє у поросят анемію. Для цього поросят підгодовують червоною глиною, дерниною, розчином залізного та мідного купоросу. Найбільш сучасним і ефективним методом боротьби з анемією є ін'єкції препаратів феродексу та фероглюкіну.

Навіть найбільш молочні свиноматки можуть забеспечити потребу в поживних речовинах своїх поросят лише до 7-10-го дня. Тому їх поступово привчають до поїдання того виду корму, на якому далі буде вирощуватися або відгодовуватися підсвинок. [9]

Критичним періодом для поросяти є 21-25-й день його життя. Саме в цей час молочна продуктивність свиноматки починає зменшуватись, а поросята з кожним днем потребують все більше поживних речовин.

Кнурців, які не мають племінної цінності, каструють у віці 45-50 днів. Протягом підсисного періоду в станку, де утримують поросят, необхідно підтримувати чистоту, оптимальні температуру та вологість. Труднощі полягають в тому, що для поросят оптимальною температурою є 26°С, в той час як для свиноматки тільки 18°С.

Поросята, що добре розвиваються в перший місяць життя, мають середньодобові прирости в межах 180-250 г, в другий - від 250 до 450 г. Жива маса нормально розвинутого поросяти становить у місячному віці 6-8 кг, у двомісячному - 16-17 кг.

Особливістю вирощування поросят у великих промислових комплексах є застосування так званого фіксованого методу утримання свиноматок, що дає змогу зменшити витрати на утримання тварин і запобігає задавленню поросят свиноматкою. З цією метою використовують станки типу ССИ-2, ССД-2 та ін.

Для найефективнішого використання свиноматок, одержання від кожної більше двох опоросів на рік застосовують відлучення поросят у 45, 30, 26 днів і навіть меншому віці. В промислових комплексах поросят відлучають в 26-денному віці, тобто коли молочна продуктивність свиноматок починає зменшуватися. Матку вже на 6-7-й день після відлучення знову осіменяють, що дає змогу одержати від неї 2,25 опоросу на рік. У товарних господарствах можна застосовувати відлучення поросят у 45-30-денному віці, але це потребує спеціальних сумішей та кращих умов утримання тварин. [16]

Вирощування поросят-сисунів. Зазначимо, що з перших днів поросята потребують додаткових поживних речовин. Їх потрібно давати у вигляді підкормки. Тож в станку для поросят необхідно облаштувати підгодівельне відділення, де поставити коритце для мінеральної підкормки і сухих кормів, посуд для води. Коритця доцільно робити із струганих дощок товщиною 2,5-3 см і довжина - 50-60 см. Всередині коритце розділяють перегородками на 3-4 секції, кожна з яких призначається для певного виду підкормки. В годівниці постійно повинні бути: подрібнена крейда, червона глина, деревне вугілля. Щоб привчити поросят до поїдання різноманітних кормів, їм потрібно давати у невеликій кількості підсмажене зерно, подрібнену моркву або буряки, трав'яне борошно або потерть бобового сіна. Підкормку потрібно по мірі поїдання добавляти, а при забрудненні повністю замінити. Напування поросят-сисунів необхідно організувати з перших днів життя. Це викликано тим, що в молоці свиноматок міститься 6-8% жиру; тому поросята відчувають сильну спрагу і часто починають пити брудну воду або сечу, в результаті чого в них виникає пронос. Для попередження захворювання поросятам у підгодівельне відділення ставлять посуд з чистою теплою водою. Міняти воду потрібно 5-6 разів на добу і при цьому ретельно мити посуд. По мірі росту поросята часто хворіють анемією. Ознаками хвороби є бліда шкіра, темна щетина, поява білого проносу на 10-15 день життя. Поросята стають в'ялими, погано ссуть, відмовляються від корму, худнуть, відстають у рості і часто гинуть. Для попередження анемії поросятам необхідно давати солі заліза. В домашніх умовах можна використовувати розчин із залізного купоросу (сірчанокисле залізо) і мідного купоросу (сірчанокисла мідь). Його готують таким чином: 2,5 г залізного і 1 г мідного купоросу розчиняють в 1 л кип'ячої води, після чого проціжують через марлю, складену в 2-4 шари, розчином змазують соски свиноматки перед годівлею поросят, а також добавляють його у воду і підкормку. Цей спосіб ефективний, але забирає дуже багато часу, оскільки розчин потрібно давати щоденно по декілька разів до 15-20 денного віку поросят. Замість розчинів можна використовувати червону глину, яка містить солі заліза. Глину кладуть у підгодівельні коритця. Добрі результати у профілактиці анемії отримують при використанні дерну. Його заготовляють з природніх пасовищ або луків, де не паслись свині (інакше можна занести різні хвороби). Знімають дерн шаром 5-8 см і складають в сараї або іншому приміщенні. Давати його потрібно з 2-3-го дня життя поросят шматком. На весь приплід в день достатньо пласту масою 1-1,5 кг. Риючись в дерну, поросята поїдають корінчики і частини грунту - у такий спосіб задовольняючи потреби в мінеральних речовинах. Залишки землі прибирають. Найбільш ефективними засобами профілактики анемії є ін'єкції фероглюкіну і ферредексу, які роблять ветеренарні працівники. Зазначимо, що поросята народжуються з недорозвиненою травною системою і в перші три дні життя не спроможні перетравлювати будь-які інші корми, окрім молока. При систематичній підгодівлі концентратами травна система починкає розвиватися швидше. Найбільш ефективними засобами профілактики анемії є ін'єкції фероглюкіну і ферредексу, які роблять ветеренарні працівники. Зазначимо, що поросята народжуються з недорозвиненою травною системою і в перші три дні життя не спроможні перетравлювати будь-які інші корми, окрім молока. При систематичній підгодівлі концентратами травна система починкає розвиватися швидше. В результаті поросята набувають властивості в подальшому з'їдати більше корму і завдяки цьому краще ростуть. Поросята погано поїдають концентрати в чистому вигляді, тому зерно краще підсмажувати. Підсмажене зерно набуває солодкого смаку і при надавлюванні зубами або яснами розсипається, що полегшує його засвоєння. Для підгодівлі використовують зерно кукурудзи, ячменю, пшениці та гороху. Підсмажувати зерно потрібно до коричневого кольору. Підсмажене зерно повинне постійно бути в одній із секцій підгодівельного коритця. При недостатній молочності маток поросятам вже на 5-15-й день не вистачає молока. Поросят на 5-7-й день життя потрібно привчати до підкормки коров'ячим молоком, яке за своїм складом найбільш близьке до свинного. Коров'яче молоко починають давати в дуже маленьких дозах 3-4 рази на день. Якщо поросята відмовляються від коров'ячого молока, що спостерігається при високій молочності свиноматок, їх потрібно привчати до цього, опустивши рильце у посуд з молоком. Облизуючись, поросята звикають до коров'ячого молока і починають його пити самостійно. Молоко згодовують теплим, свіжим або у вигляді ацидофільного кисляку. Посуд після підкормки ретельно миють. На вирощування одного поросяти до відлучення затрачають приблизно 5-6 л молока. Підгодівлю поросят сисунів молочними відвійками (збирним молоком) починають на 15-20 день їх життя і продовжують до відлучення. Молочні відвійки згодовують спочатку в суміші з незбирним молоком, а потім з концентратами та іншими кормами. На одне порося за підсисний період витрачається до 15-25 кг молочних відвійок. Починають їх давати з 100-150 г і до відлучення дозу до 700-1000 г в день. Як і молоко, молочні відвійки необхідно згодовувати теплими, свіжими або у вигляді ацидофіліну. Потрібно пам'ятати, що молоко, яке прокисло, і молочні відвійки викликають у поросят проноси. Привчають поросят до ацидофіліну: спочатку змочують ним соски маток або опускають у миску з ацидофіліном рильця поросят. Через 3-4 дні поросята дуже охоче починають поїдати ацидофілін із коритця по 6-8 разів у добу. Можна всю норму молока або молочних відвійок давати у вигляді ацидофіліну, змішуючи його з іншими кормами. Краще всього концентрати згодовувати поросятам у вигляді кормосуміші в сухому або завареному вигляді. Приготовлені каші потрібно давати в суміші з молоком або молочними відвійками. Якщо концентрати використовують у сухому вигляді, то їх необхідно тонко розмолоти і відділити плівку (у вівса і ячменю). Сухі суміші концентратів повинні постійно перебувати в коритцях, а мололчні корми у цьому випадку згодовують окремо 3-4 рази на добу. При сухому способі годівлі сисунів вони мають бути постійно забеспечені водою. Годівля поросят сухими кормами бажаніша, ніж вологими мішанками або кашами, оскільки останні швидко псуються і при їх поїданні у поросят виникає розлад травлення. За два місяці вирощування (до відлучення) на поросятко витрачається від 15 до 20 кг суміші концентратів. У присадибному господарстві при вирощуванні і відгодівлі свиней у великій кількості використовують соковиті корми - картоплю, буряки, гарбузи та ін. Соковиті корми добре перетравлюються свинями і знижують витрати концентратів, що здешевлює вирощування. Для того, що при відгодівлі можна було включати в раціони велику кількість соковитих кормів, необхідно привчати до них поросят з раннього віку. Розпочинати привчання до них поросят найкраще з картоплі. Невелику кількість вареної картоплі розминають до пюреподібного стану, добавляючи молока і добре розмішують. У такому вигляді картоплю можна згодовувати з 8-10-го дня їх життя. З 10-12-го дня можна давати натерту сиру моркву, цукрові або кормові буряки, гарбузи та ін. По мірі привчання до поїдання соковитих кормів їх починають змішувати з концентратами і молочними кормами. Крім того, поросятам дають дрібні потерті часточки, хороше сіно, спочатку окремо, а потім у суміші з іншими кормами. За два місця вирощування на одне порося витрачається 5-10 кг соковитих кормів і 0,5-1,5 кг сінної потерті. Влітку замість соковитих кормів і сіна поросятам потрібно згодовувати молоду люцерну, конюшину, гичку буряків та моркви і т.ін. На перших порах траву пропускають через м'ясорубку, надалі її можна давати у дрібно нарізаному вигляді в суміші з рештою кормів. Добре впливає на ріст і розвиток поросят їх випасання з свиноматкою. У такому випадку відпадає потреба в підгодівлі поросят мінеральними добавками і обробці проти анемії. Велику увагу при вирощуванні сисунів потрібно звертати на їх вітамінну годівлю. Поросята-сисуни відзначаються інтенсивним ростом, але це може проявитися лише при повноцінній годівлі як свиноматок, так і поросят. Так при нестачі вітамінів A і D, які називають вітамінами росту, порушується обмін речовин, погіршується загальний стан поросят, уповільнюється ріст і навіть бувають випадки їх загибелі. При повноцінній годівлі свиноматки необхідну кількість вітамінів A і D поросята отримують з молоком матері. Можна підгодовувати і поросят-сисунів. Найбільш дешевими і ефективними джерелами вітаміну A є рослинні корми, зокрема зелена маса влітку, морква і трав'яне борошно - взимку. Трав'яне борошно краще готувати з молодих бобових трав, які сушать у затінку, а потім розмелюють і зберігають і мішках в сухому темному місці. Моркву перед згодовуванням потрібно подрібнювати на тертушці або м'ясорубці. Дають її у сирому вигляді в суміші з рештою кормів. Хорошим джерелом вітамінів є пророщене зерно. Щоб отримати пророщене зерно, будь-які зерна злакових або бобових культур змочують у теплій воді, а потім розсипають на деках і пророщують у теплому і світлому приміщенні, поки паростки не досягнуть висоти 5-10 см. Зерно повинне бути постійно вологим. Добре пророщувати зерно на подрібненому дерну. Багатим джерелом вітамінів A і D є риб'ячий жир. Риб'ячий жир дають поросятам у суміші з коров'ячим молоком. Велике значення при вирощуванні поросят-сисунів має температура повітря у приміщеннях. У перші дні життя поросята не мають підшкірного жиру, тому дуже швидко переохолоджуються і захворюють простудними хворобими, якщо не підтримувати в приміщенні потрібну температуру. У перші 20 днів життя поросят температура повітря повинна бути не нижче 12-14 °С, надалі вона може бути знижена до 10 °С, а до періоду відлучення - до 8 °С. У цей час у поросят під шкірою утворюється шар жиру, який охороняє їх організм від переохролодження. Потрібно стежити за тим, щоб у приміщенні не було протягів, які особливо небеспечні для поросят-сисунів. З 4-5-денного віку поросятам потрібні прогулянки. Вони сприяють нормальному розвитку усіх органів, особливо легень, зміцненню кістяку, підвищенню апетиту. Спочатку поросят випускають у більш просторе приміщення (сарай), потім у теплі погожі дні їх виганяють зі свиноматкою у двір або у спеціально відгороджений загін, взимку на сніг настилають невеликий шар соломи або іншої підстилки. У перші дні тривалість зимових прогулянок не повинна перевищувати 3-5 хвилин, потім їх поступово доводять до 25-30 хвилин. Усіх хряків потрібно кастрквати, оскільки кастрати краще ростуть, менше споживають корму і дають свинину високої якості. Каструють хряків у 40-45-денному віці. У більш пізні строки тварини важко переносять операцію. Застосовується рання кастрація - у віці 2 тижні. Рання кастрація сприятливо позначається на рості і розвитку кастратів. Каструвати поросят повинен ветеринарний спеціаліст. Розвиток поросят-сисунів контролюють по збільшенню їх маси. Поросят, які відстають у рості, необхідно в першу чергу вимити в теплій воді з милом, досуха витерти і утримувати в теплому приміщенні. Таких поросят випоюють молоком, а якщо у них пронос, то в молоко добавляють антибіотики. Краще давати ацидофілін. Після того, як порсятко зміцніє і почне добре поїдати корми, в його раціон вводять соковиті і грубі корми, а дачу молока і концентратів знижують. [22]

Відлучення поросят. Як правило, поросят вирощують під маткою 2 місяці, після чого їх відлучають від неї. Попередньо, за 3-5 днів (залежно від молочності), раціони матки значно зменшують. При цьому в першу чергу виключають соковиті та інші молокогонні корми, а також зменшують норму концентратів і води. До моменту відлучення поросята повинні бути привчені до поїдання концентратів і соковитих кормів. Відлучення проводять протягом 3-4 днів, а іноді й більше. При цьому матку бажано переводити в інше приміщення, а поросят залишати у їх станку. В період відлучення матку підпускають для ссання до поросят: в перший день - 5-6 разів; у другий - 3-4 рази; у третій - 2-3 рази; в четвертий - 1 раз. Необхідно при цьому ретельно стежити за станом вим'я, не допускаючи його затвердіння і запалення. Поросят у період відлучення годувати 4-5 разів за добу рівними дозами. В раціони поросят, яких відлучають вводять високоякісні концентрати, варену картоплю, 1-2 л відвійок молока. Корми потрібно давати у такому ж вигляді, як і в підсосний період. Різкий перехід до іншого способу годівлі і нових кормів призводить до зниження апетиту і приросту маси. У цей період потрібно приділити особливу увагу напуванню поросят. [14]

Вирощування поросят, яких відлучають. Традиційне відлучення - в 60 днів. Поросята, яких відлучено, дуже вимогливі до рівня годівлі. Їх годівля і утримання повинні бути так організовані, щоб середньодобовий приріст маси перебував на рівні 400-500 г. В 2-2,5-місячному віці поросята досягають живої маси 20 кг, в 3,5-4-місячному - 40 кг. Поросят, яких відлучено, залишають у тому ж станку. Звична обстановка допомагає їм перенести відсутність матері і перехід на самостійне харчування. У перші дні їх годують тими ж кормами, але не менше 4 разів у добу, не збільшуючи об'єму раціону. Поросята у цей період дуже чутливі до шлунково-кишкових захворювань, тому потрібно стежити за чистотою в станку. Через тиждень після відлучення об'єм раціону збільшують, але корм повинен бути з'їдений не пізніше 1,5 години. Відлучений від матки молодняк, як правило, частково реалізують, двох-трьох залишають для вирощування і наступної відгодівлі. Якщо опорос виявився недостатньо продуктивним, залишають одну з кращих дочок, а свиноматку відгодовують і реалізують. Поросята, яких відлучено, володіють високими потенційними можливостями росту, якщо створити сприятливі умови годівлі та утримання, котрі зводяться до правильного догляду за молодняком, організації прогулянок або випасання. До чотиримісячного віку у молодняка формується мускульна тканина. І від того, як організовано годівлю, буде залежати кількість м'яса в туші при забої. Середньодобовий приріст, залежно від рівня годівлі, сягає 600-700 г і більше. Середньодобове відкладення білка - 100-110 г при умові отримання 270-300 г перетравного протеїну. В раціон молодняка повинні входити різноманітні корми, однак перевагу потрібно віддавати тим, які містять більшу кількість протеїну. Поряд із соковитими і зеленими кормами вводять до 15% зернобобових культур, 5-7% макухи або шротів, зелену масу люцерни або конюшини вволю. Незамінним кормом у цей період є молочні відвійки або рибні відходи. Потрібно пам'ятати, що в період вирощування поросят, які відлучені, необхідно обмежувати два види кормів.

1. Грубі корми порівняно непогано перетравлюються в травному тракті молодняку, а при їх надлишку організм повинен витрачати додаткову енергію для виведення незасвоєних частин цих кормів із травного тракту.

2. Корми, які містять велику кількість вуглеводів і жирів (цукрові буряки , картопля, капуста), сприяють надмірному відкладенню жиру, що призводить до осалювання і затримки росту особливо таких порід як українська степова і миргородська. До осалювання у будь-якому віці призводить також безвигульне утримання тварин. [23]

Особливості вирощування поросят при ранньому відлученні. Відлучення поросят раніше 60-денного віку вважається раннім. Зазначимо, що наукою і практикою доведена можливість відлучення поросят у будь-якому віці. Однак відлучення поросят до місячного віку пов'язано з великими затратами праці і дороговартісних кормів, зокрема молока, молочних відвійок, високоякісних концентратів. Крім того, поросята, які рано відлучені, потребують підвищеної уваги і покращеного утримання. В практицці присадибного свинарства все ж часто поросят відлучають від маток в 30-, 35- і 40-денному віці. Відлучати потрібно тільки добре розвинутих поросят, які 30-40-денного віку привчені до поїдання достатньої кількості концентратів, молочних відвійок, рибних і м'ясних відходів. Жива маса поросяти у віці до одного місяця повинна бути не нижче 7-10 кг. За 4-5 днів до відлучення норму годівлі свиноматок знижують на 50% і більше. В першу чергу виключають соковиті корми і молочні відвійки. Рано відлучених поросят залишають до реалізації у тих же станках, в яких вони були зі свиноматкою. Якщо поросята значно відрізняються по розвитку, то їх сортують з врахуванням живої маси і утримують окремими групами. Годувати поросят потрібно у спеціально відведеному місці. Після годівлі молодняк виганяють у загін на 15-20 хвилин. У дощові і холодні дні поросят залишають у приміщенні. Температура повітря повинна бути не нище 10-12 °С. Потрібно врахувати, що поросята після відлучення позбавляються такого повноцінного корму, як материнське молоко. Тому в їх раціони необхідно включати молочні корми, хорошої якості концентрати (мелену кукурудзу, пшеницю, ячмінь, шеретуватий овес, горохове борошно або невелику кількість макухи), варену картоплю або дрібно порізані сирі буряки, високоякісне сінне борошно або потерть. Корми дають у вигляді густих вологих мішанок 3-4 рази в добу через рівні проміжки часу. Ніж годівлями в стану для поросят повинні бути сухий корм і вода. [5]

4. Племінна робота у свинарстві

Племінна робота проводиться в усіх свинарських господарствах. Але завдання і методи у них різні. Основним завданням державних племінних заводів є вдосконалення існуючих та виведення нових, більш продуктивних ліній кнурів та родин свиноматок. Такі стада відрізняються від інших тим, що тварини мають свій тип, характерний екстер'єр, вищі показники продуктивності. Прикладом може бути стадо племзаводу “Велика Бурімка” Чорнобаївського району Черкаської області, створене за 30 років наполеглевої праці тваринників господарства на чолі із зоотехніком-селекціонером П.П.Загребельним.

Племзаводи передають елітних тварин у племрадгоспи, які розмножують цінний молодняк і передають його на племінні ферми спеціалізованих господарств.

Племінна ферма, в свою чергу, постачає ремонтних свинок на репродуктор комплексу. Приплід від цих тварин іде на відгодівлю. Навіть на товарній фермі, де є свиноматки, повинна проводитись відповідна племінна робота. Вона полягає у створенні племінної групи свиноматок, відборі та вирощуванні римонтних свинок для поповнення основного стада, організації промислового схрещення свиноматок виробничої групи з кнурами інших порід тощо.

Першим етапом племінної роботи є відбір найбільш цінних для розмноження і вибраковування тварин небажаного типу, з вадами екстер'єру та низькою продуктивністю. [24]

Відбирають кращих тварин у господарствах на підставі даних щорічного бонітування. Особливе значення має оцінка генотипу тварин.

Оцінка кнурів і свиноматок на Україні ведеться двома методами - контрольної відгодівлі і контрольного вирощування. Контрольна відгодівля приплоду кнурів і свиноматок, які належать племінним господарствам, відбувається на спеціальних контрольних станціях. В Україні такі станції працюють при Полтавському науково-дослідному інституті свинарства, на Сумській, Чернігівській та Черкаській дослідних станціях тваринництва. На станціях одержаних від господарств підсвинків (по 4 голови з кожного гнізда матки) відповідно до існуючої методики відгодовують, вивчають відгодівельні та м'ясні якості, виявляють кращих тварин і дають рекомендації щодо дальшого використання кнурів і свиноматок. [7]

Контрольне вирощування - метод, доступний для кожного племінного господарства. Потомство кнурів і свиноматок, яких оцінюють, вирощують як ремонтний молодняк у господарстві. По середньодобових приростах живої маси, витратах корму на одиницю приросту виявляють тварин з кращими якостями. При досягненні ними живої маси 100 кг їх не забивають, а вивчають м'ясні якості за допомогою спеціальних приладів. Кращих з вирощених тварин передають в основне стадо.

У результаті всебічної оцінки тварин відносять до таких класів: еліта-рекорд, еліта, перший і другий. Тварин, що невідповідають вимогам другого класу, так само, як і нетипових для даного господарства, вибраковують чи виранжеровують.

У товарних господарствах на основі відбору свиноматок відносять до двох груп - племінної і виробничої. У племінну групу, яка становить 25-30% від кількості основних свиноматок, переводять кращих тварин. Цих маток парують з кнурами цієї ж породи. Одержані кращі свинки ідуть на ремонт обох груп. Свиноматок виробничої групи парують з кнурами іншої породи (промислове схрещування). Одержаний молодняк відгодовують на м'ясо.

Після оцінки і відбору тварин складають план відбору. За матками закріплюють кнурів більш високого класу, здатних підсилювати в приплоді кращі показники батьків і усувати вади будови тіла.

Базується племінна робота в свинарстві на чистопородному розведенні із застосуванням розведення по лініях.

У племінному стаді, як правило, ведуть роботу з 2-3 лініями. В свинарстві лінії підрозділяють на відкриті, частково закриті і цілком закриті. У відкритих лініях використовують маток не тільки своєї лінії, а й іншої, при цьому об'єднуються цінні якості тварин з різних стад. Частково закриті лінії об'єднують окремі господарства. Свиноматок у цьому випадку парують лише з кнурами своєї лінії, але використовують інколи і кнурів від маток інших ліній. При переведенні свинарства на промислову основу цей метод вважається перспективнішим. [17]

У закритих лініях використовують кнурів і маток тільки своєї лінії. При цьому обов'язково застосовують тісний інбридінг, що в свинарстві не рекомендується. При необхідності з метою поєднання цінних якостей двох ліній удаються до їх кросу - спаровують представників цих ліній. Так, в племзаводі «Никоновское» для одержання високопродуктивних свиноматок великої білої породи застосовували крос ліній Драчуна 1017 і Самсона 4549.

У племінному свинарстві для удосконалення існуючих та виведення нових порід найчастіше застосовують відтворне, поглинальне та ввідне схрещування.

За допомогою відтворного схрещування була виведена більшість існуючих порід, наприклад українська степова біла, північно-кавказька тощо.

Поглинальне схрещування застосовують для поліпшення місцевих свиней. Для цього їх спаровують з кнурами високопродуктивної породи протягом кількох поколінь.

Ввідне схрещування, або “прилиття крові”, застосовують для виправлення окремих недоліків якоїсь породи, або її поліпшення шляхом одноразового схрещування з іншою породою, яка має окремі якості. [8]

У товарних господарствах з метою одержання підсвинків для відгодівлі практикують промислове схрещування. Такі помісі першого покоління, одержані від поєднання кнурів однієї породи з свиноматками виробничої групи другої породи, мають високу енергію росту і добру оплату корму. Вважають, що в сприятливих умовах ефект схрещування по приросту живої маси становить близько 15%, а по оплаті корму близько 10%. Промислове схрещування називається простим, коли використовують тварин двох порід, і складним - трьох і більше. Свиноматок доцільно використовувати місцевої породи. Кнури іншої породи заводяться. [21]

При схрещуванні свиноматок сальної породи з кнурами м'ясної в тушах помісей кількість м'яса збільшується на 2-3%.

Останнім часом поряд з цими традиційними методами все більшого розвитку набуває міжлінійна гібридизація - парування тварин, які належать до окремих ліній, селекція яких велась за різними ознаками (багатоплідність, скороспілість, м'ясність та ін.). Обов'язкова умова при цьому - лінії повинні добре поєднуватися, тобто потомки від парування представників саме цих ліній характеризуються вищою продуктивністю, ніж звичайні міжпородні помісі без врахування належності до певної лінії. Одержані гібриди повинні добре успадковувати і перевищувати високі продуктивні якості як матері, так і батька (гетерозис). [19]

У даний час виведені кубанські і ростовські гібридні свині. Велика робота в цьому напрямі ведеться і в Науково-дослідному інституті тваринництва Лісостепу і Полісся України та в Полтавському науково-дослідному інституті свинарства.

Облік у свинарстві. Ведення племінної роботи неможливе без добре налагодженого зоотехнічного обліку. Народження, падіж, переведення тварин з молодшої групи в старшу та інше, повинні відмічатися у відповідному акті.

У господарсті необхідно вести такі документи племінного обліку:

– племінні свідоцтва;

– картка племінного кнура (1-св.);

– картка племінної свиноматки (2-св.);

– журнал обліку парування і осіменіння свиней (3-св.);

– картка обліку продуктивності кнура (5-св.);

– книга обліку вирощування ремонтного молодняка свиней (7-св.);

– журнал реєстрації оцінки будови тіла племінних кнурів і свиноматок (8-св.);

– книга обліку свиноматок (19-св.);

– книга обліку опоросів та приплоду свиней (20-св.);

– зведена відомість бонітування свиней (9-св.).

Кожна племінна тварина мусить мати свій інвентарний номер та кличку.