Нормативна грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені І.І. МЕЧНИКОВА

Геолого-географічний факультет

Кафедра ґрунтознавства та географія ґрунтів

КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА

ГРОШОВА ОЦІНКА ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ В УКРАЇНІ

Виконана студенткою 4-го курсу

денного відділення

Тихоновою Катериною Володимирівною

Науковий керівник:

_______________________

Рецензент:

_______________________

Кваліфікаційна робота допущена

до захисту на ДЕК

________________________

Одеса - 2009

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Структура Земельних ресурсів України, їх стан і використання

1.1 Сучасний стан і характер використання земельних ресурсів України

2. ІНФОРМАЦІЙНА БАЗА ГРОШОВОЇ ОЦІНКИ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

2.1 Державний земельний кадастр як інформаційна база грошової оцінки

2.2 Якісні характеристики ґрунтів

2.3 Бонітування ґрунтів

2.4 Економічна оцінка земель

3. МЕТОДИКА ГРОШОВОЇ ОЦІНКИ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

3.1. Грошова оцінка земель по Україні

3.2 Грошова оцінка земель по регіону

4. ГРОШОВА ОЦІНКА ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ПО УКРАЇНІ І В РЕГІОНАХ, CФЕРИ ЗАСТОСУВАННЯ

ЗАКЛЮЧЕННЯ

ЛІТЕРАТУРА

ДОДАТКИ

Додаток А - Грошова оцінка 1 га сільськогосподарських угідь

Додаток Б - Грошова оцінка 1 га ріллі

Додаток В - Грошова оцінка вартості сільськогосподарських угідь

ВСТУП

Земля - основа людського буття. Вона є основою для соціальної та економічної діяльності, об'єктом споживання, основою багатства. Як основний базис усіх процесів життєдіяльності суспільства в політичній, економічній, соціальній, виробничій, екологічній та інших сферах земля має вартість. Оцінка її вартості є умовою нормального функціонування і розвитку економіки любої країни.

З часу проголошення земельної реформи в Україні відбулася якісна зміна земельних відносин, структури землеволодінь і землекористування, запроваджено плату за землю, оренду земельних ділянок, їх купівлю-продаж, дарування, міну. Саме все це і зумовило необхідність запровадження грошової оцінки земель. Необхідність в достовірній оцінці вартості земельних ділянок мають як державні й муніципальні органи виконавчої влади при управлінні земельними ресурсами, здійсненні перспективного розвитку населених пунктів, проведенні раціональної земельної і податкової політики, так і приватні суб'єкти земельного права при здійсненні різного роду цивільно-правових угод із землею.

У сучасному суспільстві оцінка земель використовується для встановлення ставок земельного податку і величини орендної плати, для інформаційної підтримки ринку землі, для оцінки ефективності функціонального використання землі, розрахункової підтримки проектних розробок. Впровадження економічних методів регулювання земельних відносин - сплата земельного податку, стягнення орендної плати за користування землею, купівля-продаж земельних ділянок, виконання інших майнових операцій із землею, передбачає проведення різних видів оцінки земельної власності.

У сучасному розумінні оцінка земель - це процес визначення якісних характеристик, економічної цінності та вартості земель за процедурами, що встановлені законодавством у сфері оцінки земель. В залежності від призначення є два види оцінки земель - економічна і грошова. Економічна оцінка земель проводиться для порівняльного аналізу та прогнозу ефективності використання земель як природного ресурсу і засобу виробництва у відповідних галузях. Разом з тим, вона також є основою для проведення грошової оцінки. Грошова оцінка земель в залежності від її призначення та порядку проведення може бути нормативною і експертною. Нормативна грошова оцінка земель застосовується для визначення розміру земельного податку, справляння державного мита, втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва. Експертна грошова оцінка земель застосовується при здійсненні цивільно-правових угод (купівля-продаж, застава) щодо земельних ділянок.

В представленій кваліфікаційній роботі розглянуті основні методичні підходи щодо проведення грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення. На основі літературних джерел проведена оцінка вартості сільськогосподарських угідь і ріллі території України. Грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення розглянута в динамічному розрізі у зв'язку з інфляційними процесами в державі і відповідно з необхідністю запровадження індексації грошової оцінки.

Об'єктом дослідження є землі сільськогосподарського призначення (сільськогосподарські угіддя в т.ч. рілля) в межах території України.

Предметом дослідження є грошова оцінка сільськогосподарських угідь і ріллі по Україні і в межах адміністративних утворень.

1. Структура Земельних ресурсів України, їх стан і використання

Земельні ресурси разом з іншими природними ресурсами ( лісовими, водними, мінеральними, кліматичними) є компонентами оточуючого середовища, місцем існування людини. Їм належить активна участь у суспільному виробництві, вони є засобом виробництва і джерелом задоволення потреб людини [5,6,7,14,17]. Саме створення потужного потенціалу багатьох держав, представлених багатогалузевою промисловістю, розвинутим сільським господарством, розгалуженою транспортною мережею людство зобов'язане землі. Земля відіграє найважливішу загально біосферну роль і є основою функціонування атмосфери, гідросфери та інших сфер, розвитку рослинного і тваринного світу, а також людського суспільства [3,4]. В аграрному секторі земельні ресурси - головний засіб виробництва, найважливіша складова частина ресурсної бази землеробства. Характер і якість земель, родючість сільськогосподарських угідь визначають ефективність аграрного виробництва, можливість розв'язання продовольчої проблеми, продуктивність праці в аграрній сфері.

До земельних ресурсів України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови і землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії [5,8,14,17].

За цільовим призначенням землі України поділяються на дев'ять категорій [6,7]:

1 - землі сільськогосподарського призначення;

2 - землі житлової та господарської забудови;

3 - землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

4 - землі оздоровчого призначення;

5 - землі рекреаційного призначення;

6 - землі історико-культурного призначення;

7 - землі лісового фонду;

8 - землі водного фонду;

9 - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Серед земель України найбільшу площу займають землі сільськогосподарського призначення, які є найбільш цінним ресурсом держави і забезпечують найголовніші потреби людства. Згідно з земельним кодексом (стаття 22), землями сільськогосподарського призначення визначаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури а бо призначені для цих цілей [5,6]. До земель сільськогосподарського призначення належать сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та несільськогосподарські угіддя (землі під господарськими будівлями і дворами, шляхами, прогонами, землі, які перебувають у стадії меліоративного будівництва та відновлення родючості тощо [14].

Сільськогосподарські угіддя - це ділянки, що безпосередньо використовуються для виробництва сільськогосподарської продукції. За характером використання, серед них виділяють ріллю, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги.

Рілля - це земельні угіддя, що систематично обробляються і використовуються під посіви сільськогосподарських культур. До ріллі також відносяться чисті пари, посіви багаторічних трав у полях сівозмін із терміном передбаченим сівозмінами, а також вивідні поля. До ріллі не відносять ділянки культурних сінокосів і пасовищ, розорані на період обновлення травостану, а також міжряддя садів, які використовуються під посіви.

Багаторічні насадження - землі, які зайняті штучно створеними деревними, чагарниковими або трав'янистими багаторічними насадженнями, здатними давати врожай плодово-ягідної, технічної або лікарської продукції. Багаторічні насадження включають: сади (багаторічні насадження, створенні для отримання плодів); виноградники (багаторічні насадження, створенні для отримання винограду). До цих земель належать також землі під деревно-чагарниковою рослинністю, яку вирощують для реалізації квітів, а також розсадники (за винятком лісових), ягідники, тутовники, хмільники, насадження ефіроолійних культур, розсадники плодових культур.

Сіножаті - земельні угіддя, вкриті багаторічною рослинністю, які систематично використовуються для сінокосіння. Залежно від природно-історичних властивостей їх поділяють на заливні, суходільні та заболочені.

Пасовища - сільськогосподарські угіддя вкриті багаторічною трав'яною рослинністю і використовуються для випасання худоби. Пасовища можуть бути суходільними або заболоченими.

Перелоги - земельні угіддя, які раніше оброблялися, а зараз більше одного року, починаючи з осені, не використовуються під посіви сільськогосподарських культур, а також не підготовлені під пар. До перелогів не відносяться розорані ділянки сіножатей і пасовищ, що залишені для природного заростання травостаном.

1.1 Сучасний стан і характер використання земельних ресурсів України

Територія України характеризується унікальним комплексом фізико-географічних, ландшафтних, гідрологічних, структурно-геологічних і інших параметрів, що зумовило формування в її межах значної кількості видів та об'єктів природних ресурсів [9,10,14,16,17].

За своєю площею Україна є найбільшою державою Європи. Площа її земельного фонду складає 60354,8 тис. га [2,12]. Структура земельних ресурсів України станом на 1.01.2006 р. наведена на рисунку 1.

Приведена діаграма свідчить, що земельний фонд України характеризується надзвичайно високим показником сільськогосподарської освоєності (71,2 %).

Рис. 1 - Структура земельних ресурсів України [14]

1 - сільськогосподарські землі;

2 - ліси та лісовкриті площі;

3 - забудовані землі;

4 - відкриті заболочені землі;

5 - сухі відкриті землі з особливим рослинним покривом;

6 - відкриті землі без рослинного покриву;

7 - води;

Серед областей найвищі показники сільськогосподарської освоєності характерні для Запорізької, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Донецької, в яких показник освоєності перевищує 80 % [14]. Найнижчі показники сільськогосподарської освоєності характерні для Закарпатської (37,03 %), Івано-Франківської (46,51 %), Рівненської (48,33 %) областей (таблиця 1.1).

Слід зазначити, що структура земельних ресурсів в Україні характеризується значною динамічністю, що пояснюється проведенням земельної реформи та впровадженням заходів охорони земель, передбачених національною програмою. В таблиці 1.2 наведені дані про зміни у структурі земельного фонду України за період 2000-2006 р.р.

Таблиця 1.1 - Частка сільськогосподарських земель у структурі земельних ресурсів України в розрізі областей ( станом 11.01.2006 р.)

Адміністративне утворення	Загальна площа земель	Сільськогосподарські землі
	тис. га	% від площі України	тис. га	% від площі області
АР Крим	2608,1	4,32	1859,5	71,30
Вінницька	2649,2	4,39	2067,6	78,05
Волинська	2014,4	3,34	1086,9	53,96
Дніпропетровська	3192,3	5,29	2582,3	80,89
Донецька	2651,7	4,39	2097,3	79,09
Житомирська	2982,7	4,85	1633,5	54,77
Закарпатська	1275,3	2,11	472,2	37,03
Запорізька	2718,3	4,50	2304,8	84,79
Івано-Франківська	1392,7	2,31	647,8	46,51
Київська	2812,3	4,66	1804,2	64,16
Кіровоградська	2458,8	4,07	2090,6	85,03
Луганська	2668,3	4,42	1960,7	73,48
Львівська	2183,5	3,62	1298,6	59,48
Миколаївська	2458,5	4,07	2059,9	83,79
Одеська	3331,3	5,52	2662,4	79,92
Полтавська	2875,0	4,76	2238,3	77,85
Рівненська	2005,1	3,32	969,1	48,33
Сумська	2383,2	3,95	1744,8	73,21
Тернопільська	1382,4	2,29	1078,4	78,01
Харківська	3141,8	5,21	2479,7	78,93
Херсонська	2846,1	4,72	2033,7	71,46
Хмельницька	2062,9	3,42	1605,7	77,84
Черкаська	2091,6	3,47	1491,0	71,29
Чернівецька	809,6	1,34	484,3	59,89
Чернігівська	3130,3	5,19	2155,5	67,56
м. Київ	83,6	0,14	5,9	7,06
м. Севастополь	86,4	0,14	27,9	32,29
Україна	60354,8	100	42942,6	71,20

В період з 2000 по 2006 роки, як видно із даних таблиці 1.2 у структурі земельного фонду України більш ніж на 100 тис. га зменшилась частка сільськогосподарських угідь, в той же час майже на 90 тис. га збільшилась частка лісів та інших лісовкритих площ [14].

У складі сільськогосподарських земель в Україні 97,2 % займають сільськогосподарські угіддя, а решта 2,8 % це несільськогосподарські угіддя, землі зайняті під господарськими дворами, шляхами та прогонами та інші.

Таблиця 1.2 - Структура земельного фонду України [14]

Категорії земельного фонду	2000 р.	2006 р.	Збільшення (+) або зменшення (-) площі певної категорії
	тис. га	% від загальної площі	тис. га	% від загальної площі
Сільськогосподарські угіддя	41827,0	69,3	41722,2	69,1	- 104,8
Ліси та інші лісовкриті площі	10413,5	17,2	10503,7	17,4	+ 90,2
Забудовані землі	2456,3	4,1	2476,5	4,1	+20,2
Заболочені землі	947,2	1,6	960,0	1,6	+18,8
Відкриті землі без рослинного покриву	1039,0	1,7	1040,5	1,7	+1,5
Води	2435,5	4,0	2416,9	4,0	-18,6
Інші	1248,3	2,1	1229,0	2,1	-13,3

Структура сільськогосподарських угідь в Україні і їх трансформація наведені на рисунку 2.

1991 рік 2006 рік

рілля пасовища сіножаті багаторічні насадження перелоги

Рис. 2 - Структура сільськогосподарських угідь України, %.

Станом на 1.01.2006 року площа сільськогосподарських угідь України становила 41722,2 тис. га, що складає 69,1 % від загальної площі держави. Левову частку, а саме 77,8 % у складі сільськогосподарських угідь займає рілля, що свідчить про високий показник розораності території (53,8 %), що майже вдвічі вище ніж в країнах Євросоюзу (30-33 %). Площа перелогів станом на 1.01.2006 р. становила 419,3 тис. га (1,0 % від площі сільськогосподарських угідь). Вочевидь, що ця цифра є заниженою і не в повному обсязі відображає реальну ситуацію у державі щодо перелогових земель. Багаторічні насадження займають площу 900,5 тис. га (2,2 %), сіножаті 2429,2 тис. га (5,8 %), а пасовища - 5521,3 тис. га (13,2 %).

Структура сільськогосподарських угідь України у порівнянні з початком 90-х років минулого сторіччя (1991 р.) зазнала відчутних змін. Основними причинами цих змін економічна ситуація в аграрному секторі держави, та впровадження заходів охорони ґрунтів. За цей період більш ніж на 1,0 млн. га скоротилися площі ріллі за рахунок переведення її у перелоги, сіножаті та пасовища і частково під заліснення. Також незначно скоротилася частка багаторічних насаджень.

Структура сільськогосподарських угідь у розрізі адміністративних утворень в межах території України характеризується значною строкатістю, що пов'язане з відмінностями фізико-географічних умов (клімату, рельєфу, структури ґрунтового покриву і ін.). Особливості структури сільськогосподарських угідь України станом на 1.01.2006 року наведено в таблиці 1.3.

Як видно із даних представленої таблиці 1.3 найбільший відносний відсоток ріллі у складі сільськогосподарських угідь характерний для Херсонської (90,14 %), Черкаської (87,56 %), Кіровоградської (86,37 %), Вінницької (85,72 %), Запорізької (84,78 %), Дніпропетровської (84,54 %), Миколаївської (84,43 %) областей [14].

Близько 80 % ріллі від площі сільськогосподарських угідь представлено в Донецькій, Київській, Одеській, Полтавській, Тернопільській областях.

Таблиця 1.3 - Структура сільськогосподарських угідь України (станом на 1.01.2006 р.)

Адміністративні утворення	Сільськогосподарські угіддя	Рілля	Перелоги	Багаторічні насадження	Сіножаті	Пасовища
	тис. га	% від загальної площі області	тис. га	% від площі с/г угідь	тис. га	% від площі с/г угідь	тис. га	% від площі с/г угідь	тис. га	% від площі с/г угідь	тис. га	% від площі с/г угідь
АР Крим	1800,9	69,05	1262,2	70,09	13,1	0,73	81,9	4,55	2,1	0,12	441,6	24,52
Вінницька	2017,6	76,16	1729,5	85,72	1,0	0,05	49,2	2,44	50,3	2,49	187,6	9,30
Волинська	1054,1	52,33	675,0	64,04	-	-	11,4	1,08	158,0	14,99	209,7	19,89
Дніпропетровська	2512,8	78,71	2124,3	84,54	-	-	54,6	2,17	17,9	0,71	316,0	12,58
Донецька	2046,7	77,18	1656,7	80,94	0,7	0,03	58,9	2,88	42,2	2,06	288,2	14,08
Житомирська	1558,6	52,25	1071,0	68,72	126,8	8,14	23,1	1,48	137,9	8,85	199,8	12,82
Закарпатська	454,3	35,62	200,6	44,16	-	-	27,1	5,97	94,9	20,89	131,7	28,99
Запорізька	2248,3	82,71	1906,1	84,78	-	-	39,6	1,76	82,2	3,66	220,4	9,80
Івано-Франківська	633,5	45,49	374,4	59,10	29,6	4,67	16,5	2,60	81,8	12,91	131,2	20,71
Київська	1674,9	59,56	1367,7	81,66	13,7	0,82	40,7	2,43	116,4	6,95	136,4	8,14
Кіровоградська	2041,3	83,02	1763,1	86,37	-	-	26,4	1,29	24,2	1,19	227,6	11,15
Луганська	1913,8	71,72	1317,2	68,83	18,0	0,94	30,8	1,61	85,4	4,46	462,4	24,16
Львівська	1269,7	58,16	797,7	62,83	0,8	0,06	22,9	1,80	189,1	14,89	259,2	20,41
Миколаївська	2010,9	81,79	1697,8	84,43	3,3	0,16	36,1	1,80	4,1	0,20	269,6	13,41
Одеська	2594,2	77,87	2068,3	79,73	30,0	1,16	90,3	3,48	50,8	1,96	354,8	13,68
Полтавська	2180,5	75,84	1760,0	80,72	44,1	2,02	30,0	1,38	156,3	7,17	190,1	8,72
Рівненська	936,1	46,69	647,4	72,04	13,5	1,44	11,8	1,26	128,7	13,74	134,7	14,39
Сумська	1703,8	71,49	1235,7	72,53	0,2	0,01	24,4	1,43	274,7	16,12	168,8	9,91
Тернопільська	1052,7	76,15	846,7	80,43	16,2	1,54	15,0	1,42	32,2	3,06	142,6	13,55
Харківська	2419,1	77,00	1922,9	79,49	18,8	0,01	49,6	2,10	119,4	4,94	308,4	12,75
Херсонська	1970,4	69,27	1776,2	90,14	-	-	27,4	1,39	10,2	0,52	156,6	7,95
Хмельницька	1569,5	76,08	1254,2	79,91	2,0	0,13	40,9	2,61	135,2	8,61	137,2	8,74
Черкаська	1454,7	69,55	1273,8	87,56	8,2	0,56	27,4	1,88	65,9	4,53	79,4	5,46
Чернівецька	472,8	58,40	337,8	71,45	-	-	25,9	5,48	40,5	8,57	68,6	14,51
Чернігівська	2099,0	64,79	1373,4	65,43	79,3	3,78	24,7	1,18	327,2	15,59	294,4	14,03
м. Київ	5,7	6,82	1,2	21,05	-	-	3,3	57,89	1,1	19,30	0,1	1,75
м. Севастополь	26,3	30,44	11,0	41,83	-	-	10,6	40,30	0,5	1,9	4,2	15,97
Україна	41722,2	69,13	32451,9	77,78	419,3	1,0	900,5	2,16	2429,2	5,82	5521,3	13,23

Найнижчими відсотковими значеннями ріллі у складі сільськогосподарських угідь характеризуються Закарпатська (44,16 %) і Івано-Франківська (59,10 %) області.

Перелогові землі обліковано на даний період не у всіх областях. Згідно даних обліку вони повністю відсутні у Волинській, Дніпропетровській, Закарпатській, Запорізькій, Кіровоградській, Херсонській, Чернівецькій областях, а найбільші їх площі виявлені у Житомирській (8,14 %) і Івано-Франківській (4,67 %) областях.

Багаторічні насадження у структурі сільськогосподарських угідь України займають дуже низьку частку (2,16 %). Найбільш високі значення цих угідь характерні для Закарпатської (5,97 %), Червінецької (5,48 %) областей та Автономної республіки Крим (4,55 %). Значно більш високий відсотковий вміст багаторічних насаджень у структурі сільськогосподарських угідь характерний для міст державного підпорядкування: Київ - 57,89 % і Севастополь - 4,30 %.

Високі відсоткові значення сіножатей характерні для карпатських і поліських областей: Закарпатська (20,89 %), Чернігівська (15,59 %), Волинська (14,99 %). Найвищими відсотковими значеннями пасовищ у структурі земельних угідь відзначаються Закарпатська область (28,99 %), Автономна республіка Крим (24,52 %).

Земельні угіддя території України характеризуються високим біопродуктивним потенціалом. Основна база землеробства в Україні розміщується на ґрунтах чорноземного типу (більше 60 %). В таблиці 1.4 наведені площі основних типів ґрунтів України та ступінь їхньої розораності. Згідно державного земельного кадастру на балансі держави нараховується близько 15,5 млн. га особливо цінних продуктивних земель, серед яких левову частку складають нееродовані несолонцюваті суглинкові чорноземи. Їх частка складає 11,9 млн. га. За прогнозними даними, при дотримані оптимальної структури земельних угідь та високого рівня землеробства земельний фонд України може прогодувати 300-320 млн. осіб, тобто це практично в сім разів більше ніж сьогоднішня кількість населення України [11,14].

Таблиця 1.4 - Площі основних типів ґрунтів України та ступінь їх розораності [14]

Назва ґрунту	Площа грунтів	Площа ріллі
	тис. га	%	тис. га	% до загальної площі	% ріллі
Дерново-підзолисті супіщані і глинисто-піщані	1573,0	3,5	1015,0	64,5	3,5
Дерново-підзолисті оглеєні	1916,9	4,3	1140,7	59,5	3,6
Сірі лісові	7924,0	17,8	6719,1	84,8	21,3
Чорноземи типові на лесах	6272,2	14,1	5731,4	91,4	18,1
Чорноземи звичайні на лесах	10395,0	23,4	8760,0	84,3	27,7
Чорноземи південні на лесах	6237,9	14,1	4662,2	74,7	14,8
Лучно-чорноземні на лесах	1124,9	2,5	700,7	62,3	2,2
Темно-каштанові і каштанові	1489,9	3,4	1241,0	83,3	3,9
Лучні на алювії	1936,1	4,4	663,0	34,2	2,1
Болотні, торф'яно-болотні і торфовища	2061,8	4,6	78,5	3,8	0,2
Солонці, осолоділі	537,8	1,2	256,1	47,6	0,8
Дернові	1627,1	3,7	396,3	24,4	1,3
Буроземи	956,4	2,2	192,7	20,1	0,6
Коричневі гірські, гірсько-лучні	41,8	0,1	7,2	17,2	0,1

Разом з тим, цілий ряд дестабілізуючих факторів призводять до зниження продуктивності сільськогосподарських угідь і погіршують екологічну ситуацію в агроландшафтах. В-першу чергу, слід відзначити ерозію. Значні площі еродованих земель в Україні обумовлені з одного боку особливостями клімату і рельєфу, а з іншого умовами господарювання. В останні практично 15 років значно зменшилась продуктивність сільськогосподарських угідь через різке зменшення застосування органічних і мінеральних добрив, фактичного припинення хімічної меліорації тощо. Сьогодні для підвищення родючості ґрунтів нашої держави в-першу чергу пріоритетними напрямками повинні бути усунення дегуміфікації ґрунтів, збільшення внесення органічних і мінеральних добрив, відновлення заходів по боротьбі з ерозією, відновлення хімічної меліорації, впровадження в розумних межах нових технологій зрошення, удосконалення законодавчої бази стосовно охорони підвищення родючості ґрунтів та багато інших.

Земель реформа в Україні започаткована на початку 90-х років минулого сторіччі на сьогодні практично завершена [2]. Слід зазначити, що розуміння усієї сукупності протиріч у використанні земельного фонду України, які були обумовлені як адміністративно-командним стилем управління, так і пануванням єдиної державної форми власності на землю, зумовило приділення питанню власності на землю особливої уваги ще до проголошення Акту про незалежність України [14].

Об'єктами власності є засоби виробництва, земля, її надра, рослинний і тваринний світ, робоча сила та результати її діяльності - предмети матеріальної та духовної культури, цінні папери, гроші. Визначальним серед цього різноманіття є засоби виробництва і фактори виробництва. Саме власність на засоби виробництва характеризує сутність усієї сукупності відносин власності, в тому числі механізму розподілу і привласнення результатів виробництва значною мірою привласнює і результати виробництва. Домінуючим об'єктом власності стала земля, яка завдяки розвитку продуктивності суспільної праці поступово перетворилась з колективної основи існування людини на відокремлений засіб її виробничої діяльності. Але особливість землі як засобу виробництва полягає в тому,що вона не є результатом людської праці, тобто земля не створена людиною і тому має бути надбанням усіх людей.

Постанова Верховної Ради Української РСР “Про земельну реформу ” (1990 р.) проголосила усі землі в межах республіки об'єктами реформи. На першому етапі земельної реформи був прийнятий закон “Про економічну самостійність Української РСР” (від 3.08.1990 р.), у якому вперше проголошено три форми власності в нашій держав - державну, колективну, індивідуальну (особисту і приватну трудову). У законі “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу у народному господарстві ” (від 15.05.1992 р.) відзначалось, що основною метою реформи на селі є відродження селянства як господаря на землі, носія моралі та національної культури, а високий рівень соціального розвитку села - основна умова продовольчого та сировинного забезпечення країни, її економічної незалежності. Верховна Рада 31 жовтня 1991 року схвалила Концепцію роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду, на основі якої було започатковано перерозподіл земельної власності. Концепція передбачала право кожного дорослого громадянина України приватизувати рівну за розміром земельну ділянку, що було негативно сприйнято селянством і концепція залишилась нереалізованою.

Друга концепція земельної реформи виникла у ході підготовки та прийняття нової редакції Земельного кодексу України від 15 березня 1992 року, яким передбачається роздержавлення земель, передача у колективну і приватну власність юридичних осіб і громадян, право на земельну частку членів колективних сільськогосподарських підприємств і працівників соціальної сфери на селі. Саме цим Земельним кодексом і Законом України “Про форми власності на землю ” було закріплено існування в Україні трьох рівноправних і незалежних форм власності на землю: державної, колективної та приватної. Поява низки президентських указів та нормативних актів урядових структур, що передбачали примусову глобальну приватизацію земель сільськогосподарського призначення, поставили під сумнів недоцільність існування колективної власності на землю.

Указ Президента “Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки ” від 30 травня 2001 року №372 майже після десяти років від початку земельної реформи нарешті сформулював її основні засади, мету та принципи. Основною метою реформи є забезпечення ефективного використання та підвищення цінності земельних ресурсів, створення оптимальних умов і виробничого потенціалів землі, перетворення її у самостійний фактор економічного зростання.

Основоположними принципами, що повинні бути в основі земельної реформи в Україні, є:

непорушність права приватної власності на землю;

включення землі у ринковий обіг;

соціальна справедливість у перерозподілі земель;

поєднання економічної ефективності та екологічної безпеки у використанні земель;

узгодження темпів і основних напрямків реформування земельних відносин в аграрному секторі економіки.

Земельним кодексом України (від 25.10.2001 р.) та Конституцією України (ст. 41,140, 142) встановлена окрема форма власності на землю - комунальна. Отже, на сьогоднішньому етапі власності на землю в Україні існує приватна, комунальна та державна форма власності на землю.

Згідно чинного земельного законодавства України суб'єктами права власності на землю є :

громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності;

територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності;

держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади,- на землі державної власності.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, міст, селищ, є комунальною власністю, у якій перебувають усі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Громадяни України набувають право приватної власності на земельні ділянки на підставі:

придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

безплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

приватизації земельних ділянок, що були раніше передані їм у користування;

прийняття спадщини;

виділення в натурі належної їм земельної ділянки.

Також земельне законодавство України регламентує знаходження земельної ділянки у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Право спільної власності на земельну ділянку виникає:

при добровільному об'єднанні власниками належних їм земельних ділянок;

при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами;

при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами;

за рішенням суду.

У спільній власності перебувають земельні ділянки подружжя, членів фермерського господарства, співвласників житлового будинку.

Згідно зі статтею 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:

а)громадянам -- для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, а також для організації товарного сільськогосподарського виробництва;

б)сільськогосподарським підприємствам -- для організації товарного сільськогосподарського виробництва;

в)сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам -- для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

г)несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян -- для ведення підсобного сільського господарства.

Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

На сьогодні в Україні практично завершена приватизація сільськогосподарських угідь шляхом безоплатної передачі земель державної форми власності у приватну. В результаті земельної реформи основними землекористувачами земель сільськогосподарського призначення в Україні є сільськогосподарські підприємства, у використанні яких знаходиться 19507,9 тис. га, або 32,3%, та громадяни, яким надано землі у власність і користування -- 19064,9 тис. га (31,6%) від земельного фонду України.

Тим часом розподіл сільськогосподарських угідь по основних групах власників землі та землекористувачів свідчить про переважне перебування їх у використанні сільськогосподарських підприємств - 18 525,6 тис. га (44,4%) та у громадян, яким надані землі у власність і користування, - 18 513,8 тис. га (44,4%).

Разом у сільськогосподарських підприємствах і громадян у використанні знаходиться 88,8% усіх сільськогосподарських угідь. У використанні інших несільськогосподарських підприємств і в землях запасу перебуває 4 682,8 тис. га сільськогосподарських угідь, або 7,8% земельного фонду України [2,12].

Станом на 01.01.2006 року [2] площа земель державного сектора (державна власність) становила 29 595,6 тис. га, або 49,0 % території країни, власність недержавних юридичних осіб - 117,1 тис. га (0,2 %) та приватної власності (в основному згідно із сертифікатами на право на земельну частку (пай) - 30 642,1 тис. га (50,8 %). Відсотковий розподіл площ земель державного сектора показано на рисунку 3.

приватна державна недержавних юридичних осіб

Рис.3 - Розподіл площ державного сектора за формами власності на 01.01.2006 р. (%).

Розподіл земель сільськогосподарських підприємств і громадян за формами власності такий: державна власність - 4 107,9 тис. га (11,8%), колективна - 117,1 тис. га (0,3%) та приватна власність - 30 634,6 (87,9%).

З часу проголошення земельної реформи змінилися відносини власності на землю, структура землеволодінь і землекористувань в аграрній сфері, запроваджена плата за землю, оренда земельних ділянок, їх купівля-продаж, дарування, міна. У процесі приватизації мільйони громадян безплатно одержали від держави земельні ділянки.

У цілому завершено первинну приватизацію сільськогосподарських угідь країни. Приватизація земель селянами відбулася через передачу земель державної власності недержавним сільськогосподарським підприємствам.

Обсяги приватизованих громадянами земельних ділянок станом на 01.01.2006 року, %: для житлового будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель - 1 708,4 тис. га (32,2 %); ведення особистого селянського господарства - 3365,7 тис. га (63,5 %); садівництва - 212,6 тис. га (4,1 %); для дачного і гаражного будівництва - 11,2 тис. га (0,2 %).

У державній власності залишається лише 27,3% сільськогосподарських угідь країни, які використовуються переважно для забезпечення наукової діяльності, з навчальною метою, а також для насінництва, ведення племінного господарства, вирощування лікарських рослин, виробництва специфічних видів сільськогосподарської продукції.

Результати трансформації форм товарного сільськогосподарського виробництва свідчать, що в Україні з'явився широкий спектр агровиробничих формувань ринкового типу.

Оренда землі в Україні набула розвитку після прийняття у жовтні 1998 року Закону України "Про оренду землі". Могутнього імпульсу цьому процесу в сфері сільськогосподарського виробництва надали паювання земель недержавних сільськогосподарських підприємств і створення системи господарств ринкового типу.

Станом на 01.04.2006 площа переданих в оренду земельних часток (паїв) становить 17,3 млн. га.

Укладено 4,5 млн. договорів оренди земельних часток (паїв), у тому числі 2,4 млн. - із селянами-пенсіонерами .

В основному, як і передбачалося, сільськогосподарські угіддя знаходяться в оренді господарств - правонаступників недержавних сільськогосподарських підприємств.

Як правило, договори оренди земельних часток укладаються на короткі строки. Це свідчить про те, що селяни не поспішають остаточно взяти на себе зобов'язання щодо конкретного орендаря і задовольнитися рівнем орендної плати, яку їм нині пропонують. В умовах, коли тільки з'являється конкурентний попит на землю це явище цілком виправдане і логічне. Орендодавець чекає вигідніших пропозицій. Але з погляду організації стабільного виробництва, підвищення родючості ґрунтів короткострокова оренда є перешкодою для капіталовкладень у довгострокове поліпшення землі.

Плата за оренду земельних часток в грошовому еквіваленті у 2005 році була на рівні 2 млрд. 342 млн. грн. Це надзвичайно позитивне соціально-економічне явище. Половину цих коштів одержать селяни-пенсіонери. Поки що орендна плата справляється в основному в натуральній формі.

2. ІНФОРМАЦІЙНА БАЗА ГРОШОВОЇ ОЦІНКИ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

Інформаційною базою для грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення є матеріали державного земельного кадастру (кількісна і якісна характеристика земель, бонітування грунтів, економічна оцінка земель, а також матеріали внутрігосподарського землевпорядкування [2,12,13].

2.1 Державний земельний кадастр як інформаційна база грошової оцінки

Державний земельний кадастр - це єдина державна система відомостей і документів, яка містить дані про земельні ділянки й інше рухоме майно, речові права на них та їх обмеження, про суб'єктів цих прав і правовстановлюючі документи, а також дані про оцінку земель, їхню кількісну та якісну характеристики, розподіл між власниками землі й землекористувачами [2,12].

Грошова оцінка земель і державний земельний кадастр - це дві нерозривно пов'язані між собою категорії. З одного боку, грошова оцінка земель є однією із складових державного земельного кадастру, а з другого - дані державного земельного кадастру служать інформаційною базою для проведення грошової оцінки земель. Таким чином, з погляду грошової оцінки земель державний земельний кадастр виступає як у ролі умовного замовника на виконання робіт із грошової оцінки, так і в ролі постачальника інформації, необхідної для її здійснення. Саме грошова оцінка земель є завершальним етапом кадастрових робіт, оскільки результати оцінки свідчать про цінність не тільки всього земельного фонду держави та окремих регіонів, але й кожної окремо взятої земельної ділянки.

2.2 Якісні характеристики грантів

З погляду сучасної макроекономіки землі сільськогосподарського призначення розглядаються не тільки як просторовий базис, але й як і основний засіб виробництва, який характеризується продуктивністю сільськогосподарських культур, зумовленою родючістю ґрунту. За критерієм виробничої діяльності головним призначенням сільськогосподарських земель є виробництво продукції рослинництва з відповідними показниками врожайності сільськогосподарських культур. Звичайно, показники врожайності залежать як від природних властивостей ґрунтів, так і від природно-кліматичних умов місцезнаходження земельної ділянки та інших факторів, притаманних сучасним агровиробничим технологіям. Існує логічний зв'язок між землею як економічною категорією, родючістю ґрунту, урожайністю сільськогосподарських культур і оцінкою земель. Якісні характеристики ґрунтів значною мірою впливають на оцінну вартість земельної ділянки, тому їх необхідно враховувати при здійсненні грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення.

Природні властивості ґрунтів поділяються на дві групи: основні та модифікаційні. До основних належать такі: вміст гумусу; потужність гумусових горизонтів; вміст фізичної глини (індекс фізичного стану), гранулометричний склад тощо. До модифікаційних властивостей відносять: засолення, солонцюватість, кислотність, оглеєння, еродованість, змитість, скелетність та ін. Найважливішим показником якості ґрунту є вміст гумусу.

Кислотність ґрунту зумовлюють іони водню, які утворюються при дисоціації кислот і гідролітичних кислих солей, а також поглинуті найдрібнішими частками ґрунту - колоїдами, що можуть переходити в ґрунтовий розчин. Підвищення кислотності негативно впливає на ріст і розвиток більшості культурних рослин, перешкоджає сприятливим мікробіологічним процесам, які відбуваються у ґрунті. Особливо чутливі до підвищеної кислотності люцерна. пшениця, кукурудза та інші культури.

Також серед хімічних явищ пов'язаних із ґрунтом, виділяють засолення, тобто підвищення вмісту легкорозчинних солей у ґрунті (понад 0,25%), що призводить до утворення солонцюватих і солончакових ґрунтів. Правильне регулювання хімічного складу ґрунту може підвищувати його родючість і навпаки, невміле використання мінеральних добрив, неправильний обробіток ґрунту можуть негативно вплинути на його хімічний склад і стати причиною спустошення родючих земель.

Природні властивості ґрунтів залежать як від умов навколишнього середовища, так і від господарської діяльності людини. До основних факторів навколишнього середовища, які впливають на процес ґрунтоутворення, належать: природно-кліматичні умови, рельєф місцевості, материнські (ґрунтоутворювальні) породи, рослинний покрив, підгрунтові води та ін. [3,4,11,17]. Природні властивості ґрунтів змінюються також у результаті господарської діяльності людини. Здійснення заходів щодо окультурювання ґрунтів (зрошення, осушення, хімічна меліорація вапнуванням, гіпсуванням тощо) сприяє поліпшенню фізико-хімічних властивостей ґрунтів і підвищенню їхньої родючості.

У контексті якісних характеристик слід також розглядати забрудненість ґрунтів. За даними Ради по вивченню продуктивних сил України, до забруднених належать ґрунти, в яких концентрація одного чи кількох інгредієнтів перевищує більш як у два рази їхній середній природний вміст [2]. За походженням виділяють два види забруднення: техногенне і агрогенне, які в свою чергу поділяються на хімічне, радіоактивне та біологічне. Внаслідок надмірного застосування добрив і пестицидів та забруднення важкими металами розрізняють три ступені забруднення ґрунтів: слабкий, середній і сильний.

До основних факторів зниження агрономічних властивостей ґрунту можна віднести: багаторазовий обробіток ґрунту (замість одноразового) різними знаряддями за допомогою потужних і важких колісних тракторів та комбайнів: водну й вітрову ерозії; виснаження гумусу споживацьким ставленням до землі (намагання якнайбільше від неї взяти і якнайменше їй повернути); перехід а індустріальні та інтенсивні технології вирощування сільськогосподарських культур, тобто внесення високих доз мінеральних добрив і застосування хімічних засобів захисту рослин, що супроводжується забрудненням ґрунту та нагромадженням пестицидів у підгрунтових водах. Ґрунти забруднюються також техногенними викидами промислових підприємств - сульфатами, оксидами азоту, важкими металами, радіонуклідами. Великої шкоди завдає ґрунтам відведення сільськогосподарських земель, особливо ріллі, під будівництво фабрик, заводів, АЗС, транспортних комунікацій, проведення пошукових робіт із бурінням свердловин.

Ситуація, що склалася, потребує невідкладних науково-обґрунтованих заходів, спрямованих на охорону земель та підвищення родючості ґрунтів й одержання екологічно чистих продуктів харчування. Не менш важливою проблемою є організація і дотримання польових, кормових та інших сівозмін на основі проектів внутрішньогосподарського землеустрою. Збереженню ґрунту сприятимуть і перехід на прогресивні технології обробітку землі, використання ефективних та легких машин і механізмів, уникнення повторного обробітку ґрунту, застосування безплужних технологій обробітку тощо.

Вплив забрудненості на оцінну вартість земельної ділянки слід враховувати при здійсненні грошової оцінки. Показники забрудненості ґрунтів відображають у базах даних державного земельного кадастру і встановлюють проведенням грунтових, геоботанічних, радіологічних та інших обстежень і розвідувань. Забрудненість ґрунтів картографують складанням тематичних карт з визначенням видів забруднення та меж зон забруднених земель у розрізі окремих господарств і регіонів.

2.3 Бонітування ґрунтів

Інтегрально природні характеристики ґрунтів відображає такий показник як бал бонітету (добротність) ґрунтів, який встановлюється шляхом бонітування ґрунтів.

Бонітування ґрунтів - це порівняльна оцінка якості ґрунтів за їх основними природними властивостями, які мають сталий характер та суттєво впливають на урожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних у конкретних природнокліматичних умовах. Бонітування ґрунтів є складовою частиною державного земельного кадастру, а значення балів бонітету заносяться в базу даних державного земельного кадастру. Термін бонітування походить від латинського "bonitas" - доброякісність. Засновником бонітування ґрунтів є вчений-ґрунтознавець В.Докучаєв (1854 - 1934 р.р.), який в 80-ті роки XIX століття заклав основи генетичного ґрунтознавства.

Під бонітуванням ґрунтів слід розглядати оцінку ступеня відповідності їхніх властивостей вимогам вирощування сільськогосподарських культур, тобто оцінку ґрунтів як засобів праці в сільськогосподарському виробництві. Але нерідко ґрунти, які мають сприятливі для рослин властивості, знаходяться не в кращих природно-кліматичних умовах, що не дає змоги реалізувати їхній потенціал. Тому необхідно комплексно враховувати всі природні фактори, які впливають на врожайність сільськогосподарських культур і витрати на їх вирощування. Для цього потрібно здійснювати бонітування земель як типу сільськогосподарського ландшафту. Недоліком такого підходу є практична неможливість оцінки природної родючості ґрунтів, оскільки вона тісно пов'язана зі штучною родючістю. У процесі сільськогосподарського освоєння угідь ґрунти неминуче еволюціонують і при цьому питома вага штучної родючості часто перевищує природну. Слід зазначити, що основні фактори продуктивності землі поряд із якістю ґрунтів - це кількість внесених добрив, забезпеченість робочою силою та сільськогосподарською технікою, технологічні умови обробітку полів, рівень інтенсивності землеробства тощо.

Роботи з бонітування ґрунтів виконують згідно з Методичними рекомендаціями по проведенню бонітування ґрунтів. Цією методикою передбачаються наступні етапи робіт: уточнення природно-сільськогосподарського районування земельного фонду; складання списків агровиробничих груп ґрунтів; агроекономічне обґрунтування розміщення посівів сільськогосподарських культур; збирання та опрацювання даних про якість ґрунтів; вибір еталонів ґрунту для бонітування; розрахунок балів бонітету ґрунтів. У методиці розроблено також підходи до бонітування ґрунтів під багаторічними насадженнями, кормовими угіддями та до бонітування ґрунтів селянських господарств.

Об'єктом бонітування є агровиробничі групи ґрунтів у межах природно-сільськогосподарських районів. У 1963 році в Україні було здійснено суцільне обстеження ґрунтів і складено карту їхніх агровиробничих груп у масштабі 1:250000. Усього на території нашої держави фахівці розрізняють понад 5000 різновидів ґрунтів, але з метою уніфікації та спрощення процедури опрацювання їхніх показників було прийнято 222 агровиробничі групи ґрунтів. Агровиробниче групування останніх здійснюють за наступними показниками: походженням ґрунтів; їхнім гранулометричним складом; рівнем родючості та іншими властивостями. Агровиробничі групи ґрунтів пронумеровані в певному порядку і кожна з них має сталий код (позначення) і назву. Наприклад кодом "53г" позначено чорноземи типові малогумусні та чорноземи сильнореградовані легкосуглинкові.

З метою визначення балів бонітету агрогруп для кожного природно-сільськогосподарського району складають картосхеми зон вирощування найпоширеніших у країні товарних сільськогосподарських культур. Для орних земель це такі, як пшениця озима, жито озиме, ячмінь, овес, кукурудза на зерно, соняшник, цукрові буряки, картопля, льон. Для кожної із зернових культур бали бонітету визначають окремо.

Картосхеми складають і уточнюють на основі аналізу біологічних потреб окремих сільськогосподарських культур щодо тепла, світла, вологи, властивостей ґрунту на різних фазах розвитку та співставлення мінімальних і максимальних значень цих даних із багаторічними природними показниками всієї території України. При цьому використовують багаторічні дані спостережень метеостанцій, матеріали геоморфологічних, гідрологічних, ґрунтових та інших обстежень.

Наступним етапом є розробка шкал бонітетів ґрунтів опрацюванням даних про властивості ґрунтів у межах природно-сільськогосподарських районів. Бонітет - інтегрований показник якості (родючості) ґрунту стосовно конкретної сільськогосподарської культури. Виражений у балах бонітет є відносною величиною, яка інтегрує різнобічні ознаки і властивості ґрунту.

У кожному природно-сільськогосподарському районі для кожної культури визначають еталонний ґрунт (зональний), тобто найрепрезентативніший у межах району за площею, властивостями та родючістю. Це дає змогу визначати родючість інших агровиробничих груп порівнянням їхніх властивостей із властивостями еталонного ґрунту.

Бали бонітету встановлюють за об'єктивними, найбільш природними властивостями ґрунтів, які корелюють з урожайністю культур. У різних природно-сільськогосподарських районах кореляційні зв'язки між властивостями ґрунтів і врожайністю культур неоднакові, тому необхідно визначити, які саме властивості ґрунтів корелюють з урожайністю певних культур. Якщо значення коефіцієнтів кореляції знаходяться в інтервалі від 0,7 до 1 то це свідчить про тісний зв'язок показників урожайності та властивостей ґрунту. В процесі бонітування ґрунтів встановлюють ступінь відповідності їхніх властивостей вимогам сільськогосподарських культур. При цьому враховують ті властивості ґрунтів, динаміка яких найменша і вони добре корелюють з урожайністю сільськогосподарських культур. До таких властивостей ґрунтів належать: вміст гумусу в орному шарі й по генетичних горизонтах; потужність гумусових горизонтів; кількість фізичної глини; індекс фізичного стану; ступінь засоленості; скелетність ґрунтів; кислотність (рН сольової витяжки); оглеєність; еродованість; наявність рухомих поживних речовин (фосфор і калій); змитість та ін.

2.4 Економічна оцінка земель

Згідно із Земельним кодексом України економічна оцінка земель - це оцінка землі як природного ресурсу і засобу і засобу виробництва у сільському і лісовому та як просторового базису в суспільному виробництві за показниками, що характеризують продуктивність земель, ефективність їх використання та дохідність з одиниці площі [2,5,6].

Економічна оцінка земель різного призначення проводиться для порівняльного аналізу ефективності їх використання. Дані економічної оцінки земель є основою грошової оцінки земель різного цільового призначення [2,12]. Економічна оцінка земель сільськогосподарського призначення забезпечує отримання даних про виробничу здатність сільськогосподарських угідь. Вона проводиться на основі природно-сільськогосподарського районування, бонітування грунтів та земельно-оціночного районування.

Показниками економічної оцінки земель є:

- продуктивність угідь (урожайність сільськогосподарських культур або вартість валової продукції в кадастрових цінах;

- окупність витрат (відношення продукції в натуральному чи вартісному виразі до виробничих витрат;

- диференціальний рентний дохід - рента (частина чистого доходу, яка виражає вартість додаткового продукту на відносно кращих землях).

Оскільки основним показником родючості ґрунту є врожайність сільськогосподарських культур, у процесі економічної оцінки земель розглядають усю сукупність причетних до цього факторів як при вирощуванні врожаю на конкретній ділянці, так і розташування її стосовно центрів технічного забезпечення, а також пунктів переробки та реалізації товарної продукції. Наближене до таких об'єктів розміщення земель значно зменшує матеріальні витрати по їх обслуговуванню під час вирощування, збирання та реалізації врожаю.

Востаннє економічна оцінка земель в Україні була проведена у 1986-1988 рр. і для сьогоднішніх умов вона є застарілою через зміну економічних умов виробництва.

3. МЕТОДИКА ГРОШОВОЇ ОЦІНКИ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

Здійснення нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення в Україні регламентується Методикою грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 213, і Порядком грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженим спільним наказом Держкомзему України, Держкоммістобудування України, Мінсільгосппроду України та Української академії аграрних наук від 27 листопада 1995 року № 76/230/325/150 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 листопада 1995 року за № 427/963 із змінами, внесеними згідно з наказом Держкомзему України від 15 квітня 1997 року № 46/131/63/34.

В основу розрахунку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення покладено метод капіталізації рентного доходу, який утворюється при виробництві зернових культур і визначається за даними економічної оцінки земель, проведеної у 1988 році. Підставою для розрахунків грошової оцінки за економічною оцінкою земель по виробництву зернових культур є те, що вони вирощуються практично на всіх ґрунтах. Обґрунтуванням використання показників економічної оцінки саме за 1988 рік може слугувати і доцільність застосування основного принципу грошової оцінки найкращого та найбільш ефективного використання земель [2,12,13]. Загально відомо, що в 1986 - 1988 роках сільське господарство характеризувалося оптимальними умовами та показниками господарювання. Крім того, після 1988 року економічна оцінка земель більше не проводилася.

Метод капіталізації рентного доходу є одним із найпоширеніших методів оцінки (його ще називають дохідним методом). Суть його полягає у встановленні функціональної залежності поточної вартості землі від її дохідності, яка в загальному вигляді виражається такою формулою: