Розробка заходів для підвищення ефективності виробництва кісточкових плодів

ЗМІСТ

ВСТУП

Сьогодні сільськогосподарське виробництво в Україні здійснюється в нових ринкових умовах. Підвищуються вимоги споживачів до якості продукції, внаслідок цього сільськогосподарські підприємства змушені застосовувати нові інтенсивні технології виробництва, збільшувати урожайність сільськогосподарських культур, і зокрема багаторічних насаджень, підвищувати якість та екологічність продукції.

Необхідно створити умови, які дозволять забезпечити оптимальний рівень інтенсивності виробництва плодово-ягідної продукції, що дасть можливість не тільки повністю забезпечити населення плодами та ягодами, але й дозволить постачати продукцію на експорт.

Підвищення ефективності виробництва плодово-ягідної продукції є одним із важливих завдань розвитку аграрного сектору економіки України. У період ринкової трансформації економічних відносин у сільському господарстві розв'язанню цієї проблеми не приділялося належної уваги. Незважаючи на найбільш сприятливі грунтово-кліматичні умови Південного Степу, урожайність плодово-ягідних культур і прибутковість виробництва залишаються низькими. Скоротились обсяги закладання молодих насаджень, внесення добрив, захисту плодово-ягідних насаджень від шкідників і хвороб, уповільнився процес сортооновлення, що зумовило істотне зменшення обсягів виробництва плодово-ягідної продукції. Зростання цін на ресурси, що споживаються у виробництві, не супроводжувалося відповідною зміною цін на плоди та ягоди, що зумовило зниження прибутковості їх виробництва. Тому подальший розвиток виробництва плодово-ягідної продукції потребує здійснення комплексу заходів щодо підвищення його ефективності.

У процесі аграрної реформи держава і товаровиробники здійснили ряд заходів щодо стабілізації виробництва плодово-ягідної продукції та підвищення його ефективності. Однак ряд питань, пов'язаних з розв'язанням цієї проблеми, нині не вирішено, зокрема не повністю врегульовані відносини власності на землю та майно, відсутнє ефективне управління виробництвом, недостатньо використовуються зональні переваги розміщення виробництва, не впроваджуються прогресивні технології виробництва і системи ефективного збуту плодово-ягідної продукції, а її якість не завжди відповідає вимогам ринку.

Метою дипломної роботи є розробка заходів для підвищення ефективності виробництва кісточкових в ТОВ "Маяк" Мелітопольського району Запорізької області в пореформений період.

Завданнями роботи є вивчення теоретичних засад організації вирощування плодово-ягідної продукції в пореформений період, а саме особливостей розвитку і розміщення виробництва плодово-ягідної продукції в умовах ринкових відносин, сучасного стану та ефективності виробництва плодово-ягідної продукції, проблем врегулювання земельних та майнових відносин власності щодо багаторічних насаджень на розпайованих землях в пореформений період; визначення природноекономічних умов, в яких функціонує досліджуване господарство, динаміки руху площ багаторічних насаджень, забезпеченості основними засобами виробництва, ефективності виробництва кісточкових; розробка технологічної карти вирощування черешні, обґрунтування виробничого плану вирощування кісточкових в пореформений період, розробка порядку виділення в натурі земельних ділянок під багаторічними насадженнями власникам земельних часток на розпайованих землях, визначення економічної ефективності проектних рішень.

Дипломна робота виконана на ______ сторінках, містить ______ таблиць та ______ рисунків.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОЩУВАННЯ ПЛОДОВОЯГІДНОЇ ПРОДУКЦІЇ В ПОРЕФОРМЕНИЙ ПЕРІОД

1.1 Особливості розвитку і розміщення виробництва плодово-ягідної продукції в умовах ринкових відносин

Україна є одним з основних районів товарного садівництва у світі. Природні умови більшості областей сприятливі для вирощування основних плодових культур. На розвиток і розміщення садівництва крім грунтово-кліматичних умов впливають розміщення промисловості, місцезнаходження і відстань до великих міст і промислових центрів, густота населення, наявність переробної промисловості, розвиненість шляхової мережі та ринкової інфраструктури. Протягом тривалого часу товарне виробництво плодів в Україні концентрувалось у зонах і регіонах з найсприятливішими природно-економічними умовами.

Теоретичні основи розміщення виробництва були розроблені у XIX ст. на засадах географічного детермінізму та енвайроменталізму. Вже тоді ця проблема розглядалася з огляду на ринкові умови господарювання, де визначальним є одержання прибутку.

Серед прибічників теорії розміщення виробництва були І.Фон Тюнен, А.Вебер, А.Льош, В.Кристалер, В.Ізард.

Засновником теорії розміщення виробництва вважається І.Г. Фон Тюнен („Ізольований стан Фон Тюнена"). До основних чинників, що впливають на розміщення виробництва, він відносив обсяг транспортних витрат. Згідно з цією схемою розміщення сільськогосподарського виробництва можливо здійснювати за допомогою кола та концентричних кілець, де місто й ринок збуту розташовані у центрі території, тобто у центрі кола [14, с.535].

А.Вебер („Теорія розташування промисловості Альфреда Вебера") як засновник теорії „промислового штондорта" вперше здійснив аналіз розташування промисловості, суть якого полягає в тому, що джерела сировини та споживачі продукції знаходяться у різних місцях виробництв. За допомогою трикутника він визначив оптимальну точку розташування місця виробництва, в якій транспортні витрати будуть мінімальними за умови однакових виробничих витрат. Вершинами цього трикутника, на думку А.Вебера, є пункти сировини та споживання [14, с.536].

Основним недоліком теорії А.Вебера, на нашу думку, є те, що він розглядав модель ізольованого господарства в умовах досконалої конкуренції, тобто виключив можливість впливу розміщення виробництва на попит продукції. А.Льош вказував, що „міркування А.Вебера мало припустимі там, де сільськогосподарський сектор невеликий, наприклад у багатих країнах чи країнах, які імпортують продовольство. Його тлумачення засноване тільки на одному факторі: впливу розміщення виробництва на споживання" [64, с.102].

Вперше вплив попиту продукції на розміщення виробництва проаналізував саме А.Льош („Економічна теорія розташування", „Географічне розміщення господарства"). Він підкреслював, що необхідно "розглядати ринкові зони, які виникають не в результаті яких би не було різниць у природному середовищі державного устрою, а у підсумку взаємодії чисто економічних сил, одна частина яких направлена на концентрацію, а друга - на розосереджування. До першої групи повинні бути віднесені усі переваги, які обумовлені спеціалізацією та масовим виробництвом, до другої - економія на транспортуванні, пов`язана із багатогалузевим виробництвом". В. Кристалер, на відміну від А.Льоша, стверджував, що методологічно підходи до розташування міст відрізняються від підходів до розміщення галузей. Йому належить теорія „центрального населеного пункту", який забезпечує навколишнє середовище послугами та товарами. В. Кристалер („Розташування міст у Південній Німеччині") запропонував ієрархічну модель залежності населених пунктів від центрального міста за умов його функціонального значення і ступеня впливу на простір.

Аналізуючи основні методологічні підходи до розміщення виробництва, опрацьовані засновниками теорії розміщення [14], постає можливість узагальнити й обґрунтувати основні теоретичні засади розміщення виробництва (табл.1.1)

Таблиця 1.1

Основні методологічні підходи до теорії розміщення виробництва

Ідею оптимального розміщення виробництва вивчали й радянські вчені. У 20-ті роки XX ст. з`являються концепції, які одержали в науковій літературі того часу назву „транспортної орієнтації", „орієнтації на робочу силу", „сировинної орієнтації". Концепцію „транспортної орієнтації" розвивали С.Бесонов, „орієнтацію на робочу силу" - В.Жуковський, „сировинної орієнтації" - А.Гінзбург і В.Михайлов [20, с.328].

Із спектра галузей рослинництва галузь садівництва визнається, безперечно, як одна з найскладніших. По-перше, в економічному плані земля під садами нероздільно пов`язана з основними засобами виробництва (залишкова вартість багаторічних насаджень). Існує проміжок часу між інвестуванням у створення садів й отриманням віддачі на вкладені кошти. По-друге, в технологічному плані садівництво потребує врахування особливостей формування породно-сортового складу насаджень, пов`язаних з природно-кліматичними умовами виробництва, великою інтенсивністю механізованих робіт. По-третє, в соціальному плані садівництво потребує значної кількості робочої сили в обмежені періоду часу, але це додаткові робочі місця, що має велике значення в умовах реформування агарного сектора економіки при скороченні попиту на робочу силу.

На важливість розвитку й розміщення садівництва особливу увагу звертали у своїх наукових працях В.В.Юрчишин, О.М. Шестопаль, Є.П.Задорожня, А.І.Шумейко, О.Ю.Єрмаков, В.А.Рульєв, В.І.Криворучко, П.Я.Кравченко, В.М.Яропуд, Л.В.Романова.

Проблема подальшого розвитку й розміщення промислового садівництва має вирішуватися за допомогою оцінки адаптації цієї галузі до комплексу природних й економічних умов зони, підзони та конкретного господарства .

О.Єрмаков вказує, що сади та ягідники можуть забезпечити потрібний ефект і краще виявити свої потенційні можливості тільки за умови найбільшої відповідності природних чи штучно створених умов їх біологічним особливостям та вимогам [31, с.54].

Питання удосконалення розміщення виробництва плодової та ягідної продукції в ринкових умовах повинно вирішуватися не тільки з урахуванням природно-кліматичних умов й раціонального використання природних ресурсів, наявності переробних підприємств і плодосховищ, ринкового попиту на плодову продукцію, а передбачати створення роздрібних й оптових ринків, агроторгових домів, сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів.

Як справедливо вказує Ю.Агірбов, на розміщення садів значною мірою впливає наявність міст і промислових центрів, які, з одного боку, зумовлюють необхідність зосередження біля них виробництва малотранспортабельної продукції, а з другого - мають змогу забезпечувати потребу садівництва у робочій силі в період збирання врожаю шляхом залучення трудових ресурсів міст [2, с.33].

У різні періоди ці питання поглиблено вивчали В.Юрчишин, Д.Чухно, В.Майдебура, О.Єрмаков, В.Рульєв.

Так В.Майдебура вказує, що „розміщення сільськогосподарських структур необхідно планувати з урахуванням скорочення перевезень, максимального забезпечення свіжими плодами та ягодами як сільського, так і міського населення".

А.Шумейко визначив чотири фактори оцінки пріоритетності розміщення плодово-ягідного виробництва: ступінь насичення ринку продуктами, вплив на ефективність виробництва, можливості економії ресурсів, екологічні наслідки.

У зв`язку з цим привертають увагу обґрунтовані міркування та висновки Д.Чухно, який наголошує на тому, що дані існуючого розміщення плодових порід дозволяють судити не тільки про те, як географічно розташувались ті чи інші плодові культури, в яких районах досягнута найбільша щільність насаджень, а й зробити висновки про подальший розвиток промислового садівництва з урахуванням спеціалізації насаджень, які забезпечують найбільшу товарність плодової продукції.

Для створення промислових насаджень особливо цінних порід і сортів такі культури слід розміщати в районах, найбільш сприятливих для їх вирощування, беручи до уваги інтереси спеціалізації садівництва та інтереси розвитку окремих культур й не займаючи площі під породами, які можуть успішно вирощуватись в будь-якому іншому районі області чи країни. Така точка зору, на наш погляд, не втратила своєї актуальності і в ринкових умовах і є однією з найбільш прийнятних для сучасних умов розвитку садівництва.

По суті узагальнений висновок стосовно цієї проблеми дає В.Юрчишин, вказуючи, що "найкращі результати в розвитку садівництва досягаються при найбільш раціональному розміщенні насаджень, повному використанні природних умов, урахуванні особливостей цієї галузі й постійній увазі до неї".

При розгляді проблем розміщення виробництва плодової продукції необхідно звернути увагу на питання спеціалізації виробництва, яка забезпечує раціональне використання виробничих ресурсів, зниження собівартості плодово-ягідної продукції, а також зумовлює підвищення ефективності виробництва. Зокрема, зональна спеціалізація сільськогосподарського виробництва сприяє кращому використанню природних умов досліджуваної області, досягненню максимальних показників у виробництві плодової продукції.

Характеризуючи ряд особливостей спеціалізації виробництва плодової продукції В.Майдебура підкреслює, що спеціалізація веде до підвищення рівня концентрації та інтеграції з переробною промисловістю [159, с.132]. О.Єрмаков акцентує увагу на тому, що функціонування садівничих підприємств можливе лише в тому випадку, коли господарська спеціалізація є логічним продовженням територіального розміщення чи зональної спеціалізації галузі [31, с.80].

Як відомо, серед продуктів харчування особливе місце займає плодова продукція, яка постачає організм людини основними вітамінами та мінеральними речовинами. Нестача їх у щоденному раціоні харчування, тим більше відсутність, призводить до серйозних наслідків. Достатнє їх споживання забезпечує масову профілактику здоров`я населення, поліпшує роботу харчотравного тракту, кровотворних органів і судинної та нервової системи. Разом з тим з підвищенням матеріального добробуту населення змінюється структура споживання: зменшується частка хліба та картоплі, а плодів, ягід і овочів - збільшується, на чому й наголошує П.Кондратенко [46, с.5]. Такої ж думки дотримується і В.Майдебура, який більше увагу акцентує на споживанні плодово-ягідної продукції. Зокрема, він вказує на необхідність продовження періоду споживання плодів та ягід у свіжому вигляді за рахунок тривалішого їх зберігання і заморожування, а також на тенденцію до підвищення попиту споживачів на ранні сорти зерняткових і кісточкових плодів та ягід, збільшення попиту на високоякісну продукцію, особливо на яскраво забарвлені та крупні вирівняні плоди і ягоди.

Українським науково дослідним інститутом гігієни харчування розроблені норми споживання плодів та ягід. У розрахунку на одну особу на рік вони становлять 79 кг плодів і ягід, у тому числі яблук - 50, груші й айви - 7,5, сливи - 7, вишні та черешні - 6, абрикосів - 2, персику - 1, горіхів - 1,5 і ягід - 4 кг. За даними Всесвітньої організації охорони здоров`я, щоденний раціон людини повинен включати не менше 400-500 г свіжих плодів і овочів.

У цьому напрямку у різні роки вели дослідження А.Ткач, В.Свободін, Н.П. Касьянова, В.Мілосердов, В.Андрієвський, Н.Сеперович, О.Єрмаков, В.Рульєв. Низький рівень споживання та виробництва вітчизняних продуктів харчування є наслідком низького рівня інтенсивності сільськогосподарського виробництва, відсталості системи і глибини переробки сільськогосподарської продукції. Вказується також на нерозвиненість інфраструктури продовольчого ринку, сервісного й інформаційного забезпечення його суб`єктів, неконтрольовані поставки продуктів харчування за імпортом.

В умовах нерозвиненості ринкової інфраструктури необхідно розглядати питання ефективного плодівництва з позиції інтегрованого підходу, тобто до балансу виробництва і споживання продовольства, який є в будь-якій країні з ринковою економікою. Так, починаючи з травня, коли надходять для споживання свіжі суниця й черешня, до вересня-жовтня є можливість забезпечити постачання свіжих плодів і ягід, а наявність в насадженнях зимових сортів яблук і груш продовжує строк споживання фруктів до травня-червня наступного року з плодосховищ.

Зокрема, П.Т.Саблук, Ю.С.Коваленко, В.І.Криворучко, розглядаючи питання впливу інтеграційних процесів на удосконалення організації сільськогосподарського ринку, вказують, що на становлення структури продовольчого ринку вони справляють досить відчутний вплив. Вертикальна інтеграція сприяє більш чіткому відокремленню продуктових підкомплексів, як специфічних складових національного продовольчого комплексу. Разом з тим інтеграційні процеси у сфері формування продовольчих ресурсів в умовах ринку мають досить багатоплановий характер, розвиток яких здійснюється від створення простих до більш складних інтегрованих систем, функціонування виробничих структур за участю кількох територіально близько розташованих підприємств сільськогосподарського і промислового виробництва та транснаціональних формувань [16, с.17, 38, с.13].

Вертикальна інтеграція ніби дещо деформує ринкове середовище, звужуючи можливості та свободу партнерів у поведінці на ринковій арені, тобто виборі напрямів і місць купівлі чи збуту продукції, діє ніби проти традиційних принципів ринку. Проте це компенсується істотним зменшенням ринкового ризику, зростанням гарантій збуту й одержання доходів [16, с.16].

Розвиток інтеграції повинен бути спрямований на забезпечення господарської самостійності підприємств; багатоукладність форм власності; розвиток головних асоціативних агропромислових формувань і, в кінцевому підсумку, на ефективність результативних процесів.

Як відомо, за схемою реформування агропромислового комплексу України процес інтеграції виробництва передбачає:

розроблення пропозицій щодо розвитку інтеграції промислових підприємств із сільгоспформуваннями, інтеграції аграрного, промислового, банківського, торгового капіталу з метою організації великого товарного виробництва експортного спрямування;

перехід на прогресивну форму відносин: інтеграцію на кооперативних принципах визначення власника кінцевого продукту;

налагодження взаємовигідних відносин між переробними та агросервісними підприємствами із сільськогосподарськими товаровиробниками;

забезпечення внутрішньогалузевого паритету економічних відносин.

В.Зіновчук вважає, що одним із шляхів здійснення інтеграції для повнішого задоволення економічних інтересів окремих підприємств і суспільства є кооперування аграрних підприємств через добровільну централізацію частини їх ресурсів з метою створення екологічно безпечного спільного агропромислового підприємства, раціонального за розмірами і з глибокою переробкою сировини, що забезпечує виробництво конкурентоспроможної за якістю і ціною кінцевої продукції [26, с.53].

У кінцевому результаті мета і зміст економічних перетворень в АПК полягають у створенні таких організаційно-виробничих інтегрованих формувань, які здатні успішно конкурувати на внутрішньому і зовнішньому агропродовольчому ринку, спроможні на активну підприємницьку та маркетингову діяльність [29, с.18].

Теоретичне узагальнення аспектів розміщення та розвитку садівництва дає підстави зробити висновок, що тенденція переходу сільськогосподарських підприємств, які виробляють плодово-ягідну продукцію, до ринкових умов відіграла негативну роль у формуванні ринку цієї продукції. Для ефективного розвитку садівництва розміщення виробництва має відповідати не тільки природнокліматичним, організаційним й економічним умовам, але й передбачати задоволення потреб населення за наявності ринкової інфраструктури.

1.2 Оцінка сучасного стану та ефективності виробництва плодовоягідної продукції

Південний Степ є одним із провідних регіонів України з виробництва плодів та ягід, особливо кісточкових культур, що дозволяє забезпечувати внутрішню потребу в продукції й поставляти її в інші регіони країни та ближнього зарубіжжя. За останні роки виробництво плодово-ягідної продукції у Південному Степу характеризується зменшенням як загальної площі насаджень, так і площі насаджень у плодоносному віці.

Сприятливі грунтово-кліматичні умови та розташування Запорізької області зумовили тут ефективний розвиток виробництва плодів та ягід. Займаючи 16,3% земельної площі під плодово-ягідними насадженнями у Південному Степу, Запорізька область у 2003 році забезпечувала виробництво 19,4% валової продукції. Це дає можливість розвивати промислове садівництво і забезпечувати внутрішній ринок плодової продукції, а Запорізькій області зайняти важливе місце на ринку України.

Починаючи з 1990 року садівництво Південного Степу зазнало спаду: зменшилися площі насаджень, різко знизились урожайність і валові збори продукції. Зокрема, у 1999 р. виробництво плодів і ягід порівняно з 1990 р. в області зменшилось у 8 разів. Після реформування колективних сільськогосподарських підприємств у господарські структури ринкового спрямування спостерігається процес піднесення галузі: у 2003 р. урожайність плодів та ягід зросла до 58,7 ц/га, обсяги валового збору збільшились у 4 рази порівняно з 1999 роком. Частка Південного Степу у виробництві продукції в Україні займає 25,4%.

Висока щільність населення у Запоріжжі, Бердянську, Мелітополі та інших містах області, велика концентрація промислових об`єктів, наявність зон відпочинку населення на Азовському узбережжі, підприємств із переробки плодової продукції, розвиненість транспортної мережі та інші фактори зумовлюють необхідність і доцільність розвитку ефективного промислового садівництва у Запорізькій області.

За останні 12 років виробництво плодово-ягіднї рподукції формувалось в умовах переходу від планово-адміністративної до ринкової економіки. Цей період характеризується зменшенням як загальної площі насаджень, так і площі насаджень у плодоносному віці. Внаслідок цього поступово зменшуються обсяги виробництва садівницької продукції як у Запорізькій області, так і в Україні в цілому. При постійному зменшенні площ у Запорізькій області частка її в структурі насаджень по Україні практично залишалась незмінною і становила в середньому 4,5-5,0%.

Скорочення площ під насадженнями плодово-ягідних культур у свою чергу призвело до значного зменшення валового збору плодів та ягід. За період 1992-2002 рр. обсяги виробництва в області скоротилися на 51,5 тис. тонн, або на 52,3%, в Україні на - 42,9 %. Виключення складає обсяг валового збору в 2003 році. За останні 6 років в області був одержаний максимальний урожай плодів і ягід, який дорівнював 83,5 тис. тонн і порівняно з 1998 р. більше на 176,5%. Питома вага досліджуваної області в структурі виробництва плодів і ягід в Україні протягом дослідного періоду нестабільна і в середньому становить 4,0%. В основному такий рівень виробництва забезпечується за рахунок спеціалізованих господарств, які приділяють увагу впровадженню нових сортів плодових і ягідних культур, удосконаленню технології виробництва й організації праці. Скорочення площ плодово-ягідних насаджень відбулось і за категоріями господарств.

Основними причинами різкого скорочення багаторічних насаджень була відсутність заінтересованість сільськогосподарських підприємств у подальшому розвитку галузі, недостатнє фінансування для закладення молодих плодових насаджень нестача власних обігових коштів у садівництві та скасування в 1997 року держзамовлення. Як наслідок, більшість багатогалузевих господарств фактично припинили ведення галузі садівництва й переорієнтували свою виробничу діяльність. У Запорізькій області садівництво сконцентровано у багатогалузевих господарствах, що значно прискорило зменшення площ під промисловими насадженнями. Основна частина плодово-ягідних насаджень розташована у недержавних сільськогосподарських підприємствах (62,9%), в тому числі 42,6% насаджень - у сільськогосподарських товариствах. Причому сільськогосподарські товариства спеціалізуються на вирощуванні зерняткових культур, які займають у структурі всіх плодово-ягідних насаджень 22,6%, (рис. 2.1), водночас у сільськогосподарських кооперативах частка кісточкових насаджень у загальній структурі в 1,8 рази вища, ніж зерняткових, що зрівнює відношення між насадженнями зерняткових і кісточкових культур майже 1:1 у недержавних сільськогосподарських підприємствах.

Рис. 2.1. - Структура багаторічних насаджень за категоріями господарств, 2002 р.

Основна частина насаджень горіхоплідних культур і ягідників зосереджена в господарствах населення. Так, ягідники займають 4,0% насаджень з 4,5%, які припадають у структурі насаджень під ягідники в Запорізькій області. Це насамперед зумовлюється тим, що вирощування ягідних культур потребує великих затрат ручної праці та застосування системи зрошення, яка відсутня в багатьох сільськогосподарських підприємствах.

Запорізька область відноситься до тих регіонів, у яких наявність родючих ґрунтів і сприятливий клімат створюють об`єктивні передумови для розвитку високотоварного садівництва. Однак при цьому необхідно виходити з найбільш доцільного розміщення виробництва плодових і ягідних культур.

Кліматичні умови області сприяють вирощування практично всіх плодових та ягідних культур, особливо кісточкових. Територія області умовно поділяється на три агрокліматичні зони, які різняться між собою сумою активних температур, кількістю опадів за період вегетації та тривалістю безморозного періоду:

І агрокліматична зона: Вільнянський, Гуляйпільський, Запорізький, Куйбишевський, Новомиколаївський, Оріхівський, Пологівський і Розівський райони;

ІІ агрокліматична зона: В.-Білозерський, Василівський, К.-Дніпровський, Михайлівський, Токмацький, Чернігівський райони;

ІІІ агрокліматична зона: Бердянський, Веселівський, Мелітопольський, Приазовський, Приморський, Якимівський райони.

Північні райони області, які формують першу агрокліматичну зону, характеризуються континентальними кліматом, а південні райони зазнають пом`якшуючого впливу Азовського моря. Друга агрокліматична зона дуже тепла і посушлива. Сприятливими умовами для вирощування плодових і ягідних культур характеризуються райони третьої зони, де сума активних температур досягає 3400-3500⁰; кількість опадів - 193-203 мм, а безморозний період триває 195-240 днів [123].

Основні райони, в яких сконцентровані багаторічні насадження розміщенні на південному заході області (Запорізький - 5,8% у структурі насаджень, 2003 р., Михайлівський - 6,4%, Якимівський - 10,1%, Василівський - 11,2%, Мелітопольський - 27,0%,). Це пояснюється тим, що багаторічні насадження розташовуються вздовж траси Москва - Сімферополь. Але слід зазначити, що притрасові насадження є вкрай незручними для господарств з точки зору концентрації виробництва (розпорошені по господарству і віддалені від центральної садиби) та небезпечні з точки зору екології.

Отже, можна констатувати, що у визначених зонах розміщення садівництва на території досліджуваної області досить нерівномірне. Тому значення окремих районів у виробництві того чи іншого виду плодів різне

Для розміщення садівництва велике значення має розташування промислових центрів й економічні умови їх розвитку, що створює передумови до зональної спеціалізації садівництва. У Запорізькій області створена розгалужена мережа плодопереробних підприємств з урахуванням сприятливих природно-кліматичних умов для розвитку садівництва, сезонного характеру й необхідності продовження терміну її споживання протягом року.

На території області діють Бердянський, К.Дніпровський, Мелітопольський і Токмацький консервні комбінати, що обумовлює наявність насаджень зерняткових культур - Бердянський (68,6%), К.Дніпровський (54,9%), Токмацький (23,0%). Характерною ознакою Запорізької області є наявність курортної зони в Бердянському, Приазовському, Приморському та Якимовському районах, що свідчить про необхідність збільшення площ насаджень кісточкових і ягідних культур. Однак, при достатньому забезпеченні у третій зоні площ під кісточковими культурами, під ягідниками зайнято лише 1,2% площ. Попит на ягоди в літній період обумовлює високі ціни на ягоди на півдні області. В цьому регіоні розташовані два великих промислових міста Мелітополь і Бердянськ. Отже, тут необхідно збільшити частку ягідних культур не тільки за рахунок спеціалізованих господарств, а й за рахунок реформованих господарств області. У достатніх обсягах і асортименті необхідно забезпечувати плодовою продукцією також населення екологічно-забрудненої зони - міста Енергодар і Запоріжжя (обласний центр). Потреба споживання продукції в цих районах зросла внаслідок погіршення екологічного стану біосфери.

Рекомендаціями Інституту зрошуваного садівництва УААН для Запорізької області передбачено вирощувати 15 сортів яблуні та груші, 25 - черешні, 9 - сливи, 6 - абрикоси, 7 сортів персика [105].

В області збереглася дуже висока частка літніх й осінніх сортів груші - 77,5% і недостатньо сортів цього терміну дозрівання по яблуні - 13,4%. У промислових насадженнях не дотримуються рекомендованого сортового складу. В садах велика кількість малоперспективних сортів, що є однією з причин низької продуктивності насаджень. Серед яблуні - це нерайоновані в зоні Степу Боровинка, Пепін Шафраний, Ренет Ландзбергзький, Кальвіль Сніговий, Пепін Лондонський. Аналогічна ситуація і по груші, в насадженні цієї культури збереглися малоперспективні сорти Ільїнка, Лимонка, Глива українська та інші.

У сливових садах більшість сортів складають угорки та Ренклод Альтана. У плодових насадженнях абрикоса переважає сорт Краснощокий, а вишні - Чорнокорка. В черешневих сортах багато старих і виключених із стандартного сортименту сортів Жабуле, Франциск, Дрогана Жовта. В промислових садах недостатньо виражена концентрація найбільш цінних сортів плодових культур. Так, у плодових насадженнях намічується понад 60 сортів яблуні, 30 - груші, 32 - черешні, 16 - вишні, 26 сортів сливи.

Однією з найбільш поширених плодових культур у досліджуваній області є черешня. Основу районованого сортименту становлять такі сорти: Запорізька, Мелітопольська Чорна, Тавричанка, Удівітєльна, Сюрприз, Дачниця, Дружба, Загадка, Празднічна, Іскра, Талісман, Валерій Чкалов, Приазовська. На сьогодні 35 сортів черешні Інституту зрошуваного садівництва формують 55% районованого сортименту України та 22,4% - Росії.

В останні роки почав обновлятися сортимент вишні з урахуванням потребами ринку і переробної промисловості. В сортимент вишні входять такі сорти, як Мелітопольська десертна, Шалунья, Встрєча, Мелітопольська радість, Примітна, Ожиданіє, Гріот Мелітопольський, Ігрушка. Сорти відзначаються смаковими властивостями і високим рівнем урожайності, яка в середньому досягає 20-40 кг з дерева вишні.

У насадженнях абрикосу переважають такі сорти, як Мелітопольський Ранній, Мелітопольський Пізній, Лучистий; персика - золотистий і Мелітопольський ясний.

Сорти ягідних культур у зв`язку з природно-кліматичними умовами зони Степу України характеризуються зимостійкістю та витривалістю до високих температур. Суниця представлена сортами Мелітопольська рання і Мелітопольська ароматична.

Наявність в сортиментному складі ранніх сортів плодових і ягідних культур зумовлюється рівнем цін у літній період та попитом на ринку. Завдяки цьому, починаючи з травня сільськогосподарські підприємства постачають на ринок черешню, з кінця червня - ягідні культури, протягом липня-серпня - яблука за доступними для споживачів цінами.

Таким чином, зниження площ під багаторічними насадженнями у всіх категоріях господарств, нерівномірне їх розміщення в районах області, недостатнє оновлення сортового складу та використання насаджень понад нормативний строк призводить не тільки до зниження ефективності виробництва плодово-ягідної продукції, а й загрожує повною ліквідацією галузі садівництва у Запорізькій області.

В умовах реформування аграрного сектора економіки й розвитку багатоукладності розв`язання проблеми ефективного виробництва плодово-ягідної продукції зумовлює необхідність визначення напрямів його розвитку в окремих регіонах і визначення шляхів підвищення ефективності ведення галузі з метою підвищення конкурентоспроможності та рентабельності галузі й повнішого забезпечення плодово-ягідною продукцією потреб ринку. Разом з тим це пов`язано з адаптацією реформованих підприємств до ринкового середовища, розв`язання комплексу організаційно-економічних питань відродження садівництва в регіонах і розвитком регіональних продуктових ринків, тобто з вирішенням питань ефективного виробництва та рівня споживання плодово-ягідної продукції.

Питання ефективності виробництва плодово-ягідної продукції нерозривно пов`язане з рівнем урожайності та обсягами виробництва плодів і ягід. Як визначає В.Юрчишин: "Урожайність є одним з найважливіших якісних показників розвитку садівництва і безпосередньо або в поєднанні з іншими факторами обумовлює такі важливі економічні показники ефективності, як валове виробництво фруктів і ягід, собівартість, рентабельність, прибуток з одиниці площі, окупність капіталовкладень, продуктивність праці".

Сільськогосподарські підприємства Запорізької області характеризуються низьким рівнем урожайності через недостатній рівень інтенсифікації виробництва, переважання в структурі насаджень старих, вже виключених з реєстру сортів, низьку частку молодих насаджень, що призводить до зниження валових зборів плодів і ягід, та нераціонального використання площ плодоягідних насаджень.

Отже, показники середньої урожайності зерняткових, кісточкових і ягідників у сільськогосподарських підприємствах відповідно становить 14,7 ц/га; 8,0 і 7,7 ц/га. Водночас господарства населення відзначаються високим рівнем урожайності садівничої продукції, особливо зерняткових культур.

Ставлення до садівництва як до другорядної галузі зумовило скорочення обсягів плодово-ягідної продукції у підприємствах усіх форм господарювання, і особливо в реформованих сільськогосподарських підприємствах. Однією з вагомих причин послаблення економічного розвитку садівництва в Запорізькій області виявилось неврегульованість майнових і земельних відносин щодо володіння, користування та розпорядження багаторічними насадженнями. В умовах реформування агарного сектора економіки врегулювання земельних і майнових питань характеризується різноманіттям форм власності в тих сільськогосподарських підприємствах, на землях яких розміщенні багаторічні насадження, ці землі залишаються з невизначеною формою власності у постійному користуванні підприємств правонаступників. Особливість цього процесу полягає тому, що залишкова вартість багаторічних насаджень відповідно до Постанови Кабінету Міністрів № 177 від 29.01.2001 р. залишається на балансі підприємств правонаступників як майно, що не було розпайоване. Тенденція до подрібнення цілісних майнових комплексів неминуче призведе до значного погіршення стану справ у садівництві. Важливим постає питання орендних відносин на землях під багаторічними насадженнями. З позиції розвитку сада розмір орендної плати повинен бути як можливо менший. З іншого боку програють орендодавці. Грошова оцінка 1 га землі під багаторічними насадженнями у Запорізькій області дорівнює 17,7 тис. грн., при середньому розмірі паю 7 га. В такому випадку розмір орендної плати (3 відсотка) дорівнюватиме 3,7 тис грн. Такий розмір орендної плати стає неможливим особливо в спеціалізованих господарствах, де площа під багаторічними насадженнями встановлює 300-500 га. Важливо встановити межу, при якій буде відбуватиметься процес відтворення. З цього приводу показник норми прибутку, на відміну від показника рентабельності відображає вплив всього капіталу і включає вартість землі. За даними бухгалтерського обліку розраховані норми прибутку і рентабельності для сільськогосподарських підприємств, які вирощують плодово-ягідну продукцію

Найбільш масовою формою господарювання в області стали товариства з обмеженою відповідальністю та сільськогосподарські виробничі кооперативи. Разом з тим обсяги виробництва плодово-ягідної продукції в державних підприємствах значно вищі, ніж у підприємствах інших форм господарювання. Питома вага державних підприємств в структурі сільськогосподарських підприємств дорівнює 48,9%, сільськогосподарських товариств і кооперативів - відповідно 32,5 і 13,9%. Необхідно підкреслити, що серед семи державних підприємств існує два дослідних господарства, які спеціалізуються на вирощуванні плодів та ягід і щорічно виробляють 90-95% від обсягу плодово-ягідної продукції державних підприємств. Ці господарства мають високий рівень інтенсифікації, сучасні технології виробництва, ефективну виробничу структуру. Досвід таких господарств свідчить, що навіть у нинішніх складних умовах галузь садівництва може бути ефективною.

Частка виробничих кооперативів в загальній кількості сільськогосподарських підприємств дорівнює 27,1%. У підприємствах цієї форми власності виробництво зерняткових культур становить 70,3%, кісточкових - 29,6%, ягідників - 0,1%, у сільськогосподарських товариствах - відповідно 79,7; 20,2 і 0,1%. Основна частка ягідних (81,1%) вирощується в державних підприємствах.

За результатами дослідження встановлено, що 9 з 12 приватних підприємств у Запорізькій області, що вирощують плодово-ягідну продукцію, є збитковими, основною причиною чого є нестача матеріальних засобів для придбання добрив, засобів захисту рослин, відсутність сучасної спеціалізованої малопотужної техніки для використання в галузі. За розмірами і технічною оснащеністю приватні господарства поки що не спроможні впроваджувати досягнення науково-технічного процесу. У структурі виробництва плодів і ягід приватні підприємства займають тільки 5,8%, у тому числі зерняткових культур - 2,4 відсотка.

Садівництво вважається перспективною галуззю у фермерських господарствах, як виробництво трудомісткої продукції, де результат особливо залежить від якості виконання технологічних операцій, відповідальності й дисциплінованості.

1.3 Врегулювання земельних та майнових відносин власності щодро багаторічних насаджень на розпайованих землях в пореформений період

Врегулювання земельних та майнових питань на землях під багаторічними насадженнями в умовах реформування аграрного сектору економіки повинно безперечно базуватися на врахуванні широкого кола особливостей діяльності таких основних засобів виробництва як багаторічні насадження, до яких необхідно віднести:

1. Багаторічні насадження як об'єкт основних фондів:

– знаходяться на балансі підприємства-правонаступника або користувача як майно, що не було розпайоване і залишене їм за рішенням Зборів Співвласників майнових паїв на підставі Постанови Кабінету Міністрів №177 від 29 січня 2001 р., як майно, яке неможливо виділити у натурі в рахунок майнових паїв та поділити його без ушкодження;

– мають визначену залишкову вартість, а відповідно можуть виступати об'єктом купівлі-продажу;

– мають статус об'єкта нерухомості, право власності на який повинно бути відповідно оформлено та зареєстровано;

– не підлягають оподаткуванню при визнанні їх об'єктом паювання майна колишньої колективної власності підчас зняття їх з балансу, з метою передачі залишкова вартість багаторічних насаджень з балансу підприємств-правонаступників або користувачів групам співвласників земельних часток;

– не можуть бути відокремлені від земельної ділянки, на якій вони знаходяться, а відповідно і якимось чином окремо відчужені без згоди власника земельної ділянки, тому що згідно ст. 79 Земельного Кодексу України право власності на земельну ділянку поширюється і на багаторічні насадження, що на ній знаходяться;

– є особливим об'єктом сільськогосподарського виробництва, що біологічно нерозривно пов'язаний з земельною ділянкою, на якій він знаходиться, а відповідно і залишкова вартість цього майнового об'єкту спільно розпайовується підчас завершення реалізації права власності колишніх членів реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств на багаторічні насадження, що знаходилися в складі розпайованих земель.

2. Багаторічні насадження як земельна ділянка:

– були внесені до складу земель сільськогосподарського призначення, на які підприємствам були видані державні акти на право колективної власності на землю;

– це особливий склад земель, де багаторічні насадження (дерева та інше) біологічно нерозривно пов'язані з землею, на якій вони знаходяться;

– були враховані при визначенні розмірів умовних кадастрових гектарів на землях, що перебували у колективній власності, на підставі яких був розрахований земельний пай для кожного члена КСП та видані сертифікати на право на земельну частку (пай);

– виходячи з грошової оцінки переданих у колективну власність сільськогосподарських угідь, були включені до розрахунку середньої грошової оцінки одного гектара сільськогосподарських угідь та визначення її розміру в умовних кадастрових гектарах. Грошова оцінка одного гектара багаторічних насаджень в 3 - 4 рази перевищувала грошову оцінку одного гектара ріллі;

– в своїй переважній більшості не були включені до державних актів на право власності на землю, що видавались замість сертифікатів на право на земельну частку (пай).

3. Окремі культури більш прибуткові і викликають підвищену зацікавленість у Співвласників земельних часток (паїв). Частина насаджень перебуває у молодому і плодоносному віці. В зв'язку з цим цінність кожного кварталу багаторічних насаджень з позиції співвласників земельних часток (паїв) різна і залежить від породи, культури, щільності, віку, наявності зрошення, а площа всіх насаджень залежить від економічної оцінки землі і в цілому по господарству однакова.

4. Не всі власники майнових паїв є власниками земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями, і не всі власники цих земельних ділянок є власниками майнових паїв. Наявні непоодинокі випадки, коли вартість майнового паю у окремих громадян значно менше вартості багаторічних насаджень, що знаходяться на визначених для отримання земельних часток (паїв) під багаторічними насадженнями.

5. Виникнення необхідності передачі багаторічних насаджень, як об'єкта основних засобів, власникам земельних ділянок, на яких вони розміщені, понад розмір майнового паю, визначеного відповідно до Порядку визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документального посвідчення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 р. №177.

6. Виникнення проблем з раціональним паюванням плодосховищ, розчинних вузлів і пакувальних пунктів, насосних станцій та інших необоротних активів, що задіяні в технологічному циклі вирощування багаторічних насаджень.

7. Різноманітність форм власності в тих сільськогосподарських підприємствах, організаціях та установах, на землях яких є в наявності багаторічні насадження.

8. Невизначеність форми власності на багаторічні насадження, в умовах обмеженого часу на врегулювання майнових відносин на місцях, де термін закінчення цього процесу був встановлений на початок травня місяця 2001 року, призвела до фактичного припинення паювання земель під багаторічними насадженнями.

І тільки роз'яснення Міністерства аграрної політики від 03.07.2001 р. №37-25-1-11/6186 надало початок необхідності паювання земель під багаторічними насадженнями.

9. Землі під багаторічними насадженнями в більшості підприємств-правонаступників реорганізованих спеціалізованих колективних сільськогосподарських підприємств не розділені між власниками сертифікатів на право на земельну частку (пай) і тому не внесені в ці сертифікати. У тих підприємствах-правонаступників, які мають багаторічні насадження і громадяни отримали державні акти на право приватної власності на землі, то в переважній більшості в таких актах землі під багаторічними насадженнями не враховані і не відображені.

10. Необхідності переоформлення юридичними особами стану постійного користування земельною ділянкою на власність або право оренди на неї в межах вимог Земельного Кодексу України. Така законодавчо закріплена вимога ставить акціонерні товариства, які були створені в умовах приватизації колишніх радгоспів та інших сільськогосподарських держгоспів, що були спеціалізованими або мали велику частку багаторічних насаджень в структурі сільськогосподарських угідь перед необхідністю врегулювання як земельних відносин, так і майнових питань, в умовах отримання земельних ділянок під багаторічними насадженнями у приватну власність володарями сертифікатів на право на земельну частку (пай) в зазначених господарствах.

11. Більшість спеціалізованих садівничих, виноградарських, хмелярських та інших сільськогосподарських підприємств з великою часткою багаторічних насаджень державної форми власності були приватизовані шляхом створення акціонерних товариств, в яких залишкова вартість багаторічних насаджень була включена до статутних фондів і ввійшла до вартості акцій.

12. Землі в цих господарствах згідно пункту 1.3.11 цих Рекомендацій, в переважній їх більшості, не були розпайовані. Відсутність державних актів на право власності на земельну ділянку під багаторічними насадженнями в таких господарствах призвело до невизначеності зі списком осіб, які мають право на таку земельну частку (пай). Оформлення державного акту на право власності на земельну ділянку під багаторічними насадженнями в таких господарствах вимагає відповідального ставлення до формування списку осіб, які мають право на земельну частку (пай). Окремі керівники таких господарств свідомо затримують оформлення державних актів на право власності на земельну ділянку під багаторічними насадженнями, щоб зменшити можливу кількість претендентів на отримання сертифікатів на земельну частку (пай).

Такий стан речей призводить до чисельних скарг громадян, які справедливо вважають, що порушуються їх Конституційні права.

13. Грошова оцінка земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями, у два-три рази вища від грошової оцінки ріллі. У випадках, коли багаторічні насадження мають значні терміни експлуатації або перебувають у занедбаному стані чи потребують розкорчування та повного відновлення із рекультивацією земель, орендарі (господарюючи суб'єкти) відмовляються від оренди таких земельних ділянок через високу орендну плату при мінімальній ефективності. Окрім того, термін рекультивації земель і відновлення насаджень становить 5-8 років і пов'язаний з великими витратами. Це призводить до ситуації, коли значні масиви старих та малопродуктивних багаторічних насаджень залишається бездоглядними.

14. Відсутні механізми удосконалення організаційних форм використання земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями, після завершення їх паювання. При спільному використанні (між фізичними та юридичними особами) без укладання договорів оренди виникає питання сплати фіксованого податку.

15. Указом Президента України від 29 січня 2001 року №62 „Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки" передбачено виділення групі осіб (окремим групам), які є власниками паїв, індивідуально визначених об'єктів зі складу майна реорганізованих КСП (їх правонаступників). В даному випадку операції з виділення майна, що було залишено на балансі підприємства-правонаступника за рішенням Зборів співвласників майнових піїв в цих господарствах, повинні вважатися об'єктами паювання і передаватися без оподаткування податком на додану вартість від підприємства групам власників земельних часток під багаторічними насадженнями на розпайованих землях.

16.Наявність можливості отримання земельних ділянок працівникам і пенсіонерам державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, які за власним клопотанням на підставі пункту 2 статті 25 Земельного Кодексу України, можуть почати процес приватизації земель в цих господарствах. Враховуючи, на підставі пункту 2 статті 22, площі багаторічних насаджень входять до складу сільськогосподарських угідь, а тому в процесі їх приватизації вони підлягають паюванню.

17. Відсутність методики уточнення складу і вартості багаторічних насаджень, які знаходились у складі розпайованих земель і залишились на балансі правонаступників реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств.

18. Відсутність порядку визначення розмірів паїв у багаторічних насадженнях на розпайованих землях та документальне посвідчення права власності на ці паї.