Програма фізичної реабілітації дітей 10-13 років з переломами кісток нижньої третини передпліччя

Размещено на http://allbest.ru

ПРОГРАМА ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДІТЕЙ 10-13 РОКІВ З ПЕРЕЛОМАМИ КІСТОК НИЖНЬОЇ ТРЕТИНИ ПЕРЕДПЛІЧЧЯ

Грубар Ірина Ярославівна кандидат наук з фізичного виховання і спорту, доцент кафедри теоретичних основ і методики фізичного виховання, Тернопільський національний педагогічний університет імені В. Гнатюка, м. Тернопіль

Грубар Юрій Омелянович кандидат медичних наук, доцент кафедри травматології та ортопедії з військово-польовою хірургією, Тернопільський національний медичний університет ім. І. Горбачевського, м. Тернопіль

Мацигановський Олександр Володимирович магістр групи мФСР-24 факультету фізичного виховання, Тернопільський національний педагогічний університет імені В. Гнатюка, м. Тернопіль,



Анотація. Переломи кісток верхніх кінцівок займають друге місце серед усіх травматичних ушкоджень, що виникають у дитячому віці. Це пов'язано з анатомічними особливостями будови кісток у дітей та захисною функцією кінцівки під час падіння. Серед усіх переломів верхньої кінцівки, переломи кісток нижньої третини передпліччя становлять 32-35% випадків та вважаються «специфічними» за локалізацією у дитячому віці. У лікувальній тактиці переважає закрита репозиція кісткових уламків та фіксація кінцівки гіпсовою пов'язкою. Мета дослідження: розробити програму післятравматичної фізичної реабілітації дітей 10-13років з переломами кісток нижньої третини передпліччя.

Завдання дослідження: проаналізувати стан проблеми, щодо розробки програми фізичної реабілітації дітей, що перенесли травму опорно-рухового апарату; розробити індивідуальну програму фізичної реабілітації дітей 10-13 років на прикладі переломів кісток нижньої третини передпліччя.

Результати. Визначено три періоди фізичної реабілітації, які умовно поділено на: іммобілізаційний, функціональний та тренувальний. Розроблено програму фізичної реабілітації та технологічну схему проведення кінезитерапевтичних заходів у процесі фізичної реабілітації дітей 10-13 років із переломами кісток нижньої третини передпліччя та комплекси вправ орієнтовані на поступове збільшення амплітуди рухів у променево- зап'ястковому суглобі і профілактику розладів функціонального стану м'язів травмованого сеґменту.

Висновки: Під час розробки технологічної схеми проведення кінезитерапевтичних заходів у процесі фізичної реабілітації дітей 10-13 років із переломами кісток нижньої третини передпліччя, необхідно формувати періоди та етапи реабілітації, їх загальні і спеціальні завдання, враховуючи вид та характер перелому, патологічні процеси, що відбуваються у травмованому сеґменті, індивідуальні особливості дитини та наявність супутніх захворювань. Комплекси вправ при цьому орієнтовані на поступове збільшення амплітуди рухів у променево-зап'ястковому суглобі та профілактику розладів функціонального стану м'язів травмованого сеґменту.

Подальші дослідження полягають у експериментальній перевірці ефективності індивідуальної програми фізичної реабілітації дітей 10-13 років на прикладі переломів кісток нижньої третини передпліччя.

Ключові слова: діти, фізична реабілітація, переломи кісток, нижня третина передпліччя, фізичні вправи.

програма фізична реабілітація діти перелом передпліччя



Hrubar Iryna Yaroslavivna PhD in Physical Education and Sports, Associate Professor at the Department of Theoretical Foundations and Methodologies of Physical Education, Ternopil Volodymyr Hnatiuk National Pedagogical University, Ternopil

Hrubar Yurii Omelyanovich Candidate of Medical Sciences, Associate Professor at the Department of Orthopedics and traumatology of military surgery, I.Horbachevsky Ternopil National Medical University, Ternopil

Matsyganovskyi Oleksandr Volodymyrovych Master of the mFSR-24 group of the Faculty of Physical Education of Ternopil National Pedagogical University named after V. Hnatyuk, Ternopil,

PROGRAMME OF PHYSICAL REHABILITATION OF THE CHILDREN 10-13 YEARS WITH FRACTURED BONES OF THE LOWER THIRD OF THE FOREARM

Annotation Fractures of the upper extremities took second place among all traumatic injuries that occur in childhood. This is related to the anatomical features of the bone structure and the protective function of limb during a fall. Upper extremities fractures especially lower third of the forearm account for 32-35% of cases and considered “specific” by localization in childhood. Fracture repositioning of bone fragments and plaster bandage fixation are prevailing in the treatment tactics. The purpose of the study: to develop a program of post-traumatic physical rehabilitation of children aged 10-13 years with fractures of the bones of the lower third of the forearm. The task of the research: to analyze the state of the problem regarding the development of a physical rehabilitation program for children who have suffered injuries of the musculoskeletal system; to develop an individual physical rehabilitation program for children aged 10-13 using the example of bone fractures of the lower third of the forearm. The results. Three periods of physical rehabilitation are defined, which are conditionally divided into: immobilization, functional and training. A program of physical rehabilitation and a technological scheme for carrying out kinesiotherapeutic measures in the process of physical rehabilitation of children aged 10-13 years with fractures of the bones of the lower third of the forearm have been developed, and sets of exercises are focused on the gradual increase in the amplitude of movements in the carpal joint and the prevention of disorders of the functional state of the injured muscles segment. Conclusions: During the development of a technological scheme for carrying out kinesiotherapeutic measures in the process of physical rehabilitation of children aged 10-13 years with fractures of the bones of the lower third of the forearm, it is necessary to form the periods and stages of rehabilitation, their general and special tasks, taking into account the type and nature of the fracture, the pathological processes taking place in the injured segment, individual characteristics of the child and the presence of concomitant diseases. At the same time, the sets of exercises are aimed at gradually increasing the amplitude of movements in the radiocarpal joint and preventing disorders of the functional state of the muscles of the injured segment.

Further research consists in experimental verification of the effectiveness of an individual program of physical rehabilitation of children aged 10-13 years using the example of fractures of the bones of the lower third of the forearm.

Keywords: children, physical rehabilitation, bone fractures, lower third of the forearm, physical exercises.



Постановка проблеми. Переломи кісток верхніх кінцівок займають друге місце серед усіх травматичних ушкоджень, що виникають у дитячому віці. Це пов'язано з анатомічними особливостями будови кісток у дітей та захисною функцією кінцівки під час падіння

Переломи верхньої кінцівки, а саме, кісток нижньої третини передпліччя вважаються «специфічними» за локалізацією у дитячому віці а у лікувальній тактиці переважає закрита репозиція кісткових уламків та фіксація кінцівки гіпсовою пов'язкою. Тривалість фіксації, кількість охоплених гіпсовою пов'язкою суміжніх суглобів, значною мірою залежать від виду перелому, його характеру та ступеню зміщення кісткових уламків, що також зумовлює вибір та програму реабілітаційних заходів [1; 2 ].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Високий рівень травматизму, 25-30% якого припадає на дитячий вік, незадовільні результати лікування, у тому числі реабілітаційного, призводять до того, що від 18 до 40% дітей, що перенесли травму опорно-рухового апарату (ОРА), стають інвалідами. При цьому інвалідність від травм у загальній структурі посідає третє місце [3].

Обставини виникнення травм у дитячому віці, як показали дослідження (І.Я. Грубар, 2004, С.Й. Запорожан, 2017), суттєво відрізняються від тих, за яких травмуються дорослі. Вони, зазвичай, виникають під час гри та більшою мірою, ніж у дорослих, пов'язані з рівнем виховання, віковими та індивідуально-психологічними особливостями дітей, умовами їх життя. Аналіз обставин виникнення травм у дітей показує, що травматизм на 82,5% залежить від так званого «травмонебезпечного об'єкта», тобто дитини, і лише на 17,5% - від «травмонебезпечних ситуацій» [4; 6; 7].

Відсутність взаємозв'язку між стаціонарним та амбулаторним лікуванням і проблеми, що виникають з навчанням у школі у цей період, утруднюють повноцінну реабілітацію травмованих дітей. Обмеження рухової активності є однією з причин будь-якого захворювання, а травма дезорганізує нормальну життєдіяльність організму. Вимушений спокій, гіподинамія завжди неґативно впливають на загальний стан організму травмованої дитини та ускладнюють перебіг патологічного процесу [8].

Таким чином, фізична реабілітація дітей з переломами кісток нижньої третини передпліччя, повинна базуватися на чітких методологічних засадах, які спрямовані на повноцінне відновлення функції травмованої кінцівки, ліквідацію дефіциту рухів за допомогою фізичних вправ, правильної організації рухового режиму з урахуванням індивідуальних особливостей травмованої дитини.

Мета статті - розробити засади побудови програми післятравматичної фізичної реабілітації дітей 10-13 років з переломами кісток нижньої третини передпліччя.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати стан проблеми щодо розробки програми фізичної реабілітації дітей, що перенесли травму опорно-рухового апарату.

2. Розробити індивідуальні програми фізичної реабілітації дітей 1013 років на прикладі переломів кісток нижньої третини передпліччя.

Виклад основного матеріалу. Аналіз робіт фахівців, які вивчали проблеми відновлення фізичної працездатності осіб, що перенесли травму опорно-рухового апарату, показав, що в основі фізичної реабілітації цих хворих лежить боротьба з травматичною хворобою та ускладненнями, які супроводжуються загальними й місцевими патологічними змінами. Наявність останніх призводить до різкого зниження функціональних можливостей органів та систем організму, що значно знижує фізичні можливості, рівень фізичної працездатності та утруднює соціальну адаптацію травмованих [4; 9].

Враховуючи вищенаведені чинники, розроблена нами програма фізичної реабілітації дітей 10-13 років з переломами кісток нижньої третини передпліччя, передбачала:

> шляхи реалізації педагогічних принципів (всебічності, доступності та індивідуалізації, поступовості, циклічності, наочності);

> підбір адекватних станові дітей методів і форм реабілітаційних занять;

> вибір відповідних фізичних вправ за їх спрямованістю, як основного засобу реабілітації;

> обґрунтування застосування таких засобів кінезитерапії, як лікувальна фізкультура, масаж, працетерапія та ідеомоторика;

> чітке визначення періодів і етапів післятравматичного відновлення та визначення їх загальних і спеціальних завдань;

> побудову технологічної схеми проведення кінезитерапевтичних заходів відповідно до періодів та етапів реабілітації (див. табл. 1);

> диференційований підбір засобів реабілітації відповідно до періодів та етапів відновлення;

Оскільки, фізичні вправи активізують м'язові скорочення, прискорюють місцевий та загальний кровообіг, покращують обмін речовин, скоротливу здатність м'язів, збільшують еластичність м'язових волокон, то головна роль у фізичній реабілітації хворих, що перенесли травму ОРА, належала лікувальній фізкультурі. Під впливом кінезитерапії покращується кровообіг у суглобах, живлення суглобового хряща, посилюється продукування синовіальної рідини, збільшується еластичність зв'язок та суглобової сумки, що забезпечує відновлення рухів у суглобах. Дозовані фізичні навантаження прискорюють процес формування та моделювання кісткової мозолі. Фізичні вправи за механізмом лікувальної дії мають загальнозміцнювальний і тонізуючий вплив на організм. Вони забезпечують поступову адаптацію травмованого до фізичних навантажень, запобігають виникненню ускладнень, що можуть розвинутися в умовах вимушеного спокою. Важливо, щоб застосування цих вправ мало чітку спрямованість. Загальнорозвиваючі вправи забезпечують загальнозміцнюючий вплив на організм, а спеціальні впливають на певні органи та системи. Вони застосовуються для зміцнення м'язів, відновлення обсягу рухів у суглобах, координації рухів та рівноваги [10, 11; 12].

Програма фізичної реабілітації дітей 10-13 років з переломами кісток нижньої третини передпліччя складалася з трьох періодів: І період - іммобілізаційний, ІІ - функціональний, ІІІ - тренувальний.

Методика фізичної реабілітації побудована, виходячи із завдань кожного періоду. Їх тривалість залежала від виду та характеру перелому кісток нижньої третини передпліччя, важкості отриманої травми, загального фізичного та психоемоційного стану травмованої дитини.

І період - іммобілізаційний - відповідав гострій фазі травми, під час якої травмований сеґмент кінцівки знаходився у вимушеному положенні та іммобілізований гіпсовою пов'язкою.

Тривала фіксація кінцівки має негативний вплив на функціональний стан та нейромоторний апарат пошкодженої ділянки. В основі патофізіологічних механізмів, що формуються у період іммобілізації кінцівки, лежить згасання аферентної імпульсації, виникають функціональні зміни, що поступово призводять до морфологічних змін у м'язах, капсулі суглобів, хрящі та кістковій тканині. Ці чинники призводять до формування контрактур, атрофії м'язів, розвитку остеопорозу в епіфізарних кінцях кісток. Це обґрунтовує необхідність своєчасного застосування комплексного патоґенетичного лікування дітей, яке включає: кінезитерапію, лікувальний масаж, працетерапію та психолого-педагогічний вплив при пошкодженнях кісток нижньої третини передпліччя. З огляду на це, застосування кінезитерапії в іммобілізаційному періоді дозволяло вирішувати ряд завдань загального та спеціального характеру.

Завданнями загального характеру були: нормалізація психологічного стану дитини; покращення роботи центральної нервової, серцево-судинної, видільної та дихальної систем; боротьба з гіподинамією; попередження порушень постави.

Більшість загальних завдань ми вирішували за допомогою загальнорозвиваючих вправ з усіх вихідних положень, які можливі при іммобілізації, з охопленням усіх м'язових груп. У заняття широко включали статичні та динамічні дихальні вправи, вправи на увагу, координацію, для профілактики порушень постави, використовували вправи з предметами. У всіх випадках дотримувалися правила розсіювання м'язових навантажень, чергування активних вправ та вправ на розслаблення.

Спеціальні завдання кінезитерапії іммобілізаційного періоду були спрямовані на: покращення трофіки у тканинах іммобілізованої кінцівки; зменшення больового синдрому; попередження порушення функції суглобів (контрактур); вироблення необхідних тимчасових компенсацій; стимуляція процесу формування кісткової мозолі.

Для їх вирішення на заняттях широко використовувалися активні рухи здоровою кінцівкою, активні рухи у вільних від іммобілізації суглобах травмованої кінцівки, вправи у посиланні імпульсів до м'язів, охоплених гіпсовою пов'язкою, ізометричне напруження м'язів, вправи для шийного відділу хребта та навантаження за віссю травмованої кінцівки.

Іммобілізаційний період відповідно до розробленої нами програми патоґенетично розділено на три етапи (див. табл. 1).

І етап - підготовчий. Серед клінічних ознак домінують: стійкий больовий синдром; набряк дистальних відділів травмованої кінцівки; гіпертонус м'язів; обмеження рухів у суглобах травмованої кінцівки вільних від іммобілізації; психологічна пригніченість, замкнутість дитини.

Заняття з дітьми нами розпочинались з часу надання спеціалізованої медичної допомоги. Вони полягали у психолого-педагогічному впливові, спрямованому на психоемоційну сферу травмованої дитини, що дозволило нам швидше налагодити з нею контакт, взаєморозуміння, довіру.

Для запобігання розвитку моторної денервації з перших днів нами застосовувались вправи у посиланні імпульсів до травмованої зони.

Кінезитерапевтичне лікування на цьому етапі застосовували у вигляді вправ загальнозміцнювального характеру для нетравмованої руки та ніг із різних вихідних положень, дихальних вправ статичного та динамічного характеру, вправ для суглобів та м'язів, розташованих симетрично до травмованої кінцівки.

З метою зняття гіпертонусу м'язів та досягнення релаксаційного ефекту на тлі кінезитерапії з другого дня після травми нами застосовувався масаж у вигляді погладжування здоровою кінцівкою ділянки надпліччя та плеча на стороні травми. Окрім релаксаційного ефекту, покращувався венозний кровообіг та відтік лімфи у травмованій кінцівці, що зменшувало набряк у її дистальних відділах.

Заняття проводили два-три рази на день із частотою повторень чотири- шість разів. Тривалість заняття - 7-10 хвилин. Відношення дихальних вправ до загальнорозвиваючих - 1:1. Темп їх виконання повільний. Середня тривалість цього етапу - до трьох днів.

II етап - основний. Клінічні ознаки: зменшення больового синдрому; активізація рухів травмованої кінцівки у суглобах, не охоплених іммобілізацією; зменшення гіпертонусу м'язів; зменшення набряку м'яких тканин у ділянці травми; покращення психоемоційного стану дитини.

На цьому етапі нами поступово збільшувалась кількість повторень та вправ під час кінезитерапії. У заняття включали 25% спеціальних і 75% загальнорозвиваючих та дихальних вправ.

Фізіологічна крива навантаження під час занять була, як правило, одновершинною з максимальним підйомом в основній частині. Темп виконання вправ повільний та середній. Підготовча й заключна частина займали 2/3 загального часу. На тлі загальнорозвиваючих та дихальних вправ вводились спеціальні вправи для статичного напруження м'язів травмованої кінцівки з метою профілактики порушень взаємодії м'язів-антагоністів. Виконувались вправи для ізометричного напруження м'язів з метою профілактики їх атрофії, збільшення сили та витривалості. Застосовували вправи для шийного відділу хребта. Для покращення трофіки тканин травмованої кінцівки, стимуляції та відновлення аферентної імпульсації поряд з кінезитерапією застосовували лікувальний, сеґментарний масаж. Тривалість цього етапу - 2-2,5 тижні.

III етап іммобілізаційного періоду - заключний. Він характеризується: стійким психоемоційним станом дитини; покращенням трофічних процесів у травмованій кінцівці; ознаками формування кісткової мозолі на контрольній рентгенограмі.

Етап розпочинався за декілька днів до зняття гіпсової пов'язки. Метою його була психологічна підготовка дитини до зняття гіпсової пов'язки та бесіди про доцільність і необхідність наступного, функціонального періоду реабілітації. На цьому етапі кількість та інтенсивність вправ ми не змінювали і залишали їх на рівні попереднього етапу. Проте тривалість занять поступово збільшували до 20-25 хвилин. З метою впливу на процес формування та моделювання кісткової мозолі на цьому етапі після контрольної рентгенографії включали вправи з поступовим навантаженням за віссю травмованого сеґменту, вібрацію та постукування по гіпсовій пов'язці в проекції перелому, а також динамічні навантаження за віссю травмованого сегмента, що виконувала сама дитина.

ІІ період функціональний - розпочинався відразу після зняття фіксуючої пов'язки. Він характеризувався тим, що анатомічно травмований сеґмент кінцівки в основному був відновлений, а її функція залишалася різко порушеною.

Тривалість цього періоду визначається ступенем відновлення функції травмованого сеґменту та нормалізацією трофічних процесів у травмованій ділянці.

Клінічні ознаки цього періоду: правильна вісь кінцівки і травмованого сеґменту; наявність атрофії та зниження сили м'язів травмованого передпліччя; тугорухомість (контрактура) променево-зап'ясткового суглоба, обмеження супінаційно-пронаційних рухів передпліччя, суглобів пальців кисті; помірно виражений больовий синдром у ділянці суглобів під час рухів.

До завдань загального характеру належали: нормалізація психофізичного стану травмованої дитини; повне відновлення функції серцево-судинної, видільної, дихальної та центральної нервової систем;

Спеціальними завданнями цього періоду були: відновлення повного обсягу рухів травмованого сегмента; відновлення трофіки травмованої кінцівки; завершення формування та моделювання кісткової мозолі; ліквідація зайвих тимчасових компенсацій.

Для вирішення завдань загального та спеціального характеру нами використовувався комплексний підхід, що полягав у використанні загальнорозвиваючих та спеціальних вправ кінезитерапії, масажу, різних видів фізіотерапії, водолікування та працетерапії.

З метою відновлення та утримання на достатньому рівні діяльності центральної нервової, серцево-судинної та дихальної систем, нами використовували загальнорозвиваючі вправи. Підвищення фізичного навантаження досягали збільшенням кількості вправ та повторень. У цьому періоді широко використовували дихальні вправи статичного та динамічного характеру, вправи на рівновагу, на розслаблення м'язів.

Оскільки характерною ознакою цього періоду залишалося обмеження обсягу рухів променево-зап'ясткового суглоба, широко застосовували спеціальні, активні, активно-пасивні та пасивні вправи з різних вихідних положень. У перші дні після зняття гіпсової пов'язки всі вправи виконувалися з полегшених вихідних положень на похилій та ковзній поверхнях. Через п'ять-сім днів із моменту зняття гіпсової пов'язки починали виконання вправ із предметами.

Відновлення обсягу рухів у суглобах, що були фіксовані в іммобілізаційному періоді, супроводжується больовим синдромом, який пов'язаний із подразненнями нервових закінчень у капсулі під час виконання вправ різного характеру. Тому важливим критерієм для збільшення обсягу активних і пасивних рухів під час виконання вправ було виникнення незначного больового синдрому. У разі виникнення болю під час активних і пасивних рухів подальше згинання чи розгинання припиняли.

Більшість вправ для відновлення обсягу рухів суглобів проводили у динамічному режимі у вигляді плавних ритмічних рухів. Число таких рухів у кожній вправі - 8-10 повторів. Це пояснюється тим, що окрема короткочасна дія на м'язово-суглобові групи практично не дає позитивного ефекту. Крім цього, нами практикувалась пружна фіксація у завершальній фазі кожного руху, на тлі збільшення амплітуди у серії до можливого максимуму. Широко застосовувалися під час занять та рекомендувалися використовувати у домашніх умовах вправи на згинання, розгинання, відведення, приведення у променево-зап'ястковому суглобі, які дозволили впливати на м'язово- суглобовий апарат або ті його складові, які обмежують рухливість суглобів.

Досягнувши амплітуди рухів у пошкоджених суглобах до 60-70% від амплітуди здорової руки ми приступали до відновлення сили м'язів травмованої зони. У заняття включали силові вправи з обтяженням масою власного тіла, а також із додатковими невеликими обтяженнями (гантелі 0,2-0,5 кг, тенісні м'ячі, еспандери, тренажери).

Для розвитку статичної сили застосовували ізометричний метод (статичне напруження різних м'язових груп тривалістю 2-5 с). На одному занятті вправи повторювали два-три рази з відпочинком після кожної вправи 30-60 с.

Для розвитку швидкісно-силових здібностей на заняттях використовували метод динамічних зусиль із застосуванням малих обтяжень (до 20% від максимального). Вправи виконували серіями до 8-10 повторень в одному підході. За одне заняття діти виконували 2-3 серії. Відпочинок між серіями 2-3 хвилини.



Таблиця 1

Технологічна схема проведення кінезитерапевтичних заходів у процесі фізичної реабілітації дітей 10-13 років з переломами кісток нижньої третини передпліччя

Період	Етап реабілітації	Характеристика програми кінезотерапії
Іммобілізаційний	І етап -- підготовчий Перші 1-3 дні	Підготовча частина: комплекс вправ: ЗРВ і ДВ -1:1. Основна частина: СВ - посилання імпульсів до травмованої зони. Тривалість - 1/3 загального часу. Заключна частина: ЗР і ДВ - 1:1. Час занять - 7-10 хв. Кількість занять на день - 2-3 рази. Частота повторень вправ - 4-6 разів.
	ІІ етап -- основний 2-2,5 тижні	Підготовча частина: комплекс вправ: ЗРВ і ДВ - 1:1 СВ - 25%; ЗР і ДВ - 75%. Тривалість - 1/3 загального часу. Заключна частина: ЗР і ДВ - 1:1. Час занять- 15-20 хв. Кількість занять на день - 2-3 рази. Частота повторень вправ - 8-10 разів.
	ІІІ етап -- заключний за 3-4 дні до зняття гіпсової пов'язки	Підготовча частина: комплекс вправ: ЗРВ і ДВ - 1:1 Основна частина: СВ - 25% (уведення вправ з поступовим навантаженням за віссю травмованого сеґмента); ЗР і ДВ - 75%. Тривалість - 1/3 заняття. Заключна частина: ЗР і ДВ - 1:1. Час занять - 20-25 хв. Кількість занять на день - 2-3 рази. Частота повторень вправ - 8-10 разів. Педагогічні бесіди.
Функціональний	2,5 - 3,5 тижні	Підготовча частина:комплекс вправ: ЗР і ДВ - 2:1. Основна частина: СВ і ЗРВ 50% - 50%. Тривалість - 1/2 заняття. Заключна частина: ДВ і ЗР - 1:2. Час занять - 25-30 хв. Кількість занять на день - 2-3 рази. Частота повторень - 8-10 разів.
Тренувальний	Через 1,5 - 2 місяці з часу травми	Вправи, спрямовані на ліквідацію залишкових явищ після перенесеної травми у вигляді незначного обмеження рухів, зниженої сили м'язів і тонусу. У цьому періоді діти займалися в основній медичній групі із застереженнями щодо вправ з обтяженнями, висів, упорів, підтягувань.

Відомо, що для нарощування м'язової сили рекомендують застосовувати метод повторних зусиль з обтяженням 30-70% від максимального. Цей метод ми використовували в кінці постіммобілізаційного періоду. Вправи виконували з обтяженням 30% від максимального, серіями до 4-8 повільних повторень в одному підході. За одне заняття учні виконували 2-3 серії. Відпочинок між серіями 2-3 хвилини.

Усі силові вправи виконувались дуже обережно, під нашим контролем із полегшених вихідних положень для травмованої кінцівки, вправи чергували із вправами на гнучкість, розслаблення м'язів, які брали участь у роботі.

Для формування та моделювання кісткової мозолі на тлі динамічних та ізометричних вправ для м'язів, використовували вправи із застосуванням керованих перемінно-динамічних навантажень за віссю травмованого сегменту.

Фізіологічна крива навантаження була переважно 2-3-ох вершинна. Відношення дихальних вправ до загальнорозвиваючих 1:2. Темп виконання вправ середній. У заняттях використовували 50% спеціальних і 50% дихальних вправ та вправ загальнорозвиваючого характеру. Тривалість основної частини заняття складала 1/2 часу всього заняття (див. табл. 1).

Значну увагу приділяли розвитку м'язів живота і спини, враховуючи, що міцний «м'язовий корсет» сприяє нормальному функціонуванню внутрішніх органів і попереджає дефекти постави.

Перед початком виконання фізичних вправ ми застосовували класичний масаж, диференційовано виконували масаж м'язів- згиначів та розгиначів. Тривалість сеансу залежала від періоду та етапу відновного лікування.

У третьому - тренувальному періоді реабілітації, через 1,5-2 місяці з часу виникнення травми, наступала повна консолідація перелому та відновлення функції кінцівки. Проте іноді після перенесеної травми можуть виникати залишкові явища у вигляді незначного обмеження (5-10⁰) тильної або долонної флексії кисті, помірно вираженої атрофії м'язів та зниження м'язової сили. Тому основним завданням цього періоду було повне відновлення функції кінцівки, застосовувались вправи, аналогічні вправам функціонального періоду та на збільшення амплітуди рухів. Для нарощування м'язової сили застосовували вправи з обтяженням, поступово збільшуючи їх масу, кількість повторів, та працетерапію. У цьому періоді дитина, якщо не мала інших застережень, займалася фізичною культурою в основній медичній групі згідно зі шкільною програмою, але під час занять ми не рекомендували виконання вправ із значними обтяженнями, висів, стрибків через коня, упорів, підтягування.

Відомо, що головним правилом накладання гіпсової пов'язки при переломі є фіксація двох суміжних суглобів. Таким чином, із процесу локомоції вимушено виключаються, як мінімум, два-три суглоби (променево-зап'ястковий, суглоби кісток зап'ястя та п'ястя, ліктьовий суглоб) а отже і біомеханічно пов'язані з ними м'язові групи.

Під час іммобілізації гіпсовою пов'язкою при цьому виді перелому неможливо виконувати: згинання, розгинання, променеву та ліктьову девіацію кисті, супінацію та пронацію передпліччя. Через тимчасову вимушену відсутність цих рухів страждають м'язи, котрі їх забезпечують (променевий та ліктьовий згиначі зап'ястя, променеві розгиначі та ліктьовий згинач зап'ястя, квадратний пронатор та супінатор передпліччя). Таким чином, активні рухи у травмованій ділянці здатні виконувати лише поверхневі та глибокі згиначі і розгиначі пальців.

Функція інших м'язів унаслідок іммобілізації різко знижена, а спроба включити їх у роботу може призвести до небажаних результатів. Так, напруження супінатора та пронатора передпліччя може спричинити вторинні зміщення кісткових уламків.

У зв'язку з цим у період іммобілізації для профілактики трофічних розладів у травмованому сеґменті виконували вправи як для певних «активних» м'язових груп (згиначі та розгиначі пальців), так і для груп м'язів, тимчасово виключених із цього процесу. На цю групу м'язів впливали шляхом їх ізометричного напруження та ідеомоторних вправ, а також за рахунок рефлекторного впливу під час виконання вправ здоровою кінцівкою.

Ізометричні вправи передбачали напруження м'язів без зміни їх довжини і виконувались з середньою інтенсивністю. Лікувальний ефект досягався завдяки їх постізометричному розслабленню.

При переломах кісток нижньої третини передпліччя до комплексів включали ізометричні вправи для м'язів шиї, верхнього плечового поясу та передпліччя з вихідних положень стоячи та сидячи. Час напруження м'язів - п'ять секунд, час постізометричного розслаблення 5-10 с. Після кожної ізометричної вправи діти виконували динамічні дихальні вправи. Кількість повторів для ізометричних вправ - 4-6 разів, для дихальних - два рази.

Ідеомоторні вправи - це вправи, які виконуються в уяві. Їх використовують у тих випадках, коли нервово-м'язовий апарат з певних причин ушкоджений і виконати активні м'язові скорочення неможливо. Посилання імпульсів руху забезпечує активізацію діяльності відповідних рухових нервових клітин і може сприяти реґенерації пошкоджених структур. Відомо, що розвиток нервово-м'язового апарату дітей є недосконалим, тому у них швидше, ніж у дорослих, розвивається процес функціональної моторної денервації. Тому вправи у посиланні імпульсів нами застосовувалися у період іммобілізації дітей у перші 5-6 днів. Використання ідеомоторних вправ у реабілітації забезпечувало підвищення загального тонусу організму та збереження умовно-рефлекторних зв'язків.

У процесі фізичної реабілітації дітей застосовували масаж. Діючи на тканини, прийоми масажу викликають збудження механорецепторів, які у свою чергу перетворювали механічну енергію масажних маніпуляцій в енергію нервового збудження, що запускає механізм нервово-рефлекторних реакцій. Масаж впливає на нервову систему, кровообіг та лімфообіг, обмін речовин та інші важливі функції організму. При цьому масаж активізує всі ланки нервової системи починаючи з механорецепторів і закінчуючи корою головного мозку, включаючи гуморальні й ендокринні ланки організму і зміни у внутрішніх органах за типом моторно-вісцеральних рефлексів. Саме тому місцеві та загальні реакції впливу масажу тісно взаємопов'язані.

Як один із елементів реабілітації нами застосовувалася працетерапія. Засобами працетерапії були спеціально підібрані трудові та побутові рухові дії: застібання та розстібання ґудзиків, шнурування взуття, закривання та відкривання водопровідного крану, дверних замків. Працетерапія стимулює фізіологічні процеси, сприяє відновленню амплітуди рухів у суглобах і сили м'язів, покращує координацію рухів, особливо тонких, і допомагає розвивати механізм постійної компенсації втраченої функції. Працетерапія має також виражену психотерапевтичну дію. Вона зосереджує увагу хворого під час роботи, відволікає його від неприємних відчуттів та думок про хворобу, дає надію на одужання.



Література:

1. Бондарь С.О. Види та структура локалізації травм, як передумова формування здоров'язбережувальних засад попередження дитячого травматизму / С.О. Бондарь // Україна: Здоров'я нації. - 2018. - № 2 - С. 9-16.

2. Шищук В.Д. Лікування діафізарних переломів кісток передпліччя у дітей / В.Д. Шищук, В.А. Бабич, Л.В. Томин // Оригінальні дослідження. - Т. 14. - № 6. - 2013. - С. 67-69.

3. Назарова С.К. Динаміка дитячого травматизму та попередження ранньої інвалідності /С.К. Назарова., Д.М. Тухтаєва., А.А. Тиллабоєва //Молодий вчений. - 2016. - № 8. - С. 417-421.

4. Грубар І.Я. Дитячий травматизм: профілактика та реабілітація засобами фізичного виховання: дис. ... кандидата наук з фіз. вих. і спорту: 24.00.02 /Грубар Ірина Ярославівна. - Львів: ЛДІФК, 2004.- 203 с.

5. Запорожан С.Й. Аналіз дитячого травматизму./ С.Й. Запорожан., Н.О. Марченкова., М.Д. Процайло., П.В. Гощинський., І.О. Крицький. // Здобутки клінічної та експериментальної медицини.- 2015.- №2.- С. 103-107.

6. Choi P. M., Wallendorf M., Keller M. S., Vogel A. M. (2017). Traumatic colorectal injuries in children: The National Trauma Database experience. J Pediatr Surg. Mar 27. pii: S0022- 3468(17)30204-X. doi:10.1016/jjpedsurg.2017.03.055.

7. Бондарь С.О. Шкільний травматизм: особливості, тенденції / С.О. Бондарь. // Професійна освіта: проблеми й перспективи. - 2018. - № 14. - С. 49-54.

8. Конох А.П. Профілактика травматизму у студентів засобами фізичних вправ / А.П. Конох // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова.- 2016.- Т. 2 (71) С.163-165.

9. Демченко К. Програма фізичної реабілітації спортсменів ігрових видів спорту 20-25 років після перелому променевої кістки в типовому місці у післялікарняному періоді / К. Демченко, О. Путров //Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова: Збірник наукових праць. - Київ: Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2016. - Серія 15 : Науково-педагогічні проблеми фізичної культури (фізична культура і спорт), Т. 1 (70) . - С. 359-362.

10. Будзин Віра. Особливості методики фізичної реабілітації дітей з травмами ліктьового суглоба /Віра Будзин, Богдан Крук, Наталія Жарська, Ігор Лапичак, Олександр Пазичук. // Спортивна наука України. - Львів, 2017. №5 (81). - С. 34-40.

11. Мухін В.М. Фізична реабілітація. / В.М. Мухін.- Київ: «Олімпійська література», 2000. - 422с.

12. Войчишин Л. Оцінка ефективності впровадження комплексної програми фізичної реабілітації хворих після переломів кісток передпліччя в типовому місці./ Л Войчишин, В Жвірблевська. //Вісник Прикарпатського університету. Серія фізична культура. - Івано-Франківськ, 2015.- Т. 21.- С.156-161.

Размещено на Allbest.ru