Історія становлення європейського паралімпійського спорту (XX - початок ХХІ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історія становлення європейського паралімпійського спорту (XX - початок ХХІ ст.)

Смирнов Віктор - здобувач Донецького національного університету імені Василя Стуса, спортсмен-інструктор Донецького регіонального центру з фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю «Інваспорт», заслужений майстер спорту України, Герой України

Анотація

Мета дослідження - узагальнити історію розвитку паралімпійського спорту в європейських країнах, окреслити основні проблеми та перспективи його розвитку. Методологія дослідження базується на принципах історизму, об'єктивності, неупередженості та соціального підходу, а також на використанні системного, антропологічного та комплексного підходів. У дослідженні використано загальнонауко- ві (аналізу та синтезу), загальноісторичні (хронологічний та історико-порівняльний) та міждисциплінарні методи (цитування, контент-аналізу, інтерпретативного аналізу). Наукова новизна статті полягає в тому, що комплексно проаналізовано зародження європейського паралімпійського спорту у ХХ ст., висвітлено участь у цих змаганнях спортсменів з інвалідністю з країн Європи, описано зародження та розвиток літніх і зимових Паралімпійських ігор, визначено основні напрями, проблеми та перспективи розвитку європейського паралімпійського руху. Висновки. Паралімпійський рух сьогодні є важливим складником міжнародного спорту, ключовим чинником забезпечення соціальної адаптації інвалідів у суспільстві, підтримки впевненості та віри інвалідів у власні можливості. Фактично не залишилося жодного виду спорту з відомих та популярних, у яких не брали участь спортсмени з інвалідністю. Неухильно розширюється кількість паралімпійських дисциплін. Паралімпійський спорт сприяє опти- мізації фізичного, психічного та морального стану інвалідів. В умовах розвитку національної системи фізичної культури та спорту потреба подальшого широкого та всебічного залучення інвалідів до активних занять фізичними вправами повинна розширюватися і набувати основного значення в процесах соціалізації інвалідів. Створення рівних умов інвалідам в аспекті їх залучення до заняття фізичною культурою і спортом - це основне досягнення розвинених європейських країн. Цей досвід європейських традицій паралімпійського спорту дуже цінний і для України.

Ключові слова: Паралімпійські ігри, паралімпійський рух, спорт інвалідів, спортивні організації інвалідів, спортивний рух інвалідів у Європі.

SMIRNOV Viktor - Applicant of Vasyl' Stus Donetsk National University, athlete-instructor at Donetsk Centre of Physical Culture and Sport for People with Disabilities «Invasport», Honored Master of Sports of Ukraine, Hero of Ukraine

HISTORY OF THE DEVELOPMENT OF EUROPEAN PARALYMPIC SPORTS (XX - early XXI century)

Abstract. The purpose of the study is to summarize the history of the development of Paralympic sports in European countries, to identify the main problems and prospects for the development of the Paralympic movement. The research methodology is based on the principles of historicism, objectivity, impartiality, and social approach, as well as the use of systemic, anthropological, integrated and value-based approaches. The general scientific (analysis and synthesis), general historical (chronological and historical-comparative) and interdisciplinary research methods (citation, content analysis, interpretative analysis) have been used. The scientific novelty lies in the fact that the origins of the European Paralympic Sports in the twentieth century are comprehensively analyzed, the participation of athletes with disabilities from European countries is covered, the origins and development of the Summer and Winter Paralympic Games are described, the main directions, problems and prospects for the development of the European Paralympic Movement are identified. Conclusion. The Paralympic movement today is an important component of international sport, a key factor in ensuring the social adaptation of people with disabilities in society, maintaining the confidence and faith of people with disabilities in their capabilities. In fact, there are no known and popular sports that do not involve athletes with disabilities. The number of Paralympic disciplines is steadily expanding. Paralympic sports contribute to optimizing the physical, mental, and moral condition of people with disabilities. With the development of the national system of physical education and sports, the need for further broad and comprehensive involvement of people with disabilities in active exercise should be broadened and given priority in the processes of socialization of people with disabilities. The creation of equal conditions for people with disabilities in terms of their involvement in physical education and sports is the main achievement of developed European countries. Th is experience of European traditions of Paralympic sports is very valuable for Ukraine as well.

Key words: Paralympic Games, Paralympic movement, sports for people with disabilities, sports organizations of people with disabilities, sports movement of people with disabilities in Europe.

Постановка проблеми

В останні роки в Україні ставлення до людей з обмеженими можливостями значно покращилося. Однак все ще зберігається принцип ізоляції дітей та людей із порушеннями здоров'я, відсутні сприятливі умови для їхньої соціальної інтеграції в різні соціальні сфери суспільства.

У сфері адаптивної фізичної культури все ще не визначено основні умови соціальної інтеграції, облік яких дозволяє проводити її успішно. Тому питання методології соціальної інтеграції людей з інвалідністю в різних видах адаптивної фізичної культури потребує розроблення. Необхідний пошук моделей та обґрунтування структури такого поєднання в адаптивному фізичному вихованні, адаптивної рухової рекреації й адаптивному оздоровчому спорті. європейський паралімпійський спорт гра

У зв'язку з цим вивчення європейського досвіду вирішення соціальних проблем інвалідів, звернення до питань сучасних європейських традицій па- ралімпійського спорту, що формувалися впродовж ХХ - на початку ХХІ ст., визначило актуальність теми дослідження.

Аналіз джерел та останні дослідження

Джерельну базу дослідження складають міжнародні нормативно-правові документи, які регулюють соціальний захист та права осіб з інвалідністю, а також є базовими документами в питанні становлення та розвитку паралімпійського спорту і руху. До таких джерел відносимо: Статут Міжнародного спортивного комітету глухих (1926 р.), Регламент проведення змагань з видів спорту для інвалідів (1959 р.), який підготував та видав Людвіг Гетьман у «Книзі Сток-Менде- вільскіх ігор для паралізованих»; Декларацію «Про поліпшення якості життя інвалідів» (2003 р.); Конституцію та Регламенти Міжнародного паралім- пійського комітету (далі - МПК) і паралімпійського руху (2004 р.). Окрему групу джерел складають статистичні дані про стан розвитку паралімпійського спорту в Європі, що є невід'ємною частиною системи кількісних показників досягнень учасників ігор. Отже, джерельна база є різноманітною та достатньою для дослідження історії становлення інваспорту в Європі.

Серед досліджень теми варто виділити праці Б. Кулинича та В. Лазуренко «Історія українського паралімпійського спорту в електронних медіа: рівень інформативності та репрезентативності» та «Історія становлення па- ралімпійського спорту України за матеріалами вітчизняної газетної періодики (1980-ті - початок 1990 рр.)» (Кулинич, 2021). Зазначені статті присвячені висвітленню в українських електронних засобах масової інформації історії та становлення паралімпійського спорту в Україні. Проаналізувавши матеріали вітчизняних електронних спортивних ЗМІ, автори відзначають роль у вивченні історії та популяризації паралімпійського руху в Україні. У зв'язку з цим констатуємо, що проблема розвитку паралімпійського спорту в Україні має важливе місце на спортивних вебсайтах, насамперед Національного олімпійського комітету України та Національного комітету спорту інвалідів України.

У статті Є. Гик, К. Гупало «Параолимпийское игры» (Гик, 2010) представлена хроніка літніх Паралімпіад, а також подано основні види паралімпійсь- кого спорту. У дослідженні висвітлено описову інформацію щодо основних етапів розвитку паралімпійського руху, водночас подано тільки перелік різновидів літніх і зимових паралімпійських видів спорту.

Мета статті - проаналізувати та узагальнити історію розвитку паралімпійського спорту в європейських країнах упродовж ХХ - на початку ХХІ ст., окреслити основні проблеми та перспективи розвитку паралімпійського руху. Для досягнення поставленої мети необхідно виконати такі дослідницькі завдання: по-перше, розглянути основні етапи розвитку паралімпійського руху; по-друге, проаналізувати історію становлення європейського паралімпійського спорту; по-третє, з'ясувати характерні риси та особливості розвитку адаптивного спорту в Європі, використовуючи різноманітні джерела, зокрема нормативну базу МПК та ЗМІ.

Виклад основного матеріалу

Соціальні права - це одна з основних концепцій, на яких у минулому столітті була побудована «нова Європа». Прийнята 7-8 травня 2003 р. в Малазі (Іспанія) Декларація «Про поліпшення якості життя інвалідів», призначена урядам та ключовим громадським силам Європи, визначила, що «основною метою на наступне десятиліття є поліпшення якості життя інвалідів та їхніх сімей, при цьому особливе значення має надаватися інтеграції і повноправному участі в суспільному житті» (Модине, 2003).

Саме це положення стало базисом у питаннях вивчення проблеми участі інвалідів у спорті. Ще в 30-х рр. ХХ ст. вийшла у світ одна з перших узагаль- нювальних монографій Дж. Стаффорда «Спорт інвалідів», у якій була зроблена спроба аналізу проблеми, що існує (Stafford, 1939).

Інтеграція інвалідів у сучасне суспільство, залучення їх в усі сфери життя спричинили вивчення правового статусу спортсменів з інвалідністю (Abrams, 2010).

У світовій науковій літературі, у сучасних соціальних мережах накопичено фактичний матеріал про розвиток паралімпійського спорту в європейських країнах, участь інвалідів у спортивних змаганнях, який вимагає аналізу, узагальнення та практично не використовується українськими дослідниками і не внесений до науково-інформаційного обігу.

Адаптивний спорт (спорт інвалідів) є різновидом адаптивної фізичної культури. Його мета - реалізація здібностей людини та порівняння їх зі здібностями інших людей, які мають аналогічні проблеми в розвитку. Адаптивний спорт орієнтований на змагання, досягнення максимальних результатів. Тобто ключовою є установка на рекорд - це і є головна відмінність адаптивного спорту від всіх інших видів адаптивної фізкультури (Пангелова, Адаптивний спорт).

Необхідною умовою під час заняття адаптивним спортом є класифікація спортсменів за здібностями, прагнення до максимального зрівняння шансів на перемогу. Такий розподіл здійснюється за двома основними напрямами - медичному, де основним критерієм є ступінь наявного ураження

функцій, і спортивно-функціональному, де враховується специфіка рухової активності в кожному конкретному виді спорту.

На сьогодні найбільшого поширення набули три напрями спорту людей з інвалідністю: паралімпійський, сурдолімпійськеий та спеціально олімпійський. Розглянемо історію становлення європейського паралімпійського спорту.

16 серпня 1924 р. був утворений Міжнародний спортивний комітет глухих (МСКГ). До нього увійшли федерації, що об'єднували спортсменів із порушенням слуху. З того часу МСКГ кожні чотири роки став проводити літні Всесвітні ігри глухих. На першому Конгресі МСКГ, який відбувся в Брюсселі 31 жовтня 1926 р., був прийнятий Статут цієї організації. До початку Другої світової війни до неї долучилися Німеччина, Швейцарія, Данія, Норвегія, Фінляндія, Швеція, Австрія, США, Японія та Болгарія. У 1949 р. до них доєд- налися Іспанія та Югославія. Згодом було організовано Міжнародні зимові ігри (История Дефлимпийских (сурдлимпийских) игр, 2015).

Традиційно виникнення видів спорту, у яких можуть брати участь інваліди, пов'язують з ім'ям англійського нейрохірурга Людвіга Гуттмана, що, долаючи вікові стереотипи щодо людей із фізичними недоліками, долучив спорт у процес реабілітації хворих з ушкодженнями спинного мозку. На практиці було доведено, що спорт для таких людей створює умови для успішної життєдіяльності, відновлює психічну рівновагу, дозволяє повернутися до повноцінного життя незалежно від фізичних недоліків.

Під час Другої світової війни на базі Сток-Мандевільського госпіталю в англійському місті Ейлсбері Людвіг Гуттман заснував Центр Лікування спинних травм. Тут проходили перші змагання зі стрільби з лука для спортсменів на візках. 28 липня 1948 р. група інвалідів, яка складалася з 16 паралізованих чоловіків і жінок, колишніх військовослужбовців, уперше за всю історію спорту почали використовувати спортивне спорядження (Гик, 2010).

У 1952 р. колишні голландські військовослужбовці доєдналися до руху та заснували Міжнародну спортивну федерацію людей із порушеннями опорно-рухового апарату. У 1956 р. Людвіг Гуттман розробив «Хартію спортсменів», сформував основи, на основі яких у подальшому вдосконалювався спорт інвалідів (З історії Паралімпійських ігор).

У 1960 р. під егідою Всесвітньої федерації військовослужбовців створюють Міжнародну робочу групу, що вивчала проблеми спорту для людей з інвалідністю. У тому ж році в Римі були проведені перші міжнародні змагання інвалідів, фактично перші Паралімпійські ігри, у яких взяли участь 400 спортсменів з інвалідністю з 23 країн (Сирота).

У 1964 р. була створена Міжнародна спортивна організація інвалідів, до якої доєдналися 16 країн світу. Під час змагань у Токіо в 1964 р. за 7 видами спорту вперше офіційно підняли прапор, заслухали гімн та оприлюднили офіційну емблему ігор. Графічним зображенням світового паралімпійського руху визначили червону, синю та зелену пів сфери, що символізують розум, тіло та незламний дух. Було вирішено, що кожного четвертого року ці ігри слід проводити в країні олімпіад та відтоді їх вважають Олімпійськими іграми інвалідів. Саме тоді Паралімпійські ігри проводилися в рік Олімпійських ігор, а, починаючи з Паралімпійських ігор у Сеулі 1988 р., вони проходили в тих самих містах, що їхні олімпійські аналоги. Двічі ігри проводили в країнах, однак не в містах Олімпіад - у Німеччині та Канаді, і тричі в інших країнах, оминаючи Олімпійські, - в Ізраїлі та в Нідерландах в 1980 і 1994 рр. (История паралимпийского спорта).

Термін «Паралімпійські ігри» став офіційним із 1988 р. Ця назва походить від грецького прийменника «para» («близько» або «поряд») і словосполучення «Олімпійські ігри». Перші Паралімпійські зимові ігри пройшли в м. Ерншельдсвік (Швеція) в 1976 р. Починаючи з ігор у 1992 р., у Тігнесі- Альбервілі (Франція), Паралімпійські зимові ігри проходять в тих самих містах, що й Олімпійські зимові ігри (История паралимпийского спорта).

Із розвитком паралімпійського руху зростала необхідність у підвищенні координації та розширенні співпраці між різними організаціями. Так, у 1972 р. в Торонто у змаганнях взяли участь більше тисячі спортсменів з інвалідністю на візках з 44 країн. І лише з 1976 р. у змаганнях учасниками стали спортсмени з іншими групами ушкоджень: інваліди по зору та люди, що перенесли ампутацію кінцівки. Із кожними наступними іграми зростала не тільки кількість учасників, поширювалася географія країн, а й збільшувалася кількість видів спорту.

У 1978 р. була створена Міжнародна асоціація спорту та фізичної культури для осіб із церебральним паралічем (СП-Ісра), у 1981 р. - Міжнародна федерація спорту сліпих (ІБСА), а в 1986 р. - Міжнародна спортивна федерація для осіб із порушенням інтелекту (ІНАС-Фід).

У 1982 р. чинні міжнародні організації об'єднали зусилля для створення Міжнародного Комітету з координації спорту для інвалідів у всьому світі (ІКК). У 1986 р. до них також доєдналися Міжнародний спортивний комітет глухих (ЦИСС) та ІНАС-ФІД. ІКК представляв інтереси груп інвалідів і керував Параолімпійськими іграми в період між 1982 і 1992 рр. (История паралимпийского спорта).

Щораз вища потреба в розширенні національного представництва та створення Паралімпійського руху, здебільшого орієнтованого на спорт, призвели до заснуванню в 1989 р. в Дюссельдорфі (Німеччина) Міжнародного Паралімпійського комітету як визнаного керівного органу паралімпійсько- го руху. На зустрічі були присутні представники шести ІОСД, яких вважають членами-засновниками МПК, та 42 національних Паралімпійських комітетів і національних організацій спорту для інвалідів. Вони затвердили першу Конституцію МПК та обрали першого Президента - доктора Роберта Стедварда (Dr. Robert Steadward) з Канади. Лише п'ять років по тому, у 1994 р., МПК взяв на себе повну відповідальність за проведення Паралімпійських ігор (International Paralympic Committee).

Для того, щоб сповна відобразити історію розвитку європейського спорту інвалідів, слід звернутися власне до історії Паралімпійських ігор.

Всесвітні ігри інвалідів, фактично перші Паралімпійські ігри, відбулися в Римі (Італія) в 1960 р. майже відразу після закінчення XVII Олімпіади. Їх відкрила дружина колишнього президента Італії Карло Гонки, а Папа Римський Іоанн XXIII вітав учасників змагань у Ватикані. В іграх брали участь тільки спортсмени-візочники, які перенесли травму спинного мозку. Були також представлені стрільба з лука, легка атлетика, баскетбол, фехтування, настільний теніс, плавання, а також дартс і більярд.

У других Паралімпійських іграх (Токіо, Японія, 1964 р.) взяли участь 390 спортсменів з 22 країн. Ігри вдалося провести в Японії завдяки сталим зв'язкам японських фахівців-медиків зі Сток-Мандевільським центром Людвіга Гуттмана. Команди Великобританії (70 осіб) і США (66 осіб) були представлені найбільшою кількістю атлетів. У програму Ігор було внесено нові види спорту, зокрема гонки на візках: індивідуальні на 60 м і естафетні, важка атлетика та метання диска. Розіграний комплект у 144 медалі. За кількістю завойованих медалей явними лідерами в неофіційному загальнокомандному заліку виявилися спортсмени США. Друге і третє місця посіли команди Великобританії та Італії відповідно. Визначальною подією ігор стало їхнє перейменування на «Паралімпійські». На змаганнях уперше використовувалася паралімпійська атрибутика (прапор, гімн і символ) (Paralympic Games).

Наступні Ігри повинні були пройти в Мехіко відразу після Олім- піади-1968. Однак уряд Мексики ще за два роки до цього відмовилися від Паралімпіади з огляду на технічні труднощі. Виручив Ізраїль, який організував змагання на високому рівні. У третіх Паралімпійських іграх (Тель-Авів, Ізраїль, 1968 р.) брали участь 750 атлетів із 29 країн. У порівнянні зі змаганнями в Токіо програма Ігор істотно розширилася. У проведенні змагань із деяких видів спорту, наприклад з баскетболу, плавання та легкої атлетики, внесені класифікаційні зміни. Героєм Ігор в Ізраїлі став Р. Марсон з Італії, виборовши в трьох видах спорту 9 золотих медалей. Спортсменка Л. Дод з Австралії протягом одного дня встановила три світових рекорди в плаванні. Е. Оуен з США в декількох видах спорту завоював 7 медалей різного ґатунку. За підсумками Паралімпійських ігор 1968 р. турнірну таблицю в неофіційному командному заліку очолили США. Другими були паралімпійці Великої Британії, третіми - Ізраїлю (Paralympic Games).

У четвертих Паралімпійських іграх (Хайдельберг, Німеччина, 1972 р.) взяли участь 1000 спортсменів із 44 країн. Найчисленніші делегації представлені Німеччиною, Великобританією та Францією. У програму змагань були внесені нові види спорту та дисципліни для спортсменів різних груп недієздатності: гандбол, біг на 100 м для спортсменів із порушенням зору. Під час Ігор встановлено кілька світових рекордів, зокрема в плаванні, де вперше використовувалися спеціальні технічні засоби. Найбільшу кількість медалей завоювали американські та німецькі спортсмени. З великим відставан- ням від лідерів третє неофіційне загальнокомандне місце посіли спортсмени Південно-Африканської Республіки (ПАР) (История Паралимпийских игр).

Після проведення Паралімпійських ігор 1972 р. за пропозицією технічного комітету фахівці працювали над удосконаленням правил змагань. Під час Паралімпійських ігор у Хайдельберзі реалізована різнобічна культурна програма, наприклад, практично почали застосувавати ідею «наметового пива» для всіх учасників, а встановлений Великий Курінь у реабілітаційному центрі став місцем вечірніх розваг усіх присутніх.

У п'ятих Паралімпійських іграх (Торонто, Канада, 1976 р.) взяли участь 1600 спортсменів (з них 253 жінки) із 42 країн. На знак протесту проти участі в них спортсменів ПАР, на Ігри не приїхали представники деяких країн. Уперше в змаганнях брали участь 261 спортсмен з ампутованими кінцівками та 167 атлетів із порушенням зору. На Паралімпійських іграх у Торонто вперше здійснено телевізійну трансляцію змагань спортсменів з інвалідністю більш ніж для 600-тисячної аудиторії кожної області Онтаріо. Істотно розширилася програма змагань: їзда на візках на 200, 400, 800 і 1500 м. За кількістю медалей у неофіційному загальнокомандному заліку спортсмени США з великим відривом від інших країн завоювали перше загальнокомандне місце. Друге і третє місця посіли команди Нідерландів та Ізраїлю відповідно.

У церемонії відкриття шостих Паралімпійських ігор (Анхем, Нідерланди, 1980 р.) взяли участь 2500 спортсменів із 42 країн. Розширена класифікація спортсменів дозволила розіграти понад 3 тис. медалей. Уперше до програми Паралімпійських ігор було внесено волейбол сидячи, а також змагання для чотирьох груп інвалідності спортсменів. Голбол, як різновид футболу для спортсменів із порушенням зору, став паралімпійським видом спорту. Перше, друге та третє місця в неофіційному загальнокомандному заліку посіли відповідно команди США, Німеччини та Канади (История Паралимпийских игр).

Паралімпійські ігри 1984 р. проходили в Америці та Європі: 1780 спортсменів із 41 країни брали участь у змаганнях у Нью-Йорку і 2300 представників із 45 країн - у Сток-Мандевілі. На Іграх було розіграно 900 медалей. Фінансування здійснювалося не тільки з державних, а й із приватних джерел, основна частина дотацій представлена через інформаційне агентство урядом США.

Основними представниками ЗМІ були компанії Бі-Бі-Сі, голландське, німецьке та шведське телебачення. За проведенням змагань із 13 видів спорту в Нью-Йорку спостерігали більше ніж 80 тис. глядачів. Представники кожної групи інвалідності продемонстрували на Іграх значні результати: у підсумку команда США виборола 276 медалей, посіла в неофіційному загальнокомандному заліку перше місце, а спортсмени Великобританії з 240 медалями - друге місце. У Сток-Мандевілі змагання проводилися за 10 видами спорту. Установлено велику кількість світових і паралімпійських рекордів, особливо в легкій атлетиці. Паралімпійські ігри в Сток-Мандевілі, незважаючи на короткий термін (4 місяці) підготовки, мали значний успіх. Організатори зма-

гань погодилися з необхідністю участі в Паралімпійських іграх спортсменів усіх чотирьох груп інвалідності (Параолимпийские игры. История).

На восьмі Паралімпійські ігри (Сеул, Південна Корея, 1988 р.) прибула рекордна на той час кількість спортсменів - 3053 представники з 61 країни. Спортсменів, тренерів та технічний персонал розмістили в спеціально обладнаному містечку, у якому було 10 житлових будинків із 1316 квартирами. У програму внесено 16 видів спорту. Як демонстраційний вид спорту був представлений теніс на візках. У Сеулі окремі спортсмени вибороли по кілька медалей у різних видах спорту. Перше місце в неофіційному загальнокомандному заліку посіла команда США (268 медалей), друге - Німеччини (189 медалей), третє - Великобританії (179 медалей) (История Паралимпийских игр).

Церемонія відкриття дев'ятих Паралімпійських ігор (Барселона, Іспанія, 1992 р.) проходила 3 вересня на Олімпійському стадіоні. На ній були присутні 65 тис. глядачів; 90 делегацій брали участь в урочистому параді. В олімпійському містечку розмістилося понад 3 тис. спортсменів та тисячі тренерів, офіційних осіб і менеджерів. Для спортсменів були організовані всі необхідні види медичного обслуговування. Упродовж 12 днів спортсмени змагалися в 15 видах спорту. Під час Ігор близько 1,5 млн. глядачів відвідали різні змагання. В іграх взяли участь 3020 спортсменів, приблизно 50% від загальної кількості спортсменів змагалися в плаванні та легкій атлетиці. Установлено 279 світових рекордів і розіграна 431 золота медаль. Після Паралімпійських ігор в Барселоні для спортсменів із вадами розумового розвитку також були проведені змагання в Мадриді (Paralympic Games).

Десяті ігри стали першими в історії, які отримали комерційну підтримку спонсорів. Розігрувалося 508 комплектів нагород у 20 видах програми. Як показові види спорту були представлені вітрильний спорт і регбі на візках. На десяті ігри (Атланта, США, 1996 р.) прибуло 3195 спортсменів (2415 чоловіків та 780 жінок) і 1717 представників делегацій із 103 країн. Із 16 до 25 серпня змагання проводилися за 20 видами спорту, із яких 3 - як демонстраційні. Уперше 56 спортсменів із порушенням розумових здібностей брали участь у змаганнях із легкої атлетики та плавання. Ігри пройшли на високому організаційному рівні. Змагання відвідали понад 400 тис. глядачів. На відкритті та закритті Ігор були присутні понад 60 тис. глядачів. Перебіг змагань висвітлювався в ЗМІ: загалом 2088 журналістів, із них 721 - у газетах і журналах, 806 - на радіо і телебаченні, 114 - у фотоматеріалах. Україна на цих Паралімпійських іграх вперше взяла участь окремою командою і відтоді бере участь на всіх літніх і зимових Іграх (Paralympic Games).

На третьому Паралімпійському конгресі, який проходив за чотири дні до початку Ігор, розглядали політичні та економічні проблеми. Обговорювали питання, пов'язані з цивільними правами спортсменів з інвалідністю у суспільстві, та інші проблеми інваруху.

У Паралімпійських іграх 2000 р. брали участь 3843 спортсмени із 127 країн, 2000 офіційних осіб, 1300 представників ЗМІ, 1000 технічних працівників, 2500 гостей із міжнародного та національних комітетів і 10 тис. волонтерів. Найбільш представницькими за кількістю спортсменів-учасників були команди Австралії (303), США (288), Німеччини (262), Іспанії (224), Великобританії (219), Канади (172), Франції (158), Японії (157), Польщі (114), Голландії (105), Росії (90). Найбільш представницькими за кількістю спортсменів були легка атлетика - 1043 спортсмени, плавання - 570, пауерліфтинг - 278, настільний теніс - 270, баскетбол у візках - 240, велоспорт- шосе - 177, велоспорт-трек - 152, волейбол сидячи - 140, стрільба кульова - 139, голбол - 116. Після цих ігор було прийнято рішення тимчасово відсторонити від участі спортсменів із порушенням інтелекту. Причина полягала в труднощах медичного контролю. Підставою була гра у складі збірної Іспанії з баскетболу кількох здорових спортсменів. Іспанці у фіналі перемогли Росію, однак обман був розкритий, проте «золото» не віддали російським баскетболістам, вони так і залишилися срібними призерами (История Паралимпийских игр).

Наступні (дванадцяті) Паралімпійські ігри проходили в Афінах (Греція) упродовж 17-28 вересня 2004 р. Такої великої кількості рекордів не було на жодних минулих іграх. Тільки в змаганнях із плавання рекорди світу були побиті 96 разів. У легкій атлетиці 144 рази перевищували світові рекорди і 212 - Паралімпійські. 3800 атлетів із 136 країн протягом 11 днів змагалися за медалі Паралімпіади. Підсумкову перемогу здобули китайські атлети з обмеженими можливостями, в активі яких загалом 141 медаль, 63 із яких - вищої гідності. Друге місце посіла збірна Великобританії, третє - Канади. В Афінах успішно виступили знамениті ветерани паралімпійського спорту, зокрема американка Тріша Зорн, інвалід по зору, яка в 40 років виграла свою 55-у медаль у плаванні. Учасниця шести ігор, вона виграла на них майже всі змагання з плавання і одночасно утримувала дев'ять паралімпійських світових рекордів. Тріша виступала і в змаганнях здорових спортсменів, була кандидатом у збірну США на Олімпійські ігри 1980 року.

Героїнею Ігор стала японська плавчиня Маюмі Наріта. Спортсменка- колясочниця завоювала сім золотих і одну бронзову медаль та встановила шість світових рекордів (История Паралимпийских игр).

На тринадцятих літніх Іграх, що відбувалися в Пекіні у 2008 р., господарі створили всі умови для учасників. Спеціальними пристроями для інвалідів були обладнані не тільки спортивні об'єкти і олімпійське селище, а й вулиці Пекіна, а також історичні об'єкти. На першому місці, як і очікувалося, опинився Китай, виборовши 211 медалей (89 золотих). Найбільше медалей - 9 (4 золоті, 4 срібні та 1 бронзову) виграв бразильський плавець Даніель Діас.

Інший герой - Оскар Пісторіус (ПАР), бігун на протезах, - в м. Пекін став триразовим чемпіоном ігор. В 11 місяців він втратив ноги через вроджений дефект. Спортсмен використовував для бігу спеціально розроблені протези з вуглепластика і відтоді змагається за право брати участь на рівних з усіма в лондонській Олімпіаді-2012.

Чотирнадцяті літні Паралімпійські ігри, що проходили в Лондоні з 29 серпня по 9 вересня 2012 р., мали неабияке зацікавлення з боку українського суспільства. Як і на попередніх змаганнях, українська збірна посіла 4 місце.

Перші зимові Паралімпійські ігри відбулися в 1976 р. в м. Орнсколд- дсвіку (Швеція). Змагання проводилися для спортсменів з ампутованими кінцівками та вони були організовані на треку та в полі. Уперше демонстрували змагання в гонках на санях. Успішне проведення перших зимових Ігор дозволило організувати другі Паралімпійські зимові змагання в 1980 р. в м. Гейло (Норвегія). Швидкісний спуск на санях проводився як показовий виступ. У паралімпійських стартах взяли участь спортсмени всіх груп інвалідності (Paralympic Games).

Наступні (треті) зимові Паралімпійські ігри були проведені в м. Інсбруку (Австрія) в 1984 р. Уперше 30 осіб на трьох лижах взяли участь у гігантському слаломі. У 1988 р. четверті зимові Паралімпійські ігри знову проводили в Інсбруку (Австрія). У змаганнях взяли участь 397 спортсменів із 22 країн. У програму Ігор були внесені змагання на сидячих лижах.

У 1992 р. зимові Паралімпійські ігри були проведені в м. Тінс, м. Аль- бервіль (Франція). Змагання проводили тільки з гірських лиж, лижних гонок і біатлону. Вперше в Паралімпіаді взяли участь спортсмени з порушенням ОДА (Paralympic Games).

Шості зимові Паралімпійські ігри проводили в 1994 р. в м. Ліллехаммері (Норвегія). Понад 1000 атлетів жили в містечку з обладнаними спеціальними технічними засобами для інвалідів. На іграх уперше були продемонстровані змагання з сидячого хокею. Паралімпійська версія хокею виявилася популярною. Змагання з лижних перегонів та біатлону проходили на місцевому лижному стадіоні.

Сьомі зимові Паралімпійські ігри вперше проводили на Азіатському континенті в м. Нагано (Японія). В іграх взяли участь 1146 чол. (571 спортсмен і 575 офіційних осіб) з 32 країн. Протягом 10 днів розігрували медалі з 5 видів спорту: гірськолижному, ковзанярському, лижних гонках, біатлоні та хокеї. Атлети з 22 країн піднімалися на п'єдестал на цих Іграх. Уперше в Паралімпіаді брали участь лижники ID. Спортсмени Норвегії повторили успіх попередніх Ігор і в неофіційному заліку посіли перше загальнокомандне місце (18 золотих медалей), друге місце завоювала збірна Німеччини (14 золотих медалей), третє - США (13 золотих медаль) (История Паралимпийских игр).

У восьмих зимових Паралімпійських іграх (Солт-Лейк-Сіті, США, штат Юта), що проходили впродовж 7-16 березня 2002 р., брали участь 36 команд (416 спортсменів). Уперше боролися атлети з Китаю, Андорри, Чилі, Греції та Угорщини. Збірна США була найчисельнішою: 57 осіб. На другому місці за чисельністю - збірна Японії: 37 атлетів. У командах Німеччини, Канади та Норвегії нараховувалося по 27 спортсменів. Спортсмени з 22 країн завоювали медалі різного ґатунку. Спортсмени з України брали участь втретє в історії зимової Паралімпіади, проте не вибороли жодної медалі.

На дев'ятих Паралімпійських іграх (м. Турин, Італія, 10-19.03.2006) взяли участь 486 спортсменів із 39 країн. Вони розіграли 58 комплектів медалей у п'яти дисциплінах: гірських лижах, біатлоні, лижних гонках, хокеї та кер- лінгу. У 2006 р. на зимовій Паралімпіаді в Турині в особистому медальному заліку серед спортсменів кращою стала українська біатлоністка і лижниця Олена Юрковська, яка виборола 6 медалей, серед них 4 - золоті (История Паралимпийских игр).

Отже, адаптивний спорт отримав всесвітнє визнання. Досягнення спортсменів з обмеженими можливостями вражають уяву, іноді вони наближаються до олімпійських рекордів. Фактично не залишилося жодного виду спорту з відомих та популярних, у яких не брали участь спортсмени з інвалідністю. Неухильно розширюється кількість паралімпійських дисциплін. Місцеві органи влади окремих країн Європи фінансують фізкультурно-оздоровчу роботу. Так, в Італії в провінції Тоскана розвиток фізичної активності та спорту серед інвалідів посідає один із шести пріоритетних напрямів у діяльності регіональної ради. Муніципалітети Фінляндії змогли залучити до роботи з інвалідами на початку 1990-х рр. велику кількість спортивних інструкторів. Крім того, вони висували жорсткі вимоги до будівництва спортивних споруд із метою забезпечення ширшого доступу інвалідів до спортивних об'єктів.

Усвідомлюючи, що фізкультурно-оздоровча та спортивна активність впливає на відновлення працездатності інвалідів, велику підтримку німецькому спортивному союзу інвалідів і всьому паралімпійському руху надають федеральні організації. Підготовка кадрів, на відміну від вищезгаданих країн, у Німеччині в основному здійснюють не навчальні заклади, а сама Спортивна федерація інвалідів.

Можемо стверджувати, що саме спортивний рух інвалідів у країнах Європи стимулював законодавче визнання їхніх громадянських прав, але безсумнівним є той факт, що спортивний рух «візочників» у 1950-1960-ті рр. у багатьох країнах привернув увагу до можливостей та потенціалу спортсменів з інвалідністю.

Висновки

Проаналізувавши основні етапи та напрями становлення європейського паралімпійського спорту, можемо зробити висновок про те, що спорт людей з обмеженими здібностями на сьогодні є важливим складником міжнародного спорту, чинником забезпечення соціальної адаптації інвалідів у суспільстві, підтримки впевненості та віри інвалідів у власні можливості. Так, паралімпійський спорт сприяє оптимізації фізичного, психічного та морального стану інвалідів. В умовах розвитку національної системи фізичної культури та спорту потреба подальшого широкого і всебічного залучення інвалідів до активних занять фізичними вправами розширюється та набуває пріоритетного значення в процесах соціалізації інвалідів. Створення рівних умов інвалідам у питанні їх залучення до заняття фізичною культурою і спортом - це основне досягнення розвинених європейських країн. Цей досвід європейських

традицій паралімпійського спорту вельми цінний і для України. Однак проблема участі інвалідів у спортивних змаганнях настільки багатогранна, що потребує подальшого наукового вивчення, зокрема розгляду психологічних аспектів соціальної адаптації спортсменів з інвалідністю та багатьох інших аспектів історії та розвитку паралімпійського спорту в Україні.

Список використаних джерел і літератури:

1. Гик, Е. & Гупало, К. (2010). Паралимпийские игры. Наука и жизнь, 3, 56-62.

2. З історії Паралімпійських ігор. URL: https://tfmarket.ru/uk/volosypricheski/kogda- sostoyalis-pervye-letnie-paralimpiiskie-igry-istoriya-paralimpiiskih-igr.html (дата звернення: 11.11.2021).

3. История Дефлимпийских (сурдлимпийских) игр. URL: http://m.invaozersk.lact.ru/ entsiklopediya/istoriya-deflimpiyskih-surdlimpiyskih-igr. (дата звернення: 01.12.2021).

4. История Паралимпийских игр. URL: http://www.olympic.kz/content.php?id=099 (дата звернення: 01.12.2021)

5. История паралимпийского спорта: становление, события, факты: Материалы международного паралимпийского комитета. URL: http://paralymp.ru/paralympic/ histori.php (дата звернення: 28.11.2021)

6. Модине, М. (2003). Доступ инвалидов к социальным правам в Европе: Доклад на 26-й сессии Комитета по реабилитации и интеграции инвалидов (CD-P-RR) (Страсбург, 7-10 октября 2003 года). URL: http://www.ccoms-fcicif.fr/ctnerhi/pagint/ etudes/Russse.pdf. (дата звернення: 01.12.2021)

7. Параолимпийские игры. История. URL: http://www.paralympic.org.ua (дата звернення: 01.12.2021).

8. Пангелова, Н. Є. Адаптивний спорт. URL: https://vue.gov.ua/ Адаптивний_спорт (дата звернення: 10.10.2021).

9. Сирота, В. Людвиг Гутман - отец Паралимпийских игр. URL: http://www.abrud. org/interviews/history_paralimpic.htm/ (дата звернення: 22.11.2021)

10. Abrams, R. I. (2010). Sports justice: the law & the business of sports. Hanover: University Press of New England, 214 р.

11. International Paralympic Committee: Official website of the Paralympic Movement. URL: http://www.paralympic.org/ (дата звернення: 01.11.2021)

12. Paralympic Games: International Paralympic Committee: Official website of the Paralympic Movement. URL: http://www.paralympic.org/Athletes/Results (дата звернення: 25.11.2021)

13. Stafford, G. T. (1939). Sports for the handicapped. New York: Prentice-Hall, 302 р.

References:

1. Hyk, E. & Hupalo, K. (2010). Paralimpiyskie igry [Paralympic Games]. Nauka i zhizn, 3, 56-62. [in Russian].

2. Z istoriyi Paralimpiys'kykh ihor [From the history of the Paralympic Games]. Retrieved from https://tfmarket.ru/uk/volosypricheski/kogda-sostoyalis-pervye-letnie-paralimpiiskie- igry-istoriya-paralimpiiskih-igr.html [in Ukrainian].

3. Istoriya Deflimpiyskikh (surdlimpiyskikh) igr [The history of the Deaflympic Games]. Retrieved from http://m.invaozersk.lact.ru/entsiklopediya/istoriya-deflimpiyskih-surdlimpi- yskih-igr. [in Russian].

4. Istoriya Paralimpiyskikh igr [The history of the Paralympic Games]. Retrieved from http://www.olympic.kz/content.php?id=099 [in Russian].

5. Istoriya paralimpiyskogo sporta: stanovlenie, sobytiya, fakty: Materialy mezhdunarodnogo paralimpiyskogo komiteta [The History of Paralympic Sports: Development, Events, Facts: Materials of the International Paralympic Committee]. Retrieved from http://paralymp.ru/ paralympic/histori.php [in Russian].

6. Modine, M. (2003). Dostup invalidov k sotsialnym pravam v Yevrope [Access for people with disabilities to social rights in Europe]: Doklad na 26-y sessii Komiteta po reabilitat- sii i integratsii invalidov (CD-P-RR) (Strasburg, 7-10 oktyabrya 2003 goda). Retrieved from http://www.ccoms-fcicif. fr/ctnerhi/pagint/etudes/Russse.pdf. [in Russian].

7. Paraolimpiyskie igry. Istoriya [Paralympic games. History]. Retrieved from http://www. paralympic.org.ua [in Russian].

8. Panhelova, N. YE. Adaptyvnyy sport [Adaptive sports]. Retrieved from https://vue.gov. ua/Agan™BHuh_cnopT [in Ukrainian].

9. Sirota, V. Lyudvig Gutman - otets Paralimpiyskikh igr [Ludwig Guttmann - the father of the Paralympic Games]. Retrieved from http://www.abrud.org/interviews/history_ paralimpic.htm/ [in Russian].

10. Abrams, R. I. (2010). Sports justice: the law & the business of sports. Hanover: University Press of New England, 214 p. [in English].

11. International Paralympic Committee: Official website of the Paralympic Movement. Retrieved from http://www.paralympic.org/ [in English].

12. Paralympic Games: International Paralympic Committee: Official website of the Paralympic Movement. Retrieved from http://www.paralympic.org/Athletes/Results [in English].

13. Stafford, G. T. (1939). Sports for the handicapped. New York: Prentice-Hall, 302 p. [in English].