Управління регіональним розвитком туризму

Львівська область

Має 400 територій і об'єктів природно-заповідного фонду, у тому числі державний заповідник "Розточчя", 33 заказники, ботанічний сад Львівського університету, 2 дендропарки, 240 пам'яток природи, 55 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, 61 заповідне урочище. В області є значні курортно-оздоровчі (мінеральні води різних типів і торфові лікувальні грязі), спортивні та туристично-екскурсійні ресурси. До найважливіших об'єктів туризму належать монастирський комплекс у с. Крехові, пам'ятки архітектури XV - XIX ст. у м. Городку, Державний історико-архітектурний заповідник у м. Львові, музей- заповідник "Олеський замок" у смт. Олеську, пам'ятки архітектури у мм. Самборі та Дрогобичі. Для області перспективними є пізнавальний, оздоровчий туризм, сімейний відпочинок.

Миколаївська область

Має 89 територій та об'єктів природно-заповідного фонду: частина Чорноморського біосферного заповідника, 26 заказників, у тому числі лісовий заказник державного значення "Рацинська дача", 30 пам'яток природи, у тому числі ботанічне урочище "Степок" державного значення, 19 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, у тому числі "Мостовський" державного значення, 13 заповідних урочищ, Миколаївський зоопарк. До природно-рекреаційних ресурсів області належать піщані пляжі на узбережжі Чорного моря, м'який, теплий клімат, мінеральні води, лікувальні грязі та ропа лиманів. Бази відпочинку розташовані головним чином у курортних зонах мм. Очакова, Миколаєва та с. Коблевого. Серед туристичних об'єктів найвідомішими є: пам'ятка історії VI ст. до н.е. державний заповідник "Ольвія", пам'ятка архітектури Покровська церква 1805 р. у м. Первомайську,

музеї - краєзнавчий, художній імені В.В.Верещагіна, суднобудування і флоту в м. Миколаєві, воєнно-історичний імені О.В.Суворова, діорама "Штурм фортеці Очакова у 1788 році російськими військами", мариністичного живопису Р.Г.Судковського у м. Очакові. Перспективними є оздоровчий, вітрильний туризм, сімейний відпочинок.

Одеська область

Має 92 природно-заповідні території та об'єкти, у тому числі державного значення - заповідник "Дунайські плавні", 5 заказників, 2 пам'ятки природи, ботанічний сад Одеського державного університету, Одеський зоопарк, Кардамичівський парк-пам'ятка садово- паркового мистецтва та місцевого значення - 17 заказників, 42 пам'ятки природи, 19 парків- пам'яток садово-паркового мистецтва, 2 заповідні урочища. Курортно-рекреаційне господарство відіграє в області важливу роль. Сприятливі кліматичні умови примор'я, численні пляжі, тепла морська вода, лікувальні грязі та мінеральні джерела зумовлюють його загальнодержавне значення. Серед об'єктів туризму найбільше значення мають художній, історико-краєзнавчий, археологічний, літературний музеї та музей морського флоту в м. Одесі, пам'ятки архітектури XIII - XIX ст., у тому числі фортеця у м. Білгороді- Дністровському, катакомби, музей партизанської слави у смт. Нерубайському. Для області перспективними є пізнавальний, оздоровчий, вітрильний туризм і сімейний відпочинок.

Полтавська область

Має 169 територій та об'єктів природно-заповідного фонду: 46 заказників (11 - державного значення), 92 пам'ятки природи (1 - державного значення), Устимівський дендропарк, 20 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва (4 - державного значення), 10 заповідних урочищ. Кліматичні умови, густа мережа річок, численні водоймища у поєднанні з мальовничими краєвидами, джерела мінеральних вод відомих курортів м. Миргорода і с. Ліщинівки сприяють організації туристично-рекреаційної діяльності в області. Найзначніші туристичні об'єкти: пам'ятка архітектури Мгарський монастир XVII - XIX ст., скіфське городище VI-III ст. до н. е. у с. Більську, Троїцька та Миколаївська церкви, дзвіниця та тріумфальна арка в смт Диканьці, пам'ятки архітектури й музеї - краєзнавчий, художній, літературно-меморіальні Панаса Мирного та В.Г.Короленка, музей-садиба І.П.Котляревського у м. Полтаві, музей М.В.Гоголя у с. Великих Сорочинцях та заповідник- музей М.В.Гоголя у с. Гоголевому (Василівці), історико-культурний заповідник "Поле Полтавської битви". Для області перспективними є оздоровчий, пізнавальний, кінний туризм, сімейний відпочинок.

Рівненська область

Має 227 територій та об'єктів природно-заповідного фонду, у тому числі державного значення - 17 заказників, 8 пам'яток природи, 2 пам'ятки садово-паркового мистецтва та місцевого значення - 91 заказник, 36 пам'яток природи, 9 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, 63 заповідні урочища. Сприятливі кліматичні умови, значні масиви лісів, річки, озера, лікувальні торфові грязі та мінеральні води створюють рекреаційні ресурси області. Найцікавішими туристично-екскурсійними об'єктами є: музей-заповідник "Козацькі могили" на о. Журавлиха, історико-культурний заповідник у м. Острозі, палацові та монастирські комплекси у мм. Дубні і Корці, архітектурні пам'ятки XVIII - XIX ст. у м. Рівному та інші. Для області перспективними є пізнавальний, оздоровчий туризм та сімейний відпочинок.

Сумська область

Має 168 територій та об'єктів природно-заповідного фонду, у тому числі відділення Українського степового заповідника Михайлівську цілину, 50 заказників (10 - державного значення), 55 пам'яток природи (2 - державного значення), дендропарк, 19 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, 43 заповідних урочища. Область має сприятливі кліматичні умови, приваблює мальовничими берегами численних річок, джерелами питної води з цінними лікувальними та смаковими якостями. До важливих рекреаційних ресурсів Сумщини належать ліси. Найбільший інтерес у туристів викликають пам'ятки архітектури XVII - XIX ст. у м. Путивлі, садово-паркового мистецтва та архітектури у смт Кияниці, музеї

художній і декоративно-ужиткового мистецтва, будинок-музей Д.П.Чехова у м. Сумах, пам'ятки архітектури XVIII - XIX ст. у мм. Ромнах, Лебедині та Охтирці. Перспективними є сімейний відпочинок, пізнавальний і водний туризм.

Тернопільська область

Має 421 територію та об'єкт природно-заповідного фонду, в тому числі заповідник "Медобори", 89 заказників (15 - державного значення), 308 пам'яток природи (12 - державного значення), 18 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва (4 - державного значення). Сприятливі кліматичні умови, мальовничі ландшафти, ліси, річки, джерела мінеральної води та лікувальні грязі, відомий кліматичний курорт Заліщики створюють рекреаційні ресурси області. Найцікавішими об'єктами туризму є пам'ятки архітектури XII - XIX ст. у м. Кременці, Почаївська лавра та музей духовної культури України у м. Почаєві, картинна галерея у м. Тернополі, найбільша у світі гіпсова печера "Кришталева" з мінеральними джерелами у с. Кривчому. Перспективними є оздоровчий, пізнавальний та спелеотуризм, сімейний відпочинок.

Харківська область

Має 135 територій та об'єктів природно-заповідного фонду, з них державного значення - 2 заказники (Бурлуцький і Катеринівський), ботанічний сад і зоопарк у м. Харкові, 4 пам'ятки садово-паркового мистецтва та місцевого значення - 81 заказник, 39 пам'яток природи, 1 парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва та 6 заповідних урочищ. Сприятливі кліматичні умови, мальовничі ландшафт, джерела мінеральних вод - рекреаційні ресурси області. Найвідомішими туристичними об'єктами є: меморіальний комплекс українського філософа-просвітителя Г.С.Сковороди в с. Сковородинівці, пам'ятки архітектури XVII - XIX ст., історичний і художній музеї у м. Харкові, художньо-меморіальний музей живописця І.Ю.Рєпіна в м. Чугуєві та пам'ятки архітектури XIX ст. у м. Ізюмі. Перспективними є оздоровчий та пізнавальний туризм, сімейний відпочинок.

Херсонська область

Має 69 територій та об'єктів природно-заповідного фонду, у тому числі 2 біосферні заповідники, 5 заказників державного значення, а також 7 заказників, 32 пам'ятки природи, 12 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва та 10 заповідних урочищ місцевого значення. Розвиток курортного господарства та масового відпочинку в області базується на значному природно-рекреаційному потенціалі долин річок Дніпра, Інгульця, узбережжя Каховського водосховища, Дніпровського лиману, Чорного й Азовського морів, курортів мм. Голої Пристані, Скадовська та Арабатської стрілки. Найцікавішими об'єктами туризму є: пам'ятки архітектури XVIII - XIX ст., музеї - краєзнавчий і художній у м. Херсоні, місце розташування Олешківської січі 1711-1728 рр. поблизу м. Цюрупинська, музей флори та фауни Південної України, заповідник Асканія-Нова. Перспективними є оздоровчий, водний, вітрильний та екотуризм, сімейний відпочинок.

Хмельницька область

Має 269 територій та об'єктів природно-заповідного фонду: 39 заказників (15 - державного значення), 198 пам'яток природи (4 - державного значення), Кам'янець- Подільський ботанічний сад, 7 заповідних урочищ, 24 парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва (8 - державного значення). Природними рекреаційними ресурсами Хмельниччини вважаються сприятливі кліматичні умови, лісові масиви, джерела мінеральних вод. Найвідомішими туристичними об'єктами є пам'ятки архітектури XIV - XVIII ст. у мм. Ізяславі, Старокостянтинові, с. Сутківцях та смт Меджибожі, Державний історико-архітектурний заповідник у м. Кам'янці-Подільському. Перспективними є оздоровчий туризм та сімейний відпочинок.

Черкаська область

Має 381 територію та об'єкт природно-заповідного фонду, зокрема Канівський заповідник, 159 заказників (3 - державного значення), 155 пам'яток природи (10 - державного значення), дендропарк "Софіївка", Черкаський зоопарк, 38 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва (6 - державного значення), 26 заповідних урочищ. М'який, помірно континентальний клімат, мальовничі куточки природи по берегах річок Дніпра, Росі, Тясмину та інших приваблює туристів у область, яка входить до складу Придніпровської рекреаційної зони. Є курорт "Соснівка". Найцікавішими об'єктами туризму є: пам'ятка архітектури періоду Київської Русі Успенський собор XII ст., Шевченківський національний заповідник у м. Каневі, Державний історико-культурний заповідник "Батьківщина Тараса Шевченка" (сс. Шевченкове, Моринці, Будище, Вільшана), Національний заповідник "Чигирин", музей історії хліборобства із залишками поселення IV ст. до н.е. у м. Тальному, музей історії Корсунь-Шевченківської битви, музей О.С. Пушкіна і П.І.Чайковського у м. Кам'янці. Перспективними є оздоровчий, пізнавальний туризм та сімейний відпочинок.

Чернівецька область

Має 243 території та об'єкти природно-заповідного фонду, у тому числі 7 заказників державного значення, 8 пам'яток природи, ботанічний сад і дендропарк Чернівецького державного університету, Сторожинецький дендропарк, а також 9 заказників, 136 пам'яток природи, 40 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва та 39 заповідних урочищ місцевого значення. Сприятливі можливості лікування в області створюють відомі родовища лікувальних грязей та джерела мінеральних вод у Глибоцькому, Сторожинецькому, Путильському та Вижницькому районах. Найзначнішими об'єктами туризму є: фортеця XIII - XVIII ст. у м. Хотині, пам'ятки архітектури XVII - XIX ст., музеї - краєзнавчий і народної архітектури та побуту, пам'ятки садово-паркового мистецтва XIX ст. у м. Чернівцях, триярусна печера "Попелюшка" з галереєю та внутрішнім оздобленням біля с. Подвірного. Перспективними є оздоровчий, пізнавальний, водний, екотуризм та сімейний відпочинок.

Чернігівська область

Має 528 територій та об'єктів природно-заповідного фонду: 332 заказники (4 - державного значення), 127 пам'яток природи (3 - державного значення), Тростянецький дендропарк, Менський зоопарк, 22 парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, у тому числі державного значення у с. Сокиринцях, 45 заповідних урочищ. М'який клімат, мальовничі ландшафти, значні лісові масиви, річки та водоймища створюють багаті природні рекреаційні ресурси Чернігівщини. На терасах Десни та її притоків є лікувальні грязі та джерела мінеральних вод. Найвідомішими туристичними об'єктами вважаються: історико- культурний музей-заповідник "Слово о полку Ігоревім", Спасо-Преображенський монастир (XI - XIX ст.) у м. Новгороді-Сіверському, археологічний музей на місці стоянки пізнього палеоліту в с. Мезині, Державний архітектурно-історичний заповідник, музеї: М.М Коцюбинського, історичний і художній у м. Чернігові, будинок ліцею (1807-1820 рр.) у м. Ніжині, Юр'єва (Михайлівська) божниця (1098 р.) у м. Острі, собор Різдва (1752-1764 рр.) у с. Козельці, меморіальний музей М.К.Заньковецької у с. Заньках, будинок В.Кочубея та палац К.Розумовського у смт Багурині, палацово-парковий ансамбль у селищі Качанівці, літературно-меморіальний музей О.П.Довженка у с. Сосниці. Перспективними є пізнавальний туризм та сімейний відпочинок.

м. Київ

Столиця України Київ - найвизначніший культурно-історичний центр країни, осередок великого туристичного потенціалу. Місто розташоване на берегах Дніпра, на межі Полісся і Лісостепу, оточене суцільним кільцем "зеленої зони", має багаті природно- рекреаційні ресурси: ліси, лісопарки, гаї, зелені насадження, площа яких у межах міста становить 43,6 тис. га (на кожного жителя припадає 181 кв.м зелених насаджень), сади, парки (понад 60), зокрема такі відомі, як Гідропарк, Голосіївський імені М.Рильського та Центральний, а також Центральний ботанічний сад Національної академії наук, Ботанічний сад державного університету імені А.В.Фоміна, зоопарк, 2 курорти (Конча-Заспа, Пуща- Водиця), піщані пляжі, численні озера, ставки, водоймища.

Київ зберігає унікальні архітектурні пам'ятки. Найдавніші з них - Софійський собор (XI ст.), Києво-Печерська лавра (XI ст.), залишки Золотих воріт (1037 р.), Кирилівська церква (XII ст.), Видубицький монастир (XI ст.), Андріївська церква (1749-1754 рр.), Маріїнський палац (1750-1755 рр.), Кловський палац (1752-1756рр.), Контрактовий будинок (1815-1817 рр.). Споруди пізнішого періоду - Володимирський собор (1862-1896 рр. ), історико- архітектурний комплекс Подолу (XVII - XVIII ст.), сучасні будинки Національного театру опери та балету (1901 р.), Музею українського образотворчого мистецтва (1897-1900 рр.), Національного банку (1902-1905 рр.), архітектурний ансамбль Хрещатика та Національний виставочний центр (1953-1958 рр.).

У місті - 2 національні заповідники: Києво-Печерський історико-культурний та "Софія Київська", 23 державні музеї, зокрема народної архітектури та побуту, історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр., історії України, історії Києва, книги і друкарства, центральний архів-музей літератури і мистецтва, українського образотворчого мистецтва, літератури, українського народного декоративного мистецтва, російського мистецтва, західного та східного мистецтва, історичних коштовностей, центральний науково- природознавчий, Тараса Шевченка, Лесі Українки, Павла Тичини, Максима Рильського. У Києві багато пам'ятників, серед яких найвідоміші - князю Володимиру, Богдану Хмельницькому, Тарасу Шевченкові, Лесі Українці, Григорію Сковороді, жертвам фашизму у Бабиному яру, Вічної Слави. Перспективними є пізнавальний, оздоровчий, спортивний туризм, сімейний відпочинок.

м. Севастополь

До природно-рекреаційних ресурсів міста-порта, розташованого на узбережжі Чорного моря, належить м'який субтропічний клімат, цілюще повітря, сонце і море, мальовничі ландшафти, зелень садово-паркових зон. Найвідоміші туристичні об'єкти: Національний заповідник "Херсонес Таврійський", Інкерманське "Печерне місто", руїни фортеці Каламита (V - XV ст.). Музей героїчної оборони і визволення Севастополя, пам'ятники - затопленим кораблям, матросу П.Кошці, захисникам 4-го бастіону і Л.М.Толстому, архітектурні пам'ятки - Графська пристань (1846 р.), Володимирський собор (1854 р.) з усипальницями видатних російських флотоводців П.С.Нахімова, В.І.Істоміна, В.О.Корнілова, М.П.Лазарєва; музей-акваріум Інституту біології південних морів Національної академії наук. Перспективними є пізнавальний, спортивний туризм, сімейний відпочинок.

З категорією ресурсів тісно, пов'язані поняття підприємницька сфера, підприємницькі ідеї в сфері туризму і рекреації. Підприємницька сфера має складну структуру потенціалів: соціальний; науково-технічний; зростання обсягів матеріальних і духовних благ; швидкість і масштаби оновлення економіки. Виділяються також стратегічний, функціональний потенціал чи потенціал підприємницької сфери як такої, без прив'язки до конкретного його виду. В якості об'єкта визначення потенціалу в таких випадках зазвичай виступає підприємство. В цілому ж під ресурсним потенціалом підприємницької сфери слід розуміти той обсяг ресурсів регіону, який може бути залучений у процес надання туристичних та курортно-оздоровчих послуг підприємствами приватного сектору. Попри те, що формування ресурсної бази регіону багато в чому обумовлено характером ринкових процесів, органи управління регіональним розвитком, завжди мають можливість впливати на процеси формування ресурсного потенціалу.

Ефективність використання ресурсного потенціалу туристичної галузі регіону

формується на трьох послідовних етапах:

формування ресурсного потенціалу, його структури і якісних характеристик складових елементів;

залучення ресурсів у процес надання рекреаційно-туристичних послуг (чим вище ступінь залучення, тим краще);

використання ресурсів у процесі надання рекреаційно-туристичних послуг.

Для кожного з наведених етапів характерні певні чинники, що визначають ефективність управління використанням ресурсного потенціалу рекреаційно-туристичного регіону. Такі чинники можна розділити на дві категорії: зовнішні і внутрішні (по відношенню до туристичної сфери регіону).

Зовнішні чинники:

ринки чинників рекреаційно-туристичних послуг;

ринки збуту рекреаційно-туристичного продукту;

регіональна туристична політика;

інфраструктура.

Вплив ринків чинників рекреаційно-туристичних послуг на ефективність використання ресурсного рекреаційно-туристичного потенціалу регіону визначається якісною структурою пропозиції чинників рекреаційно-туристичних послуг збалансованістю попиту та пропозиції на чинники рекреаційно-туристичних послуг. Переважання високоякісних природних ресурсів, висококваліфікованих працівників, сучасних високоефективних туристичних технологій у структурі пропозиції на ринках чинників рекреаційно-туристичних послуг дозволяє підвищувати ефективність використання ресурсів у процесі надання рекреаційно-туристичних послуг, а отже, підвищити ефективність використання ресурсного рекреаційно-туристичного потенціалу регіону.

Стабільний попит і зростання вимог до якості послуг з боку споживачів в умовах постійної конкуренції стимулює виробників до підвищення якості та зниження цін на власну продукцію, що веде до зростання ефективності використання ресурсів у процесі надання послуг, підвищення конкурентоспроможності рекреаційно-туристичного потенціалу регіону.

Наявність розвинутої інфраструктури є необхідною умовою ефективного функціонування туристичної сфери в сучасних умовах.

Внутрішні чинники:

технології, що використовуються;

кваліфікація трудового персоналу та менеджменту;

інноваційна активність;

якість ресурсів, що використовуються.

Характер технологій, що використовуються і технологічного обладнання впливає на:

продуктивність праці обслуговуючого персоналу; Рівень кваліфікації трудового персоналу впливає на:

продуктивність праці;

якість послуг;

ефективність впровадження інновацій та інноваційна активність визначає можливість зростання ефективності туристичної сфери регіону, відповідно управління регіонального розвитку туризму.

Трудові ресурси в процесі управління забезпечують усі функції управління людським фактором, який розробляє і реалізовує управлінські рішення, направлені на досягнення певних цілей і вирішення завдань регіонального розвитку туризму. Інформаційні ресурси - це ресурси, що забезпечують процес управління регіональним розвитком туризму необхідною інформацією. При цьому ефективність регіонального управління туризмом залежить від точності й достовірності інформації.

На ефективність використання ресурсного рекреаційно-туристичного потенціалу регіону істотний впливає його структура, частка в ній високоякісних ресурсів, висококваліфікованого персоналу, відповідність структури пропозиції на ринках чинників попиту.

Таким чином, ресурсне забезпечення має велике значення для підвищення якості управління регіональним розвитком туризму. В умовах дефіциту ресурсів необхідно оптимізувати їхнє використання за критеріями: мінімізація витрат ресурсу кожного виду і можливість якісного забезпечення функцій управління регіональним розвитком туризму.

До базисних умов регіонального розвитку туризму належить також забезпечення координації діяльності не тільки туристичної сфери, але й різних галузей економіки, від яких залежить якісне надання туристичних послуг, зокрема транспорту, торгівлі, виробництва сувенірної продукції, рекламно-видавничої діяльності тощо.

Базовою умовою регіонального розвитку туризму є рівень монополізації комерційних форм та видів туризму, втрата ролі санаторно-курортних закладів у національній системі рекреації та оздоровлення населення й функцій, які вони виконували. Багато регіонів, як, наприклад, Одеса, втратили більшу частину оздоровниць, що працювали цілорічно, й задовольняли потреби населення, у тому числі й малозабезпеченого, у відновленні здоров'я. Надання послуг санаторно-курортних закладів за високими цінами в сучасній ситуації може привести до соціального напруження, тому необхідні заходи по регулюванню впровадження державної політики соціалізації рекреаційної галузі. Це питання потребує зміни методологічних підходів щодо розробки нової концепції розвитку санаторно-курортного обслуговування з наголосом на частковій соціалізації курортів, поглибленні спеціалізації та обов'язковою їхньою доступністю для всіх членів громадянського суспільства.

Актуальною базовою умовою є питання кадрового забезпечення управління туристичною галуззю в регіонах. Так, зокрема, в регіонах бракує фахівців з регіонального розвитку туризму, отже доцільно було б до переліку спеціалізацій напряму підготовки фахівців туристичної галузі ЇТуризм? додати спеціалізацію Їуправління регіональним розвитком туристичної галузі?, що забезпечить підготовку кадрів високої кваліфікації для відповідних структурних підрозділів органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, науково-дослідницьких інститутів, які вирішують питання туристичної галузі, та різноманітних громадських організацій, фондів, зокрема зарубіжних, діяльність яких спрямована на розвиток туризму.

4.2 Оцінка потенціалу природно-рекреаційних ресурсів

Природні рекреаційні ресурси (ПРР) як матеріальна база управління регіональним розвитком туризму і функціонування його організаційних форм відносяться до групи ресурсів невиробничої сфери. Існують різні підходи до класифікації та економічної оцінки природних рекреаційних ресурсів. Найбільш прийнятним є природно-функціональний підхід, що дозволяє виділити дві основні групи природних рекреаційних ресурсів - природні ресурси санаторно-курортного лікування (лікувальні) і природні ресурси туризму і відпочинку.

По взаємодії видів використання природні рекреаційні ресурси поділяються на ресурси спеціалізованого, або цільового (суто рекреаційного), і багатоцільового використання. До ресурсів спеціалізованого використання відносяться запаси мінеральних вод і лікувальних грязей. Серед ресурсів багатоцільового використання виділяються ресурси комплексного (кліматичні, водні) і конкуруючого використання. До останніх відносяться ресурси, освоєння яких в не рекреаційних цілях знижує або виключає можливість їх використання для відпочинку, туризму, лікування і оздоровлення.

Ресурси санаторно-курортного лікування, як правило, мають вузьколокалізоване розповсюдження. Показником їх кількості є запаси, які вимірюються в різних одиницях. Відновлювальні ресурси - мінеральні води (м3/сутки), невідновлювальні - торф'яні грязі (м3), озокерит (т). В цілому питання якісно-кількісної оцінки ресурсів санаторно-курортного лікування - мінеральних вод, грязей і озокериту - і теоретично, і практично достатньо розроблені, видані каталоги мінеральних вод і лікувальних грязей.

Важливим природним лікувальним чинником є клімат. Кількісними показниками, що дозволяють говорити власне про кліматолікувальні ресурси, виступає число доби із сприятливою для кліматолікування погодою за певний період і головним чином тривалість сприятливих для лікування кліматичних періодів на конкретній території.

Основними якісними вимогами, яким повинні відповідати території, які мають бути використаними для рекреаційних цілей є естетичність, оздоровчі властивості, слабка антропогенна змінність на території регіону. Їх площа, стійкість до рекреаційних навантажень, а також тривалість сприятливих для рекреаційної діяльності кліматичних періодів визначають кількісну оцінку ресурсів рекреації. Але характеристики складу рекреаційних ресурсів, їх якісних показників і запасів (площі) недостатньо з погляду аналізу можливостей і виявлення перспектив розвитку ТРК. Для цього необхідна економічна оцінка як окремих ПРР, так і сукупності природних ресурсів розвитку рекреації в регіоні - природного рекреаційного потенціалу (ПРП). Важливість економічної оцінки рекреаційного потенціалу можна пояснити все зростаючою роллю рекреаційного природокористування в країні, а також значущими втратами рекреаційних ресурсів унаслідок постійного зростання ресурсокористування у сфері матеріального виробництва.

Інтенсивна рубка гірських лісів, порушення надр при видобутку корисних копалин ведуть до скорочення запасів рекреаційних ресурсів, знижують естетичність ландшафтів, ніж також виводять їх з розряду рекреаційно цінних. В цьому відношенні важливе значення має соціально-економічне обґрунтування пріоритетності рекреаційного або нерекреаційного освоєння територій. Економічна оцінка їх рекреаційного потенціалу, встановлення цінності останнього як складовій національного багатства країни дозволяють здійснювати таке обґрунтування на об'єктивній базі. Окрім цього, економічна оцінка ПРП регіону дозволить визначити місце регіону в рекреаційній системі країни, сприяє розкриттю максимально можливого рівня розвитку різних субгалузей рекреації в регіоні. Складність і порівняльна новизна проблем, обумовлених прискореним розвитком рекреації, зумовили існування пропусків в науковому обґрунтуванні рекреаційних процесів і їх оцінці. Цим пояснюється недостатня розробка питання економічної оцінки ПРП. Про це свідчить відсутність чіткого визначення економічної суті поняття «природний рекреаційний потенціал», недостатнє обґрунтування вибору критеріїв і показників його оцінки.

Виходячи з подвійності розуміння суті поняття «рекреація» поняття «природний рекреаційний потенціал»- можна розглядати також двояко - і з позицій рекреанта, і з позицій рекреаційної галузі. У першому випадку його характеризує ступінь сприятливості природних умов для різних видів рекреаційної діяльності, в другому - кількісні показники оцінки природно-ресурсної бази рекреації. ПРР визначають можливості розвитку в регіоні рекреаційної галузі господарства, тому тільки по відношенню до ним є сенс говорити про економічну оцінку природного рекреаційного потенціалу. Тільки у такому разі розглядаються економічні відносини в системі «ресурси - споживання».

Об'єктом економічної оцінки ПРР є природні рекреаційні ресурси. Природні ресурси включають ті частини цілого, які реально використовуються (будуть використовуватися в недалекому майбутньому) як суспільна споживна вартість. У цьому їх відмінність від природних умов рекреаційної діяльності, які тільки доводять придатність компонентів і властивостей природного середовища як споживчої вартості по різних параметрах, але не вказують на реальність їх використання в якості останніх. Отже, природний рекреаційний потенціал потрібно визначати як окрему складову економічного природно-ресурсного потенціалу.

Конкретизуючи суть поняття «природний рекреаційний потенціал регіону», характеризуємо його як максимальну сукупну продуктивну здатність природних рекреаційних ресурсів певного регіону і народногосподарську цінність ПРР території регіону, що визначається продуктивністю і споживчими властивостями природно- рекреаційних ресурсів.

При цьому слід розрізняти поняття «природний рекреаційний потенціал» і

«природний потенціал рекреаційної діяльності»: останній характеризує не тільки сукупність існуючих споживчих рекреаційних властивостей природного середовища, але і її продуктивну здатність.

У завдання економічної оцінки ПРП регіону входить визначення сукупної продуктивності наявних в регіоні природних рекреаційних ресурсів і, таким чином, з одного боку, виявлення максимальних можливостей їх використання рекреаційною галуззю, а з іншої - визначення народногосподарської цінності рекреаційних ресурсів. Відповідно до завдань слід визначити критерії економічної оцінки ПРП. У першому випадку - продуктивність рекреаційних ресурсів, в другому - народногосподарський ефект їх використання.

Продуктивність рекреаційних ресурсів виражається за допомогою науково і практично обґрунтованих норм споживання ПРР кількістю чоловік, для лікування і відпочинку яких в певний період часу достатньо запасів тих або інших рекреаційних ресурсів. Всі види ПРР в певній кількості використовуються людиною безпосередньо, без проміжних технологічних операцій, що змінюють їх природний об'єм (за винятком випадків розбавлення лікувальних розсолів до необхідних концентрацій). Норми споживання того або іншого виду ПРР відомі. Вони різні, залежать від специфіки ресурсів, тривалості лікування або відпочинку, але представляють той знаменник, який дозволяє кількісно порівняти якісно різні види ПРР.

Показником продуктивності природних рекреаційних ресурсів і, таким чином, економічної оцінки їх потенціалу виступає кількість чоловік, для яких можна надати лікування і відпочинок, туристські послуги, виходячи із запасів ПРР регіону за певний період, як який вибрано 1 рік. Цей показник дозволяє не тільки кількісно порівняти рекреаційні ресурси, але і виразити можливості рекреаційного використання як різних видів ПРР, так і їх суми. Кількісний вираз можливостей рекреаційного використання природних ресурсів регіону свідчить про величину його природного рекреаційного потенціалу.

Оцінка ПРП, проведена за допомогою інтегрального натурального показника, дозволяє вирішувати ряд завдань, пов'язаних з перспективним плануванням розвитку субгалузей рекреації, аналізувати їх розвиток. Але її недостатньо для того, щоб визначити роль ПРП в природно-ресурсному потенціалі регіону, його місце в сукупному економічному потенціалі і національному багатстві, що можливо тільки при оцінці у вартісних, грошових показниках.

Економічна оцінка ПРП за допомогою вартісних показників повинна відображати не тільки галузевий ефект (прибуток) освоєння окремих зосереджень ресурсів, а повний інтегральний народногосподарський ефект, що отримується унаслідок рекреаційного використання ресурсів. Він виявляється і в матеріальному виробництві, і в невиробничій сфері за допомогою скорочення трудовтрат унаслідок захворюваності, підвищення продуктивності праці, економії засобів на державне соціальне страхування, стаціонарне і амбулаторне лікування і так далі Критерієм оцінки, таким чином, є соціально-економічний ефект рекреаційного використання природних ресурсів, а показником - грошовий вираз цього ефекту.

Методика оцінки природного рекреаційного потенціалу передбачає початкову його структуризацію і ранжирування:

сукупний ПРП регіону;

потенціали субгалузей рекреації рангу I (санаторно-курортне лікування, туризм і відпочинок);

потенціали субгалузей рекреації рангу II (бальнепитне, грязе-, озокеріто-, кліматолікування, тривалий відпочинок і туризм, короткочасний відпочинок);

потенціали окремо узятих родовищ рекреаційних ресурсів, рекреаційних місцевостей.

Методика оцінки ПРП в натуральних показниках включає декілька етапів. Спочатку проводиться оцінка потенціалів родовищ рекреаційних ресурсів, зон туризму і відпочинку. Підсумовуванням отриманих результатів визначаються потенціали субгалузей рекреації різних рангів і сукупний ПРП регіону. Оцінка потенціалів окремих родовищ природних рекреаційних ресурсів або груп родовищ одноякісних ресурсів (мінеральних вод одного бальнеологічного типу, однотипних лікувальних грязей і т. д.) проводиться по формулі:

Рi=Qj/ пi (4.1)

де Рi - природний потенціал родовища або групи родовищ ПРР i-го вигляду, чол./рік, (Qj - сумарні запаси ПРР i-го вигляду, осіб./рік; пi - норма споживання ПРР i-го вигляду на один курс лікування. Як початкові дані оцінки потенціалів родовищ лікувальних рекреаційних ресурсів виступають показники об'єму балансових експлуатаційних запасів родовищ лікувальних мінеральних вод, грязей.

Норми споживання рекреаційних ресурсів на курс лікування усереднені і складають один курс лікування із застосуванням вод питного призначення - 0,036 м3, один курс лікування із застосуванням вод бальнеологічного призначення (ванни) - 2,5 м3, курс лікування із застосуванням вод бальнеопитного призначення - 2,536 м3; курс грязелікування - 0,12 м3. Високомінералізовані і розсольні води розбавляються до середньої або малої мінералізації. При оцінці потенціалів родовищ таких вод застосовують коефіцієнти розбавлення. Початковими даними для визначення потенціалів кліматолікування, туризму і відпочинку служать показники площі територій, придатних для відповідних видів рекреаційного використання в регіоні до них відносяться лісові масиви і гірські луги (полонини) і так далі Серед них виділяються різні функціонально-рекреаційні групи.

Р0=(Sp *Np + Sh *- Nh) t, (4.2)

де Р0 - природний потенціал короткочасного відпочинку, осіб./рік;

Sp, Sh - площа лісопаркової і лісогосподарської частин лісів зелених зон, га;

Np, Nh - норми допустимих навантажень на ландшафти лісопаркової і лісогосподарської частин зелених зон, чол./га;

t - кількість вихідних і святкових днів за теплий період року, днів/рік.

РT = ЕТ/d, (4.3)

де РT - потенційна місткість туристських зон регіону (ПРП туризму), чол./рік; Е - оптимальна одноразова рекреаційна ємкість ландшафтів, виступаючих як угіддя туризму, чол.; T - тривалість сприятливого періоду, днів/рік; d - середня тривалість перебування туриста в межах регіону, днів.

Сумарна рекреаційна ємкість туристських угідь визначалася по формулі:

Е= S1 N1 + S2 N2 + ... + Sn Nn (4.4)

де Е - рекреаційна ємкість ландшафтів, виступаючих в ролі туристських угідь, чіл.; S1, S2... S n - площі ландшафтів, для яких допустимі рівні показники рекреаційних навантажень, га; N1, N2... N n - норми допустимих рекреаційних навантажень, чол./га.

Натуральні показники оцінки ПРП, а також показники соціально-економічного ефекту, що отримуються унаслідок рекреаційного освоєння природних ресурсів, служать основою вартісної оцінки ПРП.

n

Pc=? Рi*Эi (4.5)

i=1

де Pc - величина ПРП у вартісному виразі;

Рi - величина ПРП i-го виду рекреації в натуральному виразі; Эi - соціально-економічний ефект i-го виду рекреації.

Наведена економічна оцінка природного рекреаційного потенціалу регіону дозволяє визначити його сумарну величину, а також галузеву і територіальну структуру.

4.4 Фінансовий потенціал регіонального розвитку туризму

Регіональні фінансові ресурси - це грошові кошти, які акумулюються в місцевих бюджетах чи належать державним регіональним інституціональним одиницям в результаті створення та розподілу валового регіонального продукту. Вони використовуються для забезпечення розвитку регіональної економіки і підвищення рівня життя населення. Фінансові ресурси регіону створюють основу для соціально-економічного розвитку регіону, реалізації основних функцій управління регіональним розвитком туризму і являють собою грошові кошти, що акумулюються в місцевих бюджетах. Основою управління регіональним розвитком туризму є також рівень залучення іноземних інвестицій.

Джерела формування регіональних фінансових ресурсів: податок з реклами; комунальний податок; готельний збір; збір за паркування автотранспорту; ринковий збір; збір за видачу ордера на квартиру; курортний збір; збір за участь у забігах на іподромі; збір за виграш на забігах на іподромі; збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; збір за право використання місцевої символіки; збір за право проведення кіно- і телезйомок; збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей; збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон; збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі й сфери послуг; збір з власників собак; інші податку та збори, регламентовані Бюджетним Кодексом.

Облік усіх фінансових ресурсів регіону зручно вести в балансі фінансових ресурсів, який має такі основні розділи:

За доходами:

Ресурси місцевих бюджетів;

Довгострокові кредитні ресурси на розвиток регіонального господарства;

Ресурси підприємств і організацій, які діють на території регіону;

Ресурси позабюджетних фондів, які не спрямовуються до місцевих бюджетів;

Кошти іноземних інвесторів, які спрямовані на розвиток регіонального господарства;

Інші джерела, що спрямовуються на покриття дефіциту місцевих бюджетів.

За видатками:

Видатки місцевих бюджетів;

Видатки на реалізацію програм розвитку регіонального господарства за рахунок довгострокових кредитів;

Видатки підприємств і організацій за рахунок власних ресурсів;

Видатки позабюджетних фондів (без бюджетних коштів).

До місцевих бюджетів відносять бюджет АРК, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах і бюджети місцевого самоврядування. Бюджети місцевого самоврядування - це бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст і їх об'єднань.

Бюджет - це план формування і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади протягом бюджетного періоду. Доходи бюджету - це всі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти). Видатки бюджетів - це кошти, що спрямовуються на здійснення програм і заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надмірно сплачених до бюджету сум. Структура місцевих бюджетів складається з надходжень і витрат на виконання органами місцевої влади повноважень, закріплених у чинному законодавстві. Надходженнями називаються доходи місцевих бюджетів, що формуються за загальним і спеціальним фондами. Загальний фонд місцевого бюджету включає всі доходи місцевого бюджету, що не призначені для зарахування у спеціальний фонд. До спеціального фонду зараховуються: бюджетні призначення на витрати за рахунок конкретно визначених джерел надходжень; гранти чи подарунки (у вартісному вигляді), отримані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету; різниця між доходами і витратами спеціального

фонду бюджету.

Загальний фонд доходної частини місцевого бюджету формуються з:

доходів, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів;

доходів, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів;

офіційних трансфертів, що представляють кошти, які безоплатно й безповоротно передаються з одного бюджету в іншій.

Витрати місцевих бюджетів формуються також за загальним і спеціальним фондами. Загальний фонд витрат місцевого бюджету включає фінансування: державного управління; правоохоронної діяльності; освіти; охорони здоров'я; соціального захисту та соціального забезпечення; житлово-комунального господарства; культури і мистецтва; засобів масової інформації; фізичної культури та спорту; будівництва; транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікацій і інформатики; охорони навколишнього середовища; попередження і ліквідацію ситуацій, що не передбачаються, і наслідків стихійного лиха; резервний фонд облдержадміністрації; субвенції та дотації за рахунок державного бюджету.

Спеціальний фонд витрат місцевого бюджету включає фінансування: будівництва, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікацій і інформатики; сільського та лісового господарства; цільових фондів; повернення бюджетних позик; субвенцій на реалізацію інвестиційних проектів.

Забезпечення фінансової спроможності місцевих бюджетів передбачає:

удосконалення системи стратегічного бюджетного планування та фінансового вирівнювання з тим, щоб вони ґрунтувалися на об'єктивних критеріях, гарантованих державою соціальних стандартах, нормативах мінімальної бюджетної забезпеченості, законодавчо визначеному переліку завдань місцевого значення, виконання яких є обов'язковим для органів місцевого самоврядування на всій території України;

розроблення та впровадження бюджетних трансфертів, включаючи дотації, субвенції, субсидії, і механізму їх надання для забезпечення виконання функцій, які зараз виконуються центральними й місцевими органами виконавчої влади і можуть бути делеговані органам місцевого самоврядування;

посилення заінтересованості місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у розширенні й виконанні доходної частини місцевих бюджетів шляхом закріплення за ними на довгостроковій основі часток загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) та трансфертів;

вдосконалення системи місцевих податків і зборів, підвищення їх ролі у формуванні місцевих бюджетів;

планування та фінансування видатків бюджетів усіх рівнів на заходи із соціального захисту та утримання об'єктів соціальної сфери на програмно-цільовій основі, оптимізацію мережі установ, організацій та закладів, що фінансуються з Державного бюджету України та місцевих бюджетів, і чисельності їх штатів;

чітке розмежування видатків з Державного бюджету України та відповідних місцевих бюджетів відповідно до повноважень органів державної влади і органів місцевого самоврядування з урахуванням розподілу на власні й делеговані;

запровадження застосування для обрахування обсягів видатків і доходів місцевих бюджетів коефіцієнтів податкової спроможності територій;

поступовий перехід до взаємовідносин державного бюджету безпосередньо з бюджетом Автономної Республіки Крим, обласними, а також районними бюджетами, бюджетами територіальних громад;

стимулювання місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування до об'єднання на договірних засадах фінансових та інших ресурсів для вирішення місцевих, регіональних та міжрегіональних проблем розвитку, оптимального використання бюджетних коштів;

зміцнення доходної бази місцевих бюджетів шляхом законодавчого закріплення внесення до них податків і зборів (обов'язкових платежів) відокремленими підрозділами господарюючих суб'єктів, що розташовані на відповідних територіях;

завершення переведення місцевих бюджетів на обслуговування органами Державного казначейства України;

впровадження механізмів заохочення заощаджень населення з метою збільшення інвестиційного потенціалу регіонів.

Реалізація цих завдань передбачається у Бюджетному й Податковому кодексах України, шляхом підготовки та внесення відповідних змін до Законів України ЇПро державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України?, ЇПро місцеве самоврядування в Україні?, ЇПро місцеві державні адміністрації?, ЇПро основи містобудування?, інших актів законодавства.

Міжбюджетні відносини - це відносини між державою, Автономною Республікою Крим, областями України ти органами місцевого самоврядування щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовим ресурсами, необхідними для забезпечення економічного й соціального розвитку територій та інших функцій, передбачених Конституцією України.

Контрольні запитання

Які ресурси використовуються у процесі рекреаційно-туристичної діяльності?

Які об'єкти в Україні відносять до ресурсів природоохоронного значення?

В яких областях найбільше історико-культурних пам'яток?

На які групи туристських регіонів за складом, запасами й умовами зосередження рекреаційно - туристичних ресурсів умовно поділяється Україна?

Скільки і які етапи включає методика оцінки ПРП в натуральних показниках?

Чим визначається вплив чинників рекреаційно-туристичних послуг на ефективність використання ресурсного рекреаційно-туристичного потенціалу регіону?

Що таке регіональні фінансові ресурси?

Охарактеризуйте об'єкти накопичення фінансових ресурсів регіону.

Назвіть джерела формування регіональних фінансових ресурсів

Які структурні елементи формують баланс фінансових ресурсів регіону?

Що таке місцеві бюджети, які бюджети до них відносять?

Чим відрізняється бюджет області від обласного бюджету, а зведений бюджет від державного?

Охарактеризуйте поняття «бюджет», «доходи бюджету», «витрати бюджету»,

«профіцит бюджету», «дефіцит бюджету».

Що таке спеціальний і загальний фонд місцевого бюджету?

Охарактеризуйте структуру спеціального фонду місцевого бюджету (за доходами й витратами).

Охарактеризуйте структуру загального фонди місцевого бюджету (за доходами й витратами).

Що таке міжбюджетні відносини?

Що таке фінансова спроможність місцевих бюджетів? Як її можна забезпечити?



Тема 5. Управління розвитком туризму в республіканському (обласному) регіоні

5.1 Мета, принципи, інструменти й важелі управління регіональним

розвитком туризму

Головною метою управління регіональним розвитком туризму є забезпечення збалансованого та комплексного розвитку регіону. Задачі управління регіональним розвитком зводяться до того, щоб забезпечувати:

вибір і обґрунтування пріоритетних напрямів розвитку господарського комплексу

регіону;

ефективне використання регіональних ресурсів;

ефективне функціонування соціально-економічного комплексу регіону;

високий життєвий рівень населення;

збалансоване рішення соціально-економічних задач та збереження якості навколишнього природного середовища;

реструктуризацію господарського комплексу регіону.

Управління регіональним розвитком туризму здійснюється за принципами:

наукової обґрунтованості управлінських рішень, що передбачає їхню якість, засновану на об'єктивних економічних законах і результатах попереднього аналізу рівня регіонального розвитку туризму;

погодженості всіх елементів системи управління регіональним розвитком туризму, що полягає у формулюванні адекватних цілей діяльності й розвитку регіонального рекреаційно-туристичного комплексу, виконанні для їхньої реалізації основних функцій регіонального управління, а також використанні необхідних методів управління при відповідному ресурсному забезпеченні;

раціоналізації діапазону управління регіональним розвитком туризму, що полягає в розробці та функціонуванні ефективних організаційних структур управління, що забезпечують суб'єкту управління відповідну керованість об'єктом управління;

оптимізації співвідношення централізації та децентралізації в процесі управління регіональним розвитком туризму, що полягає у забезпеченні раціонального об'єднання єдиноначальності й делегування повноважень, що дозволяє приймати якісні управлінські рішення і реалізовувати їх у запланований термін;

формування та використання адекватної і достовірної інформації, організації інформаційних потоків для оптимізації й підвищення ефективності управління регіонального розвитку туризму;

максимізації результату управління регіональним розвитком туризму при мінімізації ресурсних витрат, заснованого на одержанні запланованого результату управління при використанні необхідного обсягу природних, матеріально-технічних, фінансових, трудових і інформаційних ресурсів.

Специфіка регіонів визначає можливість використання в процесі управління регіональним розвитком туризму в кожному конкретному випадку набору інструментів, важелів і стимулів, що зумовлені на державному рівні, але відповідальність за формування й ефективне їхнє використання покладається на регіональні органи влади та місцеве самоврядування.

До інструментів управління регіонального розвитку туризму відносяться: регіональна, у тому числі й економічна, соціальна, туристична політика; концепція економічного й соціального розвитку регіону; концепція регіонального розвитку туризму й рекреації в регіоні; стратегія економічного й соціального розвитку регіону; стратегія регіонального розвитку туризму й рекреації в регіоні; регіональний маркетинг програми інвестиційного розвитку туризму в регіоні; баланси: трудових ресурсів регіону; фінансових ресурсів регіону; виробництва й розподілу продукції; зовнішньоторговельний, надання та споживання туристичних та курортно-оздоровчих послуг тощо; місцеві бюджети: бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети і бюджети місцевого самоврядування.

Інструментами управління регіональним розвитком є: заборона, дозвіл, примушення, трансферти, субсидії, премії, позики, кредити, програми, плани розвитку. Інструменти систематизують за ступенем універсальності та широті впливу, виділяючи макроінструменти та мікроінструменти.

Макроінструменти - це загальноекономічні регулятори, які впливають на поведінку багатьох економічних суб'єктів. Ці інструменти мають диференційовані, по кожному з регіонів, параметри (нормативи, ставки тощо) та умови загальнодержавної податкової, кредитної, інвестиційної, соціальної політики. Вони використовуються головним чином для вирівнювання рівнів економічного розвитку регіонів, подолання міжрегіональної диференціації підвищення конкурентоспроможності регіональної економіки.

Мікроінструменти - це регулятори адресного впливу. Вони безпосередньо спрямовані на діяльність суб'єктів регіональної економіки, впливають на власників основних факторів виробництва - праці і капіталу з метою стимулювання їх активної участі в процесі регіонального відтворення. Макро- і мікроінструменти використовуються як центральним урядом, так і регіональними адміністраціями. Однак перші у більшій мірі застосовує центр, а другі - регіональною адміністрацією в управлінні регіональним розвитком. Така інструментальна орієнтація зовсім не виключає того, що центр для реалізації своїх задач може впливати на конкретні об'єкти, а регіональна влада застосовувати податкові, кредитні, цінові важелі впливу на всю економіку регіону.

Основними мікроінструментами є різного роду інвестиції (субсидії і знижки), вони надаються на конкретні об'єкти, які сприяють економічному розвитку регіону, на розширення виробництва експортної продукції, на створення нових технологій і проведення науково-дослідних та дослідницько-конструкторських робіт (НДДКР), на поліпшення якості управління.

Варто всіляко користуватися економічними важелями, що сприяють процесу регулювання регіонального розвитку. Їхній діапазон містить у собі реалізацію економічних ініціатив, спрямованих на впровадження ефективних технологій управління й також звітність по використанню рекреаційно-туристичних ресурсів. Різні інструменти й важелі управління регіональним розвитком туризму не протиставляються, а застосовуються комплексно, вибірково, відповідно до обставин, характеру ситуацій і рівня поведінки людей. Ефективний стимулюючий вплив на економіку регіону отримується від громадського, державного і муніципального секторів. Основними напрямками такої діяльності є реалізація платних послуг підприємствам і населенню, створення виробничої та соціальної інфраструктури за рахунок бюджетів (центрального, регіонального, місцевого), проведення