Туристичні ресурси Куби
Географічне положення та рельєф, клімат і оцінка природних ресурсів Куби. Рослинний і тваринний світ країни. Короткі історичні відомості, етапи та напрямки її розвитку. Політико-адміністративний устрій і соціально-економічний стан Куби, населення.
| Рубрика | Спорт и туризм |
| Вид | лекция |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 21.09.2017 |
| Размер файла | 1,1 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Лекція
Туристичні ресурси Куби
1. Географічне положення та рельєф
Республіка Куба займає острівне положення в Карибському морі, між Північною і Південною Америкою і є воротами до Мексиканської затоки. Куба межує з островами Гаїті та Ямайка, півостровом Флорида (США) і Мексикою. Куба - це щось більше, аніж острів - це архіпелаг. Крім острова, що носить ім'я Куба, - найбільшого в Антильскій гряді і острова Хувентуд, територію країни утворюють безліч дрібних островів та острівців.
Незважаючи на порівняно невеликі розміри території Куби, її природні умови характеризуються дуже істотними розходженнями і великою розмаїтістю. Розмаїтість природних умов Куби багато в чому обумовлена її «серединним» географічним положенням на стику тропіків та субтропіків. За тектонічною будовою Куба належить до Антільсько-Карибської області складчастого поясу Кордильєр. Країна знаходиться в зоні високої сейсмічності (до 7-и балів).
Зі складчастими структурами позв'язані нині сильновиснажені родовища міді. Також наявні руди марганцю, родовища бокситів. Але головне мінеральне багатство Куби, що має світове значення - це запаси руд нікелю у сполученні з кобальтом. Куба добре забезпечена сировинними ресурсами для промисловості будівельних матеріалів. Деякі прибережні райони мають ознаки нафтоносності. Практично повна відсутність паливно-енергетичних ресурсів створює великі труднощі для економічного розвитку.
2. Клімат
Кліматичні умови і ресурси Куби визначаються, насамперед, положенням території безпосередньо до півдня від тропіка, серед акваторії Атлантичного океану, а так само проходженням поблизу острова теплих течій, які утворює Гольфстрім.
Середньомісячні температури води
Куба володіє величезними термічними ресурсами сонячного тепла. Середні місячні температури на рівнинах завжди високі: у січні 22.5оС, у серпні 27.8оС. Але коливання крайніх температур досить значні. Середня максимальна температура на рівнинах перевищує 30°.
Середньодобові температури повітря впродовж року
Відносно висока річна сума опадів - 1380 мм. Рік поділяється не на 4 пори року, а на 2 сезони - сухий та дощовий. Сезон дощів зазвичай триває з травня до жовтня.
Кількість днів з опадами впродовж року
Сухий же сезон переважно починається в листопаді і закінчується в квітні. Середня відносна вологість повітря - 79%.
Досить поширеним явищем на Кубі є урагани. Сезон ураганів починається в червні і триває до листопада, але тут відпочивати в цей час менш ризиковано, ніж на узбережжі Мексиканської затоки. Куба має перевірену систему запобігання стихійних лих, одну з кращих у Карибському регіоні, і добре навчених працівників цивільної служби охорони. Куба має повну систему раннього попередження, а в разі серйозної загрози організовується масова евакуація, щоб звести до мінімуму втрати людського життя. Евакуйовується навіть худоба.
Наслідки урагану «Сенді» у 2012 році, який зачепив Ямайку, Кубу, Багамські Острови, Гаїті та узбережжя Флориди
3. Рослинний і тваринний світ країни
Флора. Флора Куби багата на ендемічні види. Більше половини з 6 700 представників флори на Кубі - ендеміки.
До початку колонізації ліси покривали понад 50% території, нині - лише близько 10%, головним чином в гірських і заболочених районах. Ліси вирубувались під плантації цукрової тростини. На вологих червоних і червоно-коричневих ґрунтах рівнин і низьких схилів ростуть тропічні ліси з численних листопадних і вічнозелених видів, у тому числі королівська пальма та пальма кана. Всього на Кубі близько 90 видів пальм, в тому числі рідкісна доісторична пробкова пальма (Microcycas calocoma), яка з'явилася на Землі ще у крейдовий період та зустрічається тільки у провінції Пінар-дель-Ріо. На острові також зростає 5 видів бананових пальм та багато апельсинових дерев. Серед дерев інших видів особливо цікаві гігантський капок з виступаючим біля основи корінням, фігове дерево хагуей з наземним корінням (з родини лаврових) та пальма барігона, що зростає у піщаних саванах.
Пробкова пальма - ендемічна рослина Куби
На сухіших та кам'янистих грунтах західної (провінція Пінар-дель-Ріо), східної (масив Ніпе-Баракоа) частин острова і на острові Пінос (Хувентуд) можна побачити значні масиви соснових лісів. У деяких більш вологих гірських районах зустрічаються ліси з червоного дерева, гуаякового, кампешевого дерева та цедрели. Для низовинного узбережжя характерні мангрові зарості. Для районів південно-східного узбережжя та деяких інших характерні колючі дрібно-листові чагарники з домішками кактусів та агав.
Фауна Куби також є різноманітною і вирізняється значною кількістю ендеміків. Двадцять видів птахів, які живуть там, не зустрічаються ніде більше, у тому числі й найменша пташка у світі - бджолина колібрі, а також кубинський трогон (національний птах Куби) і феєрично пофарбований кубинський плоскодзьоб. Крім того, ендеміками є майже три чверті з 150 видів рептилій та амфібій (деякі з них до того ж рідкісні - скажімо, кубинський крокодил), що мешкають на Кубі, як і значна частина метеликів та інших тварин.
Бджолина колібрі - найменша пташка на Землі
На сході Куби знайдено кілька популяцій одного з рідкісних видів ссавців - комахоїдного кубинського щілинозуба - «Solenodon cubanus». Цей вид ще недавно вважався вимерлим і був занесений до реєстру зниклих видів. За зовнішнім виглядом нагадує борсука, але відрізняється характерним для комахоїдних довгим носом. Кубинський щілинозуб вперше був описаний німецькими зоологами в 1861 році. За весь минулий з цього моменту час до рук дослідників потрапили всього 37 екземплярів цього ендемічного виду. Вчені пояснюють це тим, що тварини ведуть скритний нічний спосіб життя, велику частину часу вони проводять під землею.
На острові Куба та сусідньому з нею острові Пінос (Хувентуд) мешкає ще один ендемік - чіпкохвоста хутія - це стародавній відокремлений вид роду Capromys. Представники цього роду нагадують величезних щурів, масою в кілька кілограмів. Хутія конеа (Capromys pilorides), що мешкає на Кубі є найбільшим ссавців, які тут мешкають. Тіло цього гризуна досягає 50 сантиметрів, і закінчується майже голим хвостом завдовжки близько 25 сантиметрів. Тваринка має грубе сірувато-коричневе хутро. Зрідка трапляються світлі, майже білі хутії. Цей гризун віддає перевагу велику частину часу проводити на деревах, харчуючись листям і плодами, іноді він ловить дрібних ящірок-аполісів. У скелястих місцевостях хутія може іноді жити і на землі, і навіть рити нори. Крім щелезуба і кажанів, це єдині споконвічні представники ссавців Куби.
На Кубі та прилеглих до неї островах проживає 23 види кажанів.
З 354 видів птахів, що населяють Кубу, багато прилітають тільки на зимівлю. Серед місцевих видів знаменита пташка колібрі, що важить всього 2 грами, а також папуга ара та дрібні грифи.
Папуг ара налічується 17 видів, і всі вони проживають у районах Латинської і Південної Америки. З 354 видів птахів, зареєстрованих на Кубі, 21 вид - ендеміки.
4. Короткі історичні відомості про країну
Колумб відкрив Кубу під час своєї першої подорожі 28 жовтня 1492 р. Сам Колумб думав, що досяг континенту, і тільки в 1508 р., коли Себастьян де Окампо пройшов на своєму кораблі навколо Куби, з'ясувалося, що це острів. У 1512 р. Дієго Веласкес висадився в східній частині острова, в районі нинішнього міста Баракоа, і заснував там поселення; до 1515 р. завдяки йому було засновано сім міст, включаючи Гавану. Історія Куби аналогічна історії інших районів Вест-Індії: пошуки золота і коштовних каменів; винищування індіанців; завезення рабів з Африки; розбрати між правителями; поширення тропічних хвороб; піратські навали на поселення. У 1596 р. Куба отримала статус генерал-капітанства.
Чисельність білого населення Куби збільшилася після 1670 р. внаслідок імміграції з Ямайки, коли остання стала британським володінням. У першій половині XIX ст. сталося переселення на Кубу іспанців з Санто-Домінго, коли частина цього острова, що раніше належала Іспанії, відійшла до Франції. У період з 1812 по 1814 рр. і ще раз з 1820 по 1823 рр., коли в Іспанії діяла ліберальна конституція, Куба мала своїх представників в іспанському парламенті. Подальші 75 років були часом авторитарного правління Іспанії. Однак поступово на острові наростало невдоволення таким становищем. Пожвавлення боротьби проти іспанського панування на Кубі пов'язане з успішними повстаннями в Мексиці і в Південній Америці, а також з суперництвом за панування над островом між США, Францією і Великобританією; одночасно поширювався рух аболіціоністів. Іспанія, в свою чергу, посилювала режим; в 1825 р. на Кубі було введено військовий стан, що супроводжувався скасуванням усіх політичних свобод. У 1812 р. спалахнуло масове повстання рабів, жорстоко придушене іспанцями.
Після перемоги «Півночі» у Громадянській війні США і скасування рабства на Кубі знову почався рух за незалежність. У 1868 р. зростання напруженості призвело до повстання, що ознаменувало початок кровопролитної національно-визвольної Десятирічної війни (1868-1878), яка проходила в основному в межах східних провінцій Куби. США мало не виявилися втягнутими у воєнні дії, особливо після того, як в 1873 р. іспанці захопили у відкритому морі зареєстрований в США корабель «Віргиніус», що перевозив зброю і людей на Кубу, і стратили за обвинуваченням у піратстві близько 40 членів команди і пасажирів, у тому числі громадян США. Десятирічна війна, яка призвела до численних жертв людей і величезних матеріальних збитків, закінчилася підписаним у 1878 р. в Санхоні пактом про припинення військових дій.
У 1898 р. США прийняли рішення про початок війни; поштовхом став вибух американського броненосця «Мейн» в Гаванському порту. 18 квітня спільним рішенням обох палат конгресу президенту США було надано право застосувати збройні сили США на Кубі; наступного дня президент Уїльям Мак-Кінлі підписав наказ про початок блокади Куби американським флотом. 25 квітня США офіційно оголосили Іспанії війну, яка закінчилася капітуляцією Іспанії 12 серпня того ж року. Умови угоди включали відмову іспанського уряду від зазіхань на Кубу і виведення військ з острова. Був створений військовий уряд, який очолив генерал-майор Джон Раттер Брук. За умовами підписаного 10 грудня 1898 р. Паризького договору Іспанія відмовлялася від прав на Кубу, над якою встановлювалася опіка США, що зберігалася протягом 20 років.
Після двох років американської окупації були проведені президентські вибори, перемогу здобув генерал Хосе Мігель Гомес, що приступив до виконання обов'язків 28 січня 1909 року. Подальші роки були відзначені неодноразовими спалахами хвилювань і політичними переворотами. У Першу світову війну Куба вступила на боці союзників, оголосивши війну Німеччині 7 квітня 1917 р.
У 1925 р. посаду президента обійняв генерал Херардо Мачадо-і-Моралес. У період його правління активізувалася участь кубинців в економічному житті країни. Було побудоване шосе, що проходить через весь острів із заходу на схід, заохочувався розвиток туризму. Разом з тим режим Мачадо став одним з найбільш тиранічних, які тільки знала Куба за всю свою історію. Мачадо вніс до Конституції Куби зміни, що дозволили б його переобрання. Економічна депресія посилила політичну кризу. У 1933 р., коли загальний страйк паралізував Гавану, молоді офіцери організували військовий переворот з метою запобігти збройному втручанню США, і в результаті Мачадо був змушений залишити країну. На посаді його змінив д-р Карлос Мануель де Сеспедес-і-Кесада, однак 4 вересня група офіцерів під керівництвом Фульхенсіо Батисти і за підтримки студентства здійснила ще один переворот; вони усунули від командування старших офіцерів і скинули президента Сеспедеса. Його місце зайняв Рамон Грау Сан-Мартин, пізніше - засновник Кубинської революційної партії (так званих «аутентиків»), відомий доктор і професор університету. США, однак, не визнали уряд доктора Грау; розуміючи, що цукрові ринки США, в яких гостру потребу мала Куба, залишаться недоступними, доки кубинський уряд не буде визнаний, Батисту домігся відставки Грау в січні 1934 р. Новий президент, полковник Карлос Мендьєта-і-Монтефур, що обійняв цю посаду на час до виборів, був негайно визнаний Вашингтоном, і в травні 1934 р. США скасували поправку Платта. Таким чином, Куба стала повністю політично незалежною, хоча американці зберегли свою військово-морську базу в Гуантанамо.
Коли термін президентського правління Батисти закінчився, він оголосив вибори відповідно до нової конституції, що забороняла переобрання глави виконавчої влади на другий термін. На цих виборах переміг найлютіший ворог Батисти Рамон Грау Сан-Мартин, якого Батисту змусив піти з посади президента в 1934 р. Цього разу, однак, Батисту не став опротестовувати результати голосування і передав кермо влади Грау, а сам відбув з Куби до Маямі.
Перші два роки Грау доводилося боротися з парламентом, де його противники мали більшість. Починаючи з 1944 р. і до кінця Другої світової війни (в яку Куба вступила невдовзі після нападу на Перл-Харбор), йому були надані надзвичайні повноваження. У 1946 р., після проведення чергових парламентських виборів, положення Грау зміцнилося, тому що його партія («аутентіки») завоювала більшість місць в обох палатах парламенту.
Хоча загалом у період президентського правління Пріо економічне становище Куби було досить благополучним, роки 1949-1951 ознаменувалися інфляцією. Зростання цін змушувало працівників вимагати підвищення заробітної плати, а при відмові роботодавців - оголошувати страйки. Пріо спробував вирішити цю проблему, надаючи субсидії для збільшення заробітної плати, а іноді піддаючи арешту підприємства.
Тим часом корумпованість уряду викликала обурення в рядах правлячої партії. У 1946 р. група незадоволених, які називали себе «ортодоксами», на чолі з сенатором Едуардо (Едді) Чибасом, відкололася й утворила Партію кубинського народу («Ортодоксів»), що продовжувала зростати, незважаючи на самогубство Чибаса в 1951 р. На президентських виборах 1952 р. основна боротьба розгорілася між кандидатом «ортодоксів» Роберто Аграмонте і Карлосом Евія, якого підтримували «аутентіки». Екс-президент Батисту також висунув свою кандидатуру від створеної ним партії Народна дія, однак, на загальну думку, у нього не було шансів на перемогу.
10 березня 1952 р. Батисту, спираючись на молодших офіцерів, здійснив військовий переворот і захопив владу, поклавши тим самим край виборчій кампанії. Він залишався при владі до 1 січня 1959 р., перші два з половиною роки як глава тимчасового уряду, а потім як «конституційний» президент.
Фідель Кастро почав свою революційну діяльність як член Федерації університетських студентів в Гаванському університеті. Пізніше він вступив до лав партії «Ортодоксів» і висувався від неї кандидатом у члени конгресу на виборах, що не відбулися у 1952 р. Після невдалої спроби захоплення військових казарм Монкада в місті Сантьяго-де-Куба 26 липня 1956 р. і дворічного перебування у в'язниці Кастро та його прибічники відправилися до Мексики, де зайнялися підготовкою громадянської війни. 2 грудня 1956 р. вони таємно висадилися на Кубі, невеликий загін дістався гір Сьєрра-Маестра, звідки і почалися бойові дії проти режиму Батисти.
Тим часом відносини з США швидко погіршувалися. У травні 1959 р. проведено аграрну реформу, що включала націоналізацію кубинської цукрової індустрії, де була особливо велика частка американського капіталу.
Головним торговим партнером Куби став СРСР. У 1962 р. на Кубі були встановлені радянські ракети середнього радіусу дії. Коли США здійснили військово-морську блокаду Куби (т.зв. «карантин») і погрожували військовим втручанням, Радянський Союз погодився демонтувати свої ракети в обмін на зобов'язання США не вторгатися на острів. Цей інцидент, відомий як Карибська криза, різко загострив відносини між радянським і кубинським керівництвом; Кастро заявив, що Куба ніколи б не поступилася тиску з боку США.
У зовнішній політиці Кастро намагався зберігати незалежність як від СРСР (що продовжував надавати Кубі широкомасштабну допомогу), так і від Китаю, хоча йому імпонувало тверде переконання китайських лідерів у тому, що збройна боротьба є єдино правильною стратегією для латиноамериканських революціонерів.
У кінці 1960 - на початку 1970-х років збільшилася залежність Куби від СРСР. На економіці країни тяжко позначився провал кампанії з виробництва 10 млн. т цукру в 1970 р., і Куба була змушена просити про збільшення поставок з Радянського Союзу.
Після 10 років застою кубинська економіка у 1970-х - на початку 1980-х років стала швидко розвиватися. При президентові США Форді були розпочаті секретні переговори між США і Кубою, результатом яких могла стати нормалізація відносин між двома країнами, однак переговори були перервані після висадки кубинських військ в Анголі. Проте в 1975 р. адміністрація Форда оголосила про внесення трьох поправок до закону про ембарго. Вони передбачали можливість видачі закордонним філіям американських компаній ліцензій на ведення торгових операцій з Кубою; скасування економічних санкцій (у формі припинення фінансової допомоги) стосовно торгуючих з Кубою країн; дозвіл на дозаправку паливом в американських портах морських суден, що здійснюють торгові рейси на Кубу.
Фідель Кастор - кубинський диктатор, революціонер та політичний діяч, керівник Куби з 1959 по 2008 рік
Після приходу до влади в 1977 р. президента Картера у відносинах Куби з США наступила тимчасова відлига. У цей час були ослаблені обмеження на поїздки громадян з однієї країни в іншу. Картер і Кастро домовилися також про заснування в Гавані і Вашингтоні «комітетів з інтересів», що означало підвищення рівня дипломатичного представництва для обох країн.
У 1980 р. понад 120 тис. кубинських громадян несподівано отримали дозвіл виїхати в США через кубинський порт Марієль і були перевезені в місто Кі-Уест (Флорида) на приватних катерах і човнах. Цей «марієльський вихід» застав зненацька адміністрацію США і призвів до зростання напруженості у відносинах між США і Кубою. Відносини ще більше погіршилися при Рональді Рейгані і Джорджі Буші. Президент Рейган знову заборонив поїздки американців на Кубу, однак, незважаючи на жорсткі заяви, не став відміняти ухвалені при Форді поправки до закону про ембарго. Президент Буш упродовж майже всього терміну свого правління також не чіпав цих поправок, однак у 1992 р. підписав «Закон про демократію на Кубі», в якому положення закону про ембарго були підсилені, а область його дії значно розширена; умовою скасування ембарго ставилося проведення на Кубі вільних і багатопартійних виборів. У 1994 р., після нового масового виїзду кубинських емігрантів до Флориди, між Кубою і США була укладена угода, в рамках якої США погоджувалися надалі приймати не більше 20 тис. кубинських емігрантів на рік. У 1995 р. сенатор Дж. Хелмс і член палати представників Конгресу США Д. Бертон внесли до розгляду Конгресу законопроект «Про свободу Куби і демократичну солідарність» (так званий білль Хелмса - Бертона), що передбачав посилення економічного ембарго і санкцій відносно іноземних компаній, які вступали в торгово-економічні відносини з Кубою. Ухвалення цього закону Конгресом у березні 1996 р. змусило США порвати з рядом важливих торгових партнерів, які прийняли сторону Куби. На самій Кубі тільки в першій половині 1997 р. було створено більше 80 спільних підприємств, що частково фінансувалися іноземними інвесторами. З засудженням США виступила й ООН, однак американський уряд відмовився скасувати ембарго.
З кінця 1990-х років розширювалися зв'язки Куби з країнами ЄС. У 1996 р. європейські держави вперше підтримали в ООН резолюцію із закликом відмінити американського ембарго. В той же час, вони вимагали, щоб на острові дотримувалися основні права людини і були звільнені політв'язні. У 1997 р. Кубу відвідав міністр закордонних справ Канади, який домовився про розвиток економічних і політичних зв'язків. Канада стала одним з головних торгових партнерів країни. На Кубі побував папа Іоанн Павло II. Але вже в 1999 р. репресії проти дисидентів призвели до погіршення взаємин з ЄС і Канадою. Тільки у 2002 р. ЄС відкрила офіційне представництво на Кубі.
5. Політико-адміністративний устрій
Республіка Куба - соціалістична держава. Діє Конституція Республіки Куба, яка схвалена всенародним референдумом 15 лютого 1976 р. і набрала чинності 24 лютого 1976 р., з поправками від липня 1992 р.
Найвищий орган державної влади - Національна асамблея народної влади, яка з числа своїх депутатів обирає Державну раду, що складається з голови, першого заступника голови, 5 заступників голови, секретаря і 2З членів. Державна рада є постійно діючим органом Національної асамблеї народної влади, який представляє її між сесіями і втілює в життя її рішення. Державна рада підзвітна Національній асамблеї народної влади. Термін повноважень Державної влади закінчується при завершенні виборів нової асамблеї. Голова Державної ради є главою держави і уряду, очолює Раду національної оборони.
Нинішню Державну раду Республіки Куба (Consejo de Estado de Republica de Cuba) обрано 15 березня 199З р. Голова - Фідель Кастор. Перший заступник голови - Рауль Кастро.
Законодавчий орган - Національна асамблея народної влади, депутати якої обираються загальним прямим таємним голосуванням. Термін повноважень Національної асамблеї народної влади - 5 років. На першій сесії Національна асамблея народної влади з числа своїх депутатів обирає голову, заступника голови і секретаря.
Національна асамблея народної влади (Asamblea Nacional del Poder Popular) обрана 24 лютого 199З р. Кількість депутатів - 589.
Найвищим виконавчим органом влади є Рада Міністрів Республіки Куба (уряд), члени якої подаються на затвердження Національній асамблеї народної влади головою Державної ради. Рада Міністрів підпорядкована і звітує про свою діяльність перед Національною асамблеєю народної влади.
Рада Міністрів Республіки Куба (Consejo de ministros de Republica de Cuba) затверджена 28 грудня 1986 р. на сесії Національної асамблеї народної влади. Реорганізована 25 cічня 1995 р. Останні зміни проведені в 1997 р.
Політичні партії. Комуністична партія Куби - КП Куби (Partido Comunista de Cuba - PCC). Створена 16 квітня 1961 р. у результаті обєднання під єдиним керівництвом на основі марксизму-ленінізму революційно-демократичних організацій: Народно-соціалістичної (комуністичної) партії Куби, заснованої в 1925 р.; «Руху 26 липня» і «Революційного директорату 1З березня». До червня 1961 р. вищезгадані організації почали називатись Об'єднаними революційними організаціями. У 1962-196З рр. Об'єднані революційні організації були перетворені в Єдину партію соціалістичної революції Куби (ЄПСРК). З жовтня 1965 р. було завершено організаційне оформлення партії - ЄПСРК була перейменована в Комуністичну партію Куби, обрано її центральні керівні органи. Налічує близько 720 тис. чол. (грудень 1994 р.) ІV з'їзд відбувся 10-14 жовтня 1991 р. в Сантьяго-де-Куба. Найвищий орган партії - з'їзд, який обирає Центральний комітет (ЦК). ЦК зі свого складу обирає Політбюро ЦК (у складі 25 чол.). Перший секретар ЦК КП Куби був Фідель Кастро, другий - Рауль Кастро.
21 березня 2011 Кастро оголосив про намір піти у відставку з посади Першого секретаря ЦК Компартії Куби.
19 квітня 2011 на закритті VI з'їзду Компартії Куби стало відомо, що Фідель Кастро залишив посаду Першого секретаря ЦК партії, новим Першим секретарем став Рауль Кастро.
Адміністративно, Куба поділяється на чотирнадцять провінцій та 1 особливе муніципальне утворення, що не входить до складу провінцій. У серпні 2010 року Кубинською Національно асамблеєю було прийнято розділити провінцію Гавана на дві провінції: Артеміса (яка включає в себе 3 східних муніципалітети сусідньої Пінар-дель-Ріо) та Майябеке. Нові провінції розпочали функціонувати з 1 січня 2011 року.
6. Соціально-економічний розвиток країни
Держава, яка перебуває під тривалим і міцним диктатом Фіделя Кастро, повністю контролює всю зовнішню торгівлю і впливає на внутрішню економіку. Держава здійснила декілька реформ за останні кілька років, метою яких було підвищення стимулювання праці, подолання серйозного недоліку у продовольчих товарах і товарах народного споживання, поліпшити якість сектора послуг.
Централізоване планування було запроваджене на Кубі в 1960-х роках за рекомендацією радянських фахівців. У другій половині 1960-х років кубинське керівництво відмовилося від цієї практики і перейшло до економічних експериментів, які базувалися на моральному заохоченні працівників, що не принесло очікуваних результатів і змусило повернутися до так званої системи планування. Під час економічної кризи на початку 1990-х років центральне керування було скасоване, а його функції передані Міністерству економіки і планування. При цьому державні підприємства й організації отримали автономію і можливість розпоряджатися прибутком.
Роль ринку в країні мінімальна, оскільки розподіл засобів і проміжних товарів проводиться плануючими органами, а більшість споживчих товарів розподіляються централізовано через систему нормування. Розмір заробітної плати встановлюється також централізований, а системи обслуговування населення підпорядковані державі. В межах «приватного» сільськогосподарського сектора в значному об'ємі практикується бартер (свого роду натуральний товарообмін), проте продаж надлишків сільськогосподарської продукції міським жителям різко обмежена, а у ряді випадків розцінюється як злочин.
Куба - аграрно-індустріальна країна. Основні галузі промисловості: цукрова, нафтова, харчова, тютюнова, текстильна, хімічна, паперова, деревообробна, нікелева, цементна, сільськогосподарське машинобудування.
В цілому економіка Куби, незважаючи на різкі коливання показників в окремі роки, поступово росла в 1940-1950-х роках, знаходилася в стані застою або фактичного спаду в 1960-х роках, а на 1970-х - початку 1980-х років стала швидко розвиватися. Обсяг реального сукупного суспільного продукту (національний прибуток без урахування окремих елементів сфери послуг) в період з 1975 по 1985 щорічно зростав в середньому на 5,7%. На початку 1990-х років відбулося різке (на 35%) падіння виробництва, викликане розривом зв'язків з більшістю торгових партнерів Куби з колишнього соціалістичного табору.
Галузева структура господарства
Куба - єдина соціалістична держава в Західній півкулі. Соціалістичний лад був встановлений в 1960-і роки, внаслідок перемоги масового революційного руху під керівництвом Ф. Кастро 1 січня 1959. Внаслідок цього Куба зазнала жорсткого бойкоту зі сторони США. Економіка Куби є однією з найбільш націоналізованих у світі. До кінця 1970-х років в приватному секторі знаходилося всього 25% сільського господарства, 7% транспорту, 1% засобів зв'язку і менше за 1% риболовецького флоту. Донедавна економіка країни була жорстко плановою. Під час економічної кризи початку 1990-х років державні підприємства і організації отримали більшу автономію і можливість розпоряджатися прибутком. Роль ринку в країні мінімальна. Але з метою виходу з кризи керівництво країни здійснює реформи, направлені на поступове впровадження елементів ринкової економіки. Не відмовляючись від централізованого керівництва економікою, воно пішло на підвищення господарської самостійності державних підприємств, лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності, створення мережі комерційних банківських структур. Такі заходи, як легалізація долара, створення спільних підприємств і дозвіл іноземних інвестицій, відкриття ринків сільгосппродукції, дозвіл ряду видів індивідуальної трудової діяльності і інш. припинили процес стагнації економіки і зумовили позитивну динаміку ВВП: 2,5% зростання в 1995, 7,8% у 1996, 2,5% у 1997, 1,2 - у 2000. Для другої половини 1990-х років характерний незбалансований розвиток окремих галузей; зростання досягнуто в основному за рахунок експортних галузей добувної промисловості (виробництво нікелю в 1998 зросло на 12%) і міжнародного туризму.
Зовнішні економічні зв'язки Куби. Зовнішньоторговельні відносини є прерогативою держави. У 2013 р експорт країни склав - $ 2,5 млрд., імпорт - $ 8,9 млрд. Таким чином, сальдо зовнішньоторговельного обороту негативне - 6,4 млрд. доларів. Продовження збільшення рівня імпорту і дефіцит торгового балансу є серйозною проблемою для кубинської економіки.
Головні статті експорту Куби - цукор (80% валютних надходжень), нікель, сигари, рибопродукти, напої, кава. Куба також експортує послуги своїх лікарів і медичного персоналу до інших країн. Країна купує паливо, промислову сировину та матеріали, машини, обладнання, транспортні засоби, кукурудзу і пшеницю. Іноземний капітал проникає в провідні галузі господарства (обробну, нафтову, тютюнову, видобувну промисловість, будівництво). Основні інвестори Куби - Іспанія, Канада, Італія, Франція, Великої Британії, Нідерланди та ін. У 2014 р опубліковано новий закон про іноземні інвестиції, спрямований на залучення іноземного капіталу в економіку країни і такий, що припускає значне зниження податків та інвестиційну безпеку. Одним із пріоритетів зовнішньоекономічної діяльності є створення вільних економічних зон (Вахай, Берроа, Маріель і т.д.). Важливим джерелом іноземної валюти на Кубі є туризм.
До розпаду СРСР понад 3/4 зовнішньоторговельних обсягів припадали на країни соціалістичного табору (зокрема, понад 60% - на торгівлю з СРСР). Зараз головними торговельними партнерами Куби є Канада, Китай, Венесуела, Іспанія та Бразилія.
7. Населення та культура
географічний населення туристичний
Населення Куби складає 11,4 млн. осіб. Кубинці складають 95%. У свою чергу, вони поділяються на креолів (нащадків іспанців і інших європейських поселенців, мулатів і негрів. Вважається, що до кінця XIX століття на Кубу було привезено з Африки близько мільйона негрів-рабів.
Дані про расовий складі Куби досить суперечливі. Згідно з офіційними даними, населення Куби 65,1% становлять білі, мулати - 24,8%, негри - 10,1% (2006 р). За інформацією Інституту кубинських досліджень при Університеті Майамі, 68% кубинців - негри і мулати. Міжнародна група захисту прав меншин стверджує, що 51% населення складають мулати.
Расовий склад населення Куби (2009 р.)
Є на острові досить численна китайська колонія, що виникла в результаті стимулювання іспанцями імміграції після припинення торгівлі рабами. На острові Пінос живуть нащадки японських переселенців. У східних районах Куби - переселенці з Гаїті.
У провінції Орьенте є корінне індіанське населення, змішаних з кубинцями, але зберегло елементи самобутньої культури.
Зростання населення характеризується такими даними (тис, осіб.): 2049 у 1907, 2889 у 1919, 3962,3 в 1931, 4778,6 в 1943 і 5829 у 1953.
Збільшення населення відбувалось як за рахунок природного приросту, так і за рахунок імміграції. Після перемоги революції чисельність населення зросла з 6692,7 тис. осіб у 959 до 8553,4 тис. чол. в 1970. Річний показник зростання кубинського населення наближається до показників розвинутих країн: з 26,4 на тисячу жителів у 1964 році він скоротився до 4,5 у 1998 році. Народжуваність скоротилася з 34,3 на тисячу мешканців у 1965 році до 13,8 в 1998 році.
Щільність населення на Кубі складає 103,5 людини на квадратний кілометр (за даними 2010 року); населення в основному зосереджене в містах. На тисячу жінок припадає 999 чоловіків (за даними 2010 року).
Щільність населення Куби, осіб/км2 (2010 р.)
Характерною для Куби є висока частка дітей та молоді (населення, віком до 16 років становить понад 40% населення).
Основна релігія - католицизм. Зустрічаються так само протестанти, баптисти і деякі інші групи віруючих. Серед віруючої частини негритянського населення, зберігаються різні африканські вірування. А також афро-християнські і «Спіритичні» секти.
На Кубі завжди був розвинутий атеїзм. Революційні перетворення ще збільшили кількість атеїстів, особливо серед молоді. На Кубі церква відділена від держави. Віруючі беруть участь у трудовому і громадському житті народу. Після завоювання Куби треба було біля 3-х сторіч для того, щоб чисельність населення острова стало приблизно такий же, як до іспанського завоювання.
Релігійний склад населення Куби
Культура Куби - це сплав етнічних традицій, принесених з різних куточків світу. У старожитні часи раби, змішуючись зі своїми господарями, створили сучасних мулатів. Пізніше люди з Росії, Китаю та інших європейських держав довершили формування сучасного вигляду Куби. Проте, у кубинського народу і його культури 3 основних корені. По-перше, це аборигени, які населяли острів до його завоювання конкістадорами. Але їхній вплив на формування сучасного кубинського етносу майже непомітний, адже майже всі вони були винищені завойовниками. А от іспанці та африканці стали основою сучасної Куби. Перші мігрували з метрополії в різні періоди історії. У перші століття після завоювання Куби, в основному, це були жителі Південної Іспанії. Пізніше, відбувалися масові міграції з Канарських островів, Галісії й Каталонії. Згодом переселенці зі Східної Європи та Китаю довершили формування унікальних народностей, що представляють сучасну Кубу.
Африканське коріння вплинуло на формування кубинської культури. Споконвічно завезені на острів раби походили з 5 різних етнічних груп. Працюючи разом на плантаціях, носії різних африканських традицій створювали нові культурні співтовариства. Ще до скасування рабства, поступово почався процес змішання рабів та їхніх білих хазяїв, який привів до формування нового народу й нової культури, відмінної від своїх джерел. У мистецтві Куби знайшла також своє відбиття й багатовікова боротьба за незалежність.
Сьогодні Куба є одним з визнаних світових культурних центрів. Щорічно тут проходять міжнародні виставки й симпозіуми. Письменники, художники, поети й музиканти із усього світу приїжджають сюди, щоб назавжди запам'ятати подих Волі, увібрати в себе вигадливо переплетені традиції цього дивного народу й передати у своїх витворах ці почуття тим, кому не пощастило побувати на Кубі.
Із всіх видів мистецтва, без сумнівів, музика найбільше вплинула на формування особистості кубинця. Кажуть, що жителі Острова Свободи співають розмовляючи і танцюють, проходячи по вулицях. Музика розвивалася стрімко й активно. Перші поселенці привезли із собою свої музичні інструменти - гітару та віуелу, проте африканці приїхали голіруч, їм було заборонено спілкуватися на їхніх діалектах, молитися своїм богам і дотримуватися своїх традицій, але вони не скорилися і стали шукати нові види деревини й музичних інструментів, які дозволили б утворювати такий звук, до якого вони звикли на батьківщині.
Кубинська віхуела
Так у суміші культур і народилася кубинська музика. Згодом на неї вплинули нові іммігранти з Канарських островів, а також американці, у часи їхнього панування над Островом.
Національна кухня. У кубинській кухні простежується вплив різних європейських, африканських і навіть китайських кулінарних шкіл. Це змішання призвело до того, що навіть бувалі мандрівники, яких не здивувати екзотикою, визнають: не обов'язково в її пошуках мандрувати по всьому світу - достатньо один раз відвідати Кубу.
Задовго до того, як сюди прибули перші європейці (а це відбулося п'ять століть тому), місцеві жителі їли ананаси, а також до цих пір майже невідомі українським гурманам гуанабану, чірімойю, мамей, гуаяву і Мараньйон.
До цього меню іспанські конкістадори додали яловичину і свинину, вершкове масло, овочі та вино. Саме іспанці завезли на острів солону сушену тріску. Впродовж століть, незважаючи на достаток свіжої риби, солона тріска залишається у кубинців одним з найбільш затребуваних продуктів. Взагалі, завдяки колонізаторам, креольська кухня набула витонченості, що проявилося, наприклад, у способі приготування яєць. На Кубі стали готувати пишні омлети з начинками з шматочків м'яса, овочів або морепродуктів.
Африканські раби, які з'явилися тут дещо пізніше, теж збагатили місцеву кухню, навчивши кубинців готувати страви з коренеплодів типу Ньяма і Маланг. Ніде, крім Куби, у гурманів не буде можливості спробувати ритуальну афро-кубинську страву «Кімбомбо». Це одночасно витвір кулінарного мистецтва і жертвоприношення африканським богам, зокрема, одному з головних в афро-кубинському пантеоні - богу Чанго. Останню лепту у формування унікальної кубинської кухні в середині XIX століття внесли китайські емігранти, кулінарні пристрасті яких просто не могли не позначитись на смаках островитян. Вихідці з Китаю привнесли до креольської кухні страви з рису, який з часом став невід'ємною частиною кубинського меню. А ось тридцятирічна дружба з СРСР практично не залишила в ньому й сліду. Пам'ять простих кубинців зберегла лише горілку «Столичну» та радянські консерви, а особливо тушонку, яку тут до цих пір часто згадують, називаючи її «карне руса» - російське м'ясо.
У цілому вибір продуктів, які використовують місцеві господині, невеликий. З м'яса кубинці воліють свинину й курятину, у меншій мірі - яловичину та баранину, із зернових - рис та кукурудзу. Їжу тут люблять приправляти соусами. Найпопулярніший з них - креольський - з томатів, цибулі, перцю, часнику та олії, а також соус Мохо з часнику, зелені, лимонного соку, рослинного масла та перцю.
Гастрономічні особливості різних районів країни прийнято пояснювати різним темпераментом їх жителів. Так, у жаркому Сантьяго-де-Куба і взагалі у східній частині острова готують більш пряну гостру їжу. У центральній і західній частині у пошані кокосовий горіх та шоколад. Наприклад, для смаження там використовується виключно кокосова олія та кокосове молоко.
Про те, що кубинці підходять назв страв творчо, свідчить хоча б найпоширеніша страва «Маври та християни» - рис з чорними бобами. Звідки вона взялася, навряд чи хто-небудь зможе пояснити, тим більше що впливу маврів на гастрономічні традиції Куби не вдалося поки виявити жодному кулінару. Дехто говорить, що назва походить від кольору: квасоля (маври) - темна, а рис (християни) - білий, але це лише одна з версій. Ще на Кубі є страва під назвою «Старий одяг» - з рубленого м'яса з креольським соусом, шматочки якого, на думку кубинців, зовні нагадують обрізки тканини.
Квасоля різних кольорів - біла, червона і чорна - взагалі досить широко використовується в приготуванні їжі. Так, з чорних бобів кубинці готують смачний суп - потах. Дуже популярна тут знаменита страва конгрі - з червоної квасолі з рисом, в яку додають іспанські копчені ковбаски «чорісо». А своїм національною стравою кубинці вважають юшку ахіако, в якій об'єдналися майже всі інгредієнти кубинської кухні, за винятком хіба що дарів моря. Як це не дивно, в країні, що омивається з усіх сторін морями, морепродукти не прижилися. Місцеві жителі практично байдуже ставляться до делікатесів з омарів та креветок, віддаючи перевагу океанічній рибі, наприклад, морському окуню. Кубинці впевнені, що ахіако - не тільки їх внесок у світову кулінарію, але й уособлення особливого кубинського стилю, який об'єднав кулінарні традиції чотирьох континентів.
Особливе місце в кубинській кулінарії займають банани. Їх, звичайно, їдять і в сирому вигляді, але на стіл воліють подавати у вигляді густого супу або засмаженими. Причому смажать і достиглі, жовті, і зелені банани. Як закуску або легку вечерю господині готують салат з авокадо, в який на свій розсуд можуть додати лосося, манго чи ананас, не забуваючи при цьому полити скибочки авокадо соком лимона-лайма.
Зазвичай кожне туристичний заклад пропонує, серед інших, власний фірмовий коктейль. Найзнаменитіші кубинські коктейлі - це «мохіто», «мулата», «Саоко», «Куба Лібре» і особливо «дайкірі», що вважається одним з десяти найвідоміших коктейлів світу.
8. Туристична інфраструктура
У 2007 році влада Куби виділила понад $ 185 мільйонів на реконструкцію 200 об'єктів туристичної інфраструктури - готелів, парків, гольф-і яхт-клубів. План розвитку туризму спрямований на те, щоб зробити Кубу більш конкурентоспроможною на туристичному ринку до 2012 року.
Зокрема, на Кубі планується відкрити понад 30 готелів на 10 тисяч додаткових готельних номерів сумарно, створити 26 нових розважальних парків, включаючи десять гольф-клубів, а також побудувати 50 невеликих готелів для сімейного відпочинку за системою «все включено». Понад $ 160 мільйонів будуть витрачені на розвиток інфраструктури відпочинку, не пов'язаної з готелями, - будівництво гольф-і яхт-клубів, аквапарків.
Крім того, з 2007 року почали діяти нові правила проходження митного та паспортного контролю у кубинських міжнародних аеропортах. Головна мета нововведень - максимально скоротити час перебування пасажира в аеропорту і спростити процедуру оформлення документів.
В найближчий час Куба має намір зробити акцент на розвитку туризму у північних районах провінції Камагуей (Camaguey). Понад 120 кілометрів білосніжних пляжів, відгороджених від хвиль Атлантики протяжними кораловими рифами, цілком можуть скласти конкуренцію популярному курорту Варадеро. Зараз готелі регіону мають у цілому 1,5 тисячами номерів. У рамках реалізації нової програми тут будуть побудовані 25 нових готелів і створена відповідна інфраструктура.
Величезна кількість готелів різних рівнів впродовж року приймає понад мільйон туристів. Оснащення приміщень і обслуговування мешканців не поступається за своїм рівнем кращим готелям Європи, хоча коштує все це помітно дешевше. Тут можна вибрати для себе готель будь-якого цінового сегменту, при цьому сервіс не постраждає. Традиційною послугою є надання постояльцям можливості відпочивати на власному пляжі без додаткової оплати лежаків, парасольок та рушників. У номерах обов'язкова система регулювання клімату, телебачення, бар та сейф. Готельні ресторани забезпечують гостей бездоганним меню з можливістю вибору між шведським столом та замовленням.
Готелі піклуються про розваги для своїх гостей, пропонуючи їм різні шоу, анімацію та спортивно-розважальні програми. У туристів завжди є вибір цінового рівня наданих послуг.
Найвимогливіші клієнти, як правило, зупиняються в VIP-готелях з високим рівнем обслуговування та благоустрою. В інфраструктуру таких готелів обов'язково інтегровані салони краси, SPA-центри, фешенебельні ресторани, велика кількість організацій побутового обслуговування.
Люди, котрі бажають не розлучатися під час відпочинку зі своїми близькими, зазвичай зупиняються у сімейних готелях. Їх особливість полягає у спеціальному режимі функціонування служб готелю, яке спрямоване на повноцінне задоволення потреб, як дорослих, так і дітей. Тут працюють фахівці-педагоги, використовуються дитячі навчальні та розважальні програми, номери оснащені відповідними меблями та обладнанням. Вони також передбачають ресторани і бари, боулінги, Інтернет-кафе, SPA-комплекси і багато іншого.
Декілька кубинських готелів призначені спеціально для прийому молодих постояльців. Це молодіжні готелі, що входять в мережу «Sol Melia», які пропонують гарне харчування «все включено», яскраву анімацію та модні DJ-програми.
Основні транспортні системи Куби були побудовані до революції: центральна залізниця - на початку XX століття, центральна автомагістраль - у 1930-х роках, авіаційне сполучення у 1940-х роках. Впродовж 1960-1970-х років стан залізничної мережі погіршився, а довжина шосейних та грунтових доріг зросла майже вдвічі. Наприкінці 1980-х років на Кубі було 13116 км доріг з твердим покриттям. Одним з досягнень післяреволюційної Куби стало створення торгового флоту: якщо у 1959 році в країні було лише 14 морських суден водотоннажністю 58000 т, то до 1989 року Куба володіла 117 суднами. Однак у 1990-х роках робота кубинського торговельного флоту була практично паралізована через відсутність палива у зв'язку з різким скороченням поставок російської нафти.
Авіаційний транспорт. На Кубі існують місцеві авіамаршрути. Для іноземців вони досить дорогі.
Схема розміщення аеропортів на території країни
Автобусне сполучення. Кубинський автобус - це основний міський транспорт. Він становить частину міської культури Куби і ласкаво йменується «camello» (верблюд). Розкладу руху міських автобусних маршрутів немає. Проїзд у міському автобусі коштує 10 сентаво. Також на Кубі є автобуси, які призначені для поїздок на далекі відстані. Їх називають «gua-gua».
Залізничний транспорт. Відправлення поїздів нерідко відміняють. Для іноземців ціни на квитки у 20 разів вищі, ніж для місцевих жителів. Наприклад, з Гавани до Камагуей, який розташованого в центрі країни, іноземець доїде за $ 19,5, а кубинець - за 19,5 песо. Потяги дуже часто запізнюються, деколи на 20 годин.
Місцевий транспорт. Транспорт тутешніх селян і міської бідноти - «екологічно чистий» велосипед. Напрокат велосипед можна взяти в готелях або в місцевих жителів. Ціни відрізняються залежно від «совісті» господарів - від $ 1 на день до $ 1 на годину. Існують спеціальні велостоянки за 1-2 песо.
Таксі. У Гавані є три компанії таксі, всі державні. «Cubanacan» - найдорожча, обслуговують мерседеси; «Turistaxi» - обслуговують японські сірі малолітражки з кондиціонерами; «Panataxi» - обслуговують «Лади», зовсім недорого, але ця компанія працює тільки в столиці. У провінції, в готелях і в туристичних центрах можна знайти таксі «Cubanacan» і «Turistaxi». Надійніше зловити таксі біля входу в готель. На вокзалах є міжміські автобуси та групові таксі, які є дешевшими. Вони курсують між містами.
Оренда автомобіля. Для оренди досить мати при собі закордонний паспорт або картку готелю. Для пересування островом найзручніше орендувати автомобіль. Разом зі страховкою (близько $ 10) це буде коштувати від 50 до 75 доларів на день.
9. Обмін валют та митні обмеження
Національна одиниця Куби - кубинський песо, що дорівнює 100 сентаво. Ввозити іноземну валюту на Кубу можна в будь-якій кількості, а ось вивіз кубинської валюти забороняється.
У країні поширені операції з міжнародними пластиковими картками з простим обміном з міжнародної валюти на гроші Куби. Іноземці можуть розрахуватися конвертованими песо «CUC» на підставі резолюції Центробанку від 09-04-2005 р. Зокрема в портах на місцях стоянки суден, на причалах, в терміналах і в зонах безмитної торгівлі duty free всі ціни вказуються в конвертованих песо, хоча можна розрахуватися дол. США з комісією у 10%.
У країні по суті перебувають в обігу 2 види грошей Куби:
· внутрішні песо перебувають в обігу як внутрішні гроші Куби, що використовуються при розрахунках з туристами.
· конвертований песо. Ця валюта прив'язана до курсу USD. Розрахуватися в магазинах можна тільки цією валютою на Кубі і ніякою іншою. На конвертованих песо є напис «pesos covertibles».
Іноземна валюта на Кубі у вигляді грошей (євро, англійські фунти, канадські долари і швейцарські франки) обмінюються на гроші Куби без комісії, лише за міжнародним курсом обміну валюти. Валюту на Кубі можна змінити: в обмінних конторах CADECA; в аеропорту прибуття або відльоту; в банках.
Іноземці, які відвідують Кубу, повинні мати візу, видану кубинським консульством за кордоном. Якщо перебування в країні перевищує термін, який вказаний у візі, її можна продовжити в головних готелях.
При вильоті з країни пасажири повинні сплатити аеропортний збір - 20 доларів США. Туристи не повинні заповнювати митну декларацію. Вільним від митних зборів є ввезення в країну особистих речей в розумних межах.
Забороняється ввозити на Кубу автомашини, мотоцикли та запасні частини до них; наркотики та всі види порнографічних матеріалів; кубинські грошові знаки, за винятком тих випадків, коли їх мають при собі пасажири, що прибувають з країн, з якими Куба підписала двосторонні угоди з даного питання; вогнепальну зброю, за винятком рушниць для спортивної полювання, що належать туристам, які приїжджають в країну з цією метою і мають відповідний дозвіл, що видається на Кубі після прибуття.
Якщо туристи під час перебування на Кубі купують в магазинах товари тривалого користування або цінності, то вони повинні мати відповідний чек на покупку, щоб пред'явити його при виїзді. Дозволяється безмитне вивезення не більше 4 коробок місцевих сигар при пред'явленні чека.
Не допускається вивезення з країни предметів, що є національним надбанням, дорогоцінних металів, морських раковин, предметів старовини та деяких видів рослин і тварин.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Загальна характеристика Миколаївської області, її географічне положення, особливості клімату, рослинний та тваринний світ. Природно-рекреаційні ресурси Миколаївської області. Аналіз сучасного стану та оцінка перспектив розвитку туризму в даному регіоні.
курсовая работа [41,3 K], добавлен 27.03.2011Географічне і внутрішньополітичне положення Греції, її природно-кліматичні, соціально-економічні та культурно-історичні ресурси. Структура туристських потоків та рівень розвитку туризму в даній державі, аналіз їх використання українськими туроператорами.
курсовая работа [68,5 K], добавлен 28.04.2014Фізико-географічна характеристика Швейцарії та її державно-адміністративний устрій. Природно-рекреаційні та історико-культурні ресурси країни. Проведення державної політики, що сприяє розвитку територіальної структури туристичних ресурсів держави.
реферат [515,1 K], добавлен 19.09.2012Туристичні ресурси: поняття, класифікація. Соціально-економічні передумови розвитку туризму в Німеччині. Характеристика природних та культурно-історичних ресурсів країни. Карта орієнтації виробництва регіонів. Гірськолижні курорти та біосоціальні ресурси.
курсовая работа [3,4 M], добавлен 02.01.2014Географічне і економіко-географічне положення Кіпру. Природні та історико-культурні ресурси, природоохоронні території, соціально-економічні умови країни. Розвиток рекреаційного господарства і туризму. Туристичні і курортні центри, їх характеристика.
курсовая работа [43,1 K], добавлен 20.05.2014Фізико-географічне положення та державно-адміністративний устрій Іспанії. Природно-кліматичні умови та історико-культурні ресурси країни. Курорти держави як складова розвитку туристичного ринку. Просування іспанського туризму на міжнародних ринках.
курсовая работа [4,0 M], добавлен 06.03.2015Основні відомості про Бразилію - одну з найбільших країн світу як за величиною території, так і за кількістю населення. Особливості природного потенціалу Бразилії. Визначні історико-культурні пам’ятки цієї країни. Напрямки розвитку туристичної галузі.
реферат [28,3 K], добавлен 10.11.2010Туристичні та рекреаційні ресурси України та основні статистичні показники розвитку галузі. Проблема інфраструктурного облаштування території країни. Комплексна оцінка геотуристичної унікальності Криму, особливості його історико-культурних ресурсів.
курсовая работа [50,3 K], добавлен 22.02.2011Аналіз та оцінка рекреаційно-туристичних ресурсів Донецької області. Коротка історія формування території області. Географічні аспекти формування рекреаційно-туристичних ресурсів області. Архітектурно-історичні, подійні, рекреаційно-туристичні ресурси.
курсовая работа [68,5 K], добавлен 24.03.2011Загальні передумови розвитку туризму в Словаччині. Політико-географічна характеристика країни. Особливості природного середовища, історичного та економічного розвитку. Туристичні ресурси країни: курорти, готельно-ресторанна структура. Робота митниці.
реферат [180,3 K], добавлен 18.12.2010
