Размещено на http://www.allbest.ru/

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ

ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

ЛЬВІВСЬКЕ ДЕРЖАВНЕ УЧИЛИЩЕ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

«РОЗВИТОК ФІЗИЧНИХ ЯКОСТЕЙ ВЕЛОСИПЕДИСТІВ 15-16 РІЧНОГО ВІКУ ДО ГОНОК НА ТРЕКУ (НА ПРИКЛАДІ ГОНКИ ПЕРЕСЛІДУВАННЯ)»

«Фізичне виховання»

Львів 2013

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФІЗИЧНИХ ЯКОСТЕЙ ВЕЛОСИПЕДИСТІВ У ШВИДКІСНО-СИЛОВИХ ВИДАХ СПОРТУ

1.1 Характеристика сили як фізичної якості людини

1.2 Характеристика бистрості як фізичної якості людини

1.3 Характеристика витривалості як фізичної якості людини

1.4 Характеристика координаційних здібностей

1.4.1 Фактори, що визначають спритність

1.4.2 Здатність до збереження рівноваги

1.4.3 Здатність відчувати ритм

РОЗДІЛ 2. ОCНОВИ МЕТОДИКИ РОЗВИТКУ ФІЗИЧНИХ ЯКОСТЕЙ

2.1 Методика розвитку максимальної сили

2.2 Методика розвитку швидкісної сили

2.3 Методика розвитку вибухової сили

2.4 Засоби силової підготовки

2.5 Методика вдосконалення швидкості рухових реакцій

2.6 Методика розвитку швидкісної витривалості

2.7 Методика розвитку силової витривалості

2.8 .Методика вдосконалення загальної витривалості

2.9 Основи методики розвитку спритності

РОЗДІЛ 3. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФІЗИЧНИХ ЯКОСТЕЙ ЮНАКІВ У ВЕЛОСПОРТІ

3.1 Прояв бистроти в індивідуальній гонці

3.2 Характеристика бистроти у велоспорті

3.3 Характеристика сили у велоспорті

3.4 Характеристика витривалості у велоспорті

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Велосипедний спорт - це один з багатьох доступних видів спорту в Україні та за кордоном. У деяких країнах велосипед вважається одним з основних засобів пересування. Їзда на велосипеді - це чудовий спосіб завжди підтримувати себе у хорошій формі, здоровий і гармонійний відпочинок від буденних справ, зручний і швидкий спосіб пересування.

Діти обожнюють кататися на велосипеді, зазвичай легко освоюють технологію їзди. В Україні в спортивних школах і секціях сотні дітей займаються велоспортом. Велосипедний спорт - це прекрасний спосіб підвищити свій функціональний і психічний стан організму. Він допомагає розвивати такі фізичні якості, як сила, бистроту, витривалість, спритність.

Навчання і тренування - це єдиний процес, в якому спортсмен тренується, набуває нові навички, а тренуючись, закріплює набуті навички, вдосконалює майстерність, що постійно змінюється .

Специфікою прояву фізичних якостей у велосипедному спорті є співвідношення силових і швидкісних характеристик педалювання у змаганнях. Пошук шляхів ефективного використання велосипедистами підвищених передавальних співвідношень в змаганнях тісно пов'язаний з питаннями розробки відповідних тренувальних програм. Велосипедисти часто змагаються, протягом року. Так вони починають брати участь у змаганнях з лютого місяця й закінчують пізньою осінню. Особливий інтерес представляють співвідношення числа стартів змагань, а також процентний вираз об'ємів навантаження змагання до загального об'єму спеціального навантаження. Їзда на велосипеді є циклічною вправою й характеризується ряд особливостей, котрі слід знати. Залежно від довжини дистанції й швидкості її проходження, інтенсивність й величина навантаження змінюється в широкому діапазоні. Важливою специфічною особливістю тренування велосипедистів є виконання виключно великих об'ємів навантаження. Ефективність тренування велосипедистів підвищується, якщо умови роботи м'язів наближені до реального й оптимального зовнішнього навантаження із функціональними можливостями організму спортсмена. При правильному застосуванні відповідної програми це дозволить досягати максимального рівня силового і швидкісного потенціалу спортсменів.

Індивідуальна гонка переслідування на 2 км у юнаків включена в програму Чемпіонату світу і Ігор Олімпіад. Це гонка, у якій потрібно рівномірно розрахувати свою силу, швидкість і витривалість щоб подолати дистанцію у найвищому темпі. Так, це дуже складна гонка не всі її можуть їхати, але ті спортсмени які мають власний високий індивідуальний темп безумовно будуть лідерами.

Методика підготовки в індивідуальній гонці переслідування складається з наступних основних напрямків: розвиток спеціальної витривалості, запасної швидкості, дистанційної витривалості, техніко-тактичної підготовки. Характерною тенденцією розвитку швидкісно-силової витривалості, яка необхідна будь-якому велосипедистові-роздільнику, є розширення змагального обсягу на шосе, збільшення загальної кількості змагань в річному циклі. Найсильніші велосипедисти мають більше 120 стартів в році. Змагальні навантаження є однією з форм спортивного тренування і займають в загальному обсязі навантаження значне місце. Участь гонщиків-переслідувачів в багатоденних змаганнях робить позитивний вплив на динаміку загальної і спеціальної витривалості і позитивно позначається на їх швидкісних можливостях в підготовчому періоді.

Мета роботи: охарактеризувати рівень фізичних якостей людини та рівень їх розвитку для індивідуальної гонки переслідування у велосипедистів - юнаків 15-16 -річного віку.

Завдання класифікаційної роботи:

- охарактеризувати основи методики розвитку фізичних якостей юнаків;

- охарактеризувати систему фізичної підготовки велосипедистів до індивідуальної гонки переслідування на 3 км.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФІЗИЧНИХ ЯКОСТЕЙ ЛЮДИНИ

1.1 Характеристика сили як фізичної якості людини

Сила, як рухова якість людини, це її здатність долати певний опір або протидіяти йому, за допомогою м'язових зусиль.

Опором можуть виступати сили земного тяжіння; реакція опори при взаємодії з нею; опір навколишнього середовища; маса власного тіла; маса спортивного знаряддя; сили інерції власного тіла або його частин та інших тіл; опір партнера тощо. Чим більший опір здатна долати людини, тим вона сильніша.

При виконанні рухових дій м'язи виконують чотири основні різновиди роботи: утримуючу, долаючу, поступливу і комбіновану.

· Утримуюча робота, яка виконується за рахунок напруження м'язів без зміни їх довжини (ізометричний режим (статична сила). Вона застосовується для підтримання статичних поз тіла, утримання предметів (штанга) тощо.

· Долаюча робота, яка виконується за рахунок зменшення довжини м'язів. Вона застосовується найчастіше при виконанні рухових дій.

· Поступлива робота, яка виконується за рахунок збільшення довжини м'язів. Завдяки поступливій роботі м'язів відбувається амортизація в момент приземлення у стрибках, бігу тощо. Зауважимо, що в цьому режимі м'язи можуть проявити на 50-100% більшу силу, ніж у долаючому та утримуючому.

· Комбінована робота, вона складається з почергової зміни названих вище режимів.

В процесі спортивного тренування розрізняють:

· абсолютна сила людини це її здатність долати якнайбільший опір або протидіяти йому у довільному м'язовому напруженні. Тобто йдеться про максимальний прояв силових можливостей;

· відносну сила - це кількість абсолютної сили людини, що припадає на один кілограм маси її тіла;

· швидкісна сила це її здатність з якомога більшою швидкістю долати помірний опір;

· вибухова сила це її здатність проявити якнайбільше зусилля за якомога коротший час.[7].

1.2 Характеристика бистрості як фізичної якості людини

Бистрість-це здатність виконувати рухи з максимальною швидкістю,або за мінімальний проміжок часу.

Численними дослідженнями встановлено, що бистрість є комплексною руховою якістю, яка проявляється через:

* швидкість рухових реакцій;

* швидкість виконання необтяжених поодиноких рухів;

* частоту (темп) необтяжених рухів;

* швидкий початок рухів, що у спортивній практиці називають різкістю. .[10].

Руховою реакцією прийнято називати здатність людини відповідати окремими рухами або руховими діями на різноманітні подразники.

Рухова реакція включає:

* сприйняття подразника певними рецепторами;

* передачу одержаної інформації від рецепторів до ЦНС;

* аналіз отриманого сигналу в ЦНС і формування сигналу-відповіді;

* передачу сигналу-відповіді до необхідних м'язів;

* збудження м'язових волокон і відповідь на подразник певним рухом чи руховою дією.

Таким чином, рухова реакція визначається часом від початку сприйняття подразника до початку відповіді на нього (так званий латентний час)

Проста рухова реакція людини -- це її здатність якомога швидше відповісти заздалегідь відомою руховою дією на заздалегідь відомий подразник (сигнал).

Латентний час простої реакції у нетренованих осіб становить 0,2-0,3 с, а в добре тренованих -- коливається в межах 0,1-0,2 с. Він обумовлений генотипом, мало піддається тренуванню. Тренування у різних швидкісних

вправах позитивно позначається і на розвитку швидкості простої реакції.

У процесі рухової діяльності, коли людина взаємодіє з предметами, приладами, партнерами та суперниками, постійно виникає дефіцит часу і простору, тому для її ефективності велике значення має здатність людини правильно і своєчасно реагувати на навколишні подразники. Це складні реагування, які залежать від оперативності точної оцінки ситуації, вибору оптимального рухового рішення та швидкості його реалізації.

Реакція людини на об'єкт, що рухається. Це її здатність якнайшвидше і точніше реагувати на нестандартні переміщення певного об'єкта (об'єктів) в умовах дефіциту часу та простору.

В основі реагування на об'єкт, що рухається, лежить уміння постійно утримувати його в полі зору, оцінювати просторові а часові параметри переміщення об'єкта та швидко підбирати адекватні відповіді.

Реакція вибору--це здатність людини якнайшвидше і точніше добирати адекватні відповіді на різноманітні подразники в умовах дефіциту часу та простору.

Складність РВ обумовлена великою різноманітністю можливих змін обставин. Велику роль у скороченні часу на реагування відіграє фактор

передбачення ситуації на основі оцінки просторово-часових характеристик рухів у фазі підготовчих дій. Швидкий початок руху (різкість) залежить від прояву вибухової сили і має значення для ефективності швидкісно-силових вправ, зростання швидкості початку рухів.

1.3 Характеристика витривалості як фізичної якості людини

Витривалість-це здатність людини протистояти втомі. Втома може бути:

1. Розумова (при інтелектуальній діяльності);

2. Емоційна (при виконанні монотонної роботи);

3. Сенсорна (внаслідок напруженої діяльності аналізаторів,-

наприклад,втома зорового аналізатора під час стрільби,чи роботі на

комп'ютері).

4. Фізична (виникає при тривалій або досить інтенсивній м'язовій роботі).

В залежності від об'єму м'язів, які беруть участь у роботі, розрізняють три види фізичної втоми, а отже, витривалості:

· локальну, якщо до роботи залучено менше третини загального об'єму скелетних м'язів (наприклад м'язи кисті або гомілки);

· реґіональну, коли в роботі бере участь від третини до двох третин м'язової маси (вправи для зміцнення ніг чи тулуба);

· тотальну, якщо одночасно працює більше двох третин скелетних м'язів (біг,веслування тощо).

Найчастіше у професійній, побутовій, спортивній діяльності ми стикаємось з тотальною втомою.

В залежності від специфіки роботи розрізняють загальну та спеціальну витривалість.

Загальна витривалість як рухова якість людини - це її здатність тривалий час виконувати м'язову роботу помірної інтенсивності за участю переважної більшості скелетних м'язів. Загальна витривалість базується на вдосконаленні роботи вегетативних систем організму, і це створює умови для її широкого переносу з одного виду рухової діяльності на інший. При цьому встановлено, що перенос загальної витривалості з циклічних вправ на ациклічні більш виражений, ніж навпаки.

З відомих причин в деяких публікаціях загальну витривалість називають «аеробною», або «вегетативною».

Загальна витривалість є необхідною передумовою високого рівня розвитку інших спеціальних видів витривалості. Витривалість стосовно конкретного виду рухової діяльності називають спеціальною.

Серед спеціальних видів витривалості найважливішими є швидкісна, силова та координаційна.

Швидкісна витривалість людини - це її здатність якомога довше виконувати м'язову роботу з біляграничною та граничною інтенсивністю.

Вона має важливе значення для забезпечення ефективності циклічних рухових дій, спортивних ігор.

Силова витривалість людини - це її здатність якомога продуктивніше тривалий час долати помірний зовнішній опір.

Розрізняють статичну і динамічну силову витривалість.

Статична - пов'язана з необхідністю тривалий час напружувати м'язи або

утримувати пози (ковзанярський спорт, гімнастика, боротьба).

Динамічна силова витривалість характерна для циклічних вправ (біг, веслування), спортивних ігор, поєдинків.

Координаційна витривалість - це здатність людини тривалий час виконувати складнокоординаційні вправи без порушення ритму їх виконання, рівноваги та взаємоузгодженості. Вона проявляється у спортивних видах гімнастики, фігурному катанні тощо.

Немає радикальнішого способу підвищити витривалість організму, ніж систематичне стомлення. Якщо позбавити організм втоми, витривалість поступово згасає. Стомлюючи організм, ми стимулюємо відновлювальні процеси, внаслідок чого підвищується наша витривалість.

1.4 Характеристика координаційних здібностей

Види координаційних здібностей:

* здатність оцінювати і регулювати динамічні і просторово-часові параметри рухів;

* здатність зберігати стійку рівновагу;

* здатність відчувати і засвоювати ритм;

* здатність довільно розслабляти м'язи;

* здатність узгоджувати рухи в руховій дії.

У цілісній руховій діяльності ці здібності проявляються у взаємодії. При цьому у певних ситуаціях окремі здібності відіграють провідну роль, інші -- допоміжну.

Кожен вид рухової діяльності обумовлює провідну координаційну здібність. Наприклад, у веслуванні, плаванні провідне значення має здатність до оцінки і регулювання просторово-часових і динамічних параметрів рухів та відчуття ритму, а в боротьбі -- здатність зберігати рівновагу, перебудовувати рухи, орієнтуватись у просторі,також вражаючими здібностями володіють баскетболісти і боксери:вони регулюють силу кидка чи удару,оцінюючи дистанцію та час.

1.4.1 Фактори, що визначають спритність

Cпритність-- це складна комплексна рухова якість людини, яка може бути визначена, як її здатність швидко оволодівати складнокоординаційними руховими діями, точно виконувати їх відповідно до вимог техніки і перебудовувати свою діяльність залежно від ситуації, що склалась.

Спритність як рухова якість людини лежить в основі спортивної майстерності.

Серед факторів, що обумовлюють спритність, необхідно відзначити:

* здатність людини свідомо сприймати, контролювати рухові завдання; формувати план і спосіб виконання рухів;

* рухову пам'ять. Будь-який новий рух чи рухова дія завжди виконується на основі вже існуючих попередніх рухів. Набутий руховий досвід завжди виступає координаційною основою, на якій будується засвоєння нових рухових дій. Чим більший запас рухових комбінацій має учень, чим більшим обсягом рухових навичок він володіє, тим вищий у нього рівень розвитку спритності і тим легше йому засвоювати нові рухові дії;

* ефективну внутрішньо- і міжм'язову координацію, яка дозволить успішно

управляти силовими, часовими і просторовими параметрами рухів;

* адаптаційні можливості різних аналізаторів відповідно до специфічних особливостей конкретного виду рухової діяльності. Під впливом тренування функції багатьох аналізаторів поліпшуються. Наприклад, заняття спортивними іграми сприяють удосконаленню функцій зорового апарату.

1.4.2 Здатність до збереження рівноваги

Рівновага -- це здатність людини зберігати стійку позу у статичних та динамічних умовах, за наявності опори або без неї.

Особливе значення рівновага має при виконанні гімнастичних та ігрових вправ, у єдиноборствах тощо.

Кожному відхиленню тіла від оптимального положення повинно

відповідати відновлююче зусилля учня шляхом балансування. При цьому якість виконання вправи тим вища, чим меншою є амплітуда балансування.

Для вдосконалення рівноваги слід ставити учнів в такі умови, при яких є ризик її втрати. Найдоступнішими у фізичному вихованні серед таких умов є зменшення площі опори та збільшення її висоти.

1.4.3. Здатність відчувати ритм.

Відчуття ритму -- це здатність точно відтворювати і спрямовано управляти швидкісно-силовими і просторово-часовими параметрами рухів.

Особливе значення відчуття ритму має при засвоєнні і виконанні рухових дій, що відзначаються складною і завчасно детермінованою структурою діяльності (спортивні види гімнастики, легкоатлетичні метання і стрибки тощо). Саме у цих видах фізичних вправ найдрібніші відхилення від заданого ритму рухів, що виражаються у зміні напрямку, швидкості, прискорення, точності прикладених зусиль, чергуванні напруження і розслаблення м'язів, суттєво впливають на якість їх виконання.

РОЗДІЛ ІІ. ОCНОВИ МЕТОДИКИ РОЗВИТКУ ФІЗИЧНИХ ЯКОСТЕЙ

2.1 Методика розвитку максимальної сили у велоспорті

фізичний велосипедист сила витривалість

Методика розвитку максимальної сили шляхом збільшення м'язової маси

Цей напрямок в методиці силової підготовки в літературі ще називають методом повторних зусиль. Він полягає у такій організації тренувального процесу, яка сприяє інтенсивному розщепленню білків у м'язах, продукти розпаду яких стимулюють їх синтез у період відновлення з наступною компенсацією міозину і відповідним зростанням м'язової маси.

Позитивними сторонами цього шляху збільшення м'язової сили є також:

можливість контролювати техніку виконання рухових дій; зниження небезпеки одержати травму;можливість уникати натужувань, які негативно позначаються на здоров'ї учнів.

В процесі силової підготовки учнів використовують інтервальний та комбінований методи. При цьому величина опору підбирається індивідуально і повинна бути такою, щоб конкретний учень міг долати його протягом 25-30 с до втоми. Така тривалість роботи призводить до вичерпання засобів фосфогенів і активізації розщеплення білків. Тривалість до 10 с і більше 40-45 с не сприяє ефективному зростанню м'язової маси.

Велике значення для розвитку м'язової маси має темп виконання вправ.

Найвищого тренувального ефекту можна досягнути при виконанні долаючої фази рухової дії за 1,0-1,5 с, а поступливої - за 2,0-3,0 с. при такому темпі на одноразове виконання вправи витрачається від 3,0 до 4,5 с. Якщо отриману тривалість роботи (20-35 с) поділити на оптимальну тривалість одного повторення, то одержимо необхідну кількість повторень в одному підході, що складає від 6-8 до 10-12 разів.

Кількість підходів у роботі з початківцями складає 2-3; з підготовленими особами - до 5-6 на одну групу м'язів.

При активному відпочинку виконують повільну ходьбу, дихальні вправи, вправи на розслаблення і розтягування.

Програма силової підготовки, яка складається на 4-6 тижнів і після досягнення адаптаційних процесів повинна мінятись, може будуватись або за принципом комплексного розвитку різних м'язових груп, або почергового

розвитку певних м'язових груп.

Залежність між кількістю повторень вправи у одному підході (величина обтяження 50-75%) та приростом сили.[7]

При комплексному розвитку різних м'язових груп тижнева програма може на суміжних заняттях передбачати вплив на різні групи м'язів. Наприклад: 1-ше заняття - м'язи рук і плечового пояса; 2-ге - м'язи тулуба; 3-тє - м'язи ніг і тазу. У подальших заняттях цей цикл повторюється протягом 4-6 тижнів.

Така побудова системи суміжних занять досить ефективна у роботі з початківцями.[10]

Із зростанням маси м'язів і їх сили, повинно адекватно зростати і величина тренувальних обтяжень. Величина навантаження повинна бути такою,щоб людина могла її подолати від 5-6 до 10-12 разів у одному підході.[7]

Ефективні комплекси вправ, які направленні на збільшення максимальної сили без значного приросту м'язової сили, рекомендовані Ю.В. Верхошанским (1988 ):

1. Виконується 2-3 рази з обтяжуючою масою 90-95% від максимальної. В тренуванні виконується2-4 підходи: відпочинок становить 4-5 хв. В цьому підході можна виділити 2 режиму роботи. В першому випадку всі рухи проходять без розслаблення м'язів під час повторення (напр.. присідання зі штангою, гриф весь час отримується на плечах); в другому випадку - після виконання руху штанга на декілька секунд ставиться на стійку, щоб на пару секунд розслабити м'язи. Два режими є ефективними для розвитку максимальної сили, але другий в більшій мірі підходить для «взривного» прояву сили і розслаблення м'язів.

2. Після інтенсивної розминки 4-5 підходів при масі штанги 100%, з відпочинком який спортсмен сам собі обере.

3. Робота в поступливому режимі, маса обтяження 120-130% від максимального в даній вправі: 4-5 повторень в 3-ох підходах з відпочинком між підходами 3-4 хв. Обтяження піднімається у вихідне положення за допомогою інших спортсменів.

4. Співвідношення поступливого і максимального режимів роботи мязів. Наприклад, виконується присідання зі штангою на плечах з масою 130-140% від максимального, з якою спортсмен може встати з присіду (штанга береться з стойки). Підхід виконується 2-3 рази , з обов'язковим розслабленням між присіданням. Виконують 2-3 серії: 3 підходи по 2-3 рази. Відпочинок між підходами 3-5 хв.; між серіями 6-8 хв.[11]

Розвиток максимальної сили велосипедистів шляхом удосконалення міжм'язової координації.

Найефективнішими засобами вдосконалення міжм'язової координації є вправи: з обтяженням масою предметів; на тренажерах; у подоланні опору

маси власного тіла з додатковим обтяженням.

При використанні цього шляху використовують інтервальний і комбінований методи.

Величина опору в межах 30-80% від максимального у конкретній руховій дії. У роботі з дітьми більший ефект дають обтяження 30-50%.

В одному підході виконують від 3-4 до 5-6 повторень підряд, орієнтуючись на те (на відміну від першого шляху), щоб останнє повторення не вимагало максимального вольового напруження. Сигналом для припинення вправи є перші ознаки порушення координації роботи м'язів-синергістів та антагоністів.

Між підходами застосовують активний екстремальний інтервал відпочинку. Між серіями для різних груп м'язів тривалість комбінованого відпочинку може збільшуватись на 50-100%.

Вправи для вдосконалення між м'язової координації слід виконувати на початку основної частини заняття, коли організм знаходиться у стані оптимальної працездатності.

Оптимальна кількість занять у тижневому циклі знаходиться в межах від 3-4 до 5-6 занять залежно від рівня фізичної підготовленості. Тренувальна програма складається на 4-6 тижнів і надалі систематично оновлюється, величина обтяжень збільшується.

Розвиток максимальної сили шляхом використання ізометричних вправ. Ізометричний метод. При використанні ізометричного режиму роботи м'язів приріст сили спостерігається тільки стосовно тієї частини траєкторії руху, котра відповідає виконуваним вправам. Сила, яка була набута в результаті тренування у цьому режимі, не поширюється на роботу динамічного характеру і вимагає додаткового силового тренування,спрямованого на забезпечення реалізації силових якостей при виконанні рухів динамічного характеру.

При тренуванні в цьому режимі приріст сили супроводжується зменшенням швидкісних можливостей у спортсменів,тому необхідно поєднувати застосування цього методу з роботою швидкісного характеру.

При тренуванні в статичному режимі, коли ставиться завдання розвитку максимальної сили, слід прагнути максимальних або близьких до них напружень. Завдання силової підготовки вимагають розвитку сили стосовно різних фаз рухів, що вимагає необхідність застосування серії споріднених вправ для кожної фази руху. Комплекси статичних вправ можуть виконуватись щоденно або через день з відносно незначною кількістю повторень(до 10-15).Тривалість кожного повторення вправи складає від 5-6 до 10-12 при розвитку максимальної сили.

2.2 Методика розвитку швидкісної сили

Тренувальні завдання виконують переважно методами інтервальної та комбінованої вправи і періодично ігровим і змагальним.

Величина обтяжень складає 20-80% від максимальної сили, а швидкість і частота рухів 70-100% у тій же вправі.

Тривалість безперервного виконання тренувального завдання повинна бути такою, щоб швидкість, частота та амплітуда рухів не падали.

Для розвитку реактивності м'язів виконують фізичні вправи з комбінованим режимом роботи. При цьому необхідно домогтись швидкого переходу від фази амортизації до робочої фази (долаючий режим), для чого в бігу, стрибках та інших подібних вправах приземляються на помірно напружену ногу (активно зустрічають опору).

В одній серії, без суттєвого зниження працездатності, конкретну вправу можна виконати від 3-4 до5-6 разів. Критерієм якості виконання вправи служить збереження запланованої швидкості (чи частоти) і амплітуди рухових дій при відповідному обтяженні у кожному підході. При застосуванні вправ загального впливу (плавання, веслування з додатковим опором тощо) оптимальним навантаженням для початківців є 2-3 серії і 5-6 - для добре тренованих.

При виконанні вправ, що вимагають високої активності обмеженої кількості скелетних м'язів, кількість серій може бути більшою, але при цьому застосовують вправи для різних груп м'язів.

Екстремальний активний інтервал відпочинку між вправами і серіями - комбінований (до пульсу 90-110 уд/хв).

На окремому занятті ці вправи дають на початку основної частини, а в суміжних заняттях не частіше 2-3 разів на тиждень.

2.3 Методика розвитку вибухової сили

Методика застосування вправ з обтяженням масою предметів.

Величина обтяження від 20-30% до70-80% від максимального в даній вправі. Кількість повторень в одному підході від 3-4 до 8-10, а за тривалістю - 5-10 с.

Темп рухових дій - 70-100% з конкретним обтяженням з акцентом на якнайшвидше виконання робочої (долаючої) фази рухової дії.

Кількість підходів від 2-3 до 5-6 у вправах загального впливу і у 2-3 рази більше у вправах локального впливу.

Тривалість активного відпочинку до відновлення пульсу на рівень 91-110 уд/хв. Під час відпочинку виконують вправи на відновлення дихання, розслаблення, помірне розтягування, що на 10-15% прискорює відновлення працездатності та посилює тренувальний ефект.

Методика застосування ізометричних вправ і вправ в самоопорі.

Величина зусилля 80-90%, тривалість 2-3 с з установкою на якомога швидше досягнення максимального ізометричного напруження. Напруження виконується із затримкою дихання після неповного вдиху і з натужуванням. Після натужування роблять повільний видих і 2-3 неповні вдихи-видихи перед повторним напруженням.

В одному підході виконують від 2-3 до 5-6 повторень через 6-10 с.

На одну групу м'язів виконують 2-4 підходи. При виконанні напружень загального впливу (наприклад, напруження розгиначів ніг і тулуба виконують одну серію із 2-4 підходів). При локальних напруженнях м'язів кількість серій може бути доведена до 3-4 в одному занятті.

Відпочинок між підходами - екстремальний, між серіями - повний, комбінований.

Кращий тренувальний результат дає комплексне поєднання ізометричних (1-2 підходи) та динамічних (2-3 підходи) вправ.

Здатність людини до прояву вибухової сили обумовлюється оптимальним збудженням ЦНС, внутрішньом'язової та міжм'язової координацією і власною реактивністю м'язів

Засобами вдосконалення вибухової сили є вправи:

· з обтяженням масою предметів;

· у швидких (вибухових) ізометричних напруженнях;

· з комбінованим обтяженням масою власного тіла плюс маса предметів.

При використанні обтяжень та ізометричних вправ необхідно застосовувати метод інтервальної вправи; стрибки і метання проводити ігровим і змагальним методами, але і в останньому випадку реґламентуйтувати масу предметів, загальний обсяг вправ та тривалість і характер відпочинку.

2.4 Засоби силової підготовки велосипедистів

Найефективнішими засобами силової підготовки є вправи:

· з обтяженням масою предметів;

· з подоланням опору еластичних предметів;

· на спеціальних тренажерах.

Досить ефективними є також вправи:

· з опором партнерів;

· у подоланні опору маси власного тіла;

· у подоланні опору маси власного тіла з додатковими обтяженнями.

2.5 Методика вдосконалення швидкості рухових реакцій

Використовуючи ігри (рухливі і спортивні) на початковому етапі вдосконалення всіх видів реагувань необхідно дотримуватись таких правил:

· тривалість гри не повинна викликати значної втоми (10-15 хв);

· створювати умови дефіциту простору і часу (розміри майданчика, кількість учасників, зміни в правилах тощо);

· між короткочасними таймами тривалість комбінованого відпочинку до повного відновлення працездатності.

При вдосконаленні реагувань керуються принципом аналітичного підходу, тобто спочатку добре засвоюють техніку відповіді на подразник. Паралельно або дещо пізніше розвивають швидкість реагувань у неспецифічних полегшених умовах та з застосуванням технічних пристроїв. Коли техніка руху-відповіді міцно засвоєна, наступає третій етап, який полягає у вдосконаленні координаційної взаємодії латентного періоду реагування та моторного його компонента.

Щодо режимів тренувальних навантажень при вдосконаленні простої реакції, то вони повинні бути такими:

· кількість повторень в одній серії складає від 4-6 до 15-20 реагувань. Вона не повинна призводити до зниження швидкості реагувань;

· кількість серій - 3-6;

· інтервал активного відпочинку між серіями - 2-3 хв, орієнтуючись на суб'єктивні відчуття учнів, що вони готові до наступної серії;

· реагувати слід із різних вихідних положень;

· у повторних реагуваннях рекомендується змінювати: тривалість пауз між підготовчою та виконавчою командами у межах від 1 до 2-3 с (оптимальна тривалість 1,5 с), характер сигналу (зоровий, слуховий, тактильний) та його силу;

· після виконання вправи учень повинен одержати інформацію про час реагування, що дасть йому можливість співставляти відчуття більш і менш вдалих спроб. Це сприяє розвитку швидкості реакції;

· вправи з розвитку швидкості реакції слід виконувати після розминки, що приведе організм в стан оптимальної оперативної працездатності.

Удосконаленню швидкості простої реакції сприяє також здатність людини розрізняти мікро інтервали часу (долі секунди) та виконувати рухові дії за обумовлений час. Ця закономірність лягла в основу розробки трьохетапної методики вдосконалення швидкості стартової реакції у спринті. Її суть полягає у тому, що:

· на першому етапі учні повторно виконують біг з прискоренням на 20-30 м, вчитель повідомляє їм час, затрачений на виконання вправи, а виконавці співставляють його з власними відчуттями;

· на другому етапі виконуються ті ж тренувальні завдання, але учень сам спочатку визначає час, а потім одержує об'єктивну інформацію від учителя і знову співставляє її з власними відчуттями;

· на третьому етапі ті ж завдання учні стараються виконувати за заданий час. Коли їм це у більшості спроб вдається, слід застосовувати іншу вправу.

На початковому етапі вдосконалення РОР (реакції на об'єкт що рухається) основну увагу зосереджують на вмінні тримати об'єкт, що рухається в полі зору, оскільки із загального часу реагування понад 80% припадає на зорове сприйняття та передачу імпульсів до ЦНС, і лише біля 20% - на формування зворотнього сигналу.

На другому етапі акцент переноситься на вдосконалення просторових та часових відчуттів щодо вірогідних переміщень об'єкта. Для вирішення цих завдань:

· збільшують швидкість переміщення об'єкта від помірної до максимальної;

· зменшують величину об'єкта;

· реагують на об'єкти, що з'являються несподівано.

На третьому етапі комплексно вдосконалюють сприйняття, оцінку параметрів переміщень об'єкта та реакцію на нього. З цією метою:

· виконують вправи з партнерами в умовах зміни швидкості та відстані переміщення об'єкта;

· виконують групові вправи з великою швидкістю, у високому темпі і в умовах обмеженого простору;

· виконують групові вправи з кількома м'ячами.

В методиці вдосконалення швидкості РВ (реакції вибору) намітились два взаємозв'язані напрямки.

Суть першого напрямку полягає в реалізації дидактичного правила навчання «від простого до складного «, поступово збільшуючи кількість можливих змін обставин та дефіцит часу на прийняття рішень і виконання дій-відповідей.

Другий напрямок полягає у формуванні в учнів здатності до передбачення рухових дій іншого учня за зміною пози та тонусу м'язів у підготовчій фазі дії. У процесі тренування спочатку навчають правильно реагувати на уповільнені рухові дії і надалі поступово доводять швидкість її виконання до рівня реальних умов рухової діяльності.

2.6 Методика розвитку швидкісної витривалості

Для вдосконалення швидкісної витривалості застосовують переважно методи комбінованої та змагальної вправи.

З метою вдосконалення функціональних можливостей креатин фосфатного механізму та покращання економічності рухових дій застосовують такі режими навантаження:

· тривалість вправи від 10-12 до 25-30с. Оптимальною тривалістю для початківців є 10-17с;

· інтенсивність вправи від 70 до 100%. Для вдосконалення координації використовують інтенсивність - 70-90%. Окремі вправи і їх серії можуть виконуватися зі стандартною швидкістю і з її варіативною зміною, або з прискоренням.

· інтервал відпочинку - між вправами відносно повний (ЧСС 110-120 уд/хв); між серіями - повний (ЧСС - 180 уд/хв);

· характер відпочинку - активний між вправами і комбінований між серіями;

· кількість повторень в одній серії від 3 до 6; кількість серій у занятті - від 2-3 до 4-5.

При вдосконаленні можливостей лактатного енергозабезпечення міняється тривалість виконання вправи, яка знаходиться в межах від 20-30с до 120с (для слаботренованих - від 20-30с до 50-60с). Всі інші параметри навантаження залишаються ті ж, що і при вдосконаленні креатинфосфатного механізму енергозабезпечення.

Розвитку швидкісної витривалості присвячують, як правило, окремі заняття. Проте можливе їх вдосконалення і в комплексних заняттях при таких поєднаннях:

· навчання техніки + розвиток швидкісної витривалості;

· швидкісно-силова підготовка + швидкісна витривалість;

· удосконалення координаційних здібностей або гнучкості + розвиток швидкісної витривалості;

· розвиток швидкісної витривалості + вдосконалення силової витривалості.

Недоцільно в одному занятті розвивати загальну та швидкісну витривалість. В тижневому циклі розвиткові витривалості присвячують від двох до чотирьох занять.

2.7 Методика розвитку силової витривалості

Прояв силової витривалості лімітується функціональними можливостями систем енергозабезпечення та буферних систем організму;рівнем внутрішньом'язевої та міжм'язевої координації; здатністю до концентрації вольових зусиль. Виходячи з цього методика її розвитку базується переважно на закономірностях розвитку загальної витривалості. Відмінною рисою буде виконання вправ з подоланням додаткового, по відношенню до звичайних умов зовнішнього опору. Для розвитку силової витривалості застосовують різноманітні статичні і динамічні вправи та їх комбінації. Тренувальні завдання виконують методами інтервальної та комбінованої вправи.одним з найпоширеніших є метод кругової вправи.

Методичні поради:

1. величина зовнішнього опору повинна бути у межах 20-70% від індивідуального максимуму у конкретній вправі.

2. кількість повторень вправи у одному підході залежить від величини обтяження та рівня тренованості людини і може коливатися у широких

межах -від 15-20 до 150 разів.При плануванні кількості повторень у одному підході слід орієнтуватися на показник повторного максимуму у відповідній вправі при заданій величині обтяження. Оптимальний тренувальний ефект у розвитку силової витривалості спостерігається при кількості повторень у межах від 60 до 100% повторного максимуму

3. кількість підходів у серії та кількість серій залежить від рівня тренованості і об'єму м'язів, що задіяні у виконанні відповідних вправ. Коли до роботи залучаються понад дві третини скелетних м'язів, оптимальна кількість підходів буде у межах від 4-6 до 10-12. Ця кількість підходів може бути виконана у одній або 2-3 серіях. При локальному розвитку силової витривалості окремих груп мязів загальна кількість підходів може досягти 40-50 за одне заняття. Вони групуються у серії вправ з 4-6 підходів для окремих груп м'язів.

4. оптимальний темп виконання-середній. При розвитку силової витривалості стосовно якогось виду змагальної діяльності, темп рухів повинен бути близьким до змагального.

5. оптимальна тривалість інтервалів відпочинку між підходами становить 20-90с. при цьому слід також орієнтуватися на динаміку відновлення ЧСС.

6. характер відпочинку між вправами-активний:повільна ходьба,вправи на відновлення дихання, вправи на розслаблення, локальний масаж. Між серіями вправ та між тривалими окремими вправами більш доцільно застосовувати комбінований характер відпочинку.

Тренування ігровим методом сприяють комплексному вдосконаленню загальної, швидкісної та силової витривалості.

Розвитку загальної витривалості доцільно присвячувати окремі заняття, але якщо її вдосконалення здійснюється на уроці у поєднанні з іншими педагогічними завданнями, то це слід робити після їх вирішення.

Залежно від мети та індивідуального рівня фізичної підготовленості кількість занять з розвитку загальної витривалості може коливатись від 3-4

до 6-7 на тиждень.

2.8 Методика вдосконалення загальної витривалості

Розпочинати вдосконалювати загальну витривалість доцільно з застосування методу безперервної стандартизованої вправи.

Цей метод дозволяє підвищити рівень МПК, забезпечити швидше розгортання систем енергозабезпечення, привчити учнів переносити негативні зміни у внутрішньому середовищі організму.

Оптимальна тривалість вправи - 20-30 хв. у початківців і кілька годин у спортсменів, що тренуються у видах на витривалість.

Але підходити до цієї тривалості безперервного навантаження слід поступово. При цьому необхідно пам'ятати, що втома більше залежить від інтенсивності, ніж від тривалості навантаження. Тому спочатку необхідно досягнути необхідної тривалості безперервного навантаження на нижній межі його впливової інтенсивності (120-130 уд/хв).

Розпочинати тренування рекомендується з дозованої швидкої ходьби у поєднанні з бігом підтюпцем, надаючи спочатку перевагу ходьбі. Поступово перевагу надають бігові у поєднанні з дозованою ходьбою і доводять безперервний біг (плавання, біг на лижах тощо) до оптимальної тривалості.

Міцно закріпившись на досягнутій необхідній тривалості вправи, поступово підвищують інтенсивність навантаження.

Інтенсивність роботи в необхідних межах поглиблення кисню можна визначити за показниками ЧСС, оскільки відомо, що між ЧСС (в діапазоні 120-130 -170-180 уд/хв) та поглинанням кисню існує пряма залежність. Наприклад, початківцям необхідно виконувати тренувальні завдання тривалістю 20-30 хв. з інтенсивністю на рівні 40-70% поглинання кисню від рівня МПК при ЧСС 130-160 уд/хв.

Тренувальні навантаження, які викликають зростання ЧСС до 120-130 уд/хв, недостатньо активізують функції ССС та інших вегетативних систем, а ті, що викликають збільшення ЧСС понад 170-180 уд/хв, різко стимулюють анаеробний енергообмін, що не сприяє розвитку загальної витривалості та може викликати перенапруження ССС.

2.9 Основи методики розвитку спритності

У повсякденній руховій діяльності різні координаційні здібності проявляються у тісній взаємодії між собою та з іншими фізичними якостями. Тому, якщо для розвитку фізичних якостей та вдосконалення техніки використовуються складнокоординаційні вправи, то одночасно вдосконалюється і спритність.

Комплексно вдосконалюючи спритність школярів, використовують різні методичні прийоми, серед яких відзначимо:

· виконання вправи з різних незвичайних вихідних положень і закінчення такими ж кінцевими положеннями;

· виконання вправи в обидва боки, обома руками і ногами в різних умовах;

· зміну темпу, швидкості і амплітуди рухових дій;

· варіювання просторових меж виконання вправи;

· виконання додаткових рухів;

· щойно засвоєну вправу виконують у різних комбінаціях з раніше вивченими.

При цьому застосовують такі параметри навантаження:

· складність рухових дій учнів коливається в межах від 40% до 70% від максимального рівня (тобто того, перевищення якого не дозволяє виконувати завдання: зберегти рівновагу, оцінити просторові чи часові параметри тощо). · інтенсивність роботи у початківців відносно невисока і може бути забезпечена виконанням різноманітних нескладних естафет з м'ячами і без м'ячів, киданням на точність, з включеннями нескладних акробатичних вправ, стрибків тощо;

· тривалість окремої вправи (підходу, завдання) становить від 10 до 120с, або до появи втоми;

· кількість повторень окремої вправи (підходу, завдання) при нетривалій роботі (до 5с) може бути від 6 до 10-12, при триваліших завданнях - 2-3;

· тривалість активного або пасивного відпочинку між вправами - 1-2хв.

Під час активного відпочинку паузи заповнюють вправами на розслаблення і розтягування, самомасаж.

РОЗДІЛ ІІІ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФІЗИЧНИХ ЯКОСТЕЙ ЮНАКІВ У ВЕЛОСПОРТІ

3.1 Прояв бистроти в індивідуальній гонці

Тактика проходження дистанції в індивідуальній гонці на 3 кілометра заключається в тому, щоб спортсмен міг раціонально розприділити зусилля на дистанції; залежно від типу заїзду, коли необхідно показати високий результат, чи коли треба добитися перемоги над суперником. При цьому спортсмен повинен враховувати внутрішні і зовнішні фактори, які впливають на спортивний результат: якість екіпіровки, інвентаря і полотна треку. З внутрішніх факторів найбільше значення має рівень спеціальної підготовки спортсмена, на даному етапі, і індивідуальні особливості механізмів енергозабезпечення, які впливають на тактичні варіанти проходження дистанції.

В результаті типології розкладок змагальної швидкості в індивідуальній гонці на 3 кілометра було запропоновано декілька варіантів про ходження дистанції.

Класифікація проходження дистанції за Ю.К. Дравніком (1981 рік) :[5]

1. відносне рівномірне проходження дистанції;

2. проходження 1-ої частини дистанції, швидше ніж другої;

3. проходження 2-ої частини дистанції, швидше ніж першої;

4. проходження дистанції з різко переміною швидкістю;

Більшість спеціалістів вважають 1 варіант найкращим для проходження дистанції.[5 ]

З метою вивчення закономірностей тактики в умовах змагальної діяльності гонщиків - роздільників були поставлені наступні задачі:

1. Визначити тактичні варіанти проходження дистанції індивідуальної гонки переслідування на 3 км. спортсменами високої кваліфікації;

2. Виявити особливості тактики проходження дистанції 3 км. в залежності від типу заїзду;

В результаті досліду було встановлено що при проходженні дистанції 3 км. індивідуальної гонки відбувалися такі зміни:

- стартовий набір швидкості;

- підтримування швидкості;

- падіння швидкості до рівня нижчого за середньо статистичне;

- збільшення швидкості на фініш.

Результати показали що найкраща середня швидкість між 3 і 9 кругом. Науковці виявили що найкращим проходження дистанції є 1 варіант. По цій схемі їхав Олександр Лобов, він проїхав дистанцію за 3:26:00. При тому що результат Майстра Спорту 3:38:00.

З цього ми можемо зробити висновок, що спортсмен був добре фізично підготовлений і правильно вибравши схему проходження дистанції він отримав перемогу у гонці.

3.2 Характеристика бистроти у велоспорті

Під бистротою ми розуміємо комплекс функціональних властивостей людини, що безпосередньо визначають швидкісні характеристики рухів, а також час рухової реакції. Бистрота має вирішальне значення в спринтерських гонках, оскільки характеризує швидкісні прийоми маневрування і здатність спортсмена до їзди з максимально можливою швидкістю, визначає ефективність старту в індивідуальних і командних гонках переслідування, ефективність фінішування в індивідуальних гонках на шосе, гонках по очках на треку, їзді на спусках і при попутному вітрі.

Здібності бистроти мають складну структуру, вони можуть виявлятися в елементарних або комплексних формах. Ці прояви відносно незалежні один від одного і можуть виражатися латентним часом простий і складній руховій реакції, швидкістю одиночного руху (при малому зовнішньому опорі), частотою рухів.

Швидкість педалювання залежить не тільки від рівня бистроти, але і від величини передачі, довжини вживаних шатунів, техніки педалювання і ін. Тому при детальному аналізі швидкості показовими можуть бути її елементарні форми проявів.

На рівень швидкісних здібностей істотний вплив робить рухливість основних нервових процесів, а також ступінь міжм'язової і внутрішньом'язової координації, здібність до розслаблення, склад і структура м'язової тканини. Так, низький відсоток волокон, що швидко скорочуються, ні за яких обставин не дозволить проявити високу швидкість рухів. Крім того, швидкісні здібності максимально виявлятимуться лише в тому випадку, якщо вони базуються на досконалій техніці їзди на велосипеді і техніці педалювання. Далеко не кожному велосипедистові вдається реалізувати свої елементарні форми швидкісних якостей, що проявляються в неспецифічних для велосипедного спорту рухових діях, в умовах спеціальної роботи.

Методика вдосконалення бистроти.

При швидкісній підготовці кваліфікованих спортсменів використовуються два режими роботи: у природних умовах і штучно полегшених умовах. Робота в цих умовах включає: прискорення із спуску, прискорення за мотолідером, прискорення з партнерами (типу «ракета», «італійка»), прискорення з попереднім розгоном до надмаксимальної швидкості, прискорення на полегшених колесах, яка може виконуватися індивідуально, парами і в групі. Довжина окремих відрізків - від 100 до 300 м. Вона підбирається так, щоб час роботи не перевищував 20 с. Загальний час тренувального заняття швидкісної спрямованості може коливатися в широкому діапазоні. Воно залежить від кількості відрізків і тривалості інтервалів відпочинку. Інтервали відпочинку між вправами повинні плануватися з урахуванням повного відновлення сил до моменту чергової роботи. Для кваліфікованих спортсменів інтервал відпочинку складає, як правило, 6-12 мин. Кількість швидкісних відрізків встановлюється індивідуально, залежно від підготовленості спортсменів, і коливається в межах 8-12. Роботу в занятті швидкісної спрямованості слід припиняти при зниженні швидкості у вправі більш ніж на 4 %. Тут слід пам'ятати про можливість формування жорсткого стереотипу, що іменується швидкісним бар'єром. Для попередження його освіти потрібно значно варіювати інтенсивність, уникати великого об'єму швидкісної роботи.

Обов'язкова умова для ефективності підвищення швидкісних здібностей - високий рівень мобілізації вольових зусиль спортсмена в тренувальному занятті. Таким чином, методичними вимогами для розвитку швидкісних здібностей є підвищена швидкість, високий ступінь освоєння техніки і оптимальна тривалість навантаження.

Заняття алактатної анаеробної спрямованості повинні містити нетривалу за об'ємом розминку, навантаження в основній частині заняття слід збільшувати за рахунок застосування підвищених передач. Ці навантаження в основному застосовуються в періоді змагання після достатньої спеціальної підготовки. У періоді змагання високоефективним засобом дії на швидкісні здібності як велосипедистів - трековиків, так і шосейників є участь їх в змаганнях за спринтерською програмою, гонках - крітеріумах на шосе, де виникає додатковий стимулюючий чинник - висока мобілізаційна і вольова активність на проміжних фінішах.

3.3 Характеристика сили у велоспорті

Сила людини - це здатність долати зовнішній опір або протидіяти йому за допомогою м'язових зусиль. Зовнішній опір у велосипедному спорті складають: подолання інерції спокою на старті, опір зустрічного повітряного потоку, подолання сили земного тяжіння при підйомі в гору, подолання сил тертя кочення і передавального механізму та інші.

Силові здібності велосипедиста залежать від таких загальних чинників, як кількість основних м'язових груп, що беруть участь в руховому акті, співвідношення довжини нижніх кінцівок, довжини шатунів і величини передавального співвідношення. Крім того, силові здібності визначаються локальними чинниками - складом м'язової тканини (співвідношенням швидко і волокон, що поволі скорочуються), сили і характеру нервових імпульсів, процентного складу м'язових волокон, що беруть участь в скороченні, площі поперечного перетину м'язів.

Розрізняють три основні прояви силових здібностей:максимальна сила, швидкісно-силові здібності (вибухова сила) і силову витривалість.

Максимальна сила виявляються при повільних рухах з великим зовнішнім опором, у велосипедному спорті - при старті з місця на короткі дистанції, а також в початковій частині ривка, що виконується з низької швидкості. Силові здібності можуть виражатися в максимальній силі, що розвивається спортсменом при максимальному довільному м'язовому скороченні. Проте значення таких силових здібностей у велосипедному спорті невелике.

Швидкісно-силові здібності складають основу фізичної підготовленості велосипедистів, що спеціалізуються в спринтерських гонках і гонці на 1000 м, велике значення силових здібностей і в інших видах гонок. Так, наприклад, при фінішуванні в індивідуальній гонці на шосе, де фініш часто відбувається на вершині великого підйому, швидкісно-силові здібності стають у вирішальній фазі гонки основними. У командних же гонках на шосе результати практично не мають зв'язку з максимальною силою і швидкісно-силовими здібностями.

Силова витривалість - це здатність організму велосипедиста протистояти стомленню при тривалій силовій роботі. Силова витривалість характеризується поєднанням прояву щодо високих силових здібностей і добре розвиненою стійкістю до локального стомлення. Вона визначає спортивні досягнення перш за все в гонках на шосе (що проводяться в горах), в командній гонці при сильному зустрічному вітрі, тобто у всіх тих випадках, коли потрібне подолання великих зовнішніх опорів протягом тривалого часу.

Принципово важливою вимогою до силових здібностей велосипедистів є уміння проявляти силові якості в спеціально-підготовчих і змагальних вправах на велосипеді.

Засоби і основні положення методики вдосконалення силових здібностей

Силова підготовка як складова частина фізичної підготовки у свою чергу ділиться на загальну, допоміжну і спеціальну. Для велосипедистів загальна силова підготовка є базою, на основі якої може здійснюватися спеціальна силова підготовка, і носить, головним чином, допоміжний характер.

Засобами загальної силової підготовки є різноманітні рухові дії, що застосовуються із обтяженням. До них слід віднести ізокінетичні тренажери, заняття із застосуванням штанги, еспандерів. До допоміжних засобів відносяться і засоби загальної фізичної підготовки, вживані для розвитку основних робочих груп м'язів, сюди ж відносять широкий арсенал засобів рухових дій з інших видів спорту (лижний спорт, ковзанярський і ін.).Застосовується ще біг з обтяженням,присідання з штангою, жим штанги ногами з положення лежачи на спині. Максимальну силу розвивають в основному в рамках інтервального рівномірного методу, безперервно (з постійними інтервалами відпочинку) або серіями.