Підготовка велосипедистів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Загальні відомості про систему початківців у велоспорті

1.1 Характеристика управління тренувальним процесом

1.2 Загальні відомості про етап початкової підготовки

1.3 Особливості розвитку дітей 10-12 років

2. Методи і організація досліджень

3. Особливості загальної фізичної підготовки початківців у велоспорті

3.1 Характеристика вікових особливостей учнів

3.2 Загальна фізична підготовка велосипедистів

3.3 Засоби, методи та принципи спортивної підготовки велосипедистів

3.4 Зміст різних сторін спортивної підготовки у велосипедному спорті

3.5 Організація та методика відбору групи початкової підготовки

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Сьогодення об'єктивно ставить низку вимог до особистих якостей людини, здатної успішно функціонувати в умовах ринку. Серед них уміння творчо мислити і діяти, приймати рішення в нестандартних ситуаціях, здатність до професійного динамізму, комунікабельності, розвинуті навички роботи в групах і колективах. Найкращі умови для набуття цих якостей створюються у процесі занять спортом.

Велосипедний спорт - один з наймасовіших і доступніших видів спорту в Україні та за кордоном. В багатьох країнах спостерігається "велосипедний бум", що викликає підвищений інтерес до велосипедного спорту, його кращим досягненням.

Їзда на велосипеді по шосе, треку, перeсічній місцевості, емоційність виконання елементів фігурної їзди створюють відмінні передумови для зміцнення здоров'я осіб, що займаються цим видом спорту.

Рухи велосипедиста зумовлюються відпрацюванням багаторазових стереотипів, систем умовних рефлексів, здатних повторювати не тільки незмінно, але із деяким пристосуванням до навколишніх умов-до змін напряму вітру, особливостей покриття треку або шосе, до підвищення почуття втоми. тренувальний початківець велосипедний

Навчання і тренування - це єдиний процес, в якому спортсмен тренується, набуває нові навички, а тренуючись, закріплює набуті навички, вдосконалює майстерність в умовах, що постійно змінюються. В процесі засвоєння необхідних рухових навичок відбувається розвиток фізичних, психічних та морально-вольових якостей.

Спортивна підготовка велосипедистів охоплює декілька періодів, які мають свої особливості. Її зміст змінюється згідно із закономірностями спортивного удосконалення та вікового розвитку спортсменів.

Мета дослідження: опанувати загальну систему знань з велосипедного спорту серед початківців.

Завдання дослідження:

1. визначити єдині принципи організації тренувального процесу з велосипедистами-початківцями;

2. oxapактеризувати систему засобів і методів підготовки у ДЮСШ початківців з велоспорту.

1. Загальні відомості про систему початківців у велоспорті

1.1 Характеристика управління тренувальним процесом

Тренувальний процес є багатогранним комплексом елементів системи підготовки спортсменів. Велике значення набуває грамотне управління цією системою, де провідне місце відводиться тренеру-педагогу. Від його знань і здібностей до управління залежить кінцевий результат. Тренер має бути одночасно педагогом-організатором, психологом, знати основи фізіології, досконало володіти теорією побудови тренувального процесу у вибраному виді спорту, грамотно і успішно поєднувати різні засоби і методи тренувальної дії. Основною метою є досягнення результату на змаганнях, який залежить від взаємодії тренера зі спортсменом, використання перспективних тренувальних методик, праць вчених різних галузей.

Цільове управління в системі багаторічної підготовки дозволяє особистості дійти до поставленої мети з різних точок зору, дає можливість спроектувати цільову структуру (завдання) і підібрати адекватні засоби і методи спортивного тренування, дозволяє визначити конкретні дії і раціонально планувати їх в часі.

Тренувальний процес - є динамічною системою, що розвивається, яка впливає на спортсмена. Кожен спортсмен має свої індивідуально-психологічні, фізіологічні та інші особливості, властиві лише йому одному. Для правильного управління спортивним тренуванням потрібне знання індивідуальних особливостей і властивостей особи.

Спортсмен, як соціально-біологічний суб'єкт, схильний до дії суспільних стосунків і біологічних чинників, будучи при цьому саморегулюючою динамічною системою. Адаптуючись до зовнішніх дій, організм спортсмена формує для себе комфортніші умови функціонування.

Система управління тренувальним процесом представляє сукупність підсистем: збір і обробка отриманої інформації, організація дослідження, аналіз отриманих даних і підведення підсумків. Під управлінським рішенням розуміють творчий акт суб'єкта управління (тренер), направлений на усунення проблем, які виникли в об'єкті управління (вихованець) і реалізацію певної програми (тренувальні плани).

На думку ряду провідних фахівців, управління - система перекладу об'єкту тренувальної дії з одного стану в інше, задане програмою.

Основним компонентом системи управління є розробка тренувальної програми з врахуванням всіх можливих варіантів її реалізації, що складається з перспективних планів, ряду ідей і припущень, які належить реалізувати. Програма розробляється, а потім застосовується на практиці для приведення існуючого стану спортсмена в заплановане.

Під час реалізації програми можна спостерігати наступне:

ь тренер отримує поточну інформацію про стан об'єкту дії;

ь проводиться кореляція програми з врахуванням отриманих даних, визначається доцільність подальшого використання вибраних засобів і методів.

При управлінні системою важливо використовувати алгоритм дій. Під алгоритмом слід розуміти послідовність виконання запрограмованих дій з врахуванням програмних вимог. Відхилення від заданого програмою алгоритму дій, приводить до порушення взаємодії між елементами системи і не досягнення запрограмованого результату.

Послідовність ланок в системі підготовки спортсменів наступна:

1) здійснюється розробка кінцевої мети;

2) відповідно до поставленої мети, ставляться завдання, виділяються етапи підготовки;

3) виробляється підбір засобів і методів для використання в тренувальному процесі, визначається їх поєднання;

4) практичне вживання розроблених ідей відповідно до вибраної тренувальної програми, з використанням методів контролю, поточне зіставлення отриманих даних із запланованими програмою;

5) підведення підсумків, зіставлення отриманого результату з поставленою метою в розробленій тренувальній програмі;

6) критичний аналіз допущених помилок, усунення невідповідностей поставленим завданням.

Отже: система управління тренувальним процесом є сукупністю послідовних ланок для здійснення поставленого результату і досягнення мети. Слід зіставляти поточні результати з запланованими при плануванні показниками, вносячи корективи залежно від ходу реалізації програми. Передбачається знайти оптимальне співвідношення засобів і методів досягнення мети з врахуванням індивідуальних здібностей, можливостей спортсменів, їх адаптивної реакції на запропоновані навантаження. Важливо поєднувати тренувальні навантаження різної спрямованості, прагнучи уникати шаблонної побудови тренувального процесу. Все це разом дозволить досягти поставленої мети[6].

1.2 Загальні відомості про етап початкової підготовки

Завданнями етапу початкової підготовки є зміцнення здоров'я дітей, різностороння фізична підготовка, усунення недоліків в рівні фізичного розвитку, навчання техніці вибраного виду спорту і техніці різних допоміжних і спеціально-підготовчих вправ.

Підготовка юних спортсменів характеризується різноманітністю засобів і методів, широким вживанням матеріалу різних видів спорту і рухливих ігор, використанням ігрового методу. На етапі початкової підготовки не повинні плануватися тренувальні заняття із значними фізичними і психічними навантаженнями, передбачаючи вживання одноманітного, монотонного матеріалу.

В технічному вдосконаленні слід орієнтуватися на необхідність освоєння багатообразних підготовчих вправ. В процесі технічного вдосконалення ні в якому разі не слід намагатися стабілізувати техніку рухів, добиватися стійкого рухового навику, що дозволяє досягти певних спортивних результатів. В цей час у юного спортсмена закладається різностороння технічна база, що передбачає опанування широкого комплексу різноманітних рухових дій. Такий підхід - основа для подальшого технічного вдосконалення. Це положення поширюється і на подальші два етапи багаторічної підготовки, проте, особливо воно повинно враховуватися в період початкової підготовки.

Тренувальні заняття на цьому етапі, як правило, повинні проводитися не частіше 2-3 разів на тиждень, тривалість кожного з них - до 60 хв. Ці заняття необхідно органічно поєднувати із заняттями фізичною культурою в школі і вони повинні носити переважно ігровий характер.

Річний обсяг роботи у юних спортсменів на етапі початкової підготовки невеликий і зазвичай коливається в межах 100-150 год. Річний об'єм роботи значною мірою залежить від тривалості етапу початкової підготовки, який у свою чергу пов'язаний з часом початку занять спортом. Наприклад в 9-10 років, етап початкової підготовки часто зменшується до 1,5-2 років, а об'єм роботи, з врахуванням ефекту попередніх занять фізичної культури в школі, може відразу досягти 200-250 год. протягом року, порівняно з тим, якщо дитина почала займатися спортом у більш ранньому віці, де тривалість етапу може складати 3 роки[7].

1.3 Особливості розвитку дітей 10-12 років

Оскільки немає періоду у віковій періодизації розвитку з 10 до 12 років, то цей період можна розглянути як частину молодшого шкільного віку та початок підліткового віку.

Період життя дітей з 7 до 11 років відноситься до молодшого шкільного віку, ми розглянемо частину цього періоду, а саме від 10 до 11 років. При визначенні його меж враховують особливості психічного і фізичного розвитку дітей, перехід їх до навчальної діяльності, яка стає основною.

Анатомо-фізіологічні особливості. Фізично дитина у цьому віці розвивається досить рівномірно. Збільшується зріст та вага тіла, підвищується імунітет, швидко розвиваються м'язи серця. Артерії у школяра дещо ширші, ніж у дорослої людини, і саме цим пояснюються особливості артеріального тиску. Частота серцевих скорочень стійкіша, але під впливом різних рухів, позитивних і негативних емоцій вона швидко змінюється.

Кістково-з'єднювальний апарат молодших школярів досить гнучкий, оскільки в їхніх кістках ще багато хрящової тканини. На це треба зважати, щоб запобігти можливому викривленню хребта, вдавлюванню грудей, сутулості.

Розвиток м'язової системи сприяє збільшенню фізичної сили дітей. Але малі м'язи кисті рук розвиваються повільніше. Діти цього віку дихають частіше, ніж дорослі.

Вага мозку молодшого школяра наближається до ваги мозку дорослої людини. Особливо збільшуються лобні долі, пов'язані з діяльністю другої сигнальної системи. Водночас відбуваються значні зміни у розвитку і роботі центральної нервової системи. Аналітико-синтетична діяльність кори великих півкуль головного мозку ускладнюється.

Розвиток психіки і пізнавальної діяльності. Під час навчання основної діяльності учнів якісно і кількісно розвиваються пізнавальні процеси. Вони виявляються у розвитку сприймання. Кількісні зміни полягають у збільшенні швидкості процесу сприймання та кількості сприйнятих об'єктів, розширенні обсягу їх запам'ятовування тощо. Якісні зміни свідчать про зростання пізнавальної ефективності.

Значні якісні зміни відбуваються в розвитку пам'яті. Під впливом навчання формується логічна пам'ять, яка має вирішальне значення у здобутті знань.

Розвиток пам'яті полягає в зміні співвідношення між мимовільним і довільним запам'ятовуванням (зростає довільне), образної та словесно-логічної пам'яті. Для розвитку логічної пам'яті важливою є настанова вчителя - зрозуміти (проаналізувати, порівняти, співвіднести, згрупувати тощо) матеріал, завчити його. Довільне запам'ятовування продуктивне тоді, коли запам'ятовуваний матеріал стає змістом активної діяльності учнів.

Розвиток уяви відбувається у напрямі від репродуктивних її форм до творчого осмислення уявлень, від довільного їх комбінування до логічно обґрунтованої побудови нових образів. Зростає вимогливість дітей до витворів їх уяви, швидкість створення образів фантазії.

Мислення стає конкретно-образним, але все більшого значення набувають абстрактні компоненти. Під впливом навчання змінюються співвідношення між його образними і понятійними, конкретними та абстрактними компонентами.

Переважає мимовільна увага. Діти активно реагують на все нове, яскраве і незвичайне. Мимовільна увага має позитивне значення, але недостатня для досягнення успіхів у навчанні. З віком зростає обсяг і стійкість уваги, пов'язані із значущістю навчального матеріалу. Усвідомлення учнями важливості його засвоєння - умова стійкості довільної уваги.

Формування особистості. У молодшому шкільному віці відбувається подальший розвиток особистісних якостей не тільки в інтелектуальній, а й в емоційній, вольовій сферах, спілкуванні з дорослими та однолітками. Джерелом емоцій у молодших школярів є навчальна та ігрова діяльність. Формуванню почуттів сприяють успіхи та невдачі у навчанні, взаємини в колективі, читання художньої літератури, сприймання телепередач, кінофільмів, інтелектуальні ігри тощо. До емоційної сфери належать переживання нового, здивування, сумнів, радощі пізнання - основи формування пізнавальних інтересів, допитливості учнів. Колективні заняття сприяють розвитку моральних почуттів і формуванню таких рис характеру, як відповідальність, товариськість, колективізм.

Молодші школярі емоційно вразливі. Відбувається диференціація сором'язливості, яка виявляється в реагуванні на людину, думка якої має значення для них. Розвивається почуття самолюбства, що виявляється в гнівному реагуванні на приниження їх гідності й позитивне емоційне переживання за визнання їх позитивних особистих якостей.

Розвитку моральних почуттів (дружби, товариськості, обов'язку, гуманності) сприяє перебування учнів у колективі, об'єднаному спільною навчальною діяльністю. Розвивається почуття симпатії, важливе для утворення малих груп, з яких складаються колективи.

Формуванню вольових якостей (самостійності, впевненості у своїх силах, витримки, наполегливості) сприяє шкільне навчання, яке вимагає від учнів усвідомлення й виконання обов'язкових завдань, підпорядкування їм активності, довільного регулювання поведінки, уміння активно керувати увагою, слухати, думати, запам'ятовувати, узгоджувати свої потреби з вимогами вчителя. Ефективність цього процесу залежить від використання учителем прийомів переконання, зауваження, заохочення та інших засобів впливу на дитину. Зловживання негативними оцінками, нотаціями, покараннями спричиняє погіршення ставлення учнів до навчальних обов'язків, зниження активності, виникнення лінощів та інших негативних рис.

З'являється усвідомлення обов'язків, розуміння того, що невиконання правил поведінки шкодить інтересам колективу й кожного учня.

Дітям властиві наслідування й підвищене навіювання, що як позитивно, так і негативно впливають на засвоєння норм і правил поведінки. У зв'язку з недостатнім розвитком самосвідомості, малим життєвим досвідом діти можуть наслідувати небажані форми поведінки: грубість, недисциплінованість тощо. В інших випадках, коли вони беруть за взірець поведінку улюбленого вчителя, авторитетних для них дорослих, наслідування і підвищене навіювання полегшує засвоєння норм і правил поведінки. У цей період зростає роль особистого прикладу дорослих, передусім учителя.

Підлітковий вік охоплює період розвитку дитини від 11 до 15 років, ми розглянемо частину періоду від 11 до 12 років. Він є органічним продовженням молодшого шкільного віку і водночас відрізняється від нього. Його називають перехідним, тому що відбувається перехід від дитинства до юності в фізичному, психічному і соціальному аспектах.

Анатомо-фізіологічні особливості. Підлітковий вік - період складних анатомо-фізіологічних змін в організмі людини. Фізичний розвиток підлітків характеризується великою інтенсивністю, нерівномірністю та ускладненнями, пов'язаними зі статевим дозріванням. У ньому виділяють три стадії: стадію, що передує статевому дозріванню, стадію статевого дозрівання і стадію статевої зрілості.

На першій стадії розвитку активізується діяльність щитовидної залози та гіпофізу. Це сприяє посиленню процесів обміну в організмі, а також збудженню нервової системи, яка стає чутливішою до подразнень, особливо до тих, що виникають у самому організмі. Кожне хвилювання різко відображається на роботі серця та серцево-судинної системи, у розвитку яких спостерігаються диспропорції. Мускулатура серця і його об'єм збільшуються вдвічі, а діаметр судин залишається малим. Маса тіла збільшується на цей час у 1,5 раза. Отже, серце через порівняно вузькі судини не може постачати потрібну кількість крові до різних ділянок організму, зокрема до мозку. Нервовий апарат, що регулює серцеву діяльність підлітків, не завжди справляється зі своєю функцією, ця недостатність викликає порушення серцевої діяльності (неправильний ритм, блідість, посиніння губ тощо). Недостатній розвиток кровоносної та м'язової систем сприяє тому, що дитина швидко втомлюється, не може переносити надмірних фізичних навантажень. Тому при їх дозуванні необхідно враховувати особливості фізичного розвитку підлітка.

Скелетна система міцнішає, проте вона ще не така, як у дорослих. Окостеніння хребта, грудної клітки, таза ще не закінчилося, тому за несприятливих умов можливі їх викривлення. Неправильна поза під час сидіння за партою або за столом призводить до порушення дихання й кровообігу, зокрема нормального припливу крові до мозку. А це може позначатися на розумовій діяльності, працездатності підлітка.

Організм його потребує багато кисню, проте легені розвинені ще недостатньо. Тому дихає він частіше, але неглибоко. Важливо привчати його правильно дихати, керувати своїм дихальним апаратом.

Головний мозок підлітків за вагою наближається до ваги мозку дорослої людини. Розвиваються специфічно людські ділянки мозку (лобні, частково скроневі й тім'яні), відбувається внутріклітинне вдосконалення кори головного мозку, збагачуються асоціаційні зв'язки між різними його ділянками. Досконалішими стають гальмівні процеси, розвивається друга сигнальна система, посилено формуються нові динамічні стереотипи, які стають основою навичок, звичок, рис характеру. Інтенсивний розвиток вищої нервової діяльності виявляється в розумовій активності дітей, у зростанні контрольної діяльності кори великих півкуль стосовно підкіркових процесів. Але у вищій нервовій діяльності спостерігаються і деякі суперечності, що проявляються у поведінці підлітків, підвищеній збуджуваності, нестійкості настрою. Іноді помічається метушливість, крикливість, нестриманість, безконтрольність дій.

В останні десятиліття XX ст. фізичний розвиток підлітків помітно прискорився. Це явище називають акселерацією (лат. acceleration - прискорення). Вона виявляється в тому, що характерні для підліткового віку анатомо-фізіологічні зміни в організмі виникають раніше, ніж у попередніх десятиліттях. Дослідники вважають, що акселерацію треба розуміти не лише як прискорення росту й статевого дозрівання, а як зміну темпу розвитку організму, що позначається і на темпі психічного розвитку.

Протилежний до акселерації - процес ретардації (лат. retardatio - затримка) - значного відставання розвитку дитини від середніх фізичних і психофізіологічних показників. Він може бути наслідком пияцтва, алкоголізму батьків, народження дітей в більш пізньому віці, спадкової хвороби батьків або одного з цих факторів. Такі діти відстають не тільки фізіологічно, а й інтелектуально.

Розвиток психіки і пізнавальної діяльності. Підлітковий вік характеризується значним розвитком психіки, пізнавальних процесів. Навчання залишається основним видом діяльності, проте зазнає значних змін в організації, змісті. Воно характеризується довільністю, зростанням активності й самостійності, зміною пізнавальних і соціальних мотивів навчання.

Удосконалюється сприйняття, стаючи більш плановим, різнобічним, але не досягає ще повного розвитку. На нього впливає не лише характер об'єкта, що сприймається, але й емоційний стан підлітка.

Зазнає якісних змін мотивація навчання. Поглиблюючись і диференціюючись, пізнавальні інтереси підлітків стають виразнішими, стійкішими і змістовнішими. Навчальний процес ставить підвищені вимоги до уваги підлітків, здатності зосереджуватись на змісті навчальної діяльності й відволікатись від сторонніх показників. Навчання вимагає як мимовільної, так і довільної уваги, сприяє зростанню обсягу уваги, вдосконаленню уміння розподіляти і переключати її. Для підлітків характерним є прагнення виховувати в собі здатність бути уважними, елементи самоконтролю й саморегуляції.

Підлітки прагнуть до логічного осмислення матеріалу, застосовуючи при цьому порівняння, зіставлення, узагальнення, класифікацію тощо.

Пам'ять набуває більшої логічності, довільності й керованості. Розширюються і поглиблюються пізнавальні інтереси учнів, більш вибірковим стає інтерес до навчальних предметів.

Основним у мовному розвитку підлітків є вдосконалення уміння користуватись мовою як засобом спілкування. У здатності користуватися словом, зовнішнім мовленням підлітки вбачають свою інтелектуальну силу, ознаку свого авторитету в колективі.. Підлітки розуміють гумор, мовні засоби його вираження. Користуючись внутрішнім мовленням, вони шукають адекватні способи передачі своїх думок.

У цьому віці зростає значення праці в житті, розширюється участь дітей у продуктивній трудовій діяльності в школі і поза нею. Це відповідає їх фізичним можливостям і потребам. Підлітки здатні до тривалої систематичної праці, усвідомлюють її суспільне значення, прагнуть до її результативності. Їх приваблює праця, в якій можуть виявляти певну ініціативу і творчість.

Ігрова діяльність зберігає своє значення, але набуває якісно іншого характеру за змістом і способами здійснення. Виділяють такі її види: творчі ігри (драматизація, ігри-походи, імпровізація і фантазування при відтворенні історичних подій, сучасних ситуацій); спортивні ігри (футбол, хокей, волейбол та ін.); інтелектуальні (шахи, шашки, розв'язування різних мисленнєвих завдань); комп'ютерні, військові ігри тощо. Особливо захоплюють підлітків колективні ігри. Успіхи і помилки їх стають предметом жвавих обговорень, критичних зауважень. В іграх підлітки проявляють підвищену емоційність, збуджуваність.

Формування особистості. Підлітковий вік - період переходу від дитинства до дорослості, інтенсивного становлення почуттів і волі, спрямованості, готовності жити і діяти так, як живуть і діють дорослі. Підліток усвідомлює себе дорослою особою. Зростає його активність, відбувається ціннісна переорієнтація під впливом прагнення бути дорослим. Проте він поводиться ще як дитина. Психічному його розвитку властиво багато суперечностей. Підліток є ще дитиною, і вже - не дитина, має деякі риси дорослого, але - ще не дорослий, намагається обмірковувати свої прагнення, дії, як це роблять дорослі, але своєрідно, по-дитячому. Саме ця суперечність у психічному розвитку потребує у спілкуванні з ним значного такту, обережності, делікатності, які є суттєвими у процесі нормального становлення його особистості.

Прагнення до самостійності особливо характерне для підлітків. У ньому виявляється почуття власної дорослості та потреба в її визнанні дорослими. Самооцінка набуває не меншого значення, ніж оцінювання його дорослими. Прагнення розібратися в собі та своїх особливостях, бажання порівняти себе з іншими та оцінити їх якості породжують підвищену чутливість до оцінювання особистісних якостей, поведінки, ставлення до себе загалом. Це основна причина вразливості підлітка, його невмотивованих, безпідставних, з погляду дорослих, бурхливих реакцій на зауваження.

Моральні почуття, які ще перебувають на стадії формування, засвоєні норми поведінки визначають зміст і спрямування його дій. Проте в поведінці не завжди поєднуються слова, почуття та дії. Деякі з них не усвідомлюють зв'язку між відомими їм загальними нормами і власною поведінкою в конкретній ситуації.

Цей віковий період відрізняється бурхливим перебігом емоцій, раптовими змінами емоційних станів, переживань, настроїв, переходами від піднесення до нестриманості, галасливості, від надмірної рухливості до спокою, байдужості. У динаміці емоцій виявляються стосунки підлітка з близькими людьми, колективом, успіхи в діяльності. До раптових змін настрою можуть спричинити погана оцінка, розчарування в другові, неуважність дорослих до інтересів і почуттів, нетактовний спосіб втручання в його емоційне життя.

Моральні якості пов'язані з вольовими. У цей період зникає навіюваність, зміцнюється сила волі підлітка, його самовладання, зростає здатність до подолання труднощів, вияву рішучості й наполегливості. Але підліток не завжди правильно розуміє, в чому саме полягає сила волі. Часом упертість, за допомогою якої він нерозумно домагається здійснення своїх недоцільних бажань, вважається ним позитивною вольовою якістю. За силу волі іноді приймається негативізм, що виявляється в небажанні підкорятися розумним вимогам дорослих і правилам поведінки. Вольовими вчинками підлітки часом вважають і безглузді витівки, які вимагають значних зусиль (не спати дві доби, проколоти шкіру голкою). Це свідчить про хибне їх уявлення справжньої сили волі.

Колектив має важливе значення у формуванні особистості підлітка. Однією з найхарактерніших його рис є прагнення до самоствердження. Бажання зайняти своє місце в колективі, бути лідером, помітним або малопомітним виконавцем, активним або пасивним, діяти заради колективу або заради себе є виявом внутрішніх, недостатньо усвідомлених позицій дитини. Але в процесі їх прояву, оцінювання колективом підліток під впливом колективної думки починає усвідомлювати свої устремління, домагання, вчинки і місце в колективі, стає суб'єктом виховання.

Особливого значення набувають дружба і товаришування, які стають активними, набирають нових форм: просто товариші, близький товариш, друг.

Підлітковий вік ще називають критичним. Справді, кризи бувають, але вони не є неминучими. Цей період може стати важким у виховному відношенні, якщо батьки, вчителі не обізнані з особливостями розвитку підлітків, не зважають на них і продовжують діяти, як раніше, або, навпаки, ставлять до них такі вимоги, як до дорослого. Підлітки потребують особливої уваги, любові до себе. Труднощі зникають, якщо вихователі розуміють зміни, які відбуваються в психічному житті дітей, поважають нові його тенденції, сприяють реалізації підлітків, відповідно організовуючи різні види їх діяльності, взаємини в колективі, участь у громадському житті.

2. Методи і організація досліджень

Цей розділ я поділив на три етапи, а саме:

1 етап: вибір теми курсової, пошук літератури, бесіда з тренером;

2 етап: аналізація літературних джерел;

3 етап: написання трьох розділів курсової роботи.

Під час роботи над моєю кваліфікаційною роботою я присвятив чимало часу пошуку літературних джерел, статей, різноманітним журналам, доповідям, оскільки методики розвитку фізичних якостей змінюються з кожним десятиліттям. Було важко порівнювати літературу 70-80 років з теперішньою, розбіжності в методиках, в самих поняттях про фізичні якості, про правила змагань суттєво змінились. Але з допомогою тренера ми відібрали найосновніше що стосувалось моєї теми.

Після відбору літератури я провів пізнавально-освітню бесіду з тренером щодо проведення тренувального заняття. Він навчив мене як правильно розвивати фізичні якості, дозувати навантаження і відпочинок для юнаків і дівчат, при підготовці їх до змагань на треку. І я це взяв як одну з основ при написанні моєї роботи.

Наступним і завершальним етапом було написання моєї кваліфікаційної роботи, яка складається з трьох розділів.

3. Особливості загальної фізичної підготовки початківців у велоспорті

3.1 Характеристика вікових особливостей учнів

У середніх і старших класах навчаються юнаки та дівчата віком від 15 до 18 років. За віковим особливостям їх, можна віднести до двох груп: підлітковий вік - юнаки 13-16 років, дівчата - 12-15 років і юнацький вік - юнаки 17-21 рік та дівчата - 16-20 років. Вікова періодизація до певної міри умовна і дозволяє встановити лише орієнтовні кордону між фазами росту. Однак у кожному віковому періоді фізичне виховання має свої відмінності. Вікові особливості організму в значній мірі обумовлюють зміст і методику фізичного виховання. З урахуванням віку здійснюється підбір засобів, визначаються допустимі навантаження.

Вік 15-20 років характеризується поступальним розвитком організму. Особливостями цього віку є поступове збільшення маси і розмірів тіла, розширення пристосувальних можливостей організму.

Формування скелета закінчується в основному до 17-18 років. До цього часу формує фізіологічна кривизна хребетного стовпа. До 16-18 років закінчується формування стопи. У віці 15-16 років особлива увага викладача фізичного виховання має бути звернена на формування правильної постави та розвиток стопи. Чим повно цінніше постава, тим кращі умови для функціонування внутрішніх органів і організму в цілому.

У жінок зростання закінчується в 20-22 роки, у чоловіків в 23-25 років. Зростання тіла поєднується зі змінами в будові кісткової системи. Надмірні фізичні навантаження можуть призвести до затримки росту.

З віком збільшується відносна частка м'язів у загальній вазі тіла. Вага тіла продовжує зростати приблизно до 25 років. У жінок вага тіла, як і зростання, збільшується в меншій мірі, ніж у чоловіків. Вага м'язової маси до ваги тіла у підлітків 15 років становить 32,6%, а у юнаків 17-18 років - 44,2%.

До 18-21 років в основному закінчується функціональний розвиток відділів центральної нервової системи та вегетативних систем. Нервові процеси відрізняються великою рухливістю. Сила збуджувальних процесів переважає над гальмівними процесами.

У віці 11-18 років відзначається посилений ріст серця. Лінійні розміри серця до 15-17 років збільшуються в три рази в порівнянні з розмірами новонароджених. Обсяг порожнин серця в 13-15 років становить 250 см 3, а у дорослих 250-300 см 3. Якщо за сім років (від 7 до 14) його обсяг зростає на 30-35%, то за чотири роки (від 14 до 18) - на 60 - 70%. Збільшення ємності порожнини серця випереджає збільшення просвітів судин. Серце нерідко "не встигає" за збільшенням загальних розмірів тіла. У віці 15-20 років у 10 - 15% юнаків і дівчат відзначається відносне "мале" серце, що призводить до збільшення періоду відновних процесів після навантаження.

Частота серцевих скорочень у віці 15 років складає 76 ударів на хвилину, а у віці 20 років - у юнаків 65-70, у дівчат 70-75 ударів на хвилину.

У забезпеченні постачання тканин киснем важливим фактором є швидкість кровотоку. Час кругообігу крові в 14-16 років становить 18с, а у дорослих - 17-29 с.

Для зміцнення серцево-судинної системи важливе значення має різнобічна фізична підготовка, сувора дозування і поступове підвищення фізичних навантажень, систематичність занять фізичними вправами.

З віком відбуваються зміни і в дихальній системі з зростанням тіла потреба в кисні збільшується і органи дихання працюють більш напружено. Так, хвилинний об'єм дихання у 14-річного підлітка становить на 1 кг ваги 110-130 мл, у дорослого ж всього лише 80-100 мл. Функціональні можливості апарата подиху ще недостатньо досконалі. Життєва ємність легень і максимальна легенева вентиляція менше, ніж у дорослих. Обсяг вентиляції складає в 14-16 років - 45 л, в 17-18 років - 61 л на хвилину. Особливо велика роль фізичного виховання у розвитку дихального апарату. Викладач повинен звертати увагу на правильне формування і збільшення рухливості (екскурсії) грудної клітини, на зміцнення дихальних м'язів. Учнів необхідно навчити правильно дихати і допомогти їм оволодіти навичками грудного і діафрагмального (черевного) дихання. При цьому слід враховувати, що розвиток дихальної системи відбувається в єдності з розвитком інших систем організму і в різні вікові періоди пред'являються різні вимоги до розвитку фізичних якостей. Розвиток тих чи інших фізичних якостей треба розглядати не тільки з точки зору вдосконалення рухових здібностей, але і обов'язково з точки зору забезпечення нормального перебігу процесу фізичного розвитку і підвищення функціональних можливостей організму, що росте.

Рівень розвитку фізичних якостей і ступінь пристосовності організму до фізичних навантажень на швидкість, силу, гнучкість залежать від вікових особливостей організму. Високі показники гнучкості та швидкості можуть бути досягнуті до 18 років, сила м'язів збільшується до 20 років і більше; високий рівень витривалості спостерігається зазвичай до 23-25 ??рокам. Вправи на витривалість у віці 17-18 років і особливо в 15-16 років необхідно суворо дозувати.

У віці 15-16 років відзначається значне збільшення м'язової маси та вдосконалення нервово-м'язового апарату, створюються передумови до розвитку сили. Однак у заняттях з учнями цього віку слід утримуватися від силових вправ з граничними навантаженнями, тому що умови для розвитку сили створюють дещо пізніше в 19-20 років.

Необхідно підкреслити, що навчання в середніх і старших класах співпадає з періодом статевого дозрівання. У цей період спостерігається підвищена збудливість і нестійкість нервової системи. Індивідуальні особливості фізичного розвитку учнів визначаються за даними медичного контролю. Фізіологічні можливості учнів одного й того ж віку можуть значно відрізнятися. Тому в процесі фізичного виховання важливий індивідуальний підхід.

3.2 Загальна фізична підготовка велосипедистів

Передбачає переважне використання загально підготовчих вправ: стройові вправи, шикування та перешикування;ходьба;біг із зміною темпу та напрямку руху;стройові вправи з велосипедом і на велосипеді. Загальнорозвиваючи вправи: без предметів і з предметами для рук, шиї, тулуба, ніг з різних вихідних положень, переважно на гнучкість координацію, розслаблення; на розтягування та рухливість у гомілковостопних, колінних, кульшових та плечових суглобах; вправи, що імітують техніку педалювання.

Вправи з інших видів спорту. Елементи акробатики: перевороти уперед, назад, вбік; довгі перевороти з місця, з розбігу; перевороти вперед з велосипеду. Легка атлетика: біг по пересіченій місцевості, біг із зміною швидкості; чергування ходьби та бігу на дистанції до 3000м.; стрибки у довжину, потрійний стрибок, стрибки у висоту. Ковзанярський спорт: катання на простих і бігових ковзанах; ігри на льоду. Лижний спорт: ходьба на лижах різними способами; прогулянки та походи на лижах. Плавання: для тих, хто не вміє плавати, - навчання плавання; опанування техніки плавання різними способами; плавання на дистанції до 1500м.; пірнання на довжину. Спортивні ігри за спрощеними правилами (баскетбол, волейбол, футбол, хокей, ручний м'яч) та інші рухливі ігри та естафети на велосипедах. Туризм, походи, прогулянки, екскурсії.

Опанування техніки велоспорту, підвищення тренованості організму, досягнення спортивних результатів відбуваються за рахунок використання різноманітних фізичних вправ. Необхідна загальна фізична підготовка закладається в перші роки занять велоспортом, і від неї залежать наступні спортивні результати.

Сила. Сила м'язів безпосередньо залежить від їх розміру. Особлива група вправ, так звані силові вправи, спрямована на збільшення м'язової маси. Окрім цього, в тканинах посилюється кровообіг, процеси обміну речовин покращуються, запаси енергетичних речовин збільшуються.

Силові тренування можна проводити як на подолання власної ваги так і за допомогою гантель, гирь, мішків з піском. В першу чергу силові вправи мають бути спрямовані на розвиток загальної фізичної форми. Віджимання від підлоги, підтягування, присідання на двох і одній нозі зміцнюють різні групи м'язів і допомагають зберегти форму в періоди, коли кататися на велосипеді неможливо, через погоду наприклад. У другу чергу слід розвивати м'язи, безпосередньо задіяні в їзді на велосипеді, тобто м'язи ніг.

Під час тренувань необхідно стежити за станом серцево-судинної системи, періодично вимірювати пульс. У добре тренованої людини пульс відновлюється до кінця третьої хвилини після завершення вправи. У задовільно тренованого - після 5 хвилин. При виконанні силових вправ зусилля чергуються з відпочинком. Якщо використовуються тягарі, то для велосипедистів краще використовувати більше число повторів і підходів з меншим вантажем, ніж більшу вага і малу кількість повторів.

Втома після занять має бути приємною, вона повинне швидко минати. Не можна забувати про важливість розігрівання м'язів і розтяжки перед тренуванням. Травмований м'яз, може надовго вибити велосипедиста з сідла Витривалість. Витривалість - особливо важлива фізична якість для велосипедистів, яка виражається в тривалій працездатності. Загальна витривалість є складовою частиною всебічного фізичного розвитку людини. Найкращий спосіб розвинути витривалість це тривалі з відносно невисокою інтенсивністю тренування в циклічних видах спорту (біг, ходьба на лижах, плавання, веслування, і їзда на велосипеді само собою). Витривалість також буває загальною і спеціальною. Загальна витривалість розвивається різними тренуваннями і є хорошою базою для розвитку спеціальної витривалості для велоспорту. Тобто, велосипедист не повинен упускати можливість пробігтися або поплавати.

Швидкість. Швидкість рухів - якість особливо необхідне велосипедистові. Вона залежить великою мірою від розвитку спортивної техніки, від еластичності м'язів і їх сили, від рухливості в суглобах і витривалості спортсмена. Швидкість рухів підвищується від розвитку сили м'яза, оскільки треновані м'язи скорочуються швидше. Але вправи на розвиток швидкості відрізняються від силових вправ. Найголовніше при тренуванні швидкості - підтримувати високу швидкість виконання вправи. Такі зусилля незабаром викликають втому, швидкість рухів знижується, а це означає, що тренування вже не ефективне. Отже тренування по розвитку швидкості просто за визначенням не може бути тривалим.

Підтримувати м'язи еластичними допомагають вправи для розтяжки, що виконуються після силових тренувань або тренувань на витривалість. Особливо хороші в цьому плані заняття йогою. Не обов'язково вивчати увесь комплекс, досить освоїти декілька поз, які допоможуть розслабити і розтягнути м'язи ніг, грудей і спини, рук і шиї. До речі, уміння розслабляти м'яз також дуже важливе в тренуванні швидкості.

Спритність. Спритність - це вміння чітко і швидко справлятися із складними по координації, несподівано виникаючими завданнями, які вимагають негайного виконання. Багато в чому спритність визначається вродженими якостями, добре виробляється в дитячому віці в ігровій формі. Але і дорослі люди можуть стати спритнішими. Допоможуть їм в цьому такі спортивні ігри як волейбол, баскетбол, футбол, різні ігри на воді з м'ячем, а також акробатичні вправи. Вправи на спритність вимагають не стільки хорошої фізичної форми, скільки вміння справлятися з нервовою напругою.

3.3 Засоби, методи та принципи спортивної підготовки велосипедистів

Засоби спортивної підготовки - фізичні вправи, що безпосередньо або побічно впливають на удосконалення майстерності велосипедистів. Умовно їх поділяють на чотири групи:

ь загально-підготовчі,

ь допоміжні,

ь спеціально-підготовчі,

ь змагальні.

До загально-підготовчих належать вправи, що забезпечують всебічний фізичний та функціональний розвиток організму велосипедистів: загальнорозвиваючі вправи, елементи гімнастики та акробатики, вправи на розвиток гнучкості, легкоатлетичні (біг, стрибки, метання), вправи зі штангою, рухливі та спортивні ігри, плавання, туризм.

Допоміжні вправи створюють фундамент спеціальної підготовленості на фоні удосконалення функціональних систем організму велосипедистів, переважно серцево-судинної та дихальної. Це в перш за все циклічні види спорту (ходьба, біг, біг на ковзанах, ходьба на лижах, плавання, тощо).

Спеціально-підготовчі вправи посідають центральне місце у системі фізичної підготовки кваліфікованих спортсменів і охоплюють коло засобів, які включають елементи змагальної діяльності, а також дії, наближенні до них: спеціальні вправи, що розвивають м'язи, які беруть участь у педалюванні; вправи на велотренажерах; фігурна їзда на велосипеді; їзда на велосипедах по шосе, треку, кросі.

Змагальні вправи передбачають виконання комплексних рухових дій, що є предметом спортивної спеціалізації, відповідно до існуючих правил змагань[9].

Засоби спортивного тренування розрізняють також за напрямами впливу: пов'язані з удосконаленням різних сторін підготовленості - технічної, тактичної, фізичної та спрямовані на розвинення різних рухових якостей, підвищення функціональних можливостей окремих органів і систем організму.

Методи фізичної підготовки - це способи роботи тренера і спортсмена, за допомогою яких відбуваються оволодіння знаннями, вміннями та навичками, а також розвиток потрібних якостей. Умовно їх поділяють на словесні, наочні, практичні. У процесі спортивного тренування всі ці методи застосовуються у різних сполученнях.

До словесних методів належать розповідь, пояснення, бесіди, лекції, аналіз та обговорення.

Наочні методи зумовлюють дієвість процесу підготовки. До них насамперед відносяться методично вірний показ окремих вправ та їх елементів, навчальні фільми, відеомагнітофонні записи, макети треку для демонстрування тактичних схем, електронні ігри.

Методи практичних вправ поділяються на такі, що спрямовані переважно на засвоєння спортивної техніки, і методи, які сприяють розвитку рухових якостей.

Успішне вирішення навчально-тренувальних завдань можливе за умови додержання принципів, що поділяються на три групи:

1. Загально-педагогічні (дидактичні) - науковість, виховне навчання, доступність, систематичність і послідовність, свідомість та активність, наочність, міцність та прогресування, колективність поряд з індивідуалізацією.

2. Специфічні - спрямованість до вищих досягнень, поглиблена спеціалізація, безперервність тренувального процесу, єдність поступового збільшення навантажень і тенденції до максимальних навантажень, хвилеподібність і варіативність навантажень, циклічність тренувального процесу, єдність і взаємозв'язок структур змагальної діяльності та підготовленості.

3. Методичні - випередження (випереджальне відносно технічної підготовленості розвинення фізичних якостей); розмірність (оптимальний та збалансований розвиток фізичних якостей); сполучення (пошук засобів, що дозволяють водночас вирішувати декілька завдань - поєднання технічної та фізичної підготовки); надмірність (застосування тренувальних навантажень, які в декілька разів перевищують змагальні, засвоєння та включення до тренувальної роботи рухової діяльності, що за інтенсивністю перевищує змагальну); моделювання (використання різноманітних варіантів моделювання змагальної діяльності у тренувальному процесі); централізація (підготовка найбільш перспективних велосипедистів на централізованих зборах із залученням до роботи з ними тренерів, що їх підготували)[3].

3.4 Зміст різних сторін спортивної підготовки у велосипедному спорті

Зміст спортивної підготовки складають такі її види:

ь фізична,

ь технічна,

ь тактична,

ь психологічна,

ь теоретична,

ь інтегральна.

Фізичну підготовку поділяють на загальну фізичну підготовку (ЗФП), що спрямована на підвищення загальної працездатності, та спеціальну фізичну підготовку (СФП), скеровану на розвинення спеціальних фізичних якостей та координаційних здібностей.

Технічна підготовка має за мету навчання, закріплення та удосконалення рухових дій велосипедистів, пов'язаних з технікою педалювання, посадкою, проходженням дистанції різних видів гонок.

Тактична підготовка включає: розробку та вивчення тактичних варіантів ведення боротьби на дистанції; навчання розподілу сил на змагальній дистанції; виявлення особливостей проходження змагальної дистанції суперниками; складання індивідуальної тактичної програми проходження дистанції в змаганнях сезону.

Психологічна підготовка поділяється на базову (психологічна освіта, навчання та розвиток), тренувальну (формування значущих мотивів і сумлінного ставлення до тренувальних завдань і навантажень) і змагальну (формування стану бойової готовності, здатності до зосередження та мобілізації зусиль) підготовку.

Теоретична підготовка - це формування у велосипедистів спеціальних знань, потрібних для успішної спортивної діяльності. Може здійснюватися як у процесі педагогічних занять, так і в спеціально відведений для цього час: бесіди; вивчення кінограм; перегляд відеозаписів виступу сильніших велосипедистів з подальшим їх аналізом; самостійна робота з літературою.

Інтегральна підготовка - процес, спрямований на об'єднання, координацію та реалізацію в умовах тренувальної та змагальної діяльності різних сторін підготовленості. Інтегральна підготовка сприяє придбанню змагального досвіду, підвищенню стійкості до змагального напруження, стабільності та надійності під час ведення боротьби на дистанції. Може проводитися у процесі змагань і контрольних тренувань згідно з індивідуальними планами підготовки спортсменів до відповідальних змагань. Обсяг засобів інтегрального впливу повинен збільшуватися з наближенням до відповідальних змагань[10].

3.5 Організація та методика відбору групи початкової підготовки

Найбільш популярна у дітей їзда на велосипеді весною та восени, коли починаються заняття у школі, тому доцільно навчальні групи новачків комплектувати у вересні, а доповнювати їх по весні.

Мета початкового відбору - допомогти дитині вірно обрати вид спорту. Початковий відбір доцільно проводити після 1-2 міс. Систематичних занять навіть на особистих велосипедах, що дозволить значно підвищити якість оцінки перспективності дитини та виключити дуже поширену помилку, коли діти, які краще володіють велосипедом, сприймаються за більш здібних.

Після етапу початкового навчання потрібно провести відбір до груп початкової підготовки з урахуванням зовнішнього вигляду дитини, її статури. Перевага надається учням з пропорційною статурою, більш високого зросту, середньою масою тіла. Дітей, які мають дуже велике бажання займатися велосипедним спортом, рекомендується зараховувати до ДЮСШ навіть з невисокими показниками у контрольних вправах.

Таким чином, критеріями відбору на цьому етапі є:

- мотивація до занять велосипедним спортом;

- вік початку занять спортом (найбільш сприятливий 10-12 років);

- морфологічні ознаки;

- стан здоров'я;

- рівень спеціальних сприйнять, рівноваги та швидкості, спортивна спадковість[2].

Висновки

1. Спортивна підготовка велосипедистів охоплює декілька періодів, які мають свої особливості. Їх зміст змінюється згідно із закономірностями спортивного удосконалення та вікового розвитку спортсменів.

2. Система управління тренувальним процесом є сукупністю послідовних ланок для здійснення поставленого результату і досягнення мети.

3. Завданнями етапу початкової підготовки є зміцнення здоров'я дітей, різностороння фізична підготовка, усунення недоліків в рівні фізичного розвитку, навчання техніці вибраного виду спорту і техніці різних допоміжних і спеціально-підготовчих вправ.

4. Загальна фізична підготовка початківців має на меті зміцнити здоров'я дітей, урізноманітнити її фізичні якості, усунути недоліки в рівні фізичного розвитку, навчити техніці фізичних і підготовчих вправ у обраному виді спорту, та сприяти переходу до більш пізніх етапів тренування.

5. Основними фізичними якостями для велосипедиста є сила, витривалість і бистрість, а також їхня взаємодія між собою. Для їх розвитку використовують штучні і природні умови тренування.

Список використаної літератури

1. Булатова М.М. Спортсмен в pазличних климато-геогpафических и погодных условиях / Булатова М.М., Платонов В.М. -К.: Олімпійськалитеpатуpа, 1996, - З. 173-177.

2. Верхошанский Ю.В. Основы специальной физической подготовки спортсменов. - М.: "ФиС", 1970. - 200 с.

3. Волков Л.В. Обучение и воспитание юного спортсмена. - К.: Здоров'я, 1984. - 193с.

4. Волков Л.В. Спортивная подготовка детей и подростков. - К.: Вежа, 1998. - 190с.

5. Волков Л.В. Теория и методика детского и юношеского спорта. К.: Олимпийская литература, 2002. - 293с.

6. Гаммерштед Ю.А., Сафонов В.А. Готвянский В.Д. Велосипедный спорт (шосе): Навчальна програма для ДЮСШ, СДЮШОР, ШВСМ. - К.: РНМК,1994.-85с.

7. Ердаков С.В. Підготовка велосипедистів-переслідувачів до відповідальних змагань. Ежегодник 1990г. Велосипедний спорт- М.; ФиС., 1990р. - 276с.

8. Єдина спортивна класифікація України на 2002-2004 рр. Види спорту, що входять до програми ігор Олімпіад. - К.: Олимпийская литература, 2002. - 147с.

9. Крилатих Ю.Г. Підготовка юних велосипедистів /Крилатих Ю.Г., МінаковС.М. - М.:ФиС, 1992. - 201 с.

10. Крылатых Ю.Г., Минаков С.М. Подготовка юных велосипедистов. - М.: Физкультура и спорт, 1982. - 191с.

11. Матвєєв Л.П. Основи загальной теоpии споpта и системи підготовки споpтсменов / Матвєєв Л. П.- До.:Олімпійськалітеpатуpа, 1999. - З. 313-317.

12. Міщенка В.С. Оцінка функціональної підготовленості кваліфіційних споpтсменів виходячи з обліку структури аеробної продуктивності / Міщенка В.С., Булатова М.М. Наука в Олімпійському споpті. - 1994. - №1. - З. 63-72.

13. Платонов В.Н. Общая теория подготовки спортсменов в олимпийском спорте. - К.: Олимпийская литература, 1997. - 583с.

14. Платонов В.Н., Сахновский К.П. Подготовка юного спортсмена. - К.: Радянська школа, 1988. 288с.

15. Платонов В.М., Булатова М.М. Фізична підготовка спортсмена. - К.: Олимпийская литература, 1997. - 584с.

16. Полищук Д.А. Велосипедний спорт. - К.: Олимпийская литература, 1997. - 343с.

17. Пензулаева Л.И. Физкультурные занятия с детьми: Пособие для учителя школы. - М.: Просвещение, 1998. - 143 с.:

18. Платонов В.Н. Підготовка квалифицырованых спортсменов - М., ФІС., 2003.

19. Савенков В.А., Осадчий В.П. и др. Методические рекомендации по организации и содержанию комплексного контроля за специальной физической подготовленностью велосипедистов-трековиков. - К.: РНМК, 1990. - 32с.

20. Савенков В.А., Подейко В.В., Баранов М.П. Велосипедный спорт (трек): Навчальна програма для ДЮСШ, СДЮШОР, ШВСМ. - К.: РНМК, 1994. - 85с.

21. Уилмор Дж., Костилл Д. Физиология спорта и двигательной активности/пер. с англ. - К.: Олимпийская литература, 1997. - 504с.