Організація та проведення спортивних туристських походів

Размещено на http://www.allbest.ru/

"Організація та проведення спортивних туристських походів"



Вступ

Спортивний туризм є невід'ємною складовою загальнодержавної системи фізичної культури і спорту і спрямований на зміцнення здоров'я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини шляхом її залучення до участі у спортивних походах різної складності та змаганнях з техніки спортивного туризму.

Потяг до подорожей є нині прикметою часу. В сучасному сенсі туризм постає не тільки як активна форма відпочинку, але й як ефективний засіб пізнання, підвищення освітнього і культурного рівня людини. Ця обставина висуває туризм на одне з провідних місць серед найбільш масових і ефективних форм організації відпочинку, що сприяють фізичному і духовному розвитку людини.

Україна з її вигідним географічним положенням у центрі Європи і багатим туристсько-рекреаційним потенціалом може і повинна увійти до числа найбільш розвинених туристських держав світу.

В розвитку національного туризму помітну роль відіграє спортивний туризм. Він є найбільш доступною і масовою формою активного відпочинку, пізнання і вивчення навколишнього світу. Мандруючи далекими і близькими дорогами, ми пізнаємо красу рідної природи, знайомимося з її багатствами, історичними і культурними пам'ятками.

Мандрівки - це завжди відкриття. Але вони ще й загартовують, розвивають витривалість, силу, спритність, виховують мужність, наполегливість, колективізм. Вони сприяють гармонійному розвитку людини, підвищують рівень її загальної і спеціальної фізичної підготовки, збагачують емоційно, розвивають морально-вольові якості, допомагають підтримувати високу працездатність, творчу активність.

Для того, щоб похід чи подорож стали джерелом справжньої радості і принесли якомога більше користі, необхідно систематично вдосконалювати фізичну і спеціальну туристську підготовку, загартовувати свій організм, добре знати правила організації походів, пересування, відпочинку і поведінки під час походів і мандрівок.

Об'єктом дослідження курсової роботи є спортивний туризм в Україні.

Предметом дослідження курсової роботи є організація та проведення змагань зі спортивного туризму.

Мета і завдання роботи. Мета курсової роботи полягає в дослідженні теоретичних і практичних аспектів сутності, змісту та особливостей організації і проведення спортивних туристських походів.

Досягнення цієї мети передбачає розв'язання таких дослідницьких завдань:

· дослідження правильного комплектування туристичної групи для забезпечення безпеки в активному туризмі;

· дослідити послідовність планування маршруту;

· визначити основні заходи та правила дотримання безпеки під час організації та проведення спортивних туристських походів;

· проаналізувати сучасний стан спортивного туризму в Україні;

· дослідити порядок класифікації маршрутів туристських спортивних походів

· проаналізувати економічні аспекти занять спортивним туризмом, проблеми спортивного туризму;

· надати пропозиції щодо шляхів покращення організації та проведення спортивних туристських походів

Структура і обсяг роботи. Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, що об'єднують 9 підрозділів, висновків 5 додатків та списку використаної літератури. Результати курсової роботи викладено на 39 сторінках. Список використаної літератури включає 35 найменувань.



1. Теоретико-методичні основи організації та проведення спортивних туристських походів

1.1 Правильне комплектування туристичної групи як основа безпеки в активному туризмі

Цифри підтверджують, що туризмом захоплюється переважно молодь, яка слабо підготовлена до подорожей, не вміє долати елементарні перешкоди, нехтує правилами поведінки в горах[30]

Специфіка туристської діяльності полягає в автономності походів, коли безпека залежить лише від учасника та його товаришів. Подолання природних перешкод можливе тільки у разі колективної взаємодії та за умови взаємодопомоги. А це вимагає від особистості поступитися власними інтересами заради інтересів колективу. [1, с. 31]

Поряд з плановими і самодіяльними туристами існують, на жаль, і неорганізовані, або «дикі» туристи. На їх долю припадають 92% загиблих, 70,2% травмованих, 87% тих, хто втратив орієнтування. Підвищена аварійність неорганізованих походів - закономірне явище, адже жодне з них не підкріплюється достатньою технічною, фізичною і моральною підготовкою учасників. Такі походи не є школою спортивної майстерності, не дають справжнього туристичного досвіду. Навпаки, вони породжують хуліганство, безрозсудність, безвідповідальність, спотворене поняття про честь і обов'язки. Перше ж серйозне випробування викликає у таких туристів почуття безвиході і безпорадності, апатію замість швидкої реакції і рішучих дій, направлених на ліквідацію аварійної ситуації і рятування товаришів. [29]

У наш час існують соціально-професійні групи робітників туризму: господарсько-економічні керівники (менеджери), спеціалісти і технічні виконавці. В умовах сьогоднішнього дня виникає необхідність заміни вузькоспеціалізованого робітника на людину, котра об'єднує у своїй діяльності функції керівництва і регулювання. Це повинна бути творча натура, ініціативна, відповідальна, рішуча, досить інформована. Рівень розвитку особистості робітника туризму стає важливим фактором, який впливає на культуру і якість роботи. Активний туризм висуває особливі вимоги до керівників, спеціалістам туристичних груп. [31]

Керівник туристичної пішохідної групи повинен знати: основні вчення в області гуманітарних і соціально-економічних наук, уміти науково аналізувати соціальні проблеми;основи педагогічної діяльності;етичні і правові норми;природу психіки, розуміти значення волі та емоцій, аналізувати поведінку людини в конкретних умовах;загальні закони культури мислення;основи вчення про здоровий спосіб життя, про можливості існування людини в природних умовах, мати навики фізичного самовдосконалення й адаптації в природному оточенні;методи надання першої медичної допомоги;методи спортивного та оздоровчого туризму;прийоми та способи аварійно-рятувальних робіт;сучасні інформаційні освітні технології та вміти ними користуватися;методи керівництва колективом і групою туристів, уміти організувати роботу виконавців, знаходити і приймати керівні рішення в спірних умовах; давати оцінку й використовувати досягнення наукових знань; висловлювати й обґрунтовувати свою думку; аналізувати головні економічні та політичні події; використовувати та складати нормативні документи; розробляти програмну документацію для групових та особистих занять; організовувати та проводити туристичні походи, забезпечувати їх безпеку та ін. [12, с. 93]

Пішохідний похід включає, нараду з пізнавальною та навчальною діяльністю, виконання побутових робіт, починаючи від установки палаток і розпалювання вогню до подолання природних перешкод.

Для успішного і безпечного проведення походу слід передбачити всі види робіт і розподілити обов'язки серед учасників. З цією метою керівник проводить загальні збори групи, на яких знайомить з метою та завданнями походу; вимогами до учасників походу; узгоджує план роботи та графік наступних зустрічей. На чергових зборах остаточно вирішується питання про членський склад групи.

Безаварійність - найважливіша вимога до всіх туристичних походів. Навіть найпростіший вихід за місто малодосвідчених туристів може бути пов'язаний з елементами небезпеки. Щоб туризм став джерелом зміцнення здоров'я і розвитку фізичних сил, кожен турист повинен суворо дотримуватися в похідних умовах правил поведінки і техніки безпеки. Важливе правило кожного походу - дотримання розпорядку дня і режиму харчування та особистої гігієни всіма його учасниками. Багатьом відома думка досвідчених туристів, що безпека залежить не скільки від складності маршруту, скільки від підготовленості й дисциплінованості учасників походу. Якщо групу складають туристи, які мають незначну різницю у віці та фізичній підготовці, спільні інтереси, то в поході буде легше досягти дружної взаємодії за будь-яких ситуацій, створити психологічний клімат взаєморозуміння, взаємовиручки і взаємодопомоги. До небажаних наслідків у поході можуть призвести погане знання маршруту, темп руху, що не відповідає підготовленості туристів, низька дисципліна в групі, відсутність необхідного спорядження. [1, с. 66]

Таким чином, правильне комплектування туристичної групи є безумовною запорукою проведення туристичних заходів з максимальною безпекою для людей.

1.2 Правильне планування маршруту для безпечного руху туристичної групи

Одним із суттєвих моментів підготовки до походу є розробка та вибір маршруту. Від того, настільки ретельно буде проведена ця робота, залежить успіх усього заходу. Процес складання маршруту можна розділити на два етапи: складання маршруту в цілому, його ствердження і детальне вивчення об'єктів, по яким проходить нитка маршруту. (див. Додаток А)

Розробкою маршруту займається ініціативна група учасників на чолі з керівником. Виходячи з цілей та задач походу вибирається район, час і тривалість маршруту. Визначаючи територію, необхідно враховувати можливі фінансові витрати. Виходячи з кліматичних умов вибраного району, узгоджують найкращий час проведення походу. Тривалість походу залежить від багатьох факторів, таких як: фізична підготовка учасників, оснащення групи та ін. [10, с.102]

Складання нитки маршруту починається з вивчення пропонованого регіону. Вибраний район повинен відрізнятися найбільшим географічним різноманіттям, наявністю широтної зональності та висотної поясності. При всьому різноманітті вибору маршрутів треба мати на увазі оздоровчі аспекти туризму та його безпеку. Краще вибирати маршрути, що пролягають по негустому лісу, вздовж берегів водойм, де є найбільш сприятливі гігієнічні умови: насиченість повітря фітонцидами в хвойному лісі, що мають оздоровчу дію на дихальні шляхи; негативними іонами - поблизу води, що володіють тонізуючими і протиспазматичними діями на нервову й кровоносну системи. На детальній карті місцевості ви намітили маршрут передбачуваної подорожі. Тепер треба умовно розбити весь маршрут на складові частини, що відповідають дням походу чи окремим ділянкам переходів між опорними точками. Тут необхідно, якщо можливо, врахувати все: характер місцевості, сезон і умови погоди, природні перешкоди, рівень підготовки всієї групи, вагу рюкзаків, час доби тощо. Плануючи довжину переходів, варто враховувати, що для школярів молодших класів кращими є денні переходи - 7-13км, для середніх підліткових класів уже можна розраховувати на 8-15км, а старші школярі можуть пройти 12-18км, дорослі - більше 25. На початку маршруту не повинно бути крутих підйомів або спусків, а максимальна крутизна приходилась би на середину або другу третину шляху. На кінцевому етапі також не повинно бути крутих спусків, підйомів і важких переправ, так як вони можуть сприяти травматизму стомлених туристів. Оптимальний варіант маршруту по пересіченій місцевості - це чергування рівнинних етапів з підйомами та спусками. Таке різноманіття профілю забезпечує кращу витривалість, зменшує шанси передчасної втоми. Раціональне планування показане на схематичному графіку: [31]

Ознайомитися детальніше з місцем проходження маршруту можна зі спеціальної, науково-популярної, художньої літератури, а також зі звітів попередніх груп. Для цього можна звернутися до туристичних клубів, рад по туризму і екскурсіям, маршрутно-кваліфікаційних комісій (МКК), де є звіти туристичних груп, що раніше проходили даний регіон. Тим паче, що у звітах є відомості про особливості маршруту, природні перешкоди і способи їх подолання і т.п., а також картографічний матеріал. [14, с. 59]

Після загального ознайомлення з районом приступають до викреслювання нитки маршруту, розбивки по днях, визначення способів пересування всередині маршруту, а також прибуття і відправлення в початковий та кінцевий пункти походу. Визначають місця ночівлі, найбільш цікаві об'єкти з точки зору географії, біології, краєзнавства та ін. Потім, якщо в цьому є необхідність, у раніше складений маршрут вносяться корективи та зміни. Розробляються запасні варіанти добових переходів на випадок непередбачуваних обставин, негоди і т. д. Визначається спеціальне обладнання для спостережень, збору мінералів, гербаріїв. Остаточно складений маршрут розглядається в установі, з якої відправляється група (школа, підприємство, ДЮЦ та ін.). Після цього оформлюється заявка до МКК (за місцем проходження маршруту) для того, щоб отримати дозвіл на проведення пішохідного походу в указаному районі, узгоджується місця ночівлі. Заздалегідь в письмовій або усній формі оформлюються домовленості з організаціями, на території яких планується проводити стоянки. Після того, як усі формальності виконані, приступають до другого етапу складання маршруту. Відповідальні за оформлення похідної документації разом з керівником приступають до її створення. До заяви додаються список учасників та нитка маршруту. Якщо у членів МКК зауважень немає, то в такому разі можна сміливо вирушати в похід. Вони рекомендують контрольно-рятувальну службу (КРС), де необхідно стати на облік перед виходом на маршрут і місця контрольно-рятувальних загонів (КРЗ) або КРС всередині маршруту. Тут можна завжди отримати допомогу при нещасному випадку чи в надзвичайній ситуації. Для зручності всі члени групи повинні мати схематичну карту маршруту з нанесеними географічними назвами усіх об'єктів, що входять до району маршруту. [16, с. 47]

Стисла характеристика району подорожі дає можливість спланувати маршрути походів з урахуванням рельєфу різних хребтів, полонин, їх природних особливостей та клімату. Нижче ми зупинимося на основних небезпеках, характерних для туристських подорожей в умовах гірського рельєфу, при переправах через рівчаки і річки, на відкритій місцевості в спеку та грозу, переходах через лісові хащі й болота. Умовно поділимо їх на фактори, обумовлені рельєфом місцевості, та фактори, обумовлені кліматичними умовами. До речі, дві третини всіх нещасних випадків у горах пов'язані саме з природними факторами. [34]

Отже, під час розробки маршруту необхідно детально вивчити кліматичні карти району, вивчити відповідну літературу, врахувати певні природні небезпеки з метою забезпечення комфортних умов в активному туризмі.

1.3 Основні заходи та правила дотримання безпеки при пересуванні по гірському рельєфі

При підготовці маршруту необхідно проконсультуватися в маршрутно-кваліфікаційній комісії МОН України про характер гір у районі подорожі. Треба мати детальну карту маршрути, а ще краще - кроки з докладним описом ділянок шляху та зазначенням усіх небезпечних місць. [7, с. 98]

Основні правила безпеки при пересуванні по гірському рельєфу:

1. бути дуже уважним;

2. повалені й гнилі дерева, камені на шляху переступати;

на вологих, крутих схилах, мокрій і слизькій поверхні користуватися страховкою;

3. у дощ, снігопад, туман, в умовах поганої видимості, темряві, а також при сильному вітрі рух забороняється;

4. проходження скельних ділянок без касок неприпустиме;

5. при верхній страховці мотузка повинна проходити між руками;

6. при спуску вниз по снігу корпус тримати вертикально, упор робити на п'яти;

7. дотримуватися найсуворішої дисципліни, не допускати самовільних виходів на розвідку і з місця табору.

Каменепади - одна з найсерйозніших небезпек у горах. Багато туристів, подорожуючи по Криму, часто відвідують Великий каньйон, на щастя, його нижню частину. І мало хто з них знає, що вище, у своєму вузькому і найкрасивішому місці, Великий каньйон безпечний для проходження лише вранці, поки сонце не встигло розжарити стрімкі скелі: старі Кримські гори суцільно вкриті зморшками тріщин, у яких зосереджується волога. При сонячній погоді особливо багато каменепадів буває близько 12 години дня. Падінню каменів сприяють сильні вітри та грозові розряди. [27]

Подолання крутих схилів. Друга особливість гірського рельєфу, що є певною складністю в туристському поході, - це круті снігові та трав'янисті схили. Трапляться, що абсолютно невинний на вигляд крутий схил, вкритий густою травою, приховує чималу небезпеку. Турист часто ковзає по траві, це утруднює підйом. Його ноги втомлюються, втрачають пружність, послаблюється самоконтроль. У цьому випадку достатньо раптового зриву, і турист скочується з гори, марно намагаючись утриматися за траву. А якщо на шляху падіння стоїть скельний виступ, турист може сильно забитися. На снігових схилах утриматися ще важче, льодинки снігу обпікають руки, зривають шкіру з долонь. Зриву може не трапитись, якщо керівник походу перед підйомом по крутому сніжнику або по трав'янистому схилу пояснить техніку подолання перешкоди, покаже, як користуватися льодорубом для самострахування при падінні або, якщо немає льодоруба, як використати альпеншток. [6, с. 117]

Снігові обвали, лавини. Найбільш реальною загрозою під час подорожі в гірській місцевості України в період міжсезоння є лавини. Зафіксовано схід лавини вже на схилі в 15° крутості. Навіть у Криму були випадки сходу лавин, не кажучи вже про Карпати. Для гірського Криму лавини не типові. Але вони бувають на Головній гряді окремими багатосніжними зимами. Найбільш реальними лавинонебезпечними схилами є схили крутістю понад 30°.

Надзвичайно небезпечним є поєднання сильного вітру й низької температури. Так, починаючи з вітру швидкістю 15 м/с, подальше збільшення швидкості на 1м/с рівноцінно зниженню температури повітря приблизно на 5°С. Беручи до уваги, що на кожні 100м підйому температура знижується в середньому на 0,62°С, ми можемо пересвідчитися, що навіть влітку у середньогір'ї можливе переохолодження.

Туристи повинні знати: якщо вітер раптово змінив напрямок і подув з півночі, якщо похолоднішало, вживай заходи: шукай притулок, спускайся з плато або, на крайній випадок, поспішай до уторованої дороги - скоро на яйлу ляже туман. [7, с. 69]

Подорожі по рівнині або пересіченій, але відкритій місцевості відносно безпечні. Тут тільки зовсім недосвідчений керівник може допустити помилки, що призводять до серйозної небезпеки. Такою небезпекою є можливість одержати сонячний або тепловий удар. Заходи обережності при цьому зовсім не складні. Не слід без особливої необхідності в жаркий день робити переходи в період від 12 до 16 години. Треба, щоб кожний турист мав головний убір. Перед виходом групи слід запитати персонально кожного туриста про стан його здоров'я. Але трапляється, що теплові удари бувають і не в сонячну погоду, а коли в повітрі багато гарячих водяних парів, стає душно, важко дихати, і група, навантажена важкими рюкзаками, поспішає, іде швидше, ніж це припустимо. Висока температура повітря при підвищеній вологості утруднює тепловіддачу організму, незважаючи на інтенсивне потовиділення. Перепади висот, вага рюкзака сприяють збільшенню теплового навантаження на організм. Часом таке навантаження буває не під силу навіть здоровій людині. Окрім того, існує індивідуальна несприятливість організму, про яку сама людина може не здогадуватись. [5, с. 115]

Переохолодження. Небезпека, що являє собою холод для організму, як правило, полягає не в спаді температури тіла, а в місцевих змінах, які відбуваються в шкірі і підшкірних тканинах відкритих ділянок тіла; головним чином це руки, пальці рук і ніг, ступні, вуха, ніс і щоки. У залежності від тривалості перебування на морозі й у вогкості можуть наступити більш-менш небезпечні явища - почервоніння шкіри (кисті рук і ступні червоніють, починають горіти і свербіти; іноді шкіра тріскається, з'являються виразки), обмороження шкіри або траншейна стопа. [29]

Отже, подорожі в гірській місцевості значно складніші й небезпечніші, ніж звичайні. Нелегке пересування по гірській місцевості ускладнюється різкими коливаннями метеорологічних умов, значною висотою над рівнем моря, що викликає кисневе голодування, тощо. У цих умовах вимоги до засобів безпеки руху висуваються на перший план і потребують ретельної підготовки від кожного учасника, насамперед від керівника групи. Навіть на трав'янистих схилах можуть створитися такі умови, які вимагають застосування страхування і великої обережності пересування.

спорт туристичний безпека



2. Аналіз стану та перспективи розвитку спортивного туризму в Україні

2.1 Сучасний стан спортивного туризму в Україні

У межах вітчизняної туристичної галузі сьогодні чітко визначився окремий вид діяльності - оздоровчо-спортивний туризм. Цей унікальний сегмент туризму виник на самодіяльних засадах з ініціативи туристів-аматорів. Він поєднує в собі спорт і відпочинок, виховує патріотизм і національну самосвідомість. [10, с. 95]

Оздоровчо-спортивний туризм має не лише велике соціальне значення, а й економічну ефективність. Фахівці підрахували, що людина, яка активно займається оздоровчо-спортивним туризмом, щороку заощаджує для державного бюджету кошти, еквівалентні майже 400 дол. США (виплати з фонду соціального страхування на лікування, непрацездатність, оздоровлення тощо), тоді як держава витрачає на це лише 1 дол. США за рік. [34]

Відсутність державного фінансування призвела до того, що структури управління оздоровчо-спортивним туризмом, які існували раніше, в основному припинили свою діяльність. Організацією, що взяла на себе функції координації діяльності оздоровчо-спортивного туризму, є Міжнародна туристсько-спортивна спілка (МТСС). Вона була створена в 1990 р. на громадських засадах і є правонаступницею Управління самодіяльного туризму при Центральній раді по туризму та екскурсіях. Членами МТСС є країни СНД і Балтії, у тому числі й Україна.

На сьогодні в Україні сформовано висококваліфікований кадровий корпус працівників оздоровчо-спортивного туризму, а також громадського активу. Організаційними та методичними центрами розвитку оздоровчо-спортивного туризму є туристські клуби та секції. Діє спеціалізована контрольно-рятувальна служба. [17, с. 128]

Упродовж останніх років в Україні організовано і проведено низку національних та міжнародних заходів з різних видів оздоровчо-спортивного туризму. Так, на Міжнародній олімпіаді зі спортивного туристського багатоборства, що відбулася в Криму, команди України посіли перші місця з гірського та велосипедного туризму. [17, с. 203]

В Україні склалася і успішно діє система дитячо-юнацького туризму і краєзнавства, яка є невід'ємною складовою позашкільної освіти. У процесі пізнання історії рідного краю, витоків національної культури, вивчення свого родоводу, історичних і культурних надбань предків у юних туристів виховується почуття дбайливого ставлення та поваги до історії краю, чуйності, доброти, формується фізично здорова і духовно розвинена особистість.

На сьогодні в Україні діє 100 центрів туризму і краєзнавства учнівської молоді та станцій юних туристів, які є базовими організаційно-методичними осередками розвитку дитячо-юнацького туризму в регіонах. Слід відзначити, що останнім часом серед позашкільних навчальних закладів зростає саме мережа центрів туризму і краєзнавства: якщо в 1998 році їх було 84, в 2000р.- 87, то в 2007 - вже 100. І цей процес продовжується: внутрірайонні центри в містах набувають статусу міських (така тенденція характерна для м.Кривого Рогу Дніпропетровської області, де в місті діє зараз 5 центрів туризму), набуває поширення створення філій обласних центрів: започаткували цю роботу в Івано-Франківському обласному центрі туризму ( діє вже 7 філій), а зараз філії створені в Донецькій, Запорізькій областях, створюються в Чернівецькій області. [9, с. 66]

Найбільшу кількість центрів туризму мають: Дніпропетровська та Хмельницька області - по 8 кожна, Луганська і Полтавська - по 7, Львівська, Черкаська, Волинська - по 6, Донецька, Харківська - по 5. [30]

Немає центрів туризму обласного рівня в Київській, Одеській та Сумській областях, де відбулося злиття всіх позашкільних навчальних закладів, але в комплексних позашкільних навчальних закладах цих регіонів працюють відділи туризму і краєзнавства.

З прийняттям Закону України „Про позашкільну освіту” розпочався процес створення нормативно-правової бази діяльності позашкільних навчальних закладів, в т.ч. і туристсько-краєзнавчого напряму. А саме, прийняті:

1) Програма розвитку позашкільних навчальних закладів на 2002-2008 роки, затверджена постановою КМУ від 28.03.2002 №378;

2) Наказ МОН від 12.07.2001 №510, зареєстрований Мін'юстом від 06.09.2001 за №788/5979 „Порядок видачі випускникам позашкільних навчальних закладів свідоцтв про позашкільну освіту” та наказ МОН від 24.03.2003 №161, зареєстрований Мін'юстом від 08.04.2003 за №275/7596 „Про внесення змін до Порядку видачі випускникам позашкільних навчальних закладів свідоцтв про позашкільну освіту”;

3) Положення про центр, будинок, клуб, бюро туризму, краєзнавства, спорту та екскурсій учнівської молоді, туристсько-краєзнавчої творчості учнівської молоді, станцію юних туристів, затверджене наказом МОН від 19.12.2002 №730 і зареєстроване Мін'юстом від 8.01.2003 за №10/7331; [30]

Розвиваються нові напрями спортивного туризму: екстремальний, пригодницький, далекі вітрильні та інші подорожі, комбіновані мандрівки за видами туризму (авто-, мото-, велосипедного, вітрильного, водного, гірського, лижного, пішохідного, спелеологічного тощо) з використанням наявних природно-рекреаційних, історико-куль-турних і кадрових ресурсів країни. Усе це не лише створює умови для залучення до активних занять спортивним туризмом нашого населення, а й стимулює розвиток міжнародного та зарубіжного туризму, дає імпульс загальному розвиткові туризму в Україні як потенційно високорентабельної галузі економіки, сприяє входженню нашої країни до світового туристичного ринку. [4, с. 128]

Отже, розвиток спортивного туризму в Україні потребує підтримки, узгодженого розвитку в межах усієї індустрії туризму країни. Спортивний туризм є одним з пріоритетних напрямків розвитку внутрішнього та іноземного туризму в Україні.

2.2 Порядок класифікації маршрутів туристських спортивних походів

Класифікація маршрутів туристських спортивних походів полягає у їх поділі за видами туризму, категоріями та ступенями складності і використовується для виконання туристами-спортсменами розрядних норм та вимог зі спортивного туризму. (Додаток

Класифікація поширюється на маршрути походів, що здійснюються за видами туризму, визначеними Правилами змагань туристських спортивних походів. Маршрути походів з використанням будь яких інших засобів пересування, не характерних для визначених Правилами видів туризму, класифікацією не охоплюються. [35]

Правилами змагань туристських спортивних походів визначено, що спортивні походи проводяться з пішохідного, лижного, гірського, водного, велосипедного, мотоциклетного, автомобільного, спелеологічного та вітрильного видів туризму. У порядку зростання протяжності, тривалості та технічній складності маршрутів вони поділяються на І, II, ПІ, IV, V та VI категорій складності (далі - к.с.). Маршрути походів, що мають складність, тривалість або протяжність меншу за установлену Правилами для походів І к.с., відносяться до некатегорійних (в т.ч. походи 1, 2, 3 ступеню складності).

Класифікація походів за ступенями складності використовується для виконання юнацьких спортивних розрядів у дитячо-юнацькому туризмі. Враховуючи специфіку дитячо-юнацького туризму, класифікація маршрутів за ступенями складності для автомобільного, мотоциклетного та вітрильного видів спортивного туризму не проводиться. [8, с. 92]

Визначення категорій та ступенів складності туристських спортивних походів проводиться відповідно до нормативів. Правил, з використанням переліків класифікованих локальних перешкод (перевалів, печер тощо).

Категорія складності будь-якого туристського спортивного походу визначається шляхом порівняння його маршруту з класифікованими маршрутами, розробленими дім даного регіону, переліками класифікованих локальних перешкод (перевалів, печер тощо). Технічна складність, різноманітність та характер перешкод у поході даної категорії складності повинні бути не нижчі, ніж для класифікованих маршрутів тієї ж категорії складності у даному районі. [25]

При визначенні категорій складності маршрутів спортивних походів, що заплановані, або вже здійснені в межах України, слід користуватися Переліком класифікованих туристських спортивних маршрутів України (далі -Перелік) і, за необхідності. Методикою визначення категорій складності туристських спортивних маршрутів, затвердженими Федерацією спортивного туризму України.

При віднесенні того чи іншого маршруту до певної категорії (ступеню) складності за основу беруться три показники: тривалість, протяжність та технічна складність. [6, с. 53]

Тривалість походу розуміється як мінімальний час у днях, необхідний для проходження маршруту підготовленою групою. Правил при збільшенні протяжності маршруту, кількості та складності природних перешкод, а також за рахунок днів на розвідку та резервного часу на випадок негоди. Кількість днювань повинна бути у межах 20% від загальної тривалості походу. При цьому слід враховувати, що тривалість походів, заявлених для участі у чемпіонатах зі спортивного туризму не повинна перевищувати 25 днів для походів III - IV к.с. і 30 днів для походів V-VІ к.с.

Зменшення тривалості походів проти зазначеної у Правилах може бути дозволено МКК у виняткових умотивовуваних випадках.

Протяжність походу розуміється як найменша допустима довжина залікового маршруту даної категорії складності. Протяжність може бути зменшена лише у виняткових умотивовуваних випадках, при значній технічній складності, але, як правило, не більше ніж на 25% у порівнянні із зазначеною у додатку. [16, с. 155]

Основна частина маршруту повинна бути лінійною або кільцевою (одне кільце) з протяжністю не менше 75% від встановленої для даної категорії (ступеню) складності і включати найбільш складні перешкоди маршруту (для гірських походів - не менше двох найбільш складних перевалів). [22]

Радіальним виходом у поході вважається невелика ділянка маршруту, що проходиться з поверненням до початкової точки. Відстань і природні перешкоди, пройдені у кільцевих радіальних виходах (з поверненням по іншому шляху), зараховуються повністю, а пройдені у лінійних радіальних виходах (з поверненням по тому ж шляху) зараховуються в одному напрямі.

При оцінці маршрутів гірських походів слід користуватися набором перевалів та вершин певних категорій трудності, що визначає категорію складності походу. Кількість та категорія трудності перевалів та вершин повинні відповідати вимогам додатку. [14, с. 89]

Водні походи за одним й тим самим маршрутом з використанням різних класів суден (байдарки і надувні судна) оцінюються у різних випадках по різному. У Переліку по кожному водному маршруту зазначено для якого класу суден проведено його класифікацію. Якщо в описі маршруту у Переліку зазначено не всі класи суден, то це означає, що для тих класів суден, які не згадані, маршрут мало зручний або його оцінка викликає сумніви.

Водні походи з одночасним використанням декількох класів суден класифікується: для керівника - за найвищою категорією складності для суден, що беруть участь у поході; для учасників - за тим класом суден, на якому здійснює похід даний учасник. [14, с. 42]

Отже, класифікація маршрутів туристських спортивних походів полягає у їх поділі за видами туризму, категоріями та ступенями складності і використовується для виконання туристами-спортсменами розрядних норм та вимог зі спортивного туризму.

2.3 Економічні аспекти занять спортивним туризмом, проблеми спор тивного туризму

Як відомо, туризм визнано як пріорітетну галузь світового господарства XXI століття. І це, повною мірою, стосується і України. В умовах розбудови української держави туризм повинен стати не тільки дієвим засобом формування ринкового механізму господарювання і надходжень значних коштів до державного бюджету, але й однією з форм раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, вивчення історії рідного краю, залучення широких верств населення (усіх вікових категорій) до пізнання своєї Батьківщини і її історико-культурної спадщини, яку нам залишили попередні покоління. Саме ці міркування підтверджують те, що унікальне явище туризм необхідно розділити на такі категорії, як “комерційний” і “некомерційний”. До останньої категорії в першу чергу слід віднести спортивний туризм (СТ), заняття яким сприяє всебічному розвитку людини, її моральному та фізичному оздоровленню, виховує національну свідомість і патріотизм, особливо серед молодого покоління. Але до сьогоднішнього часу ніхто практично не вказав на ті фактори, які мають велике соціальне значення і приносять державі значний ефект (соціальний і економічний) від занять спортивним туризмом. На погляд автора, до таких факторів відносяться такі, як: [20, с. 131]

1. Профілактика захворювань та оздоровлення фізичного стану населення.

Якщо говорити про доросле населення, то для категорії працюючих на промислових підприємствах було підраховано економічний ефект тільки за рахунок зниження захворювань працівників, які займаються активним туризмом. Цей ефект склав на кожного працівника суму у 400 разів більшу, ніж держава витрачала на одну людину у той, найбільш сприятливий для розвитку спортивного туризму, час. Якщо знати загальну кількість тих, що займаються спортивним туризмом в Україні, та застосувати рекомендації стосовно того, що заняття туризмом дозволяють знизити захворюваність населення на 30%, можливо буде визначити (за наявністю відповідної методики) економічну ефективність за рахунок оздоровчого фактора. Але якщо з попередніх джерел відомо, що самодіяльним і спортивним туризмом на Україні у 90-і роки займалося близько 2,5 млн осіб, то зараз такої загальної статистики, на жаль, не проводиться. Тобто, з наведених даних отримати конкретну цифру економічного ефекту від занять спортивним туризмом на сьогодення немає можливості, але те, що ця цифра будез багатьма нулями, то це -- очевидно. [33]

2. Профілактика правопорушень.

Заняття спортивним туризмом, проходять безпосередньо в природних умовах, без використання спеціальних споруд і тому, у порівнянні з іншими видами спорту, сприяють більш раціональному використанню вільного часу, пізнанню рідного краю, вихованню почуття взаємодопомоги, колективізму при подоланні перешкод у походах, викликає природне бажання людини вести здоровий спосіб життя. Все це різнобічно оздоровлює особливо ту категорію молодого покоління, яка схильна до тютюнопаління, наркоманії, хуліганства, бандитизму. [19, с. 80]

3.Економія за рахунок виконання туристами у спортивних походах дослідницьких робіт по екології, охороні навколишнього середовища тощо.

Постійне перебування спортивних туристів у навколишньому середовищі і дуже часто у найвіддаленіших від цивілізації куточках своєї країни, сприяє унікальній можливості різнопланових наукових досліджень з екології. Як правило, такі роботи туристи виконують практично на громадських засадах. Крім того, збереження і охорона навколишнього середовища є святим обов'язком туристів-спортсменів. Відомо багато випадків, коли у походах різних категорій складності туристи брали участь у гасінні лісових пожеж, в упорядкуванні джерел.

4. Економія за рахунок залучення висококваліфікованих спортивних туристів у проведенні рятувальних робіт та подоланні наслідків стихійних лих.

Спортивний туризм продовжує найкращі традиції так званого “самодіяльного туризму”, основою якого є подорожі, що базуються на власній ініціативі і, як правило, за власний кошт. Поступове зростання майстерності від новачка до майстра високого класу проходить без витрат з боку держави. І тільки на змагання з техніки спортивного туризму держава виділяє мінімальні кошти. Проте коли виникає необхідність у практичному використанні унікальних знань, навичок і вмінь -- туристи-спортсмени завжди напоготові.

5. Економічна ефективність за рахунок залучення інструкторів спортивного туризму на турбазах, наметових містечках, студентських спортивних таборах, тощо. [18, с. 162-164]

Якщо фахівці різних спеціальностей в процесі своєї творчої і практичної діяльності в якійсь мірі повертають державі витрачені на них при навчанні кошти, то висококваліфіковані за рахунок свого ентузіазму і закоханості у подорожі спортсмени-туристи, працюючи в якості інструкторів на різних туристських об'єктах, приносять державі не менше як подвійну користь, для визначення якої знадобиться не одна дисертація.

Як і інші види спорту, культури і мистецтва, спортивний туризм сприяє зміцненню миру на планеті Земля і в цьому показнику, разом з іншими видами спорту, він є носієм миру, а цей показник -- неоціненний з точки зору економіки. Але за рахунок перебування спортивних туристів з інших країн під час спортивних походів та змагань з техніки туризму, навіть без організаційної участі так званих “суб'єктів туристичної діяльності”, держава має доходи у бюджет з податків на транспорті та поточні витрати, що в деякій мірі дозволяє віднести спортивний туризм і до комерційної категорії. [24]

Отже, перелік факторів, що приносять державі велику користь від занять спортивним туризмом, можна ще довго продовжувати, але це, мабуть, не вирішить сьогоденне питання об'єктивного відношення до спортивного туризму з боку держави. Залишається тільки надіятися на майбутні кардинальні зміни у політиці тих, від кого це залежить.



3. Шляхи покращення організації та проведення спортивних туристських походів

3.1 Актуальна класифікація туристських походів для сьогодення

Що ми розуміємо під терміном «похід»? Визначимо це найважливіше для нашого предмета поняття. Туристський похід - це коротка за тривалістю подорож (в більшості випадків від 1-2-х до 15-20 днів) з активними способами пересування (пішки, на лижах, на велосипеді, на гребних судах) по всьому маршруту. Таким чином, похід це всього лише окремий випадок (різновид) туристських подорожей, де туристи пересуваються по маршруту за рахунок їх м'язової сили. Отже, інші види подорожей, де для пересування по маршруту туристи використовують будь-які типи транспорту або тварин (в'ючних, їздових), строго кажучи «походом» не є. [14, с. 98]

Як прийнято класифікувати туристські походи? Почнемо з найважливішої підстави - цілі походу (Рис. 3.1). Туристські походи, відповідно до своєї мети,поділяються на походи рекреаційні (навчально-рекреаційні) та походи спортивні (навчально-спортивні).З огляду на раніше зазначену класифікацію рекреаційного туризму, ми можемо, у свою чергу, рекреаційні походи підрозділити на походи рекреаційно-оздоровчі (їх в літературі прийнято називати просто оздоровчими), рекреаційно-пізнавальні (наприклад, екологічні походи), рекреаційно-спортивні (наприклад, пригодницькі). Домінуючими цілями рекреаційно-оздоровчих походів є - повноцінний відпочинок і оздоровлення їх учасників. Перед рекреаційно-пізнавальними походами, крім того, ставляться ще й пізнавальні (освітні) цілі і завдання. [25]

У рекреаційно-спортивних походах активний відпочинок учасників реалізується в подоланні складного маршруту, що містить природні перешкоди (спортивний компонент). При цьому учасники походу не ставлять для себе далекосяжних спортивних цілей, не прагнуть отримати спортивне звання, брати участь у змаганнях. Їх мета - «впорснути» в кров адреналін засобами спортивного туризму, «круто» змінити на час розмірений перебіг життя. У навчально-рекреаційних походах головною метою є навчання учасників необхідної туристської техніки і тактики проведення походів, а так само оволодіння учасниками методикою проведення рекреаційних походів (підготовка майбутніх туристських фахівців в похідних умовах). Домінуючою метою спортивних походів є вдосконалення можливостей учасників у подоланні класифікованих маршрутів і підвищення їх спортивної майстерності, кваліфікації. У навчально-спортивних походах, крім того, переслідується мета навчання учасників різноманітної туристської техніки (техніці подолання природних перешкод) та методиці проведення спортивних походів (підготовка інструкторів спортивного туризму в похідних умовах). Спортивні походи додатково класифікуються за їх категорії складності, про що ми будемо говорити нижче. На підставі способу пересування будь-які походи (рекреаційні і спортивні) поділяються на чотири види: пішохідні (в горах - гірничо-пішохідні), лижні, водні та велосипедні. У разі спортивного туризму лише дані чотири види походів включені в розрядні вимоги Єдиної спортивної класифікації (ЄСК) Республіки Білорусь і лише їх стосуються прийняті в Республіці Білорусь «Правила проведення спортивних туристських походів» (надалі «Правила»).

Рис. 1 Класифікація туристських походів на підставі мети їх проведення



На підставі тривалості походу (у днях) всі походи можна підрозділити на походи вихідного дня та багатоденні походи. Похід з активними способами пересування, але не передбачає організації ночівлі власне походом не є - це т.зв. туристська прогулянка. Похід, що передбачає організацію одного двохнічлігів (зазвичай, здійснюваний у вихідні дні) прийнято називати походом вихідного дня (див. Додаток Б) . У переважній більшості випадків походи вихідного дня організовуються з метою оздоровлення і відпочинку учасників. Крім того, вони можуть переслідувати навчальні цілі (як у випадку походів з вивчають туризмстудентами) і тренувальні цілі (як частина програми підготовчого періоду перед здійсненням спортивних походів). Багатоденні походи можуть бути як рекреаційними походами, так і спортивними. [30]

Отже, туристський похід - це коротка за тривалістю подорож (в більшості випадків від 1-2-х до 15-20 днів) з активними способами пересування (пішки, на лижах, на велосипеді, на гребних судах) по всьому маршруту. Інші види подорожей, де для пересування по маршруту туристи використовують будь-які типи транспорту або тварин (в'ючних, їздових), строго кажучи «походом» не є.

3.2 Рекреаційно-оздоровчі походи: вимоги до маршруту та порядок організації

Як відомо, туризм визнано як пріорітетну галузь світового господарства XXI століття. І це, повною мірою, стосується і України. В умовах розбудови української держави туризм повинен стати не тільки дієвим засобом формування ринкового механізму господарювання і надходжень значних коштів до державного бюджету, але й однією з форм раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, вивчення історії рідного краю, залучення широких верств населення (усіх вікових категорій) до пізнання своєї Батьківщини і її історико-культурної спадщини, яку нам залишили попередні покоління. Саме ці міркування підтверджують те, що унікальне явище туризм необхідно розділити на такі категорії, як “комерційний” і “некомерційний”. До останньої категорії в першу чергу слід віднести спортивний туризм (СТ), заняття яким сприяє всебічному розвитку людини, її моральному та фізичному оздоровленню, виховує національну свідомість і патріотизм, особливо серед молодого покоління.

Але до сьогоднішнього часу ніхто практично не вказав на ті фактори, які мають велике соціальне значення і приносять державі значний ефект (соціальний і економічний) від занять спортивним туризмом. На погляд автора, до таких факторів відносяться такі, як: [8, с. 114-116]

1. Профілактика захворювань та оздоровлення фізичного стану населення.

Якщо говорити про доросле населення, то для категорії працюючих на промислових підприємствах було підраховано економічний ефект тільки за рахунок зниження захворювань працівників, які займаються активним туризмом. Цей ефект склав на кожного працівника суму у 400 разів більшу, ніж держава витрачала на одну людину у той, найбільш сприятливий для розвитку спортивного туризму, час.

Якщо знати загальну кількість тих, що займаються спортивним туризмом в Україні, та застосувати рекомендації стосовно того, що заняття туризмом дозволяють знизити захворюваність населення на 30%, можливо буде визначити (за наявністю відповідної методики) економічну ефективність за рахунок оздоровчого фактора. Але якщо з попередніх джерел відомо, що самодіяльним і спортивним туризмом на Україні у 90-і роки займалося близько 2,5 млн осіб, то зараз такої загальної статистики, на жаль, не проводиться.

Тобто, з наведених даних отримати конкретну цифру економічного ефекту від занять спортивним туризмом на сьогодення немає можливості, але те, що ця цифра будез багатьма нулями, то це -- очевидно.

2. Профілактика правопорушень.

Заняття спортивним туризмом, проходять безпосередньо в природних умовах, без використання спеціальних споруд і тому, у порівнянні з іншими видами спорту, сприяють більш раціональному використанню вільного часу, пізнанню рідного краю, вихованню почуття взаємодопомоги, колективізму при подоланні перешкод у походах, викликає природне бажання людини вести здоровий спосіб життя. Все це різнобічно оздоровлює особливо ту категорію молодого покоління, яка схильна до тютюнопаління, наркоманії, хуліганства, бандитизму.

3.Економія за рахунок виконання туристами у спортивних походах дослідницьких робіт по екології, охороні навколишнього середовища тощо.

Постійне перебування спортивних туристів у навколишньому середовищі і дуже часто у найвіддаленіших від цивілізації куточках своєї країни, сприяє унікальній можливості різнопланових наукових досліджень з екології. Як правило, такі роботи туристи виконують практично на громадських засадах. Крім того, збереження і охорона навколишнього середовища є святим обов'язком туристів-спортсменів. Відомо багато випадків, коли у походах різних категорій складності туристи брали участь у гасінні лісових пожеж, в упорядкуванні джерел.

4. Економія за рахунок залучення висококваліфікованих спортивних туристів у проведенні рятувальних робіт та подоланні наслідків стихійних лих.

Спортивний туризм продовжує найкращі традиції так званого “самодіяльного туризму”, основою якого є подорожі, що базуються на власній ініціативі і, як правило, за власний кошт. Поступове зростання майстерності від новачка до майстра високого класу проходить без витрат з боку держави. І тільки на змагання з техніки спортивного туризму держава виділяє мінімальні кошти. Проте коли виникає необхідність у практичному використанні унікальних знань, навичок і вмінь -- туристи-спортсмени завжди напоготові.

5. Економічна ефективність за рахунок залучення інструкторів спортивного туризму на турбазах, наметових містечках, студентських спортивних таборах, тощо. [10, с. 115]

Якщо фахівці різних спеціальностей в процесі своєї творчої і практичної діяльності в якійсь мірі повертають державі витрачені на них при навчанні кошти, то висококваліфіковані за рахунок свого ентузіазму і закоханості у подорожі спортсмени-туристи, працюючи в якості інструкторів на різних туристських об'єктах, приносять державі не менше як подвійну користь, для визначення якої знадобиться не одна дисертація. [18, с. 75]

Як і інші види спорту, культури і мистецтва, спортивний туризм сприяє зміцненню миру на планеті Земля і в цьому показнику, разом з іншими видами спорту, він є носієм миру, а цей показник -- неоціненний з точки зору економіки. Але за рахунок перебування спортивних туристів з інших країн під час спортивних походів та змагань з техніки туризму, навіть без організаційної участі так званих “суб'єктів туристичної діяльності”, держава має доходи у бюджет з податків на транспорті та поточні витрати, що в деякій мірі дозволяє віднести спортивний туризм і до комерційної категорії. [21]

Отже, перелік факторів, що приносять державі велику користь від занять спортивним туризмом, можна ще довго продовжувати, але це, мабуть, не вирішить сьогоденне питання об'єктивного відношення до спортивного туризму з боку держави. Залишається тільки надіятися на майбутні кардинальні зміни у політиці тих, від кого це залежить.

3.3 Спортивні походи: вимоги до маршруту та порядок організації

Якщо до маршруту оздоровчих походів та порядку їх організації та проведення жодних нормативних вимог (за винятком походів з учнями) не пред'являється, то ситуація зі спортивними походами зовсім інша. Спортивні походи проводяться обов'язково за класифікованими маршрутами, параметри яких встановлюються прийнятими в Республіці Білорусь «Правилами проведення спортивних туристських походів» (далі «Правила»). Спортивні туристські походи, як ми вказували раніше, проводяться за чотирма видами туризму, включеним до спортивної класифікації РБ: пішохідного (гірничо-пішохідному), лижного, водного та велосипедного. За формою організації та фінансування, спортивні туристські походи є, за рідкісним винятком, самодіяльнимитуристськими заходами. Маршрут походу складається самими учасниками з урахуванням нормативних вимог «Правил». Вони ж здійснюють всю підготовчу роботу (підбирають необхідне спорядження, складають тактичний план, фінансують подорож та ін.) Які параметри походу враховує експертна комісія і туристська група при визначенні категорії складності походу? Категорія складності спортивних походів визначається цілою низкою чинників. Найбільше значення, при оцінці категорії складності має технічна складність походу, яка у свою чергу визначається складністю подоланих на маршруті природних перешкод (сутність понять «технічна складність» і «природні перешкоди» розкривається детально в окремій лекції). Крім того, складність спортивного походу визначається його кількісними параметрами: довжиною маршруту і тривалістюпоходу. Нарешті, на оцінку категорії складності походу справляють істотний вплив кліматично характеристика району походу, і ступінь «автономності»групи при здійсненні походу. Під «автономністю» походу варто розуміти ступінь об'єктивної ізоляції групи від «людського співтовариства» (вимірюється щільністю населених пунктів у районі походу, кількістю населених пунктів, що лежать на маршруті, щільністю пасажирських шляхів сполучення в районі походу). Які кількісні параметри встановлені «Правилами» для піших і лижних маршрутів різних категорій складності? Показники «тривалість» і «протяжність» обов'язково враховуються експертами при визначенні категорії складності походу, але при цьому вони мають контрольний характер і не є визначальними. Вимоги до даних параметричним характеристиками (табл. 1) не записані прямо у діючих в Республіці Білорусь «Правилах» і на сьогоднішній день експерти грунтуються на відповідних нормах, що діяли ще в СРСР.