Розвиток підприємств готельно-ресторанної сфери

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Фінансовий менеджмент готельного підприємства

2. Засоби рекламування туристичного продукту

3. Проаналізувати адміністративні витрати у сучасному готелі

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Метою фінансового менеджменту є керування рухом фінансових ресурсів, що здійснюється за допомогою різних прийомів. Загальним змістом усіх прийомів фінансового менеджменту є вплив фінансових відносин на величину фінансових ресурсів.

Для нормального розвитку будь-якого підприємства необхідно уважно стежити за наявністю та використання фінансових ресурсів, проводити заходи для їх зміцнення і покращення стану.

Туризм складно представити без реклами. Перш за все вона несе в собі інформацію в стислій, художній формі, емоційно забарвлену і таку, що доводить до уваги потенційних споживачів найбільш важливі відомості про туристські продукти і саме туристське підприємство. Реклама грає найважливішу роль в реалізації маркетингової стратегії турпідприємства. Вона надає соціально-культурну і психологічну дію на суспільство.

Економічна сутність готельної діяльності полягає, насамперед, у тому що вона носить нематеріальний характер. Результатом виробничо-експлуатаційної діяльності готелів є не готовий продукт, а пропозиція особливого виду послуг. При цьому послуги не можуть вироблятися окремо від існуючого матеріального продукту, тобто експлуатація матеріально-технічної бази (будівель,споруд, устаткування, інвентарю) є основою виробництва та реалізації послуг. В економіці України готельна індустрія вимагає приділення значної уваги задля того, щоб відповідати міжнародним зразкам міжнародної туристичної системи. На сьогодні стан галузі не можна вважати задовільним. Що стосується якісного рівня готельних послуг, то їх рівень постійно зростає, що є позитивною тенденцією, проте спостерігається невідповідність цін та рівня якості на них. Основним джерелом фінансового забезпечення процесів реструктуризації та оновлення матеріально-технічної бази підприємства є дохід від надання місця тимчасового проживання, який залежить від кількості реалізованих послуг і цін на них.

1. Фінансовий менеджмент готельного підприємства

Фінансовий менеджмент (financial management) - це один з видів професійної діяльності з управління готелем. Він містить у собі:

- розробку і реалізацію фінансової політики готелю з використанням різних фінансових інструментів;

- прийняття рішень з фінансових питань, їхню конкретизацію і вироблення методів реалізації;

- інформаційне забезпечення шляхом складання та аналізу фінансової звітності готелю;

- оцінку інвестиційних проектів і формування портфеля інвестицій;

- оцінку витрат на капітал;

- фінансове планування і контроль;

- організацію апарата управління фінансово-господарською діяльністю готелю.

Методи фінансового менеджменту дозволяють оцінити ризик і вигідність того або іншого способу вкладення грошей; ефективність роботи готелю; швидкість оборотності капіталу і його продуктивність.

Метою фінансового менеджменту є вироблення і застосування методів, засобів і інструментів для досягнення цілей діяльності готелю в цілому або його окремих ланок - центрів прибутку. Такими цілями можуть бути:

- максимізація прибутку;

- досягнення сталої норми прибутку в плановому періоді;

- збільшення доходів керівного складу і вкладників (або власників) готелю;

- підвищення курсової вартості акцій готелів та ін.

В остаточному підсумку всі ці цілі орієнтовані на підвищення доходів вкладників (акціонерів) або власників готелю (власників капіталу).

До задач фінансового менеджменту входить знаходження оптимального співвідношення між короткостроковими і довгостроковими цілями розвитку готелю і прийнятими рішеннями у короткостроковому і довгостроковому фінансовому управлінні.

Так, у короткостроковому фінансовому управлінні, наприклад, приймаються рішення про поєднання таких цілей, як збільшення прибутку і підвищення курсової вартості акцій, оскільки ці цілі можуть протидіяти одна одній. Це виникає в тому випадку, коли готель, який є акціонерним товариством, що інвестує капітал у власний розвиток, несе поточні збитки, розраховуючи на одержання високого прибутку в майбутньому, що забезпечить зростання вартості її акцій. З іншого боку, готель може утримуватися від інвестицій у відновлення основного капіталу заради одержання високих поточних прибутків, що згодом відіб'ється на конкурентноздатності його послуг і призведе до зниження рентабельності їх надання, а згодом - до падіння курсової вартості його акцій і, отже, до погіршення стану на фінансовому ринку.

У довгостроковому фінансовому управлінні, що орієнтоване на ті ж кінцеві цілі, насамперед враховуються фактори ризику і невизначеності, зокрема, при визначенні передбачуваної ціни акцій як показника віддачі на вкладений капітал.

Задачею фінансового менеджменту є визначення пріоритетів і пошук компромісів для оптимального поєднання інтересів різних підрозділів готелю у прийнятті інвестиційних проектів і виборі джерел їхнього фінансування.

В остаточному підсумку основна задача фінансового менеджменту - це прийняття рішень із забезпечення найбільш ефективного руху фінансових ресурсів між готелем і джерелами його фінансування, як зовнішніми, так і внутрішніми. Тому управління потоком фінансових ресурсів є центральним питанням у фінансовому менеджменті.

Потік фінансових ресурсів складають кошти:

- отримані в результаті фінансово-господарської діяльності готелю;

- отримані на фінансових ринках за допомогою продажу акцій, облігацій, одержання кредитів;

- повернені суб'єктам фінансового ринку як плата за капітал у вигляді відсотків і дивідендів;

- інвестовані і реінвестовані у розвиток діяльності готелю;

- спрямовані на сплату податкових платежів.

Функції та економічні методи фінансового менеджменту можна підрозділити на два блоки: блок з управління зовнішніми фінансами і блок з внутрішнього обліку і фінансового контролю.

Блок з управління зовнішніми фінансами передбачає реалізацію відносин готелю з юридично і господарсько самостійними суб'єктами ринку, включаючи власні філії, що виступають як клієнти і позикодавці, а також з акціонерами і фінансовими ринками. Сюди входить:

- управління оборотними активами готелів: рухом грошових коштів, розрахунками з клієнтами, матеріальними запасами тощо;

- залучення короткострокових і довгострокових зовнішніх джерел фінансування.

Блок з внутрішнього обліку і фінансового контролю включає:

- контроль за веденням виробничого обліку;

- складання кошторису витрат, контроль за виплатою заробітної плати і податків;

- збір і оброблення даних бухгалтерського обліку для внутрішнього управління фінансами і для надання даних зовнішнім користувачам;

- складання і контроль за правильністю фінансової звітності: балансу, звіту про прибутки і збитки, звіту про рух грошових коштів та ін.;

- аналіз фінансової звітності і використання його результатів для внутрішнього і зовнішнього аудиту;

- оцінка фінансового стану готелю на поточний період і її використання для прийняття оперативних управлінських рішень і з метою планування.

До функцій фінансового менеджменту готелю входить:

- аналіз фінансової звітності;

- прогнозування коштів;

- випуск акцій;

- одержання позик і кредитів;

- операції з інвестиціями;

- оцінка операцій злиття і поглинання фірм.

Відповідальність за досягнення кінцевих цілей фінансового менеджменту звичайно покладається у великих готелях на віце-президента з фінансових питань (Chief Financial Officer), що входить до складу Ради директорів, а в невеликих готелях - на заступника директора з фінансів.

Віце-президенту з фінансових питань підпорядковуються скарбник і контролер з відповідним апаратом (службами, відділами, секторами). До функцій скарбника відноситься управління зовнішніми фінансами; до функцій контролера входить ведення внутрішнього обліку і фінансового контролю.

Найважливіші рішення, що приймаються в області фінансового менеджменту, відносяться до питань інвестування (investment decisions) і вибору джерел їхнього фінансування (financing decisions).

Інвестиційні рішення приймаються з таких питань, як:

- оптимізація структури активів, визначення потреб у їхній заміні або ліквідації;

- розробка інвестиційної політики, методів і засобів її реалізації;

- визначення потреб у фінансових коштах;

- планування інвестицій по готелю в цілому; розробка і затвердження інвестиційних проектів;

- управління портфелем цінних паперів.

Інвестиційні рішення передбачають виділення у фінансовому менеджменті двох видів фінансового управління: короткострокового і довгострокового, що мають свої специфічні риси.

Короткострокові інвестиційні рішення спрямовані на визначення структури капіталу готелів на поточний період, що відбивається в його балансі. Прийняття таких рішень вимагає від фінансових менеджерів глибоких професійних знань в області короткострокового фінансового управління готелем, уміння застосовувати обґрунтовані методи їхньої реалізації з урахуванням поточних тенденцій розвитку ринку.

Довгострокові інвестиційні рішення, що мають назву стратегічних, спрямовані на забезпечення успішного функціонування готелів у майбутньому і вимагають від фінансових менеджерів конкретних професійних знань, практичного досвіду і навичок у використанні сучасних методів аналізу для вибору оптимальних напрямків і шляхів розвитку готелів на перспективу з урахуванням об'єктивних закономірностей розвитку ринкової економіки.

Рішення щодо вибору джерел фінансування приймаються з таких питань, як:

- розробка і реалізація політики оптимального поєднання використання власних і позикових коштів для забезпечення найбільш ефективного функціонування готелів;

- розробка і реалізація політики залучення капіталу на найбільш вигідних умовах;

- дивідендна політика та ін.

Фінансова політика готелю та її найважливіші інструменти.

Розробка і здійснення єдиної фінансової політики займають істотне місце в загальному механізмі управління готелем. Роль фінансової політики в централізованому управлінні готелем визначається тим, що вона торкається всіх сторін його економічної діяльності: маркетингу, надання послуг, матеріально-технічного постачання, збуту - і відбиває в концентрованому вигляді вплив численних внутрішніх і зовнішніх факторів. У рамках єдиної фінансової політики, що розроблюється на вищому рівні управління, визначаються джерела фінансових ресурсів та їхній розподіл усередині готелю.

Досить важко однозначно визначити конкретні форми і методи проведення фінансової політики. Хоча в рамках окремих готелів і існують істотні відмінності у використанні конкретних форм і методів фінансової політики, можна, проте, говорити про загальні її риси і принципи, а також інструменти фінансової політики. Найважливіші з них: розподіл і перерозподіл прибутку; фінансування і кредитування діяльності різних підрозділів; визначення структури і характеру внутрішніх фінансових операцій і розрахунків по них.

Головна особливість фінансової політики готелів у сучасних умовах полягає в комплексному використанні інструментів, причому в залежності від конкретних умов переважне значення в окремі періоди може надаватися тому або іншому інструментові.

Гнучкість фінансової політики полягає в тому, що при централізованому формуванні вона, разом з тим, диференціюється відповідно до особливостей грошового ринку країни, податкового законодавства і валютного регулювання, валютно-фінансового стану і динаміки валютного курсу. Важливу роль при виробленні фінансової політики грає регулювання внутрішньоготельних фінансових потоків. На формування фінансової політики, особливо при визначенні джерел фінансування, впливає також зв'язок готелю з банками або його приналежність до певної фінансової групи. І, нарешті, вироблення і реалізація фінансової політики значною мірою визначаються вирішенням задач, пов'язаних із економічною діяльністю готелів.

Для ефективного управління фінансами готелю необхідне своєчасне отримання актуальної та повної фінансової інформації.

При цьому фінансова інформація повинна бути достовірна, своєчасна, мати необхідну кількість вихідних фінансових даних, достатньої точності.

Ці всі дані містяться в інформаційній базі даних бухгалтерії: оперативна звітність і статистична звітність готелю.

2. Засоби рекламування туристичного продукту

Туристична реклама - активний засіб здійснення маркетингової політики туристичної фірми по просуванню туристичного продукту, посиленню зв'язку між виробником і споживачем туристичного продукту.

Залежно від об'єкта рекламування можна говорити про два основних видах реклами -- товарної й престижної.

Реклама класифікується за рядом ознак :

1. Об'єкт рекламування (товарна, престижна).

2. Спрямованість ( реклама можливостей, реклама потреб).

3. Характер і особливості рекламного обігу (інформативна, переконуюча, що нагадує).

4. Спосіб впливу на цільову аудиторію (раціональна, емоційна).

5. Звертання до певного сегмента (селективна, масова).

6. Охоплювана територія (локальна, регіональна, загальнонаціональна, міжнародна).

7. Джерело фінансування (спільна реклама).

8. Засобу поширення (реклама в пресі, друкована реклама, аудіовізуальна реклама, радіо- і телереклама, рекламні сувеніри, пряма поштова реклама, зовнішня реклама, виставки і ярмарки, реклама в Інтернеті).

Основне завдання товарної реклами -- формування й стимулювання попиту на туристський продукт. Така реклама інформує потенційних клієнтів про його якість, будить інтерес і сприяє продажу.

Престижна, або імідж-реклама, являє собою рекламу якості фірми, що вигідно відрізняють її від конкурентів. Ціль подібної реклами -- створення серед громадськості й насамперед серед активних і потенційних клієнтів привабливого іміджу, який викликав би довіру до самого туристського підприємства і всім пропонованим їм послугам.

На практиці в чистому вигляді престижна й товарна реклами зустрічаються досить рідко. Як правило, вони здійснюються спільно, тільки акцент в одному випадку робиться на імідж фірми, а в іншому - на пропоновані нею продукти. По спрямованості розрізняють рекламу можливостей туристської фірми й рекламу її потреб.

Реклама можливостей -- вид реклами, що інформує цільовіаудиторії про можливості туристського підприємства в області надання туристських послуг. Адресатами такої реклами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Юридичні особи можуть бути зацікавлені в послугах туристського підприємства для організації відпочинку своїх співробітників, ділових і спонсорських поїздок. Фізичні особи на основі одержуваної інформації про можливості туристських фірм роблять вибір маршрутів, видів туризму, напрямків і тривалості поїздок у відповідності с мотивами й фінансовими можливостями. Реклама можливостей повинна не тільки інформувати, але й зацікавити клієнтів, переконати їх у надійності й безпеки поїздки, гарантіях високоякісного обслуговування. Реклама потреб -- це чисто інформаційний вид реклами, призначений для інформування ділових партнерів про існування фірми і її потребах у чому-небудь. За допомогою подібної реклами туристська фірма вирішує наступні завдання: залучення посередників, найм на тимчасову або постійну роботу співробітників, пошук і продаж яких-небудь матеріально-технічних ресурсів (приміщень під офіси транспортних засобів, меблів, оргтехніки і т.д.). Прикладом реклами потреб можуть бути розташовувані у спеціалізованій туристській газеті в рубриці «Біржа праці» рекламні обіги, у яких туристські підприємства інформують читачів про свої потреби в кадрах.

Залежно від характеру й особливостей рекламного обігу розрізняють інформативн рекламу, що нагадує і переконує. Основним завданням інформативної реклами є доведення до потенційних клієнтів інформації про фірму, послуги, їх характеристиках, якостях, нововведеннях. Прикладом інформативної реклами може служити рекламний обіг типу: «Найближчий заїзд у дитячий табір «Зірка» відбудеться 12 липня. Вартість --250 доларів. У вартість входять: проїзд туди й назад на комфортабельному автобусі, перебування в таборі протягом 15 днів, чотириразове харчування, екскурсії, дискотеки, послуги інструкторів і тренерів, медичне страхування». Інформативна реклама, як правило, переважає на стадії впровадження продукту на ринок, коли коштує проблема формування первинного попиту. Крім того, завданнями інформативної реклами є:

- повідомлення про нові продукти;

- інформування про зміни ціни;

- опис послуг, що надаються;

- виправлення неправильних вистав про фірму й пропонованих

нею продуктах або розсіювання побоювань споживачів;

- формування іміджу фірми.

Переконуюча реклама -- найбільш агресивний вид реклами, основними завданнями якого є послідовне переконання потенційних клієнтів у перевагах рекламованого продукту, формування бажання придбати саме його, а не продукти конкурентів, заохочення факту покупки і т.д. Наприклад, реклама під девізом «Стабільність і якість, перевірені часом!» спрямована напереконання клієнта в явних перевагах фірми і її послуг. Реклама, що нагадує, призначена для підтримки поінформованості клієнтів про існування певного продукту (фірми) на ринку й про його (її) характеристиках. Приклад такої реклами:

«Ведучий туроператор пропонує: відпочинок на море, екскурсійні тури, автобусні тури по Європі, гірськолижні тури, індивідуальні тури в різні країни миру, автотранспортне обслуговування, авіаквитки ведучих компаний».

На практиці границі між розглянутими вище видами реклами часто бувають розмиті, тому що та сама реклама може бути як інформаційн, що так і нагадує. Усе залежить від конкретної ситуації. Наприклад, туристське підприємство приступає до впровадження на ринок нового продукту. Воно інформує про це споживачів (інформаційна реклама) і одночасно нагадує адреси своїх турагентів ( реклама, що нагадує). Маючи у вигляді способу впливу на цільову аудиторію, говорять про раціональну й емоційну рекламу.

Раціональна реклама інформує, звертається до розуму потенційного клієнта, приводить приклади для його переконання ( найчастіше у словесній формі). готельний рекламування туристичний витрати

Емоційна реклама звертається до почуттів, спогадів, впливає через асоціації. Її улюблені засоби -- ілюстрації і, меншою мірою, звук. Емоційна реклама має місце у друкованій і аудіовізуальній продукції, коли використовуються гарні екзотичні картинки. Вони, з одного боку, допомагають додати туристському продукту візуальну форму, а з іншого -- підштовхують споживача до здійснення покупки, натякаючи, що в даному казковім місці може опинитися саме він. Яскравим прикладом служить телевізійна реклама подорожей, наприклад, у Грецію, у якій переміняються кадри вабливого моря, привабливих засмаглих дівчат, міцних чоловіків, що потрясають своєю масштабністю види пам'ятників давньогрецької культури й т.п., після чого випливає заклик не залишатися осторонь. Одні рекламні обіги є чисто раціональними або емоційним, однак багато являють собою різні комбінації цих двох видів. Ознака обігу до певного сегмента цільової аудиторії дозволяє розрізняти:

- селективну (виборчу) рекламу, чітко адресовану певної групі споживачів (ринковому сегменту);

- масову рекламу, спрямовану на широкі кола реальних і потенційних споживачів і громадськість у цілому.

Залежно від охоплюваної території виділяються:

- локальна реклама (масштаби -- від конкретного місця продажу до території окремого населеного пункту);

- регіональна реклама, що охоплює певну частину країни;

- загальнонаціональна реклама, здійснювана в масштабах держави;

- міжнародна.

Реклама може мати різні джерела фінансування. У відповідності с даною ознакою розрізняють рекламу від імені окремих туристських підприємств і спільну. Остання може бути горизонтальною й вертикальною. Горизонтальна спільна реклама передбачає об'єднання рекламних зусиль незалежних туристських підприємств у рамках одного туристського продукту.

Вертикальна ж спільна реклама припускає об'єднання рекламних зусиль туристських фірм і виробників туристських послуг (готелів, ресторанів, транспортних організацій).

Спільна реклама має ряд переваг, тому що дозволяє:

- збільшити рекламний бюджет;

- використовувати більш широкий спектр засобів поширення рекламної інформації;

- забезпечити масовість охоплення цільової аудиторії.

Класифікаційні угруповання засобів поширення реклами, у цілому відповідні до рекомендацій Міжнародної рекламної асоціації.

3. Проаналізувати адміністративні витрати у сучасному готелі

Класифікація витрат за періодичністю виникнення передбачає виокремлення таких видів витрат: одноразові витрати -- такі, що здійснюються один раз і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу; поточні витрати -- котрі здійснюються регулярно в процесі виробництва. Поточні витрати формують собівартість продукції.

Для цілей управлінського обліку використовується класифікація витрат за центрами відповідальності. Центри відповідальності витрат -- це структурні елементи підприємства, керівники яких несуть відповідальність за доцільність здійснених витрат.

За єдністю складу (однорідністю) витрати поділяють на: одноелементні -- складаються з одного елементу витрат, тобто вони однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними (матеріальні витрати, витрати на оплату праці, амортизаційні відрахування тощо); комплексні витрати -- різнорідні за складом, охоплюють кілька елементів витрат (витрати на утримання і експлуатацію устаткування, загальновиробничі витрати тощо). їх групують за економічним призначенням у процесі калькулювання та організації внутрішнього обліку з метою ефективного управління.

Практичний інтерес для підприємства має розподіл витрат за критерієм доцільності їх здійснення на: продуктивні витрати -- котрі передбачені технологією та організацією виробництва; непродуктивні витрати -- які виникають у результаті певних недоліків організації виробництва, порушення технології тощо.

Існування такої класифікації зумовлене як потребами планування (непродуктивні витрати не плануються, або плануються укрупнено) та економічного аналізу, так і потребами бухгалтерського обліку, за правилами якого непродуктивні витрати (втрати) не включаються до виробничої собівартості.

Вважаємо, що класифікацію витрат за способами перенесення вартості на продукцію, ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат, за визначенням відношення до собівартості продукції, за роллю в процесі виробництва та за видами слід застосовувати лише до поточних витрат підприємства. Крім вище наведених способів класифікації витрат підприємства існує ще декілька, але вони є менш розповсюдженими, мають менш практичне значення для підприємства.

Витрати, що складають собівартість послуг, групуються за економічними однорідними елементами та за калькуляційними статтями.

Поелементна класифікація дозволяє визначити загальну суму витрат на виробництво та реалізацію всіх послуг. Незалежно від місця їх утворення та призначення, витрати поділяються на такі економічні елементи:

1) основні матеріали;

2) допоміжні матеріали;

3) паливо;

4) енергія;

5) заробітна плата;

6) відрахування на соціальне страхування;

7) амортизація основних фондів;

8) інші витрати.

Групування витрат за калькуляційними статтями відображає їх склад у залежності від напрямку витрат і місця їх утворення; застосовується для розрахунку собівартості одиниці послуг і встановлення тарифів. У готельному господарстві витрати класифікуються одночасно за статтями калькуляції та частково за економічними елементами.

Витрати на виробництво та реалізацію готельних послуг класифікуються й за іншими ознаками. Так, у залежності від способу включення до собівартості послуг витрати поділяються на прямі та посередні.

Прямі витрати характерні тим, що можуть бути безпосередньо віднесеними на собівартість одиниці готельних послуг (місце-день). До них слід відносити витрати на заробітну плату обслуговуючого персоналу, опалення, водопостачання, електроенергію, прання білизни, телефонізацію та ін.

Посередні витрати спочатку визначаються в цілому на підприємстві, а потім умовно розподіляються між підрозділами готельного комплексу та видами послуг. Це, насамперед, загальноексплуатаційні витрати та деякі інші прямі витрати.

У залежності від зміни у відношенні до обсягу реалізації готельних послуг розрізняють умовно-змінні та умовно-постійні витрати. Умовно-змінні витрати знаходяться у прямопропорційній залежності від обсягу послуг. До них належать витрати на водопостачання; прання білизни; паливо, що використовується на підігрів води, витрати на видачу туристам предметів гостинності (мило, шампунь, крем для гоління тощо).

Більшість експлуатаційних витрат готелю за своїм характером є умовно-постійними, що обумовлено специфікою готельних послуг.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 р. № 764 затверджено «Основні положення щодо складу витрат виробництва (обігу) та формування фінансових результатів на підприємствах і в організаціях України», на підставі яких встановлюється перелік статей витрат, що включаються до собівартості продукції (послуг), їх склад і методи розподілу за видами робіт і послуг.

Згідно з цією постановою та враховуючи особливості діяльності готелів, рекомендується враховувати витрати, що відносяться на собівартість готельних послуг, за наступними статтями витрат.

Стаття «Транспортні витрати» містить транспортні витрати на перевезення всіма видами транспорту, вантаження та розвантаження сировини та інших товарно-матеріальних цінностей. Сюди ж відноситься й вартість використання власного транспорту з виробничими цілями та залученого транспорту автотранспортних підприємств. Транспортні витрати на перевезення, вантаження та розвантаження основних фондів на витратах обігу не відображаються тому, що відносяться на зростання вартості основних фондів. Саме ця стаття свідчить про те, наскільки складно розділити транспортні витрати готельного комплексу між готелем і рестораном.

Стаття «Витрати на оплату праці» відображає витрати на оплату праці основного та виробничого персоналу, безпосередньо зайнятого обслуговуванням проживаючих у готелі, а також працівників, які займаються основною діяльністю, але не перебувають у штаті підприємства.

До складу витрат на оплату праці включаються:

§ виплати заробітної плати, нараховані згідно з тарифними ставками, посадовими окладами, відрядними розцінками;

§ усі види надбавок і доплат (за роботу в нічний час, за суміщення професій, розширення зон обслуговування та ін.);

§ премії за виробничі результати;

§ вартість безплатного фірмового одягу, що залишається в особистому постійному користуванні;

§ оплата чергових щорічних відпусток, навчальних відпусток;

§ оплата за роботу у вихідні дні та святкові дні, у понаднормовий час;

§ оплата робіт за трудовою угодою;

§ різниця між окладами, що виплачуються за тимчасове заступництво;

§ інші виплати, що включаються до фонду оплати праці (за винятком витрат на оплату праці, що фінансується за рахунок доходів, що залишаються у розпорядженні підприємства).

Стаття «Відрахування на державне соціальне страхування» включає відрахування за встановленими нормами на державне соціальне страхування та до пенсійного фонду (37% від фонду оплати праці), до державного фонду сприяння зайнятості населення (3% від фонду споживання) та на фінансування ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (12% від фонду оплати праці).

Стаття «Амортизація основних фондів» включає суму амортизаційних відрахувань на повне відновлення, визначену згідно з балансовою вартістю основних виробничих фондів і затверджених у встановленому порядку норм, включаючи й прискорену амортизацію їх активної частини. З метою прискорення оновлення активної частини фондів Мінфін, Мінекономіки дозволяють підвищувати норми амортизаційних відрахувань, але не більше, ніж у 2 рази. При цьому, на машини, обладнання та транспортні засоби нарахування амортизації припиняється після закінчення нормативного терміну їх служби за умови повного перенесення всієї їх вартості на витрати виробництва й обігу.

Підприємства, що здійснюють свою діяльність на умовах оренди, у статті «Амортизація основних фондів» відображають амортизаційні відрахування на повне відновлення як власних, так і орендованих основних фондів.

Стаття «Витрати на оренду та утримання будівель, споруд та інвентарю» включає витрати на опалення, освітлення, водопостачання; утримання в чистоті приміщень і прилеглої території; придбання миючих засобів, квітів тощо; обслуговування обладнання, ліфтів та ін.

До цієї статті відносяться також витрати на охорону праці в розмірі 1 % відрахувань від доходів. Крім того, тут же враховуються витрати на сплату податку за спеціальне використання прісної води за затвердженими розцінками згідно постанови Кабінету Міністрів України № 75 від 9.02.1994 р.

Характерною особливістю статті «Знос санітарного та спеціального одягу, малоцінного інвентарю, посуду» є те, що знос за малоцінними та швидкозношуваними предметами нараховується у розмірі 50% їх вартості під час передачі зі складу в експлуатацію й ренту 50% вартості після списання за непридатністю.

Стаття «Інші прямі витрати» у складі собівартості послуг включає: платежі з обов'язкового страхування майна підприємства; плата за відсотками за короткотерміновими кредитами банків; витрати на виробничі відрядження; оплата послуг зв'язку, обчислювальних центрів, поштово-телеграфні та інші витрати; витрати на прання білизни та спецодягу; витрати на рекламу; інші витрати, що включаються до собівартості послуг, але не відносяться до раніше перерахованих елементів.

На сьогодні підприємства готельного господарства створюють резерв коштів (ремонтний фонд) для забезпечення рівномірного включення витрат на проведення всіх видів ремонту основних виробничих фондів до собівартості послуг у складі статті «Інші прямі витрати».

Витрати, пов'язані з управлінням підприємством, як правило, відображаються в комплексній статті «Загальногосподарські витрати»: витрати на оплату праці та соціальне страхування адміністративно-технічного персоналу; витрати на утримання й обслуговування технічних засобів управління (обчислювальних центрів, вузлів зв'язку, засобів сигналізації та ін.); оплата інформаційних і аудиторських послуг; представницькі витрати, пов'язані з діяльністю підприємства, витрати на проведення офіційних прийомів іноземних представників та ін.

Правильна класифікація витрат та їх облік мають суттєве значення для аналізу планування собівартості послуг, виявлення джерел економії, а також для ув'язки собівартості з іншими розділами експлуатаційно-фінансового плану.

Собівартість одиниці послуг є основою розрахунку планово-розрахункових цін на проживання в номері готелю. Однак, планування собівартості поєднано з трудомісткими розрахунками витрат за кожною калькуляційною статтею. Тому, на практиці чимало підприємств готельного господарства визначають лише фактичну собівартість послуг і на її основі формують ціну за проживання на рік, що планується.

Витрати поділяються на незалежні і залежні від обсягу наданих послуг.

Постійні витрати не залежать від величини надання послуг, існують і при нульовому їх обсязі. Це попередні зобов'язання підприємства (відсотки по позиках та ін.), податки, амортизаційні відрахування, оплата охорони, орендна плата, витрати на обслуговування фондів та обладнання при нульовому обсязі надання послуг, зарплата управлінського персоналу тощо. Перемінні витрати залежать від кількості наданих послуг та складаються з витрат на сировину, матеріали, зарплату робітникам тощо. Сума постійних і перемінних витрат утворює валові витрати -- суму грошових витрат на надання певного виду послуг. Для виміру витрат на надання одиниці послуг використовуються категорії середніх, середніх постійних і середніх перемінних витрат. Середні витрати дорівнюють відношенню валових витрат до кількості наданих послуг. Середні постійні витрати визначаються відношенням постійних витрат до кількості наданих послуг. Середні перемінні витрати утворюються діленням перемінних витрат на кількість наданих послуг.

Для досягнення максимального прибутку потрібно визначити необхідний розмір надання послуг. Інструментом економічного аналізу служить категорія граничних витрат. Граничні витрати являють собою додаткові витрати на надання кожної додаткової послуги в порівнянні з певним обсягом їх надання. Вони розраховуються відніманням сусідніх значень валових витрат.

Однією з найважливіших категорій в аналізі діяльності готелів є собівартість, що являє собою сумарні витрати на надання послуг. Теоретично до собівартості повинні включатися нормативні витрати готелю на надання послуг, але на практиці до неї відносять понаднормативні витрати сировини, матеріалів тощо. Собівартість визначають на основі додавання економічних елементів (однорідних за економічним призначенням витрат) або шляхом підсумовування статей калькуляції, що характеризують безпосередні напрямки тих або інших витрат. Для калькулювання собівартості застосовується класифікація прямих і непрямих витрат. Прямі витрати -- це витрати, безпосередньо пов'язані з наданням послуг. Непрямі витрати необхідні для загального здійснення процесів з надання послуг даного виду. Загальний підхід не виключає розходжень за конкретною класифікацією деяких статей.

Розподіл витрат на прямі і перемінні дозволяє одержати показник--додану вартість, обумовлену відніманням із загального доходу (виторгу) готелю перемінних витрат. Додана вартість складається, таким чином, з постійних витрат і чистого прибутку. Цей показник дозволяє оцінити загальну ефективність надання та реалізації послуг поза залежністю від прямо залежних від величини обсягу надання послуг перемінних витрат.

Розподіл витрат на умовно- постійні та умовно-перемінні, що розраховуються за економічними елементами, застосовується при розрахунку економії від впливу техніко-економічних факторів. Подібні розрахунки виконуються для визначення майбутньої планової собівартості послуг на основі наявної фактичної собівартості. Такі розрахунки не завжди доцільні, оскільки дозволяють лише визначити збільшення витрат у випадку, коли умовно-постійні витратило зростання прямо пропорційно зростанню обсягу надання послуг (практично неможлива ситуація).

У реальній діяльності готелю необхідно враховувати не лише фактичні грошові витрати, але й альтернативні витрати. Останні виникають через можливість вибору між тими або іншими економічними рішеннями.

Висновок

Фінансовий менеджмент - система керування механізмом руху грошових потоків підприємства з метою ефективного використання усіх коштів підприємства.

Рамки фінансового менеджменту підприємств визначаються ринковими факторами, що відрізняє його від загальних умов керування фінансами, в окремих ланках яких можуть переважати адміністративні елементи впливів керуючих суб'єктів на керовані об'єкти.

Реклама в туризмі є формою непрямого зв'язку між туристичним продуктом і споживачем. Це означає, що, надаючи інформацію про компанію та її турпродукт, реклама повинна переконати потенційних клієнтів зупинити свій вибір саме на даній компанії та її продукті, підсилити впевненість постійних клієнтів у правильності їх вибору.

Реклама має велике значення також у прогнозуванні та плануванні роботи туристичної фірми чи підприємства. За її посередництвом можна встановити зворотній зв'язок з ринком, тобто споживачами послуг. Наприклад, за допомогою анкет чи купонів, які можна розповсюджувати разом з різними товарами, фірма отримує інформацію, яка дозволяє їй краще прогнозувати попит на свої послуги і відповідно будувати стратегію дій.

Отже, розглянувши поняття „витрат" в нормативних джерелах та в спеціальній літературі, можна, сформулювати визначення поняття витрат підприємств готельного господарства як виражені витрати підприємств готельного господарства у грошовій формі різних ресурсів (праці, сировини, матеріалів, основних засобів, фінансових ресурсів) у процесі виробництва, обігу і розподілу продукції, товарів, послуг.

Номенклатура витрат підприємств готельно-ресторанної сфери є мінливою, але незважаючи на це, їх поділяють на 2 групи: умовно-постійні й змінні. До умовно-постійних відносять витрати, розмір яких при збільшенні обсягу виручки не змінюється, або змінюється незначною мірою. До них відносять: орендну плату, витрати на поточний ремонт, амортизацію основних засобів, витрати на утримання приміщень.

До змінних відносять такі витрати, які змінюються пропорційно до змін обсягу виручки. До них відносять: заробітну плату, транспортні витрати, знос спецодягу й малоцінних предметів, витрати на паливо, електроенергію, витрати на підготовку кадрів та ін.

Список використаних джерел

1. Балабанов И.Г., Балабанов А.И. Экономика туризма. Учебное пособие. М.: Финансы и статистика, 2000.-136 с.

2. Економічний аналіз господарської діяльності /Іващенко В.І., Болюк М.А. - К.: ЗАТ "Нічлава", 1999.-204с.

3. Коробов М. Я. Фінансово - економічний аналіз діяльності підприємств: Навч. посіб. -К.: Т-во "Знання", 2000.-378 с.

4. Менеджмент гостиничного и ресторанного обслуживания / Сост. Ю. Н. Борисова, Н. И. Гаранин, Ю. В. Забаев, А. И. Сеселкин. - М.: РМАТ, 1997. - 73 с.

5. Морозова Н. С., Морозов М. А. Реклама в социально- культурном сервисе и туризме: Учебник для студ. высш. учеб. заведений. -- М.: Академия, 2007. -- 336 с.

6. Ученова В.В., Старых Н.В. История рекламы. - М., 2005. - 75 с.

7. Феофанов О.А. Реклама: новые технологии: Учеб. пособие. - СПб.: Питер, 2006. - 384с.

8. Мунін Г.Б. Маркетинг турпродукту. Навч. Посіб .Вид-о«Кондор» 2009. - 364с.

9. Дядечко Л.П. Економіка туристичного бізнесу. - Донецький державний університет економіки і торгівлі ім.. М. Туган-Барановського.- К.: Центр учбової літератури. 2007.- 280 с

10. Нечаюк, Л. І. Готельно-ресторанний бізнес. Менеджмент: навч. посіб. / Л. І. Нечаюк, Н. О. Телеш. - К.: Центр навч. л-ри, 2003. - 348 с.

11. Роглєв, Х.Й. Основи готельного менеджменту: навч. посіб. / Х. Й. Роглєв. - К.: Кондор, 2005. - 408 с.

12. Яковлев Г.А. Экономика гостиничного хазяйства / Учебное пособие. - М.: Изд-во РДЛ, 2005. - 224 с.

Размещено на Allbest.ru