Туристсько-рекреаційні ресурси Іспанії

Размещено на http://www.allbest.ru

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Географічний факультет

Кафедра країнознавства і туризму

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

„Туристсько-рекреаційні ресурси Іспанії”

Науковий керівник:

Шпарага Тетяна Іліодорівна

Київ-2008



ПЛАН

Вступ

Розділ І. Теоретико-методологічні основи дослідження туристсько-рекреаційних ресурсів

1.1 Поняття і класифікація туристсько-рекреаційних ресурсів. Поняття туризму

1.2 Методика досліджень

Розділ ІІ. Природні туристсько-рекреаційні ресурси Іспанії

2.1 Рельєф

2.2 Кліматичні умови

2.3 Водні ресурси

2.4 Бальнеологічні ресурси

2.5 Природоохоронні території

Розділ ІІІ. Історико-архітектурні ресурси Іспанії

3.1 Історико-культурні та археологічні ресурси

3.2 Етнокультурні особливості

3.3 Музеї, виставки та галереї

Розділ IV. Сучасний стан туризму Іспанії

4.1 Оцінка туристичної інфраструктури Іспанії

4.2 Оцінка транспортної інфраструктури Іспанії

4.3 Туристсько-рекреаційні території

4.4 Місце Іспанії на світовому туристичному ринку

Висновки

Список використаної літератури

туристський рекреаційний іспанія природоохоронний



ВСТУП

У багатьох державах світу туризм розвивається як система, яка надає всі можливості для ознайомлення з історією, культурою, звичаями, духовними і релігійними цінностями даної країни і її народу, і дає дохід в казну. Крім значної статті доходу туризм є ще і одним з могутніх чинників посилення престижу країни, зростання її значення в очах світової спільноти і пересічних громадян. В даний час велика кількість туроператорів працює з Середземноморськими країнами. Найбільшою популярністю користуються приморські курорти Іспанії.

Іспанія - країна-мозаїка. Вона складається з материкових і острівних частин. Провінції і побережжя, а відповідно і курорти, володіють відмінною один від одного зовнішністю і характером. Тому туристична галузь Іспанії є цікавою для дослідження. Так як Іспанія є дуже популярним і стародавнім курортом, то і туристичні ресурси досліджені на найкращому рівні, тому мені було неважко знаходити дані про неї, готуючи роботу.

Об'єктом стан та характер розвитку туристсько-рекреаційних ресурсів Іспанії.

Предметом - ступінь використання туристсько-рекреаційних ресурсів в туристичному господарстві країни.

Метою дослідження є комплексна оцінка Іспанії на базі таких завдань:

- дослідження природних ресурсів Іспанії, а саме рельєфу, клімату, водних та бальнеологічних ресурсів, природоохоронних територій;

- оцінка її історико-архітектурних ресурсів, а саме її архітектурної спадщини та культури;

- аналіз рівня економічного розвитку Іспанії та стан використання її рекреаційних ресурсів;

- аналіз сучасного стану туризму Іспанії, а саме стану туристичної індустрії країни на сьогоднішній день.

Розділ І. Теоретико-методологічні основи дослідження туристсько-рекреаційних ресурсів

1.1 Поняття і класифікація туристсько-рекреаційних ресурсів. Поняття туризму

Туристсько-рекреаційні ресурси - об'єкти та явища природного, природно-антропогенного, соціального походження, що використовуються для туризму, лікування, оздоровлення та впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних районів, їх спеціалізацію та економічну ефективність; сукупність природних, природно-технічних, соціально-економічних комплексів та їх елементів, що сприяють відновленню та розвитку фізичних і духовних сил людини, її працездатності та за сучасної і перспективної структури рекреаційних потреб і техніко-економічних можливостей використовуються для прямого й опосередкованого споживання, надання рекреаційно-туристських і курортно-лікувальних послуг. [3]

У структурі рекреаційних ресурсів виділяють дві основні складові: природну та соціально-економічну (природні та історико-культурні ресурси рекреаційної діяльності) характеристику рекреаційних ресурсів, що включають дані про якість природних умов, площу (або об'єм) на якій ці якості поширюються, тривалість періоду, протягом якого певні якості проявляють свою дію.



Природно-географічні	Природно-антропогенні
?Геологічні (у т.ч. спелеоресурси), орографічні	?Національні природні парки
?Ґрунтово-рослинні, фауністичні	?Природні та біосферні заповідники
?Водні, кліматичні (у т.ч. метеорологічні явища)	?Заказники, пам'ятки природи
?Ландшафтні	?Дендропарки, ботанічні сади, зоопарки
Суспільно-історичні	Суперточка-тур
?Архітектурно-історичні	Біосоціальні
?Подійні

Рис. 1.1. Туристсько-рекреаційні ресурси [3]

За структурою туристсько-рекреаційних ресурсів (рис. 1.1), гіперблок туристсько-рекреаційних ресурсів складається з природних, природно-антропогених, суспільно-історичних ресурсів (фундаментальні ресурсні фактори), до складу яких входять архітектурно-історичні, біосоціальні, подійні ресурси туристсько-рекреаційні ресурси, трансресурсні об'єкти (гомогенні та парарекреаційні ресурси) та суперточка-тур. Суперточка-тур - точкова територія, що поєднує унікальні природні та суспільні ресурси, займає домінуючу висоту і характеризується суттєвою соціально-історичною значимістю подій, що відбувались (відбуваються) в її межах або в межах простору, що візуально сприймається з неї. Цьому простору притаманне, як правило, високе пейзажне різноманіття та сполучення природних компонентів, атрактивність ландшафту.

Розрізняють також уфологічні рекреаційні ресурси - території (ділянки водного середовища, повітряного басейну), що визначені фактом існування необізнаних літаючих об'єктів (НЛО), істот (форм життя) позаземного походження; такі території й компоненти, що їх складають (рослинний і ґрунтовий покрив, зооценози та ін.) характеризуються наявністю хронологічних, радіотехнічних, цитологічних, фізіологічних та інших аномалій, що пов'язано з техногенною (енергетичною) дією НЛО та інших матеріальних реалій на природне та антропогенне середовище; фактор пізнавального туризму й особливий вид рекреаційних ресурсів, що набув поширення в межах ойкумени (США: Аризона, Флорида та інші штати; Російська Федерація: Москва, Приморський край - Дальнореченськ; Україна: Київ, АРК - Севастополь та ін.) [3]

Існує багато поглядів на туризм як на галузь господарства, так і на міжгалузевий комплекс або ринок, де туристичне підприємство з продукції різних галузей формує туристичний продукт.

Згідно з визначенням Всесвітньої туристичної організації (ВТО), туризм є похідним від французького tour (прогулянка, поїздка) і являє собою подорож у вільний час, один із видів активного відпочинку.

Закон України "Про туризм" визначає туризм як тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання з оздоровчою або професійно-діловою метою без зайняття оплачуваною. [5]

За Н.Ф.Реймерсом, туризм - це будь-яка подорож з метою відпочинку і знайомства з новими регіонами й об'єктами, а О.О.Бейдик дає наступне пояснення цього терміна: туризм - це форма масового подорожування та відпочинку з метою ознайомлення з навколишнім середовищем, що характеризується екологічною, освітянською та іншими функціями. [2]

За видами туризму спеціалісти розрізняють чотири головні його види: рекреаційний, або оздоровчий туризм, що застосовується для відпочинку та лікування; екскурсійний туризм, що поєднує відпочинок з пізнавальними інтересами; науковий туризм (6-7% від загального числа туристів); діловий туризм (12-13%). Окремим типом виділяють релігійне паломництво. [1]

Загалом, будь-який маршрут в просторі, який виходить за рамки повсякденних справ, для насолоди життям та відпочинку, можливо вважати туризмом.



1.2 Методика досліджень

Метод (гр. methodos) - спосіб пізнання, дослідження явищ природи і суспільного життя. Це також сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих вивченню конкретного завдання. Різниця між методом та теорією має функціональний характер: формулюючись як теоретичний результат попереднього дослідження, метод виступає як вихідний пункт та умова майбутніх досліджень. У найбільш загальному розумінні метод - це шлях, спосіб досягнення поставленої мети і завдань дослідження. Він відповідає на запитання: як пізнавати.

До загальнонаукових методів дослідження відносять емпіричні (експеримент, спостереження, опис) та теоретичні (аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукція, дедукція, пояснення, систематизація, класифікація тощо).

В курсовій роботі була використана низка таких методів - метод абстракції, метод аналізу і синтезу, історичний і логічний методи, картографічний метод, математико-статистичний метод.

Метод абстракції полягає у пізнанні реальних туристичних процесів шляхом відокремлення основних, найсуттєвіших сталих сторін певного явища, абстрагованих від усього випадкового, неістотного. Застосуванням методу абстракції я користувалась для формування понять, виявлення і формування закономірностей розвитку туристичної галузі Іспанії.

Метод аналізу і синтезу застосовується в єдності його двох складових. При аналізі об'єкт дослідження розкладається на складові частини (частини об'єкту, його ознаки, властивості, відношення), кожна з яких вивчається окремо. При синтезі відбувається об'єднання різних елементів, сторін об'єкта в єдине ціле з урахуванням взаємозв'язків між ними.

Історичний та логічний методи застосовуються для дослідження економічних процесів в єдності. Історичний метод вивчає ці процеси, розвиток їх у хронометричній послідовності, в якій вони виникали, розвивалися і змінювались один за одним. Логічний метод досліджує туристичні процеси в їх логічній послідовності, прямуючи від простого до складного, звільняючись при цьому від випадковостей і непотрібних подробиць, які не властиві цьому процесу. В основному, цим методом я користувалась, виконуючи розділ ІІІ.

Картографічний метод дослідження - метод застосування карт для наукового й практичного пізнання зображених на них явищ. Картографічний метод використовується для дослідження закономірностей просторового розміщення явищ, їхніх взаємозв'язків, залежностей і розвитку. Картографічний метод, можна об'єднати в наступні основні групи: візуальний аналіз, що полягає в безпосередньому зоровому дослідженні карт просторового розміщення, сполучень, зв'язків і динаміки явищ, графічні прийоми аналізу, що складаються в побудові по картах профілів і розрізів (які дають наочне подання про вертикальну структуру явищ), блок-діаграм (які поєднують перспективне зображення місцевості з її вертикальними розрізами), різного роду графіків і діаграм і т.д., картометричні роботи, що полягають у визначенні за картами координат, відстаней, довжин, висот, площ, обсягів, кутів та ін. кількісних характеристик об'єктів, зображених на карті (з оцінкою точності одержуваних результатів). Цим методом я користувалась, знаходячи на карті основні пам'ятки і курорти Іспанії, а також створюючи власну карту.

Математично-статистичний метод дослідження застосовується для дослідження за картами будь-яких однорідних явищ (температур повітря, щільності сільського населення, урожайності й т.п.), їхнього розміщення та тимчасові зміни, які обумовлені багатьма факторами з невідомою функціональною залежністю; для з'ясування форми й тісноти зв'язків між різними явищами. Цей метод було використано в ІІ розділі.



Висновок до І розділу

З визначенням поняття туристсько-рекреаційних ресурсів і їхньої класифікації я погоджуюсь з Бейдиком О.О. Саме він найчіткіше визначив це поняття та поділив його на такі складові: природно-географічні, природно-антропогенні, суспільно-історичні та окрему частину - суперточка-тур. Існує багато точок зору щодо визначення поняття туризму. В роботі наведено визначення ВТО, Закону України, Н.Ф.Реймерса та О.О.Бейдика. Визначено методологічні основи роботи: використані метод абстракції, метод аналізу і синтезу, історичний і логічний метод), картографічний метод, математико-статистичний метод дослідження.



Розділ ІІ. Природні туристсько-рекреаційні ресурси Іспанії

2.1 Рельєф

Королівство Іспанія, держава, що розташована на південному заході Європи, займає 85% території Піренейського півострова. Площа суходолу становить 499,4 тис. кмІ, поверхні води - 5,350 тис. кмІ. Іспанія має сухопутні кордони з Францією - 623 км, Португалією - 1,214 км, Андоррою - 65 км, англійською колонією Гібралтар - 1,2 км, з Марокко (Ceuta) - 6,3 км, (Melilla) - 9,6 км. Загальна довжина кордонів - 1919,1 тис. км, берегова лінія - 2,1 тис. км. На сході і півдні країна омивається Середземним морем, на заході - водами Атлантичного океану. Іспанія знаходиться на перетині важливих морських і повітряних шляхів, що з'єднують Європу з Африканським і Американським континентами. Має стратегічне положення уздовж Гібралтарської протоки. Загалом рельєф Іспанії вигідно сприяє розвитку багатьох видів туризму.

В Іспанії відстань з півночі на південь не перевищує 870 км, зі сходу на захід - 1000 км, а довжина берегової лінії - 2100 км (у тому числі приблизно 1130 км припадає на Середземне море і 970 км - на Атлантичний океан і Біскайську затоку). Від кордону з Францією на захід до мису Фіністерре уздовж берега моря тягнуться Кантабрійські гори, тут є багато великих бухт, в яких знаходяться порти. На південь від мису Фіністерре відроги гір підходять до моря, утворивши порізане глибокими затоками узбережжя зі стрімкими скелями і численними островами. У цьому районі знаходяться рибальські порти Ла-Корунья і Виго. На південному заході, від кордону з Португалією до Гібралтарської протоки, узбережжя низинне і місцями болотисте, тут єдиний зручний порт - Кадис. На схід від Гібралтару до мису Палос на Середземному морі знаходяться передгір'я Кордильєри-Пенібетики, прибережні рівнини відсутні.

Зате на північ від мису Палос фрагментарно розвинуті прибережні рівнини, розділені відрогами гір. Головні порти в цьому районі - Картахена, Валенсія і Барселона. Іспанія розташована на масивному піднятому плоскогір'ї Месета, яке складене переважно стародавніми кристалічними породами в сполученні з альпійськими горами, що сформувалися в палеогені і неогені. Серед порід, що складають Месету, виділяються докембрійські кристалічні сланці і гнейси з численними гранітними інтрузіями. В епоху герцинського горотворення Месета зазнала загального тектонічного підняття, а потім процесів складкоутворення і диз'юнктивних дислокацій. Близько 1 млн. років тому Месета знову була піднята до рівня 600 м і набула загального нахилу з північного сходу на південний захід. Саме тому такі великі ріки як Дуеро, Тахо і Гвадіана течуть у даному напрямку через територію Месети до Атлантичного океану. [13]

Месета займає 2/3 території Іспанії й облямована високими горами. Крім того, у її центральних районах височать великі хребти Центральних Кордільєр (у тому числі Сьєрра-де-Гвадаррама з вершиною Пеньялара (2430 м) і Сьєрра-де-Гредос з вершиною Альмансор (2592 м). Ці гори розділяють плато Стара і Нова Кастилія. Плато складені товщами осадових порід і алювіальних відкладень і відрізняються винятково плоским і монотонним рельєфом. Лише місцями зустрічаються основи довгастої форми - фрагменти стародавніх річкових терас. На південь від Нової Кастилії піднімаються Толедські гори (найвища точка - гора Корочо-де-Росигальдо, 1447 м). Далі на південь знаходяться плато Естремадури і Ла-Манчі, що входять до складу Месети. Південний край Месети Сьєрра-Морена піднятий на висоту 900 м (найвища точка - гора Естрелья, 1299 м). Сьєрра-Морена круто обривається до великої Андалузької низовини. Ріка Гвадалквівір впадає в Кадиську затоку; недалеко від її гирла знаходиться велика заболочена територія Національного парку Доньяна.

На південному сході Іспанії простягаються складчасті гори Кордильєра-Пенібетика з найвищою вершиною країни - горою Муласен (3482 м), увінчаною сніжниками і льодовиками, що займають найбільш південне положення у Західній Європі.

Іберійські гори відокремлюють Месету від Арагонського плато і мають дугасту форму. Місцями вони перевищують 2100 м (до 2313 м у Сьєрре-дель-Монкайо).

Невисокі Каталонські гори (середні висоти 900-1200 м, вершина - гора Каро, 1447 м) випливають протягом 400 км майже паралельно до берега Середземного моря і фактично відокремлюють від нього Арагонське плато.

З півночі Арагонське плато облямовують Піренеї. Вони простягаються майже на 400 км від Середземного моря до Біскайської затоки й утворюють потужний нездоланний бар'єр між Піренейським півостровом та іншою частиною Європи. Ці складчасті гори, що сформувалися в третинний період, місцями перевищують 3000 м; найвища вершина - пік Ането (3404 м). Західним продовженням Піренеїв є Кантабрійські гори, що також мають субширотне простягання. Найвища точка - гора Пенья-Прієта (2536 м). Ці гори утворилися в результаті інтенсивного складкоутворення, розбиті розломами і сильно розчленовані під впливом річкової ерозії. [4]

Завдяки такому рельєфу Іспанія займає важливе місце серед країн світу, які мають змогу займатись лижними видами спорту. Тому країна має шість основних регіонів, де на високому рівні розвинений гірськолижний туризм: Арагонські і Каталонські Піренеї, Кантабрійський, Іберійський, Центральний гірський ланцюг і Пенібетична гірська система.

2.2 Кліматичні умови

В Іспанії виділяють три типи клімату: помірний морський на північному заході і півночі - з помірними температурами і рясними опадами протягом усього року; середземноморський на півдні й узбережжі Середземного моря - з м'якими вологими зимами і спекотним сухим літом; аридний континентальний клімат у внутрішніх районах країни - з прохолодними зимами і теплим сухим літом. Середня річна кількість опадів коливається від 1600 мм на північному заході і західних схилах Піренеїв до 250 мм на Арагонському плато і в Ла-Манчі. Більше половини території Іспанії щорічно отримує менше 500 мм опадів на рік і лише приблизно 20% - понад 1000 мм. Оскільки Андалузька низовина відкрита західним вологонесучим вітрам, що дмуть з Атлантичного океану, там випадає значно більше опадів. Так, у Севільї середня річна кількість опадів трохи перевищує 500 мм.

Температури скрізь, крім внутрішніх районів Месети, в цілому помірні. На північному заході середня температура січня 7°С, а серпня 21°С; у Мурсії на східному узбережжі відповідно 10°С і 26°С. Оскільки південно-східне узбережжя захищене від північних вітрів горами Кордильєри-Бетики, клімат там близький до африканського, з дуже сухим і спекотним літом. Це область розведення фінікової пальми, бананів і цукрової тростини. Зими в Месеті холодні, нерідко бувають сильні морози і навіть сніжні бурани. Влітку тут спекотно: середня температура липня і серпня 27°С. У Мадриді середня температура січня 4°С, а липня 25°С. Улітку найбільш жарка погода тримається в районі Андалузької низовини. У Севільї середня температура серпня 29°С , але іноді температура вдень підвищується до 46°С; зими м'які, середня температура січня 11°С .

На Канарських островах клімат переважно тропічний, середня температура взимку +25°С (вода +20-22°С), влітку +26-28°С (вода 22-23°С).

На Балеарських островах клімат середземноморський, менш сухий, чим в континентальній частині країни. Літо помітне прохолодніше, ніж на материку - +18-26°С, середня зимова температура не опускається нижче +12°С. [12]

Пляжний сезон в Іспанії починається в березні і триває майже три сезони - до листопада. Загалом, кліматичні умови Іспанії чудово сприяють розвитку приморських курортів країни.



2.3 Водні ресурси

По території Іспанії протікає не мало річок. Але гірський рельєф, незначне випадання опадів на більшій частині території, непостійний режим стоку, пересихання і обміління багатьох річок - все це затрудняє використання їх для судноплавства. Тільки Гвадалквівір має спокійний рівнинний характер. Для річкового судноплавства доступний лише невеликий відрізок Гвадалквівіру від гирла до м.Севільї; дрібні судна ходять в середньому перебігу Ебро і в гирлах деяких інших крупних річок.

Головні ріки Іспанії - Тахо, Гвадіана, Дуеро й Ебро - беруть початок у середньовисотних горах, тому льодовикове і снігове живлення відіграє для них незначну роль. Зате істотним є дощове живлення. Під час сильних злив ріки швидко наповнюються водою, бувають навіть повені, а в посушливі періоди рівень води різко знижується і ріки міліють. Дуеро, Тахо і Гвадіана судноплавні тільки в нижніх течіях. У середніх течіях ріки часто мають круті схили і порожисті, а місцями течуть у вузьких глибоких каньйонах, що ускладнює і робить дорожчим використання їхніх вод для зрошення. Проте води Ебро широко застосовуються для цих цілей. З рік Іспанії тільки Гвадалквівір судноплавний на усій довжині ріки. Севілія, що знаходиться на 100 км вище гирла, є процвітаючим морським портом. Ебро, Дуеро, Міньо і її притока Сіль, а також Тахо використовуються для отримання гідроенергії. [4]

У Середземне море впадає небагато річок. Найбільша з них - р. Ебро завдовжки 928 км. Основні притоки Ебро - Сегре, Гальего, Халон. Ебро сильно міліє влітку. Проте по величині стоку Ебро найкрупніша річка Іспанії завдяки своїм повноводним притокам Гальего і Сегре.

У Середземноморській Іспанії є короткі річки, що пересихають літом. Найбільша з них - р. Альмерія має довжину 96 км. Ці річки частково використовуються для зрошування. Про такі річки говорять, що вони "течуть тільки два місяці, а десять - у відпустці". Більшість великих річок перетинають ділянки з порогами, що разом з їх літньою маловодністю перешкоджає судноплавству.

Річки, що впадають в Біскайську затоку, як правило, короткі і багатоводні. Значна кількість опадів, що випадають більш менш рівномірно протягом року, обумовлює рівномірний режим стоку. Річки течуть в глибоких долинах, покритих густими лісами і зайнятих лугами. Найбільш велика - р. Налон (довжина 135 км.), крім неї, - Бідасоа, Селья, Дева, Нервьон, Навія.

Озер в Іспанії мало, розташовані переважно в горах. Невеликі озера є на побережжі Кадісської затоки і Середземного моря. Серед них найбільші - Мар-Менор на південний схід від Мурсії в районі мису Палоє, Альбуфера - в районі Валенсії. У провінції Саламанка (Північна Месета) є невелике оз. Санабрія льодовикового походження і оз. Трампаль. У Ла-Манчі і інших посушливих районах нерідко зустрічаються невеликі пересихаючі озера. Їх в народі звуть "великими калюжами". [15]

На жаль, в Іспанії не має яскраво вираженого річкового туризму - адже саме в розпал сезону в великих річках проявляється їхня літня маловодність, що перешкоджає судноплавству, а отже і річковим круїзам, а маленькі річки пересихають зовсім.

2.4 Бальнеологічні ресурси

У Іспанії є величезні можливості для прихильників оздоровчого відпочинку. У країні, де зареєстровано більше 2 тис. мінеральних і термальних джерел з відомими у всьому світі цілющими властивостями, відкрито більше 120 бальнеологічних центрів. Міністерство туризму Іспанії виділяє кожного року 1 млн євро на розвиток оздоровчого туризму. Можна сміливо сказати, що Іспанія - це найбільший європейський бальнеологічний курорт. [17]

Бальнеотрадиції Іспанії йдуть корінням у часи стародавніх греків і римлян. Сектор, що не функціонував якийсь час, на початку 90-х років минулого століття, завдяки виниклому у людей інтересу до природної медицини і активної пропаганди здорового способу життя, знов знайшов незаслужено втрачену популярність. Ось вже більше 100 років в країні існує Національна асоціація бальнеологічних ресурсів, об'єднуюча профільні регіональні організації в Каталонії, Андалусії, Співтоваристві Валенсії, Арагоне, Естермадурі і інших автономних співтовариств. Зараз іспанські центри бальнеології привертає величезна кількість туристів, адже вони об'єднують оздоровчу програму з природою, спортом, гастрономом, мистецтвом, історією. Багато хто значно відновив устаткування, інфраструктуру, привернув до співпраці висококласних фахівців. Відмінна риса іспанських бальнеологічних ресурсів - сприятливий клімат. [16]

Іспанські бальнеологічні ресурси доступні круглий рік. Вони знаходяться в різних по географічному положенню районах - високогірних, прибережних або на островах. [17]

Оздоровчі центри і готелі Іспанії пропонують спеціалізоване лікування і лікування морем на всьому курортному побережжі Іспанії. Багато центрів таласотерапії мають спеціалізовані програми для спортсменів, дітей і літніх людей. Існує і такий напрям, як кліматотерапія, яка так само успішно застосовується на іспанських курортах.

Іспанія спрадавна славилася своїм цілющим мистецтвом. Коли римляни колонізували велику частину країни в першому столітті до наший ери, вони створили тут культуру прийому водних процедур або як сьогодні прийнято говорити - SPA. По всій Іспанії були побудовані римські лазні, звані термами, терми були у всіх будівлях, починаючи від приватних вілл і закінчуючи фортами. В містечку Кальдас-де-Бесайя до сих пір використовуються цілющі води, якими користувались стародавні римляни.

Культура SPA процвітає тут і сьогодні. Іспанія пропонує гостям величезну різноманітність курортних зон по всій країні. Від Середземноморського побережжя на сході до Атлантичного океану на півночі безперервного, змінюючи одна іншу, тягнуться санаторно-курортні території, де практикується бальнеологічне лікування і таласотерапія. Місто Гілісія взагалі вважається лідером таласотерапії.

У XIX столітті про цілющі води Іспанії знав весь світ. Вважалося, що іспанські джерела можуть лікувати будь-які хвороби. У XX столітті тут провели капітальний ремонт і модернізували всі старовинні будівлі бальнеологічних лікарень. Зараз абсолютна більшість іспанських здравниць відрізняються вишуканістю архітектурних форм зовні і ультрамодерним змістом. Де професійні лікарі грамотно поєднують новітні технології з старовинною системою лікування цілющою мінеральною водою. [16]

2.5 Природно-охоронні території

Унікальні куточки Іспанії дбайливо охороняються як владою, так і самими жителями, тому тут можна побачити надзвичайної краси природні форми, а також рослинність і унікальний тваринний і підводний світ.

До природних визначних пам'яток відноситься розташоване в 10 км. на південь від Валенсії, зовсім поряд з морем, озеро Альбуфера - найбільше в Іспанії.

В країні знаходиться велика кількість національних та приватних ботанічних садів, які мають попит у туристів.

Ботанічний сад «Кактуси Альгару» розташований на території природного парку у підніжжя гірського ланцюга Беріна, на відстані в 1 км. від Водопадів і джерел Альгара. Ботанічний сад спеціалізується на кактусах і сукулентах, був відкритий в липні 2001 року, хоча перші рослини почали висаджувати ще в 1996. Тут на території 50 000 м2 представлено більше 1 000 різних видів кактусів. Ботанічний сад роздільний на дві частини. Перша з них присвячена пустелі і представлена рослинами, що виростають в ній серед яких є і «зелені дикобрази», що нащетинилися голками, і затишні повстяно-пухнасті кульки; гіганти і карлики; літопси, що схожі на гладкий камінчик, раз на рік розпускаються яскравою квіткою. У другій частині представлені тропічні рослини, тут ростуть магнолії, папайї, авокадо, груші, яблуні, лимони і апельсини, гуави, пальми і банани.

Острови Медес - морський заповідник, що складається з шести скелястих островів, розташованих недалеко від побережжя міста - порту Л'Естартіт. Він вважається справжнім раєм для любителів дайвінгу. Тут можна насолодитися приголомшливими видами підводної флори і фауни на прогулянкових катерах і катамаранах з прозорим дном. Вони відправляються з міста Л'Естартіт. На острівцях архіпелагу живуть чайки, кайри, баклани та інші морські птахи. Навколо островів заборонена рибалка, там водиться безліч риб, серед скромних середземноморських коралів видно різноколірні актинії [12]

Багатим надбанням Іспанії є її Національні парки, створені з метою уберегти і зберегти ті ділянки території країни, які представляють типологію різних природних систем, що вважаються цінністю країни. Серед гірських систем на півночі Піренейського півострова знаходяться: Національний Парк Пік Європи - найбільший зі всіх Національних парків, площу якого складає більше 64.000 га. Він розташований на території Автономних Співтовариств Астурії, Кантабрії і Кастілії і Леона. У його лісах ростуть бук, дуб і береза, з тваринного світу тут найбільш поширена сарна; Національний Парк Ордеса і Монте Пердідо, площею 15.608 га, розташований на території Автономного Співтовариства Арагон, в самому серці Піренейських Кордільєр. Тут знаходиться глибокі карстові каньйони Аньіськло і Еськуайн, тут льодовиковий цирк Пінета з його звисаючими льодовиками, мешкають багато видів піренейської фауни; Національний Парк Айгуас Тортес і Естань де Сант Мауріси розташований в каталонських Піренеях. На площі коло 24.000 га тут можна бачити прекрасні збори всього, чим багата центральна, сама континентальна частина Піренейських гір. У водах тут багато вирів, в горах ростуть ялини. Національний Парк Доньяна - найвидатніший з наших природних заповідників і один з найзначніших на всьому континенті. Він визнаний ЮНЕСЬКО Надбанням Людства. Що розкинувся на 50 000 га і в обширній навколишній зоні, цей парк включає складну гідрологічну систему струмків, водостоків і заплавних земель по берегах річки Гвадалкивір, а також гирло цієї річки і зону побережжя завдовжки в 30 км. Пляжі, сипкі дюни, чагарники чагарника і гори дають притулок безлічі видів сімейства качиних і хижих птахів, а також служать останнім притулком для таких зникаючих видів, як рись, султанська курка, беркут або лисуха.

Маленький архіпелаг Кабрера є однією з тих сотень острівних маленьких міні-світів, які дарують життя і красу Середземному морю. Тут, на площі 8.703 га, покритою середземноморським вапняком, з низькорослою рослинністю, знаходиться Національний морський і наземний Парк Архіпелагу Кабрера, що має велике екологічне значення, пов'язане з його орніфауной (чайка, баклан, хижий птах). Канарські острови є природною зоною Іспанії, що самою оберігається. Розташовані в біогеографічному регіоні, званому Макронезія, вони мають вулканічне походження.

На острові Тенеріфе, найбільшому і значному з Канарських островів, знаходиться міфічна і дивовижна вершина Тейде, висота якої досягає 3 717 м. Це центр Національного Парку Тейде, що займає площу 13 571 га. Великий перепад висот дозволяє скласти уявлення про цілу гамму кліматичних умов і побачити різні поверхи, на кожному з яких виростає власна рослинність, яка перетворює цей Парк на справжній рай для ендемічної флори і фауни, як наприклад, запашна фіалка, а також боривітер, сорокопуд і плямиста ящірка.

Усередині Національного Парку Ла Кальдера де Табурьенте, розташованого на острові Ла Пальма, знаходяться найстародавніші скелі всього архіпелагу (Базальтовий Комплекс). Вода тут - просто диво. Окрім цого, тут зберігаються кращі зразки екосистеми канарської сосни і виростає велике число ендемічних рослин. Тут на території, площею 4 690 га, існує багатий світ місцевих пернатих.

На острові Лансароте, знаходиться Національний Парк Тиманфайя, площею 5 107 га. Це вогненна гора, що налічує більше трьохсот кратерів, що виникли в різні періоди вивержень, що є свідоцтвом вулканічної природи Канарських островів. Великою популярністю, завдяки своєму багатоколірному багатству, користуються тут так звані острівці рослинності і деякі види місцевої фауни, як, наприклад, ящірки, яструби або чайки.

Національний Парк Карахонай на острові Ла Гомера займає площу 3.984 га і визнаний ЮНЕСЬКО Надбанням Людства. Тут виростає цінна колекція лісового лавра - виду флори, яка мільйони років назад складала рослинність середземноморського басейну і півночі Африки, і є така пов'язана з лісом фауна, як наприклад, що зустрічаються тільки тут голуби (двох видів), а також комахи. Для відвідувань Національних Парків потрібно виконати ряд формальностей, в чому допомагають туристичні агентства. [14]

Висновок до ІІ розділу

Як видно з наведеного вище матеріалу, природні туристсько-рекреаційні ресурси Іспанії чудово сприяють розвитку туризму в країні. Завдяки своїм горам країна може сповна забезпечувати себе гірськолижними курортами, що користуються попитом і в інших країнах. Через своє розташування в середземноморському типі клімату та близькість до моря Іспанія має всесвітньо відомі прибережні курорти. Також завдяки використанню старовинних методик лікування, в країні розміщена велика кількість SPA-курортів. Різноманітні національні парки та ботанічні сади задовольняють вибагливих туристів.



Розділ ІІІ. Історико-архітектурні ресурси Іспанії

3.1 Історико-культурні та археологічні ресурси

ЗамкиІспанії - невід'ємна частина її туристичного потенціалу. Замки країни розповідають нам її історію і дають можливість самостійно перенестись у часи Середньовіччя.

Замок Алькасар. Замок Алькасар знаходиться в місті Сеговія. Це - один з найвідоміших замків в Іспанії унаслідок того, що багато іспанських королів довго жили тут, а також він відомий своєю строгою красою і величавістю. Будівництво цього величного замку ймовірно почалося в останній чверті XI сторіччя, при королеві Альфонсо VI. Багато королів постійно знаходилися тут, наприклад король Фердинанд III, король Альфонсо Х, король Хуан II і король Енріке IV.

У 1474 році в цьому замку Ізабелла була оголошена королевою Кастілії, а Карл III заснував Королівський Артилерійський Коледж. Король Пилип II, син імператора Ріськой імперії Карла V перебудував Алькасар. Він змінив форму дахів, зробив їх конічними, подібно до його рідних, фламандських дахів. У 1862 Алькасар був спустошений пожежею. У 1882 був відновлений з використанням старих малюнків інтер'єру. У XIX столітті замок був підданий ще одній реконструкції. Після цього тут розмістився Військовим Архівом, пізніше Академія Артилерії і Музей. В середині ХХ сторіччі Алькасар став використовуватися тільки як музей.

Замок Аревало знаходиться в області Авіла. Замок є квадратною фортецею з могутніми кутовими баштами і однією D-образною центральною баштою. Перша згадка цього замку відноситься до часів короля Педро I Жорстокого. Тут тужила узаперті його дружина Бланка Бурбонська. Король Енріке IV подарував цей самок своєму васалові дону Алварезу, при якому замок був ґрунтовно перебудований. У XVIII-XIX столітті замок поступово руйнувався. У 1950-х замок був відновлений Міністерством сільського господарства, перетворився протягом короткого часу в хлібний бункер, а пізніше в музей.

Замок Кока був побудований в XV столітті при Алонсо Фонсека, могутньому архієпископові Севільі за часів царювання короля Енріке IV Кастільського. Замок оточений подвійною кріпосною стіною шириною 2,5 метра з багатокутними кутовими баштами з безліччю коридорів і воріт, а також глибоким сухим ровом. Це прекрасний зразок фортифікаційного мистецтва в стилі мудехар. Замок належить сімейству Альва.

Замок Енсинас датується XIV століттям. Це невеликий квадратний замок з двома кутовими баштами. У двох інших кутах стіни нарощені до висоти башт, тому створюється помилкове враження, що у замку чотири кутові башти. Навколо замку виритий невеликий рів. Раніше, мабуть, замок мав розвідний міст. В даний час він замінений на звичайний міст. Замок поступово руйнувався і лише в 1950 році, коли його придбало Міністерство сільського господарства і вирішило зробити тут сховище злаків, замок був трохи відновлений. При цьому були закладені всі вікна і бійниці, зруйнований внутрішній двір.

Перша згадка про замок Монтеалегре зустрічається під час царювання короля Альфонсо VIII. Близько 1300 року на цьому місці виникає кам'яний замок Монтеалегре для контролю межі королівства Вальядолід, на території якої і знаходиться цей замок, і королівства Леон. Замок Монтеалегре злегка трапециадальний в підставі, з чотирма могутніми кутовими баштами. В середині стінок вбудовані стрункі кругові башти. Висота стін від 18 до 24 метрів, товщина - 4 метри. Замок часто міняв господарів, його безліч разів штурмували, а в ХХ столітті в замку розмістився хлібний бункер.

Замок Віллафуерте розташований на пагорбі недалеко від села з однойменною назвою. Власниками замку були нащадки Франка Толедо - благородні сімейства Саравіа, Мендоса, Гусман.

У 4 км. на захід від містечка Верін коштує замок Монтеррей, побудований в період воєн з Португалією. За трьома рядами стін знаходяться квадратний в плані донжон XV століття, оточений аркадами двір, і церква XIII століття з різьбленим порталом. Якийсь час в замку розміщувалися монастир і лікарня.

Королівський замок Оліте. Місто Оліте заснували римляни. В середні віки він був резиденцією герцогів Наваррських. Частково збереглися старі міські стіни. Королівський замок Паласьо-реаль-де-оліте побудований Карлом III близько 1406 року. Зовні замок вражає потужністю зміцнень, усередині - вишуканими творіннями майстрів стилю мудехар. Доріжки парку обсаджені апельсиновими деревами. У замку були вольєри з птахами і клітка з левами. У XIX столітті його розграбували карлісти і французи. Після реставрації в 1920-х роках замок знайшов минулу пишність і сьогодні є комплексом дворів, галерей, великих залів, королівських покоїв і башт. Частину приміщення зараз займає готель. [21]

Археологічні пам'ятки. Археологічні розкопки поблизу Атапуерка, Бургос, 2000 рік. В Сьєрра де Атапуерка виявлені скам'янілі залишки одні з перших людських поселень в Європі більше 1 мільйона років назад. Вони є винятковим пам'ятником для вивчення розвитку людського життя впродовж багатьох століть.

Археологічне зібрання Таррако, Таррагона, 2000 рік. Таррако був одним з перших міст римського періоду і першим адміністративним і торговий-діловим центром в римській Іспанії. Недавно були виявлені залишки ще двох стародавніх будівель. Хоча велика їх частина представлена фрагментально, оскільки вони зуміли зберегтись під залишками інших будівель пізніших споруд, археологічна колекція наочно демонструють нам багатство римського міста.

Наскальне мистецтво Середземноморської Арки Іберійського півострова, 1998 рік. Наскальні малюнки тут датуються пізнім палеолітом.

Археологічне зібрання Меріди, Бадахос, 1993 рік. Колонія Емірату Аугуста, була заснована в 25 році до н.е., вона була столицею Лузітанії, а надалі перетворилася на місто Меріду. Пам'ятники старої частини міста, що добре збереглися, включають в свій ансамбль: стародавній міст через річку Гуадьяна, амфітеатр, театр, стародавній цирки і цілу систему постачання міста водою. Ці збори майже цілого древнього міста римського періоду, що збереглися, представляють для сучасності великий культурний і історичний інтерес.

Печери Альтаміри, Кантабрія, 1985 рік. Печера Альтаміра і її наскальні малюнки із зображенням серій тваринного світу (тварини і птахи), створені близько 15 000 років тому, є найбільш примітним прикладом з численних зборів археологічних знахідок в землі і печерах. [20]

Релігійні центри. Монастирі Сан Мільян в Юсо і Сусо, Ла Ріох, 1997 рік. Монастирське суспільство, утворене Святим Мільяном в середині 6 століття, перетворилося на одне з важливих і релігійних місць для віруючих. На честь цього святого в Сусо була побудована (і до цих пір діє) церква. У її стінах були написані перші праці кастільської мови, а на початку 16 століття був заснований новий монастир в Юсо, який відкритий для всіх віруючих і в даний час.

Шлях Святого Якова. Паломницький Шлях Святого Якова, котрий починається від кордону між Францією і Іспанією, до цих пір важливий і актуальний для паломників. Протягом всього Святого Шляху налічується близько 1800 історично значущих будівель, серед яких виділяють і релігійні пам'ятники, створені багато століть назад. В середні віки цей шлях грав важливу роль і в культурному обміні між Іберійським півостровом і рештою країн Європи.

Ансамбль церков Валь де Бої римського періоду, Лейда. Долина Валь де Бої розташована серед Піренейських гір, зосереджених в адміністративному окрузі "Альта Рібагорка". Майже в кожному селищі в цій місцевості збережені церкви романського періоду.

Королівський монастир Санта Марія де Гвадалупе, Касерес. Релігійний мотив архітектури монастиря несе два основних і історично важливих момета Іспанії 1492 року: Реконкистіа Іберійського півострова, очолювана Католицькими королями і відкриття Колумбом Америки. Скульптура монастиря Діви Марії перетворилася на символ християнізації більшої половини Нового Світу.

Монастир Поблет, Таррагона. Розташоване в живописній місцевості Каталонії, абатство в союзі з церквами, створеними впродовж 12 століття, створює єдиний релігійний комплекс. Монастир сполучений з королівським палацом, який оточений укріпленими стінами, і в нім знаходиться Пантеон королів Каталонії і Арагона. Цей єдиний комплекс, виконаний в строгих формах, дивно поєднується з природним пейзажем і представляє незабутню картину на природному фоні для гостей і жителів міста.

Кафедральний Собор, Алькасар Севільї і архів індіанського народу. Збори цих трьох будівель є монументальною єдністю самого серця Севільі. Собор і Алькасар, що датуються 1248 роком, виступають в ролі свідків часів Альмохаде і християнізації Андалусії. Впродовж довгого часу до XVI століття в мистецтві і культурі помітне вплив арабського стилю. Мінарет Хиральда, архітектурний твір Альмохаде, разом з Собором, який є одним з великих готичних соборів Європи, в якому покояться останки великого мореплавця Христофора Колумба. Стародавній пам'ятник Лонха містить цінні історичні документи про перші колонії Америки.

Монастир Ель Еськоріал, Мадрид. Монастир розташований в одному з живописних місць Кастилії. Будівництво його почалося в XVI столітті. Виконаний у важкому архітектурному стилі, який сильно відрізняється від колишніх стилів мистецтва, надає строгому і похмурому вигляду зборам. Цей монастир одночасно був королівським маєтком і укриттям, а останніми роками правління Філіппа II в нім утілилася політична влада країни.

Кафедральний собор Бургоса. Будова цього Собору почалася в ХІІІ столітті, а закінчилося між XV і XVI століттями. Собор виконаний в готичному стилі, наочним прикладом тому служить колекція вівтарних прикрас, вітражне скло і ряд архітектурних споруд Собору.



3.2 Етнокультурні особливості

Населення Іспанії становить 40,5 млн чол.

Етногенез. Походження населення Іспанії пов'язане з неодноразовими навалами різних народів. Споконвіків там, імовірно, жили ібери. У VІІ ст. до н.е. на південно-східному і південному узбережжі Піренейського півострова були засновані грецькі колонії. У середині VІ ст. греків витіснили карфагеняни. У VІ-V ст.ст. до н.е. північні і центральні райони півострова були завойовані кельтами. Після перемоги в другій Пунічній війні (218-201 до н.е.) здебільшого територіями нинішньої Іспанії заволоділи римляни. Римське панування продовжувалося приблизно 600 років. Потім запанували вестготи. Їх держава зі столицею в Толедо проіснувала з початку V ст. н.е. до вторгнення маврів з Північної Африки в 711 році. Араби утримували владу протягом майже 800 років. Євреї, чисельність яких становила 300-500 тис. чоловік, жили в Іспанії протягом 1500 років.

Етнічні і расові протиріччя в Іспанії не перешкоджали численним змішаним шлюбам. У результаті багато представників другого покоління мусульман виявилися людьми змішаної крові. Після відновлення християнства в Іспанії були прийняті укази проти іудеїв (1492) і проти мусульман (1502). Цим групам населення доводилося вибирати між прийняттям християнства і вигнанням. Тисячі людей віддали перевагу водохрещенню і були асимільовані іспанським етносом.

У зовнішньому вигляді іспанців і їхній культурі сильно виражені афро-семітські й арабські риси, що стало приводом для крилатої фрази "Африка починається на Піренеях". Однак багато жителів півночі країни успадкували кельтські і вестготські особливості - світлу шкіру, русяве волосся і блакитні очі. У південних районах переважають смугляві і темноокі брюнети. [17]

Сієста

В кінці грудня 2005 року уряд Іспанії видав закон, по якому перерва на обід в офіційних установах відтепер обмежується однією годиною (з 12 до 13 годин), при цьому самі установи закриватимуться в 18 годин вечора. Раніше перерва на обід (так звана сієста) в державних установах Іспанії тривала з двох до чотирьох годин дня, при цьому робочий день закінчувався у вісім годин вечора. Руйнуючи традицію полуденної сієсти, влада Іспанії сподіваються підвищити продуктивність праці.

Кухня Іспанії

Гості Іспанії з захопленням згадують кулінарні шедеври, які їм довелося покуштувати в цій країні, - недаремно кухня Іспанії вважається однією з її кращих визначних пам'яток. Проте не можна не відзначити, що як такий національної кухні тут не існує. Кожен регіон відрізняється власним кулінарним колоритом.

Цікавий факт - в Каталонії любов місцевих жителів до блюда з білого солодкої ріпчастої цибулі послужила народженню цілої кулінарної церемонії під назвою Calcotada. Процес його приготування і споживання перетворений на барвистий спектакль. Цю соковиту цибулю з товстим м'ясистим стеблом каталонці запікають на відкритому повітрі на великій ґратчастій платформі, яка розташовується над жарким вогнищем з виноградної лози. Готова цибуля подається із спеціальним соусом romesco, який готується на горіховій основі з помідорами, різними видами перцю, петрушкою, часником, оливковим маслом і оцтом. Церемонія "поїдання" проходить за довгими обідніми столами, де коштують заздалегідь підготовлені тарілки, великі керамічні блюдця з соусом romesco і глеки з вином. Оскільки цибуля запікається на відкритому вогні і об обвуглену цибулину можна легко забруднитися, учасникам кальсотади видаються спеціальні фартухи і легкі одноразові рукавички. Цибулину тримають в одній руці, іншою витягують з середини м'яку серцевину, умочують в соусі і відправляють до рота.

Сучасна іспанська кухня різноманітна, своєрідна і неповторювана; колись на її формування робили вплив римляни і маври, а пізніше - американці. Відвічна ж іспанська кухня, по суті, по-селянські проста. Її основою є лук, часник, солодкий перець і зелень. Прянощі застосовуються помірно, зате шафрану - досхочу.

Пристрасна натура іспанських кулінарів примушує їх весь час експериментувати, тому кожне національне блюдо має два-три десятки різновидів, і важко зрозуміти, які ж з них найголовніші. Одне з таких блюд -- "паелья" -- воно готується з рису, в який додані шматочки курчати і свинини, солона риба і краби, горох, перець, лимон і цілий букет прянощів.

Інше поширене блюдо "тортілья" -- густий картопляний омлет, з грибами, рибою і м'ясом. Зазвичай її їдять на вечерю, годин в 9, коли вся сім'я в зборі і спала денна жара. Тортілью готують у всіх провінціях Іспанії, але особливо її люблять в Барселоні.

Кажучи про іспанську кухню неможливо не згадати "тапас" - іспанські різноманітні легкі закуски. У будь-якому шинку або прибережному кафе їх подають у будь-який час дня і ночі - до пива, вина, сидру або як закуску перед обідом. Спочатку - це були просто оливки або фермерський хліб, які подавали перед обідом, тепер тапас стали настільки популярні, що на закуску подають всі від паельї до іспанського омлету.

З перших блюд найбільшою популярністю в Іспанії користується суп-крем, наприклад, манний суп-крем з мигдалем. На смак він схожий на наші заправні супи. Після супу тут нерідко слідує проміжна фірмова закуска з макаронних виробів або тушковані овочі без гарніру. В цьому випадку до другого овочі вже не подають.

М'ясне друге блюдо зазвичай буває тушкованим або смаженим в грилі. Разом з яловичиною, телятиною, свининою і молодою бараниною у іспанців користуються популярністю і блюда зі свійської птиці.

З десертів найпопулярнішими є пудинги, крім того, іспанці люблять солодкі пироги з начинкою з мигдалевого крему. Віддають перевагу натуральним червоним винам (марочні іспанські вина витримують порівняння із знаменитими французькими) і мінеральній воді. [18]

Свята Іспанії

Багатство і старовина традиційної іспанської культури, визначили красу і оригінальність свят, що відзначаються щорічно в селах і містах Іспанії. Близько 200 свят і фестивалів мають туристичне значення, а деякі з них популярні у всьому світі. У лютому по всій Іспанії святкують карнавал. Особливо він цікавий в Кадісі і Тенеріфе, де музика, веселість і велика кількість фарб і квітів абсолютно міняють повсякденний ритм життя цих міст.

Святий тиждень - весняне свято з великою кількістю хресних ходів, традиційних і барвистих релігійних процесій. Найоригінальніші і значніші з них проводяться в Кастілії (Вальядолід, Куенка і Самора) і в Андалусиі (Севілья і Малага). У квітні відкривається ярмарок в Севілье. Територія ярмарку, обладнана щорічно наново, перетворюється на якесь місто в місті. У павільйонах ярмарки п'ють, співають і танцюють вдень і вночі.

Фестивалі

Щорічно в Іспанії проводяться крупні фестивалі. Найбільш відомі: Червень - липень: міжнародний музичний фестиваль в Гранаді. Концерти. оперета, класичні і сучасні танці і фламенко. Друга половина липня - перша половина серпня: міжнародний музичний фестиваль в Сантандере. Музика, танці, театр. Кінець червня - початок серпня: театральний фестиваль в Меріде. Класичний греко-латинський і середземноморський театр. Вересень: національний фестиваль класичного театру в Альмагро. Класичний іспанський і світовий театр. Середина вересня - початок жовтня: осінній фестиваль в Мадриді. Концерти, опера, драма, класичні і сучасні танці. [16]

Незалежно від розмаху святкування, будь то національний День Іспанідад (de Hispanidad), або ж Велика Борошняна Битва в Аларконе, іспанці святкують натхненно, віддаючись веселості всією душею. Яскраві наряди, темпераментна, як самі іспанці, музика, гуркіт хлопавок і фейєрверків створюють неповторну атмосферу іспанського свята, яке не може залишити байдужим нікого.

1 січня Новий рік. Новий рік в Іспанії - це середина святочного періоду або, як його називають іспанці, священного двенадцатідневья (Duodenario mistico), що починається 25 грудня Різдвом, і що закінчується 6 січня Вдень Волхвів.

6 січня День королів-магів. Це свято має ще одну (міжнародну) назву - епіфанія. Це грецька назва свята Хрещення Господня (західна церква називає його Богоявленням), присвяченого хрещенню Іоанном Хрестителем Ісуса Хріста в річці Іордан.

2 лютого День Богоматері з Канделярії. День Богоматері з Канделярії починає свою історію на острові Тенеріфе. Ще до завоювання Канарських островів іспанцями, гуанчи на березі океану знайшли статую прекрасної жінки. Вона стала їх святинею.

15 березня Фальяс. Фальяс (Las Fallas) - це назва свята Валенсії весни. Звичайно ж, закінчення зими святкують не тільки в співтоваристві Валенсії, але і по всій Іспанії, проте, у Фальясе є щось істотне те, що відрізняє його про інших подібних свят. Щось, що притягає в місто, в період з 15 по 20 березня, численних туристів. Фальяс - це урочисте спалювання величезних ляльок в ніч з 19 на 20 березня (на 19 березня доводиться День Святого Джозефа, що протегує Валенсії). Спалювання ляльок - це кульмінація свята, що починається 1 березня парадом піротехніків.