Підвищення ефективності силової підготовки кваліфікованих лижників-гонщиків в підготовчому періоді

Перспективи вдосконалення тренувального процесу лижників-гонщиків високої кваліфікації. Чинники, що визначають спортивний результат. Характеристики силових якостей. Тренувальні режими і методи, що застосовуються в спеціальній фізичній підготовці лижників.

Рубрика Спорт и туризм
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 10.12.2011
Размер файла 137,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

80

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

"Підвищення ефективності силової підготовки кваліфікованих лижників-гонщиків в підготовчому періоді"

Зміст

Введення

Розділ 1. Перспективи вдосконалення тренувального процесу лижників-гонщиків високої кваліфікації

1.1 Загальна характеристика системи управління у спорті

1.2 Чинники, що визначають спортивний результат

1.2.1 Значення різних чинників в підготовці спортсменів

1.2.2 Чинники, що впливають на спеціальну підготовленість лижників-гонщиків

1.2.3 Чинники, що впливають на річну структуру тренувального процесу лижників-гонщиків високої кваліфікації

1.3 Силові здібності і задачі по їх вихованню

1.3.1 Характеристики силових якостей

1.3.2 Задачі, що вирішуються в процесі виховання силових здібностей

1.4 Тренувальні режими і методи, що застосовуються в спеціальній фізичній підготовці лижників високої кваліфікації

1.4.1 Аналіз впливу різних тренувальних засобів на організм лижника-гонщика

1.4.2 Модельні характеристики функціональних можливостей лижників-гонщиків

1.5 Модельні характеристики спеціальних силових показників лижників-гонщиків високої кваліфікації

1.5.1 Динаміка розвитку спеціальних силових якостей у лижників-гонщиків різної кваліфікації

1.5.2 Взаємозв'язок спеціальних силових показників зі спортивними результатами у лижників-гонщиків високої спортивної кваліфікації

Розділ 2. Методи і організація досліджень

2.1 Загальна характеристика методів і обробка даних дослідження

2.1.1 Методи теоретичного аналізу, узагальнення

2.1.2 Методи педагогічного обстеження

2.1.3 Методи педагогічного експерименту

2.1.4 Методи медично-біологічного обстеження

2.1.5 Математична обробка матеріалів досліджень

2.2 Організація досліджень

Розділ 3. Розробка і обґрунтування стандартних тренувальних завдань силової спрямованості для лижників-гонщиків високої кваліфікації

3.1 Попередній експеримент (вибір та ранжирування вправ)

3.2 Розробка стандартних тренувальних завдань

3.3 Результати експерименту по обґрунтуванню різних по об'єму навантажень

Висновки

Література

Додаток

Перелік умовних позначень, скорочень і термінів

ЖЄЛ

життєва ємкість легенів

МСК

максимальне споживання кисню

ЧСС

частота серцевих скорочень

ЦНС

центральна нервова система

ЗМЄ

загальна метаболічна ємкість

АМЄ

аеробна метаболічна ємкість

АНАМЄ

анаеробна метаболічна ємкість

Вес.рост. показ.

весо-ростовой показник

АТ

артеріальний тиск

ІГСТ

індекс Гаргвардського степ-теста

КВ

коефіцієнт витривалості

Рівномірний

метод тренування припускає рівномірне виконання роботи

Інтервальний

метод тренування припускає виконання серії вправ однаковою тривалістю з постійною інтенсивністю і строго регламентованими паузами відпочинку

Змінний

метод тренування припускає варіювання інтенсивності тренувального навантаження

Змагання

метод тренування припускає спеціально-організовану діяльність змагання, яка виступає як оптимальний спосіб підвищення результативності тренувального процесу

Введення

Актуальність проблеми. Стрімке зростання результатів на лижних гонках постійно міняє багато деякі положення методики тренування. Практика висуває нові варіанти побудови тренувального процесу, вимагає їх вивчення. Загалом, тренувальний процес розвивається при збільшенні об'єму і інтенсивності тренувальних навантажень, а також підвищення частки спеціальних вправ в загальному об'ємі підготовки. Однак, для спорту вищих досягнень характерно вичерпання резервів в подальшому збільшенні об'ємів тренувальних навантажень і збільшенні інтенсивності, і сталася деяка стабілізація останніх. Тому приріст результатів в лижних гонках в цей час відбувається за рахунок реалізації інших програм, що включають в себе більш глибокий і раціональний підхід до питань спеціальної силової підготовки, психологічної, фармакологічної і інших видів підготовки. Ці проблеми на сучасному етапі еволюції лижного спорту бачаться досить важливими і вимагають особливої уваги фахівців, тренерів і спортсменів.

Сучасна лижна траса пред'являє підвищені вимоги до фізичної підготовки лижника-гонщика. Сумарний перепад висот для чоловіків на дистанції 10 км становить 300-450 м, 15 км 450-600 м, 30 км 750-1000 м, а в деяких випадках і значно більше. Крім того, з появою все більш довершеного спортивного інвентарю, новітніх розробок в області змазки та парафінів, а також підготовці лижних трас за допомогою спеціальних машин, результати у лижних гонках стали рости великими темпами. Все це вимагає від спортсмена збільшення власних фізичних кондицій, застосування нових тренувальних режимів та їх поєднань, перегляду старих підходів до тренування і зміщення акцентів у бік спеціальної силової підготовки.

Вагомий внесок в розробку теорії і методики силової підготовки внесли наукові труди Платонова В.Н. (1987р.), Матвеєва Л.Г. (1991р.), Кузнецова В.К. (1982р.), Манжосова В.Н. (1982р.), Кал'юсто Ю-Х. А. (1976г.), Листопада И.В. (1983р.), Ростовцева В.Л. (1985р.), Зеновського Е.В. (1985р.), Гилязова Р.Г. (1981р.), Девальда В.Г.(1982г.), Дунаєва К.С.(1981г.), Савицького Я.И. (1982р.) та інших. У їх роботах показана значна роль силової підготовки і її внесок в досягнення високих результатів в різних видах спорту, науково обґрунтовані методи, засоби і організація тренування, що дозволяє розвивати силові якості спортсменів.

Однак, аналізуючи доступну нам літературу, ми пересвідчилися, що в цей час питання, пов'язане зі спеціальною силовою підготовкою лижників-гонщиків високої спортивної кваліфікації, а саме: особливості періодизації силової підготовки, перелік вправ, комплекси силової спрямованості, міра впливу їх на організм спортсмена і більш того, виділення процесу силової підготовки в самостійну ("паралельну" основному тренувальному процесу) програму підготовки, вивчене недостатньо глибоко і вимагає додаткового вивчення.

У світлі викладеного, проблема спеціальної силової підготовки лижників-гонщиків високої спортивної кваліфікації представляється вельми актуальною.

Актуальність вибраної теми визначається запитами практики спорту, пов'язаної з підвищенням ефективності тренувального процесу у лижних гонках за рахунок більш якісної організації тренувального процесу силової підготовки і застосування в ньому стандартних комплексів вправ силової спрямованості.

Гіпотеза. Аналіз основних тенденцій і передової практики дозволили передбачити, що тренувальний процес лижників-гонщиків високої кваліфікації в підготовчому періоді по силовій підготовці може бути раціоналізований за рахунок застосування стандартних тренувальних комплексів вправ, підібраних спеціально після детального аналізу і формування з цих комплексів спеціальної тренувальної силової програми зі своєю структурою, градацією навантажень і періодом застосування.

Об'єкт дослідження - тренувальний процес у лижному спорті. А конкретно: процес силової підготовки лижників-гонщиків високої кваліфікації в підготовчому періоді річного циклу підготовки.

Предмет дослідження - фізичні якості лижників-гонщиків (максимальна сила, вибухова сила, силова витривалість, статична сила) і обґрунтування різних фізичних навантажень в тренувальних завданнях силового характеру.

Метою роботи є підвищення ефективності тренувального процесу лижників-гонщиків високої кваліфікації в підготовчому періоді за рахунок застосування стандартних комплексів вправ силової спрямованості.

Основні задачі дослідження:

1. Провести аналіз існуючих методик по силовій підготовці у видах спорту циклічного характеру.

2. Виявити сучасний стан в області застосування силових вправ, комплексів, динаміки зростання силових показників спортсменів, зв'язок силових показників зі спортивним результатом, модельні характеристики силових показників лижників-гонщиків високої спортивної кваліфікації.

3. Зробити детальний відбір вправ силової спрямованості, виборче впливаючих на групи м'язів, що безпосередньо беруть участь в роботі при виконанні лижних рухів.

4. Скласти стандартні комплекси вправ силової спрямованості і зробити ранжирування кожного конкретного комплексу по навантаженнях.

5. Вивчити глибину впливу на організм спортсменів при застосуванні стандартних комплексів вправ з різними навантаженнями (мала, середня, значна, велика).

Практична значущість роботи полягає в можливості широкого використання методичних рекомендацій по застосуванню традиційних і нетрадиційних засобів спортивного тренування, застосовуючи розроблені нами тренувальні завдання. Рекомендації можуть бути використані в умовах ДЮСШ, на базі шкіл-інтернатів спортивного профілю, ШВСМ та збірних команд товариств України.

На захист виносяться:

- методика розробки і застосування стандартних тренувальних завдань силової спрямованості для лижників-гонщиків високої кваліфікації.

Розділ 1. Перспективи вдосконалення тренувального процесу лижників-гонщиків високої кваліфікації в підготовчому періоді річного циклу підготовки

1.1 Загальна характеристика системи управління в спорті

У цей час інтенсивно розвивається наука про спорт. Важливе місце у рішенні пошуку нових, більш ефективних шляхів підготовки спортсменів високого класу відводиться вдосконаленню управління тренувальним процесом.

Перед управлінням спортивним тренуванням стоять складні задачі. Вдосконалення цього процесу обумовлює необхідність розв'язання декількох взаємопов'язаних проблем: а) структуру побудови тренувального процесу, б) перспективного планування, в) прогнозування. Всі ці проблеми можуть включати як приватні, так і загальні питання [32,39,44].

Складність планування спортивного тренування визначається насамперед специфікою вибору тренувальних засобів та методів. У той же час необхідно враховувати, що кожний спортсмен володіє тільки йому властивими психікою, характером, здібностями та інтересами. Ось чому в тренувальному процесі передусім необхідно добитися чіткої взаємодії і координації усіх ланок. Це потрібно мати на увазі при загальному перспективному плануванні тренування, що є необхідною умовою "керованості" спортсменів, можливості регулювання тренувального процесу, спрямованості його на досягнення певної мети [42, 45].

Значення спортивного тренування як цілеспрямованого психолого-педагогічного процесу зводиться, загалом, до управління складною біологічною системою, якою є людина. Людина як об'єкт управління надзвичайно складна. На неї одночасно впливає безліч чинників: фізичні, біологічні, соціальна середа. Значна частина таких впливів може порушити оптимальну течію її життя. Однак, організм людини володіє такою важливою властивістю, як адаптивна мінливість. Цінність адаптації людини полягає в здатності нагромаджувати, зберігати і використовувати ресурси [35, 43, 44, 45].

Специфічним прикладом "адаптаційного ефекту" є зміна, що відбувається в організмі спортсменів у період змагань і тренування. Внаслідок цих адаптаційних процесів виникають зміни в рівні тренувальності, що, в свою чергу, змінює спортивну кваліфікацію [49].

Спортсмен в функціонуючій системі розглядається як виключно важливий елемент, тренер безпосередньо здійснює управління підготовкою спортсмена. Причому інформація від тренера до спортсмена є прямим зв'язком в підсистемі, від спортсмена до тренера та навпаки. Взаємовідносини між ними здійснюються в формі тренувального процесу, пов'язаного з навчанням, вихованням і вдосконаленням.

У самому загальному вигляді управління складається з декількох стадій: прийняття рішення, організація виконання, збір і обробка інформації, підведення підсумків. По своїй суті управління це процес перекладу складної динамічної системи з одного стану в інше, заздалегідь задане, шляхом впливу на її змінні. Однак, для цього в керуючій системі необхідно мати моделі об'єкта в його сучасному і перспективному стані. Проте, навіть при наявності самої моделі, необхідний пошук найбільш ефективних тренувальних коштів і методів. Ось чому найактуальнішим питанням управління тренувальним процесом у всіх ланках залишається його раціональне планування [3, 39, 48].

Обов'язковою умовою оптимального планування тренувального процесу є постійний педагогічний і медично-біологічний контроль [6, 7].

До загальних задач управління системи тренувального процесу відносяться: а) розробка програм тренувального впливу, б) поповнення науково-теоретичної ерудиції, в) корекція поведінки спортсмена.

Це коло задач має шлях зворотного зв'язку: 1) тренер отримує інформацію про стан керованої системи від спортсмена, 2) переробляючи цю інформацію, тренер виробляє рішення про коригуючи можливості, визначаючи коло можливих засобів і методів впливу.

Не менш важливою задачею в управлінні тренувальним процесом є визначення компонентів управління і послідовність (алгоритм) їх виконання. Під алгоритмом управління розуміється послідовність дій управління. У основному дії управління мають наступну послідовність:

розробка мети управління,

розробка задач, які необхідно вирішити для введення спортсмена в новий бажаний стан,

на основі мети і задач розробка засобів, методів і послідовності їх рішення у часі (визначення структурних ланок, етапів і т.д.),

розробка засобів та методів контролю ефективності управління та строків контролю,

аналіз розробки виконання наміченого на першому етапі управління,

оцінка результатів проробленої роботи і виявлення невідповідностей з планом,

аналіз причин невідповідностей, корекція, уточнення задач в процесі управління.

Основою при складанні програм є тренувальне навантаження. Однак, при розподілі навантаження велике значення мають індивідуальні дані спортсмена (вік, кваліфікація, стаж, переносимість і т.д.) [7, 8, 11].

В.Н. Платонов [44,45] вважає, що тренувальні навантаження необхідно характеризувати наступними компонентами:

а) характером вправ,

б) інтенсивністю роботи при їх виконанні,

в) тривалістю роботи (протяжністю відрізків або дистанції),

г) тривалістю і характером відпочинку між окремими вправами,

д) кількістю повторень вправ (тривалість роботи).

Співвідношення цих компонентів в тренувальних навантаженнях визначає величину і спрямованість їх впливу на організм спортсмена.

Способи підвищення об'єму і інтенсивності:

підвищення швидкості виконання,

збільшення дистанції,

збільшення ваги снарядів,

збільшення тривалості виконання вправ або тренувальних завдань,

заміна легких вправ більш складними,

збільшення числа повторень.

У кожному занятті є своя міра гранично допустимих навантажень, але будь-яке навантаження повинне визначатися і залежати від віку, статі, підготовленості займаючихся. Величину тренувального навантаження В.Н. Платонов [44] характеризує і ранжує в тренувальних заняттях на чотири умовних групи: 1) великі, 2) значні, 3) середні, 4) малі.

Великі навантаження супроводжуються значними функціональними зсувами в організмі спортсмена, зниженням працездатності. Зовнішнім критерієм великого навантаження є нездатність продовжувати виконання пропонуємої роботи.

Значні навантаження характеризуються великим сумарним об'ємом роботи, що виконується в умовах стійкого стану і не супроводиться зниженням працездатності. Об'єм її звичайно становить 70% об'єму виконуємої роботи до стану стомлення (явного стомлення).

Середнє навантаження відповідає початку другої фази стійкої працездатності, що супроводиться стабільністю рухів. Об'єм роботи в занятті звичайно коливається в межах 40-50% від роботи, що виконується до настання явного стомлення.

Мале навантаження значно активізує рухливість різних функціональних систем, супроводиться стабілізацією рухів. Об'єм роботи в занятті звичайно коливається в межах 20-25% від об'єму роботи, що виконується до явного стомлення.

Всі ці дані стосуються тренувального процесу для спортсменів високої кваліфікації, тобто етапу спортивного вдосконалення. Якщо розглядати ідею розподілу навантажень з урахуванням етапу багаторічної підготовки юних спортсменів, то таке ранжирування не підходить до етапів попередньої підготовки і початкової спортивної спеціалізації.

У циклічних видах спорту величину зовнішніх навантажень, що застосовуються оцінюють по показниках об'єму і інтенсивності. Об'єм навантаження характеризується тривалістю впливу вправ на організм спортсмена. Критерієм об'єму є кількість: а) тренувальних занять, б) вправ, в) часу, затраченого на виконання вправ, г) виконаної роботи (км, метрів, секунд і т.д.).

Об'єм внутрішнього навантаження визначається: а) сумарною ЧСС, б) кількістю втраченої ваги. Під загальним поняттям інтенсивності навантаження розуміють силу впливу в кожний момент напруження функцій.

У циклічних видах спорту навантаження оцінюють з двох позицій:

міри напруження організму при виконанні окремих вправ. Тут мірою служить швидкість їх виконання (м/с),

часткою вправ, що виконуються з підвищеною інтенсивністю в загальному тренувальному об'ємі, виражених в процентах.

Петровський В.В. [43] використовує терміни "абсолютна" і "відносна" інтенсивність. Абсолютна інтенсивність служить для вибору швидкості виконання об'єму тренувальних засобів. Критерієм інтенсивності можуть служити різні фізіологічні і біохімічні показники навантаження. Критерії оцінки вибирають в залежності від того, яка функціональна система є об'єктом дослідження. Більше усього в практиці використовуються дані аналізу електрокардіограм, максимального споживання кисню, ЧСС, артеріального тиску, рівня концентрації лактату.

1.2 Чинники, що визначають спортивний результат

1.2.1 Значення різних чинників в підготовці спортсменів

Результати в спорті залежать від багатьох чинників (педагогічних, біологічних, соціальних), діючих самостійно і у взаємозв'язку один з одним.

Ролі чинників, що визначають успіх в спорті, відведено значне місце в ряді вітчизняних і зарубіжних робіт [1, 4, 13, 38].

Озолін Н.Г. [40] показав, що до числа основних чинників потрібно віднести: а) рівень матеріального добробуту народу, б) ефективність організації тренувального процесу, в) наявність спортивних баз. Особливе місце Н.Г.Озолін відводить педагогічному керівництву, плануванню тренування, гігієнічному режиму, лікарському контролю.

Найбільш істотними чинниками, що впливають на спортивний результат в більшості видів спорту, є: вік і стаж спортсмена, його зовнішні морфологічні ознаки, функціональні можливості, рівень найважливіших сторін його підготовки (фізичної, технічної, тактичної, психологічної і теоретичної), здібність до відновлення після великих тренувальних навантажень (фізичних і психічних), стан здоров'я.

Булкин В.А. [3,4] відмічає три групи чинників, що впливають на спортивний результат:

педагогічно відносно керовані - функціональний стан, фізична, технічна, тактична і психологічна підготовленість,

"проміжні" - стан здоров'я, особисті властивості, індивідуально-типологічні,

педагогічно мало або зовсім некеровані - вік, стаж, соціальне середовище, умови змагань.

Жмарьов Н.В. [13], розглядаючи можливості, що визначають зростання спортивних результатів у веслуванні, виділив три групи чинників:

генетична (природжена) або індивідуальна обдарованість до занять веслуванням,

система тренування,

умови життя і побуту.

Розкриваючи особливості першої групи чинників, автор враховує наступне: а) міра мотивації до занять веслуванням, б) психічну стійкість, в) здатність спортсмена до адаптації, г) показники фізичного розвитку що займаються, д) ритм і темп біологічного дозрівання організму.

До другої групи чинників відносяться всі компоненти системи тренування: а) об'єм тренувальних навантажень, б) поєднання навантажень по спрямованості на переважний розвиток загальної (аеробний) або швидкісної (анаеробної) витривалості, в) виховання фізичних якостей (сили, швидкості, силової витривалості), г) орієнтація на технічну і психологічну підготовку, д) раціональний розподіл тренувальних режимів.

У третю групу чинників, пов'язаних з організацією побуту і умов життя, автор включає: а) ресурс вільного часу, необхідного для тренування і відпочинку, б) сон, достатній для відновлення сил, в) правильне організоване і збалансоване живлення. Жмарьов Н.В., завершуючи перелік і характеристику чинників, що визначають зростання спортивних результатів у веслуванні, затверджує, що, крім перерахованих чинників, в процесі багаторічного тренування існує залежність від стажу занять спортом, рівня спортивного результату і віку спортсмена. Дослідження в більшості випадків приводять до того, що основними чинниками, що визначають результат в різних видах спорту, є чинники фізичної, технічної і психологічної підготовленості. Далі ми розкриємо основні особливості впливу чинників на спеціальну підготовленість лижників-гонщиків в річній структурі підготовки.

1.2.2 Чинники, що впливають на спеціальну підготовленість лижників-гонщиків

Особливості сучасного лижного спорту, для якого властива виключно висока напруженість м'язової діяльності, обумовлює пошук чинників, що визначають спортивний результат в залежності від рівня розвитку спеціальної витривалості спортсмена. Вважаючи спеціальну витривалість базою для досягнення високих результатів у лижному спорті, ми вивчили ряд літературних джерел по видах спорту циклічного характеру, пов'язаних з виявом витривалості [7, 20-30, 35,37.46]. За даними цих джерел, здатність виявляти високий рівень спеціальної витривалості визначають багато які чинники. Одними з ведучих чинників є фізіологічні. В.С. Міщенко в своїй роботі [35, 36] приводить систематизацію приватних і узагальнених фізіологічних чинників лімітування працездатності спортсменів, що спеціалізуються у видах спорту циклічного характеру. На його думку, в обмеженні максимальної працездатності в динамічних навантаженнях грають роль як фізіологічні, так і біохімічні чинники самого м'яза - обмеження її здатності використати кисень, що доставляється, субстрат окислення і гліколізу, так і максимальна здатність системи доставки кисня до енергетичних утворень працюючих м'язів, видалення метаболітів і підтримка теплового балансу.

В умовах змагальної діяльності глобальне і локальне лімітування працездатності тісно пов'язані. Міра переважання того або іншого визначається об'ємом функціонуючих м'язів і конкретними умовами змагальної діяльності. Слідує, однак, враховувати, що основні закономірності такого роду встановлені головним чином для лімітування працездатності в модельних умовах виконання граничних навантажень. Механізми обмеження продуктивності ведучих систем за весь період інтенсивності при різній тривалості змагальної дистанції в спорті вивчені ще недостатньо. Для конкретної змагальної дистанції вони істотно специфічні і вимагають у кожному конкретному разі спеціального аналізу.

Розвиток принципів управління спортивним тренуванням, які можуть бути позначені як біологічні, є значним резервом її інтенсифікації, який може бути реалізований в найближчому майбутньому.

Для аналізу ведучих чинників обмеження спортивної працездатності на різних змагальних дистанціях важливо враховувати як максимальну тривалість такої роботи, так і її силовий компонент. Останній набуває наглядність, якщо його виражати у відсотках від максимальної сили, яка може розвиватися в одному циклі руху.

З урахуванням цих класифікаційних ознак Міщенко В.С. систематизує ведучі фізіологічні чинники обмеження працездатності при різній орієнтовній тривалості роботи змагального характеру. Ці дані подані в табл. 1.

Деякі дослідники для контрастного фізіологічного аналізу виділяють інші потужності навантажень по діапазону їх граничної тривалості. Так, Кеул [58] виділяє такі види навантажень, розглядаючи їх як види тренування:

тренування з періодами навантаження менше за 30 с. Основний функціональний ефект таких навантажень - сила і швидкість, збільшення кількості міофіріл, активності ферментів АТФази і КФкінази;

тренування з періодами навантаження 1-3 хвил. Основний функціональний ефект - аеробна здатність і локальна м'язова витривалість. У нижньому діапазоні цієї групи навантажень спостерігається виразне переважання гліколізу і накопичення лактату. У найбільшій мірі вдається "навантажити" гліколітичну систему при 4-5 повтореннях граничного навантаження тривалістю близько 1 хвил. з інтервалами відпочинку 2-4 хвил. Це одна з найбільш інтенсивних форм тренування, яка психологічно переноситься як дуже важка. Деякі дослідники пропонують застосовувати інтервали відпочинку, що скорочуються.

Тренування з періодами навантаження, принаймні, 3-4 хвил. з використанням в роботі великого об'єму м'язових груп - близько 2/3 м'язової маси. Умовною верхньою межею тривалості такого навантаження є 8-10 хвил. Її основний функціональний ефект - збільшення аеробної потужності, що характеризується величиною МПК, і потужносних характеристик центральної циркуляції, зовнішнього дихання, потужності газотранспортних функцій разом і системи буферування, компенсації ацідозу. У цьому випадку, крім великого об'єму м'язової маси, в інтенсивній роботі необхідний досить великий силовий компонент навантаження.

Тренування з періодами навантаження 1-3 г. Основний функціональний ефект - поліпшення окислювальної здатності м'язових клітин, метаболічної продуктивності організму.

Є і інші поділення діапазонів тривалості навантажень граничної інтенсивності, які засновуються на їх фізіологічному ефекті, що виразно розрізнюється.

Якщо спробувати узагальнити все лімітуючи працездатність чинники, то можна виділити чотири основних компоненти обмеження спеціальної працездатності спортсмена:

м'язовий (локальний) компонент (енергетичний, координаційний потенціал м'язів);

вегетативний системний компонент (доставка кисню, субстрат енергетичних процесів і очищення від метаболітів і тепла;

метаболічний організмений компонент (енергетичні ресурси організму, теплоутворення);

регуляторний компонент (регуляторна інтеграція, оптимізація фізіологічної реактивності).

На кожній змагальній дистанції значення тих або інших чинників лімітування працездатності різне. Деякі чинники будуть мати найбільшу питому вагу, інші ж можуть бути малоістотними.

Поглиблення розуміння фізіологічних чинників лімітування працездатності, систематизація їх при тій або іншій довжині змагальної дистанції створює основи для регламентації засобів тренування. Логіка міркувань при цьому полягає в тому, що весь тренувальний процес, принаймні, на етапі підготовки, повинен бути чітко орієнтований на той діапазон інтенсивності навантажень, лімітуючи чинники яких в основному співпадають з такими на змагальній дистанції.

Такий підхід передбачає цільовий підбір спектра засобів тренування (по тривалості і інтенсивності відрізків дистанції) для розвитку механізмів і резервів подолання ведучих функціональних чинників лімітування для основної дистанції змагань. Якщо розглянути динаміку фізіологічних процесів протягом навантаження, що моделює змагальні умови, то можна оцінити роль різних чинників в лімітуванні загальної робочої продуктивності на даній дистанції.

Підбір засобів тренування може здійснюватися на основі описаних вище і систематизованих загальних закономірностей і чинників обмеження працездатності в залежності від тривалості навантаження граничної інтенсивності. З приведених в табл. 1 даних видно, що тривалість навантажень може бути діаметрально протилежною по механізмах лімітування їх граничної інтенсивності. Є також велика група навантажень, в яких різницю визначає міра присутності тих або інших лімітуючих чинників і їх співвідношення.

Для кожної дистанції співвідношення чинників лімітування буде різним. Нижче приводиться перелік 20 основних чинників лімітування працездатності.

механізм збудження ЦНС - стійкість і потужносні характеристики,

метаболічні характеристики м'язів, їх маса та склад,

можливості гліколізу, обмеження, місткість потужність формених систем гліколізу,

ацидотичні явища, само руйнувальна дія лактату,

потужність циркуляторних системних чинників, міокарда і ефективність розподілу крові,

пікове МПК,

потужність дихальної компенсації метаболічного ацидозу і місткість системи буферировання ацидемії,

об'єм акумуляції лактату в м'язах,

можливості очищення активних м'язів, розподіли лактату у всьому організмі, швидкість його утилізації,

окислювальний потенціал організму,

міра утилізації кисню в працюючих м'язах і у всьому організмі,

гіпоксичні явища,

стійкість регуляції циркуляторних реакцій і ефективність газообмінних процесів,

виснаження запасів глікогену в організмі,

обмеження тепловіддачі, гіперемія,

деградація і зниження об'єму крові, її реологічних характеристик,

зниження контролю ЦНС,

виснаження ресурсів водно-сольового обміну,

зниження ефективності м'язового насосу крові,

активність і місткість ферментних систем жирового обміну.

Детальний аналіз кожного з приведених вище чинників дозволяє виділити 2-4 ведучих чинника обмеження змагального навантаження, що мають найбільше значення для вияву спеціальної витривалості в лижних гонках на різних дистанціях. Так, на дистанціях 5-15 км ведучими чинниками є 5, 6, 14, а такі, як 9, 10, 11, 12 і 16 будуть другорядними. Для більш довгих дистанцій співвідношення будуть наступними: 6, 11 і 13, 14, 17, 18, 19, 20 відповідно.

Співвідношення вказаних чинників, їх значення для виявів витривалості варіює в залежності від індивідуальності спортсмена, його віку, етапу підготовки, а також деяких інших причин. Разом з тим, загальні принципові закономірності лімітування залишаються в силі у всіх випадках і можуть бути використані для вибору засобів тренування, які цілеспрямовано впливають на розвиток здатності подолання ведучих лімітуючих чинників.

Викладений матеріал ілюструє можливості програмування тренування по її спрямованості на біологічній основі. Основою можуть служити чіткі, систематизовані уявлення про ведучі фізіологічні чинники лімітування працездатності в умовах змагального навантаження. На їх основі може бути складена стандартна програма співвідношення засобів тренування для кожної змагальної дистанції. Вона коректується з урахуванням індивідуальних особливостей лімітуючих чинників, виявлених при фізіологічному тестуванні.

Такий погляд на вибір засобів тренування, їх структури, приводить до необхідності вироблення нових видів тренуючих впливів, модифікацій режимів виконання навантажень, спрямованих на поглиблення спеціалізованого їх впливу з точки зору подолання тієї або іншої сторони лімітації. Для поглиблення спеціалізованого впливу тренувальних навантажень на подолання кожного із значущих лімітуючих чинників можуть бути розроблені спеціальні нетрадиційні режими навантажень і інших направлених впливів.

1.2.3 Чинники, що впливають на річну структуру тренувального процесу лижників-гонщиків високої кваліфікації

Періодизація тренування в лижних гонках засновується на загальних закономірностях розвитку тренувальності і становлення спортивної форми. У цей час у лижному спорті прийнята наступна основна періодизація: річний цикл ділиться на три періоди - підготовчий, змагальний і перехідний.

Підготовчий період тренування по суті є найважливішим в сучасній системі підготовки лижника. У цьому періоді закладаються основи майбутніх успіхів на змагальному етапі, виконується великий об'єм навантажень на розвиток фізичних якостей, удосконалюється техніка способів пересування на лижах, поліпшуються вольові якості лижника, вивчається теорія лижного спорту.

Підготовчий період в тренуванні лижника містить три етапи:

1-й етап - весняно-літній. Іноді його називають етапом загальної підготовки. Він продовжується орієнтовно з 1 травня по 31 липня. Головна задача тренування в цей час - придбання та підвищення рівня загальної фізичної підготовки.

2-й етап - літньо-осінній (етап попередньої спеціальної підготовки) з 1 серпня до випадання снігу (постановки на лижі). Головна задача цього етапу - створення спеціального фундаменту для майбутнього розвитку спеціальних якостей в пересуванні на лижах. Крім того, удосконалюються елементи техніки способів пересування на лижах. Об'єм засобів ЗФП на цьому етапі меншає, але підтримується досягнутий рівень розвитку основних фізичних якостей. Об'єм тренувального навантаження в ці місяці поступово підвищується, збільшення інтенсивності навантаження відбувається повільніше і дещо відстає від зростання об'єму.

3-й етап - зимовий (етап основної спеціальної підготовки), починається з випаданням снігу (з моменту постановки лижників на сніг), продовжується до початку основних змагань, і закінчується звичайно в кінці грудня. Головна задача, яка вирішується на цьому етапі підготовки - розвиток спеціальних якостей, насамперед витривалості, а також вдосконалення технічно способів пересування на лижах, вдосконалення тактичної майстерності і досягнення до кінця етапу спортивної форми. На цьому етапі лижники виконують великий об'єм в пересуванні на лижах. Пік хвилі об'єму доводиться на першу половину етапу, коли лижники звертають увагу на розвиток загальної витривалості. Інтенсивність навантаження в цей час дещо знижується. Надалі в зв'язку із збільшенням навантаження на розвиток швидкісної витривалості загальний об'єм навантаження дещо знижується (але залишається досить високий), але зростає інтенсивність тренування. На цьому етапі паралельно розвиваються і інші спеціальні якості - швидкість і сила, але засобами лижного спорту.

Змагальний період (з 1 січня по 15 квітня) має головною метою досягнення найвищої спортивної форми і її реалізацію. На цей час доводиться ряд основних змагань сезону, в яких лижник повинен показати найвищі результати. Основні задачі змагального періоду: подальше підвищення і розвиток спеціальних фізичних якостей, морально-вольових якостей, технічної і тактичної майстерності, придбання змагального досвіду. Тренувальні мікроцикли і їх чергування будуються з урахуванням календаря змагань. Тренувальні мікроцикли чергуються з перед змагальними та змагальними.

При побудові тренувального циклу об'єм і інтенсивність, як правило, підвищуються. Змагальний цикл, що закінчується стартом на різні дистанції, передбачає деяке зниження або стабілізацію об'єму в залежності від цілей і масштабу змагань. Інтенсивність навантаження має тенденцію до збільшення.

У зв'язку з участю в змаганнях тренувальне навантаження, як по об'єму, так і по інтенсивності зазнає значних хвилеподібних змін. Часом у календарному плані немає однакових інтервалів між змаганнями, крім того, на окремих стартах перед лижником ставиться задача показати найвищий результат, тому перед спортсменом варто складна задача спланувати свою підготовку так, щоб на загальному фоні високого рівня спортивної форми добитися її найвищого підйому саме в період основних змагань. Крім того, між відповідальними змаганнями важливо забезпечити відновлення і добитися потім нового підйому спортивної форми.

Такі хвилеподібні чергування підйомів і деяких спадів в розвитку спортивної форми дають можливість показувати високі результати на всіх відповідальних змаганнях тривалого зимового сезону. По суті, спортсмен повинен знаходитися в спортивній формі 3,5 місяці. Ця досить важка задача може бути виконана тільки спільними зусиллями спортсмена і тренера з урахуванням безлічі чинників, що впливають на спортивний результат.

Перехідний період тривалістю до одного місяця має на меті вивести спортсмена зі стану спортивної форми і підвести його до нового сезону відновившимся і зберігшим досягнутий рівень розвитку фізичних якостей. У цей період основна увага звертається на підтримку досягнутого рівня ЗФП і частково спеціальної підготовки.

Така періодизація застосовується при плануванні тренування лижників-гонщиків різної кваліфікації. Терміни етапів, їх тривалість не є догмою. Вони можуть мінятися під впливом багатьох чинників: 1) конкретних зовнішніх умов, а саме - кліматичних умов, регіону, де проживає спортсмен і т.д.; 2) особливості підготовки спортсмена; 3) кількості і напруженість змагань даного сезону; 4) соціально-побутових умов; 5) поточного стану здоров'я спортсмена (наявність травм і захворювань).

Специфіка тренувальної та змагальної діяльності у лижників-гонщиків високої кваліфікації накладає свій відбиток на структуру річного циклу підготовки, а саме, терміни етапів, їх тривалість, співвідношення засобів СФП і ЗФП, кількість змагань, як в зимовий, так і в літній період (змагання по лижеролерам і ЗФП).

1.3 Силові здібності і задачі по їх вихованню

1.3.1 Характеристики силових якостей

Силові якості. Основними формами силових виявів є: абсолютна сила, швидкісна сила, силова витривалість. У іншій інтерпретації (В.М. Зациорський, 1965) запропонована і така інтерпретація сили: власне - силові якості (статична сила), умови їх вияву - статичний режим і повільні рухи; швидкісно-силові якості: а) динамічна сила, умови її вияву швидкі рухи, б) амортизаційна сила, умови її вияву поступовими рухами.

Фізіологічні характеристики силових якостей.

Сила, що розвивається м'язом, залежить від характеру нервових процесів, які забезпечують її скорочення, а також від кількості скорочувальних білків, що знаходяться в м'язах.

Для розвитку максимального зусилля в роботі повинно залучатися найбільше число рухливих одиниць м'язів. Збудження в нервовій системі в цьому випадку повинно охоплювати відповідні мотонейрони. Частота нервових імпульсів, що посилаються мотонейронами, повинна бути достатньою для забезпечення найбільш ефективного скорочення м'язів. Фізіологічною основою розвитку сили є наступні процеси: скорочення по можливості більшого числа м'язових одиниць, розслаблення м'язів-антагоністів, попереднє розтягнення м'язів-сінергистів.

Анатомічні характеристики.

Максимальні силові і швидкісно-силові якості обумовлюються наявністю в м'язах 90-95% білих м'язових волокон. Відомо, що на передпліччі і в гомілці частіше зустрічаються м'язи з перистою будовою, тобто м'язове волокно підходить до сухожилля під деяким кутом, а чим гостріше кут зміцнення м'язового волокна (коротше - м'язове черевце), тим м'яз більш швидкісний.

Біохімічні характеристики.

Можливості максимальних силових і швидкісно-силових якостей, визначаються запасами АТФ і креатінфосфату, яких вистачить на 8-10 секунд роботи.

Біомеханічні характеристики.

Власне-силові і швидкісно-силові якості повинні забезпечуватися вибором робочих м'язових груп, що беруть участь в формуванні індивідуальної спортивної техніки даної вправи при збереженні певних показників і амплітуди рухів.

Психологічні характеристики.

При розвитку силових якостей вони повинні обумовлювати велике вольове зусилля при подоланні зовнішнього опору.

Педагогічні характеристики.

Вони повинні забезпечити систематичність, доступність, послідовність і пропорційність тренувальних занять.

Методичні характеристики.

Вони повинні враховувати вибір ефективних вправ, величини навантаження, умови виконання, тип сили.

Використовують наступні методи в розвитку сили: повторний метод або метод "до відказу", максимальних зусиль і динамічних зусиль.

При повторному методі використовують вправи з обтяженням від 30 до 70% від максимуму, кількість повторень 8-12, кількість серій 5-7, відпочинок між серіями 2-4 хвилини.

Метод максимальних зусиль включає три групи засобів:

перша - статичні вправи. Час виконання 4-6 секунд, кількість повторень 6-8, кількість серій до 4, відпочинок після кожного напруження 30-60 секунд. Кількість м'язових груп 3-4;

друга група - вправи із зовнішнім обтяженням від 90 до 100% від максимуму. Кількість повторень 1-3, кількість серій 5-6, відпочинок між серіями 4-8 хвилин;

третя група - електростимуляція. Час виконання до 10 секунд, кількість повторень 10, кількість серій 4-6, кількість м'язових груп до 5.

Метод динамічних зусиль. Варіанти виконання:

а) вправи із зовнішнім обтяженням від 30 до 70% від максимуму. Швидкість виконання - максимальна, кількість повторень від 5 до 25, кількість серій 3-7, відпочинок між серіями 2-4 хвилини;

б) стрибкові вправи з місця, многоскоки (3, 5, 10-й стрибки довгі, 10-15 м) на час;

в) "ударний" спосіб виконання стрибкових вправ. Висота зістрибування 70-110 см для кваліфікованих і 50-60 см для початківців. Кількість повторень до 10, кількість серій 3-5;

г) "понад максимальний" спосіб виконання стрибкових вправ. Висота зістрибування 2-3 м, кількість повторень до 10, кількість серій 2-3, приземлення на пісок, використовується тільки висококваліфікованими спортсменами.

Педагогічна оцінка силових якостей. У спортивній практиці оцінюють:а) абсолютні показники сили (вага вижатої штанги рукою, руками, ногою, ногами; присідання з вагою до максимуму; кистьова і станова динамометрія); б) швидкісно-силові якості (стрибки з місця потрійним, п'ятірним, десятерним на результат; довгі стрибки (10-15 м) на час; найменша кількість стрибків на певному відрізку; метання з різних початкових положень); в) силову витривалість (кількість повторень з вагою від 55 до 85% від максимуму, час утримання пози).

1.3.2 Задачі, що вирішуються в процесі виховання силових здібностей

Задачі. Загальна мета у вихованні силових здібностей оптимізувати розвиток даних здібностей протягом життя, створивши умови для необхідного прогресування їх (особливо в найбільш сприятливі вікові періоди) і для можливого збереження досягнутого рівня їх розвитку, як того вимагають закономірності нормального функціонування організму і повноцінної життєдіяльності.

Основні задачі в аспекті цієї мети полягають у наступному.

Забезпечити гармонічне формування і подальший розвиток усіх м'язових груп опорно-рухового апарату шляхом виборче направлених впливів на них адекватними силовими вправами.

Забезпечити в рамках базового фізичного виховання (загальної фізичної підготовки) різносторонній розвиток силових здібностей (власне-силових, швидкісно-силових, силової витривалості) в єдності з освоєнням основних життєво важливих форм рушійних дій; гарантувати можливо велику міру збереження досягнутого на цій основі рівня силової дієздатності (базового рівня розвитку силових здібностей) протягом життя.

Збільшити можливість високих виявів силових здібностей шляхом спеціалізованого виховання їх в рамках спортивної та (або) професійно-прикладної фізичної підготовки.

При рішенні першої задачі треба мати на увазі, що природний розвиток морфофункціональних властивостей різних м'язових груп в онтогенезі відбувається не одночасно і не в однаковій мірі. Вельми істотне значення при цьому мають об'єм та зміст реально рушійної діяльності, що складається в житті. У разі її дефіциту і однобічності відмічаються значні диспропорції в розвитку різних м'язових груп, також загальний недостатній розвиток м'язової системи. Це негативно позначається не тільки на зовнішніх формах статури і поставі, але головне - на життєзабезпечуючих функціях організму і цілісному ефекті рухової діяльності.

Навіть при дуже розвинених окремих великих м'язових групах досить ефективно виконати цілісну рухову дію часто не вдається, якщо в м'язовій системі є слабкі ланки, - адже вона функціонує саме як система. Звідси зрозуміла важливість гармонізації розвитку м'язового апарату в процесі фізичного виховання.

Друга задача передбачає розвиток силових здібностей всіх основних типів, що виявляються у життєво важливих формах рухової діяльності. Доцільна міра їх розвитку не є раз і назавжди заданою, оскільки вимоги до якісних особливостей рухової діяльності і форми її вияву протягом життя людини не залишаються постійними. У сучасних умовах повсякденної життєдіяльності переважно не потрібно граничних виявів силових здібностей, якщо не вважати екстремальних умов. Було б, однак, невірним вважати, що тим самим взагалі знімається необхідність всебічного розвитку цих здібностей.

Практично не так уже рідко складаються ситуації, при яких ефект рухової діяльності багато в чому визначається рівнем комплексного розвитку власне силових і швидкісно-силових здібностей, а також силової витривалості. Від загального рівня їх розвитку в чималій мірі залежить і сама можливість вдосконалення у руховій діяльності. Необхідний кожному базовий рівень їх розвитку передбачається у відповідних нормативах програм обов'язкового курсу фізичного виховання загальноосвітньої школи і подальшої загальної фізичної підготовки.

Третя задача спеціалізоване виховання силових здібностей ставиться і вирішується у визначальній залежності від особистої рухливої обдарованості і специфічних вимог, що пред'являється діяльністю, яка є предметом поглибленої спеціалізації (спортивної і професійної). Так, при спортивній спеціалізації у важкій атлетиці передбачається максимально можлива міра розвитку всіх силових здібностей, при спеціалізації в легкоатлетичному метанні молота або штовхання ядра, швидкісно-силових здібностей і так далі. Спортивна спеціалізація в таких випадках в найбільшій мірі, показує, наскільки великі потенції людини в цьому відношенні. Існує і ряд видів професійної діяльності, що пред'являють вельми високі вимоги до силових здібностей (чимала частина видів продуктивного фізичного труда, деякі види професійної діяльності, силові трюки в цирковому і естрадному мистецтві та ін.). Розглянуті задачі вирішуються в єдності протягом усього багаторічного процесу фізичного виховання з послідовним акцентування впливу на різні сторони та чинники силових здібностей відповідно особливостям періодів їх вікового розвитку. У початкові періоди на перший план, природно, висувається задача по забезпеченню гармонічного виховання і формування м'язової системи, розвитку тонічних властивостей м'язів, що гарантує правильну поставу, виховання здатностей до відносно локальних м'язових напружень, а потім швидкісно-силових здібностей, що виявляються у рушійних діях без значного зовнішнього обтяження. По мірі вікового дозрівання організму все більш повно вирішуються задачі виховання власне силових і швидкісно-силових здібностей, а також силової витривалості у єдності з вдосконаленням цілісних форм основних, спортивних і професіонально-прикладних дій.

1.4 Тренувальні режими і методи, що застосовуються в спеціальній фізичній підготовці лижників високої кваліфікації

Аналіз впливу різних тренувальних засобів на організм лижника-гонщика. Процес силової підготовки направлений на розвиток силових якостей різних видів: максимальної і вибухової сили, силової витривалості. Силова підготовка передбачає не тільки підвищення максимальних показників силових якостей, але і вдосконалення здібностей до їх утилізації в процесі змагальної діяльності, обґрунтоване на оптимальній відповідності рівня розвитку силових якостей, досконалості спортивної техніки і діяльності вегетативних систем.

Ефективність процесу силової підготовки багато в чому залежить від технічної оснащеності тренувального процесу. Протягом останніх 15 років в системі силової підготовки спортсменів реалізований ряд методичних підходів, заснованих як на використанні традиційних методів обтяжень і опорів (штанги, гантелі, блокових пристроїв, подоланні маси власного тіла і опору партнера і так далі), так і на застосуванні різноманітних спеціальних тренажерних пристроїв. При використанні силових тренажерів керуються, як мінімум, одним з наступних чинників:

можливістю витримати основні методичні вимоги до розвитку того або іншого вигляду сили;

підвищенням ефективності управління і контролю за процесом силової підготовки;

можливістю реалізації принципу сполученості при розвитку силових і інших рушійних якостей і становлення і технічної майстерності.

Найбільш вдалі технічні і методичні рішення завжди пов'язані з цими трьома чинниками. Саме такі тренажерні пристрої в досить короткий термін отримали теоретичне обґрунтування і широке поширення в практиці спорту.

Впровадження різних тренажерних пристроїв, що дозволяють значно тонше диференціювати режим роботи м'язів, чим використання різних обтяжень, привело до більш дробового розподілу режимів роботи м'язів при виконанні силових вправ. Зокрема, в цей час прийнято виділяти вправи силової спрямованості, що виконуються в наступних режимах:

в ізометричному (статичному);

в ізотонічному (динамічному) при постійній величині обтяження і поєднанні роботи долаючого і поступливого характеру;

в ізотонічному при поступливому режимі роботи м'язів;

в ізокінетичному;

змінних опорів.

Цей розподіл не є досить суворим, оскільки всі режими, крім ізометричного, є різними варіантами роботи динамічного характеру. Однак відмінності в методиці, тренажерному обладнанні і ефективності сприяли поширенню такого підрозділу і упорядкуванню процесу силової підготовки спортсменів і дали підстави для виділення відповідних самостійних методів.

Ізометричний метод. При використанні ізометричного режиму роботи м'язів приріст сили спостерігається тільки по відношенню до тієї частини траєкторії руху, яка відповідає вправам, що застосовуються. Потрібно також враховувати, що сила, придбана внаслідок силового тренування в цьому режимі, розповсюджується на роботу динамічного характеру і вимагає періоду спеціального силового тренування, направленого на забезпечення реалізації силових якостей при виконанні рухів динамічного характеру.

При тренуванні в ізометричному режимі приріст силових якостей супроводжується зменшенням швидкісних можливостей спортсменів, що достовірно виявляється вже через декілька тижнів силового тренування.

Це вимагає поєднувати застосування цього методу з роботою швидкісного характеру.

У числі переваг ізометричного методу, які примушують використовувати його в практиці, треба відмітити можливість інтенсивного локального впливу на окремі м'язові групи. При локальних статичних напруженнях виявляються найбільш точні кінестетичні відчуття основних елементів спортивної техніки, що дозволяє нарівні з підвищенням силових якостей вдосконалити її окремі параметри. Тривалість коломережних напружень в статичних умовах в декілька разів перевищує ту, що реєструється в динамічних умовах.


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.