Міжнародний олімпійський комітет

11

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжнародний олімпійський комітет

Міжнародний олімпійський комітет є вищим керівним органом олімпійського руху, який володіє всіма правами на Олімпійські ігри. Утворений на конгресі в Парижі 23 червня 1894 р. МОК - це постійно діюча міжнародна неурядова організація, створена не задля одержання прибутку, в формі асоціації, зі статусом юридичної особи і спадковістю влади.

З 1915 р. штаб-квартира МОК розташовується в Лозанні на Плас дю Пале - Палацовій Площі.

У квітні 1968 р. муніципалітет Лозанни переселив штаб-квартиру МОК у замок Шато-де-Віді. Однак ніхто, крім Кубертена, з наступних президентів не знаходився постійно в Лозанні. У 1980 р. після обрання президентом X.А. Самаранч поселився у цьому місті і значно розширив сферу діяльності МОК. Від міської влади МОК одержав право побудувати новий будинок, будівництво якого було закінчено в 1986 р.

У 80-і роки змінилися і відносини між муніципалітетом Лозанни і МОК. Федеральна рада Швейцарії прийняла МОК юридичною особою на території країни, а потім надала йому статус міжнародної організації. У лютому 1983 р. була підписана угода, що визначає їхні взаємини.

1) Цілі та завдання МОК

Відповідно до Олімпійської хартії МОК покликаний:

заохочувати координацію, організацію і розвиток спорту, і спортивних організацій;

співробітничати з компетентними громадськими і приватними організаціями і владою у прагненні поставити спорт на службу людству;

забезпечувати регулярне проведення Олімпійських ігор;

боротися з будь-якими формами дискримінації в олімпійському русі;

сприяти дотриманню спортивної етики;

присвячувати свої зусилля тому, щоб дух чесної гри переважав на спортивних площадках і щоб насильство було вигнане із них;

керувати боротьбою з допінгом у спорті;

вживати заходів, ціль яких - недопущення виникнення загрози здоров'ю спортсменів;

протистояти будь-яким політичним і комерційним зловживанням у спорті;

підтримувати Міжнародну олімпійську академію (МОА);

підтримувати інші установи, діяльність яких присвячена олімпійській освіті.

2) Членство і комплектування Міжнародного олімпійського комітету

Міжнародний олімпійський комітет вибирає своїх членів з числа осіб, що володіють відповідною кваліфікацією. Вони повинні бути громадянами країни, де постійно проживають чи де сконцентровані їх інтереси, і де існує визнаний НОК. Крім того, вони повинні володіти хоча б однією із мов, які використовуються на сесіях МОК (французькою, англійською).

Зазвичай від країни обирається один член МОК. Однак від країн, де проводилися Ігри Олімпіади чи зимові Олімпійські ігри можуть бути обрані два члени МОК. У відповідності до статуту МОК сам обирає нових членів «серед найбільш гідних аматорів спорту». Принцип самопоповнення повинний забезпечувати МОК повну незалежність.

Члени МОК є його представниками у своїх країнах, а не делегатами, цих країн. Вони не можуть приймати від урядів, організацій чи приватних осіб ніяких доручень, які б зв'язували їхній чи перешкоджали волі їхніх дій, незалежності при голосуванні. Кубертен стверджував, що в такий спосіб олімпійська ідея буде захищена від натиску з боку державного апарата, а національні інтереси будуть підлеглі загальним принциповим установкам. За прийнятим положенням член МОК іде у відставку після досягнення 75-літнього віку. Середній вік членів МОК - 62,7 років.

Безсумнівно, втішним фактом 80-х років є включення до складу МОК, 7 жінок. Майже всі вони були учасницями Олімпійських ігор.

У перші 50 років діяльності МОК велика увага зверталася при обранні його членів на аристократичне походження. Присутність аристократів повинна була забезпечувати Комітету високу суспільну позицію і створювати, говорячи образною мовою барона П'єра де Кубертена, «його золоте обрамлення». Однак у міру досягнення і зміцнення міжнародного авторитету МОК почав відходити від політики просування аристократії, заміняючи її представниками вищої і середньої буржуазії. Слід зазначити, що самообрання не було специфічним тільки для МОК. Воно ввійшло в кадрову політику багатьох Національних олімпійських комітетів, що одержали право рекомендувати кандидатів у члени МОК.

Кількість членів МОК із країн Європи не змінилася, але в процентному співвідношенні істотно зменшилася, що пояснюється інтенсивним залученням у міжнародний олімпійський рух в останні десятиліття азіатських і африканських держав. Система виборів членів МОК зазнає різкої критики з боку багатьох НОК, МСФ і інших організацій, представників яких немає в МОК. Серед багатьох керівників олімпійського руху існує думка, що життєздатність його протягом 100 років пояснюється багато в чому елітарною структурою МОК і кооптацією його членів. І хоча така позиція затушовує ідеали, прийнятні для представників різних соціально-економічних і політичних систем, націй, класів, рас і віросповідань, вона є досить переконливою і підтвердженою практичними результатами роботи МОК.

Слід зазначити і ще один факт: на 1 січня 1994 р. з 89 членів МОК 30 чоловік одночасно були президентами національних олімпійських комітетів, 5 - президентами континентальних асоціацій, 10 - президентами міжнародних федерацій, як правило найбільш авторитетних і великих. Природно, що поєднання багатьма членами МОК посад у різних галузях міжнародної олімпійської системи є одним з факторів, що забезпечують координованість дій різних елементів системи олімпійського спорту, єдність і монолітність сучасного олімпійського руху.

3) Обов'язки членів МОК

Крім участі в сесіях МОК, кожний із членів зобов'язаний:

забезпечити представництво МОК у своїй країні,

брати участь у роботі комісій МОК, до складу яких він уведений,

допомагати в розвитку олімпійського руху у своїй країні,

стежити на місці за реалізацією програми МОК, включаючи «Олімпійську солідарність»,

не менш одного разу в рік інформувати президента МОК про хід розвитку олімпійського руху і його потреб у себе в країні,

невідкладно повідомляти президенту МОК про всі події, що могли б перешкодити дотриманню у себе в країні Олімпійської хартії чи іншим способом відбитися на олімпійському русі - будь то події всередині НОК чи поза його компетенцією,

виконувати завдання, що доручаються йому президентом, включаючи при необхідності, представництво МОК в іншій країні чи території.

Олімпійська хартія також говорить, що «будь-який член МОК, що виходить у відставку мінімум після 10 років роботи в МОК за віком, станом здоров'я чи з інших причин, з якими погодиться виконком МОК, стає почесним членом». Він може продовжувати свою діяльність від імені МОК. Його статус залишається без змін, за винятком права голосу, якого більше не має; запрошується на Олімпійські ігри, олімпійські конгреси і сесії МОК.

4) Основні органи МОК

Основними органами МОК є сесія, виконком і президент.

Загальні збори членів МОК - сесія, проводиться не менш одного разу в рік. Позачергова сесія може бути скликана з ініціативи президента чи письмової вимоги не менш однієї третини членів МОК. Вона є верховним органом МОК. Рішення сесії є остаточними. За пропозицією виконкому сесія обирає членів МОК. Крім того, як правило, на сесіях МОК приймаються рішення про обрання міст-організаторів зимових і літніх Олімпійських ігор, зміни в Олімпійській хартії, і програмі Ігор, про бюджет, звіти комісій і комітетів МОК, визнання нових НОК і ін. Виконком складається з президента, чотирьох віце-президентів, і шести інших членів. Усі члени виконкому обираються на сесіях таємним голосуванням більшістю поданих за них голосів. Виконком керує справами МОК, виконуючи наступні функції: стежить за дотриманням Олімпійської хартії; відповідає за адміністративну роботу МОК, його фінансову діяльність, рекомендує осіб для обрання в МОК, призначає директорів, зберігає архів МОК і т.д.

Президент обирається з числа членів МОК таємним голосуванням на восьмирічний період і може повторно обиратися на наступні чотирирічні періоди. Термін мандатів віце-президентів і шести членів Виконкому - 4 роки. МОК проводить олімпійські конгреси, які скликаються в принципі один раз у 8 років за рішенням МОК його президентом. На них присутні члени і почесні члени МОК, делегати МСФ, НОК й інших організації, визнаних МОК, а також спортсмени й особи, які запрошуються МОК індивідуально чи як представники організацій. Його повістку визначає виконком МОК після консультацій із МСФ і НОК.

Для вивчення специфіки питань і підготовки рекомендацій виконкому президент МОК призначає спеціальні комісії чи робочі групи.

Поточну роботу МОКу виконує секретаріат, що складається з 80 співробітників, 60 із який працюють у штаб-квартирі і 20 - в олімпійському музеї. Секретаріатом керує адміністратор-делегат разом з генеральним секретарем. У його штаті працюють 10 директорів, радники президента й інших співробітників.

5) Олімпійські конгреси

Олімпійські конгреси відповідно до Олімпійської хартії скликаються, як правило, один раз у 8 років за рішенням МОК і його президента. Для обговорення на конгресі виносяться найбільш актуальні проблеми олімпійського руху, що визначають перспективи його розвитку. Уся діяльність конгресів носить консультативний характер.

За 100-літню історію сучасного олімпійського руху було проведено 12 конгресів. Як уже відзначалося, перший установчий конгрес відбувся в Парижі в 1894 р. У наступні роки Олімпійські конгреси скликались: у 1897 р. (Гавр), 1905 р. (Брюссель), 1906 р. (Париж), 1913 р. (Лозанна), 1914 р. (Париж), 1921 р. (Лозанна), 1924 р. (Прага), 1930 р. (Берлін), 1973 р. - (Варна), 1981 р. (Баден-Баден), 1994 р. (Париж).

6) Президенти міжнародного олімпійського комітету

Розвиток сучасного олімпійського спорту багато в чому визначався поглядами і практичною діяльністю президентів Міжнародного олімпійського комітету. Існують численні докази того, що планомірний розвиток олімпійського руху, його стабільність і авторитет багато в чому обумовлені тим, що президентами МОК були великі й авторитетні діячі, які вирізнялися високими громадянськими і професійними якостями і почуттям відповідальності за долю олімпійського спорту.

Деметріус Вікелас (1894-1896)

П'єр де Кубертен (1896-1925)

Анрі де Байє-Латур (1925-1942)

Юханнес Зиґфрід Едстрем (1942-1952)

Ейвері Брендедж (1952-1972)

Майкл Моріс Кілланін (1972-1980)

Хуан Антоніо Самаранч (1980-2001)

Жак Рогге (з 2001 року)

7) Члени МОК

Членами МОК, всупереч поширеній помилці, є не національні олімпійські комітети, а фізичні особи в кількості не більше 115 осіб, з яких 70 членів не пов'язані з якоюсь певною посадою чи видом діяльності, 15 членів є чинними спортсменами, 15 членів представляють міжнародні спортивні федерації чи їхні асоціації і 15 членів представляють національні олімпійські комітети або їх асоціації.

Станом на жовтень 2010 року членами МОК є 112 фізичних осіб (країна і рік обрання як члена МОК):

Жоао Авеланжа (Бразилія, 1963)

Віталій СМІРНОВ (Росія, 1971)

Петер ТАЛЛБЕРГ (Фінляндія, 1976)

Річард Кевін Госпер (Австралія, 1977)

Річард Паунд (Канада, 1978)

Франко Каррара (Італія, 1982)

Філіп Вальтер Коулз (Австралія, 1982)

Іван ДІБОС (Перу, 1982)

Чихару ІГАЙЯ (Японія, 1982)

Пал Шмітт (Угорщина, 1983)

Принцеса Нора фон ЛІХТЕНШТЕЙН (Ліхтенштейн, 1984)

Франсиско ЕЛІСАЛЬДЕ (Філіппіни, 1985)

Принц Альбер II (Монако, 1985)

Ламбіс Микола (Греція, 1986)

Аніта ДЕФРАНТЦ (США, 1986)

Принцеса АННА (Великобританія, 1988)

Чінг-Куо ВУ (Китайський Тайпей, 1988)

Віллі КАЛТШМІТТ Лухан (Гватемала, 1988)

Франсіс НЬЯНГВЕСО (Уганда, 1988)

Шунічіро Окано (Японія, 1990)

Річард Карріон (Пуерто-Ріко, 1990)

Нат ІНДРАПАНА (Таїланд, 1990)

Денис ОСВАЛЬД (Швейцарія, 1991)

Жак Рогге (Бельгія, 1991)

Маріо ВАСКЕС Раньян (Мексика, 1991)

Томас БАХ (Німеччина, 1991)

Ахмад Аль-Фахад аль-Сабах (Кувейт, 1992)

Джеймс Істон (США, 1994)

Крейг ріді (Великобританія, 1994)

Маріо Песканте (Італія, 1994)

Герхард Хайберг (Норвегія, 1994)

Арне ЛЬЮНГКВІСТ (Швеція, 1994)

Остін Сілі (Барбадос, 1994)

Робін Мітчелл (Фіджі, 1994)

Альфа Ібраїм ДІАЛЛА (Гвінея, 1994)

Алекс ЖІЛАДІ (Ізраїль, 1994)

Шаміль Тарпіщев (Росія, 1994)

Валерій БОРЗОВ (Україна, 1994)

Рене Фазель (Швейцарія, 1995)

Жан-Клод Кіллі (Франція, 1995)

Сем Рамс (ПАР, 1995)

Рейнальдо Гонсалес Лопес (Куба, 1995)

Олегаріо ВАСКЕС Раньян (Мексика, 1995)

Антун Врдоляк (Хорватія, 1995)

Патрік Джозеф Хіккі (Ірландія, 1995)

Тоні Хурі (Ліван, 1995)

Сієд Шахід АЛІ (Пакистан, 1996)

Унг Чанг (КНДР, 1996)

Гунілла Ліндберг (Швеція, 1996)

Хуліо Сесар МАЛЬОНЕ (Уругвай, 1996)

Кун Хі ЧИ (Південна Корея, 1996)

Оттавіо ЧІНКВАНТА (Італія, 1996)

Гі ДРУ (Франція, 1996)

Ірена ШЕВІНСКА (Польща, 1998)

Великий Герцог ЛЮКСЕМБУРЗЬКИЙ (Люксембург, 1998)

Олександр ПОПОВ (Росія, 1998)

Мунір Сабет (Єгипет, 1998)

Наваль ЕЛЬ МУТАВАКЕЛЬ (Марокко, 1998)

Мелітон САНЧЕС Рівас (Панама, 1998)

Лео Валльнер (Австрія, 1998)

Принц Оранський Вілла-АЛЕКСАНДЕР (Нідерланди, 1998)

Сер Мианг (Сінгапур, 1998)

Самих МУДАЛЛАЛЬ (Сирія, 1998)

Йозеф БЛАТТЕР (Швейцарія, 1999)

Ламін Діака (Сенегал, 1999)

Жан-Франко Каспер (Швейцарія, 2000)

Кіпчоге Кейна (Кенія, 2000)

Карлос Артур НУСМАН (Бразилія, 2000)

Лассана ПАЛЕНФО (Кот д'Івуар, 2000)

Зайкінг Ю (Китай, 2000)

Тімоті Цун Цинга ФОК (Гонконг, 2001)

Рандір СІНГХ (Індія, 2001)

Джон Коатс (Австралія, 2001)

Ісса Хайят (Камерун, 2001)

Хуан Антоніо САМАРАНЧ-молодший (Іспанія, 2001)

Принц Найоту Файсал Фахд Абдулазіз (Саудівська Аравія, 2002)

Патрік Чамунда (Замбія, 2002)

Принц Тамім Бін Хамад аль-Тані (Катар, 2002)

Філіп Крейвен (Великобританія, 2003)

Френк Фредерікс (Намібія, 2004)

Ян Залізний (Чехія, 2004)

Хішам ЕЛЬ-ГЕРРУЖ (Марокко, 2004)

Ранія ЕЛЬВАНІ (Єгипет, 2004)

Франческо Річчі Бітті (Італія, 2006)

Принц Імран Тунку (Малайзія, 2006)

Ніколь ХЕВЕРТЦ (Аруба, 2006)

Беатріс АЛЛЕН (Гамбія, 2006)

Ребекка СКОТТ (Канада, 2006)

Саку Койву (Фінляндія, 2006)

Андрес Ботеро ФІЛЛІПСБЕРН (Колумбія, 2007)

Патрік Бауманн (Швейцарія, 2007)

Принцеса Хайя АЛЬ-ХУССЕЙН (ОАЕ, 2007)

Рита СУБОВО (Індонезія, 2007)

Сергій БУБКА (Україна, 2008)

Угур ЕРДЕНЕР (Туреччина, 2008)

Де Сунг МУН (Південна Корея, 2008)

Клаудія Бокеля (Німеччина, 2008)

Юмілка Руїс ЛУАСЕС (Куба, 2008)

Річард ПЕТЕРКІН (Сент-Люсія, 2009)

Принц Данії ФРЕДЕРІК (Данія, 2009)

Хабу Гумеля (Нігерія, 2009)

Хабіб МАКИ (Оман, 2009)

Лідія НСЕКЕРА (Бурунді, 2009)

Йоран Петерссон (Швеція, 2009)

Принц Фейсал аль-Хуссейн (Йорданія, 2010)

Баррі Мейстер (Нова Зеландія, 2010)

Пет Маккуейд (Ірландія, 2010)

Марісоль Касадо (Іспанія, 2010)

Дагмавіт Гирман Берхану (Ефіопія, 2010)

Янг ЯНГ (Китай, 2010)

Анджела РУДЖЕРРО (США, 2010)

Адам ПЕНДЖІЛЛІ (Великобританія, 2010)

міжнародний олімпійський комітет орган

Використана література

1) www. wikipedia.org

2) Методичний посібник для вивчення дисципліни «Історія фізичної культури». Херсон 2006.

Размещено на Allbest.ru