Гуманістична сутність Олімпійського руху

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНІЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

ФАКУЛЬТЕТ ЗАОЧНОГО, ДИСТАНЦІЙНОГО ТА ПІСЛЯДИПЛОМНОГО НАВЧАННЯ

Реферат

На тему: «ГУМАНІСТИЧНА СУТНІСТЬ ОЛІМПІЙСЬКОГО РУХУ»

Виконав:

Магістрант факультету спорт

Ненчук Денис

Львів - 2011

ЗМІСТ

Вступ

1 Історія Олімпійського руху

2 Гуманістична сутність Олімпійського руху

Висновок

ВСТУП

Великий спорт, який знаходить своє відображення на Олімпійських іграх, підштовхує сотні, тисячі спортсменів до активного вдосконалення своєї особистості з метою досягнути успіхів на цих престижних міжнародних змаганнях.

Неймовірний ентузіазм французького барона П`єра де Кубертена відродив стародавні змагання, які беруть свій початок ще з 776-го року до нашої ери. Нині олімпійський рух є потужним чинником розвитку сучасного спорту.

Відроджений олімпійський рух за столітню історію зазнав не лише тріумфи. У його минулому були й лихоліття, пов'язані із трагічними для миру і людства подіями двох світових воєн, протистоянням двох соціальних систем і породженими цим протистоянням спробами деморалізувати олімпійський рух, бойкотувати Олімпійські ігри тощо. Однак з усіх важких випробувань олімпійський рух виходив ще міцнішим, загартованішим і стабільнішим, порівняно швидко оговтуючись від воєнних, соціальних та інших наслідків. Причиною такої дивовижної життєздатності є велика привабливість світлих ідей олімпізму і тих, що дійшли до нас від олімпійських ігор Стародавньої Греції, і сучасних олімпійських ідеалів і принципів.

Сучасному світу необхідний олімпізм як життєвий філософський план, що може стати основою для створення способу життя, побудованого на повазі до загальних етичних принципів і сприятливого виховання, що поєднає спорт із культурою і мистецтвом.

1 ІСТОРІЯ ОЛІМПІЙСЬКОГО РУХУ

На самому початку Олімпіада ще не мала такої популярності. На першій афінській Олімпіаді виступали лише 245 спортсменів із 14 країн світу. Атлети змагалися у 9 видах спорту: греко-римській боротьбі, велосипедному спорті, гімнастиці, легкій і важкій атлетиці, плаванні, стрільбі, тенісі та фехтуванні.

Серед учасників першої олімпіади не було представників України. Кілька атлетів із Одеси намагалися потрапити на ці змагання, однак грошей у них вистачило доїхати лише до Стамбулу, тодішнього Константинополя.

Минуло 109 років: зараз олімпійці є гордістю нації, і спортивні держави вкладають небачені суми у розвиток олімпійського руху.

Олімпіада пройшла два етапи розвитку. Більшу частину 20 сторіччя Олімпійські ігри прогресували завдяки політизації. Лідери могутніх держав-агресорів розглядала ці змагання як стратегічний плацдарм.

Започаткувала цей етап гітлерівська Німеччина, а потім гідними послідовниками стали Сполучені Штати та Радянській Союз. І саме за радянських часів українські атлети продемонстрували найкращі результати, здивувавши увесь спортивний люд. Вітчизняний спринтер Валерій Борзов у Мюнхені 1972-го року зламав усі існуючи стереотипи, вперше в історії Олімпійських ігор здолавши темношкірих атлетів на 100-метрівці.

У Мюнхені Борзов став дворазовим олімпійським чемпіоном, здобувши перемогу і на двохсотметрівці.

Україна ще мала чималі здобутки на олімпіадах у складі Радянського Союзу та і у роки незалежності, коли розпочався вже другий етап розвитку олімпійського руху - комерціалізація.

Першу золоту нагороду для незалежної держави виборола Оксана Баюл на Зимових Олімпійських іграх у Ліллехаммері 1994 року. А вже на першій літній для самостійної України Олімпіаді в Атланті вітчизняні спортсмени здобули аж 23 медалі, 9 з яких найвищого ґатунку.

Через 108 років Олімпійські ігри повернулися на історичну батьківщину - до Афін, де українці знову не пасли задніх. У нашій скарбничці опинилося знову ж таки 23 медалі, і знову 9 з них були золотими.

З кожним роком Олімпійські ігри набувають розмаху. Навіть не всі заможні країни мають змогу провести у себе цей спортивний форум через величезну кількість учасників. Та одного разу олімпійський вогонь побував в Україні, а колись, у майбутньому головні спортивні змагання планети, можливо, пройдуть і у нашій державі.

Історія олімпійського руху в Україні розпочалася в 1952 році, коли спортсмени України у складі збірної команди Радянського Союзу вперше прийняли участь в Іграх XV Олімпіади в Хельсінкі.

З 1952 по 1990 роки олімпійський рух в Україні розвивався та зміцнював свою позицію в житті країни. Українські атлети складали щонайменше 25% кожної олімпійської команди СРСР. Під час Ігор ХХІІ Олімпіади 1980 року деякі матчі футбольного турніру з великим успіхом проводилися в Києві.

22 грудня 1990 року І Генеральна асамблея засновників прийняла рішення створити Національний олімпійський комітет України і ця дата є офіційною датою його створення. У вересні 1993 року НОК України був остаточно визнаний Міжнародним олімпійським комітетом.

НОК України діє у відповідності до положень Олімпійської хартії, Конституції України та чинного законодавства України і свого Статуту.

Основні завдання НОК України - організація підготовки та участі спортсменів в Олімпійських іграх, розширення міжнародного співробітництва, популяризація масового спорту і здорового образу життя, фізичне і духовне збагачення людей. З цією метою НОК України співпрацює з державними, громадськими та іншими організаціями. На засадах незалежності та доброї волі Національний олімпійський комітет України об'єднує більше 50 федерації з видів спорту. Він також має 24 відділення у всіх областях та по одному відділенню в Автономній республіці Крим, містах Києві і Севастополі. Колективними членами НОК України є більше 80 організацій.

Першим президентом НОК України був обраний олімпійський чемпіон Валерій Пилипович Борзов (Ігри ХХ Олімпіади в Мюнхені, легка атлетика 100 м та 200 м). У 1994 році В.П.Борзов був обраний членом Міжнародного олімпійського комітету в Україні та перевибраний президентом НОК в грудні цього ж року.

10 грудня 1998 року ІХ Генеральна асамблея НОК України обрала президентом Івана Никифоровича Федоренка.

Вперше НОК України представляв самостійну національну команду на Іграх XVII Олімпіади в Лілехамері, де українські атлети завоювали 1 золоту і 1 бронзову медалі і посіли 13 місце в неофіційному командному заліку. На іграх ХХVI Олімпіади в Атланті національна команда України завоювала 9 золотих, 2 срібні і 12 бронзових медалей, посівши 9 загальнокомандне місце. На XVIIІ Олімпійських зимових іграх в Нагано завойовано 1 срібну медаль.

Всього 959 атлетів України приймали участь в Олімпійських іграх. Ними завойовано 207 золотих, 134 срібних і 139 бронзових медалей.

НОК України брав участь в 4 зимових (1993-1999 роки) та 3 літніх (1993-1997 роки) Європейських юнацьких олімпійських днях. Учасники завоювали всього 60 медалей (зимові дні: 4 срібних та 1 бронзова медаль, літні дні: 19 золотих, 15 срібних та 21 бронзова медаль).

2 ГУМАНІСТИЧНА СУТНІСТЬ ОЛІМПІЙСЬКОГО РУХУ

гуманістичний олімпійський рух

У сучасному світі, який наповнений величезними можливостями і якому, разом із тим, загрожуе небезпека слабкості, олмпізм здатний створити школу моральної гідності і чистоти, школу фізичної витривалості й енергії. Але це може відбуватись тільки у тому випадку, якщо своє поняття спортивної честі і справедливої боротьби ви постійно будете вдосконалювати, піднімаючи його до вершин ваших м'язових досягнень (П'єр де Кубертен).

Поняття гуманізм походить від лат. Слова «humanus» - людський, людяний. Визнання цінності як особистості, її права на свободу, розвиток, виявлення своїх здібностей, утвердження блага людини як критерію оцінки всіх соціальних інститутів від сім'ї до держави.

Гуманізм виявляється у співчутті людині, готовності прийти на допомогу тому, хто опинився у скрутному становищі. Гуманній людині притаманне прагнення боротися проти жорстокості, дискримінації, насильництва, приниження людської гідності, відстоювати добро і боротись проти зла.

Гуманістичність відображається в усіх сферах людського життя. Не залишилась осторонь і спортивна діяльність. Соціальна сутність спорту, цого прогресивна роль у суспільстві визначається саме гуманістичною природою основного його компоненту - змагання гри.

Гуманістичний характер практики спортивних змагань, що народжувались, визначався насамперед тими цілями, які ставило людство: більш ефективне засвоєння виробничих навичок, розвиток фізичних якостей і зміцнення здоров'я, формування духовних і моральних цінностей, задоволення найбільш сильних людських потреб у спілкуванні й співчутті.

Змагання є дуже складним явищем, яке з одного бокусприяє особливому духу боротьби та протиріччя, а з другого, - в ньому закладена творча здатність об'єднувати людей спільними переживаннями, інтересами та перспективами.

Змагання - це форма соціальної активності, яка створює фізичні та моральні цінності особистості людини.

З глибокої давнини моральні вимоги і «закони честі» належали до правил, якими регулювались змагання: рівність умов змагань і справедливе визначення переможця, неухильне виконання правил гри, толерантне ставлення до переможеного,особиста та колективна чесність, повага до суперника, суддів, глядачів тощо.

У Стародавні Греції спорт почав відокремлюватись у самостійне суспільне явище, де складились основні такі визначальні риси сорту:

- з'явився термін «агоністика» (від слова - «agon» - змагання, боротьба) для визначення публічних змагань з фізичних вправ;

- визначаються фізичні вправи, які можн використовувати для змагальної діяльност, а досягнення в них краще піддаються кільксним і якісним оцінкам;

- створюється матеріальна основа спорту у вигляді двох типів споруд: стадіону та гімназія, як місце для тренувань;

- стають публічними змагання із забезпеченням контролю за їх ходом і результатами;

- започатковується моральний кодекс і технічні правила, які регламентують дух рівності та чесності при проведенні змагань; створюється інститут суддів, який слідкує за дотриманням учасників змагань етичних ті технічних вимог й визначає переможців;

- утверджуються ритуали нагородження та вшановування переможців.

Минуло багато часу, перш ніж П'єр де Кубертен, ініціатор відродження Олімпійських ігор, зміг перенести кращі традиції Стародавної Греції в побудову та розвиток олімпійського руху сьогодення. Йому належить концепція сучасного олімпізму, який є життєвою філософією, що звеличує та об'єднує в гармонійне ціле якост тіла, волі й розуму.

Поєднуючи спорт із культурою та освітою, олімпізм прагнестворити такий спосіб життя, який базувався б на радощах, здобутих через зусилля, освітніх цінностяххорошого прикладу та повазі до універсальних етичних принципів.

Метою сучасного олімпізму є становлення спорту на службу гармонійного розвитку людини, яка б сприяла створенню мирного суспільства і дбала б про збереження людської гідності.

Свої погляди на призначення олімпійського спорту, його гуманістичні ідеали та принципи, а також функції П'єр де Кубертен висловив у своєму поетичному творі «Ода спорту», кий і нині є актиальними.

Учасники олімпійського руху під керівництвом Міжнародного олімпіського комітету (МОК) прагнуть того, щоб кожний спортсмен мав можливість розкрити свої кращі людські риси, щоб кожному з них були притаманні краса розвиноного тіла та рухів, сила духу, інтелект, культура мови та мовлення, чесність, шляхетність, безкорисливість, відданість Батьківщині.

Не залишився остороньих прагнень і Національний олімпійський комітет України, який підготував важливий документ - Кодекс честі олімпійця України. Об'єднавши найвищі моральні принипи, він став нормативною основою української Системи спортивного виховання і самовдосконалення. Принципами, нормами, правилами, що закладені у Кодексі, кереються всі українці, яким не байдужий спорт, олімпійські ідеали, мирне суспільство, злагода та благополуччя.

Головна мета олімпіського руху полягає у тому, щоб поставити спорт на служіння людині.

Цьому сприяє «Фейр Плей» - чесна гра - це збірник правил, яких повинні дотримуватись спортсмени, тренери, вболівальники - усі хто пов'язаний зі спортом. Найголовніші правила:

- не жадай перемоги - будь-якою ціною;

- зберігай честь і шляхетність на спортивних аренах;

- головне - вдосконалення своєї особистості, подолання особистіх слабкостей, а не перемога над суперником.

Недарма давньогрецький філософ Платон, учасник античних Олімпійських ігор, зазначав: «немає більшої перемоги, ніж перемоги над собою!»

Чесна гра включає доброзичлевість і повагу до суперника, незалежно від того, переможець він чи переможений; повагу до суддів та вміння достойно переносити поразки і скромність після досягнення перемоги.

Важливо, щоб людина дотримувалась цих правил не тільки під час змагань на спортивних аренах, а й у повсякденному житті. Спортсменів, які володіють такими якостями називають лицарями спорту.

Мжнародний комітет «Фейр Плей» заохочує лиарську поведінку спортсменів своїми нагородами:

- «Трофей П'єра де Кубертена за благородний жест» - щорічно нагороджують спортсмена за видатний приклад чесної гри;

- «П'єра де Кубертена за благородство протягом спортивної кар'єри» - присуджується спортсмену, який припинив виступати у змаганнях, але протягом всього сортивного життя демонстрував у змаганнях істинно спортивний дух чесної гри.

Дотримання принципів чесної гри у поведінці має найважливіше значення для успішної пропаганди спорту, його розвитку та популяризації. Це розвиває спортивний дух, спортивну поведінку представників команд і глядачів, тим самим підвищуючи задоволення, що одержують від гри всі її учасники.

ВИСНОВОК

Сьогодні найважливішим завданням сучасного спортивного і олімпійського руху є залучення молоді до тих гуманістичних ідеалів, духовно-моральних, культурних цінностей, на реалізацію яких орієнтований олімпійський рух. Саме з позиції гуманізму й оцінюється соціальне значення спорту й олімпізму.

Необхідність розробки науково-методичних засад гуманізації фізичного виховання та впровадження їх в практику зумовлене високою ефективністю гуманістичного підходу до вирішення завдань фізичного виховання [3].

Важливим є твердження Б.М. Шияна про те, що гуманізація процесу фізичного виховання в загальноосвітніх навчальних закладах проявляється у зміні форм спілкування, відмові від насильницьких методів у стосунках з учнями; створенні умов для усвідомленої участі в навчальному процесі його учасників; повній відповідності завдань, засобів і методів можливостям школярів, їх досвіду, рівню досягнень й інтересів; створенні умов кожному учаснику педагогічного процесу для повного розвитку своїх фізичних і духовних здібностей; перенаціленні учнів з результатів навчання на способи їх досягнення.

Размещено на Allbest.ru