Технологія та організація оздоровчого виду туризму на Поділлі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

на тему: «Технологія та організація оздоровчого виду туризму на Поділлі»

Вступ

У розвитку вітчизняного туристичного руху помітну роль відіграє оздоровчий туризм. По суті він є однією з найдоступніших і масових форм активного відпочинку, пізнання та вивчення навколишнього світу оздоровчий туризм передбачає подолання маршруту активним способом, тобто без використання транспортних засобів, покладаючись лише на свої власні сили. Активний рух є визначальною рисою оздоровчого туризму, по суті він є однією з найдоступніших і масових форм активного відпочинку, пізнання та вивчення навколишнього світу оздоровчий туризм передбачає подолання маршруту активним способом, тобто без використання транспортних засобів, покладаючись лише на свої власні сили. Найпоширенішими видами активного туризму в Україні є: пішохідний, водний, велосипедний, спелео та гірськолижний туризм. За формою проведення туристських заходів і характером їх організації активний туризм поділяють на організований, плановий і самодіяльний (клубно-секційний) та неорганізований - аматорський. Особливістю Подільського регіону є переважання сільської системи розселення із великою кількістю малих міст, що мають значний історично-культурний потенціал для розвитку рекреаційної діяльності, тому в загальнодержавному рекреаційному комплексі регіон може спеціалізуватися на розвитку сільського, екологічного, оздоровчого та пізнавального туризму на базі багатої історико-культурної спадщини. Особливе місце у Подількому регіоні займає мережа історико-культурних територій.

1. Прояв соціально-психологічних чинників в рекреаційній діяльності Подільського регіону

Подільський регіон має значні можливості щодо створення потужного РК. В першу чергу це стосується природно-ресурсної бази та культурно-історичних ресурсів. Природні ландшафти для розвитку рекреації знаходяться майже на всій території та займають 765,9 тис. га (10,9% площі регіону). Особливе місце в рекреаційній привабливості належить лісовим та водним об'єктам. Площа лісів регіону становить 805,5 тис. га, що складає 10,4% площі лісових масивів України. Загальна довжина річок - 27,1 тис км (13, % від загального показника по країні). Найбільшими та найбільш використовуваними з рекреаційними цілями є річки Дністер, Південний Буг, Збруч, Случ, Горинь та інші. Значна частина річок регіону має довжину до 10 км, що виключає їх використання для більшості водних заннять, але наявність яких підвищує рекреаційне значення території та служить невід'ємним елементом пейзажу. З рекреаційною метою в регіоні використовуються ставки, їх кількість (5893) та площа водної поверхні (40,4 тис. га) є однією із найбільших в Україні. Об'єкти природно - заповідного фонду займають площу 419,5 тис. га (6,9% площі регіону). В складі природних ресурсів варто виділити мінеральні лікувальні води, які сприяють розвитку санаторно-курортної рекреації, що розвинута у Хмільнику, Сатанові, Гусятині, Немирові та інших населених пунктах. У межах регіону знаходиться 19 родовищ мінеральних вод, загальні експлуатаційні запаси яких становлять 5,09 тис. куб. м на добу, з них використовується всього 0,67 тис. куб. м. Надзвичайно великі перспективи має розвиток Збручанського родовища мінеральних вод типу «Нафтуся», що за своїми запасами є найбільшим у світі. Дослідженями встановлено, що загальна потужність природно-ресурсного потенціалу регіону в розрахунку на один рік становить 20642,5 тис. осіб; у т.ч. санаторно-курортного лікування - 16226,7 короткострокової рекреації - 912, тривалої рекреації - 3503,8 тис. осіб. Але рекреаційні послуги в середньому за рік надаються всього 90,0 тис. організованих рекреантів, що становить 4,8% від загальної їх кількості в Україні і 42,8 тис. екскурсантів (відповідно 3,5%). [15, с. 12]

З початку 90-х років кількість рекреаційних закладів Подільського регіону щороку зменшується. Так, із 2009 року їх кількість зменшилась на 12 закладів, місткість на 5,0 тис. місць, а кількість відпочиваючих в три рази. Зараз в регіоні функціонує 71 рекреаційний заклад загальною місткістю 10,5 тис. місць. Серед закладів переважають санаторії (42 на 8,2 тис. місць) та санаторії-профілакторії (відповідно 22 і 1,3), один пансіонат з лікуванням, шість баз відпочинку. В регіоні функціонує лише два заклади короткострокового перебування на 0,3 тис. Місць.

туризм оздоровчий поділля

1.1 Завдання рекреаційного районування Подільського регіону

Завданням рекреаційного районування Подільського регіону ставилося виділення сітки районів, визначення їх рекреаційного потенціалу; обгрунтування причин відмінностей між ними, прогнозування їх розвитку; ідентифікація районів, де рекреація зростає, де скорочується та які мають значний потенціал для перетворення у важливий елемент економічного розвитку; диференціація районів за рівнем розвитку рекреації. За результатами дослідження в регіоні виділено 13 рекреаційних районів: по 4 в Тернопільській та Хмельницькій областях і 5 у Вінницькій та 9 спеціалізованих рекреаційних зон (пізнавально-оздоровчого, лікувально-оздоровчого, оздоровчо-туристичного, лікувального напрямів). Найбільші перспективи щодо рекреаційного розвитку мають Кременецький, Тернопільський, Заліщицький, Придніпровсько-Збручанський, Хмільницький, Вінницький та Могилів-Подільський рекреаційні райони. Для поліпшення розвитку РК варто в першу чергу проводити ефективну рекреаційну політику як на державному, так і регіональному рівнях. Вона означає систему соціально-економічних, організаційно-правових, зовнішньоекономічних, культурних та інших заходів, методів, впливів, що проводяться президентом, парламентом, урядом, державними і приватними організаціями, асоціаціями з метою регулювання та координації рекреаційної галузі, формування умов для розвитку рекреації. Рекреаційна політика в регіоні повинна спрямовуватись на підвищення іміджу рекреаційної діяльності з метою всебічного її розвитку.

1.2 Вплив рекреаційної політики на розвиток малого та середньго підприємництва

В Подільському регіоні розвиток малого підприємництва може стимулюватися низькою зайнятістю населення, а також невисокою на даному етапі ефективністю функціонування потужних рекреаційних об'єднань. Крім того відродження народних промислів, ремісництва може проводитись лише малими підприємствами. Проте перешкодою в цьому є несприятливі фактори, серед яких можна виділити: невисоку підготовленість населення регіону до підприємництва, низьку якість інфраструктурного забезпечення, взагалі (шляхи сполучення, зв'язок, комунальне господарство та ін.), і рекреаційного, зокрема, відсутність інформаційної бази, нестачу кадрів туристичного профілю.

Беручи до уваги світові тенденції розвитку туризму (глобалізацію міжнародного туризму, перетворення туристичного ринку із ринку продавців у ринок покупців, значний розвиток екологічного туризму, соціодемографічні та політичні зміни (пізні шлюби, зменшення кількості дітей в сім'ях, зміни в стилі життя, створення Європейського союзу без внутрішніх кордонів)) та його особливості розвитку в нашій країні і Подільському рогіоні зокрема, для ефективного функціонування РК Подільського регіону можна запропонувати такі напрями. Туристичний продукт регіону має бути спеціалізованим, націленим на нетривалий багаторазовий відпочинок людей протягом року, мати за мету надання можливості значній кількості людей бути залученими до туристичного процесу, в основі якого мають бути соціальні інтереси. Комплексне використання рекреаційного потенціалу регіону передбачає удосконалення традиційних видів туризму (пізнавального, санаторно-курортного, спортивного) та запровадження нових (релігійного, екологічного, сільського, мисливського, наукового, ділового).

1.3 Передумови розвитку рекреації на Поділлі

Передумови розвитку рекреації в Подільському регіоні:

- рекреаційні ресурси, в основному це сприятливі ландшафти, мінеральні лікувальні води, пам'ятки історії, культури, архітектури;

- зручне геополітичне і транспортне положення, оскільки через регіон проходять важливі автомобільні та залізничні шляхи державного і міжнародного значення;

- історичний аспект, що проявляється в своєрідній етнографічній культурі: крім української, тут збереглася російська, польська, еврейська, вірменська культура, відбулося своєрідне змішування народів. Це забезпечує переваги при встановленні близьких відносин з відповідними країнами;

- відносно сприятлива екологічна ситуація;

- соціально-економічні особливості регіону, зокрема відносно низький рівень індустріалізації території, що може сприяти розширенню матеріально-технічної бази рекреації, а також проблема безробіття, яка може позитивно вирішуватися з розвитком РК;

- наявність радонових мінеральних вод і збручанської типу «Нафтуся» для лікування радіаційних захворювань, що може сприяти розвитку санаторно-курортного комплексу для потерпілих від аварії на ЧАЕС;

- потреби ринку щодо пропозиції туристичного продукту, який має нові особливості та якості.

Основними завданнями ефективного розвитку рекреаційного комплексу Подільського регіону на найближчу перспективу є розробка ефективної регіональної рекреаційної політики, основним напрямом якої є формування рекреаційного комплексу, здатного задовольняти потреби населення регіону в санаторно-курортному лікуванні, туризмі та відпочинку, формування ринку конкурентно спроможних на міжнародному рівні рекреаційних послуг на основі ефективного використання наявних природних та культурно-історичних ресурсів із збереженням екологічної чистоти довкілля та забезпечення комплексного розвитку території.

2. Роль оздоровчого туризму у розвитку вітчизняного туристичного руху

Активний рух є визначальною рисою оздоровчого туризму. За цією ознакою його можна назвати активним туризмом. З самої назви - «оздоровчий туризм» - випливає його оздоровчий аспект у поєднанні з активною формою здійснення походу. Найпоширенішими видами активного туризму в Україні є: пішохідний, водний, велосипедний, спелео та гірськолижний туризм. За формою проведення туристських заходів і характером їх організації активний туризм поділяють на організований - плановий і самодіяльний (клубно-секційний) - та неорганізований - аматорський. Плановий туризм передбачає організацію та проведення походів і подорожей туристськими організаціями та підприємствами переважно за туристичними путівками. Вони здійснюються за розробленими, вивченими, описаними, маршрутами під керівництвом інструкторів і гідів-провідників, які мають достатній досвід і добре обізнані з місцевістю. Весь маршрут, як правило, проходить через туристські бази чи притулки, учасники походу забезпечуються ночівлею, харчуванням, послугами екскурсоводів, культурно-видовищним, анімаційним і медичним обслуговуванням, на окремих ділянках - транспортом і т ін. Багато туристів-початківців здійснюють свої перші походи саме за такими маршрутами, що пролягають через наймальовничіші куточки, включають пам'ятки старовини, цікаві архітектурні споруди, меморіальні та історичні місця. У більшості своїй ці маршрути нескладні і не вимагають спеціальної туристської підготовки. Самодіяльні туристські походи організують і проводять туристські клуби, секції та інші громадські об'єднання. Самодіяльні туристи самі добирають склад групи, визначають маршрут походу, забезпечують себе необхідним спорядженням, продуктами харчування, а на маршруті організовують ночівлі, переходи, екскурсії. Маршрути самодіяльних походів затверджуються маршрутно-кваліфікаційними комісіями, а проходження їх контролюється відповідними контрольно - рятувальними службами та загонами. Особливість неорганізованих - аматорських (так званих «диких», «під чорним прапором») походів у тому, що туристи самі вибирають район, покладаючись на свої власні сили, знання та життєвий досвід.

2.1 Класифікація спортивних туристських маршрутів

У залежності від території, якою прокладені маршрути походів активного туризму вони поділяються на:

- місцеві (починаються і закінчуються в одній місцевості (районі); тривають не більше одного дня);

- ближні (короткотривалі маршрути «вихідного дня», які можуть охоплювати територію як свого, так і сусідніх районів і тривати 2-3 дні);

- регіональні (охоплюють територію регіону і тривають більше 3 днів);

- національні (виходять за межі регіону);

- міжнародні (виходять за межі країни).

Класифікацію спортивних туристських маршрутів за категоріями складності (ступенями) здійснюють маршрутно-кваліфікаційні комісії при федераціях спортивного туризму.

2.2 Завдання і розвиток санаторної бази Поділля

Головним завданням розвитку санаторної бази Поділля є реконструкція та підтримання в належному стані курорту «Хмільник», розширення курортів «Сатанів» та «Гусятин», а також перепрофілювання під санаторно-курортне лікування деяких турбаз, які розміщені в місцях із значними запасами мінеральних вод. Це дасть змогу без значних матеріальних і трудових затрат використовувати природні багатства, збільшити кількість відпочиваючих і розширити можливості пророзиції недорогого лікування і відпочинку. В зв'язку із відсутністю державного фінансування для реалізації цих заходів варто залучати інвестиції та кошти приватних організацій. Аналіз співвідношення кількості рекреаційних закладів, їх місткості та кількості відпочиваючих до відповідних показників в Україні показав, що в середньому регіон має меншу кількість та місткість закладів, ніж відпочиваючих у них. Хоча в натуральних показниках ці цифри незначні та далекі від середньоукраїнських, але в загальному це позитивний факт, який свідчить про тяжіння до регіону відпочиваючих.

Щодо розміщення рекреаційних закладів на території регіону, то воно досить нерівномірне: в основному це одиничні, не пов'язані один з одним об'єкти або групи підприємств, що мають певні спільні елементи - шляхи сполучення, системи обслуговування тощо. Це свідчить про те, що РК Подільського регіону знаходиться в стадії формування. Значна частина закладів розміщена в південно-західній та південно-східній частині регіону, окремо виділяється курорт Хмільник, але в більшості адміністративних районів вони відсутні. Для регіону важливим є досягнення відповідності між природно-ресурсною складовою рекреаційного комплексу та його матеріально-технічним забезпеченням, особливо актуальним є залучення інвестицій для будівництва і перепрофілювання рекреаційних закладів. Важливе значення для розвитку рекреаційних закладів регіону має врахування потенційних потреб населення у відповідних закладах.

Таблиця 1. Розрахунок потенційних потреб населення Подільського регіону в рекреаційних закладах

Заклади	Потреби регіону, тис. місць	Потреби, що реалізується в регіоні
		всього, тис. місць	в%
Санаторії	14,1	8,2	55,8
Санаторії-профілакторії	8,9	1,3	14,6
Будинки відпочинку	27,3	0,0	0,0
Бази відпочинку	41,0	0,7	2,4
Дитячі табори	182,4	9,8	5,3

Розміщення, кількість та якість рекреаційних закладів Подільського регіону не відповідає сучасним вимогам і потребам. Цим зумовлена необхідність розробки нових підходів до розвитку мережі рекреаційних закладів і законодавчого забезпечення комплексного використання потенціалу рекреаційних ресурсів, резервування територій для відпочинку, санаторно-курортного лікування і туризму та створення їх кадастру.

В 2010 році в регіоні було надано послуги 128,8 тис. туристів і екскурсантів, що становить 4,3% від загальної їх кількості в Україні. Зазначимо, що за останній рік цей показник в по регіоні знизився на 31,0%. Найбільша кількість туристів і екскурсантів обслуговується у Вінницькій області - 66,0 тис. чол. (51,2%,), у Хмельницькій області - 42,9 (33,3%) та у Тернопільській - 19,8 (15,5%). Екскурсанти регіону становлять 33,2% від усіх туристів. Серед цілей відвідування на Поділлі у рекреантів переважають дозвілля та відпочинок (71,8%), на другому місці - ділові (7,3%), на третьому - санаторно-курортні цілі (6,0%).

За даними 2009 року Подільський регіон відвідало 3,3 тис. іноземних туристів (1,2% від загальної їх кількості в Україні). Потрібно зазначити, що за останні 2 роки кількість іноземних туристів по регіону зросла на 28,8%. Найбільше туристів прибуло із країн Європи - 1,1 тис. (45,2%) та Північної Америки - 0,8 (35,0%), із країн СНД 0,3 (10,8%), країн Азії - 0,2 тис. туристів (8,6%). Щодо країн, то на першому місці знаходяться громадяни США - 22,4%, далі ідуть Німеччини та Польщі - 13,7%, Канади - 10,8%, Росії - 6,6%, Ізраїлю - 5,0% та Великобританії - 4,3%. По регіону іноземні туристи розподілялися так: у Вінницькій області - 1,8 тис. туристів (53,0%), в Тернопільській - 0,5 (15,0%), Хмельницькій - 1,1 (32%).

В той же час, із Подільського регіону виїжджали за межі України 6,9 тис. чол., що становить 2,0% до загальноукраїнського показника. Найбільше туристів виїхало із Хмельницької області - 83,5%, це пов'язано із розміщенням в області одного із найбільших речових ринків України та розвитком в зв'язку з цим «шоп-турів». Потрібно зазначити, що кількість громадян, які виїжджали за межі України з рекреаційними цілями в 1999 році у порівнянні із попередніми роками, значно скоротилась (у порівнянні із 1998 р. на 46,5%). У 2008 році показник в'їзду - виїзду становив 1: 16, зараз - 1: 2, а по країні він становить 1: 3. Отже, в даному регіоні виїзд туристів переважає над в'їздом. А як свідчить світовий досвід, щоб туристична галузь була економічно ефективною, це співвідношення має бути 2: 1 на користь в'їзду.

3. Кам`янець-Подільський невід`ємна частина оздоровчого виду туризму на Поділлі

Кам'янець-Полільський - одне з найдавніших міст Української РСР. В другій половині XIV століття був центром удільного Подільського князівства в складі Литовської держави, з середини XV століття - важливий торговий, ремісничий центр на Україні, одна з основних ланок у системі оборонних укріплень на східних рубежах феодальної Польщі. Після возз'єднання Правобережної України з Росією став губернським містом. До Великої Вітчизняної війни - адміністративний центр округу (1923-1930, 1935-1937 роки), Кам'янець-Подільської області (з вересня 1937 р. до березня 1941 p.). Нині - місто обласного підпорядкування, районний центр.

У документах польського магістрату, місцевих судових установ, написаних на латинській і польській мовах, зустрічається переважно одночленна назва міста Кам'янець, в урядових актах Польської держави - здебільшого двочленна Кам'янець на Поділлі або Кам'янець-Подільськ. Польські урядовці вживали двочленне найменування міста тому, що в той час у Речі Посполитій було кілька міст з такою ж назвою. В указах Сенату Російської імперії, виданих в 1793-1796 роках у зв'язку з возз'єднанням Правобережної України з Російською державою, місто іменується Кам'янець-Подільський, а повіт - Кам'янецький. Однак у XIX столітті і на початку XX губернський центр Поділля в офіційних документах здебільшого називався Кам'янець-Подільськ. Ця традиція не порушувалась і в 20-30-х роках XX століття.

Президія Верховної Ради УРСР, впорядковуючи назви ряду міст республіки, в серпні 1944 року прийняла Указ про оформлення назви міста закінченням «-ий».

В основі назви лежить слово «камінь». В минулому воно мало кілька значень. Основними були «кам'яна гора» і «тверда гірська порода». З першим значенням його вживали переважно жителі Уралу та Сибіру. Наприклад, Уральські гори називали Камінь. Ім'я нашого міста пов'язують з другим значенням слова «камінь». Його сприймають як вказівку на розташування поселення на скелястих берегах річки. Топонім утворився не від давнього іменника «камінь», а від відносного прикметника «кам'яний». Суфікс - ець служить тут як засіб субстантивації прикметника.

Друга частина топоніма - похідна від назви земель Середнього Подністров'я і Верхнього та Середнього Побужжя. Поділля, як і поділ, - український народний географічний термін. Він пов'язаний з давньоруським терміном «подолие» із значенням «долина, низовина». Назву Поділля слід тлумачити як «край, розташований у низовинній місцевості по відношенню до Українських Карпат».

Що раніше виникло: місто Кам'янець чи його ім'я? На перший погляд, питання здається дивним, але воно доречне. Кам'янень-Подільський перетворювався з села в місто поступово. Знайдені в 60-х роках на території Старої фортеці археологічні пам'ятки свідчать, що фортеця, а отже і місто, виникли не пізніше першої половини XII століття. У фортеці, Старому місті, на Руських Фільварках виявлені кераміка, римські монети та інші старожитності, які відносяться до II-IX століть нашої ери. Отже, поселення в цьому місці існувало задовго до завершення формування міста.

Називалось воно, мабуть, як і тепер - Кам'янцем. Можливо, давньогрецький вчений К. Птолемей на своїй географічній карті позначив поблизу Середнього Дністра наш прадавній Кам'янець і, зберігаючи значення слов'янського імені поселення, назвав його на грецькій мові Петридава («поселення на камені»).

Кам'янець-Подільський (пол. Kamieniec Podolski; рос. Каменец-Подольский) - місто обласного підпорядкування в Україні, центр Кам'янець-Подільського району Хмельницької області. Колишня назва - Кам'янець.

Загальні відомості

Географічні координати: 48°40? пн. ш.; 26°34? сх. д.

Місто розташоване за 102 км від Хмельницького. Залізнична станція на лінії Ярмолинці-Ларга.

Машинобудівна (приладобудівний, кабельний, автоагрегатний та інші заводи), харчова, легка промисловість, промисловість будівельних матеріалів.

Два університети - Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка і Подільський державний аграрно-технічний університет.

Історичний музей-заповідник. Замок 14-16 століть, перебудований у 17-18 століттях, готичний костел (16 століття), церква Петра і Павла (16 століття), дерев'яна Хрестовоздвиженська церква (18 століття).

Історія міста

За археологічними джерелами, виникнення Кам'янця датується кінцем 12 століття початком 13 століття. Саме цій версії віддають перевагу сучасні дослідники серед чотирьох гіпотез про заснування Кам'янця-Подільського.

Місто було у складі Київської Русі, в XIII-XIV роках - Галицько-Волинського князівства, потім було захоплене монголо-татарами. У першій половині XIVст. місто стало центром Подільського князівства на чолі з князями Коріятовичами. З другої половини XIV століття - у складі Литовсько-Руської держави; з 1430 - Польщі, с 1463 року - центр Подільського воєводства, перетворено у фортецю.

У середньовіччя Кам'янець був ремеслово-торговельним центром, за розвитком не поступався таким містам, як Львів і Київ. В 1672 році захоплений Туреччиною, в 1699 році повернений до Польщі. В 1793 році, після третього поділу Польщі, разом з усією правобережною Україною відійшов до Російської імперії (1795-97 роках центр Подільського намісництва, у 1797-1917 роках - Подільській губернії).14 березня 1914 року перший потяг прибув на станцію Кам'янець-Подільський.

В 1918-1921 роках - головний центр формування військ Української Народної Республіки.

За радянської влади - велике промислове місто. У 1937-1941 роках - центр Кам'янець-Подільської області. З 1991 р. - у складі незалежної України.

Територія міста

2 березня 2000 року Постановою Верховної Ради України включено в межі міста Кам'янець-Подільський 107,1 гектара земель Гуменецької сільської ради, 18,1 гектара земель Зіньковецької сільської ради, 26,9 гектара земель Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради та затверджено межі міста загальною площею 2787,1 гектара.

Населення міста

За оцінкою архівіста Івана Гарнаги, в місті наприкінці 14 століття мешкало понад 2 тисячі осіб. Оцінка будується на грамоті князів Коріатовичів від 1374 року, якою за містом закріплювалося 200 ланів.

Наприкінці 16 століття в місті мешкало 10-12 тисяч чоловік (для порівняння: в Києві - 15, у Львові - 18 тисяч).

Після турецького панування (у 1672-1699 роках) населення міста скоротилося майже в 10 разів: із 700 будинків лише в 100 жили люди.

За даними першого загальноросійського перепису міст 1840 року в місті налічувалося 14,7 тисячі чоловік, 1862 - 18,9 тисяч, за всеросійським переписом на 28 січня (9 лютого) 1897 - 35934, напередодні Першої світової війни - 50,5 тисячі.

На 1 лютого 1921 року в місті мешкало 26,6 тисячі чоловік, 1926 року - 31 тисяча, за даними всесоюзного перепису в січні 1939 року - 36,4 тисячі.

Після німецької окупації (у 1941-1944 роках) у місті залишилося 11 тисяч мешканців. Далі населення зростало: на 15 січня 1959 - 40,3 тисячі, 1966 - 50 тисяч, на 15 січня 1970 - 57, на 1 січня 1976 - 77 тисяч, 1979 - 84 тисячі.

5 липня 1986 року народився стотисячний кам'янчанин (Віталій Кравцов). За данами останнього радянського перепису 1989 року в місті проживало 102,2 тисячі чоловік, 1990 року - 103 тисячі, 1991 року - 105 тисяч.

Сучасні дані про населення: на 5 грудня 2001 року (за даними першого всеукраїнського перепису населення) - 99610, на 1 січня 2008 року - 99929, на 1 січня 2009 року - 99540, на 1 січня 2010 року - 99398 чоловік.

Оздоровчий комплекс «Збруч»

Оздоровчий комплекс «Збруч» знаходиться в одному з най прекрасніших куточків нашого Борщівського району, на березі річки «Збруч», містечку Скала - Подільська.

Історія Скали - Подільської сягає глибини віків, про що свідчать численні пам'ятки історії та архітектури, які дійшли до наших днів.

В межах садиби оздоровчого комплексу «Збруч» знаходиться заповідний об» єкт, що входить до складу природно - заповідного фонду України, який охороняється як національне надбання - парк, заповідному парку понад 300 років.

На 26 га росте понад 100 видів екзотичних та рідкісних дерев, завезених із різних країн світу, серед них - червоний японський дуб. чорний клей, голубі ялини та інші. Визначна пам'ятка парку - стара липа, що їй понад 500 років. Це найстаріше дерево, його стовбур ледве обіймають семеро чоловіків, за переказом, 1648 року під цією липою відпочивав Богдан Хмельницький.

Однією з найцікавіших екскурсій, яку надає відпочиваючим оздоровчий комплекс «Збруч» є екскурсія в Гермаківський дендропарк, мальовничий куточок Поділля, у межиріччі Збруча і Дністра. На 56-ти гектарах розкинулися зелені масиви дендрарію, в якому зібрані понад дві тисячі екзотичних, технічно - цінних та декоративних дерев та чагарників. Гермаківський дендропарк - це чарівна казка природи, це неповторний зелений світ.

Покидаючи оздоровчий комплекс «Збруч» вирушаємо в одне з най старовинних міст України, місто - заповідник Кам'янець - Подільський. Мета екскурсії - познайомитися з минулим, сучасним і майбутнім цього старовинного міста - міста-музея, заповідника під відкритим небом.

Вам пропонується оглядова екскурсія по старій фортеці, оглядова екскурсія по старому місту, кафедральний костел Петра і Павла.

Пропонується відпочиваючим також цікава екскурсія в Хотин - невеличке, затишне містечко в Чернівецькій області. До уваги екскурсантів огляд та цікава розповідь про історію багатовікової фортеці в Хотині.

Немов підземна казка залишаються в пам'яті туристів чудотворні лабіринти Кривченських печер. Печера «Кристалічна» - унікальна пам'ятка природи, розміщена за 30 км від оздоровчого комплексу «Збруч» біля села Кривче Борщівського району.

Це один з найцікавіших спелеомаршрутів. Цю печеру оснащено освітленим екскурсійним маршрутом довжиною 6 км, що є доступним для всіх категорій відвідувачів. Ходи і зали печери природа багато прикрасила різнобарвними кристалами, химерної форми кам'яними грибами.

Неповторний підземний світ залишає незабутнє враження у відвідувачів печери.

Відпочиваючих чекає цікаве активне дозвілля в комплексі розроблена спеціальна програма масових заходів. До послуг відпочиваючих входить: бібліотека, більярдний зал, відеосалон, танцювальний та концертний зал, риболовля, активний відпочинок на річці «Збруч» організовуються вечори відпочинку.

Мальовниче місце, цілюще повітря, доброзичливість - забезпечує повноцінний відпочинок.

Оздоровчий комплекс збудований у 1971 році.

Розрахований на 144 місця. Відпочиваючі проживають у комфортабельних 3-4 - місних номерах зі зручностями, душ на 1 поверсі.

Їдальня розрахована на 200 посадочних місць, харчування проводиться в одну зміну, чотирьохразове.

Хотинська фортеця історична пам`ятка Поділля

Тисячолітній Хотин - одне з найдревніших міст України. Його історія сягає у прадавню минувщину - археологи відносять виникнення міста до VIII століття, коли у східних слов'ян почався активний процес формування державності. Хотин засновано на перехресті важливих торговельних шляхів з Півночі на Південь та зі Сходу на Захід. Дністер слугував суднохідною артерією до Чорного моря, а далі - до Західної Європи та Близькою Сходу. Тому місто приваблювало різних завойовників. Не раз Хотин ставав ареною кривавих боїв. Невипадково тут, на березі Дністра, в другій половині ХІІІ століття розпочато будівництво кам'яної фортеці, яка стала одним із самих потужних укріплень Східної Європи. Її історія пов'язана з багатьма історичними подіями. В 1621 році під стінами фортеці українські козаки, очолювані гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним, спільно з польським військом нанесли нищівний удар турецькій армії, яка на той час була найсильнішою в світі і тримала під гнітом всі країни Європи. Хотинська війна 1621 року відіграла вирішальну роль у розпаді Османської імперії, яка впродовж кількох століть упокорювала народи Європи та Азії. Чимало визначних і яскравих сторінок у багатовіковій історії Хотина, який сьогодні відомий не лише в Україні, але й далеко за її межами. Відомий він і цікавими кінофільмами, адже на території міста відзнято більше 50-ти кінострічок Серед них: «Захар Беркут», «Чорна стріла», «Могила Лева», «На війні як на війні», «Русалочка», «Сказання про доблесного лицаря Айвенго» і багато інших. Проходять віки, проте на тлі швидкоплинного часу місто над Дністром не старіє, нові покоління хотинчан, всіх жителів району, поєднуючи славні традиції минулого із власними прагненнями, творять його сьогодення і майбутнє.

Історія

Завдяки вигідному стратегічному положенню Хотин відіграв значну ролю в історії України, Молдавії, Польщі, Туреччини та Російської імперії.
З X століття входив до складу Київської Русі, згодом - Галицько-Волинського князівства. Від 1373 р. Хотин увійшов до складу Молдавії. Згадується у «Списку руських городів» у кін. XIV ст. («На Днестре Хотень») й у грамоті молдавського воєводи Олександра (8 жовтня 1408 р.). У XVI ст. деякий час перебував під владою Польщі, потім знову Молдавського князівства (у васальній залежності від турків), у XVIII ст. Хотинська округа була безпосередньо включена до складу Османської імперії.

У цей час Хотин був сильною фортецею, за яку постійно точилася жорстока суперечка між військами кількох держав.

У травні 1600 року після того, як війська правителя Валахії і Трансильванії Міхая Хороброго захопили Сучаву, господар Молдови Ієремія Мовіла (дядько майбутнього київського митрополита Петра Могили), з оточенням і колишнім на той час правителем Трансильванії Сигізмундом Баторієм (племінником короля Речі Посполитої Стефана Баторія) знайшли прихисток у Хотинській фортеці, якою володіла тоді Польща.

У Хотинській битві 1621 року козацьке військо на чолі з гетьманом Сагайдачним, разом з польським перемогло турецьку армію. За Хмельниччини козацьке військо під проводом Тимоша Хмельницького двічі оволодівало Хотином (1650 і 1652-1653). У бою під Хотином (11 листопада 1673 р.) Ян Собєський разом з молдавськими та козацькими загонами розбив турецьке військо, захопив Хотин що привело до анулювання Бучацького мирного договору польським сеймом. Під час російсько-турецьких воєн Хотин короткочасно захоплювало російське військо (1739, 1769-1774, 1788-1791 і 1806). Щойно Бухарестський мирний договір 1812 р. визнав Хотин за Росією у складі якої він перебував до 1918 р. У Хотині переважало єврейське і російське населення, тому в XIX - першій половині XX ст. українське культурне життя було незначне. З 8 березня 1918 р. до 10 листопада 1918 р. Хотином володіло австрійське військо. 5-18 квітня 1918 р. у Хотині й інших місцевостях повіту відбувалися збори, на яких учасники вимагали приєднання до УНР. Згодом дійшло до румунської окупації (1918-1940), проти якої в січні 1919 р. повстало місцеве населення (Хотинське повстання). 28 червня 1940 р. Хотин зайняли радянські війська.

Під час німецько-радянської війни Хотин був під румунською окупацією (6 липня 1941 р. - 4 квітня 1944 р.), пізніше в складі УРСР.

Пам'ятки історії та культури

У місті діє Державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця». На його території знято понад 50 кінофільмів. Серед них: «Захар Беркут», «Тарас Бульба», «Чорна стріла», «Могила Лева», «На війні як на війні», «Русалочка», «Сказання про доблесного лицаря Айвенго» тощо.

У Хотині є понад 20 пам'яток історії, які перебувають на державному обліку.

На території міста розташоване військове кладовище, де захоронено 4910 російських солдатів, які згинули у Першу світову війну, і 47 учасників Хотинського повстання 1919 року

Промисловість і торгівля

На сьогодні в місті діють:

Завод «Калібр» (металеві вироби, кріпильні деталі)

Завод харчової та медичної упаковки

Завод продтоварів

Сирзавод

ТзОВ «Хотинпродукт»

ТзОВ «Хотинхліб №2»

ОКП «Буковина»

ТзОВ «Буковинська агропромислова компанія»

Автотранспортне підприємство 17741

Держлісгосп

Районна друкарня

У місті працюють 19 магазинів споживчої кооперації, 12 закладів громадського харчування, близько 20 магазинів та 10 кафе-барів, які перебувають у приватній власності. У колишній будівлі універмагу функціонує критий ринок

У сфері побутового обслуговування діє мале колективне підприємство «Хотинчанка».

Освіта і культура

В місті функціонують заклади освіти, зокрема:

Хотинський сільськогосподарський технікум

Загальноосвітня школа І-Ш ступеня №1

Загальноосвітня школа І-Ш ступеня №5

Хотинська гімназія

Материнська школа-сад

дві дошкільні дитячі установи

Допоміжна школа-інтернат №1

Спеціальна загальноосвітня школа №2 для дітей з важкими розладами мови

Будинок школярів та учнівської молоді

Дитячо-юнацький фізкультурно-спортивний комплекс

У Хотині працюють районний будинок народної творчості та дозвілля, музична та художня школи, дві бібліотеки (доросла та дитяча), філія Чернівецького краєзнавчого музею.

Печера «Оптимістична»

Печера «Оптимістична» на Придністровському Поділлі була відкрита групою Львівських спелеологів під керівництвом М. Савчина в 1966 році. Історія цього відкриття така.

На початок 60-их років припадає інтенсивний розвиток спелеологічного руху на Україні. Спелеологи різних міст почали досліджувати відомі і доступні печери, шукати загублені під час другої світової війни входи і відкривати заново печери, згадки про які були знайдені в літературі. Знову були відкриті і досліджувались такі відомі лабіринти-гіганти, як печера Кришталева, Озерна (Попова Яма), Вертеба та інші. Одночасно велися пошуки нових невідомих печер. У квітні 1965 року група львівських спелеологів натрапила на сліди існування великої невідомої порожнини. Невеликий струмок, що зникав під землею на дні карстової вирви у лісі поблизу с. Королівка, вів углиб неабиякого гіпсового масиву. Сильна тяга повітря з щілини над струмком свідчила про наявність у гірських породах великих порожнин. Увійти в печеру вдалося через рік. Після двох днів розкопок 8 травня 1966 року о 14.00 група під керівництвом Мирона Савчина вперше проникла в невідому печеру і пройшла її ходами перші сотні метрів. Назвали її «Оптимістична».

Відтоді почалося регулярне розвідування, першопроходження і картування печери експедиціями Львівського спелеоклубу «Циклоп». Загальне керівництво дослідженням здійнював президент клубу М. Савчин. Печера горизонтальна, лабіринтового типу, закладена в 20-25 метровій товщі гіпсів на глибині 60-80 метрів. Складається з 10 відносно ізольованих районів, зв'язаних між собою одним або кількома ходами.

Окремі райони закладені в різних геологічних блоках з різною історією їх розвитку і формування, відрізняються між собою за геоморфологічними ознаками, морфометричними характеристиками, напрямком переважаючої тріщинуватості, вторинним мінералоутворенням, були відкриті у різні роки. Дослідження деяких з них ще триває.

Печера не заводнена. Є декілька невеликих озер з більш-менш сталим рівнем. Найбільше з них «Aqva vitae» з площею поверхні 82 м. Крім цього є декілька водопроявів, які підлягають регіональним коливанням рівню води. Під час його максимуму, який може тривати декілька років, частковому затопленню підлягає район Свіжа вода та Пд-З району Центрального. Сезонними повінями може бути затоплений вхідний район і перекритий вхід у печеру на термін від декількох днів до 1-2 тижнів.

З 1968 року дослідження лабіринту проводиться з підземних базових таборів, які розташовані в різних районах печери біля різних водопроявів. Відтоді велика увага приділяється створенню в печері вантажних трас та постійному їх благоустрою. Також обладнанню підземних базових таборів стаціонарним телефонним зв'язком.

Система вантажних трас і підземних базових таборів забезпечує можливості дослідження і водночас є об'єктивним захистом печери, що підтримує рівновагу екологічної системи «печера-людина» при багаторічному першопроходженні.

З 1967 року у львівських експедиціях, крім українських спелеологів, у печері «Оптимістична» працювали спелеологи багатьох країн світу: Болгарії, Польщі, Угорщини, Словаччини, Німеччини, Франції, Англії, Росії та Білорусі.

Наприкінці 80-их років відбулась зміна поколінь дослідників. Одночасним відкриттям продовження печери у двох напрямках на Захід та Схід від району «Анаконда» у січні 1988 року стартували спелеологи юнацького клубу «Батьківщина» львівського Центру творчості дітей та юнацтва Галичини. Успажкувавши досягнення, методики та проблеми печери «Оптимістична» від спелеоклубу «Циклоп», молоді спелеологи продовжують дослідження. Експедиціями спелеоклубу «Батьківщина» було зроблено першопроходження та картування останніх 40 км лабіринту.

На час складання зведеної карти (січень 1997 року) загальна довжина усіх ходів печери становила 192 км. Таким чином печера «Оптимістична» є найдовшою печерою Європи, найдовшою серед гіпсових печер Світу і другою печерою Світу за загальною довжиною печерних ходів (поступаючись тільки печерній системі Флінт-Мамонтова, Кентукі, США).

Нове відкриття великого продовження в печері «Оптимістична» (в Пд-З її частині) знайдене під час січневої (1997 році) експедиції спелеоклубу «Батьківщина». За даними двох дослідниціких експедицій (у квітні та липні 1997 року) загальна довжина печери вже перевищила 200 км. Продовження розвивається у напрямку значного, і дуже перспективного за геологічними ознаками, гіпсового масиву, де за нашими прогнозами можливе існування лабіринтів, котрі за загальною довжиною перевищать стару частину печери «Оптимістична». Першопроходження триває.

Інформація з архівів тернопільського спелеоклубу:

1966 р - львівські спелеологи відкопали печеру, яка отримала назву «Оптимістична». У 1966 р проведені три експедиції:

1-а експедиція - червень - довжина печери - 1345 м;

2-а експедиція - серпень - довжина печери - 6333 м;

3-а експедиція - листопад - довжина печери - 8976 м.

1967 р - львівські спелеологи продовжили зйомку «Оптимістичної».

Замки Північної Хмельниччини

Багата північна Хмельниччина на унікальні пам'ятки природи. Для збереження цінних природних комплексів у 1990-х роках у цій місцевості було створено два заповідні об'єкти: комплексну пам'ятку природи загальнодержавного значення «Озеро Святе» та гідрологічний заказник місцевого значення «Теребіжі». Територія є унікальним природним комплексом, що створений системою озер та прилеглими сосновими лісами. На трьох озерах вже сформувалось болото на різних стадіях заростання, а озеро Святе формує сфагнові плави, які властиві лише для боліт Карелії і північної Білорусії. Старокоcтянтинівщина пов'язана з життям і діяльністю визначної особи часу князем К.К. Острозьким - некоронованого короля Волині, послідовника поборників православної віри, покровителя культури і науки. Замок у Старокостянтинові був заснований саме ним К.К. Острозьким для захисту краю від татарських набігів. Розташований на мисі, який утворено злиттям річок Случ та Ікопоть. До складу комплексу входять палац з оборонною баштою на південному заході і замковою церквою на сході та дзвіниця. В архітектурі комплексу прослідковуються барочні та ренесансові стилі. Серед північних регіонів Старокостянтинівський найбагатший на пам'ятки палацо-паркової архітектури. У 1995 році статус історико-культурного заповідника отримала садиба Самчики. Село Самчики лежить поблизу шляху Старокостянтинів-Житомир і розділене навпіл річкою Случ. В останній декаді XVIII ст. власником Самчиків, Петром Чечелем, почалось будівництво палацово-паркового ансамблю в стилі класицизму (архітектор Якуб Кубіцький). Садиба вражає своєю гармонією архітектурного та ландшафтного рішення. Понад ЗО років у «Самчиках» працює О.М. Пажимський - науковець, засновник сувенірного цеху при дитячій школі мистецтв, продовжувач традиційного народного мистецтва в селі Самчики, згодом став членом Спілки художників України, Заслужений майстер народної творчості України. Окремим туристичним маршрутом півночі Хмельниччини є огляд палацо-паркових ансамблів Старокостянтинівщини - перлин високого європейського мистецтва кінця XVIII поч. XIX ст. Над створенням ансамблів працювали всесвітньо відомі архітектори і паркобудівники (Діонісій Маклер, Ф. Аврб, Мерліні, Є Шрегер). В садибах зберігались колосальні зібрання мистецтва, вони ставали осередком культури. Такі ансамблі знаходяться у селах Деркачі, Ілляшівка, Киселі, Ладиги, Лашки, Новоселиця, Погоріла, Решнівка, Самчинці, Семереньки, Чорна. У північній частині, сьогоднішній райцентр Теофіполь був заснований ще у 1420 р. і відоме, як місто Камінь. За декілька кілометрів від нього, давньоруське погоринське літописне місто Тихомель 1152 р. Східніше - Ямпіль - Городище XII ст., та укріплення XIV ст. поселен ня черняхівської культури III-IV ст. н.е. виявлено біля с. Лепесівка. Білогір'я (відоме як Ляхівці друга пол. XIV ст.) - назву має через поклади вапняку та крейди. Шепетівка і її район вже здавна відомі, як об'єкт туристичного огляду. Із старовини - давньоруське місто XII-XIII ст. Городище. В роки Великої Вітчизняної війни, в ході Луцько-Рівенської операції було звільнено важливий транспортний вузол Шепетівку (11 лютого 1944 р.). Ще з 1945 року у Шепетівці діє літературно-меморіальний музей М. Островського, нове приміщення якого у 1979 році було внесено, за оригінальністю архітектурно-планового рішення до Всесвітнього каталогу «Музеї світу». Розташоване на правому березі р. Горинь м. Нетішин, 18 км. на захід від Славути. Перша згадка в історичних документах - 1577 р. З часом Нетішин так би і залишилось звичайним селом, якби не будівництво Хмельницької АЕС. 16.04.1975 р. можна вважати першою точкою відліку у будівництві АЕС. Спершу її назва була Західно-Українська №2, а з 10.12.1975 р. - Хмельницька. Оригінальною та змістовною є експозиція Нетішинського краєзнавчого музею. Еталонним зразком волинської школи народної архітектури є Воскресінська церква в с. Старий Кривин (1763 р.) Полонне, Понінки - вже десятки років відомі об'єкти екскурсійного огляду. Старовинне містечко Полонне (Полоній) відомо далеко за межами країни, перш за все, як місце фарфоро-фаянсового виробництва. Теперішній Полонський фарфоровий завод був заснований у 1885 році. Сьогоднішня продукція заводу неодноразово експонувалася на виставках, міжнародних ярмарках. Вироби полонських фарфоровиків - гідний внесок до скарбниць декоративно-прикладного мистецтва. У Полонному, на будинку де жили родичі Лесі Українки, є меморіальна дошка. Літературознавці вважають, що саме тут Леся Українка написала безсмертні рядки «Красо України Поділля, розкинулось мило недбало». У стилі барокко у 1607 році в Полонному було збудовано костел Святої Анни. Є ще один у Полонному пам'ятник, надзвичайно оригінальний. У XIX ст. у місті жителі поставили надмогильний пам'ятник місцевим полонським Ромео і Джульєті. Понінківська папірня відома ще з 1787 р. Одна з перших перейшла на машинне виробництво в Україні, з часом стає найбільшою (1919-857 робітників). Вироби неодноразово нагороджували медалями на міжнародних виставках. Понінківська фабрика один з найбільших в Україні картонно-паперових комбінатів. Все більше набирає в Україні розвитку зелений туризм, вже добре знаний за кордоном. Для розвитку зеленого туризму Хмельницька область має чудові можливості. В більшості регіонів на тлі прекрасних ландшафтів розташовані тисячі різноманітних пам'яток історії та культури. Програма розвитку сільської громади вперше в Україні розпочалася в Грицеві (Шепетівський район, Хмельницька область). В Грицеві сформувалася громадська організація Асоціація «Відродження Грицева». На території Грицева є десяток агро осель, які готові гостинно прийняти туристів з усього світу, для них розроблено десять різноманітних атракцій, програм відпочинку туристичних маршрутів для дорослих і дітей.

Список використаних літературних джерел

1. Арсененко А.І. Суспільні рекреаційні системи як об'єкт дослідження рекреаційної географії. - Регіон-2008: стратегія оптимального розвитку // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. - Харків, 2007.

2. Андропов О.М. Стан рекреаційного комплексу України // Економіка і Екологія, 2009, №24.

3. Багров Н.В. Региональная геополитика устойчивого развития. - К.: Либидь, 2002.

4. Багрова Л.А., Подгородецкий П.Р. Физико-географические (природоведческие) основы рекреационной географии. - Симферополь: СГУ, 1982.

5. Бейдик О.О. Словник-довідник з географії туризму, рекреалогії та рекреаційної географії. - К.: Палітра, 2008.

6. Географічна енциклопедія України: в 3-х т. /Редкол.: відпов. ред. О.М. Маринич - К.: УРЕ ім. М.П. Бажана, 2009. - Т. 1; 1990 - Т. 2; 2009 - Т. 3.

7. Гнатів О.К. Проблеми розвитку вітчизняного туризму // Економіка України, №5, 2009, с. 23-25.

8. Гулич О., Самольотов П. Розвиток рекреаційно-туристичного комплексу як напрямок екологоорієнтованої структурної перебудови господарства Карпатського регіону. В зб.: Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Механізми реалізації регіональної політики (Збірник наукових праць). Випуск 2 (XL). - Львів: ІРД НАН України, 2008. - С. 80-87

9. Мацола В.І. Рекреаційно-туристичний комплекс України. - Львів, 2010.

10. Мироненко Н.С., Твердохлебов И.Т. Рекреационная география. - М.: Изд-во МГУЦ, 2009.

11. Николаенко Д.В., Николаенко Т.В. Введение в рекреационную географию. - Харьков: Международний славянский университет, 2008.

12. Николаенко Д.В. Рекреационная география. - М.: ВЛАДОС, 2007.

13. Смаль І.В. Основи географії рекреації та туризму: навч. посіб. - Ніжин: Вид-во НДПУ ім. Миколи Гоголя, 2009.

14. Охріменко А.Г. Удосконалення територіальної організації рекреаційного комплексу Подільського регіону. - К., 2008. - 18 с.: рис. Індекс рубрикатора НБУВ: У049 (4УКР38) 684.9 Шифр зберігання книги в НБУВ: РА313314

15. Охріменко А.Г. Удосконалення територіальної організації рекреаційного комплексу Подільського регіону. - К., 2008. - 200 арк. - Бібліогр.: арк. 172-186. Індекс рубрикатора НБУВ: У049 (4УКР38) 684.9 Шифр зберігання книги в НБУВ: ДС67994

16. Фоменко Н.В. Рекреаційні ресурси та курортологія. - К.: Центр навчальної літератури, 2010.

17. Царик Л.П. Еколого-географічний аналіз і оцінювання території: теорія і практика. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2007.

18. Царик Л.П., Чернюк Г.О. Природні рекреаційні ресурси: методи оцінки і аналізу. - Тернопіль, 2009.

19. Ціншен Ван, Топчієв О.Г. Теоретичні та методологічні аспекти рекреаційної географії: сучасний підхід // Укр. Геогр. Журнал. - 2008. - №1.

20. Шмагина В.В., Харичков С.К. Рекреация и туризм в системе современных приоритетов социально-экономического развития. - Одесса, 2007.

Размещено на Allbest.ru