Організація безпеки у сфері туризму

Міністерство освіти і науки України

НПУ ім. М.П. Драгоманова

Кафедра туризму

Організація безпеки у сфері туризму

Виконав:

студент ІІІ курсу

39-Т(ІІ) групи

Нарцова Альона

Перевірив:

Головко Л.В.

Київ 2010

План

1. Нормативно-правове регулювання безпеки туристичних послуг

2. Безпека туристичної подорожі

3. Особливості страхування в туризмі

1. Нормативно-правове регулювання безпеки туристичних послуг

Значну увагу питанням безпеки туризму приділено в матеріалах міжнародних конференцій та в національних законодавствах країн світу.

Стаття 13 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про туризм» дає визначення поняття «безпека в галузі туризму» як сукупність чинників, що характеризують соціальний, економічний, правовий та інший стан забезпечення прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб та держави в галузі туризму [5]. Питання безпеки туризму декларовано в Хартії туризму та Кодексі туриста, які було прийнято на VI сесії Генеральної асамблеї Всесвітньої туристської організації (ВТО) у 1985 р., Гаазькою парламентською конференцією з туризму 1989 р. та ін. 9--11 червня 1995 р. в Естерунді (Швеція) під егідою ВТО було проведено I Міжнародну конференцію з безпеки туризму і зменшення ризиків під час подорожей, у якій брали участь представники національних туристських адміністрацій, туристських асоціацій, дослідних і навчальних закладів сфери туризму і великих туристичних фірм багатьох країн. Доповідачі на конференції зазначили, що безпека туризму і зменшення ризиків під час подорожей порушують широкий спектр питань: нещасні випадки, хвороби, епідемії, зокрема поширення ВІЛ-інфекції; тероризм, військові ускладнення і перевороти; піратство; криміногенна ситуація і злочинність; поширення наркотиків; радіоактивне й інше зараження місцевості; проституція; вандалізм і будь-які форми насильства; комплексний розгляд ризиків, пов'язаних з прибулими туристами, місцевими жителями та індустрією туризму загалом [7, 29]. Як бачимо, ризиків, що стосуються туристів та суб'єктів туристичної діяльності, чимало.

На Кадіському міжпарламентському форумі з туризму, який відбувся під егідою ВТО в Іспанії 1995 р., було зазначено, що через багатовекторний характер туризму та його уразливість перед зовнішніми чинниками (безпека туризму, шкода, завдана довкіллю, різкі коливання валютних курсів) потрібно проводити узгоджену, обов'язково міжвідомчу державну політику [1, 146]. На всесвітній нараді керівників сфери туризму, присвяченій соціальному впливу туризму, яка відбулася у Манілі 22--23 травня 1997 р., доповідачі зазначили залежність туризму від якості довкілля та безпеки відвідувачів [6, 283].

Міждержавним стандартом туристсько-екскурсійного обслуговування (ДЕСТ 28681.2-95) визначено вимоги, що є обов'язковими для всіх видів туристських послуг: безпека життя та здоров'я туристів; збереження майна туристів та екскурсантів; охорона довкілля [2, 140]. У Законі України «Про внесення змін до Закону України «Про туризм» зазначено, що державна система стандартизації у сфері туристичної діяльності спрямована на захист інтересів споживачів і держави з питань безпеки туризму, життя і здоров'я громадян, охорону майна та довкілля; забезпечення безпеки об'єктів туристичних відвідувань із зважанням на ризик виникнення природних і техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій.

2. Безпека туристичної подорожі

Деякі держави розробляють відповідні рекомендації з відвідування певних країн та регіонів світу. Так, держдепартамент США регулярно публікує список країн, поїздки до яких не рекомендовано або заборонено. Міністерство зовнішніх зв'язків Німеччини 1996 р. опублікувало список 80 країн світу, які є небезпечними для поїздок [9, 327].

Як свідчить міжнародна практика, подорожі за кордон стають дедалі ризикованішими. Кожний п'ятий турист, який виїжджає з країн Європи за кордон, або занедужує, або потрапляє в ситуацію, яка становить загрозу його життю та здоров'ю. За статистикою Угорщина, Польща, ПАР, Марокко, Гамбія, Ізраїль та Італія -- найнесприятливіші з цих причин країни [7, 119].

Нині глобальною проблемою у світі є тероризм. Для мандрівників найризикованішим є перебування у небезпечному для життя та здоров'я місці у невизначений час. Адже жодна країна не захищена від тероризму та пов'язаних з ним катастроф, що може спричинити також значні втрати доходів від туризму.

За даними Всесвітньої туристської організації, після подій 11 вересня 2001 р. надходження від міжнародного туризму зменшилися на 1%. У подальшому на це впливала загроза нових терористичних актів та конфлікт в Іраку. Несприятливі умови призвели до зрушення в попиті в бік внутрішнього туризму, а також пасажирських перевезень наземними видами транспорту. Скорочення надходжень від туризму в США у 2002 р., порівняно з 2000 р., становило 20% [10]. Це лише один приклад впливу терористичних актів на сферу туризму окремої країни. Тут варто нагадати також про безпеку держави, суб'єктів господарювання та обсяг завданих їм збитків.

Щоб визначити ступінь ризиків, пов'язаних з тероризмом, ВІЛ та війною в Іраку, консалтингова компанія «Harris Interactive» (США) провела опитування по Інтернету у травні 2003 р. За одержаними нею даними, 26% респондентів зазначили, що ризики для американських туристів значно зросли, порівняно з 2000 р.; 17% -- відмовилися від подорожей за межі США через війну в Іраку та акти тероризму; 19% -- не подорожуватимуть до Європи; 20% -- до інших частин світу; 16% -- планують відпочивати в США; 12% -- зменшать кількість мандрівок літаком у межах США; 10% -- витрачатимуть якомога менше часу на відпочинок далеко від постійного місця проживання; 7% -- не подорожуватимуть узагалі. Результати опитування показують, що суспільно-політичні чинники у безпеці туризму відіграють значну роль [11].

Складовою безпеки туризму є також заходи зі збереження життя та здоров'я тих, що подорожують. За статистичними даними страхової компанії «Росстрах», найбільша кількість страхових випадків (майже 40%) припадає на простудні захворювання, 20% -- на травми та 12% -- шлунково-кишкові захворювання. Сезонна динаміка страхових випадків визначається специфікою туризму -- 60% із них припадає на липень і серпень. Найризикованішими щодо вірогідності захворювань є тропічні країни [7, 58].

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), щороку у світі реєструють більш як 1000 випадків захворювань на чуму, 100 000 -- на холеру і набагато більше -- на тропічну малярію [10].

Рік у рік зростає кількість туристів, які потребують спеціальної турботи. Населення країн з розвинутим туризмом старіє. За даними 2000 р., у середньому до 15% населення таких країн є старшим за 55 років, а отже, має хронічні захворювання.

Ще одна складова безпеки сфери туризму: бережливе ставлення до довкілля. Цю проблему слід розглядати з різних точок зору. З одного боку, треба зважати на можливість природних катаклізмів, які завдають значних збитків економіці країн та шкодять життю і здоров'ю громадян, а з другого -- це завдані туристами збитки культурним, історичним та природним пам'яткам.

За підрахунками фахівців ВТО, через цунамі у Південно-Східній Азії, що сталося наприкінці 2004 р., загальна туристична активність у світі скоротилася майже на 1% [10]. Водночас у кожній окремій країні, що опинилася у районі катастрофи, було завдано значних збитків сфері туризму, яка посідає значне місце у національних економіках.

До того ж наслідки прояву природної стихії прямо пов'язані з втручанням людини у природу. Найменше від цунамі потерпіли ті райони, де не було порушено традиційну екосистему. За даними Всесвітнього фонду дикої природи (WWF), коралові рифи та мангрові зарості слугували природним буфером між океаном та сушею, що і врятувало багатьох жителів та туристів Мальдівських островів. Економічний ефект у всьому світі від захисту кораловими рифами узбережжя становить 9 млрд дол. США [12].

За даними деяких страхових компаній, загальні збитки від цунамі у всіх потерпілих країнах становитимуть майже 10 млрд дол. Та лише 50% майна у цьому регіоні було застраховано [13].

За деякими даними, не менш як три чверті усіх епідемій у сільському господарстві виникає через неконтрольовану міграцію вірусів, грибків, бактерій, тварин та рослин у транспортних засобах, у товарах, продуктах харчування, одязі й багажі туристів. Опосередковані збитки від такого способу поширення хвороб та інфекцій сягають майже 10 млрд дол. на рік. Не підраховано економічні та природні втрати від руйнації екологічної системи певної країни та потреби у фінансових ресурсах для її відновлення. Іноді держави для запобігання епідемії забороняють в'їжджати туристам з тих країн, де були спалахи захворювань у тварин (коров'ячий сказ, ящур). Відомо, що у 10--15% випадків відмови у наданні візи або в'їзді до країни причиною є саме імовірність біологічної агресії .

Отже, головні ризикоутворювальні чинники у сфері туризму такі: кризи у соціально-економічному та політичному становищі країн, епідемії, природні та техногенні катастрофи. Для їх запобігання та мінімізації негативних наслідків необхідно розробити дієвий механізм взаємодії суб'єктів туристичної діяльності, державних органів, а також відповідного фінансування.

Експерти Всесвітньої туристської організації пропонують такі шляхи розв'язання проблеми: розробка та впровадження в життя норм безпеки подорожей та місць перебування туристів; інформування й просвітницька робота громадськості; створення інституційних рамок для розв'язання проблем, пов'язаних з безпекою туристів, зокрема в екстремальних ситуаціях; міжнародне співробітництво на різних рівнях.

Безпека туристів та висока якість їх обслуговування неможливі без урахування громадських й інших національних інтересів, а також особливостей навколишнього середовища. Місцеві органи влади та управління визначають перелік правил та постанов, котрі мусять виконувати адміністративні органи, що працюють у сфері охорони здоров'я, правопорядку, транспорту, охорони довкілля тощо. Важлива роль тут належить і туристичним фірмам, які повинні виконувати вимоги правил безпеки, організуючи подорожі.

Над питаннями безпеки туризму працюють відповідні міжнародні організації: Міжнародна організація праці, Всесвітня організація охорони здоров'я, Організація Об'єднаних Націй, Міжнародна організація цивільної авіації, Міжнародна морська організація та ін. Всесвітня організація охорони здоров'я видає «Вимоги щодо щеплення при поїздці за кордон», «Епідеміологічний щорічник», вона розробила також «Міжнародні медико-санітарні правила», які діють з 1951 р.

За чинним законодавством України суб'єкти туристичної діяльності з метою забезпечення безпеки туристів зобов'язані: інформувати туристів про можливі небезпеки під час подорожі, про виконання загальнообов'язкових вимог та запобіжних чи попереджувальних заходів (медичних щеплень тощо); створювати безпечні умови в місцях надання туристичних послуг, забезпечувати належне облаштування трас походів, прогулянок, екскурсій тощо; виконувати спеціальні вимоги з безпеки під час надання туристичних послуг з підвищеним ризиком тощо. Особи, які організовують експлуатацію туристичних ресурсів, зобов'язані забезпечувати виконання вимог з охорони довкілля та культурної спадщини, а також вживати заходів з мінімізації або припинення шкідливого впливу на довкілля і соціально-культурне середовище та компенсувати завдані при цьому збитки. Держава забезпечує захист законних прав та інтересів іноземних туристів відповідно до законодавства та міжнародних договорів України й гарантує захист законних прав та інтересів громадян України, які подорожують за кордон.

В Україні відпрацьовано механізм страхування туристів: медичне -- від нещасного випадку, а також страхування цивільної відповідальності та транспортних засобів. Водночас не врегульовано питання фінансування заходів під час евакуації туристів з районів стихійного лиха, військових сутичок, терористичних актів. Такі заходи фінансують зазвичай з державного бюджету та за рахунок благодійної допомоги міжнародних організацій і приватних осіб.

Світове співтовариство дедалі більше уваги приділяє забезпеченню достатніх фінансових ресурсів для проведення превентивних заходів із запобігання ризиків у сфері туризму, а також для фінансування урегулювання збитків. У розвинутих країнах створюють відповідні страхові антитерористичні пули, фінансові резерви на випадок катастроф, діють також системи попередження надзвичайних ситуацій.

Українські страхові компанії перебувають на стадії осмислення нинішніх світових тенденцій щодо ризиків у туризмі, які формуються за підвищеної політичної та соціальної напруженості в окремих регіонах, а також у період активізації природних катаклізмів та техногенних процесів. У такій ситуації доречна ініціатива саморегулювальних органів, наприклад, Ліги страхових організацій України, відповідних міністерств та відомств, які могли б розробити нормативні та законодавчі акти, а надалі забезпечити контроль за їх виконанням.

Україна, яка взяла курс на розвиток сфери туризму і активно інтегрується у світове співтовариство, має нагальну потребу в удосконаленні соціальних стандартів захисту населення загалом та мандрівників зокрема. Це питання є складовою іміджу нашої країни як держави безпечного туризму. Тому, актуальними є подальші наукові розвідки в напрямі розробки відповідних стандартів надання туристичних послуг, вивчення закордонного досвіду, формування відповідної статистичної бази з метою швидкого реагування на зміну тенденцій глобального масштабу.

Закон України "Про туризм" у розділі VIII надає гарантії безпечного перебування туристів на території України і зобов'язує органи влади та суб'єктів туристичної діяльності розробити комплекс заходів з безпеки туристів. Зокрема, в статті 26 сказано: "Місцеві органи державної виконавчої влади в галузі туризму розробляють і організовують виконання регіональних програм забезпечення захисту та безпеки туристів, особливо в місцях туристичної активності.

Суб'єкти туристичної діяльності розробляють конкретні заходи щодо забезпечення безпеки туристів, екскурсантів, які беруть участь у туристичних подорожах, походах, змаганнях, запобігання травматизму та нещасним випадкам і несуть відповідальність за їх виконання".

Згідно із Законом України "Про туризм" із метою забезпечення безпеки туристів суб'єкти туристичної діяльності зобов'язані здійснювати

- підготовку безпечних умов для перебування туристів, облаштування трас походів, прогулянок, екскурсій, місць проведення змагань, забезпечення туристів справним спорядженням та інвентарем;

- навчання туристів засобам профілактики і захисту від травм та нещасних випадків, інструктаж із надання першої медичної допомоги, а також інформування про джерела небезпеки, які можуть бути зумовлені характером маршруту та поведінкою самих туристів;

- контроль за підготовкою туристів до подорожей, походів, змагань, інших туристичних заходів;

- надання оперативної допомоги туристам, що зазнають лиха, транспортування потерпілих;

- розробку та реалізацію спеціальних вимог безпеки під час організації та проведення походів з автомобільного, гірського, лижного, велосипедного, водного, мотоциклетного, пішохідного туризму та спелеотуризму [6, 3-4].

При проектуванні туру необхідно брати до уваги вибір сприятливої пори року, вечірнього чи денного часу, раціонально обрати трасу туристичного маршруту, врахувати погодні умови, забезпечення відповідної екіпіровки, засобів індивідуального захисту, повне і своєчасне інформування туристів про можливу небезпеку та ін.

В багатьох випадках туристи самі порушують регламентовані правила поведінки і потрапляють в складні ситуації, відстають через неуважність від груп на екскурсіях, відправляються в райони, не рекомендовані для відвідування туристів, беруть участь у ризикових заходах, купаються у заборонених місцях, відвідують сумнівні розважальні заклади та ін.
З метою здійснення практичної роботи по забезпеченню безпеки туристів, наданню їм допомоги і захисту в екстремальних ситуаціях, туристичні підприємства, що спеціалізуються на організації туристичних подорожей з використанням активних форм пересування туристів, створюють пошуково-рятувальні служби або укладають угоди на обслуговування з відповідними службами.

Пошуково-рятувальна служба повинна мати повну взаємодію з органами охорони здоров'я, зв'язку, внутрішніх справ, цивільної авіації, лісового та водного господарства, гідрометеорологічної служби.

3. Особливості страхування в туризмі

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).

Страхування в туризмі - це система відносин між страховою компанією і туристом по захисту його життя і здоров'я та майнових інтересів при настанні страхових випадків.

Страхування здійснюється також господарюючими суб'єктами, які страхують своє майно, транспортні засоби, фінансові ризики. Ці види страхування в туризмі проводяться в тому ж порядку, що й страхування в інших галузях економіки.

Страховиками визнаються юридичні особи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також, хто одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Страхова діяльність в Україні здійснюється тільки страховиками-резидентами України.

Страхувальники - це юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали зі страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

Сутність страхування, як і будь-якої іншої економічної категорії, визначається її функціями. Страхування виконує чотири функції: ризикову, попереджувальну, ощадну, контрольну.

Зміст ризикової функції страхування полягає у відшкодуванні ризику. В межах дії цієї функції відбувається перерозподіл грошової форми вартості між учасниками страхування у зв'язку з наслідками випадкових страхових подій.Ризикова функція страхування є головною, бо страховий ризик, як ймовірність шкоди, безпосередньо пов'язаний з основним призначенням страхування по відшкодуванню міжнародних втрат потерпілим.

Попереджувальна функція страхування полягає у фінансуванні за рахунок коштів страхового фонду заходів по зменшенню страхового ризику.
Ощадна функція страхування сприяє накопиченню грошової суми на подальше життя.

Контрольна функція страхування полягає в перевірці цільового формування та використання коштів страхового фонду.

Особливості страхування в туризмі стосуються безпосередньо страхування туристів. Застосовуються наступні види страхування: медичне; від нещасного випадку; майнове; на випадок затримки транспорту; витрат, пов'язаних із неможливістю здійснити поїздку; асистанс; страхування відповідальності власника автотранспортних засобів та інші.

Одним із основних видів страхування в туризмі є медичне страхування, яке, в основному, покриває всі витрати на медичні послуги, послуги стаціонарного лікування, перевезення машиною швидкої допомоги, придбання ліків, догляд за хворим, а у випадку смерті за кордоном - траспортування тіла на батьківщину.

Не менш важливим є страхування від нещасних випадків. Страховим випадком визнаються: смерть застрахованого, яка настала в результаті нещасного випадку, що відбувся із застрахованим під час дії договору страхування; інвалідність, одержана в результаті нещасного випадку; часткова втрата працездатності в результаті нещасного випадку, який мав місце під час дії договору страхування.

Стаття 17 Закону України "Про туризм" передбачає, що "Страхування туристів (медичне та від нещасного випадку) обов'язкове і здійснюється суб'єктами туристичної діяльності на основі угод зі страховими компаніями, які мають право на здійснення такої діяльності".

Суб'єкт туристичної діяльності, який надає туристичні послуги, зобов'язаний забезпечити страхування туристів та осіб, які їх супроводжують. Для цього договір страхування із страховиком можуть укласти самі туристи або суб'єкт туристичної діяльності як агент страхової компанії. У першому випадку перевіряється наявність у туриста страхового полісу і його копія додається до договору про надання туристичних послуг. У другому - договір страхування укладається безпосередньо в туристичному підприємстві агентом страхової компанії, яка має ліцензію на право здійснення діяльності, пов'язаної з організацією медичного страхування і страхування від нещасного випадку.

Особливим видом страхування є асистанс. Він забезпечує туристів або спеціалістів, відряджених за кордон, допомогою на місці в технічній (ремонт автомобіля), грошовій або іншій формі.

Асистанс - це перелік послуг (в межах угоди), які надаються в необхідний момент в натурально-речовій формі або у вигляді грошових коштів через технічне, медичне і фінансове сприяння.

Об'єктом страхування відповідальності власників автотранспорту є їх громадянська відповідальність за можливе спричинення шкоди іншим особам при дорожньо-транспортній пригоді. Завдані матеріальні збитки та витрати, зумовлені нанесенням тілесних пошкоджень потерпілим громадянам, підлягають відшкодуванню страховою компанією. За цим видом страхування виплачуються матеріальні збитки, пов'язані з відновленням транспортних засобів та іншого майна, проводиться оплата витрат на лікування потерпілих громадян, протезування, перекваліфікацію, відшкодовуються втрати сімейного бюджету у зв'язку із тілесними пошкодженнями або смертю потерпілого тощо.

В міжнародній страховій діяльності страхування відповідальності власників автотранспорту відоме під назвою "зелена картка".

"Зелена картка" - це система міжнародних угод про обов'язкове страхування громадянської відповідальності автовласника. Свою назву вона отримала за кольором і формою страхового полісу.

Система "зелена картка" створена в 1949 році і гарантує вільне пересування транспортних засобів у межах кордонів 32 держав.
Обсяг відповідальності у зв'язку із заподіяною шкодою регулюється, як правило, діючим в цій країні законом про обов'язкове страхування громадянської відповідальності автовласників.

Практично у всіх європейських країнах страхування громадянської відповідальності власників транспортних засобів обов'язкове. Такі країни об'єднались у систему "Зелена картка", де тісно співпрацюють уряди, національні бюро "Зеленої картки" і страхові ринки.

Список використаної літератури

1. Борисов К.Г. Международный туризм и право. -- М.: НИМП, 1999. -- 234 с.

2. ГОСТ 28681.3-95 Межгосударственный стандарт. Туристско-экскурсионное обслуживание. Требования по обеспечению безопасности туристов и экскурсантов. Дата введения в Украине 1997.01.01 //Уніфіковані технології готельних послуг: Навч. посіб./ За ред. проф. В. К. Федорченка, Л. Г. Лук'янова, Т. Т. Дорошенко, І.М. Мініч. -- К.: Вища школа, 2001. -- 237 с.

3. Дурович А.П. Маркетинг в туризме. - Минск, 2001.

4. Євдокименко В.К. Регіональна політика розвитку туризму. -Чернівці: Прут, 1996.

5. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про туризм» від 18 листопада 2003 р. № 1282-IV.

6. Квартальнов В. А. Иностранный туризм. -- М.: Финансы и статистика, 1999. -- 312 с.

7. Маринин М.М. Туристские формальности и безопасность в туризме. -- М.: Финансы и статистика, 2002. -- 144 с.

8. Туризм в Україні: Збірник нормативно-правових актів. -Ужгород, 1999.- Т. 1.

9. Туризм и гостиничное хозяйство / Под ред. проф. д.э.н. Чудновского А.Д. -- М.: Издательство ЭКМОС, 2000. -- 400 с.

10. http://www.world-tourism.org

11. http://www.harrisinteractive.com/harris_poll/index.asp

12. http://www.wwf.com

13. http://www.forinsurer.com