Організація тренувального процесу

Міністерство освіти і науки України

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди

Кафедра ТМФВ

Лісавіцька Анна Валеріївна

Студентка І курсу, 15 групи

факультету фізичної культури

ОРГАНІЗАЦІЯ ТРЕНУВАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Індивідуальне навчально-дослідне завдання

зі спеціальності 7.010103

«Педагогіка і методика середньої освіти. Фізична культура»

Керівник:

канд. пед. наук,

Харків - 2009

План

Вступ

1. Основні принципи спортивного тренування

2. Складові частини підготовки спортсмена

3. Тренувальні заняття, його етапи і цикли

4. Планування учбово-тренувальних занять

5. Лікарський контроль під час тренувань

Висновки

Використана література

Вступ

Спортивна підготовка - це багатофакторний і тривалий процес, що охоплює безпосередньо структуру тренування і змагальної діяльності, науково-методичне і медико-біологічне забезпечення, наявність необхідної матеріально-технічної бази і відповідні соціальні (побутові, матеріальні) умови.

Спортивне тренування - це складова частина спортивної підготовки, що представляє собою спеціально організований педагогічний процес, спрямований на виховання спортсмена, розвиток і удосконалювання рухових якостей і функціональних можливостей, необхідних умінь і технічних навичок для досягнення максимально можливого спортивного результату в атлетичній гімнастиці.

Спортивне тренування, будучи динамічно розвиваємим процесом, може раціонально забезпечувати виконання поставлених задач і досягнення необхідного ефекту в тому випадку, якщо в неї закладена науково-збалансована структура.

В узагальненому виді процес становлення спортивної майстерності і його керування являє собою замкнутий цикл тісно зв'язаних дій тренера з вироблення, реалізації і контролю конкретних рішень. Тому, у професійній діяльності, тренер для успішного керування процесом тренування повинний керуватися наступними діями:

· Одержувати вихідну інформацію про стан здоров'я, фізичного розвитку і фізичної підготовленості атлета, визначати його сильні і слабкі сторони, виробляти загальні і приватні задачі.

· Знайомитися з вихідними модельними характеристиками і порівнювати їх з отриманими показниками спортсмена. Модельні характеристики виступають як еталонні критерії ефективності тих чи інших індивідуально зафіксованих показників. Якщо не використовувати критерії модельних характеристик, то тренувальний процес втрачає свою цілеспрямованість, конкретність і результативність.

· Передбачати вибір структури, побудови і змісти спортивного тренування, що забезпечує досягнення планованих показників. Питання планування і нормування тренувальних навантажень, співвідношення основних розділів підготовки, вибір найбільш раціональних засобів і методів здобувають першорядне значення. При розробці тренувальної програми тренер завжди зв'язаний з вибором варіантів її якісного рішення. Звідси висновок - вона повинна базуватися на знанні основних закономірностей тренувального процесу, його принципів, особливостей багаторічної підготовки, тенденцій розвитку атлетизму.

· Оцінювати ефективність тренувального процесу. Тут як головний критерій виступає комплексний педагогічний контроль.

· Аналізувати тренувальну і змагальну діяльності атлета, підводити підсумки і розробляти наступні програми.

Цілеспрямоване використання цих основ спортивного тренування визначає необхідність застосування об'єктивних науково-методичних принципів, закономірностей і установок, що дозволяє уникнути істотних помилок і невірних дій у роботі тренерів.

1. Основні принципи спортивного тренування

Основна мета спортивного тренування - забезпечити високий рівень здоров'я спортсменів, оволодіння спортивною технікою, виховання мо­ральних та вольових рис характеру, розвиток фізичних якостей (сили, швидкості, витривалості, спритності) і на цій основі - досягнення високих показників в обраному виді спорту. Все це обов'язково має передбачати навчання й тренування спортсменів будь-якої підготовленос­ті - від новачка до майстра спорту.

Громадський інструктор, тренер, обізнаний з основними питаннями теорії, методики навчання й тренування, володіючи технікою тих чи інших вправ, передає свої знання й уміння шляхом розповіді, особистого показу, після чого пропонує членам колективу викопати їх. У процесі виконання вправ інструктор дає вказівки, виправляє помилки, пропонує повторювати вправи доти, поки спортсмен не навчиться злагоджено й правильно їх виконувати. Коли вправа комусь не дається, інструктор розчленує її, пропонуючи виконати окремі частини, а потім і в цілому.

Принципів спортивного тренування кілька, але основним вважають всебічну підготовку спортсмена. Це - шлях до фізичного вдосконалення людини. Всебічний розвиток спортсмена, його високий моральний і культурний рівень, гармонійний розвиток мускулатури та рухомих якостей, відмінна робота серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, фізична досконалість у цілому - основа успіху в будь-якому виді спорту.

Особливого значення набував здійснення принципу всебічності в учбово-тренувальній роботі з юними спортсменами. Всебічний фізичний розвиток у юні роки забезпечить міцне здоров'я, працездатність, високі спортивні результати в зрілому віці.

Другий принцип - свідомість; він передбачає таку побудову навчання й тренування, які забезпечать розуміння, активне ставлення спорт­смена до них. Принцип свідомості, який у радянські іі системі тренування став одним з найважливіших, означає, що спортсмен повинен знати, що, чому й навіщо він робить. Інструктор чи тренер повинні провадити з вихованцями бесіди про конкретні завдання кожного трену­вального заняття.

Третій принцип - поступовість. Він побудований на тому фізіологічному положенні, що зміни в перебудові органів і систем організму та покращання їх функцій відбуваються під впливом тренування поступово, протягом певного часу. Звідси висновок - тренувальне на­вантаження треба підвищувати поступово, від заняття до заняття. Здійснення цього принципу базується і на відомих педагогічних правилах - «від простого до складного», «від легкого до важкого», «від відомого до невідомого». Найправильнішим при навчанні є сполучення правил - «від простого до складного» і «від легкого до важкого».

Принцип поступовості визначає планове збільшення навантажень і складності вправ на кожному занятті. Це й повинні відбивати тижневі, місячні й річні плани тренувань. Поступовість у навчанні має відповідати силам і можливостям спортсменів, тобто треба враховувати індивідуальні особливості кожного з них. Такий підхід забезпечить поліпшення здоров'я, тренованості та зростання спортивних результатів. І навпаки, ігнорування принципу поступовості, неврахування індивідуальних особливостей учнів, прагнення до «швидкого» зростання тренованості, спортивних досягнень протягом короткого часу (здійснення так званої форсованої підготовки «натягування» на розрядні нормативи) ніколи ще не давало бажаних результатів, а лише шкодило здоров'ю.

Міцність засвоєних знань і навичок лежить в основі четвертого принципу - повторності. Систематичне багаторазове повторення вправи, яка вивчається, сприяє міцному її закріпленню.

Цей принцип також базується на відомому фізіологічному положенні про необхідність повторень, щоб домогтись відповідних змін у перебудові органів і систем організму під впливом тренувань.

Кількість повторень окремих вправ та інтервал відпочинку між ними значною мірою залежать від підготовленості спортсмена, його віку, зовнішніх умов. Головну увагу тут слід звернути на то, що до чергового заняття треба приступати з достатньо відновленими силами після попередніх занять. Виникнення почуття втоми - сигнал до припинення вправ, в яких переважно вимагаються швидкість, сила, спритність і точність рухів. Продовжувати тренування при виникненні втоми нераціонально. Краще зробити перерву (в межах декількох хвилин), і коли сили спортсмена будуть відновлені, повторити вправу вдруге, потім, знову-таки після відпочинку, - втретє і т. д.

Коли ж потрібно розвинути витривалість, то можна не припиняти занять і тоді, коли наступила втома. Тільки перерву для відпочинку слід робити тривалішою.

З метою закріплення знань і навичок вправу треба повторювати доти, аж поки вона не буде виконуватись правильно. Отже, не слід поспішати з переходом до нової вправи, поки не буде засвоєна та, що вивчається. Необхідно встановити правильні інтервали між заняттями і на самому занятті - між вправами.

Принцип повторності вимагає систематичного тренування протягом року, а також участі у великій кількості змагань. Тільки у повторних змаганнях закріплюються спортивна техніка й тактика, поліпшуються фізичні та вольові якості. Спортивні змагання дають змогу об'єктивно оцінити, як спортсмени оволоділи на тренувальних заняттях павичками і якостями.

До цих основних принципів тренування слід додати, що однією з найважливіших проблем сучасної методики тренування с проблема розвитку високих вольових якостей спортсменів. Рівень цього розвитку - один з показників тренованості спортсмена, його підготовленості до відповідальних змагань. Високі вольові якості досягаються в процесі навчання й тренування та участі її змаганнях. Виховання в спортсмена здатності мобілізувати себе під час змагання - одне з головних завдань, які стоять перед громадським інструктором, тренером.

Зазначені принципи тісно пов'язані між собою. Всебічної фізичної підготовки не можна досягти без поступовості в навчанні й тренуванні, а поступовість грунтується на повторності. Водночас успіхові тренувань сприяє свідоме ставлення спортсмена до них. Таким чином, усі принципи здійснюються не у відриві один від одного, а логічно у взаємозв'язку, у процесі виховання, навчання й тренування спортсменів.

2. Складові частини підготовки спортсмена

Виховання спортсмена складається з таких органічно взаємозв'язаних частин: технічної, тактичної, фізичної (загальної і спеціальної), моральної й польової та теоретичної підготовки.

При проведенні тренувань слід братії до уваги вік, підготовленість спортсмена, особливості видів спорту, періодів. Новачкам, наприклад, треба більше працювати над виробленням фізичних якостей, елементами спортивної техніки, тоді як підготовленим спортсменам необхідні спеціальна технічна підготовка та оволодіння тактичною майстерністю. 13 підготовчому періоді тренувань більше уваги приділяється загальній фізичній і спеціальній підготовці, а в змагальному - технічній.

Технічна підготовка. Досягнення успіху в будь-якому виді спорту значною мірою обумовлене оволодінням спортивною технікою. Технічно досконале, тобто раціональне, виконання вправ - запорука високих спортивних результатів. Важлива сторона спортивної техніки - економне виконання вправи, яке забезпечує збереження сил. Під час навчання спортсмен повинен опанувати правильну техніку (структура вправи, відсутність зайвих напружень, автоматизація координаційних процесів, «шліфування» окремих деталей і рухів).

Важлива роль у технічній підготовці спортсмена належить тренерові, який повинен розучити з ним вправу в цілому І по частинах, про­аналізувати кожен рух.

Тактична підготовка. Спортивна тактика - мистецтво ведення змагань з суперниками. ЇЇ головне завдання - якнайраціональніше використати сили й можливості для перемоги.

Тактика потрібна в усіх видах спорту, однак не всюди вона має однакове значення. Найбільш тактична майстерність потрібна у командних іграх, і менше - там, де немає безпосереднього контакту з суперником.

Завдання тактичної підготовки; вивчення загальних положень, засобів і можливостей у даному виді спорту, тактичного досвіду найсильніших спортсменів і команд; практичне використання засобів, прийомів і варіантів тактики під час тренувальних занять, змагань; аналіз

сил суперників, їхньої технічної. фізичної, вольової підготовленості; аналіз проведеного змагання, висновки.

Навчання тактики і вдосконалення в ній провадиться з використанням таких основних методів: розучування тактичних елементів і дій по окремих частинах і в цілому; розробка варіантів тактичних дій; творчі завдання в процесі тренувальних занять та змагань; аналіз застосованих тактичних варіантів, планів під час змагань.

Фізична підготовка - частина процесу тренування спортсмена. Поділяється вона на загальну й спеціальну.

Загальна фізична підготовка, дуже корисна для зміцнення здоров'я, зумовлює гармонійний розвиток усіх органів і систем людського орга­нізму, підвищення їх функціональних можливостей - збільшення сили, швидкості, витривалості, спритності і т. д.

Все це досягається застосуванням в учбово-тренувальній роботі вправ на загальний розвиток з обраного виду, а також з інших видів спорту (спортивна гімнастика, біг, стрибки, метання, лижі, вправи з штангою, рухливі й спортивні ігри, плавання, веслування та ін.), підготовкою та складанням нормативів комплексу і комплексів.

Спеціальна фізична підготовка має на меті високий розвиток усіх органів і систем, всіх функціональних можливостей організму спортсмена, але вправи добираються з урахуванням особливостей даного (обраного) виду спорту.

Моральна й вольова підготовка. Спортсмен повинен бути відданим Батьківщині, дисциплінованим, працьовитим, наполегливим у досягненні поставленої мети, впевненим у своїх силах, здатним до максимальних зусиль; повинен не боятися труднощів, завжди прагнути до перемоги.

Всі ці якості виховуються протягом усього процесу учбово-тренувальної роботи (особистим прикладом, добором відповідних вправ, участю в змаганнях, розповідями про кращих людей України, зокрема видатних спортсменів).

Завдання теоретичної підготовки, як і всього учбово-тренувального процесу, - виховувати спортсменів у дусі стійкої моралі, озброїти їх певними знаннями з галузі теорії й методики спорту взагалі і спортивної спеціалізації зокрема, ознайомити з питаннями особистої гігієни, режиму, лікарського контролю та самоконтролю тощо.

Теоретичній підготовці фізкультурників і спортсменів має бути підпорядкована вся виховна робота в спортивній секції, команді, колективі фізкультури.

Виховну роботу здійснюють, насамперед, інструктор, тренер, бо їх вплив на своїх вихованців завжди великий. Помиляються ті, хто вважає, що інструктор чи тренер повинні лише навчити спортсмена техніці вправ, підготувати його до змагань. Досвід доводить, що розрив між моральним вихованням і фізичним знижує успішність спортивної підготовки, не створює умов для гартування вольових якостей, порушує основний принцип системи фізичного виховання - його всебічність, не сприяє формуванню духовно багатої, морально чистої і фізично досконалої нової людини.

3. Тренувальні заняття, його етапи і цикли

Система тренування передбачає відповідну організацію та планування. Тренувальні заняття в спортивній секції проводяться три-чотири рази на тиждень тривалістю до двох годин. Будуються вони за загально прийнятою структурою і складаються з трьох частин: розминка, основна і заключна.

Залежно від завдання, періоду тренувань, а головне - від підготовленості спортсменів застосовують і інший варіант тренувальних занять - з чотирьох частин: вступна, підготовча, основна та перехідна.

Перший варіант (з 3_х частин) здебільшого застосовується в заняттях з більш підготовленими спортсменами; другий (з 4_х частин) - в групових заняттях з мало підготовленими фізкультурниками, новачками, в групах здоров'я і т. і.

У тренувальному занятті з трьох частин час розподіляється так; розминка триває 20-30 хвилин, основна частина - 80-90, перехідна - 10.

Більш підготовленим спортсменам рекомендуються додаткові індивідуальні заняття (за завданням громадського тренера), які проводяться самими спортсменами протягом 30-40 хвилин щодня. Такі заняття вирішують одне-два вузьких завдання (наприклад, розвиток сили, певних груп м'язів, збільшення рухливості в суглобах, вдосконалення окремих елементів техніки тощо). Провадити їх можна як ранкову гімнастику, а також і в інший час.

Докладніше зупинимось на змісті і завданнях тренувальних паняті, з чотирьох частин.

Вступна частина (тривалість 8-10 хвилин) має на меті організувати групу до занять, викликати бадьорий, життєрадісний настрій. Засобами виконання цих завдань є: шикування групи, рапорт старости інструктору, перевірка відвідування, пояснення завдань і змісту заняття; чергування ходьби і бігу, виконання вправ під час ходьби, перешикування для виконання фізичних вправ у підготовчій частині.

Дисциплінуюче значення мають стройові вправи.

У підготовчій частині (тривалість до 30 хвилин) відповідними вправами вирішуються завдання попередньої підготовки всіх груп м'язів з метою розпитку еластичності, підвищення рухомості в суглобах, вдосконалення координації (погодженості) рухів та ознайомлення з елементами техніки.

Ця частина особливо важлива в тренувальному занятті з новачками та з малопідготовленими спортсменами.

Основна частина (тривалість 70 хвилин) вирішує завдання підвищення всебічної фізичної та спеціальної підготовки, навчання й вдоскона­лення спортивної техніки і тактики, виховання вольових і фізичних якостей - сили, швидкості, витривалості тощо.

Зміст основної частини занять змінюється залежно від підготовленості спортсменів, їх віку, статі, періоду тренувань, спортивної спеціалізації та інших обставин. Але завжди навчання і тренування повинні мати таку раціональну послідовність - вправи переважно для навчання техніки або тактики і вдосконалення в них; вправи, спрямовані переважно на розвиток швидкості; вправи, спрямовані переважно на розвиток витривалості.

До основної частини одного тренувального заняття включають вправи для розвитку одної-двох з названих якостей.

Перехідна частина (тривалість до 10 хвилин) - обов'язкова для тренувальних занять з будь-якими контингентами, бо завдяки їй вирішується дуже важливе завдання, а саме: поступове зниження навантажень, приведення організму в стан, близький до норми.

Добираючи вправи для перехідної частини, треба мати на увазі, що різкий перехід від тренувальної роботи до спокою викликає зниження самопочуття і може призвести до порушень кровообігу. З огляду на це заключна частина провадиться в спокійному рівномірному темпі (ходьба, дихальні вправи тощо).

Розподіл часу по окремих частинах занять може змінюватись залежно від багатьох обставин (завдань, які повинні вирішуватись на даному занятті, підготовленості групи, періоду тренувань тощо).

У посібниках наводяться приблизні плани занять для груп різної підготовленості та різних періодів тренування. Керуючись ними інструктор, тренер, складаючи конспект занять, повинен врахувати всі конкретні обставини, які можуть сприяти їх успішному проведенню.

Ефективність тренувального заняття в спортивній секції цілком і повністю залежить від педагогічного вміння, творчої активності громадського інструктора, тренера. Щоб кожне заняття проходило цікаво, емоційно, вони повинні ретельно готуватись до його проведення, широко застосовувати елементи змагань при виконанні вправ, не залишати без уваги жодного вихованця.

4. Планування учбово-тренувальних занять

Найважливішою умовою ефективності тренувань та успіху в спортивних змаганнях є систематична підготовка спортсмена протягом року. Здійснення цілорічних тренувань вимагає правильного планування. Рік поділяється на три періоди: підготовчий, змагальний та перехідний, які складають у сумі річний цикл тренувань. Таких циклів в одному році може бути й кілька. В таких видах спорту, як гімнастика, волейбол і деякі інші, тренувальний рік має два цикли, а у важкій атлетиці, боротьбі, боксі - стільки циклів, скільки заплановано на рік основних змагань.

Періоди тренувань і тренувальний цикл у цілому органічно пов'язуються з календарем спортивних змагань.

Підготовчий період. Сучасні методи тренування в усіх, без винятку, видах спорту відводять цьому періодові вирішальну роль у підготовці спортсменів. У річному циклі тренувань підготовчий період повинен зайняти не менше 4-5 місяців при 4-5 тренувальних заняттях на тиждень для підготовлених спортсменів та З_4 - для початківців.

Тренування в підготовчому періоді забезпечує:

- набуття та покращання загальної і спеціальної фізичної підготовленості;

- подальший розвиток сили, швидкості та інших фізичних якостей, необхідних для вдосконалення в даному виді спорту;

- подальше покращення моральних і вольових якостей;

- оволодіння спортивною технікою і вдосконалення;

- ознайомлення з елементами тактики;

- підвищення рівня знань у галузі теорії фізичних вправ і виду спорту.

За підготовчий період тренування, спортсмени повинні набути таку тренованість, яка дозволила б їм почати змагальний період добре підготовленими, з високим рівнем спортивної техніки, фізичних і вольових якостей. Останнім часом змагання плануються і провадяться протягом року, в тому числі і в підготовчому періоді. Так, наприклад, календарні плани спортивних заходів для легкоатлетів вже кілька років передбачають серію змагань як у закритих приміщеннях, так і на повітрі (кроси, метання тощо) в лютому і березні.

Змагальний період. Основні завдання тренувань у цьому періоді зводяться до подальшого підвищення рівня розвитку фізичних і морально-вольових якостей, вдосконалення і закріплення спортивної техніки, оволодіння тактикою і набуття досвіду змагань.

Цей період прийнято поділяти на два етапи. Перший, так званий дозмагальний, триває один місяць, а другий - основних спортивних змагань - 3-5 місяців (залежно від виду спорту).

На пертому етапі спортсмени повинні здійснювати напружене тренування і брати участь у невеликій кількості змагань для набуття «бойового» досвіду. Виступаючи в них, спортсмени призвичаюються до нових умов, перевіряють свої можливості, підвищують тренованість. У ці­лому тренування на цьому етапі слід розглядати як підготовку до участі в найбільш відповідальних змаганнях, запланованих на наступні місяці сезону.

Тренування на другому етапі основного періоду трохи відрізняються від тренувань на першому етапі і мають свої особливості. Головну увагу в цей період приділяють вдосконаленню техніки в обраному виді спорту та підготовці до досягнення найвищих для даного спортсмена результатів.

Перехідний період має на меті створення таких умов, за яких спортсмени після напруженої роботи в змагальному періоді будуть готові почати наступний цикл тренувань, не знизивши рівня набутих фізичних якостей і технічних навичок.

Перехідний період тренувань може мати різний характер залежно від виду спорту, рівня підготовленості спортсменів, їх віку та кількості змагань, у яких вони взяли участь протягом змагального періоду.

На сучасному етапі для окремих видів спорту погляди на завдання перехідного періоду трохи змінились. До цього часу, наприклад, у тренуванні бігунів (особливо на довгі дистанції) в перехідному періоді наставало затишшя. Тим часом бігуни втрачали набуті якості, а з по­чатком підготовчого періоду починали все знову.

Зараз у перехідному періоді бігуни не припиняють тренувань і навіть беруть участь у змаганнях.

Для початківців і юних спортсменів, які не мають великої кількості відповідальних змагань, перехідний період не вимагає серйозних змін у процесі тренувань.

Керуючись цими загальними вказівками по плануванню цілорічності тренувань, громадський інструктор, тренер складає тижневий цикл тренувань, виходячи із завдань окремих періодів. Тижневі цикли тренувань для різних періодів з окремих видів спорту.

5. Лікарський контроль під час тренувань

Складовою частиною системи тренування є систематичний лікарський контроль над спортсменами. Інструктор, тренер повинні твердо усвідомити, що перш ніж приступити до занять у спортивній секції, команді, спортсмени мають пройти лікарське обстеження, під час якого визначається можливість допуску до тренувань, даються рекомендації у виборі виду спорту, встановлюється характер і ступінь тренувальних навантажень тощо.

Надалі спортсмени проходять медичний огляд мінімум два рази на рік, а в деяких видах спорту - кожні три місяці. Мета цих обстежень - визначити вплив регулярних занять спортом на фізичний розвиток і стан здоров'я спортсмена. При цьому виявляється і рівень зростання тренованості організму. Крім цього, обов'язковим є медичний контроль напередодні змагань. Лікар вирішує питання і ставить свій підпис на заявці про дозвіл на участь спортсмена в тих чи інших змаганнях. Без такого лікарського допуску жоден учасник не може брати участі в змаганнях.

За даними систематичних лікарських обстежень визначають працездатність та функціональні зміни окремих органів і систем організму спортсмена, на підставі яких громадський інструктор за участю лікаря вносить зміни в режим тренувань.

Важливе значення для досягнення високих спортивних результатів має режим спортсмена, що складається з правильного розпорядку дня, в якому знаходять своє місце виробнича і громадська робота, ранкова гімнастика, тренування і відпочинок, сон, харчування.

Особливе значення має лікарський контроль у роботі з дітьми, підлітками та юнаками. Організація занять спортом серед цього контингенту вимагає від інструкторів, тренерів повних знань анатомо-біологічних основ цих вікових груп. І тут у пригоді стане співдружність з лікарем. Разом вони повинні вирішити питання про форми й методи учбово-тренувальних занять у дитячих, підліткових та юнацьких спортивних секціях і командах. Перш за все треба враховувати, що в роботі з дітьми 10-12 років основну увагу слід приділити загальній фізичній та багатоборній підготовці, опрацюванню якомога більшої кількості рухомих навичок різного характеру. Цього можна домогтись введенням у заняття комплексу природних рухів (біг, стрибки, метання, лазання), а також різних рухливих ігор, ігор з м'ячем, гімнастичних вправ тощо.

Тренування з якогось одного виду спорту не повинне, особливо на початку, займати більше 20-25 % загального обсягу учбового матеріалу. При цьому заняття мають проводитись, головним чином, у плані вивчення техніки та основ тактики.

У роботі з юнаками 13-15 років вимоги до загальної фізичної багатоборної підготовки залишаються ті ж самі, але розширюється коло рухомих навичок, більше уваги приділяється розвиткові швидкісних та швидкісно-силових якостей, оволодінню й вдосконаленню техніки з обраного виду спорту, тактиці. В невеликому обсязі в заняття вводяться силові навантаження.

Зберігаючи в роботі з юнаками 16-18 років великий обсяг загальнофізичної та спеціальної підготовки, збільшують швидкісні, силові на­вантаження та навантаження на витривалість. В учбово-тренувальному процесі все більше місце займає скеровано тренування з обраного виду спорту. Характер технічної й тактичної підготовки значною мірою наближається до характеру цієї підготовки в дорослих.

Перелік етапів підготовки юних спортсменів має орієнтовний характер. Етапи можуть змінюватись залежно від багатьох обставин і, зокрема, від особливостей обраного виду спорту. Специфіка окремих видів спорту вимагає відповідних змін у формах і методах на­вчання й тренування.

Добір засобів для учбово-тренувального процесу з цим контингентом фізкультурників і спортсменів повинен грунтуватись на анатомо­фізіологічних особливостях відповідних вікових груп. В зв'язку з цим гостро постає питання про найтісніший зв'язок лікаря, інструктора й тренера для забезпечення такого порядку, який виключав би можливість початку тренування дітей, підлітків та юнаків без ретельного медичного огляду і рекомендацій лікаря про обсяг навчальних або тренувальних навантажень, а також навантажень у процесі спортивних змагань.

Самоконтроль. Громадському інструктору, тренеру важливо самому знати та навчити фізкультурників самоконтролю, який, звичайно, не може замінити лікарського контролю, але є цінним доповненням до нього.

Під самоконтролем розуміють регулярне спостереження спортсмена за станом свого здоров'я. Методи самоконтролю прості й доступні кожному. При здійсненні його враховуються самопочуття, сон, апетит, вага, м'язова сила тощо.

Для обліку самоконтролю треба завести спеціальний зошит, в якому занотовувати всі дані.

Самопочуття. Цей показник відображає бадьорість, життєрадісність, стан працездатності або, навпаки, - кволість, зниження загального тонусу. Якщо спортсмен почуває, що під впливом тренувань самопочуття погіршується, то це служить сигналом, що наступила перевтома,

Сон. Нормальним вважається міцний сон, який настає досить швидко. Після такого сну людина ранком прокидається бадьорою, з почуттям легкості. Перевтома характеризується безсонням, почуттям, що сон не дав відпочинку, не відновив сил.

Апетит. Нормальне тренування, виконання вправ з доступним даній людині навантаженням сприяє апетиту.

Вага тіла. На початку тренувань (7-15 днів) вага зменшується (організм звільняється від лишків води й жиру), потім зростає за рахунок збільшення м'язової маси, а в дальшому залишається на одному рівні. Якщо ж вага і далі зменшується, необхідно звернутись до лікаря. Після тренувань або змагань вага знижується, однак протягом доби має прийти до норми.

Бажання тренуватись. Здорові люди завжди виявляють бажання займатись фізичними вправами, спортом; коли ж такого бажання нема або з'явилася байдужість до фізичних вправ, то це - ознака перевтоми. В цьому випадку треба порадитись з тренером, лікарем та зменшити тренувальні навантаження, відпочити або переключитись на інші вправи.

Пульс - це найоб'єктивніший показник діяльності серцево-судинної системи. Лічити пульс повинен уміти кожен фізкультурник. Підрахунок пульсу здійснюється за секундоміром або хвилинною стрілкою годинника протягом 15 секунд. Одержана цифра множиться на чотири, таким чином ми знаємо кількість ударів па одну хвилину.

Пульс здорової нетренованої людини в стані спокою дорівнює 60-70 ударам на хвилину. В тренованих спортсменів у стані спокою пульс повільніший. Діяльність серцево-судинної системи при м'язових напруженнях посилюється, і після закінчення фізичних навантажень пульс може дорівнювати 100-160 ударам на хвилину, а іноді й більше. Однак через 5-6 хвилин пульс приходить до норми. Чим здоровіша й тренованіша людина, тим швидше пульс вертається до вихідної величини.

Дихання. Хорошим диханням є ритмічне, глибоке дихання, яке супроводжується повним розширенням грудної клітки. Нормальна частота дихальних рухів 10-18 на хвилину. Число дихальних рухів підраховують, поклавши долоню на нижню частину грудини і верхню частину живота: вдих і видих вважаються за одне дихання.

М'язова сила. Силу м'язів кисті правої та лівої руки вимірюють ручним динамометром. Результати занос ять до, ні й їй та самоконтролю.

Дані самоконтролю час від часу аналізуються разом з інструктором, тренером, лікарем.

Висновки

Досягнення високих спортивних результатів у різних видах спорту можливе лише за умови тривалої, систематичної і цілеспрямованої підготовки, починаючи з юних років. Багаторічна підготовка спортсменів є складною системою, яка об'єднує виховання, навчання і тренування.

В процесі виховання відбувається всебічний і гармонійний розвиток особистості, набуття нею високих моральних і вольових якостей. Під час навчання спортсмени засвоюють увесь арсенал техніки, опановують тактику, набувають необхідних теоретичних знань і практичних навичок в окремих видах легкої атлетики, а також у галузі гігієни, підвищують ефективність самоконтролю. Основне завдання навчання - забезпечити фізичну досконалість і високий рівень здоров'я. Тренування - це спеціалізований довготривалий педагогічний процес, спрямований на отримання високих результатів в обраному виді легкої атлетики відповідно з динамікою вікового розвитку. Досягненню цієї мети підпорядкована вся діяльність спортсмена під час тренування.

Багаторічна підготовка спортсмена поєднує в собі фізичний, тактичний, теоретичний, моральний і вольовий аспекти. Вона безперервно удосконалюється, шляхом відкриття і застосування нових положень, закономірностей, вимог. Усе все це сприяє подальшому прогресу безперервного росту спортивних результатів у різних видах спорту.

Використана література

1. Голубев И.П. Профессионально-прикладная физическая підготовка. - М., Физкультура и спорт, 1982. - 179 с.

2. Дубогай О.Д., Завацький В.І., Короп Ю.О. Методика фізичного виховання студентів. - Луцьк: ВДПУ, 1995. - 82 с.

3. Зациорский В.М. Физические качества спортсмена. - М.: Сов. спорт, 1986. - 128 с.

4. Матвеев Л.П. Основы спортивной тренировки. - М.: Физкультура и спорт, 1987. - 154 с.

5. Мурза В.П. Фізичні вправи і здоровя. - К.: Здоровья, 1991. - 76 с.