Туристична галузь в Україні

Зміст

Вступ

1.Закон України «Про туризм»

1) Визначення термінів

2) Туристичні ресурси України

3) Організаційні форми та види туризму

4) Учасники відносин, при здійсненні туристичної діяльності

2. Сучасні проблеми розвитку підприємств інфраструктури туризму в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Сучасна туристична індустрія у світовій господарській системі посідає провідні позиції: на неї припадає близько 10% від виробленого у світі валового продукту, близько 30% світової торгівлі послугами, 7% загального обсягу світових інвестицій, 11% світових споживчих витрат. За даними Всесвітньої Туристської Організації, за останні 16 років доходи від міжнародного туризму зростали в середньому на 9% в рік. Для більш ніж 40 країн світу туристична галузь є основним джерелом надходжень національного бюджету, а для 70 - однією з трьох його основних статей. Наприклад, в Іспанії частка прибутків від іноземного туризму в загальній сумі надходжень від експорту товарів та послуг становить 35%, на Кіпрі та в Панамі - понад 50%, на Гаїті - більш як 70%.

Сьогодні подорожі та відпочинок стають невід'ємною частиною життя населення всіх континентів і, як наслідок, у структурі витрат середньо­статистичної сім'ї, витрати на туристичні послуги - це четверта стаття після витрат на харчування, одяг та обслуговування автомобіля.

Україна об'єктивно має всі передумови для інтенсивного розвитку внутрішнього та іноземного туризму: особливості географічного положення та рельєфу, сприятливий клімат, багатий природний, історико-культурний та туристично-рекреаційний потенціал. Однак сьогодні в Україні розвиток цієї важливої галузі економіки, яка, за розрахунками фахівців, лише у вигляді податків могла б щороку приносити в державну скарбницю до 4 млрд дол. США, недостатній. Причинами такого становища є складна соціально-еко­номічна ситуація в державі, неврегульованість механізмів стимулювання туристичної індустрії, відсутність ефективної стратегії розвитку цієї галузі як на національному, так і на регіональному рівнях.

Туристична галузь, враховуючи її значний вплив на економічний та соціальний розвиток країни, розгалуженість господарських зв'язків, потребує регулювання, підтримки та пильного контролю з боку держави.

1. Закон України «Про туризм»

Цей Закон визначає загальні правові, організаційні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму та спрямований на забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, охорону здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав при здійсненні туристичних подорожей. Він встановлює засади раціонального використання туристичних ресурсів та регулює відносини, пов'язані з організацією і здійсненням туризму на території України.

1) Визначення термінів

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

* туризм - тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування;

* турист - особа, яка здійснює подорож по Україні або до іншої країни з не забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов'язанням залишити країну або місце перебування в зазначений термін;

* туристичний продукт - попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонується для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов'язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань об'єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо);

* супутні туристичні послуги та товари - послуги та товари, призначені для задоволення потреб споживачів, надання та виробництво яких несуттєво скоротиться без їх реалізації туристам;

* характерні туристичні послуги та товари - послуги та товари, призначені для задоволення потреб споживачів, надання та виробництво яких суттєво скоротиться без їх реалізації туристам;

* просування туристичного продукту - комплекс заходів, спрямованих на створення та підготовку до реалізації туристичного продукту чи туристичних послуг (організація рекламно-ознайомлювальних подорожей, участь у спеціалізованих виставках, ярмарках, видання каталогів, буклетів тощо);

* місце продажу (реалізації) туристичних послуг - країна, в якій зареєстровано відповідний суб'єкт господарювання, що реалізує туристичний продукт;

* місце надання туристичних послуг - країна, на території якої безпосередньо надаються туристичні послуги.

Законодавство України про туризм

Законодавство України про туризм складається з Конституції України, цього Закону, інших нормативно-правових актів, виданих відповідно до них.

Майнові відносини в галузі туризму, засновані на рівності, автономії волі і майновій самостійності їх учасників, регулюються Цивільним та Господарським кодексами України з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачені інші правила, ніж ті, що встановлені цим Законом, застосовуються правила міжнародного договору.

2) Туристичні ресурси України

Туристичними ресурсами України є пропоновані або такі, що можуть пропонуватися, туристичні пропозиції на основі та з використанням об'єктів державної, комунальної чи приватної власності.

Напрями освоєння і розвитку туристичних ресурсів України визначаються органами державної влади, органами місцевого самоврядування відповідно до програм розвитку туризму.

Класифікація та оцінка туристичних ресурсів України, режим їх охорони, порядок використання з обліком гранично припустимих навантажень на об'єкти культурної спадщини та довкілля, порядок збереження цілісності туристичних ресурсів України, заходи для їх відновлення визначаються відповідно до закону.

Унікальні туристичні ресурси можуть знаходитися на особливому режимі охорони, що обмежує доступ до них. Обмеження доступу до туристичних ресурсів визначається їх реальною пропускною спроможністю, рівнем припустимого антропогенного навантаження, сезонними та іншими умовами.

Під час містобудівного планування, проектування, розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів містобудування на територіях рекреаційних зон відповідні органи виконавчої влади, власники об'єктів містобудування повинні передбачати максимальну інтеграцію споруджуваних об'єктів до місцевого соціально-економічного, природного та історико-культурного середовища.

3) Організаційні форми та види туризму

Організаційними формами туризму є міжнародний і внутрішній туризм.

До міжнародного туризму належать: в'їзний туризм - подорожі в межах України осіб, які постійно не проживають на її території, та виїзний туризм - подорожі громадян України та осіб, які постійно проживають на території України, до іншої країни.

Внутрішнім туризмом є подорожі в межах території України громадян України та осіб, які постійно проживають на її території.

Залежно від категорій осіб, які здійснюють туристичні подорожі (поїздки, відвідування), їх цілей, об'єктів, що використовуються або відвідуються, чи інших ознак існують такі види туризму:

* дитячий;

* молодіжний;

* сімейний;

* для осіб похилого віку;

* для інвалідів;

* культурно-пізнавальний;

* лікувально-оздоровчий;

* спортивний;

* релігійний;

* екологічний (зелений);

* сільський;

* підводний;

* гірський;

* пригодницький;

* мисливський;

* автомобільний;

* самодіяльний тощо.

Особливості здійснення окремих видів туризму встановлюються законом.

4) Учасники відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності

Учасниками відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності, є юридичні та фізичні особи, які створюють туристичний продукт, надають туристичні послуги (перевезення, тимчасового розміщення, харчування, екскурсійного, курортного, спортивного, розважального та іншого обслуговування) чи здійснюють посередницьку діяльність із надання характерних та супутніх послуг, а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (туристи, екскурсанти, відвідувачі та інші), в інтересах яких здійснюється туристична діяльність.

Суб'єктами, що здійснюють та/або забезпечують туристичну діяльність (далі - суб'єкти туристичної діяльності), є:

* туристичні оператори (далі - туроператори) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність;

* туристичні агенти (далі - турагенти) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб'єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на турагентську діяльність;

* інші суб'єкти підприємницької діяльності, що надають послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування, екскурсійних, розважальних та інших туристичних послуг;

* гіди-перекладачі, екскурсоводи, спортивні інструктори, провідники та інші фахівці туристичного супроводу - фізичні особи, які проводять діяльність, пов'язану з туристичним супроводом і які в установленому порядку отримали дозвіл на право здійснення туристичного супроводу, крім осіб, які працюють на відповідних посадах підприємств, установ, організацій, яким належать чи які обслуговують об'єкти відвідування;

* фізичні особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності та надають послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування тощо.

Перелік посад фахівців туристичного супроводу, кваліфікаційні вимоги до них та порядок видачі дозволів на право здійснення туристичного супроводу визначаються центральним органом виконавчої влади в галузі туризму.

2. Сучасні проблеми розвитку підприємств інфраструктури туризму в Україні

Трансформація національної економіки в напрямку ринкових відносин, що відбувається останніми роками в Україні, позначається на всіх без винятку її елементах. У ринковій системі господарювання виникають і отримують розвиток принципово нові форми функціонування підприємств, змінюються економічні відносини між державою, власниками та господарськими партнерами. Подальший розвиток держави неможливий без включення України до системи світогосподарських зв'язків, її інтеграції у світове співтовариство. Одним із значних заходів виконання цієї умови є підтримка розвитку туризму в державі. З прийняттям у вересні 1995 року Закону "Про туризм" держава взяла на себе зобов'язання створити сприятливі умови для туристичної діяльності і проголосила його однією з пріоритетних галузей розвитку економіки [1; ст. 3].

Сьогодні відповідний розвиток туризму означає для держави стабільність її економіки, прискорення грошового обороту, наявність додаткових (в тому числі і валютних) надходжень до бюджетів усіх рівнів, забезпечення більш високого рівня зайнятості, і як наслідок - загальне підвищення життєвого рівня населення. Питання про створення сприятливих для розвитку туризму умов сьогодні, на тлі деякого “охолодження” економіки - зниження починаючи з вересня 2004 року темпів росту ВНП та прискорення темпів інфляції - набуло особливого значення. Як свідчать дані попередніх досліджень автора, загальні умови розвитку будь-якого економічного утворення - ринку, галузі або підприємства - забезпечує відповідна інфраструктура. Загальноприйнятого визначення цієї категорії сьогодні, на жаль, не існує, однак узагальнюючи розглянуті в процесі дослідження автором дефініції можна стверджувати, що необхідні для нормального функціонування туристичної індустрії умови створює комплекс (в ідеальному випадку - система взаємопов'язаних елементів) організацій, споруд та видів діяльності, який носить назву інфраструктури туризму.

Питання розвитку туризму та його інфраструктури в Україні досліджують в своїх працях вітчизняні науковці, серед яких Грушко О.О., Кравчук Р.В, Козменко І.Д., Любіцева О.О., Мініч І.М., Ореховська Т.М., Федорченко В.К., Школа І.М. та ін. Останні публікації з названих питань дають змогу зробити висновок як про існування позитивних тенденцій, так і про наявність чинників, що стримують подальший розвиток підприємств туризму та його інфраструктури. Метою даної доповіді є визначення сучасних проблем розвитку підприємств інфраструктури туризму в Україні та окреслення кола заходів для їх подолання. Розвиток туризму України у 90-х роках попереднього сторіччя можна охарактеризувати як кризовий: зменшувалися обсяги турпотоків, в їх структурі збільшувалася питома вага закордонного туризму, що призвело до появи і подальшого зростання від'ємного сальдо туристичного балансу. Серед найбільш впливових чинників, що викликали описану ситуацію науковці вбачали наступні:

- недостатній рівень розвитку мережі і об'єктів туристичної інфраструктури, їх невідповідність світовим стандартам (виробнича база галузі формувалася, в основному, за радянських часів, з орієнтацією переважно на невибагливого радянського туриста; більшість об'єктів інфраструктури туризму побудовані у 70-80-ті роки минулого сторіччя і мають велику міру як фізичного, так і морального зносу);

- відсутність скоординованої системи дій по просуванню туристичного продукту України на світовий ринок (на цьому ринку туристичні організації і послуги були представлені фрагментарно; як правило, офіційні туристичні видання лише популяризували привабливі туристичні маршрути і об'єкти, не даючи потенційним споживачам відповідей на питання, які цікавлять їх більше за все: про порядок отримання візи, ціни в готелях і на транспорті, відповідності цін якості послуг тощо;

- технологічна відсталість галузі (в Україні практично не застосовувалися туристичні технології, які в розвинених країнах набули ознак повсякденної застосовуваності: електронні інформаційні довідники по готелях, транспортних маршрутах і туристичних фірмах з переліком і вартістю послуг, що надаються ними; в світі практично всі довідники по туризму випускаються в електронному, а більшість - в internet-форматах, що дає їх користувачам можливість бронювати місця в готелях і на транспорті в режимі реального часу

- "on-line");

- недосконалість (навіть в порівнянні із середніми показниками по СНД) нормативно-правового і організаційного забезпечення туристичної діяльності, певна “агресивність” правового середовища відносно суб'єктів господарської діяльності в туризмі та туристичній інфраструктурі;

- складність паспортно-візових формальностей та процедури митного оформлення при перетині кордону України. Вже тоді було зрозуміло, що лише комплексний підхід до вирішення вказаних проблем дозволить вивести туризм з кризи та надати поштовх до зростання рівня його розвитку.

Починаючи з 2000 року показники розвитку підприємств туристичної галузі свідчать про появу позитивних тенденцій в розвитку туризму: зростає загальний обсяг туристичних потоків в Україні, збільшується питома вага іноземих туристів, а в її структурі зростає питома вага осіб, що прибувають до України з країн далекого зарубіжжя, до 2004 року зростала кількість діючих туристичних підприємств. У 2004 році чинними були 2 600 ліцензій на туристичну діяльність проти 6 200 ліцензії у 2003 році, тобто кількість діючих туристичних підприємств зменшилася у 2,4 рази [8]. Це пов'язано з введенням в дію Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про туризм” та початком ліцензування туроператорської та турагентської діяльності. В результаті цього змінилась база статистичного обліку: на відміну від 2003 року до переліку респондентів статистичної звітності не увійшли заклади відпочинку та заклади розміщення, а також підприємці, що спеціалізуються тільки на екскурсійній діяльності. При цьому зросла виконавча дисципліна туристичних підприємств: статистичні звіти подали 95% ліцензованих туристичних підприємств проти 70% за аналогічний період минулого року. Також, зменшилась кількість ліцензій, за якими діяльність не проводилась: за перші 9 місяців 2004 року туристичні послуги надавали 91% підприємств, що отримали ліцензії, а у період 9 місяців 2003 року - 58%, тобто частка “нульових” звітів зменшилась з 42% до 9%. Отже, можна зробити висновок про позитивний вплив розглянутої зміни законодавства на показники розвитку туризму в Україні.

Високі темпи зростання показників розвитку туризму в Україні пов'язані з впровадженням державної політики сприяння цій галузі економіки та спрямовані на вирішення основних проблем розвитку туризму заходи, серед яких варто виділити прийняття спрощеної процедури паспортно-візового оформлення іноземних туристів, що бажають відвідати Україну, з яким пов'язують збільшення іноземного туристичного потоку у 2002 році [5, с.6]. А завдяки реалізації державної програми "Фінансова підтримка розвитку туризму в Україні", що була започаткована у 2002 році, в ході якої було проведено комплексну та послідовну рекламно-інформаційну діяльність на внутрішньому та зовнішньому ринках туристичних послуг, відбулося зростання обсягів туристичних потоків у 2003 році. До того ж спостерігається тенденція прискореного збільшення загальних обсягів організованого туризму: у 1,3 рази за 2002 рік, в 1,4 рази за 2003 рік [6; с. 3-4]. Що стосується туристичної інфраструктури, необхідність формування й розбудови якої вже недноразово обґрунтовувалась в працях вітчизняних науковців і автора, зокрема, то заходи щодо її оптимізації впроваджуються досить повільно: підготовлена до розгляду ще до початку 2001 року “Программа розбудови туристичної інфраструктури за напрямками національної мережі міжнародних транспортних коридорів” була прийнята постановою КМУ №612 як “Програма розбудови туристичної інфраструктури за напрямками національної мережі міжнародних транспортних коридорів та основних транспортних магістралей у 2004 - 2010 роках” лише у травні 2004 року. У 2004 році вступив в силу ще один довгоочікуваний нормативний акт - Закон про скасування готельного збору, що був одним з факторів, які найбільшою мірою стримували розвиток готельного господарства. Але це не спинило тенденцію скорочення чисельності підприємств готельного господарства: з 1396 одиниць у 1995 році їх кількість зменшувалася до 1326 закладів у 1999 році, 1254 - у 2002 році та до 1218 готелів у 2003 році [3, с. 16]. Середньорічний темп зменшення кількості готельних підприємств в Україні за 1999-2003 роки склав 3,22%. Водночас загальна місткість підприємств готельного господарства України становила у 2003 році 104,6 тис. місць, тобто зросла на 0,7% у порівнянні з 2002 роком і навіть перевищила число місць у готелях України, зареєстроване у 1999 році. Про позитивні тенденції розвитку готельного господарства України свідчить також зростання коефіцієнта їх використання - з 21% у 1999 році до 26% у 2002 році та 30% у 2003 році [3, с. 19]. Серед головних чинників, що досі стримують розвиток туристичної індустрії в Україні можна виділити відсутність інфраструктури ринку туристичних послуг як цілісної системи та відповідного науково-дослідницького забезпечення галузі. В той же час, подальший розвиток туризму в Україні потребує застосування нетрадиційних інноваційних підходів до організації управління галуззю як на державному рівні, так і на рівні підприємства. На сьогодні основними “хворобами” туристичної інфраструктури в Україні є застарілість переважної більшості капітальних споруд, що відносяться до неї; неузгодженість в просторі і часі, яка іноді помічається між її елементами, а також відчутна нестача нормативно-правового підґрунтя функціонування та розвитку підприємств інфраструктури туризму. Важливим, на нашу думку є сприяння розвитку туризму та його інфраструктури на основі врахування регіональних особливостей України. З метою розв'язання означених проблем необхідно вирішення питань щодо:

* розробки науково обґрунтованої концепції будівництва та реконструкції підприємств інфраструктури туризму, зокрема закладів розміщення та ресторанного господарства у зонах тяжіння за напрямками національної мережі міжнародних транспортних коридорів України;

* створення єдиної методологічної бази розрахунків щодо кількісного визначення потреби в певних об'єктах інфраструктури туристичної індустрії в межах певних місць туристичного призначення;

* виділення державних коштів на розбудову інфраструктури туристичної індустрії, оскільки, як доведено світовим досвідом, це є цілком виправданим вкладанням. Але проведення паралельного пошуку альтернативних джерел фінансування Програми розбудови туристичної інфраструктури.

Досягнення зазначених цілей дасть змогу поступового збалансування рівнів розвитку туризму та його інфраструктури з урахуванням особливостей регіонального розвитку територій, що, в свою чергу, призведе до оптимізації темпів зростання обсягів туристичних потоків, показників діяльності туристичних підприємств, обсягів доходів від туризму бюджетів держави, подолання тенденції скорочення кількості готелів та санаторно-курортних закладів України; збільшення частки туристичних послуг у національному ВВП.

Висновки

Україна має всі об'єктивні передумови, щоб стати однією з передових туристичних країн світу, однак аналіз сучасного стану функціонування вітчизняної туристично-рекреаційної галузі свідчить про те, що ефективність діяльності цієї галузі стримується через невирішеність низки проблем. Насамперед це проблеми нормативно-правового забезпечення функціонування туристичної галузі, для розв'язання яких необхідно внести відповідні зміни та доповнення до чинного законодавства з питань туризму, зокрема видається необхідними закріплення за в'їзним та внутрішнім видами туризму статусу пріоритетних; розробка економічних інструментів стимулювання діяльності з обслуговування туристів у середині країни та залучення інвестицій у туристичну галузь; затвердження національних стандартів усіх видів туристичних послуг; створення дієвих механізмів контролю якості послуг та збереження і раціонального використання природної та культурної спадщини України.

Список використаної літератури

1. Закон України “Про туризм” №32495-ВР від 15.09.95 р. // Урядовий

кур'єр.- 1995.- 15.10.95 р.

2. Закон України “Про внесення змін до Закону України «Про туризм»”

№1282-IV від 18.11.2003 р. // www.rada.gov.ua

3. Готелі та інші місця для короткотермінового проживання: Статистичний

бюлетень. - К.: Державний комітет статистики України, 2004. - 107 с.

4. Менеджмент туристичної індустрії: Навчальний посібник / За ред. проф.

І.М.Школи. - Чернівці: ЧТЕІ КНТЕУ, 2003. - 662 с.