Методика проведення рухливих ігор в легкій атлетиці

5

ВОЛИНСЬКИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

ТВОРЧА РОБОТА

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕНЬ РУХЛИВИХ ІГОР В ЛЕГКІЙ АТЛЕТИЦІ

Підготував слухач курсів підвищення

кваліфікації вчителів фізичної культури

Максимець О.В.

Керівник:

старший викладач кафедри управлінської діяльності

Дикий О.Ю.

ЛУЦЬК 2009

ПЛАН

1. Теоретичні засади методики рухливих ігор в легкій атлетиці

2. Методика проведення рухливих ігор

3. Використана література

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ МЕТОДИКИ РУХЛИВИХ ІГОР В ЛЕГКІЙ АТЛЕТИЦІ

На важливу роль гри у всебічному розвитку дітей указували: О.М. Горький, А.С. Макаренко. Гру дітей вони розглядали, як основний вид фізичної й рухової діяльності. Великого значення грі надавав видатний фахівець у справі фізичного розвитку дітей П.Ф. Лесгафт, вважаючи, що вона є вправою, за допомогою якої дитина готується до життя. Школою підготовки дітей до життя називає гру А.С. Макаренко” Гра має важливе значення у житті дитини, має те саме значення, яке у дорослого має діяльність, робота, служба. Яка дитина в грі, такою з багатьох поглядів вона буде в роботі. коли виросте.” ( К 11954, т-4, с 366). Підкреслював, що гра має виховувати якості майбутнього працівника й громадянина. О.М. Горький вважав гру цінним засобом виховання не тільки фізичного, а й розумового указуючи на її зв`язок із соціальним середовищем, яке оточує дитину. Він говорив. що гра шлях дітей до пізнання світу. в якому вони живуть і який змінюється. Адже для дітей ігри - це їхнє безпосереднє життя, а вчитель за допомогою ігор формує в них риси характеру. Гідні нашої нації.В грі закладено невичерпні можливості для вивчення психології учнів. Та зважаючи навищеприведене рухливі ігри, беруть початок саме з народної фізичної культури,. Яка включає ті види рухливої активності та методи їх, використання, які історично склалися серед певної етнічної спільноти людей з метою адекватного біологічного, психічного. етнічного, естетичного впливу на природний розвиток людини, її пристосування до навколишнього середовища, підготовки до трудової діяльності та військової справи.

Кожен народ, залежності від соціально - економічних умов свого розвитку, психічного складу,географічного положення тощо історично виробляв самобутні види рухливих ігор та розваг, способи їх, використання, які потім склали своєрідні системи тіло виховання.Не є винятком у цьому плані й традиції української системи фізичного виховання, основу якої складає надзвичайно багатий пласт народних рухливих ігор.

Форми проявлення гри дуже різноманітні. Разом із розвитком людського суспільства, вони неперервно вдосконалюються й ускладнюються. Гра - це свідома діяльність, направлена на досягнення умовно поставленої мети.

Складність того, що прийнято називати “грою”,наочніше всього виявляється при знайомстві з різноманітними теоріями,які пояснюють походження й значення гри. Ученими висунуто безліч пропозицій і точок зору. Та всі вони згруповані навколо двох основних положень.Одні стверджують споконвічність незмінність гри і її первинність по відношенню до праці. Другі, навпаки, вважають, що саме праця породжує гру і визначає її розвиток. Шиллер, Гросс, Холл та інші вбачали в грі тільки проявлення вроджених інстинктів, які переслідують визначену біологічну мету. Між грою людини й тварини вони не бачили різниці. Гру й працю вони протиставили один одному.

Дотримуючись теорії “ вільної гри”, вони заперечують необхідність педагогічного втручання в діяльність граючих і в той самий час свідомо культивують ігри, де панує культ сили, і тим самим допомагають виховувати модель у дусі агресії й жорстокості. Г.В.Плєханов першим запропонував думку, що в житті людського суспільства праця старша за гру. Він заперечував тотожність гри тварин і людини. У грі знаходить своє відображення навколишня дійсність, або,іншими словами, матеріальні умови життя людського суспільства. Це відображення є результатом діяльності свідомості, яке притаманне тільки людині.

Майже на всьому протязі життя людина тісно пов'язана з грою, причому в період самого активного формування - в дитячі і юнацькі роки ігрова діяльність займає найбільше місце. Зміст ігор змінюється разом із ростом і розвитком дитини. Якщо на перших етапах ігрова діяльність носить спрощений характер, то пізніше вона значно збагачується як по формі,так і по змісту. Ці зміни визначаються зростаючою роллю свідомості в житті дитини. Виняткова роль належить іграм у становленні та зміцненні
дитячого колективу, адже іграм завжди властиві елементи здорового суперництва, цікавого змагання. Ігрові змагання, як справедливо підкреслював В.О. Сухомлинський, участь дітей спільних дій, взаємної виручки, підтримки, організованості, дисципліни, винахідництва, додержання інтересів колективу. Ігрова діяльність завжди пов'язана з виникненням і розвитком між гравцями певних стосунків. Вона сприяє активному спілкуванню дітей, встановленню контактів. Не в усіх дітей, особливо на перших порах, однаковий нахил до зближення. Одні діти товариські, інші замкнені, сором'язливі. Під час гри вдається включити всіх учнів у колективну діяльність, допомогти зайняти належне місце серед своїх ровесників.

У рухливих іграх є завжди і переможені і переможці.Дуже важливо навчити дітей не хвалитися, коли вони виграють і, навпаки, якщо поразка - не впадати у відчай. Особливо слід добиватися, щоб діти зберігали дружнє ставлення до переможців і до тих,хто програв, причому всі стосунки мають ґрунтуватися на доброзичливості, глибокій повазі до однокласників, товаришів.

За допомогою рухливих ігор розвиваються різноманітні рухові якості,і перш за все швидкість і спритність. Одночасно закріплюються й удосконалюються рухові навички; рухові якості проявляються все повніше й різноманітніше.

Рухові навички формуються гнучкими, пластичними. У зв'язку з вимогами, пред'явленими до людини високо автоматизованою працею, особливо значним є розвиток зорово-рухової координації й поява так званої “ ручной умелости”.

Складні і різноманітні рухи в ігровій діяльності. В них, як правило, можуть бути задіяні всі м'язові групи. Це сприяє гармонійному розвитку опорно-рухового апарату. Умови ігрового змагання вимагають від учасника досить великих фізичних навантажень. Почергова зміна моментів відносно високої інтенсивності з паузами відпочинку й діями, які потребують невеликого напруження, дозволяє гравцям виконувати великий об'єм роботи. Змінний характер навантаження більше всього відповідає віковим особливостям підростаючого організму і тому виявляє сприятливий вплив на удосконалення діяльності функціональних систем кровообігу й дихання.

Гігієнічне значення ігор посилюється можливістю їх, широкого використання в природних умовах. Ігри на лижах,у лісі,в воді і.т.д. - ні з чим незрівнянний засіб загартування й зміцнення здоров”я.

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ РУХЛИВИХ ІГОР

Рухливі ігри слід добирати такі, що виховують у учнів високі морально вольові якості і, зміцнюють здоров”я, сприяють правильному фізичному розвитку та формуванню життєво важливих рухових навичок та вмінь. Недопустимо в процесі гри принижувати людську гідність, допускати грубість.

Таким чином, рухливі ігри відіграють велику роль у вихованні свідомої дисципліни у дітей, яка є неодмінною умовою кожної колективної гри. Організован проведення гри багато в чому залежить від того, як діти засвоїли її правила, що є із проявів свідомої дисципліни.). У процесі ігор у дітей формуються поняття про норми громадської поведінки, а також виховуються певні культурні навички. Однак гра приносить користь тільки тоді, коли вчитель добре обізнаний з педагогічними завданнями (виховним,оздоровчим та освітніми ), які розв'язуються під час гри, з анатомо-фізичними та психологічними особливостями учнів, із методикою проведення ігор, дбає про створення й додержання відповідних санітарних умов.

Більшість рухливих ігор має широкий віковий діапазон : вони доступні дітям різних вікових груп. Найбільша близькість тієї чи іншої гри певному віку зумовлюється ступенем її доступності.

Важлива умова успішності ігрової діяльності - розуміння змісту й правил гри. Пояснення їх можна доповнити показом окремих прийомів і дій. Навчання дітей доцільно починати з простих, некомандних ігор, потім перейти до перехідних і завершити складними - командними. До більш складних ігор слід переходити своєчасно, поки учні не втратили зацікавленості до вивчених раніше. Це допоможе закріпити навички та вміння.

Для вирішення певних задач, поставлених перед грою, необхідно провести підготовку. Перед тим як вибрати певну гру, слід поставити конкретне педагогічне завдання, розв'язанню якого вона сприяє, враховуючи склад учасників, їхні вікові особливості, розвиток і фізичну підготовленість.

При доборі гри треба враховувати форму проведення занять (урок, перерва, свято, тренування), а також, що дуже важливо, дотримуватись відомого в педагогіці правила поступового переходу від легкого до складного. Для цього, щоб визначити ступінь складності тієї чи іншої гри, враховується кількість елементів, які входять до її складу (біг, стрибки, метання тощо). Ігри, які складаються з меншої кількості елементів і в яких немає розподілу на команди, вважаються легшими. Добір гри залежить і від місця проведення. У невеличкому, вузькому залі або коридорі можна проводити ігри із шикуванням у колони і шеренги, а також ті, в яких гравці беруть участь по черзі. У великому залі або на майданчику - ігри великої рухливості з бігом врозтіч, із метанням великих і малих м'ячів, з елементами спортивних ігор тощо.

При доборі гри слід пам'ятати про наявність спеціального інвентарю. Якщо гравці стоять і чекають довго в чергах на необхідний інвентар, вони втрачають інтерес до гри, що призводить до порушення дисципліни.

Таким чином, ефективність проведення гри залежить від адекватності вирішення таких організаційних чинників:

вміння дохідливо й цікаво пояснити гру;

розміщення гравців під час її проведення;

визначення ведучих;

розподіл на команди;

визначення помічників та суддів;

керівництва процесом гри;

дозування навантаження в грі;

закінчення гри;

Перед поясненням учнів слід розмістити у вихідне положення, із якого вони будуть розпочинати гру.

Пояснюючи, вчитель повідомляє назву гри, її мету і хід, розповідає про роль кожного гравця, його місце.

При поясненні і проведенні гри вчитель має стояти в такому місці, з якого всі гравці могли б його добре бачити й чути. Для кращого засвоєння гри розповідь можна супроводжувати показом окремих складних рухів. Особливу увагу гравців треба звернути на правила гри. І якщо ця гра проводиться вперше,учитель перевіряє, чи всі гравці розуміють її правила. Існує кілька способів визначення ведучого, а застосовують їх залежно від умов занять,характеру гри та кількості гравців. Учитель може призначити ведучим одного з гравців на свій розсуд, коротко обґрунтувавши свій вибір.

Ведучого також можуть обрати самі гравці. Однак для цього необхідно, щоб вони добре знали один одного, інакше їхній вибір не завжди буде вдалим.

Можна призначити ведучого за результатами попередніх ігор. Цей вибір стимулює учнів добиватися кращих результатів. Часто застосовують жеребкування у вигляді лічби. Ролі ведучого можуть бути різноманітні і сприяти формуванню організаторських навичок та активності. У командних іграх та естафетах змагаються між собою дві і більше команд,а розподіл гравців на команди може здійснюватися вчителем одним із наступних способів:

за допомогою розрахунків;

фігурним маршируванням;

за вказівкою керівника;

за вибором капітанів, які по черзі добирають собі гравців;

Усі способи розподілу на команди треба запроваджувати відповідно до характеру й умов проведення гри, а також складу гравців. У складних іграх із великою кількістю гравців необхідно залучати суддів - помічників, вони лічать очки або час, спостерігають за порядком і станом місця для гри.

Помічники й судді призначаються з учнів, звільнених за станом здоров`я від виконання фізичних вправ середньої та великої інтенсивності, для яких фізичне навантаження чиєї гри протипоказане. Якщо таких учнів немає, то помічників та суддів призначають із числа гравців.

Керівництво грою, безперечно, найважчий і водночас вирішальний момент у роботі педагога, бо тільки це може забезпечити досягнення запланованого педагогічного результату. Керівництво грою включає декілька обов'язкових елементів:

спостереження за діями учнів, гравців;

усунення помилок;

показ правильних і колективних прийомів;

припинення проявів індивідуалізму, грубого ставлення до гравців;

регулювання навантажень;

стимулювання необхідного рівня змагальної активності протягом усієї гри;

Спрямовуючи ігрову діяльність, вчитель допомагає вибрати спосіб вирішення ігрової задачі, добиваючись активності, самостійності і творчої ініціативи гравців. В окремих випадках він може включитися в гру сам, демонструючи як краще діяти в тому чи іншому випадку.

Важливо своєчасно виправляти помилки. Краще це робити під час спеціальної перерви, а ( гравці в цей час залишатися на своїх місцях) .Пояснювати помилку потрібно стисло, демонструючи правильні дії.Коли цих прийомів недостатньо, застосовують спеціальні вправи, окремо аналізують ту чи іншу ситуацію і пояснюють спеціальні дії.

Відповідальним моментом у керівництві рухливими іграми є дозування фізичного навантаження, визначення якого є складнішим, ніж у фізичних вправах, не пов'язаних з ігровими діями. Ігрова діяльність своєю емоційністю захоплює дітей і вони не відчувають втоми. Щоб уникнути перевтомлення учнів, необхідно своєчасно припинити гру або змінити її інтенсивність і характер навантаження.

Регулюючи фізичне навантаження в грі, вчитель може використовувати різноманітні прийоми: зменшувати або збільшувати час, відведений на гру; змінювати кількість повторень гри, розміри майданчика і довжину дистанції, яку пробігають гравці ; корегувати вагу і кількість предметів, ускладнювати чи спрощувати правила гри й перешкоди, вводити короткочасні паузи для відпочинку або уточнення чи аналізу помилок.

Закінчення гри має бути своєчасним (коли гравці отримали достатнє фізичне й емоційне навантаження). Передчасне або раптове закінчення гри викликає незадоволення в учнів. Щоб уникнути цього, педагог повинен укластися в час, відведений для гри.

Після закінчення гри необхідно підбити підсумки. При повідомленні результатів слід вказати командам і окремим гравцям на допущені помилки та негативні й позитивні моменти в їхній поведінці. Бажано відзначити кращих ведучих, капітанів, суддів.

Як уже зазначалося, рухливі ігри використовуються для розв`язання освітніх, виховних та оздоровчих завдань у відповідності з вимогами програми.

Залежно від завдань і характеру гри, її фізичного та емоційного навантаження, складу учнів вона може бути включена в усі частини тренування. Підготовча частина - ігри невеликої рухливості й складності, які сприяють зосередженості уваги учнів. Найхарактернішими видами рухів для цих ігор є ходьба, біг із нескладними додатковими вправами.

Основна частина - ігри з бігом на швидкість, із подоланням перешкод, метанням, стрибками та іншими видами рухів, які потребують великої рухливості. Ігри в основній частині повинні сприяти вивченню й удосконаленню техніки виконання тих чи інших рухів.

Заключна частина - ігри незначної та середньої рухливості з простими рухами, правилами та організацією. Вони повинні сприяти активному відпочинку після інтенсивного навантаження в основній частині й завершенню його з добрим настроєм.

Усебічного виховання і гармонійного розвитку учнів можна досягнути тільки в процесі багаторічного, систематичного і правильно організованого навчання рухливими іграми.

Ігри на місцевості належать до рухливих, разом із тим вони відрізняються від них як змістом, так і завданнями, які вирішують, а також умовами, методикою проведення. Вони відбуваються в найрізноманітніших місцях на пересічній місцевості, в лісі і.т.д. Майже всі ігри, які проводяться на місцевості, передбачають наявність у дітей певної підготовки, знань і навичок.

Серед дітей ігри на місцевості користуються великою популярністю, викликають у них задоволення і, крім того, дуже корисно впливають на їх загальний розвиток, розвиваючи ініціативу, вміння спритно пересуватись, добре маскуватись, правильно орієнтуватися в різноманітних ігрових ситуаціях, долати певні перешкоди, пов'язані з використанням умов і завдань гри тощо.

Ігри на місцевості передбачають змагання, виборювання командної першості. Діти беруть активну участь у змаганні за оволодіння прапором або пакетом. Під час цих ігор вони швидко рахуються, стрибають, роблять перебіжки, переповзають. Інші ігри більш спокійніші. До них, наприклад, можна віднести пристосування до місцевості, перехід до наперед визначеного маршруту з допомогою компаса та ін. Кожну гру на місцевості треба підготувати заздалегідь, для чого в перші дні перебування в оздоров ниці дітей необхідно їх ознайомити з околицями, заборонені місця в лісі, біля водоймищ або в районі городів, садів, ріллі тощо. З цією метою варто провести декілька прогулянок або походів.

Напередодні гри її керівник (тренер) повинен провести докладну розвідку місцевості, намітити вихідні пункти груп ( команд ), передбачити місця збору.

Після цього треба намітити склад команд, проаналізувати з усіма гравцями правила й умови гри, тобто способи пересування, маскування, орієнтування по карті, способи розвідки, користування компасом.

Тренер або декілька тренерів повинні підготувати суддів - посередників, які б добре знали хід гри, її завдання, уміли завжди оцінити й знайти правильний вихід із будь-якого становища. Бажано, щоб судді - посередники самі не брали участь в грі, а тільки стежили за дотриманням правил і дисципліни гравцями і разом із тренером визначили перемогу тієї чи іншої команди. Судді - посередники повинні мати нарукавну пов`язку або інший знак, який виділяв би їх серед гравців. Кожна гра на місцевості повинна розпочинатись й закінчуватись за заздалегідь визначеними сигналами.Після закінчення гри тренер разом з усіма гравцями повинен проаналізувати їх хід, визначити переможців (групи або команди), окремих гравців, які особливо успішно виконували завдання. та суддів - посередників, які успішно справилися зі своїми обов`язками, а також сказати про тих, хто отримав зауваження.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Білєєва Л.В «Рухливі ігри» - Підручник для інститутів фізичної культури. 4-е перероблене і доповнене видання. М. «фіз-ра і спорт» 1974 р.

2. Гуровіч Л.І., Люкшинов Н.М. «Спортивные и подвижные игры».

3. Демчишин А., Мозола Р. “Рухливі ігри”. К - рад школа 1985р.

4. Крюкова В.С. “Книга учителя физической культуры”. М - “Ф-ра і спорт” 1973р.

5. Методика і практика проведення ігор, які сприяють розвитку фізичних якостей.