Державне регулювання розвитку соціального інституту сім’ї в Україні

- подальшому аналізі й вирішенні наукових і практичних проблем державного регулювання розвитку соціального інституту сім'ї;

- удосконаленні, подальшій розробці та експертизі нормативно-правових актів з питань державної сімейної політики, виробленні програмних документів забезпечення розвитку сім'ї, оптимізації організаційно-функціональної структури органів влади;

- розробці навчальних програм підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців.

Запропоновані автором положення та результати дослідження, зокрема аналізу факторів впливу на розвиток сім'ї як соціального інституту, нормативно-правової бази у сфері державної сімейної політики, шляхи її удосконалення, використані під час розроблення проекту Концепції Державної програми підтримки сім'ї у 2006-2010 роках, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 травня 2006 р. № 259-р (довідка від 15 серпня 2006 року № 4.1/8118). Положення дисертаційної роботи щодо визначення цілей, пріоритетних напрямів, завдань та заходів реалізації державної сімейної політики, у тому числі на регіональному рівні, теоретичне обґрунтування основних механізмів здійснення соціальної політики, спрямованої на регулювання сімейно-шлюбних відносин, використано в навчальних посібниках: “Концептуальні засади державної політики в соціогуманітарній сфері на регіональному рівні: експертні матеріали”, схвалено Вченою радою Національної академії державного управління при Президентові України від 27 березня 2008 року, протокол № 44/3-14 (акт про впровадження від 4 листопада 2008 р.) та “Управління соціальним і гуманітарним розвитком”, схвалено Вченою радою Національної академії державного управління при Президентові України від 25 вересня 2008 року, протокол № 149/9-13 (акт про впровадження від 4 листопада 2008 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою. Висновки і результати сформульовані й отримані автором особисто. У процесі одержання наукових результатів не використовувалися ідеї або розробки інших дослідників, у співавторстві з якими були опубліковані окремі наукові праці.

Міжнаціональне порівняння реалізації сімейної політики європейських країн дало змогу, з одного боку, визначити загальні підходи до формування політики стосовно сім'ї, з другого - виокремити значну кількість стратегій регулювання розвитку сім'ї, кожна з яких, незважаючи на відсутність самодостатності, підтверджує важливість урахування інтересів і потреб сім'ї при формуванні державної політики в цілому. Доведено, що Україна, базуючись на загальновизнаних міжнародних принципах, має створити власну модель державного регулювання розвитку соціального інституту сім'ї, яка б включала комплекс взаємопов'язаних заходів, спрямованих на забезпечення оптимального розвитку цього інституту. При цьому обґрунтовано також доцільність використання окремих інструментів європейської сімейної політики.

У висновках до першого розділу підкреслено відсутність комплексного дослідження проблеми державного регулювання розвитку сім'ї в Україні, виокремлено спектр питань, які залишилися відкритими у вітчизняній науці, що виступило основою для визначення напрямів подальших досліджень державного регулювання розвитку соціального інституту сім'ї у даній дисертаційній роботі.

У другому розділі - “Інститут сім'ї на сучасному етапі розвитку та реалізація державної сімейної політики в Україні” - здійснено аналіз сучасного стану функціонування української сім'ї, з'ясовано основні суперечності та фактори впливу на її розвиток; виявлено проблеми формування системи державного регулювання процесів сімейних трансформацій в Україні, основні недоліки нормативно-правового та організаційно-функціонального забезпечення регулюючої діяльності з питань сім'ї.

У сучасних умовах процес функціонування та розвитку соціального інституту сім'ї в українському суспільстві супроводжується низкою явищ, які мають суперечливий характер, що виражається, з одного боку, у підвищенні рівня індивідуальної свободи та можливостей вибору будь-яких моделей сімейної поведінки, з другого - у негативних трансформаціях структури сім'ї, розширенні діапазону сімей, неспроможних виконувати соціальні (стосовно суспільства) та індивідуальні (стосовно окремої особистості) функції. Зокрема, аналіз процесів функціонування сім'ї демонструє існування низки протиріч між індивідуальними потребами в подружньому партнерстві, самореалізації у дітях та можливостями реалізації цих потреб. Відзначається низький рівень відповідальності особи за свою сім'ю, утримання та виховання дітей, що спричиняє поширення соціально небезпечних явищ (насильства в сім'ї, соціального сирітства, бездоглядності дітей тощо).

Аналіз результатів спеціальних досліджень вітчизняних і зарубіжних фахівців показав, що суперечливий характер сімейних трансформацій, спричинений низкою факторів, які зумовлені утвердженням постіндустріального суспільства, особливостями соціально-економічного розвитку країни, внутрішньосімейними умовами, породженими саморозвитком сім'ї.

Наявність таких суперечностей і проблем розвитку сім'ї виступає вагомою підставою для здійснення цілеспрямованого державного впливу на процеси її функціонування, а соціально-економічні й соціально-психологічні чинники, що спричиняють ці проблеми, вимагають вироблення адекватних механізмів протидії, формування цілісної системи заходів державної сімейної політики.

Водночас проведений аналіз вітчизняних нормативно-правових актів та фактологічного матеріалу продемонстрував, що, незважаючи на накопичений досвід, наявність позитивної практики реалізації державної сімейної політики, сформований арсенал засобів впливу на сімейну поведінку, який продовжує удосконалюватися, спостерігається критична недостатність системності, наукового обґрунтування державного регулювання розвитку сім'ї в Україні.

Обґрунтовано, що державна сімейна політика являє собою сукупність відокремлених, неузгоджених між собою заходів, спрямованих на досягнення цілей певних складових соціальної політики, та за змістом є політикою переважно подолання негативних наслідків функціонування сім'ї, підтримки соціально уразливих категорій сімей, вирішення поточних проблем їх життєдіяльності. Доведено недосконалість механізмів державного впливу на процеси розвитку сім'ї, що виражається у невідповідності методів та інструментів впливу особливостям цих процесів, їх неузгодженості між собою, отриманні результатів, прямо протилежних суспільно необхідним.

Виявлено низку проблем організаційно-функціонального забезпечення державного регулювання розвитку соціального інституту сім'ї в Україні, що виражається в недосконалості нормативно-правової бази щодо визначення та чіткого розмежування завдань, функцій і повноважень системи органів державної влади; недостатності застосування координуючих інструментів реалізації державної сімейної політики на всіх управлінських рівнях; недосконалості механізму взаємодії з інститутами громадянського суспільства тощо.

У висновках до другого розділу наголошено на необхідності формування цілісної системи державного регулювання розвитку соціального інституту сім'ї в Україні, що передбачає, зокрема, перегляд змісту державної сімейної політики, посилення засобів впливу держави на процеси змін сімейної поведінки населення, удосконалення нормативно-правової бази, оптимізацію організаційно-функціональної структури державного регулювання розвитку сім'ї.

У третьому розділі - “Основні напрями удосконалення державного регулювання розвитку соціального інституту сім'ї в Україні” - визначено комплекс механізмів державного регулювання розвитку соціального інституту сім'ї, розкрито та теоретично обґрунтовано їх сутність та зміст, окреслено пріоритетні напрями їх удосконалення в сучасних умовах.

На підставі загальних теоретико-методологічних засад державного управління та регулювання визначено основні механізми державного регулювання розвитку сім'ї залежно від природи факторів та способів впливу на діяльність суб'єктів регулювання і сімейну поведінку населення. Такими механізмами виступають: політичний (вироблена та законодавчо закріплена державна сімейна політика, а також узгоджені з її цілями основні напрями соціально-економічної політики в цілому), організаційний (сукупність конкретних організаційних елементів, покликаних організовувати процес регулювання розвитку сім'ї відповідно до цілей, завдань сімейної політики, забезпечити діяльність та взаємодію її суб'єктів), правовий (сукупність правових норм, що покликані здійснювати регулювання сімейних правовідносин, відносин сім'ї та інших інститутів, нормативне визначення компетенції суб'єктів регулювання, зв'язків між ними), соціально-економічний (система методів, засобів та інструментів, за допомогою яких забезпечується створення економічних передумов для вибору особою способу сімейного життя), мотиваційний (набір мотивоутворюючих важелів, під впливом яких виникають потреби особи, сім'ї у виборі суспільно бажаних зразків сімейної поведінки), соціально-психологічний (система методів та інструментів, що забезпечують вирішення внутрішньосімейних проблем, задоволення потреб особи, сім'ї в соціальних послугах), медико-соціальний (сукупність засобів, спрямованих на охорону репродуктивного здоров'я, материнства та дитинства).

Спираючись на визначену в науковій літературі сукупність усіх можливих інструментів політики держави та враховуючи практику їх використання у сімейній політиці, сформовано систему інструментів державного впливу на сімейну поведінку, які класифіковано за змістом (видом) методів впливу, та на основі цього запропоновано набір засобів тих механізмів регулювання, які виступають способами безпосереднього впливу на фактори, що визначають зміни сімейної поведінки.

При цьому взаємозалежність та взаємообумовленість факторів, від яких залежить оптимальний розвиток сім'ї, об'єктивно зумовлюють необхідність комплексності та системності застосування всіх видів механізмів державного регулювання цих процесів, що наочно зображено на рис. 1. Саме застосування такого підходу забезпечить досягнення бажаних результатів, виступить необхідною умовою реалізації дієвої державної сімейної політики.

З огляду на недосконалість наявних способів впливу на процеси розвитку сім'ї в Україні визначено та обґрунтовано основні напрями й заходи посилення механізмів державного регулювання розвитку соціального інституту сім'ї. Передусім, доведено необхідність зміни змісту та чіткого законодавчого закріплення державної сімейної політики шляхом розробки й прийняття спеціального законодавчого акта про основні її засади, а також загальнодержавної програми забезпечення розвитку сім'ї на довгостроковий період, відповідних регіональних і місцевих програм, здійснення поточних заходів їх виконання.

Запропоновано пріоритетні напрями вдосконалення системи засобів впливу на ті фактори та чинники, від яких залежать зміни сімейної поведінки. Серед них: посилення сімейної та батьківської відповідальності, удосконалення системи санкцій за невиконання сімейних обов'язків та порушення прав інших членів сім'ї, оптимізація процедури їх застосування; посилення системи гарантій зайнятості осіб із сімейними обов'язками, розширення можливостей самозайнятості; посилення ринкових механізмів регулювання доходів сім'ї; реформування системи фінансових трансферів сім'ям, запровадження щомісячних виплат на дітей з урахуванням складу та розміру сім'ї; розвиток мережі закладів та служб, які забезпечують догляд за дітьми на гнучкій основі та з урахуванням потреб дітей різного віку, створення системи стимулів для надання таких послуг окремими особами й закладами приватних форм власності, удосконалення системи контролю за якістю таких послуг. Вироблено пропозиції щодо внесення відповідних змін до законодавства України.

Обґрунтовано, що удосконалення системи державного регулювання розвитку соціального інституту сім'ї передбачає також необхідність оптимізації його організаційно-функціональної структури. Для цього запропоновано на законодавчому рівні здійснити чітке визначення завдань і функцій органів регулювання всіх рівнів, зокрема спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань сімейної політики та його територіальних підрозділів; здійснити його реорганізацію і одночасно забезпечити розвиток закладів надання послуг на місцевому рівні; запровадити дієві координуючі інструменти реалізації сімейної політики на всіх управлінських рівнях; забезпечити удосконалення механізмів взаємодії інститутів державного управління та громадянського суспільства.

У висновках до третього розділу узагальнено результати наукового пошуку щодо розробки комплексу механізмів державного регулювання розвитку соціального інституту сім'ї в Україні.

Рис. 1. Комплекс механізмів державного регулювання розвитку соціального інституту сім'ї.

Висновки

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукового завдання, яке полягає в дослідженні системи державного регулювання розвитку соціального інституту сім'ї в Україні та розробці на цій основі комплексу механізмів державного впливу на процеси сімейних трансформацій. Отримані наукові результати підтвердили гіпотезу, покладену в основу дослідження, а реалізована мета й виконані завдання дозволяють сформулювати такі висновки та практичні рекомендації:

1. На основі аналізу вітчизняної та зарубіжної наукової літератури встановлено, що дослідження проблеми державного регулювання розвитку інституту сім'ї є вкрай недостатніми. В основних наукових розробках відсутнє визначення сутності сім'ї в контексті теорії та практики державного управління, подаються лише окремі пропозиції щодо зміцнення сім'ї, стабілізації сімейних відносин. Наукові праці, присвячені розгляду питань державної сімейної політики не акцентують увагу на формуванні цілісної системи державного регулювання процесів сімейних змін, основних його механізмів, мають загальний характер, характеризуються відсутністю системності розгляду досліджуваної проблеми.

Досягнення вчених у теоретичних і практичних питаннях функціонування й розвитку сім'ї, державного управління та регулювання суспільних процесів уможливили окреслення сутності сім'ї як об'єкта державного регулювання, визначення таких похідних понять, як “розвиток соціального інституту сім'ї”, “державне регулювання розвитку соціального інституту сім'ї”, “механізми державного регулювання розвитку соціального інституту сім'ї”. Зокрема, категорія сім'ї розглядається як історично сформована, відносно стала система зразків, моделей сімейної поведінки людей, що склалася для задоволення важливих соціальних потреб суспільства. Поняття розвитку соціального інституту сім'ї визначено як процес, у ході якого відбуваються незворотні закономірні зміни моделей сімейної поведінки людей, у результаті чого виникають, трансформуються чи зникають функції сім'ї, змінюється сімейна структура.

За такого підходу регулюючий вплив держави має спрямовуватися на впорядкування процесів сімейних змін із дотриманням правильного співвідношення принципів регулювання й саморегулювання. Обґрунтовано, що державне регулювання розвитку соціального інституту сім'ї слід розглядати як цілеспрямований систематичний вплив з боку держави на суспільні відносини та соціальні інститути, від яких залежить оптимальне функціонування та розвиток сім'ї, з метою максимального задоволення потреб особи, родини та суспільства в цілому. Формування його системи передбачає визначення цілей, завдань, напрямів та механізмів здійснення, які зумовлюються особливостями функціонування сім'ї й концентруються у формі державної сімейної політики. При цьому механізмами державного регулювання розвитку сім'ї виступає сукупність способів впливу на діяльність суб'єктів регулювання та фактори й чинники, від яких залежать зміни моделей, зразків сімейної поведінки.

2. З'ясовано, що, незважаючи на досягнутий країнами Європейського Союзу консенсус у принципових підходах до формування сімейної політики, існують суттєві відмінності щодо її реалізації в окремих країнах. Виокремлено значну кількість стратегій забезпечення розвитку сім'ї, які визначаються ставленням урядів до демографічних і сімейних проблем, фінансовими можливостями окремих країн. При цьому доведено відсутність самодостатності існуючих стратегій у контексті забезпечення оптимальних умов для розвитку сім'ї як соціального інституту, що зумовлює доцільність інтегрованого підходу до вироблення сімейної політики, необхідність формування власної національної моделі державного регулювання розвитку сім'ї з урахуванням тенденцій та особливостей політичного, соціально-економічного та культурного розвитку України. Водночас доречним є використання у вітчизняній практиці окремих інструментів європейської сімейної політики, які продемонстрували свою ефективність та результативність: ринкові важелі впливу (податки, кредити), гнучкі режими праці осіб із сімейними обов'язками, поєднання універсальних та адресних видів державної допомоги, розвинена система соціально-побутового обслуговування сім'ї тощо.

3. На основі аналізу сучасного стану функціонування соціального інституту сім'ї встановлено, що в Україні процес його розвитку характеризується наявністю деструктивних явищ та проблем, серед яких слід назвати: низький рівень задоволення індивідуальних інтересів і потреб, пов'язаних зі створенням та функціонуванням сім'ї; невідповідність репродуктивних потреб сімей потребам суспільства в простому відтворенні населення; наявність протиріччя між рівнем індивідуальної свободи вибору будь-якого типу сімейних і приватних відносин з рівнем відповідальності за свою поведінку; існування широкого діапазону сімей, неспроможних виконувати соціальні функції тощо.

Доведено, що наявність таких суперечностей й проблем функціонування й розвитку сім'ї спричинена трьома групами факторів, які зумовлені:

- утвердженням постіндустріального суспільства: пошук ґендерної рівності, включення жінок в освітньо-професійну діяльність, зростання їх економічної незалежності, постійне підвищення життєвих стандартів, відокремлення сімейної та трудової діяльності, лібералізація соціальних норм сімейної поведінки тощо;

- особливостями соціально-економічного розвитку певної країни: в Україні ними виступають, насамперед, матеріально-побутова невлаштованість молодих людей, низький рівень матеріального добробуту родини, високий рівень бідності сімей з дітьми, яка набуває “спадкового” характеру;

- внутрішньосімейними умовами, які породжуються саморозвитком сім'ї: серед них, передусім, суперечливий характер подружніх та батьківських відносин, низький рівень ґендерної, етико-психологічної культури спілкування в сім'ї, психолого-педагогічної культури та відповідальності батьків.

4. Проведений аналіз стану та проблем державного регулювання розвитку сім'ї в Україні дає підстави стверджувати, що, незважаючи на певні здобутки реалізації сімейної політики, практика засвідчує наявність недоліків здійснення державного впливу на процеси розвитку сім'ї.

Насамперед, існують значні прогалини нормативно-правового поля реалізації сімейної політики в цілому та державної підтримки сім'ї в окремих сферах її життєдіяльності зокрема. Основні серед них:

- відсутність законодавчого закріплення основних засад державного впливу на процеси сімейних змін, що зумовлює недостатність системності та послідовності дій державних органів у цьому напрямі державно-регулюючої діяльності, підміну програм сімейної політики заходами соціального характеру, спрямованими на підтримку уразливих категорій сімей, неузгодженість методів та інструментів регулюючого впливу між собою;

- ліберальність норм сімейного права в частині подружньої та батьківської відповідальності, що зумовлює загострення проблем жорстокості та насильства в сім'ї, соціального сирітства, бездоглядності дітей;

- недостатня правова урегульованість питань зайнятості осіб із сімейними обов'язками, що виражається у неврахуванні ґендерної компоненти, звуженості можливостей зручних умов та режимів праці; відсутність законодавчих передумов для розвитку системи служб догляду за малолітніми дітьми, що у цілому ускладнює процес поєднання сімейного життя і трудової діяльності людини;

- недосконалість системи матеріально-фінансової підтримки сім'ї, яка не забезпечує як вирішення проблеми бідності сімей з дітьми, так і стимулювання бажаних моделей сімейної поведінки;

- суперечливий характер законодавчих актів, спрямованих на регулювання соціальної роботи з сім'ями та розвиток інфраструктури послуг, що перешкоджає задоволенню потреб особи, пов'язаних зі створенням сім'ї тощо.

У свою чергу, недосконала нормативно-правова база зумовила проблеми організаційно-функціонального забезпечення державного регулювання розвитку сім'ї, що виражається у відсутності чіткого визначення та розмежування завдань, функцій і повноважень системи органів державної влади, на які покладається справляння впливу на процеси розвитку сім'ї, їх взаємодії на всіх управлінських рівнях; недосконалості структури спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань сімейної політики та його територіальних підрозділів; відсутності механізмів державного стимулювання та підтримки громадських ініціатив, залучення об'єднань громадян до формування і реалізації сімейної політики тощо.

5. На основі існуючих у науковому обігу теоретичних підходів до формування механізмів державного управління визначено основні механізми державного регулювання розвитку інституту сім'ї залежно від природи способів та факторів впливу на діяльність суб'єктів регулювання і сімейну поведінку населення, розкрито й обґрунтовано їх зміст. Ними виступають політичний, правовий, організаційний, соціально-економічний, мотиваційний, соціально-психологічний, медико-соціальний механізми державного регулювання розвитку сім'ї. Спираючись на визначену в науковій літературі сукупність усіх можливих інструментів політики держави та враховуючи практику їх використання у сімейній політиці, визначено набір засобів, важелів, інструментів для кожного з механізмів впливу на сімейну поведінку. Доведено необхідність комплексності та системності застосування всіх видів механізмів державного регулювання розвитку сім'ї. Обґрунтовано, що саме такий підхід забезпечить їх дієвість, ефективність та результативність, максимальне досягнення поставлених цілей.

6. Визначено та обґрунтовано пріоритетні напрями удосконалення механізмів державного впливу на сімейну поведінку населення в Україні, серед яких:

- зміна змісту та чітке законодавче закріплення державної сімейної політики, переорієнтація політики патерналізму та соціального забезпечення на політику створення умов для оптимального розвитку сім'ї як соціального інституту;

- оптимізація організаційно-функціональної структури державного регулювання розвитку інституту сім'ї шляхом законодавчого визначення завдань і функцій органів управління всіх рівнів, удосконалення структури спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань сімейної політики, поліпшення діяльності міжвідомчих структур, організації виконання їх рішень тощо;

- посилення правових засобів впливу на сімейну поведінку шляхом удосконалення та узгодження між собою системи санкцій сімейної, адміністративної та інших видів відповідальності;

- удосконалення механізму регулювання зайнятості осіб із сімейними обов'язками шляхом посилення гарантій зручних умов та гнучких режимів праці, розширення можливостей самозайнятості;

- поліпшення системи економічних важелів впливу на сімейну поведінку шляхом поглиблення диференційованого підходу до визначення розмірів податкових пільг, розширення підстав надання податкових кредитів; реформування системи фінансових трансферів сім'ям з дітьми; розширення діапазону та механізмів цільового кредитування на споживчі цілі сімей;

- розвиток мережі закладів та служб, які забезпечують догляд за дітьми, на гнучкій основі та з урахуванням потреб дітей різного віку, створення системи стимулів для надання таких послуг окремими особами й закладами приватних форм власності, удосконалення системи контролю за якістю таких послуг;

- удосконалення системи профілактичної роботи з питань збереження репродуктивного здоров'я, запобігання негативним наслідкам невпорядкованих статевих відносин шляхом розвитку мережі центрів та кабінетів планування сім'ї, застосування у їх практиці ефективних соціальних технологій.

Результати дисертаційного дослідження дають підстави запропонувати органам державної влади рекомендації щодо вдосконалення державного регулювання розвитку соціального інституту сім'ї:

- забезпечити розробку та прийняття Закону України “Про основні засади державної сімейної політики”, Загальнодержавної програми забезпечення розвитку сім'ї в Україні;

- прискорити прийняття Трудового кодексу України, посиливши правові гарантії особам із сімейними обов'язками;

- внести зміни до законодавства в частині посилення подружньої та батьківської відповідальності; розвитку служби догляду за малолітніми дітьми; удосконалення системи економічних важелів регулювання сімейної поведінки; розширення можливостей самозайнятості; надання соціальних послуг сім'ям, їх соціального обслуговування; здійснення профілактичної роботи з питань репродуктивного здоров'я тощо;

- конкретизувати повноваження спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань сімейної політики, які стосуються безпосереднього впливу на процеси розвитку сім'ї, здійснити його реорганізацію, утворивши у його складі самостійний структурний підрозділ з питань сім'ї, що забезпечить ефективне виконання завдань сімейної політики.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Мельничук Л. Нормативно-правові основи регулювання розвитку соціального інституту сім'ї: стан, проблеми та шляхи удосконалення / Л. Мельничук // Зб. наук. пр. НАДУ - К. : НАДУ, 2006. - Вип. 2. - С. 335-347.

2. Мельничук Л. Теоретико-методологічні основи дослідження державного регулювання розвитку соціального інституту сім'ї в Україні / Л. Мельничук // Вісн. НАДУ. - 2007. - № 3. - С. 311-319.

3. Мельничук Л. М. Європейський досвід реалізації сімейної політики / Л. М. Мельничук // Університетські наукові записки : часоп. Хмельниц. ун-ту управління та права. - 2007. - № 4 (24). - С. 432-437.

4. Мельничук Л. М. Соціальний інститут сім'ї як об'єкт державного регулювання / Л. М. Мельничук // Теорія та практика державного управління : зб. наук. пр. - Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2007. - Вип. 2 (17). - С. 290-297.

5. Мельничук Л. М. Нормативно-правові засади реалізації сімейної політики: регіональний аспект / Л. М. Мельничук // Ефективність державного управління : зб. наук. пр. - Л. : ЛРІДУ НАДУ, 2007. - Вип. 12. - С. 130-137.

6. Мельничук Л. М. Проблеми формування інституційного механізму державного регулювання розвитку інституту сім'ї в Україні [Електронний ресурс] / Л. М. Мельничук // Державне будівництво : електрон. зб. наук. пр. - 2008. - № 2. - Режим доступу : http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/n_2_2008/ index.html

7. Мельничук Л. М. Механізми державного регулювання розвитку інституту сім'ї: види та напрями їх удосконалення / Л. М. Мельничук // Економіка та держава. - 2008. - № 12. - С. 109-112.

8. Мельничук Л. Актуальні проблеми державного регулювання розвитку інституту сім'ї в Україні / Л. Мельничук // Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні : матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, Київ, 31 трав. 2006 р. : у 2 т. / за заг. ред. О. Ю. Оболенського, В. М. Князєва. - К. : Вид-во НАДУ, 2006. - Т. 2. - С. 351-353.

9. Мельничук Л. М. Проблеми державного регулювання соціального інституту сім'ї на засадах паритетної демократії / Л. М. Мельничук // Демократичні стандарти професійного навчання та діяльності публічних службовців: теорія та практика : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (22 берез. 2007 р.) : у 2 ч. - Л. : ЛРІДУ НАДУ, 2007. - Ч. 2. - С. 80-82.