Ставлення матері до дитини як фактор виникнення психосоматичних захворювань у дітей дошкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

Ставлення матері до дитини як фактор виникнення психосоматичних захворювань у дітей дошкільного віку

Олена Праченко

кандидат психологічних наук,

старший викладач кафедри психосоматики та психологічної реабілітації

Тетяна Ханецька

кандидат психологічних наук, доцент, доцент кафедри психосоматики та психологічної реабілітації

Анотація

У статті здійснено теоретичний аналіз основних підходів вивчення психосоматичних розладів у дітей, розглянуто фактори, що їх детермінують; проведено емпіричне дослідження особливостей впливу материнського ставлення на виникнення психосоматичних захворювань у дитини. В умовах сучасності одним із актуальних питань постає проблема збільшення частоти виникнення психосоматичних захворювань у дітей дошкільного віку. На нашу думку, це пов'язано, по-перше, з біологічними, а по-друге, з соціальними факторами, які виступають детермінантами психологічної напруженості всього суспільства. Більшість сімей відчувають напруженість в матеріальному забезпеченні, поляризацію доходів, все частіше спостерігається відсутність впевненості у завтрашньому дні та у майбутньому загалом. У свою чергу, це призводить до зростання тривожності й дратівливості. Особистість відчуває напруженість, спустошеність, безвихідь. Довготривалість таких станів та відчуттів цілеспрямовано впливає на її взаємостосунки з близькими оточуючими, зокрема з дітьми. І, як наслідок, може призводити до виникнення та зростання психосоматичних захворювань у дорослого та дитячого населення. Психосоматичні захворювання у дітей виникають у результаті неблагополучних сімейно-побутових відносин, порушення дитячо-батьківських стосунків, дефіциту уваги до дітей, відсутності контролю за їх поведінкою, надмірної зайнятості батьків та частих розлучень тощо. Неадекватне ставлення батьків до дитини, зокрема матері, може спричинити виникнення психосоматичного захворювання у неї. Метою представленої статті було дослідження особливостей впливу материнського ставлення на виникнення психосоматичного захворювання у дітей дошкільного віку. Отримані результати показали, що матері дітей, що часто хворіють, схильні до авторитарних симбіотичних відносин з дитиною. Тобто, вони намагаються бути ближче до дитини, проте, формально задовольняють будь- які потреби та забаганки. До того ж вони цілковито впевнені у своїх діях і ніколи не беруть відповідальність за невдачі. Матері ж здорових дітей, навпаки, при забезпеченні базових потреб дитини (у безпеці, комфорті та визнанні) схильні до певного дистанціювання по відношенню до дитини, тим самим надаючи їй більше простору для усвідомлення та реалізації своїх потреб.

Ключові слова: психосоматичні захворювання, материнська депривація, стосунки матері та дитини, патологія, батьківські відносини, дистанціювання, симбіоз. психосоматичний материнський ставлення

Olena Prachenko

PhD in Psychology, Lecturer

of the Departmentof Psychosomatics and Psychological Rehabilitation, National Pedagogical DrahomanovUniversity Kyiv, Ukraine,

Tetiana Khanetska

PhD in Psychology, Associate Professor,

Associate Professor of the Department of Psychosomatics and Psychological Rehabilitation National Pedagogical Dragomanov University Kyiv, Ukraine,

THE ATTITUDE OF THE MOTHER TOWARDS THE CHILD AS A FACTOR IN THE OCCURRENCE OF PSYCHOSOMATIC DISEASES IN PRESCHOOL CHILDREN

Abstract

In the article the theoretical analysis of the main approaches to the study of psychosomatic disorders in children is carried out, the factors that determine them are considered; an empirical study of the peculiarities of the influence of maternal attitude on the occurrence of psychosomatic diseases in a child is carried out. In modern conditions, one of the urgent issues is the problem of increasing the frequency of psychosomatic diseases in preschool children. In our opinion, this is due, firstly, to biological and secondly, to social factors that are the determinants of psychological tension of the whole society. Most families feel tension in material security, polarization of incomes, and increasingly there is a lack of confidence in the future and in the future in general. In turn, this leads to increased anxiety and irritability. The personality feels tension, devastation, hopelessness. The duration of such states and feelings purposefully affects their relationships with close people, in particular with children. And, as a result, it can lead to the emergence and growth of psychosomatic diseases in adults and children. Psychosomatic diseases in children arise as a result of dysfunctional family and domestic relations, violation of child- parent relations, lack of attention to children, lack of control over their behavior, excessive employment of parents and frequent divorces, etc. Inadequate attitude of parents to the child, in particular the mother, can lead to the emergence of psychosomatic illness in the child. The purpose of the presented article was to study the peculiarities of the influence of maternal attitude on the occurrence of psychosomatic disease in preschool children. The results showed that mothers of children who are often ill are prone to authoritarian symbiotic relationships with the child. That is, they try to be closer to the child, but formally satisfy any needs and whims. In addition, they are fully confident in their actions and never take responsibility for failures. Mothers of healthy children, on the contrary, when providing the basic needs of the child (safety, comfort and recognition) tend to distance themselves from the child, thereby giving them more space to realize their needs.

Keywords: psychosomatic diseases, maternal deprivation, mother-child relationships, pathology, parental relationships, distancing, symbiosis.

Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку суспільства проблема зростання психосоматичних захворювань у дітей та підлітків виступає одним із найбільш актуальних предметів наукового дослідження. Особливої уваги даному питанню приділяють науковці психологічних і клінічних напрямів. Проте, здебільшого ця проблема представлена з позиції наслідків материнської депривації. Загалом материнська депривація розглядається як стан, при якому відсутнє задоволення основних життєвих потреб дитини, це стан емоційного збіднення дитини. На першому році життя мати для дитини є джерелом забезпечення не тільки основних потреб у безпеці, їжі та чистоті, але й рушійною силою для розвитку та становлення численних сенсорних стимулів, необхідних для нормального розвитку психічних функцій дитини.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Психологи стверджують, що основними причинами виникнення психосоматичних захворювань у дітей дошкільного віку є: неблагополучні сімейно-побутові стосунки, повна або часткова відсутність контролю за поведінкою дитини, надмірна зайнятість батьків та зростаюча частота розлучень. Muris P. та Meesters C. вказують на те, що зростання ризику виникнення та розвитку психосоматичних захворювань у дитини часом визначається її затяжною психоемоційною напругою, а також забороною на вираження емоцій. Тоді як зниженню тривожного стану, що виникає у дитини в нових або стресогенних ситуаціях, сприяє її прихильність до батьків. Саме батьки забезпечують почуття безпеки дитини при взаємодії з соціумом, допомагають освоювати способи поведінки та реагування на вимоги життєвих ситуацій (Muris & Meesters, 2004).

У соціологічних дослідженнях та публікаціях констатуються факти ослаблення ролі інституту сім'ї. Так, у проведених дослідженнях, присвячених особливостям сучасного суспільства та ролі сім'ї в ньому, констатується, що сім'я часто не здатна створити умови для соціалізації дитини, а отже, сім'я не завжди може організувати більш ефективний процес формування особистості дитини в певних соціальних умовах. Натомість батьки все частіше обмежуються функціонально-технічними взаємостосунками з дитиною, в ході яких вона отримує дещо примітивний соціальний досвід (Швецова, 2015; 554-556; Ханецька & Праченко, 2021).

Соціальний досвід дитина дошкільного віку засвоює переважно в оточенні сім'ї, а саме його якість залежить від побудованих відносин між її членами. Дитина кожен день практично спостерігає за всім, що відбувається в сім' ї, за організацією побутових відносин, за комунікацією батьків, а особливо, за емоціями дорослих. Ці спостереження надалі будуть базисом для розвитку її поведінкової та емоційної сфери, основою в процесах адаптації та соціалізації.

Важливо відмітити, що на рівні періоду дошкільного розвитку цей компонент набуває дуже важливого значення для дитини, оскільки на основі раннього емоційного досвіду будуть вибудовуватись інші конструкти особистості дитини в майбутньому. Загалом, процес розвитку дитини неспинний, проте, інформація, засвоєна без усвідомлення, може створювати певні проблеми на наступних етапах розвитку. Науковцями доведена взаємозалежність всіх вікових етапів розвитку, в ході яких дитина засвоює нові знання, виробляє нові вміння, навички, а через пізнання навколишнього світу відбувається збагачення її досвіду.

Абсолютна більшість вітчизняних та зарубіжних дослідників вважають, що на становлення та розвиток особистості дитини впливає сім'я та її внутрішньосімейні взаємини, а, особливо ставлення матері, як першої інстанції у забезпеченні повноцінного розвитку. У роботах Мартем'янової А., Пипи Л., Лисиці Ю. та Свістільніка Р. наголошено, що саме мати виступає основним чинником злагодженого розвитку дитини. Тому, формування психологічних захистів, особливостей розвитку особистості дитини та набуття нею соціального досвіду залежить від ступеня гармонійності у діаді «мати-дитина», від прихильності матері й дитини, від позитивного психологічного клімату в їх взаємостосунках та від материнської включеності у життя дитини. При порушеннях у взаємостосунках зазначеної діади соціальний досвід засвоюється дитиною погано, що в свою чергу призводить до виникнення різноманітних психологічних проблем, зокрема, психосоматичних захворювань (Мартем'янова, 2021; Пипа, Лисиця & Свістільнік, 2015: 135-139).

У науковій літературі значна увага приділяється дослідженню материнської депривації та її впливу на розвиток особистості дитини (Пипа, Лисиця & Свістільнік, 2015: 135-139). Результати досліджень показали, що позбавлення дитини материнської турботи, ригідність емоційних контактів з дитиною, технічне спілкування та виконання материнських обов'язків майже завжди призводить до затримки фізичного, інтелектуального, психічного та соціального розвитку дитини. Як вказують вітчизняні та зарубіжні дослідники, батьківська депривація першочергова причина психогенної патології (Пипа, Лисиця & Свістільнік, 2015: 135-139; Williams & Zahka, 2017; 17-21). Дитина дошкільного віку не завжди може справитися з появою негативних емоцій, почуттям дискомфорту, негативними переживаннями, не може пояснити та відрефлексувати певні свої стани, не здатна самостійно долати психологічну напругу. Тривала психологічна напруга виходить через тіло дитини, у неї з'являється фізична реакція, що в подальшому може призвести до виникнення психосоматичних захворювань, які можуть переходити в стійкі захворювання й проявлятися й в дорослому житті.

Фахівці виділяють загальні ознаки чинники виникнення психосоматичних хвороб: психічна травма, стрес, дія яких може бути короткочасною, тривалою або хронічною; загострення чи рецидив хвороби можуть бути пов'язані з стресової ситуацією. Проте, важливо зазначити, що у різних людей подібний емоційний стрес проявляється через різні реакції та захворювання (Мозгова, Синьов & Бекетова, 2009; Мозгова, Ханецька, & Якимчук, 2021).

Дітям, схильним до психосоматичних розладів, характерні скутість, швидкі переходи від сміху до сліз, наявність вегетативних розладів. До особистісних особливостей таких дітей відносять сензитивність, підвищену відповідальність, схильність до зниження настрою при найменших несприятливих ситуаціях. На цьому фоні у дітей легко виникають різні види страхів, фобічні реакції, які, у зв'язку з незрілістю психіки, набувають соматичного забарвлення.

Дитина, яка не зуміла подолати перешкод і не має можливості офіційно і без втрати самоповаги вийти із складної ситуації, шукає непрямих шляхів. Пошук цих непрямих шляхів і може бути одним із факторів виникнення різних психологічних труднощів у життєвій реальній ситуації, або часто можуть призводити до виникнення безвихідних ситуацій, які за собою тягнуть низку багатьох психологічних проблем. У деяких дітей дошкільного віку перед заняттями починає боліти голова, живіт, їх нудить, вони можуть страждати безсонням, відчувати загальну втому та інші хворобливі симптоми. Періодично ці прояви ніби згладжуються або зовсім зникають під час відпочинку (Мозговая & Бекетова, 2020; 007-013; Мозгова, Ханецька, & Якимчук, 2021).

Подібні ознаки характерні й неврозу, який часто супроводжує дітей, у сім'ях яких висуваються підвищені вимоги до дитини, що не відповідають її реальним можливостям. На жаль, у багатьох сім'ях між подружжям виникають різні проблеми, які спричиняють появу психосоматичних проблем у дитини. Вирішити ці проблеми, а значить й допомогти дитині часто неможливо без психокорекції подружніх стосунків. Формування особистості дитини відбувається на основі тих сімейних стосунків, в яких дитина зростає, ставлення до неї батьків та їх емоцій по відношенню до неї. Адже батьки, а особливо мати, практично завжди стають прикладом для дитини у пізнанні світу та стосунків.

Мета нашої статті полягає у теоретичному та емпіричному дослідженні особливостей впливу материнського ставлення на виникнення психосоматичних захворювань у дітей дошкільного віку.

Відповідно до мети були сформульофані наступні завдання: 1. Провести теоретичний аналіз чинників розвитку психосоматичних захворювань в дітей дошкільного віку; 2. Емпірично дослідити особливості взаємостосунків у діаді «мати-дитина» та їх впливу на розвиток психосоматичних захворювань дітей дошкільного віку.

Виклад основного матеріалу. Розвиток психосоматичних захворювань у дитини ґрунтується на недостатній або надмірній залученості батьків у її життєдіяльність, на неадекватному ставленні батьків до особистості дитини, на негативній емоційній взаємодії. В цілому можна говорити про те, що взаємини в сім'ї зазнають зміни у зв'язку з виявом в одного з її членів захворювання.

У зв'язку з цим актуальність проведення теоретичного та емпіричного дослідження з проблеми виявлення ставлення матері до дитини як фактору виникнення психосоматичних захворювань у дітей дошкільного віку набуває актуальності. У ході проведення емпіричного дослідження батьківського ставлення до дитини у матерів використовувалася методика «Тест-опитувальник батьківського відношення (ОРО)», (авт. О.Я. Варга, В.В. Столін). Результати опитувальника виражаються у п'яти шкалах: прийняття, відсторонення, соціальна бажаність поведінки дитини, симбіоз (відсутність дистанції між батьком та дитиною), авторитарний контроль, ставлення до невдач дитини. Дана методика допомагає визначити характер ставлення матері до дитини, виявити способи поведінки, яким надається перевага у спілкуванні з нею, дослідити особливості свого сприйняття та розуміння особистості та вчинків дитини.

Дослідження проводилося на базі дитячого садка «Барви» м. Києва. У дослідженні брали участь матері дітей, що часто хворіють, і матері здорових дітей. Обсяг вибірки - 40 осіб, з них 21 особа - матері дітей, що часто хворіють, 19 осіб - матері здорових дітей. Вік досліджуваних дітей, чиї матері взяли участь у дослідженні становила 3-5 років. Вибір методів дослідження зумовлений поставленими завданнями.

Отримані результати наочно представлені у таблиці 1.

Таблиця 1

Дослідження особливостей батьківського ставлення матерів до дітей, n=40

Отримані результати показали, що мами дітей, які часто хворіють, вирізняються відстороненістю у побудові взаємостосунків із дитиною - 42,10%. Такі матері схильні частіше виявляти нав'язливу присутність у житті та діяльності дитини. Проте, це носить більш технічний характер, на рівні обов'язку, а не внутрішнього поклику. Саме тому вони досить часто відчувають по відношенню до дитини негативні почуття: роздратування, агресію, досаду. Іноді вони можуть виявляти категоричні сумніви щодо намірів, задумів та можливостей дитини. Вони дуже рідко надають позитивні оцінки явним успіхам дитини, тим самим демонструючи зневіру в її майбутнє. Занижуючи здібності своїх дітей, матері нерідко ставлять завищені вимоги до дитини та вимагають їх виконання. Майже повсякчасно грубо порівнюють свою дитину з іншими, тим самим виробляючи у дитини комплекс «поганого», «неправильного», а іноді навіть «неповноцінного». На нашу думку, такі вияви детермінують виникнення систематичних затяжних стресових ситуацій у дитини, що в свою чергу негативно впливає на її емоційну сферу, послаблюючи захисні реакції організму, та провокує виникнення психосоматичних захворювань.

В свою чергу, матері дітей, які хворіють значно рідше частіше виявляють прийняття (84,22%) по відношенню до дитини. Вони так само прагнуть приділяти дитині багато часу, турбуватися про неї. Проте, така турбота більш позитивно забарвлена, не нав'язлива, на емоційному рівні вона відчувається як «поклик душі», а не необхідність. Такі мами приймають дитину такою, якою вона є, не порівнюють її з однолітками, поважають її особистість й особисті кордони. Вони визнають її індивідуальність, схвалюють її інтереси, підтримують її в усьому, а проводячи із дитиною досить багато часу не зважують альтернативи, не шкодують про це. У складних ситуаціях така мама буде налаштована на надання підтримки, а не на засудження, або нівелювання почуттів дитини. На нашу думку, взаємодія такої мами з дитиною буде орієнтована на позитивні емоції, на розвиток самосвідомості та самостійності дитини, на формування її особистісної цінності. Відповідно дитина буде більше відчувати впевненість у своїх силах, виявлятиме емоційну стійкість, рідше буде переживати емоційний стрес, а отже, і схильність до психосоматичних захворювань буде значно нижчою.

Проаналізувавши результати, отримані за шкалою «Соціальна бажаність поведінки», ми визначили, що високі показники більше властиві мамам дітей, які хворіють рідше (73,68%). Вони виявляють щиру зацікавленість до інтересів дитини, адекватно оцінюють її здібності. В процесі спільної діяльності заохочують дитину до самостійності та ініціативності, намагаються бути на рівних з дитиною.

В свою чергу, лише 42,85% матерів часто хворіючих дітей виявляють прагнення до співпраці з дитиною, надають допомогу та підтримують її починання. Водночас, можна сказати, що прояв із їхнього боку щирої зацікавленості та участі у справах дитини мають не зовсім сталий характер. А отже, у стресових, критичних ситуаціях такі мами можуть виявляти певну категоричність, дещо жорстку авторитарність, безапеляційність, що може бути пусковим механізмом у розвитку психосоматичних захворювань.

Відповідно до отриманих результатів за шкалою «симбіоз», бажані, взаємовигідні та взаємодоповнюючі стосунки виявилися лише в 24,43% досліджуваних матерів з часто хворіючими дітьми. А, отже, більшість таких матерів схильні встановлювати значну психологічну дистанцію між собою та дитиною. Вони турбуються про дитину, хоча їх турбота найчастіше має формальний характер. Інтереси, бажання, настрій дитини майже завжди займають другорядне місце, оскільки такі мами частіше орієнтовані на встановлені правила, а соціально схвальний результат для них є вагомішим ніж почуття, стани й бажання власної дитини. Вони не готові спрощувати процеси набуття дитиною соціального досвіду та адаптації. Рідко або обмежено задовольняють потребу дитини в інформації та руховій активності, а іноді можуть навіть дратуватися, коли дитина вмикає режим «чомучки?» або виявляє надмірну активність.

Водночас, серед матерів другої групи «симбіоз» виявлено у 68,57% від загальної кількості досліджуваних. Такі мами із задоволенням проводять час із дитиною, майже повноцінно задовольняють їх потреби в інформації, емоційній підтримці, фізичній активності. Для них на першому місці постає психологічне та емоційне здоров'я дитини. Саме з цією орієнтацією вони можуть спрощувати, а іноді навіть нівелювати норми та правила, особливо ті, які можуть виступати стресорами для дитини. У таких взаємостосунках дитина почуває себе захищеною, вона не боїться помилок, впевнена в тому, що її підтримають, пояснять та направлять, а також вона відчуває певну самостійність, оскільки її активність не обмежується, а лише застерігається при небезпечних ситуаціях.

Кількісні результати отримані за шкалою авторитарного контролю показали, що побудова взаємостосунків з дитиною на засадах жорсткої ієрархії притаманна більшості матерів (76,19%) із частохворіючими дітьми та лише 24,84% матерям, у яких діти хворіють рідше. Такі мами будь-які рішення приймають самостійно, і саме вони є, на їх думку, єдиновірними. Вони прагнуть встановити контроль не тільки над соціальними контактами, фізичною активністю але й над емоціями дитини. Досить часто з їх боку можна спостерігати грубе обмеження не лише негативних емоційних виявів (плач, крик, гнів), але й позитивних (радощі, гучний сміх). Поведінка дитини регламентується висловами «Роби як я сказала». В результаті дитина починає відчувати страх зробити щось не правильно, постійно знаходиться у внутрішній боротьбі із собою, втрачає віру в себе, болісно переживає невдачі, постійно знаходиться в стані напруги та стресу, що може призводити до розвитку психосоматичних захворювань.

Негативне ставлення до невдач дитини притаманне 85,71% матерів, діти яких часто хворіють та 26,31% досліджених мам, у яких діти хворіють рідко. Такі мами вважать своїх дітей маленькими невдахами, ставляться до них як до несвідомих, нетямущих істот. Вони досить часто ігнорують інтереси, захоплення дитини, оскільки вони здаються їм несерйозними. Майже повсякчас критикують думки і почуття дитини, придушують будь-які вияви самостійності. Ми вважаємо, що такі матері власноруч створюють стресові ситуації та підтримують їх, що негативно впливає на почуття захисту, руйнує «Я образ» дитини, створює перешкоди у розвитку емоційної стійкості, що також може провокувати виникнення психосоматичних захворювань.

Отже, проведене дослідження дає підстави стверджувати, що схильність дитини до психосоматичних захворювань, без генетичної основи, визначається ситуацією її зростання та виховання, і, в першу чергу особливостями її взаємодії з матір'ю. Так, орієнтуючись на отримані результати ми прийшли до висновку, що діти, які рідше хворіють виховуються у гармонійних, емоційно (позитивно) забарвлених, компромісних, підтримуючих, партнерських взаємостосунках у діаді «мати-дитина». Вони відчувають безпеку, підтримку, усвідомлюють себе частиною колективу, мають право на волевиявлення, самостійність, вільний вияв емоцій, які не будуть придушуватися або критикуватися, а, навпаки, усвідомлюються та приймаються батьками. Відповідно вони значно рідше відчувають психологічну напругу й рідше перебувають у затяжних стресових ситуаціях, що сприяє збереженню психічного здоров'я та знижує ризик виникнення психосоматиних захворювань.

Висновки

Отже, на сучасному етапі у психологічних дослідженнях досить актуальною постає проблема виявлення причин виникнення та розвитку психосоматичних захворювань. Проте, через відсутність фундаментальних досліджень у даній галузі психології рівень і глибина проблеми, пов'заної із психосоматикою, зокрема, дитячою психосоматикою, є відкритою, а існуючі дані залишаються застарілими та відображають лише зовнішні аспекти цього феномену.

Провівши дослідження ставлення матері до дитини як фактору виникнення психосоматичних захворювань, ми виявили характерні відмінності в стилях взаємодії та виховання дитини у матерів з часто хворіючими дітьми та у матерів із здоровими дітьми.

Матері дітей, що часто хворіють, схильні до симбіотичних відносин з дитиною. Тобто, вони намагаються завжди бути ближче до своїх дітей, проте, прагнуть задовольняти їхні потреби лише поверхово, формально. При цьому вони виявляються досить впевненими в своїх виховних підходах, і не схильні брати на себе провину за якісь невдачі у вихованні. Вони часто обмежують самостійність, фізичну, емоційну активність дитини, тримають її у напрузі, не обґрунтовують своїх рішень. Можуть поводитися так, ніби вони краще знають та розуміють, що потрібно дитині, можливо, вони таким чином підміняють бажання і потреби дитини своїми власними, що не дозволяє дитині формувати чутливість до своїх потреб та здійснювати дії щодо їх задоволення. На нашу думку, таке ставлення до дитини сприяє створенню стресових умов для неї, не дозволяє їй розвивати самостійність і зміцнюватися, навіть з точки зору імунітету. Такий тип відносин є наслідком хворобливого бажання матері уникнути помилок та проблем пов'язаних зі здоров'ям дитини, адже за хворою дитиною потрібен постійний догляд.

Матері здорових дітей навпаки, схильні дотримуватися дещо більшої дистанції у відносинах з дитиною, вони дають більше простору дитині та реалізації її потреб. Водночас, при належній турботі про дитину вони можуть виявляти сумніви в тому, що роблять, враховують думку дитини, не засуджують її невдачі, надають емоційну підтримку в складних обставинах, а в разі якихось помилок беруть відповідальність на себе, а не перекладають її на дитину чи на когось іншого. Такі відносини, на нашу думку, сприяють підтримці здорового психологічного клімату в сім'ї, зниженню впливу стресорів, а як результат, формуванню більш стійкого імунітету та зниженню схильності до психосоматичних захворювань у дітей.

Перспективи подальшої роботи ми вбачаємо в поглибленому вивченні сімейних факторів виникнення психосоматичних захворювань різних видів у дітей дошкільного віку, розробці й апробації комплексної програми психокорекції психосоматичних розладів у дітей та оптимізації дитячо- батьківських стосунків.

Література

Мартем'янова, А.В. (2021). Психічні розлади і захворювання. Методичні матеріали. Режим доступу: https://vseosvita.ua/library/psihicni-rozladi-i-zahvoruvanna-396761

Мозговая, Г.П., & Бекетова, Г.В. (2020). Распостраненность, клинические особенности и прогнозирование течения психосоматической патологии у детей с нарушениями психофизического развития.Мир Медицины и Биологии, 1(71), 007-013. DOI 10.26724/2079-8334-2020-1-71-7-13

Мозгова, Г.П., Синьов, В.М., Бекетова, Г.П. (2009). Патент на корисну модель No 22347 "Спосіб діагностики стійких стереотипів психоемоційної реакції дітей та підлітків" від 25.02.2009 р. [в Україні].

Мозгова, Г.П., Ханецька, Т.І., & Якимчук, О.І. (2021). Психосоматика: психічне, тілесне, соціальне. (Хрестоматія). Київ : НПУ імені М.П.Драгоманова.

Пипа, Л.В., Лисиця, Ю.М., & Свістільнік, Р.В. (2015). Соматоформні (психосоматичні) розлади у дітей. Актуальність проблеми в сучасній педіатричній практиці (частина ІІ). Sovremennayapediatriya, 4(68),135-139.

doi 10.15574/SP.2015.68.135

Ханецька, Т.І., & Праченко, О.К. (2021). Психосоматична проблема в контексті психології здоров'я. Conference Proceedings of the 1st International Conference. «Innovative Solutions in Research and Education» (Sao Paulo, February 24-26, 2021), (р.р. 24-29). Brazil : Primedia elaunch LLC. Режим доступу: https://ispic.ngo-seb.com/assets/files/1_conf_24_26.02.2021.pdf

Швецова, Н.І. (2015). Методика взаємодії з сім'єю. Молодий вчений, 5 (85), 554-556.

Bisht, J., Sankhyan, N., & Kaushal, R.K. et al. (2008). Clinical Profile of Pediatric Somatoform Disorders. Pediatrics, 45, 111--115.

Muris, P., & Meesters, C. (2004). Children's somatization symptoms: correlations with trait anxiety, anxiety sensitivity, and learning experiences. Psychol Rep, 94, 1269--1275.

Williams, S.E., & Zahka, N.E. (2017). Treating somatic symptoms in children and adolescents. Guilford Child and Adolescent. Practitioner Series. (Pp. 18-21). New York, NY10001: Guilford Press.

References

Martemianova, A.V. (2021). Psykhichni rozlady i zakhvoriuvannia [Mental disorders and diseases]. Metodychni materialy. Retrieved from https://vseosvita.ua/library/psihicni-rozladi- i-zahvoruvanna-396761 [in Ukrainian].

Mozghovaia, H.P., & Beketova, H.V. (2020). Raspostranennost, klynycheskye

osobennosty y prohnozyrovanye techenyia psykhosomatycheskoi patolohyy u detei s narushenyiamy psykhofyzycheskoho razvytyia [Distribution, clinical features and prediction of the flow of psychosomatic pathology in children with disorders of psychophysical development]. Myr Medytsyny y Byolohyy - World of Medicine and Biology, 1(71), 007-013.

DOI 10.26724/2079-8334-2020-1-71-7-13 [in Ukrainian].

Mozghova, H.P., Synov, V.M., Beketova, H.P. (2009). Patent na korysnu model No 22347 «Sposib diahnostyky stiikykh stereotypiv psykhoemotsiinoi reaktsii ditei ta pidlitkiv» vid 25.02.2009 r [Utility model patent No 22347 "Methodof diagnosis of persistent stereotypes of psycho- emotional reaction of children and adolescents" dated 25.02.2009 (in Ukraine) [in Ukrainian].

Mozghova, H.P., Khanetska, T.I., & Yakymchuk, O.I. (2021). Psykhosomatyka: psykhichne, tilesne, sotsialne [Psychosomatics: mental, bodily, social]. Navchalnyi posibnyk dlia studentiv vyshchykh navchalnykh zakladiv. Kyiv : NPU M.P. Dragomanov [in Ukrainian].

Pypa, L.V., Lysytsia, Yu.M., & Svistilnik, R.V. (2015). Somatoformni (psykhosomatychni) rozlady u ditei. Aktualnist problemy v suchasnii pediatrychnii praktytsi (chastyna II) [Somatoform (psychosomatic) disorders in children. The urgency of the problem in modern pediatric practice (part II)]. Sovremennaya pediatriya - Modern pediatrics, 4(68),135-139. doi 10.15574/SP.2015.68.135 [in Ukrainian].

Khanetska, T.I., & Prachenko, O.K. (2021). Psykhosomatychna problema v konteksti psykholohii zdorovia [Psychosomatic problem in the context of health psychology]. Conference Proceedings of the 1st International Conference. «Innovative Solutions in Research and Education» (Sao Paulo, February 24-26, 2021), (р.р. 24-29). Brazil : Primedia elaunch LLC. Retrieved from https://ispic.ngo-seb.com/assets/files/1_conf_24_26.02.2021.pdf [in Ukrainian].

Shvetsova, N.I. (2015). Metodyka vzaiemodii z simieiu [Methods of interaction with the family]. Molodyi vchenyi - Young scientist, 5 (85), 554-556 [in Ukrainian].

Bisht, J., Sankhyan, N., & Kaushal, R.K. et al. (2008). Clinical Profile of Pediatric Somatoform Disorders. Pediatrics, 45, 111--115.

Muris, P., & Meesters, C. (2004). Children's somatization symptoms: correlations with trait anxiety, anxiety sensitivity, and learning experiences. Psychol Rep, 94, 1269--1275.

Williams, S.E., & Zahka, N.E. (2017). Treating somatic symptoms in children and adolescents. Guilford Child and Adolescent. Practitioner Series. (Pp. 18-21). New York, NY10001: Guilford Press.

Размещено на Allbest.ru