Емоційне вигорання військовослужбовців Збройних Сил України як виклик до проблем психічного здоров'я в умовах війни

Emotional burning out of the Armed Forces of Ukraine personnel as a challenge to mental health problems in war conditions

The article is devoted to the problems of emotional burnout and excessive professional stress of the Armed Forces of Ukraine personnel in special conditions. Various concepts of emotional burnout are considered. The role and place of excessive professional stress (distress) as a predictor of the development of emotional burnout and other persistent negative manifestations are reflected. The results of a psychological study of military law enforcement officers performing duties in the area of the Joint Forces operation for signs of emotional burnout were analyzed. The general features of the course of phases and symptoms of emotional burnout in servicemen of the permanent staff of the area of the Joint Forces operation (according to the method of diagnosing the level of professional burnout, developed by V. Boyko) are determined. it is noted that the severity and phenomenology of occupational stress is individual in nature, depending on the characteristics of emotional, volitional and personal spheres, individual experience, stress and personal coping mechanisms, and working conditions. The factors of development of emotional burnout in military law enforcement officers during service in special conditions at the present stage are analyzed. Factors of professional activity associated with excessive stress contribute to the development of emotional burnout and is one of the factors in the turnover of professional staff from the Armed Forces of Ukraine. The way to prevent the development of emotional burnout in the early stages can be comprehensive prevention, which will include optimization of external conditions and control of the regime, self-regulation of mental and physical activity, positive interaction in the team. Also, the prospects of further research raised the issue of restoring the mental and physical health of the serviceman's personality after prolonged exposure to traumatic factors and burnout. At the moment, one of the ways out in the deep stages of this process is to change the profession, but this can contradict the vital meanings of the individual and as a result cause a deep personal crisis. When dismissing servicemen, it is advisable to consider more carefully the reasons for dismissal, use other opportunities to retain a specialist in the professional activity by choosing the strategy of career building and redistribution of functions that suit them.

Постановка проблеми. У сучасному світі значно зросли вимоги до соціально активної особистості: постійні стресові навантаження під час діяльності, ненормований робочий графік, збільшення інформаційного та психологічного навантаження, нестача фінансового ресурсу в сукупності з напруженою суспільною обстановкою та глобальною пандемією створюють єдине поле хронічного надмірного стресу. Якщо ж розглядати це питання в контексті військової професії, то основними стресорами слід визначити російсько-українську війну, а також обстріли підрозділів ЗСУ попри перемир'я ще до початку повномасштабного вторгнення і поширення експансії над Україною її ворога, втрати особового складу, соціальну проблематику тощо. Зважаючи на значну тривалість бойових дій на сході України, що тривали понад вісім років, та їхній затяжний характер, а також, зважаючи на здатність стресу до накопичення (без відповідної розрядки), емоційне напруження військовослужбовців має характер довготривалого та надмірного стресу, що може призвести до емоційного виснаження та вигорання.

У сучасних уявленнях та відповідно до міжнародного класифікатора хвороб в останній редакції (2019), емоційне вигорання - це визнаний синдром, що виникає внаслідок хронічного стресу на робочому місці та належить конкретно до явищ у професійному контексті. Основними його ознаками визначено втрату енергійності, інтересу до діяльності, відчуття виснаження, негативізм та песимізм стосовно роботи, зниження професійної ефективності та мотивації. Окремо слід звернути увагу на розгляд проблематики емоційного вигорання та втоми, як фактора плинності професійних кадрів з лав ЗСУ.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Одним з перших проблему стресу, починаючи з 30-х років ХХ ст., вивчав видатний фізіолог Г. Сельє, зосередившись на вивченні фізіологічних механізмів стресу, і визначав стрес як загальну неспецифічну реакцію організму на будь-який вплив, а дистрес - як "шкідливий та неприємний стрес" [1]. У своїй роботі "Стрес без дистресу" він визначив стадії розвитку адаптаційного синдрому та вказав, що за стадією напруження та опору слідує стадія виснаження. Для організму людини шкідливий не сам по собі стрес, а його якість, надмірна інтенсивність (сила), несподіваність, тривалість, що призводить до стадії виснаження. Г. Сельє вказав на наявність адаптаційної енергії в особистості та на її характеристики, зокрема індивідуальність та вичерпність. "Якщо стадія виснаження після короткочасних навантажень (стрес-факторів) на організм виявляється зворотною, то повне виснаження психічної енергії є незворотнім", що спричиняє зношування та старіння організму людини [1].

Уперше на емоційне вигорання, пов'язане з професією, звернув увагу американський психіатр Г. Фройденберг у своїй статті щодо особливого стану волонтерів та описав його як поразку, виснаження або зношення, що відбувається з людиною внаслідок різко завищених вимог до власних ресурсів і сил [2]. Професійне вигорання в його статті характеризувало психічний стан, який з'являвся у здорових молодих фахівців соціальних професій, які інтенсивно спілкувалися з пацієнтами, клієнтами, постійно перебували в емоційно навантаженій атмосфері під час надання професійної допомоги. Унаслідок такої діяльності вони "вигорали", що супроводжувалося відповідними психологічними і фізіологічними симптомами та змінами поведінки.

Проблематику емоційного вигорання ґрунтовно досліджували Г. Фройденберг, К. Маслач, С. Джексон, Дж. Грінберг, Д. Мейсон, В. Бойко, Н. Водоп'янова, Л. Карамушка, Т. Зайчикова, С. Максименко, В. Орел, Г. Ложкін та інші [2-9]. Особливості синдрому емоційного вигорання представників силових структур відображені в працях М. Корольчука, Л. П'янківської, О. Хайруліна, І. Приходька, Є. Потапчука та інших [10-12]. Сучасні дослідники доповнили концепцію вигорання знаннями про нейрофізіологічні основи стресу, його вплив на фізіологію та вигорання (Р. Сапольски, Б. Ван дер Колк, С. Поджерс) [13].

Аналіз літератури дає підстави робити висновки про те, що емоційне вигорання є складним психофізіологічним синдромом, що знижує мотивацію та працездатність, негативно впливає на когнітивні, емоційно-вольові психічні процеси, призводить до стійких негативних емоційних станів і сприяє розвитку професійної деформації. У контексті військової служби, зазначене може стати фактором критичного зниження її ефективності та передчасного звільнення військовослужбовців з лав ЗСУ.

Мета статті. Проаналізувати особливості, причини виникнення синдрому емоційного вигорання у військовослужбовців ЗСУ та емпірично дослідити його вираженість у діяльності військових правоохоронців у районі проведення операції Об'єднаних сил.

Виклад основного матеріалу дослідження

Найбільш поширеним щодо проблеми емоційного вигорання є підхід, запропонований американськими дослідниками К. Маслач та С. Джексон, які розглядали емоційне вигорання як синдром фізичного та емоційного виснаження, що характеризується наявністю трьох складових: емоційного виснаження, деперсоналізації, редукції особистих досягнень [3]. Емоційне виснаження визначається як основна складова "професійного вигорання", що характеризується зниженим емоційним фоном, байдужістю та апатією, емоційним перенасиченням і втомою. Деперсоналізація проявляється в деформації стосунків з іншими людьми, у зростанні цинічності та відчуження щодо інших людей. Редукція особистих досягнень полягає в тенденції до негативного оцінювання себе і своїх досягнень, зниженні професійної мотивації, знеціненні, самообмеженні своїх можливостей, обов'язків щодо інших.

Симптоматику вигорання детально дослідив К. Маслач, вона має три блоки симптомів:

1. Фізичні: втома, відчуття виснаження, сприйнятливість до зміни показників зовнішнього середовища, астенізація, частий головний біль, розлади шлунково-кишкового тракту, надмірна чи недостатня маса тіла, безсоння.

2. Поведінкові: робота стає все важчою, а здатність її виконувати слабшає; робітник затримується, не встигає, порушує графік; неможливість приймати рішення, дистанціювання від клієнтів, пацієнтів і прагнення до дистанціювання від колег; завищене почуття відповідальності за справу; загальна негативна установка на життєві перспективи, сімейні проблеми, залежності, зловживання.

3. Психологічні: нестійка самооцінка, зниження мотивації, фрустрація, безпорадність, безнадійність, страхи, образа, розчарування, невпевненість, відчуття провини, незатребуваності, нудьга, зниження рівня ентузіазму, гнівливість, роздратованість, підозрілість, ригідність, загальна негативна установка на життєві перспективи.

Сплітаючись у різних комбінаціях між собою, ці симптоми формують специфічну картину синдрому вигорання [3]. В. Бойко під емоційним вигоранням розумів вироблений особистістю механізм психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на обрані психотравмуючі впливи та вважав його до третьої стадії адаптаційного синдрому, стадії виснаження [5].

У підході Н. Водоп'янової, емоційне вигорання розглядається як довгострокова стресова реакція, що виникає внаслідок тривалих професійних стресів середньої ефективності. Її можна розглядати в аспекті особистісної деформації, що відбувається під впливом тривалих професійних стресів, характеризується постійною втомою, пригніченістю, безпомічністю, відсутністю бажань, страхом помилок, думками про несправедливість дій щодо себе, про упереджене ставлення керівництва чи оточення до трудових зусиль, невдоволеністю статусом, критиканством і негативізмом, прагнення бути поміченим або навпаки, непомітним, прагнення робити все дуже добре або зовсім облишити будь-які спроби [6].

Американський психолог К. Хорні розглядала прагнення до ідеалу та завищені прагнення до себе та оточення як вагомий фактор невротизації особистості [14]. За даними досліджень, проведеними в Йоркському університеті святого Джона, перфекціонізм як риса характеру виступає вагомим фактором розвитку емоційного вигорання. Вчені виявили зв'язок між вигоранням професіоналів і недостатнім схваленням їхньої діяльності керівництвом і колегами, що, зрештою, призводить до розвитку цинізму. На противагу працюючим перфекціоністам, у школярів або спортсменів, які мали можливість отримання схвалення за свою діяльність, стан вигорання майже не розвивався.

Розвиток емоційного вигорання, на думку Н. Гришиної, не обмежується професійним середовищем, а змінює інші сфери функціонування людини, проте тісно пов'язане з пошуком або втратою сенсу професійної діяльності [15]. На противагу синдрому емоційного вигорання, сучасні дослідження спрямовані на пошук шляхів збільшення психологічної пружності або резильєнтності як здатності ставати гнучким до стресорів та зберігати (розвивати) адаптаційні механізми. Заслуговують на увагу шляхи останніх наукових пошуків, зокрема полівагальна теорія С. Поджерса [13], яка пов'язує шкідливу дію стресу, що сприяє вигоранню та іншим негативним станам, з тонусом блукаючого нерву. З емоційним вигоранням сьогодні пов'язують синдром втоми надниркових залоз і пов'язаної з ним зниженої добової продукції кортизолу, з чим пов'язані відчуття постійної втоми, особливо зранку, загальна апатичність, нездатність протистояти новим стресорам. Це свідчить про ймовірно недооцінений довготривалий шкідливий вплив синдрому емоційного вигорання на психічне і фізичне здоров'я, соціальне життя особистості.

Дж. Гринберг пропонує розглядати емоційне вигорання як п'ятиступінчастий прогресуючий процес: спочатку працівник горить роботою, але згодом професійна діяльність починає приносити все менше задоволення, працівник стає менш енергійним. На другому етапі з'являється втома, апатія, проблеми зі сном і графіком. За відсутності додаткової мотивації та стимулювання робітник втрачає інтерес до своєї праці або зникає привабливість роботи в цій організації та продуктивність його діяльності. Можливі порушення трудової дисципліни та відстороненість (дистанціювання) від професійних обов'язків. У разі високої мотивації працівник може продовжувати "горіти", підживлюючись внутрішніми ресурсами, але у збиток своєму здоров'ю. На третьому етапі наростають хронічні симптоми: надмірна робота без відпочинку, працеголізм, фізичне виснаження, що сприяє появі захворювань, наростають негативні психологічні симптоми (хронічна дратівливість, агресія, сум, постійна тривога через нестачу часу). На четвертому етапі виникає криза, що супроводжується невротичними, соматичними симптомами, відчуття нестерпності зростає. На останньому етапі фізичні або психологічні проблеми переходять у гостру форму, переходять в особистісну кризу, у результаті якої людина або йде з професії, або соматизується, стає професійно непридатною тощо [4]. Без своєчасної компенсації цей процес неухильно прогресує і за найбільш неоптимального сценарії проходить усі п'ять стадій.

У закордонних дослідженнях було знайдено п'ять факторів, які вагомо корелювали з вигоранням і стосувалися саме стилю управління керівників [16]. Серед них: несправедливе ставлення на роботі, надмірне навантаження, відсутність чітких ролей та цілей, відсутність спілкування і підтримки з боку керівництва, часовий тиск (дед-лайни). Несправедливе ставлення може включати великий діапазон факторів: від упередженості, фаворитизму, мобінгу до несправедливої компенсації чи нераціональної корпоративної політики. В особистості за таких умов втрачається відчуття довіри, вона починає відчувати себе використаною, неважливою. Надмірні навантаження призводять до погіршення ефективності праці та погіршення впевненості. Високопродуктивні співробітники можуть швидко перейти від оптимістичного до безнадійного, оскільки вони тонуть у некерованому робочому навантаженні. Відсутність рольової чіткості. Найкращі керівники обговорюють відповідальність та цілі продуктивності зі своїми співробітниками і співпрацюють з ними, щоб переконатися, що очікування чіткі і відповідають цим цілям. Відсутність спілкування та підтримки з боку керівника. Підтримка керівника і часте спілкування забезпечують психологічний буфер, тому співробітники знають, що навіть тоді, якщо щось піде не так, їхній керівник їх підтримає. Співробітники, які повністю погоджуються з тим, що вони відчувають підтримку з боку свого керівника, приблизно на 70 % менше схильні відчувати вигорання на регулярній основі. Навпаки, недбалий керівник або керівник, що веде конфронтацію, змушує співробітників відчувати себе неінформованими, самотніми та беззахисними. Ще одним значимим фактором є невиправданий часовий тиск. Він обумовлюється тим, що співробітники, які часто або завжди мають достатньо часу, щоб виконати всю свою роботу, на 70 % менше схильні відчувати високе вигорання.

Попри те, що відомо, що нерозумні вимоги і тиск сприяють розвитку вигорання, у наукових працях зазначено, що професійний стрес виникає й у співробітників, які недостатньо завантажені роботою, і в тих, які вважають, що не можуть повною мірою реалізувати власний професійний потенціал та здатні на більше. В. Бойко розглядає процес вигорання як професійну деформацію захисного характеру під впливом зовнішніх (середовище) і внутрішніх (особистісні характеристики) факторів. В. Бойко вказав на такі особистісні риси, що сприяють розвитку вигорання: ригідність, схильність до емоційного відсторонення, низьку професійну мотивацію, негативізм щодо професії [5]. Уваги заслуговують виділені ним зовнішні (діяльнісні) фактори як основні в розвитку синдрому емоційного вигорання у професії, а саме: хронічно напружена професійна діяльність, нестабільна обстановка та організація діяльності, висока відповідальність, несприятливі вертикальні та горизонтальні службові відносини [5].

Військова служба в особливий період є випробуванням на стійкість психіки для кожного військовослужбовця. Перебування військовослужбовців у районі проведення операції Об'єднаних сил безпосередньо пов'язане з дією високого рівня стресу на психіку військовослужбовців. Представники військової правоохоронної системи відчувають стрес, джерела якого перебувають у самому змісті професійної діяльності, який розглянемо детальніше. Військовослужбовці Військової служби правопорядку виконують функції, пов'язані з протидією злочинам та правопорушенням, проведенням службових розслідувань, патрульнопостовою службою та охороною, утриманням правопорушників, конвоєм тощо.

Факторами розвитку надмірного професійного стресу військових правоохоронців, виходячи з об'єктивних обставин, можемо виділити:

1. Професійна діяльність у бойових умовах, у непе- редбачуваних напружених умовах обстановки.

2. Здійснення військової правоохоронної діяльності не на ротаційній, а на постійній основі (протягом 8-ми років).

3. Велика зона відповідальності, підпорядкування додаткових підрозділів (військових комендатур), збільшення функцій без відповідного розширення штату, через що на окремого фахівця значно збільшилося службове навантаження.

4. Негативний характер діяльності, негативна взаємодія в системі "людина-людина", що характеризується пораненнями, обстрілами, постійною небезпекою.

5. Складності вияву правопорушень та взаємодії з командуванням військових частин та підрозділів.

6. Недоліки функціоналу Військової служби правопорядку та затримка в процесі реформування у Військову поліцію (фактор невиправданих очікувань).

До цих факторів можуть додаватися депривація особистих потреб іа прагнень особистості, особливості стилю керівництва, відносин у колективі, співпраці в службовій діяльності тощо.

Для емпіричного вивчення емоційного вигорання військових правоохоронців операції Об'єднаних сил використали методику "Опитувальник "Емоційне вигорання" В. Бойка, що послідовно розкриває стадії розвитку емоційного вигорання. До вивчення залучалися 60 військовослужбовців віком від 22 до 53 років, середній вік 36,5 років. Серед тих, хто проходить військову службу в цьому підрозділі з 2014 року - 19 %, основна частина (48 %) особового складу прибули протягом останніх 3-6 років та 22 % тих, хто був направлений на службу з інших підрозділів близько 2-х років тому. Серед вибірки є військовослужбовці, які пережили інтенсивний бойовий досвід у 2014-2016 років - 8 % (переведені з бойових підрозділів).

Загальний показник емоційного вигорання вибірки - 29,8 бала, який свідчить про те, що вигорання ще не сформовано, однак наявні фактори, які можуть до нього призвести. Найбільше серед військовослужбовців проявляється фаза резистенції, у 46 % опитаних вона на стадії формування або сформована. Решта фаз не характерні для вибірки, тобто можна свідчити про успішність опору психіки щодо протидії психотравмуючому впливу(рис. 1).

Рис. 1. Середні арифметичні дані за фазами емоційного вигорання:

1 - напруження, 2 - резистенція, 3 - виснаження, 4 - загальний показник вигорання вибірки. Критерії оцінки розвитку фаз вигорання: до 36 - фаза не сформована, від 37 до 60 - фаза в стадії формування, від 61 - сформована фаза

емоційне вигорання військовослужбовець

За результатами психологічного вивчення було визначено, що в 43 % військовослужбовців не виявлено формування жодної фази вигорання, їхня психіка справляється з напруженням. У 10 % військовослужбовців отримано високі значимі бали за однією з фаз вигорання (більше 50 балів). За результатами психологічного вивчення військовослужбовці були розділені на три групи, з високими показниками вигорання (13 %), із середніми показниками вигорання (розвинутими окремими фазами, симптомами) (40 %), з низькими показниками вигорання (47%). Детальніше ступені вигорання цих військовослужбовців показано на рис. 2.

Рис. 2. Порівняння показників емоційного вигорання (ЕВ) у трьох групах (1 - із високими показниками ЕВ, 2 - із середніми показниками ЕВ, 3 - із низькими показниками ЕВ