Основні компоненти розвитку ненасильницького спілкування у дітей молодшого шкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні компоненти розвитку ненасильницького спілкування у дітей молодшого шкільного віку

Бочаріна Наталія Олексіївна кандидат психологічних наук, доцент, доцент кафедри менеджменту, практичної психології та інклюзивної освіти, Університету Григорія Сковороди в Переяславі

Недибалюк Олена Сергіївна здобувач магістерського рівня вищої освіти спеціальності «Психологія» факультету педагогічної освіти, менеджменту і мистецтва Університету Григорія Сковороди в Переяславі

Анотація

Стаття присвячена вивченню компонентів розвитку ненасильницького спілкування у дітей молодшого шкільного віку, визначено психологічну природу ненасильницького спілкування, показано що структуру ненасильницького спілкування складають емоційний, поведінковий та мотиваційний компоненти. Визначено, що ненасильницьке спілкування є необхідним складником у розвитку особистості. Вивчення психологічних особливостей ненасильницького спілкування у молодших школярів показав, що саме у молодшому шкільному віці починають формуватися у дітей всі важливі функції організму, від фізіологічних до соціальних, особливо це простежується в побудові суспільних зв'язків дитини, а саме: потреби у спілкуванні, соціальних відносинах та взаємодії, формування власного розвитку, перші досягнення, формування мотивації до змін. Емпіричне вивчення компонентів ненасильницького спілкування у дітей молодшого шкільного віку показало, що виокремленні компоненти, можуть послугувати розвитку ненасильницького спілкування у молодшому шкільному віці: емоційний компонент який містить емпатію дитини, чуйність, співпереживання, толерантність, поведінковий компонент, що вказує на дії які робить дитини щодо бажання допомогти, дорозичливість, взаємопідтримка, взаємовиручка та мотиваційний компонент, що містить потреби дитини у спілкуванні, мотивацію до спілкування. Сформульовано перспективи подальших досліджень, які полягають у розробленні та апробації психологічної програми для дітей молодшого віку щодо підвищення компетентності та розвитку навиків ненасильницького спілкування, допоможе сформувати у дітей гуманне ставлення до світу. Перспективними можуть бути подальші напрацювання, що передбачатимуть розширення програми та її доповнення.

Ключові слова: ненасильницьке спілкування, молодший шкільний вік, емпатія, взаємопідтримка, мотивація до спілкування, потреба у спілкуванні

Bocharina Natalia Oleksiivna Candidate of Psychological Sciences, Associate Professor, Department of Management, Practical Psychology and Inclusive Education, Hryhoriy Skovoroda University in Pereyaslav

Nedybaliuk Olena Serhiivna Master's degree holder of higher education of specialty «Psychology», Faculty of Pedagogical Education, Management and Art, Hryhorii Skovoroda University in Pereiaslav

MAIN COMPONENTS OF THE DEVELOPMENT OF NON-VIOLENT COMMUNICATION IN EARLY SCHOOL-AGE CHILDREN

Постановка проблеми

Просторові орієнтири сучасності швидкоплинно змінюють свої тенденції. До цього призводять постійні зміни в суспільстві, такі як COVID-19, воєнні дії. Майже весь світ, враховуючи дітей до дорослого населення, тимчасово, але перейшов на дистанційні умови. І звичайно, такі умови, чи то роботи, чи то навчання, потребували пошуку нових методів та стратегій комунікації, адже кожен зіштовхнувся з власними бар'єрами, які під час побудови власного простору довелося долати. Особливо важливим таке пристосування стало для дітей. Якщо доросла особа уже вміє вибудовувати свої комунікаційні стратегії, то дитина тільки навчається цьому. І головне завдання дорослого правильно навчити дитину комунікувати, вчитися, взаємодіяти не тільки в умовах онлайн середовища, а й в повсякденному житті. Така взаємодія має собою передбачати не лише, розуміння дитини, врахування її бажань, таке взаєморозуміння означає використання таких методів спілкування з дитиною, що максимально сформує до неї повагу, розуміння та чуйність. Саме за таких умов, ми можемо говорити про ненасильницьке спілкування, як метод спілкування без агресії. Ненасильницький метод спілкування дієвий метод впровадження змін в системі побудови міжособистісних стосунків, які формуються ще з дитинства та властиві людині упродовж життя, а саме з дитячого віку формуються комунікативні уміння та навики.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Численна кількість науковців досліджували проблематику спілкування в різних сферах діяльності, зокрема зауважимо, що основоположниками гуманістичної філософії спілкування були М. Ганді, В. Глассер, А. Маслоу, Дж. Міллер, К. Роджерс, Г. Олпорт, Дж. Олбі, Е. Фромм. Міжкультурну комунікацію досліджував Е. Хол., такі автори, як Г. Маклюєн та Т. Ньюкомб акцентували свою увагу на концепції комунікації. Дж. Мід, Г. Гарфінкел, І. Хоффман зосерджували увагу власне на діалозі, як компоненту до прогресивного спілкування, особливо у молодшому шкільному віці. Відповідно цих підходів виникає необхідність у пошуку нових методів до спілкування, таким методом стає ненасильницьке спілкування, основоположником якого є М. Розенберг. Послідовниками та практиками котрі наснажували ідею ненасильницького спілкування у дитячому віці, зокрема міжособистісного, стали такі науковці: І. Каштан, М. Каштан, Д. Зандвлікт, П. Брок, Дж. Гоматі, Дж. Тартвейк тощо. Одними із практиків котрі впроваджували метод ненасильницького спілкування є Е. Стотт, А. Мендлер тощо. Незважаючи на достатню актуальність поняття «ненасильницьке спілкування», його змістовності у значущих доробках науковців та психологів, цей метод залишається у площині подальших досліджень та аналізу.

Мета статті - визначити та дослідити основні компоненти розвитку ненасильницького спілкування у дітей молодшого шкільного віку.

Виклад основного матеріалу

Важливим компонентом у соціалізації кожної людини є спілкування. Без комунікації особистість повною мірою немає змоги адаптуватися, працювати, налагоджувати свої особистісні та професійні зв'язки. Вміння вибудовувати правильну тактику спілкування потребує від особистості конкретних зусиль та практики. Спілкування - це не просто метод комунікації та розвитку людства, це певного роду уміння, які людина може демонструвати впродовж життя. Правильна стратегія спілкування запорука успішної майбутньої діяльності.

У наукових психологічних посібниках, поняття спілкування розглядають як взаємопов'язаний процес передавання та отримання повідомлень, їх сприймання враховуючи вербальні та невербальні засоби спілкування. Такий процес завжди охоплює обмін інформацією між учасниками взаємодії, здійснює вплив один на одного, доповнює її пізнанням та спрямований на досягнення змін у конкретній діяльності.

Основним компонентом будь-якого спілкування є комунікативно- інформативний компонент, що містить передавання та приймання повідомлень між носіями мови. Сюди ми можемо віднести й зворотний зв'язок, що значно впливає на зміст отримання повідомлення. Без інформаційної частини неможливо будувати правильні стратегії спілкування, тому цей компонент важливий для побудови психологічного контакту між двома і більше опонентами. Не менш важливим та достатньо значущим у спілкуванні є пізнавальний компонент, що ґрунтується на процесі сприйняття й розуміння людьми один одного. Інтерактивний компонент відповідає за процеси впливу та поведінки між людини.

Дж. Мід стверджував, що діалог опонентів завжди є осмисленим; Г. Гарфінкел до мови комунікації відносить не тільки вербальні засоби, а й важливим, на його думку, є і невербальні засоби спілкування (мова жестів, рухи, і навіть мовчання тощо); І. Хоффман спілкування називає певним ритуалом, спектаклем, де кожен виконує свою певну роль; Е. Хол у своїй теорії міжкультурної комунікації підкреслює важливість культурного коду людини, адже передбачається, що для людини важлива ця приналежність [1].

Ефективна комунікація відбувається тоді коли партнери спілкування використовують оптимальні засоби для досягнення взаєморозуміння, що сприяє забезпеченню розв'язування відповідних проблем чи питань, що виникають у процесі. Таким чином, ефективна комунікація сприяє досягненню мети комунікатора. Зауважимо, що без взаєморозуміння неможливо побудувати ефективну комунікацію. Тому процес комунікації завжди ґрунтується на двох взаємопов'язаних поняттях: взаєморозуміння та непорозуміння [2].

Більшість конфліктів між людьми чи групами людей виникає через неправильне спілкування: неврахування потреб людини, тиск чи примус, або застосування маніпуляцій, одним словом, все, що провокує страх, вину чи сором. Ці «насильницькі» способи спілкування, використовуються під час власне конфлікту, і не передбачають за мету прояснити потреби учасників, їх почуттів, їх сприйняття та їхні запити, тим самим продовжуючи чи загострюючи конфлікт.

Нині багато практиків почали використовувати метод комунікації, що є найбільш сприятливим при взаємодії двох опонентів. Такий підхід згодом отримав назву ненасильницьке спілкування, як шлях до взаєморозуміння та прагнення спілкуватися без тиску, чи упередженого ставлення. Тому розглянемо цей метод більш ґрунтовніше.

Ненасильницьке спілкування (NVC) або як його ще називають, співчутливе спілкування, спільне спілкування - підхід, який був розроблений американським психологом, доктором М. Розенбергом (M. Rosenberg) в 1960-х роках [3, 4, 5].

М. Розенберг пропонує практикам NVC зосередити увагу на чотирьох компонентах [6]:

Спостереження: факти (те, що ми бачимо, чуємо чи торкаємось). Тобто, акцент спрямований на спостереженні без суджень. Рекомендується зосередити увагу на спостереженнях, характерних для часу та контексту. Варто зосереджувати увагу на простих фактах, які ми спостерігаємо, не робити акцент на тому, що може образити людину.

Почуття: емоції чи відчуття, вільні від думок та історій. Ненасильницьке спілкування передбачає відповідальність за свої почуття. Це вимагає зміни поглядів на те, як слова та дії інших людей впливають на наші власні почуття. У підході ненасильницького спілкування те, що говорять і роблять інші, вважається стимулом, але ніколи причиною почуттів. Водночас саме те, як ми реагуємо на ці стимули, на наші потреби та очікування й формує у нас почуття.

Потреби: загальнолюдські потреби, на відміну від конкретних стратегій задоволення потреб. Тут можна розглядати зв'язок між почуттями та незадоволеними потребами особистості. Ці потреби є загальними та основними для всіх людей (Rosenberg & Chopra, 2015). Зовнішнє вираження почуттів, таких як гнів і розчарування, розглядаються як індикатори незадоволених потреб, таких як любов і прийняття.

На третьому кроці ненасильницького спілкування людина вчиться дивитися всередину себе, щоб знайти ці потреби. Навчання ненасильницькому спілкуванню сприяє цьому завдяки практиці та розширенню словникового запасу слів, що відчувають, тим самим посилюючи нюанси, з якими люди можуть точно визначити та описати свої потреби. Потім доповідачі використовують цю інформацію, щоб зробити ефективні запити від інших.

Запит. Останній крок ненасильницького спілкування - зробити конкретні, здійсненні запити на речі, які збагачують життя того, хто запитує. Вони зроблені таким чином, що дають можливість людині співчутливо відповісти на прохання. Запити ніколи не вимагаються. Ненасильницьке спілкування вважає, що вимоги завжди є насильницькими, залякуючими та сильними - джерелом багатьох неефективних та некорисних комунікацій.

Виходячи з теоретичних підходів можемо визначити, що ненасильницьке спілкування є необхідним складником у розвитку особистості.

Говорячи за сучасних дітей, варто брати до уваги і той аспект, скільки часу дітям відводиться власне на «живу» комунікацію. Сучасні діти віддають перевагу онлайн спілкуванню, що не може не відобразитися на їхній комунікаційній діяльності. Згодом, дитина потрапляє в освітнє середовище, де процес взаємодії неминучий. Тому дорослим, зокрема, педагогічним працівникам варто свою увагу зосереджувати на уміннях правильно будувати свій діалог з дитиною, аби її потреби на кордони не були порушені. За таких обставин, доречно говорити про метод ненасильницького спілкування, який є найкращим методом при роботі з дітьми шкільного віку, зокрема, молодшого шкільного віку. Водночас важливо при застосуванні цього методу пам'ятати й про психологічні особливості дитини, які прямо та опосередковано впливають на її розвиток.

Зауважимо, що молодший шкільний вік характеризується фізичним та психофізіологічним розвитком дитини, який припадає на навчання дитини в школі (від початкової до середніх класів).

Молодший шкільний вік є сензитивним для [7]:

- формування мотивів вчення, розвитку стійких пізнавальних потреб і інтересів;

- розвитку продуктивних прийомів і навиків учбової роботи, уміння вчитися;

- розкриття індивідуальних особливостей і здібностей;

- розвитку навиків самоконтроля, самоорганізації і саморегулювань;

- становлення адекватною самооцінки, розвитку критичності по відношенню до себе і навколишнім;

- засвоєння соціальних норм, етичного розвитку;

- розвиток навиків спілкування з однолітками, встановлення міцних дружніх контактів.

Найважливішими новоутворення, які ми можемо спостерігати у дитини молодшого шкільного віку у її психологічному розвитку є інтелект, особистість, соціальні відносини. Водночас, активно додаються різні види діяльності такі, як гра, елементи трудової діяльності, заняття спортом тощо, які закріплюють у дитини її досягнення, формують мотивацію до змін. Якщо у такому віці дитина не закріпить найважливіші свої уміння, не навчиться товаришувати з однолітками, не знайде упевненість у собі, не розкриє свої здібності тим складніше їй буде в подальшому все це набувати та закріплювати.

Сучасні підходи у вихованні та навчання дітей такої вікової категорії мають обов'язково містити ті компоненти, що передбачають собою ненасильницький розвиток та формування ненасильницької комунікації з дітьми. Адже формування ненасильницьких методів спілкування послугують не тільки кращій адаптації дитини в шкільному середовищі, а загалом, допоможуть у дорослому віці правильно комунікувати в соціумі та будувати професійні стосунки без насильства та протиріч.

Аналіз психологічних особливостей ненасильницького спілкування у молодших школярів показав, що саме у молодшому шкільному віці починають формуватися у дітей всі важливі функції організму, від фізіологічних до соціальних, особливо це простежується в побудові суспільних зв'язків дитини (потреби у спілкуванні, соціальних відносинах та взаємодії, формування власного розвитку, перші досягнення, формування мотивації до змін тощо). Тому саме у цьому віці дитини, дорослий має застосовувати оптимальні методи спілкування, аби допомогти дитині розвивати основні компоненти необхідні для ненасильницького спілкування. Важливо акцент робити на інтегральних утвореннях, які містять ознаки позитивного ставлення до інших, до себе, формують у дитини прагнення допомогти, дозволять розвивати у дитини емпатію, доброзичливість, толерантність, сформують у дітей розуміння до різноманіття.

Відповідно теоретичного аналізу, ми можемо виокремити основні компоненти необхідні для розвитку ненасильницького спілкування у дітей молодшого шкільного віку:

- емоційний - спрямований на розвиток емпатії, чуйності, співпереживання у дітей, формування у них толерантного ставлення;

- поведінковий - вміння дитини взаємодіяти з однолітками, або іншими людьми, сприймати іншу людину позитивно, проявляти взаємопідтримку, взаємовиручку;

- мотиваційний - вміння дитини спілкуватися, формування у дитини бажання спілкуватися з оточуючими та виявляти потребу у спілкуванні.

Саме такі компоненти є важливим при формуванні здорової та цілісної особистості, як учасника суспільно-корисного процесу.

Емпіричне дослідження ґрунтується на визначенні рівня розвитку окремих психологічних компонентів у дітей молодшого шкільного віку.

Дослідницька робота проводилася на базі «Творчої студії» у місті Києві. В опитуванні взяли участь діти, які навчаються в 3-4 класах. Загальні кількість респондентів - 30 осіб, віком 9-10 років.

Були використані опитувальникі: «Діагностика рівня емпатії» (за В. В. Бойко), «Діагностика міжособистісних стосунків Т. Лірі», Тест для визначення потреби у спілкуванні (за Ю.Л. Орловим).

Розглянемо результати емпіричного дослідження по компонентах.

Емоційний компонент (рівень емоційних здібностей дітей) ми визначали за методикою В. Бойко. Загалом, у дітей молодшого шкільного віку ми простежуємо здебільшого високий та середній рівні емпатії. Так, лише у 5дітей ми простежуємо (17%) низький рівень емпатії, у 9 дітей (30%) ми спостерігаємо високий рівень, і найбільший показник прояву емпатії у дітей молодшого шкільного віку має середній рівень емпатії - 16 дітей (53%).

Таким чином, ми можемо стверджувати, що у дітей, які мають низький рівень емпатії можуть виникати труднощі у розумінні емоційних станів інших людей, його однолітків та адекватного реагування на них. Ті діти, які мають високий рівень емпатії можуть з легкістю розуміти інших людей, вміють співпереживати їм, бути корисними у разі потреби. Відповідно, ті діти, які мають середній прояв емпатійних показників потребують інколи підтримки зі сторони дорослого, аби правильно розуміти та проявляти свої емоції. Водночас, такі діти можуть справлятися зі своїми почуттями самостійно, але за певних обставин потребують навиків підготовки до взаємодії з іншими у прояві своїх почуттів.

Зауважимо, що за допомогою методики В. Бойко ми виявили відмінності по окремих каналах, які виділяє автор: раціональний, емоційний, інтуїтивний, установки емпатії, проникаюча здатність в емпатії та канал ідентифікації в емпатії. Виявлення та аналіз за цими каналами дозволить нам визначити характерні особливості по кожному окремому компоненту, водночас, визначити який із цих каналів переважає у більшості дітей.

Варто зауважити, що у дівчат емпатійні здібності вищі. Дівчата більш емоційніші тому цей канал у них проявляється більше чим у хлопців. Хлопці більш раціональніші, у них переважає усвідомлена спрямованість уваги, мислення на інших осіб, збільшений мотиваційний інтерес. Хлопці мають більшу здатність передбачати поведінку партнера, діяти, не маючи достатньої кількості інформації про нього, що характеризує інтуїтивний канал.

Одним із основних каналів емпатії є ідентифікація - неодмінна умова успішної емпатії. У дітей цей канал розвинений найбільше, що може говорити нам про те, що діти мають здатність зрозуміти іншого на основі співпереживань, постановки себе на місце партнера. Цей канал характеризується через легкість, рухливість і гнучкість емоцій, здатність до наслідування, а це важливі показники для розвитку у дітей емпатії.

Таким чином, результати аналізу за методикою В. Бойко щодо визначення рівня емпатії у дітей молодшого шкільного віку показав, що у дітей на достатньому рівні розвинена емпатія, однак, інколи діти потребують вмінь, аби розпізнавати потреби інших, розуміти почуття свого співрозмовника. Не завжди діти такого віку вміють прислухатися до співрозмовника, співпереживати йому та проявляти чуйність у випадку потреби. Тому, варто приділити увагу розвитку емпатії у дітей, аби рівень емпатії був у них на високому рівні.

Мотиваційний компонент ми визначали за допомогою «Тесту для визначення потреби у спілкуванні» (за Ю. Л. Орловим), котрий дозволив нам виявити рівень потреби дітей у спілкуванні, визначити наскільки цей рівень є високим чи низьким.

Відповідно результатам за тестом запропонованим Ю. Орловим, діти (63%) мають велику потребу у спілкуванні.

Спілкуючись з однолітками діти повинні дослухатися до потреб свого співрозмовника, вчитися розуміти свого опонента, слухати його та не перебивати. Тут важливо пам'ятати про вміння дитини спілкуватися не насильницьким шляхом, дитина має вміти через спілкування так висловлювати свої потреби, аби вони сприяли ненасильницьким методам спілкування. Нині цей метод важливий при взаємодії з дітьми, особливо коли йдеться про їхню спільну творчу чи навчальну діяльність. Водночас, ми повинні будувати так взаємостосунки з дитиною, щоби вона не боялася спілкуватися зі старшими. В навчальному колективі важливо, щоби діти вміли звертатися до вчителів без страху на осуд, чи відмову, вдома ж процес комунікації має бути побудований так, аби дитина не боялася звертатися за порадами до батьків, вміла з ними ділитися та могла вільно та легко без покарання отримати зворотний зв'язок. Тому при навчанні дітей молодшого шкільного віку обов'язково варто розвивати мотиваційний компонент, котрий сприятиме формуванню у дитини установки на ненасильницьке спілкування зі своїм опонентом.

Поведінковий компонент ми досліджували за допомогою методики «Діагностика міжособистісних стосунків Т. Лірі». Саме ця методика дозволила нам дослідити рівень міжособистісних стосунків в колективі дітей молодшого віку та визначити їхні типи ставлення до оточуючих.

Загалом зауважимо, що діагностика міжособистісних стосунків за методикою Т. Лірі показала, що у дітей молодшого шкільного віку переважає адаптована поведінка, як ступінь вираженості відносин. Характерно, що всі діти мають середній бал у своїх відповідях, що коливається від 0-8 балів. Високі бали характерні лише окремим дітям, що може бути в межах норми. Якщо брати до уваги загальні показники за всіма опитуваними респондентами то ми можемо простежувати позитивні типи ставлення до оточуючих. Такі результати можуть нам говорити про те, що діти є схильними до взаємодії з іншими на доброзичливих та альтруїстичних основах, відповідно у них є прояви до взаємодії з іншими людьми, діти мають властивість слухати інших, проявляти щирі емоції тощо.

Але, на наш погляд, важливо виділи різні типи ставлення до оточуючих з позиції хлопців та дівчат. А також є доречно охарактеризувати ці показники окремо за кожним типом.

Результати дослідження за методикою діагностики міжособистісних відносин Т. Лірі серед хлопців показали, що вони є більш авторитарними, але бали за цими показниками показують, що хлопці є впевненими у собі особистостями, при цьому не є лідерами серед колективу, водночас, є завзятими та наполегливими. Важливо, що вираженість авторитетного лідера присутнє не у всіх хлопців. Тільки одиниці мають домінантний тип котрий спрямований на компетентність та лідерські якості, а це говорить про те, що в майбутньому такі хлопці можуть бути гарними керівниками, наставниками та порадниками. Важливо, що хлопці є доброзичливими до оточуючих, орієнтовані на прийняття і соціальне схвалення.

Егоїстичний тип властивий тільки деяким хлопчикам, але тут варто зауважити, що бали за цим показником не досягають максимальної позначки, це свідчить про те, що хлопці хоч і мають егоїстичні риси, але вони зорієнтовані на власні сили, мають схильність до суперництва.

Незважаючи на вищі бали за показником залежності, такі бали є помірними, адже вони говорять про те, що хлопчики інколи потребують порад зі сторони інших, інколи допомоги. Цьому типу властива схильність до захоплення оточуючими та висока ввічливість, що у такому віці є важливим елементом розвитку дітей.

У розвитку дитини значущу увагу варто приділяти і формуванню доброзичливого ставлення до інших, розвивати альтруїстичні риси характеру. За цими показниками хлопці є гнучкими, дещо компромісними, вислуховують думку інших, безкорисливі та чуйні.

У порівнянні з хлопцями, у дівчат не наскільки виражені лідерські якості, але вони також наполегливі та завзяті до виконання якихось завдань, мають також схильність до суперництва, є доволі енергійними. Водночас, дівчатка впевненіші у собі, що дозволяє діяти їм набагато рішучіше, упертіше, йти безпосередньо до цілі.

Варто зауважити, що дівчата також є критичними по відношенню до всіх соціальних явищ та оточуючих людей. У більшості дівчат присутня скромність, поступливість, дівчатка є емоційно стриманими особистостями, чесно виконують свої обов'язки. Але є і той відсоток дівчаток, які не мають власної думки, є боязкими, сором'язливими, легко ніяковіють, мають більшу схильність підкорюватися сильнішому без урахування ситуації.

Важливою характеристикою для дівчат є те, що вони більш є гнучкішими та компромісними при вирішенні конфліктних ситуаціях, прагнуть бути у згоді з думкою оточуючих. Дівчата мають вищий рівень чуйності, чим хлопці, хочуть здаватися «бути хорошими» для всіх, але водночас є люб'язними та доброзичливими. Важливо, що дівчата є відповідальнішими по відношенню до людей, делікатнішими та добрішими. За результатами нашого дослідження виявлено, що у дитячому колективі саме дівчата більше проявляють до інших співчуття та турботу, вміють заспокоювати інших, вміють підбадьорювати, але також є безкорисливим та чуйними особистостями.

Відповідно аналізу порівняння типів ставлення до оточуючих серед дівчат та хлопців ми можемо сказати, що у хлопців значно переважає тип домінування - 8,5 балів, де у дівчат цей тип становить лише 5,3 бали. На рисунку 1 ми можемо побачити, які із типів ставлення різняться між собою серед дівчат та хлопців. Але така відмінність не є суттєвою у дитячому колективі, адже хлопці мають такі риси характеру, які можуть перейняти дівчатка, водночас, дівчата можуть навчити хлопців шукати компроміси, знаходити спільні рішення у разі потреби.

¦ Дівчата ¦ Хлопці

Рис. 1. Розподіл типів ставлення до оточуючих серед дівчат та хлопців за методикою діагностики міжособистісних відносин Т. Лірі

Варто зауважити, такий тип як дружелюбність високо виражений, як у дівчат, так і у хлопців, але у дівчат він має аж 14 балів, у хлопців же виражений на 9,1 бал. Відповідно результатів, можемо зазначити, що всі діти в дитячому колективі допомагають один одному, вміють між собою взаємодіяти, є творчими у пошуку спільних інтересів, мають чуйність один до одного, знають, що таке толерантність та повага до інших. Але тут важливо підкреслити, що показники за тим типом є середніми, що потребує з боку дорослого деякого корегування, аби навчити дітей більше слухати один одного, бути спільними у діях, вміти бути хорошим опонентом та завжди проявляти розуміння до почуттів інших.

Важливо наголосити, що під час проведення дослідження здійснювалося і спостереження за дітьми в ході заповнення ними опитувальників.

Так спостерігаючи за дітьми можемо сказати, що в колективі присутня дружня атмосфера, діти чемні та уважні, але інколи зустрічалися моменти коли діти не давали можливості висловитися своєму товаришу, інколи перебивали, коли для однієї дитини було щось незрозуміло, інша дитина намагалася без прохання пояснити. Це є важливим показником при дослідженні, адже передбачає потребу у роз'ясненні дітям щодо меж особистісного простору, виходу за його межі та вміння будувати діалог з партнером з використанням ненасильницьких методів спілкування.

Загалом за результатами емпіричного дослідження, ми можемо зробити такий висновок, що діти мають низький рівень агресивності та тривожності, у декого із дітей взагалі відсутня ця тривожність та агресивність. Діти навпаки проявляють доброзичливість та взаєморозуміння, подекуди можуть цього соромитися чи бояться просити про допомогу, але це не заважає їм реалізовуватися серед однолітків. Серед усіх дітей, хлопці більш вмотивовані на досягнення цілей, чим дівчата. У свою чергу, дівчата краще вміють знаходити спільну мову в колективі, вони краще знаходять можливості для взаємодії, швидше адаптовані до нових завдань. При цьому, діти інколи «не чують один одного», інколи перебивають чи без потреби висловлюють свою думку. Під час дослідження, це можна трактувати як не знання та не вміння дитини правильно вибудовувати міжособистісний діалог, а як відсутність у дитини знань про побудову міжособистісних стосунків. Тому вкрай важливо саме у молодшому шкільному віці навчати дітей правильним установкам на ненасильницьке спілкування, навчати толерантності, доброзичливості та побудові правильного діалогу з партнером.

Таким чином, в результаті проведеного емпіричного дослідження ми виділяємо такі компоненти, що на наш погляд можуть послугувати розвитку ненасильницького спілкування у молодшому шкільному віці: емоційний компонент (емпатія дитини, чуйність, співпереживання, толерантність); поведінковий компонент (дії які робить дитини щодо бажання допомогти, дорозичливість, взаємопідтримка, взаємовиручка); мотиваційний компонент (потреба дитини у спілкуванні, мотивація до спілкування). Відповідно таких результатів виникає необхідність у розробці психологічної програми для дітей молодшого віку, яка сприятиме підвищенню компетентності та розвитку у дітей навиків ненасильницького спілкування.

Висновки

Проведене емпіричне дослідження щодо вивчення компонентів ненасильницького спілкування у дітей молодшого шкільного віку ґрунтувалося на визначенні рівня розвитку окремих психологічних компонентів у дітей такої вікової категорії. Визначення таких компонентів містить особистісну сферу розвитку дитини (емоційно-вольові та мотиваційні показники) та сферу її міжособистісних стосунків (поведінковий компонент).

Результати емпіричного дослідження показали, що у дітей на достатньому рівні розвинена емпатія, однак, інколи діти потребують вмінь, аби розпізнавати потреби інших, розуміти почуття свого співрозмовника. Не завжди діти такого віку вміють прислухатися до співрозмовника, співпереживати йому та проявляти чуйність у випадку потреби. Водночас виявлено, що діти мають велику потребу у спілкуванні. Вважливо підкреслити, що показники за усіма методиками є середніми, що потребує з боку дорослого деякого корегування, аби навчити дітей більше слухати один одного, бути спільними в діях, вміти бути хорошим опонентом та завжди проявляти розуміння до почуттів інших. Тому вкрай важливо саме у молодшому шкільному віці навчати дітей правильним установкам на ненасильницьке спілкування, навчати толерантності, доброзичливості та побудові правильного діалогу з партнером. Саме на основі таких результатів ми виділяємо основні компоненти, які послугують розвитку ненасильницького спілкування у молодшому шкільному віці, а це: емоційний, поведінковий та мотиваційний компоненти. Так виникає необхідність у розробці психологічної програми для дітей молодшого віку щодо підвищення компетентності та розвитку у дітей навиків ненасильницького спілкування.

Література:

1.Основи теорії комунікації: Посібник / за заг. ред. М.А. Василика. М. : Гардарики, 2003. 615 с.

2. Предмет, функції та види спілкування. URL: http://psychology.univer.kharkov.ua/ news2021/NMKD/NMKDprycladna/3psychologycommunication/UK.pdf (дата звернення 25.05.2022).

3. Key assumptions and intentions ofNVC. LKI.: https://baynvc.org/key-assumptions-and- intentions-of-nvc/ (дата звернення 25.05.2022)

4. Rosenberg M. Life-Enriching Education Nonviolent Communication Helps Schools Improve Performance, Reduce Conflict, and Enhance Relationships. Encinitas, CA: Puddle Dancer Press; 2003. 192 р.

5. Rosenberg M. Nonviolent Communication. 2nd ed. Del Mar, CA : Puddle Dancer Press; 2003.264 p.

6. Your complete nonviolent communication guide. URL: https://positivepsychology.com/ non-violent-communication/ (дата звернення 25.05.2022)

7. Молодший шкільний вік являється сензетивним. URL: http://www.gymnasium- premier.com.ua/rozvitok/robota-psikhologichnoji-sluzhbi/tsikavi-statti/522 (дата звернення 25.06.2022).

References:

1. M.A. Vasilika & M.Gardariki(2003) Osnovi teorii' komunikatsii [Fundamentals of communication theory: Manual]. [in Ukrainian].

2. Predmet, funktsii ta vidi spilkuvannya(2022)[ Subject, functions and types of communication] . URL: http://psychology.univer.kharkov.ua/news2021/NMKD/NMKDprycladna/ 3psychologycommunication/ UK.pdf [In Ukrainian].

3. Key assumptions and intentions of NVC. URL: https://baynvc.org/key-assumptions-and- intentions-of-nvc/

4. Rosenberg M(2003). Life-Enriching Education Nonviolent Communication Helps Schools Improve Performance, Reduce Conflict, and Enhance Relationships. Encinitas, CA: Puddle Dancer Press.

5. Rosenberg M(2003). Nonviolent Communication. 2nd ed. Del Mar, CA : Puddle Dancer Press

6. Your complete nonviolent communication guide. URL: https://positivepsychology.com/ non-violent-communication/

7. Molodshii shkilnii vik yavlyaєtsya senzetivnim.[Primary school age is sensitive] . URL: http://www.gymnasium-premier.com.ua/rozvitok/robota-psikhologichnoji-sluzhbi/tsikavi-statti/522 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru