Значення соціального капіталу для психологічного благополуччя співробітників

The article is dedicated to the study of the role and importance of the social capital in the psychological welfare of employees of the organization.

The aim: the study of the social capital influence on the psychological welfare of employees of the organization.

Methods. “Psychological welfare of the individual” by K. Riff in the adaptation of T Shevelenkova and P Fesenko by six scales: goals in life, positive relationships with others, personal growth, environment management, self-acceptance, autonomy. To measure the social capital as a certain set of resources that a person can get from his or her social network, the method “The questionnaire for measuring the social capital of the individual” by P Styla in the adaptation of I. Semkiv was applied.

Results. The psychological welfare is defined as experiences and states that point to the completeness of self-realization of a person in specific living conditions. The social capital is understood as a person's social network, which is based on emotionally positive, trusting relationships and affects the improvement of the psychological comfort level of an individual. It has been established that the largest number of correlated relationships among the social capital scales has the “socio-professional resource”. Such results show the direct dependence of personal growth on one's job availability, professional self-realization, productive communication with colleagues at work, ability to expand own social network, which is based on relationships of trust and mutual assistance. The tad is that the “productive skills” scale provides greater autonomy of the individual, that is, independence and self-sufficiency of the respondent, the ability to independently regulate his or her behaviour, which relies on one's capabilities and abilities in building the strategy of behaviour and determining the vector of one's life.

Conclusions. The most significant resources of the social capital in the studied group of employees of the organization are “socio-professional resource”, “productive skills”, “emotional resource”. It was found that there are interconnections between the social capital resources ofthe individual and the indicators of his or her psychological welfare.

Key words: psychological welfare, subjective welfare, social capital, personal resources, employees of the organization.

Вступ

Сучасною тенденцією в управлінні виробництвом є розуміння того, що основою вдосконалення прийомів та методів управління має стати ефективне та раціональне використання трудового потенціалу. Психологія управління, вивчаючи ціннісно-мотиваційну сферу, вміння, знання, трудові навички співробітників, достатню увагу приділяє такому ресурсу, як психологічне благополуччя.

Теоретичне обґрунтування проблеми

Американський психолог Н. Бредберн (Шевеленкова, Фесенко, 2005) є засновником вивчення феномену психологічного благополуччя. Він визначив даний феномен як баланс між позитивними та негативними емоціями, які людина накопичує протягом життя.

Подальшому розумінню феномена психологічного благополуччя сприяли роботи Е. Дінера (Diener, Harter & Arora, 2010), автор ввів поняття «суб'єктивне благополуччя», яке, на його думку, складається з трьох основних компонентів: задоволення, комплекс приємних емоцій (pleasant affect) та комплекс неприємних емоцій (unpleasant affect). Він вважає, що суб'єктивне благополуччя є лише компонентом психологічного благополуччя, зауважуючи, що для його описання потрібними є додаткові характеристики.

Цікавою є класифікація, автором якої є Р М. Райан, він поділяє всі підходи до розуміння благополуччя на два основних напрями гедоністичний (від греч. hedone - задоволення) та евдемоністичний (від греч. eudaimonia - щастя, блаженство). Н. Бредберн та Е. Дінер належать до гедоністичного напряму та описують благополуччя у термінах задоволеності / незадоволеності. К. Ріфф та А. Уотерман є прихильниками евдемоністичного розуміння, тому вважають, що особистісне зростання - головний та найбільш необхідний аспект психологічного благополуччя (Шамионов, 2004).

Існує низка досліджень, які свідчать про наявність позитивних кореляційних взаємозв'язків між психологічним та суб'єктивним благополуччям, що говорить про те, що дані поняття є тісно взаємопов'язаними (Busseri, & Sadava, 2011; Chida & Steptoe, 2008). Проте, на даний момент у зарубіжній психології переважає кількість досліджень, які стосуються конкретно феномена суб'єктивного благополуччя (Howell, Kern & Lyubomirsky, 2007).

Для співробітників організації цікавим є дослідження, що стосуються взаємозв'язку суб'єктивного благополуччя та доходу. Емпіричні дані, як правило, показують помірну кореляцію між цими показниками. В роботах М. Люмана, У Шиммака та М. Ейда вивчались стабільні та змінні чинники, що визначають відношення між афективним благополуччям та доходом, та між когнітивним благополуччям та доходом. Результати показали, що, по-перше, взаємозв'язок може бути лінійним, тобто багаті люди, як правило, є більш благополучними, а по-друге, що значний розкид індивідуальних відмінностей у показниках благополуччя та доходу може суттєво змінювати цю лінійність зв'язку (Luhmann, Hofman, Eid & Lucas, 2012). Ще в одному дослідження вивчались причини того, чому благополуччя асоціюється з більш високим рівнем доходу (Linley, Maltby, Woodc, Osborne & Hurling). Серед причин було названо такі: високий дохід свідчить про задоволеність базових потреб, потреб у прийнятті та повазі, високий дохід є свідчення досягнення цілей та ін. Згідно з отриманими результатами, дохід є сильним предиктором оцінки життя (когнітивне благополуччя), але значно менше прогнозує позитивні та негативні почуття (афективне благополуччя).

Проаналізуємо результати досліджень зв'язку суб'єктивного благополуччя та адаптації до життєвих подій. У повсякденному житті більшість людей вважає, що основні події життя, наприклад, шлюб або втрата роботи, значною мірою впливають на психологічне благополуччя. Однак, дослідники не знаходять прямого підтвердження такому положенню (Howell, Kern & Lyubomirsky, 2007). На думку цих науковців, весілля або розлучення, нова робота або звільнення, жодна з цих подій не має суттєво впливати на рівень суб'єктивного благополуччя, оскільки люди неминуче адаптуються до будь-яких життєвих змін.

Метааналіз досліджень у межах даної тематики був зроблений М. Люманом, М. Ейдом, У Хофманном, Р. Лукасом (Luhmann, Hofman, Eid & Lucas, 2012). Автори вивчали такі питання: чи є відмінності у впливі різних життєвих подій на афективне та когні- тивне благополуччя; яким чином показник адаптації варіюється в залежності від різних життєвих подій. Лонгітюдні дані було поєднано для описання реакцій та адаптації до 4 подій, пов'язаних із сім'єю (вступ до шлюбу, розлучення, тяжка втрата, народження дитини) та 4 подій, пов'язаних з роботою (втрата роботи, нова робота, вихід на пенсію, переселення / міграція). Згідно з отриманими результатами, основні події життя мають дуже різний вплив на афективне та когнітивне благополуччя. Також було доведено, що більшість подій у житті більшою мірою впливають на когнітивне благополуччя. Такі дослідження є перспективними, оскільки дозволяють оцінити суб'єктивне благополуччя із врахуванням норм вікових змін та нормативних особистісних криз.

У вітчизняній психології вивчав феномен суб'єктивного благополуччя особистості Р М. Шаміонов. На його думку, даний конструкт відображає власне ставлення людини до своєї особистості, до життя та процесів, що мають важливе значення з погляду засвоєних нормативних уявлень про зовнішнє та внутрішнє середовище (Шамионов, 2004). На основі великого емпіричного матеріалу, Р. М. Шаміонов виділив основні структурні компоненти благополуччя - різні види задоволеності. При цьому задоволеність розуміється як складне, динамічне соціально-психологічне утворення, яке засноване на інтеграції когнітивних та емоційно-вольових процесів, та характеризується суб'єктивним емоційно-оцінним ставленням (до себе, життя, оточення, праці). До структуроутворюючих чинників задоволеності та, відповідно, суб'єктивного благополуччя, автор відніс: мотиваційні, гігієнічні, ког- нітивні, емоційні.

Р М. Шаміонов підкреслює, що благополуччя особистості виконує декілька функцій:

1) регуляторна (адаптація) - дозволяє регулювати внутрішнє само ставлення, самопочуття, взаємовідносини з оточуючим світом;

2) управління когнітивними процесами - забезпечує адаптацію та інтеграцію особистості у суспільстві;

3) «поведінкова» - дозволяє обирати стратегії поведінки та спрямованість особистості.

4) розвиток - забезпечує творчий рух, як для саморозвитку, так і для забезпечення зовнішніх умов для задоволення вищих потреб та приведення всій системи до рівноваги (Шамионов, 2004).

Також значний внесок до вивчення психологічного благополуччя належить П. П. Фесенко та Т. Д. Шевелєнковій, які розуміли психологічне благополуччя як цілісне переживання, що виражається в суб'єктивному почутті щастя, задоволеності життям та собою. Відповідно до їх підходу, благополуччя - це суб'єктивне явище, яке безпосередньо залежить від системи внутрішніх оцінок носія даного переживання (Шевеленкова, Фесенко, 2005).

Отже, психологічне благополуччя розуміється як позитивний емоційний стан задоволеності своїм життям, навколишнім світом, собою у цьому світі. К. Ріфф пропонує узагальнену модель психологічного благополуччя, що містить шість складових:

- позитивне ставлення до самого себе та свого життя;

- існування цілей та завдань, які надають людині сенс життя;

- вміння виконувати вимоги буденного життя;

- відчуття безперервного розвитку та особистіс- ного зростання;

- позитивні відносини з оточуючими та турботливе ставлення до них;

- бути самостійним (Keyes. Shmotkin & Ryff, 2002).

Тобто, для конкретної людини особисте благополуччя або неблагополуччя є результатом власних оцінок життя. Благополуччя залежить від існування ясних цілей, а також можливостей їх здійснення, а також від реалізації планів поведінки та діяльності. Стан благополуччя створює сприятливі позитивні міжособистісні відносини, можливість спілкуватися, отримувати позитивні емоції, задовольняти потребу людини у цьому.

Таким чином, для людини, яка є істотою соціальною, її психологічне благополуччя цілком визначається позитивними комфортними соціальними зв'язками, які вона вибудовує впродовж життя. Це кількість та якість комунікативних зв'язків, можливість за необхідності скористатися ресурсами, які надають інші люди. Цей феномен комунікативної мережі взаємозв'язків, всередині яких людина забезпечує своє психологічне благополуччя, визначають як «соціальний капітал».

Метою дослідження є вивчення значення соціального капіталу на психологічне благополуччя співробітників організації.

Поняття «соціальний капітал» введено в науковий обіг соціологом Д. Колменом та політологом Р Панте- мом. «Соціальний капітал це традиції соціальної взаємодії, які передбачають норми взаємності та довіри між людьми, широке розповсюдження різного роду добровільних асоціацій та залучення громадян до політики заради вирішення суспільних проблем» (Свенцицкий, Почебут, Килошенко, Кузнецова, Мара- рица, Казанцева, 2009).

Всі визначення соціального капіталу вказують на те, що це певний ресурс, в який конвертуються відносини між учасниками соціальної взаємодії, що характеризується взаємною відповідальністю, а також довірою. Соціальний капітал сприяє досягненню певних цілей, досягнути яких при його відсутності неможливо.

Соціальний капітал, за Р. Пантемом, утворюється із активних взаємозв'язків між людьми, у межах яких довіра та спільні цінності пов'язують членів мереж та спільнот та покращують соціальну взаємодію. Формами соціального капіталу є соціальні норми, довіра та людські взаємостосунки, які Р. Пантем називає «горизонтальними» зв'язками співробітництва, що відрізняються від «вертикальних» суспільних відносин ієрархії, підпорядкування та залежності. Соціальний капітал є основою добровільного співробітництва між членами суспільства. Автор підкреслює, що «добровільне співробітництво легше підтримувати у спільноті, що мають значні накопичення соціального капіталу у вигляді норм взаємності та мережі суспільної активності». Завдяки соціальному капіталу (нормам, цінностям, довірі) у суспільстві стверджуються певні зразки взаємодії, що підвищують ефективність функціонування соціальних інститутів (Блинова, 2017). Важливою складовою соціального капіталу, на його думку, є спонтанна товариськість, яка позначає здатність до співпраці згідно з встановленими принципами та до створення нових асоціацій, невід'ємними характеристиками яких є горизонтальність та неформальність.

А Портес надає таке визначення: «Соціальний капітал це здатність індивідів розпоряджуватися обмеженими ресурсами на основі свого членства у певній соціальній мережі або у більш широкій соціальній структурі». Крім того, А. Портес відмічає, що здатність до накопичення соціального капіталу - це не тільки індивідуальна характеристика особистості, а особливість мережі відносин, яку вибудовує індивід. Тобто соціальний капітал є продуктом укоріненості індивіда у соціальній структурі (Portes, 1998).

Проте, за П. Бурдье, соціальний капітал - це дещо більше, ніж просто мережа соціальних зв'язків. Його сутність полягає у трансформації випадкових зв'язків (сусідство, відносин у робочому колективі, родині зв'язки) у зв'язки, які є одночасно й обов'язковими, і вибірковими, у зв'язки, які передбачають тривалі суб'єктивно емоційні зобов'язання (почуття вдячності, поваги, дружби і тін.). Обмін при цьому виступає як механізм відтворення даної соціальної групи через взаємне визнання членів групи та визнання членства у ній (Бурдье, 2002). Через визнання в результаті обмінів належності до даного соціального кола визначаються і перевизначаються межі групи. За П. Бурдье, відтворення соціального капіталу передбачає постійну роботу о встановленню соціальних зв'язків, безперервної серії обмінів, в ході яких визнання постійно стверджується та підтверджується (Бурдье, 2002).

Отже, членство в референтній групі передбачає прийняття норм, цінностей, правил поведінки, еталонів, зразків поведінки, що формує та підкріплює почуття «Ми». Встановлення стосунків взаємності, довіри, сприяє психологічному благополуччю людини. Ми можемо припустити, що соціальний капітал, який розуміється як соціальна мережа людини, заснована на емоційно позитивних довірчих стосунках впливає на покращення рівня психологічної комфортності особистості.

Методи та методологія

Емпіричне дослідження було проведено на базі приватного підприємства, співробітники якого займаються юридичною та податковою діяльністю. У дослідженні взяли участь 34 особи, це співробітники різного соціального статусу в організації, середній вік 35,6 роки, серед них 19 жінок (55,8%) та 15 чоловіків (44,2%).

Психологічне благополуччя, яке розуміється як переживання та стани, що вказують на повноту самореалізації людини в конкретних життєвих умовах, досліджено за допомогою методики «Психологічне благополуччя особистості» К. Ріфф в адаптації Т Шевелєнкової та П. Фесенко (Шевеленкова, Фесенко, 2005). Шкала містить шість підшкал, основних складових психологічного благополуччя: цілі у житті, позитивні стосунки з іншими, особистісне зростання, управління середовищем, самоприйняття, автономія та складається з 84 суджень, відповідь на які оцінюється у діапазоні із 6 балів, від 1 балу - «повністю не згоден» до 6 балів - «повністю згоден». У дослідженні отримано дані за кожною шкалою та індекс психологічного благополуччя як суму їх значень.

Для вимірювання соціального капіталу як певної сукупності ресурсів, які людина може отримати від своєї соціальної мережі, застосовано методику «Опитувальник виміру індивідуального соціального капіталу» польського автора РСтили (Styla) в адаптації українського науковця І. Семків. Ця методика призначена для дослідження соціального капіталу на індивідуальному рівні, визначає ступінь застосування соціального капіталу на основі можливостей доступу до соціальних ресурсів приватної або публічної сфер. Методика містить 64 твердження, в яких досліджуваному пропонується визначити ступінь знайомства людиною від 1 бала «не знаю такої людини» до балів «знаю таку людину дуже добре». У методиці виокремлено шість шкал, серед яких продуктивні вміння, емоційний ресурс (особисті зв'язки з іншими), ресурс проведення дозвілля (відпочинок та вільний час), соціально-професійний ресурс, ресурс соціальних інститутів, міжнародний ресурс (Семків, 2015).

Результати та дискусії

За методикою «Психологічне благополуччя особистості» отримані такі дані (див. табл. 1).

Таблиця 1

Розподіл тестових оцінок за шкалами методики «Психологічне благополуччя особистості» К. Ріфф (п = 34)