Психологічна допомога при вирішенні подружніх конфліктів

Міжособистісний конфлікт - це складна ситуація, яка може виникнути в силу сформованої дисгармонії міжособистісних стосунків людей у суспільстві або групі, а також в результаті порушення рівноваги між існуючими в них структурами. Міжособистісний конфлікт являє собою зіткнення двох або більше сильних потреб, які не можуть бути задоволені одночасно. Зменшення сили одного мотивуючого стимулу приводить до посилення іншого й потрібна нова оцінка ситуації.

Узагальнюючи усе різноманіття формулювань міжособистісного конфлікту шляхом аналізу його особливостей, виділимо наступне:

- конфлікти між людьми виникають не із-за прояву об'єктивних обставин, а в результаті їх неправильного суб'єктивного сприйняття й ставлення до них індивідів;

- у міжособистісних конфліктах відбувається безпосереднє протиборство між індивідами, тобто суперники, як правило, стикаються віч-на-віч;

- у міжособистісних конфліктах проявляється усе різноманіття відомих психологічних обставин (загальних, приватних, об'єктивних, суб'єктивних тощо);

- у процесі міжособистісних конфліктів відбувається швидка перевірка характерів, темпераментів, здібностей, інтелекту, емоційно-вольової сфери та інших індивідуально-психологічних особливостей;

- міжособистісні конфлікти відрізняються високим емоційним напруженням та охопленням усіх сторін міжособистісних стосунків між суб'єктами, що конфліктують;

- міжособистісні конфлікти зачіпають інтереси не тільки конфліктуючих сторін, але і тих, хто з ними безпосередньо пов'язаний службовими чи особистими стосунками.

Основні причини виникнення міжособистісних конфліктів:

1) наявність суперечностей між інтересами, цінностями, цілями, мотивами, ролями окремих індивідів;

2) присутність протиборства між різними особистостями, викликаного різницею соціальних статусів, рівнем домагань тощо;

3) вияв і стійке домінування негативних емоцій і почуттів як фонових характеристик взаємодії і спілкування між людьми;

4) розбіжність міркувань, тобто незгода з порядком (послідовністю) умовисновків опонента, яка в певних ситуаціях призводить до появи відчуття власного психологічного програшу;

5) особливості сприйняття, в ході якого відбувається втрата значної частини інформації;

6) суб'єктивна схильність до конфліктів, яка проявляється в поєднанні наступних психологічних якостей: неадекватна самооцінка, прагнення до домінування, консерватизм мислення, зайва прямолінійність, критицизм, тривожність, агресивність, упертість, дратівливість, образливість.

Сімейні конфлікти існують стільки часу, скільки існує сім'я. Сімейний конфлікт розглядається як спосіб вираження і вирішення протиріч, які лежать в основі розвитку дуже складної системи під назвою сім'я.

Сімейні конфлікти є однією із найбільш поширених форм конфліктів. За оцінками конфліктологів в 80-85% сімей відбуваються конфлікти, а в решти 15-20% виникають сутички із різних причин.

На думку О. М. Васильченко, сімейні конфлікти - це протиборство між членами сім'ї на основі зіткнення протилежно спрямованих мотивів і поглядів [6].

Особливості сімейних конфліктів:

1) зміст сімейного конфлікту складають: міжособистісні стосунки (кохання, кровна спорідненість) і правові чи моральні обов'язки, які пов'язані із реалізацією функцій сім'ї, а саме: репродуктивної, виховної, господарсько-економічної, рекреативної (взаємодопомога, підтримка здоров'я, організація відпочинку), комунікативної і регулятивної;

2) в основному на причини конфліктів в сім'ях впливають чинники мікро- і макросередовища; до чинників мікросередовища відносяться: погіршення матеріального становища сім'ї; надмірна зайнятість одного чи двох членів сім'ї на роботі; неможливість нормального працевлаштування подружжя; тривала відсутність власного житла; відсутність можливості влаштувати малих дітей в дитячі заклади;

3) особливості сімейних конфліктів проявляються в динаміці та формах протікання; в цілому динаміка сімейних конфліктів характеризується класичними етапами (виникнення конфліктної ситуації, усвідомлення її, відкрите протиборство - інцидент, ескалація, кульмінація, завершення конфлікту, постконфліктна ситуація), але сімейні конфлікти відрізняються підвищеною емоційністю, швидкістю протікання кожного із етапів; основні форми протиборства у сімейних конфліктах: докори, взаємні звинувачення, сварки, сімейні скандали, порушення спілкування;

4) сімейні конфлікти мають особливі способи вирішення, а саме: примирення, досягнення згоди, «притирання» стосунків на основі взаємних поступок, розлучення;

5) сімейні конфлікти мають тяжкі, а інколи навіть і трагічні наслідки для членів сім'ї; досить часто виникають різні фізичні захворювання членів сім'ї; особливо важко переносять конфлікти діти.

Аналіз причин конфліктів в сім'ях показав наступне:

В період «притирання» подружжя найбільш типовими причинами конфліктів можуть стати такі:

- міжособистісна несумісність;

- претензії на лідерство;

- претензії на перевагу;

- розподіл домашніх справ;

- претензії на управління бюджетом;

- використання порад членів родини чи друзів;

- інтимно-особистісна адаптація.

Найважливіші причини конфліктів у сім'ї:

- обмеження одним із подружжя свободи, активності, дій, самовираження іншого;

- негативна поведінка одного із членів сім'ї (алкоголізм, наркоманія, токсикоманія);

- наявність протилежних інтересів, прагнень, обмеженість можливостей для задоволення потреб одного із членів сім'ї (на його думку);

- авторитарний, жорсткий тип взаємовідносин, які склалися в сім'ї;

- наявність важких матеріальних проблем, які практично не можливо розв'язати;

- авторитарне втручання родичів в подружні відносини;

- сексуальна дисгармонія партнерів.

Класифікація сімейних конфліктів: подружні конфлікти; конфлікти між батьками і дітьми; конфлікти між подружжям і їх родичами.

Беручи до уваги безпосереднє джерело конфліктів, сімейні конфлікти поділяють на:

- ціннісні конфлікти (наявність у подружжя протилежних цінностей і інтересів);

- позиційні конфлікти (боротьба за лідерство в сім'ї, незадоволеність у визнанні значущості „Я” одного із членів сім'ї);

- сексуальні конфлікти (психосексуальна несумісність подружжя);

- емоційні конфлікти (незадоволення потреби в позитивних емоціях: відсутність ласки, турботи, уваги і розуміння зі сторони одного із членів подружжя);

- господарсько-економічні конфлікти (різні погляди на ведення домашнього господарства, тяжке матеріальне становище сім'ї).

Враховуючи поведінку подружжя в конфлікті, сімейні конфлікти поділяють на:

- відкриті конфлікти (взаємні словесні образи членів сім'ї, некоректна розмова);

- приховані конфлікти (демонстративне мовчання, різкі жести і погляди).

Розрізняють три основних типи порушень взаємодії в шлюбі: суперництво, псевдоспівробітництво, ізоляція.

В сім'ях, де вагомим типом взаємодії є суперництво, відносини між чоловіком і дружиною в цілому носять дружелюбно- ворожий характер. Між подружжям постійно відбуваються відкриті сутички, сварки, взаємні докори, агресивні прояви. Сімейні ролі партнерів нечітко визначені, в результаті чого ні один із партнерів не здатний взяти на себе відповідальність за пару.

В ситуації псевдоспівробітництва відносини ззовні виглядають рівними, з елементами перебільшеної турботи про партнера. Приводи до виникнення конфліктів лежать поза сімейною сферою і пов'язані з індивідуальними труднощами чи проблемами, які виникають у кожного із членів сімейної пари.

У випадку ізоляції члени подружжя емоційно відокремлені один від одного, не зацікавлені один в одному. Шлюб підтримується якимись іншими вигодами спільного існування. Конфлікти виникають, якщо кордони ізоляції порушуються або в сторону зближення, або в сторону ще більшого віддалення.

Наслідком конфліктної взаємодії між чоловіком і дружиною є розлучення - формальне розірвання шлюбу.

Попередження і розв'язання сімейних конфліктів. Попередження сімейних конфліктів залежить від всіх членів сім'ї, і перш за все від самих чоловіка і дружини. Хоча інколи сімейні конфлікти і можуть носити позитивну спрямованість, але в цілому сімейних конфліктів не варто допускати. І.А. Дідук [7] наводить найбільш загальні шляхи попередження сімейних конфліктів:

- формування психолого-педагогічної культури у подружньої пари;

- виховання дітей з врахуванням їх індивідуально-психологічних і вікових особливостей та емоційного стану;

- формування сімейних традицій, розвиток взаємодопомоги, взаємної відповідальності, довіри та поваги;

- формування культури спілкування.

Враховуючи вищевикладене, нами було розроблено психокорекційну програму з вирішення подружніх конфліктів.

Методологічну основу програми склали такі наукові підходи подружньої та сімейної терапії, як: системний підхід (N. Ackerman, L. Bertalanffy, B. McCrady, K. Norton, T.J. Paolino, F. Steinglass та ін.): цілісність і організація сімейної системи, динамічна взаємодія підсистем, ефект зворотніх зв'язків; динамічний підхід (P. Martin, S. Sager, D. Willy, B. Budа та ін.): усвідомлюване і неусвідомлюване подружнє узгодження, проекція незадоволених у дитинстві бажань, моделі батьківської сім'ї, комбінації типів особистості; біхевіористський підхід (D. Alexander, A. Ellis, N.S. Jacobson та ін.): керування взаємною позитивною поведінкою партнерів, формування міжособистісних вмінь і навичок, реалізація подружньої угоди про взаємну зміну поведінки; гештальт-підхід у роботі із сімейними дисфункціями: цілісність сім'ї як системи, життєдіяльність якої визначається процесом її функціонування, спрямування на модифікацію індивідуальних і сімейних меж.

В цілому психокорекційна програма має еклектичний характер, оскільки включає різні методи психотерапії. Застосування комплексного підходу дає можливість досягнути особистісних та структурних змін, реорганізувати міжособистісні взаємини, зняти невротичні симптоми.

Мета програми: діагностика та корекція когнітивних, особистісних та поведінкових порушень, зумовлених батьківською сім'єю, покращення інтерперсональної взаємодії, соціально-психологічної компетентності партнерів, подружньої адаптації, функційно-рольової комплементарності.

Завдання програми:

- діагностика сімейних та індивідуальних дисфункцій, зумовлених батьківською сім'єю;

- корекція індивідуального сімейного сценарію та його узгодженість між партнерами;

- вдосконалення навичок індивідуального та спільного вирішення сімейних проблем, опанування технік конструктивної міжособистісної взаємодії;

- корекція сімейних та індивідуальних меж, покращення сімейної адаптації, внутрішньосімейної інтеграції молодого подружжя;

- попередження функційно-рольової та сценарної некомплементарності, порушень у міжособистісній взаємодії, дезадаптації осіб, які беруть шлюб.

Показання для застосування програми: проблемне подружжя, дисфункційні конфліктні взаємини подружжя, незадоволення сімейними взаєминами.

На виконання програми передбачено використання різних форм роботи: лекційна форма, індивідуальна робота, групова робота (тренінги).

Лекційна форма роботи: теоретична підготовка, спрямована на розширення та поглиблення знань подружжя про специфіку функціонування сім'ї на різних стадіях, про особливості розвитку функційних та дисфункційних взаємин.

Індивідуальні заняття: психологічна діагностика сімейних дисфункцій, яка починається з першої зустрічі в консультації, коли вивчаються скарги і причини звернення в консультацію.

Групові заняття: психотехнічні вправи, терапевтичні техніки, спрямовані на зниження конфліктності і напруженості, досягнення благополуччя пари в цілому та кожного партнера окремо.

Висновки. Таким чином, аналіз психологічної літератури свідчить, що сім'я є гнучкою соціальною системою, яка швидко змінюється і адаптується до процесів, що відбуваються у соціумі, але поряд з цим функціонує і розвивається за своїми законами, нормами і правилами. Сімейні конфлікти - це протиборство між членами сім'ї на основі зіткнення протилежно спрямованих мотивів і поглядів.

Основне завдання корекції сімейних дисфункцій - усунення симптомів когнітивних, особистісних, поведінкових порушень у членів сім'ї; опанування подружжя конструктивними патернами взаємодії в ситуаціях сімейної кризи.