Побудова системи юридичної психології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський Національний університет внутрішніх справ

Навчально - науковий інститут заочного та дистанційного навчання

Черкаське відділення

Контрольна робота

По предмету Юридична психологія

Виконав

Слухач ІІІ-го курсу

Черкавський О.Ю.

Черкаси 2010

План

Завдання 1. Структура та напрями юридичної психології

Завдання 2. Психологія масовидних явищ. Натовп, його характеристика

Завдання 3. Задача

Список використаних джерел

Завдання 1. Структура та напрями юридичної психології

Під системою юридичної психології розуміється розташування проблем і питань, що вивчаються нею, і які відображають її рівень розвитку, тенденції і перспективи.

М.В. Костицький

Юридична психологія, досліджуючи різноманітні форми психологічних явищ у сфері застосування права, має підпорядковувати їх певній науково обґрунтованій системі, що поєднує комплекс і спрямованість психологічних знань.

Система будь-якої науки передбачає виклад логіки дослідження, основних його напрямів, структури знань, обґрунтованих складовими закономірностями.

Суміжний характер юридичної психології, зумовлений її тенденціями і тяжінням, з одного боку, до загальної психології, а з іншого -- до юриспруденції, спричиняє певні труднощі у формуванні її системи. Побудова останньої внаслідок комплексного характеру досліджуваних питань залежить від домінуючої основи в системі наукових знань, а також від цілей і завдань, що стоять перед наукою.

Побудова системи юридичної психології за принципами загальної психології означала б не вирішення проблеми, а коментування окремих психологічних закономірностей фрагментарними відомостями з галузі юриспруденції, тобто -- поширення проблем власне юридичної психології в константному і пошуковому матеріалі загальної психології.

З огляду на це система юридичної психології має бути сформована на інших принципах, що відповідають завданням становлення і розвитку науки, підпорядкованих тим її закономірностям, дослідження яких забезпечує найбільш плідний розвиток широкого кола юридичних наук.

Дослідження у цій галузі знань логічно узгоджуються з усіма формами і видами правової діяльності, тому в їхню основу покладено об'єктивно існуючі комплекси правових знань.

Тут важливо зазначити, що побудова системи науки не є одноразовим процесом.

Розвиток науки та її окремих галузей, виникнення й вирішення нових проблем вносять корективи у формування системи, змінюючи в ній співвідношення окремих структурних частин, що відображають рух і удосконалення її змісту.

Аналізом системи юридичної психології займаються різні спеціалісти - юристи, психолог, юридичні психологи. Розглянемо окремі підходи до вирішення даного питання.

К.К.Платонов виділяв у юридичній психології правову психологію (предмет - правосвідомість), кримінальну (предмет - причини злочинності, пов'язані з якостями особистості), судову психологію і виправно-трудову.

А.Р.Ратінов вважає, що до системи юридичної психології входять:

¦ загальні питання (предмет, система, методи);

¦ правова психологія (психологія нормативно-правової регуляції);

кримінальна психологія (психологія злочинності і особистості злочинця);

судова психологія (психологія слідчої і судової діяльності);

¦ виправна психологія (психологія виправлення і перевиховання правопорушників) Коновалова В.Е. Правовая психология. - Харьков, 1997. - 451 с..

Юридична психологія складається з загальної і особливої частини. Загальна частина охоплює її предмет, методи, завдання, психологічну структуру діяльності по здійсненню правосуддя, психологічний аналіз злочинної діяльності, а особлива частина - психологічні основи попереднього слідства, судової діяльності, діяльності виправно-трудових закладів Скакун А.Ф. Юридическая деонтология. - Харьков, 2002. - 614 с..

При розгляді системи юридичної психології необхідно виходити з того, що вона є самостійною галуззю знання, яка знаходиться на стику психології і юриспруденції, і як будь-яка наука повинна мати: методологію, теорію, історію, технологію практичного застування теоретичного знання, спрямованість практичного застосування цього знання.

М.В. Костицький

Традиційно юридична психологія поділяється на загальну й особливу частини. До загальної частини належать питання наукознавчого характеру, а саме: предмет науки, визначення її методів, завдань, місця в системі наук і власне системи науки. Загальна частина охоплює також питання з історії юридичної психології в аспекті передумов її виникнення, аналіз найважливіших етапів її розвитку, тенденції, що відобразилися у фундаментальних наукових працях, дослідження методологічних засад науки. У структуру системи юридичної психології послідовно входять ті, вже сформовані напрями, за предметом дослідження яких визначаються її окремі частини. Одним із таких розділів є кримінальна психологія, що вивчає психологічні основи формування антисоціальної настанови, психологічну структуру злочину, діагностику виникнення і розвитку груп антисоціального напряму. Цей розділ охоплює також вивчення психологічної сторони профілактичної діяльності в її загальносоціальному аспекті й попередження злочинів. Існуючі форми і методи профілактичної діяльності потребують удосконалення на основі аналізу практики застосування педагогічних, соціальних, кримінологічних і психологічних даних. Профілактика, що охоплює окремі групи осіб і застосовується щодо конкретних індивідів, вимагає знання й урахування психологічних особливостей групи й особистості, правильної діагностики їхньої спрямованості, ставлення до моральних цінностей, виявлення і прогнозування ступеня позитивного впливу, що може бути ефективним у тому чи іншому випадку.

Особлива частина юридичної психології охоплює психологію судочинства, яка вивчає значний комплекс питань, пов'язаних із психологічними сторонами судово-слідчої діяльності. До них, зокрема, належать проблемні питання психологічної характеристики процесуальної діяльності, що розглядаються як визначальні в організації судово-слідчої роботи, професійні якості осіб, які здійснюють провадження у справах, психологічні основи доказування, організації й планування слідчої та судової роботи. Даний розділ охоплює також питання, що характеризують психологічні основи окремих процесуальних дій, таких як слідчий огляд, допит, пред'явлення для впізнання, перевірка показань на місці, слідчий експеримент, обшук, призначення і провадження судово-психологічної експертизи.

Окремим розділом юридичної психології представлена пенітенціарна психологія (виправно-трудова чи кримінально-виконавча), що досліджує психологічні характеристики колективів засуджених, психологічні основи процесу їхнього виправлення і перевиховання (корекції). Пенітенціарна психологія досліджує також професійні якості й психологічні характеристики осіб, які виконують виховні функції, з метою розробки рекомендацій з найбільш ефективного здійснення впливу на засуджених Сухов А.Н. Социально-психологические явления в среде осуждённых. - СПб., 2001. - 741 с..

В юридичній психології, виходячи з характеру досліджуваних нею закономірностей, як відносно самостійні, виділяють чотири основні галузі: правову, кримінальну, судову і пенітенціарну психологію. У свою чергу, кожна галузь відповідно до своєї спрямованості досліджує групи психічних закономірностей, що належать до її предмета.

Пенітенціарна психологія вивчає психологічні особливості посткримінальної поведінки і відбування покарання у відповідних установах. Предмет її дослідження -- психологічна структура особи, яка відбуває покарання (її адаптація, ставлення до встановленого режиму, вироку); психологічний бік формування мікро-груп та їхньої спрямованості; методи впливу та їх оптимальне сполучення, що застосовуються з метою створення необхідного психологічного клімату, та ін. До предмета пенітенціарної психології входить також система заходів, які забезпечують розробку і застосування прийомів виховного впливу, навчання педагогічного персоналу (вихователів), формування у них навичок, необхідних для здійснення виховних функцій.

У сучасній юридичній психології виокремлюють нову галузь юридичної психології -- правову. Ця галузь покликана вивчати психологічні особливості дії права як чинника соціальної регуляції поведінки людини чи групи людей, психологічні закономірності правотворчого процесу, психологічні механізми правосвідомості та праворозуміння. В юридичній психології досліджуються не лише проблеми психологічних закономірностей правопорушень (злочинів), а й психологія правомірної поведінки, психологічні особливості недопущення злочинних дій, впливу соціальних заборон, громадської думки, моралі, правових розпоряджень на поведінку особи, формування її правослухняності.

Кримінальна психологія вивчає: а) психічні закономірності, пов'язані з формуванням антисоціальних настанов, мотивів вчинення злочину і протиправних дій, поведінкою осіб, які характеризуються делінквентністю (схильністю до правопорушень); б) психологію формування груп правопорушників, роль конкретних обставин і факторів, що сприяють їхній появі; в) форми і способи діяльності, спрямованої на попередження антисоціальних тенденцій, виявлення причин і умов, що у психологічному аспекті сприяють формуванню антисоціальних настанов та їх проявам, розробляє конкретні заходи профілактичного характеру Зелинский А.Ф. Криминальная психология: Учебное пособие для вузов. - К., 1999. - 312 с..

Судова психологія як предмет дослідження включає проблематику, що стосується психологічної характеристики правоохоронної діяльності, пізнавальних процесів, пов'язаних із доказуванням, психологічних основ проведення окремих процесуальних дій, а також аналізу психологічної сторони формування внутрішнього переконання. До предмета судової психології належить і вирішення комплексу питань, що характеризують психологічний аспект профілактичної діяльності в сфері судочинства Пирожков В.Ф. Криминальная психология.: Кн. I. ІІ. - М., 2008.

Галузі юридичної психології характеризуються різним рівнем розвитку, що пояснюється, з одного боку, потребами правозастосовчої практики, а з іншого -- нерівномірністю формування окремих сторін досліджуваних проблем, обмеженістю експериментальних даних, недостатнім залученням суміжних галузей знань, що дають змогу комплексно вивчати закономірності психіки людини.

Становлення юридичної психології як самостійної науки зумовлене тим, що проблеми, які належать до її предмета, не могли бути вирішені з використанням даних загальної психології, а вимагали з'ясування специфічних закономірностей, вирішення яких можливе тільки на стику психологічної та юридичної наук. Нова система знань, яка дає змогу поглиблено досліджувати проблеми, пов'язані із закономірностями психіки, що проявляються в правовій сфері, створила передумови для самостійного існування юридичної психології. На відміну від закономірностей загальної психології для закономірностей юридичної психології характерне те, що досліджувані нею психічні явища є наслідком порушення правових приписів або специфіки їхнього виконання в умовах правового регулювання, використання їх у різноманітних сферах діяльності людини і ситуаціях, що потребують застосування норм права.

Правова діяльність як самостійна галузь суспільної практики вимагає вивчення тієї системи психічних явищ, що зумовлені правовим впливом у всіх його формах і проявах. Ці психічні явища різноманітні й породжені особливостями та завданнями кожної сфери застосування норм права. Інтегративна функція юридичної психології полягає у використанні даних однієї науки для цілей іншої, причому в цьому взаємопроникненні створюються нові проблеми, що потребують вирішення.

У складному процесі взаємопроникнення наукових знань, що породжує нову галузь, певне місце належить так званим аксіоматичним даним, які є своєрідним фундаментом однієї з наук і перенесені в іншу в незмінному вигляді. Це стосується як аксіоматичних положень права (норм закону), так і даних психологічної науки, доведених глибокими теоретичними дослідженнями й апробованих практикою. Наприклад, рекомендації загальної психології щодо закономірностей людського сприйняття (аналітичного і синтетичного характеру) використовуються в юридичній психології як аксіоми, що створюють необхідні передумови для розуміння структури впізнавання і відповідно до цього організації такої процесуальної дії, як пред'явлення для впізнання Васильев В.Л. Психология следственных действий. - К., 1996. - 217 с..

Водночас аксіоматичні положення кримінального процесу і криміналістики щодо порядку пред'явлення для впізнання дають можливість розробляти рекомендації про таке використання даних психологічної науки, яке дає оптимальні результати. Психологічні закономірності, що стосуються характеристики довільних і мимовільних реакцій людини на подразник, використовуються в криміналістиці як аксіоматичні, а їхня інтерпретація зумовлює обрання тактичних прийомів провадження обшуку та інших слідчих дій. Знання закономірностей навіювання використовується для його нейтралізації у процесі виконання окремих процесуальних дій, при правовій регламентації яких враховуються особливості людської психіки, що негативно впливають на достовірність інформації, яка повідомляється.

Психологічні та юридичні аксіоми позитивно впливають на розвиток і дослідження суміжних питань, а також сприяють їх правильному розумінню та застосуванню. Так, психологічні аксіоми широко використовуються при формуванні різних рекомендацій і положень окремих статей кримінального і кримінально-процесуального закону. Аксіоми ж правового характеру визначають режим і межі використання психологічних знань для правозастосовчої діяльності. Цей характер взаємопроникнення знань також є специфічною особливістю юридичної психології як науки. Отже, юридична психологія є наукою, що має подвійну природу і розвивається на стику двох наук -- психології та юриспруденції.

Завдання 2. Психологія масовидних явищ. Натовп, його характеристика

ЮРБА -- масове скупчення людей, які об'єднані певною метою (мітинг, демонстрація, страйк, видовище, шоу), або випадково виникле скупчення, людей, (метро, людна вулиця) Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. - СПб., 1998.

Засоби масової інформації буяють фактами про те, що при масовому скупченні людей відбуваються безладдя: бійки, побиття, закидання опонентів каменями, биття стекол, загибель людей і т.д. Психологи говорять про те, що юрба - це живий організм, що народжується в силу тої або іншої причини, зріє, росте, втілює в життя певне завдання й умирає. Також, існує твердження про те, що юрба в більшості випадків дуже агресивна, але є певний заряд агресії людей, коли їх багато, збільшується з величезною швидкістю й по силі й потужності дорівнює кількості людей при масовому скупченні /юрби/.

У своїй роботі я постараюся освітити деякі питання, що зачіпають поняття юрби й психології даної юрби.

1. Постараюся відповістити на запитання - чому юрба людей у більшості випадків носить агресивний характер.

Існують певні свідчення того, що висока щільність населення для самих людей неприємна й викликає стреси. Неясно, однак, до якого ступеня цей дискомфорт трансформується в агресію. Але частина психологічних досліджень показує, що тіснота підсилює агресію. інші свідчать, що вона придушує цей тип поводження. Крім того, у декількох психологічних експериментах продемонстроване посилення агресії в тісній юрбі чоловіків, але не жінок.

Трохи дослідників намагалися пояснити ці протиріччя. Більшість із них піднімали питання про критичний фактора, що може бути відповідальним за ефект тісноти. Інакше кажучи, чому люди в юрбі більше агресивні?

Гіпотеза інтенсифікації Фридмана має на увазі, що в тісноті загострюються, або підсилюються типові реакції індивідуума на будь-які ситуації. Якщо типовими є позитивні реакції, тіснота перетворить їх у ще більш сприятливі. Якщо ж типові реакції ставляться до розряду негативних, тіснота загострить їхню негативну природу. Фридман говорив із цього приводу наступне:

«Я припускаю, що тіснота сама по собі не робить на людей ні гарного, ні дурного ефекту, але вона служить каталізатором індивідуальних типових реакцій на ситуацію. Якщо для людини звично приємне відчуття, він любить коли поруч із ним є люди, думає про навколишніх як про своїх друзів, - одним словом, позитивно реагує на інших людей, його реакції в умовах тісноти також будуть більше позитивні. Навпроти, якщо звичайно він не симпатизує іншим людям, йому неприємно їхня присутність, вона почуває до них агресивність і в цілому негативно реагує на інших людей, його реакції в умовах тісноти також будуть більше негативні» Психология толпы. Хрестоматия. - М., 19998. - 502 с..

Психологи Уорчел і Тедлі припустили, що «на обсяг доступного індивідуумові простору сам по собі, а відстань між людьми - от що визначає ступінь стресу, що виникає в конкретній ситуації». Тому вони провели дослідження, у якому варіювали щільність і відстань взаємодії. Студенти-чоловіки групами по сім або вісім чоловік брали участь в експерименті по «груповій роботі» у маленькому / з «високою щільністю»/ або великому / з «низькою щільністю»/ приміщенні. Дослідники маніпулювали дистанцією, розставляючи стільці по колу, або так, що їхні ніжки практично стикалися / варіант «пліч-о-пліч»/, або так, що між стільцями було півметра / варіант «на відстані»/ У цих умовах випробувані заповнювали анкети, вирішували лінгвістичні завдання й обговорювали проблеми людських взаємин. Останнє давало можливість виміру схильності до покарань, у даному експерименті змінності, що зв'язується з агресією. А саме: випробуваним, індивідуально й у групі, давали рекомендації з мір боротьби з підлітковими правопорушеннями. У той час як щільність не робила впливу на частоту появи в рекомендаціях випробуваних закликів до застосування каральних мір, дистанція вплинула на їхні судження : як індивідуальні , так і групові рекомендації, коли стільці стояли близько, частіше містили в собі подібні заклики, чим у випадку, коли між стільцями була деяка відстань. Крім того, випробувані у варіанті «пліч-о-пліч» оцінювали інших членів своєї групи як більше агресивних і менш симпатичних. Чим це було у варіанті «на відстані». Уорчел і Тедлі доводять, що «дистанція», а не щільність сама по собі, є параметром простору, що співвідноситься з фактором тісноти».

Стокдейл стверджує, що дослідники ігнорують різницю між щільністю й тіснотою. Щільність є кількість людей на одиницю простору - це об'єктивна кількісна характеристика. Тіснота ж є суб'єктивно сприйманим станом, що може виникати при високій щільності скупчення людей. Очікувана залежність між агресією й щільністю, видимо, визначається тим положенням, що щільність створює негативний афект через відчуття тісноти. І справді, існують дані, що в той час як реальна, об'єктивна площа, що доводиться на члена родини, не пов'язана із сімейними сварками в родинах, де скаржаться на тісноту, відбувається порівняно більше сімейних скандалів.

Психологи Меттьюс і інші спробували пояснити ефект скупченості в контексті моделі негативного афекту по Беону й Беллу. Випробувані в цьому експерименті виконували кооперативне або конкурентне завдання в умовах високої або низької щільності скупчення людей. Передбачалося, що у випадках, як конкуренції, так і високої щільності негативний афект буде сильніше. Згадаємо, що модель негативного афекту пророкує нелінійну залежність між негативними емоціями й агресією, то якщо ті, хто випробовує порівняно слабкі або дуже сильні негативні емоції, схильні реагувати менш агресивно, чим ті, у кого негативний афект перебуває на середньому рівні. І дійсно, як ми переконалися, що учасники у варіантах високої щільності реагували більш агресивно.

Отже, з вищевикладеного «треба, що тіснота веде до негативних відчуттів і негативних реакцій на навколишнім. А дослідження підтверджує теза, що тіснота породжує негативні почуття, які при деяких умовах можуть трансформуватися в агресивне поводження.

АГРЕСІЯ - це нова форма поводження, націленого на образу або заподіяння шкоди іншій живій істоті, що не бажає подібного обігу.

Щоб ті або інші дії були кваліфіковані як агресія, вони повинні містити в собі намір образи або образи, а не простий» приводити до таких наслідків. Агресію варто розглядати як модель поводження, а не просто як емоцію, мотив або установку. Агресії розвертається як у стані цілковитої холоднокровності, так і надзвичайного емоційного порушення. Також, зовсім не обов'язково, щоб агресори ненавиділи або навіть не симпатизували тим на кого спрямовані й: дії. юридичний психологія агресія натовп

Агресія припускає дії/наміру/, за допомогою яких агресор навмисно заподіює збиток своїй жертві. Наміри - це особистому схованому, недоступні прямому спостереженню задуми.

Агресія має місце, якщо результатом дій є які-небудь негативні наслідки. Агресія може бути:

1. фізична - вербальна;

2. активна - пасивна;

3. пряма - непряма.

Отже, агресія ставиться в першу чергу до:

1. уродженим спонуканням або завданням;

2. потребам, що активізуються зовнішніми стимулами;

3. пізнавальним і емоційним процесам;

4. актуальним соціальним умовам у сполученні з попереднім ненавчанням. Типи агресії:

1. Реактивна агресія - це відплата у відповідь на усвідомлювану погрозу.

2. Проактивная агресія - породжує поводження/наприклад, примус вплив, залякування/, спрямоване на одержання певного позитивної результату.

По Фрейду, агресія виникає тому, що людські істоти генетично або конституціонально «запрограмовані «на подібні дії / агресія, як інстинктивне поводження - уроджене із прагнення до смерті й руйнування/.

В Ардри - мисливська гіпотеза агресії - «Ми адаптувалися до полювання анатомічно й фізіологічно». Ця мисливська «природа» і складає основу людської агресивності.

Теорії спонукання припускають, що джерелом агресії є викликуваний зовнішніми причинами позив, або спонукання, заподіювати шкоду іншим./Теорія фрустрації по Долларду/.

Теоретичний напрямок розглядає агресію як явище соціальне, а саме як форму поводження, засвоєного в процесі соціального навчання.

Робимо висновок, що агресія , згідно з даною теоріями, у тій або іншій формі завжди буде нас супроводжувати. І справді, агресія є невід'ємною частиною нашої людської природи.

Завдання 3. Задача

Якому типу темпераменту відповідає характеристика: відрізняється легкою пристосованістю до змін умов життя, підвищеною контактністю з оточуючими людьми, товариськістю. Почуття легко виникають і швидко змінюються; швидко утворюються тимчасові нервові зв'язки, стереотипи поведінки рухливі. В новому середовищі не почуває себе скутим, здатний до швидкого переключення уваги і діяльності.

Подана характеристика відповідає - сангвінічному типу темпераменту.

Цьому типу темпераменту притаманні такі особливості:

Власник такого темпераменту звичайно досить діяльний, продуктивний в роботі, особливо якщо вона викликає в них жвавий інтерес. Вони рухливі, легко пристосовуються до нових умов, уміють легко вступати в контакти з людьми, однак зазнають труднощів при виконанні тривалих, монотонних операцій.

Список використаних джерел

1. Коновалова В.Е. Правовая психология. - Харьков, 1997. - 451 с.

2. Скакун А.Ф. Юридическая деонтология. - Харьков, 2002. - 614 с.

3. Сухов А.Н. Социально-психологические явления в среде осуждённых. - СПб., 2001. - 741 с.

4. Зелинский А.Ф. Криминальная психология: Учебное пособие для вузов. - К., 1999. - 312 с.

5. Пирожков В.Ф. Криминальная психология.: Кн. I. ІІ. - М., 2008

6. Васильев В.Л. Психология следственных действий. - К., 1996. - 217 с.

7. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. - СПб., 1998

8. Психология толпы. Хрестоматия. - М., 19998. - 502 с.

9. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. - СПб, 1997. - 518 с.

Размещено на Allbest.ru