Рівень домагань та самоповаги особистості підлітків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рівень домагань та самоповаги особистості підлітків

особистість становлення самоповага підліток

Вступ

Актуальність дослідження. Динамічне сьогодення ставить дуже високі вимоги до особистісного розвитку підростаючого покоління. Сучасним дітям випала виняткова доля: початок їхнього дитинства збігається з початком третього тисячоліття. У наш час почали народжуватися діти, котрі своїм світосприйняттям дуже відрізняються від попередніх поколінь. «Нові діти» - комп'ютеризовані, технологічно грамотні, вони приходять у цей світ із певним набором правил ментальної візуалізації і знають, що якщо зможуть щось позначити, то це їм належатиме. І щоб виховання таких дітей проходило успішно, педагогам треба сприймати їх як цілісну особистість, розуміти природу молодої особистості, внутрішні механізми її розвитку. [31, 31]

До знань сучасних учнів ставлять дедалі вищі вимоги, зростає інформаційне навантаження, адже суспільству потрібні висококваліфіковані фахівці, які вміють адаптуватися до змін у суспільстві в різних життєвих ситуаціях. Тому від самосприйняття залежить особистість підлітка, те, як він пізнає та сприймає навколишній світ, інформацію, що нового відкриває в собі.

Перехід від дитинства до дорослості дуже складний. Колізії особистісного становлення нелегкі, а іноді надзвичайно болісні для учня: вони породжують труднощі не лише сприйняття самого себе, а й дисгармонію у взаєминах з оточуючими, дисгармонійне емоційне самопочуття. Дослідження свідчать про те, що у сфері самопізнання підлітків домінують інтереси до себе - до свого внутрішнього життя, якостей власної особистості, потреба в самооцінці, порівнянні себе з іншими. Будучи ядром особистості, самооцінка є важливим регулятором поведінки. Від самооцінки залежать взаємовідносини з оточуючим світом, критичність, вимогливість до себе і оточуючих, ставлення до успіхів і невдач, регуляція поведінки у конкретних ситуаціях, ефективність діяльності, подальший розвиток особистості. Самооцінка тісно пов'язана з рівнем домагань людини, тобто зі ступенем важкості мети, які вона ставить перед собою. Розходження між домаганнями і реальними можливостями людини призводить до того, що вона водночас починає неправильно оцінювати себе, внаслідок чого її поведінка стає неадекватною (виникають емоційні зриви, підвищена стурбованість та інше).

Конфліктні ситуації, в яких опиняється підліток, його невживчивість дуже часто є наслідком його неправильної самооцінки. [22, 31]

Розвиток самооцінки - це одна із центральних ланок становлення особистості. Рівень домагань як одна із характеристик особистості, що визначає ступінь складності задач, які людина перед собою ставить, являє собою динамічну структуру, існуючи не відокремлено, а розвиваючись одночасно та під впливом самооцінки, схильності до ризику, мотивації на досягнення успіху тощо.

Одна із найголовніших задач психології - це формування всебічно розвиненої особистості, здатної адекватно сприймати зміни в суспільному житті, проявляти свідому активність, спрямовану на використання внутрішніх резервів у відповідності до зовнішніх умов. Створення сприятливих умов для розвитку особистості в період шкільного дитинства є однією з найважливіших цілей модернізації вітчизняної освіти.

Вирішення цих проблем неможливе без детального вивчення рівня домагань, його розвитку в процесі онтогенезу, впливу зовнішніх та внутрішніх факторів на його становлення. Дослідження рівня домагань дозволяють краще зрозуміти мотивацію поведінки учня й здійснювати спрямований педагогічний вплив, який ефективніше сприяв би гармонійному розвитку особистості.

Рівень домагань як психологічна характеристика особистості вперше був експериментально вивчений в 20- х роках під керівництвом К. Левина німецьким психологом К. Хоппе. Було показано, що вибір завдання певної складності залежить від успіху чи невдачі у вирішенні попередніх завдань: успіх сприяє вибору більш важких завдань (підвищення рівня домагань), невдачі - навпаки, більш легких (зниження рівня домагань). З'ясувалося також, що серед випробуваних існують особи, які у разі виникнення ризику стурбовані не тим, щоб добитися успіху, а тим, щоб уникнути невдачі. Якщо їм доводиться здійснювати вибір між завданнями різного ступеня труднощі, вони обирають або найлегші завдання, або самі важкі. Перші - тому, що переконані в успіху (елемент ризику мінімальний), другі - тому, що невдача в цьому випадку буде виправдана виключно трудністю задачі (при цьому самолюбство не виявиться ураженим). [20]

Експерименти Хоппе в різних модифікаціях були згодом повторені багатьма дослідниками. Результати дозволили виявити таку закономірність: зазвичай особистість встановлює свій рівень домагань між дуже важкими і дуже легкими задачами і цілями таким чином, щоб зберегти на належній висоті свою самооцінку.

У літературі накопичилося досить багато різних визначень рівня домагань. Дж.Френк розумів під ним той рівень складності в знайомому завданні, який індивід ясно береться досягти, знаючи рівень свого попереднього виконання в цьому завданні.

Треба сказати, що таке розуміння рівня домагань і зустрічається (до сих пір) у вітчизняній психології. До проблеми самооцінки та рівня домагань зверталося багато вітчизняні психологів.

В.Н.Мясищев розумів рівень домагань як якісно-кількісні показники, які повинні задовольняти, з погляду досліджуваної особистості, його продуктивність. Для Е.А.Серебрякової рівень домагань - це потреба в певній самооцінці, що приймається і схвалюється людиною. На думку Н.Л.Коломенського, рівень домагань - це модель самоіснування образу “Я”, який особистість вважає для себе прийнятним. Розглядаючи визначення рівень домагань, що даються різними авторами, Л.В.Бороздіна відзначає, що в них (визначеннях) підкреслюються окремі аспекти і, як наслідок, термін набуває безлічі варіативних значень, що сприяє неоднозначності в розумінні даного феномену.

У роботі А.К.Ерофеєва вивчалася поведінка випробовуваних в умовах штучних невдач при вирішенні завдань (лабіринтів) різного ступеня складності (разом з вирішуваними завданнями досліджуваним давалися і невирішувані). Так само обмежувалася зона успіху: досліджуваному завжди говорили, що він вирішив завдання неправильно, якщо він вибирав завдання певного ступеня складності. Було виявлено, що частина досліджуваних в такій ситуації швидко орієнтувалася і починала вирішувати завдання на межі зони успіху і штучного неуспіху. Таких випробовуваних автор називає "реалістичними": у даних умовах вони демонструють адекватний рівень домагань, вирішуючи завдання відповідно до їх можливостей. [30]

У А. В. Петровського рівень домагань перегукується з Я-ідеальним. Вчений вважає, що

«... самооцінка є результат ... свого роду проекція реального« Я »на« Я - ідеальне».

Самооцінка і заснований на ній рівень домагань стають звичними для індивіда і виникає потреба зберігати цю рівновагу. Неможливість задовольнити свої претензії завжди зіштовхують дитини з неуспіхом, породжуючи конфлікт. Звідси і неадекватна реакція дитини на свій неуспіх: він або відкидає сам факт неуспіху, або пояснює його причинами, які не відповідають дійсності. [9] Неадекватна реакція стає захистом для дитини, дозволяє їй в разі неуспіху (саме тому, що причину неуспіху він бачить не в собі) не знижувати оцінку себе, своїх можливостей, вимог до себе, своїх домагань.

Самосвідомості та самооцінці зокрема багато уваги приділяв І. С. Кон.

Описуючи зміни, що відбуваються в юнацькому віці, вчений зазначав, що перебудова самосвідомості в підлітковому та юнацькому віці, пов'язана з відкриттям свого внутрішнього світу, появою нових контекстів і кутів зору, під якими індивід себе розглядає, робить значний вплив на самооцінку. Це пояснюється ще і переорієнтацією юнацької свідомості з зовнішнього контролю на самоконтроль і зростанням потреби у досягненні конкретних результатів. В одних випадках самооцінка перевіряється шляхом порівняння вираженого в ній рівня домагань з фактичними результатами діяльності - спортивними досягненнями, шкільними відмітками, даними тестування. В інших випадках самооцінка порівнюється з оцінкою випробуваного оточуючими людьми (учителями, батьками), які виступають у ролі експертів. [7] Відомо, що в експериментальній психології характеристики самооцінки нерідко встановлюються за параметрами домагань. На думку БороздінойЛ.В., рівень домагань вважається проявом самооцінки в дії особистості. [12,183-190]

У вітчизняній психології в більшості досліджень доведено, що невміння правильно співвіднести свої можливості з дійсністю, свої домагання з реальними результатами діяльності призводить до різних негативних наслідків: виникнення афекту неадекватності, розвитку підвищеної тривожності, порушень у спілкуванні. [14] Як зауважує Р. Азимова, самооцінка - це постійно діюча система, яка визначає позитивний і негативний бік намірів і вчинків особистості,

Вища форма саморегулювання на основі самооцінки полягає у своєрідному творчому ставленні до власної особистості - у прагненні змінити, поліпшити себе й у реалізації цього прагнення. [26,30 ] Лариса Терлецька підкреслює, що самооцінка постійно змінюється, вдосконалюється і не може бути завершеною остаточно, оскільки сама особистість постійно розвивається [26, 28 ].

Предмет дослідження. Предметом дослідження є процеси виникнення і розвитку домагань та самоповаги особистості у підлітковому віці.

Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження є підлітки та їхні особливості.

Мета дослідження. Визначити рівні домагань та самоповаги підлітків.

Завдання.

1. Проаналізувати наукову літературу з проблеми дослідження рівня домагань та самоповаги вітчизняними та зарубіжними вченими.

2. Сформулювати гіпотезу дослідження, підтвердити чи спростувати її в ході дослідження.

3. Розглянути основні методи дослідження рівня домагань та самоповаги у психодіагностиці.

4. Провести експериментальне дослідження рівня домагань та самоповаги учнів підліткового віку за допомогою методів психологічної діагностики.

5. На основі результатів констатуючого експерименту розробити практичні рекомендації щодо формування адекватних рівнів домагань та самоповаги у підлітків.

Гіпотеза дослідження. Рівні домагань та самоповаги учнів підліткового віку є індикаторами сприятливого або несприятливого розвитку особистості.

Методи дослідження Для реалізації мети дослідження та поставлених завдань використовувались такі методи дослідження:

1. Теоретичний: аналіз, узагальнення та систематизація інформації з наукової літератури.

2. Емпіричний: дослідження самооцінки та рівня домагань за методикою Дембо-Рубінштейна в модифікації М. Прихожан та дослідження самоповаги за тестом - опитувальником «Самоставлення» С. Пантелєєва, В. Століна.

Методика діагностики самооцінки та рівня домагань Дембо-Рубінштейна в модифікації

М. Прихожан [ 22, 30 - 32 ] заснована на безпосередньому оцінюванні школярами ряду особистих якостей, таких як здоров'я, розум, здібності, характер, авторитет у однокласників, уміння багато що робити своїми руками, зовнішність, упевненість в собі.

Досліджуваним пропонується на вертикальних лініях відзначити певними знаками рівень розвитку у них цих якостей (показник самооцінки) і рівень домагань, тобто рівень розвитку цих же якостей, який би задовольняв їх. Розраховується та співствляється середня величина кожного показника рівня домагань і самооцінки за шести шкалами (крім здоров'я). Методика має вихід на такі рівні домагань: нормальний (реалістичний), оптимальний, нереалістичний (завищений), занижений (індикатор несприятливого розвитку особистості).

Тест опитувальник ставлення до себе С. Пантелєєва, В. Століна [ 22, 43 - 48 ] побудований відповідно до розробленої В.В.Століним ієрархічної моделі структури ставлення до себе.

Дана версія опитувальника дозволяє виявити три рівні ставлення до себе, що відрізняються за ступенем узагальненості:

* глобальне ставлення до себе;

* ставлення до себе, диференційоване за самоповагою, аутосимпатією, самоінтересом і очікуванням певного ставлення до себе з боку оточуючих;

* рівень конкретних дій (готовності до них) стосовно свого «Я».

В якості вихідного приймається відмінність змісту «Я-образу» (знання або уявлення про себе, в тому числі і у формі оцінки вираженості тих чи інших рис) і ставлення до себе. В ході життя людина пізнає себе і накопичує про себе знання, ці знання складають змістовну частину її уявлень про себе. Однак знання про себе саму, природно, їй небайдужі: те, що в них розкривається, виявляється об'єктом її емоцій, оцінок, стає предметом її більш - менш стійкого ставлення до себе.

Шкала самоповаги виражає оцінку власного Я випробовуваного по відношенню до соціально-нормативних критеріїв: моральності, успішності, волі, цілеспрямованості, соціальному схваленню. Самоповага є соціальним аспектом, нормативною самооцінкою. Людина порівнює себе, свої дії, вчинки з діями інших, внутрішньо інтерпретує це. Дослідження проводилося на базі загальноосвітньої школи І- ІІІ ступенів № 1 Охтирської міської ради Сумської області.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ рівнів домагань та самоповаги особистості

1.1 Проблема рівнів домагань та самоповаги особистості у психолого - педагогічній літературі

Термін "рівень домагань" був введений в школі відомого німецького психолога К. Левіна. Причиною появи концепту послужив один з феноменів, знайдених в дослідах Т. Дембо. У цих експериментах, де для провокації гніву випробовуваним пропонували дуже складні або просто нерозв'язні завдання, виявилося, що якщо поставлена мета дуже важка для індивіда, він намічає деяке "легше завдання, що є наближенням до початкової мети, яку людина хоче досягти в декілька етапів". Ось цю більш реальну мету Т. Дембо і назвала рівнем домагань даного моменту, позначивши тим самим спонтанний перехід суб'єкта до доступної йому діяльності з вказівкою величини кроку на шляху рішення основної задачі. [2]

Перше значне дослідження процесу вибору рівня домагань, що забезпечило одночасно і побудову експериментальної техніки його оцінки, і певне змістовне розкриття нового поняття, належить Ф. Хоппе [2] Він зберігає те значення терміну, в якому його використовувала Т. Дембо, - значення хвилинної реальності в цілестворенні, - проте Ф. Хоппе відкриває можливість широкого трактування концепту "рівень домагань" як психологічного поняття, розуміючи під ним "сукупність змінних з кожним досягненням то невизначених, то більш точних очікувань, цілей і домагань до майбутніх власних досягнень". Ф. Хоппе інтерпретує рівень домагань в загальному вигляді як мета подальшої дії [4]

Поняття "рівень домагань" надалі зустрічається в роботах Дж. Френка, де воно трактується як цілі, що широко охоплюють особистість, включно із її поглядом на себе.

М. Юкнат називає це утворення самосвідомістю. К. Левін говорить про оцінку суб'єктом своїх можливостей при прогнозуванні вірогідності досягнення мети. З погляду Б.В. Зейгарнік, у всіх випадках мова йде про самооцінку, і така інтерпретація є найбільш точною, бо Дж. Френк прямо указує, що аналіз домагань дозволяє виявити те, як індивід оцінює себе, тобто його самооцінку.

Аналогічний погляд на рівень домагань дають Дж. Гарднер, А. Гилінськи, Р. Мейлі, Ю. Роттер, П. Сирс, І. Стейнер, тієї ж думки дотримується Х. Хекхаузен і багато інших зарубіжних дослідників. Підсумовуючи думку більшості вчених, В. Гошек пише, що рівень домагань є самооцінкою, побічно вираженою за допомогою вимог до якості власної діяльності. Разом з цим Х. Хекхаузен, А. Карстен та ін. бачать в рівні домагань показник індивідуальної специфіки мотивації досягнення, її конкретно-особистісний вираз.

У зарубіжній психології вивченню самооцінки приділяли увагу багато учених. Згідно з класичною концепцією У. Джеймса, актуалізація ідеального-Я покладена в основу поняття самооцінки, яка визначається як прямо пропорційне реальних досягнень індивіда, поділених на його домагання. Самооцінка = Успіх / домагання

Формула свідчить, що прагнення до підвищення самооцінки може реалізовуватися двома способами. Людина може або підвищити домагання, щоб пережити максимальний успіх, або знизити їх, щоб уникнути невдачі.

У випадку успіху рівень домагань звичайно підвищується, людина проявляє готовність вирішувати більш складні завдання, при неуспіху - відповідно, знижується. [7,31]

У вітчизняній психології до проблеми рівня домагань та самооцінки зверталися

Б.Г. Ананьєв, Л.І. Божович, Л.С. Виготський, М.Г. Єлагіна, І.С. Кон, Г.С. Костюк, В.К. Котирло, А.І. Ліпкина, М.І. Лісіна, Н.А. Менчинська, А.В. Петровський, Р.Б. Стьоркіна, І.І. Чеснокова, Л.Г. Терлецька. Більшість з них вважають, що рівень домагань та самооцінка формуються при активній участі самої особистості і відображають своєрідність її внутрішнього світу. У А.В. Петровського рівень домагань перекликається з Я-ідеальним. Учений вважає, що самооцінка є результат, проекція реального "Я" на "Я"- ідеальне.[3]

Формування самооцінки впродовж раннього і дошкільного дитинства, відзначала

Л.І. Божович, відбувається під впливом значущих дорослих, особливо батьків. Реакції дорослих є найважливішим регулятором поведінки дитини. У молодшого ж школяра саме вчитель стає авторитетнішим і впливовішим за батьків.

"До кінця молодшого шкільного віку діти більше зважають на думку й оцінку однолітків, а протягом середнього шкільного віку складається вже відносно стійка самооцінка і рівень домагань". [2]

Це породжує потребу бути не тільки на рівні вимог інших людей, але і на рівні власних вимог і власної самооцінки.

Дослідження провідних вітчизняних психологів показали, що самооцінка школяра протягом молодшого шкільного віку істотно змінюється. У свій час дослідження

Л.І. Божович показали, що на межі молодшого шкільного і молодшого підліткового віку відбуваються зміни, які називаються емансипацією самооцінки. Суть цих змін у тому, що діти переходять від орієнтації на зовнішню оцінку (точніше, на оцінку авторитетного дорослого) до орієнтації на власну самооцінку. Це виявляється в прагненнях дитини відповідати насамперед своїм внутрішнім критеріям і тільки потім - сподіванням авторитетних дорослих.

До цього спостерігається явище, назване О.Т. Соколовою та І.Г.Чесноковою «луною - самооцінкою», коли самооцінка дитини є дзеркальним відображенням батьківських оцінок, і дитина не бачить різниці між оцінкою себе батьками й оцінкою себе самою. [22, 30]

Не дивлячись на численні дослідження самооцінки в дитячому віці, деякі дослідники схильні вважати її новоутворенням підліткового віку. Вони стверджують, що самооцінка є досить пізнім новоутворенням, і початок її реальної дії датується лише підлітковим періодом. Дослідники, описуючи особливості самооцінки дітей цього віку, відзначають її ситуативність, нестійкість, залежність від зовнішніх впливів у молодшому підлітковому віці; більшу стійкість, багатогранність охоплень різних сфер життєдіяльності в старшому підлітковому віці. Підлітки розкривають себе в категоріях, що відображають їх навчальну діяльність, улюблені заняття, інтереси, захоплення. Вони зорієнтовані на ідеальну самооцінку, але розрив між їх реальною й ідеальною самооцінкою для багатьох із них є травмуючим чинником.

Відомо, що починаючи приблизно з 8 років, діти активно проявляють здатність оцінювати свою успішність у різних сферах. Найбільш вагомі: шкільна успішність, зовнішність, фізичні здібності, поведінка й соціальне прийняття. Але в підлітковому віці шкільна успішність і поведінка стають важливими для оцінки батьками, а три інші - для однолітків. [11]

Традиція дослідження рівня домагань у рамках проблеми самооцінки бере свій початок у роботах Ф. Хоппе, який для пояснення закономірного характеру зсувів рівнів домагань звертається до поняття "рівень Я", тобто структури, яка програмує всю сукупність дій індивіда, динаміку вибору цілей. Подальший аналіз змісту поняття "рівень Я" привів вітчизняних дослідників до висновку, що під "рівнем-Я" слід розуміти самооцінку. Певний проміжок часу рівень домагань трактувався як індикатор самооцінки, а методика дослідження рівня домагань, впроваджена Ф. Хоппе, застосовувалася як інструмент вимірювання самооцінки. (Б.Г. Ананьєв, Л.І. Божович, А.К. Єрофеєв, С.В. Кузьміна,

В.С. Мерлін, В.М. М'ясищєв, М.С. Неймарк, Г.М. Прихожан, О.А. Серебрякова, Т.І. Юферєва та інші). Подальші експериментальні дослідження довели, що самооцінка та рівень домагань являють собою різні утворення особистості, між якими існує тісний причинно-наслідковий та функціональний зв'язок (Л.В. Бороздіна, М.Й. Боришевський, Б.С. Братусь, Л. Відінська, М.Л. Коломинський, В.М. Павленко та інші). Самооцінка - це оцінка суб'єктом себе, своїх окремих якостей, свого потенціалу, а рівень домагань утілює стереотип тактики цілепокладання, звичний спосіб вибору цілей, передусім рівня їх складності. Рівень домагань визначається ступенем складності тих задач, що особистість перед собою ставить. Може бути адекватним (реалістичним) або неадекватним (нереалістичним). Люди, що володіють реалістичним рівнем домагань, відрізняються впевненістю у своїх силах, наполегливістю в досягненні мети, більшою продуктивністю, критичністю в оцінці досягнутого. Неадекватність самооцінки може привести до нереалістичного рівня домагань (завищеного або заниженого).

У поводженні це виявляється у виборі занадто важких або занадто легких цілей, у підвищеній тривожності, невпевності у своїх силах, тенденції уникати ситуації змагання, некритичності в оцінці досягнутого, помилковості прогнозу і т.п. [13]

Рівень домагань характеризує:

1) рівень труднощів, досягнення якого є загальною метою серії майбутніх дій (ідеальна мета);

2) вибір суб'єктом мети чергової дії, що формується в результаті переживання успіху або неуспіху ряду минулих дій (рівень домагань в даний момент);

3) бажаний рівень самооцінки особистості (рівень Я).

Рівень домагань особистості - прагнення індивіда до мети такої складності, яка, на його думку, відповідає його здібностям. [17, 164]

Найчастіше до психологів звертаються люди з заниженою самооцінкою (або їхні родичі, якщо мова йде про дітей). При цьому важливо враховувати рівень домагань індивіда.

У практиці зустрічаються два типи низьких самооцінок: низька самооцінка в сполученні з низьким рівнем домагання (тотально низька самооцінка) і сполучення низької самооцінки з високим рівнем домагання. У першому випадку людина схильна перебільшувати свої недоліки, а відповідно досягнення розцінювати як заслугу інших людей або відносити за рахунок простого везіння. Другий випадок таїть у собі набагато більшу внутрішню конфліктність. Така самооцінка може свідчити про розвиток комплексу неповноцінності, про внутрішню тривожність особистості. Зіткнення дуже високих домагань з низькою самооцінкою може давати дуже гострі емоційні реакції. У психології це поняття одержало назву "афект неадекватності". Люди з афектом неадекватності прагнуть в усьому бути першими (навіть коли ця першість не має абсолютно ніякого значення), тому будь-яка ситуація перевірки їхньої компетентності оцінюється ними як загрозлива і часто виявляється дуже складною в емоційному плані.

Занадто висока самооцінка приводить до того, що людина переоцінює себе і свої можливості. [14]

У результаті цього в неї виникають необґрунтовані претензії, найчастіше не підтримувані оточуючими. Маючи досвід подібного "відкидання", індивід може замкнутися в собі, озлобитися, часто це виявляється в ще більшій зарозумілості стосовно навколишніх людей. Таким чином, відбувається руйнування міжособистісних відносин, і виникають зовнішні конфлікти. Від людей з дуже високою самооцінкою можна почути висловлювання про те, що їх ніхто не розуміє, не може по достоїнству оцінити їхні якості і досягнення, при цьому може виявлятися мінливість і підозрілість.

Самооцінка - результат інтегральної роботи в сфері самопізнання з одного боку, і в сфері емоційно-ціннісних самовідносин, з іншого. Самооцінка - непостійний конструкт, вона постійно видозмінюється і вдосконалюється. Самооцінка обумовлена сполученням знання про себе і світогляду, норм і цінностей, властивих людині. Саме самооцінка виконує функцію регуляції поводження і діяльності, тому що вона може співвідносити потреби і домагання людини та її можливості. Самооцінка = домагання / можливості.

Самоповага - узагальнене ставлення особистості до самої себе, прямо пропорційне кількості досягнутих успіхів і обернено пропорційне рівню домагань (самоповага = успіх/ домагання), тобто чим вище домагання, тим більшими повинні бути досягнення людини, щоб вона могла себе поважати. [14]

На думку визначних психологів Р. Бернса, І. Кона та інших позитивне самоставлення, самоповага сприяють збереженню внутрішньої стабільності особистості, її саморегуляції та самоорганізації. Формування ж заниженої самоповаги може призводити до розвитку почуття неповноцінності, нестійкості образу «Я» та самооцінки. Учні з високим рівнем самоповаги, позитивним самоставленням вважають себе не гіршими за інших, вірять у свої сили. [22, 4]

Низька самоповага означає гостру незадоволеність собою, негативну оцінку своєї особистості, схильність до неврозу, депресії, коли визнання і гіпертрофія власних недоліків служать для невротика не стартовим майданчиком для їх подолання, а засобом самовиправдання, відмови від діяльності.

Але незадоволеність собою і висока самокритичність далеко не завжди свідчать про знижену самоповагу; так, в інтелектуально розвинутих і творчих людей особливо усвідомлюється розбіжність між тими властивостями, що є, і тими, якими б він хотів володіти. Звідси невдоволення собою, що спонукає людину ставити собі більш складні завдання, прагнути до удосконалення, самоактуалізації. [14]

Самоповага - надзвичайно важливий компонент самосвідомості. Як підкреслює І.Кон, «це поняття багатозначне, воно передбачає і задоволеність собою, і прийняття себе, і почуття власної гідності, і позитивне ставлення до себе, і узгодженість свого наявного та ідеального «Я». Самоповага виражає установку схвалення чи несхвалення і вказує, в якій мірі індивід вважає себе здібним, значимим, успішним і гідним. Самоповага - це особисте ціннісне судження, яке виражається в установках індивіда до самого себе. Висока самоповага зовсім не синонім зазнайства, зарозумілості або несамокритичності. Людина з високою самоповагою вважає себе не гіршою за інших, вірить в себе і в те, що зможе подолати свої недоліки. Низька самоповага, навпаки, передбачає стійке почуття меншовартості, збитковості, що має дуже негативний вплив на емоційне самопочуття і соціальну поведінку особистості. Юнаки з заниженою самоповагою особливо вразливі і чутливі до всього, що зачіпає їхню самооцінку. Вони болісно реагують на критику, сміх, осуд. Їх більше турбує погана думка про них інших. Вони болісно реагують, якщо в них щось не виходить в роботі або якщо вони виявляють у собі якісь недоліки. Багатьом із них притаманна сором'язливість, схильність до психічної ізоляції, відходу від реальності у світ мрії, при цьому цей відхід зовсім не добровільний.

Чим нижчий рівень самоповаги особистості, тим вірогідніше, що вона страждає від самотності. Занижена самоповага і комунікативні труднощі понижують їх соціальну активність. Навіть поставивши перед собою певну мету, вони не особливо сподіваються на успіх, вважаючи, що у них немає для цього необхідних даних. Люди з високою самоповагою більш самостійні і менш навіювані. Вони значно більше задоволені власним життям. Низька самоповага - один із характерних супутників депресії

Американський психолог Говард Каплан на підставі узагальнення літературних наукових даних і власного 10-річного лонгітюдного дослідження 9300 семикласників дійшов висновку, що занижена самоповага позитивно корелює майже з усіма видами так званої девіантної поведінки: нечесністю, членством в злочинних угрупуваннях і здійсненням правопорушень, наркоманією, алкоголізмом, агресивною поведінкою, спробами самогубства і різними психічними розладами. [7]

Для того, щоб досягти самоповаги, дитина повинна мати почуття безпеки. Вона повинна не боятися майбутнього і не турбуватися про наслідки. Всі моральні «гальма» закладаються у сім'ї. Знання певних правил, норм узгодженої поведінки посилює захищеність. Цих правил не повинно бути багато. Але дитині необхідно знати, що можна робити, а чого не слід. Необхідно вимагати виконання цих правил, постійно розвиваючи у дитини відповідальність і почуття довіри. Щоб стимулювати виконання норм поведінки, у процесі виховання використовуються:

§ ефективні прийоми, щоб заохотити дитину за хорошу поведінку;

§ природні наслідки після провини, що допоможе дітям зрозуміти: будь - який вчинок має наслідки;

§ «Я - повідомлення» - доступне і чітке пояснення того, що ви хочете, яке послаблює або усуває конфлікти. Висловлювання «Мені потрібна твоя допомога» більш дієве, ніж «Чому ти досі нічого не зробив?»;

§ введення режиму дня;

§ визначення прав дитини та їх дотримання;

§ зниження тривожності, усунення особистої загрози за рахунок сприятливого сімейного мікроклімату і оптимістичного прогнозу на майбутнє. [15]

Ставлення людини до себе особливо залежить від того, як задовольняються її бажання і потреби. «Мене приймають чи відкидають?» - це запитання знаходить безпосередню відповідь у відносинах між дитиною і батьками, а пізніше - у порівнянні з тим, як ставляться до братів і сестер.

У процесі соціалізації - засвоєння концепцій і правил міжособистісної гри - стає важливою інша тема: «Мене приймають ради мене самого чи через мої досягнення?» Сприйняття людиною того, як батьки використовують на дитину свій час і терпіння, відбивається, зокрема, в тому, кого вона обирає в якості зразка для себе. На цьому рівні вирішальними є фундаментальні емоційні зв'язки: первісна довіра чи недовіра, надія чи відчай, позитивний чи негативний образ «Я». [16]

Отже, як і «Я - концепція», самооцінка не дається нам одвічно, первісно. Вона змінюється, формується в результаті соціалізації, в процесі діяльності й міжособистісний взаємодії. Виключну роль в її становленні грають батьки, але ж саме вони є для дитини головним джерелом інформації про неї саму. Яка вона - гарна чи погана, вміла чи невдала - дитина дізнається від батьків. Повага, турбота, увага й схвалення близьких сприяють формуванню в неї почуття власної гідності й позитивної самооцінки. Бернс називає три умови, необхідні для формування у дитини позитивної самооцінки в результаті її виховання:

§ внутрішнє безумовне прийняття батьками своєї дитини;

§ чіткі і послідовні вимоги;

§ повага до її індивідуальності.

Роджерс також підкреслює цінність і необхідність безумовного позитивного ставлення батьків до самих себе. Так як, на його думку, дорослий, схильний до самозаперечення, самовідкидання, не здатний до справжньої батьківської любові й не може бути для дитини взірцем прийняття себе. [8]

Таким чином, «деформація ставлення до себе, до своєї гідності в багатьох випадках зумовлюється помилками сімейного виховання. Це трапляється тоді, коли дитину надмірно захвалюють, створюють ілюзію неперевершеності або, навпаки, постійно докоряють, сварять, підкреслюють її вади. Щоб виховати в дитині адекватне усвідомлення власної гідності, батькам і вчителям слід послідовно і тактовно сприяти формуванню об'єктивного самооцінювання. [19]

Важливою проблемою сучасного українського суспільства залишається виховання підростаючого покоління, здатного до особистісного зростання, активного включення в суспільне життя країни. Одним із напрямків її вирішення виступає формування особистості із адекватною самооцінкою, самоповагою та адекватним рівнем домагань.

Дослідження рівня домагань дозволяють краще зрозуміти мотивацію поведінки людини й здійснювати спрямований педагогічний вплив, що сприятиме гармонізації особистості підлітка.

1.2 Психологічні особливості підліткового віку у контексті досліджуваної проблеми

Основна суперечність підліткового віку в тому, «що з одного боку - це вік соціалізації, вростання у світ людської культури і суспільних цінностей, а за іншого - вік індивідуалізації, відкриття і ствердження свого унікального і неповторного «Я». На полюсах цієї суперечності, як на гойдалці, розгойдуються всі підлітки, але в кожного з них ці полюси виражені по - різному. Більше того, за різних часів саме суспільство по - різному розгойдувало цю гойдалку, піднімаючи в гору то цінність індивідуальності, то цінність колективного життя. І підлітки, можливо, найчутливіші до цих коливань, що резонують із критичним періодом у їхньому психічному розвитку, коли руйнується стихійне, звичне, дитяче ставлення до світу і починає формуватися нове, доросле. Звідси - суперечливість самоствердження підлітка від глибинної ідентифікації з іншими, позиції конформіста ( я - такий, як усі ) до різкого відчуження від них (я - не такий, як усі ).

Усі дослідники психології підлітків так чи інакше сходяться у визнанні того великого значення, що має у цьому віці спілкування, особливо з ровесниками. Стосунки з товаришами перебувають у центрі життя підлітка, багато в чому визначаючи решту сторін його поведінки і діяльності. Для підлітка важливо не просто бути разом із ровесниками, а посідати серед них становище, що задовольнятиме його. Для деяких це намагання може виражатися через бажання посісти у групі позицію лідера, для інших - бути визнаним, улюбленим товаришем, ще для інших - непорушним авторитетом у якійсь справі. Але в будь - якому випадку є головним мотивом поведінки школярів у середніх класах. Базова потреба - належати певній групі однолітків, бути визнаним, посідати серед них певне місце, потреба почувати себе авторитетним, компетентним, значимим; бо задоволення саме цієї потреби якраз і дає вихід на почуття власної гідності. [5, 15 - 17]

У підлітковому віці домінуючими є новоутворення: усвідомлення своєї дорослості й на її основі - самосвідомості, що реалізується через досягнення певного положення (статусу) в групі однолітків. [29, 11]

Беззаперечним є той факт, що соціальний статус учня впливає на його самооцінку, тому що у підлітків домінує інтерес до себе, свого внутрішнього життя, якостей власної особистості, потреба в самооцінці, порівнянні себе з іншими.

Зверненість підлітка на себе як особистості, включеної в різноманітні людські взаємини, висуває на перший план спілкування з оточуючими. Такий стан справ є для підлітка засобом самооцінки та взаємин з ровесниками. [22, 4]

Людина стає особистістю в результаті спільної діяльності й спілкування. Усе, що склалося й відстоялося в особистості, виникло завдяки спільній з іншими людьми діяльності й у спілкуванні з ними, й для цього призначене. Людина включає в діяльність і спілкування істотне важливі орієнтири для своєї поведінки, увесь час звіряє те, що він робить, з тим, що очікують від нього навколишні, справляється з їхніми думками, почуттями й вимогами, Пізнаючи якості іншої людини, особистість одержує необхідні відомості, які дозволяють виробити власну оцінку. Оцінки власного Я, які вже склалися, є результатом постійного зіставлення того, що особистість спостерігає в собі, з тим, що бачить в інших людях. [28,112]

Підлітки постійно спостерігають і порівнюють себе з однолітками, що часто може призводити до перебільшення своїх вад, зниження самооцінки Підліток здатен розрізняти у самому собі позитивні та негативні риси, порівнюючи себе з іншими, виявляючи підвищену чутливість до тих оцінок, які дає йому оточення. Для молодої особистості ровесники дедалі більше перетворюються на моделі поведінки, яку приймають або засуджують. Дуже важливим для підлітка стає відповідність груповим нормам. Підлітки постійно порівнюють себе з іншими людьми та прийнятими в суспільстві нормами, вони постійно переглядають свій образ «Я»: який я серед інших? Такі порівняння потрібні їм для того, щоб сформувати особисту ідентичність і оцінити особливості інших людей. На основі цих оцінок підлітки обирають близьких друзів і визначають своє ставлення до компаній. Належність до певного гурту надає підлітку відчуття потрібності, соціальної спільності, допомагає долати відчуття неповноцінності. В колі ровесників можливо відчути прийняття та підтвердження своєї ідентичності іншими, особливо якщо це прийняття відбувається в референтній групі. [6, 18 - 19]

У підлітковому віці людина переглядає багато цінностей, в основному орієнтуючись у своїх смаках і зразках на референтну групу.

Вже сформована здатність дітей до узагальнення дає можливість підліткові робити узагальнення в досить складній області - діяльності по засвоєнню норм людських взаємин. Тому провідною діяльністю підлітка є інтимно - особистісне спілкування в різних сферах діяльності. Це дає йому можливість виявити себе й самоствердитися. Саме тому підлітки активізують інтимно - особистісне й стихійно - групове спілкування як у школі, так і поза нею. З безлічі сфер спілкування підлітком виокремлюється референтна група однолітків, з вимогами якої він рахується й на думку якої орієнтується в значимих для себе ситуаціях. Тому серед вікових завдань розвитку самооцінки, самоповаги та рівня домагань важливо акцентувати увагу на розвиткові навичок співпраці з однолітками, уміння змагатися з іншими, правильно й різнобічно порівнювати свої результати з успішністю інших, щоб

успішно формувати у підлітка уявлення про себе як про людину з великими можливостями розвитку. [29, 11]

У цьому віці надзвичайно розвинене почуття аффіліації, тобто прагнення приналежності до груп собі подібних. Гостро переживається будь-яке порушення в сфері взаємин з товаришами. Дійсна або мнима втрата звичного положення нерідко сприймається підлітком як трагедія. Незадовільне спілкування з однокласникам позначається на поведінці дитини, негативно впливає на успішність, штовхає на різні, інколи навіть антисуспільні вчинки. В ізольованої дитини не задовольняється потреба у спілкуванні, що підживлює негативні риси характеру. [6, 18 - 19]

Самооцінка свого місця в соціумі грає якщо не вирішальну, то одну з головних ролей у формуванні особистості, визначаючи в значній мірі соціальну адаптацію й дезадаптацію особистості, будучи регулятором поведінки й діяльності. Якщо самооцінка підлітка не знаходить опори в соціумі й потреба в самоповазі залишається нереалізованою, то розвивається різке відчуття особистісного дискомфорту. Одним з розповсюджених шляхів рішення цієї проблеми є перехід підлітка в групу, у якій характеристика його особистості оточуючими адекватна самооцінці або навіть перевершує її.

Описаний шлях зняття протиріччя між оцінкою й самооцінкою іноді може приводити до негативних наслідків, залежно від виду неформальної групи, у яку включається підліток.

Різниця в темпах розвитку підлітків також впливає на психіку й самосвідомість. Хлопчики-акселерати впевненіше почувають себе з однолітками й мають більше сприятливий образ "Я". Ранній фізичний розвиток, даючи переваги в рості, фізичній силі й т.п., сприяє підвищенню престижу в групі однолітків і підвищенню рівня домагань. [22, 51]

Бажання мати вірних і відданих друзів незмінно відкриває список найважливіших життєвих цінностей підлітків. В основі підліткової тяги до дружби - жагуча потреба в розумінні іншого, себе іншим і саморозкриття. Ця потреба, тісно пов'язана з ростом самосвідомості, з'являється в підлітків, які жадібно шукають реального або хоча б уявного чи віртуального співрозмовника. Друг нерідко виявляється єдиною людиною, від якого підліток чекає більше високих оцінок, чим його власна самооцінка. Це можна вважати непрямою вказівкою на те, що однієї із ключових функцій підліткової дружби є підтримка самоповаги особистості, що має вплив на подальший розвиток підліткової самооцінки та рівня домагань. [28, 56]

Відкриття себе як неповторно індивідуальної особистості нерозривно пов'язане з відкриттям соціального світу, у якому цій особистості жити. Щоб зрозуміти психологічні механізми взаємодії між формуванням особистості і її положенням у групі, треба не тільки мати об'єктивні дані про це положення, але й представляти внутрішню позицію людини, тобто знати, як сама людина переживає своє положення, як вона до цього ставиться. Таким чином, така найважливіша властивість особистості як самооцінка, формуючись у підлітковому віці, розвивається відповідно до внутрішніх властивостей особистості та сфер її соціалізації.

На цей день механізми зв'язку, взаємодії формування рівня домагань та самоповаги особистості в процесі самовиховання не можна вважати до кінця дослідженими. Поглиблення уявлень про особливості взаємодії цих стрижневих утворень особистості з процесом вдосконалення самого себе необхідні для більш точної діагностики перебігу особистісного розвитку, підвищення ефективності заходів психологічної корекції.

Висновки до розділу 1.

1. Рівень домагань як психологічна характеристика особистості вперше був експериментально вивчений в 20- х роках під керівництвом К. Левина німецьким психологом К. Хоппе, який для пояснення закономірного характеру зсувів рівнів домагань звертається до поняття "рівень Я", тобто структури, яка програмує всю сукупність дій індивіда, динаміку вибору цілей. Подальший аналіз змісту поняття "рівень Я" привів вітчизняних дослідників до висновку, що під "рівнем-Я" слід розуміти самооцінку. Подальші експериментальні дослідження довели, що самооцінка та рівень домагань являють собою різні утворення особистості, між якими існує тісний причинно-наслідковий та функціональний зв'язок. Самооцінка - це оцінка суб'єктом себе, своїх окремих якостей, свого потенціалу, а рівень домагань утілює стереотип тактики цілепокладання, звичний спосіб вибору цілей, передусім рівня їх складності.

2. Рівень домагань особистості - прагнення індивіда до мети такої складності, яка, на його думку, відповідає його здібностям. Рівень домагань визначається ступенем складності тих задач, що особистість перед собою ставить. Може бути адекватним (реалістичним) або неадекватним (нереалістичним). Люди, що володіють реалістичним рівнем домагань, відрізняються впевненістю у своїх силах, наполегливістю в досягненні мети, більшою продуктивністю, критичністю в оцінці досягнутого. Неадекватність самооцінки може привести до нереалістичного рівня домагань (завищеного або заниженого). У поводженні це виявляється у виборі занадто важких або занадто легких цілей, у підвищеній тривожності, невпевності у своїх силах, тенденції уникати ситуації змагання, некритичності в оцінці досягнутого, помилковості прогнозу і т.п.

3. Самооцінка виконує функцію регуляції поводження і діяльності, тому що вона може співвідносити потреби і домагання людини та її можливості. Самооцінка = домагання / можливості. Самоповага - узагальнене ставлення особистості до самої себе, прямо пропорційне кількості досягнутих успіхів і обернено пропорційне рівню домагань (самоповага = успіх/ домагання), тобто чим вище домагання, тим більшими повинні бути досягнення людини, щоб вона могла себе поважати.

4. Деформація ставлення до себе, до своєї гідності в багатьох випадках зумовлюється помилками сімейного виховання. Це трапляється тоді, коли дитину надмірно захвалюють, створюють ілюзію неперевершеності або, навпаки, постійно докоряють, сварять, підкреслюють її вади. Щоб виховати в дитині адекватне усвідомлення власної гідності, батькам і вчителям слід послідовно і тактовно сприяти формуванню об'єктивного самооцінювання.

5. Провідною діяльністю підлітка є інтимно - особистісне спілкування в різних сферах діяльності. Це дає йому можливість виявити себе й самоствердитися. Саме тому підлітки активізують інтимно - особистісне й стихійно - групове спілкування як у школі, так і поза нею. З безлічі сфер спілкування підлітком виокремлюється референтна група однолітків, з вимогами якої він рахується й на думку якої орієнтується в значимих для себе ситуаціях. Тому серед вікових завдань розвитку самооцінки, самоповаги та рівня домагань важливо акцентувати увагу на розвиткові навичок співпраці з однолітками, уміння змагатися з іншими, правильно й різнобічно порівнювати свої результати з успішністю інших, щоб успішно формувати у підлітка уявлення про себе як про людину з великими можливостями розвитку.

6. Важливою проблемою сучасного українського суспільства залишається виховання підростаючого покоління, здатного до особистісного зростання, активного включення в суспільне життя країни. Одним із напрямків її вирішення виступає формування особистості із адекватною самооцінкою, самоповагою та адекватним рівнем домагань. Дослідження рівня домагань дозволить краще зрозуміти мотивацію поведінки людини й здійснювати спрямований педагогічний вплив, що сприятиме гармонізації особистості підлітка.

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ САМООЦІНКИ, САМОПОВАГИ ТА РІВНЯ ДОМАГАНЬ ОСОБИСТОСТІ ЗА ДОПОМОГОЮ МЕТОДІВ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ

2.1 Методичне забезпечення дослідження, характеристика виборки

З метою дослідження самооцінки та рівня домагань особистості була застосована методика Дембо-Рубінштейна в модифікації М. Прихожан, з метою дослідження глобальної самооцінки та самоповаги - тест - опитувальник «Самоставлення» С. Пантелєєва, В. Століна.

Методика діагностики самооцінки та рівня домагань Дембо-Рубінштейна в модифікації

М. Прихожан [ 22, 30 - 32 ] заснована на безпосередньому оцінюванні школярами ряду особистих якостей, таких як здоров'я, розум, здібності, характер, авторитет у однокласників, уміння багато що робити своїми руками, зовнішність, упевненість в собі.

Розраховується та співствляється середня величина кожного показника рівня домагань і самооцінки за шести шкалами (крім здоров'я). Методика має вихід на такі рівні домагань: нормальний (реалістичний), оптимальний, нереалістичний (завищений), занижений (індикатор несприятливого розвитку особистості).

Тест опитувальник ставлення до себе С. Пантелєєва, В. Століна [ 22, 43 - 48 ] побудований відповідно до розробленої В.В.Століним ієрархічної моделі структури ставлення до себе.

Дана версія опитувальника дозволяє виявити три рівні ставлення до себе, що відрізняються за ступенем узагальненості:

* глобальне ставлення до себе;

* ставлення до себе, диференційоване за самоповагою;

* рівень конкретних дій (готовності до них) стосовно свого «Я».

В якості вихідного приймається відмінність змісту «Я-образу» (знання або уявлення про себе, в тому числі і у формі оцінки вираженості тих чи інших рис) і ставлення до себе.

Шкала самоповаги виражає оцінку власного Я випробовуваного по відношенню до соціально-нормативних критеріїв: моральності, успішності, волі, цілеспрямованості, соціальному схваленню. Самоповага є соціальним аспектом, нормативною самооцінкою. Людина порівнює себе, свої дії, вчинки з діями інших, внутрішньо інтерпретує це. Шкала самоповаги емоційно і змістовно об'єднує віру людини в свої сили, здібності, енергію, самостійність, оцінку своїх можливостей контролювати власне життя, бути послідовним, розуміти самого себе.

Об'єктом дослідження були обрані учні 8 класу загальноосвітньої школи І - ІІІ ст.. №1 у м. Охтирка Сумської області. Загальна кількість випробовуваних склада 12 осіб. З них - 6 дівчаток (50 %) та 6 хлопчиків (50 %). Вік обстежуваних - 13 років - 8 респондентів (67 %), 14 років - 4 респондента (33%).

2.2 Аналіз результатів дослідження

Результати дослідження за методикою «Самоставлення» Пантелєєва, В. Століна

Таблиця 1. Кількісний аналіз отриманих результатів

№	ПІ	Вік, стать	СО	Рівень	Самоповага	Рівень	Висновки (прогноз)
1	А.В.	13 жін.	88%	В	87%	В	Дівчина з високим рівнем самоповаги, ймовірно, буде ставити перед собою високі цілі, для реалізації яких їй потрібно буде постійно самовдосконалюватися, що сприятиме саморозвиткові особистості Сприятливий прогноз для особистісного розвитку.
2	Б.М.	13 жін.	63%	С	45%	Н	Низька самоповага передбачає стійке почуття меншовартості, що має негативний вплив на емоційне самопочуття і соціальну поведінку особистості. Навіть поставивши перед собою певну мету, вона не особливо сподівається на успіх, вважаючи, що у неї немає для цього необхідних даних. Несприятливий прогноз для особистісного розвитку.
3	Г.Ю.	14 чол.	63%	С	34%	Н	Низька самоповага означає нездатність ставити перед собою складні завдання, що не сприятиме самовихованню. Несприятливий прогноз для особистісного розвитку.
4	Г.С.	14 жін.	49%	Н	71%	С	Самоповага виражає установку схвалення чи несхвалення і вказує, в якій мірі індивід вважає себе здібним, значимим, успішним і гідним. Це має допомагати в процесі самовиховання. Сприятливий прогноз для особистісного розвитку.
5	Д.О.	13 жін.	91%	В	80%	В	Людина з високою самоповагою вважає себе не гіршою за інших, вірить в себе і в те, що зможе подолати свої недоліки, що сприятиме самовихованню. Сприятливий прогноз для особистісного розвитку.
6	З.Л.	13 чол.	93%	В	45%	Н	Низька самоповага означає нездатність ставити перед собою складні завдання, що не сприятиме самовихованню. Несприятливий прогноз для особистісного розвитку.
7	І.М.	13 чол.	97%	В	87%	В	Людина з високою самоповагою вважає себе не гіршою за інших, вірить в себе і в те, що зможе подолати свої недоліки, що сприятиме самовихованню. Сприятливий прогноз для особистісного розвитку.
8	Л.Д.	14 чол.	49%	Н	71%	С	Самоповага виражає установку схвалення чи несхвалення і вказує, в якій мірі індивід вважає себе здібним, значимим, успішним і гідним. Це має допомагати в процесі самовиховання. Сприятливий прогноз для особистісного розвитку.
9	М.Б.	13 жін.	91%	В	100%	В	Людина з високою самоповагою вважає себе не гіршою за інших, вірить в себе і в те, що зможе подолати свої недоліки, що сприятиме самовихованню. Сприятливий прогноз для особистісного розвитку.
10	О.В.	13 чол.	21%	Н	6%	Н	Низька самоповага означає гостру незадоволеність собою, негативну оцінку своєї особистості, коли визнання і гіпертрофія власних недоліків служать для підлітка не стартовим майданчиком для їх подолання, а засобом самовиправдання, що не сприятиме самовихованню. Несприятливий прогноз для особистісного розвитку.

Подобные документы

• Психологічна діагностика рівня домагань особистості

  Методологічні основи дослідження рівня домагань особистості, аналіз літератури за проблемою. Формування рівня домагань в онтогенезі. Взаємозв'язок між рівнем домагань, самооцінкою та самоповагою. Обґрунтування та опис методик з дослідження рівня домагань.
  
  курсовая работа [67,5 K], добавлен 25.04.2011
  

• Психологічні умови розвитку самоповаги у дошкільників

  Дослідження процесу становлення самоповаги старших дошкільників як інтегрованої та узагальненої характеристики особистості. Вивчення психологічних закономірностей та умов ефективного розвитку самоповаги у дітей 4-6 років. Опис рівнів розвитку самоповаги.
  
  автореферат [40,9 K], добавлен 20.03.2014
  

• Психологічні особливості самооцінки та рівня домагань молодшого школяра (підлітка)

  Сутність дослідження рівня домагань у сучасній психології. Самооцінка. Механізми формування самооцінки в молодшому підлітковому віці. Характеристика основних методик психологічної діагностики рівня домагань та його зв'язку з самооцінкою особистості.
  
  курсовая работа [162,7 K], добавлен 04.02.2015
  

• Самооцінка й рівень домагань

  Поняття про самооцiнку та про рiвень домагань. Динаміка самооцінки й рівня домагань у різні вікові періоди: старший дошкільний вік; молодший шкільний вік; підлітковий вік та юнацтво. Вплив самооцінка та рівня домагань на навчальну діяльність учнів.
  
  курсовая работа [31,4 K], добавлен 18.12.2010
  

• Поняття "рівень домагань"

  Дослідження процесу вибору рівня домагань як показника самооцінки та індивідуальної специфіки мотивації досягнення, її конкретно-особового вираження. Різниця між рівнем складності вибираних суб'єктом цілей, оцінки своїх здібностей і результатом дії.
  
  доклад [13,3 K], добавлен 03.02.2011
  

• Самооцінка особистості та її розвиток

  Співвідношення понять "особистість", "людина", "індивідуальність". Біологічні, соціальні фактори розвитку особистості. Рівні самооцінки людини, рівень домагань, роль у процесі соціалізації. Формування особистісних якостей в різних вікових періодах.
  
  курсовая работа [45,3 K], добавлен 17.10.2010
  

• Самооцінка і рівень домагань в сучасній психології

  Вплив самооцінки на процес навчання, її регулювальна і захисна функції. Рівень домагань особи як прагнення до досягнення цілей того ступеня складності, на який людина вважає себе здатною. Неадекватна поведінка: емоційні зриви, тривожність і агресивність.
  
  контрольная работа [26,2 K], добавлен 03.02.2011
  

• Психологічні особливості самосприймання студентської молоді

  Психологічна характеристика розвитку особистості студента. Проблема діагностики самосвідомості та її складових у студентів. Методика знаходження кількісного вираження рівня самооцінки. Віковий аспект сприймання студентом самого себе. Рівень самоповаги.
  
  дипломная работа [300,6 K], добавлен 04.03.2012
  

• Дослідження схильності підлітків до самогубства

  Особливості психологічного розвитку підлітків. Чинники, які впливають на формування суїцидальних уявлень молоді. Дослідження рівня конфліктності, самооцінки та схильності до стресів підлітків. Анкета для визначення причин самогубства, обробка результатів.
  
  курсовая работа [119,5 K], добавлен 25.12.2013
  

• Розвиток самооцінки учбових здібностей у підлітків

  Поняття самооцінки особистості у вітчизняній та зарубіжній психології. Особливості її розвитку в підлітковому віці. Місце рефлексії у формуванні здібностей людини. Особливості співвідношення рівнів самооцінки та значимості вмінь і учбових здібностей.
  
  курсовая работа [304,9 K], добавлен 15.05.2014
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам