Психологічні механізми розгортання соціального діалогу в освітньому просторі

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПСИХОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ РОЗГОРТАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ В ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ

Постановка проблеми. У сучасних умовах інноваційних змін, що торкаються різних сфер соціального життя, ефективний, сталий розвиток суспільства неможливий без урахування характеру взаємин усіх сторін соціально-економічних та громадсько-політичних відносин. Соціальне партнерство, в основі якого лежить соціальний діалог, розглядається як стратегія і практика цивілізованого, мирного, неконфронтаційного співіснування; спосіб врегулювання соціальних стосунків між виразниками інтересів різних соціальних груп і державою. У цьому сенсі вирішення завдань із трансформації й модернізації такої надзвичайно складної й консервативної за своєю сутністю системи як шкільна освіта, потребує прикладання чималих зусиль для співпраці й порозуміння багатьох зацікавлених сторін - від учнів, учителів, батьків, адміністрації шкіл до місцевих і центральних органів державного управління. У зв'язку з цим, вивчення проблеми соціального партнерства в освітньому вимірі є вельми актуальним.

Вихідні передумови. Зазначимо, що з'ясування й конкретизація накопичених освітянських проблем з метою їх розв'язання неможливе без реалізації й дотримування суб'єктами спілкування принципу діалогічної партиціпації, що є, згідно з нашим розумінням, основним механізмом формування соціальної активності в процесі їх комунікативної взаємодії.

Саме діалогічне спілкування заохочує людей думати, спонукає слухати, сприяє уточненню власної позиції, заохочує висловлюватись, надихає бути співучасником у прийнятті спільного рішення, вирішувати проблеми спільно. Зазначимо, що обговорення таких глобальних, загальнодержавних питань, як реформування вітчизняної освітньої галузі повинно здійснюватися не просто в межах діалогічної комунікації, айв рамках її специфічної форми - соціального діалогу. Взагалі-то соціальний діалог - це багатогранний процес із визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень його учасниками. Крім того, соціальний діалог - конверзація особистостей, носіїв соціально значимих цінностей, діалог культур, діалог світоглядів, діалог свідомостей. Але, разом із цим, соціальний діалог - це й найважливіша системна й функціональна характеристика розвиненого суспільства, його особливий стан, рівень зрілості суспільних стосунків, що характеризують вільний і рівноправний обмін інформацією [3].

Соціальний діалог має здійснюватися за принципами [1]:

• законності та верховенства права;

• репрезентативності й правоспроможності сторін та їх представників;

• незалежності та рівноправності учасників;

• конструктивності та взаємодії;

• добровільності та прийняття реальних зобов'язань;

• взаємної поваги та пошуку компромісних рішень;

• обов'язковості розгляду пропозицій сторін;

• пріоритету узгоджувальних процедур;

• відкритості та гласності;

• обов'язковості дотримання досягнутих домовленостей;

*відповідальності за виконання прийнятих зобов'язань.

Такі основні засади розгортання діалогу, як рівність позицій, свобода, толерантність, орієнтація на досягнення консенсусу, соціальна співтворчість, компромісність, соціальна солідарність, партнерство, й, нарешті, соціальна партиціпація роблять діалог не лише засобом комунікації й методом пізнання, а й важливою формою соціальної взаємодії, тобто, діалог перетворюється на соціальний діалог, стає значущим засобом регулювання й конструювання соціального середовища, зокрема, й освітнього.

Мета статті полягає у розкритті основних принципів розгортання соціального діалогу в освітньому середовищі, визначенні рівнів і механізмів його функціонування.

Виклад основних положень і методики дослідження. Соціальний діалог у сфері освіти реалізується в суспільстві на різних рівнях, зокрема, на мікрорів- ні як індивідуальне спілкування (приміром, «учень - учень», «учень - учитель»), на макрорівні, як комунікативна взаємодія соціальних груп, суспільних, професійних і політичних організацій (наприклад, «адміністрація школи - батьківський комітет навчального закладу», «професійна спілка працівників освіти - орган державної виконавчої влади») й на мегарівні, як діалог держави і громадянського суспільства, що характеризує форму динамічної стабілізації соціальної системи в цілому. Крім того, розгортання соціального діалогу доцільно, з психологічної точки зору, розглядати на предіалоговому (на якому особистістю «запускається» комунікативний процес) і постдіалоговому (там, де спілкування припиняється і «зароджуються» передумови для нового процесу діалогічної комунікації) рівнях (див. схему 1).

Схема 1.

Діалогізація освітнього процесу характеризується ієрархічно зумовленими рівнями спілкування й особливими комунікаційними зв'язками, що взаємно перетинаються. У зв'язку з цим заслуговує на особливу увагу підхід О.М. Корніяки до спілкування як до культурно обумовленого процесу. Комунікативна культура особистості визначається нею як складно організоване психологічне утворення, що структурно й функціонально поєднує морально зорієнтовані якості, вміння та навички школяра, які мають для нього особистіший смисл, сприяючи досягненню його значущих життєвих цілей. В реальному процесі спілкування всі структурні компоненти комунікативної культури взаємопов'язані. Разом з тим, вони перебувають у певному співвідношенні один до одного: мотиваційний, пізнавальний і вольовий компоненти обслуговують особистіший рівень комунікативної культури, якому належить первинна роль стосовно поведінкового її компоненту, що відноситься до рівня комунікативної компетентності. На основі освоєного досвіду суб'єкти комунікативної діяльності створюють нові знання, стратегії та способи діалогічної взаємодії, забезпечуючи безперервність як культурного розвитку соціуму, так і підвищення рівня культури спілкування конкретних його носіїв [2].

Становлення і розвиток морально розвиненої, відповідальної особистості стає можливим тільки в діалозі. Таким чином, діалог виступає сьогодні не лише педагогічним методом і формою навчання й виховання, а визначається як пріоритетний принцип шкільної освіти. Діалогічній формі спілкування властиві такі особливості: особистіша рівноправність педагога і учня, «суб'єкт-суб'єктні» стосунки між ними; зосередженість вчителя на потребах дитини; співробітництво і взаєморозуміння; свобода, відтворювання соціальних норм, правил і знань у формі надбання особистішого досвіду, що потребує індивідуального осмислення; прагнення до творчості, особистішого і професійного зростання; намагання об'єктивно контролювати й оцінювати діяльність учнів з погляду на полімотивування їх поведінки.

Однак у практиці сучасної школи навчання продовжує залишатися монологічним. Монологічна форма спілкування ґрунтується на наступних відмінностях: статусне домінування, «суб'єкт-об'єктні відносини»; егоцентризм, зосередження на досягненні власних потреб, цілей і завдань; примус учнів за допомогою прихованого маніпулювання або відкритої агресії; догматизм, надособистісна ретрансляція норм і знань, що підлягають беззастережному копіюванню й засвоєнню; ригідність, стереотипність методів і прийомів впливу; суб'єктивізм і жорстка поляризація оцінок, вузький спектр критеріїв оцінки поведінки школярів.

Процес навчання нині зводиться, переважно, до здобування знань, умінь, навичок шляхом поступового накопичення матеріалу, до шаблонного його застосування в різних видах діяльності. Хоча, сьогодні назріла необхідність переходу до зовсім іншої освітньої системи, зорієнтованої на формування інноваційної людини, тобто такої, що постійно знаходиться в стані пошуку, та яка здатна самостійно приймати нестандартні рішення, винахідливої, творчої особистості. Тому основним завданням освіти на сучасному етапі є перехід від навчання, що забезпечує репродуктивне сприйняття, формування лінійного мислення, до навчання, яке формує пошукові орієнтації, творчий підхід, імовірнісне мислення, а суб'єктом виступає активна особистість, яка здатна до самотворення й самостановлення [5].

Для вивчення процесу діалогічної партиціпації, що розглядається нами як механізм розгортання соціального діалогу між суб'єктами спілкування в системі шкільної освіти, є доцільним, на наш погляд, застосування методики «Appreciative Inquiry» («вдячне розпитування» або дослівно - дослідження з метою правильно зрозуміти цінність), розробленої Д. Куперайдером і Д. Уітні [4, 6]. Сутність технології «Парадигми позитивних змін» полягає в успішному й ефективному моделюванні майбутньої діяльності у процесі діалогічної взаємодії. Метод ґрунтується на наступних принципах:

• взаємності: фокус уваги переноситься, змішується від окремої людини до міжособистісних взаємовідносин суб'єктів спілкування;

• одночасності: вивчення особистішого феномену і його трансформація, перетворення відбуваються не послідовно, а паралельно. Дослідження, що проводиться, водночас впливає й на досліджуваного, спричиняє внутрішні зміни його властивостей;

• поетичності: взаємозв'язки між суб'єктами спілкування - це багатогранний творчий процес, який має свій вияв у співавторстві всіх учасників діалогічної комунікації;

• передчуття: конструктивне передбачення майбутніх результатів власних дій спрямовує діяльність людини на досягнення бажаних для неї цілей;

• позитивності: позитивне ставлення людини до свого оточення є рушійною силою успішного виконання поставлених перед нею завдань.

Технологія «парадигми позитивних змін» включає в себе чотири основні взаємопов'язані етапи (див. схему 2):

Схема 2. Основні стадії технології «Парадигми позитивних змін»

• дослідження: пошук позитивного контексту у вирішенні питання або ситуації;

• мрія: моделювання образу бажаного результату, ідеальної ситуації;

• дизайн: планування дій з метою досягнення бажаного майбутнього результату.

• досягнення (спрямованість): здатність рухатися у вибраному напрямку, до реалізації спланованих дій.

Згідно з нашим розумінням, лише в процесі діалогічної партиціпації співучасники міжсуб'єктної взаємодії набувають здатності до критичного й позитивного мислення, свободи спілкування, створюють відносини співпричетності, мають можливість створювати нові цінності і смисли, обирати різні шляхи до подальшого особистішого розвитку й самозміни. Без діалогу, в усіх його проявах, немає спілкування, а без спілкування не може бути справжньої освіти.

Отже, діалогічний характер освіти передбачає сумісний пошук знання, його створення та породження, відкриття невідомих істин, і розвиток нових підходів. Відхід від однозначності у визначенні істини передбачає можливість говорити про існування множинності сенсів, значень, конотацій, тому знання набуває плюралістичних, контекстуальних та інтердисциплінарних рис.

Перспективи подальших досліджень полягають у поглибленні розуміння поняття соціального діалогу та у наступному експериментальному вивченні його механізмів в освітньому середовищі.

освітній комунікативний соціальний діалог

Список використаних джерел

1. Закон України «Про соціальний діалог в Україні» / Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2011. - № 28. - ст. 255.

2. Корніяка О. М. Психологія комунікативної культури школяра: [монографія] / О. М. Корніяка. - К.: Міленіум, 2006. - 336 с.

3. Курбатов В.И. Социальный диалог в гармонизации социальных отношений [Электронный ресурс].Режим доступу: http://psibook.com/sociology/sotsialnw-dialog-v-garmonizatsii-sotsialnyh-otnosheniy.html.

4. Луговцова А. Позитивное интервью - практическое руководство к приятным переменам [Электронный ресурс]. Режим доступа: adukatar.net>wp- content/uploads/2012/01/Adukatar...

5. Філософія освіти: Навчальний посібник / За заг. ред.В. Андрущенка, І. Передборської. - К.: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2009. - 329 с.

6. Stevenson, H. Appreciative Inquiry. Tapping into the River of Positive Possibilities / H. Stevenson // [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://www.cleveland consulting group.

Размещено на Allbest.ru