Іпохондричний дискурс сучасності як базова основа викривленої турботи про себе (нав'язливе прагнення зниження ваги)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Іпохондричний дискурс сучасності як базова основа викривленої турботи про себе (нав'язливе прагнення зниження ваги)

Постановка проблеми в загальному вигляді та її зв'язок з важливими науковими чи практичними завданнями

харчовий поведінка іпохондричний дискурс

При проведенні психологічних досліджень одним із фундаментальних методологічних положень, якого дотримується вітчизняна психологія ще з часів Л.С.Виготського - О.М. Леонтьєва - О.Р.Лурії, є необхідність урахування аналізу «соціальної ситуації розвитку», одним з аспектів якої є аналіз соціокультурних процесів, які домінують у суспільстві [1; 2; 4; 5; 6; 7; 8]. На наш погляд, аналіз соціокультурної ситуації розвитку важливо враховувати як при вивченні питань нормальної життєдіяльності, так і при вивченні будь-яких розладів у функціонуванні людини, у т.ч. розладів харчової поведінки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Сьогодні проблема розладів харчової поведінки та їх наслідків (зокрема, зайва або недостатня вага) розглядається вченими з різних напрямків: фізіологічного, гігієнічного, дієтологічного (А.В.Володькіна, О.А.Присяжнюк, В.В.Фетісова, Л.О.Єфімова, М.М.Гінзбург, Н.М.Зубар та ін.), психологічного (Т.Г.Вознесенська, В.А.Сафонова, Н.М.Платонова, А.В.Пріленська І.Г.Малкіна-Пих та ін.), що є свідченням актуальності заявленої проблеми. Зауважимо, що досліджень присвячених розгляду розладів харчової поведінки як перекручених стратегій поведінки, у т.ч. харчової, що формуються під впливом сучасного іпохондричного дискурсу ми не знайшли, що робить дослідження сучасним та актуальним.

Ціль статті: на основі феноменологічного (лінгвокультуро- логічного) підходу розглянути розлади харчової поведінки як перекручені стратегії поведінки, у т.ч. харчової, що формуються під впливом сучасного іпохондричного дискурсу.

Виклад основного матеріалу дослідження

На думку низки авторів (В.В.Ніколаєвої, Є.М.Райзмана, І.Я.Стоянової, О.Ш.Тхостова та ін.) у суспільній свідомості, на сучасному етапі соціального розвитку, відмічається домінування, так званого, медичного дискурсу, сутність якого спрямована на турботу про власне тіло та інтерес до суб'єктивних тілесних переживань у ситуації відсутності хвороби [3; 4; 6; 7]. Інакше кажучи, він орієнтує індивіда на уявлення про можливе захворювання та на необхідність турботи про здоров'я при відсутності хвороби. У зв'язку з тим, що даний дискурс ставить акцент на необхідності уникнення «загрози захворіти» та прагненні підтримувати певний «ідеальний» рівень здоров'я, більшість авторів позначають його як «іпохондричний» [3; 4; 6; 7].

Відзначимо, що в цьому випадку «іпохондрія» розглядається не у вузькому сенсі (як певні хворобливі стани, що входять до кластеру соматоформних розладів), а у широкому значенні цього поняття, з якого випливає, що іпохондрія не зводиться до нозологічної рубрики або статусу синдрому. Розгляд іпохондрії в такому широкому контексті (як базисного явища) вказує на її денотативну природу й значиму роль як знакової системи, яка визначає зв'язок між симптомами, відчуттями та змістом патологічних уявлень. У цьому випадку іпохондрія розглядається як метасиндромальне утворення, яке не має власної психопатологічної структури та поєднує афективні, фобічні, обсесивні, соматоформні, вегетативні та інші розлади (В.В.Ніколаєва, Є.М.Райзман, А.Б.Смулевич, О.Ш.Тхостов, О.О.Фільц та ін.) [3; 4; 5; 6; 7; 8]. Поділяючи точку зору авторів, ми вважаємо, що розлади харчової поведінки (анорексія, булімія, психогенне переїдання, синдром нічної їжі, орторексія та ін.) також можуть розглядатися у структурі даного метасиндромального утворення, оскільки являють собою стратегії поведінки, у т.ч. харчової, мета яких (незважаючи на їх дезадаптивний характер!) спрямована, з одного боку, на боротьбу з «певними загрозами», а з другого - на досягнення тілесного комфорту. Інакше кажучи, іпохондрія, у її широкому розумінні, інтерпретується як індивідуальний поведінковий стиль, який проявляється у сенсибілізації до негативного (суб'єктивного) тілесного досвіду та виступає в якості загальнопатологічної категорії. Отже, іпохондричний стиль поведінки розглядається як базисне, транссиндромальне або епіфеноменологічне поняття [4; 5; 6]. Такий погляд також підтримує В.В. Ніколаєва, яка вважає, що іпохондрія у широкому сенсі цього поняття виходить за рамки власне психіатричної концептуалізації [3, с. 38].

Спираючись на логіку та мову М. Фуко, можна сказати, що іпохондричний дискурс формує «іпохондричне тіло» та ставить на місце «невербалізуємих афектів», які пов'язані з безпосередніми тілесними переживаннями (що спостерігається при істеричних розладах) «систему певних небезпек» або «загроз», які репрезентуються у мові з точним формулюванням, що сприяє зниженню внутрішнього напруження, тривоги й страху. У руслі нашого дослідження такою «системою загроз» для людей з реальною або уявною зайвою вагою на тлі хронічної незадоволеності вагою, собою та життям в цілому виступає «шкідлива їжа», вживання якої закономірно обумовлює нагромадження «зайвих кілограм» і, відповідно, «товсте тіло» (повне, об'ємне, велике, жирне, гладке, бридке, відразливе тощо), з яким необхідно боротися (виправляти, коректувати, моделювати та ін.). Дане твердження потребує пояснення. Спершу, може здаватися, що така суб'єктивна внутрішню картина життєдіяльності здатна лише підсилити внутрішньо напругу та тривогу. Однак, як тільки суб'єкт визначає (знаходить) основні способи боротьби з «загрозою» (для себе, свого тіла й здоров'я в цілому) у вигляді різних поведінкових стратегій, у т.ч. харчових (нехай навіть неадекватних!), його напруга та тривога знижуються. У цьому плані лінгвістичне формулювання тілесної проблеми («лінгвістичне тіло» Згідно концепції О. Ф. Лосєва, духовність (людське в людині) формується саме дискурсом, текстом, словом - «лінгвістичним тілом». Лінгвістичне тіло суб'єкта піддається безперервній зміні у ході комунікації (в т.ч. у процесі терапії), створюючи іншу (нову) психічну реальність суб'єкта [1].) для суб'єкта є більш «здоровим», оскільки перетворює тіло в об'єкт (те, що можна пізнавати, те, на що можна впливати та змінювати). На противагу цьому, саме зникнення дискурсу, що об'єктивує тіло Дискурс, що об'єктивує тіло - це набір необхідних висловлювань, які встановлюють правила обмеженого існування тіла. У цьому випадку тіло- об'єкт «повністю перебуває у владі мови, яка об'єктивує його» (цит. за В.О.Подорога) [2]., та актуалізація безпосередніх тілесних переживань ускладнює ставлення до власного тіла (як до об'єкта) та занурює індивіда в «якусь рухливу систему нечітких, текучих образів, які ніяк не можуть бути переведені в єдиний та виразний образ тіла...» (цит. за В.В.Ніколаєвою) [3, с. 36].

Отже, сучасний медичний (іпохондричний) дискурс спрямовує фокус уваги суб'єкта на турботу про себе, і відповідно стимулює його життєдіяльність у певному напрямку. У цьому випадку, поділяючи думку М. Фуко, можна сказати, що «турбота про себе» виступає в якості фактора, який стабілізує самосвідомість, що репрезентується як модус переживання тілесності. На думку низки авторів (В.В.Ніколаєвої, Є.М.Райзмана, А.Б.Смулевича та ін.), завдяки тому, що «іпохондричне тіло» представляється об'єктом, який можна пізнавати і контролювати, воно природно включається у соціальну взаємодію [3; 4; 5]. При цьому «турбота про себе» не потребує необхідності у «виправданні» та обґрунтуванні іншими цінностями вищого порядку (як це було у більш ранні попередні епохи) і виступає поза контекстом дотримання правил пристойності, одержання задоволення, трансцендентного містичного досвіду, суспільного обов'язку й виробничої ефективності [3, с. 35].

Аналіз широкого діапазону текстів різного роду - від академічних публікацій до рекламної продукції показує, що саме вони (тексти) відображають зміну парадигми ставлення людини до власної тілесності, підтримуючи та формуючи іпохондричний дискурс. На підтвердження сказаному наведемо деякі широко відомі гасла в руслі нашої тематики, які часто звучать у ЗМІ і у повсякденному житті: «Краса вимагає жертв - жертвуй кілограмами», «Ми є те, що ми їмо!», «Прагнеш схуднути - тримай рот на замку, а тіло в спортзалі», «Прагнеш бути гарною? - стеж за тим, що їси, що п'єш та не жалій своє тіло» та ін. Інакше кажучи, комплекс соціальних різноманітних практик, у структурі яких тілесність об'єктивізується, з одного боку, формує «іпохондричне тіло», а з другого - обслуговує його. При цьому кількість і якість переживань набувають об'єктивного сенсу та нормативних межі. Наприклад, виходячи з необхідності турботи про себе та своє здоров'я, індивід визначає для себе стратегію поведінки: «виключити ряд продуктів - усе солодке та жирне; усі борошняні вироби тощо»; «займатися активними фізичними навантаженнями одну годину на день, а у випадку порушення дієти - дві години на день» та ін.

Характерною рисою іпохондричного дискурсу є прагнення контролювати переживання у часовій перспективі винятково з позиції «загрози» (у сьогоденні, у майбутньому та й навіть у минулому за рахунок його переоцінки). Звертає на себе увагу тенденція пов'язування «своїх успіхів у майбутньому» від успіхів і реальних досягнень «у сьогоденні» Для прикладу наведемо такі висловлювання респондентів: «якщо я зараз з'їм морозиво, то потім мені доведеться його відпрацьовувати у спортзалі», «якщо я не схудну, то моє майбутнє буде жахливим», «через те, що батьки у дитинстві привчили мене неправильно харчуватися - тепер я страждаю від розтягнутого шлунка та зайвої ваги».. У руслі нашого дослідження викликає інтерес динаміка іпохондричного дискурсу від «здорового інтересу до харчування» та «підтримки тіла у гарній фізичній формі» до патологічної фіксації на цих питаннях (ваги власного тіла та оцінці харчування з погляду «корисності-шкід- ливості»). У цих випадках іпохондричний дискурс перетворюється у нескінченний шлях боротьби з «загрозою» («шкідливою їжею» та «зайвою вагою») та досягненням «ідеального тіла». Болісні страждання цієї боротьби обумовлені тим, що це шлях, який не має кінця.

На думку В.В.Ніколаєвої, на сучасному етапі розвитку суспільства ідея «турботи про здоров'я» (яка змінила ідею «порятунку душі») стала домінуючою: «якщо у більш ранні епохи ідея можливого безсмертя дозволяла людині ставитися до свого тіла як до чогось незначущого, то із втратою ідеї «вічності душі» єди-ним розумним розв'язанням цього питання стає збереження у максимальній цілості свого «тлінного» тіла, що у деякому сенсі, гарантує «земне безсмертя» [3, с. 39]. Ми поділяємо позицію автора, що даний дискурс повністю визначає суб'єктивний зміст і характер дій індивіда у плані турботи про своє тіло.

При всій різноманітності проявів суб'єктивного тілесного досвіду звертають на себе увагу, так звані, крайні варіанти, при яких акцент «турботи про себе» настільки сильно зміщується вбік «турботи про тіло», що набуває різні дезадаптивні форми. Відзначимо, що деякі дезадаптивні форми турботи про тіло знаходяться у взаємозв'язку із гендерними стереотипами. Зокрема, для чоловіків більш характерним є прагнення до накачаного й мускулистого тіла, що у крайніх варіантах проявляється у бігорексії (тренінгоманії). У жінок, навпаки, значно частіше фіксується прагнення до «ідеального» (легкого, тендітного, ніжного, худого, стрункого) тіла, що у крайніх варіантах переходить в анорексію. Останнім часом значно зросла кількість людей (як чоловіків, так і жінок) з орторексією, яка проявляється у нав'язливому прагненні дотримуватися принципів здорового (правильного) харчування, що зумовлює значні обмеження у виборі продуктів харчування (і відповідно, також являє собою де- задаптивний стиль поведінки).

Надзвичайно важливий інтерес для розуміння смислу і динаміки іпохондричних переживань представляють «конструкції» холістичної ідеології (як ідеології конструювання «цілісності»). Саме усвідомлюване та неусвідомлюване бажання трансформувати суперечливу реальність спонукає індивідів до пошуку відповідних соціальних практик, якісна різноманітність яких постійно зростає. Серед них відзначимо психосинтез, транспер- сональну психологію, філософію космізму, медитативні техніки, екстрасенсорні та езотеричні маніпуляції та ін. На думку Є.М.Райзмана, зазначені соціальні практики майже повністю збігаються з областю впливу іпохондричних практик [4].

У руслі теми, що обговорюється, відзначимо широкий діапазон сучасних соціальних іпохондричних практик - від численних альтернативних або нетрадиційних дієтичних систем Класична медицина рекомендує лікувальні дієти (залежно від виду хвороби), які пропонують обмеження деяких певних харчових продуктів (наприклад, при нирковій недостатності - обмеження білка та солі) або рекомендують особливий вид кулінарної обробки продуктів (наприклад, при гострому гастриті їжа повинна бути теплою, делікатної консистенції, не повинна містити продуктів, які стимулюють секрецію).

Характерна риса альтернативних дієт полягає у перебільшенні ролі одного продукту або харчової речовини по відношенню до інших, за рахунок чого вони обіцяють у стислі терміни вирішити всі проблеми зі здоров'ям. Всі альтернативні дієти по суті зводяться до різних форм вегетаріанства, сироїдіння, голодування та роздільного харчування. (японської, кремлівської, місячної, лимонної дієти по групі крові тощо) до некадемічних оздоровчих систем численних авторів, які «наріжним каменем» своєї системи пропонують різні «системи харчування» та «системи очищення» організму (В.В.Сінельников - «Школа радості», П.Іванов - «Дитинка»; Н.П.Зубицька під псевдонімом Н.Земна - «Зелена планета», Г.П.Малахов, В.Травинка та ін.). Спираючись на вихолощені ідеї подібних практик, їх прихильники (адепти) прагнуть «змінити тіло» і «звільнитися від тіла як субстрату» для того, щоб прийти до «справжньої реальності переживання ... реальності стану, можливо більш високого й нескінченно більш значимого ...» (В.О.Подорога) [2, с. 15].

Наш досвід спілкування з анорексиками виявляє серед них певну категорію людей, які вважають та відчувають себе певною елітною спільнотою, які прагнуть до «ідеальної» краси, досконалої зовнішності та до надзвичайного рівня здоров'я й духовності. Для них «відмова від їжі» - «це можливість знехтувати низинними потребами тіла та обходитися у повсякденному житті без їжі».

Отже, аналіз іпохондричного дискурсу, який панує у сучасній соціальній ситуації розвитку, дозволяє охарактеризувати його як систему поглядів та уявлень, яка містить у собі наступні складові:

- переконаність у небезпеці (шкідливості) навколишнього середовища - наявність безлічі мікроорганізмів і паразитів, забруднення води і повітря, наявність різноманітних пестицидів і мінеральних добрив тощо - усе це представляє «загрозу», небезпеку, тому що обумовлює можливість отруєння, зараження та ін. У руслі нашого дослідження відзначимо фіксацію певної категорії людей на шкідливих напоях і продуктах харчування (як факторах шкідливого навколишнього середовища). При цьому до категорії «небезпечних» (шкідливих, неправильних, непридатних) продуктів, які необхідно повністю виключити з харчування, відносить досить різноманітний асортимент гастрономічної продукції просто «за те», що вона містить жири, вуглеводи, харчові барвники та добавки; сою (небезпека якої бачиться в тому, що вона представляє рослинний гормон) та ін.;

- переконаність у небезпеці деяких внутрішніх спонукань, які обумовлюють «нерозумну» поведінку (шкідливі звички).

Враховуючи тематику нашого дослідження, звернемо увагу на переконаність наших респондентів (людей з уявною зайвою вагою на тлі хронічної незадоволеності власною вагою) у тому, що вони змушені постійно боротися. Об'єктом боротьби для них виступають: зайва вага, надмірність та непомірність у їжі, лінь (яка обмежує їхню присутність у тренажерному залі всього однією годиною, замість двох-чотирьох), шкідливі напої (жирний кефір, молоко, 50 г коньяку або вина) та ін.

- переконаність у неможливості досягнення здоров'я (здорового та гарного тіла) без спеціальних постійних зусиль. На нашу думку, подібні спеціальні постійні зусилля (дії) можна розглядати з точки зору проведення паралелі із ритуалами християнського мучеництва. Зміст такого дійства полягає у пропагуванні ідеї: «за справу треба постраждати». Імовірно, саме тому в суспільстві досить поширені прислів'я та приказки на дану тематику: «Бог терпів і нам велів», «Ніщо не дається задарма», «Під лежачий камінь вода не тече» і т.п. Зв'язок між подібними настановами та розладами харчової поведінки докладно представлений у нашій статті «Харчові деформації у дзеркалі ритуалу»[9];

- переконаність у тому, що «турбота про тіло» (результатом якої є «ідеальний стан здоров'я», «ідеальна краса») зумовлює успіхи в усіх інших сферах життя. У руслі нашого дослідження люди, які знаходяться у ситуації «зайвої ваги» (реальної або уявної на тлі хронічної незадоволеності) є адептами ідеї «гарного тіла» та «способів зниження ваги», внаслідок чого вони постійно шукають нові дієти та нові способи боротьби «зі страхом набрати вагу» («зайвими кілограмами», «з низинним відчуттям голоду, яке не варте уваги», «нерозумінням оточуючих» та ін.).

Відзначимо, що розглянуті уявлення іпохондичного дискурсу доволі стародавні. Однак звертає на себе увагу той факт, що у сучасній ситуації соціального розвитку іпохондричний дискурс як спосіб вирішення проблем тіла, здоров'я й хвороби став значущим, домінуючим, пануючим. Подібна ідея підкреслюється і у дослідженні В.В. Ніколаєвої: «У минулому, коли іпохондричний дискурс був лише одним із способів об'єктивування тіла та конкурував з іншими дискурсами, звертання до нього виглядало як особистий вибір» [3, с.45]. «Необґрунтована» турбота про тіло розглядалася як груба патологія (там же, с. 38). У наш час, у ситуації домінування іпохондричної ідеології, відбувається зворотне: людина, яка не опікується турботою про своє тіло і здоров'я та не вживає у цьому напрямі спеціальних зусиль, - одержує негативну оцінку. Ця оцінка проявляється у широкому спектрі рекомендацій Наведені висловлювання-рекомендації представлені у авторській редакції, стилі та мові написання (рос.). Джерело: сайт «В Контакте», відкрита група «Анорексички»: від «м'яких порад» («чтобы жить, совсем не обязательно есть!», «человек ест для того, чтобы жить, а не живет, для того, чтобы есть», «разыгрался аппетит? - посмотри на целлюлит!», «сделайте для себя хоть что-то, чтобы похудеть - влюбитесь, займитесь ремонтом или переездом...») до «жорсткого засудження»: «Если ты можешь найти себе оправдание, съев конфетку, то для кого ты потом ноешь, глядя на себя в зеркало!?», «Поднимите свой ленивый зад и переверните свою жизнь», «Тортик, пончик, отбивная - попа выросла большая», «Жирным быть нехорошо, жирным быть зазорно - им нельзя ходить на пляж и любить позорно»).

Проведений аналіз дозволяє констатувати, що у ситуації «уявної зайвої ваги на тлі хронічної незадоволеності» іпохондрична ідеологія (іпохондричний дискурс) значно звужує внутрішню картину життєдіяльності суб'єкта та формує її патологічне викривлення, що, у свою чергу, обумовлює перекручені дезадаптивні стратегії поведінки. Однак дезадаптивними ці стратегії сприймаються тільки з іншої, протилежної позиції («логіки норми»). За логікою людей, які їх демонструють, ці стратегії поведінки наділені цілком слушним змістом та відповідають їхній суб'єктивній картині світу. Саме тому, ці люди вважають себе здоровими, а свої стратегії поведінки - «стратегіями, які дозволяють досягти здоров'я і краси (оскільки, на їхню думку, «тільки худе тіло може бути гарним та здоровим»). Більш того, «ті, що вічно худнуть», спираючись на свою «внутрішню картину життєдіяльності» (її сенс та логіку), глибоко переконані у тому, що люди, які не дбають про свою фігуру (не слідкують за своєю вагою та об'ємами тіла, не цікавляться питаннями «правильного харчування», способами зниження ваги тощо) є «неосвічени- ми та ледащими товстухами», які небезпечні для суспільства на тій підставі, що вони підтримують виробників «шкідливої їжі». Отже, іпохондрична ідеологія дістає необхідний для будь-якої ідеології компонент для репресій - об'єкт (тіло) та привід - надмірна вага (реальна або уявна).

Конструкт «іпохондричного тіла» дозволяє розглянути інші сторони суб'єктивного негативного тілесного досвіду в структурі анорексії (як розладу харчової поведінки). Під негативним тілесним досвідом ми розуміємо суб'єктивне відчуття «уявної зайвої ваги» на тлі стану хронічного незадоволення власною вагою (собою, життям у цілому). Продемонструємо це на прикладі комплексу клінічних особливостей анорексиків та буліміків, які широко описані у літературі (О.Є.Балакірєва, Д.М. Ісаєв, М.В. Коркіна, В.В. Марілов, Г.Є.Сухарєва, А.Є.Лічко, М.О.Цивілько та ін.) та виявлені у ході власних спостережень. Мова йде про виражений егоцентризм зазначеної групи хворих, «соматичний егоїзм», дивне знехтування до значущих проблем та обставин, які знаходяться поза «соматичною сферою», а точніше поза темою «зайвої ваги та способів зниження ваги». Подібна зневага проявляється у відсутності інтересу до особистісних цінностей та перспектив у міжособистісних стосунках. Інакше кажучи, у їхній поведінці звертає на себе увагу той факт, що сфера інтересів дорослої людини (як людини, яка здатна брати відповідальність за своє життя та здатна вирішувати різноманітні проблеми на своєму життєвому шляху) зсувається, в основному, на «проблему ваги» та турботу про зниження ваги. Описані прояви ми пояснюємо наступним чином: «іпохондричне тіло» за допомогою медичної мови перетворюється в об'єкт. Воно стає «зовнішнім» по відношенню до «свідомості», до «Я». «Турбота про тіло», залишаючись «турботою про себе», перестає бути турботою про «Я», інакше кажучи, вона не спрямована на «Я». Відірвана від «Я», вона не переживається як егоїстична, як така, що порушує тілесні граничні норми. Крім того, така «турбота» починає сприйматися як альтруїстична діяльність щодо власної тілесності, і не тільки не хвилює своєю «егоїстичністю», але й одержує «моральні санкції» і виправдання вищого місця в ієрархії цінностей. У цій ситуації особистісні проблеми (проблеми «Я») відкидаються як «егоїстичні» і другорядні, порівняно з «моральним боргом» перед своїм здоров'ям, своїм тілом. При цьому під фізичним здоров'ям розуміється винятково «струнке» (легке, тендітне) тіло. Індивід не помічає своєї зосередженості на проблемах «ваги та харчування» і знехтування іншими турботами та інтересами. Крім того, можна відзначити, що ця «турбота про тіло» здійснюється з ентузіазмом і ейфоричним (маніакальним) настроєм (особливо у початковий період розладу).

Висновки

Феномен «іпохондричного тіла» набагато ширший того, що у психіатричній клініці позначається як «іпохондричні розлади», які входять у кластер соматоформних розладів. Запропонований контекст дозволяє розглянути феноменологічні уявлення розладів харчової поведінки. У психологічних і клінічних дослідженнях це може бути реалізовано через вивчення лінгвістичних та семіотичних аспектів репрезентації тілесного досвіду, через вивчення динаміки співвідношення негативного тілесного досвіду та іпохондричних ідей шляхом феноменологічного розмежування розладів харчової поведінки.

Сучасна ситуація соціального розвитку характеризується «тиском» іпохондричного дискурсу, сутність якого спрямована на турботу про власне тіло та інтерес до суб'єктивних тілесних переживань у ситуації відсутності хвороби. У цьому випадку, для людей з реальною або уявною «зайвою вагою» на тлі незадоволеності собою та життям у цілому, ідея «турботи про здорове і гарне тіло» повністю визначає суб'єктивний зміст та характер дій індивіда у плані турботи про самого себе. Отже, значущість, домінування та панування іпохондричного дискурсу зумовлює певний стиль поведінки, що спрямований на підтримання здоров'я, відновлення здоров'я та вирішення реальних або уявних проблем тіла. Іпохондрична ідеологія дозволяє виокремити компонент для репресій - об'єкт (тіло) та привід (реальну або уявну надмірну вагу).

Список використаних джерел

1. Лосев А.Ф. Диалектика мифа / А.Ф.Лосев. - М.: Академический проект, 2008. - 304. (Серия «Философские технологии»).

2. Подорога В.А. Феноменология тела. Введение в философскую антропологию / В. А. Подорога. - М.: Ad Marginem, 1995. - с. 9-98.

3. Психосоматика: телесность и культура / Под.ред. В.В.Николаевой. - М.: Академический проект, 2009. - 311 с.

4. Райзман Е.М. Ипохондрия и субъективный телесный опыт / Е.М.Райзман, М.М. Мучник, И.Р. Семин // Сибирский вестник психиатрии и наркологии. - 1997. - № 1-2 (3). - С. 89-94.

5. Смулевич А. Б. К вопросу о психопатологической систематике ипохондрии / А. Б. Смулевич // Журнал невропатологии и психиатрии. - 1996. - Вып. 2. - С. 9-13.

6. Стоянова И. Я. Пралогические образования в норме и патологии : автореф. дис. на соискание учёной степени докт. психол. наук : спец. 19.00.04 - медицинская психология / Ирина Яковлевна Стоянова. - Томск, 2007.- 47 с.

7. Тхостов А.Ш. Интроцепция и ипохондрия: психологическая и философская проблема / А. Ш. Тхостов // Независимый психиатрический журнал. - 1993. - № 1-2. - С. 5-22.

8. Фильц А.О. Проблема небредовой ипохондрии : автореф. дис. на соискание учёной степени докт. мед. наук: спец. 14.00.18 - психиатрия / А.О.Фильц. - М.: НЦПЗ РАМН, 1993. - 49 с.

9. Шебанова В.І. Харчові деформації у дзеркалі ритуалу / В. І. Шебанова // Вісник Одеського національного університету ім. І.І.Мечнікова. Серія: Психологія / Ред. кол. серії Т.П. Вісковатова та ін. - Одеса: Астропринт, 2013. - Т.18. - Вип. 22 (3). - Ч.3. - С. 238 - 243.

Spysok vykorystanyh dzherel

1. Losev A.F. Dialektika mifa / A.F.Losev. - M.: Akademicheskij proekt, 2008. - 304. (Serija «Filosofskie tehnologii»).

2. Podoroga V.A. Fenomenologija tela. Vvedenie v filosofskuju antropologiju / V. A. Podoroga. - M.: Ad Marginem, 1995. - s. 9-98.

3. Psihosomatika: telesnost' i kul'tura / Pod.red.V.V.Nikolaevoj. - M.: Akademicheskij proekt, 2009. - 311 s.

4. Rajzman E.M. Ipohondrija i sub#ektivnyj telesnyj opyt / E.M.Rajzman, M.M. Muchnik, I.R. Semin // Sibirskij vestnik psihiatrii i narkologii. - 1997. - № 1-2 (3). - S. 89-94.

5. Smulevich A. B. K voprosu o psihopatologicheskoj sistematike ipohondrii / A. B. Smulevich // Zhurnal nevropatologii i psihiatrii. - 1996. - Vyp. 2. - S. 9-13.

6. Stojanova I. Ja. Pralogicheskie obrazovanija v norme i patologii : avtoref. dis. na soiskanie uchenoj stepeni dokt. psihol. nauk : spec. 19.00.04 - medicinskaja psihologija / Irina Jakovlevna Stojanova. - Tomsk, 2007. - 47 s.

7. Thostov A.Sh. Introcepcija i ipohondrija: psihologicheskaja i filosofskaja problema / A. Sh. Thostov // Nezavisimyj psihiatricheskij zhurnal. - 1993. - N 1-2. - S. 5-22.

8. Fil'c A.O. Problema nebredovoj ipohondrii : avtoref. dis. na soiskanie uchjonoj stepeni dokt. med. nauk: spec. 14.00.18 - psihiatrija / A.O.Fil'c. - M.: NCPZ RAMN, 1993. - 49 s.

9. Shebanova V.I. Harchovі deformacii u dzerkaH ritualu / V. І. Shebanova // VLmik Odes'kogo nadonal'nogo urnversitetu !m. I.LMechrnkova. Serrja: Psihologrja / Red. kol. sern T.P. Vkskovatova ta іп. - Odesa: Astroprint, 2013. - T.18. - Vip. 22 (3). - Ch.3. - S. 238 - 243.

Размещено на Allbest.ru