Історія розвитку класифікаційних схем і психологія

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 159.9(075)

Національного університету фізичного виховання та спорту України

Мельник О.А.

Постановка проблеми. Питання про місце психології в системі наук особливо гостро постає у теперішній час -- в період досить активного розвитку психологічної науки, різних її областей, розповсюдження її в ширину і, як наслідок, стикання і взаємодія зі суміжними областями знання. Найбільш характерним проявом інтеграції наукових дисциплін в області людинознавства можна вважати розвиток міждисциплінарних зв'язків, особливо між психологією і багатьма науками, природничими й суспільними.

Місце, яке відводилось психології в системі наук у той або інший історичний період, наочно свідчило і про рівень розвитку психологічних знань, і про загально філософську направленість самої класифікаційної схеми. Так, ідеалістичний монізм Платона виразно проявляється в тому, що для нього схема всіх наукових знань тієї епохи фактично виступає як членування самої психології -- підрозділ здібностей пізнання: діалектика (розум, як мистецтво міркування), фізика (чуттєве пізнання, сприйняття), етика (воля і прагнення). На відміну від Платона, чия класифікація сприймається тепер як анахронізм, розуміння місця психології Арістотелем в деяких відношеннях розуміється як цілком сучасне. Виразно уявляючи можливість подвійного -- соціального й психофізіологічного -- підходу до дослідження психіки, він писав: «Природознавець і діалектик по-різному би визначили кожний з душевних станів, наприклад, гнів. Адже один визначив би його як прагнення відплатити за засмучення або що-небудь у цьому роді, а інший -- як кипіння навколосерцевої крові або жару. Один з них вказує на матерію, інший -- на форму і розумну основу» [1, 403 а].

В системі Гегеля психологія займає місце на однієї зі сходин саморозвитку духа: суб'єктивний дух, тобто індивідуальна свідомість, проходячи рівень природно-душевного (предмет антропології), переходить на рівень, що є свідомістю (феноменологія), досягає рівня осягнення власної духовної субстанції як ідентичної зі своїм усвідомленим (мислячим і волюючим) змістом (психологія).

В літературі неодноразово висвітлювався той факт, що в найбільш відомій класифікації XIX століття -- в системі Огюста Конта -- для психології взагалі не було місця: з одного боку, замість психології виступала «френологія» -- наука про мозок, а з іншого боку -- соціологія. Правда, автори класифікацій, що послідували за Контом, навіть ті, котрі його безпосередньо продовжували, вже не ризикнули ліквідувати психологію; більше того, такий рішучий крок Конта викликав обґрунтовану критику і тим самим сприяв подальшій розробці цієї проблеми. Д. С. Мілль у своїй кваліфікаційній системі відносив психологію до філософії, зближуючи її з соціальними науками. Він критикував спробу Конта підмінити психологію френологією, що була частиною біології; тому Конт і не зробив нічого, щоб ввести позитивний метод в науки про дух. Поряд з цим Д. С. Мілль вводить новий критерій в оцінку психології, вказуючи, що вона являє собою одну з самих найскладніших наук, а тому і найменш точну (в плані зіставлення її з математикою або логікою) [7].

Та обставина, що до середини XIX століття психологія здавалось би зайняла міцне місце в класифікації між біологією і соціологією, стало лише завершенням одного періоду у визначенні її ролі в системі наук і разом з тим початком нового періоду, котрий обумовив подальший розвиток її теоретичних концепцій. Починаючи з системи англійського вченого Герберта Спенсера, психологія розколюється на дві, якщо не цілком самостійні, то принаймні такі науки, що протистоять одна одній: психологію об'єктивну, котра продовжує біологічні науки і вивчає пристосування організму до середовища, і психологію самопізнання -- суб'єктивну. Відокремивши суб'єктивну психологію як пізнання внутрішнього світу людини, Спенсер визначив її як абсолютно особливу науку, що є не зіставною з іншими членами встановленого ним ряду; у той же час вона находить в системі Спенсера місце в еволюційному ряді історії всієї природи.

Для розуміння подальшого розвитку ідеалістичної філософії і психології факт розколу психології, що поглиблюється, має вирішальне значення. Якщо у Спенсера частина психології відокремлюється лише тому, що вона має за свій предмет суб'єктивний світ людини, то у неокантіанстві відбувається вже розкол психології, логічно обумовлений сутністю самої цієї системи. Неокантіанець Вільгельм Віндельбан висловив думку про те, що поділ наук повинен виходити з того, що природознавство, фіксуючи явища, які постійно відбуваються, встановлює закони, історія ж вивчає поодинокі факти, події в їх неповторній своєрідності. У нашому контексті особливо важливо відмітити, що однією з підстав цієї концепції була неможливість, з точки зору Віндельбана, знайти місце для психології. Генріх Ріккерт, який свідчить про це, сам продовжив концепцію Віндельбана. Ріккерт вважав, що попередні класифікації передбачали механіку в якості основи всіх природничих наук і по аналогії з цим розглядали психологію як основу наук про дух, але такий поділ він вважав недостатнім і прагнув поглибити протиставлення природничих і «неприродничих» дисциплін навіть не стільки шляхом підкреслення відмінності методу, як шляхом висування такого критерію, як значення, від якого він вже переходить до поняття «культури»: «...З культурно-наукової точки зору важливою завжди є частина індивідуального явища. Лише в цій частини полягає те, завдяки чому це явище стає для культури «індивідуумом» у сенсі єдиного у своєму роді і незамінного ніякою іншою дійсністю» [2, с. 30]. Та обставина, що вже наприкінці XIX століття психологія випробовує дуже великий вплив з боку природничих наук і що (навіть залишаючись за своїми методологічними передумовами ідеалістичною) вона прагне будувати свій експеримент і свої поняття за їх взірцем, спонукало Ріккерта виключити психологію з числа наук про культуру.

Слід зазначити, що позиція Ріккерта відображала полеміку, яка розгорнулась в ідеалістичній філософії і психології ще з середини XIX ст., коли Едуард Бенеке висловив думку про те, що психологія є основною наукою зі всіх наук про людину. Але з критикою психологізма виступили Вільям Джеймс, ГугоМюнстерберг і Вільям Штерн. Останній, зокрема, стверджував принципову відмінність психології від «нормативних» наук, наприклад етики. Психології, на його думку, не властиві оціночні судження; найбільше, на що вона може претендувати в гуманітарній області, -- намагатися знайти підстави для них [8]

Витіснення психології в область виключно природничих наук було обґрунтовано Ріккертом дуже слабо і грішило не лише проти логіки фактів, але було, як вірно помічає Боніфатій Кедров, і проявом непослідовного ідеалізму.

Применшення ролі психології, що відмічалось Ріккертом, не могло не викликати негативної реакції з боку Вільгельма Вундта. Критикуючи вузькість ріккертовського розуміння «культури» і неправомочність «визначати область науки не ознаками самих явищ, котрі вона вивчає, а продуктами, котрі з них походять», Вундт вважав правильним протиставленням філософії «спеціальним наукам» і поділ цих останніх на математику, природничі науки і науки про дух [3, с. 50]. Цей термін був особливо привабливим для Вундта тому, що в ньому «мовчазно передбачається ставлення до психології» [там само, с. 50].Точніше було б сказати не «ставлення», а відведення психології головуючу роль: «Так як підставою для зв'язку наук про дух між собою слугує не загальна залежність від духовних процесів і явищ, то, природно, з цих наук не може бути виключена та галузь знання, котра вивчає властивості самих цих процесів, які існують безпосередньо в свідомості. Ця галузь -- психологія» [там само, с. 50]. наука об'єктивний психологія самопізнання

І тим не менш Вундт продовжив і поглибив розкол психології, надаючи йому не лише методологічний, але й методичний характер. У Вундта експериментальна психологія охоплює лише елементарні процеси, гранична область, яка межує між психологією і фізіологією, однак не в цьому «кінцеве призначення психології». Кінцеве призначення психології Вундт вбачав у дослідженні фактів свідомості, які проявляються через мову, звичаї, предмети матеріальної культури, які слугують зовнішньою умовою активності людського духу.

Хоча таким чином розкол психології є наявним у самого родоначальника експериментальної психології, в історії філософії і психології розробка цього тезису пов'язується зазвичай з тим напрямом, початок якому поклав Вільгельм Дільтей, для якого неокантіанський поділ наук був поділом самої психології. Продовжуючи в гносеологічному плані погляди Канта, концепція Дільтея і особливо його послідовників Едуарда Шпран- гера та Верна Зомбарта в онтологічному плані знаменують явний перехід на позиції об'єктивного ідеалізму. Вихідним тезисом для них є існування «двох психологій», між якими, на їхню думку, існує нездоланна прірва; фактично ж питанням встановлення методологічної бази психології і класифікації наук цей напрям ставить питання про відношення матерії і духа, буття і свідомості -- основне питання філософії. І дійсно, концепція Дільтея, виходить за межі психології, надає початок найбільше широко розповсюдженим течіям західної філософії. Положення Дільтея і його численних послідовників в психології, соціології, філософії і психіатрії є тим проміжним ланцюгом, котрий поєднує ідеалістичну німецьку філософію ХІХ століття з сучасною ідеалістичною філософією [5].

Вільгельм Дільтей проводить різке відмежування психології як однієї з наук про дух від природничих наук. Дільтей відкидає пояснювальну психологію, що користується природничими методами, як нібито нездатну розкрити сутність психічного життя людини, і проголошує цінність описової або ж аналітичної психології, яка користується даними душевного досвіду. «Природу, -- пише Дільтей, -- ми пояснюємо, душевне життя ми розуміємо. У внутрішньому досвіді презентовані також процеси впливу, зв'язки в єдине ціле функції, як окремих членів душевного життя. Комплекс, який переживається є первинним, розрізнення окремих членів його -- справа вже наступного. Цим обумовлюється значна різниця методів, з допомогою яких ми вивчаємо душевне життя, історію та суспільство, від тих, якими досягається пізнання природи» [5, с. 8]. Самі по собі ці комплекси, на думку Дільтея, обумовлюються загальним планомірним зв'язком душевного життя і є зрозумілими лише з цього зв'язку [там само, с. 13].

Розуміння, вважає Шпрангер, в духовному сенсі охоплює такі зв'язки явищ, котрих безпосередньо немає в мислячому суб'єкті, так як є такі зв'язки явищ, котрі знаходяться поза ним, зв'язки, котрі визначають суб'єктивне життя, не знаходяться в свідомості суб'єкта. За Шпранге- ром, це пояснюється головним чином причинами, котрі лежать в духовно- історичній сфері. «Реальність часу, обумовлений ним спосіб мислення, економічні умови -- все це звеличується над індивідуумом і знаходиться поза ним. Індивід і його свідомість -- це лише відрізок, лише залежний ланцюг цього об'єктивного духу... Все в нас обумовлено цими надіндивідуальними душевними сутностями (наукою, економікою, державою, звичаями і правами, релігією -- одним словом, культурою. Вони тримають нас в полоні і керують нами. Ми розуміємо людину кожної епохи остільки, оскільки ми звеличуємося над нею, щоб мати можливість порівняти її суб'єктивні переживання з цим об'єктивним смислом» [11, с. 8-9]

Список використаних джерел та літератури

1. Аристотель. О Душе. Соч. в 4 томах. Т. 1., гл. 1. / Аристотель; [Перевод П. С. Попова, М. И. Иткина]; под ред. В. Ф. Асмус. -- М. : Мысль, 1976. -- 550 с.

2. Пиаже Ж. Психология, междисциплинарные связи и система наук / Ж. Пиаже // Вопросы философии. -- М., 1966. -- № 12. -- С. 57-75.

3. Вундт В. Введение в философию / В. Вундт; [пер. с нем. под ред. Э. Л. Радлова]. -- СПб. : Брокгауз-Ефрон, 1903. -- 320 с.

4. Джемс У. Беседы с учителями о психологи / У. Джемс; [пер. с англ. В. Н. Ивановского]. -- М. : Изд-во В. Линда и Д. Байкова, 1902. -- ХІІІ. 164 с.

5. Дильтей В. Описательная психология / В. Дильтей; [пер с нем.]. -- М. : Русский книжник, 1924. -- 118 с.

6. Риккерт Г. Естествоведение и культуроведение / Г. Риккерт; [пер с нем. М. Я. Фитерма- на]. -- СПб. : Изд-во Е. Д. Кусковой, 1903. -- 44 с.

7. Субботин А. Л. Джон Стюарт Милль об индукции [Текст] / А. Л. Субботин. -- М. : ИФ РАН, 2012. -- 76 с.

8. Штерн В. Дифференциальная психология и ее методические основы / В. Штерн; [пер. с нем.]. -- М. : Наука, 1998. -- 336 с.

9. Ярошевский М. Г. История психологии: от античности до середины XX века / М. Г. Яро- шевский; [под. ред. А. Г. Маклакова]. -- М.: Академия, 1996. -- 416 с. -- (Большая университетская библиотека).

10. Spranger E. Lebensformen / E. Spranger. -- Berlin:HalleNiemeyer, 1930. -- 450 s.

11. Spranger E. Psychologiedes Jugendalters / Е. Spranger. -- Leipzig: Quelle & Meyer Heidelberg, 1924. -- 332 s.

12. Spranger E. Zur Theorie des Verstehens und zur Geistwissenschaftlichen Psychologie / E. Spranger. -- Berlin :H. Volkelt, 1918. -- 364 s.

Анотація

Стаття присвячена аналізу розвиту класифікаційних схем, положенню психології та її місцю в системі наук у другій половині ХІХ століття на Заході. Розглянуті особливості розуміння психології як науки, її предмет та методи, коло завдань, які вирішує психологія. Представлена основна полеміка між представниками об'єктивної психології та представниками психології самопізнання.

Ключові слова: класифікація, психологія, наука про дух, описова психологія, розуміння.

Статья посвящена анализу развития классификационных схем, положению психологии и ее месту в системе наук во второй половине XIX столетия на Западе. Рассмотрены особенности понимания психологии как науки, ее предмет и методы, круг задач, которые решает психология. Представлена основная полемика между представителями объективной психологии и представителями психологии самопознания.

The main idea of this paper is that for the moment the question of the place of psychology in the sciences particularly acute rises in the present moment, in the period of active enough in the psychological science, its different regions. It is argued that the most characteristic manifestation of the integration of scientific disciplines of anthropology can be regarded as the development of interdisciplinary communication, especially between psychology and many other sciences, natural and social. The problem of classification schemes Sciences and psychology place during the second half of the nineteenth century in Germany. The features of the understanding of psychology as a science. Presents the views of the place of psychology scholars such as Plato, Aristotle, Saint-Simon, Hegel, Mill, Spencer, Beneke, Stern, Rickert, Wundt, Dilthey and Spranger. Characterized by the steps and informative explanations of the subject matter and methods of psychology that period. Stated that the fact that until the mid nineteenth century psychology, seemingly took its place in the classification between biology and sociology, was only the end of one period in determining its role in the sciences and at the same time the beginning of a new period, which led to the further development of its theoretical concepts. Further research is necessary to determine the characteristics of the development on the subject and method of psychology in this period, existing scientific currents of representatives of different schools.

Key words: classification, psychology, science of the spirit, narrative psychology, understanding.

Размещено на Allbest.ru