Комунікативні здібності як індикатори рівнів сформованості психологічної культури курсантів Міністерства внутрішніх справ

Постановка проблеми. Соціально-економічні перетворення, які відбуваються сьогодні в різних сферах українського суспільства, детермінують реформування системи МВС, зачіпаючи широкий спектр соціально - професійних питань, пов'язаних із вирішенням проблем адаптації співробітників МВС до сучасних умов професійної діяльності. До випускників освітніх установ МВС сьогодні висуваються такі вимоги: нове професійне мислення, висока мобільність, компетентність, толерантність, орієнтація на реалізацію процесів соціалізації і професіоналізації особистості, гуманізації та демократизації. Ці вимоги, перш за все, пов'язані з необхідністю підвищення комунікативних здібностей курсантів МВС, які є невід'ємною і необхідною частиною їхньої психологічної культури в професійній діяльності.

Тільки при досить високому рівні сформованості комунікативних здібностей курсантів МВС відкриваються перспективи успішної їх професійної діяльності, яка вимагає встановлення різноманітних ділових контактів. Тому курсанти МВС повинні бути добре підготовлені до налагодження продуктивної взаємодії з населенням і встановлення необхідних професійно - ділових відносин на основі співробітництва, взаємоповаги, підтримки та відстоювання справедливості.

Формулювання мети та постановка задачі. Визначення комунікативних здібностей як індикаторів рівнів сформованості психологічної культури курсантів МВС.

Аналіз останніх досліджень. Теоретичний аналіз сучасних досліджень різних аспектів формування комунікативних здібностей на філософському, соціальному, психологічному та педагогічному рівні вказує на актуальність проблеми й інтерес вчених до вирішення низки означених завдань.

У психологогічній науці методологічний аспект формування комунікативних здібностей і культури розглядався у роботах Л.А. Воловича, І.С. Кона, В.Т. Лісовського, В.Н. Шубкина, А.Г. Харчева. Соціально - психологічний аспект формування комунікативної культури знайшов відображення в дослідженнях О.О. Бодалєва, Б.Ф. Ломова, К.Ш. Ханіна. Зв'язок моральної свідомості і спілкування розглядали М.С. Каган, М.І. Лісіна. Співвідношенню розвитку особистості та її саморегуляції присвячені праці О.О. Конопкіна, Ю.А. Миславського, А.В. Му- дрика. Різні методики формування культури спілкування були запропоновані Р.К. Бікмухаметовим, Н.Д. Шиловою. Питання культури міжнаціонального спілкування розглядали Г.І. Гусейнов, К.М. Мамедов, Ф.М. Кадирова.

Виклад основного матеріалу. Розроблення проблеми розвитку комунікативних здібностей у професійній підготовці курсантів МВС пов'язано з аналізом джерел активізації людини, спонукальних сил її діяльності, поведінки, із сутністю комунікацій, процесом комунікативної взаємодії в майбутній професійній діяльності. Проблема розвитку комунікативних здібностей курсантів у професійному становленні наразі ще недостатньо вивчена й вимагає подальшого розроблення.

Перебуваючи у процесі комунікацій, курсант опосередковує свої сутнісні сили в цій взаємодії з іншими людьми. Цим самим він залучає себе до групи, до соціуму, до людської культури. Проблема розвитку комунікативних здібностей у професійній підготовці курсантів є однією з найважливіших проблем підготовки курсантів. Спілкування - це вид діяльності, який сприяє індивідуальному розвитку курсанта, спрямований на обмін інформацією в процесі навчання і професійного становлення. Спілкування переслідує такі цілі: встановлення взаєморозуміння, гарних особистісних і ділових стосунків, надання взаємодопомоги і здійснення навчально-виховного впливу людей один на одного. Задовольняючи свою потребу в спілкуванні, людина діє осмислено, усвідомлюючи потребу і необхідний або можливий предмет задоволення. При цьому усвідомлюваний характер її дозволяє спланувати свою діяльність і поведінку [1].

Метою спілкування є задоволення багатьох різноманітних потреб: соціальних, культурних, пізнавальних, творчих, естетичних, потреб інтелектуального зростання, етичного розвитку. За цілями спілкування поділяється - на біологічне і соціальне, за засобами - на безпосереднє, опосередковане, пряме, непряме [3].

Серед видів можна виділити також ділове й особистісне, інструментальне та цільове спілкування. Між діяльністю і спілкуванням як видами людської активності існують відмінності. Результатом діяльності є створення будь-якого матеріального або ідеального предмета, продукту. Результатом спілкування стає взаємний вплив людей один на одного [6].

В.М. Гнедих звертає увагу на те, що процес передачі думок у спілкуванні між викладачем і курсантом має механізм дії, подібний до інформаційного процесу в кібернетичних системах. У зв'язку з розвитком кібернетики і теорії інформації, виникненням теорії комунікації спілкування нині стали часто визначати як процес передачі інформації, як обмін інформацією. Найважливішими видами спілкування між викладачем і курсантом є вербальні і невербальні [4].

Спілкування є не тільки необхідним, але й найістотнішим соціально-психологічним аспектом організації навчальної та професійної діяльності. Саме в процесі спілкування і через нього виявляється психологічна культура особистості. Потреба курсанта в спілкуванні - чинник динамічний. Про це свідчить соціальна активність і комунікабельність курсантів, яка все більше зростає у ході професійної підготовки. Спілкування має величезне значення у формуванні комунікативної культури, комунікативної компетентності, які впливають на розвиток психологічної культури і культури поведінки майбутніх фахівців [7].

М.Г. Шашкін звертає увагу на те, що комунікативна культура юриста являє собою інтегративну якість особистості, і характеризується сукупністю ціннісних установок, комунікативних знань, умінь і навичок, розвиненою комунікативною свідомістю, проявляється через володіння вербальними і невербаль- ними засобами комунікації на практиці відповідно до правил і норм взаємодії суб'єктів правових відносин. Основними компонентами комунікативної культури автор виділяє: когнітивний, ціннісно - мотиваційний, технологічний, поведінковий. Рівні її прояву: професійно - нормативний; професійно - продуктивний; професійно - творчий. Критерії та показники оцінки кожного рівня за когнітивним компонентом - якість знань (основи правової комунікації, правила і норми спілкування юриста, етика та етикет), мовна грамотність (логічність і послідовність суджень у міжособистісній взаємодії), за ціннісно-мотиваційним компонентом - стан спрямованості особистості юриста (відкритість у міжособистісній взаємодії, адекватність комунікативного сприйняття, орієнтація на досягнення компромісу), ціннісно- смислові орієнтації (ціннісні пріоритети, смислові орієнтації) за технологічним компонентом - рівень умінь і навичок (прогностично - технологічні вміння комунікативної взаємодії); за пове- дінковим компонентом - рівень регуляції поведінки (комунікативний самоконтроль, комунікативна рефлексія, нормативність комунікативної поведінки) [10].

Модель формування комунікативної культури юриста Л.І. Мороз представляє взаємопов'язаними і взаємообумовлени- ми елементами - цільовим, методологічним, функціональним, змістовним, технологічним, оціночно - контрольним (моніто- ринговим), результативним і забезпечує комплексність і ефективність психолого - педагогічного впливу, спрямованого на формування комунікативної культури юриста в освітньому процесі вузу з урахуванням соціально - педагогічних умов [8].

Змістовне забезпечення формування комунікативної культури курсантів здійснюється через загальнопрофесійну і предметну підготовки, які необхідні для осмислення і засвоєння сутності та особливостей її реалізації у сфері майбутньої професійної діяльності. Технологія формування комунікативної культури майбутніх юристів будується поетапно: засвоюються теоретичні основи, формуються практичні навички. Засвоєння норм курсантами комунікативної культури в освітньому процесі вузу сприяє формуванню у них прагнення до особистісного та професійного самовдосконалення [4].

Під комунікативною компетентністю курсантів В.М. Гнедих розуміє, по-перше, сукупність теоретичних знань, практичних умінь і навичок, які забезпечують ефективне - протікання комунікативного процесу, орієнтованість у різних ситуаціях спілкування, по-друге, система внутрішніх ресурсів особистості, необхідних для побудови продуктивної комунікативної взаємодії з громадянами, заснована на законах, правових і моральних нормах [4].

Показники та рівні сформованості комунікативної компетентності курсантів МВС у системі вищої освіти полягають в наявності у них розвиненої мови, володіння національною мовою, сучасними технічними засобами зв'язку, основами комп'ютерної грамотності, вмінням складати ділову документацію.

Для вдосконалення формування комунікативної компетентності курсантів М.Г. Шашкін вважає необхідним створення наступних психолого -педагогічних умов:

- усвідомлення значущості комунікативної компетентності у професійній діяльності як курсантами, так і викладачами;

- моделювання комунікативних ситуацій у процесі навчання, які забезпечують вільне входження курсантів у процес спілкування;

- індивідуальний і диференційований підхід до курсантів у процесі формування в них комунікативних здібностей [10].

У навчальному процесі техніка спілкування розглядається дослідниками як спосіб налаштування викладача на спілкування із аудиторією, його поведінка в процесі спілкування; а прийоми - як засоби спілкування, включаючи вербальні і невербальні, яким надається перевага. Вираз обличчя викладача повинен відповідати трьом моментам: меті повідомлення, бажаному результату спілкування і демонстрованому ставленню до курсантів. Поза, як і вираз обличчя, також служить засобом демонстрації певного ставлення або до партнера у спілкуванні, або до змісту того, що повідомляється. Зворотний зв'язок включає свідомий контроль комунікативних дій, спостереження за партнером, оцінювання його реакцій та обумовлює відповідно до цього подальші зміни власної поведінки. Зворотний зв'язок передбачає уміння бачити себе збоку і правильно оцінювати те, як партнер сприймає себе в спілкуванні. Недосвідчені співрозмовники найчастіше забувають про зворотний зв'язок і не вміють його використовувати [2, 8].

У низці досліджень звертається увага на те, що риси вдачі (сила волі, наполегливість, сумлінність) розвиваються у фахівців у тих видах діяльності, якими вони краще всього володіють [5]. Відповідно до цього правила, саме в спілкуванні формуються і виявляються комунікативні якості курсантів: відвертість, увага, довіра, доброта, вимогливість, готовність прийти на допомогу. Крім того, в процесі спілкування з викладачами у курсантів може формуватися низка ділових рис характеру: дисциплінованість, відповідальність, сумлінність або, навпаки, безвідповідальність, неакуратність [8]. комунікативний компетентність фаховий спілкування

Когнітивне спілкування безпосередньо виступає як чинник інтелектуального розвитку, оскільки курсанти обмінюються і взаємно збагачуються знаннями. Когнітивне спілкування створює стан готовності до навчання, формує установки, необхідні для оптимізації інших видів спілкування. Тим самим воно побічно сприяє індивідуальному інтелектуальному й особистісному розвитку курсанта [10].

Мотиваційне спілкування служить джерелом додаткової енергії для курсантів. Отримуючи в результаті такого спілкування нові інтереси, мотиви, цілі діяльності, курсанти збільшують свій психоенергетичний потенціал. Діяльне спілкування, яке визначається як міжособистісний обмін діями, операціями, уміннями і навичками, має для курсантів прямий розвиваючий ефект, удосконалює і збагачує їх власну діяльність. Опосередковане спілкування допомагає засвоєнню способів спілкування і вдосконаленню здатності курсантів до самоосвіти, а також до свідомого управління своїм спілкуванням [5].

Отже, розвиток комунікативних здібностей курсантів впливає на сформованість у них психологічної культури. Спілкування сприяє розвитку різних сторін особистості й поведінки курсанта. Ділове спілкування формує і розвиває його здібності, є засобом здобуття знань і навичок. У ньому курсант удосконалює вміння взаємодіяти з людьми, розвиваючи у собі ділові й організаторські якості. Спілкування формує курсанта як особистість, дає йому можливість розвивати певні риси характеру, інтереси, звички, нахил, засвоїти норми і форми етичної поведінки, визначити цілі життя та вибрати засоби їх реалізації.

Висновки

1. Комунікативні здібності та комунікативна компетентність дозволяють курсантам МВС вдосконалювати навички спілкування та розуміння інших людей. Спілкування сприяє розвитку різних сторін їх особистості й поведінки.

2. Комунікативна компетентність курсантів МВС включає в себе: здатність встановлювати і підтримувати психологічний контакт з різними учасниками спілкування, долати психологічні та комунікативні бар'єри у спілкуванні; розвинену культуру мови, чіткість, правильність, зрозумілість, переконливість, виразність; ввічливість, тактовність, уважне, шанобливе ставлення до людей, вміння слухати партнера; вільне володіння вербальними і невербальними засобами спілкування.

3. Розвиток комунікативних здібностей у курсантів МВС передбачає оволодіння ними способами і прийомами професійного спілкування, заснованими на теоретичній та практичній підготовленості, що спрямована на здійснення майбутньої професійної діяльності.

Список використаних джерел