Особливості діяльності груп самодопомоги в студентському середовищі

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК:378.091.322:364-42

ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ГРУП САМОДОПОМОГИ В СТУДЕНТСЬКОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Бутриновська У.П.

Останнім часом найбільші дискусії у суспільстві та серед фахівців викликають загальне розуміння того, чим є сьогодні вища освіта, проблеми управління системою вищої освіти, управління на рівні закладів вищої освіти, забезпечення якості освіти, фінансування вищої освіти, питання доступу до неї, спеціальне регулювання для медичної, юридичної та педагогічної освіти, застосування нових технологій, глобальна і внутрішня конкуренція тощо.

Перехід до європейського рівня освіти є бажаною метою для вітчизняної вищої школи, яка у зв'язку з цим проводить на сучасному етапі низку кардинальних реформ. Стрімкий розвиток комп'ютерних технологій ставить перед молодим поколінням ряд вимог, відповідність яким значно впливатиме на його майбутнє. Прогнозована вже в найближчому прийдешньому роботизація багатьох галузей виробництва спричинить зникнення великої кількості на сьогодні існуючих професій, тому на сьогодні гостро стоїть питання виховання людини нового типу - всесторонньо розвинутої, активної, комунікабельної, ініціативної та нестандартно мислячої. Саме тому неминучим процесом є введення інноваційних педагогічних методів в системі української освіти.

Оскільки ключовими рисами, необхідними для ефективного функціонування у нових реаліях, є насамперед особистісні риси та характеристики, то великого значення набуває введення в систему вищої освіти психологічних практик та методів [4, с. 12]. Організація та діяльність психологічних методів в системі освіти широко дослідженні та висвітлені в ряді наукових робіт таких вчених, як: Н. Чепелева, А. Деркач, І. Дубровіної, Н. Євдокимової, П. Купки, А. Пожар, М. Рурик та ін..

Основними напрямами соціально-педагогічної роботи по передачі соціального досвіду молоді є наступні:

1. Створення сприятливих соціально-педагогічних умов в закладах освіти та соціального виховання.

2. Створення соціальних умов, здатних компенсувати неблагополучний соціальний досвід та неблагополучні умови життя молоді та їхніх сімей.

3. Профілактика та реабілітація дезадаптованих представників молодого покоління.

4. Проведення діагностики та консультування з молоддю групи ризику.

5. Організація спортивно-оздоровчої, дозвільної та інших видів діяльності молоді.

6. Консультування та спеціалізована допомога в професійному самовизначенні.

7. Робота з пропаганди здорового способу життя [2, с. 46].

До основних напрямів соціально-педагогічної діяльності, спрямованих на формування у студентів соціального досвіду також можна віднести соціальну адаптацію, соціальну профілактику, соціальну реабілітацію, соціально-культурну анімацію, соціальне обслуговування [5, с. 240]. Зупинимося на характеристиці цих напрямів.

Мало дослідженим на сьогодні залишаються питання організації, змісту та структури психологічного супроводу у вищій школі, зокрема питання діяльності психотерапевтичних груп.

Поняття «групова психотерапія» трактується в двох значеннях:

- «у більш вузькому - як використання групового методу з лікувальною метою, зазвичай для лікування різноманітних психічних розладів (клінічна групова психотерапія);

- в більш широкому - як психотерапевтичний метод, який використовує фактори групової динаміки для вирішення емоційних, особистісних, поведінкових проблем людей та для вдосконалення особистості» [3, с. 248].

Групова терапія запроваджена в практику психологічної допомоги у 1932 р. Я. Морено. Даним напрям розвивався достатньо динамічно, вже через десять років діяв журнал з групової психотерапії та професійна організація групових психотерапевтів. Групова терапія стала антитезою психоаналізу з його акцентом на хвороби, патології, завдяки відкриттю психотерапевтичного ефекту групи психотерапевтом став кожен її член. Сам Я. Морено зазначав, що поява групової психотерапії зумовлена недостатньою кількістю психотерапевтів та значною економією часу. Теорія Я. Морено орієнтована на проблеми здорових людей, на пробудження творчої активності, спонтанності [1].

Психотерапевтичні групи - це невеличкі тимчасові об'єднання людей під керівництвом психолога або соціального працівника, які мають спільну мету міжособистісного дослідження, особистісного зростання та саморозкриття. Робота в психотерапевтичній групі сприяє цілісному глибинному розвитку особистості, самоактуалізації здорової людини та прискоренню її психічного визрівання. Кожна група, залежно від мети має чітку ієрархічну структуру, яка може змінюватись в залежності від цілей психотерапії.

Разом з тим, варто розрізняти роботу в психотерапевтичних групах та груповий тренінг і роботу з групою. Відмінність полягає в рівні структурованості, адже при груповому тренінгу, який завжди сконцентрований на подоланні певних порушень поведінки жорстка структура необхідна, тоді як при груповій психотерапії йдеться про набуття емоційного досвіду, при цьому рівень структурованості доволі низький.

За способом реалізації цілей психотерапевтичні групи можна поділити на самодопомогу, надання підтримки, психологічна просвіта, аналіз групового процесу, клінічну психотерапію.

Формування соціального досвіду особистості пов'язане з освоєнням молодою людиною гуманістичних цінностей, які в майбутньому дозволять їй стати справжнім суб'єктом свого життя, небайдужим до суспільства і соціокультурного простору його перебування .

Включення психологічної служби в систему освіти є необхідною інновацією на шляху до формування повноцінної особистості, здатної на усвідомлене прийняття базових цілей життєдіяльності в ході самостійного вибору поведінкових стратегій, здійснення всієї повноти індивідуальної відповідальності за скоєний вчинок. Одним із напрямів діяльності психологічної служби є застосування на практиці групової психотерапії, зокрема груп самодопомоги.

«Групи самодопомоги - це добровільні асоціації людей, які поділяють загальне бажання подолати психічні захворювання або іншим чином підвищити рівень когнітивного та емоційного самопочуття» [4, с.30]. Незважаючи на різні підходи, багато психосоціальних процесів в групах однакові і вони мають подібні зв'язки з фахівцями з психічного здоров'я.

Організація груп самодопомоги - це процес, за допомогою якого люди добровільно об'єднуються, щоб допомогти один одному вирішити спільні проблеми. Всередині групи кожен її член отримує соціальну, емоційну чи інструментальну підтримку, що взаємно пропонується або надається особам з подібними проблемами.

Групи самодопомоги є підмножинами груп взаємодопомоги, що мають певну мету взаємодопомоги для задоволення загальної потреби, подолання загальних труднощів або проблеми, що негативно впливають на якість життя. Групи самодопомоги менш бюрократичні та працюють на більш низовому рівні.

На пострадянському просторі психотерапевтичні групи рідко використовуються в роботі психологічної служби вищої школи. За кордоном використання групової психотерапії поширена практика, зокрема і в навчальних закладах. Студенти мають можливість «пропрацювати» особисті проблеми, які могли б стати на заваді їхній ефективній діяльності в майбутньому.

Групи самодопомоги активно працюють у всьому світі. Вони різноманітні за своїми завданнями та формами діяльності. Найвідомішою є типологія, розроблена Леоном Леві, яка найбільше підходить для характеристики груп самодопомоги.

Групи самомодопомоги можуть бути наступних типів:

Групи I типу займаються переважно контролем або корекцією поведінки і об'єднують в собі людей зі спільними проблемами, захворюваннями.

Приклади груп: АА, Анонімні азартні гравці і Анонімні батьки.

Групи II типу об' єднують людей, що знаходяться в загальних стресових ситуаціях, відповідно до яких їх можна розділити на підтипи.

Ці групи можуть фокусуватися на таких кризових ситуаціях, як зґвалтування, вбивство будь-ким дитини і виживання після спроби суїциду.

Приклади груп:

Групи III типу займаються так званими перехідними періодами життя, або переходом до нормального стану. Такі групи прагнуть швидше опанувати кризову ситуацію, ніж змінити статус своїх членів.

У роботі груп III типу беруть участь люди, які відчувають статеву, расову, класову та інші види дискримінації.

Групи IV типу не мають будь-якої певної загальної проблеми, вони прагнуть до загальної самоактуалізації та підвищення особистої ефективності [2].

В групах самодопомоги діють правила і методи роботи, призначені для того, щоб структурувати бесіди і події в групі самодопомоги. Вони сприяють концентрації уваги на одній певній темі і індивідуальних бажаннях. Застосування цих методів і правил залежить від відповідної тематики групи самодопомоги. Так, наприклад, групи самодопомоги, зайняті в сфері людей із згубними пристрастями, часто використовують у своїй діяльності інші методи в порівнянні з групами з обміну особистим досвідом або групами людей з хронічними захворюваннями.

Групи самодопомоги особливо актуальні для тієї частини студентів, яка прагне до прийняття групою та страждає емоційним дискомфортом. Для вирішення більшості актуальних проблем сучасної молоді ефективно застосовувати групи самодопомоги.

На сучасному етапі розвитку людської цивілізації очевидним є той факт, що соціалізація молоді, разом із освітою і вихованням, є надзавданням сучасної педагогічної науки. «Процес соціалізації включає в себе безліч складових, серед яких є і соціальна адаптація - процес пристосування індивіда до умов соціального середовища, формування адекватної системи стосунків із соціальними об'єктами, інтеграція особистості в соціальні групи, діяльність щодо освоєння стабільних соціальних умов, прийняття норм і цінностей нового соціального середовища» [1, с. 18].

Соціальний досвід у сфері соціальної педагогіки варто розглядати як основоположне поняття. Організована діяльність з передачі соціального досвіду становить суть педагогічного процесу. Соціальний досвід виступає більш широким поняттям відносно понять «зміст освіти» та «виховання». Для педагогів важливо визначити структуру та зміст соціального досвіду, оскільки від цього залежить наповнюваність змісту навчання і виховання. Аналізуючи роботи різних авторів, що займаються питаннями педагогіки, можна побачити різні точки зору на структуру, елементи, суть соціального досвіду. самодопомога педагогічний тренінг досвід

До характеристик, які описують соціальний досвід, відносяться: матеріальна виробнича діяльність, соціальні відносини, художня практика, наукова практика (С. Е. Крапивенський); знання про світ, досвід здійснення способів діяльності, досвід здійснення творчої діяльності, досвід емоційно-ціннісного ставлення (В. В. Краєвський і П. Я. Лернер); досвід ставлення до природи, досвід організації життєдіяльності суспільства і людини (Н. Е. Щуркова); процес і результат взаємодії соціального суб'єкта із зовнішнім світом [2].

Основними напрямами соціально-педагогічної роботи по передачі соціального досвіду молоді є наступні:

1. Створення сприятливих соціально-педагогічних умов в закладах освіти та соціального виховання.

2. Створення соціальних умов, здатних компенсувати неблагополучний соціальний досвід та неблагополучні умови життя молоді та їхніх сімей.

3. Профілактика та реабілітація дезадаптованих представників молодого покоління.

4. Проведення діагностики та консультування з молоддю групи ризику.

5. Організація спортивно-оздоровчої, дозвільної та інших видів діяльності молоді.

6. Консультування та спеціалізована допомога в професійному самовизначенні.

7. Робота з пропаганди здорового способу життя.

Форми соціально-педагогічної діяльності по передачі соціального досвіду молоді достатньо різноманітні. Так, наприклад, в умовах молодіжного об'єднання ними можуть бути туристичні (походи, злети, фестивалі, експедиції, орієнтування на місцевості та ін.), декоративно-прикладні (вишивання, в'язання, плетіння з бісеру та ін.), технічні (конструювання, моделювання техніки), фізкультурно- спортивне (естафети, змагання, зарядки та ін.) [2]. В умовах навчального закладу формами соціально-педагогічної діяльності по передачі соціального досвіду можуть виступати запровадження тимчасового самоврядування; проведення тренінгів групової взаємодії; організація музичних, поетичних, ліричних, літературних вечорів, тематичних дискотек, концертів, конкурсів. Формою профорієнтаційного напряму передачі соціального досвіду молоді виступають екскурсії на підприємства, тестування та ін.

Серед основних принципів діяльності груп самодопомоги розрізняють:

Принцип добровільності - всі члени беруть добровільну участь у групі самодопомоги в зв'язку з особистими проблемами. Умовою для участі в одній з груп самодопомоги окремих осіб є наявність власних, але схожих з іншими проблем, пов'язаних із захворюванням, інвалідністю, згубної залежністю або конфліктною психосоціальною ситуацією. Представництво у вигляді третіх осіб не допускається. Кожен учасник може припинити відвідування групи самодопомоги, коли він сам забажає цього.

Принцип рівності - всі члени групи самодопомоги наділені рівними правами і визначають стиль діяльності групи спільно. Напрямок діяльності групи, відкритість або закритість для нових членів, тематичні напрямки, що підлягають обговоренню, або активні дії - всі ці проблеми вирішуються групою спільно відповідно до принципів демократичності. Всі члени групи мають однакові права і обов'язки.

Принцип анонімності - теми, обговорювані в групі самодопомоги, не виходять за межі групи і не повідомляються стороннім. Взаємна довіра є умовою хорошого співробітництва групи. Для того, щоб мати можливість відкрито і відверто обговорювати власну ситуацію, члени групи повинні бути впевнені в тому, що сказане ними залишиться внутрішнім секретом.

Принцип самодопомоги - кожен член бере участь в групі самодопомоги для того, щоб в першу чергу допомогти самому собі, а не іншим. Найчастіше виникають труднощі, коли хтось, виходячи зі своїх переконань або аналогічних переживань і їх успішного подолання в минулому, хоче надати допомогу іншим, не думаючи при цьому про себе. Такі «хороші поради», якими один з членів групи «перевантажує» інших, є проблематичними.

Принцип відповідальності - кожен учасник відповідає за себе, групу і розвиток подій в групі. Рішення щодо відповідності рішень, ситуацій, розвитку подій або бесід в групі своїм власним бажанням кожен приймає для себе сам. Тим самим кожен член групи самодопомоги з усією активністю і відповідальністю вносить свій внесок в розвиток подій в групі і напрямок її діяльності. Кожен член зобов'язаний повідомити іншим членам групи свою думку в разі виявлення ним відступу від відповідного напряму в розвитку подій в групі. У подібному випадку учасники групи володіють загальними можливостями для зміни ситуації, що виникла.

Існує велике різноманіття напрямів соціально-педагогічної роботи, спрямованих на формування позитивного соціального досвіду в молоді. В умовах сьогодення метою соціальної педагогіки є створення оптимальних умов, які б забезпечували виховання гуманної, всебічно розвиненої особистості, здатної до адаптації, індивідуалізації та інтеграції в соціокультурному оточенні.

Таким чином, для вирішення більшості актуальних проблем сучасної молоді ефективно застосовувати групи самодопомоги. В умовах сьогодення метою соціальної педагогіки є створення оптимальних умов, які б забезпечували виховання гуманної, всебічно розвиненої особистості, здатної до адаптації, індивідуалізації та інтеграції в соціокультурному оточенні.

Використана література

1. Дуткевич Т.В., Савицька О.В. Практична психологія: Вступ у спеціальність. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 256 с.

2. Группы само и взаимопомощи для людей, уязвимых к ВИЧ. -- К.: МБФ «МеждународныйАльянспо ВИЧ/СПИД в Украине», 2013. -- 68 с.

Анотація

У статті здійснено характеристику й визначено особливості явища самодопомоги у студентському середовищі. У даному дослідженні представлено класифікацію груп самодопомоги, основні засади та принципи діяльності, правила організації їхньої роботи. Наведено найбільш відому типологію груп самодопомоги. Обґрунтовано значення груп самодопомоги та їхній позитивний вплив на студентів. Визначено основні труднощі та шляхи їх вирішення при формуванні груп самодопомоги, виділено головні етапи створення груп самодопомоги. Охарактеризовано фактори ефективності груп самодопомоги.

В статье осуществлено характеристику и определены особенности явления самопомощи в студенческой среде. В данном исследовании представлены классификация групп самопомощи, основне принципы и принципы деятельности, правила организации их работы. Приведено наиболее известную типологию групп самопомощи. Обосновано означение групп самопомощи и их положительное влияние на студентов. Определены основные трудности и пути их решения при формировании групп самопомощи, выделены основне этапы создания групп самопомощи. Охарактеризованы факторы эффективности групп самопомощи.