Рефлексивно-поведінкові особливості становлення професійного самоменеджменту особистості

Размещено на http: //www. allbest. ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

19.00.01 - загальна психологія, історія психології

Рефлексивно-поведінкові особливості становлення професійного самоменеджменту особистості

Фенина Оксана Ярославівна

Луцьк 2015

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі загальної та соціальної психології Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: доктор психологічних наук, професор Вірна Жанна Петрівна, Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, декан факультету психології

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор Осьодло Василь Ілліч, Національний університет оборони України імені Івана Черняховського, начальник кафедри суспільних наук

кандидат психологічних наук Дробот Ольга Вячеславівна, Університет Сучасних Знань, доцент кафедри психології та педагогіки

Захист відбудеться «29» травня 2015 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 32.051.05 у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки за адресою: вул. Потапова, 9, м. Луцьк, 43024.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки за адресою: вул. Винниченка, 30 а, м. Луцьк, 43024.

Автореферат розісланий «29» квітня 2015 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л. Я. Малімон

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Самореалізація сучасної людини за умов динамічних суспільних змін дедалі більше залежить від її мобільності, цілеспрямованості, самоефективності, здатності до саморозвитку і самовдосконалення. Одним із факторів, що сприяє реалізації життєвих цілей, є володіння навиками самоменеджменту, під яким розуміється вміння людини організовувати свою життєдіяльність так, щоб чітко розплановувати свій робочий та вільний час, ефективно управляти своїми ресурсами, тобто вміти їх набувати, зберігати, розвивати і раціонально використовувати.

У вітчизняній та зарубіжній психології широко представлені теоретичні й методологічні аспекти самоменеджменту як фундаментальної проблеми становлення й розвитку особистості (В. Андрєєв, М. Вудкок, Д. Френсіс, Л. Зайверт, М. Лукашевич, О. Хроленко, Б. Швальбе, Х. Швальбе, О. Штепа та ін.). Самоменеджмент розглядається як: 1) наука про самокерування і самоорганізацію людини; 2) робота людини над собою в межах особистісного розвитку й оволодіння методами ділової активності (О. Штепа). Аналіз відомих концепцій самоменеджменту дає змогу виокремити в кожній з них певну ідею, навколо якої формується система методик і прийомів роботи над собою: економії свого часу (Л. Зайверт), подолання власних обмежень (М. Вудкок і Д. Френсіс), досягнення особистого ділового успіху (Б. і Х. Швальбе), уміння самоорганізації (А. і К. Бішоп), саморозвитку творчої особистості (В. Андрєєв), підвищення особистої культури ділового життя (О. Хроленко) тощо.

На становлення професійного самоменеджменту особистості має вплив здатність людини до рефлексії як форми активного переосмислення певного змісту індивідуальної свідомості, діяльності, спілкування (О. Анісімов, Ю. Борисов, А. Деркач, О. Дробот, Г. Щедровицький та ін.). Відомі у психології дослідження щодо обґрунтування змісту поняття рефлексії (Ю. Давидов, А. Зак, В. Зарецький, В. Лефевр, Я. Пономарьов та ін.), її внутрішньої структури (Н. Лушпаєва, О. Михайлова, С. Орловський, Г. Щедровицький та ін.), механізмів перебігу рефлексивного процесу (О. Анісімова, М. Варбан, Ю. Кулюткін, Є. Ісаєв, М. Савчин, В. Слободчиков, С. Степанов та ін.) дають змогу розглядати її як невід'ємну умову успішного самоменеджменту й базуються на методологічних засадах системно-діяльнісного (Н. Алєксєєв, О. Генісаретський, В. Шепель) й особистісно-діяльнісного (Б. Вульфов, В. Зінченко, С. Кульневич, Ю. Швалб) підходів у психології та праксеологічних засадах рефлексії (М. Найдьонов, І. Семенов, Ю. Степанов). У значній кількості праць підкреслюється, що реалізація рефлексивної здатності забезпечує процес розвитку і саморозвитку особистості, сприяє творчому підходу до професійної діяльності, її максимальній ефективності та результативності, дає змогу аналізувати минулий досвід, чітко усвідомлювати поставлені цілі і передбачати професійні результати (І. Батраченко, Ж. Вірна, О. Гринчук, Н. Волянюк, С. Дружилов, Г. Ложкін, Л. Мітіна, Ж. Нюттен, В. Осьодло, Т. Татенко та ін.).

Водночас, від рефлексивно-поведінкових властивостей особистості залежить, як саме вона буде досягати своїх цілей, як вплине на її поведінку аналіз і переосмислення власних дій, і наскільки ефективним буде процес становлення професійного самоменеджменту, без якого практично неможливою є ефективна, успішна професійна діяльність.

Таким чином, актуальність означеної проблеми, її недостатня теоретико-емпірична розробленість у науковій психології, а також соціальний запит на розвиток навичок самоорганізації і самоефективності особистості як умови її успішності зумовили вибір теми дисертаційної роботи «Рефлексивно-поведінкові особливості становлення професійного самоменеджменту особистості».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до наукової теми кафедри загальної та соціальної психології Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки «Методологія і практика дослідження особистості» та є складовою комплексної науково-дослідної теми «Психологія професіоналізму особистості: технології професійного самозбереження в практиці» (номер державної реєстрації 0113U002217), що координується Міністерством освіти і науки України. Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Волинського державного університету імені Лесі Українки (протокол № 2 від 26.10.2000 р.), уточнена Вченою радою Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки (протокол № 2 від 26.09.2013 р.) й узгоджена Міжвідомчою радою з координації наукових досліджень з педагогічних і психологічних наук в Україні (протокол № 8 від 22.10.2013 р.).

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні й емпіричному виявленні рефлексивно-поведінкових особливостей становлення професійного самоменеджменту особистості.

Для досягнення мети дослідження передбачено виконання таких завдань: самоменеджмент особистість рефлексія свідомість

На основі результатів теоретико-методологічного вивчення проблеми визначити зміст та структуру самоменеджменту особистості,

Обґрунтувати інтегративну роль рефлексії в структурній організації самоменеджменту особистості й окреслити вплив рефлексивних механізмів на ефективність професійної діяльності.

З'ясувати на емпірико-діагностичному рівні рефлексивно-поведінкові особливості становлення професійного самоменеджменту особистості.

Розробити й апробувати програму соціально-психологічного тренінгу підвищення ефективності професійного самоменеджменту на основі розвитку рефлексивно-поведінкових характеристик особистості.

Об'єкт дослідження - самоменеджмент особистості.

Предмет дослідження - рефлексивно-поведінкові особливості становлення професійного самоменеджменту особистості.

Теоретико-методологічну основу дослідження склали: загальнопсихологічна концепція діяльності (Г. Балл, Л. Виготський, О. Леонтьєв, С. Максименко, С. Рубінштейн); наукові доробки вчених щодо теорій сучасного менеджменту і самоменеджменту (Г. Архангельский, А. і К. Бішоф, Л. Зайверт, В. Карпічов, В. Колпаков, Н. Лукашевич, Л. Малімон, Д. Моргенстерн, В. Токарєв, П. Фішер, О. Штепа, Г. Щокін та ін.); положення суб'єктно-діяльнісного підходу (А. Брушлинський, Є. Ісаєв, А. Карпов, Б. Ломов, О. Охріменко, С. Рубінштейн, В. Шадріков, В. Чудновський та ін.); доробки стосовно готовності особистості до професійної діяльності (П. Белінський, М. Бункіна, Ж. Вірна, К. Гуревич, Є. Іванова, Є. Клімов, Т. Коваль, Н. Логутіна, А. Маркова, В. Осьодло та ін.); положення про рефлексію і її прояви в процесах мислення, спілкування, свідомості і діяльності (М. Алєксєєв, В. Лефевр, В. Пономарьова, І. Семенов, І. Скітяєва, В. Слободчиков, С. Смірнов, С. Степанов, Г. Щедровицький та ін.).

Для реалізації поставлених завдань було використано такі методи дослідження: теоретичні (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, систематизація наукової літератури й результатів досліджень з проблеми самоменеджменту особистості); емпіричні (бесіда; спостереження; тестування із використанням методик: шкала самооцінки рівня самоменеджменту (О. Штепа) для визначення рівня самоменеджменту особистості; методика самоактуалізації особистості (САТ) для дослідження рівня самоактуалізації особистості як процесу повної реалізації особистісного потенціалу; методика смисложиттєвих орієнтацій (СЖО) Д. Леонтьєва для визначення осмисленості життя і загального рівня життєвих орієнтацій; методика «Аналіз своїх обмежень» (М. Вудкок, Д. Френсіс) для діагностики сильних сторін особистості і обмежень, які заважають ефективно виконувати управлінську діяльність; 16-ти факторний опитувальник Р. Кеттела для дослідження властивостей особистості та аналізу її структури; методика індивідуального вираження властивостей рефлексивності (А. Карпов), тест «Рефлексія і саморозвиток» (Л. Бережнова) для виявлення рефлексивних особливостей становлення самоменеджменту особистості; методика діагностики емпатії за А. Меграбяном і Н. Епштейном та рівня емпатійних здібностей В. Бойко для визначення рівня розвитку емпатії та емпатійних здібностей; опитувальник «Стиль саморегуляції поведінки» (В. Моросанова) й методика «Оцінка властивостей темпераменту» (В. Русалов) для діагностики різноманітних аспектів індивідуальної саморегуляції; методи математичної статистики: дискримінантний аналіз (для підтвердження та візуалізації результатів диференціації респондентів за рівнями самоменеджменту); критерій нормальності Колмогорова?Смірнова (для визначення міри відповідності емпіричного розподілу нормальному з метою адекватного вибору подальших методів обробки емпіричних даних); непараметричний критерій Краскела?Уоллеса (для встановлення міжгрупових відмінностей у проявах рефлексивно-поведінкових особливостей самоменеджменту окремо у вибірках менеджерів з різними показниками рівня самоменеджменту); кореляційний аналіз; факторний аналіз (для мінімізації кількості змінних та концентрації інформації про основні рефлексивно-поведінкові особливості становлення професійного самоменеджменту особистості у формі невеликого масиву даних). Статистична обробка даних здійснювалась за допомогою комп'ютерного забезпечення SPSS для Windows версія 13.0.

Організація і база дослідження. Дослідження проводилося на базі приватних підприємств м. Луцька і Волинської області протягом 2012-2014 років. Усього в дослідженні взяло участь 160 менеджерів середньої ланки.

Наукова новизна роботи:

? вперше визначено змістову і діяльнісну сутність самоменеджменту особистості й емпірично виявлено психологічний зміст рефлексивно-поведінкових особливостей його становлення; обґрунтовано інтегративний характер рефлексії у розвитку механізмів усвідомленої саморегуляції, які лежать в основі самоменеджменту особистості: цілеспрямованості, свободи вибору (прийняття рішення), упорядкованості, осмисленості і контрольованості поведінки; виявлено нелінійний характер (типу оптимуму) взаємозв'язку процесів рефлексії і самоорганізації особистості; розроблено і апробовано програму соціально-психологічного тренінгу становлення професійного самоменеджменту на основі розвитку ефективних рефлексивно-поведінкових патернів особистісної саморегуляції і самоуправління;

? поглиблено наукові уявлення про статево-вікові особливості розвитку самоменеджменту й роль рефлексії як психічного процесу, який забезпечує самопізнання, саморегуляцію і самоорганізацію особистості;

? подальшого розвитку набули положення про самоменеджмент як професійно необхідну характеристику сучасного менеджера, яка забезпечує ефективність його управлінської діяльності.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що емпіричним шляхом обґрунтовано відповідність комплексу діагностичних засобів для вивчення рефлексивно-поведінкових особливостей становлення самоменеджменту особистості. Запропонована програма соціально-психологічного тренінгу ґрунтується на індивідуальних підходах до використання адекватних способів оптимізації набуття навиків професійного самоменеджменту особистості в умовах професійної діяльності й може використовуватися у навчанні персоналу приватних організацій. Матеріали дисертаційної роботи можуть застосовуватися при викладанні курсів: «Загальна психологія», «Соціальна психологія», «Психологія управління», «Організаційна психологія», «Психологія бізнесу», «Психологія управління персоналом» тощо.

Результати дослідження впроваджено у навчально-виховний процес Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки (довідка про впровадження № 03-29/02/44а від 13.01.2015 р.) та в практику навчально-методичної роботи приватних комерційних структур: ТОВ «Путті-Україна», Луцький р-н (довідка про впровадження № 05/03 від 11.03.2014 р.); ТОВ «Анекс Плюс», м. Луцьк (довідка про впровадження № 11?14 від 21.03.2014 р.); ТОВ «Інтерспецторг», м. Луцьк, (довідка про впровадження № 17/14 від 25.03.2014 р.); ТОВ «Фабрика «Лучанка», м. Луцьк, (довідка про впровадження № 55 від 18.06.2014 р.).

Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертації доповідались та обговорювались на наукових семінарах кафедри загальної та соціальної психології Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки протягом 2010?2014 рр. Результати наукової роботи оприлюднені автором у доповідях і повідомленнях на таких міжнародних науково-практичних конференціях: «Сучасні проблеми екологічної психології» (15?16 травня 2008 р., м. Київ); «Сучасні проблеми екологічної психології» (13?14 травня 2011 р., м. Київ); «Проблеми емпіричних досліджень у психології» (до 150-річчя Макса Вебера) в рамках European Academic Assembly - 2014 (19?21 грудня 2014 р., м. Київ); польсько-українському науковому семінарі Oblicza Dzienstwa I Edukacji (19?20 квітня 2013 р., м. Люблін); «Особистість і суспільство: методологія і практика сучасної психології» (13 травня 2014 р., м. Луцьк); всеукраїнській науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Технології роботи психолога в організації» (9?10 жовтня 2014 р., м. Запоріжжя).

Наукові публікації. Зміст та основні результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення в 11 публікаціях, з яких 6 статей опубліковані у виданнях, що включені до переліку фахових у галузі психології, 1 стаття - у міжнародному періодичному виданні з психології.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (214 найменувань, з них 12 - іноземною мовою) та 4 додатків на 67 сторінках. Робота містить 20 таблиць і 9 рисунків. Основний зміст дисертації представлений на 168 сторінках. Загальний обсяг роботи 235 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, методи дослідження; розкрито методологічні та теоретичні засади дослідження, висвітлено наукову новизну і практичну значущість роботи; наведено дані про апробацію і впровадження результатів дослідження у практику, подано інформацію про структуру й обсяг дисертації.

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи вивчення рефлексивно-поведінкових особливостей професійного самоменеджменту особистості» висвітлено передумови дослідження самоменеджменту як професійно-особистісного ресурсу ефективності управлінської діяльності сучасного керівника, здійснено аналіз сучасних концепцій самоменеджменту, презентовано теоретичні узагальнення праць вітчизняних та зарубіжних науковців щодо його структури й окреслено основні підходи до розуміння рефлексії як інтегрального механізму формування свідомої саморегуляції поведінки і діяльності особистості.

Теоретико-методологічний аналіз проблеми самоменеджменту особистості демонструє багатоаспектність підходів до його розуміння як: послідовного і цілеспрямованого використання перевірених методів роботи у повсякденній практиці для оптимального використання свого часу (Л. Зайверт), всебічного способу перевірки своїх власних можливостей і обмежень, пошуку реальних шляхів розвитку особистісних і ділових якостей (М. Вудкок і Д. Френсіс), досягнення особистого ділового успіху через самопізнання і самовдосконалення своїх ділових якостей (Б. і Х. Швальбе), поняття і вміння самоорганізації, або «ключову техніку», яка полягає у вмінні ставити перед собою професійну мету та досягати її, організовувати свою роботу (А. і К. Бішоф), психологічного механізму саморозвитку і самореалізації творчої особистості в одному або декількох видах професійної діяльності (В. Андрєєв), технології оптимального самоорганізування особистості для досягнення значущих для неї цілей (Л. Штепа).

Окреслено основні напрями вивчення самоменеджменту особистості у наукових джерелах: тайм-менеджмент - вміння людини організовувати свій час, оптимально розподіляти його на пріоритетні справи (Д. Адаір), стрес-менеджмент - самоорганізація у стресових ситуаціях (М. Фрезе), тіім-менеджмент - вміння самостійно обирати «роль» у групі та ефективно її виконувати (Г. Паркер), імпресіон-менеджмент - вміння справляти на навколишніх доцільне, на думку людини, враження, найчастіше сприятливе (Е. Джоунс), ресурс-менеджмент - самоорганізування особистих цінностей (О. Штепа).

Узагальнення концептуальних підходів до розуміння самоменеджменту дає змогу стверджувати, що у більшості концепцій останній пов'язаний із професійною, зокрема управлінською діяльністю, оскільки забезпечує професійний успіх, професійну кар'єру, професійну самореалізацію особистості внаслідок її здатності до самоуправління, вміння приймати усвідомлені рішення, діяти відповідно до існуючої ситуації, вміти чітко розставити пріоритети, раціонально використовувати свої знання, вміння і навички, чітко організовувати свою роботу.

В категоріально-понятійній інтерпретації самоменеджменту багатьма дослідниками підкреслюється виняткова роль рефлексії як психічного процесу, який забезпечує саморегуляцію й самоорганізацію особистості. Зокрема, рефлексія розглядається як дія, спрямована на виявлення власного способу здійснення активності (О. Леонтьєв), фундаментальний механізм самопізнання і саморозуміння (В. Знаков), механізм внутрішньоособистісного відстеження, ступінь розвитку якого зумовлює так званий «рівень проживання життя» індивідом (К. Абульханова-Славська), осмислення своєї життєдіяльності (Ф. Василюк, М. Гінзбург), найважливіша особистісна властивість, яка зумовлює процеси самореалізації людини (К. Роджерс).

Аналіз праць з проблеми рефлексії (М. Алєксєєв, Д. Єрмаков, К. Вязіна, Е. Ільєнков, В. Сластьонін, І. Стеценко, Г. Щедровицький та ін.) дає змогу стверджувати, що рефлексія розглядається дослідниками не лише як засіб осмислення власної діяльності, а й як процес інтеграції механізмів усвідомленої саморегуляції, які лежать в основі самоменеджменту особистості: цілеспрямованості, можливості ідеального передбачення результатів поведінки (антиципація), свободи вибору (прийняття рішення), упорядкованості й осмисленості поведінки (її плановість і прогнозованість), атрибуту «звіту про свої дії» (контрольованість).

Таким чином, рефлексія як комплексний інтегруючий фактор саморегуляції у контексті нашого дослідження розглядається в якості важливого чинника оптимізації професійної діяльності, який має значення для становлення професійного самоменеджменту особистості менеджера як одного із засобів самоуправління і самоорганізації. Водночас, рефлексія сприяє переходу від безпосередніх форм поведінки (форм реагування) до опосередкованих форм організації поведінки і управління ними (Л. Виготський) й забезпечує лабільність поведінкових патернів до ситуацій, що швидко змінюються і, відповідно, ефективність поведінки загалом і процесів вибору, прийняття рішень, зокрема. Міра вираження того чи іншого компоненту самоменеджменту обумовлює певний поведінковий інваріант реагування на ситуацію, а їх сукупність визначає загальний поведінковий репертуар менеджера, який може мати різну різноманітність і диференційованість, що обумовлюється мірою розвитку рефлексії як його детермінанти. Тобто, в межах розвитку самоменеджменту відбувається переосмислення себе як у внутрішньому плані (рефлексія усіх сторін «Я»), так і у зовнішньому (вибудовування адекватно-оптимального поведінкового стилю). Саме тоді кожна дія стає інтенційною і формується особиста відповідальність за її результат.

Ґрунтовне вивчення наукових напрацювань щодо ролі рефлексії у саморегуляції поведінки і діяльності особистості на теоретичному рівні створює основу для здійснення емпірико-діагностичного дослідження рефлексивно-поведінкових особливостей становлення професійного самоменеджменту на генеральній сукупності менеджерів середньої ланки приватних підприємств.

У другому розділі «Емпіричне дослідження рефлексивно-поведінкових особливостей становлення професійного самоменеджменту особистості» висвітлено концептуальні засади дослідження професійного самоменеджменту керівників, описано процедурно-методичну організацію констатувального експерименту, здійснено аналіз та інтерпретацію отриманих результатів емпіричного вивчення рефлексивно-поведінкових особливостей становлення професійного самоменеджменту особистості.

Теоретичний аналіз проблеми самоменеджменту особистості, а також ролі рефлексії в інтеграції й організації всіх психологічних регулятивних процесів уможливив вивчення рефлексивно-поведінкових особливостей менеджерів відповідно до рівня їх самоменеджменту. За результатами опрацювання емпіричних даних за методикою О. Штепи «Самооцінка рівня самоменеджменту» було визначено три основні групи респондентів з різними показниками за шкалою самоменеджменту: 1 група - менеджери із середнім рівнем самоменеджменту (52,5 %), 2 група - менеджери із високим рівнем самоменеджменту (43,1 %), 3 група - менеджери із критичним рівнем самоменеджменту (4,3 %). На наш погляд, відсутність у вибірці менеджерів осіб із псевдовисоким і незначна представленість осіб з критичним рівнями самоменеджменту є закономірною і пояснюється селективною дією специфіки управлінської діяльності, яка вимагає від суб'єкта цієї діяльності достатнього рівня самоорганізації, самоконтролю, самоаналізу своїх дій і результатів управлінської діяльності.

Встановлено залежність рівня розвитку самоменеджменту від віку, стажу і статі досліджуваних. Зокрема, у групі осіб з середнім рівнем самоменеджменту найбільша кількість менеджерів віком від 22 до 36 років, а в групі осіб з високим рівнем самоменеджменту переважають керівники, вік яких від 22 до 41 року. Отже, можна припустити, що рівень самоменеджменту у цьому віковому діапазоні забезпечує професійну самореалізацію особистості і її здатність реалізовувати управлінські функції, компенсуючи відсутність (у віці 22?26 років) і недостатність (у віці 27?31 років) стажу професійної діяльності. Зафіксовано загалом вищий рівень самоменеджменту (особливо у групах осіб із середнім та високим рівнями його розвитку) у керівників-жінок порівняно з керівниками-чоловіками. Ці результати підтверджують дані щодо особливостей становлення жінки-керівника, яка для кар'єрного зростання змушена демонструвати значно більший рівень самоорганізації, самоконтролю, цілеспрямованості, відповідальності, професійної компетентності порівняно з чоловіками, оскільки суспільні стереотипи щодо місця і ролі жінки в суспільстві формують певну недовіру і упередженість щодо її ділових і управлінських якостей.

Для перевірки достовірності виокремлених груп респондентів з різними рівнями сформованості самоменеджменту було застосовано процедуру дискримінативного аналізу. За допомогою методу множинного порівняння середніх значень встановлено, що диференціація у вираженні діагностичних показників достовірна на рівні р ? 0,05, що підтверджує правомірність диференціації. Водночас, відсоток збігів реальної класифікації і класифікації об'єктів за допомогою канонічних функцій становить 97,5 %. Решта 2,5 % об'єктів не піддаються чіткій класифікації, оскільки їх діагностичні показники дають змогу зарахувати цих респондентів одночасно і до групи із середніми, і до групи з високими показниками рівня сформованості самоменеджменту.

За допомогою непараметричного Н-критерію Крускала?Уоллеса виявлено статистично значущі відмінності в показниках рефлексивно-поведінкових характеристик менеджерів трьох груп, що дало змогу охарактеризувати рефлексивні особливості респондентів з різними рівнями самоменеджменту. Зокрема, особи з високим рівнем самоменеджменту характеризуються високими показниками розвитку емпатії (р ? 0,05), розвинутими емоційним та інтуїтивним каналами емпатії (р ? 0,01, р ? 0,05), а також високими показниками за такими шкалами, як: процес життя або інтерес та емоційна насиченість життя (р ? 0,05), результативність життя або задоволеність самореалізацією (р ? 0,01), локус контроль - Я (р ? 0,05), локус контролю життя або керованість життям (р ? 0,05), загальним показником життєвих орієнтацій вміння-невміння керувати собою (р ? 0,01). Самоактуалізація осіб із високим рівнем самоменеджменту відбувається завдяки: компетентності (орієнтації) в часі (р ? 0,05) ? забезпечує повноту відчуття життя, нерозривність минулого, теперішнього та майбутнього; автономності (р ? 0,05) ? свідчить про певну незалежність цінностей і поведінки від зовнішнього впливу; чітких ціннісних орієнтацій (р ? 0,05); гнучкості поведінки (р ? 0,05) ? свідчить про здатність швидко реагувати на зміни в ситуації; сенситивності до себе (р ? 0,05) ? визначає, якою мірою людина усвідомлює власні потреби та почуття; самоповазі (р ? 0,05); самоприйнятті (р ? 0,01) ? як прийняття себе, незалежно від оцінки своїх переваг та недоліків; позитивному уявленню про природу людини (р ? 0,05); синергії (р ? 0,05) як здатності до цілісного сприйняття світу та інших людей; адекватному прийняттю агресії (р ? 0,05), що свідчить про уміння приймати своє роздратування, гнів, агресивність як природні, нормальні прояви людської природи.

Також особи із розвиненими навичками самоменеджменту характеризуються високим рівнем прагнення до саморозвитку (р ? 0,01), глибокою рефлексією власних якостей (р ? 0,05) та високими рефлексивними здібностями (р ? 0,01), що свідчить про їх прагнення до самовдосконалення, самореалізації і самоорганізації.

Статистично значущі відмінності виявлено також за складовими стилю саморегуляції поведінки. Зокрема, респонденти з високим рівнем самоменеджменту характеризуються розвиненими навичками у сфері: планування (р ? 0,01), моделювання (р ? 0,01), програмування (р ? 0,05), оцінювання результатів (р ? 0,01), самостійності (р ? 0,01), загального рівня саморегуляції (р ? 0,05), що свідчить про високий рівень сформованості індивідуальної системи усвідомленої саморегуляції довільної активності людини, здатність вибудовувати такий стиль регуляції, який дозволяє компенсувати вплив особистісних, характерологічних особливостей, що можуть перешкоджати досягненню цілей. Особливо яскраво характеризують поведінкові особливості осіб з високим рівнем розвитку навичок самоменеджменту показники, отримані за методикою «Аналіз своїх обмежень». Статистично значущими між виділеними групами є відмінності за шкалами: вміння-невміння керувати собою (р ? 0,05), тривалий-призупинений саморозвиток (р ? 0,05), хороші-недостатні навики вирішення проблем (р ? 0,05), вміння-невміння впливати на людей (р ? 0,01), розуміння-недостатнє розуміння управлінської діяльності (р ? 0,05), що характеризує свідоме розуміння менеджерами своїх обмежень, сучасність їх уявлень про роль керівника та базові методи його роботи.

Застосування факторного аналізу уможливило отримання факторної структури рефлексивно-поведінкових особливостей самоменеджменту у групах респондентів із середніми та високими показниками. Факторизація матриці психологічних шкал (змінних), визначених за допомогою критерію Н Крускала?Уоллеса, відбувалася за допомогою методу головних компонент (Principal Components) з наступним варімакс-обертанням (Varimax). Для визначення кількості факторів ми користувалися критерієм Кайзера - кількість факторів дорівнює кількості компонентів, власні значення яких більше одиниці. Правомірність застосування методу факторного аналізу до вибірки також перевірялась за критерієм Кайзера?Мейєра?Олкіна: значення кореляції між фактором та змінними, що входять в його структуру менше 0,5 не брались до уваги.

Факторна структура рефлексивно-поведінкових особливостей осіб із середнім рівнем самоменеджменту представлена вісьмома факторами, які описують понад 73 % дисперсії масиву даних, що свідчить про доволі високу достовірність результатів: «Соціальна компетентність» (10,93 % дисперсії), «Ціннісно-емпатійне сприйняття світу» (10,78 %), «Ефективне самокерування» (10,28 %), «Самоорганізація» (10,23 %), «Емоційна спонтанність» (9,6 %), «Самопозиціонування» (8,1 %), «Усвідомленість комунікативних програм» (7,79 %), та «Незалежність суджень» (5,84 %).

Факторну структуру рефлексивно-поведінкових особливостей осіб із високим рівнем розвитку самоменеджменту сформували сім факторів, які описують понад 82 % дисперсії масиву даних: «Конструювання цілісної картини життя» (13,7 %), «Адаптивні очікування» (12,64 %), «Пошук самореалізації» (12,18 %), «Адекватне самоприйняття» (11,94 %), «Самоінтегрованість» (11,58 %), «Планування діяльності» (10,15 %), «Усвідомлення цілей діяльності» (9,75 %).

Порівняння змістового наповнення факторної структури рефлексивно-поведінкових характеристик менеджерів із середнім та високим рівнями самоменеджменту засвідчує відмінності, як у кількісному представленні, так й у якісному наповненні виокремлених факторів. Зокрема, перші чотири фактори факторної структури особливостей осіб з високим рівнем самоменеджменту містять значно більшу кількість показників, які засвідчують кращу сформованість у них рефлексивно-поведінкових патернів самоорганізації: високий загальний рівень саморегуляції, прагнення до саморозвитку і планування діяльності, розвиток установок, що сприяють емпатії і хороші навики вирішення проблем; надання переваги якісному виконанню завдань відповідно до часових меж, задоволеність результативністю життя і самореалізацією, прийняття агресії і розвиток самоконтролю для її подолання, вміння впливати на людей; створення підтримуючого середовища, інтерес і емоційна насиченість життя, а також гнучкість поведінки; адекватність самооцінки, результатів своєї діяльності і поведінки; розвиненість, сформованість і стійкість суб'єктивних критеріїв оцінювання власних результатів діяльності; здатність, за потреби, адекватно оцінювати як сам факт неузгодженості отриманих результатів з метою діяльності, так і причини, що до цього привели, гнучко адаптуватися до змінених умов; вміння висувати достатньо стійкі критерії успішності, що призводять до покращення результатів діяльності, а також внутрішній локус контролю, емпатійність і рефлексивність. Також варто виокремити такі рефлексивно-поведінкові особливості, як сенситивність до себе, тривалий саморозвиток, планування діяльності, самоприйняття, соціальна пластичність, самостійність, емпатія та розуміння управлінської роботи.

Таким чином, аналіз факторної структури рефлексивно-поведінкових особливостей становлення самоменеджменту засвідчує інтегруючу роль рефлексії у структурі самоменеджменту і те, що розвиненість рефлексії впливає не лише на міру сформованості всіх складових самоменеджменту, а й на їх взаємозв'язок у загальному симптомокомплексі самоорганізації особистості. Водночас, рефлексивні процеси настільки органічно включені у всі управлінські функції, що рефлексія постає як складова і детермінанта особистісних властивостей, які забезпечують самоменеджмент і визначають підсумкову результативність діяльності особистості.

Висновки, зроблені на основі факторного аналізу щодо взаємозв'язку рефлексивно-поведінкових властивостей менеджерів з рівнем розвитку їх самоменеджменту підтверджені результатами кореляційного аналізу щодо зв'язку складників самоменеджменту з особистісними властивостями, що дало змогу визначити якості менеджерів, які сприяють їх самоорганізації. Зокрема, для респондентів з високим рівнем самоменеджменту властиві такі характеристики (за методикою Р. Кеттела): комунікабельність, абстрактність мислення, кмітливість, швидке научіння, емоційна стійкість, висока нормативність поведінки, сміливість, розвинена фантазія, високий самоконтроль і високий рівень розвитку емоційно-вольових якостей (рівень статистичної значущості від р ? 0,05 до р ? 0,001). Водночас, ці особистісні якості є не оцінними параметрами індивідуальності, і тому їх роль в самоменеджменті не може настільки однозначно інтерпретуватися. Це певні характеристики особистості, за допомогою яких можна описати якісну своєрідність її поведінкових проявів. Міра вираження тієї чи іншої риси зумовлює певний поведінковий патерн реагування особистості на ту чи іншу ситуацію, а різноманітність і диференційованість цих патернів залежить від розвитку здатності до рефлексії і сформованості рефлексивності особистості як особистісної властивості. Рефлексивні процеси забезпечують лабільність поведінкового репертуару особистості і ефективність її поведінки, проте між рівнем рефлексивності і рівнем самоменеджменту відсутня пряма - лінійна залежність.

Високий рівень рефлексії пов'язаний зі схильністю до тривалого, ретельного аналізу безлічі альтернативних варіантів при прийнятті рішення, із скрупульозним плануванням, детальним прогнозуванням можливих результатів. Окрім того, висока рефлексія статистично значущо пов'язана з високим ступенем тривожності, самокопання, нейротизму і схильністю до почуття провини (р ? 0,01). Внаслідок цього, отримані результати засвідчують, що високі показники рефлексивних характеристик менеджерів демонструють негативний зв'язок із рівнем їх самоменеджменту й, відповідно, ефективністю управлінської діяльності.

Здійснений аналіз емпіричних даних щодо рефлексивно-поведінкових особливостей становлення самоменеджменту особистості уможливив розробку програми соціально-психологічного тренінгу підвищення професійного самоменеджменту особистості.

У третьому розділі «Розробка і апробація програми соціально-психологічного тренінгу підвищення ефективності професійного самоменеджменту особистості» представлена програма соціально-психологічного тренінгу підвищення ефективності професійного самоменеджменту особистості; проаналізовано специфіку його розробки та особливості апробації, здійснено кількісну і якісну оцінку ефективності запропонованої тренінгової програми; сформульовано основні рекомендації для менеджерів з метою успішного професійного росту й ефективного самоменеджменту у вибраній сфері діяльності.

Розробка та апробація тренінгу для підвищення ефективності професійного самоменеджменту особистості базувалась на реалізації просвітницької, діагностичної, психокорекційної, профілактичної та прогностичної функцій, а досягнення мети та завдань тренінгу (наприклад, аналіз поняття самоменеджменту, визначення основних особистісних характеристик, що забезпечують успішне самокерівництво та самоорганізацію у професійній діяльності тощо) здійснювалось завдяки використанню так званих змістовно-смислових інтерактивних технік та вправ: методу завершення речення, групових дискусій, міні-лекцій, рольових ігор, самопрезентацій, методу «мозкового штурму», роботи в малих групах, виконання аналітичних, творчих завдань тощо.

Для проведення формувального експерименту із числа менеджерів із середнім рівнем самоменеджменту було відібрано експериментальну (12 осіб) та контрольну (16 осіб) групи. В експериментальній групі робота мала системний, комплексний характер і базувалась на визначених принципах тренінгової роботи для розвитку навиків самопізнання та саморегуляції учасників; працівники, які увійшли до контрольної групи, продовжували виконання безпосередніх посадових обов'язків без залучення до жодних форм роботи у формувальному експерименті.

Для перевірки ефективності запропонованої програми проводилися діагностичні заміри до та після експерименту у досліджуваних експериментальної та контрольної груп, на основі яких за допомогою непараметричного Т_критерію Вілкоксона були встановлені відмінності між групами. Результати впровадження програми тренінгу свідчать про її ефективність відповідно до динаміки основних показників (табл. 1).

Таблиця 1 Динаміка основних показників підвищення ефективності професійного самоменеджменту особистості до та після експерименту

Примітка: рівень достовірності: * - р ? 0,05; ** ? р ? 0,01; *** ? р ? 0,001.

Отже, за основними результатами формувального експерименту зафіксовано значне зростання показників самооцінки самоменеджменту в експериментальній групі, що демонструє підвищення рівня самоорганізації у професійній діяльності учасників тренінгу; збільшення осіб із високим рівнем самоконтролю; ріст загального показника життєвих орієнтацій, що детермінує чіткішу конкретизацію кожним учасником експерименту власних життєво-професійних цілей, усвідомлення необхідності діяти «тут і тепер», відповідальності за власний вибір; збільшення прагнення до саморозвитку як основної передумови успішного самоменеджменту у професійній діяльності; підвищення показників особистісної рефлексивності як базового механізму, що сприяє формуванню та розвитку навичок самоменеджменту; подолання власних обмежень у діяльності шляхом актуалізації здатності керувати собою та удосконалення навичок вирішення проблем.

ВИСНОВКИ

У дисертації узагальнено наукові знання щодо проблеми самоменеджменту особистості й запропоновано розгляд рефлексивно-поведінкових особливостей його становлення. Результати проведеного дослідження уможливили такі висновки:

1. Теоретико-методологічний аналіз проблеми самоменеджменту особистості дав змогу узагальнити розуміння означеного феномену з позицій різних психологічних напрямів і концепцій, в основу яких закладена ідея: економії свого часу, подолання власних обмежень, саморозвитку творчої особистості, підвищення особистої культури ділового життя, досягнення особистого ділового успіху, уміння самоорганізації тощо. Виокремлення практично в усіх інтерпретаціях самоменеджменту його змістової й діяльнісної сутності - роботи людини над собою в межах особистісного розвитку й оволодіння методами ділової активності, уможливило розгляд самоменеджменту особистості як послідовного й цілеспрямованого застосування ефективних методів, прийомів і технологій саморегуляції і самореалізації задля досягнення особистого й ділового успіху внаслідок самопізнання і самовдосконалення своїх особистісних і ділових якостей.

Висвітлення питання змістового наповнення і структури самоменеджменту особистості дало змогу розглянути це поняття як професійно необхідну характеристику сучасного менеджера, яка забезпечує ефективність його управлінської діяльності. Ефективне здійснення управлінських функцій (цілепокладання, прогнозування, прийняття рішення, контролю, корекції тощо) вимагає від керівника як суб'єкта управління володіння цими регулятивними засобами, тобто вміння першочергово організовувати свою діяльність (мати високий рівень самоменеджменту). Проаналізовано основні психологічні концепції і підходи стосовно проблеми менеджменту, виокремлено особистісно-ділові й професійні якості менеджера, які впливають на сформованість його самоменеджменту.

2. Розглянуто основні підходи до розуміння рефлексії та рефлексивності особистості в межах: діяльнісного напряму; у контексті проблематики психології мислення; в організації комунікативних процесів; у структурі спільної діяльності; в межах психолого-педагогічного, особистісного, генетичного, системомиследіяльнісного підходів; у контексті когнітивної та метакогнітивної парадигми, управлінської діяльності, а також як фундаментального механізму самопізнання і саморозуміння. Аналіз розгляду рефлексії як комплексного інтегруючого фактора саморегуляції уреальнив розгляд її в якості важливого чинника оптимізації професійної діяльності менеджера, що має значення для становлення професійного самоменеджменту. У цьому випадку рефлексія проявляється в умінні свідомо контролювати результати своєї професійної діяльності та рівень власного розвитку, особистих досягнень; визначає рівень розвитку самооцінки, розуміння власної значущості для інших людей, відповідальності за результати своєї діяльності, пізнання себе та самореалізації у процесі професійної діяльності. На основі теоретичних узагальнень обґрунтовано, що рефлексивність в структурі самоменеджменту особистості не лише має базове значення, а й виконує роль інтегратора інших компонентів. Інтегративна роль рефлексії проявляється мірою вираження інших особистісних здатностей, і у їх взаємозв'язку в загальному симптомокомплексі самоменеджменту особистості. Таким чином, базовий інтегративний характер рефлексії в розвитку всіх компонентів саморегуляції: самоаналізі, самопрогнозуванні, самоактуалізації, самоорганізації, самопрезентації, самореалізації, самокорекції, самовихованні, дає змогу розглядати її як детермінуючий чинник становлення самоменеджменту особистості, який є професійно необхідною характеристикою керівника, що забезпечує успіх його управлінської діяльності.

3. Виявлено, що для більшості менеджерів середньої ланки приватних підприємств притаманним є високий і середній рівні самоменеджменту, у незначної кількості керівників виявлено критичний рівень і зовсім не зафіксовано псевдовисокого рівня, що можна пояснити селективною дією управлінської діяльності, яка вимагає від управлінців достатньо високого рівня самоорганізації. Отримані результати засвідчують загальну тенденцію до зростання самоменеджменту особистості з віком і стажем роботи, хоча ця залежність не завжди є лінійною. Зокрема, низький рівень саморегуляції і самоорганізованості може бути притаманним керівникам різного віку і з різним стажем роботи, водночас у молодих керівників високий рівень самоменеджменту компенсує відсутність або недостатність досвіду і стажу професійної діяльності. Вищий рівень самоменеджменту зафіксовано у керівників-жінок порівняно з керівниками-чоловіками, що підтверджує існування феномену «невидимої стелі» у кар'єрному зростанні жінок.

Виявлено статистично значущі відмінності у сформованості окремих складників самоменеджменту відповідно до його рівня, на основі чого охарактеризовано рефлексивно-поведінкові особливості становлення професійного самоменеджменту особистості. Зокрема, керівники з високим рівнем самоменеджменту характеризуються високими показниками розвитку емпатії, задоволеністю самореалізацією, локусом контролю Я, компетентністю (орієнтацією) в часі, автономністю, чіткими ціннісними орієнтаціями, гнучкістю поведінки, самоповагою і самоприйняттям, прагненням до саморозвитку, глибокою рефлексією власних якостей і високими рефлексивними здібностями.

Проведення факторизації емпіричних даних дало змогу отримати факторну структуру рефлексивно-поведінкових особливостей професійного самоменеджменту у групах керівників з середнім та високим рівнями його розвитку. Виявлено кількісні та якісні відмінності у факторних структурах, які засвідчують кращу сформованість рефлексивно-поведінкових патернів самоорганізації в осіб з високим рівнем самоменеджменту за факторами: конструювання цілісної картини життя, адаптивні очікування, пошук самореалізації, адекватне самоприйняття, самоінтегрованість, планування діяльності, усвідомлення цілей діяльності.

За допомогою кореляційного аналізу підтверджено зв'язок між рівнем розвитку рефлексії і складниками самоменеджменту особистості, проте відстежено його нелінійність і належність до взаємозв'язку типу оптимуму, тобто зростання рефлексії позитивно впливає на розвиток самоменеджменту особистості, але до певної межі - оптимуму, за яким ріст рефлексії буде супроводжуватися падінням ефективності самоменеджменту і, навіть, його дезорганізацією, а отже і зниженням ефективності діяльності особистості.

Отже, для досягнення високого рівня самоменеджменту, який є професійно необхідною якістю керівника і забезпечує успішність його управлінської діяльності, необхідно досягнути певного оптимуму розвитку рефлексивних процесів особистості, на основі чого будуть сформовані ефективні рефлексивно-поведінкові патерни особистісної саморегуляції і самоуправління.

4. Аналіз результатів емпіричного дослідження уможливив розробку програми тренінгу підвищення ефективності професійного самоменеджменту особистості на основі розвитку її рефлексивно-поведінкових характеристик, апробація якої продемонструвала позитивну динаміку змін в підвищенні рівня оцінки навичок самоменеджменту, здатності до самоаналізу й самоорганізації у професійній діяльності. Отримані дані засвідчують ефективність запропонованої програми тренінгу й інформативність психодіагностичного комплексу методик для діагностики рефлексивно-поведінкових патернів становлення самоменеджменту особистості.

Проведене дослідження не вичерпує усіх аспектів окресленої проблеми. Перспективи подальших досліджень вбачаємо у глибшій диференціації окремих структурних компонентів самоменеджменту і виявленні їх зв'язку з різними видами рефлексії для визначення певного оптимуму розвитку рефлексивних процесів особистості, які максимально ефективно впливатимуть на становлення професійного самоменеджменту особистості.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті, надруковані у виданнях, що затверджені як фахові у галузі психології:

1. Фенина О. Я. Структура, функції, форми та види емпатії. Їх роль у міжособистісних стосунках / О. Я. Фенина // Психологія : зб. наук. пр. НПУ ім. М. П. Драгоманова. ? 2001. ? Вип. 14. - С. 109?117.

2. Фенина О. Я. Взаємозв'язок між емпатією та типом міжособистісних стосунків / О. Я. Фенина // Проблеми загальної та педагогічної психології : зб. наук. пр. Ін-ту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / [за ред. С. Д. Максименка]. - К. : [б. в.], 2005. ? Т. VІІ, вип. 1. - С. 341? 347.

3. Фенина О. Я. Ризик як психологічна ознака підприємництва / О. Я. Фенина // Актуальні проблеми психології : зб. наук. пр. / [за ред. акад. С. Д. Максименка]. - К. : Главник, 2008. ? Т. Х, ч. 5. - С. 500?505.

4. Фенина О. Я. Екологія бізнесу / О. Я. Фенина // Актуальні проблеми психології : зб. наук. пр. Ін-ту психології ім. Г. С. Костюка НАПН України. - Т. VII. Екологічна психологія. Вип. 27. - Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2011. - С. 441?448.

5. Фенина О. Я. Психологічні особливості підприємництва / О. Я. Фенина // Проблеми загальної та педагогічної психології : зб. наук. пр. Ін-ту психології ім. Г. С. Костюка НАПН України / [за ред. С. Д. Максименка]. - К. : [б. в.], 2011. - Т. ХIIІ, ч. 6. ? С. 372?379.

6. Фенина О. Я. Значення рефлексивно-поведінкових особливостей в становленні професійного самоменеджменту менеджера / О. Я. Фенина // Проблеми емпіричних досліджень у психології : гуманітар. вісн. ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди». ? Дод. 2 до вип. 35. - К. : Гнозис, 2014. - С. 112?119.

Стаття, опублікована у міжнародних наукових виданнях:

7. Фенина О. Я. Формирование готовности менеджера к профессиональному самоменеджменту / О. Я. Фенина // Журн. науч. публ. аспирантов и докторантов. - 2014. ? № 12 (102). - С. 108?112.

Статті, опубліковані у збірниках матеріалів наукових конференцій:

8. Фенина О. Я. Емпатія як компонент особистісного розвитку / О. Я. Фенина // Дні науки ВДУ імені Лесі Українки : матеріали Наук.-практ. конф. (м. Луцьк, 23 квіт. 2003 р.) // Актуальні проблеми психології : зб. наук. пр. - Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2003. - С. 35-41.

9. Фенина О. Я. Компоненти емпатії та особистісний розвиток / О. Я. Фенина // Дні науки ВДУ імені Лесі Українки : матеріали Наук.-практ. конф. (м. Луцьк, 19?23 квіт. 2004 р.) // Актуальні проблеми психології : зб. наук. пр. - Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2004. - С. 61-69.

10. Фенина О. Я. Професійний самоменеджмент особистості / О. Я. Фенина // Особистість і суспільство: методологія і практика сучасної психології : матеріали І Міжнар. наук.-практ. інтернет-конф. (м. Луцьк, 13 трав. 2014 р.) / [за заг. ред. Л. В. Засєкіної, А. В. Кульчицької]. - Луцьк : Вежа-Друк, 2014. - С. 68?70.

11. Фенина О. Я. Самоменеджмент як важлива властивість майбутнього фахівця / О. Я. Фенина // Технології роботи психолога в організації : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. (м. Запоріжжя, 9?10 жовт. 2014 р.). - Запоріжжя : ЗНУ, 2014. - С. 167?169.

АНОТАЦІЯ

Фенина О. Я. Рефлексивно-поведінкові особливості становлення професійного самоменеджменту особистості. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.01 - загальна психологія, історія психології. - Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки. - Луцьк, 2015.

У дисертаційній роботі обґрунтовано концептуальні засади дослідження самоменеджменту особистості та емпірично встановлено психологічний зміст рефлексивно-поведінкових особливостей його становлення.

Проаналізовано основні психологічні концепції щодо проблеми самоменеджменту, виокремлено особистісно-ділові й професійні якості менеджера, які впливають на сформованість його самоменеджменту як необхідної умови ефективності управлінської діяльності. Розглянуто основні підходи до розуміння рефлексії та рефлексивності особистості, обґрунтовано інтегративний характер рефлексії у розвитку всіх компонентів саморегуляції, які є детермінуючими у становленні самоменеджменту особистості.