У сучасних умовах розвитку суспільства, що характеризуються інтенсифікацією стресогенності та підвищенням рівня психологічної напруги, дедалі частішими стають нормативні відхилення у поведінці певної частини населення України, а зокрема - у підлітків, які в силу своїх психофізіологічних особливостей чи не найбільше піддаються зазначеним негативним впливам. Посилення зазначених тенденцій зумовлене значною мірою тими духовними втратами у системі цінностей підростаючого покоління, яких завдають воєнний конфлікт та економічна нестабільність у країні. Це позбавляє людину того смислового стрижня, який уможливлює адекватну оцінку існуючих соціальних норм, спрямовує на їх неухильне дотримання. У зв'язку з цим набувають актуальності дослідження стосовно девіантної поведінки, а особливо - її чинників. Посилення наукового інтересу до причин девіантної поведінки обумовлюється запитами суспільства щодо розробки та використання дієвих методів роботи з особами, схильними до поведінкових відхилень. Та незважаючи на досить широке висвітлення проблеми девіантної поведінки представниками різних наукових галузей, недостатнім є обсяг досліджень, у яких було б здійснено комплексний аналіз чинників, які зумовлюють поведінкові відхилення в підлітковому віці.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Окреслена ситуація зумовила зростання уваги дослідників до проблеми девіантної поведінки загалом і девіантної поведінки підлітків зокрема. У результаті наукових пошуків з'явилися праці, в яких висвітлюється сутність девіантної поведінки (В. Безпалько, О. Змановська, А. Капська, Ю. Клейберг, Р. Козубовський, Н. Максимова, С. Немченко, Т. Окушко, М. Фіцула) та особливості її прояву в підлітковому віці (С. Белічева, В. Ковальов, В. Кириченко, І. Козубовська, Т. Колесіна, О. Лазоренко, В. Оржеховська, І. Парфенович, Г. Пономаренко, Т. Федорченко). Предмет наукових досліджень становлять питання змісту та методів корекції і профілактики девіантної поведінки особистості (В. Афанасьєва, О. Вахрамєєва, К. Гербут, І. Данченко, Ф. Зиннуров, В. Кириченко, Т. Кондрашова, Г. Корчова, О. Лазаренко, С. Немченко, І. Парфанович, Г. Пономаренко, Д. Шамсутдінова, О. Шарапова). Усвідомлюючи складні соціальні наслідки девіантної поведінки (Н. Андрусишин, В. Лазаренко), вчені виявляють значний інтерес до пошуку можливостей її попередження (Н. Апетик), що зумовлює необхідність аналізу її чинників (Л. Дубина, Л. Кучерявенко, Л. Олійчук, Г. Федоришин, В.М. Філіпович).

Формулювання цілей статті

У даній статті ми ставимо за мету проаналізувати чинники схильності до девіантної поведінки представників однієї з найпроблемніших вікових груп - підлітків.

Виклад основного матеріалу дослідження. На сьогоднішній день не існує єдиної теорії девіантної поведінки, проте накопичені грунтовні знання з цього питання у різних наукових дисциплінах. Проведений аналіз наукового доробку в галузі психолого-педагогічних досліджень дає змогу виокремити декілька позицій до розуміння цього явища. Так, переважна більшість досліджень характеризують девіантну поведінку через "призму відхилень від соціальних норм і правил" (В. Кириченко) [3, с.22] або ж як "наслідок духовних проблем, пов'язаних з внутрішньоособистісними конфліктами та неадекватним психічним захистом" (С. Немченко) [6, с.60]. Розкриваючи сутність девіантної поведінки як соціально-психологічної проблеми А. Афанасьєва акцентує увагу на тому, що "людина не дотримується вимог соціальної норми, обирає відмінний від вимог норми варіант поведінки у тій чи іншій ситуації, що призводить до порушення міри взаємодії особистості та суспільства, групи та суспільства, особистості та групи" [1, с.18]. При цьому багато науковців дотримуються думки, що це явище є системним і відображається у системі дій та вчинків людини (І. Данченко, Т. Окушко, І. Парфанович). Зокрема Т. Окушко характеризує девіантну поведінку як "систему або окремі дії та вчинки психічно здорової людини, які порушують загальноприйняті норми та правила поведінки, що склалися на відповідному етапі розвитку як результат несприятливого соціального становлення та певних порушень у процесах виховання, соціалізації, соціальної адаптації та самоствердження особистості підлітка" [7, с.15]. Не заперечуючи попередніх тверджень І. Парфанович називає девіантну поведінку "системою негативних вчинків, дій людини або групи, що не відповідає соціально прийнятим стандартам та характеризується як порушення встановлених у суспільстві моральних і правових норм" [9, с.24]. Привертає інтерес і позиція, згідно з якою девіантна поведінка розуміється як стереотип, що виникає при взаємодії індивіда з соціальним середовищем (Л. Вєйландє, М. Малькова). Таких поглядів дотримується Л. Вєйландє, вважаючи девіантну поведінку "стереотипом, своєрідним "стилем життя", що тісно пов'язаний зі стійкими особистісними властивостями суб'єкта і є наслідком процесів соціалізації" [2, с.17]. Тобто девіантною слід вважати таку поведінку, яка виявляється не одиничним випадком порушення людиною норм і правил, а постійним повторюванням одних і тих самих дій, що визначаються певними нормативними відхиленнями.

Ми вважаємо, що девіантною поведінкою є константні, системні, інтреріоризовані вчинки індивіда, що суперечать загальновизнаним соціальним правилам та зразкам, обумовлені комплексом взаємопов' язаних соціальних, психологічних та педагогічних чинників, детерміновані внутрішніми протиріччями стосовно власних можливостей та суспільних вимог і призводить до порушення внутрішньої рівноваги людини. Тобто девіантна поведінка є анормальним, отже, негативним у соціальному сенсі явищем, що виявляється у таких її проявах, які суперечать загальновизнаним соціальним і моральним нормам, правилам і зразкам. При цьому, як стверджують учені, зазначені прояви не виникають спонтанно - вони є обумовленими певними суб'єктивними чи об'єктивними чинниками або комплексом таких чинників, що призводить до порушення внутрішньої рівноваги людини. Актуальність наукових розвідок в напрямі виявлення чинників девіації, що сприяло б ефективності превентивних засобів відносно її попередження, зумовлена передусім вкрай серйозними відхиленнями в розвитку особистості та її взаємодії з навколишнім. Згідно з висновками Т. Райфшнайдер [10], у підлітковому віці вони виявляються у таких особистісних характеристиках девіантності, як високий рівень агресивності та тривожності, акцентуації характеру, неадекватність самооцінки, порушення процесу спілкування, низький рівень самоконтролю та відповідальності, також у низці поведінкових проявів: систематичних дисциплінарних порушеннях, брехні, афективних реакціях, деструктивних формах взаємодії з іншими тощо. Факт її виявлення саме в підлітковому віці зумовлений особливостями розвитку особистості на цьому етапі життя. Адже відомо, що підлітковий вік характеризується суперечністю внутрішньої позиції дитини. Шукаючи власне місце у житті та з'ясовуючи його сенс підлітки починають оцінювати себе й інших, визначати життєві цінності та розставляти пріоритетні акценти в оцінках людей, їхніх вчинках та відносин, у визначенні важливості соціальних інститутів сім' ї та освіти. Прагнучи бути дорослими підлітки ставлять завищені вимоги до себе, які нерідко не мають реальних підстав для реалізації. Це стає причиною порушення емоційного фону їхніх актуальних переживань, що поглиблює складну підліткову кризу, викликаючи негативізм, впертість, конфліктність, ігнорування заборон і, як наслідок, важковиховуваність. Останнє, як стверджує В. Оржеховська, суттєво позначається на поведінці підлітків, справляє значний вплив на виникнення девіацій [8, с.45]. Водночас, на думку автора, існують й інші причини девіантної поведінки - як-от: соціальна незрілість та фізіологічні особливості організму, що формується, які виявляються у прагненні підлітка бути незалежним, випробувати нові відчуття. Внаслідок недостатньої здатності прогнозувати наслідки тієї чи іншої дії її позитивні установки, що реалізуються в допитливості, цікавості до багатьох сфер життєдіяльності людини, нерідко призводять до неочікуваних та неприємних для підлітків висновків щодо їхньої меншовартості, неспроможності бути повноцінним учасником "дорослих відносин" [8, с.45]. При цьому, як цілком слушно зазначає дослідниця, поведінка дитини значною мірою формується під впливом сім'ї - першого і основного інституту соціалізації індивіда, його адаптації до умов суспільного життя [8, с.46].

Отже, не викликає сумнівів те, що важковиховуваність - не єдиний фактор девіантної поведінки. Дотримуючись викладених поглядів, О. Лазаренко вважає причинами девіантної поведінки негативний вплив сім'ї, бездоглядність, недоліки навчально-виховної роботи, організації культурного дозвілля, несприятливе соціальне оточення, делінквентні зв'язки та контакти [4, с.14]. Як переконаний дослідник, за наявності однієї чи низки цих обставин цілком можливим є відхилення від чинних у суспільстві регулятивів. Гострота таких відхилень посилюється в тих навчальних закладах, де педагоги не виявляють належного інтересу до умов життя та виховання дитини в сім'ї та не мають щодо цього достатньої інформації [4]. Варто погодитись з автором, що ігнорування з боку педагогів цих обставин може призвести до втрати інтересу підлітка до навчання, переорієнтації його уподобань і потреб на інші, нерідко анормальні види діяльності, взаємин, ставлення до оточення. Водночас викликає неабиякий інтерес думка стосовно "осучаснення" чинників поведінкових аномалій. Так, не відкидаючи важливого впливу сім'ї на становлення внутрішньої позиції підлітка Т. Федорченко виокремлює причини девіантної поведінки, пов'язані з відносно новими для українського суспільства явищами, як вживання учнями психоактивних речовин, що призводить до погіршення стану здоров'я школярів негативний вплив засобів масової комунікації та Інтернету, поширення дитячої бездоглядності та безпритульності, помітне збільшення випадків жорстокого поводження з дітьми. Безсумнівно, що на тлі недостатнього розуміння суспільством насильства як соціальної проблеми, відсутності в державі ефективної превентивної політики, суперечливості та неузгодженості її в законодавстві, відсутності ювенальної юстиції та недоліки, що мають місце у виховному процесі сім'ї й загальноосвітніх навчальних закладів, відбувається значне посилення негативного впливу на підлітків з боку асоціальних груп однолітків, формується соціально недосконала підліткова субкультура, що й призводить до виникнення та поширення девіантної поведінки у підлітковому середовищі [11, с.68-69].

На підставі наведених трактувань можна стверджувати, що недоліки сімейного виховання є одними з ключових, але не єдиними детермінантами виникнення девіантної поведінки у підлітковому віці. Варто зауважити, що поведінкові порушення можуть бути викликані тими процесами, що відбуваються у соціальному оточенні підлітка загалом, залежати від того, які соціальні групи та особистості стають для підлітка референтними і чи виявляє навчальний заклад спроможність здійснювати ефективне виховання підлітків, вплинути на формування в них просоціальних ціннісних орієнтацій, презентувати адекватні моделі поведінки. У цьому контексті викликають інтерес пропозиція С. Немченко, згідно з якою до суттєвих факторів, які впливають на поведінку індивіда належать такі зовнішні соціальні умови, як "суспільні процеси (мода, традиції, державна політика, вплив засобів масової інформації), соціальні групи (соціальний статус, субкультура), мікросоціальне середовище (рівень та стиль життя, психологічний клімат, характер взаємовідносин у родині, стиль сімейного виховання)" [6, с.55]. Разом з тим не варто ігнорувати значення для побудови певної якості поведінки й низки суб'єктивних причин. Так, не викликає сумнівів твердження Н. Максимової про те, що важливими чинниками девіантної поведінки може бути генетична схильність дитини, народженої батьками з адитивною поведінкою, що наприклад, суттєво знижує рівень опору щодо вживання психоактивних речовин [5]. Відповідно до зауважень В. Кириченко, Т. Моффет, О. Шарапової, виникає необхідність комплексного аналізу чинників девіантної поведінки, який ґрунтується на дослідженні впливу як зовнішніх, об'єктивних чинників її виникнення (сімейне виховання, соціальні взаємини, робота навчальних закладів), так і внутрішніх, суб'єктивних факторів, пов'язаних з особливостями нервової системи підлітків, специфікою процесів забезпечення її врівноваженості та витривалості. Так, наприклад, з погляду О. Шарапової, відхилення у поведінці криються як у дефектах суспільного розвитку та функціонуванні виховних інститутів, так і викликаних цими недоліками особистісних станах дитини. Тому, за її переконанням, основна причина поведінкових відхилень полягає у "виникненні напруженості індивіда, що з'являється через перевантаженість негативними емоціями, розшарування суспільства, недоліки виховання та неузгодженість виховних впливів" [12, с.35-36]. Викладену думку доповнює висновок В. Кириченко, яка вважає необхідним здійснювати аналіз досліджуваної проблеми на основі сполучення біологічного, психологічного та соціального факторів. Їх сутність, на думку дослідниці, полягає в тому, що:

- біологічний фактор "виражається у фізіологічних особливостях розвитку особистості на певних етапах онтогенезу";

- психологічний фактор "характеризується особливостями темпераменту, акцентуаціями характеру, що зумовлюють підвищену навіюваність, швидке засвоєння асооціальних установок, схильність до уникнення складних ситуацій";

- соціальний фактор "проявляється у взаємодії підлітка із найближчим соціальним оточенням" [3, с. 2021].

Проаналізовані підходи можуть бути підставою для виокремлення таких чинників девіантної поведінки підлітків, як:

1. Суб'єктивні (внутрішні), пов'язані з особливостями розвитку підлітка:

- генетичні, пов'язані з успадкованими проблемами фізіологічного розвитку індивіда, спричиненими зокрема проблемами внутрішньоутробного розвитку, шкідливими звичками батьків під час пренатального розвитку дітей;

- психологічні, що виявляються в особливостях психічного розвитку особистості (темпераменту, характеру, інтелектуальної, емоційної, ціннісно-мотиваційної сфер) і зумовлюють готовність до навіюваності, виявлення дратівливості, негативізму, агресивності та інших негативних установок;

2. Об'єктивні (зовнішні), що спонукають до порушень у процесі соціалізації особистості підлітка: формування спотворених уявлень, поглядів і переконань стосовно добра і зла, правди і кривди, честі і безчестя, виникнення неадекватної самооцінки та оцінки інших людей і явищ, асоціальних установок щодо взаємодії з оточенням:

- мікросоціальні чинники, породжені близьким соціальним оточенням (недоліками сімейного виховання, освітньо-виховного середовища та здійснюваних ним впливів у навчально-виховних і позашкільних закладах, спотворенням змісту соціальної спрямованості референтних для підлітків груп і особистостей);

- макросоціальні чинники, спродуковані соціальним середовищем на рівні суспільства та його інститутів (недосконалістю державної соціально-економічної політики та загальнодержавних превентивних заходів, зниженням рівня життя, ігноруванням численних культурних традицій та цінностей, негативним впливом засобів масової інформації та мережевих технологій, дефектів у формуванні підліткової субкультури, певних тенденцій щодо порушення канонів краси й естетичності у моді).

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок