Стереотипи та упередження

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Управління освіти і науки Закарпатської облдержадміністрації

РЕФЕРАТ

На тему

Стереотипи та упередження

Роботу виконав:

Сірко Іван,

учень 11-А класу

Ужгород - 2015

Людина - істота соціальна. Все життя його оточують інші люди. Тому здійснюючи той чи інший вчинок, ми так чи інакше озираємося на суспільство, сподіваючись на їхню підтримку і побоюючись їх засудження. Тим самим ми встановлюємо для себе рамки, обмежуємо себе.

Уперемдження -- хибна думка, яка складається щодо кого-, чого-небудь наперед, без ознайомлення, та пов'язане з нею відповідне ставлення.

Уперемдження -- статистика є упередженою, коли вона відрізняється від реального розподілу факту, який вона аналізує, найчастіше внаслідок неправильного вихідного припущення або формування вибірки. Упередження частіше за все є процесом попередньої "оцінки" чого-небудь, висловлювання думки про що-небудь без достатніх на те підстав, або без прямого досвіду. Висловлення політично непопулярного некоректного погляду - саме по собі ще не є упередженням, але в той же час і політично популярні погляди не обов'язково є вільними від упередження. Стосовно соціальних груп, упередження загалом посилається на існуючі уяви по відношенню до членів таких груп, часто базованих на соціальних стереотипах. Найчастіше упередження стосуються уявлень, що розділяються чималою кількістю людей. Це можуть бути розповсюджені в масовій свідомості елементи існуючих або вже зниклих релігійних вірувань (різного роду забобони), застарілі наукові гіпотези («кит - риба»), наслідок дії пропаганди («в Україні переслідують російськомовних»), реклами («чим дорожчий товар -- тим він кращий»), культурні штампи («всі українці люблять сало», «всі німці -- пунктуальні і законопокірні», «всі американцізбожеволіли на грошах»). Упередження надзвичайно поширені. Понад усе вони характерні для тих областей людської діяльності, які пов'язані з предметами і обставинами, про яких немає (або в принципі не може бути) достатньо повної інформації, наприклад про релігію. Але й там, де, здавалося б, на перше місце ставиться точність, логічність і обґрунтованість (наприклад, в науці), існує велика кількість упереджень.

Стереотип - усталене ставлення до подій, вироблене на основі порівняння їх з внутрішніми ідеалами. Соціальний стереотип - це система економії ресурсів в процесі оцінювання моделей середовища. Стереотип починає діяти ще до того, як вмикається розум. Це накладає специфічний відбиток на дані, які сприймаються нашими органами чуття ще до того, як ці дані досягають розуму. Ніщо так не чинить опір утворенню або критиці, як стереотип, так як він накладає свій відбиток на фактичні дані в момент їхнього сприйняття.

Класифікація стереотипів:

- антропологічні (проявляються у тому разі, якщо оцінка внутрішніх, психологічних якостей людини, оцінка її особистості залежить від її антропологічних ознак, тобто від особливостей фізичного вигляду);

- етнонаціональні (виявляються тоді, коли психологічна оцінка людини опосередкована її належністю до тієї чи іншої нації, раси, етнічної групи);

- соціально-cтaтyсні (полягають в залежності оцінки особистісних якостей індивіда від його соціального статусу);

- соціально-рольові (проявляються в підпорядкованості оцінки особистісних якостей індивіда його соціальній ролі, рольовим функціям)

- експресивно-естетичні (визначаються залежністю оцінки особистості від зовнішньої привабливості людини, чим привабливішою здається зовнішність людини, тим більш позитивними особистісними рисами її наділяють);

- вербально-поведінкові (пов'язані із залежністю оцінки особистості від зовнішніх особливостей - мови, міміки, пантоміміки та ін.).

Ґендерні стереотипи - це соціально загальні уявлення про особисті якості та поведінкові моделі чоловіків і жінок, а також про гендерну специфіку соціальних ролей. У 2000 р. ООН так сформулювала п'ять глобальних тривог людства: бідність, екологія, демографія, мир і ґендер. Ґендерне питання визначено питанням світового значення і питанням світового масштабу розв'язання. Ґендер - це одна з найважливіших проблем третього тисячоліття. Поняття ґендер увійшло у загальний вжиток із соціології і означає соціально-рольовий статус людини (соціальні можливості кожної статі в освіті, професійній діяльності, доступ до влади, сімейні ролі та ін., особливості соціальної поведінки, стилю життя та способу мислення). Ґендер - це культурна характеристика поведінки, яка виховується у відповідності до статі в певному суспільстві в певний час. Ґендер - це набір соціальних ролей. Це костюм, маска, в яких чоловік та жінка виконують свої соціальні ролі. Ґендерні ролі бувають різними в різних культурах. Стереотипи з приводу ґендеру відображають погляди суспільства на поведінку, яка характерна для чоловіка або для жінки, а також уявлення про «справжню» жінку або «справжнього» чоловіка. Соціальні ролі чоловіків та жінок створені штучно, вони зумовлені історичними та культурними факторами і можуть змінюватися.

Сексизм-- світогляд, в якому стверджується нерівне становище і різні права статей. Може виявлятися у формі ненависті, недооцінки або упередження по відношенню до представників відповідної статі в цілому або стереотипізацією суджень по відношенню до представників відповідної статі. Домінування жінок -- матріархат. Домінування чоловіків -- патріархат. Людина, що дотримується ідеології сексизму, називається сексистом. Наслідком сексизму є статева дискримінація -- дискримінація людини за ознакою статі чи гендерної ідентичності. У суспільстві може бути представлений у вигляді системи стереотипів, офіційно закріплених положень або навіть ідеологій.

Національні стереотипи - це спрощене, емоційно забарвлене уявлення одного народу про інше або про самого себе. Незважаючи на те, що національні стереотипи можуть містити зерно істини, вони часто засновані на дискримінації і забобонах і мають, прямо скажемо, негативну природу. Укоріненню стереотипів сприяє той факт, що їх розділяє більшість людей. Таким чином, національний стереотип можна визначити як упереджене ставлення до представника тієї чи іншої нації. Вчені-психологи вважають, що національні стереотипи виникають і живуть в нашій свідомості з-за слабкості нашого критичного мислення. Щоб жити в цьому світі, повному найрізноманітніших явищ і людей, людині потрібні певні спрощення-категорії. Тому він, замість того щоб всебічно розглянути кожного, з ким спілкується, навішує на нього відомий ярлик. Так нам легше і простіше.

расові стереотипи нині є актуальною проблемою; так, більшість людей вважає мусульман агресивними фанатиками, людей негроїдної раси - потенційними злодіями та наркодилерами. Етностеретип, етнічний стереотип -- узагальнений, емоційно-насичений образ етнічної групи або її представників, який сформувався історично у контексті розвитку міжетнічних стосунків. Віддзеркалюючи бажання людей зберегти етнокультурну ідентичність, етностереотип відіграє важливу соціальну роль як фактор консолідації та фіксації етнічної групи, чіткого окреслення її кордонів.

Сучасний світ не стоїть на місці - саме це повинен усвідомити кожен. Боротьба зі стереотипами та упередженнями - це важливо, бо, як говорить визначення «стереотип є засобом економії розумових зусиль». Виходить, що люди, які переслідують інших людей, слідуючи своїм стереотипним уявленням не користуються розумом. Але мораль та людяність - поняття, що не підлягає узагальненню та спрощенню, вони потребують можливості гнучко мислити, дивитись у корінь проблеми, розуміти причинно-наслідкові зв'язки та, банально, уміння надати емоційну підтримку собі ближньому. Потрібно розуміти, що жоден з нас не вибирає свою расу, гендер, сексуальну орієнтацію. Всі ми люди і потребуємо любові та підтримки один одного. Хвороби, війни - ось що справді проблема. Зосереджуючись на особистісних аспектах один одного ми не слідкуємо за проблемами глобальними, і це справді завдає шкоди. Отже, стереотипи та упередження - актуальна проблема третього тисячоліття.

Суспільні відносини та конфлікти

Теоретичне обгрунтування необхідності гармонії суспільних відносин зовсім не означає, що вона існує в реальному житті. Історичний процес дає безліч прикладів іншого плану - дисгармонії. Історичне життя - це процес постійного виникнення й вирішення різноманітних суперечностей, зіткнення інтересів, суспільних цінностей, відносин. Практично скрізь, куди проникає погляд дослідника, є підстави говорити про дисгармонію суспільних відносин, суперечності між ними, що досягають стадії конфлікту, знаходять через нього своє вирішення й осягнення нової протилежності. Таким чином, конфлікт є завершальною ланкою механізму вирішення суперечностей в системі суспільних відносин. Все історичне суспільство постає перед нами як конфліктне. У цьому зв'язку конфлікт виявляється не відхиленням від норми, а нормою співвідносин людей у соціумі, формою встановлення і заміни пріоритетів в системі інтересів, потреб, суспільних відносин взагалі. На противагу академічній соціології, що обстоювала доктрину соціальної рівноваги, цю думку вперше ввели в науковий обіг такі відомі дослідники, як Р. Дарендорф, Л. Козер, Р. Коллінз та Л. Крайсберг. А.Сміт в роботі «Дослідження проприроду й багатство народів» (1776р.) конфлікт розглядав як природно-нормальне соціальне явище, причинами якого є поділ суспільства на класи та економічне суперництво - рушійна сила, що виконує корисні функції. У марксистській соціальній філософії феномен конфлікту одержав політично-класове обгрунтування, у зв'язку з чим постав дещо в спрощеному вигляді. Своєрідну теорію конфлікту розробили в кінці 19 - на початку 20 ст. з позицій соціал-дарвінізму Г. Спенсер та М. Вебер, Г. Зіммель та представники так званої формальної школи в соціології. Сьогодні в західній філософії існує ціла галузь соціології - конфліктологія, яка розглядає соціальні конфлік ти, аналізує конфліктні ситуації й передумови, засоби їх передбачення та вирішення.

Умовно можна вирізняти три відносно самостійні концепції соціального конфлікту: позитивно-функціонального конфлікту Л. Козера (США); конфліктної моделі суспільства Р. Дарендорфа (Німеччина); загальна теорія конфлікту К. Боулдінга (США).

Американський соціолог Люїс Козер розглядав конфлікт як «боротьбу за цінності та претензії на певний статус, владу і ресурси, боротьбу, у якій цілями супротивників є нейтралізація, нанесення збитку або знищення супротивника». Він намагався довести, що конфлікт є продуктом внутрішнього життя суспільства, існує в ньому споконвічно, є виявом нормальних стосунків між людьми та соціальними групами. На противагу структурним функціоналістам (Т.Парсонс та ін.), що виносили конфлікт за межі соціальної системи, Л.Козер обгрунтував її конфліктну природу і одночасно намагався узгодити свою позицію з інтегративно-рівноважними концепціями функціоналістів. За думкою Л.Козера, злиття двох концепцій соціуму - конфліктної та соціально-стабільної - дасть змогу подолати недоліки останьої й створити щось подібне до загальносоціологічної моделі суспільства.

У середині 60-х років німецький філософ Рольф Дарендорф запропонував нову концепцію соціального конфлікту. Будь-яке суспільство, стверджує Дарендорф, в кожен момент свого розвитку підлягає певним змінам. Соціальні зміни всюдисущі. Будь-яке суспільство несе в собі соціальний конфлікт, і він всюдисущий. Кожний елемент суспільства сприяє його зміні. Будь-яке суспільство спирається на насильство певних його членів над іншими.

У Дарендорфа конфлікт охплює собою соціум в цілому. Соціум є постійний конфлікт індивідів та соціальних спільнот. Подолання конфлікту й знищення антагонізмів методами К.Маркса призведе до руйнації соціальних зв'язків і відносин. Суспільству потрібна інша парадигма бачення майбутнього: не революційна боротьба, а досягнення цілей різних соціальних груп шляхом угод, погоджень, толерантності, еволюційних змін. Різні типи суспільства відрізняються один від одного не наявністю чи присутністю конфлікту, а лише різним ставленням до нього з боку влади. Конфлікт існує навіть в найбільш демократичному суспільстві. Демократія лише знімає його вибухозагрозливу перспективу. Проте він є, і в будь-який момент може змінити вигляд соціуму в той чи інший бік.

Загальну теорію конфлікту спробував створити американський соціолог Каннет Боулдінг. Він обгрунтовує дві моделі соціального конфлікту - статичну та динамічну. В першій аналізуються сторони конфлікту та стосунки між ними, у другій- інтереси як спонукальні сили конфлікту, що складаються із сукупності реакцій протидіючих сторін на зовнішні стимули.

Сутність соціального конфлікту К.Боулдінг вбачає у певних стереотипних реакціях людини. У зв'язку з цим він обгрунтовує можливість предбачення, подолання і вирішення конфлікту засобами маніпуляції реакціями, цінностями, потягами, нахилами людей, не вдаючись до радикальних змін суспільного устрою. Корінь вирішення конфлікту міститься в інтересах, цінностях людей та соціальних груп.

Осмислюючи проблеми соціального конфлікту, слід зазначити, що одностайної думки щодо його статусу, соціальних функцій, шляхів і засобів вирішення світова соціально-філософська література ще не має. Кожна із концепцій має як свої переваги, так і певні упущення. Створення загальної теорії конфлікту залишається завданням сучасної соціальної теорії.

Причини соціальних конфліктів та їх типологія

Відомий італійський філософ Н.Макіавеллі основу-основ соціального конфлікту вбачав у матеріальному, майновому, економічному інтересі людини. Цієї ж думки додержувався А. Сміт. Англійський економіст прямо вказує на економічне суперництво класів як основне джерело соціального конфлікту. Її поділяв і узагальнив К. Маркс, який обгрунтував теорію соціального конфлікту як детерміновоного економічними чинниками.

Здавалося б, на цьому можна зупинитися. Джерело конфлікту знайдене, основа - охарактеризована, механізм - розкритий. Проте життя свідчить про інше. Нехтуючи матеріальними інтересами або залишаючи їх вирішення на майбутнє, як окремі люди, так і соціальні групи з дивовижним фанатизмом відстоюють, наприклад, національні чи релігійні пріоритети.

Як свідчить М. Грушевський, одним із головних чинників князівських конфліктів Древньої Русі були претензії практично кожного князя на одноосібну владу, землі та майно. Відомий дослідник Л. Гумильов основу-основ соціальних конфліктів вбачає в етнічних відмінностях народів, різниці їх «пассіонарних зарядів», які вони прагнуть реалізувати у спільному історичному просторі і часі. Головну причину зіткнення культур Е.Тайлор бачить в розбіжностях таких пріоритетів, як знання, традиція, вірування, правові і моральні норми, мистецтво тощо. Як бачимо, світова культура і наука виявили й обгрунтували основну причину та джерела соціального конфлікту - розбіжність соціального та індивідуального інтересу індивідів та соціальних груп, що охоплює всі галузі людського життя, сфери людських стосунків і, насамперед, економічних, соціально-політичних, духовних, культурно-побутових та особистих. Наука також здійснила їх типологізацїю - своєрідну класифікацію конфліктів.

Класифікації конфліктів, що подані в сучасній літературі, не охоплюють всі їх прояви і розглядаються як часткове освоєння проблеми. Так, американський соціальний психолог і філософ М. Дойч наводить шість типів конфлікту:

1.Дійсний - зіткнення інтересів існує об'єктивно, усві домлюється людьми і не залежить від будь-якого легкозмінного факту;

2.Випадковий або умовний - залежить від випадкових обставин, що не завжди усвідомлюється учасниками;

3.Змішаний - причини, що сприймаються конфліктуючими сторонами, лише побічно зв'язані з об'єктивними причинами, які лежать в його основі;

4.Неправильно приписаний - конфлікт, що відноситься не до тих суб'єктів або з інших причин;

5.Латентний - через об'єктивні чинники він має бути, але ще не актуалізовався; Вирішення конфлікту: умови, засоби, механізми, методи

Невичерпність конфліктного співіснування людей у соціумі наводить на думку про поліфункціональну роль конфлікту, а також про шляхи та засоби його використання. Дослідники відзначають три взаємопов'язані функції конфлікту: позитивну - вихлопний клапан, сполучний механізм, стимулятор і рушійна сила суспільно-історичних змін, відтворення соціальної рівноваги, гарантія розвитку шляхом вияву інтересів, переоцінки цінностей тощо; негативну - загроза дезінтеграції суспільства, дестабілізаціївлади, порушення соціальної справедливості, перерозподілу власності; суперечливу - порушення соціальної стабільності з одночасною стимуляцією соціокультурної динаміки, знищення цінностей з одночасним звільненням «поля» для нової творчої дїяльності.

Будь-яка однозначна характеристика чи оцінка статусу того чи іншого конфлікту не витримує випробовування часом. Позитивна характеристика часто змінюється на негативну, і навпаки. Конфлікт - багатофакторне явище суспільного життя. До оцінки функціонального значення конфлікту слід ставитися надзвичайно обережно й виважено, через вияв і аналіз внутрішньо суперечливої основи конфлікту та її зовнішньо суперечливого прояву.

Кожен конфлікт має свої рушійні сили, відносно самостійну логіку розвитку, механізми, засоби та методи вирішення. Разом з тим кожна з зазначених позицій має дещо повторювальне, загальне, стале. Це дає змогу говорити про всезагальну логіку розвитку конфлікту та шляхи його вирішення. До умов вирішення конфлікту ми відносимо насамперед глибоке розуміння його суті, причин виникнення, визначення учасників та можливих наслідків. Механізм вирішення конфлікту включає визначення умов та засобів, шляхів та методів, консолідацію сил та ресурсів на відповідні дії, організацію та забезпечення власне дій - соціальної технології, наслідком якої має стати результат вирішення конфлікту або його приглушення.

Соціальна філософія аналізує також головні методи вирішення конфлікту. Серед них відзначимо такі, як втеча від конфлікту (наприклад, усунення з політичної арени того чи іншого політичного діяча, еміграція з країни); відкладування вирішення конфлікту - одна з сторін тимчасово поступається позиціями, відходить від боротьби, зникає зі сфери конфлікту. Згодом, зібравшись з силами, вона заявляє про себе знову. Конфлікт розгортається знову і потребує вже зовсім інших підходів та методів; примирення сторін через посередника на основі зближення позицій; третейський розгляд або арбітраж - сторони добровільно передають свої претензії для розгляду авторитетній інституції, рішення якої має бути для кожної з них обов'язковим. Нерідко ці методи не дають жаданих результатів, конфлікт розгорається з новою силою. Тоді ставиться питання про консенсус - досягнення відносної згоди конфліктуючих сторін з принципових позицій, що забезпечує тимчасову злагоду й примирення.

Процесуальний характер суспільних відносин

Аналіз суспільних відносин як конфліктних дозволяє дійти до висновку про їх процесуальний характер. Суспільні відносини - це динаміка соціуму, його рух, процес постійної зміни одного соціального стану іншим. Фіксація елементів суспільних відносин, навіть зображення їх функціональної моделі як системи, постає лише передумовою їх істинного пізнання. Дійсне пізнання охоплює суспільні відносини як процес, рух, динаміку, зміну. Сутність суспільних відносин виявляється в діяльності людей. Вона - це процес зміни одного суспільного стану іншим. Отже, соціальна філософія повинна проникнути в процес, описати його природу, визначити типи, види, особливості.

Метафізичне мислення розглядає соціал ьні відносини поза їх внутрішнім зв'язком і розвитком, не визнає внутрішніх суперечностей як джерела саморуху відносин. Одна з перших спроб охоплення соціальної динаміки єдиною теоретичною схемою зроблена марксизмом. Суспільні відносини він розглядав як процес економічного, політичного, духовного життя та діяльності людей. Ця спроба виходила з принципово вірних методологічних позицій і надавала широкі еврістичні можливості, які, на жаль, залишилися нереалізованими у зв'язку з економізацією та політизацією суспільних процесів як К. Марксом, так і його послідовниками.

Процесуальний характер суспільних відносин намагалися охопити надзвичайно популярні в сер. 20 ст. теорія соціальної мобільності (П. Сорокін, Л. Ліпсет) та структурно-функціонального аналізу (Т. Парсонс, Р.Мердок). Проте ці спроби також не дали бажаного результату. Процес суспільних відносин виявився поданим, як і в марксизмі, жорстко одноплановим чином: як відносини суспільних страт у П. Сорокіна і міжособиснісні зв'язки індивідів у Т. Парсона.

Цікаву філософію процесу створив британський філософ, логік, математик, методолог науки А. Уайтхед. Він зосередив увагу на процесі як безпосередньому предметі теоретичного дослідження. Те, що суспільні відносини є не що інше, як процес, знали й розуміли навіть стародавні філософи. Проте одна справа знати і розуміти, і зовсім інша - виразити цей процес в логіці понять. Є всі підстави для твердження про те, що логіка понять, яка б охопила і відбила систему суспільних відносин як процес, не викристалізована філософією й на сьогодні. Незважаючи на досить цікаві спроби мислителів охопити цю логіку, єдиною теоретичною схемою, крапку над «і» у розумінні процесуального характеру суспільних відносин ставити ще рано. Проблема залишається «відкритою» і потребує залучення свіжих наукових сил, узагальнення емпіричного матеріалу, нової методології.

Поняття конфлікту. Його функції

Поняття конфлікту можна визначити як відсутність згоди між двома або більше сторонами, які можуть бути фізичними особами або групами. Кожна сторона робить все можливе, щоб була прийнята її точка зору і заважає іншій стороні робити те саме. Саме слово "конфлікт" означає зіткнення. І справді, конфлікт - це завжди зупинення та розрив нормальних, усталених відносин. Існують різні визначення конфлікту, але всі вони підкреслюють наявність протиріччя, яке виникає в процесі соціальної взаємодії, що заключається в протидії суб'єктів конфлікту та зазвичай супроводжується негативними емоціями. Необхідно відмітити найважливіші положення даного визначення:

У конфлікті завжди існує протиріччя, зіткнення несполучних поглядів, інтересів, потреб, цінностей, мотивів. Однак сутність конфлікту полягає не стільки у виникненні і існуванні протиріччя, скільки в способі його вирішення. Адже з соціальними протиріччями ми зустрічаємося кожен день, вони виникають завжди і скрізь, але тільки деякі вирішуються шляхом конфлікту. упередження конфлікт стереотип

До конфлікту призводить таке зіткнення інтересів, потреб, поглядів, цілей, мотивів, при якому з'являється протидія сторон. Соціальна протидія - це таке спілкування, поведінка і діяльність, однією з основних цілей якого являється нанесення моральної або матеріальної шкоди опоненту або супротивнику. Саме протидія є ядром соціального конфлікту.

В психологічному плані конфлікт для його учасників завжди супроводжується негативним емоціональним станом, негативним відношенням один до одного. Якщо суб'єкти конфлікту протидіють, але не відчувають неприємних емоцій або, навпаки, відчувають, але не проявляють це зовнішньо, такі ситуації можна охарактеризувати як передконфліктну. У конфліктах беруть участь як окремі особи, так і групи людей. Учасників конфлікту називають опонентами, суперниками тощо.

Конфліктна ситуація - це об'єктивна основа конфлікту, яка фіксує виникнення реального протиріччя в інтересах і потребах сторін. Вона включає:

учасників конфлікту (сторони конфлікту), якими можуть бути різні аспекти особистості (внутрішньоособистісний конфлікт), окремі індивіди або різні за масштабами соціальні групи;

умови протікання (перед за все соціально-психологічні);

образи конфліктної ситуації.

У конфліктній ситуації кожна зацікавлена сторона прагне відстоювати та досягати реалізації власних мети, цілей, думок, завдань, точки зору, при цьому вона наводить аргументи на свою користь, перешкоджає опоненту чинити так само, використовує всі прийнятні у даній ситуації заходи та форми впливу і намагається здолати опір іншої сторони.

Виділяють такі типи конфліктів: внутрішньо-особистісні, міжособистісні між особою і суспільством, між групами, міждержавні економічні, політичні, ідеологічні, міжнаціональні, релігійні, побутові тощо справжні, випадкові. Внутрішньоособистісний конфлікт може мати різні форми. Одна з найпоширеніших - рольовий конфлікт, коли до однієї людини висувають суперечливі вимоги щодо результатів її роботи. Наприклад, завідуючий секцією в універмазі може вимагати, щоб продавець увесь час знаходився у торговому приміщенні й надавав покупцям інформацію й послуги. Пізніше завідувач може висловити незадоволення тим, що продавець багато часу витрачає на покупців і приділяє мало уваги поповненню відділу товарами. Приклад свідчить про те, що людині давали суперечливі завдання і від неї вимагали взаємопротилежні результати. Міжособистісні конфлікти найпоширеніші. В організаціях часто - це боротьба керівника за обмежені ресурси, капітал чи робочу силу, час використання устаткування або схвалення проекту. Кожен з них вважає, що, оскільки ресурси обмежені, він повинен переконати керівництво виділити ці ресурси саме йому, а не іншому. Між окремою особою і групою може виникнути конфлікт, якщо ця особа займе позицію, яка відрізняється від позиції групи.

Позитивний конфлікт сприяє як підвищенню ефективності праці колективу в цілому, так і визначенню компетентності окремих його представників. Це підтверджується численними експериментальними дослідженнями -- конфлікт може впливати на побудову загальної платформи, розробку і прийняття рішень, зміцнення морально-етичного аспекту взаємовідносин. Без певного розуміння того, що можуть існувати різні точки зору на одну проблему, будь-які загальні розмови є безглузді, а стосунки - поверхневі. Життя без конфліктів сумне й непродуктивне.

Стадії розвитку конфлікту Як правило, під структурою конфлікту мається на увазі перелік необхідних і достатніх елементів, що характеризують конфлікт при одномоментному статичному зрізі. Кількість таких елементів, на думку більшості фахівців, у цілому залишається стійкою:

· наявність не менш двох сторін, що мають контакт одна з іншою;

· взаємонесумісність цінностей і намірів сторін;

· поводження, спрямоване на знищення планів і руйнування намірів іншої сторони, щоб придбати щось за її рахунок;

· протиставлення дій однієї сторони інший і на оборот;

· застосування сили з метою вплинути на поводження іншої сторони в бажаному напрямку.

Методи подолання конфліктів.При виникненні конфліктної ситуації або з початку розгортання самого конфлікту його учасникам необхідно вибрати форму, стиль свого поводження для того, щоб це в найменшому ступені відбилося на їхніх інтересах.Психологи виділили наступних п'ять основних стилів поводження в конфліктній ситуації:

· пристосування,

· поступливість;

· відхилення;

· протиборство;

· співробітництво;

· компроміс.

Пристосування, поступливість. Дії людини спрямовані на збереження або відновлення сприятливих відносин з опонентом шляхом згладжування розбіжностей за рахунок власних інтересів. Даний підхід можливий, коли внесок людини не дуже великий або коли предмет розбіжності більш важливий для опонента. Таке поводження в конфлікті використовується, якщо ситуація не особливо значима, якщо важливіше зберегти гарні відносини з опонентом, чим відстоювати свої власні інтереси, якщо в людини мало шансів на перемогу, мало влади.

Відхилення. Дана форма поводження вибирається тоді, коли людина не хоче відстоювати свої права, співробітничати для вироблення рішення, утримується від висловлення своєї позиції, ухиляється від суперечки. Цей стиль припускає тенденцію відходу від відповідальності за рішення. Таке поводження можливо, якщо результат конфлікту для людини не особливо важливий або ситуація занадто складна і вирішення конфлікту зажадає багато сил у його учасників, або в людини не вистачає влади для рішення конфлікту у свою користь.

Протиборство, конкуренція. Характеризується активною боротьбою індивіда за свої інтереси, застосуванням усіх доступних йому засобів для досягнення поставлених цілей: застосування влади, примуса, використання залежності інших учасників від нього. Ситуація сприймається людиною як украй значима для нього, як питання перемоги або поразки, що припускає тверду позицію стосовно опонентів і непримиренний антагонізм до інших учасників конфлікту у випадку їхнього опору.

Співробітництво. Дана форма означає, що індивід активно бере участь у пошуку рішення, яке задовольняє всіх учасників взаємодії, не забуваючи при цьому і свої інтереси. Передбачається відкритий обмін думками, зацікавленість всіх учасників конфлікту у виробленні загального рішення. Дана форма вимагає тривалої роботи й участі всіх сторін. Якщо в опонентів є час, а рішення проблеми має для усіх велике значення, то при такому підході можливо всебічне обговорення питання, яке викликало розбіжності і вироблення загального рішення з дотриманням інтересів всіх учасників.

Компроміс. У цьому випадку дії учасників спрямовані на пошуки рішення за рахунок взаємних поступок, на вироблення проміжного рішення, що влаштовує обидві сторони, при якому особливо ніхто не виграє, але і не втрачає. Такий стиль поводження застосовується за умови, що опоненти мають однакову владу, мають взаємовиключні інтереси, у них немає великого резерву часу на пошук кращого рішення, їх влаштовує проміжне рішення на визначений період часу.

Загальні рекомендації з вирішення конфлікту можуть бути зведені до наступного:

· Визнати існування конфлікту;

· Визначити можливість переговорів;

· Погодити процедуру переговорів;

· Виявити коло питань, що складають предмет конфлікту;

· Розробити варіанти рішень;

· Прийняти погоджене рішення;

· Реалізувати прийняте рішення на практиці.

Література

1. Нємцов В.Д., Довгань Л.Є., Сініок Г.Ф. Менеджмент організацій. - К:ТОВ “УВПК “ЕксОб” ”, 2000.

2. Лозниця В.С. Психологія менеджменту. - К:ТОВ “УВПК “ЕксОб”, 2000.

3. Управление персоналом Под ред. Т.Ю.Базарова. "Центр Кадровых Технологий - XXI век". М. 2001.

4. Зигер В., Ланг Л. “Руководить без конфликтов” М,1990.

5. Гончаров В. “Руководство для высшего управленческого персонала”.

6. “Конфликт со занком “плюс”” журнал “Бизнес” №3,4, 1994.

Размещено на Allbest.ru