Поняття про темперамент

Размещено на http://www.allbest.ru/

Темперамент

Серед рис, які визначають нашу індивідуальність, варто зупинитися на вроджених і тих, які проявляються в так званих властивостях темпераменту.

Якщо спостерігати за людьми, то можна побачити, що вони відрізняються один від одного своєю поведінкою: по-різному проявляють свої почуття, неоднаково реагують на подразники зовнішнього середовища. Так, одні вирізняються врівноваженістю поведінки, діють обмірковано, не показують зовні своїх почуттів, інші за тих самих обставин нервуються, емоційно збуджуються та вибухають вулканом почуттів з приводу незначних подій. Одні комунікабельні, легко вступають у контакти з людьми, життєрадісні, а інші, навпаки, замкнуті та стримані. І це стосується суто зовнішніх проявів, незалежно від того, наскільки ця людина розумна, працелюбна, смілива, які її прагнення та інтереси.

Є люди, які легко пристосовуються до змінених умов життя, інші ж таку зміну переживають дуже гостро і з великими труднощами пристосовуються до нових умов. Різним буває також індивідуальний темп перебігу психічної діяльності: швидкий, повільний, млявий. Ці особливості людей проявляються в їхній розумовій та практичній діяльності. Наприклад, двоє виконують одну й ту саму справу і виконують її однаково добре, але перший працює з ініціативою, з пристрастю, а другий - не поспішаючи, методично і діловито. темперамент психіка ендокринологічний

Такі індивідуальні особливості мають назву "темперамент" (від лат. temperamentum - належне співвідношення частин). Темперамент - це вроджені форми поведінки, які проявляються в динаміці, тонусі та врівноваженості наших реакцій на життєві впливи. Темперамент є динамічною характеристикою поведінки людини.

2. Історія розвитку вчення про темперамент

Вчення про темперамент має свою історію. Ще в стародавні часи вчені звернули увагу на відмінності між людьми. Так, усім відомий грецький лікар Гіппократ (бл. 460 - бл. 377 рр. до н.е.) зробив першу спробу з'ясувати, чим зумовлюються індивідуальні відмінності в поведінці людей. Він та його послідовник Гален (давньоримський лікар, бл. 130 - бл. 200 pp. н.е.) дійшли висновку, що ці відмінності зумовлені різним співвідношенням основних видів рідин в організмі людини. Якщо переважає кров (лат. sanguis) - людина поводиться яксангвінік, слиз (гр. phlegma) - флегматик, жовта жовч (гр. choie) - холерик, чорна жовч (гр. melania choie) - меланхолік. Оптимальне співвідношення цих рідин визначає здоров'я, тоді як непропорційне є джерелом різних захворювань.

Ця теорія дістала назву гуморальної (від лат. humor - рідина) теорії темпераменту Гіппократа - Галена і довгий час була провідною. Зазначимо, що створена Гіппократом та Галеном концепція залежності темпераменту від співвідношення "рідин" в організмі дістала часткове підтвердження в сучасних ендокринологічних та психофармакологічних дослідженнях. Наприклад, такі риси темпераменту, як реактивність, емоційна врівноваженість, чутливість, значною мірою зумовлюються індивідуальними особливостями функціонування гормональної системи.

Аристотель, пояснюючи цю теорію, стверджував, що різні темпераменти породжуються якостями крові людини. Так, від якості крові залежить загальна рухова активність людини. Аристотель виділяв такі якості крові, як швидкість згортання, ступінь густини та теплоти. Так, наприклад, легка кров властива сангвінікам, важка - меланхолікам, тепла- холерикам, рідка - флегматикам.

Про вплив цього вчення на подальший розвиток типології темпераментів можна судити з того, що до середини XVIII століття майже всі дослідники вбачали анатомо-фізіологічні основи темпераменту в будові та функціонуванні кровоносної системи.

Так, відомий дослідник темпераменту німецький психіатр Е. Кречмер вважав, що визначені ним чотири основні риси темпераменту (чуттєвість до подразників, настрій, темп психічної діяльності та психомоторика) зумовлені хімічним складом крові.

Японський психолог Т. Фуракава також стверджував, що провідним методом діагностики темпераменту є визначення хімічного складу крові.

Паралельно з цими поглядами з середини XVIII століття почала розвиватися теорія, основою якої стали якості нервової системи. Так, Альбрехт Галлер, засновник експериментальної фізіології, який ввів такі важливі для психології поняття, як збудливість та чутливість, стверджував, що основним чинником відмінностей темпераментів є сила та збудливість самих кровоносних судин, через які проходить кров. Цю ідею сприйняв його учень Г. Врісберг, котрий пов'язував типи поведінки з особливостями нервової системи. Так, він вважав, що в людей холеро-сангвінічного темпераменту великий мозок, "сильні та товсті нерви", висока збудливість органів чуття. А для флегматиків і меланхоліків характерні невеликий мозок, "тонкі нерви" та невисока збудливість органів чуття.

Під впливом антропологічних та психіатрічних досліджень конституційних відмінностей між людьми та схильності до психічних захворювань визначилася концепція, що намагається пов'язати будову тіла та якості темпераменту. Так, французький лікар Клод Ciro у 20-х роках XX століття створив типологію, за якою кожній системі організму відповідає певне зовнішнє середовище, що впливає на цю систему: повітря - джерело дихальних реакцій, їжа - джерело реакцій травлення, моторні реакції виникають у фізичному середовищі, соціальне середовище викликає різні мозкові реакції. Виходячи з цього, К. Ciro вирізнив чотири основні типи будови тіла: дихальний, травний, мускульний та мозковий. Якщо переважає якась із систем, то це приводить до специфічних реакцій індивіда на зміни навколишнього середовища, тобто кожному типу будови тіла відповідають певні особливості темпераменту.

Погляди К. Ciro суттєво вплинули на так звані конституційні теорії темпераменту. Головним пропагандистом конституційної типології вважається Е. Кречмер, котрий у 1921 р. видав працю "Будова тіла та характер". Основною думкою цього дослідження є те, що люди з певним типом будови тіла мають певні психічні особливості та схильність до психічних захворювань. Е.Кречмер виділив чотири конституційні типи:

1) лептосоматик (гр. leptos - слабкий, soma - тіло), для якого характерні тендітна будова тіла, високий зріст, витягнуте обличчя, довгий ніс. Плечі вузькі, нижні кінцівки довгі та худі. Він назвав їх астеніками (гр. astenos - слабкий);

2) пікнік (гр. pyknos - товстий, повний) - велика кількість жирової тканини, надмірна повнота, малий або середній зріст, великий живіт, кругла голова на короткій шиї;

3) атлетик (гр. athlon - боротьба, сутичка) - добре розвинена мускулатура, міцна будова тіла, високий або середній зріст, широкі плечі та вузькі стегна, випуклі кістки обличчя;

4) диспластик (гр. dys - погано, platos - сформований) - будова безформна, неправильна. Індивіди цього типу характеризуються різними деформаціями будови тіла (наприклад, занадто високий зріст).

Е. Кречмер стверджував, що у здорових людей існує залежність між будовою тіла та психічними якостями, характерними для певних психічних захворювань, але не яскраво вираженими. Тому він залежно від визначених типів будови тіла вирізнив три типи темпераменту: 1) шизотимік - лептосоматична, чи астенічна, будова тіла; 2) цикле-тимік - пікнічна будова тіла; 3) іксотимік - атлетична будова тіла. Типологія Кречмера була і є досить популярною в країнах Західної Європи.

Подібно до того, як у Європі поширювалася конституційна типологія Е. Кречмера, в Америці набувала популярності концепція У. Шелдона, сформульована в 40-ві роки XX століття. Його погляди на типологію близькі до концепції Кречмера, за якою тіло та темперамент - це два параметри одного й того самого об'єкта, котрим є людина. Якості темпераменту У. Шелдон назвав залежно від функцій певних органів тіла: вісцеротонія (лат. viscera - нутрощі), соматотонія (гр. soma - тіло) та церебрототонія (лат. cerebrum - мозок). Людей, відповідно, назвав вісцеротоніками, соматотоніками і церебротоніками. Якщо окремі параметри мають однакову інтенсивність, то це змішаний тип.

3. Тип вищої нервової діяльності та темперамент

Наукове розв'язання питання основ темпераменту вперше дав І.П. Павлов у своєму вченні про типи нервової системи тварин і людини. І.П. Павлов та його співробітники, вивчаючи умовно-рефлекторні реакції собак, звертали увагу на індивідуальні відмінності в їхній поведінці, які являються передовсім у швидкості та точності утворення умовних реакцій - позитивних чи гальмівних, їхній інтенсивності, здатності адекватно реагувати на зміни подразника, загальній поведінці в експериментальних ситуаціях. І.П. Павлов, доводячи наявність певної закономірності у прояві індивідуальних відмінностей, висунув гіпотезу, що в основі їх лежать фундаментальні властивості нервових процесів - збудження та гальмування, їхня врівноваженість та рухливість.

Сила нервової системи визначає її працездатність. Вона проявляється насамперед у функціональній витривалості, тобто здатності витримувати тривалі чи короткочасні, але сильні збудження. Врівноваженість нервових процесів - це баланс між процесами збудження та гальмування, а їхня рухливість - швидкість зміни збудження та гальмування. Рухливість нервових процесів проявляється в здатності.

За І.П. Павловим, темперамент є найголовнішою характеристикою нервової системи людини, яка так чи інакше позначається на всій діяльності кожного індивіда. І.П. Павлов розумів тип нервової системи як вроджений, відносно слабо схильний до змін під впливом оточення чи виховання. Він називав його генотипом.

Рис. 1. Типи нервової системи за І.П. Павловим

На основі кожного типу формуються різні системи умовних нервових зв'язків, але сам процес їхнього формування залежить від типу нервової системи. Тим самим тип нервової системи надає своєрідності поведінці людини, накладає характерний відбиток на всю сутність людини - визначає рухливість психічних процесів, їхню стійкість. Проте він не є вирішальним чинником поведінки, вчинків, переконань, які формуються в процесі індивідуального життя людини та в процесі виховання.

Типологія І.П. Павлова стала джерелом багатьох досліджень темпераменту. Так, наприкінці 50-их років XX століття були проведені лабораторні дослідження під керівництвом Б.М. Теплова, В.Д. Небиліцина, B.C. Мерліна, які доповнили типологію І.П. Павлова новими елементами. Було розроблено багато прийомів досліджень нервової системи людини, які дали змогу глибше зрозуміти роль індивідуальних особливостей темпераменту в діяльності людини. Б.М. Теплов і В.Д. Небиліцин, досліджуючи силу нервових процесів, дійшли висновку, що між силою нервової системи щодо збудження (працездатністю) та чутливістю існує тісний зв'язок. Вони розкрили такі поняття, як лабільність, динамічність, здатність до концентрації та інші риси темпераменту.

Усі типи темпераменту можна охарактеризувати за такими основними якостями:

1) лабільність - швидкість виникнення та протікання збудження і гальмування;

2) сенситивність - визначається тим, яка сила впливу необхідна, щоб викликати в людини реакцію;

3) реактивність - сила емоційної реакції на зовнішні та внутрішні подразники;

4) активність - характеризується тим, наскільки людина активна під час подолання перешкод;

5) темп реакцій - швидкість протікання психічних процесів та реакцій;

6) пластичність - гнучкість, легкість пристосування до нових умов;

7) ригідність - інертність, нечутливість до зміни умов;

8) екстраверсія - спрямованість особистості на довкілля, на навколишніх людей, предмети, події;

9) інтроверсія - фіксація особистості на собі, на своїх переживаннях та думках, схильність до самоаналізу, замкненість;

10) емоційна збудливість - характеризується тим, якої сили потрібен вплив, щоб викликати емоційну реакцію.

4. Психологічна характеристика типів темпераменту

Сангвінічний тип темпераменту характеризується високою лабільністю. Умовні рефлекси (як позитивні, так і гальмівні) утворюються легко і вирізняються точністю та міцністю. Сангвініки можуть легко збуджуватись, а також легко гальмувати свої бажання. Діяльність сангвініка характеризується продуктивністю, коли йому цікаво, коли він знаходить щось нове для себе. Якщо стає нецікаво, він починає нудьгувати і полишає розпочату справу, не доводячи її до кінця.

Сангвінік дуже рухливий, легко пристосовується до нових умов життя, швидко знаходить контакт у стосунках з людьми, вирізняється товариськістю, вільно та розкуто почуває себе в новому оточенні.

змінювати поведінку залежно від умов, швидко переходити від однієї дії до іншої, від пасивного стану до активного, чи навпаки. Протилежною рухливості якістю є інертність нервових процесів. Нервова система інертніша тоді, коли потребує більше часу чи зусиль для переходу від одного процесу до іншого.

Ці якості нервових процесів утворюють певні системи, комбінації, які й зумовлюють тип нервової системи.

І.П. Павлов визначив чотири основні типи нервової системи, близькі до традиційної типології Гіппократа-Галена. Порівнюючи свої типи нервової системи з типологією Гіппократа-Галена, великий російський фізіолог описує їх так:

1) сильний, врівноважений, рухливий тип - сангвінік;

2) сильний, врівноважений, інертний тип - флегматик;

3) сильний, неврівноважений тип - холерик;

4) слабкий тип - меланхолік.

За спрямованістю він яскравий екстраверт. У колі своїх друзів завжди веселий та життєрадісний. Настрій у нього здебільшого оптимістичний.

Для сангвініка характерна підвищена реактивність" він голосно сміється та бурхливо сердиться. Почуття виникають дуже легко і також легко змінюються, може контролювати свої емоції відповідно до вимог середовища.

Надзвичайно легке та швидке утворення нових нервових зв'язків, легка їхня перебудова сприяє тому, що сангвінік швидко схоплює все нове, легко переключає увагу, засвоює нові навички. У нього гнучкий розум, добре розвинуте почуття гумору.

Риси сангвінічного темпераменту по-різному проявляються залежно від спрямованості діяльності людини: коли немає серйозних інтересів у житті, сангвініки бувають легковажними та поверховими.

Для холеричного темпераменту характерна циклічність у діяльності та поведінці. Холерик може цілком віддатися справі, завзято працювати, енергійно переборювати труднощі на шляху досягнення мети, і раптом усе лишити. Непостійність його настрою та циклічність поведінки пояснюються неврівноваженістю вищої нервової діяльності та виявляються в переважанні збудження над гальмуванням. Тому інтенсивна діяльність підкірки не завжди достатньо регулюється корою. Це яскраво простежується під час виникнення складних обставин, коли люди цього типу не можуть знайти правильного рішення, та під час сильного емоційного збудження.

Характерним для холерика є те, що позитивні рефлекси у нього виробляються дуже легко й залишаються надовго, а гальмівні рефлекси виробляються з труднощами. Складне протікання збудження та гальмівного процесу в холерика може призводити до зриву нервової системи з боку гальмування. Тому холеричний тип, який є підвищено збудливим та нестриманим, може виявлятися в житті в різних варіантах. Люди з серйозними, позитивними інтересами проявляють себе в ініціативних, енергійних та принципових справах. Якщо ж таких інтересів немає, холерик виявляється в афективних переживаннях, роздратованості та нестриманості.

Холерик характеризується підвищеною збудливістю та емоційною реактивністю. Він буває нетерплячим, запальним та різким у стосунках, прямолінійним. Його вольові дії дуже поривчасті, якщо йому цікаво, він здатний до високої концентрації уваги, але виявляє недостатню здатність до переключення уваги. За спрямованістю холерик екстраверт, любить бути в центрі уваги, але в спілкуванні незлагідний, любить, щоб усе було, як він того хоче, непоступливий. Має організаторські здібності. У нього жива міміка, виразна жестикуляція, часто швидкий темп мовлення.

Флегматик - спокійний, завжди врівноважений, наполегливий і завзятий трудівник життя (І.П. Павлов). Його реакції оптимально пристосовані до сили умовних подразників, а тому флегматики адекватно реагують на впливи зовнішнього середовища: якщо слабкі подразники, то й реакція слабка, якщо сильні - то сильна. Але властива їм інертність не дає змоги швидко реагувати на швидкі зміни середовища.

Умовні рефлекси у флегматиків утворюються повільніше, але виявляються досить стійкими. Вони вміють контролювати, затримувати та регулювати безумовні рефлекси та емоції. Тому у своїй поведінці, рухах, розмові вони повільні та спокійні. Міміка дуже бідна, голос тихий та невиразний.

Флегматики точно дотримуються виробленого розпорядку життя, і тому ніщо не може відвернути їх від основної праці. Вони працюють зосереджено, наполегливо, вирізняються посидючістю, стійкістю уваги. Але переключення уваги в них дещо уповільнене.

За спрямованістю флегматик інтроверт, тому важко сходиться з людьми, не має потреби в нових знайомствах. Разом з тим йому властиві товариськість, рівне ставлення до інших людей, він рідко "виходить із себе", не схильний до афектів.

Почуття у флегматиків виникають повільніше, ніж у сангвініків та холериків, але характеризуються силою, тривалістю і водночас стриманістю у зовнішніх проявах, слабкою експресивністю.

Меланхолічному типові темпераменту властива слабкість як збудливого, так і гальмівного процесів. Тому умовні рефлекси в меланхоліків нестійкі і від зміни оточення легко гальмуються. У них особливо послаблене внутрішнє гальмування, звідси - низька комплексна реактивність, легке відволікання уваги, нетривале зосередження на об'єктах діяльності.

За спрямованістю меланхолік інтроверт, тому він важко переживає зміну життєвого оточення, потрапляючи в нові умови життя, дуже розгублюється. Він буває надмірно сором'язливим, замкненим, боязким та нерішучим. Не любить нових знайомств і галасливих компаній.

Меланхолік дуже вразлива людина, схильна до астенічних емоцій. Почуття його вирізняються повільністю перебігу, стійкістю та слабкою експресивністю. Це люди з чутливою натурою.

Меланхоліку потрібне спокійне, звичайне оточення, де він може успішно працювати і впорається з будь-якими завданнями.

Описані типи темпераменту у чистому вигляді рідко трапляються в житті. У більшості людей поєднуються риси різних темпераментів, тому важко віднести ту чи іншу людину до певного типу темпераменту. Насправді типів темпераменту (як і типів нервової системи) існує більше, ніж чотири. У тих випадках, коли в людини виявляються риси різних темпераментів, слід говорити про змішаний тип темпераменту.

Як ми вже говорили, риси темпераменту вроджені, спадково зумовлені, як і властивості нервової системи, що становлять їхню фізіологічну основу. Проте особливості прояву кожного типу темпераменту змінюються з віком.

Вікові зміни темпераменту перебувають у прямій залежності від дозрівання та розвитку організму дитини, її психіки. Що менша дитина, то яскравіше можна побачити ознаки слабкості нервової системи, що характеризує високу чутливість. Вікова слабкість нервової системи зумовлює в дитинстві яскравість сприймання, дитячу вразливість, імпульсивність.

Для дітей характерні також інтенсивність емоційних переживань та їхня нестійкість. А тому дуже часто в дитинстві ми спостерігаємо швидкий перехід від сліз до сміху, веселощів.

На тлі вікових особливостей уже в перші роки життя можна визначити ті динамічні риси, які свідчать про належність до того чи іншого типу темпераменту.

5. Роль темпераменту в праці та навчанні

Особливості типу темпераменту починають проявлятися вже з раннього дитинства. Завдання вчителів та вихователів полягає в тому, щоб зважати на ці особливості та виробляти в дітей уміння володіти своїм темпераментом.

Як же треба враховувати особливості того чи іншого типу темпераменту в навчальній та трудовій діяльності?

Оскільки в дітей сангвінічного темпераменту легко утворюються та залишаються стійкими тимчасові зв'язки, вони легко засвоюють новий матеріал, майже "хапають на льоту". Але оскільки вони дуже рухливі і їхня увага відволікається від основної справи, до них слід застосовувати заходи, які б виховували посидючість та зосередженість. Потрібно постійно підтримувати інтерес сангвініків до розпочатої справи, інакше вони почнуть нудьгувати, стануть млявими або, навпаки, шукатимуть сторонні збудники та розважатимуться.

Працюючи з холериками, слід ураховувати, що вони легко концентрують свою увагу на тому чи іншому об'єкті, але не можуть її швидко переключати, позаяк процеси гальмування в них уповільнені. Вчителям слід так організовувати діяльність учнів, щоб полегшити успішне переключення уваги та виховувати уміння ЇЇ переключати.

Холерики також схильні до порушення дисципліни на уроках, тому що частіше бувають підвищено збудливими, схильними до афективних реакцій, їх треба захопити цікавими справами і давати якісь доручення. Навички та звички в холерика утворюються легко, але змінити їх буває дуже і дуже важко. Тому перехід від звичних дій до інших, нових, має здійснюватися поступово. Неврівноважені діти (якими є холерики) потребують більше часу для утворення нового динамічного стереотипу - тому до них не можна використовувати грубих, категоричних заборон, а спрямовувати на іншу діяльність поступово.

У дітей флегматичного та меланхолічного темпераментів тимчасові зв'язки утворюються повільніше внаслідок недостатньої рухливості кіркових процесів. Тому їм потрібно давати більше часу на засвоєння та опанування навчального матеріалу.

Інертність нервових процесів, недостатня рухливість флегматиків призводить до того, що вони повільно переключають увагу. Працюючи з ними, слід добирати завдання, які сприяють виробленню більшої швидкості реагування та моторної рухливості. Динамічні стереотипи у флегматиків утворюються повільніше, ніж у сангвініків, а тому їх треба поступово переключати з однієї звичної дії на іншу.

Діти меланхолічного темпераменту потребують особливої уваги внаслідок своєї вразливості, швидкої втомлюваності організму, їм необхідні спокійне, сприятливе оточення та продуманий режим впливу, який передбачає поступовий перехід від звичних умов життя до іншої діяльності та обставин. Слабкість нервових процесів цих учнів вимагає чутливого та обережного ставлення, продуманих методів педагогічного впливу.

6. Темперамент і проблеми виховання

Виховуючи дитину, не можна ставити завдання переробити темперамент, але за будь-якого темпераменту можна виховати всі необхідні позитивні якості особистості та її поведінки.

Усі типи темпераменту мають свої позитивні та негативні сторони. Так, позитивні якості холерика - активність, пристрасність, енергійність; сангвініка - рухливість, емоційність, чуйність; флегматика - витримка, спокій; меланхоліка - глибина та стійкість почуттів, емоційна чутливість. Разом з тим холерики можуть бути нестриманими, різкими, афективними; сангвініки - недостатньо зосередженими, легковажними та поверховими; флегматики - млявими, байдужими; меланхоліки - сором'язливими, замкнутими. А тому завдання педагогів полягає в тому, щоб виявити особливості прояву темпераменту дитини та, спираючись на його позитивні сторони, намагатися перебороти негативні прояви. Наприклад, виховання може привчити холерика до стриманості у вияві своїх почуттів, яка йому не властива, а меланхолік може стати більш сміливим та рішучим у вчинках.

Прикладом того, як учитель має враховувати певні риси темпераменту в процесі роботи з дітьми різного темпераменту, може бути дослідження B.C. Мерліна. Автор спостерігав двох учнів початкової школи з різним темпераментом та однаково позитивним ставленням до навчання. Він дав такі характеристики учням:

Учень М.: Рухи мляві, слабкі та невиразні, на уроках спокійний, не кричить. Сидить завжди в одному й тому самому положенні, постійно щось тримає та крутить у руках. Коли його викликають, то повільно виходить до дошки. Відповідає голосно, але повільно. Якщо перервати відповідь, хлопчик соромиться, голос його стає глухим та тихим - такий стан залишається надовго. Настрій коливається між пригніченим та спокійно-веселим. У цього хлопчика меланхолічний темперамент.

Учень Ш.: Рухи швидкі та жваві. Під час уроку постійно змінює позу, безперервно розмовляє з іншими учнями. Дуже активний. На будь-яке запитання вчителя піднімає руку та відповідає, не турбуючись, правильно чи неправильно. Говорить голосно, швидко. На перервах ніколи не сидить на місці, бігає по коридорах, бореться з хлопцями. Переважає веселий, життєрадісний, але швидко мінливий настрій. Характерні дуже виразні та сильні емоційні реакції. Нестриманий та непосидючий. Це хлопчик холеричного темпераменту.

Для обох учнів негативна оцінка є сильним збудником, тому що обидва активно позитивно ставляться до навчання. Однак сильна нервова система учня ПІ. перемагає ці стимули і відповідає збудженням, а тому негативна оцінка може його стимулювати. Учень М., навпаки, проявляє пригніченість, зниження працездатності після поганої оцінки. Така різна реакція учнів потребує різних педагогічних прийомів. Так, негативну оцінку щодо М. треба застосовувати обережно, пом'якшуючи її негативну дію. І навпаки, стосовно Ш. можна використати негативну оцінку настільки, наскільки цього потребує підвищення його успішності.

Правильне виховання - в контексті проблем темпераменту - має полягати в тому, щоб у процесі формування особистості закріплювати позитивні та гальмувати негативні якості темпераменту, характерні для конкретного індивіда.

7. Вимоги діяльності та тип темпераменту

У деяких різновидах діяльності від рис темпераменту може залежати не тільки хід виконання, а й кінцевий результат. А тому щодо певного різновиду діяльності слід говорити про більш чи менш сприятливі динамічні риси психіки.

Деякі різновиди діяльності висувають жорсткі вимоги до темпу та інтенсивності дій, отже, потребують спеціального відбору за цими якостями. Наприклад, тому, хто хоче стати льотчиком-випробувачем, диспетчером на виробництві чи оволодіти деякими видами циркового мистецтва, треба мати рухливий та сильний тип нервової системи. Актору та музиканту необхідна емоційна збудливість.

Але в більшості професій риси темпераменту, надаючи своєрідності процесу діяльності, не впливають на її кінцеву продуктивність. Недоліки темпераменту можна компенсувати спеціальною підготовкою, вольовими зусиллями та захопленістю.

Особливості темпераменту проявляються насамперед в особливостях використання способів роботи. Індивідуальний стиль діяльності виробляється та відшліфовується, коли людина активно шукає прийомів та засобів, що допоможуть досягти найкращих результатів. Так, індивідуальний стиль діяльності більш яскраво проявляється у творчих людей, майстрів своєї справи, позаяк для творчої особистості характерна індивідуалізація прийомів роботи.

Серед визначних людей були представники різних типів темпераменту. Тільки в художній літературі ми зустрічаємо холерика О.С. Пушкіна, сангвініка 0.1. Герцена, флегматика 1.0. Гончарова, меланхоліка М.В. Гоголя, котрі використовували такий режим та індивідуальні способи виконання діяльності, які відповідали індивідуальному темпераменту. Риси темпераменту є однією з передумов розвитку характеру.

Контрольні запитання та завдання

1. Чи можна стверджувати, що темперамент - це прямий вияв біологічних якостей людини?

2. Чи є тотожними поняття "темперамент" і "тип вищої нервової системи"?

3. Чи можна К. Галена вважати засновником ендокринологічного напряму в поясненні різних темпераментів?

4. Якими властивостями перебігу психічної діяльності характеризується темперамент?

5. Як темперамент позначається на формуванні рис характеру?

6. Як вчителю треба враховувати особливості темпераменту учня в процесі навчання?

Література

1. Белоус B.B. К исследованию влияния типов темперамента на эффективность индивидуальной и совместной деятельности // Вопр. психологии. - 1986. - №3.

2. Белоус В.В. Темперамент и деятельность: Учеб. пособие. - Пятигорск, 1990.

3. Мерлин B.C. Очерк интегрального исследования индивидуальности. - М.: Просвещение, 1986.

4. Мерлин B.C. Очерк теории темперамента. - М.: Просвещение, 1964.

5. Небылицын В.Д. Основные свойства нервной системы человека. -М.: Просвещение, 1966.

6. Психология индивидуальннх различий: Тексты. - М.: Изд-во МГУ, 1982.

7. Русалов В.М. Биологические свойства индивидуально-психологических различий. - М.: Просвещение, 1979.

8. Русалов В.М. О природе темперамента и его месте в структуре индивидуальных свойств человека II Вопросы психологии. - 1985. -№11. '

9. Симонов П.В., Ершов П.М. Темперамент, характер, личность. - М.: Педагогика, 1984.

10. Стреляу Я. Роль темперамента в психическом развитии. - М.: Прогресс, 1982.

11. Теплое Б.М. Психология индивидуальных различий. - М.: Педагогика, 1985.

Размещено на Allbest.ru