Психологія агресивності підлітків

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ІМЕНІ Г.С. КОСТЮКА

УДК 159.922.76-056.49

Спеціальність 19.00.07 - педагогічна та вікова психологія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора психологічних наук

ПСИХОЛОГІЯ АГРЕСИВНОСТІ ПІДЛІТКІВ

Мойсеєва Олена Євгенівна

Київ- 2011



Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті психології імені Г.С.Костюка НАПН України, лабораторія психології навчання

Науковий консультант: академік НАПН України, доктор психологічних наук, професор Максименко Сергій Дмитрович, Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України, директор

Офіційні опоненти: член-кореспондент НАПН України, доктор психологічних наук, професор Балл Георгій Олексійович, Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України, лабораторія методології та теорії психології, завідувач

доктор психологічних наук, професор Яковенко Сергій Іванович, Одеський державний університет внутрішніх справ МВС України, кафедра юридичної психології та педагогіки, професор

доктор психологічних наук, доцент Гошовський Ярослав Олександрович, Волинський національний університет імені Лесі Українки Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, кафедра педагогічної та вікової психології, завідувач

Захист відбудеться «15» червня 2011 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.453.01 в Інституті психології імені Г.С.Костюка НАПН України за адресою: 01033, м. Київ, вул. Паньківська, 2.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту психології імені Г.С.Костюка НАПН України.

Автореферат розіслано «12» травня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.Л. Зливков



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми.

Зміни у житті сучасного українського суспільства характеризуються наявністю труднощів не тільки у соціально-економічній та політичній сферах, але й у етико-психологічній. Дестабілізація економіки, спад виробництва, руйнування старої системи цінностей, зниження життєвого рівня значної частини населення країни відбивається на психологічному самопочутті людей, породжуючи внутрішні конфлікти, напругу, агресію, а іноді й жорстокість.

Особливе занепокоєння викликає рівень криміналізації у дитячому середовищі. На сучасному етапі існування і розвитку суспільства спостерігається зниження вікового цензу осіб, які скоюють злочини: проблема вчинення суспільно небезпечних діянь дітьми у віці до досягнення віку кримінальної відповідальності все більше загострюється.

У цьому контексті у психолого-педагогічній науці особливої актуальності набувають дослідження, спрямовані на пошук засобів профілактики та зменшення проявів агресії у дітей і підлітків. Результати цих студій у свою чергу можуть бути використані з метою попередження дитячої злочинності.

Агресивна поведінка, суттєвою рисою якої є загроза життю, здоров'ю та гідності людини, завжди привертала до себе увагу практиків і теоретиків та залишається предметом постійних дискусій. У центрі уваги дослідників перебувають такі аспекти, як експлікація поняття, визначення функцій агресії, її біологічних та соціальних детермінант, механізмів засвоєння й закріплення, умов, що визначають прояви агресії, виявлення індивідуальних і статево-вікових особливостей агресивної поведінки та способів запобігання їй (А.Адлер, 1908; А. Бандура, 2000; А. Басс, 1971; Л. Берковіц, 2001; Дж. Доллард, 1932; Д. Зільманн, 1983; К. Лоренц, 1963; Н. Міллер, 1948; З. Фішбах, 1964; В. Франкл, 1983; З. Фройд, 1931; Е. Фромм, 1973; Б.Г. Ананьєв, 1980; Ю.М. Антонян, 1995; З.Н. Дубінко, 2000; М.І. Єникеєв, 1996; О.Р. Ратінов, 2000 та ін.).

Під агресією звичайно розуміють усвідомлені дії, що заподіюють чи мають намір завдати шкоди об'єкту нападу. Е. Фромм (1973) визначає агресію широко, як завдання шкоди всякому об'єкту, у тому числі й неживому. Якщо говорити про внутрішньовидову агресію, то визначення стає ще більш коротким і має бути пов'язане із заподіянням шкоди іншій людині чи групі людей.

Незважаючи на певні розходження у визначенні поняття агресії у різних авторів, ідея умисного заподіяння шкоди іншому суб'єкту присутня практично у більшості дослідників (Buss В.А., 1961; Berkowitz L., 1962; Lorenz К., 1963; Baron A., Richardson D., 1994 та ін.). Агресивна поведінка виконує важливу функцію для самої особистості - сприяє (зрозуміло, у викривленій формі) її самовиявленню.

Традиційно агресія розглядається як своєрідна форма девіантної поведінки (індивідуальної чи колективної), як дія, що суперечить нормам співіснування людей, спрямована на мотивоване заподіяння фізичної шкоди чи створення психологічного дискомфорту об'єкту нападу.

Слід зауважити, що у сучасних наукових дослідженнях розрізняють поняття «агресія», «агресивність» та «агресивна поведінка» (Ю.М. Антонян, В.В. Гульдан, С.В. Жабокрицький, А.О. Реан). Більшість дослідників визначають агресивність як відносно стійку властивість особистості, що проявляється у готовності до агресивних дій; це схильність діяти агресивно й ворожо. Під агресію звичайно розуміють окремі агресивні дії, вчинки. Агресивна поведінка - це цілеспрямована деструктивна поведінка, що суперечить нормам і правилам існування людей в суспільстві, націлена на завдання шкоди об'єктам нападу.

Агресивність, на відміну від її традиційного розуміння як особистісної властивості, розглядається нами як певне комплексне психологічне утворення, що включає в себе взаємопов'язані елементи як емоційно-вольової, так і ціннісно-нормативної сфери, що детермінує, спрямовує і забезпечує реалізацію агресивної поведінки. Запропонований підхід до розуміння агресивності як особливого психологічного утворення дозволяє, на нашу думку, виявити роль, значення і межі впливу різних її компонентів у різноманітті форм і проявів агресії, оскільки агресивна поведінка є інтегральним результатом взаємодії різних сторін людської індивідуальності.

Агресивний поведінковий акт - результат взаємодії біологічних (генотип, метаболізм, церебротип), індивідуально-психологічних (темперамент, характер) і соціально-психологічних (комунікативні, лідерські якості) властивостей особистості (Т.Н. Курбатова, Н.Ю. Максимова, В. Еіchelman).

Вивчення феномену агресії показало, що агресивну форму поведінки не можна розглядати з позиції тільки зовнішніх ознак. Визначення наявності чи відсутності у поведінці особи ознак агресії повинно відбуватися із урахуванням мотивації суб'єкта діяльності. Поведінкові проблеми вимагають не поверхневого опису, а поглибленого розуміння причин даного явища і можливостей його корекції. Багатофакторний підхід до аналізу причин агресивної поведінки з позицій психології, медицини, педагогіки, соціології, філософії, юриспруденції, пенітенціарії є найбільш доцільним і науково виправданим (Н.В. Алікіна, А.Г. Амбрумова, Ю.М. Антонян, О.Б. Бовть, В.О. Глушков, М.В. Костицький, О.С. Кочарян, С.Д. Максименко, О.Ю. Михайлова, Г.О. Радов, О.Р. Ратінов, В.М. Синьов, С.А. Тарарухін). Із багатьох існуючих визначень агресії варто виділити те, що було запропоноване О.М. Морозовим (1998) у створеній ним міждисциплінарній класифікації агресії: агресія - це все те, що створює загрозу, може мати наслідком напад, моральні, фізичні або матеріальні збитки.

Вагомий внесок у дослідження психології агресивної поведінки зокрема належить А.Г. Амбрумовій, Ю.М. Антоняну, О.М. Бандурці, О.В. Беці, В.М. Волкову, В.О. Глушкову, В.В. Гульдану, А.Ф. Зелінському, М.В. Костицькому, В.С. Медведєву, В.Г. Самовічеву, О.П. Севєрову, В.М. Синьову, С.А. Тарарухіну, Г.Ф. Хохрякову, І.В. Шмарову. Проте, як констатують, зокрема О.О. Бухановський (1996), Г.О. Радов (1997), проблема агресивної поведінки залишається недостатньо розробленою. Існуючі закордонні методики, створені спеціально для вивчення психології агресії, не захищені від установочних відповідей, а тому потребують удосконалення (О.О. Бодальов, В.В. Столін, 1987; О.О. Бухановський, 1996; О.Ю. Михайлова, 1998; В.М. Синьов, 1998; С. Debuyst, 1977; Ph. Feildman, 1993), тим більше, що отримані за їх допомогою результати далеко не завжди дозволяють психологам визначитись щодо детермінант агресивної поведінки, не дають змоги спостерігати динаміку та прогнозувати розвиток агресивних тенденцій.

Особливої актуальності, на нашу думку, набуває необхідність дослідження агресивності та її проявів у підлітковому віці, який є найбільш сенситивним періодом у плані прояву агресії. У цьому контексті уявляється важливим вивчення агресивної поведінки делінквентних підлітків, оскільки саме правопорушники характеризуються підвищеною агресивністю, схильністю до жорстокості і насильства.

Соціальна значущість проблеми та недостатнє вивчення особливостей прояву агресії та можливостей її корекції у підлітковому віці зумовили вибір теми нашого дисертаційного дослідження: «Психологія агресивності підлітків».

Науковою проблемою дослідження є з'ясування психологічної природи агресивності, аналіз чинників, що сприяють виникненню та закріпленню агресивних реакцій, вивчення особливостей агресивності підлітків та її проявів, проведення порівняльного аналізу показників агресивності підлітків із делінквентними та просоціальними формами поведінки та визначення їх найбільш деформованих особистісних підструктур, з метою максимального врахування потреб і можливостей корекції агресивності у психолого-педагогічному процесі.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Вибраний напрямок дослідження входить до комплексної теми лабораторії психології навчання Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України «Психологічні чинники самодетермінації особистості в освітньому просторі» (Номер державної реєстрації 0109U000558). Тему дисертаційного дослідження затверджено на засіданні Вченої ради Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України (протокол № 9 від 27 листопада 2008 р.) та узгоджено з Міжвідомчою радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 6 від 28 вересня 2010 року).

Зважаючи на актуальність і недостатню розробленість даної проблеми, об'єктом дослідження обрано агресивність підлітків.

Предмет дослідження - детермінанти агресивності дітей підліткового віку, умови і засоби її корекції.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі системно-структурного аналізу виявити специфіку ґенези агресивності підлітків та визначити можливості діагностики і корекції її проявів у їх поведінці й діяльності.

Гіпотеза дослідження полягає у тому, що агресивність являє собою прояв деформації особистості, як індивідуально - патологічний інваріант розвитку загальноособистісного прагнення людини до саморозвитку, самовдосконалення і самоствердження.

Згідно з поставленою метою та висунутою гіпотезою визначено основні завдання дослідження:

Дослідити закордонні й вітчизняні підходи до аналізу агресивності як психологічного феномену та обґрунтувати основні напрями їх використання при вивченні психологічних закономірностей розвитку агресивності та її корекції.

Здійснити системний аналіз агресивної поведінки, виокремивши її суттєві складові: мотиви, переживання, чинники виникнення, напрями розгортання.

Розробити концепцію виникнення і розвитку агресивності підлітків, здійснити аналіз детермінант виникнення та закріплення агресивних реакцій.

Визначити зміст і структуру агресивності як феномену, розкрити психологічні особливості проявів агресивності підлітків у різних соціально-психологічних ситуаціях і обставинах.

Здійснити порівняльний аналіз показників агресивності підлітків із делінквентними та просоціальними формами поведінки, визначити їх найбільш деформовані особистісні підструктури.

Визначити систему засобів психокорекції агресивності в умовах активного соціально-психологічного навчання.

Розробити та емпірично апробувати систему психологічних умов і засобів профілактики та корекції агресивності підлітків.

Методологічна основа та джерела дослідження. Методологічну основу дослідження становлять загальні принципи психологічної науки (принцип детермінізму, активності, розвитку, системно-структурного аналізу та ін.).

Важливу роль в осмисленні змісту, структури й динаміки агресії та агресивності відіграли загально-психологічні положення про сутність і розвиток особистості як суб'єкта життєдіяльності (К.О. Абульханова-Славська, О.Г. Асмолов, Г.О. Балл, А.В. Брушлінський, Г.С. Костюк, С.Д.Максименко, В.О. Моляко, В.В. Рибалка, С.Л. Рубінштейн, В.А. Семиченко, Т.С. Яценко); діяльнісного опосередкування особистісного розвитку (В.В. Давидов, О.М. Леонтьєв, С.Д. Максименко, А.В. Петровський); теоретичні уявлення щодо взаємодії соціальних і біологічних факторів розвитку особистості (Л.С. Виготський, П. Жане, Г.С. Костюк, С.Д. Максименко, В.М. Синьов, Ю.М. Антонян); теорії агресивності в психології (Р. Берон, Д. Ричардсон, К. Лоренц); положення гуманістичного напряму психології про розвиток особистості і його прогнозування (А. Маслоу, Г. Олпорт, К. Роджерс, Е. Фромм), а також теоретичні положення культурно-історичної теорії та генетичної психології щодо психологічних механізмів розвитку психіки (Л.С. Виготський, В.В. Давидов, Д.Б. Ельконін, Г.С. Костюк, С.Д. Максименко, М.В. Папуча).

Методи дослідження. На різних етапах дослідження використано такі методи: агресивність підліток психологічний корекція

теоретичні методи: аналіз філософської, психологічної, педагогічної, юридичної літератури, побудова теоретичних моделей;

аналітичні методи: вивчення вітчизняного й зарубіжного досвіду стосовно діагностики й корекції агресивності підлітків; аналіз методичних і нормативних документів, що регламентують діяльність спеціальних виховних установ Державної кримінально-виконавчої служби; системний аналіз; метод експертної оцінки й самооцінки проявів агресивності підлітків;

емпіричні методи: спостереження, анкетування, інтерв'ювання, контент-аналіз; констатувальний етап дослідження, формувальний експеримент, тестування за допомогою наступних психодіагностичних методик, адекватних предмету і завданням дослідження: методика діагностики показників та форм агресії Басса-Дарки (Buss-Durkey Inventory), проективна методика дослідження особистості «Тест руки» Е. Вагнера (Hand Test); карта спостережень, складена на основі тесту фрустраційних реакцій С. Розенцвейга; опитувальник структури темпераменту (ОСТ) В.М. Русалова.;

методи активного соціально-психологічного навчання: тренінги, рольові ігри;

методи математичної обробки результатів дослідження: кореляційний, факторний аналіз (для обробки емпіричних даних використовувався пакет прикладних програм корпорації StatSoft, Statistica 6.0. для середовища Windows).

Контингент дослідження склали підлітки, які перебувають в спеціальній виховній установі Державної кримінально-виконачої служби України (Чернігівська область, м. Прилуки; Запорізька область, м. Мелітополь).

У дослідженні брали участь 38 підлітків віком від 13 до 15 років, що перебували в установі з 01.09.2007 по 01.11.2008, з яких 31 хлопчик і 7 дівчаток. Контрольну групу склали школярі у віці від 13 до 15 років, учні 7-9 класів Івківської загальноосвітньої середньої школи Прилуцького району Чернігівської області. З них 31 хлопчик і 7 дівчаток. Вибірка є репрезентативною на квотній основі.

Основні етапи дослідження:

На першому етапі (2003-2004 рр.) проаналізовано філософську, психологічну, педагогічну, юридичну літературу, нормативні документи, що регламентують діяльність спеціальних виховних установ Державної кримінально-виконавчої служби України; визначено мету, об'єкт, предмет і основні завдання дослідження; сформульовано гіпотезу дослідження; проведено відбір методик.

На другому етапі (2005-2006 рр.) розроблено концепцію дослідження; виявлено критерії дослідження, складено план експерименту; проведено пілотажне дослідження; продовжено вивчення наукової літератури.

На третьому етапі (2007-2008 рр.) проведено констатувальний етап дослідження, здійснено математико-статистичний аналіз експериментальних даних, узагальнено теоретичні й емпіричні результати дослідження.

На четвертому етапі (2009-2010 рр.) проведено формувальний експеримент дослідження, зроблено систематизацію, інтерпретацію та узагальнення результатів дослідження, сформульовано висновки, здійснено оформлення матеріалів дослідження у вигляді рукопису дисертаційної роботи, підготовлено автореферат дисертації.

Надійність і вірогідність результатів дослідження забезпечено методологічним обґрунтуванням вихідних положень, відповідністю методів дослідження його меті і завданням, поєднанням якісного і кількісного аналізу експериментальних даних.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що автором вперше:

розроблено концепцію виникнення і розвитку агресивності підлітків як системи провідних переживань, пов'язаних зі стратегією особистісного становлення;

обґрунтовано системний підхід до інтерпретації підліткової агресії як способу досягнення значущої мети, психологічної розрядки та задоволення потреби у самореалізації та самоствердженні;

проаналізовано особливості прогнозування агресивності, що включає в себе такі основні напрями: генетичне дослідження агресивної поведінки; систему психодіагностичних процедур, спрямованих на виявлення причин ранніх агресивних переживань дитинства; встановлення зв'язку агресивності з провідними елементами структури особистості (внутрішнім світом, мотивацією, вольовими процесами);

виділено в результаті проведеного дослідження перелік особистісних властивостей, притаманних агресивним підліткам, зокрема: залежність від контролю і впливу з боку оточуючих, потреба в прихильності і прагнення до співпраці, а з іншого боку, ворожість, підозрілість, демонстративність тощо;

встановлено своєрідність взаємозв'язку агресивної поведінки з особистісними та індивідуальними властивостями делінквентних підлітків: цей вид поведінки детермінований не стійкими особистісними властивостями, зі схильністю до жорстокості і насильства, а захисно-демонстративним характером агресивних дій, і обумовлений механізмами наслідування та порушенням процесів саморегуляції;

розроблено, апробовано й впроваджено у навчально-виховний процес тренінгову програму психокорекції агресивності підлітків, що передбачає зниження рівня особистої тривожності, навчання соціально прийнятним способам вираження гніву та технікам контролю над негативними емоційними станами, розвиток навичок саморегуляції, формування конструктивних поведінкових реакцій у проблемних ситуаціях, розвиток емпатії й адекватний рівень самооцінки підлітків тощо;

набули подальшого розвитку положення про негативний вплив соціального середовища на особистісний розвиток підлітків, зокрема формування та прояв їх агресивності.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що розроблена автором концепція ґенези агресивності відображається в таких суттєвих аспектах онтогенезу особистості:

саморозвиток особистості як цілісності являє собою самореалізацію провідних загальних тенденцій людського існування, які є стабільними і відрізняються лише у варіантах індивідуальних проявів, дійсним чинником даних тенденцій є нужда, як вихідна інформаційно-енергетична рушійна сила формоутворюючих процесів людської психіки;

суб'єкт - суб'єктна взаємодія в аспекті особистісного становлення є формою і, водночас, психологічним засобом структурування психічних переживань індивіда. Зокрема, тенденції саморозвитку, самореалізації притаманні особистісній природі взагалі, в конкретиці життєвих проявів добудовуються або перетворюються системою активного педагогічного спілкування, сімейної взаємодії, значущого оточення;

діалектичне співвідношення загального та індивідуального в особистості стосовно агресивності репрезентується в індивідуально своєрідних варіантах відповідних переживань і поведінкових проявів (переживання провини, спонтанна агресивність тощо);

прогнозування розвитку провідних особистісних тенденцій має ймовірнісну природу, і ця ймовірність збільшується за умови врахування специфіки соціальної ситуації розвитку.

Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що розкриті в роботі психологічні закономірності розвитку агресивності підлітків можуть виступати провідними стосовно:

створення діагностичного інструментарію вивчення явища агресивності як у науковому, так і в практично-психологічному просторі;

використання генетико-моделюючого підходу в якості ключового підходу в проблемі виховання дітей і підлітків щодо вивчення агресивності;

організації психокорекційних процедур у закладах освіти, відбування покарань, медицини та в сімейному консультуванні;

раннього прогнозу агресивних індивідуальних варіантів розвитку особистості.

На основі результатів дослідження було розроблено систему практичних заходів, спрямованих на корекцію агресивності, написано методичні рекомендації і посібники, що нададуть допомогу педагогічним, медичним працівникам, юристам та психологам.

Результати дослідження впроваджено у діяльність Державного науково-дослідного інституту МВС України (акт про впровадження № 16 від 20 травня 2010 р.), у науково-методичний процес Національної академії внутрішніх справ (акт про впровадження від 10 червня 2010 р.), у науково-аналітичну діяльність Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю при Раді національної безпеки і оборони України (акт про впровадження № 346 від 24 листопада 2010 р.), у практичну діяльність органів і підрозділів УМВС у Тернопільській області (акт про впровадження від 6 жовтня 2010 р.), у навчальний процес Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» (акт про впровадження від 10 лютого 2011 р.), у діяльність Львівської обласної та районних державних адміністрацій (акт про впровадження № 5/24-956/0/2-11-10 від 15 лютого 2011 р.), у діяльність Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації (акт про впровадження № 1424/01 від 15 лютого 2011 р.).

Особистий внесок автора. Розроблені автором наукові положення та одержані емпіричні дані є самостійним внеском у дослідження проблеми пошуку чинників та розробку прогнозів розвитку агресивності підлітків у психологічній науці та практиці. Розробки та ідеї співавторів опублікованих спільно праць у дисертації не використовуються.

Кандидатську дисертацію на тему «Психологічні засади попередження віктимної поведінки неповнолітніх» було захищено у 2002 році. Положення та висновки кандидатської дисертації в докторській дисертації не використовувалися.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні та практичні положення дисертаційного дослідження доповідалися на науково-практичних конференціях, зокрема: Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми юридичної психології» (Київ, 18-20 травня 2003 р.), Науково-практичній конференції «Проблеми захисту прав людини і громадянина в умовах розбудови громадянського суспільства в Україні» (Київ, 22-23 квітня 2005 р.), ІІ Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Філософські, методологічні та психологічні проблеми права» (Київ, 31 січня 2009 р.), Науково-практичній конференції «Актуальні проблеми сучасної юридичної науки та правоохоронної діяльності» (Київ, 10-11 квітня 2009 р.), Міжвузівській науково-практичній конференції «Актуальні питання психологічного забезпечення навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах» (Київ, 21 травня 2010 р.), Науково-практичній конференції «Проблеми розбудови держави та громадянського суспільства в Україні» (Київ, 16-17 квітня 2010 р.), ІІ Всеукраїнському психологічному конгресі, присвяченому 110-й річниці від дня народження Г.С. Костюка (Київ, 19-20 квітня 2010 року), Міжнародній науково-практичній конференції «Соціально-психологічні проблеми реформування вищої освіти в контексті європейського досвіду» (Луцьк, 21-22 травня 2010 р.), Всеукраїнському науково-практичному семінарі «Обдарована особистість: пошук, розвиток, допомога» (Київ, 25-26 жовтня 2010 р.), на розширених засіданнях лабораторії психології навчання Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України (2003-2010 рр.) та на розширених засіданнях кафедри юридичної психології Національної академії внутрішніх справ (2003-2010 рр.).

Структура дисертації зумовлена логікою дослідження і складається зі вступу, 7 розділів, висновків, списку використаних джерел (423 найменування, з них 39 іноземними мовами). Загальний обсяг дисертації становить 395 сторінок, з них 360 сторінок основного тексту. Робота містить 17 таблиць (на 15 сторінках) та 11 рисунків (на 9 сторінках), 6 додатків (на 6 сторінках).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладено у 37 наукових публікаціях загальним обсягом 59,8 друк. аркушів. Із них: 2 одноосібні монографії, 8 посібників та методичних рекомендацій (3 колективні, 5 одноосібних), 20 статей у наукових фахових виданнях, 8 статей в інших наукових виданнях та матеріалах конференцій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Вступ містить обґрунтування актуальності проблеми дослідження та обраного напряму дисертаційної роботи, розкриває її об'єкт і предмет, основну мету, гіпотезу та завдання, методологічні та методичні підходи. Викладено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи. Наведено відомості про особистий внесок автора, апробацію результатів дослідження та публікації за темою дисертації.

У першому розділі «Теоретичні та емпіричні підходи до вивчення агресивності» викладено теоретико-методологічні засади дослідження, проаналізовано основні підходи до проблеми прояву і детермінації агресії та агресивності.

Різноманіття представлених в психологічній літературі підходів до вивчення агресії дозволяє розглянути дане явище з різних позицій і визначити характер і структуру агресивної поведінки людини. А. Адлер (1908) агресивну поведінку розглядає з позиції доступності спостереження за актами агресії, Л. Берковіц (2000) - з позиції цільової установки. У. Мак-Даугалл (McDougall, 1932) звертає увагу на рівневу організацію агресії, Н.Міллер (Miller, 1948) описує спрямованість агресивних дій по відношенню до інших. Е. Фромм (1973) вказує на функції агресії, А. Басс (Buss,1971) дає повний опис агресивної поведінки з позицій форм її зовнішнього прояву. Тобто кожен дослідник розкрив одну з істотних сторін даного явища, які, на наш погляд, не можна не враховувати при комплексному вивченні агресивної поведінки.

Систематизація теоретичних напрямів дозволяє описати структуру агресивної поведінки з позиції узагальнення концептуальних положень і розглянути кожне з них як один з структурних елементів агресивної поведінки. Під структурою ми розуміємо будову і внутрішню форму організації системи, яка виступає як єдність стійких взаємозв'язків між її елементами, а також законів даних взаємозв'язків. Структурними елементами є зовнішня і внутрішня складові агресії. До зовнішньої складової належать форми прояву агресії, спрямованість агресивних дій, частоту і рівень їх інтенсивності. Внутрішня складова агресії є сукупністю особистісних й індивідуально-психологічних чинників (темпераментальних, характерологічних, статусно-рольових тощо), що викликають, провокують, підсилюють і підтримують агресивну поведінку.

Аналіз теоретичних та емпіричних досліджень дозволив виділити низку підходів до вирішення проблеми детермінації агресії. Класичними є - теорія інстинкту (3. Фрейд, 1931; К. Лоренц, 1963), теорія «фрустрація-агресія» (J. Dollard, 1939; L. Beikowitz, 1969; D. Zillmann, 1978), когнітивна теорія агресії (L. Berkowitz, 1990; D. Zillmann, 1988), теорія соціального научіння (A. Bandura, 1983; A. Buss, 1971), мотиваційна теорія (S. Feshbach, 1964; D. Olweus, 1972).

У сучасних теоретичних підходах щодо вивчення природи агресії основний акцент робиться на особистісних особливостях людини, які тією чи іншою мірою виступають детермінантами агресивної поведінки. Це, на наш погляд, збагачує знання і відкриває нові можливості у вивченні даного явища, оскільки до уваги беруться як стани, в яких перебуває людина, так і певні індивідуально-психологічні властивості особистості - полезалежність, ригідність, імпульсивність тощо (R. Baumeister, A. Stillwell, 1991; G. Capiaia, 1983; J. Rollei, 1966, H. Dengennk, 1975, J.Tangney, P. Wagner, Z. Fletchei & R. Giamzow, 1992; A. Piatkams, G. Breckler&A. Gumwald, 1989; N. Struch & S. Schwaitz, 1989; R. Pisano, 1971). При цьому під детермінацією розуміють сукупність зовнішніх та внутрішніх чинників, що викликають, підсилюють і підтримують агресивну поведінку.

Отже у психології проблема детермінації агресії і контролю над даною формою поведінки розглядається з двох позицій. З одного боку, агресія визначається зовнішніми чинниками, а з іншого, вона формується у процесі соціалізації та обумовлена внутрішніми властивостями особистості. Це узгоджується з положенням вітчизняної психології про співвідношення внутрішніх і зовнішніх чинників у детермінації поведінки (Б.Ф. Ломов, 1984, С.Л. Рубінштейн, 1946). До зовнішніх чинників, які обумовлюють агресивні форми поведінки, відносять середовищні й ситуативні, до внутрішніх - комплекс взаємопов'язаних, взаємообумовлених особистісних й індивідуально-психологічних особливостей, який включає в себе когнітивний, емоційний і поведінковий аспекти, що в сукупності є компонентами агресивної поведінки і системи механізмів її стримування.

При дослідженні складного і далеко не до кінця розкритого сучасною наукою питання нейрофізіологічних і психофізіологічних механізмів агресивних поведінкових реакцій слід враховувати низку факторів, зокрема: роль спадковості, характеристики нервової системи, провідність нервових шляхів тощо.

Дані психогенетичних досліджень свідчать про особливий внесок генетичних особливостей у міжіндивідуальні відмінності в агресивності. Зокрема мета-аналіз досліджень випадків прояву агресивності у поведінці та діяльності показав, що генетичні ефекти можуть пояснювати до 50 % відмінностей між людьми за даною психологічною властивістю. Багато дослідників вважає, що зв'язок між спадковими біологічними особливостями індивіда і схильністю до агресивної поведінки опосередковується констеляцією низки самостійних чинників, що мають власні генетичні передумови, та біологічних механізмів формування рис темпераменту.

При цьому теорія одного «гена агресії» уявляється нереалістичною. Як доводять проведені дослідження, на «схильність» до агресії може впливати значна кількість генів і складна взаємодія між ними. Цей вплив, мабуть, опосередкований насамперед особливостями емоційної реактивності і здатністю контролювати свої імпульси. На різних етапах розвитку і в різних групах осіб до складної ієрархічної системи індивідуально-психологічних і ситуативних чинників, що визначають ймовірність агресивних дій, включені, очевидно, різні біологічні (зокрема генетичні) і психологічні процеси.

За допомогою методу близнюків і методу прийомних дітей було встановлено, що на схильність до агресивних антисоціальних вчинків впливають як генетичні особливості, так і генотип - середовищні взаємодії (останні відображають різну реакцію генотипів на змінювані умови середовища). Чинники середовища пояснюють не менше половини міжіндивідуальних відмінностей у агресивності як онтогенетично стійкій характеристиці. Антисоціальна ж поведінка без агресії і жорстокості виявилася пов'язаною з чинниками середовища, зокрема, з проблемами в сім'ях прийомних батьків.

Що стосується окремих агресивних дій, то як підкреслює більшість дослідників, соціальний контекст відіграє визначальну роль у їх виникненні не тільки у здорових осіб, але і при патологічних станах.

Враховуючи, те що генетичні відмінності вносять вагомий внесок у формування схильності до агресивної поведінки, з часом, коли індивідуальна генетична діагностика стане доступною, генетичні дані можна буде використовувати для оцінки впливу індивідуальної реактивності на різні чинники середовища, що провокують агресію, а значить - для прогнозу й профілактики агресії.

Другий розділ «Психологічний аналіз агресивності у підлітковому та юнацькому віці» присвячено вивченню мотиваційних особливостей агресивних проявів поведінки неповнолітніх, аналізу емоційного аспекту агресивності та дослідженню оцінних суджень суб'єкта як «одиниці аналізу» виявленої ними агресії.

В результаті теоретичного та емпіричного аналізу було встановлено, що агресивні тенденції найрізкіше виявляються у підлітковому віці, коли здійснюється перехід від дитинства до дорослості, як до нового етапу розвитку особистості. Саме у цьому віці часто виникають поведінкові проблеми, що вимагають не поверхневого опису, а поглибленого розуміння причин даної поведінки і можливостей її корекції. Статеве дозрівання посилює прояви агресії: у підлітків посилюється негативізм, демонстративна поведінка стосовно дорослих, частішають випадки проявів жорстокості. У літературі (К. Лагерспетц, А. Канкейнен) наголошується також на існуванні статево - вікових відмінностей у способі вираження агресії. Зокрема виявлено, що дівчата у підлітковому віці використовують непрямі способи агресивної поведінки (негативізм та вербальна агресія), а хлопці - прямі (фізична агресія).

Несприятливі фактори, що взаємодіють між собою та беруть участь у формуванні механізму агресивних дій підлітків можна поділити на дві умовні групи: зовнішні та внутрішні. З числа зовнішніх деструктивних факторів з тією чи іншою точністю складається певний перелік. У першу чергу до нього можна віднести: так звані особливі обставини, тобто неправомірні дії партнера по конфліктній взаємодії, особливо у складних зовнішніх умовах, що задають емоційну напруженість та пред'являють підвищені вимоги до психофізіологічних й особистісних ресурсів індивіда. Також до числа зовнішніх чинників належать деструктивні соціальні й психологічні причини, спільною ознакою яких є наявність певного неблагополуччя у соціальному житті суб'єкта агресії тощо. Наприклад, як це часто буває у підлітків і юнаків: педагогічна занедбаність, мікросоціальна занедбаність, бездоглядність, позбавлення емоційного тепла й уваги, труднощі у контактах із однолітками та дорослими, наявність соматичних та психоневрологічних захворювань тощо. Внутрішньо агресивна поведінка (в усвідомленій чи неусвідомленій формі, об'єктивно або явно помилково) пов'язана зі змістом самозахисту, самоствердження особистості.

У підлітковому віці порушення правової норми часто набуває значення випробування. Воно знаменує ситуацію небезпеки, надзвичайно привабливу для підлітка, подолання якої є свідченням власної сили, сили свого «Я». Тоді делінквентність може бути тісно пов'язана з агресивними проявами.

Визначення агресивності як емоційної риси, що відрізняє неповнолітніх правопорушників від їхніх законослухняних однолітків, дозволяє звернути увагу на емоційний аспект агресивної поведінки вже на рівні індивідуальних особливостей суб'єкта, оскільки в цьому випадку агресивність розуміється як емоційна риса, є властивістю, яка структурує емоційно-поведінкову сферу індивіда.

Результати кроскультурних досліджень, що підтвердили положення про індивідуальну схильність у вигляді генетично заданих, тобто первинних, базальних, емоцій, можуть бути основою судження про потенційну можливість людини виявляти агресію. Цим пояснюється той факт, що низка дослідників визначають агресивність як специфічний механізм регуляції, який формується на основі первинних емоційних реакцій і за певних умов може досягти ступеня ворожості і потреби в деструкції.

Таким чином, складні індивідуальні психічні схильності під впливом не менш складних умов життєдіяльності й у взаємодії з ними можуть обумовити формування вибіркових стійких агресивних реакцій на оточення, які поступово піднімаються до рівня свідомих відносин.

Узагальнення результатів численних досліджень дало нам можливість розробити концепцію виникнення і розвитку агресивності підлітків як системи провідних переживань, пов'язаних зі стратегією особистісного становлення. Перетворення комплексу генетично заданих первинних емоцій, сполучених із агресією, на агресивну поведінку свідомого суб'єкта має глибоке коріння в індивідуальній та суспільній історії розвитку особистості, що дозволяє віднести агресивність за її соціально-психологічним походженням до розряду новоутворень. Це дає можливість, на наш погляд, визначити агресивність як вторинне, соціальне новоутворення індивіда, природну основу якого складають генетично первинні емоції, включені в процес соціалізації суб'єкта й особистості, що беруть участь у формуванні динамічних характеристик.

Наслідки емоційних подій у житті людини дуже різноманітні і важкопередбачувані. На думку деяких дослідників (Є. В. Змановська, Г.В. Бурменська, Л.Ф. Обухова, А.І. Подольский) відповіді на питання про вчинки індивіда потрібно шукати в емоційних настановленнях особистості. Це допомагає зрозуміти, чому людина, володіючи певними знаннями, усе-таки не використовувала їх при постановці і вирішенні певної задачі, чому вона обрала не той метод досягнення поставленої мети, на який вказує логіка, чому нею обрана, як зміст життя, настільки дивна задача, чому вона нею настільки погано осмислена.

Сучасна розробка теоретичних проблем емоцій, зокрема положення про те, що у закріпленні чи гальмуванні дій, що виправдали чи не виправдали себе, полягає головне призначення емоцій (Ю.Б. Можгінський), пояснює, наприклад, влучно підмічений О.Ф. Лазурським факт, що боротьба мотивів зводиться «зрештою до взаємодії переживань, пов'язаних із тими чи іншими цілями». Тому особливостями емоційного ставлення великою мірою визначається не тільки людяність, шляхетність і велич, але також якості з протилежним знаком - підлість, егоїзм, мстивість, жорстокість. Наприклад, сполучення таких фундаментальних емоцій як гнів, відраза і презирство, що належать до «ворожої тріади» (К. Ізард), може стимулювати деструктивну поведінку, а у випадках превалювання презирства, може допомогти у мотивації холоднокровного убивства.

Аналізуючи агресивну поведінку в емоційному аспекті, варто підкреслити, що емоція, предметом якої є інша людина, відіграє особливу роль у поведінці, спрямованій проти іншої особистості. Наприклад, в інструментальній агресії, де агресивна поведінка є не метою, а засобом задоволення певної потреби, особливості емоційного ставлення до іншої людини можуть показувати, що особа на шляху до досягнення власної мети не враховує інтереси оточення. Інструментальна агресія є, частіше, результатом навчання і виховання, тоді як поведінку, що спрямована на заподіяння шкоди іншій людині у зв'язку з ускладненими міжособистісними взаєминами, можна віднести до «емоційної» агресії. Це буває, наприклад, в агресивній поведінці дітей і підлітків, коли виявлена агресія є еквівалентом захисних реакцій, у яких домінує афективний компонент.

Про «емоційну» агресію чи емоційну мету агресії з'являється можливість говорити також у випадках делінквентної поведінки неповнолітніх, включаючи окремі серйозні злочини проти особистості, оскільки цілеспрямоване заподіяння шкоди іншій людині тут також пов'язано з актуалізацією суб'єктивного смислу самозахисту і самоствердження своєї особистості, що обумовлює значну виразність афективного компоненту.

В окремих випадках, агресія, як емоційна мета заподіяти шкоду іншому, і агресія як засіб досягнення певної іншої мети, що також пов'язано з нанесенням шкоди іншій людині (непрямим чи прямим шляхом), можуть взаємно переплітатися.

Ця особливість дозволяє розглядати агресивну поведінку в складній динаміці різноспрямованих емоційних ставлень. Емоційний компонент особистісного ставлення не лише суб'єктивно уявляється дуже важливим, але й об'єктивно може визначати актуальний стан суб'єкта, що впливає на його поведінку, оскільки є умовою виникнення позитивних та негативних емоцій.

Емоційна модальність особистісного ставлення у загальному вигляді може бути представлена оціночними судженнями за типами «добре», «погано», «все одно». Такі судження, як відображення оціночної диспозиції особистості перед початком будь-якої діяльності або перед здійсненням будь-якого поведінкового акту, в тому числі агресивного, певним чином будуть пов'язані особистісним змістом ситуації і мотивами поведінки суб'єкта, тобто віддзеркалюватимуть психологічні підстави його дій. Оцінний момент особистісного ставлення характеризує суб'єктивне (емоційне) відображення ситуації і допомагає зрозуміти логіку поведінки індивіда, враховуючи соціально-психологічний контекст його індивідуального розвитку, оскільки ставлення, сформоване минулим досвідом, орієнтується на теперішнє.

Виходячи з вищенаведеного, а також відповідно до принципу психологічного аналізу «за одиницями», який задається теорією діяльності, і полягає у тому, що продукт такого аналізу несе у собі всі основні властивості притаманні цілому, є можливість прийняти оцінні судження суб'єкта в якості такої «одиниці», аналізуючи особливості психологічних підстав проявленої агресії.

Таким чином наявність вірогідної інформації про суб'єктивне ставлення агресора до власних агресивних дій є умовою формування об'єктивного судження про психологічні основи проявленої агресії. Категорія емоційного ставлення може бути прийнята в якості опосередкованої ланки серед безлічі ситуативних особливостей і розмаїття форм поведінки, у тому числі й агресивної, оскільки ставлення має тенденцію регулювати поведінку та діяльність, визначати спрямованість мислення, почуттів та волі людини та виражатися в особистісному змісті дій суб'єкта.

Третій розділ «Методологічні прийоми дослідження агресивних проявів» присвячено розкриттю загальних принципів діагностики агресивної поведінки особистості та її особливостей; аналізу діагностичних можливостей суб'єктивної інформації у дослідженні детермінант проявленої агресії.

Оскільки агресивна поведінка належить до ряду поведінкових тенденцій, які засуджуються і стримуються, це, у свою чергу, зумовлює появу під час дослідження даного психологічного явища соціально бажаних відповідей у різних категорій людей.

Особливо явно захисні тенденції спостерігаються у ситуації експертного оцінювання, коли піддослідні - підлітки всупереч своїй антисоціальній поведінці відповідають «правильно», а особи, які скоїли особливо тяжкі злочини, під час дослідження агресивних тенденцій за допомогою ТАТ, часто продукують нейтральні або підкреслено нейтральні просоціальні відповіді (В.В. Нагаєв, В.Г. Толстов).

Таким чином, специфіка досліджуваного явища - агресивної поведінки - вносить певні труднощі у використання існуючих методів і пред'являє особливі вимоги до розробки нових діагностичних засобів. До однієї з цих вимог можна віднести створення моделей життєвих ситуацій, достатніх для виявлення властивостей особистості. Але ця умова сама по собі є перепоною на шляху підвищення об'єктивності тестів. Проблематичним виявляється її дотримання і у лабораторному експерименті, оскільки крім великої вартості такого дослідження, будь-яке складне і суперечливе психологічне явище, до яких належить і феномен агресії, під час організації експериментального дослідження може бути позбавлене своєї специфіки у результаті штучної ізоляції від життя. Проте не лише складністю самого досліджуваного явища утруднюється моделювання необхідної ситуації, яка актуалізує агресивну поведінку: навіть найбільш високі наукові цілі не можуть виправдати створення експерименту, у якому б відтворювалися фактори, що беруть участь у формуванні механізму агресивної поведінки кримінального характеру.

Тому ми вважаємо, що систематизація даних, отриманих шляхом аналізу випадків реальної агресивної (злочинної) поведінки може скласти достатній об'єм інформації, необхідний для змістовної інтерпретації результатів і науково-обґрунтованих висновків.

Поведінка окремої людини, у тому числі й агресивна, є лише однією з ланок загального соціального життя і може бути зрозуміла лише в цілому, як його частина. Також тільки логічно вона може бути виділена й ізольована зі всієї системи життєдіяльності суб'єкта. Проведений у теоретичній частині дослідження аналіз психологічного змісту ситуацій, пов'язаних із агресивною поведінкою, показав, що вона багато в чому відображає життєвий досвід дитинства і є поведінковим механізмом захисного характеру. Також спостереження свідчать, що криміногенна ситуація не є унікальним епізодом у житті делінквента, а має більш або менш ранні аналоги в його біографії.

Сполучення агресивної поведінки з емоційною сферою людини також указує на необхідність біографічного аналізу фактів проявленої агресії. Особливо це має значення для підліткового віку, емоційні проблеми й труднощі якого потребують конкретного розгляду, оскільки вони мають різні джерела і тому емоційна динаміка, яка мотивує поведінку, перебуває у тісному взаємозв'язку з індивідуальною для кожної людини сукупністю проблем.

Використання ідіографічного методу разом із біографічним доповнює можливості виявлення конкретних суб'єктивних та об'єктивних причин агресивних дій.

Застосування біографічного методу під час аналізу проявленої агресії у зв'язку з дотриманням принципу контекстуальності, розкриває історію агресивної поведінки й історію особистості, яка її проявила, її формування від індивідуально-психологічних особливостей до стійких особистісних якостей, які розкриваються, проявляються або зазнають певних змін у реальних умовах.

Наявність вірогідної інформації про суб'єктивне ставлення делінквента до власних агресивних дій є умовою формування об'єктивного судження про психологічні основи проявленої агресії.

Одним із джерел отримання й уточнення відомостей про ставлення делінквента до проявленої ним агресії є так звана «суб'єктивна інформація», тобто інформація, яка повідомляється самим суб'єктом агресивних дій. Можливість широкого використання інформації такого типу при аналізі психологічних умов актуалізації різних форм поведінкової активності визнається багатьма спеціалістами (Т.П. Смирнова, А.О. Реан, Г. Паренс, Є.К. Лютова, Г.Б. Моніна, П.А. Ковальов, Є.Н. Казакова, С.М. Еніколопов, Н.А. Дубінко, К. Бютнер, Л. Берковіц, М. Алворд, П. Бейкер).

Спосіб отримання суб'єктивної інформації з боку методичного забезпечення достатньо простий і полягає в тому, що респондент у самозвіті про виявлену ним агресію представляє відомості, які дозволяють виявити психологічні основи його агресивної поведінки.

Щоб уникнути впливу соціальної бажаності та стратегії самоподання весь обсяг матеріалу «суб'єктивної інформації» ми отримали в три етапи: шляхом використання вільного (мимовільного), уточнювального та спрямованого самозвітів.

Вільний (мимовільний) звіт - перша, без будь-яких корегувальних впливів, розповідь досліджуваного про проявлену ним агресію. Уточнювальний етап самозвіту характеризується деякою довільністю, оскільки являє собою відповіді досліджуваного на питання експериментатора, які мають непрямий і відволікаючий характер та ставляться не відповідно до послідовності подій, що розгортаються. Спрямований етап суб'єктивного самозвіту повністю довільний, оскільки досліджуваний відповідає на цілеспрямовані питання, які стосуються певних аспектів його дій та конкретних переживань.

У межах уточнювального та спрямованого етапів отримання ретроспективного самозвіту досліджуваного стосовно проявленої ним агресії та пов'язані з нею об'єктивні та суб'єктивні обставини, засобом розрізнення реальних і декларованих мотивів поведінки був метод бесіди, що нерідко використовується в подібних цілях при дослідженні психологічних закономірностей не лише девіантних форм поведінки.

З метою мінімізації спотворення висновків діагностичне дослідження проводилось за наявності підготовчих фаз, які мали певну послідовність. Такими підготовчими фазами були: фаза систематизації матеріалів незалежних характеристик та їх аналіз - вона передує першому етапу ретроспективного самозвіту; фаза експериментально-психологічного дослідження та фаза співставлення результатів, отриманих шляхом аналізу та узагальнення матеріалів незалежних характеристик, даних експериментально-психологічного дослідження і даних мимовільного (вільного) ретроспективного самозвіту. Ці фази передують уточнювальному та спрямованому етапам самозвіту.

Дублювання та повторення одного і того ж змісту (вираженого інколи іншими словами, в різних мовленнєвих формах) є умовою отримання суб'єктивно-достовірної інформації. Матеріали суб'єктивного звіту, отримані за допомогою вищезазначеної техніки, володіють достатньою об'єктивною цінністю. Це дозволяє використовувати їх з метою поглибленого наукового аналізу явищ, що вивчаються.

Інформація ретроспективного звіту була представлена особистими письмовими поясненнями досліджуваних стосовно проявленої ними агресії, словесними поясненнями, зробленими під час проведення судово-слідчих дій та в період експериментально-психологічного дослідження і зафіксованими письмово іншими особами, а також матеріалами незалежних характеристик.

Аналіз матеріалів суб'єктивної інформації був орієнтований на виділення оцінних суджень суб'єкта (точки зору, на основі якої відбувається оцінювання оточення, ситуації, самого себе, своїх дій, свого стану, інших осіб тощо), що стосуються проявленої ним агресії, тобто відображають психологічні основи його агресивної поведінки. Також виокремлювались оцінні судження, що не стосувались ситуації агресії. Було виділено 4 типи основ оцінних суджень (ТООС): 1-й тип - чуттєво-утилітарна основа (ЧУ), або основа задоволення-незадоволення, згідно з якою суб'єкт здійснює оцінювання на основі своїх позитивних чи негативних почуттів; 2-й тип - основа емоційних ставлень (ЕС), суб'єкт здійснює оцінювання на основі емоцій симпатії, антипатії, схильності, байдужості; 3-й тип - основа зовнішньо заданих норм (ЗН), оцінка суб'єкта орієнтована на зразок, ідеал, стандарт; 4-й тип - утилітарно-практична (УП), інструментальна основа, яка виступає як інша оцінка, що приписує позитивну, негативну чи нейтральну цінність предмету оцінювання не самому по собі, а як засобу досягнення інших об'єктів, що оцінюються позитивно чи негативно.

Таким чином, сукупність певних типів основ оцінних суджень досліджуваного (або досліджуваної групи), а також їх співвідношення та можлива провідна роль одного з типів основ оцінних суджень, який, у свою чергу, буде виступати основою його (їх) дій може бути використана для пояснення поведінки конкретного індивіда, або групи осіб у певних обставинах. Тому типи оцінних суджень (ТООС) були використані в якості засобу аналізу вікових особливостей психологічних основ агресивної поведінки в досліджуваних нами групах.

У четвертому розділі «Емпіричне дослідження агресивної поведінки підлітків» описана емпірична частина роботи, яка за формою організації була порівняльним дослідженням, проведеним на основі методу поперечних зрізів. Для досягнення поставленої мети і підтвердження гіпотези використовувалися психодіагностичні методики, адекватні предмету і завданням дослідження: Методика діагностики показників та форм агресії Басса-Дарки (Buss-Durkey Inventory), проективна методика дослідження особистості «Тест руки» (Hand Test) Е. Вагнера; карта спостережень, складена на основі тесту фрустраційних реакцій С. Розенцвейга. Для вивчення психодинамічних особливостей підлітків використовувався «Опитувальник структури темпераменту» (ОСТ) В.М. Русалова.