Ефективні прийоми та методи психологічної допомоги батькам в організації навчальної діяльності дітей молодшого шкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вищий навчальний комунальний заклад

Одеське педагогічне училище

КУРСОВА РОБОТА

на тему: «Ефективні прийоми та методи психологічної допомоги батькам в організації навчальної діяльності дітей молодшого шкільного віку»

Студента Групи Ш-41

Спеціальності «Початкова освіта»

5.01010201

Іля Софії Олександрівни

Керівник:

Шавловська Богдана Євгенівна

Одеса - 2015



Зміст

Вступ

Розділ 1

1.1 Місце і роль сім'ї у вихованні дітей

1.2 Типові помилки сімейного виховання

1.3 Умови успішного виховання в сім'ї

Розділ 2

2.1 Форми взаємодії вчителя початкової школи й родини

2.2 Індивідуальні форми роботи вчителя з батьками

2.3 Групові форми роботи з батьками

2.4 Масові форми роботи з батьками

Висновки



Вступ

Важливою умовою ефективної навчально-виховної роботи є співпраця освітнього закладу і сім'ї, яке передбачає належний рівень педагогічної культури батьків. Саме цьому підпорядковані програми школи молодих батьків та педагогічної культури молодої сім'ї, які спираються на систему перевірених досвідом багатьох поколінь найважливіших сімейних цінностей (здоров'я, любов та взаємоповага членів сім'ї, матеріальне благополуччя і духовність). Ці програми ґрунтуються на особистісно-орієнтовному підході, найбільш коректному та ефективному в роботі з сім'єю, який враховує конкретні життєві та індивідуальні особливості. Відповідно орієнтовані й програми з родинної педагогіки.

Тісний взаємозв'язок освітнього закладу та сім'ї може розвиватися завдяки педагогічній освіті батьків і залученню їх до виховної роботи.

Робота педагогічних колективів з батьками здійснюється в двох напрямах: з колективом батьків і індивідуально. У практиці склалися найбільш раціональні її форми: загальні і внутрішньо-гурткові збори батьків, колективні і індивідуальні консультації, бесіди, лекції, конференції, відвідування сімей учнів, оформлення різних за формою і змістом текстових матеріалів, фотомонтажі, виставки робіт учнів. Батьки залучаються до участі в організації навчально-виховного процесу: керівництво гуртками, виступи перед батьками і дітьми, господарська допомога та інше.

В психолого-педагогічній науці є чимало досліджень, присвячених методам і формам роботи педагога з батьками у навчально-виховному процесі молодших школярів (Я. А. Коменський, К. Д. Ушинський, А. С. Макаренко, В. О. Сухомлинський, Г. І. Щукіна, О. Я. Савченко, Я. Корчак, Б. Спок, Ю. Азаров, М. Монтесорі та багато ін.).

А як важливо виховати у дітей цікавість і любов до рідної природи, яку К. Д. Ушинський називав одним з великих учителів і наставників: "Називайте мене варваром у педагогіці, але я виніс із вражень мого життя глибоке переконання, що красивий ландшафт має такий величезний виховний вплив на розвиток молодої душі, з яким важко змагатися впливу педагога", а далі зазначав: "День, проведений дитиною серед лісу та полів... вартий багатьох тижнів, проведених на шкільній лаві".

Особливо актуальною і значимою ця проблема є сьогодні, коли перед педагогами стоять важливі завдання підготовки підростаючого покоління до життя, творчого пошуку у майбутній діяльності. І таку підготовку необхідно розпочинати з раннього віку дитини, з перших днів перебування її у навчальному закладі. Цьому може прислужитися використання у навчально-виховній діяльності роботи з батьками учнів.

Важливим моментом у розробці стратегій щодо виховання дітей як батьками, так і педагогом має бути знання ними особистісних якостей дитини:

? фізичне і психічне здоров'я;

? стійкість нервової системи;

? реакція на ті чи інші види подразнень;

? готовність до співпраці і взаємодії;

? інтереси і можливості.

Мета курсової роботи: теоретично обґрунтувати необхідність співпраці освітнього закладу і сім'ї; дослідження типових помилок сімейного виховання, визначення шляхів підвищення виховних можливостей сім'ї та психологічної допомоги батькам в організації навчальної діяльності дітей молодшого шкільного віку.

Завдання:

Об'єкт дослідження:

Предмет дослідження:

Методи

сім'я психологічний допомога виховання



Розділ 1

1.1 Місце і роль сім'ї у вихованні дітей

З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, до­помогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки і діяльності.

Оскільки мета виховання підростаючого покоління -- формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.

Ефективність виховання дітей у сім'ї залежить від створення в ній належних умов. Головна умова сімейного виховання -- міцний фундамент сім'ї, що базується на її непорушному авторитеті, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов'язку їх виховання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя.

Важливим у сімейному вихованні є те, наскільки родина живе інтересами всього народу, інтересами держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам. Виховний вплив сім'ї зростає, якщо батьки цікавляться не лише навчанням, а й позанавчальною діяльністю своїх дітей

Дієвим чинником сімейного виховання є спільна трудова діяльність батьків і дітей. Дітей слід залучати до сімейної праці, вони повинні мати конкретні трудові обов'язки, адекватні їх віковим можливостям. Така співпраця дітей з батьками має сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання.

Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфері духовно-морального виховання. Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті.

Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Проте виконати свої виховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей.

Справжнім авторитетом користуються батьки, які сумлінно ставляться до праці, до сімейних обов'язків, активні в громадському житті.

Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак це не означає, що батьки повинні пере­кладати на них свої батьківські обов'язки. Дитині потрібні ті й ті. Сімейне виховання повноцінне лише за розумного поєднання виховного впливу першовихователів -- батьків та багатих на життєвий досвід помічників і порадни­ків -- дідусів і бабусь.

Саме дідусі й бабусі допомагають вирішити й таку мо­ральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважного ставлення до людей похилого віку. Людяність виховується тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зневажливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі сподіватися від них іншої поведінки в майбутньому.

Виховання дітей в сім'ї не завжди успішне. Негативний вплив на нього мають об'єктивні (неповна сім'я, по­гані житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб'єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Найвагомішою серед об'єктивних причин є неповна сім'я. У неповній сім'ї процес виховання ускладнюється, оскільки діти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, перебувають на вулиці, нерідко контактують з аморальними людьми.

Негативно позначаються на вихованні дітей і погані житлові умови сім'ї. Як свідчать дані спеціального обстеження, в Україні більше половини молодих сімей не мають окремого житла навіть через 10 років подружнього життя, майже половина сімей проживає з батьками в не­задовільних для виховання дітей житлових умовах. У таких сім'ях батьки часто не можуть забезпечити дитину постійним робочим місцем, тому їй важко зосередитися над завданням, з'являється роздратованість, незадоволення, а згодом і небажання виконувати його.

Значна частина сучасних сімей припускається помилок у вихованні дітей. Родини, які продукують так званих педагогічно занедбаних дітей, з погляду педагогіки можна поділити на такі три групи: педагогічно неспроможні, педагогічно пасивні та антипедагогічні.

Перша група -- сім'ї, в яких батьки намагаються виявити певну активність у вихованні дітей, проте роблять це невміло. їх виховний вплив непослідовний, педагогічно необгрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, якого набули, коли свого часу їх виховували батьки (авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потурання примхам).

Друга група -- сім'ї, які не виявляють особливої активності у вихованні дітей, тобто педагогічно пасивні. Вони з об'єктивних (хвороба, зайнятість, часта відсутність) або суб'єктивних (відсутність єдиної точки зору на виховання, розлад між батьками, часті конфлікти та ін.) при­чин не можуть належним чином виховувати дітей. У таких сім'ях стосунки між батьками напружені, конфліктні. За сімейними негараздами вони не знаходять часу для виховання дітей, втрачають контроль за ними.

Третя група -- сім'ї, що характеризуються антипедагогічними, аморальними умовами виховання дітей. У таких сім'ях панує дух неповаги до правил моралі та вимог законів. Батьки своєю поведінкою (пияцтво, злодійство, розпуста тощо) створюють у сім'ї антипедагогічну обста­новку, намагаються виправдати відхилення від норм поведінки у своїх дітей, протиставляють вимогам школи свої сімейні вимоги.

У сучасних умовах склався ще один тип сімей, що по­требують особливої уваги з боку школи, -- сім'ї, в яких батьки займаються бізнесом. Вони забезпечують дитину всім, про що тільки вона може мріяти. Однак на виховання їм бракує часу, тому вони передоручають цю справу гувернанткам. У школу й зі школи дітей возять на іномарках. Батьки не дозволяють їм гратися у дворі з однолітками, підбирають для них друзів лише зі свого кола. Ви­трачання грошей дітьми ніхто не контролює. Для них у сім'ї не існує слова «не можна», тому вони ігнорують і шкільну дисципліну. Батьки ж трактують її як посягання на свободу їх дитини.

Отже, педагогічне середовище розвитку дитини створюється в процесі сімейного виховання, залежить від типу сім'ї. Розуміння цього педагогами сприяє поглибленню зв'язків з нею, пошуку можливостей щодо корекції сімейного виховання, підвищення педагогічної культури батьків, захисту дитини від несприятливого впливу неблагонадійної сім'ї.

1.2 Типові помилки сімейного виховання

«Виховання дітей -- найважливіша галузь нашого життя. Наші діти -- це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони творитимуть історію. Наші діти -- це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, хорошими батьками і матерями. Але й це не все: наші діти -- це наша старість. Правильне виховання -- це наша щаслива старість, погане виховання -- це наше майбутнє горе, це наші сльози, це наша провина перед іншими людьми, перед усією країною», -- писав А.С.Макаренко в «Книзі для батьків».

Причиною неправильного сімейного виховання є помилки, яких припускаються батьки. Типові помилки сімейного виховання:

1. Низька згуртованість і значна розбіжність членів сім'ї у питаннях виховання. Внаслідок різних виховних підходів членів сім'ї виховання дитини стає суперечливим, непослідовним, неадекватним.

2. Незнання батьками психологічних особливостей своєї дитини. Гіперпротекція (гіперопіка) -- надмірне опікування дитиною, придушення її самостійності та ініціативи, прийняття за неї рішень Внаслідок надмірної опіки дитина не привчається до самостійності, в неї не формується почуття відповідальності.

3. Гіпопротекція (гіпоопіка) -- дорослі члени сім'ї недостатньою мірою опікуються дитиною та контролюють її.

4. Емоційне відчуження -- психологічна депривація дитини.

5. Виховання в культі хвороби -- це ситуація, за якої навіть незначна хвороба дитини дає їй особливі права, ставить її в центр уваги сім'ї. За такої виховної позиції у дитини культивується егоцентризм.

6. Виховний контроль через викликання почуття провини. Дитині, яка постійно не слухається, говорять, що вона «не виправдала надії», «доводить батьків до серцевих нападів», тобто самостійність дитини сковується постійним побоюванням стати винною в неблагополуччі батьків.

7. Авторитет батьків, побудований на хибному підґрунті. А.С.Макаренко виділяв кілька видів хибного авторитету: авторитет придушення, віддалі, чванства, педантизму, любові, доброти, підкупу, резонерства.Батьки, які прагнуть піднесення педагогічної культури, мають постійно аналізувати свої дії, критично ставитись до проявів фальшивого авторитету і витісняти їх з власної поведінки.

1.3 Умови успішного виховання в сім'ї

Родинні функції реалізуються повністю, якщо дотримуються певні умови виховання в сім'ї. Серед них можна виділити такі:

1.Мікроклімат здорових стосунків між усіма членами родини.

Це, насамперед, правильна організація сімейного життя, яка складається з культури побуту, діяльності, спілкування. Це повага, доброзичливість у відносинах, що стосується всіх членів родини. А найперше -- це любов. В.Сухомлинський писав: «Людину ми створюємо любов'ю -- любов'ю батька до матері й матері до батька, любов'ю батька і матері до людей, глибокою вірою в красу та гідність людини. Прекрасні діти виростають у тих сім'ях, де батько й мати по-справжньому люблять одне одного і в той же час люблять та поважають людей». Отож, якщо дитина з ранніх років є свідком справжньої людської любові й поваги, то цей кращий зразок моральності вона бере за основу свого майбутнього сімейного життя.

2. Приклад батьків.

Вирішальну роль у сімейному вихованні має власна поведінка дорослих. А.Макаренко з цього приводу зазначав: «Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте чи повчаєте її, чи караєте її. Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає вдома. Як ви одягаєтесь, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте чи сумуєте, читаєте газету -- все це має для дитини велике значення». Тому вимогливість і контроль за кожним своїм кроком мають бути у дорослих на першому плані, бо неможливо сформувати повноцінну особистість, не даючи їй позитивного прикладу для наслідування. Адже тільки особистість може впливати на особистість, тільки характером можна формувати характер.

3.Авторитет батьків.

Родинне виховання -- справа дуже серйозна. Тому батьки, які хочуть по-справжньому виховати своїх дітей, повинні мати в їхніх очах авторитет. Авторитет має бути істинним, щирим, базуватись на правильній організації сімейного життя, де не може бути дрібниць, бо все є важливим. До речі, А.Макаренко у «Лекціях про виховання дітей» застеріг від цілого ряду фальшивих авторитетів, які, на жаль, інколи мають місце і в наш час (придушення, чванство, педантизм, підкуп тощо). Батьківський авторитет має ґрунтуватись на загальній ерудиції й обізнаності, відповідальності у всьому, зацікавленості справами дітей тощо.

4. Достатній рівень педагогічної культури батьків.

Це перш за все педагогічні знання, які допоможуть глибше пізнавати дитину, розуміти її потреби, усвідомлювати шляхи впливу на неї, реально оцінювати ту чи іншу ситуацію, розв'язувати проблеми виховання не інтуїтивно, нерідко в стані роздратування, а на раціональній основі, що сприятиме оволодінню педагогічним тактом у взаєминах з дітьми. Однак, як свідчить опитування, сучасні батьки гостро відчувають брак педагогічних знань, потребують соціальних консультацій та керівництва з боку педагогів і психологів.

5. Усвідомлення батьками відповідальності перед суспільством за виховання дітей.

Кожен батько й мати на першому плані повинні ставити перед собою чітку мету виховання власних дітей, знати, як вони хочуть виховати свою дитину, бо жодну справу не зробиш добре, коли не знаєш, чого хочеш досягти. При цьому слід пам'ятати, що дитина -- це не лише батьківська втіха, а майбутній громадянин. І якщо виховати погану людину, горе від цього буде не лише батькам, а й багатьом людям, усій країні. Правильною є думка А.Макаренка, що «виховання дітей -- найважливіша галузь нашого життя. Правильне виховання -- це наша щаслива старість, погане виховання -- це наше майбутнє горе, це -- наші сльози, це -- наша провина перед іншими людьми, перед усією країною» . Отже, батьки повинні усвідомлювати, що вони виконують важливу соціальну роль -- виховують майбутніх громадян і кожна повноцінна родина є фундаментом здорового суспільства.



Розділ 2

2.1 Форми взаємодії вчителя початкової школи й родини

З першого ж дня роботи з колективами дітей і батьків вчитель початкової школи повинен прагнути до розуміння значення тих вимог, які школа ставить перед сім'єю. Взаємодія родини й вихователя буде ефективною тоді, коли педагог дозволить батькам виявити ініціативу й підтримає їхні пропозиції. Спілкування з батьківським колективом треба здійснювати в дусі чемності та коректності, із самого початку обговорюючи ті правила спілкування, на яких базуватиметься робота з батьками. Досвідчені педагоги пропонують такі приблизні правила ефективної взаємодії, якими вчитель-класовод може керуватися в роботі з родинами учнів:

1.Батькам потрібна підтримка, допомога й добра порада. Якщо ви маєте їх, створіть необхідні умови для спілкування.

2. Не розмовляйте з батьками поспіхом: якщо ви не маєте часу, домовтеся про зустріч іншим разом.

3. Розмовляйте з батьками спокійно: зверхність та повчання викликають роздратування і негативну реакцію з їхнього боку.

4. Вчіться вислуховувати батьків з болісних питань.

5. Не поспішайте з висновками! Добре обміркуйте почуте від батьків. 6. Отриману від батьків інформацію зберігайте в таємниці. Якщо ж все-таки існує професійна необхідність поділитися конфіденційною інформацією, доведіть це до відома батьків.

6. Пам'ятайте: під час зустрічі з родиною учня будь-який батько прагне почути про свою дитину не тільки погане, але й хороше. Будь-яка зустріч з родиною школяра має завершуватися конструктивними рекомендаціями для батьків і учня.



2.1. Орієнтовна схема системи роботи з батьками.

2.2 Індивідуальні форми роботи вчителя з батьками

Індивідуальними формами роботи вчителя з батьками є: відвідування сімей учнів удома, бесіди з батьками учня, листування тощо.

Відвідування сім'ї учня вчителем.

Учитель відвідує сім'ю учня з метою налагодження контактів з батьками, з'ясування загальної та педагогічної культури сім'ї, умов життя учня, консультування щодо єдиних вимог до дитини, обговорення відхилень у її поведінці, вжиття необхідних заходів щодо їх запобігання, залучення батьків до участі в роботі школи тощо. Відвідувати батьків учнів можна, маючи запрошення від них або домовившись заздалегідь. Несподіваний візит учителя викликає ніяковість, збентеження батьків. Під час зустрічі педагог має підкреслити позитивне в дитині, тактовно звернути увагу на недоліки, разом поміркувати над тим, як їх усунути. Дуже важливо створити атмосферу довіри і доброзичливості.

Перше відвідування сім'ї класним керівником є дуже відповідальним моментом, який найчастіше вирішує, чи будуть батьки прислухатися до порад учителя, співпрацювати зі школою в питаннях навчання та виховання дітей.

До відвідування тієї чи іншої сім'ї вихователь готується заздалегідь: дізнається про її склад, матеріальне становище, освіту батьків, місце роботи, обмірковує можливі питання та відповіді на них, визначає, які дані про дитину потрібно отримати насамперед.

Звичайно, за один візит класний керівник не зможе отримати відповіді на всі питання, що його цікавлять. Тому не слід виявляти нетерпіння, переривати розповіді батьків та інших членів сім'ї. Бесіда з батьками має проходити у доброзичливому, спокійному тоні.

Індивідуальні бесіди з батьками відбуваються як за ініціативою самих батьків, так і за ініціативою педагога. Інтерес батьків до питань виховання, їхню ініціативу щодо бесіди з класним керівником на педагогічні теми потрібно заохочувати та стимулювати.

Не можна проводити бесіду з батьками у присутності дитини, якщо ви не впевнені, що ваше схвалення чи осуд школяра будуть сприйняті дорослими так, як ви цього бажаєте.

Не завжди бесіда з батьками має бути тривалою. Іноді буває достатньо короткої розмови, кількох вагомих слів.

Перевагою індивідуальної роботи є те, що наодинці з учителем батьки відвертіше розповідають про свої проблеми та труднощі у вихованні дітей. Дорослі мають бути переконані, що їхня бесіда з учителем залишиться між ними, що жодна їхня відверта думка не буде розголошена.

Індивідуальне спілкування з батьками дає вчителю можливість вибрати правильний підхід до дитини.

Важливим правилом відвідування сім'ї учня педагогом є створення такої атмосфери взаємовідносин між учителем, учнем і його батьками, за якої візит був би однозначно бажаним, очікуваним, корисним і приємним. Коли ж цього немає і батьки з тривогою, а учень з острахом сприймають педагога-візитера, то краще не відвідувати сім'ю, використовуючи інші форми контактів.

Листування передбачає періодичне надсилання батькам листів про успіхи учня в навчанні, старанність, уважність та відповідальність. Можна повідомити про певні труднощі дитини, попросити про зустріч. Варто висловити щиру подяку за гарне виховання дитини. Лист передають батькам через дитину, попередньо ознайомивши її зі змістом. Найчастіше листування використовують, коли класний керівник не може зустрітися з батьками у них удома або запросити їх до школи.

2.3 Групові форми роботи з батьками

Найпоширенішою формою групової роботи з батьками є батьківські збори.

Батьківські збори проводяться один раз на місяць або чверть, залежно від особливостей класу, віку учнів, контингенту батьків. Якщо більшість батьків класу вже мають старших дітей, їм уже не треба розтлумачувати практику та теорію поведінки з дитиною-школярем.

Якщо батьки -- переважно люди молоді, то для набуття власного батьківського педагогічного досвіду їм необхідно зустрічатися і з педагогами, і з фахівцями набагато частіше.

Важливо заздалегідь повідомити батьків про терміни проведення батьківських зборів, уже під час першої зустрічі ознайомити їх з розкладом спільних заходів на навчальний рік. Така передбачливість педагогів дуже дисциплінує батьків і дає зрозуміти, що школа цілеспрямовано опікується проблемами родини й приділяє співпраці з нею велику увагу.

Упродовж навчального року класному керівникові треба провести чотири обов'язкових батьківських зборів. На жаль, практика свідчить про те, що зборів на одні чи двоє буває більше: все залежить від конкретних проблем, які вимагають додаткових зборів.

Перші батьківські збори, як правило, є організаційними й проводяться наприкінці серпня -- на початку вересня.

Наступні декілька є тематичними зборами: потреби батьків, класного керівника, школи, актуальність обговорюваних тем.

Останні збори року є підсумковими та проводяться наприкінці навчального року в травні.

За змістом батьківські збори можуть бути поточними, тематичними або

підсумковими.

Поточні батьківські збори -- це збори з традиційним порядком денним: результати чверті, проведених заходів, свят і походів.

Тематичні батьківські збори -- це збори, присвячені актуальній темі, в обговоренні якої зацікавлена абсолютна більшість батьків класу. Тематичні батьківські збори зазвичай мають просвітницький характер і спрямовані на розширення знань батьків у сфері виховання дітей.

Підсумкові батьківські збори -- це збори, метою яких є підбиття результатів розвитку дитячого колективу за певний час. Під час таких зборів батьки мають можливість оцінити досягнення всіх учнів, власної дитини, порівняти колишні досягнення з найновішими. Залежно від теми га мети, підсумкові батьківські збори можна проводити в будь-якій формі: це можуть бути урочисті свята, багаття, походи, збори.

Але якими б не були за змістом батьківські збори, вони все одно вимагають ретельної підготовки: їхня ефективність пропорційна ретельності планування, продуманості сценарію, який педагог розробляє або самотужки, або з допомогою батьківського комітету класу й учнів.

Перед проведенням батьківських зборів класний керівник має потурбуватися, щоб у класі було прибрано, провітрено. Бажано посадити батьків на місця, де сидять їхні діти -- таким чином вони побачать робоче місце сина чи доньки, матимуть можливість познайомитися з батьками сусіда по парті.

Можна покласти перед батьками складений аркуш паперу, всередині якого написати індивідуальне звернення до батьків.

Має сенс підготувати до кожних батьківських зборів діагностичний або статистичний матеріал, пов'язаний із вивченням окремих аспектів життя учнів класу: корисність зборів для батьків полягає в отриманні особливо актуальної для них саме на цей час інформації. Тому батьківські збори доцільно урізноманітнити такими рубриками, які згодом можуть стати традиційними: «Історія виховання дітей у родині», «Видатні педагоги світу», «Традиції виховання народів світу», «Крилаті фрази про виховання», «Абетка виховання дітей у родині», «Радимо прочитати», «Книжкова полиця батьків», «Обговоріть разом із дитиною», «Скринька мудрості», «Творча майстерня родини» та ін.

Ці та інші рубрики дозволять зробити батьківські збори незвичайними, їх рейтинг зміниться на краще, сприятиме більш тісним взаєминам у ланцюжку «вчитель -- учень -- батьки».

Орієнтовний план проведення батьківських зборів

1. Бесіда на педагогічну тему, яку готує вчитель чи спеціаліст (лікар, працівник соціальної служби, психолог).

2. Обмін думками.

3. Повідомлення вчителя про навчально-виховну роботу в класі.

4. Обговорення та вирішення питань, що стосуються життя класу.

5. Різне.

Класні батьківські збори мають тривати не більше ніж 1 год -- 1 год ЗО хв. Невимушене, емоційно забарвлене вступне слово вчителя створює доброзичливу атмосферу.

Після короткого вступу вчитель проводить бесіду на педагогічну тему. Зупиняючись на теоретичних та методичних аспектах проблеми, він обов'язково розкриває її стосовно конкретної ситуації життя даного класу, складу учнів та їхніх батьків. Характеризуючи учнів, потрібно відзначити успіхи тих, чиї батьки прислухалися до порад учителя.

Для ефективної організації батьківських зборів доцільно періодично проводити анкетування.

Анкета для батьків

1. Яку інформацію Ви хотіли б отримати на батьківських зборах?

2. Які питання виховання Вас особливо хвилюють?

3. Яку пресу Ви читаєте?

4. Чим Ви можете допомогти класному керівнику в роботі з дітьми класу?

5. На що вчителю слід звернути особливу увагу в роботі з Вашою дитиною?

2.4 Масові форми роботи з батьками

Масові форми роботи: загальношкільні батьківські збори, збори батьків учнів І--4-х класів, випускників; тижні сім'ї у школі (вечорниці, сімейні естафети, концерти, твори про свою сім'ю та ін.); дні відкритих дверей; конференції тощо.

Дбаючи про ефективну взаємодію з батьками, при використанні різних форм роботи учитель має враховувати важливість таких чинників:

1. Запрошення батьків до співпраці. Часто вчитель вважає, що батьки перебувають в опозиції до нього. Доброзичливість, відкритість у спілкуванні з батьками -- перший крок до співпраці з ними.

2. Дотримання позиції рівноправності. Об'єднання зусиль учителя та сім'ї школяра можливе за взаєм­ного визнання ними рівноправності. Перший крок має зробити вчитель, оскільки до цього його зобов'язує професійний обов'язок.

3. Визнання важливості ролі батьків у співпраці. Учитель повинен завжди наголошувати на важливій ролі батьків у вихованні та розвитку дитини.

4. Вияв любові, захоплення їхньою дитиною. Психологічний контакт із батьками виникає одразу, як тільки вчитель виявляє розуміння дитини, симпатію до неї, бачить позитивні та негативні риси. Батьки, відчувши доброзичливість учителя, охочіше спілку­ються з ним, налаштовуються на співпрацю.

5. Пошук нових форм співпраці. Учитель може запропонувати одному з батьків організувати батьківські збори, разом визначивши їх тематику, структуру тощо. Особливо корисний обмін думками з батьками щодо налагодження взаєморозуміння з дітьми.

Макаренко зазначав: «Виховання є процес соціальний… Виховує все: люди, речі, явища, але перш за все і більше всього - люди. З них на першому місці - батьки і педагоги ». Лише у співпраці з батьками можна досягти поставленої виховної мети - виховання особистості, високоморальної, творчої та здорової людини.

2.2. Види й методи роботи з батьками учнів



Висновки

Як видно з вищесказаного, сімейне виховання, взаємодія батьків з школою є досить складним багатокомпонентним явищем. Велике місце у правильній взаємодії у спільному виховному процесі займає саме школа та розроблені методи взаємодії. Також успіх сімейного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя. Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфері духовно-морального виховання. Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті. Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Проте виконати свої виховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей.

Школа має можливість залучати до виховної роботи з учнями їх батьків, окремі з яких можуть керувати роботою гуртків за інтересами, адже серед них є люди різних спеціальностей, або взяти шефство над учнями, які виявляють особливий інтерес до певних галузей знань, чи бути наставниками педагогічно занедбаних учнів. Батьки можуть брати участь у проведенні з учнями екскурсій, обладнанні школи, допомоги в профорієнтаційній роботі, у керівництві роботою учнівських бригад з ремонту обладнання приладів і наочності.

Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереженню і передання культурних цінностей.

Духовно-моральне виховання передбачає формування у дітей високої духовності та моральної чистоти. Складність цього завдання в тому, що воно вирішується, як правило, через добре поставлене в духовно-моральному аспекті життя сім'ї, суспільного ладу, вчинки людей, приклад батьків.

Размещено на Allbest.ru