Експериментальне дослідження психологічних особливостей самооцінки у підлітків

Самооцінка у системі психологічних категорій. "Я-концепція" як сукупність усіх уявлень людини про себе, яка пов'язана з їхньою оцінкою. Психологічні особливості розвитку особистості в підлітковому віці. Становлення самооцінки в підлітковому віці.

Рубрика Психология
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 04.03.2015
Размер файла 386,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

  • Вступ
  • Розділ І. Теоретико-методологічні засади дослідження самооцінки підлітків
  • 1.1 Самооцінка у системі психологічних категорій
  • 1.2 Психологічні особливості розвитку особистості в підлітковому віці
  • 1.3 Особливості становлення самооцінки в підлітковому віці
  • Розділ II. Експериментальне дослідження психологічних особливостей самооцінки у підлітків
  • 2.1 Організація та проведення дослідження
  • 2.2 Результати дослідження та їх інтерпретація
  • Висновки
  • Список використаних джерел
  • Додаток А. Методика Дембо-Рубінштейна (модифікація А.М. Прихожая)
  • Додаток Б. Бланк методики Дембо-Рубінштейн
  • Додаток В Диференційно-діагностичний опитувальник Кейрсі
  • Додаток Г. Бланк опитувальника Кейрсі

Вступ

Актуальність теми. Відомо, що особистістю людина не народжується, а стає нею в процесі спільної діяльності з іншими людьми. Здійснюючи ті чи інші вчинки, людина постійно (але завжди усвідомлено) звіряється з тим, що очікують від неї оточуючі. Інакше кажучи вона "приміряє" їхні вимоги, думки, почуття. Відштовхуючись від думки оточуючих, людина виробляє механізм, з допомогою якого відбувається регуляція її поведінки та самооцінки.

Під самооцінкою прийнято розуміти оцінку особистістю себе, своїх якостей й визначити місця серед інших людей.

Психологічні дослідження переконливо доводять, що особливості самооцінки впливають на емоційний стан та на задоволеність роботою, навчанням, життям, і відносини з оточуючими.

Самооцінка відіграє важливу роль в організації управління своєю амбіційною поведінкою, без неї важко і навіть неможливо самовизначитися у житті. Адекватна самооцінка дає людині моральне задоволення і підтримує людську гідність.

Самооцінка особистості є найважливішим етапом життя будь-якої людини. Особливо важливе вивчення її розвитку в підлітковому віці, оскільки саме в цей період формування самооцінки зазнає істотних зміни і в деяких випадках вимагає корекції. У підлітковому віці існують протиріччя і між психолого-соціальними новоутвореннями підлітків та існуючою соціальною оцінкою дитини в суспільстві, між бажаннями дітей і об'єктивними можливостями їх реалізації.

Метою нашого дослідження є становлення та розвиток самооцінки у підлітків, адже саме на цю вікову категорію припадає завершення формування світогляду і початок цілеспрямованого самовиховання. Перш за все ми розглядаємо становлення самооцінки як єдиний процес із врахуванням його рівнів, а також конкретних засобів самооцінки і тієї функції, яку повинна відігравати адекватна самооцінка в майбутньому.

У досліджуваному віці починається переорієнтація з зовнішніх оцінок на самооцінку, посилюється її роль у житті особистості. Це пов'язано із зростанням пізнавальних можливостей підлітка, посиленням інтересу до себе. Диференціюється зміст самооцінки, ускладнюється її структура, зростає критичність у ставленні до себе.

Розвиток самооцінки в цей період характеризується низкою суперечливих тенденцій. Емоційно-ціннісне ставлення до себе стає провідним переживанням у житті підлітка. Зростання емоційної напруженості у ставленні до себе як би блокує розвиток когнітивного елемента самооцінки.

Особливо болючі питання самооцінки виникають саме у підлітковому віці, який часто і, мабуть, небезпідставно, вважають кризовими, критичними, оскільки саме в цей період відбуваються досить істотні якісні зрушення у розвитку особистості. Ці якісні зрушення відбуваються дуже інтенсивно, супроводжуючись значними суб'єктивними труднощами у житті.

У цей віковий період найбільш ймовірні конфлікти між більш-менш сформованими настановленнями "Я" та безпосереднім досвідом людини. Така невідповідність може виникнути в таких випадках, коли "Я-концепція" (уявлення про себе) переважно зумовлена цінностями та уявленнями інших людей. Особистості необхідна правильна самооцінка, яка формується найінтенсивніше у підлітковому віці. Процес формування свого "Я" породжує потребу в самовираженні, в апробації своїх життєвих сил та можливостей. Спочатку ця проблема має невиразні форми, неясні цілі, набуваючи разом з життєвим досвідом рис більшої визначеності, сформованості "Я-концепції" особистості.

Психологи визначають "Я-концепцію" як відносно стійку, неповторну систему уявлень індивіда про самого себе, на підставі якої він здійснює взаємодію з іншими людьми і ставиться до себе. "Я-концепція" - цілісний, хоч не позбавлений внутрішніх протиріч, образ власного "Я", що виступає як установка стосовно себе самого і включає компоненти: когнітивний - образ своїх якостей, здібностей, зовнішності, соціальної значущості; емоційний - самоповага, себелюбство, самоприниження; оцінно-вольовий - прагнення підвищити самооцінку, завоювати повагу.

"Я-концепція" - це сукупність усіх уявлень людини про себе, яка пов'язана з їхньою оцінкою. Установки, спрямовані на самого себе, створюють "образ-Я" - уявлення про самого себе, самооцінку - емоційно забарвлену оцінку цього уявлення, потенційно поведінкову реакцію, ті конкретні дії, які можуть спричинятися "образом-Я" і самооцінкою. "Я-концепція" виконує трояку роль: вона сприяє внутрішній узгодженості особистості, визначає інтерпретацію набутого досвіду і є основою очікувань стосовно самого себе.

"Я-концепція" може мати як позитивне, так і негативне забарвлення. Позитивна "Я-концепція" - це, по суті, позитивне ставлення людини до себе, синонімом негативної "Я-концепції" є негативне ставлення до себе. Негативне ставлення до себе за часом може перетворитися на комплекс неповноцінності, що порушує процес збалансованості між "Я-концепцією" та реальною поведінкою, і в такому разі досягнення узгодженості стає неможливим.

Також самооцінка особистості, як складова частина структури самосвідомості вимагає дуже пильної уваги в сучасному суспільстві, яке стрімко розвивається. Самостійна постановка життєвих задач і їхнє рішення неможливе без розвитку здатності людини адекватно оцінювати успішність своєї діяльності, спираючи на власні оцінки, а не тільки на оцінки оточуючих. Самооцінка є важливим регулятором поведінки людини, від неї залежать взаємини з оточуючими, критичність і вимогливість до себе, відношення до своїх успіхів і невдач.

самооцінка підлітковий психологічний

Проблемами формування самооцінки в підлітковому віці в різні роки займалися такі вчені, як Л.С. Виготський, А.Н. Леонтьев, А.В. Мудрик, А.В. Петровський, С.Л. Рубінштейн, Е. Фромм, Е. Еріксон, К.Г. Юнг та інші.

Дуже важливо формувати у дитини адекватну самооцінку, вміння бачити свої помилки, правильно оцінити свої дії, так як це є основою самоконтролю і самооцінки в житті. Від особливостей самооцінки залежать особливості багатьох почуттів, відносин особистості до самовиховання, рівень домагань. Формування об'єктивної оцінки власних можливостей - важлива ланка в вихованні підростаючого покоління.

Багато робіт присвячено питанню про становлення самосвідомості та формування самооцінки (Б.Г. Ананьев, Л.І. Божович, Л.С. Виготський, О.М. Леонтьев, С.Л. Рубінштейн, І. Чеснокова). Незважаючи на це, існує необхідність подальших досліджень самооцінки, для того щоб виявити нові

дані про особливості та взаємозв'язках даного явища.

Становлення адекватної і стійкої самооцінки підлітка в навчальній діяльності, частіше зв'язують з розвитком інтелектуальної сфери. Але саме поняття самооцінки припускає участь емоційної складової, пов'язаної з відношенням людини до себе і до свого оточення [1].

З огляду на психологічні особливості підлітка: виникнення в цьому віці відносно стійких ідеалів, прагнення розібратися в собі і прагнення до самовиховання, саме в цьому віці розвиток самооцінки відбувається особливо інтенсивно, а її роль у формуванні особистості дитини підсилюється [5].

Таким чином, сказане вище зумовлює актуальність теми дослідження наукової роботи.

Об'єкт дослідження - самооцінка підлітків.

Предмет дослідження - психологічні особливості формування самооцінки підлітків.

Мета дослідження - дослідження особливостей формування самооцінки підлітків.

Завдання дослідження:

Проаналізувати психолого-педагогічну літературу з теми дослідження.

Визначити особливості самооцінки підлітків.

Провести експериментальне дослідження самооцінки підлітків.

Проаналізувати отримані результати.

У роботі були використані наступні методики:

Методика дослідження самооцінки Дембо-Рубінштейна (модиф. А. Прихожан). Диференційно-діагностичний опитувальник.

Методи дослідження: аналіз наукової літератури з теми дослідження, узагальнення, порівняння, спостереження, бесіди, тестування, методи математичної обробки даних.

База дослідження: Школа № 1 м. Рівне, 9 клас - 30 осіб.

Розділ І. Теоретико-методологічні засади дослідження самооцінки підлітків

1.1 Самооцінка у системі психологічних категорій

Термін "самооцінка" хоч уже й став одним з ключових у психології особистості й широко використовується для опису поведінки, й досі лишається, по суті, чітко не окресленим. На перший погляд, труднощів у визначенні цього феномена не повинно бути, адже її сутність випливає із самої назви й асоціюється з оцінкою людини самої себе за будь-якою окремою характерною рисою або ж з оцінкою себе в цілому. Проблеми здебільш виникають, коли постає потреба у визначенні співвідношення самооцінки з поняттями "Я-концепція", "самосвідомість", "образ-Я", а також "ставлення до себе", "само прийняття" та іншими, котрі досить часто використовуються для її пояснення. Наприклад, у І. Кона самооцінка наближається до "Я-образу": "Я-концепція" становить ядро особистості на відміну від парціальної самооцінки чи локальних спеціалізованих "образів-Я" [23]. Самооцінку в значенні "Я-образу" використовує і Б. Цоков [52], у значенні уявлення про себе - М. Тульчинський [49]. Не розводить такі поняття, як самооцінка, самоставлення та смисл "Я" і В. Столін - у нього вони, по суті, тотожні [45].

В сучасній психології під "Я-концепцією" розуміють всю сукупність уявлень про себе. В "Я-концепції" виокремлюються описовий компонент (когнітивна складова) - "Я-образ", емоційно-ціннісне ставлення людини до себе, що одержало назву "само ставлення", і поведінковий компонент, який є похідним від перших двох. Самооцінка у цій схемі в основному ототожнюється з емоційно-ціннісним ставленням до себе [6; ЗО; 38]. Як зазначає С. Пантелеев, "одне і те ж оціночне судження може втілювати в собі як самооцінку, так і емоційно-ціннісне самоставлення, котрі перебувають у відносинах взаємоперетворення і разом становлять єдність самоставлення як процесу" [37]. Для більшості дослідників афективний процес - те ж саме, що й самооцінювання, описане в термінах емоцій. Для самого ж автора самооцінка - це частина самоставлення, що ототожнюється з самоповагою. Не важко помітити, що в цьому випадку самооцінка втрачає сенс.

Недопустимість зведення самооцінки до самоставлення та їх ототожнення підтверджується встановленим в останній час неспівпадінням рівнів самооцінки і самоставлення. Зокрема, в ході вивчення самооцінки в період дорослості і особливо в старості вчені встановили певні розходження висоти самооцінки та індексу самоставлення. Досить часто знижений самооціночний профіль супроводжувався середнім і високим балом. Тобто, встановлене розходження заслуговує на довіру, особливо якщо враховувати, що воно фіксується на тих життєвих фазах, коли самооцінка і самоставлення є достатньо сформованими. Крім того, якщо звернутись до запропонованого Р. Уайлі (1979 р.) розуміння самосприйняття, яке є не стільки оцінкою, скільки стилем ставлення до себе, загальною життєвою настановою, що формується шляхом усвідомлених зусиль, то набувають сенс твердження ряду зарубіжних авторів, що узагальнена самооцінка, одержана як сума часткових самооцінок, і загальна самоповага - різні конструкти, за якими приховується різний психологічний сенс.

Значно рідше самооцінка ідентифікується з "образом-Я" [24; 49; 11]. Наприклад, Р. Вріхт (1982 p.), використовуючи два поняття самооцінки і "образ Я", останній термін застосовує як перший: під час експерименту опис "образу Я" здійснювався шляхом оцінки себе за певними властивостями.

Самооцінка також може ідентифікуватися в цілому з "концепцією Я". Чимало зарубіжних дослідників встановили, що не існує достатньо обґрунтованих аргументів теоретичного і емпіричного характеру на користь розведення когнітивної і оціночної складових "Я-концепції", а тому "Я-концепція" і узагальнена самооцінка є одним і тим же. При такому підході самооцінка як окремий предмет аналізу втрачає свою значимість і може призвести до повної або часткової втрати важливого особистісного утворення, роль якого в житті людини, на думку Р. Бернса, важко переоцінити [6].

Самооцінка не може бути зведеною до жодного з названих вище елементів. Сутність особистості полягає в усвідомленні людиною себе і в певному ставленні до самої себе. Особистість є структурою життєвих смислів суб'єкта: вона - результат роботи свідомості, котра створює шляхом відбору та синтезу культурних надбань суспільства власні смисли життєдіяльності. Самосвідомість, завдяки якій людина пізнає себе, оцінює і випрацьовує певне ставлення до себе, дозволяє вносити в процес побудови особистості корективи шляхом адаптації життєвих смислів до власних особливостей.

Одним з важливих факторів, який розкриває багатогранність самосвідомості, є самооцінка. Розуміння її як основного компонента самосвідомості властиве багатьом дослідникам. В. Абдрахманова відзначає, наприклад, що "самооцінка являє собою ступінь в розвитку самосвідомості і проявляється у здатності ставитися до себе критично, співвідносити свої можливості з результатами діяльності не лише згідно з думкою оточення, але й на рівні власних вимог до себе". Л. Бороздіна зазначає, що самооцінка є дуже важливим, якщо не ключовим компонентом самосвідомості та забезпечує наявність не лише критичної позиції індивіда відносно того, чим він володіє, але й оцінки з точки зору певної системи цінностей [7]. Є. Савонько розуміє самооцінку як "особливий ступінь в розвитку самосвідомості, передумовою якої є усвідомлення людиною самої себе, своїх фізичних сил, розумових здібностей, вчинків, мотивів і цілей власної поведінки, свого ставлення до оточуючих і до себе, своїх сил і можливостей в досягненні конкретних цілей" [42]. Куніцина визначає самооцінку як конкретний прояв самосвідомості, який дозволяє оцінювати себе та включає певні знання і відношення. І. Кон говорить, що з усіх елементів самосвідомості самооцінка є найважливішою, і показує, як індивід оцінює себе стосовно певної специфічної цінності [24]. На думку А. Спіркіна, "самооцінка - це не лише пізнання самого себе, але й певне ставлення до себе: до своїх якостей і станів, можливостей, фізичних і духовних сил, тобто - самосвідомість" [44].Ю. Мар'янова відзначає, що "самооцінка - компонент самосвідомості, який включає, поряд із знаннями про себе, оцінку людиною самої себе, власних здібностей, моральних рис і вчинків". Для І. Чеснокової самооцінка є особливим утворенням самосвідомості, що виникає в результаті інтегративної роботи у сфері самопізнання і емоційно-ціннісного ставлення до себе [53].

Враховуючи вище наведе, можна зробити висновок, що самооцінка є компонентом самосвідомості.

Ми ж вважаємо, що самооцінка як ключовий компонент самосвідомості не може зводитися до "Я-образу" чи самоставлення. "Я-образ" фіксує знання суб'єкта про себе і пояснює, що я маю та чим володію. Під самооцінкою розуміємо критичну позицію індивіда стосовно того, чим він володіє. Це не констатація наявного потенціалу, а саме його оцінка з точки зору певної системи цінностей. Тому самооцінка, на відміну від "Я образу", відповідає на запитання не що я маю, а чого це варте та що це означає. За підсумками самооцінювання формується позитивне чи негативне ставлення до себе - з рисами заперечення чи прийняття.

Знання про себе є необхідним матеріалом для самооцінки, котра, у свою чергу, здатна задати модус самоставлення. На що, до речі, звертає увагу І. Чеснокова (1982 p.), зазначаючи, що зі змістовою стороною самооцінки пов'язаний розвиток особливої групи психологічних якостей: самоповаги, совісті, гордості [54]. У більш загальній формі цієї думки дотримується й І. Кон: самоповага є похідною від процесу самооцінювання [23].

Самооцінка породжується двома різними за своєю природою психологічними утвореннями, які визначаються як загальна самооцінка і часткова (парціальна, конкретна) самооцінка [ЗО]. Парціальні самооцінки виникають з розвитком конкретних видів діяльності [16] і відображають оцінку суб'єктом власних вчинків, дій, можливостей в цих видах діяльності [4].

Природа загальної самооцінки розглядається під кутом емоційно-ціннісного ставлення до власного "Я". Загальну самооцінку розуміють як одномірну змінну, що відображає прийняття чи неприйняття суб'єктом себе: тобто, як позитивне чи негативне ставлення до всього, що належить до сфери "Я"; це відчуття власної цінності, яке закладає основу формування особистості і становить її центральне ядро [16]. Таке розуміння загальної самооцінки зводить її сутність до емоційно-ціннісного ставлення індивіда до себе; когнітивний компонент самооцінки випадає з поля зору.

На неприпустимість такого однобічного трактування суті загальної самооцінки вказує ряд відомих психологів (І. Боязітова, 1998 p.; Д. Ольшанський, 1986 p.; І. Чеснокова, 1977 р.; А. Захарова, 1989 p.).

Самооцінка, як і самопізнання, є компонентом самоставлення і на думку Д. Ольшанського вона має два рівні: усвідомлений, який включає, перш за все, знання, і неусвідомлений - переважно емоційний. Емоційна самооцінка достовірно вища від когнітивної [35]. Крім того, виокремлюється інтегративна емоційна самоповага з ретро- і антроспективними проекціями, які відображають минуле і майбутнє життя людини та спектр локально-ситуаційних самооцінок. Загальна самоповага відповідає неусвідомленому рівню самооцінки. Спектр локально-ситуаційних самооцінок становить зміст усвідомленого рівня самооцінки, який відповідає самопізнанню, а неусвідомлений рівень є, власне, емоційно-змістовою самооцінкою.

Виходячи з цього, усвідомлена самооцінка є когнітивним компонентом, а неусвідомлена - емоційним.

Самооцінку як сукупність когнітивного і емоційного компонентів розглядає І. Боязітова [8]. Подібного підходу дотримується і А. Захарова (1989 р.). На її думку, структура самооцінки представлена двома компонентами: когнітивним і емоційним. Когнітивний компонент відображає знання людини про себе різного ступеня сформованості і узагальнення; емоційний компонент - ставлення людини до себе - так званий "афект на себе", пов'язаний з мірою задоволення власними діями і результатами реалізації накреслених цілей. В основу когнітивного компонента самооцінки покладено порівняння себе з іншими людьми, зіставлення власних якостей з внутрішнім еталоном чи результатами діяльності інших, оцінка міри розходження цих двох величин. Розвиток когнітивного компонента залежить від сформованості гностичних здібностей. В становленні загальної самооцінки провідна роль має відводитись когнітивному компоненту, оскільки його функцією є узагальнення найважливіших для суб'єкта часткових самооцінок, їх синтез і вироблення ціннісної самооцінки, в якій відображається розуміння особистістю її власної суті [19].

Загальна самооцінка створюється через структуру парціальних самооцінок. У ній поєднуються і відображаються в певному порядку парціальні самооцінки, набуті в різних видах діяльності [4].

Згідно з І. Чесноковою, єдина цілісна самооцінка формується на основі самооцінок окремих сторін психічного світу особистості. Кожний з компонентів самооцінки, що відображає ступінь знання особистістю її особливостей і ставлення до них, має власну лінію розвитку. Процес формування єдиної самооцінки, синтезованої з багатьох парціальних, нерівномірно розподілений в часі, що ускладнює становлення загальної самооцінки. Складність пов'язана з різними рівнями усвідомленості, адекватності, стійкості та формами взаємодії часткових самооцінок, адже повинні об'єднатись змістовно і генетично різні самооцінки, які часто суперечать одна одній. Під час становлення загальної самооцінки провідна роль належить раціональному компонентові. Саме на основі самоаналізу ніби "проявляються" недостатньо чіткі характеристики самооцінки, відбувається їх "введення" у сферу свідомого. Далі, через раціональний компонент самооцінки, здійснюється узагальнення найважливіших для особи часткових самооцінок, їх синтез та виникнення цілісної самооцінки [53].

Система парціальних самооцінок, взятих в їх динамічній сукупності, інтегрується в певне узагальнене переживання, пов'язане з цілісним образом "Я" [37]. Саме така узагальнена і відносно стійка самооцінка стає об'єктом психологічного аналізу в більшості праць. Базуючись на парціальних самооцінках, загальна самооцінка також здатна впливати на них, адже загальне визначає часткове так, як і зміни часткового обумовлюють певні зміни загального. Зміни в одній з парціальних самооцінок викликають зміни в інших парціальних самооцінках і впливають на структуру загальної самооцінки, або ж перебудовуються залежно від неї [43].

1.2 Психологічні особливості розвитку особистості в підлітковому віці

Головний зміст підліткового віку складає його перехід від дитинства до дорослості. Цей перехід поділяється на два етапи: підлітковий вік і юність (рання і пізня). Однак хронологічні межі цих вікових груп часто визначається зовсім по різному. Процес акселерації порушив звичні вікові межі підліткового віку.

Медична, психологічна, педагогічна, юридична, соціологічна література визначає різні межі підліткового віку: 10-14 років, 14 - 18 років, 12-20 років. Звертаючись до вітчизняної психології, можна помітити, що вікова термінологія, що стосується підлітків також не була однозначною.

На сучасному етапі межі підліткового віку приблизно співпадають з навчанням дітей у середніх класах від 11-12 років до 15 - 16 років. Але треба зазначити, що основним критерієм для періодів життя є не календарний вік, а анатомо-фізіологічні зміни в організмі. Найбільш істотним у підлітковому віці є статеве дозрівання. Показники його і визначають межі підліткового періоду. Підлітковий вік традиційно вважається найбільш важким у виховному відношенні, труднощі цього віку зв'язуються з статевим дозріванням, як причиною різних психологічних і психічних відносин.

Під час бурхливого росту та фізіологічної перебудови організму у підлітків може виникнути відчуття тривоги, підвищена збудливість, занижена самооцінка. У якості загальних особливостей цього віку відзначаються мінливість настроїв, емоційна нестійкість, несподівані переходи від веселощів до зневіри і песимізму. Прискіпливе ставлення до рідних поєднується з гострим невдоволенням собою.

Центральним психологічним новоутворенням в підлітковому віці стає формування у підлітка своєрідного почуття зрілості, як суб'єктивного переживання ставлення до самого себе як до дорослого. Фізичне змужніння дає підліткові відчуття зрілості, але у соціальний статус його у школі та сім'ї не змінюється. І тоді починається боротьба за визнання своїх прав, самостійності, що неодмінно призводить до конфлікту між дорослими і підлітками. В результаті виникає криза підліткового віку. Суть підліткового кризи становить властиві цьому віку підліткові поведінкові реакції. До них відносяться: реакція емансипації, реакція групування з однолітками, реакція захоплення (хобі).

Реакція емансипації. Ця реакція являє собою тип поведінки, за допомогою якого підліток намагається випущений з-під опіки дорослих, їх контролю, заступництва. Потреба вивільниться пов'язана з боротьбою за самостійність, за утвердження себе як особистості. Реакція може виявлятися у відмові від виконання загальноприйнятих норм, правил поведінки, знецінення моральних і духовних ідеалів старшого покоління. Дріб'язкова опіка, надмірний контроль за поведінкою, покарання шляхом позбавлення мінімальної свободи і самостійності загострюють підлітковий конфлікт і провокують підлітків на крайні заходи: прогули, відходи зі школи, і з дому, бродяжництво.

Реакція групування з однолітками. "Підліткам властиве інстинктивне тяжіння до об'єднання, до групування з однолітками, де виробляються і апробуються навики соціальної взаємодії, уміння підкорятися колективній дисципліні, вміння завойовувати авторитет і зайняти бажаний статус " [23].

У групі однолітків більш ефективно відпрацьовується самооцінка підлітка. Він дорожить думкою однолітків, вважаючи за краще їх товариство, а не дорослих, критику яких він відкидає.

Реакція захоплення. Для підліткового віку захоплення (хобі) складають вельми характерну особливість. Захоплення необхідні для становлення особистості підлітка, тому що завдяки захопленням формуються схильності, інтереси. Індивідуальні здібності підлітків.

Вони поділяються на такі види:

1) Інтелектуально - естетичні захоплення (музика, малювання, радіотехніка, електроніка, історія).

2) Накопичувальні захоплення (колекціонування марок, пластинок, листівок).

3) Ексцентричні (бажання підлітка бути в центрі уваги веде до захоплення екстравагантним одягом).

Знання підліткових захоплень допомагає краще зрозуміти внутрішній світ і переживання підлітків, покращує взаєморозуміння між підлітками і дорослими.

У підлітковому віці дуже високого рівня досягає розвиток пізнавальних процесів. Стає можливим навчання підлітка самим різним видам практичної та розумової діяльності.

Головна нова риса, що з'являється в психології підлітка в порівнянні з дитиною молодшого шкільного віку, - більш високий рівень самосвідомості, що складає головний результат перехідного віку.

Підліток починає вдивлятися в самого себе, відкриває для себе своє "Я", прагне пізнати сильні і слабкі сторони своєї особистості. У нього виникає інтерес до себе, до якостей власної особистості, потреба зіставлення себе з іншими людьми, потреба в самооцінці.

Погляди, на підставі яких у підлітків формується критерії самооцінки, формуються в ході особливої діяльності - самопізнання. Основною формою самопізнання підлітків є порівняння себе з іншими людьми: дорослими та однолітками. Орієнтація на однолітка, пов'язана з потребою бути прийнятим і визнаним в групі, колективі, з потребою мати друга, крім того, з сприйняттям однолітка як зразка, який ближче, приємніше, доступніше в порівнянні з дорослим чоловіком. Таким чином, на розвиток самооцінки підлітка впливають взаємини з однолітками, з класним колективом.

Як правило, суспільна оцінка класного колективу значить для підлітка більше, ніж думка вчителів і батьків, і він звичайно дуже чуйно реагує на вплив колективу товаришів. Набутий досвід колективних взаємин прямо позначається на розвитку його особистості, пред'явлення вимог через колектив - один зі шляхів формування особистості підлітка.

У цьому віці створюються деякі умови для формування організаторських здібностей, діловитості, підприємливості та інших корисних особистісних якостей, пов'язаних із взаємовідносинами людей, у тому числі вміння налагоджувати ділові контакти, домовитися про спільні справи, розподіляти між собою обов'язки. Такі особистісні якості можуть розвиватися практично в усіх сферах діяльності, до яких залучений підліток і які можуть бути організовані на груповій основі: навчання, праця, гра. Особливості особистості підлітків:

Таким чином, центральне новоутворення підліткового віку - відчуття дорослості.

Розвиток самосвідомості.

Критичність мислення, схильність до рефлексії, формування самоаналізу.

Труднощі зростання, статеве дозрівання, сексуальні переживання, інтерес до протилежної статі.

Підвищена збудливість, часта зміна настроїв, неврівноваженість.

Помітне розвиток вольових якостей.

7. Потреба в самоствердженні, у діяльності, що має особистісний сенс.

Розрізняють такі спрямованості особистості:

гуманістична спрямованість - ставлення підлітка до себе і суспільству позитивні;

егоїстична спрямованість він сам є більш значущим, ніж суспільство;

депресивна спрямованість він сам ніякої цінності не представляє для себе [51].

Його ставлення до суспільства можна назвати умовно позитивним; суїцидальна спрямованість: ні суспільство, ні особистість для самої себе не представляє ніякої цінності.

Характер багатьох підлітків стає акцентуйований - крайній варіант норми.

Спочатку в основі самосвідомості підлітка лежать судження про нього інших дорослих (вчителів та батьків), колективу, товаришів. Молодший підліток немов дивиться на себе очима оточуючих. З віком, крім цього, починає складатися тенденція самостійно аналізувати і оцінювати власну особистість. Але оскільки підліток ще не має достатньо уміння правильно аналізувати власні особистісні прояви, то на цій основі часом можливі конфлікти, що породжуються протиріччям між рівнем домагань підлітка, його думкою про себе і його реальним становищем у колективі, ставленням, відношенням до нього з боку дорослих і товаришів.

На основі розвитку самовиховання зростання вимог до підлітка, його нового положення в колективі у підлітка виникає прагнення до самовиховання, до свідомого і цілеспрямованому розвитку у себе позитивних якостей і гальмування негативних проявів, подоланню негативних рис, усунення недоліків. Однак порівняно невеликий життєвий досвід, обмежений кругозір часто призводять до того, що самовиховання підлітка приймає наївні форми, для розвитку волі хлопці намагаються, наприклад, перетерпіти біль, який навмисно намагаються завдати собі; змушують себе припинити читання книги на самому цікавому місці; надовго затримують подих. А деякі заявляють, що кращий спосіб розвивати в собі волю - це ніколи, нікому, ні в чому не поступатися. Звідси зрозуміло, як необхідно психологам допомогти підліткам правильно розібратися у собі, вказати на правильні шляхи самовиховання, розумні форми самоконтролю за поведінкою.

1.3 Особливості становлення самооцінки в підлітковому віці

У підлітковому віці самооцінка дітей стосується переважно основних моральних якостей: доброти, честі, справедливості тощо. Учні середніх класів не досить самокритичні, хоч часто вони визнають у собі багато негативних якостей, усвідомлюють потребу позбутися їх, прагнуть до самовиховання, їх самооцінка є нестійкою та не завжди адекватною.

Судження молодших підлітків про себе виражаються також в оцінці їхніх взаємин з іншими людьми. Ці оцінки стосуються уміння дружити, чуйності до людей, своєї поведінки серед інших, поваги до себе, сприймання себе однокласниками, що свідчить про досить високий рівень самосвідомості, збагачення досвіду соціальної поведінки.

Самооцінка старших підлітків є досить різноманітною, різнобічною, узагальненою за змістом. Кількість якостей, які вони усвідомлюють, приблизно удвічі більша, ніж у молодшій підлітковій групі. Старші підлітки оцінюють не тільки окремі риси характеру, а й свою особистість загалом. Вони виявляють певну соціальну зрілість, усвідомлюють себе готовими до життя особистостями. Це виражається в самооцінці якостей, що характеризують їх як діяльних суб'єктів (рішучість, витримка, сміливість, почуття власної гідності, вміння обстоювати свої інтереси). У процесі самооцінювання підліток виявляє свої можливості для прийняття важливого для нього рішення, бере на себе певні обов'язки. Саме самооцінка є передумовою його свободи вибору. Основним критерієм оцінки себе стають морально-психологічні аспекти взаємовідносин. Зміст і характер уявлення про себе безпосередньо залежать від міри включеності школяра в різні види діяльності та від досвіду спілкування з ровесниками і дорослими.

Підлітковий період - це період інтенсивного формування самооцінки, бурхливого розвитку самосвідомості як здатності спрямовувати свідомість на власні психічні процеси, включаючи і складний світ своїх переживань, потреби пізнати себе як особистість. На межі молодшого шкільного віку і підліткового відбувається криза самооцінки. Помічено різкий зріст незадоволеності собою. Було встановлено, що в підлітковий період формується уміння оцінювати себе не тільки через вимоги авторитетних дорослих, а й через власні вимоги. До кінця підліткового періоду самооцінка може стати значним регулятором поведінки індивіда. Змінюється, порівняно з молодшим шкільним віком, значущість різних якостей особистості. У молодших підлітків ще зберігається орієнтація на якості, які проявляються в навчальній діяльності, але основним критерієм оцінки себе та іншого стають морально-психологічні особливості особистості, що проявляються у взаєминах з іншими.

Виділяють такі стадії розвитку самооцінки підлітка:

стадія 10-11 років (підлітки підкреслюють свої недоліки, вони глибоко переживають невміння оцінити себе, переважає критичне ставлення до себе);

стадія 12 - 13 років (актуалізується потреба в самоповазі, загальному позитивному ставленні до себе як до особистості);

стадія 14 - 15 років (виникає "оперативна самооцінка", яка визначає ставлення підлітка до себе в теперішній час, підліток зіставляє свої властивості з нормами) [13; 34].

Фаза індивідуалізації в підлітковому віці характеризується уточненням і розвитком знань про самого себе - активним формуванням образу "Я".

Провідним центральним психічним новотвором підлітка стає почуття дорослості й самосвідомість, потреба усвідомити себе як особистість. У підлітка виникає інтерес до свого внутрішнього життя, якостям власної особистості, потреба в самооцінці, зіставленні себе з іншими людьми [18].

Потреба самосвідомості виникає із практичної діяльності, визначається зростаючими вимогами дорослих колективів й потребою оцінити свої можливості, для того щоб знайти своє місце в колективі [46].

Спочатку в основі самосвідомості підлітка як і раніше лежать судження про нього інших - дорослих (учителів і батьків), колективу, товаришів.

Молодший підліток немов дивиться на себе очима оточуючих. Підростаючи, дитина починає більш критично ставиться до оцінок дорослих, для неї стають важливими й оцінки її однолітків, і власні знання про ідеал; крім цього, починає позначатися тенденція самостійно аналізувати й оцінювати власну особистість [29]. Але оскільки підліток ще не має достатнього вміння правильно аналізувати власні особистісні прояви, то на цій основі можливі конфлікти, породжувані протиріччям між рівнем домагань підлітка, його думкою про себе і його реальним положенням в колективі, відношенням до нього з боку дорослих і товаришів. Установлено, що в дітей, негативно сприйнятих однолітками, складається більш низька самооцінка, і навпаки [18].

Таким чином, тільки в підлітковому віці починає розвиватися справжня самооцінка - оцінка людиною самого себе з переважною опорою на критерії свого внутрішнього світу, обумовлені власним "Я". Це не означає, що оцінка оточуючих тепер не є значимою: вона просто в нормі перестає відігравати домінуючу роль [2].

Далеко не рідкісною є неадекватна самооцінка підлітків, яка проявляється в переоцінці або недооцінці своїх можливостей, що шкодить розвитку відповідальності та інших важливих якостей. Наприклад, завищена самооцінка блокує почуття невдоволеності собою, провини за негідний вчинок, докори сумління за безвідповідальну поведінку. Не самокритичність заважає замислитись над своїми вчинками, самостійно пред'явити собі вимоги і виконати їх. Свідченням заниженої самооцінки є незадоволення собою, нездатність поставити перед собою більш високі вимоги, оскільки бракує впевненості у своїх можливостях. Це гальмує розвиток, бо такі діти не виявляють активності, ухиляються від виконання завдань, обов'язків, доручень.

З дорослішанням самооцінка підлітків стає диференційованішою, вона стосується не поведінки загалом, а поведінки в окремих соціальних ситуаціях, окремих вчинків. Це сприяє становленню її об'єктивності. Саме в цей період міра об'єктивності самооцінки зумовлює концентрацію зусиль на формуванні моральних якостей, визначає напрям розвитку особистості.

Суттєво впливають на поведінку підлітка виконання обов'язків і доручень, очікуване ним ставлення до себе. Ґрунтуючись на самооцінці, очікування опосередковуються емоційно-оцінним ставленням до групових норм, вимог і цінностей. Підліток відчуває підвищену потребу у схваленні і визнанні друзями. Тому він активно шукає таке оточення, в якому відчуває позитивне ставлення до себе, своїх учинків, має змогу переконатися, що він доросла, самостійна людина.

Із самооцінкою тісно пов'язаний рівень домагань, спрямованих на майбутню діяльність підлітків. Австрійський психолог Фрідріх Хоппе (1899-1976) започаткував бачення, згідно з яким рівень домагань зумовлений такими двома протилежними тенденціями:

підтримання свого "Я", своєї самооцінки на максимально високому рівні, прагнення досягти успіху;

зниження своїх домагань, бажання уникнути невдачі, щоб не зашкодити самооцінці.

Деякі дослідники вважають, що для підліткового віку характерне прагнення різними шляхами реалізувати лише першу тенденцію.

На рівень домагань підлітка впливає визнання його можливостей як значущими іншими, так і собою. Як відомо, в розвитку самосвідомості важливе значення має адекватність рівня домагань можливостям дитини. За результатами експериментальних досліджень, міра адекватності домагань щодо навчального статусу підлітка залежить від його успішності у навчанні. Чим краще він вчиться, тим адекватнішими є його домагання щодо місця в класі за успішністю. Адекватна самооцінка і рівень домагань, що ґрунтується на ній, дають підліткові змогу ставити перед собою завдання, брати на себе обов'язки, які за складністю відповідають його особистісним можливостям.

Формування адекватної самооцінки і рівня домагань важливе для правильного сприйняття підлітком вимог інших, пробуджує і стимулює його прагнення до самовиховання. Становлення адекватного ставлення до себе відбувається завдяки оцінним судженням значущих інших, з якими спілкується підліток. Дуже великий вплив на нього має педагог. Його об'єктивна, справедлива, вимоглива і разом з тим доброзичлива оцінка сприймається підлітком без внутрішнього спротиву, стимулює його працю над собою. Досягають виховної мети вказівки педагога, які допомагають дітям усвідомити позитивні та негативні аспекти їхньої поведінки, пояснюють наслідки нерозсудливих, неморальних вчинків, передбачають можливість виправити недоліки, досягти успіхів. Якщо підліток не приймає оцінку дорослих, джерелом його самооцінки стають власні, не завжди адекватні і правильні судження.

Ефективному розвитку в підлітків адекватних оцінних суджень сприяють усвідомлення змісту значущих для людини рис, якостей; засвоєння об'єктивних критеріїв оцінювання морально-вольових якостей і навчальної діяльності; переконання у важливості адекватних, стійких оцінних ставлень людини до себе та інших для нормальної взаємодії з ними. Важливими факторами розвитку правильної самооцінки є сприятливе становище серед ровесників, позиція позитивної рівноваги у стосунках, активна участь у громадському житті класу, групи, належна успішність. Особливе значення має самовиховання, тому виховна робота з підлітками повинна бути спрямована на прищеплення їм прагнення до праці над собою, самовдосконалення.

Отже, у підлітковому віці дитина робить значний поступ в усвідомленні своєї особистості. Процес самопізнання є складним і досить суперечливим, самооцінка та рівень домагань - часто неадекватними та нестійкими. У підлітків ще не виникає цілісний "Я-образ".

І.С. Кон так описував розвиток самосвідомості й образу "Я": "Дитина росте, міняється, набирається сил до перехідного віку, проте це не викликає в неї тяги до інтроспекції. Якщо це відбувається тепер, то насамперед тому, що фізичне дозрівання є одночасно соціальним симптомом, знаком дорослішання, змужніння, на яке звертають увагу й за яким пильно стежать інші, дорослі й однолітки. Суперечливості положення підлітка, зміна його соціальних ролей і рівня домагань - ось що в першу чергу актуалізує питання: "Хто Я?" [25].

У цей період відбувається перехід від зовнішнього керування до самоврядування. Проте, у підлітків ми спостерігаємо лише зародження цього процесу, повний розвиток якого припадає вже на юнацький, ранній і дорослий періоди життя. У підлітковому віці людина переглядає багато цінностей, в основному орієнтуючись у своїх смаках і зразках на референтну групу [6].

У цілому для молодшого підліткового віку (особливо яскраво це проявляється в 12-літніх) характерні негативні оцінки себе (за науковим даними так оцінює себе приблизно третя частина дітей цього віку). Але вже до 13 років спостерігається позитивна динаміка в самосприйнятті. До юнацького віку людина має більш диференційовану оцінку власної поведінки в різних ситуаціях, з'являється розгорнута система самооцінок і в основному складається "Я-образ" - відносно стійка система знань про себе [5].

Вже сформована здатність дітей до узагальнення дає можливість підліткові робити узагальнення в досить складній області - діяльності по засвоєнню норм людських взаємин. Тому провідною діяльністю підлітка є інтимно - особистісне спілкування в різних сферах діяльності. Це дає йому можливість виявити себе й самоствердитися. Саме тому підлітки активізують інтимно - особистісне й стихійно - групове спілкування як у школі, так і поза нею. З безлічі сфер спілкування підлітком виділяється референтна група однолітків, з вимогами якої він рахується й на думку якої орієнтується в значимих для себе ситуаціях [46].

Підліток яскраво проявляє себе у мотиваційно-потребовій сфері - сфері спілкування, емоційних контактів. У цьому віці надзвичайно розвинене почуття аффіліації, тобто прагнення приналежності до груп собі подібних [20]. Гостро переживається будь-яке порушення в сфері взаємин з товаришами. Дійсна або мнима втрата звичного положення нерідко сприймається парубком як трагедія. Самооцінка свого місця в соціумі грає якщо не вирішальну, то одну з головних ролей у формуванні особистості, визначаючи в значній мірі соціальну адаптацію й дезадаптацію особистості, будучи регулятором поведінки й діяльності [45].

Якщо самооцінка підлітка не знаходить опори в соціумі й потреба в самоповазі залишається нереалізованою, то розвивається різке відчуття особистісного дискомфорту. Одним з розповсюджених шляхів рішення цієї проблеми є перехід підлітка в групу, у якій характеристика його особистості оточуючими адекватна самооцінці або навіть перевершує її. Описаний шлях зняття протиріччя між оцінкою й самооцінкою іноді може приводити до негативних наслідків, залежно від виду неформальної групи, у яку включається підліток [48].

У силу своїх вікових особливостей підлітки набагато частіше інших вікових груп можуть стати дезадаптованими в результаті внутрішньої або зовнішньої (іноді комплексної) дезгармонізації взаємодії особистості із самою собою або оточенням, що проявляється у внутрішньому дискомфорті, порушеннях взаємин, поведінці й діяльності. Самі по собі вікові особливості не тягнуть дезадаптацію, але якщо з'являються провокуючі фактори, вона, як правило, виникає й потім її дуже важко перебороти [22].

Самооцінка підлітка найчастіше нестабільна й не диференційована. Згідно з літературними даними, на підлітковий вік доводиться самий суперечливий, конфліктний етап розвитку самооцінки. У різні вікові періоди підлітки оцінюють себе по-різному. Самооцінка молодших підлітків суперечлива, недостатньо цілісна, тому й у їхній поведінці може виникнути чимало немотивованих учинків. Різниця в темпах розвитку впливає на психіку й самосвідомість. Порівнюючи раній розвиток (акселеранти) і пізній (ретарданти) хлопчиків, що дозрівають, можна дійти висновку, що перші мають ряд переваг перед другими. Хлопчики-акселеранти впевненіше почувають себе з однолітками й мають більше сприятливий образ "Я". Ранній фізичний розвиток, даючи переваги в рості, фізичній силі, сприяє підвищенню престижу в однолітків і рівня домагань [40; 50].

Розділ II. Експериментальне дослідження психологічних особливостей самооцінки у підлітків

2.1 Організація та проведення дослідження

Існує ряд методик, використовуваних для визначення рівня самооцінки. Всі вони, незважаючи на згадану різноманітність, можуть бути легко й чітко класифіковані.

"Чисте" визначення самооцінки має на увазі всього два варіанти: або пряме перерахування випробуваним своїх якостей (методика М. Куна), або вибір із запропонованого списку тих рис, які відповідають йому найбільше з їхнім одночасним ранжируванням по значимості й характерності для себе - методика Будассі С.А. або Фанталової Е.Б. (як підваріант - виставляння собі оцінки по кожній якості, методика Дембо-Рубінштейна) [17].

Однак самооцінка, як і людська особистість, не формується в "вакуумі": вона залежить від оцінки оточуючих, від особистісних установок. Як уже говорилося, самооцінка може бути адекватної й неадекватної (завищеної або заниженої), при цьому навіть при усвідомленні власних недоліків і достоїнств (адекватній самооцінці) далеко не всі випробувані погоджуються їх визнавати в тестуванні, що особливо характерно саме для підліткового віку [51]. Крім того, самооцінка дуже динамічна й може змінюватися на тільки в процесі дорослішання, зміни яких-небудь життєвих обставин - і т.п., але й - особливо в підлітків і людей, що вселяються легко, - навіть залежно від висловлення своєї думки навколишніми, причому в дуже короткий термін (при цьому така раптово змінена самооцінка може далі підтримуватися протягом досить тривалого часу) [27].

Виходячи з вищесказаного, очевидним стає те, що однієї прямої методики для правильного виявлення самооцінки в підлітків недостатньо [39]. Тому в психології застосовується цілий ряд зв'язаних між собою методик, прямо або побічно спрямованих на аналіз самооцінки особистості. По-перше, це вже згадувані ("чисті") методики, що базуються на самоописі себе випробуваним.

Самоопис може бути як відкритим, явним (тест вільного самоопису "Хто Я" або "20 слів" М. Суна в модифікації A. M. Парафіян, тести вибору з пари особистісних властивостей), так і схованим (проективні методики: "Незакінчені речення", "Малюнок неіснуючої тварини") [17; 34].

Крім того, оскільки оцінювання самого себе проходить через призму оцінки оточуючих, найчастіше перевіряють кореляцію результатів описаних вище методик з оцінкою даної людини референтними групами. Для підлітка це, насамперед, колектив однокласників, а також друзі (поза школою), батьки й учителі [22]. Для виявлення статусу підлітка в навчальній групі використовують методику, названу соціометрією (виявлення соціометричної структури групи для визначення характеру міжособистісних взаємин у групі). Звичайно використовується варіант соціометричної методики Дж. Морено в модифікації Я.Л. Коломийського "Вибір у дії", ціль якої - вивчити міжособистісні відносини в групі однолітків [26].

Тест може бути модифікований у менш явну форму вираження своїх переваг - переведений в емоційну сферу (для оцінки неусвідомлюваної емоційної переваги основних людських цінностей) шляхом заміни словесних оцінок колірними (колірний тест відносин А.М. Зткінда). При цьому як матеріал використовується набір колірних стимулів з восьмикольорового тесту М. Люшера. Досліджуваний одержує інструкцію підібрати до кожного поняття з вищенаведеного списку термінальних цінностей з методики Е.Б. Фанталової один підходящий колір з дозволом повторювати обрані кольори при наступній роботі. Ранжирування якостей стосовно себе проводиться в цифровій формі. Після завершення асоціативної процедури кольору ранжируються в порядку переваги [27].

Описані методики відповідають основному застосованому для роботи з підлітками методу "Ціннісні орієнтації й спрямованості особистості" (Л.Н. Силантьева, 1977 p.), який використовується для дослідження спрямованості особистості підлітка шляхом виділення сукупності суб'єктивно значимих цінностей [13].

Тест вільного самоопису "Хто Я" є для досліджуваних найбільш складним, але й найбільш показовим, оскільки отут вони не обмежені ніякими параметрами. Всі отримані відповіді класифікуються по групах (оцінка себе як члена якої-небудь соціальної групи (школяр, син), оцінка по особистісних якостях (розумний), оцінка себе по інтересах (художник), по особистих досягненнях (медаліст), за зовнішнім даними (чубатий, красуня), порушення тимчасових параметрів (майбутній студент, що був дитиною). Результати представляють найбагатше поле для семантичного аналізу, де значимим є всі, від порядку й кількості наведених характеристик до їхньої форми (односкладові або розгорнуті, використовувані слова й формулювання) [12; 17].

Якості можуть бути розділені на кілька категорій (звичайно в тому випадку, якщо пропонується великий список), наприклад, а) міжособистісні відносини, спілкування; б) поведінка; в) діяльність; г) переживання, почуття. При цьому кількість обираних властивостей характеру може не обмежуватися. Для оцінки результатів підраховується відсоток якостей, визнаних реальними для себе, від кількості ідеальних якостей. Список може містити як тільки позитивні (у випадку можливості вибору), так і приблизно рівну кількість позитивних і негативних якостей (у випадку ранжирування всіх запропонованих якостей [33].

Методику доцільно застосовувати в динаміці: наприклад, протягом ряду років один раз у рік з підлітками однієї й тієї ж групи. Другий варіант - подивитися динаміку зміни самооцінки після оголошення результатів соціометрії, коли підліток одержує можливість прямо зіставити свою самооцінку з оцінкою групи. [31; 47] У цьому плані цікава модифікація методики Дембо-Рубінштейна для вивчення особливостей самооцінки підлітків "Вертикальні лінії" (A. M. Парафіян), що має на увазі повторення проведення опитування по самооцінці за допомогою шкали вихідної методики Дембо-Рубінштейна після ознайомлення досліджуваних з оцінками, отриманими від групи однолітків (ціль - одержати показники самооцінки й рівня домагань по виділених особистих якостях, після ознайомлення з результатами отриманих оцінок від групи однолітків) [31

Крім перерахованих вище методик визначення рівня самооцінки, існує ряд методів визначення окремих аспектів самооцінки, наприклад, методика Ч.Д. Спілбергера, Ю.Л. Ханіна для самооцінки рівня тривожності, шкали самооцінки ступеня екстраверсії, оцінки рівня домагань як пов'язаного з рівнем упевненості в собі (і, відповідно, з адекватністю самооцінки), оцінки загального стану на сучасний момент [17; 34], однак обмежимося З методиками, які найдоцільніші для нашого експерименту.


Подобные документы

  • Теоретичні аспекти дослідження розвитку самооцінки у підлітковому віці. Поняття і фактори формування самооцінки. Розвиток самооцінки у підлітковому віці. Роль самооцінки у самовихованні підлітків та вплив батьків і однолітків. Емпіричне дослідження.

    дипломная работа [53,7 K], добавлен 21.01.2009

  • Поняття самооцінки особистості у вітчизняній та зарубіжній психології. Особливості її розвитку в підлітковому віці. Місце рефлексії у формуванні здібностей людини. Особливості співвідношення рівнів самооцінки та значимості вмінь і учбових здібностей.

    курсовая работа [304,9 K], добавлен 15.05.2014

  • Історіографія основних напрямків вивчення алкогольної залежності в підлітковому віці. Поняття та причини її розвитку в підлітковому віці. Методичне забезпечення дослідження алкогольної залежності. Шкала самооцінки. Аналіз результатів обстеження.

    курсовая работа [48,9 K], добавлен 14.04.2014

  • Сутність поняття спілкування як соціально-психологічного феномену. Соціальна ситуація розвитку особистості в підлітковому віці. Специфіка соціально-психологічних особливостей спілкування підлітків з ровесниками, дорослими та однолітками протилежної статі.

    курсовая работа [74,5 K], добавлен 28.04.2016

  • Психологічні особливості підліткового віку. Причини виникнення і форми прояву агресивної поведінки. Розвиток самооцінки в підлітковому віці. Коригуюча програма по зменшенню агресії та підвищенню рівня самооцінки. Методика діагностуючого експерименту.

    дипломная работа [351,4 K], добавлен 12.05.2010

  • Сутність дослідження рівня домагань у сучасній психології. Самооцінка. Механізми формування самооцінки в молодшому підлітковому віці. Характеристика основних методик психологічної діагностики рівня домагань та його зв'язку з самооцінкою особистості.

    курсовая работа [162,7 K], добавлен 04.02.2015

  • Загальне поняття агресивності і самооцінки, особливості їх розвитку і прояву в підлітковому віці. Дослідження учнів ліцею за методикою С.А. Будассі, встановлення наявності кореляційного взаємозв’язку між формами агресивної поведінки та рівнем самооцінки.

    курсовая работа [55,0 K], добавлен 14.03.2011

  • Психологічні особливості підліткового віку. Причини виникнення і форми прояву агресивної поведінки підлітків. Експериментальне дослідження проблеми агресії у підлітковому віці. Корекційна програма по зменьшенню агресії та підвищенню рівня самооцінки.

    дипломная работа [325,5 K], добавлен 12.05.2010

  • Проблема самооцінки та її розвитку у психології. Психологічний аспект вивчення самооцінки як наукового феномену. Дослідження особливостей структури самооцінки в учнів старшого шкільного віку. Особливості адекватності самооцінки у курсантів-студентів.

    курсовая работа [347,7 K], добавлен 10.01.2016

  • Психологічні особливості агресивної поведінки підлітків. Статевовікові та індивідуальні особливості прояву агресивності в підлітковому віці. Експериментальне дослідження та програма психокорекції гендерних відмінностей прояву агресії у підлітків.

    дипломная работа [374,0 K], добавлен 19.10.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.