Етапи виникнення соціальної психології

Размещено на http://allbest.ru

1. Історія становлення та розвитку соціальної психології

Соціальна психологія - галузь психології, вивчає закономірності поведінки й діяльності людей умови їх соціального взаємодії.

Соціальна психологія як самостійна галузь наукового знання формувалася з кінця соціології і психології. Інтегруючи дві наукові дисципліни, котрі почали її своєрідним теоретичним фундаментом, соціальна психологія активно вбирає у собі все нове, що накопичується в суміжних гуманітарних науках.

Психологічно-соціальну психологію - цікавлять переважно психологічні проблеми поведінки особистості групі і орієнтована на традиційні для психології методи.

Соціальну психологію - цікавить соціальна проблематика, спирається на методи соціології.

Г.М. Андрєєва зазначає, що соціальна психологія спочатку існувала лоні філософії, а після виділення з філософії з психології та соціології стався новий синтез, як і дало безпосередню життя соціальної психології.

Соціальну психологію можна вважати, з одного боку, найдавнішою галуззю знань, і з іншого - ультрасучасної науковою дисципліною. Ультрасучасної їх можна вважати через швидко зростаючий вплив їх у суспільстві,поглиблення усвідомлення ролі "людського" у всіх галузях сучасного життя.

1. Теоретичні і емпіричні джерела соціальної психології

У історії соціальної психології можна назвати 3 періоду:

1) період накопичення знань у сферах філософії і загальної психології (6в.дон.е.-до19в.);

2) період виділення описової соціальної психології з філософії на самостійну область знання (50-60ег.19в.-20ег.20в.)

3) період оформлення соціальної психології в експериментальну науку (>20е р.20в.) і її сучасного розвитку.

За такою періодизації важко очікувати, як виникло і нагромаджувалося соціально-психологічне знання, які її історичні передумови. Разом про те більшість дослідників історичного поступу соціальної психології виходить із труднощами. Так, німецькі соціальні психологи Г. Гибш і М. Форверг у книзі “Введення ЄІАС у марксистську соціальну психологію” як джерело соціальної психології називали такі:

- Теорію психології народів (переважно у Німеччини);

- Теорію психології мас (в романських країнах - Різні теорії про соціальних інстинктах (сформульовані Англії й США внач.20в.);

Г.М. Андрєєва зазначає, що соціальна психологія спочатку існувала в лоні філософії, а після виділення з філософії з психології та соціології стався новий синтез, що було безпосередню життя соціальної психології.

Б.Д. Паригин розглядаючи історію виникнення соціально-психологічної теорії, виділяє

1. емпіричні передумови соціальної психології, яких відносить:

- стихійно сформований досвід використання законів громадської психології задля досягнення певних практичних результатів;

- ораторське мистецтво Стародавню Грецію, сформувало прийоми і техніку управління увагою, емоційно-психологічним станом великих і малих груп;

- досвід використання коштів мистецтва - у повсякденною і святкової життю формування соціально прийнятних установок і ціннісними орієнтаціями;

- досвід дійств жерців, шаманів, відунів, у яких відпрацьовувалися прийоми сугестивного на аудиторію;

- культурно-психологічні традиції чань-буддизма, й сформували прийоми психотехніки, психотренінгу, психорегуляції;

Тож можна дійти невтішного висновку, що виникнення соціальної психології є результатом як стихійного, або навіть неусвідомленого досвіду людей, а й свідомої духовно-практичної своєї діяльності;

2. філософські джерела та передумови соціально-психологічної теорії:

- ідеї Платона (який, на думку американського соціального психолога Р. Олпорта, таки був родоначальником соціальної психології) про ірраціональності поведінки мас, властивому демократії (цих ідей стали основою теорії масових соціальних рухів);

- ідеї Аристотеля про громадських інстинктах, інтегруючих соціум;

- соціально-психологічні пояснення процесів суспільно-політичного життя, що містяться, а роботах Аристотеля, Гоббса, Спінози, Локка, Руссо;

- концепція соціальної детермінації розвитку особистості, найрозвинутіша роботах Гельвеція;

- філософсько-антропологічне пояснення ролі й сутності соціально-психологічного спілкування як єдиного способу прояви людської сутності, дане Фейербахом;

- теорія історичного поступу, розгорнута роботах Гегеля;

- науковий аналіз соціально-психологічних явищ (соціальних настроїв, суспільної думки, моралі, звичаїв тощо.), даний в працях російських філософів - В.Г. Бєлінського, А.І. Герцена, Н.Г. Чернишевського, Д.І. Писарєва;

- соціально-психологічний аналіз становища російського селянства, що міститься у роботах соціолога М.К. Михайлівського;

До того ж інші філософські ідеї, теорії, концепції.

3. передумови соціально-психологічної теорії у системі наук прочеловеке.

Еге. Холландер виділив 3 основні стадії в еволюції соціальної психології, узявши за підставу переважання на стадії певних методологічних принципів.

Стадія соціальної філософії (6в.дон.е.-до19в.) протягом якого мислителі і науковці зазвичай прагнули будувати глобальні теорії, які включали у собі судження про людину та її душі, про суспільство та її соціальному та політичному устрої і світобудові загалом.

Соціально-психологічні погляди від античних часів остаточно Середньовіччя можна поєднати у велику групу концепцій, які Г. Олпорт назвав простими теоріями суверенним фактором. Для них характерна тенденція знайти просто пояснити складним проявам людської психіки, виділивши у своїй якийсь головний, визначальний, суверенний чинник. Тут слід виділити ряд теорій, впевненим чинником де була обрано прагнення людини отримувати якнайбільше задоволення (щастя) й уникнути болі (гедонізм).

Основу інших простих теорій з суверенним чинником становить так звана “велика трійка”. Як суверенних чинників береться позитивне початок як симпатії та перспективи любові до інших людей і похідних від нього - наслідування і навіювання.

Стадія соціального емпіризму (19в.). Для обґрунтування теоретичних міркувань використовують непросто раціональні умовиводи, а набір емпіричних даних, зібраних за якимось ознакою і водночас опрацьованих, хоча б спрощеним способом.

Стадія соціального аналізу (снач.20в.) означає сучасний підхід, до складу якого у собі встановлення як зовнішніх економічних зв'язків між явищами, а й виявлення причинних взаємозалежностей розкриття закономірностей, перевірку і перевірку одержуваних даних, і його побудова теорії з урахуванням інтересів усіх вимог сучасної науки.

Соціальна психологія, на думку З. Серожента, було підготовлено чотирма школами:

- школою соціальної філософії (Платон, Монтеск'є, Гоббс, Локк, Руссо);

- школою соціальної антропології (Вундт, Штейнталь);

- школою англійського еволюціонізму (Ч. Дарвін, Р. Спенсер тощо.);

- школою ранньої соціології.

Визнаючи значимість названих областей наукового знання на розвиток соціальної психології, не можна, проте, не назвати низку інших наук про людину, які зробили свій внесок у становлення соціальної психології, саме:

- антропологію

- археологію

- етнографію

- загальну психологію

- психіатрію

2. Історія вітчизняної соціальної психології

гедонізм психологія біхевіоризм когнітивізм

Вирізняють 5 періодів:

1 період-60-е роки19в. -нач.20в.;

2 період-20-е роки - перша половина 1930-х20в.;

3 період - друга половина 30-х - перша половина 1950-х років;

4 період - друга половина 50-х - друга половина 1970-х років20в.

5 період - з 80-х 20 століття

Перший період (60-ті роки19в. -нач.20в.)

У цей час розвиток російської соціальної психології зумовлювалося особливостями суспільно-історичного розвитку суспільства, станом і специфікою розвитку суспільних соціальних і математично-природничої грамотності, особливостями розвитку загальної психології, специфікою наукових традицій, культури, менталітету суспільства.

Розвиток соціально-психологічних ідей відбувалося переважно всередині прикладних психологічних дисциплін. Зверталася увагу до психологічні особливості людей, які у їх взаємодії, спільної прикладної діяльності і спілкуванні.

Основний емпіричний джерело соціальної психології був поза психології. Знання щодо поведінки особистості групі, групових процесах накопичувалися у військовій і з юридичної практиці, до медицини, до вивчення національних особливостей поведінки, щодо вірувань і звичаїв. Ці дослідження, у суміжних областях знання, у різних галузях практики вирізняли багатство поставлених соціально-психологічних питань, своєрідність прийнятих рішень, унікальність соціально-психологічного матеріалу, зібраного дослідженнями, спостереженнями, експериментами.

Соціально-психологічні ідеї на цей період успішно розвивалися представниками громадських наук, передусім соціологами. Найбільш розроблена соціально-психологічна концепція міститься у працях Н.К. Михайловского. На його думку, соціально-психологічному чиннику належить вирішальна роль ході історичного процесу. Закони, які у соціального життя, слід шукати у соціальній психології. Михайлівському належить розробка психології масових соціальних рухів, одній з різновидів яких є революційні руху.

Чинними силами соціального розвитку є герої, й натовп. Складні психологічні процеси виникають за її взаємодії. Натовп в концепції М.К. Михайлівського постає як самостійне соціально-психологічне явище. Соціально-психологічна проблематика особливо чітко проявилася у наукових уявленнях Н.К. Михайловского про психологічні особливості ватажка, героя, про психології натовпу, про механізми взаємодії людей натовпі. Досліджуючи проблему спілкування між героєм і натовпом, міжособистісне спілкування людей натовпі, він у ролі механізмів спілкування виділяє навіювання, наслідування, зараження, протиставлення. Головний із них - наслідування людей натовпі. Основою наслідувальності є гіпнотизм. У натовпі нерідко здійснюється автоматичне наслідування.

Підсумковий висновок М.К. Михайлівського у тому, що психологічними чинниками розвитку суспільства є наслідування, громадське настрій і соціальний поведінка.

Особливе місце у передреволюційної розвитку російської соціальної психології займає В.М. Бехтерєв. Свої заняття соціальної психологією він розпочинає кінці 19 століття. У 1908 р. публікується текст його мови на урочистому актовому зборах Петербурзької Військово-медичній академії. Ця промова присвячувалася ролі навіювання у житті. Соціально-психологічної є його робота "Особистість та умови її розвитку" (1905). У спеціальній соціально-психологічної роботи "Предмет і завдання суспільної психології як об'єднання активної науки" (1911) міститься розгорнутий виклад його поглядів на сутність соціально-психологічних явищ, про соціальної психології, методи цієї галузі знання. Через 10 років В.М. Бехтерев публікує свою фундаментальну працю "Колективна рефлексологія" (1921), які можуть розглядатися як у Росії підручник з соціальної психології. Ця робота стала логічним розвитком його психологічної теорії, яка становила специфічне російське напрямок психологічної науки - рефлексологію. Принципи рефлексологічного пояснення сутності індивідуальної психології поширене розуміння колективної психології.

Головна заслуга Бехтерєва у тому, що належить розробка системи соціально-психологічних знань. Його “колективна рефлексологія” є синтетичний працю з соціальної психології у Росії на той час. Бехтереву належить розгорнутий визначення предмета соціальної психології. Таким предметом вивчення психологічної діяльності зборів і збіговиськ, який складають з безлічі осіб, виявили свою психічну діяльність як єдине ціле. В.М. Бехтерев виділяє системотворні ознаки колективу: спільність інтересів і завдань, які спонукають колектив єдності дій. Органічне включення особистості спільність, у діяльність привело В.М. Бехтерева до розуміння колективу як збірною особистості. Як соціально-психологічних феноменів В.М. Бехтерєв виділяє взаємодія, взаємовідносини, спілкування, колективні спадкові рефлекси, колективне настрій, колективне зосередження й спостереження, колективне творчість, узгоджені колективні дії. Особливе місце як що об'єднує чиннику належить мови. Важливим представляється становище В.М. Бехтерєва у тому, що колектив як цілісне єдність є розвивається освіту.

В.М. Бехтерев розглядав питання методах нової галузі науки. У його доробку міститься опис великого емпіричного матеріалу, отриманого при застосуванні об'єктивного спостереження, анкет, опитувань. Унікальною є включення експерименту в соціально-психологічні методи. Експеримент, поставлений Бехтеревим разом із М.В. Ланге, показав, соціально-психологічні явища - спілкування, співпраця - впливають формування процесів сприйняття, уявлень, пам'яті. Цією роботою належить початок експериментальної соціальної психології у Росії. Ці дослідження послужили джерелом особливого напрями у вітчизняної психології - вивчення ролі спілкування у формуванні психічних процесів.

Другий період (20-ті роки - перша половина 1930-х20в.)

Після Жовтневої революції 1917 року, особливо - по завершення громадянську війну, в відбудовний період, країни різко зріс інтерес соціальної психології. Необхідність осмислення революційних змін у суспільстві, пожвавлення інтелектуальної діяльності, гостра ідеологічна боротьба, необхідність вирішувати ряд невідкладних практичних завдань були причинами розгортання соціально-психологічних досліджень. Характерною ознакою цього періоду був пошук свого шляху до розвитку світової соціально-психологічної думки. Цей пошук здійснювався двома шляхами:

1) в дискусіях з основними школами зарубіжної соціальної психології;

2) освоєння марксистських ідей застосування їх до розуміння суті соціально-психологічних явищ.

До свого шляху було визнано створення напрями марксистської психології. Наблюдались дві тенденції

1) критичне ставлення до закордонним соціальним психологам і вітчизняним ученим, ряд їх основних ідей;

2) тенденція сполуки марксизму із низкою течій зарубіжної психології. Ця “об'єднуюча” тенденція йшла, як із учених, і учених-суспільствознавців, філософів, правознавців.

Побудова марксистської соціальної психології спиралося на солідну матеріалістичну традицію у російській філософії. Особливе місце у період 20-30-х років зайняли праці Н.И. Бухарина і Г.В. Плеханова. Роботи Плеханова, опубліковані перед революцією, увійшли до арсенал психологічної науки. Ці твори затребувані соціальними психологами, використовувалися ними для марксистського розуміння соціально-психологічних явищ.

Освоєння марксизму в 20-30 роки здійснювалося спільно у соціальній і загальної психології. Представниками яких обговорювалося ряд кардинальних методологічних проблем: співвідношення соціальної і побудова індивідуальної психології, співвідношення соціальної з психології та соціології, природа колективу як основного об'єкта соціальної психології.

Зблизька питання про співвідношенні соціальної з психології та індивідуальної психології побутували два погляду. Ряд авторів стверджував, що й сутність людини, відповідно до марксизму, є сукупність всіх громадських відносин, те й вся психологія, вивчає людей, є соціальна психологія. Ніякої соціальної психології поруч із загальної не має. Протилежну думку представляли погляди тих, хто стверджував, що має існувати соціальна психологія. Погляди, що соціальної й індивідуальною психологією має існувати рівноправне взаємодія.

Питання стосунках соціальної й індивідуальною психології трансформувалася на питання про співвідношення експериментальної та соціальній психології. Особливе місце у дискусіях в питанні про перебудові психології з урахуванням марксизму обіймав Г.И. Челпанов. Він стверджував необхідність самостійного існування соціальної психології поруч із індивідуальної психологією, експериментальної. Соціальна психологія вивчає суспільно детермінований психічні явища. Вона міцно пов'язана з ідеологією. Її зв'язку з марксизмом органічна. Щоб цей зв'язок була продуктивної, Г.І. Челпанов вважав за необхідне інакше осмислити наукове утримання марксизму. Позитивне ставлення до включення соціальної психології до системи, реформовану у нових ідеологічних умовах, виявлялося у тому, що він пропонував включити організацію досліджень з соціальної психології до плану науково-дослідної роботи і вперше порушив питання організації Інституту соціальної психології.

Однією з основних напрямів у соціальній психології 20-30-х років було дослідження проблеми колективів. Висловлювалися трикрапку зору. З позиції першої колектив є механічним агрегатом, простий сумою складових його індивідів. Представники другий стверджували, поведінка індивіда фатально визначено загальними завданнями і структурою колективу. Середнє становище між тими позиціями займали представники третьої погляду, за якою індивідуальне поведінка батьків у колективі змінюється, водночас колективу як цілому притаманний самостійний творчий роки поведінка.

У цей час сутнісно було закладено фундамент наступних досліджень психології груп, і колективів у вітчизняній науці.

3. Основні етапи розвитку соціальної психології як науки

Перший етап - становлення соціальної психології як науки (з середини 19 ст. по 1908 р.). Визначаються предмет вивчення і основні проблеми.

Видаються перші фундаментальні роботи з основних питань соціальної психології.

На цьому етапі рішення і теоретичний аналіз соціально-психологічних проблем привертають увагу фахівців різного профілю: психологів, соціологів, філософів, літературознавців, етнографів і т. д.

Більшість робіт з соціальної психології було видано в перший період розвитку даної науки.

Другий етап (до середини 40-х рр.. XХ ст.) Характеризується появою наукових соціально-психологічних шкіл, орієнтованих як на розробку фундаментальної теорії, так і на прикладні аспекти дослідження.

Один з найбільш впливових соціальних психологів цього періоду - К. Левін, творець теорії групової динаміки.

Він досліджував проблеми соціальних факторів волі як цілеспрямованої поведінки; соціальної психології малих груп, лідерства, особистості в групі і т. д.

Було проведено велику кількість експериментальних робіт і одночасно розроблялися фундаментальні теорії, які не втратили своєї актуальності в наш час.

Третій етап (з середини 1940-х рр.. До наших днів). Він пов'язаний з вирішенням практичних завдань, роботою на соціальне замовлення. Експериментальна психологія продовжує свій розвиток, фундаментальні теоретичні розробки відступають на другий план.

Соціальна психологія знаходить широку популярність, вводиться в загальноосвітні вузівські програми і є одним з обов'язкових предметів вивчення для фахівців різних профілів.

Така пильна увага до соціально-психологічних питань викликано потребами вдосконалення і стабілізації суспільних відносин на всіх рівнях соціальної стратифікації.

Розробляються так звані малі теорії, що мають конкретне прикладне значення: соціально-психологічні особливості керівництва дитячої групою, психологія бізнесу, психологія реклами, психологія формування громадської думки та ін.

Поєднання слів «соціальна психологія» вказує на специфічне місце, яке займає ця дисципліна в системі наукового знання.

Виникнувши на стику наук психології та соціології, соціальна психологія досі зберігає особливий статус. Це призводить до того, що кожна з «батьківських» дисциплін включає її в себе в якості складової частини.

Така неоднозначність положення дисципліни має багато причин.

Одна з них - об'єктивне існування такого класу фактів життя, які самі по собі можуть бути досліджені лише за допомогою об'єднаних зусиль двох наук: психології та соціології.

Іншою причиною подвійного положення соціальної психології є сама історія становлення цієї дисципліни, яка визрівала в надрах одночасно і психологічного, і соціологічного знання, народилася «на перехресті» двох наук.

Все це створює труднощі як у визначенні предмета соціальної психології, так і у виявленні кола її проблем.

Потреби практики суспільного розвитку диктують необхідність дослідження прикордонних проблем.

Запити на соціально психологічні дослідження в умовах сучасного етапу розвитку суспільства надходять з усіх сфер суспільного життя, особливо у зв'язку з тим, що в кожній з них сьогодні відбуваються радикальні зміни.

Такі запити слідують з області промислового виробництва, різних сфер виховання, системи масової інформації, області демографічної політики, спорту, сфери обслуговування і т. д.

Все це стимулює інтенсивний розвиток соціальної психології на сучасному етапі. Необхідність цього посилюється двома обставинами.

По-перше, тим, що в історії існування радянської соціальної психології як самостійної науки був досить тривала перерва і новий етап пожвавлення соціально-психологічних досліджень почався лише в кінці 1950-х - початку 1960-х рр..

По-друге, соціальна психологія по суті є наукою, що стоїть дуже близько до соціальних і політичних проблем, а тому можливе використання її результатів різними суспільними силами.

Для соціальної психології актуально одночасне вирішення двох завдань: вироблення практичних рекомендацій, отриманих в ході прикладних досліджень, необхідних практиці; «добудовування» свого власного будинку як цілісної системи наукового знання з уточненням свого предмета, розробкою спеціальних теорій і спеціальної методології досліджень.

Приступаючи до вирішення цих завдань, необхідно окреслити коло проблем соціальної психології, щоб строгіше визначити завдання, які можуть бути вирішені засобами цієї дисципліни.

Необхідно виділення з психологічної проблематики питань, які відносяться до компетенції саме соціальної психології.

Оскільки психологічна наука в нашій країні у визначенні свого предмета виходить з принципу діяльності, можна умовно позначити специфіку соціальної психології як вивчення закономірностей поведінки та діяльності людей, обумовлених включенням їх у соціальні групи, а також психологічних характеристик самих цих груп.

Предмет соціальної психології визначається питанням: «Що вивчає ця наука як самостійна, незалежна галузь знання?»

Психологія і соціологія - «материнські» дисципліни по відношенню до соціальної психології. У той же час не можна вважати, що соціальна психологія - це лише частина соціології та психології.

Самостійність даної галузі наукового знання обумовлена специфікою предмета дослідження, який не може бути вивчений тільки в рамках якої-небудь однієї науки.

Існують кілька точок зору на те, що є предметом дослідження соціальної психології.

Соціальна психологія вивчає особистість в групі, соціумі, суспільстві.

На відміну від загальної психології, соціальна психологія досліджує не просто психічні процеси індивіда, а їх специфіку у зв'язку з системою соціальних взаємодій.

З цієї точки зору предметом дослідження є людина серед людей. Якщо і розглядаються індивідуальні особливості суб'єкта, то тільки як результат соціального розвитку, пов'язаний з вихованням і соціалізацією.

Людина вивчається у всьому різноманітті його соціальних зв'язків: в процесі особистісного розвитку протягом життя, в системі взаємодії на міжособистісному і формальному рівнях і т. д.

Особлива увага приділяється становищу особи в групі, колективі.

Соціальна психологія вивчає соціальні групи в суспільстві. Це перш за все психологічні характеристики груп, проблеми внутрішньогрупової динаміки, внутрішньо групових відносин, міжгрупових відносин і т. д.

Соціальна група розглядається як функціональна одиниця, що має інтегральні психологічні характеристики, такі як груповий розум, групова воля, групове рішення і ін..

Створюються різноманітні типології соціальних груп, виділяється все більша кількість критеріїв для аналізу. Група розглядається як унікальна цілісність, яка не може бути зрозуміла тільки на підставі вивчення суб'єктів, її складових.

Група є щось більше, ніж сукупність членів. Вона має власні характеристики, що існують незалежно від індивідуальних особливостей входять до її складу суб'єктів.

Соціальна психологія вивчає соціальну психіку, або масовидність явища психіки.

Виділяються різні явища, що відповідають цьому поняттю: психологія класів, соціальних верств, масових настроїв, стереотипів і установок; громадську думку і психологічний клімат, масові дії та групові емоційні стани.

Вивчається соціально-психологічний аспект традицій, моралі, традицій і т. д. Досліджуються психологічні основи унікальних семіотичних систем, створюваних людством протягом століть.

Більшість сучасних соціальних психологів вважають, що соціальна психологія вивчає і особистість, і групи, і соціальну психіку, але в певному контексті.

Соціальний психолог Г. М. Андрєєва визначила предмет соціальної психології наступним чином: соціальна психологія вивчає закономірності поведінки, діяльності та спілкування людей, зумовлені їх включенням в соціальні групи, а також психологічні характеристики самих цих груп.

У рамках соціальної психології можна виділити кілька психологічних шкіл, це: функціоналізм, біхевіоризм, гуманістична психологія, когнітивізм та интеракционизм.

Функціоналізм (або функціональна психологія) виник під впливом еволюційної теорії в біології Ч. Дарвіна і еволюційної теорії соціального дарвінізму Г. Спенсера.

Г. Спенсер вважав, що основним законом соціального розвитку є закон виживання найбільш пристосованих товариств і соціальних груп.

Представники функціоналізму (Д. Дьюї, Д. Енджелл, Г. Керр та ін) вивчали людей і соціальні групи з точки зору їх соціальної адаптації - пристосування до складних умов життя.

Головна соціально-психологічна проблема функціоналізму - проблема найбільш оптимальних умов соціальної адаптації суб'єктів суспільного життя.

Біхевіоризм (пізніше необихевиоризм) - поведінкова психологія, що вивчає проблеми закономірностей поведінки людини і тварини (І.В. Павлов, В.М. Бехтерєв, Д. Уотсон, Б. Скіннер та ін.)

Поведінка розглядалося як об'єктивна, спостережувана реальність, яку можна досліджувати в експериментальних умовах.

Центральна проблема біхевіоризму - проблема навчання, тобто придбання індивідуального досвіду за допомогою проб і помилок.

Виділено чотири закони навчання: закон ефекту, закон вправи, закон готовності і закон асоціативного зсуву.

Психоаналітичне напрям пов'язаний з ім'ям З. Фрейда. Досліджував проблеми несвідомих, ірраціональних процесів в особистості й у її поведінці.

Він вважав, що центральною рушійною силою людини виступає сукупність потягів.

Деякі з аспектів даного напрямку отримали розвиток в роботах К. Юнга і А. Адлера.

Соціально-психологічні проблеми напрямки: конфлікт людини і суспільства, що виявляється в зіткненні потягів людини з соціальними заборонами; проблема джерел соціальної активності особистості.

Гуманістична психологія (Г. Оллпорт, А. Маслоу, К. Роджерс та ін) досліджувала людини як повноцінно розвивається особистість, яка прагне реалізувати свої потенційні можливості і досягти самоактуалізації, особистісного зростання.

У кожному нормальному людині закладена тенденція до самовираження та самореалізації.

Когнитивизм трактує соціальну поведінку людини як сукупність переважно пізнавальних процесів і робить акцент на процесі пізнання людиною світу, осягненні їм сутності явищ за допомогою основних когнітивних психічних процесі (пам'яті, уваги і т. д.).

Проблема когнітівізма - прийняття рішень людиною. Представники когнітивної школи (Ж. Піаже, Дж. Брунер, Р. Аткінсон та ін) звертали особливу увагу на знання людини і способи його формування.

Інтеракционізм (пізніше символічний інтеракціонізм) досліджував проблеми соціального аспекту взаємодії між людьми в процесі діяльності та спілкування.

Основна ідея інтеракционізма: особистість завжди соціальна і не може формуватися поза суспільством.

Особливе значення надавалося комунікації як обміну символами та вироблення єдиних значень і смислів.

Більшість психологічних шкіл можна розмежувати лише з відомою часткою умовності, оскільки всі вони досліджують людини в групі, суспільстві, світі.

Весь набір методів соціально-психологічного дослідження можна підрозділити на дві великі групи: методи дослідження та методи впливу.

Останні ставляться до специфічної галузі соціальної психології, до «психології впливу».

Серед методів дослідження розрізняють методи збору інформації та методи її обробки.

Методи обробки даних часто не виділяються в спеціальний блок, оскільки більшість з них не є специфічними для соціально психологічного дослідження.

Методи збору інформації: спостереження, читання документів (контентаналіз), опитування (анкети, інтерв'ю), тести (найбільш поширений соціометричний тест), експеримент (лабораторний, природний).

Спостереження - «старий» метод соціальної психології. Головна проблема - забезпечити фіксацію якихось певних класів характеристик, щоб «прочитання» протоколу спостереження було зрозуміло й іншому досліднику.

Вивчення документів має велике значення, оскільки за допомогою цього методу можливий аналіз продуктів людської діяльності. Особлива проблема виникає в зв'язку з тим, що інтерпретує документ дослідник, людина зі своїми власними, властивими йому індивідуальними психологічними особливостями. Найважливішу роль при вивченні документа грає здатність до розуміння тексту.

Для подолання «суб'єктивності» (інтерпретації документа дослідником) вводиться особливий прийом, який отримав назву «контент-аналіз».

Це особливий метод аналізу документа, коли в тексті виділяються спеціальні «одиниці», а потім підраховується частота їх вживання.

Метод контент-аналізу є сенс застосовувати тільки в тих випадках, коли дослідник має справу з великим масивом інформації.

Опитування - найпоширеніший прийом в соціально-психологічних дослідженнях.

Зазвичай критичні зауваження з цього методу виражаються в подиві з приводу того, як же можна довіряти інформації, отриманої з безпосередніх відповідей випробовуваних, по суті з їх самозвітів.

Серед видів опитувань найбільшого поширення отримують в соціальній психології інтерв'ю і анкети. Головні методологічні проблеми полягають в конструюванні запитальника. Перша вимога тут - логіка побудови.

Найчастіше в соціальній психології застосовують особистісні тести, рідше - групові тести.

Тест - це особливого роду випробування, в ході якого випробуваний виконує або спеціально розроблене завдання, чи відповідає на питання, що відрізняються від питань анкет чи інтерв'ю. Питання в тестах носять непрямий характер.

Сенс подальшої обробки у тому, щоб за допомогою «ключа» співвіднести отримані відповіді з певними параметрами.

Експеримент - один з основних методів дослідження в соціальній психології. Розрізняють два основних види експерименту: лабораторний і природний.

Для обох видів існують деякі загальні правила, які виражають суть методу, наприклад: довільне введення експериментатором незалежних змінних і контроль за ними, вимога виділення контрольної та експериментальної груп, щоб результати вимірювань могли бути порівнянні з певним еталоном.



Література

1. Андрєєва Г.М., Богомолова Н.М., Петровська Л.А. Сучасна соціальна психологія на Заході. М., 1978.

2. Величковський Б.М. Сучасна когнітивна психологія. М., 1982.

3. Гибш X., Форверг М. Введення в марксистську соціальну психологію. Пер. з нім. М., 1972.

4. Донцов О.І., Ємельянова Т.П. Концепція соціальних уявлень у сучасній французькій психології. М., 1987.

5. Нариси з історії теоретичної соціології XIX - поч. XX ст. М., 1994.

6. Паригін Б.Я. Основи соціально-психологічної теорії. М., 1971.

7. Петровська Л.А. Теоретичні та методологічні основи соціально-психологічного тренінгу. М., 1982.

8. Смелзер Н. Соціологія. Пер. з англ. М.: Фенікс, 1994.

9. Сучасна зарубіжна соціальна психологія. Тексти, М., 1983.

10. Тард Г. Закони наслідування. Спб., 1892.

11. Трусов В.П. Когнітивні процеси в соціальній психології. Л., 1983.

12. Шибутані Т. Соціальна психологія. Пер. з англ. М., 1961.

13. Шихирев Л.М. Сучасна соціальна психологія США. М., 1979.

Размещено на Allbest.ru