Поза - це положення тіла. Людське тіло здатне прийняти близько 1000 стійких різних положень. Поза показує, як дана людина сприймає свій статус по відношенню до статусу інших присутніх осіб. Особи з більш високим статусом приймають більш невимушену позу. В іншому випадку можуть виникати конфліктні ситуації.

Одним з перших на роль пози людини як одного із невербальних засобів спілкування вказав психолог А. Шефлен. У подальших дослідженнях, було виявлено, що головний смисловий зміст пози полягає в розміщенні індивідом свого тіла по відношенню до співрозмовника. Це розміщення свідчить або про закритість, або про розташування до спілкування.

Поза, при якій людина перехрещує руки і ноги, називається закритою. Перехрещені на грудях руки є модифікованим варіантом перешкоди, яку людина виставляє між собою і своїм співрозмовником. Закрита поза сприймається як поза недовіри, незгоди, протидії, критики. Більше того, приблизно третина інформації, сприйнятої з такої пози, не засвоюється співрозмовником. Найбільш простим способом виведення пози є пропозиція щось потримати або подивитися.

Відкритою вважається поза, в якій руки і ноги не перехрещені, корпус тіла спрямований у бік співрозмовника, а долоні і стопи розгорнуті до партнера по спілкуванню. Це - поза довіри, згоди, доброзичливості, психологічного комфорту.

1.3 Жести

Жести - це різноманітні рухи руками і головою. Мова жестів - це найдавніший спосіб досягнення взаєморозуміння. У різні історичні епохи і в різних народів були свої загальноприйняті способи жестикуляції. В даний час навіть робляться спроби створити словники жестів.

Про ту інформацію, яку несе жестикуляція, відомо досить багато. Перш за все, важлива кількість жестикуляції. У різних народів виробилися і увійшли в природні форми вираження почуттів різні культурні норми сили і частотності жестикуляції. Дослідження М. Аргайла, в яких вивчалися частота і сила жестикуляції в різних культурах, показали, що протягом однієї години фіни жестикулювали 1 раз, французи - 20, італійці - 80, мексиканці - 180 разів.

Взагалі інтенсивність жестикуляції зростає разом із зростанням емоційної збудженості людини, а також при бажанні досягти більш повного розуміння між партнерами, особливо якщо воно ускладнено. Конкретний зміст окремих жестів різний у різних культурах. Однак, у всіх культурах є подібні жести, серед яких можна виділити:

· Комунікативні (жести привітання, прощання, привернення уваги, заборони, стверджувальні, заперечні, питальні і т.д.);

· Модальні, тобто виражають оцінку і ставлення (жести схвалення, задоволення, довіри і недовіри і т.п.);

· Описові жести, які мають сенс тільки в контексті мовного висловлювання.

Кілька прикладів:

Прикривання рота і чухання носа. Прикривання рота відображає наявність у співрозмовника двох суперечливих бажань: висловитися і залишитися не почутим. Якщо людина в процесі спілкування доторкається до рота або прикриває його долонею, це означає, що вона з якоїсь причини «стримує» власне висловлювання. У цьому випадку ви можете допомогти співрозмовнику розговоритися, задавши йому запитання або звернувши увагу на його позу за допомогою твердження: «Я бачу, ви не у всьому згодні зі мною». Аналогічну інформацію несе жест дотику до носа. Людина, яка чухає або погладжує власний ніс, швидше за все в даний момент знаходиться не в згоді по відношенню до вашого висловлення.

Дотик до вуха. Почісування вуха є полегшеним варіантом «затикання» вух і означає, що людина не хоче чути того, про що йому говорить співрозмовник. Така реакція можлива, якщо співрозмовнику стало нудно вас слухати або він не згоден з одним з ваших тверджень.

Підпирання долонею підборіддя. Людина підпирає голову або підборіддя, якщо їй нудно, нецікаво і вона бореться зі своїм бажанням заснути.

Погладжування підборіддя. Цей жест свідчить про те, що співрозмовник перебуває в стадії роздумів і розглядає можливі для себе варіанти.

Жести емоційного дискомфорту. Численні жести - збирання неіснуючих ворсинок, знімання та одягання кільця, чухання шиї, «приведення у порядок» одягу, вертіння ручки - вказують на те, що співрозмовник потребує підтримки. У такому стані він не готовий у повному обсязі сприймати інформацію.

Жести нетерпіння. Якщо людина постукує пальцями по столу, совається на стільці, притупує ногами або поглядає на годинник, то тим самим вона сигналить оточуючим про те, що її терпіння закінчується.

1.4 Міміка

Міміка - рухи м'язів обличчя, і це головний показник почуттів. Дослідження показали, що при нерухомому або невидимому обличчі співрозмовника втрачається до 10 - 15% інформації. У літературі зазначається більше 20 000 описів виразу обличчя. Головною характеристикою міміки є її цілісність і динамічність. Це означає, що в мімічних виразів обличчя є шість основних емоційних станів (гнів, радість, страх, смуток, здивування, відраза) всі рухи м'язів обличчя скоординовані. Основне інформативне навантаження несуть брови і губи.

1.5 Візуальний контакт

Візуальний контакт є виключно важливим елементом спілкування. Дивитися на мовця означає не тільки зацікавленість, але й допомагає нам зосередити увагу на тому, що нам говорять. Спілкуються люди зазвичай дивляться в очі один одному не більше 10 секунд. Якщо на нас дивляться мало, ми маємо підстави вважати, що до нас або до того, що ми говоримо, відносяться погано, а якщо дуже багато, це може сприйматися як виклик або ж гарне до нас ставлення. Крім того, відмічено, що коли людина бреше або намагається приховати інформацію, його очі зустрічаються з очима партнера менш 1/3 часу розмови.

Почасти довгота погляду людини залежить від того, до якої нації вона належить. Жителі південної Європи мають високу частоту погляду, що може здатися образливим для інших, а японці при бесіді дивляться скоріше на шию, ніж на обличчя. Слід завжди брати до уваги цей важливий факт.

Американськими психологами Р. Екслайном і Л. Вінтерс було доведено, що погляд пов'язаний з процесом формування висловлювання. Коли тільки людина формує думку, вона частіше дивиться в бік, «у простір», коли думка повністю готова - на співрозмовника. Ті, хто в даний момент говорить, менше дивиться на партнера - тільки щоб перевірити його реакцію і зацікавленість. Хто слухає в свою чергу більше дивиться в сторону мовця.

За своєю специфікою погляд може бути:

1) Діловий - коли погляд фіксується в районі чола співрозмовника, це передбачає створення серйозної атмосфери ділового партнерства.

2) Соціальний - погляд концентрується у трикутнику між очима і ротом, це сприяє створенню атмосфери невимушеного світського спілкування.

3) Інтимний - погляд спрямований не в очі співрозмовника, а нижче до рівня грудей. Такий погляд говорить про велику зацікавленість один одним у спілкуванні.

4) Погляд скоса використовується для передачі інтересу чи ворожості. Якщо він супроводжується злегка піднятими бровами чи посмішкою, він означає зацікавленість. Якщо ж він супроводжується нахмуреним чолом чи опущеними куточками рота, це свідчить про критичне відношення до співрозмовника.

За допомогою очей передаються самі точні сигнали про стан людини, тому що вони займають центральне положення в людському організмі, а зіниці поводяться цілком незалежно - розширення і звуження зіниць не піддається свідомому контролю. При денному світлі зіниці можуть звужуватися і розширюватися залежно від того, як змінюється ставлення і настрій людини. Якщо людина збуджена або зацікавлена чимось, або перебуває у піднесеному настрої, його зіниці розширюються в 4 рази в порівнянні з нормальним станом. Сердитий, похмурий настрій змушує зіниці звужуватися.

2. Голосові характеристики

Просодика - це загальна назва таких ритміко - інтонаційних сторін мови, як висота, гучність голосу, його тембр.

Екстралінгвістіка - це включення в мову пауз і різних психофізіологічних явищ людини: плачу, кашлю, сміху, зітхання і т.д.

Просодичними і екстралінгвістичними засобами регулюється потік мови, економляться мовні засоби спілкування, вони доповнюють, замінюють і передбачають мовні висловлювання, висловлюють емоційні стани. Потрібно вміти не тільки слухати, а й чути інтонаційний лад мови, оцінювати силу і тон голосу, швидкість мовлення, які практично дозволяють виражати наші почуття і думки.

Голос містить в собі дуже багато інформації про господаря. Досвідчений фахівець по голосу зможе визначити вік, місцевість проживання, стан здоров'я, характер і темперамент його володаря. Хоча природа нагородила людей унікальним голосом, забарвлення йому вони надають самі. Ті, кому властиве різко змінювати висоту голосу, як правило, бадьоріші. Товариські, впевнені, компетентні і набагато приємні люди, ніж люди, що говорять монотонно.

Почуття, які випробовуються мовцем, відбиваються, насамперед, в тоні голосу. У ньому почуття знаходять своє вираження незалежно від вимовлених слів. Так, звичайно легко розпізнаються гнів і смуток.

Чимало інформації дають сила і висота голосу. Деякі почуття, наприклад ентузіазм, радість і недовіра звичайно передаються високим голосом, гнів і страх - теж досить високим голосом, але в більш широкому діапазоні тональності, сили і висоти звуків. Такі почуття як горе, сум, втому зазвичай передають м'яким і приглушеним голосом з пониженням інтонації до кінця кожної фрази.

Швидкість мови також відображає почуття. Людина говорить швидко, якщо вона схвильована, стурбована, говорить про свої особисті труднощі або хоче нас у чомусь переконати, умовити. Повільна мова частіше за все свідчить про пригноблений стан, горе, зарозумілість чи втому.

Допускаючи в мові незначні помилки, наприклад, повторюючи слова, невпевнено або неправильно їх вибираючи, обриваючи фрази на півслові, люди мимоволі висловлюють свої почуття і розкривають наміри. Невпевненість у виборі слів проявляється тоді, коли мовець не впевнений у собі або збирається нас здивувати. Зазвичай мовні недоліки більш виражені при хвилюванні або коли людина намагається обдурити свого співрозмовника.

Оскільки характеристика голосу залежить від роботи різних органів тіла, то в ньому відбивається і їх стан. Емоції змінюють ритм дихання. Страх, наприклад, паралізує гортань, голосові зв'язки напружуються, голос «сідає». При гарному настрої голос стає глибше і багатше відтінками. Він діє на інших заспокійливо і вселяє більше довіри.

Існує і зворотний зв'язок: за допомогою дихання можна впливати на емоції. Для цього рекомендується шумно зітхнути, широко відкривши рот. Якщо дихати на повні груди і вдихати велику кількість повітря, настрій поліпшується, а голос мимоволі знижується.

3. Такесика

Такесика - невербальне спілкування людей за допомогою дотиків. До такесичних засобів спілкування відносяться динамічні дотики в формі рукостискання, поплескування, поцілунку. Доведено, що динамічні дотики є біологічно необхідною формою стимуляції. Використання людиною у спілкуванні динамічних дотиків визначається багатьма факторами: статусом партнерів, їх віком, статтю, ступенем знайомства.

Неадекватне використання особистістю такесичних засобів може призвести до конфліктів у спілкуванні. Наприклад, поплескування по плечу можливо тільки за умови близьких відносин, рівності соціального становища в суспільстві.

Зупинимося докладніше на найпоширенішому такесичному засобі - неодмінний атрибут будь - якої зустрічі та прощанні - рукостисканні. Обмін рукостисканням є пережитком давньої епохи. Первісні люди при зустрічі простягали один одному руки розкритими долонями вперед, щоб показати, що вони беззбройні. Цей жест з часом зазнав змін, і з'явилися його варіанти, такі як помах рукою в повітрі, дотик долоні до грудей і багато інших, в тому числі і рукостискання. Часто рукостискання може бути дуже інформативним, особливо його інтенсивність і тривалість.

Рукостискання діляться на 3 види: домінуюче (рука зверху, долонею вниз), покірне (рука знизу, долонею розгорнута вгору) і рівноправне. Домінуюче рукостискання є найбільш агресивною його формою. При домінуючому (владному) рукостисканні людина повідомляє іншому, що вона хоче домінувати в процесі спілкування. За даними досліджень в США, 78% високопоставлених чиновників не лише першими простягали руку, а й користувалися владним способом рукостискання.

Покірне рукостискання буває необхідно в ситуаціях, коли людина хоче віддати ініціативу іншій, дозволити йому відчувати себе господарем становища.

Відзначимо ще кілька різновидів рукостискання.

Часто політичними діячами використовується жест, званий «рукавичкою»: людина двома руками обхоплює руку одного. Ініціатор цього жесту підкреслює, що він чесний, і йому можна довіряти. Однак, жест «рукавичка» слід застосовувати до добре знайомих людей, тому що при знайомстві він може проявити зворотний ефект.

Міцне рукостискання аж до хрускоту пальців є відмінною рисою агресивної, жорсткої людини.

Ознакою агресивної людини є також потиск не зігнутою, прямою рукою. Його головне призначення - зберегти дистанцію і не допустити людину у свою зону. Цю ж мету переслідує і потиск кінчиків пальців, але таке рукостискання свідчить про те, що людина не впевнена в собі.

4. Проксеміка

Проксеміка -- область соціальної психології, практичної психології, що займається вивченням просторової і тимчасової знакової системи спілкування.

Одним з перших просторову структуру почав вивчати американський антрополог Едвард Холл, який на початку 60 - х років ввів термін «проксеміка» (proximity - «близькість»). Сам Е. Холл називав проксеміку «просторовою психологією». До проксемічних характеристик відносяться орієнтація партнерів в момент спілкування і дистанція між ними.

4.1 Дистанція

Норми наближення двох людей один до одного описав Е. Холл. Дані норми визначені чотирма відстанями:

Інтимна відстань - від 0 до 45 см - на такій відстані спілкуються близькі люди; у цій зоні є ще одна підзона радіусом 15 см, в яку можна проникнути тільки за допомогою фізичного контакту, це понад інтимна зона.

Персональна - від 45 до 120 см - спілкування із знайомими людьми;

Соціальна - від 120 до 400 см - переважне при спілкуванні з чужими людьми і при офіційному спілкуванні;

Публічна - від 400 до 750 см - на цій відстані не вважається грубим обмінятися кількома словами або утриматися від спілкування, на такій відстані відбуваються виступи перед аудиторією.

Зазвичай люди почувають себе зручно і справляють сприятливе враження, коли знаходяться на відстані, відповідному зазначених вище видів взаємодії. Надмірно близьке і надмірно віддалене положення негативно позначаються на спілкуванні.

Чим ближче знаходяться люди один до одного, тим менше вони дивляться один на одного. І навпаки, перебуваючи на відстані, вони більше дивляться один на одного і використовують жести для збереження уваги в розмові. Крім того, ці правила варіюються залежно від віку, статі, особистісних властивостей і суспільного статусу людини, а також від національності і щільності населення в районі, де живе людина. Наприклад, діти і люди похилого віку тримаються до співрозмовника ближче, ніж підлітки, молоді люди і люди середнього віку. Чоловіки віддають перевагу більш віддаленому положенню, ніж жінки. Врівноважена людина підходить до співрозмовника ближче, тоді як неспокійні, нервові люди триматися далі. Люди спілкуються на великій відстані зі співрозмовниками, які володіють більш високим статусом. Що стосується націй, то можна сказати, що азіати взаємодіють на ближчій відстані, ніж європейці, а городяни - ближче, ніж жителі малонаселених районів.

4.2 Орієнтація

Слід відзначити також такі проксемічні компоненти невербальної системи, як орієнтація і кут спілкування. Орієнтація виражається в повороті тіла в напрямку партнера чи в сторону від нього, що сигналізує про бажання спілкуватися.

Різні відтінки відносини людей можуть виражатися через те, яке місце вони займають за столом.

Кутове розташування характерно для людей, зайнятих дружньою, невимушеною бесідою. Ця позиція сприяє постійному контакту очей і надає простір для жестикуляції.

Позиція ділової взаємодії - одна з найбільш вдалих стратегічних позицій для пред'явлення, обговорення та вироблення спільних рішень.

Положення один проти одного може викликати оборонне ставлення і атмосферу суперництва. Вона може призвести до того, що кожна сторона буде дотримуватися своєї точки зору, бо стіл стає бар'єром між ними.

Незалежну позицію займають люди, які не бажають взаємодіяти один з одним. Вона свідчить про відсутність зацікавленості. Це положення можна розцінювати і як вороже. Цього положення слід уникати в разі, коли потрібно відверта розмова.

Важлива також форма столу, за яким керівник спілкується з підлеглими.

Квадратні столи хороші для проведення короткої ділової бесіди. Відносини співробітництва встановляться, швидше за все, з людиною, яка сидить поруч. Причому більше розуміння буде виходити від людини яка сидить справа. Найбільший опір буде надавати той, хто сидить навпроти.

Круглий стіл створює атмосферу неофіційності і невимушеності, і є найкращим засобом проведення бесіди людей однакового соціального статусу, тому що кожному за столом виділяється однаковий простір.

У сфері бізнесу часто використовуються квадратні і круглі столи. Квадратний стіл, який зазвичай є робочим столом, використовується для ділових переговорів, брифінгів, для відчитування винних і т.п. Круглий стіл служить створенню невимушеної, неофіційної атмосфери і хороший у тому випадку, якщо потрібно досягти згоди.

4.3 Невербальні засоби підвищення ділового статусу

У процесі розмови співрозмовники мимоволі звертають увагу на навколишній стан. У цьому сенсі кабінет керівника є свого роду його візитною карткою. Інтер'єр офісу говорить багато про що: про достаток фірми, її ґрунтовність і надійність. Тому треба прагнути до того, щоб місце, де керівник приймає відвідувачів, виробляло найкраще враження, а атмосфера підвищувала його діловий статус. Проте, слід пам'ятати, що дуже розкішний офіс сприймається відвідувачами з недовірою.

Оформляючи офіс, потрібно пам'ятати, що картини та інші офісні прикраси повинні бути нейтральними і одночасно підкреслювати імідж компанії. Стіни краще забарвити в стандартні кольори, загальноприйняті для службових приміщень.

При обладнанні офісу стосовно російських умов зазвичай виділяється три зони: зона особистої роботи, колегіальної діяльності і дружнього спілкування. У зоні особистої роботи повинні знаходиться робочий стіл, зручне крісло, телефони, сучасне організаційно - технічне обладнання. Робоче місце повинне бути правильно освітлене.

Зона колегіальної діяльності обладнується з урахуванням вимог організації дорадчої роботи з людьми. Необхідно мати «колегіальний» стіл, зручні стільці, ручки та олівці, папір для записів, графин з водою та склянки. Зона дружнього спілкування повинна знаходитися в стороні від двох інших. У ній потрібно мати пару крісел, журнальний столик, прохолодні напої.

При обладнанні офісу бажано враховувати невербальні засоби, які можуть відчутно підвищити діловий статус його господаря. Так, наприклад, чим вище спинка крісла, тим більше влади й авторитету має сидяча у ньому особа. У процвітаючих людей крісла найчастіше мають високу обтягнуту шкірою спинку, а стільці для відвідувачів - низьку спинку.

Підвищити ділового статусу можуть і деякі інші прийоми невербального спілкування: низькі стільці і канапки для відвідувачів, дорога попільничка, що стоїть поза зоною досяжності відвідувача.

5. Особливості невербального спілкування в різних країнах

Користуючись щодня десятками жестів, ми майже не замислюємося про їх сенс. Відомо, що основні комунікаційні жести в усьому світі не відрізняються один від одного: коли люди щасливі, вони посміхаються, коли сумні - хмуряться, коли не знають або не розуміють, про що йде мова - знизують плечима. Однак нерідко один і той же виразний рух у різних народів може мати і цілком різне значення, і легковажне поводження зі звичайними для нас жестами може привести до несподіваних наслідків. Жест, який у нас демонструє пропажу чи невдачу, у хорватів означає ознаку успіху і задоволення.

Говорячи про себе, європеєць показує рукою на груди, японець - на ніс.

У деяких країнах Африки сміх - показник подиву і замішання. Жителі Мальти замість слова «ні» злегка торкаються кінчиками пальців підборіддя, повернувши кисть вперед. У Франції і Італії цей жест означає, що у людини щось болить.

У Греції і Туреччині офіціантові ні в якому разі не можна показувати два пальці (наприклад, маючи на увазі дві чашечки кави) - це вважається дуже образливим жестом.

Досить часто один і той самий жест має не тільки різне, але і прямо протилежне значення.

Утворивши колечко з великого і вказівного пальців, американці і багато інших народів повідомляють, що справи «о'кей». Але цей же жест використовують в Японії, кажучи про гроші, у Франції він означає нуль, а на Мальті їм характеризують людину зі збоченими статевими інстинктами.

Звичайний стверджувальний кивок головою на півдні Югославії і в Болгарії служить знаком заперечення.

Німці часто піднімають брови у знак захоплення чиєюсь ідеєю, в Англії так висловлюють скептицизм.

Іноді навіть незначна зміна жесту може зовсім змінити його значення. В Англії так сталося з жестом з двох пальців, вказівного і середнього, розлучених і піднятих вгору. Якщо при цьому долоня повернута до співрозмовника, це - образа. Якщо долоня повернута до себе, то це вираз радості (перша буква англійського слова «victory» - перемога).

У спілкуванні ми не надаємо особливого значення лівій чи правій руці. Але на Близькому Сході, наприклад, не слід протягувати гроші або подарунок лівою рукою. У тих, хто сповідує іслам, вона вважається нечистою, і ви можете образити співрозмовника.

У будь - якій культурі жести нещирості пов'язані з лівою рукою. Вона видає таємні емоції свого власника. Тому, якщо в розмові співрозмовник жестикулює лівою рукою, є велика ймовірність, що він говорить не те, що думає, або просто негативно ставиться до подій. Слід змінити тему розмови або взагалі перервати його.

Для американця відмова розмовляти з людиною, що знаходиться з ним в одному приміщенні, означає крайній ступінь негативного до нього відношення. В Англії це загальноприйняте правило.

У народів різних культур є відмінності і в сприйнятті простору. Так, американці працюють або у великих приміщеннях, або - якщо приміщень кілька - при відкритих дверях. Відкритий кабінет означає, що його власник на місці і йому немає чого приховувати. Багато хмарочосів в Нью - Йорку цілком зроблені зі скла і проглядаються наскрізь. Тут все, від директора до посильного, постійно на виду. Це створює у службовців певний стереотип поведінки, викликаючи в них відчуття, що всі спільно роблять спільну справу. Німецькі ж традиційні форми організації робочого простору принципово інші. Кожне приміщення в них має бути забезпечено надійними дверима. Розкриті навстіж двері символізують крайній ступінь безладу.

Таким чином, не знаючи відмінностей невербального спілкування різних народів, можна потрапити в незручну ситуацію, образивши співрозмовника. Щоб уникнути цього кожен менеджер, особливо якщо він має справу із закордонними партнерами, повинен бути обізнаний про відмінності у трактуванні жестів, міміки і рухів представниками ділового світу в різних країнах.

Висновок

Невербальне спілкування виступає одним із засобів репрезентації особистістю свого "Я", міжособистісного впливу та регулювання відносин, створює образ партнера по спілкуванню, виступає в ролі уточнення, випередження вербального повідомлення. Для нього характерна відсутність членороздільної звукової мови - це головне, що підкреслюється в більшості досліджень з проблеми цього спілкування. У багатьох наукових роботах існує деяка плутанина в поняттях "невербальне спілкування", "невербальна комунікація", "невербальна поведінка" найчастіше використовуються як синоніми. Нам видається важливим диференціювати ці поняття і уточнити контекст, в якому передбачається подальше їх вживання. Поняття "невербальне спілкування" є більш широким, ніж "невербальна комунікація". Ми дотримуємося визначення, запропонованого В.А. Лабунською, згідно з яким, «невербальне спілкування - це такий вид спілкування, для якого є характерним використання невербальної поведінки і невербальної комунікації в якості головного засобу передачі інформації, організації взаємодії, формування образу і поняття про партнера, здійснення впливу на іншу людину. Невербальна комунікація - це система символів, знаків, що використовуються для передачі повідомлення і призначена для більш повного його розуміння, яка в деякій мірі незалежна від психологічних і соціально - психологічних якостей особистості, яка має досить чітке коло значень і може бути описана як специфічна знакова система».

У невербальній поведінці традиційно виділяється експресивна і перцептивна сторони. Експресія, або зовнішнє вираження емоцій, є невід'ємним компонентом невербальної поведінки. Саме фактори емоційної природи є причиною труднощів у встановленні нормальних відносин між індивідом і групою або комунікатором і реципієнтом. Поняття перцепції характеризує процес сприйняття і пізнання один одного партнерами по спілкуванню. Адекватне сприйняття партнера дозволяє більш гнучко реагувати на зміни ситуації спілкування, зрозуміти його справжні цілі і наміри, передбачити можливі наслідки переданої інформації. Ці якості стають незамінними для тих, чия професійна діяльність пов'язана з людьми.

Список використаної літератури

1. Введенська Л.А., Павлова А.Г. Культура та мистецтво мови. Сучасна риторика. - Ростов-на-Дону: Фенікс, 1995 -- 236с.

2. Горяніна В.А. Психологія спілкування. Навчальний посібник для студентів вузів. - М.: Академія, 2004 -- 308 с.

3. Лабунська В.А. Невербальна поведінка. - Ростов-на-Дону, 1986 -- 138 с.

4. Піз А. Мова рухів тіла. - Нижній Новгород: Ай Кью, 1992 -- 179 с.

5. Соціальна психологія та етика ділового спілкування: Навчальний посібник для вузів / під. ред. В.Н. Лавриненко. - М.: Культура і спорт, ЮНИТИ, 1995 - 131 с.

Размещено на Allbest.ru