Природа людських здібностей: виявлення, формування та реалізація. Соціально-філософські аспекти здібностей

Здібності, як спосіб взаємодії людини з реальною дійсністю, становлять індивідуальні особливості особистості, які є суб'єктивними умовами успішного здійснення певного виду діяльності. Вони є передумовою діяльності та суспільного стану людини. Вони лежать в основі його функціонування як певної особистості.

Зміст поняття “здібність” пов'язаний з поняттям “потреба”. Здібність виступає як відображення таких сил людини, що забезпечують їй певну міру участі у різних видах соціальної діяльності з реалізації своїх потреб. Таким чином, здібність описується і розуміється як засіб реалізації потреби, а в ідеалі - як реалізована потреба. Здібність можна визначити як розумні види орієнтованих дій з актуалізації потреби .

Зміст поняття “здібність” включає також й особливе значення цього явища як сполучної ланки між минулим і майбутнім людини. Здібність є ознакою життєдіяльності індивіда, групи, суспільства, що забезпечує наступність поколінь. В окремих видах здібностей в усьому їх різноманітті виявляються елементи, що являють собою:

- стабільні, стійкі, генетично визначені та обмежені характеристики, пов'язані із спадковими та історично конкретними категоріями;

- мінливі, пластичні, адаптаційні властивості, що дають можливість здібності видозмінюватись, пристосовуватись до реальних об'єктивних умов і таким чином сприяти поступальному рухові як, власне, носію здібності, так і всього суспільства.

Взаємодія цих двох елементів у структурі здібностей перетворює їх на своєрідний акумулятор й трансформатор соціального досвіду та форму оволодіння індивідуальною соціальною практикою. Здібності визначають критерій суспільного прогресу. Вони пов'язані з соціальними потребами та діяльністю особистості і є утворенням, що інтегрує всі властивості цієї особистості.

Соціально-економічний розвиток людства характеризується наступністю історичних епох, яка ґрунтується та забезпечується поступальним розвитком людських здібностей. На кожному історичному етапі відбувається переоцінка здібностей.

Здібності є мінливою властивістю людської особистості. За своїми первісними параметрами вони або відображають реальну дійсність і відповідають їй, або впливають на неї. У сплетінні причинно-наслідкових залежностей, куди входять здібності, простежується різноманітний зв'язок суб'єкта (носія здібностей), об'єкта (сфери застосування здібностей) і суспільства (замовника, споживача і цінителя здібностей). Цим визначається прямий і зворотний зв'язок між суспільною необхідністю, що породжує здібність, і самою здібністю, як специфічним утворенням, що визначає її (здібності) суспільний статус. Соціальні витоки, функціонування і біологічна неповторність здібностей виявляються в процесі комунікації, спілкування, обміну, що включає взаємний зв'язок не лише безпосередньо співіснуючих поколінь, а й усіх, що коли-небудь існували на Землі. Здібності є дієвим інструментом пізнання світу і лежать в основі процесів, що забезпечують наступність, яка розуміється не лише як хронологічна послідовність, але і як якісна своєрідність переданих біологічних та соціальних ознак.

Людина як суспільна істота пов'язана з безконечною кількістю суспільних відносин, які вона здійснює і в яких бере участь. Залежно від своїх потреб і можливостей суспільство в кожну історичну епоху висуває свій ідеал та стандарт особистості, що модифікує та створює власне здібність, як виробництва, так і споживання. Напрямок розвитку здібностей та їх варіації безпосередньо залежать від соціального замовлення.

Як сукупність фізичних та духовних сил, якостей, вмінь і властивостей, здібність свідчить про те, наскільки глибоко вона засвоїла існуючий спосіб виробництва. Здібності, врешті-решт, є різними проявами її схильності до засвоєння досягнень людської культури та її подальшого розвитку. Вони становлять один з елементів істотних сил людини і не зводяться лише до вміння виконувати один з видів діяльності. Вони відповідають певному способу діяльності та характеру реалізації соціальної сутності людини і значною мірою залежать від того, наскільки людина готова скористатися культурою свого часу. Культура, крім знань про реальні можливості суспільства, містить також здібності скористатися його досягненнями й певний світогляд. В такому значенні культура - це цілісність відтворення особистості. Процеси формування здібностей неможливо пояснити тільки логікою підвищення продуктивності праці й розвитком технологій. Зміни, які вносяться в культурне середовище таким потужним стимулом, як технологічний прогрес, змінюють об'єктивні умови практичної діяльності людини, внаслідок чого змінюються і відповідні йому здібності людини.

Людина і суспільство постійно взаємодіють. Людини поза суспільством, поза об'єктивними соціально-економічними умовами не буває. Щоб стати людиною і ввійти до людського співтовариства, мало народитися фізично. Потрібне друге, соціальне, народження. Людина народжується як член свого суспільства, а не як тільки біологічний організм. Вона народжується як росіянин, француз чи українець і, нарешті, вона народжується певного року. Тільки ця соціальна та історична локалізація робить її реальною й визначає зміст її життєвого й культурного стану і її здібностей. Основою, на якій зростає людина, природним полем її діяльності є батьківщина. Сутність людини становлять, саме ті якості, потреба в яких відрізняє дане суспільство в його історичній своєрідності від будь-якого іншого. В ній втілюється складний ансамбль суспільних відносин, завдяки яким людська особа стає історично реальною і культурно продуктивною.

Кожна нормальна людина володіє широким діапазоном різноманітних якостей, індивідуальних здібностей. На цьому ґрунтуються відомі підходи до оцінки людських здібностей:

- принцип універсальної талановитості - немає людей нездібних, безталанних, є люди, що займаються не своєю справою;

- принцип розвитку - здібності розвиваються в результаті змін умов життя особистості й інтелектуально-психологічних тренувань;

- принцип невичерпності - жодна оцінка людини і її здібностей за її життя не може вважатися вичерпною, кінцевою.

Ці принципи однозначно можна застосовувати до оцінки потенціалу людських здібностей. Вони визначають саме потенціал. Потенціал є надбанням суспільства. Але, якщо потенціал не перетворюється в реальність, суспільство занепадає. Розвиток потенціалу людини залежить, за наявності всіх необхідних зовнішніх умов, від активності самої людини. А вона, в свою чергу, залежить від викликів і мотивацій, що пропонуються суспільством.

В сучасній країні людина живе у суспільстві, яке постійно змінюється. Становлення нової моделі наштовхується на певні суперечності. Стара система цінностей відкидається однією частиною суспільства, а демократичні ідеї не знаходять підтримки у іншої. Поставлені в ситуацію виживання, сім'я й школа істотно не впливають на формування змістовних структур свідомості дитини. Зростання соціальної нерівності, розбіжність між словом й повсякденною практикою, усвідомлення безперспективності в професійній сфері супроводжуються байдужістю й апатією. Неефективність влади у вирішенні соціально-економічних проблем, руйнування системи доступної вищої освіти й охорони здоров'я негативно впливають на умонастрої людей. В такій ситуації головним позитивним мотивом для розвитку здібностей й самореалізації стає практичний інтерес, при якому прикладна цінність й користь є основними критеріями прийнятності будь-яких форм діяльності.

Діяльність, як власне людський тип активності, незалежно від того, усвідомлює людина це до кінця чи ні, потребує розумного обґрунтування. Людині для вільної й духовно повної самореалізації необхідні розумні мотиви й виклики. Люди живуть в складному світі. Є обставини, що сильніші за людину, але є й такі, що залежать від людини, від її волі, зусиль, знань, бажань. Часто навіть тоді, коли все залежить від людини, вона не вміє розпорядитися своїми можливостями. З іншого боку, в ситуаціях, коли, здавалося б, від людини нічого не залежить, завжди можна знайти шляхи розширення її можливостей. Адже ще в стародавні часи народився афоризм - кожна людина є творцем самої себе й своєї долі.

Проаналізувавши тему здібностей, можна зробити висновок, що реалізація здібностей особистості є вирішальним критерієм рівня і розвитку суспільства. Проблема здібностей людини - одна з основних теоретичних проблем психології і найважливіша практична проблема.

Таким чином, здібності існують тільки стосовно відомої діяльності, і тому, доки неясно, якою діяльністю буде займатися людина, не можна нічого сказати про її здібності до цієї діяльності. Кожна людина індивідуальна і здатності відбивають її характер, схильність до чогось або захопленість чимось. Але здібності залежать від бажання, постійних тренувань і удосконалювання в якій-небудь області. І якщо в людини немає бажання або захопленості чимось, то здібності в цьому випадку не можна розвити.

Не можна так само сказати, що кожна людина здібна до усього. Якщо в неї є здібність до малювання, зовсім не обов'язково, що вона має музичний слух.

Займаючись розвитком своїх здібностей, людина повинна прагнути до того, щоб цей розвиток не був самоціллю. Головна задача в тім, щоб бути гідною людиною, корисним членом суспільства. Тому треба працювати над формуванням особистості, над формуванням її позитивних і, насамперед , моральних якостей. Здібності - це тільки одна сторона особистості, одна з її психічних властивостей. Якщо талановита людина морально хитлива, то вона не може вважатися позитивною особистістю. Навпроти, обдаровані люди, що відрізняються високим моральним рівнем, принциповістю, моральними почуттями і сильною волею, приносили і приносять величезну користь суспільству.

Використана література

1. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность // Леонтьев А.Н. Избранние произведения. - М., 1983. - Т. 1.

2. В.Ю. Жарких «ЗДІБНОСТІ ЯК ОДНА З ПРОБЛЕМ ЛЮДИНИ У СУЧАСНОМУ СВІТІ» Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, - 2006. - № 54

3. Теплов Б.М. Способности и одаренность // Хрестоматия по возрастной и педагогической психологии. -- М., 1981. -- С. 32. ²Там же. - С. 33.

4. Немов Р.С. Психология: Учеб. для студ. высш. пед. учеб. заведений: В 3 кн. -- 4-е изд. -- М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2003. - Кн. 1: Общие основы психологии. --688 (373-390)

5. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии - СПб: Издательство "Питер", 2000 - 712 с.

6. Маклаков А. Г. Общая психология. -- СПб.: Питер, 2001. -- 592 с (535-551)

7. Реан А. А., Бордовская Н. В., Розум С. И. Психология и педагогика. -- СПб.: Питер, 2002. -- 432 с

8. Сидоров П.И., Парняков А.В. Введение в клиническую психологию: Т. I.: Учебник для студентов медицинских вузов. -- М.: Академический Проект, Екатеринбург: Деловая книга, 2000. -- 416 с. (349-360)

9. А. В. Петровский. « Введение в психологию» Москва: Издательский центр «Академия», 1996. - 496 с. (468-491)

10. Леонтьев А.Н. О формировании способностей // Хрестоматия по возрастной и педагогической психологии / Под ред. И.И.Ильясова, В.Я.Ляудис. - М.: Издательство МГУ, 1981. - С.35-43.

11. Рубинштейн С.Л. Проблемы способностей и вопросы психологической теории // Проблемы общей психологии / Отв. ред. Е.В.Шорохова. - М.: педагогика, 1976. - 416 с.

Размещено на Allbest.ru