Психологічні причини протиправної поведінки

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Актуальність данної теми полягає у тому, що правопорушення на сьогодні є дуже поширенним явищем, особливо серед підлітків. Будь-яка девіантна поведінка має причини, які її зумовлюють. Стосовно правопорушень, то основними причинами виступають психологічні, які виражаються в особливостях характеру, ціннісних орієнтаціях, мотиваційному компоненті особистості. Важливість дослідження данної теми полягає в виявленні негативних закономірностей прояву психічного життя особистості, які схиляють її до скоєння правопорушень та подальша їх профілактика. Знаючи визначальні особливості особистості схильної до правопорушень можна отримати певні діагностичні критерії, ознаки за якими стає можливим виявити майбутнього правопорушника ще в підлітковому віці.

Означена проблема неодноразово привертала увагу широкого кола вчених кримінологів, соціологів, філософів, педагогів і навіть представників медичної науки. Зокрема, її висвітленню присвячено праці В.І. Антіпова, О.М. Бандурки, Н.В. Барахтяна, В.О. Бачиніна, І.П. Голосніченка, Я.М. Квітки, В.М. Кудрявцева, В.В. Лунєєва, Г.М. Міньковського, Д.П. Смоленського, В.І. Шакуна та ін. Результати їх досліджень - вагомий внесок у вивчення особливостей мотивації протиправної поведінки неповнолітніх, причин і умов скоєння ними правопорушень. 

Мета: теоретично вивчити та емпірично дослідити психологічні причини протиправної поведінки

Завдання:

Теоретично вивчити та проаналізувати психологічні причини протиправної поведінки використовуючи психологічну та педагогічну літературу

Спланувати та організувати емпіричне дослідження психологічних причин протиправної поведінки.

Провести діагностичне дослідження психологічних причин протиправної поведінки використовуючи метод опитування на вибірці підлітків правопорушників

З'ясувати психологічні причини протиправної поведінки через дослідження сфери особистості підлітків та встановити психологічні діагностичні критерії схильності до протиправної поведінки

Об'єкт дослідження: психологічні причини протиправної поведінки

Предмет дослідження: Особистість підлітків правопорушників

Гіпотеза дослідження: ціннісні орієнтації, акцентуації характеру, рівень агресивності визначають схильність особистості до протиправної поведінки.

Дослідно-експериментальна база: дослідження проводилось у КЗШ № 51 . Експериментальне дослідження проводилось на учнях 6-8 классів, віком від 12 до 15 років.

Структура роботи: складається з вступу, двух розділів, висновків,додатків, списку використаної літератури.

Загальний обсяг роботи: 42 сторінок.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ЛІТЕРАТУРИ ПО ПРОБЛЕМІ ПСИХОЛОГІЧНІ ПРИЧИНИ ПРОТИПРАВНОЇ ПОВЕДІНКИ

1.1 Психологічні причини злочинної поведінки неповнолітніх

Злочин і злочинця необхідно розглядати в діалектичній єдності. Без цього неможливо розібратися в джерелах злочинного діяння, виявити механізм його вчинення. Адже злочинна поведінка, як і будь-яка поведінка людини, має дві основні групи ознак. Суб'єктивні - мотиви, мета, намір людини та об'єктивні - фізичні рухи і дії. Злочин, перш ніж втілитися в небезпечні для суспільства дії, проходить стадію внутрішнього, психологічного визрівання. Людина спочатку вирішує, а вже потім вчиняє злочин. Рішучість особистості вчинити злочин називається наміром. Вчинити злочин навмисно - значить усвідомлювати характер свого вчинку, передбачати його суспільну небезпечність, наслідки та свідомо допускати їх. Характер наміру, таким чином, значною мірою свідчить про те, як злочинець ставився до вчиненого ним злочину.

При цьому намір розрізняється, насамперед, за ступенем обдуманості злочину: чи виник він раптово, чи готувався заздалегідь, задовго до вчинення злочину; чи є він наслідком зненацька сформованих обставин або спеціально вибраних умов. Адже для оцінки того, наскільки морально запущена та суспільно небезпечна особистість, необхідно визначити, як вона прийшла до рішення вчинити злочин. Звичайно, заздалегідь виниклий намір говорить про більшу небезпеку злочину та злочинця в порівнянні з наміром, який виникає раптово в якості емоційного відношення до тих або інших несподіваних обставин.

В залежності від особливостей наміру серед неповнолітніх правопорушників закону можливо виділити три основні їх групи. Перші - ті, у кого намір вчинити правопорушення та злочин виник раптово. Другі - ті, хто заздалегідь обміркував протизаконну дію, готувався до її здійснення. Треті - ті, хто іноді знали заздалегідь про вчинення злочину, а іноді намір у них виникав раптово.

Для першої групи характерно те, що противоправний намір тут цілком можна розглядати як своєрідну суспільно небезпечну реакцію па сформовані обставини. Неповнолітній зазвичай не обмірковує заздалегідь злочинну дію, шляхи та засоби досягнення злочинного результату. Більше того, іноді навіть за кілька хвилин до вчинення злочину він і не задумується про нього.

Рішучість вчинити так, а не інакше нерідко виявляється зненацька для молодої людини і швидко реалізується у вчинку та діях. Саме тому можна

говорити про намір неповнолітнього як про таку форму провини, яка виникає в залежності від ситуації, тобто як реакція на непередбачену ситуацію.

Для другої групи характерний злочинний намір, який виникає в поверхневому і суперечливому усвідомленні суспільної шкоди. Це виражається в тому, що більшість підлітків та юнаків, зважуючись на вчинення злочину, усвідомлюють лише фактичну сторону свого діяння (тобто самі дії та предмет зазіхання). При цьому вони не вміють оцінювати соціального значення свого вчинку - його шкідливості для інтересів суспільства.

Для третьої групи особливість злочинного наміру проявляється в його спрямованості. Вона виражається в бажанні досягнення злочинних наслідків та визначається метою злочину тобто результатом. Специфіка його полягає насамперед у тому, що підлітки або юнаки досить часто не мають чіткого уявлення про мету злочинного діяння. "Так захотілося", "не знаю, як вийшло", "інші робили, і я теж" - за допомогою такого роду відповідей вони нерідко пояснюють причини злочину. Специфіка виражається й у тому, що серед підлітків та юнаків, на відміну від дорослих людей, досить розповсюджені с протиріччя між метою діяння та засобами його досягнення. Так, у злочинах неповнолітніх нерідкі випадки, коли спрямованість наміру, його ціль не є антигромадськими. Злочинне діяння в наявності, але ціль його сама по собі аж ніяк не злочинна - захист достоїнства товариша і свого власного, бажання надати допомогу іншій особі, прагнення утвердити себе в очах однолітків і т. ін. Специфіка спрямованості наміру неповнолітніх визначається тим, що психологічним джерелом цієї спрямованості та цілей діяння є вікова мотивація, тобто сукупність конкретних збудників (мотивів), якими визначається поведінка молодої людини.

Мотиви злочинних діянь, вчинених підлітками і юнаками, як правило, досить розрізнені та поверхові. Вони являють собою картину з яскраво вираженою дитячою мотивацією. Мотиви злочинів неповнолітніх значною мірою проявляються на основі групових дій. Як правило, найбільш розповсюджені престижні та наслідувальні мотиви, а також намагання до самоствердження серед товаришів та однолітків. Значний вплив па мотивацію має і той факт, що більшість молодих людей вчиняють злочин в стані сп'яніння, тобто тоді, коли підліток і юнак деякою мірою втрачають контроль над вчинками і їхніми спонуканнями. Звідси досить високий відсоток і так званих невмотивованих злочинів, тобто діянь, внутрішні причини яких неповнолітній не може чітко визначити. Звичайно, тут завжди потрібно мати на увазі й те, що мотиви злочинної, як і іншої поведінки, далеко не завжди усвідомлюються не тільки неповнолітніми, а й дорослими.

У тих випадках, коли неповнолітній чітко уявляє власну мотивацію до злочину, нерідко виявляється, що серйозний вплив на нього мають протиріччя між рівнем домагань неповнолітніх і можливостями їхнього задоволення. Підліток та юнак часто мають завищені домагання насамперед матеріального порядку: мати якусь річ, мати кишенькові гроші, гарний і модний одяг і т. ін. Будучи не задоволеними, ці домагання можуть обумовлювати формування корисливих за своєю сутністю спонукань, які втілюються в злочинних зазіханнях на державну та особисту власність.

Якщо ж спробувати звести в групи найбільш важливі мотиви злочину неповнолітніх, то виявиться, що для більшості з них характерні:

- прагнення (у тому числі шляхом порушення закону) продемонструвати перед товаришами сміливість, хоробрість, рішучість;

- безглузда рішучість вчинити виражається в необдуманому суспільно небезпечному діянні;

- корисливе відношення до предмета домагання, заради якого неповнолітній готовий порушити правові заборони.

Таким чином, спонукають молоду людину до злочинної дії не He-усвідомлена неповага до закону, не відсутність зайнятої антигромадської позиції, не ідейне переконання, а інше... На першому місці для неї - перекручений, неправильно зрозумілий авторитет серед однолітків, що значить для правопорушника в тій або іншій ситуації більше, ніж інтереси суспільства та його членів. Порушує закон той, хто в стані сп'яніння, перебуваючи під впливом групи, не вміє правильно оцінити виникле спонукання, виявляється нездатним осмислити його та в результаті втрачає почуття відповідальності за свої вчинки. [1]

Вивчення причин девіантності серед неповнолітніх та молоді відбувалося в різні періоди розвитку нашого суспільства. Так, Г.М. Міньковський ще 1968 р. зазначав, що „психологія підліткового та юнацького віку має суттєві особливості: нестача життєвого досвіду, спадковість, невміння правильно оцінювати окремі явища, емоційна збудливість, недостатній розвиток системи навичок соціального гальмування і ін.”. До того ж до цих особливостей додається прагнення молодої особи до самостійності, 8 демонстрації сміливості, схильність ставити себе на місце авторитетних героїв фільмів тощо [2, с. 337]. Це твердження актуальне і тепер, і багато в чому зумовлює високий ризик виникнення й укорінення у молоді антигромадських поглядів та звичок, що цілком природно може спонукати до скоєння правопорушень.

Необхідно відзначити, що протягом 60-80-х рр. XX ст. пояснювали схильність неповнолітніх до протиправної поведінки лише „недоліками виховання у сім'ї” [2, с. 338]. Причому таке пояснення було цілком доречним, оскільки на той час функціонувало чимало культурно-оздоровчих закладів, відповідних організацій, що займалися роботою з молоддю, проводилася ідеологічна та пропагандистська робота. Крім того, між соціальними організаціями і міліцією була належним чином налагоджена взаємодія. Переважна більшість інспекторів міліції у справах неповнолітніх мали педагогічну освіту. Молодь активно залучали до «суспільно корисної праці”, а також до членства у громадських формуваннях з охорони громадського порядку. Слід додати, що крім прорахунків у вихованні молоді, як причини протиправної поведінки, тоді ще вказували на їхню незайнятість навчанням чи „суспільно-корисною працею. Поширеною була практика відвідувань дільничним інспектором міліції за місцем проживання молодих осіб, яким виповнилося 18 років і які не працювали чи не навчалися [3, с 285].

На той час помічалася в середньому невелика частка (близько 15%) правопорушень, вчинених молодими особами віком від 15 до 20 років, у загальній структурі злочинів та адміністративних правопорушень на території колишнього СРСР.

Однак слід підкреслити, що надто складно скласти об'єктивну уяву про реальний стан правопорушень того періоду. Як тепер відомо, з ідеологічних міркувань статистична інформація про злочинність та правопорушення приховувалася або навмисно перекручувалася на догоду владоможцям. Партійне і радянське керівництво і у цій справі сповна використовувало можливості адміністративно-командного режиму влади.

Загальновідомим є той факт, що на стан криміногенної ситуації у суспільстві багато в чому впливає соціально-економічна ситуація в державі. Погоджуємося з точкою зору В.І. Шакуна, який зазначив, що особливістю національної протиправної поведінки є те, що вона викликана як старими (тоталітарними), так і новими (ринковими) соціальними суперечностями. Протиправна поведінка - це феномен, що з'являється внаслідок суперечливих процесів, котрі відбуваються в економіці, соціальній сфері, ідеології і політиці. Історія свідчить, що переломні етапи розвитку суспільства завжди супроводжуються негативними явищами, котрі викликають кількісні та якісні зміни злочинності [4, с 47].

Проведення жорсткої каральної політики за радянських часів, як виявилося, дозволяло лише тимчасово тримати під контролем стан злочинності та правопорушень. Щоб підтвердити справедливість цієї тези, пригадаємо ситуацію, яка виникла на початку т.зв. перебудови у колишньому СРСР. Після чисельних ідеологічних заборон та з деяких інших причин наприкінці 80-х рр. XX ст. в країні спостерігався розгул корисливо-насильницької злочинності. Особливою жорстокістю відзначалися т.зв. групи кримінальних субкультур („гопніки”, „цеховики”), рекетири, до яких входило чимало молодих осіб віком до 20 років. Сумний приклад нагадує існування неформальних груп (з числа підлітків), створених „старшими товаришами” з кримінальним минулим. Намагаючись збагатитися злочинним шляхом, знаючи про мотивацію неповнолітніх бути причетними до авторитетного оточення, так би мовити, бути „під захистом”, винахідливі зловмисники втягували молодь до протиправної діяльності. Ті ж особи, які не вступали у такі групи, відчували себе, м'яко кажучи, незручно у своєму мікрорайоні за місцем проживання. У більшості міст країни створювалися своєрідні групи (по кварталах та мікрорайонах) з числа молоді віком від 13 до 17 років. Вони отримували назву „зборівські рухи”. Задля членства у таких організованих групах, молодь вносила періодично гроші, які виманювала у батьків. Саме тоді країною прокотилися чисельні випадки страшенних розбійних нападів, вимагань, пограбувань, убивств та інших тяжких злочинів. Так звані „зборівські рухи” мали усі ознаки організованої злочинної групи (банди).

Сучасне молоде покоління формувалося та виховувалося у складні часи розпаду СРСР і розвитку незалежної України. Фахівці вказують на два періоди „піку” кількості зареєстрованих правопорушень, зокрема злочинності, вчинених особами віком 15-20 років: перший - 1996 р., коли за протиправну поведінку були притягнуті до відповідальності близько 19 тис. осіб; другий - 2002 р., коли було притягнуто близько 20, 5 тис. молодих осіб [5, с. 98-112].

Протиправні дії цих осіб характеризувалися застосуванням грубої сили, цинізмом, нахабністю, знущанням над слабшими. Загальні причини такого зростання правопорушень відомі. Це насамперед - економічна криза в країні, безробіття; занепад духовної та криза культурної інфраструктури; безпорадність та відсутність ініціативи з боку спеціалізованих установ і закладів.

До суб'єктивних причин (найпоширеніших) мотивації протиправної поведінки підлітків слід віднести:

а) вплив і домінування негативних стереотипів поведінки в молодіжному середовищі (різноманітні антисоціальні течії, рухи, „бандитська романтика”, „наркотична” субкультура і т.п.);

б) труднощі періоду перехідного віку у дітей, випадки агресивної поведінки, прагнення видаватися дорослішими, лідерами у своєму мікросередовищі;

в) велика кількість неякісних продуктів культури (кіно, телебачення, музика, реклама), які пропагують насильство, безтурботність, ледарство й іншу негативну (з позиції традиційної моралі) моду.

Відчуваючи на собі дію цих факторів, яким протистоїть низький рівень педагогічного та культурного розвитку й впливу, молоде покоління наслідує та копіює все різноманіття соціально негативних стереотипів. На свідомості неповнолітнього позначається сум'яття, викликане складністю вибору між тим позитивним, що прищеплюють батьки, педагоги, вихователі, й тим, що бачить навколо себе. Тому, такі юні „правдошукачі” починають знаходити підтримку в компаніях однолітків. І досить часто такі компанії є проблемними з погляду на їх моральність, а іноді - й на законослухняність. Як результат, маємо чимало випадків вуличного насильства, жорстоких знущань серед однолітків, коли подібні дії фільмуються на мобільні телефони і розміщуються для широкого огляду в мережі Інтернет.

Незважаючи на складну економічну ситуацію в Україні, наша молодь прагне жити модно, відчувати самостійність у всіх сферах, зокрема, в матеріальній. Задля досягнення такої мети переважна більшість юнаків і дівчат влаштовується на роботу, отримує вищу освіту. Але, за даними досліджень соціологів, не всі прагнуть сумлінно і наполегливо працювати. Все частіше невиправдані сподівання високої оплати праці компенсуються протиправними засобами збагачення. Згідно з соціологічним опитуванням молоді, проведеним центром Разумкова, з'ясувалося, що законослухняність вважають однією з найважливіших чеснот лише 6,2% молоді. А кожна п'ята (21,5%) молода людина із опитаних взагалі ігнорує закон [4, с 46]. Тепер у молоді переважають меркантильні інтереси: потреба „робити гроші” за будь-яку ціну. Вона віддає перевагу стилю життя, коли ризики і задоволення чергуються з емоційно-психологічними розрядками із вживанням алкоголю чи наркотиків [6, с 48].

Роберт К. Мертон ще у 1938 р. слушно зазначав, що причиною девіації у поведінці молодої особи є розрив між культурними цілями суспільства та соціально схвалюваними засобами їх досягнення [7, с 208]. На сьогодні ми спостерігаємо, поряд з традиційними способами протиправних дій, появу нових їх видів, наприклад, пов'язаних із комп'ютерними технологіями.

Отже, помічається негативна тенденція дії сукупності факторів, які впливають на протиправну поведінку неповнолітніх та молоді. Порівняно з „дорослою” мотивацією до вчинення правопорушень у підлітків вона набагато чутливіша і залежніша від дії конкретних джерел шкідливого впливу. За відсутності конкретних активних протидій, індивідуально-виховних заходів підліток цілком природно може стати на шлях здійснення антисоціальних вчинків. Зазначимо, що поширення злочинів та адміністративних проступків серед неповнолітніх - це виклик для суспільства, а також результат недооцінювання цих негативних явищ відповідними органами. Заходи для усунення їх причин та умов мають вживатися як на державному, так і на місцевому рівнях. У цьому зв'язку слід вирішити ряд питань.

1.2 Особистість підлітка правопорушника

Найпоширенішими серед молодих правопорушників і злочинців є такі позитивні риси, як любов до батьків, родичів тощо.

Аналіз внутрішніх протиріч особистості неповнолітнього правопорушника дозволяє зробити висновок: протиріччя проявляються в найбільш гострій формі у сфері моральної свідомості. Вони охоплюють особистість у цілому - весь її духовний світ і знаходять найбільш яскраве вираження у відношенні цієї особистості до моральних норм. Роздвоєність моральних поглядів неповнолітнього, його відношення до норм моралі проявляється найчастіше в тому, що він має ніби дві моралі: одну - для суспільства, іншу - для себе. Перша з них, як правило, лицемірна, прикриває неповагу до суспільства і його вимог, байдуже відношення до оточуючих людей і їх інтересів. Друга - зазвичай досить цинічна та егоїстична, що свідчить про духовну вбогість, відсутність корисної для суспільства мети.

Молодій людині вдається іноді досить мистецьки маскуватися, формувати в цілому позитивне враження на навколишніх. Однак у конфліктній ситуації, яка вимагає безкомпромісного вибору між добром і злом, виявляються усі недоліки. Адже в порівнянні зі звичайними умовами людської діяльності конфліктні обставини, особливо якщо вони виникають раптово, викликають у людини стан підвищеної психічної напруженості. А це різко знижує, а іноді й зводить нанівець здатність маскувати свої справжні почуття, думки, наміри.

У юнацькому віці поступово переборюється подвійність моральних цінностей особистості. Однак і в цей віковий період досить часто виявляється

внутрішня суперечливість відношення до норм моралі. Найчастіше це відбувається на тлі активного формування поглядів та критичного відношення до навколишніх явищ. У юнаків виявляється протиріччя між формально засвоєними ідеями (у тому числі і морального порядку), з одного боку, і невмінням критично використати їх для пояснення явищ і для керівництва власною поведінкою, з іншого боку. Нерідко таке протиріччя знаходить вихід у вчинках і діях, спрямованих проти суспільно сформованих цінностей. Внутрішня суперечливість світогляду ніби визначає роздвоєність моральних позицій і поступовий перехід на позиції цинізму.

Протиріччя моральної свідомості неповнолітнього с однією з важливих психологічних передумов, яка визначає виникнення спонукань до протиправних дій і вчинків. Подвійність моралі найбільш сприяє формуванню таких мотивів антигромадської діяльності" як жадібність, користь, помста, озлоблення.

Протиріччя морального плану неповнолітніх безпосередньо проявляються в логіці вчинків і дій. Точніше буде сказати, протиріччя проявляються у відсутності такої логіки.

Роздвоєність моральних рис і відносин призводить до того, що неповнолітній стає нездатний до послідовних дій у різноманітних умовах. Не маючи стійких моральних критеріїв в оцінці вчинків як навколишніх, так і своїх власних, він перетворюється в іграшку випадкових обставин і впливів. І хоча нерідко такий підліток або юнак має добрі наміри на майбутнє, гарні в цілому плани, він сьогодні діє так, як йому диктує сформована ситуація. Результатом є вчинки та дії, які у протирічать життєвим планам і перспективним устремлінням молодої людини.

Найбільш підступним вираженням подвійності моралі неповнолітнього є лицемірна поведінка. Підліток або юнак на очах у родичів, дорослих і наставників намагається поводитися відповідно до загальноприйнятих моральних вимог і норм, а виявившись поза контролем, з такою ж легкістю вчиняє аморальні вчинки. Маленька неправда завжди веде до великої неправди, аморальний вчинок - до серйозного порушення закону. І, здавалося б, тихий, позитивний підліток виявляється раптом правопорушником. У таких випадках педагоги, вихователі, батьки, а іноді й працівники правоохоронних органів здивовано розводять руками і говорять про "несподіваний" злочин.

Практика свідчить про те, що "несподівані" порушення закону - не таке вже рідкісне явище. Зазвичай близько третини неповнолітніх злочинців - особи, які не вважалися "важкими", не були на обліку в міліції, не значилися в списках злісних порушників навчальної та трудової дисципліни.

Вони і у своїй родині уявлялися "гарними дітьми", "слухняними й покладливими", а іноді навіть наводили їх як позитивний приклад. Такі правопорушники, як правило, несподівані для оточуючих. Іноді злочини таких молодих людей оцінюються як випадкові.

У кримінальній практиці бувають і такі злочини, які є дійсно випадковими і тяжкими епізодами у житті підлітка або юнака. Бувають, але досить рідко. Значно частіше доводиться мати справу із звичайним обманом навколишніх, з маскуванням справжньої особистості - морально суперечливої та лицемірної. Тому необхідно дуже уважно підходити до оцінки "несподіваних" злочинів і осіб, які їх скоїли. Необхідно мати на увазі й те, що категорія неповнолітніх злочинців - носіїв лукавої моралі найбільш "важка" у педагогічному відношенні. У навчальних закладах та в трудових колективах на таких молодих людей, як правило, не звертають особливої уваги. Вони вважаються цілком благополучними, такими "середнячками", до яких найменш застосовуються заходи виховного впливу. Лукавство служить їм надійним щитом, яким вони прикриваються насамперед від позитивного впливу. Тому такі люди мають найчастіше стійкі негативні риси. Перевиховувати таких молодих людей значно важче, ніж відвертих порушників закону, бешкетників і забіяк. У них на перший план виступає інше протиріччя. Воно полягає в дисгармонії моральних і правових поглядів, уявлень, понять і оцінок.

На цьому психологічному фоні особливо чітко проявляються значні дефекти правових уявлень та оцінок неповнолітніх правопорушників - відсутність правильного розуміння тієї шкоди, яку вони наносять. Підлітки і юнаки не замислюються над шкодою, яку причиняють своїми діями. А це значить, що в більшості неповнолітніх правопорушників відсутнє уявлення про суспільну шкідливість таких вчинків і дій.

Неправильне уявлення про шкідливість діянь істотно впливає на увесь духовний світ неповнолітнього, зокрема на його моральні погляди. Справа в тому, що перекручені уявлення про шкідливість вчинених діянь знаходять пряме відображення у свідомості неповнолітнього з деякими певними правильними моральними уявленнями, поняттями про добро, справедливість, честь, совісті і т. ін. Підліток і юнак у таких випадках сам не усвідомлює внутрішньої несумісності перекручених і правильних уявлень. Це серйозно утруднює процес виховного впливу на них. У судженнях і вчинках неповнолітніх проявляється навіть деяка цілісність і послідовність.

Однак злочин, як би його не уявляли неповнолітні, завжди залишається суспільно небезпечним діянням. Тому протиправна діяльність вступає в протиріччя зі сформованими моральними установками. Нерідко неповнолітній попадає в полон до власних неправильних правових уявлень, які й полегшують формування рішучості вчинити протиправне діяння.

Таким чином, неповнолітній правопорушник являє собою:-

складну систему з яскраво вираженими і досить гострими запереченнями, контрастами та протилежностями;-

непослідовність поведінки, внутрішньо нестійку систему з різко вираженою залежністю від ситуації;-

ситуація, як правило, характеризується конфліктами, які вимагають швидких рішень, заснованих па моральних і правових принципах;-

яскраво виражену подвійність моралі та дисгармонії моральних і правових уявлень, поглядів, почуттів;-

грубі порушення моральних, правових та інших соціальних норм як прояв конфлікту між суспільством і особистістю.

Неважко помітити, що в цілому виходить досить контрастна схема з внутрішньою роздвоєністю усіх без виключення елементів. Неповнолітній правопорушник виявляється настільки суперечливим й у своєму духовному світі, і у своїх діях, і у своєму відношенні до ситуації й суспільства, що внутрішньо єдиної моделі скласти просто неможливо.

Протиріччя особистості неповнолітнього правопорушника виникають не самі по собі, не як результат конфліктної ситуації та непослідовності у поведінці. Внутрішні протиріччя у своїй основі можуть бути лише наслідком суперечливих зовнішніх впливів або результатом заперечень життєвого досвіду.

Висновок цей цілком відповідає принциповому положенню, висунутому С. Л. Рубінштейном: "Особистість виступає як зв'язана воєдино сукупність внутрішніх умов, через які переломлюються всі зовнішні впливи" [23].

Вказуючи на основу виникнення внутрішніх протиріч - соціальні явища зовнішнього фактора стосовно особистості порядку, - ми зовсім не ігноруємо біологічного, природного фактора.

Внутрішня подвійна сутність підлітка і юнака має у своїй основі протиріччя безпосереднього його оточення. Це оточення-складається не тільки з явищ матеріального порядку, а й елементів свідомості. Безпосереднє оточення створює своєрідну соціально-психологічну атмосферу, яка складається з досить контрастних почуттів, суджень, вимог і т. ін. Прямий і безпосередній контакт неповнолітнього з цим оточенням призводить до того, що в його психології ніби трансформуються протиріччя безпосереднього оточення.

Особливості відображення у внутрішньому світі підлітка зовнішніх протиріч значною мірою залежать від форм його спілкування. Відомо, що з часом у сферу спілкування неповнолітнього втягуються все нові й нові люди. Коло зв'язків та контактів розширюється. Уже до підліткового віку особистість постійно спілкується не тільки з членами родини, родичами та однокласниками, але й зі значним колом людей за місцем проживання. До цього періоду значно зростає й інтенсивність спілкування, напруженість психологічних відносин з дорослими та однолітками. У роки ранньої юності, поряд зі зростанням значення та інтенсивності відносин з однолітками, поступово розвивається і зростає потреба в довірливому спілкуванні з дорослими. Такого роду спілкування включає в себе і товаришів по роботі, і наставників, і старших, більш сильних людей. І якщо юнак або підліток не знайшов себе серед товаришів у класі, він буде шукати спілкування в інших місцях.

При вивченні внутрішніх протиріч неповнолітнього правопорушника необхідно мати на увазі, що небажані впливи середовища саме й виражаються в суперечливій моральній орієнтації на ту або іншу систему відношень. При усій різноманітності суперечливих відносин, у яких перебуває неповнолітній, уявляється можливим виділити основні з них і звести їх в декілька груп.

Перша - протиріччя внутрішньо-сімейні та усередині колективу. Не усі з цих протиріч мають прямий негативний вплив на неповнолітнього. Адже деякі з них є неодмінною умовою вдосконалювання та розвитку внутрішньо-сімейних і внутрішньо-колективних відносин. Вони виступають як неодмінна умова зміцнення родини й колективу, усунення всього того старого, що заважає внутрішній єдності цих соціальних осередків. Це ті протиріччя, у. результаті подолання яких затверджуються нові, які відповідають вимогам сучасної моральності взаємин між членами родини, колективу.

Але є й інші протиріччя. Вони руйнують внутрішню цілісність, створюють несприятливі для виховання умови, призводять в остаточному підсумку до формування духовно нестійкої особистості. Це насамперед відноситься до сімейних умов виховання неповнолітніх правопорушників. Тут внутрішні протиріччя проявляються, як правило, у формі гострого конфлікту між сімейними відносинами, які відповідають вимогам моралі, і аморальною позицією, яку займають окремі члени родини. Особливо згубно впливають на внутрішній світ неповнолітнього ті протиріччя, які виражені в аморальних та антигромадських, вчинках членів родини, тобто в наявності усередині родини прямих джерел антигромадських і аморальних впливів.

Однак не менш важливе значення мають "приховані" від поверхового погляду внутрішньо-сімейні протиріччя. До таких протиріч відносяться насамперед дефекти в атмосфері психології родини, . виродливе розуміння цінностей, які обирають члени родини.

Особливо негативний вплив на внутрішній світ і поведінку неповнолітнього мають внутрішньо-сімейні протиріччя, коли вони посилюються педагогічною неспроможністю батьків. Часто батьки не розуміють, що головне для підлітка в родині, це відчуття свого захисту та шанобливого ставлення до себе.

Конфлікти між батьками і дітьми створюють особливу напругу в житті неповнолітніх і призводять до того, що вони або перетворюються в безвільних виконавців батьківських вимог, або шукають інші форми свого самоствердження як особистості.

Неповнолітній виходить з-під впливу родини, знаходить далеко не завжди гарних друзів та наставників. Іноді результат цього - правопорушення.

Розкриття соціальної природи і психологічної характеристики протиріч особистості вносить досить важливі штрихи в "портрет" неповнолітнього правопорушника. Він з'являється як внутрішньо єдина система, у рамках якої спостерігаються важко сумісні психологічні риси і якості, їхня боротьба та взаємодія. І чим гостріше внутрішній конфлікт, чим більшою мірою властива неповнолітньому подвійність внутрішнього світу, тим не послідовніша його поведінка, тим різкіше амплітуда коливання його вчинків між добром і злом.

Найбільш гострі конфлікти властиві моральній свідомості неповнолітнього. Без перебільшення можна сказати: подвійність моралі - внутрішньо необхідна передумова більшості антигромадських діянь підлітків та юнаків. Тому головний напрямок виховної роботи із цією, категорією молоді повинен включати удосконалення форм і методів насамперед морального впливу на особистість. А таке вдосконалювання припускає глибоке знання внутрішніх протиріч неповнолітнього і надання йому своєчасної допомоги в їхньому подоланні.

Підліткові і юнаку необхідно допомогти в тому, чого він найбільш потребує. А бракує йому внутрішньої цілісності, уміння правильно розібратися у власних суперечливих поглядах, оцінках, судженнях. Мистецтво вихователя саме й полягає в тому, шоб вчасно помітити протиріччя особистості і допомогти затвердитися позитивним рисам. Для цього необхідно впливати на всі сторони особистості; інтелектуальну (усвідомлення значущості моральних цінностей), емоційну (моральні переживання та почуття), дієву (моральні вчинки та дії). Тільки такий всебічний вплив па процес подолання роздвоєності та суперечливості неповнолітнього в змозі дати ефективні результати у вихованні. Вони будуть тим вищі, ніж раніше вихователь розкриє протиріччя неповнолітнього і допоможе швидше їх перебороти.

Потрібно завжди мати на увазі, що наявність внутрішніх протиріч у поглядах особистості хоча не означає неминучості здійснення нею антигромадських діянь, але створює для цього реальні психологічні передумови. Коли утворюється сприятлива ситуація та обставини, ці передумови реалізуються в протиправні і аморальні дії та вчинки. Таким чином, виховна робота по подоланню у неповнолітніх внутрішніх протиріч цілком може бути охарактеризована як рання профілактика антигромадських проявів.

Організовуючи виховну роботу з неповнолітніми, не слід розглядати внутрішні протиріччя внутрішнього світу в якості якогось мимовільно виникаючого негативного явища. Протиріччя неповнолітнього виникають не самі по собі, а як наслідки його суспільної практики, його життєвого досвіду, умов, у яких формуються його риси і якості. Протиріччя в навколишніх умовах і визначають ті внутрішні протиріччя особистості, які с психологічною передумовою протиправних та аморальних діянь.

Антигромадська поведінка неповнолітнього, як і іншої Особи, деякою мірою є наслідок двох груп протиріч: перша - зовнішні стосовно особистості (протиріччя середовища, колективів і груп), друга - внутрішні протиріччя духовного світу особистості. На характер взаємозв'язку цих двох груп Протиріч істотний і прямий вплив мають виховні заходи, а також ступінь досягнутої єдності суспільних вимог. Схильність до конфліктів не випадково особливо велика в ранньому юнацькому віці. Підлітки піддаються підвищеному тиску виховних санкцій. Вихователі завжди жадають від них "дорослого" поводження. У цьому віці виникненню конфліктів сприяє, крім того, не однакова поведінка самих вихователів, так само як і часто суперечливі виховні вимоги.

Молода людина стоїть перед вибором сфери діяльності, способу .життя, ідеалів і т. ін. Тому вона найбільш потребує своєрідного еталону, специфічного зразка для наслідування, за допомогою якого можна було б успішно налагодити зв'язок з навколишнім світом, визначити свою життєву позицію, намітити особисті цілі і співвіднести їх із цілями інших людей і суспільства в цілому.

Приклад для наслідування, таким чином, необхідний підліткові чи юнаку, щоб зробити правильний вибір в проблемних соціальних умовах, у які його поставило життя. Помилка в герої, у прикладі, в ідеалі має тут особливо тяжкі наслідки. Вона може негативно вплинути на вирішення найважливіших для нього питань, від яких залежить його подальша доля. Вона може спотворити, ще не сформовану особистість і призвести її зрештою на позиції правопорушення.

При цьому необхідно також враховувати психологічні особливості віку. Вони хоча і не визначають саму потребу в прикладі для наслідування, однак впливають на форму реалізації цієї потреби. Ці особливості, з одного боку, полегшують пошук ідеалу, а з іншого - створюють сприятливі умови для сприйняття і особистісного прийняття порочних прикладів, негативних зразків для поведінки. А це означає, що вікова психологія не тільки полегшує вибір ідеальних еталонів поведінки та діяльності, а й одночасно створює більші труднощі для такого вибору.

Відсутність ідеалу - внутрішня передумова аморальної та протиправної поведінки неповнолітніх. Не сформованість ідеалу в підлітковому та юнацькому віці спричиняє ослаблення тих критеріїв, на основі яких виробляється вибір вчинків, породжує поверхові погляди про їхню суспільну значущість і моральну змістовність.

Більшість неповнолітніх правопорушників саме в силу не сформованості в них ідеалу стають схильними до некритичного наслідування негативним прикладам. Вони легковажно, а іноді і бездумно підкоряються виникаючим в тій або іншій ситуації мотивам і реалізують їx у небезпечних, протиправних діяннях. Таким чином, злочин і відсутність ідеалу у неповнолітнього виявляються в причинному зв'язку.

Відомо, що ідеал має різні форми. Основні з них дві: ідеали як образ конкретної особи, яку неповнолітній визначає втіленням кращих, найцінніших з його точки зору якостей (герой художнього твору, історична особистість, реальні люди тощо), і ідеал як узагальнений образ, цілісна сукупність ідеальних, на думку підлітка і юнака, якостей та найбільш істотних рис.

У неповнолітніх правопорушників у більшості випадків не сформована перша форма ідеалу. Мотивом їхньої діяльності не стало наслідування високоморальної особистості або позитивному образу із творів мистецтва. Втративши наївно дитячі еталони поведінки, вони не знайшли розумно сприйнятих і емоційно підтриманих прикладів, які б полегшували вибір правильного способу життя. Багато хто з них або взагалі не замислюється над таким прикладом, або скептично ставиться до нього, або висувають на противагу негативні факти та перекручують моральні риси і якості особистості. Причинами такого психологічного явища виступають найчастіше події та обставини, болісно пережиті раніше: розчарування в близькій і шанованій людині, випадки обману з боку дорослих, зрада товариша, несправедливість і т. ін.

Катастрофа ідеалу - це трагедія для ще несформованої особистості, яка відбувається зазвичай на очах у вихователів і дорослих. Факти, які викликали переоцінку прикладів для наслідування, нерідко здаються дорослим недостатньо серйозними, а переживання молодих людей - поверховими. Відсутність допомоги та підтримки з боку вихователів призводить до того, що неповнолітній взагалі може втратити віру в який-небудь позитивний ідеал.

У порівнянні з іншими віковими категоріями злочинців у неповнолітніх правопорушників частіше спостерігається ідеал у вигляді конкретної особи, яка стала прикладом для наслідування. Здасться, що це вираження загальної тенденції, властивої підлітковому та молодшому юнацькому віку: у цьому віці, як відзначають психологи та педагоги, найбільше інтенсивно формується ідеал у вигляді конкретно-почуттєвого образу, взятого часто з безпосереднього оточення. Цей процес пов'язаний з особливим психологічним станом - очікуванням спілкування. Уже у підлітків спостерігається підвищений інтерес і - гостра емоційність стосовно кожної нової людини - нового вчителя, нового знайомого, новачка в класі, нових хлопці у дворі тощо.

У нових людях підліток шукає підтвердження тим уявленням та образам, які в нього склалися або перебувають у стадії формування. У юнацькому віці ці відносини мають дещо інший характер: інтерес до нового виражається в прагненні теоретично осмислити факти та вивести на цій основі збірні образи та поняття. Однак це аж ніяк не означає відрив від конкретно-почуттєвих явищ. Більше того, формування моральних абстракцій саме й припускає постійне повернення до життя, їх перевірку життєвими прикладами.

Життя різноманітне та суперечливе. Суперечливі та різноманітні уявлення неповнолітніх про ідеал. І правопорушники часто з позитивним ідеалом пов'язують такі приклади для наслідування, які в найкращому разі мають замість прізвищ прізвиська, а замість єдності ідеальних якостей - одну або дві досить помітних та ефектних риси. Саме неповнолітні найчастіше обирають таких осіб, які негідні такого відношення. Це відбувається не в силу якоїсь особливої порочності неповнолітніх, їхньої тяги до негативного, а внаслідок відсутності життєвого досвіду, невміння правильно розбиратися в людях, оцінити їх з погляду дорослої людини.

Значну роль у тому, що неповнолітній обирає в якості прикладу негативний образ, відіграють серйозні недоліки у виховній роботі з формування морального ідеалу. Не можна забувати, що психологія правопорушника - лише крайня і найбільш виродлива форма психології неповнолітніх. Це справедливо і відносно ідеалу. Як показують численні дослідження, не тільки в правопорушників, але й у значної частини підлітків та юнаків немає ще твердо сформованих ідеалів.

Підвищення ролі ідеалу як стимулу до діяльності нерозривно пов'язане з формуванням у підлітків та юнаків глибоко усвідомлених цілей і життєвих планів. Як показало вивчення психології неповнолітніх правопорушників, основний недолік - це розбіжність і навіть протиріччя між умоглядними ідеалами і тими практичними цілями, які молоді люди ставлять перед собою. Для більшості з них Ідеал не перетворився в той образ, у співвідношенні з яким вони хотіли б побудувати своє майбутнє, згідно з яким вони повинні діяти сьогодні. У їхній свідомості ідеал існує сам по собі, життєві плани - самі по собі. Слабшають і не перетворюються в стимул для діяльності ні ідеал, ні життєва мета. їхнє місце займають випадкові і нерідко негативні образи та спонукання. Поступово руйнуються позитивні життєві плани щодо майбутньої професії і т. ін.

Висновок: Таким чином, не викликає сумніву, що подолання недоліків у формуванні ідеалів і життєвих цілей неповнолітніх має важливе значення в попередженні правопорушень і злочинів. Удосконалювання цього напрямку виховної роботи в школах пов'язано насамперед з поліпшенням діяльності по соціальній орієнтації підлітків та юнаків. Така орієнтація повинна містити в собі в органічній єдності моральний ідеал і життєву Мету. Для тих же, хто закінчує школу, ця мета зводиться в першу чергу до вибору професії з урахуванням своїх здібностей та інтересів, співвіднесених з інтересами суспільства.

Відомо, що з віком у молодих людей розширюється коло моральних понять і з'являється прагнення до більш узагальненого розгляду моральних якостей людини. Підлітки та молодші юнаки починають правильно оцінювати і досить чітко усвідомлювати в іншій людині те, як вона ставиться до своїх обов'язків, як проявляє себе відносно оточуючих людей. Однак вони ще недостатньо усвідомлюють більш складні внутрішні якості, які виражають відношення людини до самої себе, а також якості, які характеризують загальну спрямованість особистості та лінію її поведінки. Звідси уявлення молодих людей про моральний облік людини закономірно характеризуються деякою поверховістю, зовнішньою вираженістю та Недостатньою внутрішньою обґрунтованістю. А це створює передумови для нестійкості ідеальних моделей, для швидкої їхньої зміни та легкої схильності до негативних впливів

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ЧАСТИНА ДОСЛІДЖЕННЯ. ВИВЧЕННЯ ОСОБИСТОСТІ ПІДЛІТКІВ ПРАВОПОРУШНИКІВ.

2.1 Методика і організація дослідження

Мета дослідження - дослідити особистість підлітків правопорушників використовуючи метод опитування.

Для досягнення поставленої мети були намічені наступні завдання дослідження:

1. Здійснити теоретичний аналіз особистісних властивостей, стану підлітків правопорушників .

2. Розробити експериментальну програму дослідження особистісних властивостей, стану підлітків правопорушників .

3. Реалізувати програму експериментального дослідження особистісних властивостей, стану підлітків правопорушників .

4. Сформулювати за результатами проведеного дослідження підсумкові висновки.

Об'єкт дослідження - особистість підлітка правопорушника.

Предмет дослідження - акцентуації характеру, агресивність, цінісні орієнтації підлітка правопорушника .

Методи дослідження: аналіз літератури , порівняння та узагальнення .

Попередня гіпотеза дослідження - ціннісні орієнтації, акцентуації характеру, рівень агресивності визначають схильність особистості до протиправної поведінки.

Вибірка 7 учнів 6-8 классів

Дослідження базувалося на натких принципах:

Психологічні причини протиправної поведінки розглядаються як внутрішні спонуки, база до прояву девіантної, протиправної поведінки. В дослідженні вони відокремлюються від соціального компоненту. Особливу увагу приділяється системі цінностей підлітків правопорушників.

Становлення цінностей - це їх виникнення, утворення в процесі розвитку особистості. Вони часто приймаються від середовища, або являють собою цінність зворотного напрямку, що рухається від особистості до середовища, коли людина відмовляється від ідентифікації з сімейними цінностями чи цінностями культури.

Залежно від цінностей, які сприймаються в дитячому віці як надто важливі, й поглядів впроваджених відповідно до цих цінностей, особистість конструює свій ідеальний світ. Це те, що ми назвемо її «баченням». Залежно від цього ідеального бачення людина продовжує реалізуватися в його якості, уявляючи з дитинства свою «місію».

Місія - завдання, що фіксується особистістю для сприяння здійсненню свого бачення - інакше кажучи, те, що вона збирається робити з свого життя, життєвої ролі, що нею приписується, з огляду на це бачення.

Бачення того, що являв би собою ідеальний світ і місія, зазвичай фіксується та не усвідомлюється. Цінності з'являються ніби «між рядків» у всіх виборах особистості та всій її поведінці, тому виводять на поверхню детермінанти вчинків. Місія й бачення практично не змінюються протягом життя, тому що вони становлять ідеал. У цьому сенсі, вони завжди «позитивні».

У зв'язку з цим варто вжити термін «погляди з приводу способу сприяння цінностям», що дозволяє визначити суттєву відмінність, яка з них витікає. Таким чином, якщо бачення прямо випливає із цінностей особистості, то місія буде зафіксована залежно від її цінностей і поглядів.

Сформована система цінностей є орієнтиром у вчинках людини, частиною її світогляду. Тому досліджуючи систему цінностей особистості підлітків правопорушників була мета виявлення особливостей, викривлення ціннісних орієнтацій, послаблення важливості моралі в підлітків правопорушників.

На дії людини безпосередньо впливає рівень її агресивності та форми його прояву. Розпочинаючи дослідження за допомогою методу опитування було припущення, що агресія підлітків правопорушників перевищує норму та знаходить вираження в їх протиправних діях.

Агресія-це деструктивні дії фізичного, вербального або навіть внутрішнього характеру суб'єкта по відношенню до об'єкта.

Вона має спрямованість люди на себе, або на інших людей, тобто може бути як і зовнішньою, так і внутрішньою. Найбільш розповсюдженними є вербальна(словесна) та фізична агресія(завдання фізичної шкоди суб'єктом об'єкту агресивних дій).

Агресія властива впевній мірі кожній людині тому, що ще історично впротягом еволюції забезпечувала людині виживання в умовах конкуренції.

Агресія є цілеспрямованою, навмисною дією, яка спрямована на завдання шкоди іншій живій істоті.

Важливість дослідження агресивності підлітків правопорушників має раціональне підґрунтя. В гіпотезі дослідження вказано, що рівень, міра прояву агресивності може визначати схильність до протиправної поведінки.

Вороже ставлення до людей, прояви фізичної агресії трапляються в певних видах правопорушень. Людина може морально, або фізично постраждати через агресивні дії по відношенню до своєї особи. Виходячи з цього можна припустити, що це вже саме по собі є певним фактором, поштовхом до вчиненя протиправних дій.

3. Не менш важливими за ціннісні орієнтації, рівень агресивності , особливості характеру підлітка правопорушника. Деякі риси характеру мають у певних особистостей надмірну вираженість. У такому випадку говорять про акцентуацію характеру-надмірну вираженість окремих рис характеру та їх поєднань, які являють собою крайні варіанти норми.

Поняття "акцентуація" вперше ввів німецький психіатр і психолог, професор неврологічної клініки Берлінського університету Карл Леонгард. Ним була розроблена і описана класифікація акцентуацій особистості.

У працях К. Леонгарда використовується як поняття "акцентуйована особистість", так і "акцентуйовані риси характеру". К. Леонгард замінив термін "психопат" терміном "акцентуйова на особистість". Акцентуація характеру, за К. Леонгардом, - це щось проміжне між психопатією і нормою. Акцентуйовані особистості - це не хворі люди, це здорові індивіди зі своїми індивідуальними особливостями. На питання про межі, які відділяють акцентуантів від психопатів та неакцентуантів, К.Леонгард не дає чіткої відповіді.

У вітчизняній психології поширеною є інша класифікація акцентуацій, яка була запропонована відомим дитячим психіатром професором А.Є. Лічко. Він вважає, що акцентуації характеру подібні до психопатій. Головна їх відмінність від психопатій полягає у відсутності ознаки соціальної дезадаптації. Вони не є головними причинами патологічного формування особистості, але можуть стати одним з чинників у розвитку межових станів.

На думку А.Є.Лічка, акцентуацію можна визначити як дисгармонійність розвитку характеру, гіпертрофоване вираження окремих його рис, що зумовлює підвищену чутливість особистості відносно певного роду впливів і утруднює її адаптацію в деяких специфічних ситуаціях.

При цьому важливо відзначити, що вибіркова чутливість відносно певного роду впливів, яка має місце при тій чи іншій акцентуації, може поєднуватися з гарною або навіть підвищеною стійкістю до інших впливів. Так само труднощі з адаптацією особистості в деяких специфічних ситуаціях (пов'язаних з даною акцентуацією) можуть поєднуватися з гарною або навіть підвищеною здатністю до соціальної адаптації в інших ситуаціях. При цьому ці "інші" ситуації самі по собі можуть бути об'єктивно і більш складними, але не пов'язаними з даною акцентуацією, не референтні їй.

Усі акцентуації А.Є. Лічко розглядає як тимчасові зміни характеру, які зникають у процесі розвитку дитини. Водночас багато з них переходять у психічні захворювання або ж зберігаються все життя. Прогноз залежить віл міри і виду акцентуацій - прихована вона чи явна, а також від соціальних умов.

Таким чином, акцентуація - це гранична величина, крайній варіант вияву норми. Для неї характерна підвищена чутливість лише до певного роду психотравмуючих впливів, які адресовані до "місця найменшого опору" даного типу характеру при збереженні стійкості до інших. Ця слабка ланка в характері людини виявляється не у всіх ситуаціях, а лише втих, які ставлять підвищені вимоги до функціонування саме цієї ланки. У всіх інших ситуаціях дана слабка ланка характеру не виявляється.

Акцентуації мають різну міру вияву, тому розрізняють явні та приховані (латентні) акцентуації характеру. Явні акцентуації належать до крайньої межі норми і характеризуються постійними рисами певного типу характеру. Прихована акцентуація є звичайним варіантом норми, який слабко виражений або не виражений зовсім. Такі акцентуації можуть виявлятися несподівано під впливом психогенних ситуацій, які стосуються "місця найменшого опору", при цьому не викликаючи психічних розладів при дії сильних психогенних подразників іншого типу. Обидва типи акцентуацій можуть переходити один в інший під впливом різних чинників, серед яких особливості сімейного виховання, соціального оточення, професійної діяльності тощо.