Емоційна сфера людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Емоції і почуття людини як особлива форма відображення дійсності

1.1 Поняття емоцій та почуттів, їх функції та особливості

1.2 Класифікація емоцій та почуттів

2. Фізіологічні та психофізіологічні основи виникнення і формування емоційної сфери людини

2.1 Фізіологічні основи виникнення та формування емоцій та почуттів людини

2.2 Психофізіологічні основи виникнення та формування емоцій та почуттів людини

3. Зарубіжні та вітчизняні теорії виникнення та розвитку емоцій

3.1 Зарубіжні теорії виникнення та розвитку емоцій

3.2 Вітчизняні теорії виникнення та розвитку емоцій

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Значення вивчення, а також актуальність емоцій та почуттів важко переоцінити у сучасному світі, адже вони - постійні супутники в житті та діяльності людини. На кожному своєму активному кроці ми стикаємося з найрізноманітнішими об'єктами та ситуаціями, які певним чином на нас впливають, викликають інтерес чи емоційну реакцію, а тому сферу життя людини, де б емоції не були потрібні чи не виявлялися, уявити просто неможливо. Очевидно, що емоції та почуття займають чільне місце в усіх сферах і галузях виробництва, науки, культури, а також в особистісних відносинах людини.

Універсальне значення емоцій в житті кожного з нас є надійною запорукою підвищеного інтересу до них, так і відносно високого ступеню їх вивченості. І дійсно, на протязі багаторічної історії наукових досліджень, емоціям виділялася особлива роль, особливо серед механізмів і сил, що обумовлюють внутрішні стани та вчинки людини, і тому до нашого часу проблема емоцій і почуттів людини , а також широкий спектр поглядів на їх ґенезу є одними з найбільш популярних і, водночас, найбільш складних у сучасній науці та в життєвому усвідомленні. Значний інтерес до емоцій і почуттів людини в усі часи не є випадковим, і обумовлюється не лише евристичними потребами, а й практичним аспектом, адже емоційна сфера - це саме та сфера, яку можна піддати змінам в процесі психологічної допомоги. Які б умови і детермінанти не обумовлювали життя і діяльність людини - внутрішньо, вони стають психологічно діючими лише у випадку, якщо їм вдається потрапити до сфери його емоційних відношень та закріпитися в ній. Емоції впливають на людину безліччю різноманітних шляхів, більше того, вони можуть впливати на одного й того самого індивіда по-різному в залежності від ситуацій чи події. Емоції і почуття взаємодіють з усіма психічними станами людини, підтверджуючи цим поєднання соціального та біологічного в своїй основі. Як цілісний психічний процес, емоції і почуття являють собою неподільну єдність, що має зовнішній прояв у вигляді фізіологічних реакцій і внутрішній прояв у вигляді суб'єктивних переживань. Розвиток емоцій та почуттів проходить шлях від зовнішніх соціально детермінованих форм до внутрішніх психічних процесів.

Об'єктом даної роботи є емоційна сфера людини, а предметом - механізми формування емоцій та почуттів.

Метою даної роботи є узагальнення та систематизація знань про емоційну сферу людини, про формування та розвиток емоцій та почуттів.

Завданнями даної роботи є:

1. Узагальнити та систематизувати знання про емоційну сферу людини.

2. Виявити основні проблеми та аспекти вивчення емоцій та почуттів.

3. Розкрити специфіку класифікації емоцій та почуттів людини.

4. Проаналізувати механізми виникнення та формування емоційної сфери у зарубіжних та вітчизняних підходах.



1. Емоції і почуття людини як особлива форма відображення дійсності

1.1 Поняття емоцій та почуттів, їх функції та особливості

У сучасній психології неможливо окреслити одне, чітке й універсальне визначення емоцій та почуттів людини, так як кожен підхід трактує це по-своєму, змінюючи та доповнюючи їх, і тому в більшості теорій припускається, що емоції та почуття - феномен складний і неоднозначний. Майже кожен класик радянської та зарубіжної психології виділяв своє визначення емоцій, виходячи з їх специфіки. Аналізуючи різні підходи, можна, звісно ж, сказати, що емоція - «це особлива форма відношень і явищ дійсності, обумовлена їх відповідністю чи невідповідністю потребам людини» [4, с. 384 ]. Але для цілісного визначення емоції цього недостатньо, адже необхідно мати на увазі 3 аспекти, чи компоненти, що характеризують це явище. До цього відносять:

- усвідомлюване відчуття емоції;

- процеси, що відбуваються в нервовій, ендокринній та дихальній системі організму;

- спостережувані комплекси емоцій , зокрема ті, що відображаються на обличчі.

В цілому, термін «емоція» вживається для позначення будь - яких душевних переживань, і тому одним з найтиповіших визначень цього є те, що емоція - це психічне відображення у формі пристрасного переживання життєвого змісту явищ і ситуацій, зумовлена відношенням їх об'єктивних властивостей до потреб суб'єкта. Власне емоції, а також афект, настрої, пристрасті, почуття та стрес виступають формами емоційних явищ.

Стосовно визначення почуття, то воно охоплює дуже широку та різноманітну область психічного життя людини,і відповідно, почуття, в своїй основі, має за джерело реальний світ, що існує незалежно від людини, і з яким вона вступає в різноманітні зв'язки . Наприклад, П.М. Якобсон пояснює, що під терміном «почуття» мається на увазі своєрідна форма відображення дійсності, в якій виражається суб'єктивне відношення людини до навколишнього світу, та те емоційне ставлення, яке закріпилося у людини відповідно до певного предмету чи кола явищ [5, с.21]. Емоції та почуття людини, разом з емоційними реакціями, властивостями та станами формують емоційну сферу особистості.

Аналізуючи підходи сучасної психології , можна окреслити ряд деяких основних функцій емоцій та почуттів людини. Однією з них вважають когнітивно-оцінну функцію, відповідно до якої емоція є особливим типом знання, формуючи оцінку людиною свого оточення і себе самої. Другою функцією емоцій можна назвати адаптивно-сигнальну, тобто таку, яка забезпечує виживання індивіда у навколишньому середовищі. Третьою загальновизнаною функцією вважають спонукальну функцію, котра виступає своєрідним чинником , що мотивує людську поведінку. Класики вітчизняної психології С.Л. Рубінштейн та О.М. Леонтьєв розрізняють ще регулятивну функцію емоцій, котра обумовлює динамічний аспект діяльності. Окрім вищеназваних функцій, в психології інколи виділяють ще й смислово-ціннісну функцію, яка розглядається з двох сторін. З одного боку, емоції відбивають потреби людини, стають мотивами, вказують на ступінь або можливість задоволення потреб, то з цього виходить, що вони є носіями певного сенсу для людини. З іншого ж боку, емоція може набути і самостійної цінності, і через це діяльність людини буде здійснюватися заради певного переживання.

Емоційна сфера особистості, сформована, головним чином, емоціями та почуттями, має ряд своїх специфічних особливостей. З них найчастіше виділяють наступні:

1. В емоціях та почуттях відображається ставлення до предметної дійсності, до якостей предмета, які є значущими для суб'єкта , а також виражають його стан.

2. Вищеназване відображення відбувається не у формі визначеного образу, а у формі переживання.

3. Так як відображення є одночасно психічним і фізіологічним явищем, то характер емоцій та почуттів є подвійним. З одного боку, це афективне хвилювання, а з іншого - органічний вияв.

4. Емоції і почуття людини, на відміну від пізнавальних образів, є винятково суб'єктивними , так як «живуть» в самій людини.

Підсумовуючи, можна наголосити, що специфіка емоцій та почуттів людини виявляється у сенсі відображення, його формі та в особливостях структури і форми існування емоції чи почуття. Різні автори в різний час давали неоднозначні та, часом, не подібні визначення понять «емоції» та «почуття», що обумовлюється різними існуючими поглядами на їх ґенезу, класифікацію та значення в житті і діяльності людини.

1.2 Класифікація емоцій та почуттів

Емоції людини класифікують в залежності від сфери явищ, що визначають їх виникнення. Найвідомішим і найзагальнішим є поділ емоцій за знаком (або за критерієм модальності) на позитивні, негативні, нейтральні та амбівалентні (подвійні). Позитивні емоції можуть виникати у людини, коли її потреба задоволена, або наявний такий перебіг подій, що призведе до цієї ситуації. Негативні емоції людини виникають при наявності умов, що не ведуть до задоволення її потреб. Нейтральною вважається емоція здивування, яка виникає як відповідь на раптово виниклі обставини, може гальмувати всі попередні емоції та активність і направляє увагу на об'єкт. Якщо задоволення однієї потреби робить неможливим задоволення іншої, то виникають подвійні емоції. За характером впливу на організм (або на активність) людини виділяють емоції стенічні та астенічні. Стенічні емоції відповідають за підготовку організму до бурхливої діяльності, підвищують фізичну та розумову працездатність. Переживання даного виду емоцій супроводжується частим серцевим ритмом, підвищенням артеріального тиску, гальмуванням роботи травної системи, збільшення притоку крові до мозку і шкіри. Астенічні емоції забезпечують екстрене гальмування будь - якої активності, зниження працездатності. Емоції можуть набувати стенічної чи астенічної форми залежно від індивідуальних особливостей людини, зокрема типу нервової системи. За характером впливу на діяльність,емоції класифікуються на організуючі та дезорганізуючи, що пов'язано з регуляцією психічної діяльності й поведінки людини, спрямовані на задоволення актуальних проблем. У вітчизняній психології однією з найвідоміших та найповніших є класифікація Б.І. Додонова, який розподіляв емоції відповідно до їх змістовних характеристик [1, с. 272]:

1. Альтруїстичні емоції - виникають на основі потреби у сприянні, допомозі іншим людям, бажанні приносити щастя і добро. Цей тип найчастіше зустрічається у осіб жіночої статі і зазвичай сприяє формуванню самовідданої особистості.

2. Комунікативні емоції - близькі до альтруїстичних, але виникають на основі потреби у спілкуванні.

3. Емоції глоричного типу пов'язані з потребою самоствердження, слави, гордості і особистої переваги. Цей тип зустрічається не досить часто, але у більшості випадків він є ретельно прихованим комплексом неповноцінності.

4. Праксичні емоції - це емоції, що викликаються діяльністю, захопленням роботою, труднощами здійснення. Цей тип, як і комунікативний,належить до найбільш поширених, але поширеність його може коливатися в залежності від різних професійних груп.

5. Пугнічні емоції - визначаються своєрідною потребою у небезпеці, ситуацій боротьби і перемоги над нею задля самоствердження і безпосереднім задоволенням від процесу, від насолоди гострими відчуттями.

6. Емоції романтичного типу - це прагнення до всього незвичайного, таємничого, хвилюючого, загадкового. Почуття таємничості виявляється не у зв'язку з таємницею , а там, де людина припускає свою залученість до числа об'єктів , на які розповсюджується дія загадкового чинника.

7. Гностичні емоції - в їх основі потреба в пізнавальній гармонії, бажанні проникнути у сутність явищ чи подій, радість через відкриття істини, задоволення від вирішення складної пізнавальної потреби.

8. Естетичні емоції - пов'язані з ліричними переживаннями стосовно насолоди прекрасним.

9. Гедоністичні емоції - виникають від задоволення тілесних та духовних потреб.

10. Акізитивні емоції - породжені інтересом, бажанням накопичення, колекціонування, володіння.

У структурі особистості ступінь представленості окремих видів емоцій може бути неоднаковою. Крім того, будь-яка з даних емоцій може мати велику кількість додаткових відтінків, форм вияву, може бути індивідуальною.

В психології нерідко використовується поняття фундаментальної, базової емоції, як такої, що має власний механізм виникнення, ззовні виражається специфічними мімічними засобами і є особливим суб'єктивним переживанням.

К. Ізард виділив і класифікував 10 фундаментальних емоцій як таких, що мають власну адаптивну функцію і унікальні мотиваційні явища, виключно важливі для кожного індивіду[ 2, с.83].

Серед них він виділяв:

- інтерес-збудження;

- радість-впевненість;

- здивування;

- страждання-горе;

- гнів - лють;

- відраза;

- презирство;

- страх;

- сором;

- провина - розкаяння.

Ці емоції вважаються фундаментальними, оскільки кожна з них має:

а) специфічний, внутрішньо-детермінований нервовий субстрат,

б) характерні мімічні чи нервово-м'язові комплекси,

в) суб'єктивні переживання чи феноменологічні якості.

Емоції також інколи розподіляють за функціональною ознакою, змістом якої є оцінка сенсу різних явищ життя. Згідно цього, емоції є провідні та похідні.

За структурною ознакою емоційні явища класифікуються як:

- Емоційний тон відчуттів - найпростіша форма емоцій, яка має вигляд невиразних відчуттів, що супроводжують життєво важливі впливи температурного, больового, смакового та іншого характеру

- Власне емоції - виявляють оцінювальне ставлення індивіда до можливих чи актуальних ситуацій.

- Афекти - стрімкі емоційні процеси вибухового характеру.

- Настрій - загальний емоційний стан особистості, емоційна оцінка особистістю обставин, які складаються, а також несвідоме врахування характеристик протікання процесу діяльності.

- Пристрасті - сильні, стійкі почуття, що являють собою спрямованість усіх думок особистості на досягнення єдиної мети.

- Стрес - емоційний стан індивіда, який виникає в ситуаціях, що порушують установлений перебіг його життя.

- Фрустрація - специфічний емоційний стан, котрий пов'язаний з наявністю перешкод при досягненні людиною мети.

Емоційна сфера, як вже зазначалося, не обмежується лише емоціями, бо до неї ще входять почуття. Виникаючи як результат узагальнення емоційного досвіду, почуття стають провідними утвореннями емоційної сфери і визначають зміст та динаміку емоцій. Найпоширенішими класифікаціями почуттів є їх поділ за сферами діяльності, в яких вони проявляються, і за ступенем узагальнення предметного змісту. Відповідно до класифікації за сферами діяльності, виділяють:

- Соціальні почуття - втілення багатства емоційного ставлення до соціальної дійсності.

- Моральні почуття - відображення емоційного ставлення індивіду до людей та до себе.

- Інтелектуальні почуття - віддзеркалення емоційного ставлення до процесу пізнання, процесу набуття знань.

Також існує ще одна класифікація почуттів людини - за змістом. Відповідно до цього, почуття можуть бути:

- Суспільними.

- Моральними.

- Естетичними.

- Інтелектуальними.

- Релігійними.

- Пов'язаними з природою.

Крім названих почуттів, виділяють ще такі види, як щастя, любов, пристрасті. Останні, до речі, у багатьох класифікаціях відносять до почуттів, а не до станів. Отож, в цілому можна сказати, що класифікації емоцій та почуттів людини є різноманітними і відмінними між собою, адже розподіляють їх відповідно до ознак, характеристик, тривалості та особливостями перебігу. Класифікація за знаком пов'язана із задоволенням потреб людини, за впливом на активність - з прискоренням чи уповільненням цієї активності, за змістом - з якістю переживань, їх еволюційною, психологічною та соціальною значимістю, за ступенем узагальненості відображає логіку розвитку емоційних проявів. Афекти ж, пристрасті, настрої та стрес класифікуються за силою та тривалістю.



2. Фізіологічні та психофізіологічні основи виникнення і формування емоційної сфери людини

2.1 Фізіологічні основи виникнення та формування емоцій та почуттів людини

Багаторазові спостереження показують, що емоційні процеси та реакції мають місце тоді, коли нервові збудження охоплюють підкоркові центри, що керують симпатичною нервовою системою (регулюючі діяльність серця, органів дихання, травлення, залоз внутрішньої секреції). Через це можна сказати, що переживання емоції чи почуття пов'язано з діяльністю всього організму, бо ряди досліджень показують, що під час емоційних станів в організмі відбуваються різноманітні зміни в діяльності серця, органів дихання, м'язах та пульсі. Посилення чи послаблення дихання та пульсу залежить від того, який характер носить емоція чи почуття, яке переживає людина. Але це не означає, що переживання емоцій та почуттів має в своїй фізіологічній основі лише діяльність підкірки. Ніякі емоційні вияви неможливі без кори великих півкуль. Це глибоко розкрито в ученні І.П. Павлова про діяльність кори та підкірки. Емоції як специфічно забарвлені переживання можуть мати місце лише тоді, коли нервове збудження охоплює підкірку і кору головного мозку. Це стосується також і переживань, які утворюються на основі інстинктів, і, тим більше, переживань, що утворюються на більш складній основі взаємодії людини с оточуючою дійсністю. Павлов І.П. відмічає значення підкірки для всіх емоційних процесів [3, с.335]:

« Ці підкіркові вузли є центрами важливих безумовних рефлексів або інстинктів, представляючи, таким чином, головні тенденції організму. В підкіркових центрах міститься фонд основних зовнішніх життєдіяльностей організму, і підкірка має позитивний вплив на кору великих півкуль в якості джерела їх сили».

Неправильною вважається точку зору, що почуття та емоції виникають в результаті діяльності підкірки (симпатична нервова система, диенцефалічні процеси). Вона представлена в багатьох теоріях прихильників такого розуміння неврологічної основи виникнення емоцій та почуттів, яка вперше виразно оформилася і була представлена в теорії Джемса - Ланге (див. далі). Наявність лише одного збудження вищезгаданої симпатичної нервової системи, пов'язаної зі змінами частоти дихання, кровообігу, залоз внутрішньої секреції (виділення наднирниками адреналіну при емоціях гніву, страху, люті) саме по собі не призводить до виникнення емоції. Інакше кажучи, для того, аби з'явилася емоція, і, тим більше, почуття, недостатньо проходження нервових процесів в периферичній нервовій системі та підкірці. Необхідно аби з'явилися відповідні процеси в корі головного мозку. Щоб утворилася емоція, має бути збудження, що охопить і кору, і підкірку. Стосовно направлення ходу руху збудження, то воно може бути різноманітним. Зв'язок між корою та підкіркою стосовно утворення та протікання емоційних процесів відкривається і ще з одного боку. Вся діяльність кори має гальмуючий вплив на діяльність підкірки. Тілесні реакції людини під впливом діяльності кори починають мати впорядкований характер і піддаються регуляції. Поява почуттів, їх характер, ( позитивно чи негативно забарвлений), сила переживання їх пов'язана з тим, як протікають наші нервові процеси - ускладнено чи не ускладнено відносно переходу від одних процесів до інших. В цьому характері переходу міститься причина виникнення почуття, забарвленого то позитивно, то негативно. Можна вважати, що нервові процеси півкуль при установці і підтриманні динамічного стереотипу є тим, що зазвичай вважають почуттями в їх основних категоріях з їх величезною градацією інтенсивності.

Закономірності вищої нервової діяльності дозволяють не лише пояснити появу позитивних чи негативних забарвлень в почуттях і різниці в градаціях сили переживання, але і процес зміни характеру почуття, яке ми відчуваємо, і його перебудову. Та умова, що почуття і їх утворення носять умовно - рефлекторний характер, має суттєве значення. Об'єкти, явища через утворений тимчасовий зв'язок між ними і суб'єктами, викликають нашу емоційну реакцію.

Отож, підсумовуючи, можна сказати, що фізіологічний процес, що є основою виникнення почуттів емоційно здорової людини , відбувається в корі. Почуття та емоції виникають на основі відображення дійсності. Процес нервового збудження розповсюджується не тільки на кору, але і на підкіркові центри, і дає початок тим тілесним реакціям , які характерні для емоційних процесів. Ці тілесні реакції, в свою чергу, дають про себе сигнали в кору у вигляді цілого комплексу органічних і кінетичних відчуттів. Позначення утвореного переживання за допомогою слова призводить до розуміння переживання як такого, і включає його в більш широкі зв'язки і в емоційний досвід людини. Кора, однак, не тільки отримує сигнали про тілесні реакції, які входять до складу емоції, але також може їх регулювати та затримувати. Людина може керувати не лише багатьма тілесними реакціями, які характеризують те чи інше переживання, але і врегульовувати ті дії та вчинки, які утворюються в зв'язку с тими емоційними реакціями. Для розуміння фізіологічних основ емоцій суттєве значення має вчення Павлова І.П. про типи вищої нервової діяльності, які відкриває можливості для фізіологічного пояснення різниці в характері емоційних реакцій людини та рівнях інтенсивності її переживань. Виходячи з вищеописаного, ми можемо сказати, що вчення Павлова дає можливість пояснити фізіологічне походження почуттів та емоцій людини як відношень людини та навколишньої дійсності, і разом з тим пояснити складну динаміку емоцій, почуттів а переживань з тими змінами в їх інтенсивності, які можуть бути характерними для окремих людей. Та обставина, що почуття виникають в зв'язку з діяльністю кори , свідчить про те, що почуття представляють собою незмінні стереотипні реакції людини, пов'язані з роботою нижчих відділів його мозку, що майже не змінилися в процесі життєдіяльності суспільства., а змінюються в процесі історичної еволюції людини. Так як емоції і почуття утворюються в результаті роботи кори головного мозку, вони забезпечують найбільш тонку і адекватну форму відображення людським мозком навколишньої дійсності з усією складністю соціального буття, оскільки утворюється матеріальна основа для зміни почуттів в процесі зміни самої людини в ході життя суспільства. Саме тому почуття і емоції в їх складному розумінні є наслідком і вираженням тих змін, які відбуваються в суспільному бутті людини.

2.2 Психофізіологічні основи виникнення та формування емоцій

Виникнення і протікання емоцій тісно пов'язане з діяльністю різних модулюючих систем мозку. Вважається, що основну роль у цьому відіграє лімбічна система. Основу лімбічної системи складає так зване "коло Папеца " Ідея про існування в мозку особливої системи, відповідальної за емоції, була висловлена невропатологом Дж. Папецом. Він припустив, що єдину систему керування емоціями у певній послідовності утворюють такі структури мозку як гіпоталамус , поясна звивина, гіпокамп , мамілярні тіла , гіпоталамус. На думку Дж. Папеца, будь-яка аферентація, що надходить у таламус, поділяється на три потоки: рухи, думки і почуття. Потік "почуттів" циркулює по "емоційну колу", створюючи психофізіологічну основу емоційних переживань. Так, гіпоталамус забезпечує вираз емоцій і паралельно передає інформацію в таламус. Звідти вона надходить у поясну звивину, що є механізмом усвідомлення емоційних переживань. Гіпокамп, одержуючи сигнали від поясної звивини, здійснює інтеграцію цих та інших сигналів і далі передає інформацію до мамілярних тілець й гіпоталамуса. Результатом замикання цього кола є інтеграція суб'єктивно пережитої емоції на рівні кори мозку з "емоційними" керуючими командами гіпоталамуса. До лімбічної системи, крім кола Папеца, також відносяться: мигдалеподібне тіло, тракт і горбок, переднє і неспецифічне ядра таламуса, ретикулярна формація стовбура мозку. Її центральною частиною є гіпокамп. Лімбічна система бере участь у запуску переважно тих емоційних реакцій, що вже апробовані в ході життєвого досвіду. Нервові сигнали, що надходять від усіх органів чуття, передаються по нервових шляхах стовбура мозку в кору, проходять через одну чи декілька лімбічних структур - мигдалину, гіпокамп чи частину гіпоталамуса Сигнали, що виходять від кори, теж проходять через ці структури. Різні відділи лімбічної системи по-різному відповідають за формування емоцій. Важливу роль у забезпеченні емоцій відіграє ретикулярна формація, волокна від нейронів якої йдуть у різні області кори великих півкуль. Більшість цих нейронів неспецифічні (можуть відповідати на різні за модальністю види стимулів) і передають сигнали від усіх органів чуття до структур лімбічної системи і кори великих півкуль. Деякі ділянки ретикулярної формації мають більш спеціалізовані функції. Наприклад, така частина ретикулярної формації, як "блакитна пляма" пов'язується із пробудженням емоцій. Інша її частина - "чорна субстанція" пов'язана з виділенням дофаміну, що сприяє виникненню приємних відчуттів. З усіх відділів кори мозку у найбільшій мірі пов'язані з виникненням і усвідомленням емоційних переживань лобові частки. До них йдуть прямі нейронні шляхи від таламуса, ретикулярної формації й інших структур лімбічної системи. Різні травматичні ушкодження лобових часток мозку часто призводять до зміни в людини настрою (від ейфорії до депресії), порушення орієнтації в навколишньому середовищі, пов'язаної з втратою здатності до планування. Іноді зміни поведінки нагадують психопатичну поведінку (нестриманість у поведінці і мові, відсутність сприйнятливості до соціальних сигналів). З активністю тім'яноскроневих відділів правої півкулі пов'язують інтенсивність емоційної напруги (безвідносно до її знаку), що надалі виявляється вже у вегетативних зрушеннях. Система позитивного підкріплення (задоволення), згідно із сучасними уявленнями, включає ядра септума, глибокі шари мозочка і дорзо-латеральні області мигдалини. А система негативного підкріплення (покарання) - гіпокамп, медіальні ядра мигдалини, ядра глибоких шарів мозочка (в області палеоцере-белума) області покришки середнього мозку і поясну кору.



3. Зарубіжні та вітчизняні теорії виникнення та розвитку емоцій

3.1 Зарубіжні теорії виникнення та розвитку емоцій

емоція почуття емоційний людина

Пояснення природи емоційних явищ завжди цікавили мислителів і вчених, починаючи з найдавніших часів. В процесі розвитку людського суспільства та накопичення знань про нього, були встановлені певні закономірності у розвитку, формуванні та протіканні емоцій та почуттів людини, які згодом вилилися у зарубіжні та вітчизняні теорії емоцій. Нижче будуть наведені найвідоміші з них.

Одну з перших теорій, що пояснює сутність та значення емоцій в житті організму, яка згодом була названа еволюційно-біологічною теорією або концепцією виразних рухів, запропонував Чарльз Дарвін. Він показав, що між анатомо-фізіологічною організацією різних живих істот і зовнішніми проявами їх емоційних переживань, існує певний взаємозв'язок. Дарвін довів, що еволюційний принцип застосовується не лише до біофізичного, а й до психолого-поведінкового розвитку живого, що між поведінкою тварини і людини немає непрохідної прірви. Він показав, що в зовнішніх виявах різних емоційних станів, у експресивно - тілесних рухах антропоїдів і сліпонароджених дітей є багато спільних ознак. Таким чином, на основі порівняння емоційних виразних рухів у людини та деяких нижчих ссавців, Дарвін створив еволюційно-біологічну концепцію емоцій. Вивчаючи походження та еволюцію емоційно-виразних рухів, Дарвін намагався знайти ще одне підтвердження своєму вченню про походження людини. Він намагався показати, що емоції та почуття людини мають тваринне походження, як і людина цілому. Емоції, відповідно до цієї теорії, з'явилися в процесі еволюції живих істот як життєво важливі пристосувальні механізми, що сприяють адаптації організму до умов і ситуацій життя. Емоції ж, за Дарвіном, виникли у ході еволюції як засіб виявлення значущості тих чи інших умов для задоволення актуальних для живої істоти потреб. Згодом, ідеї Чарльза Дарвіна буди дещо змінені та розвинуті у іншій теорії, що в психології набула майже нечуваної популярності. Цією теорію була периферична, хоча її автори В. Джемс та К. Ланге розвивали свої погляди незалежно один від одного, їх здобутки об'єднують в одну теорію. Відповідно до периферичної теорії Джемса - Ланге, емоції є вторинним явищем - усвідомленням сигналів, що йдуть до мозку про зміни в м'язах . судинах, внутрішніх органах у момент реалізації поведінкового акту, зумовленого емоціогенним подразником. В. Джемс вважав, що певні фізичні стани характерні для різних емоцій - цікавості, захвату, страху, гніву і хвилювання. Відповідні тілесні зміни були названі органічними виявами емоцій. Відбиваючись в головному мозку людини через систему зворотних зв'язків , вони породжують емоційне переживання відповідної модальності. Спочатку під дією зовнішніх стимулів відбуваються характерні для емоцій зміни в організмі, і тільки потім - усвідомлення цього збудження , внаслідок якого і виникає сама емоція. К. Ланге, обстоюючи, в свою чергу, «судинорухову» теорію емоцій зазначає, що емоції - афекти визначаються станом іннервації та шириною судин, що задіяні саме в цих емоціях. Тобто, емоція - це усвідомлення судинорухової міни та її післядії, що відбувається в організмі. Таким чином, теорія Ланге принципово однорідна з теорією Джемса, але він сильно звузив фізіологічні основи емоцій на відміну від Джемса. Отже, теорія емоцій Джемса - Ланге виявила дію вегетативної та центральної нервової систем, важливість органічних змін периферичного характеру, без яких справді немає й не може бути емоцій. Ця теорія відіграла позитивну роль, вказавши на зв'язок трьох компонентів: впливу зовнішнього подразника, поведінкового акту та емоційного переживання. Її ваду становила виняткова увага лише до периферичних реакцій з недооцінкою центральних факторів. Ще одним її слабким місцем можна вважати зведення емоцій тільки до усвідомлення відчуттів, що виникають в результаті периферичних реакцій. Відчуття тут розглядається лише як первинне явище щодо емоції.

Ще однією відомою теорією емоцій була теорія психофізіолога В. Кеннона, який запропонував альтернативний погляд на співвідношення органічних і емоційних процесів. Він одним з перших відзначив той факт, що тілесні зміни, які спостерігаються при виникненні різних емоційних станів, дуже подібні й настільки різноманітні, що не дають змоги цілком задовільно пояснити якісні відмінності у вищих емоційних переживаннях людини. Реакцій організму недостатньо, щоб мозок міг точно визначити емоцію. Крім того, внутрішні органи, зі змінами станів яких Джемс і Ланге пояснювали виникнення емоцій, являють собою досить малочутливі структури, що дуже повільно переходять у стан збудження. А емоції ж досить швидко зазвичай розвиваються і виникають. Найсильнішим контраргументом Кеннона до теорії Джемса - Ланге, був такий: штучно викликане припинення надходження органічних сигналів до головного мозку не запобігає виникненню емоцій. Положення Кеннона були розвинуті Ф. Бардом, який показав, що насправді тілесні зміни та емоційні переживання, пов'язані з ними, виникають майже одночасно. Пізніше ряд досліджень показав, що з усіх структур головного мозку власне з емоціями найбільше пов'язані гіпоталамус і центральні частини лімбової системи. Експериментами, що були проведені на тваринах, було доведено, що за допомогою електричних впливів на ці структури, можна керувати емоційними станами такими як гнів і страх.

Теорією, що зіставляє емоції, почуття та поведінку, була психоаналітична теорія З. Фрейда. В ній проблема афектів включена в більш загальну теорію мотивації, ядром якої є теорія інстинктивних потягів. Фрейд кілька разів змінював свої уявлення про потяги, тож навіть його послідовники дають різну оцінку їх теоретичної картини. Сила інстинктивного потягу дещо обмежена, вона не розповсюджується на явище психологічного захисту, обумовлене Его. Фрейд ототожнював поняття мотиву та інстинктивного потягу і визначав їх як інтрапсихічні сили, що характеризуються безумовністю, циклічністю, вибірковістю і можливістю замінювати одне іншим. Поняття афекту в психоаналізі використовується досить широко, тому дати його цілісне визначення в межах даної теорії нелегко.

Теорія диференціальних емоцій К. Ізарда названа так тому, що об'єктом її вивчення є окремі емоції, кожна з яких розглядається окремо від інших як самостійний, емоційно-переживальний процес, що впливає на когнітивну сферу та на поведінку людини. В основі даної емоції лежить п'ять тез:

- В людини наявні 10 фундаментальних емоцій, серед яких п'ять позитивних та п'ять негативних, які утворюють мотиваційну сферу людини.

- Кожна фундаментальна емоція має унікальні мотиваційні та специфічні форми переживання.

- Фундаментальні емоції переживаються індивідами по-різному, і по-різному впливають на когнітивну сферу та поведінку людини.

- Емоційні процеси взаємодіють з сигналами про потреби тіла, з гомеостатичними, перцептивними, когнітивними та моторними процесами і впливають на них.

- Ці процеси, в свою чергу, впливають на перебіг емоційного процесу.

Теорія диференціальних емоцій визнає за емоціями функції детермінант поведінки в найширшому діапазоні її виявів. Емоції розглядаються не тільки як основна мотиваційна система організму, але і як фундаментальні особистісні процеси, які надають сенсу і значення людському існуванню. Теорія диференціальних емоцій визначає емоцію як складний процес, який має нейрофізіологічний, нервово-м'язовий та чуттєво-переживальний аспекти. Нейрофізіологічний аспект емоції описується, головним чином, термінами електрохімічної активності центральної нервової системи. Нерви обличчя, тканина м'язів та пропріорецептори мускулатури обличчя також задіяні в емоційному процесі. Припускають, що емоція - функція соматичної нервової системи, і соматично активована емоція мобілізує вегетативну нервову систему, а та, в свою чергу, може підкріпити чи підсилити емоцію.

Іншою теорією базових емоцій є теорія Р. Плачика, який надавав особливого значення тому, які емоційні явища є первинними, а які похідними. Згідно з його теорією, емоцію можна вважати первинною, якщо:

- Вона релевантна базовим біологічним адаптивним процесам.

- Присутня в тій або іншій формі на всіх еволюційних рівнях.

- Не залежить від конкретних нейрофізіологічних структур або частин тіла.

- Не залежить від інтроспекції.

- Може бути визначена первинно в поведінкових термінах.

Плачик виділяє вісім основних прототипів емоційного поводження і вісім відповідних їм видів первинних емоцій:

- інкорпорація - поглинання їжі й води - прийняття, схвалення, благоговіння;

- відторгнення - реакція відторгнення, екскреція, блювота - відраза;

- руйнування - спроба усунення перешкоди на шляху задоволення - гнів;

- захист - спроба уникнення руйнування, передусім у відповідь на біль чи його загрозу, - страх;

- репродуктивна поведінка - реакції, що супроводжують сексуальну поведінку - радість, екстаз;

- депривація - втрата об'єкта , що дає задоволення, - горе, зневіра;

- орієнтування - реакція на контакт із новим, незнайомим об'єктом - подив;

- дослідження - невпорядковане вивчення навколишнього середовища - інтерес, цікавість, передбачення.

Поведінковим полярним парам відповідають пари базових емоцій:

- руйнування (гнів) - захист (страх);

- інкорпорація (прийняття, схвалення) - відторгнення (відраза);

- репродуктивна поведінка ( радість) - деривація (горе, зневіра);

- дослідження (передбачення ) - орієнтування (подив).

В сучасній психології однією з найвідоміших теорій емоцій є теорія когнітивного дисонансу Л. Фестінгера.

Відповідно до цієї теорії, позитивне емоційне переживання виникає у людини тоді, коли підтверджуються її очікування, а когнітивні уявлення втілюються в життя, тобто коли реальні результати діяльності відповідають запланованим, погоджуються з ними, тобто перебувають у консонансі.

Негативні емоції виникають і підсилюються в тих випадках, коли між очікуваними і дійсними результатами діяльності є розбіжність, невідповідність, тобто дисонанс. Суб'єктивний стан когнітивного дисонансу звичайно переживається людиною як дискомфорт, і вона прагне якомога швидше його позбутися. Вихід зі стану когнітивного дисонансу може бути двояким: або змінити когнітивні очікування і плани таким чином, щоб вони відповідали реально отриманому результату, або спробувати отримати новий результат, що узгоджується з колишніми очікуваннями.

У сучасній психології теорія когнітивного дисонансу часто використовується для пояснення вчинків людини, її дій в різних соціальних ситуаціях. Емоції ж розглядаються як основний мотив відповідних дій і вчинків. Когнітивним факторам, що лежать у їх основі, надається в детермінації поведінки людини набагато більшої ролі, ніж органічним змінам.

Виходячи з вищеописаного, можна побачити, що зарубіжна психологія оперує значним теоретичним та практичним матеріалом стосовно проблеми виникнення, формування та значення емоцій в житті людини. Різні погляди та дослідження сформували велику та , інколи, суперечливу картину утворення емоційної сфери людини, її механізмів та особливостей.

Зарубіжні теорії тим чи іншим чином значно вплинули на створення та розвиток певних вітчизняних теорій емоцій або ж підтвердились та розвинулися на основі досліджень радянських вчених.

3.2 Вітчизняні теорії виникнення та розвитку емоцій

Хоча наявність потреби становить обов'язкову умову виникнення емоції, вона навряд чи є єдиною та достатньою. Це положення стало відправною точкою для побудови російським фізіологом П.В. Сімоновим інформаційної теорії емоцій. Згідно цієї теорії, емоція - це відображення мозком людини і тварин будь-якої актуальної потреби ( її якості та величини) та ймовірності її задоволення в даний момент, яку мозок оцінює на основі генетичного і раніше набутого індивідуального досвіду. Як відомо, в емоціях завжди є наявною оцінка. Емоція виникає за недостатності знань, необхідних для досягнення мети, і компенсує цю недостатність. Сімонов сформулював правило, відповідно до якого відношення між емоцією , її силою та якістю (Е), величиною та специфікою актуальної потреби (П), інформацією, що прогностично необхідна для організації дій щодо задоволення даної потреби (Н), і наявною інформацією, що може бути використана для цілеспрямованої поведінки суб'єкта (С). Описується формулою:

Е = П ( Н - С),

Тобто сила і якість емоції, що виникла в людини, визначаються силою потреби й оцінкою ймовірності її задоволення в ситуації, що склалася.

З даної формули випливає, що:

- емоція не виникає, якщо потреба відсутня чи задоволена;

- за дефіциту наявної інформації виникає негативна емоція, що досягає максимуму в разі повної відсутності інформації;

- позитивна емоція виникає, коли наявна інформація , перевищує інформацію, прогностично необхідну для задоволення даної потреби.

Таким чином, формула емоцій відображує кількісну залежність інтенсивності емоційної реакції від сили потреби і розмірів дефіциту чи приросту прагматичної інформації, необхідної для задоволення потреби чи досягнення мети.

Радянським ученим Б.І. Додоновим на основі багаторічних досліджень і опитувань щодо того, які емоції люди переживають найчастіше, і які є найціннішими для них, створив теорію емоцій як особливої цінності. Визнаючи за емоціями функцію оцінювання зовнішнього і внутрішнього світу, він наголошує, що це вже є доконана оцінка , а не оцінка як дія оцінювання. Емоції не лише виконують оцінну функцію, вони також є самостійними позитивними цінностями. Емоція сама містить у собі свою значущість. Додонов виділяє емоцію вроджену і таку, що прижиттєво розвивається, потребу в емоційному насиченні, що виявляється в емоційній спрямованості особистості, орієнтації на певні переживання, які надають додаткової цінності об'єктам і діяльності, які їх викликають.

Радянський вчений О.М. Леонтьєв говорив про емоції як про внутрішні регулятори діяльності. Його думки з цього погляду були сформовані в діяльнісний підхід в радянській психології. Згідно цього підходу , емоції - це психічні відбиття у формі безпосереднього пристрасного переживання життєвого сенсу явищ і ситуацій , обумовленого відношенням їх до об'єктивних властивостей до потреб суб'єкта . Також емоції відображають відносини між мотивами та успіхом діяльності або можливістю успішної реалізації діяльності суб'єкта , що відповідає їм. Прості емоційні процеси мають вроджений характер і супроводжуються органічними, руховими і секреторними змінами, але у людини навіть «нижчі» емоції продуктом суспільно-історичного розвитку, тобто втрачають пряму інстинктивну обумовленість. Формуються нові види емоцій, диференціюються тонкі відтінки базових емоцій, сигнального і соціального характеру набувають мімічні і пантомімічні рухи. Стосовно почуттів у діяльнісному підході Леонтьєва, то вони є наступним етапом у розвитку емоцій. Вони мають чітко виражений предметний характер, який є наслідком узагальнення емоцій на основі уявлень про об'єкт , конкретний чи абстрактний. Виникнення і розвиток предметних почуттів виражає формування стійких емоційних відносин особистості до конкретних об'єктів , соціальних цінностей, ідеалів.

Отже, виходячи з вищеописаного стає зрозумілим, що у вітчизняних теоріях розуміння емоцій більш одноманітне порівняно з зарубіжними, проте й більш чітке, можливо тому, що в основі всіх версій і поглядів лежить діяльнісний підхід О.М. Леонтьєва.



Висновки

Значення проблеми емоцій, їх визначення , характеристику , утворення та вплив на людину важко переоцінити в сучасному світі. Кожна людина знає, що в життєвому розумінні являють собою позитивні і негативні емоції, хороший чи поганий настрій, а також неодноразово відчувала себе пригніченою або ж, навпаки, веселою, безтурботною та енергійною. Саме через всю різноманітність емоційних станів, а також їх неоднозначність та перемінність, сучасна психологія володіє значним теоретичним та практичним матеріалом, який і розмежовує життєві та наукові уявлення про емоційну сферу людини та її особливості.

Метою даного курсового проекту було узагальнити та систематизувати знання про емоційну сферу людини. На основі опрацьованих літературних джерел, можна зробити висновки, що:

- Емоційна сфери людини сформована афектами, настроями, пристрастями і, головним чином, власне емоціями і почуттями, які по-різному розглянуті в різних підходах, в залежності від специфіки їх дослідження.

- Основними проблемами та аспектами вивчення емоцій та почуттів є їх різноманітність, а також неоднозначність поглядів на їх виникнення, розвиток та формування, а також силу вияву у кожної окремої людини.

- Специфіка класифікацій емоцій та почуттів людини полягає в тому, що їх можна розподіляти за великою кількістю ознак, а саме: за характеристикою впливу на організм, за змістом даної характеристики, за змістом оцінки сенсу явищ життя, за структурною ознакою, за сферою діяльності і впливу та ін.



Список використаної літератури

1. Додонов Б.И. «Эмоция как ценность», М., Политиздат, 1978.

2. Изард К. «Эмоции человека», М., издательство МГУ, 1980.

3. Павлов И.П. «Полное собрание сочинений», том 3 ч.2., 1951-1952.

4. Смирнов А.А., Рубинштейн С.Л., Теплов Б.М., Леонтьев А.Н. (ред.) «Психология», М., Учпедгиз, 1962.

5. Якобсон П.М. «Психология чувств», М, Академия Педагогических наук, 1956.

Размещено на Allbest.ru