Невербальне спілкування

Невербальні аспекти культури спілкування: використовувані методи та прийоми, міжнаціональні відмінності. Порівняльний аналіз невербального спілкування французів та українців, його схожі та відмінні риси, закономірності спілкування представників.

Рубрика Психология
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 01.12.2013
Размер файла 26,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Люди можуть обмінюватись різними типами інформації на різних рівнях. Відомо, що спілкування не вичерпується усними або письмовими повідомленнями. В цьому процесі важливу роль відіграють емоції, манери, жести. Психологами встановлено, що в процесі взаємодії людей від 60 до 80% комунікацій здійснюється за рахунок невербальних засобів вираження і лише 20-40% інформації передається за допомогою вербальних. Ці дані змушують нас замислитись над значенням невербального спілкування для взаємопорозуміння людей, звернути особливу увагу на значення жестів і міміки людини, а також породжують бажання оволодіти мистецтвом тлумачення цієї особливої мови, якою ми усі розмовляємо, навіть не усвідомлюючи цього. Не зважаючи на багатство слів, які спроможні передавати різноманітні відтінки переживань людини, важливим є і невербальний бік спілкування.

Метою курсової роботи є аналіз особливостей невербального спілкування та його засобів в різних культурах.

Об'єктом дослідження є культура невербального спілкування, а предметом - особливості невербального спілкування французів та українців, їх порівняльний аналіз.

Реалізація мети передбачає розв'язання таких завдань:

1. Проаналізувати стан дослідження проблеми невербальних засобів комунікації.

2. Дослідити особливості невербальної передачі інформації.

3. З'ясувати лінгвокультурні особливості невербальних засобів спілкування.

4. З'ясувати та проаналізувати особливості невербаліки французів.

Методи дослідження:

1. Аналіз наукових джерел та опрацювання праць вітчизняних та іноземних науковців.

2. Опрацювання отриманих джерел.

3. Аналіз, систематизація та узагальнення отриманої інформації.

Актуальність дослідження нашої роботи визначається тим, що вона спрямована на поповнення знань про невербальну взаємодію між людьми, недолік яких виник із-за недостатньої уваги до цієї проблеми. Невербальні сигнали людиною майже не усвідомлюються, тому важливим джерелом інформації є невербальне спілкування. Усвідомлення необхідності включення у тій чи іншій формі у сферу лінгвістичного дослідження факторів, які безпосередньо супроводжують мовлення, у сучасному мовознавстві було чітко виражено у «Тезисах Празького товариства», у яких концепція функціонального підходу до мови природно вимагала розширення поняття «засоби мовленнєвого спілкування». У зв'язку з цим у вищевказаних тезисах звертається увага на те, що «слід систематично вивчати жести, які супроводжують і доповнюють усні прояви мовця за його безпосереднього спілкування із слухачем, жести, які мають значення для проблеми лінгвістичних регіональних союзів».

Особливістю невербальної мови є те, що її виявлення обумовлене імпульсами нашої підсвідомості, і відсутність можливості підробити ці імпульси дозволяє нам довіряти цій мові більше, ніж звичайному вербальному каналу спілкування.

Успіх будь-якого контакту в значній мірі залежить від уміння встановлювати довірливий контакт зі співбесідником, а такий контакт залежить не стільки від того, що ми говоримо, скільки від того, як ми тримаємось. Саме тому особливу увагу слід звертати на манеру, позу і міміку співбесідника, а також на те, як він жестикулює.

1. Засоби невербального спілкування

культура спілкування невербальний міжнаціональний

Спілкування за допомогою мови тіла ведеться протягом тисячоліть, але предметом досліджень та уваги стало недавно. У кінці XX ст. виникла нова наукова дисципліна, у світі з'явилися спеціалісти з невербального спілкування. Предметом вивчення є поведінка людей у найрізноманітніших ситуаціях. Ці спостереження допомагають краще зрозуміти інших, самих себе і на основі отриманих знань зробити спілкування людей більш ефективним. Детальне вивчення методів невербального спілкування почалося лише в 60-ті роки минулого століття. У 1970 році після публікації праці Джуліуса Фаста, в якій він зробив аналіз робіт учених-біхевіористів у галузі невербального спілкування, про його існування дізналася широка публіка. Вчені зробили висновок, що людське спілкування на 55-65% є невербальним. Як вважає Альберт Мерабян, спілкування тільки на 7% є вербальним (слова і фрази), на 38% - вокальним (інтонація, тон голосу, інші звуки), а більшість інформації передається невербально. У тих випадках, коли інформація, яка передається словами, не відповідає тому, про що говорять жести, міміка і т. ін., то на більшу довіру заслуговує інформація невербальна, тому що жести і пози - підсвідомості. Невербальні сигнали можуть бути вродженими або набутими: передаватися генетично або виховуватися у відповідному культурному середовищі. При трактуванні невербальних засобів комунікації варто звернути увагу на національні традиції співрозмовників, оскільки вони можуть мати різне значення або відтінки значень у представників різних народів.

Усі невербальні засоби спілкування можна описати декількома системами. Це:

* оптико-кінетична система - жести, міміка, пантоміма, рухи тіла (кінесика);

* паралінгвістична система - вокалізація, діапазон та тональність голосу;

* екстралінгвістична система - темп, пауза, плач, сміх, кашель тощо;

* проксеміка - система організації простору і часу (розглядалася вище);

* контакт очей - візуальне спілкування.

Дослідження визначають ряд жестів, невербальних сигналів, які є вродженими. До них належать, зокрема, вроджена здібність малюка смоктати; схрещувати руки на грудях, поклавши зверху праву руку чи ліву; посмішка; кивок як згода; кивання головою із сторони в сторону як знак згоди чи незгоди; пожимання плечима як знак нерозуміння чи незнання чогось.

Більша частина нашої невербальної поведінки набута. Значення багатьох жестів і рухів зумовлені культурним середовищем, у якому ми живемо.

Невербальне спілкування - це комунікативна взаємодія між індивідами без використання слів (передача інформації або вплив один на одного через інтонації, жести, міміку), тобто без мовних засобів, представлених в прямій або будь-якій знаковій формі. Інструментом такого «спілкування» стає тіло людини, що володіє широким діапазоном засобів і способів передачі інформації або обміну нею, яке включає в себе всі форми самовираження людини. Психологи вважають, що правильна інтерпретація невербальних сигналів є найважливішою умовою ефективного спілкування.

Існують дві проблеми розуміння невербального спілкування:

· по-перше, при мовному та мовленнєвому спілкуванні процес передачі і прийому інформації усвідомлюється обома сторонами, тоді як при невербальному здійснюється на несвідомому або підсвідомому рівнях - це вносить деяке ускладнення в розумінні цього явища і ставить питання про виправданість використання поняття «спілкування». Тому деякі вважають допустимим використовувати, коли мова йде про невербальної комунікації, інше поняття «невербальна поведінка», розуміючи його як поведінка індивіда, що несе в собі певну інформацію, незалежно від того, усвідомлюється це індивідом чи ні;

· по-друге, в багатьох наукових роботах існує плутанина в поняттях «невербальне спілкування», «невербальна комунікація», «невербальне поведінка», найчастіше використовуються як синоніми. Однак важливо розділяти ці поняття і уточнити контекст.

За визначенням, запропонованим В.А. Лабунської, «невербальне спілкування - це такий вид спілкування, для якого є характерним використання невербальної поведінки і невербальної комунікації як головного засобу передачі інформації, організації взаємодії, формування образу і поняття про партнера, здійснення впливу на іншого людини». Тому поняття «невербальне спілкування» є більш широким, ніж поняття «невербальна комунікація».

Кінетичні невербальні засоби є найважливішими у спілкуванні. Серед них важлива роль відводиться міміці.

Міміка - це експресивні рухи м'язів обличчя, що виражають психічний стан, почуття, настрій людини в певний момент часу.

Міміка репрезентує шість основних емоційних станів: гнів, радість, страх, страждання, подив і презирство. З мімікою тісно пов'язаний візуальний контакт, тобто погляд, що становить важливу частину спілкування. Розрізняють діловий, світський та інтимний погляди залежно від локалізованої спрямованості на співрозмовника.

Погляд, спрямований у трикутник, вершиною якого є точка посередині чола, а основою - лінія між очима, є діловим. Він не опускається нижче очей. Якщо погляд фіксується нижче лінії очей-то це соціальний погляд. Інтимний погляд спрямовується в трикутник між очима і грудьми.

Погляд має завжди відповідати типові спілкувальної ситуації. Неабияке значення у спілкуванні відіграють жести.

Жести - це виражальні рухи рук, що передають внутрішній стан людини.

За функціональним призначенням і природою вирізняють такі їх види:

1. Ритмічні жести дублюють інтонацію, виокремлюють певні частини висловлювання, підкреслюють логічний наголос, сповільнення чи прискорення темпу мовлення.

2. Емоційні жести передають найрізноманітніші відтінки почуттів: подив, радість, захоплення, ненависть, роздратування, розчарування.

3. Вказівні жести виконують функцію виділення якогось предмета серед однорідних. З цією метою послуговуються рухами пальців, кисті, цілої руки.

4. Зображувальними жестами відтворюють предмети, тварин, інших людей (їхню форму, рухи, розміри). Ними користуються в тих випадках, коли не вистачає слів чи необхідно підсилити враження і вплинути на слухача наочно.

5. Жести-символи інформують про певні дії, властивості, наміри тощо. Такі жести не мають нічого спільного з діями, про які вони сигналізують. Наприклад, піднесена рука з випрямленими пальцями - «прошу слова». До жестів-символів належать умовні жести вітання, прощання, заклик до мовлення, передчуття приємного.

Поза теж має комунікативний сенс і репрезентує не тільки душевний стан людини, але й її наміри, налаштованість на розмову.

Поза - це мимовільна або зумисна постава тіла, яку приймає людина. Вирізняють «закриті» й «відкриті» пози. Відомо, що людина, зацікавлена в спілкуванні, буде орієнтуватися на співрозмовника, нахилятиметься в його сторону, повернеться до нього всім тілом, а якщо не хоче його слухати-то відійде назад, стоятиме напівобернувшись. Людина, яка хоче заявити про себе, буде стояти прямо і вся буде напружена, якщо не потрібно підкреслювати свій статус - займе спокійну невимушену позу.

І насамкінець, хода людини, тобто стиль пересування, теж належить до важливих невербальних засобів спілкування. За ходою можна впізнати емоційний стан співрозмовника - гнів, страждання, гордість, щастя.

Хода тяжка, коли людина гнівається, легка - радіє, в'яла, пригнічена - страждає. Найбільша довжина кроку, коли людина почувається гордо.

Окрему систему становлять ритміко-інтонаційні невербальні засоби: інтонація, гучність, темп, тембр, тональність. Радість і недовіра зазвичай передаються високим голосом, гнів і страх - також досить високим голосом, але в більш широкому діапазоні тональності, сили і висоти звуків. Горе, сум, втому передають м'яким і приглушеним голосом.

Темп мовлення теж відтворює певний стан людини: швидкий - переживання і стривоженість; повільний - пригнічення, горе, зарозумілість чи втому.

До такесичних засобів спілкування відносять і динамічні дотики у формі потиску руки, поплескування по плечах, поцілунку. Доведено, що динамічні дотики є не лише сентиментальною дрібницею спілкування, а й біологічно необхідним засобом стимуляції. Вони зумовлені багатьма чинниками: професійним статусом партнерів, віком, статтю, характером їх знайомства.

Екстралінгвістична система - це наявність під час спілкування пауз, а також різних вкраплень у голос - сміху, плачу, покашлювання, зітхання. Ці засоби доповнюють словесні висловлювання.

Спілкування завжди просторово організоване. Американський антрополог Б. Холл увів термін «проксеміка», що означає «близькість». Вчені виокремлюють чотири дистанції між учасниками спілку вального акту:

· інтимна (від 0 до 45 см) - спілкування з дітьми, дружиною, коханими, коханими, найближчими друзями;

· особиста (від 45 до 120 см) - спілкування під час зустрічей, на вечірках, у кулуарах конференцій тощо;

· соціальна (суспільна) (від 120 до 400 см) - міжособистісне спілкування з малознайомими людьми;

· громадська (відкрита) (від 400 до 750 см) - виступ лектора перед аудиторією.

Проксеміка - це не тільки відстань між спілкувальниками, а й конфігурація, яку вони творять. Якщо спілкувальники сидять навпроти, вони частіше конфліктують. За звичайної розмови доцільно розташовуватися під кутом один до одного. Під час ділової зустрічі сідають з одної сторони столу. Незалежна позиція визначається у розташуванні по діагоналі.

Невербальне спілкування виступає одним із засобів репрезентації особистістю свого «Я», міжособистісного впливу та регулювання відносин, створює образ партнера по спілкуванню, виступає в ролі уточнення, випередження вербального повідомлення.

Невербальні засоби спілкування можуть підсилювати або ослаблювати взаємодію. Тому інтерпретувати ці сигнали потрібно не ізольовано, а в єдності з урахуванням контексту. Також бажано розвивати здатність читати невербальні сигнали, які нерідко мимовільно передає іншим наше тіло. Так, якщо співрозмовник говорить одне, а невербальні засоби свідчать про інше, тобто різні сигнали не є конгруентними, можна припустити, що суб'єкт щось приховує або просто говорить неправду. Характерно, що здебільшого люди віддають перевагу саме тій інформації, яку одержують через невербаліку.

2. Міжнаціональні відмінності невербального спілкування

Не дивлячись на те що зроблено багато досліджень, ведуться гарячі дискусії з приводу того, чи є невербальні сигнали природженими або набутими, чи передаються вони генетично або отримуються якимось іншим шляхом. Докази були отримані через спостереження за сліпими, глухими і глухонімими людьми, які не могли б навчитися невербаліки завдяки слуховим або зоровим рецепторам. Проводилися також спостереження за жестикулярною поведінкою різних націй. Висновки цих досліджень указують, що здатність посміхатися глухих або сліпих від народження дітей проявляється без жодного навчання або копіювання, що підтверджує гіпотезу про природні жести, при вивченні виразів обличчя у людей - представників п'яти глибоко відмінних один від одного культур. Встановлено, що представники різних культур використовували однакові вирази обличчя при прояві певних емоцій, що дозволило зробити висновки, що ці жести повинні бути природними. Будь-який наш жест, положення тіла в просторі, те, як ми рухаємося, вираз обличчя, інтонації голосу - це все відноситься до невербального мовлення, від якого ми можемо отримати значно більше інформації, ніж через слова. За совами таких вчених, як П. Екман, В. Шапарь, Дж. Наварро, М. Карлінс міміка, що виражає щирі емоції, деякі пози та жести є універсальними для багатьох культур, адже люди, незалежно від культури та оточуючого суспільства та середовища, відчувають і переживають однакові емоції, що накладають відбитки на їх обличчя та поведінку. У всьому світі основні комунікативні жести не відрізняються один від одного. Коли люди щасливі - вони посміхаються, коли вони сумні - вони хмуряться, коли сердяться - у них сердитий погляд (див. додаток…). Але не у всіх ситуаціях мова жестів буде тлумачитися однаково. Не слід забувати про такий важливий фактор, як міжнаціональні відмінності. Оскільки культури різних країн розвивалися по-різному, то згодом, у кожній країні з'явилися свої особливості невербального спілкування. Характерний жест, який оточення розуміє та сприймає адекватно, може мати абсолютно інше значення в чужій країні. Щоб уникнути неприємних ситуацій варто вивчити невербальні символи різних держав.

Найвідоміший приклад міжкультурного відмінності в мові жестів - це кивок головою, який у багатьох країнах означає «так», а в Болгарії, Туреччини і Греції - «ні». Якщо ж болгарин, грек або турок захоче висловити згоду, він буде кивати головою вліво-вправо, що асоціюється з негативною відповіддю. Наприклад, якщо в Голландії, повернути вказівним пальцем біля скроні, маючи на увазі якусь дурницю, голландці не зрозуміють. Там цей жест означає смішну і вдалу фразу. Говорячи про себе, європеєць вказує на тулуб, а японець - на ніс. В деяких країнах Африки сміх - це показник здивування і навіть нерозуміння, а не вияв веселощів. В США та багатьох інших країнах, «нуль» утворений двома пальцями означає, що «все добре». В Японії цей символ має інше характерне значення - «гроші». В Португалії та деяких інших країнах він буде сприйматися як непристойний. А багато мусульман сприймуть цей жест як звинувачення в гомосексуалізмі. До речі, значення «пальців колечком» може відрізнятися в залежності від того, як повернена рука - долонею до себе або від себе. Коли француз, німець чи італієць вважає яку-небудь ідею дурною, то виразно стукає себе по голові, а якщо німець стукне себе по лобі відкритою долонею, то це буде еквівалентом «та ти з розуму зійшов!». І навпаки, коли англієць чи іспанець стукає себе по лобі, то це символізує задоволення собою. Німці часто піднімають брови вверх в знак захоплення якоюсь ідеєю. В Англії (як і в нашій країні) така поведінка виражає скептицизм. Якщо француз хоче виразити сильні сумніви та застереження, то він потирає пальцем основу носа. Це наближено до італійського постукування пальцем по носі, що теж означає застереження. В Голландії у цього жесту зовсім інше значення: «я п'яний» або «ти п'яний»; в Англії - «конспірація та секретність». Цікавою особливістю американців є те, що вони намагаються проводити ділові переговори в дуже теплій та дружній обстановці.

Рух пальців зі сторони в сторону має багато різних значень. В США, Італії та Фінляндії це може означати легке осудження, погрозу чи заклик дослухатися до того, що говорять. В Голландії та Франції такий жест просто означає відмову.

В більшості західних країн, коли йде мова про значення лівої чи правої руки, пріоритету не має жодна (якщо не враховувати традиційного рукостискання правою рукою). Але ці норми не поширюються на країни Сходу. Не варто протягувати кому-небудь їжу, гроші, подарунок чи щось інше лівою рукою. Там вона відома як нечиста рука та має погану репутацію.

Специфічною знаковою системою в невербальній комунікації є контакт очей, основний засіб візуального спілкування. Якщо людина, яка опанувала культуру спілкування, хоче досягнути взаєморозуміння з іншими, вона дивиться їм в очі, тобто пам'ятає про значення візуального контакту. Етнографи навіть ділять нації на «контактні» та «неконтактні». До «контактних» відносять італійців, іспанців, латиноамериканців, арабів. У їх спілкуванні погляд має велике значення. Представниками «неконтактних» культур вважаються народи Скандинавії, Японії, Індії, Пакистану, де не прийнято прямо розглядати людину. Японці, наприклад, дивляться на шию співрозмовника, очі якого перебувають у полі периферійного зору. Отже, від представника Азії при зустрічі не слід очікувати прямого погляду в очі, що є обов'язковим виявом поваги, уваги, відкритості в європейській, північно - та південноамериканській, а також австралійській ділових культурах. Для жителя Азії саме непрямий, відведений в бік погляд є виразом поваги до співрозмовника.

Особливості невербального спілкування в різних країнах виявляються не тільки у жестах, але і в розмірі зони особистого простору. Так, у Європі допустимим відстанню вважається 70 см (відстань витягнутої руки), а в Латинській Америці можна підійти до співрозмовника на відстань 30 см і це не буде вважатися грубим порушенням особистого простору.

Помітно що, між символічними жестами в різних культурах існують значні відмінності. Дослідники прийшли до висновку, що вони тим складніші для розуміння в чужій культурі, чим більше дистанція між формою жесту і тим, що повинно бути зображене. Жест, що «натякає, рукою «йди до мене», мабуть, зрозумілий всюди, хоча в різних культурах він не абсолютно ідентичний: росіяни обертають долоню до себе і розгойдують кисть вперед і назад, а японці витягають руку вперед долонею вниз і зігнутими пальцями роблять рух в свою сторону.

Отже, невербальні сигнали мають велике значення у процесах організації та перебігу комунікації, особливо міжкультурної, впливаючи на її результат. Оскільки невербальні засоби несуть значну частину інформації, вони можуть сприяти, перешкоджати або навіть унеможливлювати міжособистісне спілкування. Саме тому для ефективної міжкультурної комунікації дуже важливим є вміння адекватно тлумачити значення компонентів невербальних засобів спілкування.

Розуміння культурних відмінностей у невербальній поведінці - це перший крок до справжнього розуміння культурних відмінностей у сфері спілкування. Деякі автори навіть стверджують, що вивчення невербальної поведінки, системи символів і сигналів, є інструментом, що дозволяє дійти до фундаментального розуміння культури як такої.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Специфічні риси спілкування. Розуміння мови міміки і жестів як ключове у спілкуванні. Кінесичні і проксемічні особливості невербального спілкування. Можливість підробки мови рухів. Обсяг особистого простору для комфортного самопочуття різних культур.

    реферат [313,6 K], добавлен 27.12.2010

  • Спілкування як категорія в психології. Роль спілкування в розвитку особистості старшокласників. Культура спілкування як основа взаємодії між людьми. Дослідження взаємозв’язку соціометричного статусу і культури спілкування у дітей старшого шкільного віку.

    курсовая работа [62,2 K], добавлен 30.01.2010

  • Сутність спілкування як психологічної категорії. Аналіз особливостей підліткового спілкування з однолітками, а також їхнього самоконтролю в процесі різних видів спілкування. Специфіка, мотиви та можливості психологічного прогнозу спілкування підлітків.

    курсовая работа [701,6 K], добавлен 12.11.2010

  • Місце та значення культури та мистецтва спілкування в сучасному суспільстві, головні вимоги до усного ділового спілкування. Основні функції, моделі та стилі спілкування. Стратегії та тактики спілкування, правила ведення бесіди та культура переговорів.

    реферат [42,1 K], добавлен 03.12.2009

  • Поняття про спілкування та його функції. Теоретичне обґрунтування психологічних особливостей процесу спілкування та експериментальне вивчення його впливу на розвиток особистості у юнацькому віці. Методи організації дослідження комунікативної активності.

    курсовая работа [158,9 K], добавлен 10.09.2011

  • Канали і засоби комунікації. Вербальні компоненти спілкування, їх роль у міжособистісному спілкуванні. Невербальні повідомлення, їх особливості. Невербальні засоби спілкування. Процеси взаємодії вербальних і невербальних компонентів спілкування.

    реферат [34,7 K], добавлен 18.03.2012

  • Спілкування як психологічна категорія, його комунікативне завдання. Структура комунікативного потенціалу студента. Стадії та стилі педагогічного спілкування. Труднощі педагогічної взаємодії. Вплив диференціації особистісних рис на характер спілкування.

    курсовая работа [29,7 K], добавлен 15.06.2011

  • Визначення понять "спілкування", "стилі спілкування" та "саморегуляція". Суть та стилі спілкування. Суть саморегуляції як можливої детермінанти становлення стильових особливостей спілкування. Компоненти структури спілкування. Виявлення ступеня виразності.

    курсовая работа [359,0 K], добавлен 11.10.2015

  • Загальне поняття про спілкування, його сутність. Психологічні особливості спілкування підлітків та старшокласників. Особливості ділового спілкування. Розробка тренінгу на тематику особливості спілкування між учнями-підлітками та учням-старшокласниками.

    курсовая работа [51,2 K], добавлен 28.12.2013

  • Теоретичні засади психологічних особливостей та поняття культури спілкування, його структурні компоненти. Психологічні особливості підліткового віку, особливості міжособистісного спілкування. Визначення рівнів сформованості міжособистісної культури.

    курсовая работа [436,2 K], добавлен 16.06.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.