Подружня дезадаптація та позашлюбні сексуальні зв’язки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук

Подружня дезадаптація та позашлюбні сексуальні зв'язки

Харків - 2007

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Проблема подружньої дезадаптації та позашлюбних зв'язків становить одну з найменш вивчених проблем сексопатології, попри її беззаперечну актуальність. Тим часом медичне, медико-психологічне й соціальне значення даної проблеми є дуже великим. Це пояснюється тим, що, з одного боку, відсутність нормального статевого життя важко переживається подружжям, призводячи до розвитку внутрішньоособистісного та міжособистісного конфліктів, і відіграє негативну роль у сімейному житті, з другого боку - поширеність подружньої дезадаптації та позашлюбні зв'язки негативно впливають на демографічні показники у країні, психічне та соматичне здоров'я населення.

Водночас спеціальні праці, присвячені вивченню та корекції подружньої дезадаптації, сполученої з позашлюбними зв'язками, обчислюються одиницями, і загалом ця проблема є надто мало вивченою і зовсім недостатньо висвітленою в літературі (М.В. Москаленко, 2003; Є.А.Мєшковська, 2003). Хоч різні аспекти подружньої дезадаптації були предметом багатьох досліджень (Н.К. Агішева, 1990; Р.І. Білобрівка, 1995; В.В. Кришталь, С.Р. Григорян, 1999; В.В. Басалюков, 1999), первинна і вторинна дезадаптація, зумовлена позашлюбними зв'язками, залишається поза увагою авторів. Не вивчено спонукальні мотиви й умови виникнення подружніх зрад, їхню роль у формуванні дезадаптації подружжя, не досліджено механізми розвитку, перебіг та специфічні прояви дезадаптації за позашлюбних зв'язків у одного чи обох подружжів. Унаслідок цього не розроблено й ефективні методи діагностики, психотерапевтичної корекції та психопрофілактики первинного і вторинного порушення подружньої адаптації за таких умов, зумовленого дією різноманітних чинників та причин - психологічних, соціальних, соціально-психологічних, біологічних.

Сучасний клінічний досвід, зокрема праці В.В. Кришталя та представників його школи (С.Г. Бондаренко, 1989; Р.І. Білобрівка, 1995; Т.Д. Бахтєєва, 2000), переконливо свідчать про те, що оптимального результату корекції порушення сексуального здоров'я будь-якого генезу можна досягти лише за умови обстеження й лікування подружньої пари. Це визнане в сучасній сексології положення має особливе значення за позашлюбних зв'язків, оскільки при цьому деформуються і сексуальні стосунки, і особистісні відмінності подружжя, і соціальні аспекти шлюбу.

Проте для ефективного використання методів, які мають сучасна сексологія, медична психологія та психотерапія, необхідно достатньо глибоко дослідити всі зазначені вище аспекти подружньої дезадаптації та позашлюбних сексуальних зв'язків. Нові можливості щодо цього відкриває системний підхід до розробки досліджуваної проблеми, застосування якого покликано сприяти досягненню подружньої адаптації і створенню повноцінної гармонійної сім'ї. Необхідність рішення цього завдання, що має не лише медичну й медико-психологічну, але й велику соціальну значущість, стала передумовою для проведення цього дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану наукових досліджень Харківської медичної академії післядипломної освіти МОЗ України за темою: «Психопрофілактика порушень сексуального здоров'я» (№ державної реєстрації 0100U004263).

Мета дослідження - розробка на основі системного підходу до вивчення причин та механізмів розвитку подружньої дезадаптації, сполученої з позашлюбними зв'язками, методології комплексної її оцінки, системи психотерапевтичної корекції та принципів психопрофілактики.

Для досягнення цієї мети в роботі було поставлено такі завдання.

Вивчити причини й механізми формування первинної і вторинної дезадаптації та позашлюбних зв'язків у чоловіків і жінок.

Дослідити вплив соматичних, психогенних, негативних соціально-психологічних та соціогенних чинників у розвитку подружньої дезадаптації і виникнення подружніх зрад.

Виявити клінічні форми й різновиди первинної і вторинної дезадаптації за позашлюбних зв'язків подружжя.

Вивчити причини, характер і наслідки позашлюбних зв'язків у чоловіків та жінок.

Запропонувати диференціально-діагностичні критерії різних форм подружньої дезадаптації, сполученої з подружніми зрадами.

Розробити систему психотерапевтичної корекції подружньої дезадаптації та наслідків позашлюбних сексуальних зв'язків.

Розробити напрями, принципи й методи психопрофілактики подружньої дезадаптації та позашлюбних зв'язків.

Об'єкт дослідження - подружня дезадаптація за позашлюбних сексуальних зв'язків у одного чи обох подружжів.

Предмет дослідження - причини, механізми розвитку, варіанти та клінічні форми дезадаптації подружжя, сполученої з позашлюбними зв'язками, та їх наслідки.

Методи дослідження - клінічні; спеціальні сексологічні; системно-структурний аналіз порушення сексуального здоров'я та подружньої адаптації; психодіагностичні методи дослідження особистості та міжособистісних стосунків подружжя; соціологічні методи; методи математичної статистики.

Наукова новизна. На основі системного міждисциплінарного підходу до дослідження феномена подружньої дезадаптації та позашлюбних зв'язків уперше розкрито умови й механізми порушення формування первинної і вторинної подружньої дезадаптації. Вивчено причинно-наслідкові зв'язки дезадаптації подружжя з подружніми зрадами, виявлено різні варіанти і форми дезадаптації, що при цьому виникає, встановлено типологію шлюбу за таких умов. Уперше визначено роль психогенних, соціогенних, негативних соціально-психологічних та соматогенних чинників у формуванні сексуальної поведінки чоловіків і жінок, що призводить до позашлюбних зв'язків, вивчено особливості їхньої загальної й сексуальної комунікації, перебіг та прояви первинної і вторинної дезадаптації подружньої пари, що розвивається за її порушень. Виявлено різномаїття - особистісні, міжособистісні, соматичні й соціальні наслідки подружніх зрад.

Запропоновано новий методологічний підхід до системної діагностики та психотерапевтичної корекції подружньої дезадаптації як причини позашлюбних зв'язків.

Практична значущість результатів дослідження. Для клінічної практики мають значення виявлення причин, механізмів розвитку, перебігу та специфічних особливостей первинної і вторинної дезадаптації подружньої пари, умовної функціональності й нефункціональності сім'ї, дезадаптивної загальної й сексуальної поведінки подружжя, форм подружньої дезадаптації за позашлюбних зв'язків у одного чи обох подружжів. Сформульовані критерії їх диференціальної діагностики, що грунтуються на інтегральних критеріях подружньої адаптації, і концептуальна система діагностики порушення сексуального здоров'я за подружніх змін відкривають можливість вибору диференційованих лікувальних програм та методів психопрофілактики.

Запропонована система психотерапевтичної корекції подружньої дезадаптації за позашлюбних зв'язків, розроблена на основі виявлених на основі виявлених причин та механізмів її розвитку, успішно застосовується в медико-психологічній та сексологічній практиці, даючи змогу досягти високого і стійкого терапевтичного ефекту. Розроблені напрями й методи психопрофілактики дезадаптації та позашлюбних зв'язків подружжя мають бути використані у підготовці молоді до шлюбу.

Результати проведених досліджень запропоновано у практику роботи відділення сімейного лікарсько-психологічного консультування Харківського обласного психоневрологічного диспансеру, Хмельницького обласного шкірно-венерологічного диспансеру; в педагогічний процес на кафедрі сексології та медичної психології Харківської медичної академії післядипломної освіти.

Апробація результати роботи. Матеріали дисертації докладалися й обговорювалися на засіданнях Харківських медичних товариств психіатрів, психотерапевтів (2003, 2004, 2005), медичних психологів (2006); на науково-практичній конференції Європейської асоціації сексологів (Київ, 2003); науково-практичній конференції «Андрологія та сексуальна медицина» (Київ, 2006); на конференції сексологів та андрологів (Київ, 2006).

Публікації. Матеріали дисертації опубліковано в монографії та 20 статях у спеціальних наукових журналах згідно з Переліком ВАК України. Усі статті опубліковано без співавторів.

Структура дисертації. Основний зміст роботи викладено на 260 стор. машинопису. Дисертація складається зі вступу; оглядового розділу; 6 розділів власних досліджень; висновків; списку використаних джерел.

Матеріали дисертації ілюстровано 36 таблицями та 2 рисунками. Бібліографічний список містить 308 джерел, у тому числі 106 зарубіжних.

позашлюбний зв'язок соціогенний подружній

Основний зміст роботи

Характеристика обстежених подружжів. Під нашим спостереженням перебувало 300 подружніх пар, які звернулися по консультацію до Хмельницького обласного клінічного шкірно-венерологічного диспансеру з приводу імовірного венеричного захворювання. У 250 із цих пар відзначалася первинна дезадаптація, в 50 мала місце вторинна дезадаптація, зумовлена первинною сексуальною дисфункцією (у всіх чоловіків і 35 жінок). В усіх цих подружніх парах дружина, чоловік чи обидва подружжя (179 чоловіків і 247 жінок) мали позашлюбні зв'язки. Було обстежено також як контрольну групу 50 подружніх пар із гармонійними стосунками.

У 90 подружніх парах із дезадаптацією подружжя захворіли на венеричні хвороби (трихомоніаз - 42, гонорею - 35, сифіліс - 13), причому в 575% випадків джерелом зараження були жінки і в 434% - чоловіки.

Серед дезадаптованих подружніх пар, які перебували під спостереженням, було виокремлено дві групи: першу склали 250 пар із первинною дезадаптацією, другу - 50 пар із вторинною дезадаптацією, зумовленою первинною сексуальною дисфункцією у чоловіка, дружини чи обох подружжів. У першій групі 47 (153%) подружжів скаржилися на погані взаємини, решта подружжя (253, або 853%) - на сексуальну невдоволеність.

Раніше зверталися по допомогу до різних спеціалістів (сексопатологів, психотерапевтів) переважна більшість (983%) обстежених подружніх пар, і в половини з них після проведеної корекції наставало тимчасове (на 1-2 міс.) поліпшення взаємин та сексуальних контактів.

Обстежені подружжя були віком від 21 до 45 років, причому чоловіки й дружини в кожній подружній парі належали до тієї самої вікової групи, що охоплювала 5 років, до того більшість обстежених в усіх групах були віком до 35 років (переважно від 26 до 35).

Мотивом вступу до шлюбу у переважної більшості чоловіків (873%) і жінок (853%) було кохання. Тривалість шлюбу складала від деяких місяців до 15 років, найчастіше від 3 до 5 років. Подружня дезадаптація та сексуальна дисфункція у більшості подружніх пар тривала у 493% обстежених від 3 до 5, але в значній кількості випадків (253%) і від 6 до 10 років; найрідше (73%) вона починалася з самого початку подружнього життя. При цьому чимало подружжів, особливо в першій групі, і частіше жінки, думали про розлучення й навіть вдавалися до спроб розлучитися (573% чоловіків і 863% жінок). У контрольній групі ніхто з подружжя не замислювався про розлучення.

З подружніх пар, що перебували під спостереженням, 73% першої групи не мали дітей, у другій групі бездітними були 145% подружніх пар.

Понад половину обстежених мали вищу освіту, особливо часто - подружжя першої групи, куди входили особи із соціально-психологічною дезадаптацією.

Більшість подружжя (583%) складали працівники розумової праці та учні. При цьому 203% обстежених чоловіків і 283% жінок відзначили негативний вплив подружньої дезадаптації на трудову діяльність, 163 та 83% відповідно - на соціальні зв'язки. При цьому більш поглиблене дослідження дало змогу з'ясувати, що зриви у трудовій діяльності в більшості випадків були наслідком не подружньої дезадаптації, а системи ставлення особистості до дійсності загалом, у її домінуючій мотивації.

Методи обстеження подружжів. Із позицій системного підходу до досліджуваної патології з урахуванням багатомірності забезпечення сексуального здоров'я було проведено всебічне обстеження кожного з подружжя, що перебували під спостереженням; воно включало клінічні дослідження і вивчення соціальних, психологічних, соціально-психологічних та соматичних (біологічних) аспектів подружньої дезадаптації. До комплексу клінічного обстеження подружжя входило вивчення їхнього соматичного стану, в тому числі гінекологічного статусу жінок, урологічного статусу чоловіків, неврологічного й психічного стану жінок і чоловіків та спеціальне сексологічне дослідження.

З метою виявлення причин і умов порушень сексуального здоров'я подружжя було використано розроблений В.В. Кришталем (1994) метод системно-структурного аналізу сексуального здоров'я за його компонентами та складовими і за інтегральними критеріями.

Аналіз сексуального здоров'я за його критеріями передбачає оцінку стану соціального, психологічного, соціально-психологічного та біологічного (анатомо-фізіологічного) його компонентів. Як випливає із запропонованої автором чотирифакторної концепції забезпечення сексуального здоров'я, сексуальна поведінка індивіда являє собою інтеграцію всіх чотирьох зазначених компонентів. Інтегральними критеріями сексуального здоров'я є темп та характер сомато- і психосексуального розвитку, статеворольова поведінка, психосексуальна орієнтація, тип сексуальної мотивації і мотиви статевого акту, статева конституція. Аналіз за переліченими критеріями дає змогу отримати доволі повне уявлення про сексуальність кожного з подружжя і про їхню сексуальну адаптацію.

Для оцінювання статевої конституції чоловіків було застосовано критерії, розроблені Г.С. Васильченком (1990), статевої конституції жінок - І.Л. Ботнєвою (1983).

Зважаючи на найважливішу роль психологічних та соціальних чинників у розвитку сексуальної і соціально-психологічної дезадаптації подружньої пари, ми вивчали особистісні відмінності кожного з подружжя, їхні взаємини, соціальні й мікросоціальні чинники, що впливають на них.

Психодіагностичне обстеження було спрямовано на вивчення особистісних рис чоловіків і жінок, ступеня їхньої адаптації на різних рівнях взаємодії. При цьому враховували характеристики дошлюбних стосунків: тривалість знайомства, мотиви вступу до шлюбу, відмінності міжособистісних стосунків у дошлюбний період, потім аналізували характер зміни взаємин подружжя з початку спільного життя до моменту обстеження.

Психосексуальні типи чоловіка і жінки та ступінь їхньої відповідності в подружній парі досліджували за методикою С.С. Лібіха (1990), сексуальну мотивацію й сексуальну культуру - за В.В. Кришталем (1995), акцентуації характеру - за Г. Шмішеком (1970).

Вивчали також ступінь порушення функцій сім'ї та типи шлюбу за подружньої дезадаптації, сполученої з позашлюбним сексом. Типологію шлюбу визначали за класифікацією В.В. Кришталя, В.З. Кузьменка (1998), виконання сімейних функцій і відносну функціональність сім'ї - за І.А. Семьонкіною (2006), спілкування подружжя в сім'ї - за методикою Ю.Є. Альошиної зі співавт. (1985).

Для психодіагностичного дослідження використовували проективну методику L. Szondi (1960) та статеворольову шкалу ACL A.B. Heilbrun (1981). Перша дає змогу визначити маскулінність пацієнтів на біогенному рівні, друга дозволяє характеризувати маскулінні й фемінінні риси особистості, визначити маскулінність і фемінінність на рівні Я-концепції (на соціогенному рівні).

Подружню комунікацію вивчали за допомогою опитувальника Bienvenu (1982). Заcтосовували також шкалу сексуальності W.E. Snell, D.R. Papini (1989), яка дає змогу подружжям визначити самооцінку своїх сексуальних можливостей та наявність у них сексуальної заклопотаності й сексуальної депресії.

Соціологічні дослідження включали вивчення стажу сімейного життя та міцності сімейних стосунків, сімейного середовища, рівня освіти наших пацієнтів, їхньої трудової діяльності, соціальних зв'язків із метою виявлення взаємовпливу цих характеристик та сексуальної дезадаптації подружжя.

Здобуті дані клінічних та психодіагностичних досліджень було оброблено методом математичної статистики критеріїв знаків за таблицями відсотків та їх помилок (В.С. Генес, 1967). Верифікація результатів психодіагностичного дослідження проводилася з використанням кореляційного аналізу (коефіцієнт рангової кореляції Кендала ф) і методики перевірки вірогідності відмінностей вибірки (t-критерій Стьюдента).

Результати досліджень. Проведене обстеження показало, що хронічні соматичні захворювання були порівняно в небагатьох з подружжів, але при цьому значно частіше відзначалися хронічний аднексит у жінок (113%) та хронічний простатит у чоловіків (123%), що, можливо, було пов'язано з перенесеними ними венеричними захворюваннями.

У процесі системно-структурного аналізу сексуального здоров'я подружжів за його інтегральними критеріями було визначено, що соматосексуальний розвиток їх переважно був нормальним, тоді як психосексуальний розвиток - порушеним у 834% чоловіків і 11,3% жінок першої і в 326% чоловіків і 825% жінок другої групи. При цьому в чоловіків, як правило, спостерігалася ретардація психосексуального розвитку, за винятком осіб із соціально-психологічною дезадаптацією, у яких мав місце передчасний розвиток. У жінок також переважав затриманий психосексуальний розвиток. Характерними для обстежених були й асинхронії статевого дозрівання, у другій групі частіше сукупні, зумовлені дією психогенних та соціогенних чинників. Статеворольова поведінка в чоловіків найчастіше була трансформованою, у жінок нерідко гіперрольовою, особливо у другій групі. Серед типів сексуальної мотивації переважали дисгармонійні - генітальний та шаблонно-регламентований. Тип сексуальної культури у переважної більшості жінок був ліберальний, у чоловіків другої групи - переважно невротичний.

Статева конституція у чоловіків другої групи - слабка й послаблена середня, у першій групі у частини з них середня і сильна, у жінок - переважно середня, ерекція була послаблена у більшості чоловіків, особливо часто - у другій групі, оргастичність практично у всіх жінок не перевищувала 30%. Любов, що була основним мотивом вступу до шлюбу, частіше зберегли чоловіки, ніж жінки, - відповідно 715 і 477% у першій, 825 і 467% у другій групі. Поінформованість у питаннях психогігієни статевого життя була недостатньою у всіх чоловіків і переважної більшості жінок обох груп, виняток складали лише подружжя із соціально-психологічною дезадаптацією. Усі обстежені чоловіки й жінки зазнавали психосексуальної незадоволеності.

Аналіз за інтегральними критеріями сексуального здоров'я подружжя показав певні відмінності в його стані за первинної і вторинної подружньої дезадаптації. У першому випадку більшою мірою були порушені показники, що характеризують сексуальну поведінку, у другій - психофізіологічні показники.

Системно-структурний аналіз сексуального здоров'я за його компонентами й складовими дав змогу визначити їх стрижневе ураження як причину різних форм первинної сексуальної дезадаптації та первинної сексуальної дисфункції, що зумовила вторинну дезадаптацію подружжя. Так, причиною розвитку сексуального різновиду комунікативної форми дезадаптації стало ураження соціально-психологічного компонента; причиною соціокультурної форми - сукупне ураження соціального та психологічного компонентів; причиною статеворольової форми - ураження психологічного, сексуально-еротичної форми - також психологічного та інформаційно-оцінної складової соціального компонента. Причиною сексуально-аверсійної форми дезадаптації стало сукупне стрижневе ураження психологічного та соціально-психологічного, а конституціональної форми - ураження нейрогуморальної та психічної складових анатомо-фізіологічного компонента сексуального здоров'я. Причиною формування вторинної сексуальної дезадаптації, незалежно від форми первинної сексуальної дисфункції, що її зумовила, було стрижневе ураження психічної складової анатомо-фізіологічного компонента.

Загалом проведений системний аналіз сексуального здоров'я подружжя дав змогу таким чином класифікувати наявні в них клінічні форми подружньої дезадаптації.

І. Первинна подружня дезадаптація, 834%.

Комунікативна форма різновиду

сексуальна (213%);

соціально-психологічна (193%).

Соціокультурна форма (163%).

Статеворольова форма (103%).

Сексуально-еротична форма (143%).

Сексуально-аверсійна форма (83%).

Конституціональна форма (113%).

ІІ. Вторинна сексуальна дезадаптація, зумовлена первинною сексуальною дисфункцією, 174%.

Паторефлекторна форма (185%).

Абстинентна форма (326%).

Сексуальний фобічний невроз (246%).

Невроз очікування неудачі (266%).

Залежність частоти подружніх зрад від форм сексуальної дезадаптації показано в табл. 1. З наведених у ній даних видно, що найчастішими були позашлюбні зв'язки за комунікативної форми дезадаптації, а за сексуальної дисфункції вони мали місце лише у дружин хворих чоловіків.

Таблиця 1. Залежність частоти позашлюбного сексу від форми подружньої дезадаптації та сексуальної дисфункції

Обстеження показало, що й при первинних, і при вторинних порушеннях сексуального здоров'я у всіх чоловіків і жінок розвиваються ті або інші невротичні розлади. Найчастішими з них у тих і інших є неврастенія і короткочасна депресивна реакція. У чоловіків за статевої форми дезадаптації переважає посттравматичний стресовий розлад (5210%), за сексуально-аверсійної форми - пролонгована депресивна реакція (4511%). У дружин хворих із первинною сексуальною дисфункцією - також короткочасна депресивна реакція та іпохондричний розлад. У всіх чоловіків із сексуальним фобічним неврозом спостерігаються специфічні ізольовані фобії (у наших пацієнтів - коїтофобія), а у хворих на невроз очікування невдачі - нав'язливі думки й міркування.

У всіх подружніх пар із комунікативною, сексуально-аверсійною формами первинної дезадаптації та абстинентною формою первинної дисфункції дезадаптація була набутою, в решті випадків - дебютантною і відповідала найчастіше другому й третьому ступеню, коли жінки досягали оргазму не більш ніж у 30% статевих актів або ніколи не досягали його.

Вивчення зв'язку між формою порушення сексуального здоров'я і частотою позашлюбних зв'язків дало змогу з'ясувати, що подружні зради здійснюють чоловіки й дружини з первинною дезадаптацією (за винятком чоловіків із конституціональною її формою), а за вторинної дезадаптації - дружини чоловіків із паторефлекторною та абстинентною формами сексуальної дисфункції. В жодного з чоловіків і дружин із первинною сексуальною дисфункцією не було позашлюбних зв'язків. Мотивами подружніх зрад були незадоволеність міжособистісними або сексуальними стосунками, іноді - бажання перевірити свої сексуальні можливості і часто - надмірно ліберальний погляд на сексуальні стосунки.

У всіх обстежених були явно виражені акцентуації характеру, до того ж відзначалася певна залежність між типом акцентуації та формою дезадаптації або сексуальної дисфункції. Збудливий тип акцентуації спостерігався переважно в чоловіків і жінок із статеворольовою і соціально-психологічною дезадаптацією і не траплявся ні в кого з подружжя з первинною сексуальною дисфункцією. Емотивна акцентуація найчастіше мала місце при неврозі очікування та фобічному неврозі, застрягаюча - за паторефлекторної форми сексуальної дисфункції. При цьому у подружжя із соціально-психологічним різновидом комунікативної форми дезадаптації мало місце несприятливе сполучення акцентуацій у парі: збіг однакових їх типів або такі сполучення, як збудливий і демонстративний або тривожний. За сексуальної дезадаптації частіше траплялися сполучення акцентуацій, що доповнювали одна одну: демонстративної і педантичної або застрягаючої; збудливої й емотивної.

Акцентуації характеру позначалися і на міцності сім'ї обстежених. Хоч більшість із них (684% чоловіків і 764% жінок) взяли шлюб із любові, до моменту обстеження зберегли це почуття лише небагато хто з подружжів. Найчастіше (913% чоловіків і 933% жінок) думали про розлучення або робили спроби розлучитися чоловіки й жінки з демонстративною, збудливою, гіпертимною, застрягаючою, дистимічною акцентуаціями характеру, тоді як більшість осіб з педантичною, тривожною та емотивною акцентуаціями не припускали думки про розлучення (594% чоловіків і 524% жінок).

Характер стосунків подружжів, як відомо, багато в чому залежить від спрямованості їхньої особистості - домінуючої мотивації, ціннісних орієнтацій, переваг у проведенні дозвілля. Серед обстежених нами подружжів у більшості з них - 734% - відзначалася розбіжність ціннісних орієнтацій, що, безперечно, сприяло подружній дезадаптації.

Дезадаптація неминуче виникає, коли за несприятливого сполучення акцентуацій характеру і розбіжності спрямованості особистості подружжів у одного з них чи обох наявні дисгармонійні риси характеру й особистості. У всіх обстежених нами жінок позначалися такі дисгармонійні риси, як егоцентризм, нереалізм сприйняття дійсності, небажання адаптуватися до неї й до оточуючих людей, й такі якості, як невірність, непорядність, брехливість. Для багатьох чоловіків першої групи були характерні залежність, незрілість особистості, але також злісність, безсоромність, егоїзм, у другій найчастіше відзначалися зниження самооцінки, самозневага, а також егоїзм та черствість.

Було виявлено й зв'язок між типом акцентуації характеру обстежених та їхньою статеворольовою поведінкою. Виявилося, що за демонстративної, застрягаючої та гіпертимної акцентуацій мали місце високі рівні і маскулінності, і фемінінності у статеворольовій Я-концепції подружжя, а за тривожної, педантичної, дистимічної та емотивної акцентуацій спостерігалося підвищення фемінінності й зниження маскулінності; за збудливої акцентуації у чоловіків підвищувалася маскулінність на соціогенному рівні. На біогенномі рівні гіпермаскулінність виявляли чоловіки із збудливою та жінки із збудливою, гіпертимною і застрягаючою акцентуаціями. Гіпермаскулінними були особи з педантичним, тривожним, емотивним та демонстративним типами акцентуації характеру.

Здобуті дані дають змогу говорити про міжрівневу статеворольову неузгодженість (дискордантність) за педантичної та застрягаючої акцентуацій характеру. Дискордантність визначається також за збудливої та демонстративної акцентуацій. Розбіжність вираженості маскулінності на рівні статеворольової Я-концепції і біогенному рівні дає підставу припустити наявність внутрішньоособистісного конфлікту. Виявлені особливості статеворольової поведінки кожного з подружжя та їх сполучення в парі свідчать про існування такої закономірності: що адекватніша статеворольова Я-концепція подружжя, то гармонійніші їхні взаємини, тоді як біогенний рівень статеворольової поведінки є менш значущим у цьому.

Зі статеворольовою поведінкою і акцентуацією характеру тісно пов'язані психосексуальні типи чоловіка і жінки, відповідність яких у подружній парі має велике значення для сексуальної адаптації. Серед обстежених нами подружжів усі чоловіки й жінки зі збудливою акцентуацією належали до агресивних варіантів типів чоловік-чоловік і жінка-жінка, до цих самих варіантів належало й чимало обстежених із гіпертимною, демонстративною та застрягаючою акцентуаціями. Серед чоловіків із педантичною та тривожною акцентуаціями переважав психосексуальний тип чоловік-син, а серед жінок із цими акцентуаціями - тип жінка-дочка та пасивно-підкорюваний варіант типу жінка-жінка. За дистимічної акцентуації більшість чоловіків та жінок були пасивно-підкорюваними, за гіпертимної - у чоловіків переважав тип чоловік-батько, а всі жінки належали до типу жінка-мати, а за емотивної акцентуації всі чоловіки - до типу чоловік-батько, а всі жінки - до типу жінка-мати. У переважної більшості наших пацієнтів спостерігалося несприятливе сполучення в парі агресивного чоловіка й агресивної жінки, пасивно-підкорюваних обох подружжів, типів чоловік-батько та жінка-мати, чоловік-син і жінка-дочка. При цьому серед подружжя із соціально-психологічним різновидом комунікативної форми дезадаптації значною мірою переважали агресивні чоловіки і жінки, а серед подружжя із сексуальним різновидом цієї форми - чоловік-син та жінка-дочка.

Формування сім'ї було порушено вже на етапі психологічної адаптації у подружжів із соціально-психологічною дезадаптацією і на етапі сексуальної адаптації - у решти подружжя, тобто за сексуального різновиду комунікативної форми, решти форм первинної та всіх форм вторинної дезадаптації. Етап виконання функцій сім'ї був порушений у всіх обстежених подружніх пар. Вивчаючи значущість функцій сім'ї для подружжів, можна було відзначити певну її залежність від акцентуацій характеру. Тож сексуально-еротична та рольова функції були більш значущими для осіб із збудливою, захисна та психотерапевтична - для осіб із демонстративною, функція збереження здоров'я - для осіб із тривожною акцентуацією.

За первинної подружньої дезадаптації найгірше оцінювалося подружжям виконання таких функцій сім'ї, як емоційна, духовна, психотерапевтична (внаслідок конфліктів) та реабілітаційна, дуже низько оцінювалася, особливо жінками, також рольова функція. Гарна оцінка виконання функцій сім'ї траплялася рідко (виняток становила оцінка чоловіками репродуктивної функції). За вторинної дезадаптації більшість чоловіків і жінок (відповідно 567 і 607%) відзначали добре виконання емоційної функції, що й було причиною збереження сім'ї, незважаючи на сексуальну дисгармонію. Спостерігалося також компенсаторне задовільне виконання господарсько-побутової та виховної функцій.

На підставі результатів вивчення функціонування сім'ї обстежених подружніх пар нами було визначено функціональність (адаптивність) сімей за дезадаптації та позашлюбного сексу подружжя, а саме існування умовно-функціональних та нефункціональних шлюбів. Аналіз їх розподілу серед обстежених показав, що в групі подружжя з первинною дезадаптацією всі сім'ї були нефункціональними, а в групі з вторинною дезадаптацією, зумовленою первинною сексуальною дисфункцією в одного чи обох подружжів, усі були умовно-функціональними.

Ні в кого з обстежених не було гармонійного типу шлюбу, і в обох групах подружніх пар переважали антагоністичний (373%) і негативно-доповнюючий (323%) типи дисгармонійного шлюбу. В решті випадків мав місце псевдогармонійний його тип із псевдопозитивно-доповнюючим, псевдосимбіотичним і, найрідше, псевдосинергічним його варіантами.

Однією з суттєвих мікросоціальних та психологічних передумов дезадаптації й позашлюбних зв'язків подружжя було здобуте ними виховання. Чоловіки найчастіше виховувалися в умовах гіпопротекції, домінуючої гіперпротекції або в умовах жорстоких взаємин, жінки - в умовах домінуючої гіперпротекції, емоційного відторгнення або підвищеної моральної відповідальності. Ніхто з обстежених не дістав також правильного, гуманістичного статевого виховання. У чоловіків найчастіше мали місце патріархальний, примітивний або ігноруючий типи виховання, у жінок - ліберальний, патріархальний, рідше пуритансько-аскетичний тип. Неправильне загальне виховання зумовлювало формування рис, що не сприяли успішному міжособистісному та сексуальному спілкуванню чоловіків і жінок. Поряд із неправильним статевим вихованням воно відігравало велику роль у розвитку первинної подружньої дезадаптації та первинної сексуальної дисфункції, а також, не сприяючи виробленню правильних і міцних морально-етичних настанов, створювало передумови для виникнення такого негативного явища в сімейному житті, як позашлюбні зв'язки. Вивчення причин подружніх зрад (табл. 2) дало змогу визначити, що найчастішими (у всіх чоловіків і жінок) були соціальні причини й такий психологічний мотив, як психосексуальна незадоволеність. З решти причин у чоловіків найчастіше відзначалося бажання перевірити себе, алкогольне сп'яніння, дещо рідше - негативний вплив особистісних та характерологічних рис, а також задоволення сексуальних потреб. Останній мотив було виявлено у всіх жінок, а з решти причин найчастішими були невідповідність із чоловіком сексуальних настанов, сексуальної мотивації та мотивів статевого акту, наявність у чоловіка сексуальних комплексів та, як і в чоловіків, алкогольне сп'яніння, негативний вплив особистісних та характерологічних рис. При цьому причини подружніх зрад, як правило, були сукупними.

Таблиця 2. Характеристика причин позашлюбних зв'язків чоловіків і жінок

Жінки найчастіше (763%) мали одного-трьох позашлюбних партнерів, а 613% чоловіків - від 4 до 10 і більше. Ініціатором позашлюбного зв'язку в першій групі подружніх пар частіше був чоловік, у другій групі - жінка. Позашлюбний зв'язок у 393% чоловіків тривав лічені дні, у решти переважно тижні чи місяці і лише в поодиноких випадках - роки. У жінок зв'язок лише зрідка (73%) тривав кілька днів, набагато частіше (443%) - місяці і у 283% - роки. У більшості жінок (723%) позашлюбний зв'язок являє собою «службовий роман», випадкові позашлюбні сексуальні контакти були рідкісними (84%). Причинами припинення позашлюбного зв'язку зазвичай були втрата інтересу до нього та/або зараження на венеричну хворобу. Слід відзначити, що лише 255% жінок обох груп застосовували під час позашлюбних сексуальних контактів ті чи інші засоби запобігання вагітності, які здебільшого були запобіжником проти венеричного захворювання.

Під час вивчення ставлення подружжя до подружніх зрад з'ясувалося, що переважна більшість із них - 753% чоловіків та 923% жінок - вважають зради припустимими за умови, що друге подружжя не знає про них, але частина чоловіків і деякі жінки вважають їх неприпустимими та навіть такими, що призводять до руйнування сім'ї. Беззастережно припустимими вважали позашлюбні зв'язки лише 4 жінки та ніхто з чоловіків.

У тих подружжів, які, з одного боку, були переконані у неправомірності подружньої зради та навіть у її фатальних наслідках, а з другого, незважаючи на це, дозволяли собі зради, така суперечлива ситуація призводила до розвитку внутрішньоособистісного конфлікту. Опитування показало також, що для жінок позашлюбні зв'язки привабливі насамперед своєю емоційною спрямованістю: за всіх обставин вони шукають в чоловіка прихильності, розуміння, і лише потім - фізичної насолоди. У чоловіків позашлюбний зв'язок найчастіше починається з фізичного контакту, вони зазвичай не шукають в жінці друга чи однодумця. Здобуті дані переконують у тому, що позашлюбний зв'язок, як правило, не може компенсувати жінкам незадоволеність своїм подружнім життям. У чоловіків він викликає більше позитивних емоцій, але ні в тому, ні в іншому разі не сприяє подружній гармонії та щасливому шлюбу.

Загалом результати проведених досліджень свідчать про те, що першопричиною подружньої дезадаптації та позашлюбних зв'язків є особистісні відмінності подружжя, їхні морально-етичні настанови, що уможливлюють подружню зраду. Проте для її реалізації потрібен комплекс умов та чинників, що відіграють більшу або меншу роль у складному генезі феномена дезадаптації. Одним із суттєвих чинників є наявність внутрішньоособистісного або міжособистісного конфлікту, а нерідко і їх сполучення. Позашлюбний зв'язок у таких випадках є способом розв'язання конфлікту. Серед інших причинних і патопластичних чинників подружньої дезадаптації слід назвати розбіжність спрямованості особистості подружжів; порушення психосексуального розвитку, неправильне загальне та статеве виховання; несприятливе сполучення у парі акцентуацій характеру; дисгармонійні риси характеру та особистості; відсутність статеворольової комплементарності у парі; невідповідність психосексуальних типів, сексуальної культури та сексуальної мотивації, статевої конституції та сексуальної поведінки подружжів; низький рівень поінформованості в питаннях психогігієни статевого життя; порушення функціонування сім'ї. В усіх чоловіків та жінок із первинною подружньою дезадаптацією та вторинною дезадаптацією, зумовленою первинною сексуальною дисфункцією, розвивається невротичний розлад, форма якого залежить від типологічних відмінностей особистості.

Під впливом цих чинників, як правило, сукупних, розвивається психосексуальна незадоволеність та формуються клінічні форми подружньої дезадаптації та сексуальної дисфункції.

За комунікативної форми первинної подружньої дезадаптації основними чинниками є за соціально-психологічного її різновиду - міжособистісний конфлікт подружжів, за сексуального різновиду - утруднення спілкування з представниками протилежної статі та невміння спілкуватися на сексуальні теми. Причиною соціокультурної форми дезадаптації є інноваційний конфлікт, що виникає внаслідок невідповідності сексуальної культури подружжів. Статеворольова форма дезадаптації розвивається в результаті дисгармонійного сполучення в парі порушеної статеворольової поведінки чоловіка і дружини. Причиною сексуально-еротичної форми є розбіжність сексуальної поведінки подружжів, зумовлена низьким рівнем поінформованості в питаннях психогігієни статевого життя. Причина сексуально-аверсійної форми дезадаптації - наявність сексуальної та психологічної аверсії в одного з подружжів, причина конституціональної форми - невідповідність типів статевої конституції подружжів - слабкого в чоловіка і середнього або сильного у дружини чи зворотнє співвідношення. Основними причинами первинної сексуальної дисфункції, що зумовлює вторинну дезадаптацію подружньої пари, є за паторефлекторної форми - патологічна фіксація фіаско при статевому акті, зумовленого, як правило, ситуаційними моментами; за абстинентної форми - тривале вимушене статеве стримування чи короткочасні, але часто повторювані періоди стримування. Сексуальний фобічний невроз, зокрема коїтофобія, є наслідком невдалого сексуального дебюту або невдалої спроби статевого акту та самонавіювання. Невроз очікування невдачі розвивається після невдачі статевого акту, яка може бути зумовлена різноманітними екзогенними та ендогенними чинниками, коли спричинене ними тривожне очікування невдачі призводить до дезавтоматизації сексуальних реакцій. Перелічені форми первинної сексуальної дисфункції здебільшого виникають у схильних до фіксації та тривожно-помислових особистостей, як правило за слабкої чи послабленої середньої статевої конституції.

Визначені виконаними дослідженнями причини, механізми розвитку, клінічні прояви форм первинної та вторинної подружньої дезадаптації, причини та характер позашлюбних зв'язків подружжів дали змогу розробити систему психотерапевтичної корекції дезадаптації, що призводить до позашлюбних зв'язків подружжів. В основу пропонованої системи корекції було закладено чотири компоненти міжособистісних стосунків: когнітивний (інформаційний), що має на меті вироблення у подружжя правильних настанов на свої міжособистісні стосунки, ознайомлення їх з формами поведінки, у тому числі сексуальної, що сприяють нормалізації стосунків та функціонування сім'ї; афективний (емоційний), завданнями якого є дезактуалізація пов'язаних із дезадаптацією переживань, зміна неадекватного реагування під час конфліктів; конативний (поведінковий), спрямований насамперед на ліквідацію позашлюбних зв'язків; особистісний, мета якого - зміна потрібнісно-мотиваційного та ціннісно-смислового аспектів міжособистісних стосунків для досягнення оптимальної взаємодії подружжів як особистостей.

Система грунтується при цьому на науково обгрунтованих та апробованих клінічною практикою принципах комплексності, диференційованості, послідовності та етапності психотерапевтичних впливів. Вибір методу та конкретного змісту здійснюваної корекції визначається формою сексуальної дезадаптації або сексуальної дисфункції, тобто залежить від її причин, умов розвитку та клінічних проявів. Корекція усіх форм дезадаптації проводилася після діагностичного обстеження, у два основні етапи - вироблення настанови та навчення, кожен з яких у свою чергу проводився поетапно.

Основним методом психокорекції комунікативної форми дезадаптації був комунікативний тренінг, який починався з ознайомлення подружжів з подружньою тактикою Карнегі та правилами ліквідації та попередження конфліктів. Як метод навчення використвували запропоновану Кратохвілом конструктивну сварку. Проводили також раціональну (індивідуальну та парну) і групову психотерапію, що включала рольові ігри. Для корекції соціокультурної форми дезадаптації на першому етапі застосовували раціональну та інформаційну психотерапію, доповнюючи ці методи бібліотерапією та методом опосередкованого коригуючого самоаналізу (ОКС); на другому етапі застосовували також гіпносугестію, аутогенне тренування; на третьому проводили тренінг спілкування в парі та групі, комунікаційний та сексуально-еротичний тренінг. Основним методом корекції статеворольової форми дезадаптації був рольовий психосексуальний тренінг, сексуально-еротичної форми - сексуально-еротичний тренінг, і той, і інший тренінг проводився після інформаційної психотерапії.

За сексуально-аверсійної форми дезадаптації застосовували раціональну психотерапію, дискусію з орієнтацією на тематичне та інтеракційне обговорення існуючих у подружжів проблем, бібліотерапію та персоналістичну психотерапію. Проводячи корекцію конституціональної форми дезадаптації, ми виходили з положення, що сексуальне спілкування є складовою чистиною загальної комунікації подружжів, і застосовували раціональну, інформаційну, бібліотерапію, персоналістичну психотерапію та сексуально-еротичний тренінг. До системи корекції даної форми включали за показаннями рослинні препарати, що збудливо впливають на центральну нервову систему, біостимулятори, імуномодулюючі засоби, вітамінотерапію, рекомендували також косметичні сексологічні препарати фірми «Інверма», чоловікам іноді прийом віагри, пенігри, канегри, сіалісу.

Психотерапевтична корекція вторинної подружньої дезадаптації полягала у лікуванні первинної сексуальної дисфункції, що її зумовила. Як правило, у разі сексуальної дисфункції проводили раціональну психотерапію, зокрема розумову шокотерапію, гіпносугестивну психотерапію, а в самонавіюваних осіб - аутогенне тренування; для зняття невротичних реакцій - групову гіпносугестивну психотерапію; когнітивну корекцію; на заключному етапі лікування - сексуально-еротичний тренінг. Ми застосовували ці методи, змінюючи їх зміст відповідно до клінічної форми сексуальної дисфункції. Поряд із психотерапією до курсу лікування включали медикаментозні препарати, зокрема седативні засоби, малі дози транквілізаторів, а також фіто - та вітамінотерапію. Чоловікам за необхідності рекомендували застосування еректорів та проводили дао-терапію.

У результаті проведення розробленої системи корекції і первинна, і вторинна сексуальна дезадаптація була цілком ліквідована у 834% подружніх пар. Поліпшення настало у 143% (частіше у разі сексуальної дисфункції) та успіху не було досягнуто у 63% подружжів, переважно із соціально-психологічною дезадаптацією. У цих самих подружжів протягом двох років виникли рецидиви дезадаптації.

На підставі визначених у дослідженні закономірностей формування первинної та вторинної дезадаптації подружжів та виникнення позашлюбних зв'язків нами було розроблено основні напрями, принципи та методи психопрофілактики цього негативного явища. Як і психотерапевтична корекція, вона мала являти собою систему, але включати три компоненти: запобігання порушенням становлення сексуальності, формування гармонійної особистості та запобігання порушенню міжособистісних стосунків подружжів, у тому числі позашлюбних зв'язків, порушенню функціонування та руйнуванню сім'ї. Система психопрофілактики розладу сексуального здоров'я потребує проведення комплексу заходів, що стосуються по суті усіх аспектів життя та функціонування людини у сім'ї та суспільстві, отже, участі у профілактичній роботі лікарів (насамперед сексологів), педагогів, фахівців у галузі загальної медичної та юридичної психології, соціологів.

Психопрофілактика має починатися із запобігання біогенним чинникам ризику, а саме з контролю за правильним перебігом вагітності, та проводитися у кілька етапів. Перший з них - профілактика порушення соматосексуального розвитку дитини, другий - запобігання порушенням психосексуального розвитку, що досягається правильним загальним та статевим вихованням, а потім - сексуальною просвітою. На цьому етапі мають проводитися бесіди та лекції на відповідні теми. Третій етап психопрофілактики - вироблення гармонійної особистості, четвертий - запобігання порушенням міжособистісних стосунків та виникненню деструктивних конфліктів, для чого корисно проводити психологічний тренінг.

П'ятий етап психопрофілактики полягає у підготовці молодих людей до вступу до шлюбу та сімейного життя, ознайомлення їх з основами гігієни шлюбу та сім'ї. Цій меті мають бути присвячені науково-популярні лекції, цикли лікарських бесід, індивідуальні консультації з питань психогігієни подружніх стосунків, завданням яких, зокрема, має бути психопрофілактика подружньої невірності. На даному етапі слід застосовувати психологічну, інформаційну, особистісно-орієнтовану психокорекцію, бібліотерапію. Заключний, шостий етап психопрофілактики подружньої дезадаптації - запобігання руйнуванню сім'ї за допомогою методів інформаційної та раціональної психотерапії.

Проведення в життя описаної системи психопрофілактики сприятиме запобіганню подружній дезадаптації, що призводить до позашлюбних зв'язків та їх негативних наслідків для психологічного та соматичного здоров'я, мікросоціального й соціального функціонування особистості.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне обгрунтування й нове розв'язання проблеми подружньої дезадаптації, що призводить до позашлюбних зв'язків. Проблему розв'язано на основі системного підходу до визначення причин, механізмів розвитку і клініки порушення сексуального здоров'я, причин та характеру позашлюбних зв'язків. Розроблено методично обгрунтовану систему діагностики та психотерапевтичної корекції первинної і вторинної подружньої дезадаптації як причини позашлюбних зв'язків, визначено напрями, принципи та методи їх психопрофілактики.

Первинна подружня дезадаптація, зумовлена порушенням загальної комунікації та невідповідністю сексуальної поведінки подружжя, і вторинна дезадаптація, зумовлена первинною сексуальною дисфункцією у чоловіка, дружини чи обох подружжів, призводять до виникнення позашлюбних зв'язків.

Первинна подружня дезадаптація визначається з частотою 834% й виявляється в комунікативній формі, що включає сексуальний й соціально-психологічний різновиди, в соціокультурній, статеворольовій, сексуально-еротичній, сексуально-аверсійній та конституціональній формах.

Вторинна дезадаптація трапляється в 174% і є наслідком паторефлекторної, абстинентної форм сексуальної дисфункції у чоловіків і жінок, сексуального фобічного неврозу та неврозу очікування невдачі.

4. Існують певні відмінності у стані сексуального здоров'я подружжя за первинної і вторинної дезадаптації: в першому випадку здебільшого порушені його критерії, що характеризують сексуальну поведінку, у другому - психологічні показники.

Причиною розвитку первинної дезадаптації є ураження за комунікативної її форми соціально-психологічного компонента сексуального здоров'я, за соціокультурної форми - соціального та психологічного, за статеворольової форми - психологічного, за сексуально-еротичної форми - психологічного та інформаційно-оцінної складової соціального, за сексуально-аверсійної форми - психологічного та соціально-психологічного, за конституціональної форми - нейрогуморальної та психічної складових анатомо-фізіологічного компонента. Причиною розвитку вторинної дезадаптації подружжів, незалежно від форми сексуальної дисфункції, що її зумовила, є ураження психічної складової анатомо-фізіологічного компонента сексуального здоров'я.

5. Подружня дезадаптація, що супроводжується позашлюбними зв'язками, має багатофакторний генез, до якого роблять свій внесок, окрім безпосередніх причин дезадаптації, неправильне загальне й статеве виховання подружжя, розбіжність спрямованості особистості, несприятливе сполучення в парі психосексуальних типів чоловіка і жінки, невідповідність сексуальної мотивації подружжів, низький рівень їхньої поінформованості в питаннях психогігієни статевого життя, порушення функціонування сім'ї.

6. Формування подружньої дезадаптації, що призводить до подружньої невірності, залежить від особливостей характеру та особистості. У всіх подружжів із дезадаптацією та позашлюбними зв'язками існують явно виражені акцентуації характеру, до того ж відзначається зв'язок між типом акцентуації та формою первинної або вторинної дезадаптації. Соціально-психологічна та рольова дезадаптація спостерігається в осіб із збудливим типом акцентуації і не трапляється в подружжів із первинною сексуальною дисфункцією; невроз очікування та фобічний невроз виникають за емотивної, а паторефлекторна форма дисфункції - за застрягаючої акцентуації характеру. Соціально-психологічний різновид комунікативної форми дезадаптації неминуче розвивається за сполучення в подружній парі однакових типів акцентуації характеру або збудливого і тривожного чи збудливого і демонстративного.