Інноваційний дискурс творчості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інноваційний дискурс творчості

Руденко І.М.

Наукові твердження про те, що творчість є наріжною темою філософського осмислення, та однією із центральних проблем, здатною розкрити сутність людського буття, на перший погляд, нині можуть видатися банальними. Як показує досвід, творчий потенціал продукує умови екзистенції особистості. Він є складовою практики - специфічно людського способу освоєння і перетворення навколишньої дійсності й самої особистості, становлення культури. По відношенню до цього, досить доречною є думка російського філософа, фахівця з даного питання М.Бердяева: «Протягом всієї історії здійснювалися творчі акти людиною, і в творчих цінностях убачали розквіт культури» [2,с. 155].

Складність у визначенні сутності творчої діяльності особистості пов'язана з тим, що її розуміння зводиться мислителями до окремих процесів психіки, а саме: уяви (В.Омельянський, І.Павлова), фантазії (Ф.Левінсон-Лессінг, І.Сумбаєв тощо), інтуїції (М.Блох, О.Грузенберг, П.Енгельмейєр), мислення (А.Бен, О.Леонтьєв, С.Рубінштейн, Т.Циген). Аналіз творчого акту як атрибутивної, невід'ємної складової діяльності людини належить В.Белозерцеву, М.Дьоміну, М.Кагану, В.Ніколку, В.Сагатовському, В.Овчиннікову та ін. Висвітленню проблеми творчості в загальнофілософському контексті присвячені праці С.Батеніна, Г.Батіщева, М.Бахтіна, Е.Ільєнкова, В.Кемерова, М.Мамардашвілі, В.Шинкарука тощо.

Аналіз філософської літератури засвідчує, що категорія «творчість» не має єдиної всіма визнаної дефініції. Це передусім пов'язано із абсолютизацією дослідниками того чи іншого аспекту розглядуваного явища. Як наслідок, це приводить до формулювання неповних визначень. А тому, виникає необхідність у переосмисленні категорії творчість. Саме з'ясування цього питання становить мету даного дослідження. Для її реалізації необхідно вирішити наступні завдання: дослідити сутність «нового» як характеристики творчої діяльності; охарактеризувати інноваційний дискурс творчого потенціалу особистості. Цілком зрозуміло, що творчу діяльність особистості не можна звести до спроб людини забути про свої буденні клопоти та негаразди. Хоча певний сенс має і цей фактор. Проте одна із основних першопричин для протікання творчості стоїть поруч із потребами людини. Вони є своєрідним каталізатором, котрий скеровує усі творчі сили особистості на вироблення нової якості, властивості речей, систем, технологій, іншими словами інновацій. Потреби мають прогностичний характер, що пов'язується із їх здатністю гіпостазіруватися у результат діяльності.

О.Леонтьєв у праці «Діяльність. Свідомість. Особистість» звертав увагу на слідуюче:«... потреба спочатку виступає лише як умова, як передумова діяльності, але як тільки суб'єкт починає діяти, відразу відбувається її трансформація, і потреба перестає бути тим, чим вона була віртуально, «в собі». Чим далі йде розвиток діяльності, тим більше ця її передумова перетворюється в її результат» [3,с. 190]. Це суб'єктивна за своїм характером причина вияву творчого потенціалу людини. Об'єктивною є постійно змінюване середовище, що оточує особистість і суспільство(природне, соціально-економічне тощо).

Усі ці фактори спонукають людину як суб'єкта соціуму на пошуки нових шляхів адаптації до навколишньої дійсності. Іншими словами, вона має постійно вдаватися до творчості, котра складає суть її екзистенції. Так, Б.Новіков у праці «Творчість і філософія» стверджував: «Тільки у творчості людина виступає не просто частиною світу, але центром його [6,с, 19]». Проте постає запитання: чи кожна особистість володіє творчістю чи це є здатністю обраних? М. Бердяев із цього приводу звертає увагу на те, що людина як образ і подоба Бога не може не творити. Проте багато також залежить від самої людини, від її вибору та готовності сприйняти Божу істину.

Висхідним матеріалом творчості є природа як середовище існування людини. Перетворюючи об'єкти навколишньої дійсності, особистість творить не просто інші речі, але теж природні, а речі людські, культурно-історичні, із самого початку їх виробництва призначені для задоволення певних потреб. А.Сорокін, аналізуючи думки Е.Ільєнкова, писав: «Предметне тіло людської цивілізації являється свого роду дзеркалом, що відображає свого творця, його діяльнісні сили і можливості» [9,с.90]. І саме в силу цього предмети, створенні особистістю, за своїм змістом не можна звести до предметів прішоди як таких. Окрім вище зазначеної складової, вони несуть у собі відблиск самої особистості.

Загальновживаним у сучасних філософських словниках є концепт творчості як діяльності по створенню нового. Чи правомірною є така дефініція? Зокрема, М.Бердяев у праці «Філософія творчості, культури і мистецтва» зазначав: «... у творчості вільній людина покликана творити світ новий і небувалий, продовжувати творіння Боже» [2,с.114]. Філософ доводив, що творчий процес, будучи спрямованим на створення нового, по своїй суті не може взяти за основу оточуючу дійсність, або бути зведеним до неї. Творчість має бути «оригінальним актом особистих субстанцій світу» [2,с. 143]. Невід'ємною особливістю творчого акту є свобода, під якою слід розуміти не вседозволеність, а вияв позитивного творчого потенціалу особистості. Проте, на нашу думку, слід пам'ятати, що будь-яке нове, згідно закону заперечення заперечення, так чи інакше у своїй основі має апостеріорне знання. Власне у цьому й полягає відносність нового.

Подібні зауваження належать французькому мислителю А.Бергсону. У праці «Творча еволюція» він обґрунтував, що детермінантою творчого процесу є напрацювання минулого, що впливають на наші бажання, прагнення. А саме: «Будь-яке виробництво, навіть саме первісне, тримається на схожості і повтореннях... Воно завжди користується моделями, завжди створює дещо. Коли ж воно винаходить, воно лише виробляє або думає, що виробляє нове співвідношення уже відомих елементів» [1,с.47].

Розуміння концепту творчості через ознаку новизни належить також Г.Батищеву, О.Лібієру, С.Рубінштейну, Г.Сіліной, В.Терлецькому, Л.Яценку, М.Яро шевському тощо. Дана дефініція вважається нами цілком виправданою, але постає запитання: за яких умов може з'явитися нове? На думку О.Лібієра, існує три варіанти формування нового, а саме:

- становлення нового, не руйнуючи структури старого (мається на увазі приріст нового, не знищуючи при цьому старе);

- формування нового, руйнуючи щось старе (тобто коли спостерігається приріст нового поряд із нищенням старого);

- руйнування чогось старого, без прямого формування нового (береться до уваги лише результат руйнування, що розглядається як досягнення нового статусу існування чогось, як кінцевий результат творчості) [4,с.51 ].

Наведені факти свідчать про неможливість виведення нового з нічого. Проте це не означає, що особистість не здатна долучитися до творчого процесу. Такі тези фактично заперечували б саму творчість. Все що створене навіть великими науковцями, мислителями тощо, базувалося на вже даному, являло собою перетворення наявної дійсності. Зокрема, у монографії «Творчість і філософія» Б.Новіков, подібно до АБергсона, стверджував, що лише на перший погляд може здатися ворожою творчій діяльності сувора детермінованість. А саме: «Творчість, будучи діяльнісною формою буття свободи людини і суспільства, єдино можливим способом розвитку і реалізації останньої, глибоко ворожа тій незалежності від усього...» [6,с.62]. Іншими словами, творчість виявляється через суб'єктивне перевлаштування наявного буття. Трансформуючи навколишню дійсність, людина не просто формує ідеї та матеріалізує їх у готових продуктах, але й продовжує «жити» у своєму творінні. У зв'язку з цим беззаперечною є думка про те, що людина є абсолютним творцем своїх доробків. Творча діяльність є невід'ємною складовою екзистенції особистості, котра власне робить її людиною, в широкому розумінні цього слова. Результатом творчості є становлення другої культури, що виявляється через інновації. У зв'язку з цим можна вказувати на інноваційний дискурс творчої діяльності.

Слід звернути увагу, що у творчому процесі особистість не може обійтися без дотримання певних вимог, принципів, правил. Людина проявляє свій творчий потенціал, використовуючи певні засоби та правила. Вона, наприклад, широко використовує засоби аналогії. У творчості завжди присутні елементи наслідування. Зокрема, на цьому наголошував А.Сорокін: «Звичайно, в основі діяльності архітектора, що створює план(креслення, образ) майбутньої споруди, може лежати досвід створення іншої, передуючої його діяльності, споруди. Але наш архітектор не просто повторює у своїй діяльності форму будівлі, побудованої й до нього, - він будує нову «річ», що відповідає новим, нинішнім запитам людей, котрим доведеться користуватися побудованою ним спорудою» [9,с.85]. З іншого боку, не слід перебільшувати і абсолютизувати роль аналогії у творчій діяльності, оскільки сліпе слідування зразку веде до прямого заперечення інноваційного дискурсу творчості.

Творчий процес не є автоматичним поєднання наявного знання, матеріалу. У такому випадку творчих доробків була б неймовірно велика кількість. Так само як не кожна комбінація літер може становити собою слова, так і не кожне поєднання наявних знань може стати продуктом творчої діяльності. В.Роменець у праці «Психологія творчості» стверджував: «Поширена серед психологів думка про те, що творчість є формуванням нових комбінацій зі старих елементів, викликає істотне заперечення. Адже нову комбінацію може створити навіть психічно хвора людина, і це буде, наприклад fuga idearum (стрибки думок, безглуздий набір фраз). Цінність творчості - у позитивній продуктивності» [8,с. 190]. Тобто, набуття об'єктами дійсності акциденцій(несуттєвих властивостей) не може вважатися творчістю. У зв'язку із цим, на нашу думку, виникає необхідність у розчленуванні зовнішньої і внутрішьої новизни об'єктів дійсності. Перша знаходить свій вияв, наприклад, через зміну дизайну речей, а друга - у становленні нової якості. Саме внутрішня новизна є найбільш суттєвою, що виявляється у її здатності трансформувати структуру предметів оточуючої дійсності. Власне у цьому й полягає сутність творчості, що знаходить свій вияв через інновації.

Як зазначалося вище, передумовою творчої діяльності є потреби людини. Проте постає запитання: чи можливо вповні передбачити результат творчості, за умови виявлення необхідності в чомусь? На перший погляд, здавалося б усе просто: якщо є потреба, ціль, то дії особистості детерміновані. Однак необхідність у чомусь не одразу вказує людині на шлях для отримання бажаного результату. З іншого ёоку, й сама потреба не являє собою кінцевий результат творчості, а лише його взірець, який наштовхує особистість на дії. Людина може відразу задовольнити лише ті потреби, які неодноразово повторювалися. В інших випадках алгоритм типу «потреба - процес задоволення» виявляється просто немислимим. О. Лібієр пов'язував неможливість стовідсоткового передбачення результату творчості через дію у світі свободи, що проявляється у феномені випадковості [4,с.40]. Цікавими з цього приводу є роздуми Я.Пономарьова, а саме: «Творчість зводиться не до тієї діяльності, кожна ланка якої повністю регламентована наперед даними правилами, а до тієї, попередня регламентація якої містить у собі відому ступінь невизначеності...» [7,с. 13]. Таким чином, загадковість є однією із найважливіших рис творчого процесу. Можливо, в цьому й проявляється уся свобода творчості людини. М.Бердяев у свою чергу наголошував, що навіть Бог відмовився від передбачення того, що може розкрити творча свобода людини, оскільки це привело б до її обмеження [2,с.501]. На нашу думку, аби передбачити майбутній результат творчості, особистість має здійснити великий обсяг роботи: від усвідомлення творчої задачі до побудови в уяві можливих шляхів її вирішення.

Окремо заслуговує на увагу питання щодо протікання творчої діяльності. Досить часто мислителі, як ми вже розглядали вище, пов'язують зміст творчого процесу з тим чи іншим явищем психіки. Проте на нашу думку, такий підхід є неправомірним. Творча діяльність являє собою комплексний процес, котрий охоплює такі явища психіки як уява, фантазія, пам'ять, мислення, інтуїція тощо.

В.Роменець у праці «Психологія творчості» вважає, що творчість бере свої початки у фантазії. Саме вона допомагає особистості сформулювати ідею, задум, подивитися на явища світу по-іншому. Проте постає запитання: яким чином фантазія формулює нові ідеї? На думку вище згадуваного мислителя, матеріал для фантазії надає пам'ять. А саме: «Фантазія неможлива без пам'яті. Чим більше матеріалу дає пам'ять, тим більше можливостей відкривається для комбінаційної роботи фантазії» [8,с. 134]. Із цим не можна не погодитися, але варто звернути увагу й на негативну роль пам'яті. «Суцільна пам'ять» не залишає місця для творчості. Це пов'язувалося передусім із труднощами у розчленуванні окремих об'єктів та у вільному їх поєднанні. Вирішити цю проблему можливо за умови вибіркового відтворення. Лише за такої репродукції наявного знання, стає реальним поєднання його з іншими враженнями людини. Останнє можливе завдяки мисленню. Ane виникає питання: якщо сутність мислення зводиться В.Роменцем до комбінування наявного знання, то чи можливо з його допомогою сформувати нові ідеї? Справа в тому, що для протікання самого процесу мислення творча особистість повинна чітко бачити перед собою проблему, мати певний задум. Становлення останніх, на думку вище згадуваного мислителя можливе через посередництво фантазії. Вона відіграє провідну роль у зіставленні наявного матеріалу, створюючи умови для встановлення мисленням зв'язку між ними.

Велике значення у процесі творчості належить інтуїції. Загально вживаним у філософській літературі є визначення інтуїції як пряме вбачання істини, без обґрунтування її за допомогою доказів. Проте, на нашу думку, інтуїція не може обійтися без матеріалу для своєї діяльності. Tак чи інакше, людині необхідний вихідний матеріал аби стало можливим інтуїтивне осяяння чи нативізм. Проте, значимість інтуїції полягає у можливості побудови знання, виведення якого за допомогою операцій дискурсу являється неможливим. Таким чином, вона фактично завершує процес вироблення гіпотез, спрямованих на вирішення творчої задачі.

Аби розкрити механізм протікання творчого процесу, зупинимося детально на роздумах мислителів, пов'язаних із виокремленням його стадій. Зокрема, Я.Пономарьов виокремлював чотири фази творчої діяльності, а саме: підготовка, визрівання ідеї, натхнення, розвиток ідеї [7,с. 147].

А.Маслоу розрізняв первинну і вторинну творчість. Перша відповідала фазі натхнення, а друга - фазі розробки [5,с.62].

Подібних класифікацій можна навести десятки, та попри, здавалося б різні підходи науковців, на нашу думку, у своєму загальному вигляді вони можуть мати наступний зміст. Першою умовою творчості є не лише виникнення необхідності в чомусь, але й усвідомлення її значущості для суб'єкта. Наступний етап полягає у накопиченні та систематизації досвідного знання навколо творчої задачі. Потім відбувається формулювання можливих варіантів вирішення задачі - гіпотез. Перевірка останніх на практиці має привести до бажаного результату - побудови творчого продукту у вигляді інновацій. Проте, таке виділення етапів творчого процесу є досить умовним. Насправді вони пов'язані між собою і взаємно переходять один у одного.

Окрім цього, варто звернути увагу на той момент, що успішне вирішення творчої задачі залежить від самої людини, від її умінь, навиків, завзятості, терпіння, сили волі тощо. Зокрема, А.Маслоу стверджував: «Між натхненням і кінцевим продуктом, наприклад «Війною і миром» Л.Толстого, лежить велика кількість важкої роботи, дисципліни, тренувань, вправ, практики, повторювань, відкидання перших чернеток і т. д.» [5,с.62]. Із цим не можна не погодитися, оскільки страх і побоювання роблять мало ймовірною творчість, а нерідко й зовсім виключають її. У той же час, для успішної реалізації творчої задачі одних знань недостатньо. Суб'єкт творчості повинен мати бажання, волю, прагнення діяти.

Творча діяльність має інноваційний характер, що проявляється у становленні нового. Творчість - основний принцип становлення нововведень, котрі є джерелом і потенціалом розвитку. За умови відсутності творчого потенціалу, особистість виявилася б не здатного утілити в життя дещо оригінальне, неповторне, дати початок інноваціям як способу вирішення творчих завдань.

Даний аспект дає змогу прослідкувати дискурс категорій «творчість» та «інновації». У такому випадку постають запитання: як слід співвідносити дані поняття? Чи є ці категорії синонімами? Якщо ні, то що об'єднує воєдино ці складні явища? Дати відповіді на ці та ряд інших запитань досить непросто. На нашу думку, дані питання можна розв'язати наступним чином. Безумовно творчість є складним і притаманним лише людині процесом становлення якісно нового. У той час інновації розглядаються рядом мислителів (Ю.Бажал, А.Васильєв, П.Завлін, А.Кірякова,

В.Максимов, В.Мединський, Р.Фатхутдінов, П.Харів) як результат творчих пошуків особистості, втілений у вигляді готового продукту. Це власне і становить зміст інновацій(нововведень). Інакше, зведення сутності цієї категорії до двох вище зазначених дефініцій породило б тавтологію із поняттям творчість. У такому випадку можна констатувати, що ці категорії взаємопов'язані між собою і знаходяться у системі співпорядкування. При цьому визначальне місце у ній належить творчим здібностям особистості. Сполучною ланкою між творчістю та інноваціями виступає елемент новизни.

Таким чином, творчість слід розглядати як об'єктивно-суб'єктивний процес. Об'єктивність творчого процесу полягає у тому, що він завжди має справу із оточуючою дійсністю і успішно протікає лише за умови взаємодії із уже наявними об'єктами. При цьому останні розглядаються не як такі, що обмежують свободу творчої діяльності, а як її важливі умови. Іншими словами, проблема творчості вимагає у самій її постановці звернення до тих універсально-всезагальних категорій дійсності, без освоєння яких неможливий процес становлення нового - творчість. Беручи за основу наявне буття, творчість передусім є моментом виходу за межі безпосередньо даного. Її результатом є становлення нововведень. Виходячи з цього, інноваційний дискурс творчості є безсумнівним.

З іншого боку, важливою складовою творчого процесу є людина із її уміннями, знаннями, потребами, активністю. Як стверджував Б.Новіков, у самому об'єкті творчості завжди діють закони, котрі можуть бути змінені у відповідності до задуму, цілей та ідеалу, котрі ставить особистість [9,с.63].

Творчість є невичерпною. Ця характеристики обумовлена передусім тим фактом, що, по-перше, безмежним у просторі є сам об'єктивний світ, що виступає субстратом, першоосновою креативної діяльності людини. По-друге, багатоманітним, багатогранним є світ людських ідей, цілей, ідеалів, здібностей, котрі змінюються протягом життя людини у відповідності до її потреб. Розглядаючи творчість як свободу, слід звернути увагу, що це не будь-яка вседозволеність чи безконтрольність. Свобода творчості проявляється у здатності людини перетворювати оточуючий світ у відповідності до певних необхідностей - потреб, задумів тощо. На цьому наголошував О.Лібієр: «Насправді ж проблема тут полягає зовсім у іншому - у факті обмеженості дій свободи волі суб'єкта тими чи іншими рамками існуючої необхідності» [4,с.40]. Позитивним моментом є те, що із загального кола необхідностей людина може обрати ту з них, котра становить на даному етапі її життя найбільшу значущість.

Окрім цього, варто зазначити, що сутність творчості не можна зводити до якогось окремого процесу психіки. Успішне протікання креативної діяльності можливе за умови залучення фантазії, уяви, мислення, інтуїції. Ґрунтовний аналіз механізму творчої діяльності та з'ясування співвідношення категорій «творчість» і «креативність» може слугувати предметом для подальших філософських досліджень.

Список використаних джерел

творчий потенціал інтуїція істина

1. Бергсон А. Творческая эволюция / А.Бергсон; [пер. В. Флеровой]. - М.: КАНОН-пресс, 1998. - 210 с.

2. Бердяев Н. Философия творчества, культуры и искусства: в 2-х т. /

3. Н.Бердяев. - М.: Искусство, 1994. - (Серия Русские философы XX века). Т. 1.-1994.-542 с.

4. Леонтьев А. Деятельность. Сознание. Личность / А.Леонтьев. - М.: Политиздат, 1977. - 304 с.

5. Либиер А. Философия творчества [Электронный ресурс] / А.Либиер. - Режим доступу: http: //klex.ru.books.filosofiya_tvorchestva.rar

6. Маслоу А. Новые рубежи человеческой природы / А.Маслоу; [пер. с англ. Г. Балл, А. Поногребский]. - М.: Смысл, 1999. - 425 с.

7. Новиков Б. Творчество и философия / Б.Новиков. - К.: Изд-во при Киев, ун-те, 1989. - 168 с.

8. Пономарев Я. Психология творчества / Я.Пономарев. - М.: Наука, 1976. - 304 с.

9. Роменець В. Психологія творчості: навч. посібник / В.Роменець. - К. : Либідь, 2001. - 288 с.

10. Сорокин А. Идеальное, творчество и развитие человека / А. Сорокин // Вопросы философии. - 2009. - №6. - С. 82--91.

Размещено на Allbest.ru